Вірність традиціям

Всім привіт з вересневого Рівного! 

В нас гарні погожі дні з дуже прохолодними ранками. Доня ходить в 4 клас, підростає і розумнішає. Я - ходжу на роботу, все відрощую волосся, і маю надію, що мудрішаю)) Колихаю в своїй голівці гарні мрії і намагаюся радіти усьому, що оточує. Друзі допомагають, дарують приємні несподіванки, от як ця фотосесія в кав'ярні сусіднього будинку, влаштована Анною Міщук.

Про літню відпустку та мандри Україною напишу пізніше, а зараз хочу показати одну річ, яка мене надихає щодня: це чудовий подарунок на день народження від Юлічки - альбом з моїми улюбленими фото, який вона зробила таємно від мене та надіслала разом з іншими сюрпризами (в себе в блозі Юля його показувала тут.) Юль, ще раз дякую за твою невгамовну фантазію, невтомні ручки та особливе ставлення до моєї особи).

Здається, восени все стає якимось глибшим, змістовнішим і смачнішим. Особливо кава... Тому я ніяк не можу прогавити такої чудової щорічної події - фестивалю кави у Львові!  Сьогодні вирішила, що не їхати просто немає причин, тому вже маю квиток на завтра та планую маршрут.

Минулого року це було приблизно так:

Хочеться пригадати приємні моменти і відкрити цього разу щось нове...

Хто зі мною? ))

Літо онлайн

Крізь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!

© Наталя Данилюк

Привіт! Літо триває, і за кілька хвилин настане мій улюблений місяць року - медово-яблучний серпень. Захотілося зустріти його свіжою поезією улюбленої авторки, вона точно передає мій настрій і почуття. А ще сьогодні я випадково познайомилася в мережі з рівнянкою Олександрою Григорчук, яка чудово володіє словом, і не можу стриматися - процитую також її:

"Він вже майже прийшов. Який цього року матиме настрій? Сповнений сонячного тепла чи сліз дощу? Дозволить нам помилуватися чорно-синім небом із розсипаними блискітками-зірками на чолі із сузір’ям Великої Ведмедиці, чи закриє все сірими шторами хмар? Скільки ще днів можна буде ходити босоніж по траві та землі, прогрітій літом й відчувати, як, починаючи із нервових закінчень на ступнях до самісінького серця, живишся енергією природи? Які відтінки барв він нам принесе – благородно-гобеленові, кремово-пастельні чи насичено-яскраві? Скільки морозива в цьому році ми ще з’їмо охолоджуючись від спеки? Які ліси, ріки, озера, моря радуватимуть нас?
Він заінтригував, він сповнений таємниць і від того так цікаво… він - останній місяць нового літа… наш СЕРПЕНЬ."
(c) Олександра Григорчук

 Вітаємо тебе, серпне!

 

Фото Sanchos Rodrigez 

Вірю я...

Привіт! Обережно пробую вийти з підпілля:)
Очі сліпить яскраве світло, але більше сидіти у своїй добровільній в'язниці не маю ні сил, ні бажання. Я страшенно заскучала за своїм блогом, хочу до вас, буду розминати м'язи та мозок. Неодноразово починала придумувати пост, виникали ідеї, але складно було переступити через бар'єр, я не могла просто так почати писати про якусь там подію чи виріб...
За цей час багато чого сталося в житті, відразу скажу, що мову веду суто про своє особисте. І, нарешті, в мене виникла потреба написати, можливо саме так я зможу краще все систематизувати, усвідомити, щось пояснити самій собі, покінчити з цим і рухатися далі...

Все почалося з концерту в день святого Миколая - 19 грудня минулого року.

Зранку в цей день пішла бронювати столик в кав'ярню "Кавові мешти", що в сусідньому будинку, хотіли відвідати з друзями романтичний джазовий концерт, і бармен мені запропонував взяти з підносу печиво з передбаченням. 

Прочитавши записку ("гарний час для початку чогось нового"), я зраділа, щиро повірила в настання змін, схрумала печиво і успішно забула цю історію (проте навіщось сфотографувала на телефон). Тоді я ще не думала, чим це все обернеться :) Та і звідки я могла знати, який план перемін запланований для мене Всесвітом...

