Жовто-синій фейєрверк!

Як казав Чебурашка: «Мы строили, строили, и наконец построили!», ну а ми чекали, чекали і дочекалися нарешті довгожданного виходу з друку чергової пари книжечок під моєю редакцією: Синього і Жовтого випусків «Золотої колекції»!

Рукодільниця і друзі: зустріч клубу «Моє хобі» (Львів, 2015) - Діана-клуб

Вже давно підготувала цей допис, але не хотіла дублювати інформацію тут, у блозі, і на рукодільному порталі, для якого, власне, я й готувала статтю ))

Отже, відкриваю секрет: останнім часом я брала активну участь в оновленні пізнавального сайту видавництва "Діана плюс". Тепер він носить назву "Діана-клуб" і позиціонується як місце зустрічі і спілкування творчих людей, а особливо рукодільниць! Звичайно ж, портал ще буде удосконалюватися і розроблятися далі, але перший крок зроблено - туди вже можна і навіть треба заходити в гості, реєструватися (в тому числі через соцмережі), читати цікаві пізнавальні статті, роздивлятися багато яскравих фотографій і залишати свої коментарі!

А поки що пропоную вам свій звіт про моє недавнє перебування у Львові - читайте і діліться враженнями!
Рукодільниця і друзі: зустріч клубу «Моє хобі» (Львів, 2015) - Діана-клуб

Як минає ваша осінь?

У мене по-різному.

В робочих моментах, завдяки яким я відкриваю в собі приховані здібності (наприклад, неабияку мультизадачність, про яку раніше і не підозрювала).

В читанні книжок (уривками, по кілька хвилин на день, але читаю).

В щоденних буденних справах, яких в будь-якої жінки з чоловіком і двома дітьми хоч відбавляй.

На повноцінний відпочинок чи хоча би півгодинний релакс перед сном просто немає часу.

Юлія Смаль. Хто повірить Елеонорі Чайці?

Рецензія, яку ви зараз читаєте, є не зовсім звичайною, а точніше – зовсім незвичайною для мене. Справа в тому, що книжка, на яку вона написана, ще не вийшла з друку, хоча обкладинка до неї вже й тиражується в інтернеті )) Моє знайомство з цим романом має свою цікаву передісторію, про яку я таки мушу написати кілька слів.

Почалося все з того, що мій відгук на роман «Теплі історії з корицею» несподівано прокоментувала Юлія Смаль – автор цієї книги. Ще більш несподіваним для мене стало те, що вона запропонувала прочитати її нову повість! Я, звичайно ж, погодилась (не кожного дня відомі автори пропонують мені однією з перших прочитати їхні нові книги), тож Юлія надіслала мені файл, ну а я пообіцяла поділитися своїми враженнями, що з задоволенням і роблю!

Отже, нова книга Юлії Смаль «Хто повірить Елеонорі Чайці?». Назва відразу заінтригувала, хоч і навела на певні асоціації з детективами від Дар’ї Донцової – відразу уявилися якісь заплутані сюжетні ходи і захоплюючі розслідування )) Та все виявилось зовсім не так – насправді це позитивна «дівчача» історія про людську доброту, суперечливу любов і родинний затишок, втім, не позбавлена певної інтриги. Щоб було зрозуміло, про що мова, зроблю невеличкий анонс: життя самотньої тридцятирічної жінки круто змінюється буквально за тиждень, і вже до кінця роману вона отримує не просто кохану людину, а цілу сім’ю з трьома дітьми (двоє з яких – не її). Все, більше карт розкривати не буду – не маю права )

А тепер про свої враження, спочатку про позитивні. Як і казала авторка, ця її повість відрізняється від попереднього «клаптикового» роману головним – тут є непоганий цілісний сюжет. Тобто це вже не просто художньо-есеїстичні замальовки «ні про що», а цілком конкретно розказана історія. Ще один вагомий плюс – легкі нотки гумору, які, на мою думку, завжди роблять читання книг приємнішим. Ну і красиві описи сцен родинного затишку – куди ж без них? )) Найбільше сподобалось читати про підготовку до Нового Року і безпосередньо його святкування аж з трьома Дідами Морозами. Словом, прихильники «Теплих історій» не будуть розчаровані – книга таки викликає позитивні емоції.      

Хоча дозволю собі зробити і кілька зауважень (бо точно знаю, що Юлія нормально сприймає конструктивну критику). Були моменти, коли під час читання втрачалася, як то кажуть, «нить повествования», особливо під час перескакувань від думок одного персонажа до іншого. Мені подобається такий прийом, коли одні й ті ж події висвітлюються з точки зору різних людей, але тут дуже важливо не заплутати читача у часі, не дублювати описи цих подій і взагалі – вчасно дати зрозуміти, що мову веде уже зовсім інший персонаж. Одним із дуже вдалих прикладів застосування такого літературного прийому є книга Поли Гоукінз «Дівчина у потягу» – там події описуються аж трьома різними людьми, та ще й з великим розривом у часі, але читаючи книгу, цього зовсім не помічаєш – навпаки, починає складатися цілісна картина.

