Люко Дашвар. Покров

«Уранці сьогодні чув дивну молитву я – ви, ясна й гожа, світла панночко, просили сонце, щоб воно освітило вас. Почув я ті слова, та не зрозумів, бо ви сама – сонце! На кого глянете прихильно – тому вже й щастя. Душа моя грішна впала в чисте море ваших очей, серце моє шепоче ваше прекрасне ім’я – Перпетуя, думки мої тільки про вас, моя дорогоцінна панночко. Мрії мої тільки про те, щоб і мене освітив ласкавий погляд очей ваших ясних.

Вірний до скону раб ваш

Ярема Петрів Дорош»

З такого надзвичайно чуттєвого листа починається заплутана історія, розказана в новому романі Люко Дашвар «Покров». Ну і як після цього не проковтнути цю книжку буквально за дві доби? Саме проковтнути – як зробила я; як зробила моя хороша знайома, яка і дала мені цю книгу; і ще, я впевнена, точно так само роблять тисячі прихильників творчості цієї талановитої херсонської письменниці! Бо коли тобі в руки потрапляє будь-який роман Люко Дашвар – ти просто випадаєш з реальності, поки не дізнаєшся, чим же все закінчилось.

А історія й справді вийшла дуже заплутаною, бо грішна любов старого Яреми Дороша до молодої коханки принесла свої гіркі плоди: ревнива законна дружина козака прокляла увесь його рід аж до сьомого коліна. І щоб зняти страшне закляття, нащадкам Яреми доведеться дуже постаратись…

В романі тісно переплітаються долі багатьох людей, але події виписані так майстерно, що слідкувати за сюжетом надзвичайно цікаво. Основні перипетії розгортаються уже в наші часи, і розвиваються вони на тлі трагічної Революції Гідності 2013-2014 років. Відразу зроблю ремарку для тих, хто (як і я) не дуже любить читати історичні пафосні тексти: Майдан тут не є головною темою і описаний лише поверхнево, хоча нагадування про ті страшні для країни часи і викликає непрохані сльози. Основний меседж книги – Любов і ще раз Любов, яка вища за будь-які земні багатства. А ще в романі присутні містика, неймовірні збіги обставин і легка недомовленість – деякі ключові події залишають читачеві місце для роздумів.

От що мені подобається в творчості Люко Дашвар (і вже про це писала), так це надзвичайна реалістичність створених нею образів. Кожний її персонаж – далеко не ідеальний, і навіть має приховані чи явні грішки за душею. Шляхетний і чесний козак Ярема зраджує законну дружину, наша сучасниця і головна героїня роману Мар’яна інколи веде себе дуже навіть грубо, і навіть Ярко – хлопець майже без недоліків – все-таки примушує страждати свою кохану дівчину. Можливо, саме завдяки такій правдивості людям і подобаються книги Дашвар? Адже багато хто в її персонажах з двозначною поведінкою, комплексами і муками совісті часто впізнає себе…

Книгу рекомендую всім: однозначно, це найкраще з того, що я прочитала останнім часом. І аплодую Люко Дашвар стоячи. Браво!

Стівен Кінг. Воно

Мабуть, я міняюся. Або дорослішаю. Або просто маю менше вільного часу, не знаю… Але факт залишається фактом: мені чомусь дуже важко далася книга «Воно» мого улюбленого (улюбленого!) автора Стівена Кінга.

І це при тому, що величезна кількість сторінок (а тут їх аж 1340) завжди будить у мені читацький азарт.

І при тому, що сюжет в романі досить непоганий.

І при тому, що Кінг – це ж Кінг, його книги я завжди купую, навіть не дивлячись в анотацію!

Але, закінчивши читати цю товстенну книгу, перша моя думка була: «Нарешті!». Бо мучила я її кілька тижнів (!), паралельно підчитуючи ще кілька інших книжечок. Не знаю в чому тут справа – в мені чи, все-таки, в Кінгові )))

Ну ось, виговорилась. А тепер конкретніше по темі.

