Індія. Стидоба Кхаджурахо або Камасутра в камені

 Попередження: морально цнотливі люди та молодші дозволеного тими ж "обмеженнями" віку, зазвичай це 18 років, не читайте далі, або принаймні не дивіться фото :).

День четвертий.
 Щоб устигнути побачити максимум цього дня, вийшов з тимчасового дому раненько. Але це мало допомогло, оскільки територія основних храмів відкривалася з 9-ї години. Зате був час пошукати щось цікаве в жилих двориках. І таки знайшов. На території старого і зачиненого чи то музею чи то інституту (не туристичне місце) побачив цікаву картину:

 Старша сестра (було схоже, що вони сестри) товкла щось чи то для приправи чи то для якогось релігійного ритуалу, а молодша робила домашнє завдання. І все це в одному місці, на бетонці прибудинкового дворику, якщо те, що позаду них можна назвати будинком. Цікавість доповнювала стіна з кольорами українського прапору позаду них. Не насмілився спитати, чи знають вони, що це символ України. Досить вже було того, що запхався до них у двір без дозволу.

 Поки я десь лазив, біля кас зібралась величезна черга. Відмічу те, що мене спочатку здивувало: індійців було в кілька раз більше ніж іноземців. І так було майже в усіх туристичних мекках Індії. Стоячи в черзі вияснив один цікавий нюанс: для індійців квитки в туристичні місця приблизно в 5-10 разів! дешевші ніж для приїжджих.

 Зараз в Кхаджурахо є всього біля 20 добре збережених індуїстських храмів, а з самого початку, кажуть археологи, їх було 86. Час на них мало вплинув, здебільшого люди інших вірувань внесли свою лепту, та зруйнували більшу частину того що було 1000 років тому.

Просто стою )

 

 Кожен храм цілковито оздоблений тисячами візерунків, барельєфами людей і тварин, богів і містичних створінь, епізодів з побутового життя, історичних подій. І все це звільнено людськими руками з "полону" каменю – відсічене зайве, щоб показати світу, що було сховане в середині.

 

фотографував пташку))

 

 Ніхто не міг мені впевнено підтвердити, але зовні дуже схоже, що ця арка була видовбана з однієї глиби!

 

 Все це захоплює, але головне, заради чого сюди їдуть натовпи туристів - зображення на стінах храмів сексуальних сцен, традиційних та не дуже. Хтось може подумати про збочення творців "Камасутри в камені", але тут нагадаю, що сцени сексуального характеру займають надзвичайно малу частину серед усіх решти барельєфів та скульптур. Та навіть та ж сама Камасутра – переважна більшість сприймає цей трактат Ватсьяяни, як суто настанови до занять сексом. В інтернеті та й серед багатьох друкованих видань здебільшого поширюється тільки другий з семи розділів трактату, в якому й описані славнозвісні 64 позиції "божественного єднання". Чомусь майже ніхто не згадує, що основний зміст філософського трактату древньоіндійського лікаря – це не просто секс, а відносини чоловіка та жінки, настанови як жити в насолоді та бути хорошою людиною.

 Описувати фото не буду, нехай кожен сам собі намалює в уяві все, що хоче, в тому числі відповідь на питання: для чого? все це було створено на стінах індуїстських храмів в IX-XII ст.

 

 

 

 

Видно не всім подобалось таке відверте мистецтво

 Досить про стидобу :) Вертаючись в звичне русло, трохи природи:

 

 

 

 Поруч з центральним комплексом-музеєм храмів є ще один, діючий храм. Підходячи до нього, купив у дітлахів 2 фрукти, яких раніше не бачив, на пробу. Планував вечором зробити велику дегустацію.

Тут же діти грали в якусь невідому мені гру. Коли почав їх знімати, то вони одразу почали викрикувати: "Пікчер мані! Пікчер мані!!" Вимагали плати за те що їх знімаю. Хотів щось дати їм, але стримався, бо вже знав, що якщо дати щось одному, то уже не відстануть усі, або ще й збіжаться інші.

(Усі фото поганої якості, то скріншоти з відео)

Вхід у храм

В середині храму

Готуються до церемонії

 

Цей уже напевне своє відслужив, відпочиває.

  Хотів дочекатися коли розпочнеться церемонія, але вони так довго то все розтягували, що мені увірвався терпець і я пішов додому... їсти. По дорозі докупив ще деяких фруктів. Потім в номері тестив їх, чи то себе :). Про фотоапарат згадав вже після того, як з'їв папаю, вона до сьогодні є одним з моїх улюблених фруктів. А банани лишив на сніданок.

 

 Анони, схожі на кедрову шишку, солодкі і класні, дуже їх люблю, але вони не такі екзотичні для європейського ринку. 

 Розкажу детальніше про ті "фрукти", які не бачив ні у нас ні в Європі. Наприклад, оті темні бордово-фіолетові штуки, назв не пам'ятаю. Головне, що мене цікавило, чи можна їх їсти без попереднього приготування. Продавець не розумів англійської, тому на допомогу прийшов сусід, який продавав ананаси, і запевнив, що можу їсти сміло. Поки сумнівався чи брати, продавець розрізає одну штучку і грязнющими руками простягає мені попробувати. Дивлюсь на його дійсно щиру посмішку, і, зараза, не можу відмовити. З думкою, лиш би не набратися якоїсь хвороби, акуратно вигризаю трошки з середини. Смак підійшов, взяв пів кілограму. Біла серединка на смак, ніби суміш редиски, сирого арахісу та зеленого яблука. Нічого особливого, але для цікавості може бути. І так думаю, то скоріше овоч аніж фрукт.

 Білий "м'ячик" виявився походу зеленуватим, і на смак був ніби суміш гарбуза та лимону, не з'їв і половини.

 А от зелена штучка виявилась "міцним горішком", заледве відколупав кусок.

 Передісторія: купляв цей "фрукт", разом із попереднім "гарбузиком" у дітей біля храму. Вони майже бились в груди і казали, що це неймовірно смачні та рідкісні фрукти... М'якоть не пробував, бо була геть не м'яка. А от прозорий жовтуватий слиз, схожий на рідкий мід, заінтригував, та й пахло заманливо. Лизнув, сплюнув, сплюнув ще раз... ще раз і ще раз... а воно не спльовується! Таке враження, що в роті повно якогось клею з терпкуватим смаком! Спустився на кухню, знайшов кухаря, показав і спитав що це таке і як його їсти? А він як давай реготати з мене: "Та це не можна їсти! Його зерна використовують у релігійних ритуалах, а слиз замість клею для паперу! ))" Отакої, нализався "індійського ПВА" :)

  "Пообідавши", відпочив трохи на даху гестхаусу.

На горизонті один із храмів

 Набравшись нових сил, взяв в оренду велосипед і поїхав околицями. Треба було відвідати ще кілька храмів за межами містечка.

 

Сільські індійські дороги 6 років тому!!!

 Доїхавши до останнього храму, вірніше до того, що від нього залишилось, виліз на один із горбів, провів сонце, і поки повністю не стемніло поїхав назад.

Віддав транспорт, зайшов в інтернет-кафе і поділився враженнями з коханою. Після вечері ще довго лежав і переварював в голові пережите. Знав, що вдосвіта на поїзд, але думки про те що було і особливо про те, що буде завтра – не давали покою. А завтра – Варанасі.