№2. "Три Товариші" (Еріх Марія Ремарк)

Книга №2. "Три Товариші"
                     "Drei Kameraden"

Автор: Еріх Марія Ремарк
             (Erich Maria Remarque)

Країна: Німеччина

Жанр: роман, драма

Дата написання: 1936 р.

Загальна оцінка (від 1 до 10): 9

Варто, чи ні: раджу прочитати

Настрій книги: наповнений сумом та прагненням до життя

Як потрапила в список: давно хотіла познайомитись з творчістю Ремарка. Вибрала "Трьох Товаришів"

Історія про справжню дружбу, проте без пафосу, про любов - чуттєву, але не вульгарну, про прагнення до життя - не зважаючи на безвихідь.. Про надії, яким не суджено здійснитися, про головних героїв - не суперменів, звичайних маленьких людей. Про життя - буденне, як воно є, і про смерть - страшну і без прикрас.. Про моральні цінності. Про втрачене покоління, для якого немає майбутнього.

Тут ви не знайдете бурхливої динаміки, гостросюжетних поворотів, пафосу чи суперменів. Все набагато простіше. І водночас набагато складніше, глибше. Життєво і правдиво. Багато матеріалу для роздумів. Сюжет роману - наче вода, що плавно перетікає з одної чаші в іншу. Спокійно, без поспіху, без бурління. Отаке в мене склалося враження. 

Мені сподобалось. Це стало поштовхом до подальшого знайомства з творчістю автора.

<<Попередня                                     50 книг у 2014 році                                      Наступна >>

Улюблені цитати:

• І раптом я побачив, що значу щось для іншої людини і що вона щаслива тільки від того, що я поруч з нею. Такі слова самі по собі звучать дуже просто, але коли вдумаєшся в них, починаєш розуміти, як це все нескінченно важливо. Це може підняти бурю в душі людини і абсолютно змінити її. Це кохання і все-таки щось інше. Щось таке, заради чого варто жити. Чоловік не може жити заради кохання. Але заради іншої людини - може.

• Скромність і сумлінність винагороджуються лише в романах. 

• Любов зароджується в людині, але ніколи не кінчається у ній. 

• Щастя - найбільш невизначена і дорога річ на світі. 

• Від принципів необхідно інколи відступати, інакше вони не доставляють радощів. 

• Мораль - це вигадка людства, але не висновок з життєвого досвіду. 

• Будь-яке кохання хоче бути вічним. У цьому і полягає його вічна мука.

• Забув - і прекрасно, що забув. У забутті - таємниця вічної молодості. Ми старіємо тільки через пам'ять. Ми занадто мало забуваємо.

• Такт - це угода не помічати чужих помилок і не займатися їх виправленням.

• Володіння саме по собі вже втрата. Ніколи нічого не можна утримати, ніколи!

• Знаєш, коли лежиш ось так, то багато про що думаєш. І тоді багато чого, що раніше було зовсім непомітним, здається надзвичайним. І знаєш, чого я тепер просто не можу зрозуміти? Що ось двоє кохають одне одного так, як ми, і все-таки один помирає. Потрібно, щоб вмирали тільки самотні. Або коли ненавидять одне одного. Але не тоді, коли кохають.

• Все проходить - це найвірніша істина на Землі.

• Тільки не брати нічого близько до серця. Адже те, що візьмеш, хочеш утримати. А утримати не можна нічого.

• Так, старий, тут, власне, і починаєш розуміти, що тобі не вистачало тільки одного, щоб стати хорошою людиною, - часу.

• І коли мені стає дуже сумно і я вже нічого більше не розумію, тоді я кажу собі, що вже краще померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що захочеться померти.

• Мені хотілося сказати їй щось, але я не міг. Важко знайти слова, коли дійсно є що сказати. 

• Якщо хочеться жити, це означає, що є щось, що любиш. Так важче, але так і легше.

• Робота - похмура одержимість. Ми віддаємося праці з вічною ілюзією, ніби з часом все стане іншим. Ніколи ніщо не зміниться. І що тільки люди роблять зі свого життя, - просто смішно!

• Але ж, власне кажучи, дуже соромно ходити по землі і майже нічого не знати про неї. Навіть декількох назв квітів і тих не знаєш. Не переймайся, - сказав я, - значно ганебніше, що ми взагалі не знаємо, навіщо тинятися на землі. І тут кілька зайвих назв нічого не змінять. 

• Помилково припускати, ніби всі люди мають однакову здатність відчувати.

• Ти подумай, адже померти я все одно мусила б. А тепер я вдячна, що у мене був ти. Адже я могла бути і самотньою, і нещасною. Тоді я вмирала б охоче. Тепер мені важче. Але зате я сповнена коханням, як бджола медом, коли вона ввечері повертається у вулик.

• Час. Мить, яку ми переживаємо і якою все-таки ніколи не володіємо. Цокає, нестримно цокає, прагнучи назустріч небуттю.

• Людина завжди велика в намірах. Але не в їх виконанні. У цьому і полягає її чарівність.

• Людське життя тягнеться занадто довго для одного кохання. Просто занадто довго... Кохання дивовижне. Але комусь із двох завжди стає нудно. А інший залишається ні з чим. Застигне і чогось чекає... Чекає, як божевільний...

• Меланхоліком стаєш, коли міркуєш про життя, а циніком - коли бачиш, що робить з нього більшість людей.

• Тільки нещасний знає, що таке щастя. Щасливець відчуває радість життя не більше, ніж манекен: він лише демонструє цю радість, але вона йому не дана. Світло не світить, коли світло. Воно світить у темряві. Вип'ємо за темряву! Хто хоч раз потрапив у грозу, тому нічого пояснювати, що таке електрика. Будь проклята гроза! Нехай буде благословенна та мала дещиця життя, що ми маємо! І оскільки ми любимо її, не будемо ж закладати її під відсотки! Живи відчайдушно!

• Нічого не можна знати наперед. Смертельно хвора людина може пережити здорову. Життя - дуже дивна штука. 

• До чого ж теперішні молоді люди всі дивні. Минуле ви ненавидите, дійсністю нехтуєте, а майбутнє вам байдуже. Навряд чи це призведе до хорошого кінця.