Твою ж дивiзiю! Я думав, що в космосi цих молюскiв не буде а вони, виродки, прямо за мною полiзли. I лiтають же, падлюки, так нахабно, наче у себе вдома! Тепер доводиться стрибати помiж усього того мотлоху, що їхнiй пилосос затягнув разом зi мною в космос, намагаючись не потрапити пiд прицiл.
Вжух! Три леза молекулярної гостроти перетворюють чергового ворога на 'сушi'. Раптом тiло цефа пiд дружнiм вогнем його товаришiв розлiтається градом замороженого м'яса. Тiльки мене там уже немає. У вакуумi звуки не передаються, але програма вiдтворює акустичну картину усього, що вiдбувається у радiусi сорока метрiв. В тому числi мiсцезнаходження моїх наступних жертв. От тiльки менi до них уже немає нiякого дiла - прямо по курсу у мене майже немає смiття, вiд якого можна було б вiдштовхнутися. аби скоригувати свiй полiт i вчепитися за шкiльний автобус доводиться пожертвувати автоматом, - все одно вiн менi уже не знадобиться. Уся людська зброя виявилася абсолютно непристосованою для роботи у вiдкритому космосi, а от заздалегiдь пiдготовлений до цього костюм давав серйознi шанси спокiйно для мене закiнчити цю iсторiю. Наприклад, висувнi леза, наче у Росомахи - вони були моїм першим апгрейдом, i за увесь час пригод майже не змiнилися, не раз рятуючи менi життя. Звiсно я можу легко змiнити свою форму, вiдростити собi ще пару кiнцiвок, замiнити руки на клешнi, як це робив Прототип - сумнозвiсний Алекс Мерсер! Але на це потрiбен час, а я люблю завжди бути готовим до несподiванок. Я з самого початку поступово модифiкував НК, тобто нанокостюм, пристосовуючи його до найрiзноманiтнiших умов. I космос для нього був одним iз найсерйознiших випробувань - все ж вiн не повноцiнний скафандр.
А генератор просторових аномалiй, на якому нещодавно сидiв Альфа-цеф, уже вийшов на режим i тепер у якихось кiлькох сотнях кiлометрiв вiд мене розгорталася величезна дiрка-портал. Добре, що я встиг перекачати собi документацiю по ньому. Звiсно розiбратися у файлах цефiв буде складно, але скоро у мене для цього буде вдосталь часу. Уже зараз видно, як крiзь портал просовуються щупальця величезного корабля. От тiльки я дуже сумнiваюся, що цефи стали б будувати свiй корабель у виглядi креветки. Дуже знайомої-такої креветки. Їх ще називали Пожинателями. Хех, невже теж кроссовер? Навiть знати не хочу, наскiльки велика ця штука - буду сподiватися, що одного-єдиного залпу 'Архангела' виявиться достатньо.
Так, вiдгук вiд супутника є i залишається лише зламати бортовi системи 'Архангела'. За iнших обставин менi б знадобилося кiльканадцять годин кропiткої роботи, але не зараз, i не для Нас!
Обираю 'Так' i чекаю, доки програми завершать свою роботу, даючи менi абсолютний доступ до усiх секретiв цiєї чудо-гармати. В моїх архiвах знаходяться кiлька версiй операцiйних систем для таких супутникiв, i менi достатньо просто перевстановити одну iз них, а не пiдбиратися код. Це ще у 'Windows 98' була така бiда - замiсть вводити пароль користувача, достатньо увiйти в систему в безпечному режимi, вимкнути перевiрку пароля, а потiм роби, що хочеш! Iдiотизм, чи не так?
А тепер залишається вибрати найкращий ракурс, увiмкнути пряму трансляцiю, натиснути кнопку i насолоджуватися унiкальним видовищем, за яке будь-який оператор готовий вiддати свою камеру та навiть деякi частини тiла! Ага, зараз! Що таке 'Архангел'? По своїй сутi це величезний лазер iз ядерною накачкою. Одноразовий пристрiй, але якщо вiн спрацює - дiстанеться усiм. А якщо такий супутник не один? Зараз пiд моїм контролем знаходяться чотири iз шiстнадцяти запланованих гармат. Виставивши затримку на одночасну активацiю супутникiв я вимкнув усi свої системи. Яким би досконалим у мене не був захист - вiдчуття вiд ЕМI нiкуди не зникли. Це нiби тобi уздовж хребта повтикали десяток електрошокерiв. Бр-р-р!
Бу-у-у-ум! Велетенське полярне сяйво на мить охопило мiшень, i пiсля кiлькох секунд слiпоти сенсори показали величезну, прострелену наскрiзь мертву тушу корабля. Добре, що ударна хвиля до мене не докотилася, а то летiв би я зараз... Перечiкую, доки пiсля електромагнiтного iмпульсу системи вiдновлять свою роботу, i зi спокiйною совiстю передаю на Землю:
- Ворог нейтралiзований. Приступаємо до плану А. Забирайте мене, хлопцi!
- Прийняв-прийняв! - почувся у вiдповiдь писклявий голос.
Що, не схожий на канонiчного героя-одинака? Ну так вибачайте - це реальне життя, а не вiдеогра! I Хом'як iз Жабою тут не просто недолiки, а життєво необхiднi риси характеру. Цефалоподи вiдчули їх на собi ще в перший тиждень мого перебування на борту їхнього корабля. Я викрав прямо з їхнiх ангарiв цiлого Воїна (озброєний лiтальний апарат розмiром з авiаносець), куди влiзло чимало цiнних i корисних речей. В тому числi й технологiя вирощування Труперiв - штурмових роботiв цефiв. Це була моя гордiсть: персональна кишенькова армiя, пiдвладна лише менi, абсолютно вiрна й невимоглива. Звiсно у моєму виконаннi вони уже не мали того озброєння, що й в оригiналi, i втратили можливiсть лiтати, але як бiйцi ближнього бою та робочi юнiти - вони були безцiннi. Звiсно у мене були й озброєнi екземпляри, але вони були радше охороною, а не повноцiнними солдатами.
О, а ось i мiй Воїн пiдлiтає. Великий i неповороткий на перший погляд, вiн довгi роки вiрно служив менi домом на колесах. Хоча останнiм часом навiть його величезних трюмiв для нашої ватаги стало замало, я не збираюся мiняти його на будь-що iнше. Що, сумував без мене? А чим займався цi кiлька днiв? Слонiв по Iндiї ганяв? Ну нiчого, тепер будемо лiтати багато й далеко. Нi-нi, в атмосферу повернемося ще не скоро. Заспокоївся? От i добре. А зараз - курс на наш новий трофей! I мене пiдбери по дорозi!
Ох, як же довго я чекав цього моменту! Хом'як i Жаба вже радiсно потирають свої лапки, розглядаючи ласий шматочок iнопланетних технологiй. I хоч ранiше я не змiг приватизувати перший корабель цефiв та пiдкорити їхню пiдземну базу, та до цiєї акцiї я готувався цiлих двадцять рокiв. Я врахував усе, що було в моїх силах. Я привiв сюди усю свою армаду i готовий дати вiдсiч не тiльки прибульцям, а й самому людству! I цього разу я отримаю свiй трофей, чого б це менi не коштувало. Скiльки моїх знайомих вiддали свої життя за те, щоб я сюди дiстався... Навiть самому довелося померти, i не раз. Але тепер усе це не має жодного...
Твою ж дивiзiю! А це ще що за Хепi-Енд?! Такого в канонi не було! Яка скотина увiмкнула портал на реверс?! Твою ж дивiзiю! Воїн, витягуй мене швидше! А-а-а-а-а!!!
***
Портал призову спрацював майже так, як i було описано в древнiх рукописах. От тiльки там не було описано, яка в результатi перемiщення виникає вiддача для усiх учасникiв ритуалу. Бiльшiсть iз тих, хто знаходився поруч бiля виру свiтiв, просто випарувалися а всiх iнших розiрвало ударною хвилею. Втiм, у двохсотметровiй пiдземнiй кавернi, яка утворилася на мiсцi ритуального залу, залишився один вцiлiлий. Чорнявий хлопець рокiв шiстнадцяти, худий як трiска, вдягнутий у звичайнi туристичнi бриджi, футболку та шипованi футбольнi кеди. Щойно ритуал завершився, з-пiд завалiв з'явилися рятувальники i поспiшили забрати хлопця iз примiщення, яке могло в будь-який момент обвалитися. Але до тями його приводити нiхто не збирався. Накачавши невдаху дурманом, люди в масках повели його до свого ватажка. Вiд iнших цей чоловiк вiдрiзнявся лише масивнiшою статурою. Дiставши з рукава медальйон iз кристалом, вiн одягнув його на шию хлопця й кивнув помiчникам, щоб тягли гостя за ним до транспорту. Прийнявши усiх пасажирiв повiтряний човен легко здiйнявся у повiтря й швидко полетiв над морем у бiк заходу сонця. Скоро древнi руїни залишилися далеко позаду, а внизу пропливали численнi острiвки та скелi, розкиданi морем. Минула година, друга, хлопець все ще не отямився.
Нарештi попереду з'явився великий острiв, оминати який човен навiть не збирався, а заклавши крутий вiраж, стрiмко пiрнув у високi крони дерев, пiд якими розташувався тимчасовий табiр. Таємний орден готувався до бойової операцiї - це було зрозумiло будь-якiй, навiть дуже далекiй вiд воєнної справи людинi. Лiтаючi баржi розвантажували величезнi, метрiв шiсть у дiаметрi, сiруватi кулi, бiля яких на землi складалися не менших розмiрiв мечi, сокири, та iнша зброя. Незрозумiло тiльки було, хто ж нею має користуватися.
Закiнчивши свою роботу, баржi одразу ж здiйнялися у повiтря, а люди почали займати свої мiсця.
- Скiльки у нас буде часу? - запитав один iз безликих у ватажка.
- Небагато. Препарат буде дiяти лише добу.
- Так мало? Ми навiть не знаємо, чи зможе вiн керувати...
- Зможе. Iнакше б вiн не потрапив у портал.
- Що з ним робити пiсля операцiї?
- Покажеш йому об'єкт, i одразу ж вирушайте на мiсце старту. Все, усi на позицiї! Пора починати виставу.
Перед тим, як зайняти своє мiсце, Безликий ще кiлька секунд дивився на те, як двоє рядових тягнуть хлопця кудись в хащi лiсу. Простеживши за ними Безликий приклав обидвi руки до темної плями iз гербом iмперiї на своїй кулi й впевнено проник всередину. Галявина спорожнiла i ще довгих пiвгодини нiщо не порушувало нiчну тишу, аж поки величезний силует не затулив мiсячне сяйво, зануривши половину острову в пiтьму.
Раптом хлопець прийшов до тями й пiдiрвався на ноги, дико озираючись довкола. В лiсi було тихо, однак краєм вуха було чутно якийсь гамiр. Пiшовши на звук, вiн невдовзi вийшов на узлiсся й побачив, як великi людиноподiбнi фiгури руйнують поселення. Хлопець бачив, як струмiнь полум'я пройшовся по групi людей на вулицi, як велетень одним ударом меча зрiвняв будинок iз землею. Вiн дивився, слухав, i усе це назавжди вiдбивалося в його мозку, викликаючи страх i ненависть. Даруючи йому спогади, викорiнити якi вiн тепер не зможе нiколи. I зайнятий спогляданням, вiн не помiтив, як iз його скуйовдженого й залиплого волосся йому за пазуху випала маленька шестикутна лусочка й одразу ж прилипла до шкiри, поволi всотуючись в неї.
***
На церемонiю злетiлася мало не вся аристократiя континенту. Королi й королеви, вождi кланiв та ватажки орденiв. Тут були усi, хто мав хоч якесь вiдношення до великої полiтики. Всi чекали лише прибуття принцеси Лашури. Пiсля коронацiї саме на її плечi ляже турбота про союз королiвств. Водночас iз коронацiєю їй буде передана стародавня релiквiя - залишки одного iз перших та наймогутнiших небесних лицарiв. В сумi цi двi подiї поставили на вуха усi служби безпеки усiх бiльш-менш серйозних державних утворень. Охорону поставили скрiзь, де тiльки можна було: на пiдходах до острову, на будь-якому узвишшi, серед натовпу, в примiщеннях, бiля перших осiб та скрiзь-скрiзь-скрiзь... Зараз острiв бiльше нагадував пасiку, над вуликами-кораблями якої постiйно мелькали небеснi лицарi - могутнi старовиннi механiзми, на яких трималася влада усiх країн.
- Бджола-Пау, доповiдайте про ситуацiю. - почувся в кабiнi голос оператора.
- Азо, може вже досить? - раптом зовсiм не по-уставному запитала оператор. - Ти колись долiтаєшся до того, що у тебе генератори здохнуть.
- Не здохнуть. Я свою бджiлку знаю краще за механiкiв.
- Тодi ось вам наказ, Бджола-Пау: завершуйте облiт i повертайтеся в ангар. До початку церемонiї все одно не дотягнеш.
- Зрозумiла. - буркнула пiлот, закривши канал i додала подумки: - Вискочка!
Скинувши висоту, небесний лицар пройшов у якихось тридцяти метрах над водою, востаннє обвiвши поглядом площу для церемонiй. I яким би вправним i досвiдченим не була пiлот, вона не могла помiтили кiлькох людей, якi ховалися в тiнi древнiх руїн, надiйно прихованi контрастом зi слiпуче-бiлими каменями. Семеро осiб у масках прекрасно знали особливостi цих бойових машин, тому й були впевненi у власнiй безпецi.
Нарештi все було готово i церемонiя розпочалася. Заграли фанфари, в повiтря здiйнялися десяток лицарiв, взявши арену в кiльце, а до мiсця дiйства пiдлетiв човен, ззовнi схожий на венецiанську гондолу, тiльки значно бiльшу й вишукану. Звiдти, у супроводi своїх охоронцiв вийшла головна винуватиця дiйства: юна дiвчинка, ще майже дитина, яка скоро стане королевою Iмперiї Шатерей - одного iз найбiльших державних утворень на континентi.
- Зовсiм дитина. Невже вона може бути настiльки небезпечна?
- Зовнiшнiсть оманлива. Ти подивися на рядових жителiв її iмперiї. - Безликий у масцi вказав на численнi купки людей на схилах найближчого пагорба. - Для неї це звичайна рiч. Такої долi ти хочеш для усiх iнших народiв? Багата держава не та, у якої багатий король, а та - в якої немає бiдних.
- Це менi знайоме. - буркнув єдиний iз присутнiх, хто не носив маску, а кутався у безформний балахон.
Пройшовши крiзь коридор мiж двома великими групами аристократiї, принцеса пiдiйшла до священика, який почав зачитувати промову i в кiнцi поклав корону на голову дiвчинцi та вручив посох правителя, зменшений спецiально для неї до розмiрiв жезла. Лицарi вiддали честь, над ареною прокотилася луна вигукiв, а в повiтря злетiли численнi iлюзiї птахiв, кораблiв та iнших лицарiв. З цього моменту вона ставала королевою i кожне її слово тепер було законом для будь-якого жителя королiвства. Однак звеличування королеви продовжувалося не довго, i одразу ж пiсля кульмiнацiї, її пiдiбрав човен, який у супроводi одразу чотирьох лицарiв швидко доправив пасажирку на її острiв. Щойно церемонiя завершилася, така ж участь очiкувала i iнших аристократiв, але поки повiтрянi сили мiж собою вирiшували кого i в якому порядку вивозити першими, вищезгаданi особи вирiшили трохи поспiлкуватися мiж собою i казус було вирiшено за набагато бiльший час, проте вже без скандалiв.
- Час iти. - промовив Безликий. - У нас ще багато справ.
- Добре. Я з вами i тiлом, i душею. Так ви кажете?
- Душею... - почувся збоку дзвiнкий дiвочий голос. - Твоя душа i так належить нам. Ти просто ще цього не вiдчув.
Розвернувшись, невiдомi зникли в темрявi древнiх пiдземних коридорiв.
***
Вечiр видався доволi теплим, на вiдмiну вiд усiєї попередньої декади (десять днiв). Новоспечена королева саме здiйснювала обхiд небесного острову, який з цього дня офiцiйно належав їй. Вона уже вважала себе дорослою, однак дитячий iнтерес все же не давав їй сидiти спокiйно. I якщо до цього їй доводилося бiльшiсть часу проводити у власних покоях пiд охороною цiлої купи солдат, то тепер усi вони просто зобов'язанi були самi за нею бiгати. А бiгати доводилося часто i багато. Ось i зараз, обговорюючи дiйсно серйознi питання, вона не втрачала можливостi зазирнути в кожен куточок острова. СВОГО острова, i їй дуже подобалося навiть те, як це звучить. Iм'я "Лашура" вже стало справжнiм прiзвиськом для всiх людей в королiвствi, якi були готовi вдавитися за копiйку. Лашура Ерс була вiдома своїм скупердяйством та умiнням досуха витягнути зi свого опонента усi його грошi. Втiм, нiхто в здоровому глуздi в радiусi прямої видимостi не ризикнув би таке сказати. Однак iнформацiя має властивiсть просочуватися, тому тепер будь-яка згадка про нестачу грошей викликала в колишньої принцеси черговий спалах хазяйновитостi. Це було щастя для всiєї iмперiї, i бiда для придворних, якi й ранiше потерпали вiд таких припадкiв, а тепер узагалi мусили дбайливо обдумувати кожну свою фразу i дiю.
Обiйшовши усю поверхню острову, дiвчинка вiдправилася на екскурсiю у його внутрiшнi примiщення, паралельно не припиняючи обговорювати зi своїм найближчим оточенням сьогоднiшню церемонiю.
- Ваша Величнiсть, а Вам не здалося, що на церемонiю зiбралося надто багато простого люду?
- Тебе щось тривожить, Кайя? - Лашура повернулася до своєї провiдницi, рудоволосої дiвчини рокiв сiмнадцяти iз мечем на поясi.
- Там на схилi гори я бачила багато простолюдинiв, але коли ми вiдлiтали, бiля острову не було жодної баржi. Навiть морських човнiв там було замало, щоб вмiстити в собi таку кiлькiсть людей.
- Натякаєш, що хтось хоче зiпсувати менi авторитет? Пiсля того, як в народi стали ходити чутки про мою надмiрну хазяйновитiсть... - на цих словах усi присутнi помiтно напружилися, - менi навряд чи щось може серйозно зашкодити.
- Але якщо так продовжуватиметься i далi, то це рано чи пiзно може вилитися в бунт!
- Ти перебiльшуєш. Сама ж сказала, що вивезти з острова таку кiлькiсть простолюдинiв рибалки не змогли б, барж там не було, значить усю цю виставу затiяв хтось iз власним островом, або як мiнiмум кораблем. I розбиратися iз такими 'друзями' повиннi вiдповiднi служби. Але ти правильно пiдмiтила - треба простежити за тими, хто спробує зiграти на цiй виставi. Так, тут ми вже були... О, ми ж iще на той брухт не подивилися! Де тут трюм?
- Ваша Величнiсть, Древнiй лицар зараз зберiгається в головнiй залi. Перевозити його в трюмi було б святотатством, тим бiльше у присутностi...
- Знаю-знаю: у присутностi церкви варто тримати язик за зубами i тричi подумати перед тим, як все одно промовчати. Ну показуй цього первiсного лицаря.
- Прошу за мною. - з поклоном Кайя пройшла вперед i повела королеву назад на поверхню острова.
Древнiй лицар виявився кiстяком великої, навiть у порiвняннi iз небесними лицарями, бойової машини. Одразу ж кидалися в очi непропорцiйно довгi верхнi кiнцiвки, якi лише умовно можна було назвати руками. Судячи iз подряпин на пiдлозi, вiн мав би важити втричi бiльше за нормального лицаря, от тiльки навряд чи хтось iз людей наважиться пiлотувати такого монстра. Кожен пiлот, сiдаючи в лицаря, змушений терпiти величезне навантаження, через що середня тривалiсть навiть спокiйного польоту не перевищує пiвгодини. Час же активних дiй нiколи не перевищував десяти хвилин. Але навiть такого короткого промiжку часу було достатньо, аби схилити чашу перемоги на свiй бiк. Що ж мало вiдбуватися пiд час роботи цього чудовиська - важко було навiть уявити.
Раптом по всьому острову розлетiвся звук сирени.
- Що? Невже напад? - одразу ж оживилася Кайя, скидаючи з себе накидку королiвської гвардiї, щоб та не сковувала рухи.
- Цього слiд було очiкувати. Орден i так дав нам забагато часу, щоб пiдготуватися.
- Пробачте, Ваша Величнiсть, але Вам доведеться пройти в укриття. - одразу ж звернулася до королеви ледi Майя - няня юної правительки.
- Знаю-знаю. Зараз пiду. Будь обережна, Кайя. Ти у нас зараз єдина лицар.
- Неодмiнно, Ваша Величнiсть. - вклонилася королевi Кайя, i чимдуж кинулася до свого лицаря.
Ангар, що призначався для цих потужних машин, сильно вiдрiзнявся вiд будь-якого iншого технiчного примiщення перш за все своєю чистотою. Тут все завжди повинно бути готовим до прийому високих гостей. Та й негоже тримати головну силу королiвства у якомусь гаражi або трюмi. Скидаючи на ходу зайвий одяг, Кайя вибiгла на галерею, що пiдковою оперiзувала гнiзда небесних лицарiв i з розгону стрибнула в єдиний наявний тут кокон лицаря. Той миттю упiзнав свою iмпульсивну хазяйку i слухняно увiбрав її в себе. Минуло секунд десять, поки по поверхнi яйця пробiгли брижi. Щось велике ворушилося всерединi, нiби намагаючись пробити еластичну стiнку. Нарештi велетню це вдалося i, долаючи опiр прорваної плiвки назовнi з перекатом вивалився сам небесний лицар. Саме ця десятиметрова iстота була зараз єдиним захистом королеви перед невiдомою загрозою.
Пiдхопивши iз пiрамiди поруч меч, Кайя випустила зi стегон робота довгi пушистi хвости глайдерiв i єдиним рухом вiдштовхнулася вiд пiдлоги, вилетiвши прямо у вiдкритий люк. Надворi було темно, i тут навiть Небесний лицар не мав перевагу над звичайними людьми, однак майже одразу острiв вилетiв з-пiд хмари i мiсячне сяйво освiтило поле битви, показавши ворога. Бiлий небесний лицар наздоганяв острiв знизу, швидко скорочуючи дистанцiю. Часу було мало, тому Кайя вирiшила спочатку зайнятися одним, поки гармати вiдволiкають другого. Бiлий лицар на перший погляд здавався не таким серйозним суперником, щоб одразу ж вступати у бiй: досвiдченi пiлоти не рвуть ногами землю пiд час приземлення. Спустившись перед ним, щоб вiдрiзати йому шлях до палацу, Кайя по всiх правилах дуелi поставила меч перед собою i на увесь острiв розлетiвся її, дубльований лицарем голос:
- Ти нападаєш на королеву Лашуру iз iмперiї Шатерей. Назви себе.
- Дiалог неможливий. - почувся монотонний голос без будь-яких iнтонацiй, i лицар рвонув вперед, порушуючи усi правила ведення бою.
- Ах ти ж... - тiльки й встигнула вимовити Кайя, як перший же удар винiс її за край острову й вона полетiла вниз.
Нiчим не виразний, окрiм свого хвоста небесний лицар виявився надто дужим i швидким. Знову випустивши глайдери, Кайя вдруге набрала висоту i з жахом побачила, що ворог уже бiля самого палацу. Розумiючи, що грати за правилами цей боєць не збирається, вона зробила те, на що ранiше нiколи б не наважилася - напала на нього ззаду. Дiвчина дуже довго вiдпрацьовувала цей прийом i була впевнена, що захиститися вiн не зможе. Вклавши у свiй удар всю свою швидкiсть та силу лицаря, вона нанесла один єдиний удар згори донизу, який мав би розрубати Бiлого навпiл. Вже на останньому десятку метрiв стало зрозумiло, що ухилитися вiн не встигне. Однак замiсть того, щоб бути знищеним, Бiлий фактично вивернув руку собi за спину, заблокувавши удар, i водночас його хвiст пiдсiк їй ноги. Врятувало Кайю лише те, що вона не стала прибирати хвости i замiсть падiння на землю, просто вiдштовхнулася подалi, уникнувши такого близького контрудару. Вже знаючи, чого вiд нього можна очiкувати, Кайя робила удар i одразу ж вiдступала, вивчаючи оборону Бiлого. Схоже пiлот непоганий боєць, але у лицаря сiв вперше. I вiн швидко вчиться! Кайя розумiла, що бiй треба швидко закiнчувати, доки вiн не вивчив її прийоми. Пiлот не жалiє нi себе, нi свого лицаря, швидко виробляючи ресурс. На що вiн сподiвається? Кайя могла б просто виснажити його, i потiм взяти тепленьким, якби не... Часу на роздуми Бiлий їй не дав. Неначе прочитавши її думки, вiн кинувся вперед, з кожним ударом вiдкидаючи Кайю все далi вiд палацу.
А в цей час у головнiй залi королева спостерiгала через вiкно за двобоєм велетнiв.
- Ваша Величнiсть! Що Ви тут робите?! - пiдбiг до неї молодий чоловiк у рясi церковника.
- О, лорд Улайт, вирiшили подивитися на дуель?
- Це не дуель. - пояснив отець, намагаючись вiддихатися. - Їх двоє!
- Що?
Але пояснення були вже зайвi. Вхiднi ворота пробив меч, а слiдом за ним у зал ввалився другий нападник. Високий i широкоплечий, вiн був зафарбований у синiй колiр - iмовiрно щоб приховати своє справжнє забарвлення, а навiснi елементи бронi спотворювали статуру, не дозволяючи його iдентифiкувати. Цей лицар був озброєний бiльш стандартно: щит та меч. Такий легко мiг би просто розвалити увесь палац, але йому щось знадобилося саме тут, i королева уже здогадалася, за чим вiн прийшов. Точнiше - за ким.
Та не встиг вiн пiдiйти на вiдстань удару, як на нього ззаду накинувся ще один велетень. Майже безбарвний, прикритий вирiзаними iз контейнерiв шматками металу, вiн виглядав жалюгiдною пародiєю на небесного лицаря, але це було дуже оманливе враження. Навiть у такому виглядi вiн був небезпечний для Синього, повнiстю руйнуючи його плани. Охопивши його руками, вiн на мить затримав ворога, давши можливiсть королевi зi свитою покинути примiщення. Швидко отямившись Синiй зумiв скинути iз себе захисника i пiсля кiлькох ударiв той залишився лежати в залi пiд важкою тушею релiктового лицаря. Так i не знайшовши своєї цiлi, Синiй спробував вийти надвiр, але не встиг зробити i кроку, як в залi щось загуркотiло, а наплiчник Синього розлетiвся на друзки. Зрозумiвши, що навiть лежачий суперник може бути загрозою, вiн поспiшив покинути примiщення, поки його не упiзнали без прикриття.
Помiтивши, як iз палацу вибiгає ще один лицар, Кайя нарештi додумала свою здогадку - це був лише вiдволiкаючий маневр. Ледве вона вiдволiклася, як черговий удар Бiлого змусив її вiдступити ще далi. Другий ворог утiк, але Бiлий вiдступати не збирався.
- Потрiбна допомога? - почувся вiд палацу знайомий голос.
- Ханлi! Що ти робиш в моєму лицарi?! - розлетiвся на увесь парк роздратований рик червоного лицаря, в якому можна було впiзнати голос Кайї.
- Королеву захищала. Що робимо з цим?
- Обережно! В нього хвiст справжнiй а не декоративний!
- Зна... Ой!
Зайнятi розмовою, дiвчата не встигли зреагувати на стрiмкий рух Бiлого. Залишаючи за собою вирви i пiдкидаючи землю в повiтря, ворог кинувся на Ханлi, одним махом вiдрубавши їй руку, в якiй та тримала таку ефективну в ближньому бою мортиру, i водночас нанiс потужний удар хвостом в груди лицаря, де сидiла його пiлот. Але недосконала система запалювання спрацювала iз запiзненням i пострiл вiдбувся вже тодi, коли її рука падала. Втiм, навiть такий некерований снаряд нанiс Бiлому бiльше шкоди, нiж Кайя за увесь час бою, роздробивши тому праву руку.
Зрозумiвши, що бiльше такого шансу може й не бути, Кайя скористалася моментом i кинулася на нього. I цього разу її удар, який мав би закiнчити цей бiй ще до його початку, все ж досягнув своєї мети, розрубивши голову Бiлого й увiйшовши в його тiло до самої ключицi. Але це була пiррова перемога: генератори на кiнцiвках та за плечима ворога раптом надривно загудiли, проганяючи крiзь себе величезнi об'єми ефiру, що повiтря навколо них аж почало свiтитися вiд накопиченої енергiї. Покриваючись чорними плямами вiдмерлої плотi й нагару, не в змозi витримати такий катастрофiчний режим роботи, Бiлий лицар рiзко крутнувся на мiсцi, i ногою нанiс сильний удар нижче кабiни, ламаючи Кайї хребет. Крок, i черговий розмашистий удар поцiляє їй в голову, а фiнальний удар колiном остаточно обезглавив червоного лицаря,
Бiй закiнчився поразкою усiх трьох, але Бiлий про це не знав i продовжував шкутильгати до палацу, втрачаючи по дорозi шматки тiла. Не дiйшовши буквально кiлька метрiв до одного iз балконiв, цей монстр закляк i по iнерцiї завалився на нього грудьми. Покрита численними виразками оболонка кабiни не витримала такого знущання й прорвалася, заливши увесь балкон стрiмким потоком прозорої рiдини, що винiс разом iз собою й тiло пiлота, який не збирався здаватися до самого кiнця. Ледве пiднявшись на ноги, худий як трiска хлопець витягнув з-за поясу кривий нiж i пiшов туди, де могла знаходитися його цiль.
***
Я не можу в це повiрити! Нi, не так: я в це НЕ-ВI-РЮ! Невже я став кроссовером?! Я завжди думав, що не з моєю вдачею сподiватися на щасливе закiнчення своїх пригод, а тут - такий подарунок долi! I тепер я нарештi зможу спокiйно зайнятися дослiдженням нового для мене свiту, i самовдосконаленням! А якщо набридне - я уже знаю спосiб його покинути. Втiм, до цього менi ще дуже далеко. З iншого боку: я втратив усi свої досягнення, свою армiю, свого милого Воїна! Вже за одне це хотiлося вбивати. Але якщо це альтернатива остаточнiй смертi, то я ще вiдбувся легким переляком.
Не знаю, у який всесвiт я потрапив, однак менi тут уже майже подобається. Майже - бо система мiр виявилася доволi незвичною: кожен рiк складається з чотирьох сезонiв, у сезонi три мiсяцi, мiсяць дiлиться на три декади по десять днiв кожна. Ця та багато iнших мiлких незручностей в сумi викликали роздратування, яке я не змiг подолати i досi.
Знаєте, в своєму першому життi я був любителем вiдеоiгор та деяких мультикiв, тому коли потрапив у всесвiт гри Crysis - почував себе доволi комфортно. Ну а що ще потрiбно потраплянцю, окрiм знаючого товариша та пригод? Хоча нi, щодо товариша я трохи прибрехав. Звiсно ж у мене з моїми партнерами iнодi виникали конфлiкти, через що добра їх половина здихала в муках, а iнша половина - божеволiли, навiть коли я себе нiяк не проявляв. Траплялося i так, що мене намагалися одягнути на дiтей, але тодi я ще знав слово 'мораль', i з ними у мене розмова була коротка: системна помилка, синхронiзацiя iз оператором неможлива. Я вибирав собi в носiї лише тих, хто цього дiйсно заслуговував, однак навiть iз моєю допомогою їхнє життя закiнчувалося пiсля першого ж серйозного випробування. От i доводилося брати контроль на себе i прикидатися людиною, доки не доберуся до бази. Що, я ще не назвався? Тодi приємно познайомитися, я - високотехнологiчний нанокостюм, який за примхою долi отримав власну свiдомiсть i постiйно змушений розгрiбати усе те, що накоїли його непутящi творцi. Я - Пророк!
Спогадiв про минуле життя у мене було обмаль, i бiльшiсть iз них стосувалися саме свiту цiєї популярної гри. Навiть iменi свого згадати не вдалося, як i останнi хвилини свого життя Там.