Потім закрутилася передсвяткова метушня, ми з доцею так само, як і всі, готувалися, прикрашали ялинку, пекли штоллен (цього разу він вдався набагато краще, ніж минулого:), на кухонному вікні навіть була чудова гірлянда з декупажних та в'язаних гачком новорічних прикрас. Ще ми активно відвідували дні народження друзів, передноворічні вистави, каталися на ковзанах, малювали ангелів на снігу та сподівалися на святкування Нового року в сімейному колі - чи там, чи тут, неважливо де, аби нарешті разом. 

На жаль, сподівання не справдились. Перед самим Різдвом мені судилося дізнатися одну річ, яка перевернула все догори ногами. Мій кароокий супутник, з яким ми колись кавували на тому бамбетлі, і якого я кохала більшу половину свого життя - два десятки років, повідомив, що надалі наші з ним дороги розходяться. В принципі, свої останні плани і надії я і так будувала на піску, бо, як виявилося, деякий час вже існувала інша, паралельна сім'я, навіть зі спільною дитиною, яка переїхала і возз'єдналася в тому чудовому місті з бруківкою та сухопутним кораблем з попереднього посту... Мене просто забули поставити до відома, з переїздом завжди стільки клопотів, самі розумієте.:)

Сприймати такі речі дуже дивно і складно, і навіть неможливо підготуватися. Коли все розлітається на друзки і в серці виє протяг, коли не хочеться спати, їсти, взагалі жити. Доводиться опановувати себе мало не щохвилини, розділяти час на якісь невеликі шматочки і обіцяти собі їх проживати по черзі. Шукати зміст в дійсно простих речах. Намагатися не псувати настрій і зберігати звичний ритм життя своїй дитині - адже її життя продовжувалося. І, нарешті, вчитися розуміти ту фразу, яка написана в шапці мого блогу - в цьому світі нам нічого не належить. 

Минуло майже півроку з того дня. Я дуже вдячна тим, хто був поруч, тримав  і тримає за чуба. Найцінніше в житті - це стосунки, хоча ця справа ніби й не вимагає вкладення коштів. Це дар - сміятися і плакати, коли поряд вірні друзі і ті, хто тебе любить.
Тепер я розумію, що я сама створюю свій світ і відповідаю за те, що відбувається. Без страху, з довірою і вдячністю за все, що маю. Хочу змінити ставлення до ситуації, щоб зрозуміти, для чого мені дався цей урок. Позбуваюся непотрібних речей, думок, кілограмів - хламу, одним словом. Планую повернутися до творчості, а для цього спочатку потрібно наповнитися самій. Потихеньку відрощую волосся, свої пошматовані крила і вірю. Вірю, що зможу пробачити, зберігши тільки приємні спогади, і серце відкриється для світла та любові.
 І я заспіваю нову пісню про головне! :)

Далі буде. Обов'язово!

Колекція вражень

Привіт, дорогі читачі:)
Як там ваша осінь, чекає на зимові свята і готується до них, напевно? :)
А ми з доцею шукаємо приводи для радості, нанизуємо, як намистинки, гарні враження. За цей місяць відвідали купу заходів і цікавих місць. Буде що згадати...
Почалося все з Хеловіну. Я не дуже знаюся в цих новомодніх святах, але друзі Іринки вирішили взяти участь у святкуванні, тому ми теж долучилися. Капелюшки на дівчатах - мій колишній хендмейд, брошки-гарбузики вирізала з картону вже виходячи з роботи, приліпили на скотч:)

В торгових центрах вже справжня зимова казка! І можна уявити себе у якомусь цікавому образі ...

Одного теплого дня, гуляючи в парку, ми натрапили на "Базу верхолаза" і Ірі закортіло пройти нижній рівень, а потім з"їхати з тарзанки. Довелося навіть зняти куртку, шоб одягнути спорядження. Класні враження, я вам скажу!

