Привіт, ми повернулися з відпустки!
Цілий тиждень ми з доцею Іринкою гойдалися на хвилях найглибшого в Україні озера Світязя, ласували чудовими пончиками з чорницями, абрикосами, ожиною та вишнями, виглядали сонечко:), але воно десь затримувалося, і зігріло нас тільки вдома після повернення :)
Та всеодно, відпочинок є відпочинок. Я провітрила голову, забула всі страхові тарифи та пароль в 1С, надивилася на ліс та озеро, поля, лелек, коней, наслухалась півнів...
Обіцяних комарів-людожерів ми так і не зустріли (що дуже дивно), зате бачили таємничий острів посеред озера...
Цей острів так вабив наші погляди, було непереборне бажання ступити на зачарований берег, ми навіть пробували наблизитися до нього на катамарані :) Але поки не допливли, це дуже далеко... Кажуть, що острів є заповідною територією, місцем гніздування птахів, а ще там є руїни будівлі, походження якої відносять ще до стародавніх княжих часів. Ми кинули монетку у воду і пообіцяли повернутися :)
На Світязі є чим помилуватися - особливо гарний там захід сонця! Видовище рідкісної і вражаючої краси.
Побували ми на радянській турбазі, враження дивні - стало дуже прикро, що в такому чудовому місці настільки занедбали колись створене людськими руками. Приватні садиби сяють, як діаманти навколо колись збудованих, а тепер засмічених та покинутих будівель радянської епохи.
Та не будемо про сумне. В день своїх іменин - 24 липня - я отримала в подарунок ось цей рожевий капелюшок:
Трохи святкували. Два мохіто - і між нами буде літо! :)
А у вільний від святкування час Іра втілювалася в Ассоль, і мріяла про свої вітрила...
І ось, одного чудового дня...
Ми не вірили очам:
О, це були вони - омріяні червоні вітрила! Ассоль була щаслива:) Човник з"явився невідомо звідки, швиденько проплив та майнув у блакитну далечінь...
Якщо дуже чогось хотіти і терпляче чекати - це обов"язково має статися, правда?
Бувай, Світязе! Дякуємо за враження та ласкаві хвилі :)