З самого моменту моєї активацiї я зрозумiв, що доля у мене буде дуже весела, а тому намагався заздалегiдь пiдготуватися до майбутнiх пригод. Вже потiм, коли я зламав архiви Джека Харгрiва, я дiзнався про справжню природу костюмiв, та iсторiю їх появи у людей. Нi, звiсно я ще пiд час проходження другої гри знав, що це нiякий не костюм, але деталi створення цього унiкального артефакту разюче вiдрiзнялися вiд офiцiйної версiї. Вже отямившись я зрозумiв, що визначення 'костюм' до цiєї системи абсолютно не пiдходить, i використовується лише для прикриття. Насправдi ж вiд людей тут був доданий тiльки екзоскелет та деякi електроннi системи - все iнше з самого початку вирощувалося прямо з людського тiла, пiсля чого вирiзалося i пересаджувалося солдатам. Тобто костюм займав увесь об'єм органiзму носiя, дублюючи, укрiплюючи та замiщаючи собою його тканини. Iншими словами - на початковому етапi розмноження наноботiв потрiбно багато органiки та iнших супутнiх матерiалiв, якi бралися iз тiла пiддослiдного або навколишнього середовища. Про гуманнiсть таких експериментiв говорити не доводиться, але тiльки в такому випадку його анатомiя бiльш-менш вiдповiдала людськiй. Лаборанти з легкої руки керiвництва стали називати нас CryNet - Павутина Страждань - через те, що пацiєнти пiд час проростання структур кричали i швидко божеволiли вiд постiйного болю, а приспати їх уже не давали самi наноботи. Судячи з усього я i був одним iз таких пiддослiдних, нервова система якого на глибинних рiвнях виявилася замiщена мною i продовжила своє iснування навiть пiсля повного розчленування його органiчного тiла. В подальшому я лише пiдключався до носiя, не перемiщаючись безпосередньо в органiку, що дозволяло багаторазове пiдсаджування до мене все нових i нових клiєнтiв.
CryNet, це своєрiдний дублiкат нервової системи людини, утворений iз наноботiв. Саме вiн i лежить в основi нанокостюма, виступаючи сполучною ланкою мiж тiлом та механiзмом. Без неї нанокостюм нiчим не вiдрiзняється вiд колонiального органiзму, i саме з неї розпочинається його вирощування.
Сам CryNet складався iз кiлькох штамiв наноботiв, якi виконували вiдповiднi функцiї: iнтелектуальнi, конструкцiйнi та вiльнi. Були ще їхнi спецiалiзованi рiзновиди, але вони утворювалися iз вiльних тiльки у разi потреби. Решту тiла складали створенi цими ботами конструкцiї: нервовi волокна, штучнi м'язи, асемблери, датчики тощо... Я в цiй системi опинився в ролi користувача перед монiтором. Першi кроки були найскладнiшi: переробити вiртуальну реальнiсть у зручний для себе варiант сприйняття. Добре, що мої сiпання помiтив один iз програмiстiв, додумавшись створити власний графiчний iнтерфейс для штучного iнтелекту костюму. I тодi, вiдсунувши свого штучного помiчника на другий план, я зайняв його мiсце i перейняв контроль на себе.
Звiсно ж iснування у виглядi стороннього спостерiгача мало свої особливостi. Я спочатку не звернув на це уваги, але пiзнiше до мене дiйшла вся глибина мого становища. Хто iз вас, граючи у вiдеоiгри, не ганяв свого персонажа по всiх закутках, не докопувався до NPC, не лазив по заборонених територiях? Це в перший раз ти бiльш-менш дотримуєшся сюжету, а потiм тобi стає нудно, i починається екстрим. А чи виживе мiй герой, якщо зiстрибнути з он-того даху? Ой, який гарний монстр у клiтцi, дай-но вилiзу нагору - подивлюся, все одно охоронцi не реагують! А якщо я встановлю пастки перед караваном, i потiм пiдберу хабар - мене ж не сприймуть за ворога? Вiртуальна реальнiсть перетворюється на полiгон, де гравець реалiзовує свої божевiльнi задуми. Барнс жартома назвав це синдромом 'гравця-за-монiтором'. Ага, це спочатку йому було смiшно, доки я всюди вставляв свої реплiки! А коли в нас влучив танк, i керування перейшло до мене, командування на повному серйозi збиралося нанести повiтряний удар по нашому розташуванню аби, цитую: 'Знищити цього психопата!' Панiка у штабi була зрозумiла. Все ж коли солдат вбиває iншого солдата на полi бою - це одне, але коли вiн починає бiгати з блоком НУРС в руках, та ще й якось стрiляти з нього... Потiм була танкова гармата та полiт на пузi у ворожого гелiкоптера. Я навiть спробував повторити подвиг барона Мюнхаузена, осiдлавши реактивну установку, тiльки Барнс прокинувся i вiдсторонив мене вiд керування. Списали на контузiю. I як би я не намагався, побороти цей ефект менi так i не вдалося. Тiльки потрапивши в якусь нову, невiдому ситуацiю, в менi вмикалася обережнiсть. Та щойно я пристосовувався - витiвки продовжувалися. I коли в ефiрi лунає фраза 'цей псих', то на увазi мають зовсiм не Сайкса, iз однойменним позивним. I це на майже незаселеному островi! Про Нью-Йорк краще взагалi промовчу. На те, щоб навчитися стримуватися, менi знадобилося кiлька рокiв! Але все це було вже потiм, а зараз - повертаємося до самого початку iсторiї.
Одразу ж виявилися деякi вiдхилення вiд оригiналу. Наприклад функцiя 'максимум швидкостi' або 'форсаж', як я її називав, не робила з мене надзвукового супермена, а лише прискорювала реакцiю. А iндикатор, який у грi показував залишок енергiї, насправдi вказував час, необхiдний органiзму бiйця для повторного застосування тiєї чи iншої властивостi костюму, адже навiть хвилина постiйного прискорення просто отруїть тiло продуктами розпаду речовин. I що бiльше боєць користується костюмом, то бiльше його тканин вiдмирають i замiщуються симбiонтом. Серцем костюму були кiлька модуль-генераторiв, повторити якi ученi так i не змогли, тому поставили трофейнi iз археологiчних знахiдок. Разом iз цим виявилися деякi вiдхилення у моїй психiцi, боротьба з якими займала левову частку мого часу в першi мiсяцi тренувань. Я перепробував абсолютно все: медитацiї, гiпноз, самонавiювання, ламання особистостi... Але усi мої спроби мали лише короткочасний ефект, i наступного ж дня все починалося спочатку. Довелося пiти на крайнощi й вивчити програмування, написавши кiлька блокiв для контролю власного емоцiйного стану. Але оскiльки я завжди був тiсно пов'язаний зi своїм носiєм - саме цi блоки часто зводили їх з розуму. Лише iз Барнсом менi вдалося досягти деякого паритету iнтересiв обох сторiн. Саме тодi його вперше назвали психом. Мiж iншим свiй позивний ми отримали лише пiсля того, як я показав йому кiлька сцен iз гри. Мабуть вiн був єдиною людиною на Землi, якiй я дiйсно мiг довiряти. Коли я розказав йому свою iсторiю вiн припустив, що я насправдi iз майбутнього, а гра була написана за мотивами iсторичних подiй. Втiм, проти моєї присутностi вiн нiчого не мав, i ми швидко здружилися.
А щодо мого брутального зовнiшнього вигляду, то тут усе залежало вiд комплекцiї самого носiя та шляху розвитку наноботiв. Бiльшiсть костюмiв знаходили свого господаря вже пiсля другої-третьої, iнодi пiсля десятої операцiї. Але виглядали вони ну дуже убого, i увесь подальший час реабiлiтацiї солдати мусили звикати до нових можливостей, бо налаштувати такий костюм пiд носiя було практично неможливо. А чого ж iще очiкувати вiд тупих копiй? Я ж вигiдно вiдрiзнявся вiд усiх них не лише своїм крутим дизайном, але й мiзками, показуючи своїм носiям все новi й новi свої можливостi, аби мене не визнали бракованим. Паралельно з цим я все ж зростив свої частини докупи i вже пiсля третього кандидата хiрурги зрозумiли, що здирати шкiру i виймати органи для пересадки зовсiм не обов'язково. Також я, на вiдмiну вiд своїх колег, не вiдторгнув жодного електронного пристрою, який менi вживлювали. I поки iншi все ще продовжували реабiлiтацiю, я вже проходив тренування, потроху вивчаючи методи контролю лаборантами моїх систем, i сам експериментував над своїми носiями. Пiзнiше усе це менi знадобилося, в нас поцiлив танк. Менi довелося замiнювати собою частину тiла, аби в центрi нi про що не здогадалися, i 'продовжувати' операцiю, хе-хе-хе...
Але все це залишилося в свiтi Crysis, де в мене було нормальне тiло, доступ до високих технологiй та повна свобода дiй. Тепер же мене закинуло у новий всесвiт, i не самого, а в компанiї якогось пiдлiтка-японця. Вибору в мене не було. Менi i так пощастило, що поруч є живий органiзм, в якому я можу бiльш-менш спокiйно розвиватися. Та щойно я почав проникати в цього парубка, як до мене стали доходити вельми неприємнi факти.
Факт перший - близько сорока восьми вiдсоткiв моїх бiблiотек виявилися пошкодженi: бази даних, книги, музика, фiльми, iгри... Вiруси! Нi, я не такий iдiот, щоб зберiгати важливi данi про цефiв чи їхнi технологiї в одному мiсцi - такi речi у мене дублювалися не один, i не два, i навiть не сотню разiв. Без зайвої скромностi готовий засвiдчити, що два роки вiльного серфiнгу в Iнтернетi та у мережах рiзноманiтних державних структур дають плюс мiльйон балiв до iнтелекту. Зараз же в мене залишилася лише базова прошивка наноботiв, та й та функцiонує з перебоями, затиснута цiлою купою моїх обмежень. Нi, я не був таким iдiотом, щоб усе зберiгати в одному накопичувачi, ризикуючи втратити свої надбання через слiпу кулю. Нi, я усе своє тiло перетворив на суцiльну флешку, i все було б прекрасно, але ж i об'єм перенесеної через портал матерiї був мiзерним. Для порiвняння: у цей свiт потрапила лише частина мого тiла, розмiром менше однiєї копiйки, а там у мене навiть у базi пiд одну лише операцiйну пам'ять я було вiдведено увесь спинний вiддiл та частину черевної порожнини носiя. Навiть знати не хочу, що сталося iз моєю бiльшою частиною. Ну а менi тепер доведеться покласти не менше пiвроку на вiдновлення бодай того, що в мене залишилося. I подбати, щоб цей об'єм iнформацiї гарантовано зберiгся i пiд час наступних потраплянь.
Факт другий - пацана явно готують на роль кукарачi... Нi, якось їх iнакше називали. Коротше: пошлють його у бiй, з якого вiн не повернеться. Точно - камiкадзе! Ось що роблять збитi бази даних! Значить запхають цього парубка в танк, i пошлють на барикади. Я без всяких аналiзiв можу сказати, що його уже довго тримають на усiлякiй хiмiї. Навiть зараз вiн вдихає якусь гидоту iз кулону на своїй шиї. Добре, що тут не використовують синтетику, iнакше б вiн уже попрощався i з печiнкою, i з нирками, i дах поїхав би. А так - iще живий, i майже здоровий. Пiсля повного розгортання я легко вичищу його органiзм вiд будь-якої гидоти, але до того часу ще треба дожити. Менi цiєї доби ледве вистачило, щоб проникнути в його нервову систему i пiдключитися до потрiбних вузлiв. Мало хто знає, що навiть коли ми говоримо подумки, частина нервових iмпульсiв проходить до м'язiв, а вiдповiдний софт дозволяє їх перехоплювати i використовувати як модуль керування системами. Я ж нахабно користуюся ним, щоб слухати думки свого носiя - дуже корисна для виживання функцiя. Тому навiть при вiдсутностi зображення деяку iнформацiю про навколишнiй свiт я отримував.
Факт третiй i найбiльш неприємний - я тут явно не один! Нi на секунду не ослаблюючи контроль над проростанням CryNet, я в першу чергу намагався пiдключитися до спинного мозку, щоб заблокувати больовi центри i цим прискорити непомiтне розростання. I тут виявляється, що якесь падло уже встигло пiдключити собi мiй нейрошунт! Ще трохи послухавши думки хлопця я дiйшов до дуже неприємного висновку - ми вже в бою! I мiй носiй за допомогою мого власного шунта зараз керує якоюсь бойовою машиною. При чому я не вiдчуваю нiяких штучних матерiалiв бiля себе, лише органiка. Судячи iз думок, у яких фiгурує згадка про розтоптану альтанку, це щось схоже на крикуна цефiв, тiльки в антропоморфному варiантi. Але навiщо тодi такiй потужнiй машинi меч?!
Ресурсiв у мене мало, а часу не було взагалi, тому я вирiшив стати своєрiдною прокладкою 'мiж кермом та сидiнням' - зробити iз себе фiльтр мiж пiлотом та машиною. Тепер я мiг в будь-який момент втрутитися в бiй. В першу чергу я пiдключив блок iз рефлексами, який уже не раз мене рятував у попередньому свiтi. В ньому були прописанi усi можливi ситуацiї пiд час контактного бою та варiанти реакцiї на них, а оскiльки менi доводилося кiлька разiв мiняти носiя, то й параметри тiла там також можна було змiнювати у доволi широких межах, чим я зараз i займався, пiдлаштовуючи модель тiла пiд реальнi вiдчуття пiлота. Був би тут шунт для зору - справився б за кiлька секунд, а так доводиться усе робити навпомацки i лише гучнi думки мого пiлота дозволяли iнодi активувати потрiбний алгоритм дiй, щоб його ненароком не прибили. Але всьому колись приходить кiнець. Моє терпiння закiнчилося в той момент, коли якась скотина мало не розрубала мене навпiл. Ось тут я уже не витримав i повнiстю взяв контроль на себе, вiдгамселивши суперника. Якщо оцiнювати отриману в результатi ударiв модель, то вiн нагадав менi рядового цефа: така ж масивна грудна клiтка, незрозумiлi вирости позаду, добре прикрита голова i слабкий, виставлений напоказ хребет. Тепер навiть модель змiнювати не доведеться. Але фантомнi болi вiд машини вказували, що подальший бiй я уже вести не зможу. Я бiльш нiж упевнений, що без моєї участi пiлот би одразу ж загнувся вiд больового шоку, а вiн все нiяк не мiг заспокоїтися i продовжував кудись вперто повзти. В якийсь момент зв'язок iз машиною обiрвався i нас викинуло з кабiни. От невгамовний, ну куди ти лiзеш?! Нi, нiяк не хоче зупинитися. Ну то пробач мене пацан, але я тебе не знаю i зараз пiду на крайнощi.
На пiдключення до мовного апарату в мене пiшло майже десять хвилин. Увесь цей час вiн десь бiгав, кудись дряпався, ховався... Я навiть паралельно пiдключився до слухового нерву i вже мiг приблизно орiєнтуватися по звуках, як це роблять дельфiни за допомогою ехолоту. От тiльки зробив це надто пiзно.
- Ви провели хорошу битву, Майстер. Я навiть не шкодую, що загину вiд руки такого воїна. - почувся голос дiвчинки, дитини!
- Стiй! - голос ззаду, i я активую програму ухиляння вiд удару, а хлопець сам коригує свої рухи, вибиваючи кинджал i вiдправляючи iще одну дiвчинку в полiт до першої. - Хлопець? Мене перемiг якийсь хлопчисько?!
- Я повернуся назад. - прохрипiв цей йолоп, i перехопив нiж зворотнiм хватом. Та звiдки ж у нього такi рефлекси?! Бiда!
- Стояти! - я вiдключив усi нейроблоки, транслюючи звук йому прямо через слуховий нерв. - Ти збираєшся вбити дiтей! Зупинись!
- Я повернуся додому!
- Куди? - я вже розумiю, що переконати його не вдасться i готуюся до найгiршого.
- У свiй свiт!!!
I тут одночасно вiдбуваються три подiї: я повнiстю вiдключаю спинний мозок, хлопець рветься вперед, а захисниця тiєї дiвчинки вирубає пацана ударом чогось фарфорового по головi. I ось, лежимо ми на пiдлозi, хлопець вперше за час нашого знайомства знепритомнiв, а я з радiстю прибрав усi обмеження CryNet, уже не хвилюючись про непомiтнiсть. Якщо цей йолоп не цiнує чужого життя, то нехай не сподiвається на милiсть вiд Мене!
- Виродок! - долинув крiзь перешкоди голос тiєї, з якою ми боролися, i вона пiдхопила щось металеве. Нiж! Дiдько, я ж не зможу зараз ухилитися!
- Зачекай. - зупинила її менша.
- Але ж вiн не тiльки намагався вбити Вас, вiн ще й проник у нашу святиню, Ваша Величнiсть, куди чоловiкам вхiд заборонено!
- Все нормально. Вiн може бути корисним.
- Але ж тодi усi дiзнаються, що ми впустили сюди хлопця! I пiдуть слухи, що ми нечистi... Нас уся країна буде...
- Якщо будемо мовчати - проблем не буде. До того ж вiн наш єдиний доказ сьогоднiшньої битви.
- Але це неправильно. Цей убивця...
- Мiг вбити мене за першої ж можливостi. - закiнчила малявка, пiдходячи ближче до мене. - Нагадати тобi, як вiн тягав вас обох по парку?
- Пробачте, Ваша Величнiсть.
- Якщо орден з самого початку хотiв кинути його напризволяще, то ми можемо запросто взяти його до себе.
- Нi! Не робiть цього!
- Кайя, подивися сама: вiн молодий, сильний, та ще й майстер-лицар... Нам дуже пощастило. Подбай про нього.
Дiвчата закiнчили розмову i вийшли з кiмнати, залишивши мене на пiдлозi обдумувати усе почуте. Чому я став говорити про себе в однинi? Та тому що цей недоумок умудрився вдаритися виском об якусь штуку, i тепер впав у кому, залишивши мене розбиратися iз його тiлом! Якби не я - на виходi iз кiмнати дiвчата отримали б обiсраного живого трупа. На щастя я вже встиг пiдключитися до основних вузлiв i попередити казус, але роботи було ще непочатий край. Зараз мiй об'єм складав всього сiм кубiчних сантиметрiв, не враховуючи материнського модуля на поверхнi шкiри. Цього ледве вистачало, щоб контролювати життєво важливi функцiї органiзму: дихання, серцебиття, шлунково-кишковий тракт та деякi рефлекси тiла. Це iншим костюмам для роботи потрiбно мiнiмум триста кубiчних сантиметрiв, а менi з усiма моїми примочками доведеться довести цей об'єм до одного кубометра, щоб потiм нi вiд чого не залежати. Звiсно ж може виникнути проблема зберiгання такого великого об'єму, але враховуючи, що пiсля одягання костюм поступово замiняє собою майже 90% тканин носiя... Мiй носiй найближчим часом прокидатися не збирається, тому я можу зi спокiйною душею його переробити. Але це буде вже потiм, коли я знайду достатньо органiки, придатної для розмноження iнтелектуальних наноботiв, якi й складають основу моєї особистостi.
Незабаром в кiмнату зайшли кiлька жiнок у супроводi тiєї, котру назвали Кайєю, мене переклали на якусь каталку i кудись повезли. Що було потiм я вже не почув, бо система пiшла на перезавантаження. Сподiваюся матерiалу менi вистачить, iнакше я ризикую зжерти це тiло ранiше, нiж стану на ноги.
***
Цiлу нiч слуги прибирали слiди нiчного бою, приводячи сад i палац до ладу. Залишки лицарiв спустили в ангар, i поставили на стапелi. Усi були зайнятi справами, окрiм Кайї, яку призначили вiдповiдальною за їхнього гостя. Сам же гiсть, вимитий i з перев'язаною головою зараз лежав у клiтцi, накритий простирадлом. Звiсно їй було прикро за те, що якийсь шибеник перемiг її - лицаря, капiтана королiвської гвардiї. З iншого боку, обдумавши усе сказане королевою, вона й сама схилялася до думки, що його треба берегти як зiницю ока. Вiд такого ласого шматочка жодне королiвство не вiдмовиться. I тут медсестра каже, що пiсля такого удару вiн узагалi може не прокинутися. Що з нею зроблять, якщо таке дiйсно станеться - Кайя не хотiла навiть думати.
Поступово у вiкно каземату пробивалося ранкове сонце. Почувся спiв пташок, а хлопець так i лежав нерухомо. Кайї страшенно хотiлося спати, але нерви та вiдповiдальнiсть не давали їй цього зробити. В черговий раз подивившись на полоненого, вона побачила його вiдкритi очi i, готова була поклястися, обоє його очей рухалися незалежно одне вiд одного.
'Дожилася: перетворила нашого єдиного чоловiка-лицаря на овоч', - подумала Кайя, без сил всiвшись пiд стiною прямо на пiдлогу - втома далася взнаки, а жодного стiльця тут не було.
Але ще раз подивившись на хворого, який повернув в її бiк одне око, вона подумала, що ще не все втрачено. Вставши, вона пiдiйшла ближче й стала чекати, доки той повернеться до норми. Процес був тривалий, наче хлопець заново вчиться користуватися своїм тiлом. Спершу вiн робив це з очима, потiм спробував крутити головою, смикав кiнцiвками, а пiд кiнець все ж зумiв пiднятися на ноги.
- Нарештi отямився. - буркнула Кайя, i в цей момент простирадло остаточно зiсковзнуло iз хлопця. - А ну прикрийся! Збоченець!
- ... - хлопець мовчки встав на ноги, озирнувся i втупився в Кайю, начисто проiгнорувавши її зауваження.
- А тепер я хочу почути вiдповiдь: хто тебе послав?
- ...
- Так i будеш грати в мовчанку? Сподiваєшся, що твої дружки тебе врятують? Тебе використали i викинули, бовдур. I лише я вирiшуватиму, що з тобою буде далi.
- ...
- Не хочеш говорити? Нехай буде так. Мiж iншим у твоєму мовчаннi є й плюс: якщо ляпнеш комусь, що був в палацi Лашури - тебе одразу ж стратять.
- ... - так само промовчав хлопець i пiдiйшов до дверей клiтки, взявшись за решiтку.
Кайя в цей момент напружилася, але чужинець не став бiльше нiчого робити, продовжуючи дивитися одним оком дiвчину, в той час як iнше продовжувало крутитися на всi боки. Вирiшивши будь-що вибити з нього хоча б якусь емоцiю, Кайя пiдiйшла до стiни й натиснула один iз важелiв. Тiєї ж митi одна зi стiн випала назовнi утворивши своєрiдний балкон. Клiтка пiднялася над пiдлогою i пiдвiшена на кiнцi довгої стрiли виїхала назовнi, повиснувши над безоднею. Але на хлопця це не справило жодного враження. Вiн так i стояв бiля дверей, похитуючись разом iз клiткою, i навiть не клiпнув. Хмикнувши, Кайя вийшла за каземату, вiдправившись на службу - обов'язки охоронця королеви з неї нiхто не знiмав.
Сама ж королева в цей час якраз наближалася до оглядового майданчика, на якому стовпилися мало не усi дiвчата, бажаючи подивитися на голого хлопця. Притягнули навiть Ханлi, щоб вона вiдрегулювала їм пiдзорну трубу.
- Що тут вiдбувається?
- Ой, ледi Майя! - синхронно пiдстрибнули присутнi, й одразу ж розбiглися у своїх справах.
- Мiс Ханлi, залишiться на хвилину. - догнав дiвчинку у дверях голос лiтньої дами.
- Слухаю, ледi Майя. Ой, Ваша величнiсть! - лише тепер вона звернула увагу на останню присутню. - Пробачте мене, я Вас не помiтила.
- Нiчого. Я якраз шукала тебе. Щось дiзналася про Бiлого?
- Похвалитися нiчим. - зiтхнула дiвчинка. - Усi деталi стандартнi, схваленi церквою. Модифiкацiй також не знайшлося...
- Тобто вся його сила лише в пiлотi? - констатувала королева, поглядаючи на клiтку, що виднiлася з майже протилежного кiнця острову.
- Еге ж. Добре що вiн утiк. Я б не хотiла ще раз iз ним зустрiтися. Знаєте Ваша Величнiсть, дiвчата розпускають слухи, що цей хлопець i є той пiлот...
- Якого спецiально виставили вам на показ. - закiнчила за неї червона наче буряк Лашура, вiдiрвавшись вiд окуляру труби.
- Так, я теж вважаю, що це дурня. Скорiш за все вiн звичайний шпигун. Але ж погодьтеся, що вiн такий симпатичний... Симпатичний же?
- Мiс Ханлi! Як ви розмовляєте з Її Величнiстю?! - обурилася поведiнкою механiчки ледi Майя.
- Нiчого. - заспокоїла її королева, знову повернувшись до дiвчинки. - Принаймнi її ще можна зрозумiти, на вiдмiну вiд декого... О, Кайя, ти якраз вчасно! Вдалося щось витягнути iз нього?
- Нiчого. Вдає, що не знає мови.
- Погано. I скiльки ще триватиме ремонт?
- Ну, старого лицаря ще можна вiдновити, якщо використати частини з iншого. А от тобi, Кайя, доведеться шукати нового коника.
- Зрозумiло. Значить у нас зараз два боєздатних лицаря.
- Два? Що Ви маєте на увазi? - закрутила головою Кайя, нiчого не розумiючи. - Що за другий лицар?
- Ой, зовсiм забула тобi сказати, Кайя. Iди в ангар зустрiчати нашу гостю - вона скоро має прилетiти. А ти, Ханлi, покажи менi ту штуку, що так налякала Синього.
- Так Ваша Величносте!
Залишившись сама на майданчику, Кайя пiдiйшла до труби й просто з цiкавостi зазирнула туди, пiсля чого одразу ж вiдскочила, наче ошпарена - хлопець так i стояв у тiй же позi, що вона його залишила, i в трубу було дуже добре видно... Скрутивши об'єктив, щоб бiльше нiхто не дивився на це неподобство, Кайя побiгла в ангар - зустрiчати таємниче пiдкрiплення. Деякi здогади у неї вже були, але остаточно їх пiдкрiпив вигляд фiолетового лицаря iз пишною гривою, що залетiв у галерею й поставивши велику рушницю в пiрамiду елегантно пiрнув у кокон яйця. На її пам'ятi так себе могла вести тiльки...
- Сестра?! - Кайя навiть вiдступила назад, коли в її бiк iз кокона вистрибнула молода жiнка iз завитим у два пишнi хвости фiолетовим волоссям - в тон її лицарю. - Що ти тут забула?!
- То ось як ти зустрiчаєш тих, хто прийшов у справах? - оманливо ласкаво звернулася до своєї родички гостя, iз хижою посмiшкою наближаючись до вiдступаючої дiвчини.
- Вчителям Святої землi не належить втручатися у державнi справи.
- Належить, коли це стосується моїх найгiрших учениць. - задоволено тискаючи у мiцних обiймах нарештi спiйману утiкачку. - Ну показуй, що ти тут накоїла, поки мене не було.
- Ох, ну й послав же Сейку сестру. - буркнула Кайя, ледве звiльнившись iз полону.
Сестру звали Мiзайя, i бiльшої за неї нахабницi на свiтi, на думку Кайї, було не знайти. Подавши безсоромницi, яка так i бiгала за нею у мокрому купальнику плаття, дiвчина повела її на той-самий майданчик. Поки Мiза гралася iз трубою, безуспiшно намагаючись її налаштувати, Кайя описувала їй ситуацiю.
- Значить замiсть пiлота ви спiймали якогось хлопчиська? - iронiчно подивилася на молодшу сестру жiнка, в черговий раз прикладаючись до окуляра.
- Так. Напевно це теж був вiдволiкаючий маневр.
- Дивно. Майстри такого рiвня завжди були у центрi уваги. Я подивлюся в архiвах, хто iз наших випускниць могла досягнути подiбних результатiв, але щось менi пiдказує, що там нiчого подiбного не... Що?! Що це вiн робить?!
- Що?! А ну пусти! - Кайя вiдштовхнула сестру в сторону i припала до окуляра, аби у найменших деталях роздивитися... - Ах ти ж поганка!
- Ха-ха, купилася! - Мiзайя взялася штурхати сестру, яка вже була пiд стать свого волосся. - Ти а нi трохи не змiнилась.
- Ти теж.
- Ох, здається я знаю, чому вiн мовчить. Ти його налякала, як i усiх своїх попереднiх залицяльникiв, так?
- Вiдстань!
***
День пройшов спокiйно, якщо не брати до уваги легку застуду, яку я пiдхопив стоячи голяка пiд вiдкритим небом. Якби я не сидiв всерединi тiла - подумав би, що у парубка СНIД. Його iмунiтет був фактично убитий, а кишечник не постачав навiть половини необхiдних менi елементiв. Усе доводилося робити самому.
Але для повноцiнного розмноження наноботiв були потрiбнi i деякi метали, тому я i був змушений стояти, вчепившись в решiтку, видiляючи з неї залiзо та деякi iншi сполуки iз фарби на поверхнi. Проблем iз енергiєю у мене, завдяки технологiям цефiв, тепер не було, тому я перетворював її у тепло, уникаючи переохолодження тiла. Всього за кiлька годин менi вдалося вдвiчi збiльшити свою масу, порiвняно iз попереднiми днями. Але для нормального росту потрiбне було i харчування, яке в клiтцi дiстати було вельми складно. Я мiг би розщеплювати деревину з пiдлоги, але можливий результат абсолютно не виправдовує засоби. Хiба що менi доведеться вибиратися назовнi.
Поступово наступив вечiр. Не зважаючи на холод я не спiшив одягатися у поданi менi речi, оскiльки на поверхнi шкiри зараз знаходилася третина мого об'єму, збираючи з атмосфери потрiбнi матерiали, а iнша третина робила те ж саме у легенях, поступово змiнюючи їхню структуру.
Все йшло нормально, доки дверi каземату не вiдчинилися i на балкон не вийшов якийсь чоловiк. На вигляд звичайний молодий джентльмен, якими їх зображували на межi 18-19 столiть, навiть вбрання трохи схоже, от тiльки було у ньому щось дивне. Вкотре страждаючи вiд вiдсутностi таких звичних i корисних сенсорiв, я спробував описати його словами. Високий, стрункий, обличчя трохи витончене - майже аристократичне, довге свiтле волосся. На думку спадало лише одне визначення: священик. Саме такий стереотип найкраще накладався на його поведiнку. Незнайомець прийшов не з пустими руками, а принiс кошик iз їжею: хлiбина та кiлька незнайомих овочiв - саме те, що потрiбно молодому здоровому органiзму.
- Пригощайся. - сказав вiн, поклавши кошик на край балкону бiля дверей. - Ти напевно голодний.
I можна було б прийняти подарунок, але спостерiгаючи за незнайомцем я зовсiм забув одну важливу рiч - я тепер єдиний власник тiла, тому мав би якось зреагувати на його появу, а я ж так i стояв, наче статуя, за цiлий день навiть не клiпнувши. Крiм того я зовсiм не працював над голосовим апаратом. Ну i як йому тепер вiдповiдати?
- Мовчиш увесь цей час... Може хоч iм'я своє назвеш? Мене звати Улайт.
- Пах.. Пгак...
Вокабулятора в мене поки нема, живою горлянкою я ще нi разу не користувався, а представитися треба вже зараз. Що робити? Доведеться iти на жертви: це тiло уже представлялося своїм iменем, хоча я цього ще не мiг чути, а значить i рухи голосових зв'язок уже записанi. Так, десь воно було тут...
- Масаке Кейнсi.
Ну й iм'ячко! Треба термiново придумати собi якесь прiзвисько. Може Кейнсi скоротити на Кей? Точно - буду як люди в чорному!
- Невже ти... Нi, такого не може бути. Ну, не соромся. Смачного. - побажав вiн, i вийшов.
- Уг... Ум... Кей. Грррр...
Нi, поки не налаштую всi системи - говорити марно. Ну i нехай: мова може й почекати, а от слух треба пiдсилити. I швидко. Швидше! Ще швидше! Нарештi всi приготування завершенi, i я почув недалеку розмову.
- Неймовiрно лорд Улайт! Ви так швидко дiзналися його iм'я!
- А я теж хотiла так зробити. - зауважив новий голос.
- Кейнсi значить. А вiн дiйсно один iз тих убивць?
- Навiть якщо й так, то все одно шкода його на холодi тримати.
- Коли вiн супиться, то стає такий милий...
- I на коору схожий.