І ще одне – в деяких моментах було не зовсім зрозуміло: хто, на кого і за що ображався, чому діяв чи діяла саме так, а не інакше. Можливо, щоб уникнути таких пробілів, було б варто більш детальніше розписати мотивацію персонажів.

Загальний висновок: ця книга однозначно цікавіша за попередню, хоча багато в чому вони й схожі – ті ж самі маленькі сімейні радощі, затишок, тепло, вагітність, посмішки і багато-багато гарячого чаю ))) І навіть трішечки кориці!

Дякую Юлії Смаль за надану можливість прочитати книгу ще до її виходу і бажаю подальших творчих успіхів!

Пола Гоукінз. Дівчина в потягу

Не знаю, як у кого, але в мене в житті зараз такий період, коли часу хронічно не вистачає ні на що, не кажучи вже про розваги й читання. Але себе не надуриш, тому мій черговий «випадковий і ні до чого не зобов’язуючий захід в книгарню буквально на кілька хвилин, просто подивитися» традиційно завершився покупкою, і не просто книги, а нашумілого бестселера від Поли Гоукінз «Дівчина в потягу». Я дещо чула про цю книгу, але придбати її вирішила після того, як прочитала на палітурці відгук Стівена Кінга: «…Справді чудовий роман, який тримає в напруженні. Через нього я майже всю ніч не спав. Оповідачка – просто супер…» І ви знаєте, я повністю з ним згідна – книгу дійсно варто прочитати!

Історія починається з того, як одна не зовсім щаслива в особистому житті жіночка на ім’я Рейчел щоранку і щовечора, їдучи в потягу, спостерігає за ідеальним життям молодої сімейної пари, чий будинок добре видно з вагону. Рейчел заздрить їхнім обіймам та щасливим усмішкам, навіть дає їм умовні імена, уявляє їхнє пристрасне кохання, аж поки одного дня випадково не помічає, що ця жінка зраджує своєму чоловікові. І буквально на наступний день зрадниця з будинку біля колії безслідно зникає, а потім її знаходять мертвою.

Рейчел вважає, що може допомогти поліції – можливо, жінку вбив її коханець; співчуває її чоловікові (бо вона теж обманута дружина, яку чоловік покинув заради іншої), але так як сама вона хронічно випиває і страждає на провали в пам’яті, то й серйозно її ніхто не сприймає. До речі, колишній чоловік Рейчел теж живе на тій же вулиці біля колії, тож інколи вона навідується підглянути і за його життям, що дуже дратує його нову дружину. Всі ці персонажі ніби-то не дуже і пов’язані між собою, але розв’язка роману виявляється зовсім неочікуваною, в чому особисто я вбачаю величезний плюс ))

Роман написаний в улюбленому мною «щоденниковому» стилі, але мова ведеться почергово від імені трьох героїнь: самої Рейчел, нової дружини її колишнього чоловіка, Анни, а також Меган – жінки, яку потім знайшли вбитою. Інтрига зберігається аж до самого кінця, тож нудно вам точно не буде. І ще – після цього роману, наскрізь просякнутого холодними англійськими дощами і безліччю спиртного, яке постійно вливають у себе всі три героїні, а особливо Рейчел, і самій хочеться випити! Ну просто, щоб зігрітись, не сприйміть за керівництво до дії )))

Резюме: чудово написаний напружений трилер з непередбачуваним закінченням. А це ж дебют Поли Гоукінз! Авторка молодець, буду слідкувати за її творчістю.

P.S. А зловживати алкогольними напоями, все-таки, не потрібно. Краще розслабляйтесь за читанням хороших книг )

Fall in town...

Вечір. Сутінки. Темніє,

Жовтень листям шурхотить…

Тільки осінь так уміє:

Ось він день – і ніч за мить…

Ніби вчора було літо,

А тепер – в повітрі дим…

Закружляв нас долі вітер, 

тільки б встигнути за ним…

Таверна «La Mer», або Зовсім не осінній пост!