Отже, в романі «Воно», який вважається найбільшим та найамбітнішим за всю кар’єру Стівена Кінга, йдеться про сімох друзів, які жили в невеличкому і моторошному містечку Деррі (штат Мейн, звичайно ж). Будучи ще дітлахами, вони зустрілися з уособленням зла, яке оселилося тут ще з прадавніх часів, і періодично вбивало людей. В дитинстві перемогти його вони не зуміли, тож робота для них знайшлася уже в зрілому віці: через 27 років вони вимушені були знов повернутися в рідне місто і дати бій чудовиську. 

В плані зображення подій Кінг, звичайно, професіонал: уявити все те, що він описує, можна дуже яскраво. В нього є свої стилістичні прийомчики, як-от, наприклад, повідомлення якихось цікавих подробиць про другорядних персонажів чи паралельна розповідь про події в минулому і теперішньому часі. Але саме цей його роман, на мою думку, занадто перенасичений зайвою інформацією. Тут настільки багато основних і неосновних дійових осіб і побічних розповідей про них, що особисто я під кінець вже просто заплуталася, і читаючи якесь чергове ім’я, не розуміла, про кого йде мова. Думаю, що від деякого скорочення об’єму і викидання зайвих персонажів книжка тільки виграла б. Тому моя оцінка їй, скажімо так, не найвища.

P.S. Хоча, ну не може ж бути все ідеально, правда? Щось вдається краще, щось гірше, Стівен Кінг же теж людина! Все рівно його люблю )))

Кайса Інгемарсон. Лимони жовті

«О превратностях любви и ресторанного бизнеса» - саме так було написано в короткій анотації до цієї книги. Ресторанний бізнес – тема не зовсім «моя», а щодо солодкавих любовних романів, то в мене до них, скажімо так, поблажливе відношення – раз їх пишуть, значить комусь це цікаво… Але саме в той день, коли я стояла в книгарні і розмірковувала над тим, що пора би вже розбавити свою стівено-кінгівську бібліотеку чимось більш життєрадісним, мені на очі потрапила соковита обкладинка цієї книги, і я ризикнула. Тим більше, що два попередніх прочитаних мною романи з серії «О чем говорят женщины» (враження тут і тут) виявились досить непоганими. Коротше, книгу я придбала і… не пошкодувала!

Тих, хто все-таки очікував на типовий жіночий роман, попереджаю відразу: банальних фразочок типу «він поставив руку їй на плече і вона перенеслася в світ солодких мрій» в цій книзі  немає. Це було перше приємне відкриття. Друге: виявляється, в холодній Швеції (а авторка – сучасна шведська актриса і радіоведуча) живуть люди з непоганим почуттям гумору – роман читається легко і просто, а смішні ситуації, в які потрапляють персонажі, описані досить невимушено.

Сюжет – історія шведської Попелюшки. В один день дівчина втрачає роботу і хлопця, але знаходить в собі сили і на пару з колегою відкриває ресторан «Лимони жовті» (класна назва, правда?) На шляху до мети героїня переживе ще одну серйозну втрату і немало життєвих сюрпризів, але все закінчиться добре ))

Читати книгу цікаво – це так, ніби дивишся якусь затишну закордонну комедію. А стиль життя шведської сім’ї чимось навіть нагадує наші традиційні родинні посиденьки. Коротше, враження про роман залишилися приємні – рекомендую його для тих, хто шукає легкого чтива для «розвіювання» від щоденних турбот.

P.S. І не можу не додати як редактор: вигляд обкладинки таки відіграє важливу роль. Зовсім невідомий автор, чужа для мене тема, але ці лимони на титулці… Дизайнери саме цієї серії - молодці, знають, як зацікавити читача!

Новорічний настрій

З Новим Роком!!!

Нехай він буде щасливим для нас усіх!

Не знаю, як у вас, а в мене на цей рік дуже багато планів, тому й сил знадобиться немало. Але всі нові вершини чекають попереду, а поки що – заслужений кількаденний відпочинок ))) Тому включаємо музику, розглядаємо красиві фотографії (всі з інтернету, але вдало відображають новорічний настрій), і набираємося натхнення для нових звершень!