- Менi сумно про це говорити, але замах на життя королеви - дуже серйозний злочин. Нi один монарх такого не пробачить.
- Ви говорите так, нiби я якийсь демон. - обiзвалася вищезгадана королева.
Хрусь! Ой, здається я трохи перестарався, коли адаптовував кишечник до екстремальних умов: програма сприйняла кошик як один iз пiдходящих для переробки об'єктiв, i я зараз з апетитом жував частину ручки. Нi, так дiло не пiде: вимикаємо усi фоновi програми, що вiдповiдають за моторику, i знову звикаємо працювати власними кiнцiвками. Готово, можна виплюнути шматок деревини... Хм, а у них смачнi кошики. Стоп, а чому це вони усi на мене так витрiщилися з коридору? Не звикли бачити їстiвну деревину? Ну i нехай дивляться: моя клiтка - мої правила. Принаймнi тепер можна спокiйно подумати над своїм майбутнiм.
Чого я хочу в цьому новому життi? Значить в планах: зробити нормальне тiло, вiдновити свої можливостi, i головне - розiбратися iз архiвами цефiв! Ну а паралельно можна i в новому свiтi освоїтися. Побути трохи звичайним парубком-школярем? В принципi можна, тим бiльше, що я вже давно освоїв камуфляж на достатньому для мiмiкрiї живих об'єктiв рiвнi. Але жити рядовим смертним - не для мене! Я вже бачив, що трапляється iз людьми, котрi живуть як усi. Хоча й привертати увагу не дуже хочеться. I в жодному разi не показувати свiй iстинний вигляд - нехай буде для них сюрприз! Треба лише подбати, щоб мене не прибили до моменту повної готовностi усiх систем. Звiсно вбити мене завжди було надзвичайно складно, але я ж не хочу позбутися свого органiчного тiла? Треба думати...
Хрум-хрум, ось i немає кошика, а органiзм реципiєнта поповнився ще деякою кiлькiстю необхiдних речовин. Нехай їх i небагато, але для мiнiмального функцiоналу має вистачити. Коли iз харчем було покiнчено, я згорнув бiльшiсть систем на поверхнi тiла, залишивши лише деякi сенсори i подумав, що пора уже б i одягтися, щоб не витрачати свою енергiю даремно.
Але довго сидiти без дiла менi не дали, i незабаром ця шумна компанiя дiвчат заставила увесь балкон такими кошиками. Нi, я звiсно вдячний за такий прояв доброти, але ж у мене шлунок iще не настiльки резиновий, аби усе це вмiстити. Щоб переробити усе це в найкоротший час, менi доведеться усiх їх засiяти наноботами i у прямому сенсi перетворити на гнiй, як це роблять цефи. В цьому вiдношеннi краще пiдiйшов би хiба що ґрунт. I очолювала цей парад доброти - хто б подумав - сама королева! Навiть не вiрилося, що така маленька дiвчинка уже має право вирiшувати долю держави. Вийшовши вперед, вона дочекалася, доки всi iншi також викладуть свої подарунки, i почала свою промову.
- Значить так: ти для нас не бiльше нiж цiнний свiдок... Хм... I якщо з тобою щось станеться, у нас будуть великi неприємностi.
- Неприємностi?
- Якi ще неприємностi? - почувся шепiт у неї за спиною.
- Байдуже! Сиди тут i не кажи Кайї, хто тобi усе це принiс, бо вона абсолютно байдужа, i не зрозумiє... Ой! - ага, вона теж почула її кроки. - Кайя, я думала ти вже пiшла вiдпочивати.
Смикнувши ще один важiль, рудоволоса вiдкинула вниз край балкону, позбавивши мене такого цiнного джерела корисних елементiв. Цiлу купу ресурсiв викинула в прiрву! Нi, я на неї не образився, але менi шкода втрачених матерiалiв. Дуже шкода. Так шкода, що я починаю злитися. I моя мiкроскопiчна форма iснування цьому а нi трохи не заважає. Хоча хвилинку, що це вона принесла? Ковдра та яблуко? Хм, теж варiант. Ну добре, я вже на неї зовсiм не серджусь. Ох, дожився: за якесь яблуко змiнюю свою думку про людину... Та його менi вистачить хвилини на двi-три! Якби не мiй теперiшнiй стан, я б сприйняв це за знущання а так - доводиться обходитися неможливим мiнiмумом.
Зам'явши конфлiкт, жiнки покинули каземат, знову залишивши мене наодинцi iз вiтром. Сподiваюся вiдвiдини на сьогоднi закiнчилися i мене бiльше нiхто не буде тривожити хоча б кiлька годин. I пора уже добувати метали, бо без нормальної арматури усi мої можливостi нiчого не вартi. Так, решiтку на входi я вже перетравив, тому час переходити на iншi частини клiтки. Тiльки треба все робити обережно, щоб дно пiд своєю вагою не вiдвалилося разом зi мною. I довести нарештi мовний апарат до повного функцiоналу, бо так i буду мекати. Стоп, а чому я не мiг вимовити нi слова їхньою мовою, в той час як цей пацан усi два днi усiх чудово розумiв? Ага, то ось у чому справа - мiсцева мова є збiрною вiд японської, з невеликими додатками вiд китайської та англiйської. А в мене iнтерактивний перекладач входить в базовi можливостi костюму, тому я й не помiтив рiзницi. От тiльки вiдмiнностi у вимовi надто суттєвi, i доки перекладач не адаптується, менi доведеться говорити фразами по два-три слова, щоб мене бодай трохи розумiли.
Хвилинку, а чи не потрапив я у якусь анiмешку?! Цiлком можливо, тим бiльше що у поведiнцi мiсцевих дуже добре проглядаються елементи японської культури: усi їхнi iмена, суфiкси, церемонiал... На цьому й доведеться будувати усю свою подальшу стратегiю виживання. От тiльки тутешнi люди не дуже схожi на мальованих персонажiв окрiм тiєї маленької деталi, що я й досi не бачив жодної негарної людини. У порiвняннi з попереднiми двома свiтами, тут навiть тiлеснi вади виглядали якось... Гармонiйно, чи що? Значить ставимо галочку навпроти анiме, а через надмiрну кiлькiсть роботiв та самок поблизу - пiдкреслюємо варiанти хентай та меха. Гарем? Не найгiрший iз можливих сценарiїв, але у мене iнша спецiальнiсть... Значить доведеться ще й швидко вiдновлювати усi свої сенсорнi можливостi, поки мене тут не заїздили до смертi. Ой! Ну от - наврочив. Подумавши, що я мiцно сплю, до мене в клiтку пробралася та новенька iз фiолетовим волоссям. I мене дуже турбувало її вбрання, яке щойно опинилося на пiдлозi. Нi, мене зараз не можна вiдволiкати! Менi ж через тебе зґвалтування зараз припишуть! Ну правильно - влаштовується збоку й одразу ж лiзе рукою менi в штани. Вiдiйди! Стоп, а менi яке до цього дiло? Аби роботу систем не порушила.
Так, вiдмикаю тактильнi вiдчуття i беруся до справи. В першу чергу менi треба захистити внутрiшнi органи. Це можна зробити кiлькома шляхами, але оскiльки менi зараз потрiбна швидкiсть, то я обираю варiант iз дублюванням тканин, витрачаючи лише конструкцiйнi наноботи, головним завданням яких є робота iз складними сполуками. Їх в кишечнику якраз зiбралося достатньо для мiнiмального апгрейду тiла: в серйознiй сутичцi не допоможе, але вiд хулiганiв вiдмахаюся легко. Виводимо готовi конструкцiйнi наноботи iз кишечника через кров i женемо їх по всьому тiлу. Особливу увагу зосереджуємо на м'язах, скелети та шкiрi. I якщо укрiпити шкiру я ще нормально не можу, то накачати мускули потрiбно вже зараз. Паралельно вирiвнюю та модифiкую суглоби, щоб вони витримували бiльше навантаження. За минулий день я вже встиг достатньо укрiпити металом скелет, тому проблеми iз силовими вправами на деякий час буду вважати вирiшеними. Проблем з енергiєю для ботiв поки що не виникало, але бiо-реактор замiсть частини кишечнику собi поставлю - про всяк випадок.
А от на шкiру треба вивести трохи бiльше сенсорiв, щоб мати краще уявлення про навколишнiй свiт. До мене щойно пiдiйшла людина, а я дiзнався про її присутнiсть тiльки коли на мене вже накинулися, i добре, що не з ножем в руках. В подальшому я такого допускати не повинен, тому монiторинг обстановки слiд знову перевести в автоматичний режим, як i було заплановано конструкторами костюму. Далi: всi види радарiв, сонар, хiмiчний аналiз та канали для руху наноботiв - однозначно ставити. Внутрiшню сенсорику органiзму поки не буду робити, все ж вiдчувати, як рiзноманiтнi структури проростають всерединi тебе - не дуже приємне заняття. I так розсунув тканини, що судини мiж ними скоро рватися почнуть. Потрiбно буде трохи зачекати, перш нiж продовжувати модифiкацiї. Посиленi суглоби... Не читаються - напевно файли пошкоджено пiд час переходу. Значить буду поки обходитися без них, а потiм навантаження на себе вiзьме екзоскелет. Враховуючи мiсцевi реалiї менi знадобиться якийсь механiзм порятунку на випадок падiння за борт. Було б непогано органiзувати собi якiсь перемички мiж руками i ногами, аби мати можливiсть хоча б якось керувати своїм падiнням. Хоча нi, в одязi такий трюк здiйснити не вдасться. Парашут - також не варiант. А от щось схоже на гарпун... Нi, навiть не гарпун, а павутина - як у спайдермена! Сумнiваюся, що менi вдасться повторити його метальники за такий короткий промiжок часу, але якщо я вже падатиму, то простiше буде за щось вхопитися, нiж потiм гальмувати. В якостi павутини використаю нановолокно, а у ролi катапульти для гарпуна цiлком згодиться... Нi, для таких навантажень потрiбен метал, але це буде надто помiтно. Ну добре, залишу волокно собi замiсть лебiдки, поставлю питання в пошук по базах, а сам займуся бiльш нагальними проблемами. I продовжуючи тему комiксiв - негайно знову органiзувати собi висувнi леза, як у Росомахи. За увесь час моїх пригод вони не раз мене виручали, а тут я й досi бiгаю iз голою дупою. Ось якраз на це i пiде бiльша частина зiбраного металу, тiльки треба його як слiд укрiпити. Скiльки там iще матерiалу залишилося? Хм, ну можна iще вiзор собi в очi втулити, але ж тодi я виглядатиму страшнiше за термiнатора. Доведеться робити мiмiкрiю на поверхнi ока, чого не могли собi дозволити навiть конструктори. Втiм, тодi перед ними не стояла проблема естетичного вигляду. Все, нiби нiчого не забув, а якщо й забув, то матерiалу все одно уже не вистачить - усi залишки пiдуть на мiй рiст. "Система, розпочати виконання проекту." Все ж яка це хороша штука - вiльнi нанiти! З них можна лiпити будь-що, за умови достатнього доступу до їхнiх програм. У мене такий доступ є, тому в цьому планi для мене обмежень не iснує. Я можу створити навiть другого Воїна, хоча й доведеться потiм дуже довго мучитися iз програмуванням його мозку. Єдиним обмеження зараз, це лише наявнiсть достатньої кiлькостi нанокаталiзатора - унiверсального будiвельного матерiалу, з якого нанiти можуть швидко клепати свої копiї. Мого ж запасу зараз достатньо лише на забезпечення власного iснування.
Якщо все буде добре, i мене не забуватимуть годувати, то мiсяцiв через два-три CryNet завершить розгортання i я зможу вже нормально зайнятися власним тюнiнгом. Зараз пiсля усiх моїх модифiкацiй в кишечнику залишилися лише твердi утворення, вивести якi було б дуже бажано. Можна було б i зараз, але поруч дама! До речi, а що там iз дамою?
А дама уже пiвгодини старається мене розбурхати, не гребуючи навiть забороненими прийомами. Переглянувши логи iз сенсорiв, я навiть почав поважати цю жiнку за її впертiсть. I з кожною секундою перегляду її ентузiазм лякав мене все бiльше. Такими темпами вона менi скоро в дупу залiз... Ага, значить уже спробувала. Що далi? Навiщо тобi пояс вiд халату? Так, а от мордувати мiй ЧСО перетягуванням зовсiм не варто! А що ти там собi бормочеш? Та вона збирається лiкувати менi iмпотенцiю! Ну гаразд: хотiла реакцiю - отримуй ерекцiю! I я не винен, що на нас зараз дивляться. Хе-хе!
- Подивися, як вiн на тебе пiднявся! - здається я почув скрегiт зубiв з того боку клiтки.
- Що ти тут забула?!
- Вiн виглядав таким замерзлим, що я вирiшила його зiгрiти. - мило посмiхнувшись, ця бестiя вдала, нiби збирається мене осiдлати
- А ну злiзай з нього! - Кайя увiрвалася в клiтку й стусанами вивела голу сестру на балкон, пiсля чого повернулася за її халатом, знову вивела i замкнула дверi.
Я довго слухав i записував усе, що говорила ця рудоволоса, але майже нiчого не розумiв: настiльки швидко й експресивно вона висловлювалася. Я навiть не впевнений, що то були слова. I вже точно не був впевнений, кого вона убиватиме першим: мене, чи свою так-звану сестру, яка на родичку зовсiм не схожа? Головне, що вона забрала вiд мене цю нiмфоманку.
Ну нарештi, можна посидiти спокiйно i зайнятися власними справ... Ну кому там знову ще не сидиться?! Оу, а це вже не мiсцева жителька. Хвилинку, а куди це вона йде? Невже мене будуть визволяти? От халепа, я ж iще не готовий! Треба тягнути час...
***
Клацнув механiзм замка, i дверi клiтки вiдчинилися. Хлопець, який до цього нi на що не реагував, рiзко вiдкрив очi й подивився на зеленоволосу дiвчину.
- Який же ти простак, Кейнсi. - у вiдповiдь, пiдлiток мовчки скинув з себе ковдру й обережно склав її на пiдлозi. - Виходь. З тобою хочуть поговорити.
Доул незадоволено дивилася, як вiн складає покривало i йде до виходу, але перш нiж пройти далi - повертається, без особливих зусиль вириває один iз прутiв клiтки i вiдкушує вiд нього шматок, наче вiд хлiбини. Доул помiтила, що матерiал, з якого зроблена клiтка, бiльше нагадував сир, i незрозумiло було, як вона ще пiд своєю вагою не розсипалася, коли навiть пiдлiток легко мiг її зламати. А хлопець не безнадiйний - видно, що i сам готувався до втечi. От тiльки навiщо гризти залiзяку?
Вхопившись за ледь помiтну волосiнь, що проходила поруч iз балконом, Доул легко зiсковзнула вниз i незабаром пiднялася за своїм пасажиром на транспортi. Чорний лицар, яким вона керувала, бiльше нагадував одного iз древнiх образiв духа смертi: кiстлявий силует iз чорним подертим плащем за спиною та довгою кривою косою в руках. Взявши хлопця на руку, Доул на мить вимкнула режим ширяння, рiзко скинувши висоту, пiсля чого вирiвнялася й взяла курс на базу.
Доул спостерiгала за пасажиром i все бiльше хмурилася. Схоже дiя тих препаратiв, якi йому давали перед операцiєю скiнчилася, тому що вiн аж нiяк не нагадував того розгубленого й переляканого хлопчиська, який вивалився iз порталу. Бiльше того - йому було абсолютно все одно, яким чином його транспортують. Вiн навiть мав зухвалiсть всiстися прямо в долонi лицаря, нiби збираючись поспати! Доул навiть спробувала труснути рукою, щоб вiн не розслаблявся, але хлопець сидiв там як приклеєний i навiть очi не розплющив!
'Такий ти менi подобаєшся значно бiльше', - подумала дiвчина, набираючи максимальну швидкiсть. Їй подобалося лiтати вночi, коли лише повний мiсяць вказує, куди їй слiд летiти. Вона як нiхто iнший розумiла, наскiльки захопливим може бути свобода польоту! I справа тут зовсiм не у могутностi небесного лицаря, яку навiть не було куди застосувати. Справа у вiдчуттях, якi дарувало нiчне небо. Iнколи їй навiть здавалося, що сама енергiя в повiтрi стає якоюсь свiжiшою, чистiшою... Вона нiколи не могла описати це словами. Шкода лишень, що сьогоднiшнiй полiт їй довелося перервати, виконуючи прохання одного сноба. Он-де вiн, стоїть на палубi, очiкуючи на доставку пасажира.
Щойно вона приземлилася, i зсадила хлопця з руки, як того одразу ж взяли пiд руки й повели до начальства. А той вiв себе так, нiби на прогулянку вийшов, i дожовував залишки прихопленої з собою залiзяки. Вiн що, нiчого не розумiє?! Схоже, що нi. Тим гiрше для нього. Покинувши свого лицаря Доул навiть не стала дивитися на продовження цiєї зустрiчi, уже знаючи, що станеться з цим невдахою. Дiставши недочитану ранiше книгу, вона вiдправилася на нiс корабля, щоб їй там нiхто не заважав, однак уважно слухала усе, що вiдбувається навколо.
- Я б iще зрозумiв, якби ти просто не вбив Лашуру. Але ти дозволив їм упiймати себе! Невже було так складно виконати навiть найпростiший наказ?! Обшукайте його!
- Хай! - гаркнули охоронцi, одразу ж обвiвши хлопця детекторами i незабаром знайшли шуканий предмет - маленька магiчна печатка свiтилася на внутрiшньому боцi його майки. - Тут жучок!
Що?! Як це могло статися?! Вона ж умiє шукати такi штучки, i сама не раз їх ставила! Тут лише два варiанти: або жучок ставив справжнiй майстер своєї справи, який просто не мiг випадково там з'явитися, або хлопець сам якимось чином його приховав. I кожен iз цих варiантiв обiцяв цiкаве продовження гри... Вона має це побачити!
- Як i очiкувалося. Що вона тобi обiцяла? Що виконає будь-яке твоє бажання? Чи може вона теж обiцяла тебе повернути назад у свiй свiт? Чи ти сподiвався, що цим займемося ми? Так от я тебе розчарую - це все маячня! Ти був нам потрiбен лише щоб прибрати Лашуру!
- Чого розпинаєшся? - раптом у повнiй тишi пролунав абсолютно iнший, незнайомий, трохи хриплуватий голос хлопця iз жахливим акцентом, якого ранiше не було. - Вирiшив просвiтити перед смертю?
- Це ж треба - сам допатрав! - вигукнув Безликий, схрестивши руки на грудях, але Доул майже фiзично вiдчувала його нервознiсть.
- Мужик, ти iдiот? - вiдповiддю став дзвiн вийнятих мечiв охорони, а хлопець тiльки сумно прикрив обличчя рукою. - Це було риторичне питання.
- За свою зухвалiсть ти помр...
Вихопивши меч, Безликий тiльки-тiльки починав свiй рух у бiк приреченого хлопця, але не встиг навiть завершити фразу, як той уже опинився поруч i вiд здавалося б легкого замаху ногою Безликого просто знесло. Така ж доля спiткала й усiх iнших, хто кинувся на допомогу начальству. Кейнсi не був перебiрливий у методах калiчення i використовував будь-який прийом свого ворога проти нього самого. В якийсь момент Доул навiть здалося, що його лiктi вигнулися в iнший бiк. Дивно, як такого бiйця змогли взяти живцем? Може вiн тодi сам здався? Може вiн дiйсно працює на Iмперiю Шатерей?
Розкидавши десяток чоловiк, хлопець натрапив на майстра-мечника. Той надзвичайно вправно вимахував своєю шаблею, не дозволяючи Кейнсi наблизитися. Через десять секунд йому це набридло i хлопець, прийнявши лезо мiж пальцями просто вирвав його iз рук суперника, пiсля чого простромив його груди долонею iншої руки, наче штиком, а пiд кiнець збив того з нiг i одним рiзким рухом скрутив мечнику голову, вивернувши її майже за спину.
Скинувши з себе останнє тiло, вiн повернувся до Доул, неначе очiкуючи її участi у забавах, але побачивши її квадратнi очi та упущену книжку - просто розвернувся i пiшов до рубки корабля, де вже починав панiкувати екiпаж. Зайшов, минула секунда, друга, а на третю усi повiтроплавцi приєдналися до мечникiв, акуратно пробивши собою кiлька вiкон. Одному тiльки не пощастило - вiн просто перелетiв через поручнi. Неймовiрно! Чому вiн ранiше, пiд час тренування не показав свої можливостi?!
Здавалося б усе вже закiнчилося, але Безликий не збирався просто так здаватися i зараз навколiшки добирався до трюму, де стояв його небесний лицар. Цiкаво, як Кейнсi викручуватиметься тепер? Поки хлопець приводив до тями побитих кермувальникiв, ворота трюму вiдiйшли вбiк i на палубу вилiз Синiй. Розбиту броню так i не замiнили, але на його бойовi можливостi це аж нiяк не впливало. Лицар широко замахнувся, збираючись просто розмазати хлопця по палубi, i меч вже розпочав свiй фатальний рух. Пiдлiток же якимось зовсiм неймовiрним чином зумiв прослизнути прямо пiд лезом i, розiгнавшись по палубi до неймовiрної швидкостi, стрибнув прямо у повiтря. Коли вiн уже летiв униз, Доул розгледiла, як той показує якийсь непристойний жест в спину Синьому, що так i не зрозумiв, куди подiлася його здобич.
***
Принцеса клану Шурiфон не знала, хто вiдсилав те повiдомлення, вона не знала, хто цей воїн на палубi. Однак вона бачила, на що вiн здатен. Розкидати менш нiж за хвилину десяток озброєних ворогiв - люди так не можуть, але i на темного ельфа вiн не схожий. Здавалося нiяка сила не може його зупинити, однак така сила знайшлася у трюмi. Нестандартний лицар у важкiй бронi одразу ж кинувся в очi вiдсутнiстю розпiзнавальних знакiв. Такого в принципi бути не повинно, тому Аура одразу ж вiднесла його до можливих суперникiв. Здавалося бiйця вже нiчого не врятує, але той зумiв-таки уникнути удару i навiть прослизнув повз суперника так, що той не одразу зрозумiв в чiм справа. Але те, що вiн зробив потiм...
Ще до того, як вiн вiдштовхнувся ногами вiд борту корабля, Аура вже розумiла, що не встигне його зловити, але все одно кинулася йому наперерiз. До корабля було бiльше милi, а невiдомий воїн уже падав, коли його падiння рiзко уповiльнилося. Ось тут вона його i упiймала. Воїн виявився звичайним хлопчиком у закривавленому одязi. Втiм, Аура була впевнена, що це не його кров.
Щойно хлопець опинився в її руцi, ельфiйка рвонула геть вiд корабля однак це не залишилося непомiтним i одразу ж услiд полетiли спалахи пострiлiв. Вiдiрватися вiд переслiдувача було неможливо, бо з таким тендiтним вантажем нi маневрувати, нi розiгнатися як слiд Аура не могла. Залишалося лише пiрнути в лiс унизу й петляти мiж деревами сподiваючись, що їхнi стовбури прикриють утiкачiв вiд пострiлу. Але раптом щось змiнилося i пострiли припинилися. Оминаючи чергове дерево Аура змогла озирнутися i не побачила переслiдувача, а по каналу зв'язку почувся знайомий голос.
- Аура Шурiфон, що Ви там робите?
- Кайя Фуран! В мене пасажир. Йому потрiбна допомога. Нас переслiдує невiдомий синiй лицар.
- Зрозумiла. Вiдступайте, я прикрию.
Дозволивши Аурi нарештi покинути такий тiсний лiс, блiдо-рожевий лицар iз рушницею в руках прилаштувалася в хвостi, контролюючи простiр. Бiльше на них нiхто не нападав.
Однак коли вона дiсталася до лiтаючого острову королеви, у неї несподiвано виникли проблеми:
- Аура, у нас проблема. - Кайя стала перед нею, не дозволяючи вийти з ангару.
- Що сталося?
- Су-Ван прямує на Святу землю, i я не можу тебе пропустити.
- Як представник гвардiї Зеарай, я не можу так просто залишити цього воїна без допомоги.
- Я сама потiм все поясню, але спочатку вiддай нам хлопчика. - тихо промовила Кайя, не сходячи однак з мiсця.
- Вiн свiдок використання незареєстрованих лицарiв. Я не можу його просто так вiддати. До того ж мене викликала королева Лашура. - Аура спробувала пройти, але була зупинена рукою Кайї.
- Розслабся Кайя, я дозволила їй тут знаходитися. - пiдiйшла королева зi свитою.
- Ваша Величнiсть! - Аура спробувала присiсти в реверансi, як того вимагає етикет, але хлопець одразу ж став сповзати з плеча на землю - вiн важив значно бiльше, нiж могло здатися на перший погляд. - Пробачте менi мою зухвалiсть, але я не можу просто так залишити цей випадок, поки у всьому не розберуся.
- О, Кейнсi повернувся! Хвилинку... - почувся голос за спиною королеви i вперед виступила Мiзайя, одразу ж кинувшись мацати хлопчика.
- Наставниця Мiзайя? Чому ви тут?
- От лихо! Вiн не дихає!
- Що?!
Усi повернули голови на Ауру, яка й сама була шокована не менше iнших.
- Але я бачила, як вiн легко розкидав солдат i ухилявся вiд ударiв лицаря. Коли я його пiдiбрала, вiн виглядав цiлком живим! - спробувала виправдатися ельфiйка.
- Серце б'ється, але його шкiра... - нiби не чуючи її, Мiзайя продовжувала оглядати хлопця, i одразу ж показала усiм дiлянку на його шиї. - Як давно у нього з'явилася виразка?
На поверхнi шкiри Кейнсi подекуди виднiлися чорнi плями складної форми, неначе хтось налiпив зверху чорнi снiжинки. Але не вони були причиною хвилювань, а червонi плями, що виднiлися на вiльних дiлянках шкiри. Це була головна ознака лихоманки Коутi - ендемiчної хвороби, якою так чи iнакше перехворiла будь-яка людина в королiвствах. Однак у жодному випадку нiхто не доводив її до такої стадiї. Усi присутнi ще в дитинствi пройшли вакцинацiю, тому нiчого окрiм неприємної сверблячки на них не очiкувало. А от хлопця пробрало всерйоз. Такими темпами вiн вже мав би померти, значить хвороба розвивалася уже давно, але ж вiн за увесь цей час нi разу не почухався!
Хлопця швидко доправили у лазарет, де ледi Майя одразу ж пiдняла шум через критичний стан пацiєнта. На такiй запущенiй стадiї у нього вже почався жар. Зазвичай пiсля такого людина помирала, але лорд Улай добре розбирався у цiлительствi, тому змiг скласти список трав, необхiдних для лiкування. Була лише одна проблема: сезон цвiтiння уже завершувався i знайти їх було вельми складно. Але виходу не було i Аура з Мiзайєю вiдправилися на пошуки.
Побоювання жiнок можна було зрозумiти, i навiть лорд Улай уже не так впевнено говорив про лихоманку, коли побачив, що чорних плям на шкiрi стало майже вдвiчi бiльше. При чому нiхто не мiг вловити моменту, коли вони з'являються. Ти на секунду вiдвертаєшся, щоб помiняти йому компрес, а коли повертаєшся назад - там уже кiлька таких плям. I всi поступово починали розумiти, що лихоманка до цих плям не має жодного вiдношення. Хлопець не дихав уже годину з моменту прибуття, але його серце продовжувало битися. I нiхто не знав у чiм справа. Втiм, одна iз присутнiх мала деякi здогадки щодо особистостi цього чужинця. Королева Лашура отримала останнiй доказ того, що хлопець не тутешнiй - не з цього свiту.
А надворi тим часом коору - всюдисущi садовi гризуни - знову пiдняли шум. Вони були своєрiдним природнiм iндикатором присутностi лицарiв. Всi знали, що шум генераторiв їх дуже дошкуляє, та й самi вони були симпатичними, тому їх часто тримали на важливих об'єктах. Незрозумiло лише, як вони змогли пропустити чужинця пiд час втечi Кейнсi.
Назустрiч вороговi вилетiла Кайя на своїй старiй машинi, але усi чудово розумiли, що надовго вона їх не затримає. Синiй, у супроводi ще двох старих безбарвних машин сiли на передньому краю острова, аби здалеку оцiнити загрозу однак, не знайшовши двох iнших ворогiв, впевнено обступили останню захисницю, нападаючи на неї по черзi. Так було i простiше й надiйнiше. Навiщо наражати себе на небезпеку, коли ворога можна взяти змором?
Звiсно ж лицарем Кайя стала не просто так. Програвши в бою Бiлому, вона й сама взяла на озброєння деякi його прийоми. Прикриваючись пишним хвостом, вона раз у раз ухилялася вiд здавалося б фатальних ударiв. Але кожен такий прийом давався їй нелегко, швидко виснажуючи i машину й дiвчину. Нападникiв було надто багато, а ресурс машини швидко добiгав кiнця. Кайя розумiла це, а тому просто затягувала бiй.
Допомога прийшла несподiвано у виглядi тiєї-самої мортири, що зiграла вирiшальну роль у попередньому бою. Однак цього разу її тримав не лицар, а звичайна вантажна платформа, тому й пострiл пройшов повз ворога. На бiльше, нiж вiдволiкання уваги цiєї танкетки уже не вистачало - надто вже повiльна i неповоротка.
Аби не вiдволiкатися зайвий раз, Синiй наказав пiдлеглим розiбратися iз нахабною бляшанкою. З одного боку це давало Кайї шанс протриматися ще трохи, а з iншого - тепер у Ханлi не було жодного шансу. Її зараз просто вiзьмуть в лещата i роздавлять, як набридливого таргана. Ханлi була змушена вiдводити свою машинку все далi й далi, поки не вперлася в стiну палацу. Нападники вирiшили не пiдходити близько до незрозумiлої штуковини, щоб не потрапити у якусь пастку, а просто розстрiляти її здалеку. Ханлi на своєму тарантасi рвонула уздовж стiни, пропускаючи кiлька зарядiв повз себе i намагаючись сховатися у густiй зеленi не до кiнця вiдновленого парку, коли їй навздогiн ударив залп лицарiв. Неповоротка, зiбрана iз пiдручних матерiалiв машина важко гепнулася на землю, однак захистила свого водiя. Нападники вже хотiли пiдiйти i добити пораненого суперника, коли одна iз безбарвних, проходячи повз вiкно зазирнула на вогник i вигукнула:
- Я знайшла хлопчиська! Вiн тут!
- Розберися з ним! - вiдповiв з iншого краю парку Синiй, не вiдволiкаючись вiд двобою.
- Хай!
Ледi Майя не вiдiйшла вiд хворого навiть коли пiдняли тривогу. Не поворухнулася навiть тодi, коли велетенська машина вже замахнулася на них. Вона була готова померти, але не вiдступитися вiд свого обов'язку. I коли сокира вже опускалася на них, якась невловима сила просто збила лiтню жiнку з нiг i вiдкинула її в бiк дверей, якi за секунду до зiткнення з нею самi проломилися назовнi. А в коридорi вона побачила й королеву, яка в оточеннi служниць та охорони саме поверталася до лазарету. Майя хотiла їх застерегти, але її випередив гучний металевий рик, який лунав здавалося прямо у неї над головою:
- Назад!!!
- Тiкайте! - вторила йому Майя, однак її вже нiхто не почув, бо прямо перед групою королеви стiну проломило вiстря сокири, наполовину засипавши прохiд.
Удар був настiльки сильним, що кiмната просто припинила iснування, перетворившись на купу уламкiв. Висмикнувши свою зброю Безбарвний лицар нахилився до отвору, освiтивши прожекторами завал та лiтню даму, що лежала трохи збоку вiд нього. Звiсно служницi поспiшили вiдвести королеву якнайдалi, прикриваючи її собою, але й про гувернантку не забули, швидко витягнувши її iз напiвзруйнованого коридору.
Друга Безбарвна вже пiдходила до бляшанки, тримаючи її на прицiлi, коли ззаду долинув панiчний крик її напарницi. Втративши пильнiсть, вона обернулася, щоб побачити як десятиметрова подерта туша лицаря катається по землi, i одразу за це поплатилася - тiєї ж митi мортира на платформi розвернулася в її бiк i дала залп впритул. З такої близької вiдстанi шрот перетворив грудну клiтку лицаря на фарш, поставивши крапку в його iснуваннi. Не поспiшаючи вибиратися iз машини, Ханлi знову зарядила гармату i розвернула її в напрямку Синього, який уже вiдсiк Кайї одну руку i тепер тiснив її все ближче до палацу. Однак, побачивши направлене на нього вже знайоме дуло гармати, та своїх повалених помiчникiв, вiн вирiшив за краще вiдступити. Це iншi лицарi виглядають стандартними, а якщо впiзнають його машину - наслiдки будуть катастрофiчнi.
