Теплі історії у стилі Блюз

Починалася моя відпустка, було дуже багато нагальних справ перед запланованою мандрівкою, але про легку літню книжку для неквапливого читання на лежаку я забути ніяк не могла! Тому виділила на її придбання годинку дорогоцінного часу і пішла в книжковий магазин, хоча конкретних побажань до змісту й не мала. Хотілося чогось такого – щоб прочитати й нічого особливо не аналізувати, а просто заповнити свій вільний час. І я знайшла таку книжку! Збірка оповідань «Теплі історії у стилі Блюз» чудово справилася із своїм завданням – ненав’язливі життєві історії читалися легко і швидко: таке собі перезавантаження мізків. І скажу вам, що саме це мені й було потрібно!

Всі оповідання в цій збірці короткі, тому читати їх краще не підряд, а з перервами, щоб не заплутатися в персонажах і сюжетах. Авторів багато, причому майже всі – нові для мене імена. Щодо самих історій – були такі, які не вразили, але траплялися й такі, що викликали справжні емоції. Найбільше сподобалися оповідання «Vita» Ганни Коназюк та «Бог додасть» Галини Яценко. А ще сподобалася обкладинка приємного бірюзового кольору!

Взагалі-то, мені здається, що книги можна порівняти зі стравами: інколи хочеться густого й ситного борщу, а інколи – лише легкого безалкогольного напою, основна функція якого – освіжити. Так от, «Теплі історії у стилі Блюз» - це книга-«мохіто». Читайте й відпочивайте!

Юлія Смаль. Хто повірить Елеонорі Чайці?

Рецензія, яку ви зараз читаєте, є не зовсім звичайною, а точніше – зовсім незвичайною для мене. Справа в тому, що книжка, на яку вона написана, ще не вийшла з друку, хоча обкладинка до неї вже й тиражується в інтернеті )) Моє знайомство з цим романом має свою цікаву передісторію, про яку я таки мушу написати кілька слів.

Почалося все з того, що мій відгук на роман «Теплі історії з корицею» несподівано прокоментувала Юлія Смаль – автор цієї книги. Ще більш несподіваним для мене стало те, що вона запропонувала прочитати її нову повість! Я, звичайно ж, погодилась (не кожного дня відомі автори пропонують мені однією з перших прочитати їхні нові книги), тож Юлія надіслала мені файл, ну а я пообіцяла поділитися своїми враженнями, що з задоволенням і роблю!

Отже, нова книга Юлії Смаль «Хто повірить Елеонорі Чайці?». Назва відразу заінтригувала, хоч і навела на певні асоціації з детективами від Дар’ї Донцової – відразу уявилися якісь заплутані сюжетні ходи і захоплюючі розслідування )) Та все виявилось зовсім не так – насправді це позитивна «дівчача» історія про людську доброту, суперечливу любов і родинний затишок, втім, не позбавлена певної інтриги. Щоб було зрозуміло, про що мова, зроблю невеличкий анонс: життя самотньої тридцятирічної жінки круто змінюється буквально за тиждень, і вже до кінця роману вона отримує не просто кохану людину, а цілу сім’ю з трьома дітьми (двоє з яких – не її). Все, більше карт розкривати не буду – не маю права )

А тепер про свої враження, спочатку про позитивні. Як і казала авторка, ця її повість відрізняється від попереднього «клаптикового» роману головним – тут є непоганий цілісний сюжет. Тобто це вже не просто художньо-есеїстичні замальовки «ні про що», а цілком конкретно розказана історія. Ще один вагомий плюс – легкі нотки гумору, які, на мою думку, завжди роблять читання книг приємнішим. Ну і красиві описи сцен родинного затишку – куди ж без них? )) Найбільше сподобалось читати про підготовку до Нового Року і безпосередньо його святкування аж з трьома Дідами Морозами. Словом, прихильники «Теплих історій» не будуть розчаровані – книга таки викликає позитивні емоції.      

Хоча дозволю собі зробити і кілька зауважень (бо точно знаю, що Юлія нормально сприймає конструктивну критику). Були моменти, коли під час читання втрачалася, як то кажуть, «нить повествования», особливо під час перескакувань від думок одного персонажа до іншого. Мені подобається такий прийом, коли одні й ті ж події висвітлюються з точки зору різних людей, але тут дуже важливо не заплутати читача у часі, не дублювати описи цих подій і взагалі – вчасно дати зрозуміти, що мову веде уже зовсім інший персонаж. Одним із дуже вдалих прикладів застосування такого літературного прийому є книга Поли Гоукінз «Дівчина у потягу» – там події описуються аж трьома різними людьми, та ще й з великим розривом у часі, але читаючи книгу, цього зовсім не помічаєш – навпаки, починає складатися цілісна картина.

