Признатися чесно, я не дуже люблю книги
про тварин – це мабуть, так на мене ще в дитинстві вплинули «Білий Бім, чорне
вухо» і «Муму». Переважно всі подібні розповіді мають сумне закінчення, так що я
свідомо не читаю такого, щоб потім не плакати. Але так як повість Джеймса Бовена «Вуличний
кіт на ім’я Боб» мені просто вручила моя подруга, то довелося прочитати, щоб
потім можна було поділитися з нею своїми враженнями ) Так я й зробила і не шкодую, тим більше, що ця повість має особливу передісторію.
Розповідь по дружбу рудого кота Боба і
напівбезпритульного колишнього наркомана Джеймса написана, так би мовити, з
перших вуст. Джеймс і Боб справді існують, заробляючи собі на прожиття на
вулицях Лондона. Їхня історія правдива, написана по простому і без прикрас, але
якось так дуже щиро, що й зачіпає за живе.
 |
| Джеймс і Боб |
В книзі Джеймс розповідає про свої
поневіряння і злидні, з яких він поступово почав виходити завдяки знайомству з харизматичним
рудим пухнастиком. Відчувається, що музикант справді дуже любить свого кота, і читати
про це дуже приємно (принаймні, мені, бо я котів теж люблю). Ще один плюс цієї
книги: тут немає поганого закінчення, а навпаки – сяє проблиск надії на краще
життя. Одним словом, дуже світла і добра розповідь, прочитати яку варто кожному.
Хоча би для того, щоб не забувати, що ми, люди, повинні бути людяними.
До речі, цей роман, написаний, фактично, безпритульною
людиною, вже вважається бестселлером, а недавно по ньому ще й зняли фільм. А ви
кажете, чудес не буває! Так що читайте книгу і цінуйте дружбу, нехай навіть
і з котами )