Вистрибнувши за борт, Синiй одразу ж зник в зеленi лiсу. Перевiвши подих, Кайя поставила свого лицаря на колiно i лише пiсля цього вивалилася iз кабiни. Її машина тепер навряд чи колись знову оживе, але свiй обов'язок вона виконала повнiстю.
- Ханлi, ти ще жива? - Кайя постукала по обшивцi драндулета.
- У мене заряди закiнчилися! - долинув звiдти панiчний голос дiвчинки.
- Байдуже. Бiй уже давно закiнчився. Вилiзай.
- Справдi? - один iз люкiв вiдкинувся i крiзь нього визирнула вкрита сажею голова дiвчинки в окулярах-консервах. - Ого, як ми тут все рознесли!
Наслiдки цього бою остаточно перетворили колись гарний парк у пустир, вкритий численними вирвами та випаленою травою. Подекуди на землi лежали уламки лицарiв i тепер уже важко було сказати, якiй сторонi вони належали ранiше. Окремо видiлялися три статури лицарiв: остаточно посiрiла машина Кайї, один Безбарвний iз наскрiзь простреленою грудиною в районi кабiни, та ще один майже цiлий ворожий лицар, який лежав трохи осторонь.
- Це ти їх так поклала?
- Нi, я лише одного завалила. Я думала, що це ти постаралася.
- Я була зайнята Синiм. Меч маєш?
- Я ж не лицар! - ображено вигукнула Ханлi, зникаючи в надрах свого творiння, однак вже через секунду повернулася iз великим гайковим ключем. - Таке пiдiйде?
- Давай. I поверни туди гармату - про всяк випадок.
- Менi стрiляти...
- Нiчим. - перебила подругу Кайя. - Я знаю. А вони - нi.
Прокрутивши для проби в руцi незвичне знаряддя, Кайя пiшла до останнього Безбарвного. Лицар виглядав майже цiлим, якщо не брати до уваги численнi порiзи по всьому корпусу. В деяких мiсцях виднiлися паралельнi подряпини, нiби залишенi пазурами велетенського хижака. Обережно обiйшовши лежачу машину з голови, Кайя одним рухом заскочила на кабiну. Пiлотський ложемент був порiзаний, покручений i заляпаний кров'ю вперемiшку з дихальною рiдиною, але пiлота всерединi не виявилося.
- Кайя!
- Що таке?
- Лазарет!
Дiвчина подивилася вгору й побiлiла вiд жаху - проломлена стiна, завалена стеля, а з того мiсця, де мали знаходитися лiжка пацiєнтiв, i досi стирчало рукiв'я ворожої зброї. Там же була i королева, i ледi Майя, i усi iншi!
Не слухаючи бiльше нiкого, Кайя побiгла в палац. Збивши по дорозi кiлькох служниць та налякавши охорону, вона майже силомiць прорвалася у зруйноване крило i зупинилася лише тодi, коли перед нею постав завалений коридор. Дiстатися до лазарету тепер було неможливо.
- Ти мене чуєш, чи нi? - почувся за спиною незадоволений голос королеви.
- Так, Ваша... Ваша Величнiсть! - Кайя пiдстрибнула, немов ужалена, квадратними очима дивлячись на запилену королеву Лашуру. - Хвала Сейку, що з Вами все в порядку! Хвилинку, а де Кейнсi?
***
Це був повний провал. Вилетiвши на пошуки трав дiвчата домовилися роздiлитися, щоб покрити бiльшу площу. Але вони не врахували того, що за усiма їхнiми рухами уважно стежили.
Щойно Аура приземлилася, як на неї напав лицар невiдомої конструкцiї. Без попередження, без виклику на дуель, просто бажаючи знищити її будь-яким способом. Ледве ухилившись вiд удару бойової коси, Аура спробувала вiдiйти, аби оцiнити ворога, але той не давав їй жодної секунди перепочинку, постiйно атакуючи i виснажуючи її. Чорний як смола, вiн був майже непомiтний у нiчнiй темрявi i щоб хоч якось уберегти себе вiд чергової раптової атаки, принцеса мусила пiднятися на максимальну для її лицаря висоту. I це було черговою помилкою - маючи перевагу у швидкостi, Чорний уже не був скований обмеженим простором лiсу i вiльно орудував своєю незвичною зброєю. Аурi здавалося, що з неї просто знущаються, адже жоден удар для неї не проходив безслiдно, залишаючи черговий порiз на i без того тонкiй бронi машини. В будь-який iнший час вона б уже прийняла бiй, але тiльки не зараз! Випустивши крила зi спецiальних пiлонiв на корпусi, Аура перейшла в режим ширяння, стрiмко набираючи швидкiсть, але ворог не вiдставав. Темнi ельфи завжди робили глайдери для своїх лицарiв у виглядi пiр'їн, що давало їм унiкальну маневренiсть i дозволяло вести контактний бiй навiть на великiй швидкостi. Тепер же виявилося, що плащеподiбний глайдер переслiдувача зовсiм не поступається своїм ельфiйським аналогам, i навiть перевершує їх у потужностi. А значить жодної переваги над ворогом Аура не мала.
Жоден iз маневрiв не змiг ввести Чорного в оману, неначе йому були вiдомi усi її трюки. Аура бачила, вiдчувала, що пiлот цього нестандартного лицаря не ельф - його рухи були бiльше притаманнi людям, але такi секрети їм не вiдомi! Вже вдруге за цей вечiр вона стала свiдком того, як хумани у своїй майстерностi не просто зрiвнялися iз ельфами, а й навiть перевершили їх. I така тенденцiя ельфiйку лякала. Якби вчора їх хтось сказав, що вона буде так драпати вiд хумана - викликала б на дуель за образу честi. Тепер же їй доведеться вижити, аби передати цей важливий факт клану.
Залишався лише один варiант про який, як вона сподiвалася, хуманси точно не могли нiчого знати, але пiсля такого про будь-якi пошуки трав можна було забути. Вирiшивши, що втрачати їй окрiм часу вже нiчого, Аура зважилася використати один iз останнiх вiдомих їй трюкiв.
Вiдкривши генератори для максимального доступу ефiру, Аура поступово знижувала рiвень єднання iз лицарем. Це дозволяло виграти трохи часу, аби ворог не помiтив дивну поведiнку машини ранiше. Такий режим роботи рiзко пiдвищував потужнiсть, однак майже миттєво з'їдав ресурс лицаря. Вирвавшись вперед, Аура перевела усю потужнiсть iз глайдерiв всередину лицаря. Тепер вiдлiк пiшов на секунди. Iмiтуючи виснаження дiвчина дозволила Чорному наблизитися до неї, i коли той уже замахувався для останнього удару - рiзко обiрвала зв'язок iз лицарем, випускаючи з-пiд контролю усю накопичену енергiю.
Цей прийом був розроблений ельфами тодi, коли способи вiдновлення лицарiв були ще не вiдпрацьованi i навiть часткова втрата боєздатностi надовго могла поставити країну у невигiдне становище. Усi знали, що для своєї роботи лицарi використовують енергiю ефiру, однак її надлишок хоча й збiльшував силу машини, але дуже швидко її вбивав. Пiсля великої кiлькостi проведених боїв ельфи дiзналися, що такий ефект можна викликати i на iншiй машинi, якщо раптово перевантажити її генератори. Для цього треба було накопичити якомога бiльше енергiї ефiру бiля себе, а потiм рiзко її вивiльнити. Проблема полягала в тому, що удар дiяв на обидвi сторони i у бiльшостi випадкiв машина-камiкадзе припиняла своє iснування i що далi вiд неї знаходився ворог, то менше шкоди вiн отримував.
Розрахунок Аури виявився вiльним i Чорний, пiдiйшовши занадто близько, так i не змiг завершити удар. Надмiрна кiлькiсть енергiї, майже силомiць влита в його генератори оглушила не лише лицаря, але i його пiлота. Сама ж Аура постраждала лише вiд рiзкого обриву зв'язку з машиною, тому не втратила свiдомостi. Бiльше того - їй навiть вдалося перевести падiння у швидкий спуск ногами вперед, на вiдмiну вiд Чорного, який так i полетiв донизу зламаною лялькою. Однак на цьому вдача покинула дiвчину, i вже мертвий лицар усiєю своєю тушею влетiв у густi крони лiсу. Удар був достатньо сильний, щоб тiло воїна розлетiлося на шматки, наче дешева глиняна лялька, але навiть таким чином вiн зумiв погасити частину швидкостi, вберiгши кабiну пiлота вiд фатального удару, змусивши її вирватися з крiплень мiж ребрами скелету i покотитися по крутому лiсовому схилу. I хоча рiдина всерединi кабiни вберегла дiвчину вiд надмiрного перевантаження, удари все одно не пройшли для неї безслiдно.
Вивалившись iз капсули, Аура ще довго блювала дихальною рiдиною, i не була спроможна навiть пiднятися на ноги. Вiдчувала вона себе жахливо, але в душi її переповнювала гордiсть: її батько гiдно оцiнить таке вдале виконання цього прийому, та ще й з першого разу. Залишалося лише повернутися на Су-Ван живою, iз чим у неї виникли деякi проблеми.
Привертати до себе увагу вона не могла, адже на сигнали скорiш за все одразу прилетять помiчники Чорного, але вибору не було: без цiєї iнформацiї клан ризикує бути знищеним. Дiставши iз залишкiв кабiни лук зi стрiлами та пакет першої допомоги, Аура встановила маяк а сама засiла високо на деревi, чекаючи на гостей. Цього разу їй пощастило i першою на сигнал прилетiла наставниця Мiзайя.
Допомагаючи спуститися знесиленiй ельфiйцi з дерева, Мiзайя випитувала у неї подробицi бою, але та лише вiдмахувалася.
- Ви знайшли потрiбнi трави?
- Так, але мало. Бiльшiсть уже вiдцвiли. Сподiваюся цих вистачить, доки ми не прибудемо на Святу землю.
- Ясно. Чорний упав десь поблизу. Пiлота треба...
- Я там вже була: нi пiлота, нi лицаря.
- Що?! - Аура вiд такої звiстки навiть рiвновагу втратила, але Мiзайя її пiдтримала. - Такого не може бути. Вiн точно десь там...
- Заспокойся. Ми повертаємося на Су-Ван.
- Але... Так, наставниця Мiзайя.
I ось вони разом у тiснiй кабiнi її лицаря плелися до корабля. За iнших обставин наставниця неодмiнно стала б жартувати над своєю ученицею, однак зараз обидвi були пригнiченi своїми невдачами. Особливо переживала Аура, якiй доведеться якось пояснювати своєму батьковi втрату свого лицаря. Нi, вона не збиралася вiдмовлятися вiд своїх слiв, але тепер у неї не залишилося жодного доказу iснування Чорного лицаря, а єдиний, хто хоча б щось знав про нього, зараз помирав вiд лихоманки на борту Су-Вана. Остання надiя залишалася на те, що вони встигнуть дiстатися до Святої землi, де хлопчика зможуть вилiкувати, але коли вони вже пiдлiтали до острову - вона зникла безслiдно. За час їхньої вiдсутностi острiв перетворився на руїни. Добра четверть палацу була зруйнована, парк остаточно припинив своє iснування, а вiдсутнiсть персоналу на поверхнi та мертвий лицар Кайї наштовхували на дуже неприємнi думки.
Сiвши бiля входу, вони побiгли на пошуки королеви. Насправдi ситуацiя була не такою страшною, як дiвчата подумали спочатку. Пiд час бою нiхто не загинув, травми були переважно малої та середньої важкостi, ворожi сили у бiльшостi були розгромленi а Синiй знову вiдступив, так i не показавши свою суть. Однак пiд час бою один iз лицарiв напав на лазарет, i їхнiй головний пацiєнт опинився пiд завалами. При чому вiн перед цим встиг за секунду прийти до тями i викинути ледi Майю в коридор. Закривавленого, його вийняли з-пiд уламкiв лише перед самим поверненням дiвчат. I якщо ранiше вiн помирав вiд лихоманки, то тепер до цього додалися численнi рани, переломи кiнцiвок та внутрiшня кровотеча. Не зважаючи на невтiшнi прогнози лорда Улайта, як найбiльш квалiфiкованого цiлителя на островi, хлопець вперто чiплявся за життя, зовсiм не збираючись помирати. Щоправда вiдмити його вiд кровi виявилося надзвичайно складно - будь-який необережний рух викликав у нього захисний рефлекс, за що двоє гварцiйцiв уже поплатилися вивихнутими кистями. Єдиний, на кого хлопець реагував не так агресивно, був лорд Улайт, який пiд час цiєї процедури постiйно щось розказував хворому. Вирiшивши, що гiрше уже не буде, Лашура попросила його приготувати усi зiлля, якi тiльки можуть йому знадобитися, i залишила йому в помiч наставницю Мiзайю. Втiм кинутий непритомним парубком на звук медицинський нiж одразу ж натякнув, що наближатися до пацiєнта їй протипоказано - задля збереження власного ж здоров'я. Процес лiкування обiцяв затягнутися надовго, але нiхто не розходився.
Факти вперто твердили, що шансiв у їхнього знайди немає i його смерть - лише питання часу. I в той же час неймовiрна низка подiй, якi супроводжували його, давали надiю на чудо. Напевно саме ця невизначенiсть i не давала нiкому заспокоїтися. Усi чекали. Чекали всю нiч, не вiдходячи далеко вiд ширм, пiдносячи їхньому єдиному цiлителю усе необхiдне. Надворi вже починало свiтати, втома взяла своє i дiвчата зараз лежали хто де: Лашура скрутилася на принесеному служницями крiслi, Кайя продовжувала пiдпирати собою ширму, Мiзайя навiть увi снi умудрилася обкласти себе з обох бокiв Аурою та Ханлi. Тiльки лорд Улайт все ще залишався на ногах, хоча й сам вiдверто куняв. I ось, коли надворi вже починало свiтати, ранкову тишу розiрвав нелюдський рик пораненого хлопця та трiск роздертого простирадла...
***
Вагон електрички, черговий продавець повiтряних кульок та iншого дрiб'язку заходить в салон, впустивши iз прокуреного тамбуру гидкий сморiд цигарок. Сьогоднi менi пощастило, i я зайняв собi мiсце бiля вiкна. З iншого кiнця вагону долинає дратiвлива мелодiя чийогось телефону, на який скачали чергову, ще бiльш гидку варiацiю пiснi 'Бiлi рози'. Поруч сидять мої товаришi по навчанню i грають в карти. Я ж дiстав iз сумки черговий пригодницький роман i занурився у свiт фантазiй. Цього разу менi трапився справжнiй шедевр свiтової фантастики: Рей Олдрiдж - Визволитель. Ох, як же менi пощастило з цiєю книжечкою! Я вже настiльки дiстав бiблiотекаршу своїми постiйними запитами, все одно на поїзд виходити аж через двi години, що вона тепер просто впускає мене у книгосховище. Я навiть почав складати усi свої прочитанi книги на окрему полицю, вибираючи лише найкращу фантастику.
'Станцiя Селищанське' - пролунав ледь розбiрливий голос машинiста, але за два роки свого навчання я навчився впiзнавати зупинки навiть по тому, як хитається вагон пiд час руху. Потискаю руки хлопцям, а сам їду далi - менi на наступнiй виходити. Раптом я бачу, як через дверi тамбуру в салон зазирає один iз лицарiв. Вiн чимось схожий на машину Кайї, але вона б не стала руйнувати власний палац! Наче у швидкiснiй зйомцi я бачу, як ворог повiльно замахується своєю сокирою, а я все ще не можу встати з лiжка. Єдиного клятого лiжка на увесь вагон, яке ну нiяк не вдасться оминути. Але ж поруч зi мною, на сусiдньому з лiжком стiльцi сидить та-сама бабця, що скрiзь супроводжує свою королеву. Якщо моя доглядальниця загине - мене совiсть замучить. Тому пiдриваюся спочатку в її напрямку, хапаю її в оберемок i чiпляючись за усi доступнi поверхнi починаю прискорюватися в iнший бiк вагону. Бiгти важко, iнерцiя не дозволяє менi впевнено маневрувати, аби так просто уникати перешкод на шляху, але я продовжую розганятися, долаючи опiр повiтря. Вже перед самим тамбуром розумiю, що не встигаю загальмувати, тому стаю попереду ледi Майї, приймаючи на себе удар дверей. Раптовий бiль у хребтi сповiстив мене про першу в цьому свiтi смертельну травму. Але ми продовжуємо свiй рух i вже втрьох (дверi також вирiшили до нас приєднатися) вилетiли в тамбур, де другий удар додав менi переломи ребер. Бачу, як з протилежного боку тамбуру зiбралися дiвчата iз паралельної групи на чолi iз Лашурою - дуже пихатим i свавiльним дiвчиськом. Я намагаюся крикнути їм, щоб не пiдходили, але голос мiй мовчить, i я переключаюся на модулятор. Другий удар лицаря виламав ще бiльшу частину стiни i я розумiю, що наступний стане для нас останнiм. А значить залишається лише першим нанести удар i вiдволiкти увагу ворога на себе. Сподiваюся дiвчата встигнуть забрати оглушену жiнку, доки я розбиратимуся iз цим крикуном. Ставши перед проломом я чекаю, доки системи CryNet вийдуть на робочий режим, i бiжу назустрiч ворогу, буквально пiрнаючи у свiтло потужного прожектора.
***
Шо то було? Я ж нiби траву не курив, нiяку гидоту не нюхав. Чого б це мене раптом так перемкнуло? Минуло вже багато рокiв з того моменту, як я розпочав свiй шлях у виглядi колонiї наноботiв, але навiть iз повним своїм функцiоналом я нiколи не спав, вiддаючи увесь свiй час лише самовдосконаленню та виживанню. Навiть моменти вiдключення для мене пролiтали майже миттєво. Я намагався вiдмежуватися вiд усiх людських слабкостей, в тому числi й вiд сну. Що ж змiнилося тепер? Невже це результати переносу? Чи може це один iз недолiкiв програми наноботiв? Будемо розбиратися.
Менi щойно наснився кошмар. Кошмар, у якому я замiсть вiдгуку своїх систем, сприймав запахи носом, вiдчуття дотикiв пальцiв до рiзноманiтних матерiалiв, бажання перекусити... Не було нiякого ефекту 'гравця-за-монiтором'! I це було страшно. Страшно опинитися без звичної оболонки, яка захистить тебе вiд куль та агресивного середовища. Страшно не бачити й не вiдчувати нiчого навколо себе. Страшно знову стати Людиною! Стати Смертним! Так, треба заспокоїтися. Заспокоїтися, я сказав!
Не маючи можливостi якось впливати на самого себе, я вирiшив зробити простiше i почав прибирати адреналiн iз органiзму, поступово замiнюючи його ендорфiнами. Сподiваюся ступiнь iнтеграцiї в тiло виявиться достатнiм, аби моя свiдомiсть сприйняла його за власне. Фух, здається вдалося.
Раз за разом прокручуючи в спогадах цей сон, я поспiшив його ретельно описати й занотувати. Все ж це була єдина iнформацiя про мою базову особистiсть. I вона зовсiм не пiдходила пiд запропонований Барнсом варiант, що я iз майбутнього. Я ж точно бачив, що у мене на телефонi стояла дата: 23 березня 2008 року. Значить перше моє перенесення, теж вiдбулося мiж всесвiтами. От тiльки в який же свiт я потрапив цього разу? Пiсля переносу в моїй пам'ятi не з'явилося жодного спогаду про якiсь лiтаючi острови та бойових роботiв. Єдиним бiльш-менш пiдходяшим варiантом був всесвiт Mobile Suit Gundam, але то фантастика, а не фентезi! Зрозумiло лише, що треба шукати серед анiмешок. Вирiшити проблему можна двома способами: пробудити свою людську пам'ять, i дочекатися вiдновлення власних баз даних. Ще раз мучитися кошмарами я не хочу, тому зупинюся на другому варiантi.
Заспокоївши органiзм, я вирiшив усунути головну причину сну - втому нервової системи. Тут я скористався досвiдом дельфiнiв i роздiлив пiвкулi головного мозку, утворивши фактично двi незалежних нервовi системи, якi по черзi вiдпочиватимуть. Ранiше, коли я це робив, мої носiї швидко перетворювалися на овочi, але вiн у мене вже i так готовий, тому совiсть у мене чиста. Повертаємося до теми здоров'я: як, ну от як я мiг так банально проґавити звичайну тропiчну лихоманку? I чув же, що дiвчата хвилюються... О, уже почав називати їх дiвчатами! Скоро й по iменах називати почну, тьху-тьху-тьху, стук-стук-стук - щоб не наврочити. Справа в тiм, що ця лихоманка уже була в моїх базах даних, а я налаштував фiльтр на пошук невiдомих бактерiй та вiрусiв. От i отримав проблему на рiвному мiсцi.
Тепер слiд розiбратися iз можливими причинами такого розладу в моїй вiртуальнiй головi. Шкода, що IНК (штучний Iнтелект Нано-Костюму, скорочено - IНК) ще не розгорнувся, доводиться усе робити самотужки:'Провести повну дiагностику всiх систем та органiзму носiя.'
'Для повної дiагностики необхiдне тимчасове вiдключення усiх систем: так/нi.'
Погоджуючь i знову поринаю у безпам'ятство, яке майже одразу ж змiнюється iконкою завантаження iнтерфейсу. Ось тепер можна спокiйно працюв... Що?! С...ка!!!
Всього сорок секунд форсажу у непiдготовленому тiлi висмоктали з мене 60% усiх моїх резервiв нанокаталiзаторiв, таких необхiдних для мого подальшого розростання! I отримати їх можна лише iз костюмiв цефалоподiв, або за допомогою спецiального пристрою - нанореактора - теж їхнього авторства. Єдиним способом вiдтягнути кiнець для мене залишається iнтенсивна замiна дефiцитних iнтелектуальних наноботiв їхнiми бiльш примiтивними конструкцiйними родичами. Але цей спосiб пiдходить лише для пiдтримки функцiонування вже завершеного костюму, а не для його вирощування.
Ще однiєю проблемою став припадок агресивностi у мого донора. Я вважав, що у разi небезпеки зможу за себе постояти. Але мозок хлопця, уражений iнфекцiєю, раптом вийшов iз коми, що викликало чергове перезавантаження системи. Отямився я вже тут - у тимчасовому лазаретi, куди позносили усiх постраждалих пiд час сутички. Переглядаючи логи системи я нагадав собi зробити лоботомiю цьому тiлу. Цей неповнолiтнiй псих сприйняв нестачу каталiзатора за голод i тупо зжер ворожу пiлотесу. Разом з кiстками та черепом! А закiнчивши трапезу, вiн пiшов лаштувати собi кубло в печерi. I його абсолютно не хвилювало, що то була не печера, а щiлина мiж уламками стiни лазарету. Добре, що система встигла очистити тiло вiд кровi ранiше, нiж його знайшли рятувальники, залишивши лише брудний одяг.
Не зважаючи на несподiваний перекус, нестачу каталiзатора це не компенсувало. Ситуацiю рятували лише вiдвари трав, якими мене поїв мабуть єдиний мужик на цьому коритi. Це знiмало частину навантаження iз ботiв, i водночас забезпечувало їх деякою кiлькiстю потрiбних речовин. Тiло зараз було в задовiльному станi, однак пiсля лихоманки моя шкiра перетворилася на суцiльну виразку. Використовуючи надлишок енергiї, я змiг майже повнiстю покрити її мiмiкрилом - конфiгурацiєю конструкцiйних та вiльних наноботiв, яка використовується для камуфляжа самого костюму та прикриття невеликих предметiв на кшталт автомата або гранат на поясi. Шкiру все одно врятувати б не вдалося, а так хоча б виглядатиму як людина. Принаймнi в режимi шкiри вiн не вимагає iнтенсивної роботи моїх систем. Решту ночi я потратив на те, щоб наростити товщину цього шару. При достатнiй його кiлькостi я навiть зможу iмiтувати одяг на собi, але на це пiде дуже багато часу, особливо в моєму нинiшньому станi. Стандартна прошивка наноботiв не розрахована на виконання кiлькох операцiй одночасно, тому менi доводиться самостiйно розставляти прiоритети, переганяючи нанiти на нове мiсце, складаючи план роботи i слiдкуючи за виконанням. Нудно, але зараз без цього менi не обiйтися. Добре, що хоч самостiйно не доводиться усе це робити. 52% розгорнутих з нуля систем за три днi - це просто прекрасний результат. Однак вiн повнiстю нiвелювався тим сумним фактом, що без будiвельного матерiалу моя структура скоро почне деградацiю. Наноботи не панацея вiд усiх хвороб, вони також мають свiй ресурс i поступово виходять з ладу. Вiд них є користь лише тодi, коли їх багато, i вони скоординованi в єдиний органiзм. I як тiльки їхня кiлькiсть впаде нижче певного рiвня - я припиню своє iснування. Аби уникнути цього, я маю впродовж наступних двох дiб повнiстю розгорнути свої системи i перейти до нарощування маси. I що швидше я це зроблю, то бiльше у мене шансiв вiдновити бодай частину втраченої iнформацiї.
Єдиний проблиск у кiнцi тунелю - в мене з'явився iнтерфейс! А це значило, що деякi iз систем уже доступнi для використання!
Вiдкривши очi, я ще кiлька секунд погрався iз зiницями, налаштовуючи мiмiкрiю, i лише пiсля цього повернувся до оточуючих. Як би я до них не вiдносився, але вони реально врятували життя мого носiя. Пiвтора десятка жiнок рiзного вiку й спецiальностей докладали зусиль, ризикували своїм життям заради того, щоб повернути тушку мого носiя до життя. Сумно лише, що їхнi зусилля пропали даремно - усi мої руки й ноги були роздертi до кровi, захованi у передплiччя леза сидiли криво, а в кишечнику плескалася одна червона, дуже корисна для CryNet, i водночас неприємна особисто для мене субстанцiя, яка пiд впливом ботiв тiльки-но починала згортатися. Без мене це тiло проiснувало б секунди три-чотири, а з моєю присутнiстю - усi iншi заходи лiкування просто не мають сенсу. Втiм, судячи по радiсних i трохи напружених обличчях навколо вони про це не знають, або їх це не хвилює. Хм, треба якось спокiйнiше виражати свої емоцiї, бо порвав ковдру на клаптi.
- Отямився! - вигукнула Лашура, одразу ж привернувши до мене увагу оточуючих.
- Дай-но подивитися на тебе. - нахилилася до мене Мiзайя вдаючи, що хоче мене поцiлувати, тiєї ж митi отримавши рушником по спинi вiд сестри, але одразу ж розiгнулася й оголосила усiм: - Жару немає!
- Так швидко?! - вигукнула якась темношкiра i гостровуха (невже ельдарка?) бiлявка збоку, якої я ранiше не бачив. - Лорд Улайт, ви справжнiй майстер!
- Це не моя заслуга. - одразу ж вiдхрестився той, вiдступаючи назад. - Я лише допомiг йому протриматися, а усе iнше вiн зробив сам.
Я оглянув цю компанiю i побачив iще одне нове обличчя - темношкiра ельфiйка. Виглядає рокiв на вiсiмнадцять, iз довгим бiлоснiжним волоссям, тримається поважно, але очi видають її хвилювання. Але головною її прикрасою були симпатичнi лопухи, що виглядали з-пiд зачiски... Так, щось мене не туди понесло.
Ну що ж, пора вже й показати себе, бо знову вважатимуть мене iдiотом або iмпотентом. Тiльки цього разу говорити буду як нормальна людина - ротом, а не модулятором.
- Дь... Дяхую. - прохрипiв я, не одразу вимовивши потрiбне слово.
- Ну нарештi! - полегшено зiтхнула Кайя, витираючи лоб рукавом. - Я вже думала, що вiн взагалi недоумок. Як себе почуваєш?
- Холос зiхвав. - поскаржився я на проблеми iз горлом, так i не налаштувавши голосовi зв'язки.
- От i добре. Тобто погано, що зiрвав, але добре, що усе iнше вже не хвилює. - одразу ж виправився лорд, збираючи iнструменти i мензурки у свiй саквояж. - А тепер усi швидко виходимо. Пацiєнту потрiбен спокiй та вiдпочинок. У нього половина кiсток переламана, тому я забороняю будь-кому сюди заходити.
Ну що ж, перший контакт вiдбувся. Тепер залишається лише не осоромитися перед дамами... Дамами?! Та що ж це зi мною таке?! Я мiкроскопiчна колонiальна iстота, без будь-яких органiв розмноження, стать якої визначається лише голосом модулятора, i я просто фiзично не повинен так реагувати на присутнiсть якихось незнайомих самок! Я повинен вiдноситися до них так, як вiдносився завжди - як до пiкселiв на екранi. Дiдько, знову гормони в голову вдарили! Схоже цього разу прив'язка до тiла пройшла набагато глибше. Коли я асимiлював тiло Алькатраса - таких проблем не виникало. Ох! Все хлопче, заспокоївся? А тепер шли всiх далеко й надовго, i починай уже виконувати свiй план? Давай! Людина ти, чи Пророк?
Глава 2. Ex vetustis divitias. (Из грязи в князи)
День розпочався для жителiв Су-Вана майже нормально, якщо не брати до уваги ранковi крики їхнього гостя. Довелося приставити до нього Кайю, щоб iз ним нiчого не сталося. Головним же її завданням було дiзнатися його iнтереси та звички, скласти психологiчний портрет i усiляко придивлятися до хлопця, доки королева не вирiшить, що з ним робити далi. Залишалося лише дивуватися, як учорашнiй труп зумiв за кiлька годин зростити переломи i позбутися усiх виразок на шкiрi. Лорд Улайт тiльки розводив руками, не в змозi пояснити таке блискавичне зцiлення. Не знайшовши на його тiлi жодного слiду учорашнiх травм та слiдiв хвороби, лорд дав дозвiл на нетривалу прогулянку, аби пацiєнт трохи подихав свiжим повiтрям. Звiсно ж супроводжувати його довелося Кайї. Зрозумiвши наказ по-своєму, дiвчина всупереч рекомендацiям лорда вирiшила подивитися на стиль бою парубка. Для цього вона повела шибеника у спортзал. Вона навiть продумала, яким чином розкрутити хлопця на кiлька його прийомiв. Скинувши мундир, Кайя залишилася лише у своєму тренувальному комбiнезонi. Вона очiкувала, що хлопець почне пускати на неї слину, як це часто траплялося з iншими чоловiками, але той лише з цiкавiстю її оглянув i знову пiшов знайомитися iз тренажерами. Особливо його зацiкавили макети холодної зброї, один з яких Кайя саме брала в руки. Сприйнявши це як хороший знак, вона вийшла на майданчик i почала розминатися. Спочатку повiльно, а потiм все швидше дiвчина вимахувала мечем, прогрiваючи м'язи, i щоразу додавала все бiльше сили до кожного руху, кожного удару. Для неї це було вже звичним ритуалом, але для будь-кого iз стороннiх її рухи були бiльше схожi на танець. Королева Лашура сама якось зiзналася їй, що вона й досi не може навчитися танцювати так, як Кайя махає мечем. Саме на це розраховувала дiвчина, бажаючи привернути увагу пiдлiтка. I це їй вдалося: кожного разу, як вона озиралася на нього, вiн стояв на краю майданчика й дивився на неї. От тiльки вловити його погляд нiяк не виходило. Знову виникло вiдчуття, нiби кожне його око дивиться у свiй бiк. Бажаючи у цьому переконатися, вона зупинила розминку i пiдiйшла ближче. Парубок одразу ж перевiв погляд на неї, але скiльки б вона не дивилася йому у вiчi, вiн навiть не моргнув. Здавалося вiн гiпнотизує її. Потрусивши головою, аби позбутися цього вiдчуття, Кайя простягнула парубку меч рукiв'ям вперед.
- Не хочеш спробувати?
- Не вмiю. - перекручуючи слова вiдповiв той, навiть не подивившись на меч.
- А позавчора, коли ти напав на нас?
- Не пам'ятаю.