І ще одне – в деяких моментах було не зовсім зрозуміло: хто, на кого і за що ображався, чому діяв чи діяла саме так, а не інакше. Можливо, щоб уникнути таких пробілів, було б варто більш детальніше розписати мотивацію персонажів.

Загальний висновок: ця книга однозначно цікавіша за попередню, хоча багато в чому вони й схожі – ті ж самі маленькі сімейні радощі, затишок, тепло, вагітність, посмішки і багато-багато гарячого чаю ))) І навіть трішечки кориці!

Дякую Юлії Смаль за надану можливість прочитати книгу ще до її виходу і бажаю подальших творчих успіхів!

Тетяна Белімова. Трояндовий джем

Коли я започатковувала в блозі мітку «бібліоманія», то вважала, що свої рецензії на книги буду писати, мабуть, лише для себе ))) Але ж ні – як свідчить статистика переглядів, мої відгуки на прочитані книги залишаються стабільно популярними, та й коментарів збирають чимало! І це радує, бо мені завжди приємно поспілкуватися з такими ж, як і я, затятими любителями книжок!  Крім того, таке спілкування іноді буває досить корисним і у виборі наступних варіантів чтива – ось недавно, наприклад, одна з моїх ПЧ, Olga Petrynka, порадила мені збірку оповідань Тетяни Белімової «Трояндовий джем». Я скористалася порадою, тож тепер буду розповідати про свої враження!

Отже, ця збірка входить до серії вже всім відомих «Теплих історій», основна специфіка котрих – легкість, ненав’язливість і позитив, причому дуже часто із якимось кулінарним присмаком: кави, кориці, шоколаду – це вже який автор що більше любить! Судячи з назви, нескладно здогадатися, що Тетяна Белімова полюбляє трояндовий джем )))  Але я й сама його люблю (а хто ж не любить гюльбешекер?), та ще й такий, як робить моя улюблена бабуся – ну точно як у заголовній історії цієї книжки! Коротше кажучи, тут у нас все співпало )

Приємна відмінність цієї книжечки від деяких інших збірок тієї ж серії полягає в тому, що тут ви побачите не просто замальовки без конкретного змісту (хоч і вони мають право на життя), а цілком сформовані цікаві оповідання з певним сюжетом. Більшість цих  історій і справді спонукають задуматися: про вічні цінності, про кохання, про нелегку долю емігрантів, про муки творчості, і, звичайно, про мир… Найбільше мені сподобались оповідання під назвами «Не пропусти свою весну», «Стоп-кадр» і «Трояндовий джем», звичайно!

Ну і я була б не я, якби не додала мале-е-есеньку ложечку дьогтю! Розчарувала мене історія «Ліхтар і лампа» – і це при тому, як я люблю ліхтарі! Мабуть, через це так і зачепило ))) Ну дуже вже похмурі, закручені й довгі словесні описи, та й сюжет якийсь… так собі. Хоча, це чисто моя думка, може комусь і сподобається!

Загалом же книжка залишає досить непогані враження, тож для любительок «Теплих історій» вона буде цінним надбанням – рекомендую!

Юлія Смаль. Теплі історії з корицею

Моє знайомство з «Теплими історіями» розпочалося з книг Надійки Гербіш і збірки «Про дива, коханих і рідних», які, можна сказати, відкрили для мене новий жанр в літературі – такі собі художні замальовки з обов’язковим хепі-ендом. Кілька наступних книг цієї серії я пропустила, а от коли побачила надзвичайно затишну і «смачну» обкладинку «Теплих історій з корицею» від Юлії Смаль, то не змогла втриматися – придбала книжечку і приготувалася відпочити за легким і приємним чтивом, але… На жаль, мушу визнати, що в даному випадку гарна обкладинка не виправдала моїх сподівань – зміст повісті зовсім мене не зачепив.   

Ні в якому разі не хочу образити авторку книжки – людина, яка пише і видає романи з трьома малими дітьми на руках, уже заслуговує на повагу. Та й стиль викладу в книзі досить непоганий – часом траплялися дуже навіть гарні описи природи чи внутрішніх станів душі персонажів повісті. Але особисто мені, як читачу, цього, все-таки, замало.  

