Подарунки від рукодільниць

Настав час похвалитися свіжими подаруночками, які я отримала відразу після приїзду з моря. Першою була посилка від Юлі , тут вона показувала мій обмінний подаруночок і деякі детальки свого, заманювала мене, привідкрила завісу, можна сказати :) І от ці таємничі подарунки вже в мене!

Привіт з "Лесиних джерел" - 2012

Привіт колегам і друзям! В суботу я з подругою була запрошена до участі в Містечку мастрів в рамках щорічного фестивалю "Лесині джерела" в м. Новоград-Волинському - колисці відомої поетеси Лесі Українки. Не зважаючи на те, що часу для підготовки було зовсім небагато (довелося мало не в останню ніч швиденько робити кілька нових експонатів :), ми все ж поїхали. Хіба є перепоною якихось 100 км? :))) Я на цей раз дуже мудро додумалася запхати весь свій крам у відпускну валізу з ручкою і колесиками, тому не довелося нести все на собі, як минулого разу.
Зустріли нас дуже привітно, місце дали центральне, сонячне, на перетині всіх паркових стежок, тому відвідувачі нас не обходили. Майстрів і торговців китайськими дрібничками трохи відокремили, а також з останніх брали за участь по 500 грн. Ми виставлялися безкоштовно, це вже радує :)
В Новограді-Волинському є військова частина, і деяким бійцям пощастило - їх залучили на допомогу організації фестивалю. Тому вони з превеликим задоволенням притащили нам АЖ два столи (хоча їх був тотальний дефіцит) і навіть стілець, а потім порозлягалися в холодочку біля вогнища, де варився козацький куліш для всіх охочих. Я не взяла фотоапарат, тому на цей раз буде лише кілька фото з мобільного телефону. Сонце зашкалює, день був ясний :) Ось наші декупажні столики:

Країна світла та блакиті

В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!

Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.

Леся Українка, 1890, 16 серпня

Я повернулася!

Зоряний міст

Вітаю! Нарешті прийшов цей довгоочікуваний день. ВІДПУСТКА!!! Завтра ми з доцею і величезною валізою з гардеробом :) вирушаємо на море. Обіцяємо повернутися через 2 тижні веселі, загорілі і повні вражень. Так склалося, що ми і наш тато роз"їдемося в різні боки - в нього на цей раз тривале відрядження по роботі... Шкода, що не вийде відпочити разом, але будемо використовувати шанс, який маємо. Домовилися зідзвонюватися вечорами і говорити, споглядаючи зіркове небо. Так званий зоряний міст :) Я згадала пісню з одного старенького фільму - "31 июня", вона чудова:

Бувайте, не сумуйте, ми скоро повернемося!

 Так-так, в нас плаття з однакової ткани :)

Гармонія мелодії і слова...

Шопена вальс... Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчеиий цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло

На піаніно, що, мовляв поет,

У неладі «достигло идеала»,

О! даль яку він срібну відслонив

Мені в цей час вечірньої утоми,

Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і негострих фарб,

А десь ховає і жагу, і пристрасть,

І мрію, й силу, як земля ховає

Непереборні парості трави...

В сніги, у сиву сніжну невідомість,

Мережані, оздобні линуть сани,

І в них, як сонце, блиснув із-під вій

Лукавий чи журливий — хто вгадає? —

Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—

Останній, може, може, перший усміх.

Це щастя! Щастя! Руки простягаю

Б'є сніг із-під холодних копитів,

Метнулось гайвороння край дороги

I простяглась пустиня навкруги.

Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І

Це щастя! Щастя!  — Я приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги —

І знову бачу те лице, що ледве

Із хутра виглядає... Що мені?

Невже то сльози на її очах?

То сльози радості — хто теє скаже?

То сльози смутку—хто те розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синій ліс просвічує огнем,

А вітер віти клонить і співає

Мені в ушах... Це щастя! Це любов!

Це безнадія ! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,

Ані коня немає в вашім вальсі,

Що все це — тільки вигадка моя

Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд

Коханки дві, однаково жорстокі! —

Навіяли той ніжний вихор звуків,—

Ну й що ж по тому? А сьогодні я

Люблю свій сон і вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте...

Максим Рильський. "Шопен", 1934 p.      (переклад російською тут)

Listen or download Vladimir Horowitz Waltz op. 69 #1 for free on Prostopleer

 

Бажаю всім гармонії у житті!