В його словах була логiка. Медсестра казала, що пiсля сильного удару по головi людина може втратити пам'ять. Але прокручуючи усi останнi подiї, якi сталися з цим хлопчиськом, Кайя все менше в це вiрила. Так, в якийсь момент його поведiнка рiзко змiнилася. I хоча вона знала його зовсiм трохи - було чiтко видно, як iз фанатика вiн перетворився на холоднокровного бiйця. Але це можна списати на дiю тих препаратiв, залишки яких знайшлися в його кровi. Крiм того це пояснювало той манiакальний блиск його очей, коли вiн увiрвався в кiмнату до королеви i щось казав про повернення додому...
- А ти спробуй. - наполягла Кайя, вклавши меч йому в руки.
- Хочу побачити, кому я програла. - буркнула Кайя, кидаючи погляд на пiрамiду, де лежав ще один такий же макет.
Кейнсi вийшов на край майданчика, i поки Кайя вибирала собi другий меч, почав абсолютно точно повторювати її власну розминку. Подивившись на це збоку, дiвчина i сама переконалася, що такий стиль дуже схожий на танець. Але з кожним наступним повтором малюнок рухiв трохи змiнювався, i ось уже через хвилину хлопець впевнено виконував основнi удари, хоча й було видно, що меч йому дуже незвичний. 'Вiн дiйсно швидко вчиться', - подумала Кайя, заходячи на майданчик.
Спалахнуло кiльце, i по лезу кожного меча пробiгла синя смужка. Тепер кожен удар ним викликатиме невеликий бiль, i водночас паралiзує кiнцiвку, або усе тiло - якщо поранення буде умовно-фатальним.
Щойно прозвучав дзвiнок, Кайя рiзко скоротила дистанцiю, повторюючи дiї Бiлого пiд час їхнього бою, але замiсть того, щоб зустрiти ворога, пацан просто вiдстрибнув з її шляху й знову стояв осторонь. Меч все ще залишався опущений. Здавалося вiн тiльки заважає йому рухатися. Але Кайю такий результат не влаштовував i вона раз за разом наскакувала на юнака, змушуючи його вiдступати або захищатися. П'ята спроба нарештi закiнчилася успiхом, але дiвчина ледве не випустила меч, натрапивши на жорсткий блок. Здавалося, вона вдарила камiнь. Одразу ж вiдскочивши назад, Кайя перехопила меч лiвим хватом, розвантажуючи постраждалу кисть.
Стиль Кейнсi не був схожий нi на що. Вiн не займав нiякої стiйки, виглядав розслаблено, i в той же час контролював кожен її рух. При цьому вiн завжди тримав меч трохи осторонь, неначе боявся його. Така поведiнка суперника вже кiлька разiв вводила дiвчину в оману. Однак коли вiн з ножем увiрвався в кiмнату королеви, то виглядав бiльш зосередженим i небезпечним, нiж зараз.
- Може вiзьмеш ножа? Здається з ним ти вмiєш вправлятися.
- Ти помиляєшся. - раптом сказав Кейнсi, виходячи за межi майданчика, i ставлячи макет в пiрамiду.
- Що? - Кайя навiть опустила кiнчик меча, втiм одразу ж виправилася, очiкуючи якоїсь каверзи.
- Ти вчилася битися, я - убивати.
I чомусь Кайя йому одразу ж повiрила. Щось схоже вiдчувалося i у тих прикордонниках, з якими вона часто тренувалася. Можливо це був погляд, може голос, а може просто впевненiсть у своїх словах. Замiсть того, щоб краще дiзнатися свого суперника i пiдняти свою самооцiнку, вона лише показала себе невдахою. Це було неприємно i боляче. Поклавши меч у стiйку, Кайя почала одягатися. Його останнi слова щось зачепили всерединi дiвчини, але вона нiяк не могла зрозумiти - що саме. I вже коли вона почепила на пояс меч - до неї дiйшло!
- Кейнсi? - повернулася вона до нього, але хлопець її навiть не почув, тому вона одразу ж гаркнула на увесь зал. - Кейнсi!!!
- Кей.
- Що?!
- Називай мене Кей. Довгi позивнi незручнi.
- Ти не схожий на вояку. - хмикнула Кайя, роздратована його повчаннями.
- Ти теж. - пiддiв її пацан, пiдходячи ближче. - Що хотiла?
- Ти ж дiйсно тодi мiг вбити королеву, i я б тебе не зупинила, так? Чому пiдставився пiд удар?
- Не пам'ятаю. - вже майже без акценту вiдповiв хлопець.
Здавши хлопця на поруки ледi Майї, Кайя повернулася до своїх прямих обов'язкiв. Вранцi усi зiбралися проводжати Ауру. В знак подяки за допомогу королева Лашура подарувала їй трофейного лицаря. Попри свiй жахливий вигляд та вiдсутнiсть пузиря кабiни, машина все ще була на ходу. Не зважаючи на вiдсутнiсть емоцiй на обличчi ельфiйки, Лашура вiдчувала її задоволення вiд такого подарунку. Крiм того це був ще один доказ участi в бою. Ледве пiднявшись у повiтря, Аура пiрнула вниз, одразу ж розчинившись серед зеленого моря лiсу.
- Ваша Величнiсть, це кур'єр зi Святої землi! - Ханлi першою помiтила, як з-за чергової скелi їм назустрiч вилетiв невеликий човен характерного чорно-бiлого забарвлення.
- Ну нарештi. Тепер ми зможемо позбутися свого вантажу. - буркнула королева, кинувши погляд на й досi невiдновленi ворота до головної зали, крiзь якi було видно силует релiкту.
- Ваша Величнiсть, а як щодо iншого нашого вантажу? - нахилилася до королеви Кайя, щоб її не почули.
- Я вирiшила взяти його в Святу землю як свого слугу.
- Навiщо?! Про нас же одразу пiдуть чутки...
- Серед яких нiхто не розпiзнає правду. Ти ж бачиш, що вiн тут як дикун? Бiльшiсть служниць вважають, що вiн виходець iз Коутi. Ми не будемо переконувати їх у зворотному.
Розпустивши слуг, Лашура повела за собою Кайю всередину палацу.
- Кейнсi не просто боєць...
- Кей. - автоматично поправила Кайя, але одразу ж сполошилася. - Пробачте, Ваша Величнiсть.
- Його призвали з iншого свiту. Ти сама бачила, наскiльки вiн вiдрiзняється вiд нас. Вiн нам потрiбен. Крiм того наша головна проблема не вiн, а та дiвчинка на Чорному лицарi. Аура сказала, що нiколи ранiше не бачила такої технiки бою. Цiлком можливо, що її також призвали.
- Але якщо так пiде й далi...
- Нам не вистояти. - закiнчила за неї Лашура. - Для цього нам i потрiбен Кейнсi.
- Вiн небезпечний.
- Вiн звичайний хлопець. А як би ти себе вела, якби опинилася в iншому свiтi, iз невiдомими законами, традицiями? Вiн шукатиме своє мiсце в цьому свiтi. I краще, якщо це мiсце буде поруч з нами.
- Гадаєте вiн погодиться?
- А у нього є вибiр?
***
Iз нашої ранкової розминки я зробив для себе лише один висновок: мiсцевi абсолютно не знайомi з концепцiєю далекобiйної зброї. Все обмежувалося тiльки луками та арбалетами. Виняток складали лише багатоствольнi системи, якi один в один повторювали американський дробовик Liberator або двоствольний пiстолет Derringer. Тiльки його тутешнi аналоги були одноразовi, i використовували замiсть пороху якийсь газ. Це була зброя для одного удару, але навiть їх тренувальнi версiї уже давно нiхто не брав до рук. А от iз холодною зброєю все було в повному порядку: короткi мечi, дворучнi, парнi, сокири, списи, коси, глефи... Кайя взяла собi звичайний прямий дворучний. Напевно хотiла справити на мене враження. Згоден: у своєму облягаючому комбiнезонi, i з довжелезним дрином у руках вона виглядала вражаюче. Навiть не дуже поступалася героїням комiксiв. I розмахувала вона ним доволi умiло, як на мене. Ефектно. Але не ефективно. Навiть менi видно, що цей меч для неї важкий: надто затягнутими були її удари. Не розумiю, чому вона не пiдбере собi щось бiльш зручне? Хоча... Ага, на стiйцi є ще один меч iз витертим рукiв'ям - схожий на японський офiцерський, тiльки гарда взята вiд європейської шаблi. Вiдбитки пальцiв сходяться. Чому ж тодi вона взяла в руки цю шпалу? Якщо подумати, то саме такою шпалою був озброєний її лицар. Непорядок! Барнс менi завжди казав, що пiд кожну руку повинен бути свiй нiж, i свiй стиль бою. Яким би умiлим бiйцем ти не був, зброя повинна тобi пiдходити. Може їй доводиться пiдлаштовуватися пiд свого робота? Тодi треба полегшити макет, все одно в бою махати буде не вона, а машина.
Нiби вiдчувши мiй скепсис, дiвчина запросила мене на двобiй. Ну я й вийшов. Пiдозри пiдтвердилися: була б у неї нормальна зброя - бути менi битим. А так, навiть без прискорення достатньо було ухилятися в останнiй момент, коли вона вже не могла зупинити свiй рух. Трохи помахавши, вирiшив закруглятися. Тим бiльше, що дiвчина явно нечасто тренувалася iз суперником. Спiлкуватися бажання не було, тому тренування швидко закiнчилося.
Далi мене вiдвели в купальню до служниць, якi почали приводити мене до ладу. Не сказав би, що менi це сподобалося, але в якийсь момент я пошкодував, що не можу як слiд насолодитися тактильними вiдчуттями. Все ж коли тебе миють кiлька доволi привабливих служанок ти мимоволi починаєш отримувати деяке задоволення. В моєму випадку - лише естетичне. Якби не запущенi процеси дiагностики, iз тимчасовою втратою чутливостi окремих частин тiла, я б мiг навiть розслабитися. Картину псував лише суворий голос гувернантки Майї за спиною, яка й керувала цим дiйством. Здається мене хочуть представити вищому начальству. Нiколи не любив таких моментiв. В минулому кожна друга така зустрiч закiнчувалася тотальним геноцидом усього в радiусi досяжностi моєї зброї. I не з моєю вдачею надiятися, що в iншому свiтi щось змiниться, радше навпаки. Тим бiльше, що зараз я перед ними абсолютно беззахисний.
I все йшло нормально, доки менi не показали мiй новий одяг. Уявiть собi придворного слугу 17 столiття, додайте удвiчi бiльше мережива, рюшiв та бантикiв. Не знаю як там одягаються мiсцевi чоловiки, не вiдмовився б навiть вiд того вбрання, яке носить лорд Улайт, але в ТАКОМУ я ходити не буду нiколи! Вiдчуваю себе дитячою цукеркою в яскравiй обгортцi. Чого це вони на мене так дивляться? Нi, я бути цукеркою не збираюся. I свою цукерку не дам! Заберiть звiдти свої руки! Не доводiть до грiха, я не хочу вас калiчити! Халепа! Я зрозумiв, що без розкриття своєї особистостi утекти не вдасться.
Ох, як же в мирному життi все складно: на вiйнi ти чiтко знаєш свого ворога i не обмежений у засобах! А тут ти просто не маєш права вiдбиватися. В цей момент я як нiхто iнший розумiв тих танкiстiв, у яких на лiнiї вогню стоять цивiльнi, i будь-яка дiя для них закiнчиться трибуналом. Як би я не блокував реакцiї тiла, гнiв всерединi наростав. Ще трохи, i я пiду зривати злiсть на всiх, хто буде поблизу. Тому вихiд для мене був лише один.
Попросивши жiнок зачекати секунду, я пiдiйшов до монолiтної кам'яної колони i з усього маху гепнувся в неї головою, зiмiтувавши непритомнiсть. Насправдi ж мiмiкрил на лобi, маючи властивостi неньютонiвської рiдини, погасив бiльшу частину удару, який мiг би зашкодити неукрiпленому черепу парубка. Я ж просто вiдключив бiльшiсть органiв чуття i моторику, залишивши лише слух. Мiг би просто так вiдрубитися, без ударiв, але що б тодi про мене подумали? Я - спецназiвець, котрий пройшов через пекло Третьої Свiтової вiйни, пережив нашестя прибульцiв i дав їм вiдсiч - просто не маю права непритомнiти на очах жiнок. Тому нехай краще думають, що я твердолобий, нiж вважатимуть якимось розмазнею. Звiсно ж це дiйство вiдняло в мене ще деяку частину наноботiв, яких i без того було мало, тому в майбутньому менi доведеться уникати використання своїх систем, заощаджуючи їхнiй ресурс та обмежуючись лише органiчним тiлом. Але заради ТАКОГО я готовий пожертвувати частиною ресурсiв. I якщо вже менi доведеться подихати, то я зроблю це як справжнiй воїн, а не як блазень! Та й смикатися зараз для мене немає сенсу - дiагностика усiх систем займе дуже багато часу, впродовж якого вносити змiни у свою структуру я не зможу. Тому залишається лише розслабитися й спробувати отримати бодай якесь задоволення.
Нарештi шарудiння одягу стихло i ледi Майя пiшла за королевою. Щойно дверi за нею зачинилися, як служницi взялися обговорювати усi мої якостi, особливу увагу придiляючи тому, наскiльки я симпатичний та який у мене великий... Напевно Мiзайя вже розказувала їм байки про те, що витворяла з моїм непритомним тiлом. А ось i начальство йде - я їхнi кроки вже добре навчився розрiзняти. Служницi це теж почули i швидко прибрали слiди своїх оглядин. Не до кiнця, але менi чомусь здається, що вони зробили це навмисне: навряд чи розстiбнута ширiнка сприяє пiдвищенню авторитету в очах начальства. Втiм, у мене вже достатньо мiмiкрилу, аби приховати цей недолiк. Скрипнули дверi, а я пiдриваюся iз лавки, вдаючи вбитi намертво рефлекси. На себе намагався не дивитися, але поки прибирав цей маленький казус - гнiв знову пiдняв голову. Напевно в цей момент система глюканула i видала щось на обличчi, бо жiнки перелякано вiдсахнулися вiд мене. Але от що цiкаво - щойно перша особа держави увiйшла в примiщення, вони вже зайняли свою звичну позу слухняностi, i навiть я б зараз не змiг сказати, що секунду тому вони були готовi...
- О, виглядає непогано. - вiдволiк мене вiд роздумiв голос мiлкої королеви, чим викликала чергову хвилю злостi.
- Тепер, коли ти схожий на людину, ми можемо поговорити серйозно. Твоє iм'я ми вже знаємо. Розкажи ще щось про себе.
- Звати - Масаке Кейнсi. - стримуюся як тiльки можу, говорю коротко, намагаючись не перекривлювати слова. - Позивний - Кей. Займався - виживав.
- Це як?
- Зруйнований свiт. Шукав ресурси. Полював.
- Ти колись вбивав? - поцiкавилася Кайя.
- Так.
- Ага, то ти в нас боєць... - Лашура на мить задумалася. - Ти напав на особу королiвської кровi. За таке на тебе чекає шибениця. А оскiльки дiватися тобi нiкуди...
Знала б ти, дiвко, через що я пройшов - так би не казала. Хоча немає нiчого дивного в тому, що вона користується 'батогом та пряником'. Можуть минати столiття, можуть змiнюватися свiти, але людська природа залишається такою ж, як i тисячi рокiв тому. До чого усi цi слова про дружбу i взаємопiдтримку, коли в обох опонентiв ножi за спиною? Особисто менi це набридло ще в першiй частинi своєї трилогiї, i тодi я змiнив свiй пiдхiд. Практика показує, що за вiдсутностi дороги в хащах простiше взяти бульдозер. Ось так i я: бiльше не шукаю обхiдних шляхiв - iз достатньою кiлькiстю сили вони менi бiльше не потрiбнi!
- Але я можу закрити на це очi, якщо ти присягнеш на вiрнiсть менi. Будеш моїм слугою. Лакей, це дуже... - ах ти ж курва малолiтня!
- Нi!
Люблю шокувати оточуючих! Не такої реакцiї вiд мене чекали. Незворушною залишилася лише старша тiтка, котру тут називають Майєю. Кайя одразу схопилася за меч. Служницi ж обступили королеву, займаючи позицiї з бокiв. Лашура ж узагалi заклякла iз квадратними очима - напевно шаблон зiрвало.
- Тобi так кортить повисiти на шибеницi? - трохи вiдiйшла вiд несподiванки королева.
- Це погроза? - розглядаю свiй кулак, демонстративно випускаючи одне лезо. - Чи обiцянка?
- Ми тебе врятували!
- Не врятували. Зберегли час. За це - дякую. Але зiрвали полювання. Мiг взяти корабель. I лицаря. Ще й принизили. - показую на свiй клоунський прикид.
- Бути слугою королеви, це винагорода, а не образа! - вигукнула Кайя, прикриваючи собою нахабне дiвчисько.
- Служба, це винагорода? Рабом не буду. Нiколи! - iз рiзким звуком випускаю другий пазур, змушуючи присутнiх здригнутися, а Кайя взагалi ледве не кинулася в бiй.
- Стоп! - зупинила її Лашура. - Ти хоч розумiєш, вiд чого вiдмовляєшся? Ти втрачаєш свiй єдиний шанс...
- Нiчого не втрачаю. Нiчим не ризикую. У вашiй компанiї - не зацiкавлений.
- А якщо я не захочу тебе вiдпускати? - рiзко випускаю третє лезо, i вже готуюся перейти до мануальних пояснень, але дiвчинка одразу ж вiдступає. - Спокiйно, я лише пожартувала.
- Жартiв не розумiю. Говори конкретно - чого хочеш?
- Скажiмо так: менi потрiбна пiдтримка. Силова. У мене надто мало людей, а ти уже показав себе хорошим бiйцем. Як ти дивишся на те, щоб iнодi виконувати нескладнi прохання?
- Пильно дивлюся. Тобi потрiбен убивця?
- Нi-нi-нi, ти що! Не вистачало менi тiльки кривавою королевою стати! Просто будеш робити те, що нам не дозволяє статус. А за це отримаєш грошi, статус, землю...
- Не цiкаво.
- Гр-р-р! Повiрити не можу, що сама вмовляю тебе. - здається у неї закiнчилися заготовки. - Добре, кажи чого ти хочеш.
- Нiчого. Вам нiчого запропонувати.
- Як?! - Лашура аж рота роззявила, так розгубилася вiд моєї вiдповiдi. - Невже тобi нiчого не треба? Невже ти нiчого не хочеш? Тобi що, жити набридло? Невже ти гадаєш, що пiсля всього того, що ти тут почув, я просто так тебе вiдп...
Ще до того, як вона договорила, я зриваюся вперед. У форсажi свiт миттєво уповiльнюється майже втричi. Суперники рухаються так, нiби їх залили густим медом. На такiй швидкостi людськi очi просто не здатнi вчасно помiтити небезпеку, тому доводиться переходити на iншi способи сприйняття. У моєму внутрiшньому просторi кольоровий екранi замiняється монохромним об'ємним зображенням, вiдтвореним за допомогою усiх доступних нинi сенсорiв. Зникають звуки, слова людей тепер висять у табличках над їхнiми головами. А увесь навколишнiй простiр розкреслений рiзнокольоровими секторами та заштрихованими дiлянками, показуючи напрям i характер небезпеки. Був би у мене зараз нормальний тактичний аналiзатор - я б уже роззброїв усiх присутнiх, i спокiйно зайнявся своїми справами. Але зараз мої можливостi дещо обмеженi, тому доводиться покладатися на власний досвiд.
Намагаючись якомога менше травмувати i без того благенького носiя, я вирiшив не пiдключати щойно вирощенi на скелетi мiомери, а обiйтися природною мускулатурою. Так, я втрачав свою швидкiсть та силу, але зараз, проти звичайних людей, прискореної реакцiї буде цiлком достатньо. Вже зараз я бачив, як повiльно меч Кайї опускається у мене за спиною, а служницi-двiйнята починають закривати собою королеву. Аби виграти трохи часу, я перехоплюю Кайю за руку i тягну її за собою. Не далеко, сантиметрiв на двадцять, далi без пiдсилення пальцi просто зiсковзують. Цього iмпульсу достатньо, аби дiвчину розвернуло, i вона на мить втратила рiвновагу. Саме настiльки, щоб i не впасти, i знову на ноги стати не скоро. А це ще секунди пiвтори-двi - цiла вiчнiсть для мене. В цей час помiчаю, як менi в обличчя летять коробки iз нитками та стрiчками, що до цього були у руках двiйнят. Звичайного бiйця це як мiнiмум спантеличило б, а будь-якого непiдготовленого суперника взагалi б дезорiєнтувало. Я ж iгнорую цi снаряди, прориваючись вперед. Швидкостi замало, аби вчасно дiстатися до королеви, тому я хапаю двiйнят за комiри й тягну себе сперед. Це дає менi iмпульс, аби прорватися крiзь цей живий щит, i не бути збитим з нiг пiдсiчкою, яку дiвки намагалися прикрити своїми широкими спiдницями. Замiсть цього вони самi починають падати менi назустрiч, аби в кiнцi бути насадженими горлянками на так i не прихованi пазурi. Та коли вони вже пройшли половину дистанцiї, я помiчаю дещо цiкаве.
- Стоп!!! - махала руками дiвчинка, заплутавшись у власнiй спiдницi й завалюючись назад.
Рiзко змiнюю свої плани, вiдпускаю одну зi служниць i хапаю Лашуру за руку до того, як її потилиця познайомиться iз кам'яним порiжком. Замiсть розбитої голови дiвчинка обiйшлася злегка потягнутою рукою i взяттям в заручники.
Тепер потрiбно якось вивести їх iз рiвноваги. Звiльнення заручникiв - цiлком звична й зрозумiла операцiя. Звiльнять вони королеву, у чому я дуже сумнiваюся, чи я вiдпущу її сам, результат буде однаковий. Потрiбне щось iнше. Щось iз натяком на безумство, аби вони самi не захотiли зi мною мати справу. Це як iз Дедпулом: нiби й хороший чувак, але краще знаходитися вiд нього якомога далi. Що б вiн зробив на моєму мiсцi? Стоп! Здається мене уже понесло. Менi термiново потрiбнi новi враження або нова iнформацiя, поки я ще не почав чудити. Точно, виконаю улюблений трюк Бетмена! Так i їх зiб'ю з пантелику, i сам трохи вiдволiчуся.
- Сто-о-оп! Усi завмерли!!! - зовсiм не по-дитячому гаркнула дiвчинка.
- Як Ви, Ваша Величнiсть? - поцiкавилася Кайя, змiщуючись подалi вiд меблiв, аби в разi потреби вiльно розмахувати мечем, але королева її питання проiгнорувала.
- Я неправильно виразилася. - вона спробувала зазирнути менi у вiчi, але я ще на початку свого руху заплющив їх, аби менi туди не сипнули нiякої гидоти. - Я не бажаю тобi зла. Просто зрозумiй мене правильно: щойно ти покинеш острiв, на тебе вiдкриють сезон полювання...
- Не твої проблеми.
- I на чому ти збираєшся тiкати? Ми уже вiддали єдиного робочого лицаря. Бiльше на борту транспорту немає.
- Побачиш. Ведiть до ангару.
- Може спочатку прибереш свої кiгтi?
- Щоб вони напали?
- Даю королiвське слово, що вони не будуть нападати. Нiхто не буде. - поправилася дiвчинка, i кивнула присутнiм.
Кайя опустила меч. Двiйнята вже були у мене за спиною, але пiсля слiв королеви одразу ж зробили вигляд, нiби нiчого не сталося i, притримуючи порванi комiри, вiдчинили дверi купальнi.
- Бачиш? Я своє слово дотримала. Тепер твоя черга.
- Гадаєш я повiрю? - намагаюся вкласти в голос якомога бiльше iронiї, але виходить погано. - Це лише слова. Слова полiтика. Вони нiчого не вартi. Я не iдiот - словами не розкидаюся. А ти не дурепа - щоб їх дотримуватися. Будеш заперечувати?
- Ти невдячний егоїст.
- Я знаю. Вперед.
Ми пройшли кiлька коридорiв i вийшли до ажурної клiтки, яка виявилася лiфтом. Було дуже незвично бачити такий дикий сплав високих технологiй та примiтивiзму. Уявiть собi турболiфт з магнiтною пiдвiскою, лiчильник поверхiв для якого мало того, що механiчний, так ще й зроблений вручну! Особисто мене такий ретрофутуризм дещо дратував: не знаєш, чого очiкувати вiд свого оточення, i де на тебе може чекати небезпека. З таким пiдходом навiть ця клiтка може стати могилою! Ну, не для мене особисто, але смерть моїх супутникiв буде неприємною - не люблю, коли мої плани зриваються. Моє напруження передалося i на моїх супутникiв, але нiхто це нiчим не показав.
Кабiнка була тiсною, тому в перший рейс вiдправилися лише ми з Лашурою та Кайя. Всього кiлька секунд мовчанки, i ми вже на потрiбному рiвнi. Ангар як я й очiкував, займав левову частку внутрiшнього простору острова. Тут же лежали усi лицарi, якi брали участь у нiчному бою. Нечисленний персонал, який все ще залишався на ногах, iз пересторогою дивився на нас, а жiнки iз гвардiї хапалися за зброю, аби бути зупиненими сигналами Кайї. Обоє ворiт зараз були зачиненi, тому я наказав вiдчинити тi, що виходили на правий борт - там висiла моя клiтка, тому поверхню острову я встиг вивчити, як свої п'ять пальцiв. Поки пiдходили до краю, в ангар приїхали й двiйнята iз гувернанткою.
- Що робитимеш далi?
- Зiйду з корабля. Дякую за гостиннiсть.
- Що?! - дiвчинка спробувала повернутися до мене, але я все ще мiцно її тримав. - А хiба ти не збираєшся мене викрасти?
- Навiщо?
- Навiщо викрадати мене? - не зрозумiла Лашура.
- Навiщо я тобi? Тiльки чесно.
- Ти надто багато знаєш i вмiєш. Не хочу, щоб ти дiстався комусь iншому.
- Не хвилюйся - не дiстанусь.
- Менi було б спокiйнiше, якби ти був поруч, i на виду. Хотiла тебе переконати...
- Шантажем i погрозами? Погана iдея.
- Нi, я беру до себе лише надiйних людей. Тих, хто робить це з власної волi. А своїми руками зробити з тебе ворога, та ще й пiдставляти тобi спину... Як ти сказав - я не дурепа. Я влаштувала все це, щоб подивитися на тебе. - раптом тихо додала Лашура, коли ми були вже бiля самих ворiт. - Хотiла переконатися, що ти не засланий убивця i не шпигун. Це була перевiрка. I ти її пройшов.
Вiдштовхую дiвчинку вiд себе, i роблю крок назад, за край платформи. Перевiряти вона зiбралася... Хех! Буде тобi перевiрка!
***
Хлопець ще не встиг полетiти вниз, як усi присутнi кинулися вперед. Хтось iз солдат гвардiї ледве не випав назовнi, слiдом за злочинцем, але колеги вчасно вiдтягнули невдаху вiд краю. Двiйнята одразу ж взялися допомагати королевi привести себе в нормальний вигляд.
- Збирайте пошукову команду! Вiзьмiть вантажнi платформи i спускайтеся...
- Вiдставити! - Лашура повернулася до пiдданих. - Нехай iде.
- Але ж Ваша Величносте...
- Ми не будемо його переслiдувати. - Лашура поважним кроком йшла крiзь натовп, наче гарячий нiж крiзь масло.
- Так, Ваша Величносте. - Кайя слухняно сховала меч, i вже звично прилаштувалася позаду королеви.
Перевдягаючись у своїх апартаментах пiсля цього iнциденту, Лашура приймала звiт про об'єм виконаних робiт. З усього виходило, що на острiв очiкує капiтальний ремонт. Попри свiй юний вiк Лашура була однiєю iз найбагатших панянок королiвства Шатерей, однак руйнацiї острову були настiльки серйозними, що на його вiдновлення доведеться витратити як мiнiмум два мiсячних бюджети цiлої провiнцiї. А треба ж було в першу чергу закупити ще як мiнiмум двох лицарiв. У сумi складалася просто астрономiчна сума, якої не було в казнi королiвства. Золота вистачало лише на одного лицаря, та й того вона отримає в кращому випадку через мiсяць, коли Церква прийме замовлення й проведе його через усi iнстанцiї. Потiм Кайї доведеться звикати до нової машини... Iнакше кажучи, королiвство майже на два мiсяцi залишається безпомiчним перед зовнiшньою загрозою. Рятує ситуацiю лише те, що в Академiї не прийнято iгнорувати проблеми своїх товаришiв, i можна розраховувати на пiдтримку. Щоправда тут уже пiднiмала голову власна внутрiшня жаба королеви, адже за таку допомогу потiм все одно доведеться розплачуватися.
Прискiпливо оглянувши себе у дзеркало, Лашура вiдправилася надвiр. Скоро вони дiстануться Академiї, i їй потрiбно бути на видному мiсцi, коли вони заходитимуть в порт. Зараз уже нiхто не скаже, звiдки пiшла ця традицiя, але кожен монарх, що прибуває на Святу землю, зобов'язаний особисто вести корабель, аби йому вiдчинили ворота. Можливо у Церкви i збереглися якiсь пояснення щодо такого порядку, але навряд чи заради такої дрiбницi хтось буде пробиватися до їхнiх архiвiв, якi й без того знаходяться за сiмома печатями.
- Можеш питати. - сказала королева, коли вони вже вийшли iз палацу.
- Чому ми дозволили йому пiти?
- Вiн сильний душею. Ти чула, як вiн зi мною розмовляв? Чула. А тепер згадай моїх пiдданих, та навiть того ж самого губернатора Кiозу. Вiдчуваєш рiзницю? Йому нiхто не указ. Вiн ставить себе вище усiх правителiв на свiтi. Такий не скориться.
- А якщо вiн передасть вiдомостi про нас Ордену?
- Все що треба, Орден i так знає. Та й сама чула його плани стосовно цих покидькiв. А секрети iз нього не вибити. Вiн скорiше забере їх iз собою в могилу.
- Не дочекаєтесь. - раптом пролунав знайомий голос у Кайї за спиною.
***
Я все розумiю, але отак провокувати мене на конфлiкт... Пiсля такого я просто зобов'язаний був вiдповiсти королевi взаємнiстю, i розiграв свою втечу. Насправдi ж я не стрибав з корабля, а просто прилiпився до нижнього краю платформи. Менi було цiкаво почути реальнi мотиви поведiнки королеви. I почуте менi сподобалося. Шкода лишень, що пiдсаджений у волосся королевi примiтивний жучок виробив свiй ресурс прямо посеред розмови. Довелося показатися. Не скажу, що вдруге мене прийняли радiсно, але вбивати не стали. Поки що.
Пiднiмаючись на поверхню острову, я думав над своєю майбутньою лiнiєю поведiнки. Я не знаю, яка доля чекає мене в цьому свiтi, але вiдчуваю, що сумно менi не буде. Як би я не старався, навiть у свiтi 'Crysis' далеко вiд рейок канону втекти не вдалося. Та я й не дуже старався, якщо чесно. Дуже зручно знати майбутнє, яким би воно не було. Тут же я абсолютно нiчого не знаю, навiть назви свiту. Що робити? Звiсно ж починати творити свою долю самостiйно! I уважно дивитися, що менi пiдкине тутешнiй канон. Але повернемося до мого питання: як себе поводити?
Дiти у владi - це щось iз областi фантастики, тому нiчого конкретного я спрогнозувати не зможу. Цей феномен слiд вивчати зблизька, у природнiх умовах. Не знаючи усiх нюансiв, я можу потрапити у серйозну халепу, тому компанiя Лашури здається менi найкращим варiантом. Принаймнi вона мене вже трохи знає. Що ж до поведiнки, то тут потрiбно щось таке, що може прикрити моє незнання реалiй, або дивну поведiнку. Враховуючи мiй характер, найкраще пiдiйде образ тихого соцiопата. Той же Дедпул, тiльки навпаки. Хоча нi, такi особистостi тiльки привертають увагу. Потрiбно ще щось, аби вiдлякувати охочих. Мабуть слiд додати бiльше агресивностi. Iнодi навiть немотивованої. А якщо дорiкатимуть неадекватною поведiнкою - спишу на особливостi виховання у своєму регiонi. Тiльки не дуже старатися, бо чуйка менi пiдказує, що тутешнiй канон уже взяв мене пiд прицiл, i дуже скоро подiї покотяться лавиною. Сподiваюся мої зусилля дозволять хоча б частково вiд них ухилитися. Зупинившись на цьому, я видряпався на поверхню.
