З творчістю іспанки Клари Санчес я зустрічаюсь вперше, але прочитати,
все-таки, її книжку «Викрадена донька» мене спонукав цікавий сюжет:
середньостатична сім’я, що мешкає в Барселоні, майже два десятиліття розшукує
свою ніби-то померлу доньку, яку насправді викрали ще у роддомі. Зав’язка
непогана, та і спосіб викладу мені сподобався: люблю літературний прийом, коли
одні і ті ж події описуються паралельно з точки зору різних персонажів – в
даному випадку двох рідних сестер.
Особисто мені трішки кидалася в очі «однаковість» головних героїнь – видно
було, що їх думки викладає одна і та ж людина, хоча за характером вони повинні
були бути зовсім різні. Деколи було навіть не зрозуміло, від чийого імені
ведеться розповідь – Вероніки чи Лаури. Але треба сказати, що ближче до кінця
роману ситуація трохи виправилася і розмежовувати сестер стало легше.
Загалом, книжка цікава, хоча розв’язка не така гучна, як я очікувала
– не буду відкривати всі карти,
прочитаєте самі )))
----------
С творчеством испанки Клары Санчес я
встречаюсь впервые, но прочитать, все-таки, ее книжку «Украденная дочь» меня
сподвиг интересный сюжет: среднестатиcтическая семья, живущая в Барселоне,
почти два десятилетия разыскивает свою будто-бы умершую дочь, которую на самом
деле похитили еще в роддоме. Завязка неплохая, да и способ повествования мне
понравился: люблю литературный прием, когда одни и те же события описываются
параллельно с точки зрения разных персонажей
– в данном случае двух родных сестер.
Лично мне немного бросалась в глаза
«одинаковость» главных героинь – видно было, что их мысли излагает один и тот
же человек, хотя по характеру они должны были быть совсем разными. Иногда было
даже непонятно, от чьего имени ведется повествование – Вероники или Лауры. Но
надо сказать, что ближе к концу романа ситуация немного исправилась и
разграничивать сестер стало легче.
В общем, книжка интересная, хотя развязка не
такая громкая, как я ожидала – не буду раскрывать все карты, прочитаете сами
)))