Ще ми відвідали виставу проекту "Дім" - сучасний танець, експериментальна постановка, яка змушує замислитися над важливими речами - що таке дім? що це слово означає для кожного з нас... Спочатку було не дуже зрозуміло, особливо дитині, але потім таки пройняло...

Нещодавно в Рівному відбувся  фестиваль фаєр-арту "Rivne Fire Бумбурум", де молоді талановиті люди танцювали зі смолоскипами і дихали вогнем. Ми вболівали за дівчат:) (фото з групи ВК)

Також іноді не завадить просто насолодитися дитинством на каруселі!

Весь цей час мене зігрівало тепло, подароване чудовою Юлічкою - це горнятко зі светриком вміє готувати смачнючий чай :) А ще Юля спеціально для мене, всесвітньо визнаного поціновувача нотних принтів:)), пошила футляри - тобто для мого нового телефона та навушничків. Їх можна з"єднати між собою, а можна і окремо чіпляти за карабін - до сумки, наприклад, дуже зручно. Вони білі, м"якенькі, утеплені всередині, і ці вже нотки!!! Дуже вдячна тобі, дорогенька, за такий душевний подаруночок. Це надає крила!

Останній наш культурний захід - відвіданий концерт дивовижного одеського гурту "ДюкТайм" - вперше чула цю назву, але добрі люди і випадок (зазвичай, такі речі трапляються не просто так) привели нас з доцею до концертного залу. Жодної хвилини не шкодую, як провела вечір. Я і сміялася, і плакала, і танцювала, а вже наспівалася і наплескалася в долоні як! Шалено талановиті і харизматичні хлопці, та ще й співають a cappella... Після концерту для закріплення вражень придбали диск і Ірина пішла за автографом. Зловили під гримеркою баса Гарика і він підписав диск "Ірині"... Ось воно, щастя!!!

Так, ми багато чого встигли за цей час... Просто є одна річ - мабуть, ми намагалися якомога щільніше наповнити його, щоб хоч трішки менше сумувати за нашим татом, який на даний час живе і працює в далекому чудовому місті. І зараз особливо гостро відчувається, як нам всім не вистачає одне одного...

Будемо вірити у краще, мріяти про зустрічі. Затяті мандрівниці, ми спробуємо на смак і  полюбимо це місто, можливо, навіть трішки там поживемо... Чи не трішки:)) Чого тільки вартий сухопутний корабель, що без вітрил пливе на хвилях бруківки старовинних вулиць міста...

Але поки попереду зима, свята, потім весна, ну і навчання у школі... А там вже буде легше, сподіваюся:)
Бавлюся своїм недавнім захопленням - створюю нові прикраси і складаю в альбом у групі ВК. Заходьте в гості :)

Вежа роду

Привіт усім! Вечори стають темнішими і ранки холоднішими...

А поки календарна осінь ще триває, хочу поділитися нашими з Іринкою пригодами і справами.

Покажу наш нещодавній спільний креатив.
Мами школярів, про вміння чи хобі яких вже відомо в класі, мене зрозуміють (іноді думається, краще б в школі того не знали:)). Цього року нам випала велика честь представляти школу на конкурсі "Літопис мого роду" - наскільки я зрозуміла, то був конкурс між дітьми до 7-9 років, а головним завданням було креативно підійти до справи і зробити якийсь цікавий виріб, який би символізував рід і щось означав... Хоча і замовляли виріб в техніці ДЕКУПАЖ... (я навіть розгубилася, адже техніка є дещо обмеженою у виборі малюнків, але всім цього не поясниш), як виявилося, вимоги мені окреслили не в повному обсязі (призерами стали роботи - альбоми з грунтовними дослідженнями до 7 коліна, з фотографіями всіх родичів, обробленими в графічних редакторах, колажами, гарною якістю поліграфії і заламінованими сторінками). Тому нас просто похвалили за цікавий виріб і повернули його:) АЛЕ! Від того він не став гіршим, для нас принаймні :)
Спочатку була творча криза. Таки справжня! :) Не хотілося малювати плакат з деревом і листочками... Потім прийшов наш хресний тато і годину вирізав якісь детальки з пінопласту... Ось що склалося:

Це все наколоте на зубочистки і якось тримається. Вирішили зробити таку собі вежу, яка нагадує знак на гербі міста Рівне. Колони - дідусі з бабусями, перекриття - мама і тато, а вершечок - то Ірина. Ну і кам"яна глиба - для підпису чия робота...
В процесі фарбування "під камінь" і складання докупи я набула значного досвіду, дізналася, що пенопласт не так просто склеїти:) Ну і все ж таки деякі прийоми декупажу стали в пригоді :)

Потім по ходу роботи в нас з Ірою виникла ідея задекорувати камінчики з моря, зробивши із них родинні символи предків, яких вже немає з нами. Додали справжнього моху, жолудь, прапорець... Ось така в нас вийшла родинна вежа :)

В школі коли побачили, то не могли зрозуміти, яким чином я нанесла написи на цей "камінь" :))
Будемо раді відгукам :)

Обіцяла повернутись...

Вітаю! Так, я все думаю про обіцянку, а дні спливають за днями, і вже минула більша половина осені. Проте тішить думка, що я маю велике бажання повернутися:) Не вистачає мені блогу, усіх вас. Думаю, мій бамбетлик зачекався на мене і буде радий зустрічі... Он яку ідилію мені наготував :)

Свої записи я обірвала на анонсі кавового туру, про який, мабуть, напишу кілька слів.

Приводом для першого дня став  ярмарок в рамках фестивалю ECOLEO. 

Ну що сказати... Організація, в принципі, була непоганою - і місця, і столи, кава-чай. АЛЕ. Не було головного атрибуту ярмарку - покупців:). 

Майже взагалі - жодної сторонньої людини. Можливо, справа в розташуванні парку, або всі були в центрі на святі кави... Зустріла серед учасників чарівну Лілю з її дивовижними альбомами, погомоніли. Отже ми з майстрами надивились одне на одного, та й подалися на вечір гуляти в центр. Виходячи з пару, натрапили на такі фонтани, справжнє літо!

 

А далі почався Львів... Він завжди неповторний і запашний. Натрапили на квітковий годинник з тисяч бегоній:

 І добралися до площі Ринок, де були представлені фестивальні кав'ярні. Моя улюблена:)))

 Мить щастя - слухати живий концерт зі сцени, куштувати щойно зварений гарячий шоколад, і відчувати свято у повітрі... 

Вечірня вулиця Лесі Українки з підвісними ліхтарями познайомила з аборигеном :)

Наступний ранок ми з дівчатами знову почали з кави, випивши її на повітрі, сидячі за столом в дворику хостела. Романтично!

А далі - з піснею в дорогу. По шоколадних крамничках...

 Знову до центру Всесвіту:)

 Я не могла не відвідати старого друга - лева, що минулого року взявся за здійснення моїх бажань:)

 Не лаванда, але теж дуже гарно! Вереск...

 У моєї подруги Людмили, яка доречі і робила всі ці фото, теж є своя улюблена кав'ярня - "Вірменка".

.

 А потім неминуча зустріч "На Бамбетлі" за штруделем :) В неї все гаразд, і це головне.
Привіт, Зірко!

 Ще ми встигли відвідати колоритний Дім легенд з його автомобільчиком на даху і сажотрусом, в капелюх якого треба закинути пару монет на удачу. Тут діє особливий львівський час:)

 Для цього довелося вилізти через димар... А там відкривається такий вид! Місто на долоні. Хочеться розправити крила змахнути ними :)

 

Намотали ми ще трохи кілометрів. Дорогою до вокзалу минали Ольгу та Ельжбету, побачили, що біля неї на дроті всілася пташина, вирішили її сфотографувати. Не повірите, скільки кадрів було зроблено! Вона сиділа хвилин 10, вертіла головою навсібіч, ніби знала, куди потім потрапить фото :)))

 

Поділилася враженнями з вами, а сама теж  занурилася в гарні спогади. Сподіваюся, я так і буду продовжувати свою гарну традицію осіннього кавування у Львові, що б не сталося. 

Всім привіт! До зустрічі!