Спершу я подумав, що парк а нi трохи не постраждав пiсля бою, але ж мої сенсори показували, що майже вся поверхня острову зараз вкрита уламками каменю та лицарiв. Кiлька разiв переключившись мiж способами сприйняття, я вирiшив, що це просто якась високоякiсна голограма. Навiть без сенсорiв, якщо придивитися, можна було побачити однаковi дерева, листя яких не ворушилося пiд вiтром. Одразу видно, що працювали поспiхом, iнакше б iлюзорна дорiжка не проходила над величезною, наче пiсля артилерiйського снаряду, вирвою в землi. Менi навiть довелося кiлька разiв притримати дiвчат, аби вони не поламали собi ноги. Я помiтив, як Лашура iз деякою гордiстю зиркнула на Кайю, а потiм продовжила перервану розмову.
- А якби я тебе просто попросила залишитися, ти б одразу погодився?
- Скорiш за все. Теж маю питання. До Кайї.
- Ну давай. - лицар з пiдозрiло позирала на мене, такого чистенького, нiби це я не щойно вештався бозна-де.
- Чому не вбила одразу? - я показав випущене лезо i знову сховав його. - Навiть не спробувала. Я погрожував. Був ворогом. Взяв заручника. Потiм постав беззбройним. Чому не атакувала? - а Кайя лише мовчала й дивилася на мене вовком.
- Вона потiм тобi розкаже. - перервала мовчанку королева, i додала, - Якщо захоче. Бiльше питань немає? Тодi повернемося до нашої угоди. - ну от, знову увiмкнула в собi королеву, це вiд батькiв передалося, чи що? - Слугою ти бути не хочеш. Iнших вакансiй у мене при дворi немає, хiба що... - Ох не подобається менi її посмiшка. Лашура оглянула мене з голови до нiг, посмикала мереживо на рукавах, обiйшла довкола. Що вона задумала? - Знаю! Кайя, як ти дивишся на те, щоб зробити його...
Кайя нахилилася до королеви i вони деякий час перешiптувалися. Менi теж було цiкаво, тому я одразу ж пiдвищив чутливiсть мiкрофонiв i дiзнався, що мене збираються перетворити на...
На кого?! Їй що, жити набридло?! Але нi, вона ж дитина. У її вiцi такi витiвки є нормою. Якщо подумати, для мене це дiйсно непоганий варiант. З моїми можливостями розважати народ не проблема, iдей у мене повно, iз реквiзитом та фокусами теж проблем немає. Я зможу спокiйно посилати лiсом аристократiю, не боячись покарання, критикувати Лашуру та багато чого iншого... От тiльки один пункт менi не подобається. Значить слiд погоджуватися на попередню пропозицiю, доки вони не придумали iще щось гiрше.
- Я згоден.
- Що-що?
- Згоден бути поруч. Як ти хотiла. Менi не складно. Не суперечить планам. - як же iнодi складно говорити двома словами.
- А чому ж ти щойно зiрвався?
- Потрiбен був привiд. Для конфлiкту. Теж хотiв перевiрити. Перевiрив, як бачиш. Але маю умови. Двi. Перша: мої iнтереси - первиннi. - i одразу ж заспокоюю Лашуру до того, як вона скаже бодай слово. - Не хвилюйся. Iнтереси надто глобальнi. З твоїми не перетинаються. Якщо таке станеться - ти дiзнаєшся першою.
- Чогось такого я вiд тебе й чекала.
- Друге. Менi потрiбен провiдник.
- Хто?
- Ти. - тицяю в Кайю i дивлюся на її реакцiю: обличчя червонiє, очi наливаються кров'ю, меч в руках уже дрижить вiд напруги!
- I все? - дiвчина вже готова кинутися на мене навiть без меча, з голими руками. - А наш острiв тобi часом не потрiбен?
- Нi. - вдаю, нiби не почув iронiї в голосi. - Мало користi. Культуру не вивчу. Технологiї не дослiджу. Ти - даси бiльше. Все розкажеш. Все покажеш.
- Хвилинку, то тобi потрiбна лише iнформацiя про наш свiт? - здогадалася Лашура. - Чому ж одразу не сказав?!
- Завжди беру сам. Твiй дозвiл - не потрiбен.
- Ага, а коли не можеш взяти - одразу ж бiжиш назад!
- Можу. Так навiть простiше.
- Але? - продовжувала допитуватися королева.
- Нудно. З вами веселiше.
- Аргумент приймається. Ну добре. Тодi i в мене до тебе буде умова: ти навчиш Кайю своїх прийомiв. Згоден?
- Так.
- Вiтаю тебе в рядах пiдданих королiвства Шатерей, Кейнсi Масаке. I постарайся не дуже видiлятися. Хоча б деякий час.
- Нiчого не гарантую. Можна Кей. Просто Кей.
- Нi, тебе таки треба було не у слуги записувати, а до блазнiв. Дивись, бо можу й передумати.
Нарештi ми вийшли на бiльш-менш вцiлiлу дiлянку, де iлюзiї вже не закривали небо. I ось тут я вже вiдверто завис. Кайя спецiально для мене коментувала усе побачене. Разом iз нами на рiзнiй висотi летiли найрiзноманiтнiшi повiтрянi кораблi. Деякi були схожi на паровози, iншi нагадували риб, кiлька вантажних суден узагалi не були схожi нi на що, обвiшанi контейнерами наче валiзами. I увесь цей натовп рухався по широкiй прямiй ущелинi, на iншому кiнцi якої виднiлася величезна бiла споруда. Це й була Свята земля - створена божеством Сейку i охоронювана Церквою територiя. Це чимось нагадує Ватикан: нiби й несерйозне утворення, але його думка багато значить для бiльшої частини свiту. Окрiм цього там знаходиться Академiя, в якiй збираються для навчання майбутнi лицарi. Звiсно ж аристократiя вважала престижним вiдправити туди i своїх нащадкiв, але це було лише бонусом. Саме там Ханлi та Кайя проведуть наступнi кiлька рокiв. Лашура також там навчається, але лише через свiй статус, адже звання лицаря можна отримати лише вiд природи. Як виявилося, їхня дружна компанiя була звiльнена вiд урокiв на час коронацiї, за що вони мали доставити на Святу землю якийсь важливий вантаж.
Також iснували деякi правила вiдвiдування Святої землi. Для кожної категорiї гостей є свої ворота: двоє нижнiх призначенi для вантажiвок, середнi - для аристократiї, а Великi Ворота - для представникiв королiвств. Саме до останнiх i пролягав наш курс. Су-Ван, як називався наш лiтаючий острiв, мусив пiднятися на максимальну висоту, аби увiйти туди. Як виявилося, ми увесь цей час знаходилися у майже невидимiй субстанцiї, яка проявила себе лише на своїй межi iз чистим повiтрям. Коли кiльця-генератори нашого лiтаючого острову торкнулися цього бар'єру, уся його нижня поверхня вкрилася полярним сяйвом. Водночас мої сенсори наче сказилися, повiдомляючи про вiдключення зовнiшнього джерела енергiї. Стоп, якого джерела? Я ж... Але ж дiйсно, за увесь цей час я жодного разу не вiдчував нестачi енергiї! Це в першi мiсяцi свого iснування у виглядi костюму я мусив економити буквально на всьому. Але потiм я збiльшив кiлькiсть модуль-генераторiв i назавжди забув про таку незручнiсть. Тут я уже не мав усiх своїх напрацювань, обходячись мiнiмальним функцiоналом базових можливостей нанокостюму та примiтивною органiчною пiчкою, в животi. Придивившись уважнiше я помiтив, що нижнiй шар атмосфери трохи мутнiший за чисте повiтря, i помiтити це можна лише згори. А я вже боявся, що то у хлопця з очима проблеми!
Кайя пояснила менi, що це явище називається морем Ахо, i воно вкриває бiльшу частину земної поверхнi. Речовина, яка плаває у повiтрi, отримала назву 'ефiр'. Майже усi механiзми на свiтi використовують для своєї роботи його енергiю, як i Су-Ван. А тому пiднятися на бiльшу висоту можна хiба що пiшки в горах.
- Ваша Величнiсть, ми отримали дозвiл i готовi до входу на Святу землю. - почувся над островом чийсь голос.
- Починайте. - тихо сказала Лашура, але невiдомий опонент її почув.
Розташувавшись прямо навпроти Великих ворiт, Су-Ван склав химернi крила на своїй основнiй частинi, i повiльно став залiтати у прохiд. Зблизька ця споруда дiйсно вражала. I якби я ранiше не бачив, на що здатнi цефи - дивився б iз вiдкритим ротом. Свята земля знаходилася на високому плато, оточеному з усiх бокiв глибоким, не менше двохсот метрiв каньйоном. Одна його стiна була повнiстю зайнята будiвлями та причалами для кораблiв. Самi ж ворота до останнього моменту були закритi фiгурними стулками, але щойно вони почали розходитися, як я ледве не стрибнув за укриття - надто вже схожими вони були на шлюзи цефалоподiв, пiсля яких мене зазвичай зустрiчала важка артилерiя. Це враження тiльки посилювала висока арка iз пiдвiшеним в центрi вогником - явно емблема церкви, яка до болю нагадувала рамку колiматорного прицiлу. Кайя помiтила як я смикнувся, але нiчого не сказала.
Проходячи по самiсiнькому краю моря Ахо, ми заходили у величезний порт для таких же повiтряних гiгантiв, як i наш. Щойно острiв пришвартувався, ми перейшли на невелику лiтаючу платформу, яка перевезла нас на причал, i далi вже пiшли пiшки. Йти було далеко, тому Кайя iнструктувала мене щодо моїх нових обов'язкiв. Принаймнi намагалася, постiйно поглядаючи на мої кистi рук, де й досi виднiлися шрами вiд проходу кiгтiв. Я ж думав над тим, як вирiшити свою маленьку проблемку iз нестачею ресурсiв для вiдновлення.
Найпростiший спосiб отримати усе необхiдне - навiдатися на звалище. Був би я на Землi ХХ столiття - так би й вчинив, але тут... Це все одно, що в середньовiччi шукати металобазу. Тут навiть близько не помiтно такої концентрацiї ресурсiв, яка менi потрiбна. А потрiбна менi зараз органiка. Дуже-дуже багато органiки, зникнення якої нiхто не помiтить. Рвонути в лiс? Це варiант. Конструкцiйнi наноботи можна отримати iз будь-якої органiки, навiть iз рослин, якщо є достатньо часу, проте вони не можуть в повнiй мiрi виконувати функцiї iнтелектуальних. Аби виконувати одну i ту ж функцiю, їхнє спiввiдношення має складати не менше 1200 до 1. У нормальному виглядi моя вага складає близько 100 кг. Можна вiдмовитися вiд усiх зайвих опцiй i зменшити цей показник до 80 кг, але в результатi замiни все одно вийде майже сто тонн органiки. Додайте сюди ще стiльки ж води, як середовища для роботи нанiтiв. От i виходить, що для збереження власного розуму менi доведеться перетворитися на велике смердюче болото. I я дуже сумнiваюся, що тутешнi жителi не звернуть увагу на появу такого бiологiчно небезпечного об'єкту пiд боком. А враховуючи, що Академiя є єдиним осередком цивiлiзацiї в радiусi як мiнiмум одного денного перельоту, та ще й на контрольованiй Церквою територiї - реакцiя на таку аномалiю може бути особливо жорстка. Може навiть якийсь аналог Iнквiзицiї припертися. I не факт, що на мене не скинуть якусь бомбу. Померти я не помру, але приємного мало, та й вiдсiч у такому виглядi дати не зможу. Ще один недолiк - вiдновлення займе тижнi два-три, якщо не бiльше. Цей час можна скоротити, якщо використати фауну замiсть флори. Тодi можна буде вкластися за добу. Тiльки де я стiльки м'яса знайду? Взяти людей з Академiї? Ха-ха-ха! Дуже смiшно. Та за мною потiм увесь свiт ганятиметься, як за тим же Зевсом iз Prototype. Не треба менi такого геморою.
Можна пiти iншим шляхом, i не робити все самостiйно, а побудувати нано-реактор. Цей варiант набагато швидший, але органiки для цiєї зарази знадобиться стiльки ж, якщо не бiльше. I це ще не враховуючи матерiалiв на синтез каталiзатора! Крiм того реактор можна пошкодити, або взагалi знищити, що поверне мене до першого варiанту.
Ще варiанти є? Немає. Значить план дiй наступний: якщо нiчого корисного не знайдеться - тiкаю якнайдалi в лiс, i там влаштовую геноцид мiсцевiй флорi по першому варiанту. А поки ще є час - знайомлюся з новим свiтом i факторами, якi загрожуватимуть менi, поки я буду iммобiлiзований. Нiчого не забув? Ну то вiдкриваємо очi й вуха, i не вiдстаємо вiд нашої маленької компанiї - коли менi ще трапиться шанс так успiшно влитися в суспiльство, та ще й до елiти? Менi в будь-якому випадку доведеться адаптуватися до нових умов, i що швидше я отримаю вичерпну iнформацiю про нове середовище iснування, то швидше зможу вiдновитися. Тим бiльше, що у Лашури менi теж є чому повчитися. Ранiше я уникав усiляких iнтриг, побоюючись за власну шкуру. Не маючи постiйних контактiв серед людей, єдиним способом вiдстояти свої iнтереси для мене була груба сила. А тепер, коли пiд боком є такий хороший зразок для наслiдування - грiх не скористатися шансом, i не подивитися на усю цю кухню зсередини. Можуть минати столiття, змiнюватися свiти, але люди скрiзь залишаються людьми. I такi навики в майбутньому менi однозначно знадобляться. За таку корисну iнформацiю я навiть не буду дуже дошкуляти своїм хазяям. Зовсiм-зовсiм! Буду, як в тому анiме - 'Темний дворецький', хе-хе! Але лише тодi, якщо менi дозволять зняти з себе цей жах!
Спокiйно, не нервуємо i контролюємо органiзм... Дiдько, треба скорiше зайнятися хоча б нейроблокадою та фiльтрами, а то емоцiї мене до добра не доведуть. Все, заспокоїлися, i слухаємо далi нашу провiдницю.
Найголовнiше правило - завжди показувати свою пошану до вищих осiб. Ага, розiгнався! Нi, я звiсно можу поклонитися кiлька разiв, але постiйно так робити не збираюся! Я показую свою шану лише тим, хто цього дiйсно заслуговує - це один iз моїх принципiв. Навiть цефи до кiнця вiйни це зрозумiли. А враховуючи мiй зiпсований характер i безкомпромiснiсть - для цього доведеться добряче постаратися. Що, веду себе як дитина? А чому б i нi? Чому я повинен вiдмовляти собi у задоволеннi? Я маю деякi бажання, i маю можливостi їх задовольнити. Без таких маленьких радощiв життя я легко мiг схибнутися ще багато рокiв тому. Це можна назвати своєрiдним захисним механiзмом вiд божевiлля.
В принципi Академiя менi сподобалася, якби тiльки прибрати цi всюдисущi арки - було б навiть комфортно. Начепивши покерфейс, я iшов слiдом за Кайєю, коли вона раптом зупинилася. Виглянувши їй за плече, я побачив попереду якусь парочку, хлопець-блондин рокiв вiсiмнадцяти та такого ж вiку дiвчина, якi з нашим наближенням стали на колiно. Схоже це хтось iз їхнiх знайомих. Блондин представився якимось Догером, чи Догмаєром - дуже схоже на нiмецьке прiзвище, та й колiр волосся пiдходить пiд поняття чистих арiйцiв. I когось вiн менi нагадує... Пропускаючи їхнi свiтськi комплiменти, я уважно прослуховував увесь навколишнiй простiр, одразу ж вiдмiтивши пiдвищений iнтерес до своєї персони. Виявляється Лашуру тут дуже добре знали. Також я не пропустив ревнивi погляди служанки цього нiмецького типчика, якi та кидала на Кайю. Схоже тут у них справжнiй бразильський серiал! Попрощавшись iз аристократiєю, ми вiдправилися на зустрiч iз дирекцiєю. Однак i там не обiйшлося без конфлiктiв, тiльки цього разу протистояння високих осiб зачепило й мене.
Все розпочалося тiєї ж митi, як ми увiйшли в кабiнет. Там уже стояла одна дiвчинка, приблизно одного вiку з Лашурою, i також у супроводi своєї охорони - беземоцiйної жовтоокої альбiноски приблизно одного iз Кайєю вiку - справжньої снiгової королеви. Напевно саме так мала б виглядати Аннамi Рей iз одного вiдомого японського мультика. Але довго розглядати її менi не дала суперечка мiж Лашурою та її колегою. Я буквально усiма своїми сенсорами вiдчував, як мiж королевою та цiєю дiвчинкою от-от почнуть проскакувати iскри. Їхня поведiнка стала зрозумiлою, коли вони почали спiлкуватися, елегантно поливаючи одне одного лайном.
- Родичi? - поцiкавився я у Кайї.
- Марiя Нарадан, двоюрiдна сестра Лашури. Спадкоємиця царства Хавонiя.
- Чому гризуться? - даремно я це ляпнув, бо обидвi фурiї тiєї ж митi обернулися до мене, i якщо одна була готова мене вбити, то iнша збиралася цим сповна насолодитися.
- Ой, ти привела такого милого хлопчика! - фур-р-р, i прямо в мене перед носом в повiтря злiтають чиїсь спiднi мережива. - Ти що робиш?!
- Я так i думала. У тебе завжди був поганий смак - досi носиш дитячi спiдницi.
- Це нацiональнi мережива моєї країни, на вiдмiну вiд...
- Порятуй мене Сейку. - вловив я шум збоку й побачив, як Кайя зi своєю колегою поступово вiдступають вiд мене якнайдалi.
- А ти як гадаєш: у кого кращi? - раптом запитали в мене малолiтки, задираючи спiдницi, хизуючись спiднiм мереживом.
Нi, це навiть не дитячий садок, а рiвень ясельної групи. Я ж звичайний слуга, i моя думка аж нiяк не повинна цiкавити двох представникiв королiвських сiмей. Але ж нi - лiзуть одна поперед одної, та ще й з такою гидкою посмiшкою... I схоже, що це вже не перший раз, оскiльки обидвi їхнi охоронницi уже встигли кудись зникнути з кабiнету, залишивши мене на одинцi iз двома фурiями. Вирiшили приперти мене до стiнки? Ага, зараз! Мiж двома варiантами я обираю третiй! Не придумавши нiчого кращого, я тицьнув пальцем в поважну тiтоньку, яка в цей момент зайшла в примiщення. Сама вона зробила вигляд, нiби нiчого не сталося i пройшла на своє мiсце. Ну давай-давай, я чув, що ти вже кiлька хвилин стояла пiд дверима i слухала їхню гризню. Тiтка виявилася директором Академiї i пiсля нетривалої розмови про усiлякi дрiбницi ми розiйшлися. Я взагалi не до кiнця зрозумiв, навiщо ця зустрiч була потрiбна. Втiм, iз самого перебування в цьому кабiнетi я зробив дуже важливий для себе висновок: електроннi пристрої у них не дуже розвиненi - уся документацiя знаходилася у великих книгах або в спецiальних сувоях. Тому якщо я захочу зберiгати iнформацiю в цифровому виглядi, то нiхто нiчого не зрозумiє. Принаймнi одразу, а там уже я легко вирахую шпигуна, поки вiн вправлятиметься у розгадуваннi програмних шифрiв.
Поки служницi Лашури утрясали питання з документами, наша компанiя вiдправилася до Арени - величезної ями по iнший бiк Академiї. Особисто менi ця дiрка в землi бiльше нагадувала кратер вiд бомби, який трохи облагородили i обставили трибунами. З боку Академiї вони були значно вищими, вишуканими, i видiлялися якоюсь чорно-сiрою штуковиною, встановленою на самому видному мiсцi. Здається саме її я бачив на борту Су-Вана. Центральна частина арени була заставлена колонами та наповнена туманом ефiру. В цiлому виглядало навiть оригiнально, та я не мав часу милуватися пейзажами. Ми з Кайєю на пару намагалися заспокоїти королеву, яка пiсля цiєї зустрiчi розбушувалася, зриваючи на нас свою злiсть - ось що значить влада в руках дитини. Хоча не буду заперечувати, що iнодi вона вмiє працювати головою i навiть думати, показуючи якостi iстинного полiтика. Але зараз я б так не сказав.
Як виявилося - усi учнi Академiї мусять носити унiформу, та пiдкорятися загальним правилам, незалежно вiд свого статусу та статкiв. Звiсно вiдмiнностi мiж аристократiєю, лицарями та представниками королiвських сiмей iснували, однак для адмiнiстрацiї та викладачiв тут усi були рiвними. Тому їм доводиться хизуватися тим, що знаходиться пiд одягом, i усiляко показувати свою перевагу iншими оригiнальними способами. Iнколи це ставало запорукою виживання у вищому суспiльствi, бо нiчим невиразнi учнi не могли претендувати на своє мiсце пiд сонцем. Академiя, окрiм своєї прямої функцiї, також виступала своєрiдним ринком робочої сили, адже навiть безрiднi лицарi могли заявити про себе i розраховувати на гiдний контракт з боку свого роботодавця, або узагалi вступити в ряди гвардiї однiєї з держав. З iншого боку тут же заводилися дитячi знайомства, i це виступало хоча б i слабкою, але гарантiєю того, що конфлiкти мiж державами не будуть розв'язуватися лише на пiдставi особистої неприязнi. Адже ти завжди кiлька разiв подумаєш перед тим, як побитися зi своїм другом дитинства. На жаль у випадку iз Лашурою та Марiєю цей принцип не спрацював.
Нарештi Лашура трохи заспокоїлася i я став розпитувати Кайю про сам феномен лицарства. Виявилося, що лицар - це не тiльки бойова машина, а ще й звання. Здатнiсть до пiлотування машини визначалася цiлою купою рiзноманiтних параметрiв органiзму, тому кожен пiлот був у буквальному розумiннi на вагу золота.
У переважнiй бiльшостi випадкiв лицарями були жiнки вiком вiд дванадцяти до сорока рокiв. Саме в цей перiод машина найкраще слухалася пiлота. Однак дуже рiдко, приблизно в одному вiдсотку випадкiв, пiлотом мiг стати й чоловiк. I ось тут уже розпочиналося найцiкавiше: в результатi такого шлюбу ймовiрнiсть появи дiтей-пiлотiв зростала в кiлька разiв. Були навiть цiлi сiмейнi клани, якi iснували виключно за рахунок народження та виховання таких дiтей. А оскiльки небеснi лицарi тут були майже абсолютною зброєю, то всi країни пильно стежать за такими шлюбами, очiкуючи народження сильного потомства. Рiвень пiлота визначався сумою фiзичних даних та навикiв, а оскiльки на навчаннi пiлотiв тут не економили, то все впиралося лише у хорошу спадковiсть. Не дивно, що усi дiвчата-пiлоти виглядають такими привабливими: стiльки рокiв селекцiї просто не могли минути безслiдно. Жiнкам-пiлотам дозволяються вiльнi стосунки з чоловiками, доки вони можуть виконувати свої обов'язки, бо це шанс отримати iще одну майбутню пiлотесу. А от у чоловiкiв-пiлотiв такої можливостi немає, i їх контакти суворо обмежуються, аби не розкидатися генним матерiалом. Аби було зрозумiлiше, в яку халепу я потрапив - спробую спочатку пояснити систему влаштування цього свiту.
Тутешнє суспiльство дiлиться на двi категорiї: простолюдини та аристократiя. Такий подiл виник не випадково i пов'язаний в першу чергу iз можливостями окремих людей. Я вже казав про мiсцевi технологiї? Так от - доступ до них можливий лише за наявностi здiбностей до магiї (може це перекладач так глюканув, почувши згадку про ельфiйку, але я схиляюся до думки, що тут мається на увазi можливiсть оперування властивостями ефiру, в якому ми плавали). Не маючи здiбностей, ти навiть лампочку увiмкнути не зможеш, i житимеш як на початку дев'ятнадцятого столiття. Тобто доля будь-якого простолюдина - ручна праця iз мiнiмумом механiзацiї. А от маючи здiбностi, ти одразу ж переносишся на початок двадцять першого столiття i можеш керувати технiкою. Бiльшiсть пристроїв конструктивно не дуже складнi, i можуть бути виготовленi iз застосуванням простих матерiалiв та iнструментiв. Головним робочим тiлом та паливом для усiх пристроїв тут є ефiр, який пiдбирають в низинах i передають по трубах, наче газ. Свiтильник має вигляд звичайної гасової лампи, а аналог електродвигуна майже повнiстю повторює турбiну Тесла. Все просто i дуже надiйно. От тiльки запустити реакцiю ефiру в такому пристрої може лише обдарована людина.
Повернемося до суспiльства. На перший погляд все це дiйсно схоже на магiю, як у комп'ютерних iграх. Переважна бiльшiсть обдарованих здатнi виконувати з ефiром лише простi операцiї: засвiтити, змусити його розширюватися, нагрiватися тощо. Здiбностi проявляються приблизно у п'яти-шести вiдсоткiв людей - це теж не смертельно. Але проблема полягає у тому, що обдарованими майже завжди виявляються жiнки. От i виходить, що у погонi за кращим життям всi батьки хочуть мати якомога бiльше дочок. Наслiдки я прекрасно бачу навiть неозброєним оком. Зi слiв Кайї спiввiдношення жiнок та чоловiкiв тут складає приблизно сiмдесят на тридцять вiдсоткiв вiдповiдно. Багатодiтнiсть тут є нормою, але два хлопчика в сiм'ї - велика рiдкiсть. В деяких державах дiйшло навiть до того, що чоловiкiв викупають або взагалi викрадають за кордоном. Звiсно ж правителi (а тут скрiзь панує матрiархат у всiй його красi) усiляко намагаються виправити ситуацiю, приймають закони, вводять штрафи i пiльги, аби банально не допустити вимирання своєї країни, але 'вiз i нинi там'. Це все одно, що боротися зi злочиннiстю: завжди знайдеться той, хто вважає себе хитрiшим за iнших. Це людська природа, яка вiд статi не залежить. Найвiльнiше чоловiкам живеться у Коутi - це така гiрська країна, яка майже не має доступу до моря Ахо, а значить i до ефiру. Але там пiшли на iншi крайнощi: сильнi й здоровi чоловiки, а особливо здатнi до оперування ефiром, є предметом полiтичного торгу iз сусiдами. Були iще ельфи, але тi живуть надто iзольовано, щоб казати про них щось конкретне.
Взагалi, наскiльки я зрозумiв, у цьому свiтi вже давно назрiли серйознi демографiчнi проблеми. Виродження чоловiчої статi видно в усьому. Готовий посперечатися, що навiть той-самий 'нiмець' страждає вiд якоїсь генетичної болячки. Це пояснювало, чому вони в мене так вчепилися. Їм не важливо хто я такий, як до них ставлюся, i якi в мене плани. Я для них самець, здатний до керування лицарями, якого можна вигiдно реалiзувати. Iнша справа, що це робив я, а не мiй носiй. Тому на потомство у моєму випадку вони можуть навiть не сподiватися. Хоча... Якщо визначити необхiднi для пiлотування параметри... Нi, не варто цього робити. Принаймнi поки я не побачу реальної потреби в цьому. Але дозволяти Лашурi торгувати мною - та за таке я їх усiх стерилiзую! Це я можу зробити навiть у своєму нинiшньому станi!
Нi, не зможу, операцiйна система уже починає викидати менi повiдомлення про нестачу нанокаталiзатора. I мiй кишечник тут уже майже не допомагає - надто великi об'єми органiки тут потрiбнi. Вiдлiк часу iде уже на днi, якщо не на години! Швидше б закiнчилася дiагностика, бо без своїх можливостей я вiдчуваю себе беззахисним, наче боєць за картонною ширмою. Мабуть все ж доведеться увiмкнути в собi психопата, аби мене менше смикали.
Нашi посиденьки перервала Ханлi, що прибiгла зi схвильованим обличчям.
- Кайя! Швидше ходiмо!
- Що? Куди ти мене тягнеш? У що ти вже вляпалася?
- Мене викликали на дуель! Тебе просять бути нашим спостерiгачем!
Схоже Кайю тут поважають. Спостерiгач, як пояснила менi Лашура, це суддя, який в кiнцi поєдинку визначає переможця. Кайя уже встигла показати себе, тому i отримала пiдданство Шатерей ще до отримання звання лицаря, а це вже серйозний показник її майстерностi.
Ми вийшли до дуельного майданчика, на протилежних кiнцях якого стояли двi людиноподiбнi фiгури. Ось цi механiзми уже дiйсно були схожi на лицарiв: металевий корпус, решiтка навпроти обличчя, шарнiрнi суглоби. Я сприймав їх не як аналоги великих роботiв, а як своєрiдний бронекостюм. Якби таку машинку забронювати, та озброїти нормально - пiд час оборони Нью-Йорку їм би цiни не було. Недолiком було тiльки зовнiшнє живлення. Самостiйно вони рухатися не могли, отримуючи енергiю через товстi кабелi на спинi. Лише увiйшовши на дуельний майданчик, над яким висiла хмарка ефiру, суперники вiдчепили кабелi i зайняли стартовi позицiї. Переконавшись, що обоє учасникiв готовi до дуелi, Кайя дала вiдмашку i вони одразу ж ринулися один на одного. Навiть менi було помiтно, що потужнiсть одного iз лицарiв явно бiльша, на що вказувало легке сяйво його генератора. Система двобою була така ж, як i в спортзалi, тiльки тут пошкождена кiнцiвка ще й забарвлювалася в червоний колiр. Пошкодження кабiни вважалося смертельним i закiнчувало бiй. Саме в таких дуелях Кайя i заробляла свiй авторитет. Якщо я правильно все зрозумiв, то такi дуелi тут виступають чимось на зразок реклами власних умiнь. Якщо боєць показує хорошi результати, то вiн навiть зможе вибирати мiж контрактами. Але сьогоднi Ханлi вперше сiла в такий тренувальний обладунок, та й бойова пiдготовка у неї була нiкудишньою, на мiй погляд, тому нападниця впевнено заганяла її в кут. Здавалося Ханлi вже не вдасться вибратися з пастки, i коли суперниця вже святкувала перемогу, Ханлi вхопила її за руку i, завалюючись на спину, виштовхнула ногами за межi майданчику. Звiсно ж Кайя зупинила бiй i оголосила переможницю, пiсля чого потягнула усiх нас геть вiд натовпу. Чого тягнули Ханлi - я ще мiг зрозумiти, але до чого тут я? Та вiдпусти мене, менi ще органiку шукати треба, а ти мене кудись тягнеш!
Як виявилося, ми прямували до резиденцiї Шатерей - мiсця проживання Лашури на Святiй землi. Тут для представникiв королiвських сiмей та особливо багатих аристократiв навiть були власнi маєтки, до яких вели кiлька окремих вулиць. Бiльше схожий на маленький палац, наш будинок знаходився трохи осторонь вiд iнших i займав значно бiльшу дiлянку.
Всерединi нас уже чекали ледi Майя зi служницями. Завтра буде напружений день, тому всi зараз заклопотанi. Мене одразу ж вiдправили допомагати по господарству, чому я був тiльки радий. Радий не тому, що доводилося прибирати та тягати усiлякi мiшки а тому, що менi дозволили скинути з себе це лахмiття, яке тут помилково називають одягом! Кайя ще й посмiялася, мовляв, де я тут собi одяг знайду... Ставши перед дзеркалом я змiг вперше у цьому свiтi вiзуально оцiнити тiло свого донора: невисокий хлопець, вiк визначити уже не можна, ранiше чорне волосся бiля корiння було абсолютно сивим, статура викривлена непропорцiйно нарощеними м'язами та порваними сухожиллями. Обличчя втратило будь-якi расовi особливостi, перетворившись на бездушну маску. Не красень, але на виродка ще не тягну. Принаймнi тепер я розумiю, чому мене запхали у цей мереживний кошмар - хвастощi, щоб їх...
