Коли я вперше
почула назву «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», то відразу подумала, що цей французький роман мав
би мені сподобатись. Але враження після прочитаного були якісь неоднозначні: з
одного боку, цікаво було дізнатися, чим же все закінчиться, а з іншого – під кінець
книжки головна героїня мене вже просто дратувала. Але про все по порядку.
Отже, сюжет книги
зав’язаний навколо важкої депресії жінки, яка втратила в аварії чоловіка і доньку. Дуже довго вона не може прийти
до себе, а потім раптово вирішує поїхати на кілька місяців в Ірландію – країну,
яку любив її чоловік. Приготуйтеся: буде дуже багато кави, цигарок і кухлів
темного ірландського пива, а ще неприязний сусід та його собака. По законах
жанру від ненависті до кохання всього один крок, тому неважко було здогадатися,
що героїня все-таки запалає пристрастю до неголеного дядька з фотоапаратом,
який живе неподалік. Але описано все якось уривками, нелогічно і поверхнево:
ось вчора вона його люто ненавиділа, а сьогодні вже не може без нього жити. При
цьому Діана (ім’я героїні) веде себе жахливо – постійно п’є, курить, лежить на
мокрому піску знову ж таки п’яна, наривається на неприємності і т.д. Я розумію,
що жінка в депресії, але тут вже трохи перебір. Тим не менше, сусід її теж
полюбив, після чого вона його успішно залишила і повернулася у Францію. Ось
така історія, як на мене – трохи дивакувата і непослідовна.
Ще один нюанс,
який справив не дуже хороше враження – переклад. Скільки книжок на українській
мові я вже перечитала, але такі слова як «психіятр», «фотель» і «трохи сексуальности»
чомусь таки ріжуть мені око. І нагадують про університетську викладачку, яка на
хімію казала не інакше як «хемія», а ще не любила дівчат з яскравим макіяжем.
Коротше, переклад на любителя.
Навіть
не знаю, як би культурно підсумувати все вищесказане. Скажімо так: книга зовсім
не відповідає позитивній назві, тому майте це на увазі, якщо надумаєте її
купувати.