Якихось карколомних подій чи поворотів долі в книзі немає – вона, скоріше, нагадує особистий щоденник письменниці, перемежаний де-не-де вигаданими й невигаданими історіями з життя її подруг чи просто знайомих. Трішки про дітей, трішки про ідеального чоловіка, краплина спогадів про минуле – але нічого такого, що можна було б переказати, бо просто не запам’ятовується. Таке враження, що авторка просто любить писати, а про що – все рівно, головне, щоб було красиво ))) Ну і з корицею вийшов перебір – я розумію, що зміст повинен відповідати назві, але згадування цієї приправи усюди, де можна і не можна, виглядало трішки нав’язливим.

Коротше, книгу я читала довго (що вже є яскравим показником), враження такі собі, тому рекомендувати її вам не буду. Ну хіба що ви ду-у-уже любите корицю і трохи відірвані від реальності історії )))    

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

«У велике прозоре горня насипаєш подрібнених горішків – зовсім трішки. І кладеш один шоколадний квадратик – на щастя. Тоді наливаєш каву, м’яку, без усіляких кислинок і гірчинок, твою улюблену. Молочна пінка, як хмаринка, та сама, із геніального винаходу французів. Розсипаєш по ній піщинки подрібненого цинамону. І вранішньо-осіннє кавове щастя готове.» - Надійка Гербіш. «Осіннє шоколадно-горіхове лате».

Нарешті я добралася до книги, яку давно збиралася прочитати – «Теплі історії до кави» від Надійки Гербіш (із моїми враженнями від двох попередніх прочитаних збірників із «теплої» серії можна ознайомитись тут і тут). Ну що тут скажеш – мені дуже і дуже сподобалося!

Родзинкою невеличких оповідань Надійки є їх доброта, доступність до розуміння і якась така хороша простота – здається, що в кожній розповіді авторка описує свої особисті враження (напевно, так і є, але такі історії – найщиріші, і тому найцінніші). Книга не просто тепла (насправді зігріває!), а і напрочуд смачна – пересипана заманливими назвами і рецептами різноманітних рістретто, капучіно, лате (з наголосом на першому складі), какао і просто запашних чаїв з липового цвіту. До речі, крім морального позитиву, особисто для себе я винесла кілька нових рецептів приготування кави – вже купила в магазині кардамон, гвоздику, і навчилася додавати у напій збите в блендері молоко – смакота!

Такі зворушливі історії надихають на творчість – прочитавши їх, і самій починає хотітися написати щось подібне… Взагалі, авторка книги – дуже приємна дівчина, я мала честь поспілкуватися з нею особисто, нехай і за допомогою інтернету. Не дивлячись на свої досягнення, веде себе мило і просто, своїми історіями вчить зосереджуватись на головному і просто піднімає настрій. Коротше, вона молодець! Купуйте книгу і насолоджуйтесь хорошим та легким чтивом!

До речі, для тих, кому цікаво – Надійка Гербіш веде також свій блог, який читається, як продовження її теплих історій. Я вже підписалась!

P.S. Перечитала текст – суцільний дифірамб, але книга того заслуговує ))

Надійка Гербіш «Теплі історії до шоколаду»

Тільки недавно я описувала свої враження від «Теплих історій про дива...», а сьогодні хочу розказати вам про одну із «попередниць» цієї книжки – збірки невеликих розповідей під назвою «Теплі історії до шоколаду» авторства моєї землячки Надійки Гербіш.

----------

Только недавно я описывала свои впечатления от «Теплых историй о чудесах...», а сегодня хочу рассказать вам об одном из «предшественников» этой книги – сборнике небольших рассказов под названием «Теплые истории к шоколаду», автором которого является моя землячка Надийка Гербиш.

"Теплі історії про дива, коханих та рідних"

Купила собі сьогодні книжечку під цікавою назвою «Теплі історії про дива, коханих та рідних» – сподобалося оформлення і, напевно, захотілося трішки тепла в перші морозяні дні )) Прочитала за вечір і відразу ділюся з вами своїми враженнями.

----------

Купила себе сегодня книжечку под интересным названием «Теплые истории о чудесах, любимых и родных» – понравилось оформление и, наверное, захотелось немножко тепла в первые морозные дни )) Прочла за вечер и сразу делюсь с вами своими впечатлениями.