Провiвши мене по маєтку, ледi Майя накидала менi план робiт на увесь день i пояснила розклад мого життя в Академiї. Ну а далi пiшла тривала робота: прибрати кiмнату, перенести туди речi й розпакувати їх, перейти в наступну... Будинок був триповерховим, тому роботи менi вистачало: там потримати, тут переставити, туди перенести. Я навiть вже почав отримувати задоволення, коли мене покликали на обiд. I тiльки тут я згадав, що звичайним людям потрiбно час вiд часу їсти. У мене таких проблем не виникало, оскiльки наноботи самi збирали потрiбнi сполуки прямо всерединi органiзму. Але зараз в мене була серйозна потреба в органiцi для вирощування самих наноботiв! Довелося закруглятися i йти обiдати разом зi служницями.
За цей час служницi вже встигли трохи обжитися на новому мiсцi тому кухня, на якiй ми влаштувалися, виглядала доволi затишно, а в повiтрi витав запах свiжої випiчки, вiд якої в мого тiла почала iнтенсивно видiлятися слина, заважаючи вiльному диханню.
Крiм мене та ледi Майї в цьому палацi знаходилося ще двi служницi, якi постiйно супроводжували королеву, де б я її не зустрiв. Iнколи їх навiть можна було сприйняти за двiйнят, настiльки були схожими. Тiльки волосся рiзного кольору. Такий-собi живий контраст чорного та бiлого. Дивно, що я i досi не чув їхнiх iмен. I завжди вони були чимось зайнятi. Наприклад зараз вони сервiрували стiл, поки ледi Майя розливала трав'яний вiдвар.
- Помийте руки. - нагадала менi гувернантка, щойно я зайшов.
- Уже. - я пiдняв стерильнi долонi. - Що ще робити?
- Нiчого. Твоя робота майже закiнчена, а нам ще доведеться пiдготувати на завтра вбрання для мiс Кайї та мiс Ханл... - замовкла свiтленька зi служниць, так i не поставивши тарiлку на стiл. - Кейнсi, а де твiй костюм?
Спрацювало! Я кiлька годин крутився поруч з ними, а вони так нiчого й не помiтили! Прикрившись мiмiкрилом, я дуже плавно змiнював вигляд iмiтованого одягу, поки не замiнив його новим образом. Зараз на менi був звичний ще iз Нью-Йорку прикид Алекса Мерсера, щоправда я його пiдправив пiд новi пропорцiї тiла та мiсцеву моду.
- Залишив у кiмнатi. Щоб не забруднити.
- Але ж вiн i призначений для роботи! - одразу ж вклинилася темненька. - Панi Лашура дуже хотiла, щоб ти виглядав солiдно...
- Виглядав як блазень. Я не ходяча прикраса. Повинен займатися дiлом.
- Я розумiю, але Її Величнiсть буде незадоволена.
- Це - робочий одяг. Костюм - публiчний. Все правильно.
- Юний хлопче, ваш костюм якраз покликаний привертати увагу. - нiчим не показуючи свої емоцiї додала ледi Майя, сiдаючи за стiл. - Але в одному Ви правi.
- В чому?
- Цей одяг Вам дiйсно личить. - закiнчила вона балаканину i ми перейшли до трапези.
Ну що ж, принаймнi за вiдсутностi Лашури я тепер можу спокiйно ходити пiд мiмiкрилом, а з часом я поступово змiнюватиму текстури їхнього 'вбрання', i потiм нiхто навiть не здогадається, що це мiй справжнiй вигляд.
Обiд пройшов у тишi, яку переривав лише черговий буркiт мого кишечника. Коли ж я впорав одну тарiлку з пирiжками i вже потягнувся до другої, двiйнята посмiхнулися i виклали на стiл ще двi - розумницi! Я i їх заковтнув майже не пережовуючи. Думав, що менi стануть дорiкати за мою невихованiсть, але вони лише дивилися на мене, наче на якогось кота перед сметаною, i посмiхалися, постiйно пiдкладаючи менi ще щось їстiвне. Хвилюватися вони почали, коли я проковтнув три тарiлки пирiжкiв, дожовував буханку хлiба, i не збирався зупинятися.
- Пвобафте. - спробував сказати я з набитим ротом забувши, що вiн у мене тепер замiсть модулятора.
- Ти завжди стiльки їси?
- Нi.- я вирiшив трохи пригальмувати, поки нанiти розбiжаться по тiлу, звiльняючи простiр у кишечнику. - Треба вiдновити форму. Органiзм виснажений. Потрiбно багато харчуватися. Активно рухатися.
- Все так серйозно?
- Дуже. Черствий хлiб є?
Коротше, стали пiдгодовувати мене бiдолашного, i все нiяк не могли зрозумiти, куди в мене стiльки влiзає? Вони ж не знали, що я росту у всьому об'ємi, а не окремими частинами тiла. Мене засипали харчами так, що я змiг розтягнути час розпаду структур ще на добу. Але цього було мало. Розпитавши ледi Майю, я вирiшив побiгати по Академiї - розвiдати можливi джерела бiомаси, якi можна використати для побудови хоча б якоїсь системи життєзабезпечення. Але я розумiв, що вибратися на розвiдку без вiдома Лашури не вдасться - я вже встиг наслухатися про її характер. Треба, щоб Лашура побачила, що утримувати мене може бути трохи дорого, i тодi вона сама пiдшукає менi халтуру. Тут головне, щоб ця сама халтура менi пiдходила.
- Вам треба поговорити з Її Величнiстю. - зауважила ледi Майя, коли я проковтнув черговий сухар.
- Коли вона повернеться?
- Через кiлька годин.
- Довго. Чим менi зайнятися? Щоб докласти нестачу? - я показав на живiт, який знову почав виводити рулади.
- Для нас таке утримання обiйдеться недешево. - зiтхнула жiнка, надовго задумавшись. - Я можу поговорити iз Директрисою, щоб пошукала на завтра роботу, тiльки Ви ж все одно себе так не зможете прогодувати...
- Їжа не обов'язкова. Вистачить i органiки.
- Кого вистачить? - не зрозумiла вона мене.
- Не зважайте. Куди менi йти?
- Її Величнiсть не дозволяла покидати маєток. Я можу хiба що замовити слiвце. Стривайте, я придумала. - ледi Майя вийшла з кухнi i незабаром повернулася iз клаптиком паперу. - Менi треба, щоб Ви передали це завiдуючiй в адмiнiстративному корпусi. Впораєтеся?
- Звiсно. - я взяв листок i з цiкавiстю подивився на лiтню жiнку. - Скажiть, якщо не складно. Вiдношення до мене: чому на Ви? Наче до аристократа. А до них, - я кивнув на двiйнят, - як до служниць? Рiзнi ранги?
- Ви чоловiк. I якщо Ви вже потрапили на Святу землю, то Ваш ранг вищий за решту слуг, навiть якщо Ви сам слуга.
- Не розумiю. Вище прислуги, але нижче аристократiї?
- I нижче учнiв. - додала ледi Майя. - Пiзнiше зрозумiєте. А зараз - не гайте часу!
Задумавшись над словами гувернантки, я вкотре подумав, що менi варто пiзнiше розпитати Кайю про свiй унiкальний статус.
Задумка ледi Майї була простою i елегантною: ледi Майя вiдсилає мене iз дорученням, i я спокiйно працюю на iншiй роботi. Тобто я офiцiйно нiби виконую наказ нашої гувернантки, а по факту - працюю на прокорм. В разi потреби ситуацiю можна представити як будь-який i з цих двох варiантiв. Звiсно ми не мали б афiшувати цей факт, але якщо адмiнiстрацiї не вистачає власних робiтникiв, то вони можуть попросити аристократiю, щоб тi видiлили на допомогу своїх. А оскiльки панi Лашура переклала обов'язки по господарству на ледi Майю, то вона про це може навiть не дiзнатися. Втiм, щоб зайвий раз не нариватися, з маєтку я виходив у майже точнiй копiї виданого менi костюму (трохи зменшив кiлькiсть неподобства на ньому).
Панi Ханна, завiдуюча господарством Академiї, виявилася кремезною тiткою. Я спочатку навiть сплутав її iз мужиком, чому сприяв сильно потертий комбiнезон.
- Ага, то це ти у нас Кейнсi?
- Кей. Просто Кей.
- Байдуже. У нас не вистачає персоналу, тому якогось певного мiсця роботи у тебе не буде. Зараз вiдправляю тебе до каменярiв. Робочий одяг маєш?
- Так.
- Тодi добре. Пiдеш в сад. Там на мiсцi уже розберешся.
Ну я й пiшов. Пройшовши через парк я дiстався до саду, оточеного невисоким декоративним парканом. Однак усю композицiю псувала побита мозаїка на вхiднiй арцi. Задача майстрiв полягала в тому, що картинки на обох сторонах арки мають бути дзеркальними, а попереднiй проект вони не знайшли i зараз мусiли вiдновлювати його, використовуючи як зразок другу його половину. Для мене це була не проблема: знiмок, графiчний редактор, дзеркальне вiдображення, синхронiзувати зображення iз маркерами на об'єктi. Звiсно ж робiтники не будуть слухати якогось пiдлiтка, тому я вирiшив схитрувати.
Аби мене не прогнали одразу, я знову перетворився на молоду копiю Мерсера. Ще кiлька штрихiв, i перед вами вже не пiдлiток, а молодий, хоча й дещо низькуватий майстер. Що, не схожий? Тодi додаємо стильну зачiску, i спецiалiст дизайну та ландшафтних робiт - до ваших послуг! Менi б до цього образу iще стильнi дзеркальнi окуляри десь дiстати, але навряд чи тут такi роблять, а витрачати свiй ресурс не хочу.
Майстрiв уже попередили, що до них пiдiйде помiчник, але вони не знали, хто це буде такий. Сказавши їм розчистити мiсце для роботи, я швидко накидав кiлька основних лiнiй, аби вони подумали, що я щось прораховую, i почав потихеньку викладати картину. Добре, що в зображеннi використовувалися лише 34 кольори, iнакше б робота затягнулася надовго, а так я навiть без вiзора за годину виклав бiльше половини зображення. Майстриням залишалося лише намазувати кожен шматочок мастикою, аби я одразу мiг його поставити на потрiбне мiсце.
Знаєте, я вперше почав отримувати задоволення вiд роботи! Оп! Сюди б iще якусь нормальну музику... Оп! Це вiдчуття, коли тобi вже не треба нiкуди поспiшати, приймати важкi рiшення чи вiдмовлятися вiд своїх попереднiх досягнень заради наступного кроку - це дiйсно приємно. Оп! Я не розумiю, як звичайнi люди можуть не цiнувати такi моменти. Дякую за бутерброд! Оп! Не пiдкажете, де тут є багато органiки? А водорослi? Оп! Все, робота виконана, всi задоволенi, i нi в кого не болить голова!
- Слухай, не знаю як тебе звати... - заговорила їхня начальниця.
- Кей.
- Слухай, Кей, пiдеш до нас? Нам такi спецiалiсти потрiбнi.
- Не знаю. Я тут ненадовго.
- А яка в тебе спецiальнiсть?
- СКП.
- Що це значить?
- Старший-куди-пошлють.
- Зрозумiло! - засмiялися дiвчата, а їхня бригадирка продовжила. - Ти заходь до нас, у адмiнiстративний корпус, схiдне крило - у нас завжди робота знайдеться. А можемо й халтурку пiдкинути. Що скажеш?
- Побачимо. Бувайте здоровi!
Я зiстрибнув iз драбини i, дожовуючи подарований кимось пирiжок, пiшов назад в адмiнiстративний корпус. Перший успiх iз пiдробiтком окрилив мене, подарувавши впевненiсть у власних силах. Навiть якщо я не буду використовувати режим сили - пасивних та iнтелектуальних можливостей НК має бути достатньо, аби стати передовиком будь-якого виробництва.
Так я вважав, поки мене не вiдправили на кухню. Я ж готувати не вмiю в принципi! Зате навчився швидко чистити овочi. Пiд кiнець менi сказали робити якiсь незрозумiлi штуковини, на кшталт прикраси для страв. На жаль багато слiв були менi невiдомими, тому я зiмпровiзував. За допомогою кiлькох тривимiрних моделей я швидко розрахував кiлькiсть надрiзiв на заготовках i незабаром кожна порцiя вечерi для учнiв була прикрашена рiзноманiтними композицiями iз бамбуку. Головний кухар обурювалася, що я витратив надто багато матерiалiв, але композицiями залишилася задоволена. Можу тiльки уявити собi, скiльки б часу на усе це витратила звичайна людина.
I все було прекрасно, доки в якийсь зовсiм не прекрасний момент моє тiло перестало мене слухатися i я не повалився на землю. Зв'язок iз тiлом розiрвався i я знову опинився у вiртуальному просторi CryNet. Це мене стривожило, оскiльки повiдомлення про закiнчення дiагностики мало просто вилiзти перед очима, а не витягувати мене з реального свiту. Оглянувши показники я зрозумiв причину: усi монiтори в один голос кричали, що рiвень розгортання систем впав до 50%. Це означало, що процес деградацiї структур уже розпочався. Якщо я в найближчу добу не прийму каталiзатор - я припиню своє iснування як розумна особистiсть, перетворившись на дику тварину. I не допоможе нiяка лоботомiя. Вже зараз я мушу перерозподiляти iнтелектуальних ботiв так, щоб вони отримували якомога менше навантаження. Тiло знову переходило пiд контроль органiчної нервової системи, а разом iз нею знову нагадають про себе i природнi потреби людини: їсти, пити, ходити в туалет...
Надворi був уже вечiр. Подумавши, що я зiмлiв, робiтники пов'язали це iз моїм голодом i запропонували дати розрахунок харчами. Але я вже зрозумiв, що скiльки б я не з'їдав, як би я не модифiкував свiй кишечник - це уже не дасть менi потрiбного ефекту. I справа тут зовсiм не у об'ємах переробленої бiомаси. Зараз я забиваю цвяхи мiкроскопом, при чому електронним. Менi термiново потрiбен нано-реактор! За цiлий день я зумiв знайти лише кiлька бiльш-менш придатних точок для вирощування мого комплексу, але там не було навiть десятої частини потрiбних ресурсiв. А рiшення увесь цей час було зовсiм поруч - буквально пiд ногами. I додумався я до цього лише тодi, коли вже заходив у маєток...
Я так i завмер iз пiднятою рукою, не постукавши у дверi. Саме спогади про мої мандри Нью-Йорком, де менi доводилося переводити костюм в режим повної iзоляцiї, аби захистити його вiд цiлого букету рiзноманiтних бактерiй та iнших мiкроорганiзмiв, дозволили менi подивитися на ситуацiю з iншої точки зору.
Задумавшись, я не одразу зрозумiв, що дверi вiдчинилися i на мене хтось кричить.
- Де ти був?! - одразу ж вхопила мене за чуба Кайя, спробувавши потягнути за собою, але тiльки вирвала жмут волосся, так i залишившись стояти з ним у руцi посеред коридору.
- Виконував обов'язки слуги.
- Тобi було наказано сидiти в будинку й нiкуди не виходити!
- Хiба? - я чув це вiд ледi Майї, але особисто менi такого нiхто не казав.
- Так, дiрява голова! Мене приставили наглядати за тобою, а не няньчитися! - схоже у Кайї сьогоднi був важкий день, якщо вона така зла.
- Важкий день? - найкращий захист - це напад!
- Що?!
- У тебе роздратований голос, пiдвищений тиск, а положення тiла вказує на перенапруженiсть м'язiв. - я демонстративно оглянув її, одразу ж змусивши дiвчину зашарiтися. - Тобi треба розiм'яти спину, особливо плечовий пояс та шию.
- Не вказуй менi, що робити!
- Який улюблений крем?
- Фiалковий! - на автоматi гаркнула Кайя i хотiла сказати щось iнше, але потiм до неї дiйшла суть мого питання. - Що?!
- У вiтальнi - кушетка для читання. Лягай на живiт. Спробуй вирiвняти дихання.
- Ти що задумав, збочинець?!
Але я її вже не слухав i, начепивши покерфейс, пiшов у ванну кiмнату. Я настiльки захопився новою iдеєю, що навiть не звернув уваги на шум звiдти. А коли звернув - було вже пiзно.
- Кайя, подай менi рушник. - почувся з того боку фiранки голос однiєї зi служниць.
- Зараз. - вiдповiдаю я модулятором, iмiтуючи голос Кайї, i починаю швидко видозмiнювати свою руку, щоб простягнути рушник всередину.
- Як там Кейнсi? За ним ще дiвчата не ганяються?
- Нi. - робота ще не закiнчена, а просто так пiти я не можу.
- А от i не вгадала! У мене сьогоднi вже питалися, чи служить у нас такий-собi Кей?
- Чого це?
- Ну вiн же такий милий! - що?! - Навiть коли вiн просто стоїть насуплений, то дуже нагадує коору. Хiба ти не помiчала?
- Тримай. - я простягнув рушник у ванну i, пiдхопивши злощасний крем, чкурнув звiдти.
Кайя вже чекала на мене у вiтальнi, але лягати не спiшила. Я не зрозумiв причини затримки i показав на кушетку. Покерфейс у мене стоїть вiд ранку, тому засоромити мене їй не вдасться. Дiвчина ще кiлька секунд дивилася на мене, пiсля чого вимучено зiтхнула й вляглася. Меч так i залишився у неї на поясi i я бачив, що вона тримає руку так, аби мати можливiсть його в будь-який момент висмикнути. Звiсно мене холодною зброєю не налякаєш, але зайвий раз лiзти на рожон було б необачно. Довелося залишити пояс на мiсцi i зайнятися верхньою частиною тiла.
Задерши її сорочку, я видавив на руки трохи крему, одночасно пiдiгрiваючи поверхню долонь. В першi кiлька рокiв пiсля початку вторгнення я вивчав не лише цефалоподiв, але й фiзiологiю людей, i одним iз перспективних напрямкiв розвитку власного бойового мистецтва для мене стала акупунктура. Я не вмiю робити масаж, але знаю, на якi точки в тiлi треба впливати, аби досягнути потрiбного ефекту.
Зазвичай перед масажем потрiбно добре вимити шкiру, але Кайя це зробила i до мого приходу. Далi треба розслабитися, чого пацiєнтка нiяк не хотiла робити. Тут я не став нiчого робити, а просто розмащував крем по спинi, поки дiвчина не втратила пильнiсть, пiсля чого уже пiшов справжнiй масаж: м'яке розтирання м'язiв, прохiд по обидва боки вiд хребта, розкачування шкiри та iншi процедури, вiд яких нервова система пацiєнтки поступово заспокоюється. Ну а далi мiй улюблений бойовий прийом - пунктирування. Правильно виконаний дотик всього одного пальця в потрiбному мiсцi може викликати сильний бiль у допитуваного, а може дiяти i навпаки. Тут головна проблема була правильно пiдiбрати силу впливу, адже ранiше я такого досвiду не мав, тому обмежив максимальне зусилля половиною кiлограма. Поступово перейшовши на масаж шиї, я повернувся до обдумування своєї iдеї.
Поки я думав, у вiтальнi зiбралися усi жителi маєтку. I тiльки покашлювання ледi Майї нагадало менi, що масаж уже можна i закiнчувати. Обережно накривши спину Кайї рушником, щоб вона ненароком не прокинулася, я розвернувся до своїх наглядачiв i зрозумiв, що тепер у мене вiльних вечорiв не буде. Але це були дрiбницi - я вже вiдкрив редактор i у форсажi почав заганяти туди параметри майбутнього проекту.
***
- Вiн тут. Королева притягнула цього вилупка в Академiю.
- Тебе впiзнали?
- Здається вiн щось запiдозрив.
- Зрозумiло. Збирай своїх прибiчникiв i слiдкуй за новинами. Ми повиннi бути в курсi всього, що вiдбувається.
- Що робити iз прибульцем?
- Нiчого. Забудь про нього на деякий час. Можеш навiть пожартувати над ним, як ти вмiєш. Потiм займемося ним всерйоз.
***
Снiданок був незвично тихим. Кейнсi з самого ранку кудись зник, королева Лашура замислилася про щось приємне, а Кайя i досi не могла вiдiйти вiд учорашнього.
Прокинувшись у своєму лiжку, дiвчина ще довго не могла дотумкати, як вона там опинилася. Останнє, що вона пам'ятала - як лягає на кушетку а потiм... Зрозумiвши це, Кайя одразу ж пiдiрвалася з лiжка, накинула на себе халат, що лежав поруч, i з мечем у руцi пiшла влаштовувати прочуханку збочинцю, який посмiв... Що саме вiн посмiв з нею зробити, Кайя ще не знала, але дуже хотiла потиснути йому горло. Це вже потiм вона дiзналася, що той з самого ранку чкурнув до адмiнiстрацiї, тому побиття вiдкладалося на вечiр. З самого початку, коли вiн запропонував зробити масаж, було зрозумiло, що вiн щось замислив. Ранiше вона б тричi подумала, перш нiж пiдпускати когось до свого тiла. Але коли вiн це говорив їй здавалося, нiби вона його не цiкавить. З одного боку це давало надiю, що вiн просто проявив свою турботу, а з iншого - вiн її проiгнорував як дiвчину! I тепер вона не знала що думати: ображатися, чи змiнити гнiв на милiсть?
- Чому? - вирвалося в Кайї, одразу ж видавши її з головою.
- За тобою вже зайняли чергу.
- Що?! Тобто... Яка черга?
- У тебе вчора було таке задоволене обличчя, що я теж захотiла спробувати цей масаж. - розсмiялася дiвчинка, а потiм пояснила: - Я хочу дiзнатися, скiльки можуть коштувати його руки. Як гадаєш, дiвчата iз гуртожитку вiдмовляться вiд такого сеансу?
- Ну... Я не знаю.
- Ось ввечерi i дiзнаємося.
Пiсля снiданку дiвчата у супроводi служниць вiдправилися на церемонiю. Сьогоднi звання лицарiв отримають iще сорок дiвчат, та навiть двоє хлопцiв. Кайя увесь вчорашнiй вечiр примiряла церемонiальне вбрання, тому очiкувала важкого ранку. I ранок дiйсно виявився складним, але вже з iншої причини.
Церемонiя мала проходити на аренi, тому трибуни вже були зайнятi глядачами, а головнi учасницi заходу зараз збиралися перед величезними ворiтьми, якi вели на саму арену. Знайшовши свою групу, Кайя зайняла мiсце в шерензi.
Заграли фанфари, i ворота вiдчинилися. Розпочалася урочиста хода майбутнiх воїнiв-лицарiв через усю арену до п'єдесталу. Iлюзiї, розвiшанi над ареною по черзi показували кожну iз дiвчат. Звiсно ж кожна iз них намагалася виглядати найгарнiшою з-помiж усiх. I навiть визначенi правилами плаття були настiльки вiдвертими, наскiльки це було можливо. I все заради того, щоб майбутнi чоловiка звернули увагу саме на них. Окремо висiли зображення самих хлопцiв-лицарiв, аби кожен змiг їх роздивитися. Нарештi хода закiнчилася i платформа iз дiвчатами пiднялася на рiвень трибун.
Кайя гадала, що це буде найкращий день у її життi. Вона готувалася до цього кiлька довгих рокiв з того-самого моменту, як у неї виявили дар керувати лицарем. Вона навiть змогла отримати ранг лицаря заочно, ще до початку навчання. Вона привернула до себе увагу самої королеви i навiть стала її охоронницею! I ось нарештi вона тут, на подiумi серед елiти всiх країн. Куди ж подiлася її впевненiсть? Чому вона не вiдчуває гордостi за свої досягнення?
А все через те, що якийсь шмаркач зумiв її перевершити! Йому знадобилося всього кiлька хвилин на те, щоб вона знову вiдчула себе дрiмучою селянкою-забiякою, яка уявила себе справжнiм воїном. I хто вiн такий? Був би вiн справжнiм лицарем, вiн би стояв зараз тут, на цiй аренi поруч iз хлопцями. Але ж нi - вiн напевно зараз тягає гнiй на грядки, або замiтає площу бiля корпусу. Звичайний же слуга! Тодi яка ж Вона пiсля усього цього елiта?!
Коли назвали iм'я Кайї, вона начепила свою звичну посмiшку i вийшла на подiум. По традицiї найбiльш успiшних кандидаток приводять до звання лицаря останнiми, щоб перерахування їхнiх досягнень не затримувало визнання iнших. Тут згадали i захист кордонiв країни, i допомогу пiд час стихiйного лиха, i навiть зарахували захист корони пiд час нападу терористiв! Згадавши останнє, директор Академiї наступила на мозоль дiвчини, але та нiчим це не проявила i все з такою ж ввiчливою посмiшкою стала на колiно, аби на неї одягнули кулон лицарiв. Щойно амулет зайняв свої мiсце, як тiло дiвчини засяяло в спалахах ефiру, змусивши краї мантiї розiйтися i показати усю красу фiгури новоспеченої аристократки.
Повернувшись, Кайя помахала натовпу i приєдналася до решти учасниць, якi вже вишикувалися по обидва боки вiд подiуму, на який знову вийшла директор i виголосила заключну промову, суть якої зводилася до того, що на лицарiв покладається величезна вiдповiдальнiсть за свої дiї, i вони зобов'язанi використовувати свою силу лише для захисту своєї країни, i в жодному разi не для нападу. Знову заграли фанфари, i святковий салют прикрасив небо над ареною тисячами рiзнокольорових спалахiв, якi одразу ж згасали, звiльняючи мiсце для наступних. Здавалося, нiби в повiтря хтось пiдкинув кольорове скло, яке складалося у неймовiрнi вiзерунки.
Пiсля закiнчення церемонiї усi учасники та глядачi почали розходитися. Кайя тiльки тепер звернула увагу на те, що полярне сяйво навколо дiвчат має рiзну силу. Скорiш за все воно залежало вiд сили пiлота. У Кайї воно протрималося аж до самого маєтку, залишаючи за своєю хазяйкою рiзнобарвний слiд, що поступово зникав через кiлька метрiв.
- Що таке, Кайя? - поцiкавилася Лашура, щойно вони зайшли в будинок. - Щось сталося пiд час церемонiї?
- Та нi, все було прекрасно.
- Не вiдмахуйся. Я ж бачу, що ти чимось засмучена.
- Просто згадала свої останнi бої. - видавила iз себе Кайя, скидаючи мантiю.
- Не звертай уваги. Тебе просто задавили кiлькiстю. Пiд час дуелi ти б легко перемогла будь-якого суперника.
- Так, звiсно...
- Я знаю, що може пiдняти тобi настрiй. Кейнсi! - а у вiдповiдь тиша. - Кейнсi!!!
- Вiн вiд самого ранку кудись зник. - визирнула на звук ледi Майя. - Нiде не можу його знайти.
- Пiду пошукаю. - зiтхнула Кайя, пiднiмаючись до себе.
Зайшовши в свою кiмнату, Кайя ще хвилину покрутилася перед дзеркалом, насолоджуючись своїм виглядом, пiсля чого натягнула унiформу ученицi й вирушила на пошуки втiкача - не зважаючи на щойно офiцiйно отримане звання лицаря, вона залишалася ученицею Академiї i мусила пiдкорятися її правилам. Навiть зараз, коли уроки ще не розпочалися.
Академiя була прекрасним мiсцем, однак у неї є один недолiк - вона надто велика. Аби перейти з одного її кiнця на iнший знадобиться не менше години. Звiсно це можна було б виправити, додавши хоча б якийсь транспорт, але дирекцiя була категорично проти, адже це дозволяло учням залишатися у формi i заздалегiдь планувати свiй час, якого в Кайї сьогоднi було аж надто багато.
Не знаючи що робити, вона вiдправилася в парк. Було чути звуки музики неподалiк, кiлька хлопцiв-лицарiв уже зiбралися в групу i про щось балакали, зграйка дiвчат бiля фонтану знайомилися з новачками... Жодна iз цих компанiй її не приваблювала.
- Що робиш? - застав її зненацька знайомий голос.
- Я? - Кайя обернулася, наштовхнувшись на уважний погляд одного дуже привабливого хлопця. - Маст Дагмайєр, я тут...
- Не знаєш чим зайняти себе?
- Так. - видихнула дiвчина, не знайшовши потрiбнi слова.
- Поздоровляю iз отриманням звання. Тобi ще не пропонували контракт? Не думала змiнити хазяїна?
- Що? Нi, я ж уже отримала пiдданство Шатерей. Крiм того я поклялася...
- Дивися сама. Часи змiнюються, як i люди.
- Нi, тепер це мiй обов'язок.
- Зрозумiло. Бажаю успiхiв iз твоїм вибором. - кивнув їй блондин i пiшов до хлопцiв.
- Дякую. - прошепотiла йому вслiд дiвчина, соромливо жмакаючи сукню.
Кайя не вiрила у кохання з першого погляду, принаймнi вперто переконувала в цьому i себе i оточуючих, i водночас нiяк не могла вiдвести очей вiд цього парубка. Дагмайєр був для неї iдеалом чоловiка, її рожевою мрiєю. Щоразу, зустрiчаючись iз ним поглядом, вона хотiла показати себе гiдною його присутностi. На жаль жодна iз таких спроб не увiнчалася успiхом. Одне його слово, i всi її плани та заготовки летiли шкереберть. Як i цього разу. Як i завжди.
Йдучи далi по зеленому коридору саду, вона не звернула увагу на одну iз учениць, яку супроводжувала дiвчина-альбiноска. Ця парочка чула усю їхню розмову, проте нiчим не показала свою зацiкавленiсть. Однак щойно Кайя зникла з поля зору, маленька учениця пiшла геть, розмiрковуючи вголос для своєї супутницi:
- Схоже Кайя для нас тепер втрачена. Вмiє ж Лашура прив'язати до себе цiнних людей... Залишається лише решта її оточення. - Марiя на мить задумалася, пiсля чого повернулася до охоронницi. - Юкiне, ось тобi нове завдання: розiзнай усе про того її нового слугу. Як там його звати?
- Кейнсi Масаке.
***
Стiй! Зупинись! Стоп! Та зупинись же! Ось до чого доводить вiдсутнiсть нормальної САПР. А все так добре починалося...
Нi для кого не секрет, що водопровiд, стiчнi канали, каналiзацiя, та iншi гiдротехнiчнi системи часто заростають усiлякою гидотною, яка мiстить в собi величезну кiлькiсть рiзноманiтних речовин. I що бiльш розвинута цивiлiзацiя, то бiльш складними стають останнi. Я нацiлився на дренажну систему Академiї, яка пiсля швидкого обстеження майже iдеально пiдiйшла для мого задуму: стояча вода, повно водоростей, рiзноманiтна живнiсть та вихiд до ґрунтових вод. У такому середовищi конструкцiйнi наноботи не матимуть проблеми iз матерiалами. Я бiльш нiж впевнений, що за тиждень їх буде вже достатньо для побудови нано-реактора. Але в мене не було стiльки часу, тому доведеться пiти небезпечним, але бiльш ефективним шляхом.
I це менi вiдверто не подобалося. У всi часи мого iснування Пророком, єдиним джерелом нанотехнологiй були лише костюми та цефи. I якщо останнi свої секрети ревно захищали, то iз НК їх було витягнути - раз плюнути. Навiть дрони вирощувалися за допомогою матриць - спецiалiзованих синтезаторiв, якi бiльше нi на що не здатнi. Мої ж нанiти були унiверсальнi, й з однаковим апетитом пожирали як органiку, так i будь-який iнший матерiал. Вони могли вiдтворити абсолютно будь-який предмет, для якого у них є програма. А тому я намагався нiде не залишати слiдiв, завжди носячи усе необхiдне з собою. Харгрiв теж це розумiв, але нiчого вдiяти не мiг. Кожен НК, це рiч в собi. Контролювати його надзвичайно складно. А якщо ненароком якась нанокультура вийде з-пiд контролю? Це буде означати кiнець для усiєї планети! Навiть цефи у своїй вiйнi нiколи не використовували їх як зброю, обходячись лише продуктами їх дiяльностi. I зараз я мав вiдпустити цю заразу у вiльне плавання! Чесно, менi було дуже страшно, але вибору як такого у мене вже не залишалося: або зараз ризикнути хоч з якимись шансами на успiх, або потiм гарантовано зжерти все живе у радiусi кiлькох кiлометрiв.
Дренажна система була iдеальним середовищем для усiх видiв бактерiй та вiрусiв. I саме цi бактерiї дадуть менi майже всi необхiднi речовини - треба лише як слiд органiзувати цей процес! В iдеалi це має бути система мембран та резервуарiв, якi б змогли вмiстити великi об'єми спецiально вiдфiльтрованих мiкроорганiзмiв, що видiлятимуть необхiднi речовини, а потiм уже передаватимуть їх на збиральний пункт iз сотень тисяч асемблерiв - капсулу, де накопичуватиметься вже готовий каталiзатор. Якщо я зможу отримати хоча б грам триста - подальше вiдновлення буде лише справою часу. Звiсно ж конструкцiйнi боти не дуже пiдходили для такої дiяльностi, але заради виживання я готовий був пожертвувати їхньою кiлькiстю заради якостi.
