Для кожної
книги – свій час.
От, наприклад,
бувають такі книги, які потрібно читати тільки в дорослому віці, щоб мати
можливість порівняти їх із власним досвідом. А бувають такі, які слід прочитати
рано – і саме для того, щоб навчитися чомусь корисному, що не вилилося б потім
у власні сумні помилки.
Є книги, до
яких можна періодично звертатися протягом усього життя, а є й такі, яких і
розгортати не варто. І ще я вірю в те, що деякі книги просто чекають свого зіркового
часу, тобто моменту, коли вони сприймуться найкраще. Саме так у мене сталося з
романом «Фріда» Марини Гримич.
Ця книга
поповнила мою домашню бібліотеку вже давно – ще минулого літа її мені
подарувала одна з друзів-блогерів Таня Кущук. Вже не пам’ятаю, чому, але
відразу я роман не прочитала,
а залишила «на потім», і це «потім»
настало аж тепер. І аж тепер я змогла відкрити для себе нове цікаве ім’я
в сучасній українській літературі – Марина Гримич.
Розповім
детальніше про книжку. В ній йдеться про своєрідну кризу особистості сучасної
бізнес-леді, яка несподівано для самої себе повертається з Києва в рідне місто
Бердичів. Повертається і розуміє, що свідомо згубила дуже цінну частину
власного життя – історію власної родини… Жінка потрапляє в будинок, де колись
виросла, і буквально крок за кроком відновлює в пам’яті події минулого,
що складаються в цілісну картину, наче пазли.
Хитрі євреї і шляхетні
поляки, підприємливі вірмени і «соціалістично-грамотні» росіяни – всі вони
якимось чудом вживаються в українському Бердичеві, здавна відомому своїм
інтернаціональним складом населення. Загадковий будинок-химера на вулиці Торговій
переповнений привидами і спогадами, які накопичилися в ньому за довгі
десятиліття його існування. Він приховує в собі хитромудро переплетені чорні
ходи, підвали і сховки, а ще безліч особистих таємниць його різношерстих пожильців,
що з часом зрослися в одну велику сім’ю… Були тут і небезпечні оборудки, і
заборонені пристрасті; і ризикований обман, і людське великодушшя; і біблійні
притчі, і містичні легенди – словом, коктейль на виході читач отримує просто
вибуховий!
Особливо
сподобались деякі вислови з цієї книги. Наприклад, такий: «Будинки не можуть
жити без людей». Ну правда ж! А як вам ось такі зворушливі слова закоханого «не
в ту» дівчину польського парубка:
«Панянко
Клеопатро! Що це було? Я й досі не можу прийти до тями! То був буревій
трояндових пелюсток? То було запаморочення від сонця? То був ніжний бриз з
моря? То було тремтіння крилець метелика? То була пара від гарячого шоколаду з
молоком? Чи то був танець з Вами? Ваш Гермес». Аж на бал захотілося!
Резюме: книга
цікава й нестандартна, захоплює, тримає увагу і примушує задуматися. Ну,
принаймні, мене. А ще захотілося на власні очі побачити Бердичів! Тому, Таня,
якщо я таки завітаю в твоє рідне місто, то доведеться тобі проводити для мене
екскурсію – сама напросилася )) А якщо серйозно, то ще раз дякую за гарний
подарунок!
