«... Олень знову почав просити за Герду, а сама Герда дивилась на фінку такими
зворушливими, повними сліз очима, що та закліпала, відвела оленя в куток
кімнати і прошепотіла:
- Маленький Кай
справді у Снігової Королеви, але він щасливий і думає, що це найкраще місце на світі. А все тому, що в нього в
серці і в оці сидять скалки дзеркала, їх треба викинути, інакше він ніколи не
буде людиною, і Снігова Королева назавжди матиме над ним владу.
- А ти можеш
допомогти чимось Герді, щоб вона стала
сильнішою за всіх? Дай їй силу дванадцяти богатирів!
- Я не можу датиїй
більше сил, ніж у неї є зараз. Хіба ти не бачиш, яка велика її сила? Хібати не
бачиш, що їй підкоряються і люди, і тварини? Адже вона боса обійшла півсвіту.
Не в нас позичати їй сили. Сила — в її серці. Якщо вона сама не зможе пройти у
замок Снігової Королеви і вийняти з серця Кая скалки, ми не зможемо й поготів.
За дві милі звідси починається сад Снігової Королеви. Віднеси туди дівчинку і
спусти коло великого куща, що стоїть на снігу, вкритий червоними ягодами, і швидко
повертайся назад, не барися ні хвилинки.
З цими словами фінка
посадила Герду на спину оленя, і той побіг, що було сили.
- Ай, я без теплих чобітків! Ай, я без рукавиць! — закричала
маленька Герда, вона згадала про них, опинившись на лютому морозі. Але олень не
смів зупинитися, поки не добіг до куща з червоними ягодами. Тут він спустив
Герду, поцілував її прямо в губи, і по щоках його побігли великі блискучі
сльози. Бідна Герда залишилася одна, на лютому морозі, без взуття, без рукавиць…»
Готуючи сьогоднішню
марафонську роботу, я перечитала дивовижну і мудру казку Андерсена
"Снігова королева". І зрозуміла, що вона - ілюстрація до того
зворушливого уривку, яким і розпочала допис :) Боса дівчинка стоїть на снігу і цілує на прощання північного оленя.
Маленька Герда завдяки своєму коханню, дружбі, стала справді сильною і непереможною. Герда
пройде півсвіту, не пошкодує віддати річці єдину свою цінність —
червоні черевички, не залишиться у розкішному палаці принцеси. І найголовніше —
навіть не стане дорікати Каєві, коли почує, що він, мовляв, одружився. Вона
продовжуватиме вірити в те, що він пам'ятає про неї і обов'язково вийде до
воріт.
Саме ця сила вірності та кохання розтопить
жорстокість та страшний лід отруєного дзеркальними скалками серця Кая.
Панно виконане в рамках новорічного марафону в блозі "Завдання для душі":
Обов'язковим елементом 4 етапу було використання мережива. В мене це - мереживна доріжка зі скандинавським мотивом, зображена на серветці. Матеріали: фанера, серветка, акриловий лак, структурна паста, дріт, деревяні намистини, рафія. Розмір - 17*17 см.
Хочу,
щоб всі розуміли і пам’ятали , що немає сил, більших за любов, добро, за велику віру
в свою мрію!
Текст - в редакції Івана Малковича.