Осінь – моя улюблена пора року. Все це опале листя, золоті крони і специфічний ностальгічний настрій завжди наводили мене на філософські роздуми про вічне і надихали на створення чогось прекрасного: ну, наприклад, серії яскравих фотографій чи написання красивого ессе…  Але цього року, чомусь, все по-іншому! Тобто, осінь я все рівно люблю, але милуватися нею просто не встигаю, не кажучи вже про будь-які творчі експерименти ))) До речі, якраз недавно я спілкувалася на цю тему з Наталею («Замальовки вишивальниці») – виявляється, не одна я така прогульниця типово осінніх фотосесій! Ну, ми своє, думаю, ще надолужимо, а поки що я вирішила зігрітися теплими спогадами про літо і написати зовсім не осінній допис. Тому сьогодні віртуально повертаюся у вже не раз оспівану мною Грецію і представляю вам опис колоритної таверни «La Mer», що перекладається просто – «Море»! Не чекали такого в середині жовтня, правда? )))

Отже, тимчасова абстрагуємося від холодного пронизливого вітру, облітаючого листя і купи повсякденних справ, закриваємо очі й уявляємо собі літню казку…

Надійка Гербіш. Дороговкази, радіо та дощ

Скажу вам чесно, я навіть не сподівалася, що цьогорічна осінь аж настільки розширить межі моєї професійної діяльності – маю дуже багато нової різнопланової роботи, продовжую працювати над наступними випусками Золотої колекції, і це не кажучи вже про невичерпну купу домашніх обов’язків плюс потрібно ще й контролювати навчальний процес Назара. На блог часу практично не залишається, але так як недавно мене похвалили за регулярність його ведення, то мушу підтримувати імідж порядної блогерші ))) Тим більше, що в попередньому дописі я пообіцяла якнайшвидше прочитати нову книжку Надійки Гербіш і, звичайно, поділитися враженнями, що з задоволенням і роблю!

Отже, «Дороговкази, радіо та дощ». Книжечка невелика, осягнути її можна буквально за вечір, але це якраз той випадок, коли читати потрібно вдумливо і не поспішаючи. Чому? А тому, що в ній піднімаються важливі питання, до яких потрібно, я би сказала, «дозріти». Недарма цю книгу назвали новою хвилею в християнській літературі, бо її головна тема – пошук Бога і складна дорога до нього.

Усіх прихильників «Теплих історій» хочу відразу попередити: тут ви не знайдете звичного для оповідань цієї авторки суцільного позитиву. Він, звичайно, є (це ж Надійка!), але подається більш дозовано, більш наближено до реального життя з усіма його труднощами. Як на мене, «Дороговкази…» відкривають Гербіш із зовсім іншого боку: як звичайну людину. Часом розчаровану, часом розлючену, і часто – цитата – «забембану» постійною метушнею і домашніми справами (як мені все це знайомо!)

Взагалі, мені дуже цікаво спостерігати за творчістю цієї дівчини: від легких життєрадісних замальовок вона поступово переходить до суто дитячих історій, а тоді несподівано «вистрілює» ось такою серйозною книгою. Гадаю, літературний доробок Надійки Гербіш - це найщиріше дзеркало її душі (вибачайте за пафос, але так, мабуть, і є).

Незважаючи на всю серйозність, книга читається легко і сприймається як такий собі мікс із особистого щоденника (авторка навіть не змінила імен своїх близьких), філософських роздумів про вічне і стрічки оновлень із Фейсбуку. Новий напрям сучасної літератури – інтерактивний роман! )))

Загальне враження – позитивне, хоча не буду заперечувати, що особисто я до таких важливих тем все ще продовжую «дозрівати». Найактуальніша на даний момент порада, винесена з книги (знову ж таки, особисто для мене): «Інколи потрібно просто зупинитись!» Тобто, перестати метушитися і подумати про важливе. Буду вчитися, і вам того бажаю!

«Дороговкази, радіо та дощ». Презентація

Сьогодні ми з Даринкою мали честь побувати на презентації нової книги від Надійки Гербіш «Дороговкази, радіо та дощ», тож не буду відкладати свої враження у довгий ящик – відразу ділюся з вами! Зустріч відбулася в книгарні «Є», і хоч людей прийшло досить багато, але атмосфера була затишною й комфортною.

Happy Birthday номер два!

Час летить дуже швидко (аж самій не віриться), тож сьогодні я вітаю свій блог із другим днем народження! Що змінилося за ці два роки? Я багато чого дізналася і навчилася, знайшла немало однодумців у найрізноманітніших сферах і, на мою велику радість, не втратила натхнення до ведення своєї особистої скарбнички думок! А ще про мене інколи пишуть інші блогери, як от, наприклад, Надія Качуровська в «Тернопільській БібліоМишці» - приємно дізнатися, що моя писанина (хоч і на найрізноманітніші теми, як видно по колажу) подобається людям!

На завершення допису хочу подякувати своїм постійним прихильникам – урочисто обіцяю й надалі ділитися з вами хорошими враженнями! Усім бажаю гарного настрою і теплої осені!