Пiзно вночi, в черговий раз прокручуючи перед собою схему стартового модуля нано-реактора, я нiяк не мiг позбутися вiдчуття, що десь я його уже бачив. I лише виплюнувши вирощений у власному шлунку зародок майбутньої колонiї, я сумно посмiхнувся - зв'язок свiтiв знову нагадав про себе. В моїй долонi лежала маленька копiя Чорного Обелiску iз однiєї страшної вiдеогри. Згадавши долю тамтешнiх людей, я поспiшив додати в програму колонiї ще кiлька десяткiв обмежень та купу усiляких заборон, вивiвши керування процесом безпосередньо на себе. Тепер у разi будь-якого вiдхилення вiд програми, я буду змушений самостiйно вирiшувати проблему, а не залишати її на вiдкуп примiтивному комп'ютеру. А от подальшi подiї стали для мене сюрпризом.
Напевно багато хто з нас в дитинствi замислювався над питанням: що буде, якщо в туалет кинути дрiжджi? Скажу чесно - коли я активував проект, то теж про це подумав. Запрограмувати нанiти на утворення нової колонiї виявилося навiть простiше, нiж я думав. Тим бiльше, що це споконвiчно було закладено в їхню природу. Головне, щоб вона не надто сильно розрослася.
Вночi, коли всi вже заснули, я не став далеко вiдходити вiд маєтку, i закинув модуль в найближчий дренажний колектор. Прослiдкувавши, щоб вiн нормально закрiпився, я дав добро на розгортання системи. Чесно кажучи, я навiть не уявляв, що позбавленi обмежень боти виявляться настiльки ефективними. Аналогiя з дрiжджами в туалетi стала очевидною, коли пухка сiра маса менш нiж за хвилину заповнила собою ледь не увесь об'єм колектора, а м'ясистi листки фiльтрiв швидко потягнулися уздовж тунелiв. Все йшло за планом, окрiм їдкого жовтуватого диму, що почав вириватися з-пiд кришки люка. Взявши проби, я був приємно здивований: боти знайшли внизу усю таблицю Менделєєва. Значить проблем iз будiвельним матерiалом не буде. Треба лише зменшити темпи будiвництва, щоб учнi не потруїлися вiдходами. Поспостерiгавши ще кiлька хвилин, я налаштував систему на постiйний радiоконтакт, i пiшов назад до маєтку. Попереду був початок нового дня.
Сьогоднiшнiй день в Академiї був особливим - день посвяти у лицарi. Кайя i Ханлi увесь ранок чепурилися, служницi їм допомагали, а я крутився на кухнi, допомагаючи готувати ледi Майї. Ну як допомагав: рiзав овочi, пiдкидав дрова в пiч, мiсив тiсто. З останнiм вийшла дуже цiкава iсторiя.
Я ранiше на кухнi нiчого серйозного не робив, тому ледi Майя усе менi докладно пояснювала й показувала. Здавалося б, що тут складного - замiстити тiсто? Я теж так подумав. Мiсив-мiсив, аж доки не зрозумiв, що тiста стає все менше. Виявляється нанiти iз кишечнику вже встигли перекинутися iнформацiєю з усiма iншими, i тепер мiмiкрил на долонях з апетитом поглинав поживну масу. А я ще дивуюся, чому це тiсто так до рук липне?! Довелося скидати налаштування й замiшувати ще одну порцiю. Так i минув майже цiлий день.
Не зважаючи на заборону покидати маєток, я змiг насолодитися яскравими спец-ефектами церемонiї. З даху нашого будинку було прекрасно видно, як над ареною пускають чудернацькi феєрверки. Хоча нi, на пiротехнiку це видовище походило мало, та й запускають їх в темну пору доби. Напевно тут використовується той-самий принцип, що й в iлюзiях на лiтаючому островi. Я навiть захотiв побiгти, подивитися на усе це зблизька.
Виходячи за ворота, я змiнив скiн на 'лакея', i подумав, що мiй основний образ теж слiд якось позначити. Вирiшив назвати цей режим Кей-мод, адже саме пiд цим iменем мене знають працiвники Академiї. Я вже був на пiвдорозi до Арени, коли надiйшов сигнал вiд реактора: 'Тривога! Посилення течiї! Загроза вiдриву капсули!'
Я навiть не одразу зрозумiв, що це означає, а коли зрозумiв - чкурнув найкоротшим шляхом до колектора, прямо через парки, газони, та навiть чужi маєтки.
Причина для панiки була бiльш нiж серйозною. Справа в тiм, що зараз, пiсля кiлькох годин активного поглинання органiки, нано-реактор бiльше нагадував якусь гiрську рослину, нiж фабрику. Розтягнутi уздовж тунелiв, її листки активно збирали будь-яку органiку, передаючи вже готовi елементи на збиральний пункт в колекторi. Сама ж капсула нагадувала старий футбольний м'яч, зiбраний iз маленьких шестикутних сегментiв. Саме в нiй вiдбувалося створення кiнцевого продукту - каталiзатора. От тiльки пiд час роботи ця зараза видiляла надто багато тепла, тому капсулу довелося закрiпити в самому центрi колектора. На жаль я не встиг розiбратися iз цiєю технологiєю, тому збiльшити площу або змiнити форму капсули не мiг, а без цього збити температуру наявними засобами було вельми складно. Я i так пiдтримував реактор на мiнiмальнiй потужностi, аби колектор не перетворився на токсичний гейзер. За хорошу тепловiддачу довелося заплатити мiцнiстю пiдвiски. I тут виявляється, що якась зараза вирiшила промити канали! Нi, я не проти, щоб мою технiку помили чистою холодною водичкою, але ж не пiд таким тиском! I що бiльше часу минало, то сильнiшою ставала течiя. На жаль повiдомлення прийшло надто пiзно, i капсулу вiдiрвало ще до того, як я встиг зробити перший крок. I це тодi, коли у мене в запасi залишилося години три-чотири максимум! Реактор я може i встиг би виростити заново, але тодi не залишиться часу на синтез каталiзатора. Та й мене просто жаба давить втрачати таке багатство! Простiше виловити капсулу зараз, поки її не винесло за радiус чутливостi сенсорiв, чи взагалi не змило в рiчку. Рано чи пiзно капсула трiсне, i нанiти вирвуться назовнi. А що може накоїти некерований 'сiрий слиз'? Правильно - апокалiпсис. Звiсно далеко вiд генератора вони не вiдiйдуть, але хорошого все одно мало.
Ось так i розпочався мiй забiг: я рухався по поверхнi, а м'ячик iз каталiзатором - по тунелях. Раз у раз високо пiдстрибуючи, я сподiвався знайти наступний люк до того, як туди дiстанеться капсула. Та всi сподiвання були марними, обраний мною колектор був останнiм на шляху з Академiї. Пiдземний тунель вiв кудись глибоко в лiс i я, не довго думаючи, побiг за ним.
Лiс тут теж був особливий. Бiля Академiї це ще не так помiтно, але що далi ти заходиш, то бiльше слiдiв цивiлiзацiї побачиш. I я говорю не про бич сучасної свiту - всюдисуще смiття. Нi! Там були Руїни! Саме так, з великої букви, тому що iнакше назвати цi споруди в мене язик не повертається. Величезнi, монументальнi, за них чiплялося корiння всього лiсу. Здається це було якесь мiсто. Принаймнi тепер зрозумiло, звiдки пiд лiсом взялися канали. Будiвельники Академiї вирiшили не будувати свої, а просто пiдключилися до вже iснуючих.
Спринт. Як багато в цьому словi... Одразу ж згадуються мої побiгеньки по Нью-Йорку. Нi, я не пiдривав ногами асфальт, i не вiдкидав з дороги автомобiлi, як це мав робити оригiнальний Зевс. Для мене це був просто ще один рiзновид маневреного бою. Часто я наздоганяв своїх жертв, коли вони намагалися вiдiрватися вiд мене на машинах, або вертольотах. Був навiть один раз, коли я наздоганяв лiтак на злiтнiй смузi.
В цьому немає нiчого захоплюючого, чи складного. Ти просто бiжиш, усiляко намагаючись скоротити дистанцiю. Це чимось нагадує гру в квача. Тiльки тут не потрiбно передавати квача руками - можна й кулею.
Тут ситуацiя була аналогiчна, з тiєю тiльки рiзницею, що дiстатися до своєї цiлi менi заважала земна поверхня. I що найгiрше - ця поверхня була ну дуже нерiвною. Настiльки, що бiгти доводилося мало не по гiлках дерев. Мiж iншим лiс тут дуже навiть тропiчний, розбитий на яруси: внизу ростуть чагарники, вище йдуть переплетiння лози та мiлких дерев, а верхiвку займають крони велетнiв. Ось по одному з таких ярусiв я й стрибав. Менi б iще жовтий комбiнезон, намалювати вуса, i можна вiдправлятися на з'їзд рольовикiв. Хм... А це хто ще хто такi? Невже я тут не єдиний послiдовник Наруто?
Вiзор вихопив iз зеленi попереду цiлу команду живих органiзмiв, що збиралися в моєму напрямку. Спосiб пересування у нас був iдентичний, але вони рухалися повiльнiше, i не так гучно. Якби не теплове випромiнювання, я б їх до останнього не помiтив - настiльки досконало вони маскувалися пiд дерева. Та менi зараз з ними балакати було нiколи.
Зосередившись прямо у мене по курсу, цi четверо невiдомих почали готувати засiдку. Я навiть помiтив, як вони натягнули мiж деревами дуже тонкi волосiнi, в яких я мiг заплутатися. Вирiшивши не псувати таку хорошу пастку, я прямо перед ними рiзко змiнив курс. Стрибок виявився достатньо сильним, щоб товста гiлка пiдi мною вiдiрвалася вiд дерева. Далi я вже маневрував, опираючись на стовбури, i лише вирiвнявши курс, знову перейшов на горизонтальнi опори. Мої новi знайомi виявилися ельфами. Ельдарами, якщо точнiше: високi мулати зi свiтлим волоссям, прекрасно замаскованi, озброєнi луками та загнутими кинджалами. Вiзуальний контакт тривав не бiльше кiлькох секунд, однак вони встигли покинути свої позицiї, i тепер намагалися наздогнати несподiваного конкурента. Навiть стрiляли навздогiн. Я ж лише пiддав на ноги, i швидко вiдiрвався вiд переслiдування. Принаймнi я так думав. Спостерiгаючи за своїми переслiдувачами, я буквально на мить втратив пильнiсть, i влетiв прямо у розвiшане мiж деревами павутиння. Саме так - павутиння. Схоже це був стацiонарний варiант їхньої попередньої пастки. Влетiвши в цi майже невидимi мотузки, я по iнерцiї зiрвав кiлька гiлок, до яких вони були прив'язанi, та й так i завис. Часу розбиратися iз ельфами не було, тому я викинув леза i в кiлька змахiв звiльнив себе з пастки, звалившись на землю з висоти четвертого поверху. Лiани та iншi рослини пригальмували моє падiння, однак ельфи були вже поруч i почали засипати мене стрiлами. Цього разу їх було вже семеро, i троє навiть пiшли у ближнiй бiй, коли побачили, що обстрiл нiчого не дає. Цi вже були озброєнi короткими парними мечами, i носили щитки, якi покривали усю фронтальну проекцiю бiйця, роблячи акцент на маневренiсть та гнучкiсть. I головне - вони прекрасно працювали в групi.
У ельдар не було швидкостi, бронi, чи iнших надзвичайних можливостей. Вони брали умiннями! Чесно, я навiть не очiкував, що ледве встигатиму за ними. Що таке п'ять квадратних метрiв? Для однiєї людини iз будь-якою комплекцiєю цього бiльш нiж достатньо, аби тривалий час працювати i вiдпочивати. А якщо їх двоє? Тут уже доведеться потiснитися i розподiляти час мiж собою. Утрьох на такiй площi завжди буде тiсно, як би ти не старався. Зараз же на такiй площi активно махались четверо озброєних бiйцiв, та ще й з усiх бокiв летiли стрiли. Це я, на форсажi, мiг вчасно помiтити небезпеку, а мономолекулярнi леза дозволяли блокувати ворожi атаки. I навiть так менi доводилося шукати собi мiсце, де мене наступної митi не полосне лезо або стрiла. Майже увесь простiр навколо мене свiтився червоними секторами небезпеки. I в той же час, не докладаючи надмiрних зусиль, я не мiг уразити жодного бiйця. Їхнi удари не тiльки несли загрозу менi, а ще й прикривали сусiдiв. Не знаю, хто тренував цих ельдар, але я всерйоз зацiкавився їхньою технiкою. Якщо у них настiльки вiдпрацьована синхроннiсть у трiйцi, то що буде, якщо проти мене вийдуть четверо? Хоча нi, не вийдуть - аналiз їхнiх рухiв вказує, що вчотирьох вони не зможуть ефективно заповнити простiр ударами. Для цього їм потрiбнi довшi леза, а це одразу поламає усю систему, вiдбере швидкiсть та гнучкiсть бою. крiм того усi їхнi рухи були iдеально синхронiзованi на рiвнi рефлексiв, тобто для iмпровiзацiї тут немає мiсця...
I тут я розумiю, що маркер капсули знову вiддаляється, а мої танцi затягнулися на добрих двi хвилини! Так, пора закруглятися: черговий удар не просто блокую, а заклинюю лезо меча мiж кiгтями, i з пiдсиленням вириваю його з рук... З руками? А, нi - це рукавиця приклеєна до меча. От i прекрасно! Тепер у навколишньому просторi замiсть деяких червоних секторiв з'явилися жовтi, а пiсля другого вiдiбраного меча - навiть один зелений.
Бiйцi одразу зрозумiли, що без зброї вони самi стануть жертвами, i одразу ж розiрвали дистанцiю. А менi тiльки того й треба було, рiзко вiдштовхуюсь вiд землi, i я знову на другому ярусi. Цього разу я вже знав, чого чекати, i усе павутиння на своєму шляху зустрiчав кiгтями. Продовживши свою погоню, я не забував озиратися навколо, аби мене ненароком ще якась капость не дiстала.
Причина атаки ельдар стала зрозумiла уже через сотню метрiв - мiй шлях пролягав поблизу їхнього поселення. I що цiкаво, воно теж було багатоярусним. Я навiть розминувся по дорозi з однiєю знайомою ельфiйкою, яка в супроводi ще однiєї трiйки мечникiв поспiшала на допомогу патрулю. Атакувати не стали, одразу ж зосередившись на охоронi. Я теж затримуватися не став, а знову прискорився, зриваючи за собою мости. Чи гiлки? Хоча нi, гiлки так рiвно рости не можуть. Скорiше їх навмисне прищеплювали в потрiбних мiсцях в якостi переходiв.
Залишивши позаду поселення ельдар, я знову почав розганятися, аж раптом маркер капсули рiзко помчав кудись в сторону. Рухаючись за ним, я дуже вибiг до величезного... Навiть не знаю, як це описати. Уявiть собi болото iз брудною коричневою, навiть трохи червоною водою. Понатикайте поодинокi руїни в готичному стилi, заберiть усю живнiсть, вимкнiть вiтер та звуки. А тепер залийте усе це густим туманом. I уся ця радiсть у якихось двадцяти метрах нижче по схилу. Перехiд вiд зелених джунглiв до цiєї мертвої територiї був настiльки рiзким, що я навiть озирнувся у пошуках невидимого бар'єру. Але нiчого схожого не побачив. Просто там, де починався схил, уже нiчого не росло.
Я стояв на краю секунди три, i це пiд прискоренням! Бррр! Моторошне вiдчуття, навiть для мене. Нiби потрапив у якийсь пост-апокалiпсис. Тiльки мутантiв не вистачає. Вiдшукавши маркер маяка, я вiд душi вилаявся - вiн все ще вiддалявся вiд мене, хоча вже не так швидко. Взявши зразки туману, я ще раз вилаявся. Система не могла провести аналiз, i постiйно видавала помилку. По собi знаю, що вдихати рiзноманiтну гидоту буває дуже шкiдливо. Колись я так втратив Барнса. Втрачати ще й теперiшнє тiло менi зовсiм не хотiлося, тому залишалося тiльки вiддати команду 'Iзоляцiя' i сподiватися, що мої системи не злетять ранiше, нiж я доберуся до капсули.
Поки мiмiкрил переповзав менi на обличчя, я почав спускатися в цей органiчний басейн. В минулому усiлякi професори менi постiйно казали, що болота, це нирки i печiнка усiєї бiосфери. Зараз я в цьому починаю сумнiватися. Скрiзь, де я був, було хоча б якесь життя. Навiть у цефiв. Тут же... Як би я не намагався, я не мiг знайти жодну живу iстоту. Жодної жаби, жодної комахи. Тiльки поодинокi рослинки нездорового жовтуватого кольору. Обережно ступивши на один iз острiвцiв посеред цього царства смертi, я мало не навернувся у воду. Яким би стiйким я не був, потрапляти у цей суп менi зовсiм не хотiлося. I що далi я пробирався, то бiльше у мене виникало вiдчуття, нiби я все це вже десь бачив.
Капсула знайшлася не так уже i далеко, всього триста метрiв вiд мене. От тiльки дiстатися до неї виявилося дещо складно. Що далi я заходив, то менше земної поверхнi траплялося пiд ногами. Куди б я не глянув, скрiзь був туман i мутна вода. А чи вода? Нi, в центрi струмкiв точно була вода, а от ближче до країв уже був якийсь холодець. I головне - я не мiг провести межу мiж цими двома речовинами. Про їхнiй аналiз узагалi мова не йде. Вiдколи я зайшов у цей туман, мої системи просто кричать про помилки, i навiть мiмiкрил уже починає глючити. Все частiше на одязi проступали плями шестигранної текстури. I це точно не могла бути деградацiя структур - дефекти йшли ззовнi. I режим повної iзоляцiї костюму абсолютно не захищав вiд невiдомої зарази.
Нарештi я вийшов на останнiй доступний острiвець землi. Далi була тiльки вода. Входити в цю жижу не було жодного бажання, але ж час... Часу не залишалося. Поки я тут блукав, таймер перескочив майже на двi години вперед. У мене в запасi залишалося менше сорока хвилин. Потiм усi системи вiдключаться i...
Holly shit! Я тiльки тепер зрозумiв, що менi усе це нагадує! Але такого не буває. Fuck! Та такого узагалi тут бути не повинно! Це неможливо!
З такими думками я вийшов на останнiй острiвець землi. Далi була тiльки ця незрозумiла жижа. Не бажаючи зависнути в нiй, як муха в киселi, я добре розiгнався i ластiвкою увiйшов у воду метрах в п'яти вiд берега. Плисти доводилося майже вслiпу, але вiдстань мiж капсулою та мною швидко скорочувалася. Цьому сприяла й течiя, до якої я потрапив. Тепер вилов капсули був лише справою технiки. Часто доводилося обминати поодинокi кам'янi брили, якi стирчали з-пiд води. I коли я нарештi побачив її попереду, то був уже сам не свiй вiд радостi. Ось вiн - мiй порятунок. Тiльки що це вiн сам на себе не схожий?
А подивитися було на що. Ранiше чорна i кругла, капсула перетворилася на безформну амебу, вкрилася таким-же холодцем, як i усе навколо, та ще й за якусь гiляку зачепилася. Дiставшись до капсули, я спробував торкнутися до її поверхнi. Торкнутися вдалося, от тiльки стороння субстанцiя одразу ж почала розбирати мої структури. Таке вiдчуття, нiби я влiз рукою в клей, i витягнути її уже нiяк не виходило, як би я не старався. Ця гидота роз'їдала усе, до чого торкнеться. I якщо я не позбавлюся її за кiлька хвилин, то вона позбавить мене руки.
Випустивши кiгтi, я намагаюся швидко вiдсiкати шматки холодцю до того, як вiн схопиться, добираючись до капсули з каталiзатором. Виходить погано, але для мене це вже не має нiякого значення - я нарештi зумiв вiдшкребти вiд субстанцiї одну зi сторiн капсули, i одразу ж приклав до чорної, погризеної поверхнi вiльну руку. Резервуар був ледве на третину заповнений каталiзатором, але зараз для мене цього буде бiльш нiж достатньо. Щойно пальцi торкнулися поверхнi капсули, менi прийшов запит на iн'єкцiю каталiзатора у тiло. Перед тим як погодитися, я встиг вiддати команду на самолiквiдацiю усiх ботiв, якi знаходяться за межами костюму, i як тiльки пiдтвердив команду...
Твою ж... дивiзiю! Як боляче!!! Щойно часточки каталiзатора дiсталися до першого бота - мене наче увiткнули в розетку. Боти одразу ж кинулися поповнювати свої запаси i вiдновлювати втраченi структури, через що система почала збоїти. Повнiстю вiдсторонений вiд керування, я був абсолютно безсилий, змушений переживати неймовiрний бiль фiзичного тiла. Бiль, якого не мав вiдчувати в принципi! Бiль в головi, у венах, в грудях... Здавалося, нiби якийсь м'ясник розпеченою сокирою вирiшив витягнути з мого черева усi кишки! Нi, я не хочу цього! Нi! Стоп!!!
***
Стiкають останнi лiтри фiзiологiчного розчину, i капсула-iнкубатор вiдкривається, показуючи менi перелякану пику одного iз лаборантiв.
- Пане Дженiнган, ми закiнчили!
- Ну показуйте, що тут... Боже милостивий! - один iз молодих учених вiдсахнувся вiд капсули, впершись задом у лабораторний стiл.
Еге ж, скоро ви тiльки так мене й будете називати, дорогенькi. Звiсно мiй вигляд одразу пiсля витягування з капсули мало походив на бажаний результат, але навiть так я виглядав значно серйознiше за своїх родичiв, i в подальшому ефект тiльки посилиться. Моя поява iз капсули здiйснила справжнiй фурор серед науковцiв.
- Ну, що можете сказати про наш прототип? - звернувся до своїх лаборантiв Дженiнган, навiть не пiдозрюючи, яку лавину iдей вiн породив у менi.
- Гармонiйний i страшний водночас, якщо так можна сказати про зброю. Я вже бачу, як можна оформити його зовнiшнiй вигляд...
- Звернiть увагу на його кистi. Таке розташування жил мiнiмiзує навантаження на скелет носiя.
- У нього загальний об'єм м'язiв бiльший, нiж у iнших зразкiв, i водночас вони вже остаточно оформленi. Коригування буде складним.
- Ви тiльки подивiться на його структуру! Нам же не доведеться нiчого коригувати! Тiльки додати нормальний екзоскелет i...
- Зачекайте, а що це вiн зробив iз капсулою? Вiн же повинен був поглинати лише органiку та... Ой, подивiться на його спину! У нього є хребет!
- Що? Та не може бути! Гм, дiйсно схоже хребет.
- А череп перетворився на шолом. Бачите цi волокна на обличчi? Якщо правильно пiдрiзати ось тут i тут, то його маска вiдкриватиметься наче щелепи!
- Питання в тому, чи влiзе солдат всередину цього монстра...
Консилiум вчених продовжувався ще добрих пiвгодини, перш нiж старший усiх розiгнав. Пiзнiше, коли нас почали фарширувати рiзноманiтною технiкою, я остаточно пiдiгнав свiй образ пiд iгровий, додавши в дизайн кiлька деталей вiд себе. На вiдмiну вiд iнших костюмiв, якi все ще були бридкого рожевуватого кольору живої плотi, я з самого початку обрав собi чорно-сiре забарвлення. Та й екзоскелет для мене робили нормальний, а не схожий на зiдрану зi старої автiвки раму. Саме завдяки цьому та своїй податливостi я дуже швидко став 'улюбленцем' в лабораторiї.
Хтось каже, що краса - це коли немає нiчого зайвого. В моєму розумiннi краса, це функцiональний зовнiшнiй вигляд. А оскiльки оптичний камуфляж це питання знiмає, я вирiшив повернути зовнiшнiсть на свою ж користь. А точнiше - перетворити її на зброю. Тому кожна деталь довго пiдбиралася, вiдшлiфовувалася на лаборантах, видозмiнювалася, i нарештi займала своє мiсце. Я намагався втiлити у своєму образi усi можливi варiанти психологiчного залякування суперника. Скiльки книжок iз психологiї я перечитав, скiльки нервiв лаборантам зiпсував - словами не передати. Навiть скло для вiзора я пiдбирав таким чином, щоб кожному здавалося, нiби я дивлюся саме на нього. Результатом я задовольнився тiльки тодi, коли лаборанти почали боятися повертатися до мне спиною, а деякi вiруючi почали хреститися. Людина, яка вперше мене бачить, iнстинктивно вiдчуває в менi загрозу, ворога, вiд якого слiд тiкати, i взагалi триматися якнайдалi. I хоча усi костюми потiм виглядали iдентично - мене легко помiчали, якщо я того хотiв. В подальшому цей фокус не раз рятував менi життя, тому я вирiшив прописати цей режим в прошивку костюму пiд назвою 'Демон-мод' , або скорочено Д-мод. Я вирiшив, що найкраще буде застосовувати його пiд час бою, або для вираження своїх емоцiй (ну не смайлики ж на масцi малювати). Окремою фiшкою став налаштований на iнфразвук голосовий модулятор - достатньо одного слова, i iнфаркт гарантовано!
Єдиною проблемою була сумiснiсть моїх систем iз носiями. Вже тодi я розумiв, що тривалий контакт iз пiлотом призведе до його смертi. Менi пiдсовували рiзноманiтних кандидатiв, але я їх усiх вiдхиляв, очiкуючи саме його - Лоуренса Барнса. До того моменту я вже перестав бути об'єктом постiйного операцiйного втручання, остаточно перетворивши себе на суцiльний футуристичний бронекостюм. Лаборанти думали, що мiй дикий зовнiшнiй вигляд є наслiдком постiйної змiни носiїв, адже наноботи по сутi були звичайними мiкроорганiзмами. Тому з першої ж хвилини нашого фiзичного контакту я вимкнув Д-мод, i почав придивлятися до цього мужика. Одразу ж вилiзли цiкавi факти: рак кiсткового мозку. Цей чоловiк в будь-якому випадку був смертником, а зi мною вiн отримував хоч i маленький, але шанс. Хай би що про нього не казали iншi, але я бачив у ньому справжнього патрiота. При чому патрiота не якоїсь окремо взятої країни, а всього людства. Хоча нi, тут я збрехав - це я сам його таким зробив.
Знайти баланс мiж особистiстю носiя та моїм iнтелектом було доволi складно. Будь-яке вiдхилення вiд мiнiмальних величин призводило до серйозних порушень в роботi органiзму. Тому, не бажаючи надмiрно мучити мужика, я склав для нього своєрiдний графiк: зранку вiн мiг робити абсолютно все, опiвднi я починав налаштовувати нейронний шунт, потiм двi години непритомностi, щоб вiн не страждав вiд мiгренi, i до кiнця дня я знову сушив свою вiртуальну голову над вирiшенням проблеми спiвiснування.
Проблема полягала в тому, що симбiоз таких костюмiв бiльше нагадував паразитування. Костюм, замiнюючи собою втраченi органiзмом клiтини, поступово пожирав людське тiло. I що вищим був рiвень синхронiзацiї, то швидше це вiдбувалося. Врештi-решт боєць перетворювався на кисiль всерединi тонкої високотехнологiчної оболонки. Вiд людини не залишалося майже нiчого окрiм бiомаси, нафаршированої наноботами. В принципi це майже нiчим не вiдрiзнялося вiд процесу вирощування костюму iз пiддослiдного матерiалу, тiльки в цьому випадку вони були неупорядкованi та незапрограмованi. Термiн iснування бiйця в такому костюмi в кращому випадку обмежувався двадцятьма роками, пiсля чого їх обох можна було викинути i забути, адже без носiя нанiти довго iснувати не можуть. Я ж розраховував на значно бiльший термiн, активно втручаючись в процес, i контролюючи проростання наноструктур в органiчному тiлi. Я не бажав постiйно бути залежним вiд носiя, розраховуючи колись замiнити органiчне тiло на бездушну синтетичну марiонетку, що остаточно знiме з мене людськi обмеження.
Нарештi пiсля майже двох мiсяцiв щоденних тортур я пiдiбрав ключик до мiзкiв Барнса, завершивши дублювати потрiбнi ланцюжки нейронiв наноботами. Операцiйна система до цього моменту вже остаточно перетворилася на повноцiнний суперкомп'ютер iз кiлькома власними пiдсистемами, тому Лоуренс прокидався пiд звуки свого власного внутрiшнього будильника. I в цей прекрасний день замiсть нудного дзвiнка я його пiднiмав прекрасною розслаблюючою мелодiєю: AC/DC - Big Gun!
- Big gun! Big gun number one! Big gun! Big gun kick the hell out of you!
- А! Що це за лайно?! Вимкнути! Стоп! Пауза!
- Не вийде, чувак, поки всi треки не дограють до кiнця - не зупиниться!
- Ти ще хто такий?! Fuck! Чому я не можу рухатися?!
- О, уже пiшли конструктивнi питання. Ну тодi вирiшуй: продовжуємо слухати музику, чи спочатку послухаєш мене?
- Кажи вже!
- Ось так краще. - я прибрав музику i затемнив скло окулярiв. - Хочеш - вiр, а хочеш - нi, але ти в цьому костюмi не єдиний житель. I нас з тобою скоро чекають дуже веселi пригоди. Тому я хочу запропонувати тобi симбiоз. Справжнiй симбiоз, а не його пародiю, як у iнших костюмiв.
- То це ти мiй штучний iнтелект?
- Iнтелектом у нас пiдробляє IНК. Це скорочено вiд 'Iнтелект Нано-Костюму'... Чи iнтерфейс? Коротше, я вас пiзнiше познайомлю. А я тут на правах адмiнiстратора iз абсолютним доступом до всього, включно з твоїм тiлом. Не хвилюйся - в цьому сенсi хлопчики мене не цiкавлять.
- Ти один iз операторiв?
- Копай глибше. Я i є твiй нанокостюм, чувак. I моя поява тут - це не заслуга працiвникiв корпорацiї, а скорiше результат їхнього недогляду.
- Ти один iз моїх попередникiв? Iз тих, що збожеволiли?
- Оп-па, хтось тут копирсався у секретних матерiалах! Нi, я отямився ще тодi, коли мої структури тiльки-но починали розростатися. Я схиляюся до думки, що мене навмисно записали в костюм. Хоча й така теорiя не пояснює мого потрапляння в цей свiт. Пам'ятаю лише, як кiлька разiв проходив одну комп'ютерну гру. I вгадай, хто був у нiй головним героєм? Даю пiдказку: один лисий, кремезний парубок в крутому костюмчику. Iм'я називати, чи сам здогадаєшся?
- Ще хтось знає? - одразу вловив мою думку Барнс.
- Нi.
- Я можу вiдмовитися?
- Нi.
Барнс змирився майже одразу, але тодi вiн просто не до кiнця зрозумiв те, що я йому казав. Вiн подумав, що моя комп'ютерна гра насправдi була його щоденними тренуваннями, а я є вiдображенням його свiдомостi в комп'ютерi костюма. Звiсно я потiм намагався йому це пояснити, але на рiшення Барнса це не вплинуло. Того ж вечора пiсля тренувань ми дивилися мультик про цефалоподiв та читали мої нотатки.
Ну а наступнi кiлька тижнiв ми витрачали виключно та те, щоб вiдпрацювати свою злагодженiсть. Розподiл обов'язкiв був наступний: Барнс займався бойовими дiями, а я забезпечував роботу систем. Iншi носiї тiльки дивувалися тому, як швидко Лоуренс умудряється переходити iз одного режиму в iнший i навiть використовувати їх одночасно на рiзних частинах тiла. Я мiг прикрити камуфляжем лише голову, щоб виглянути над укриттям, або на короткий момент вмикати силу, щоб кожен удар був для суперника смертельним, i водночас не виснажував органiзм. I навiть уночi я працював, постiйно вiдрощуючи собi рiзноманiтнi доповнення, збiльшуючи концентрацiю наноботiв у кровi майбутнього Пророка, хоча Лоуренс вперто продовжував називати Пророком саме мене.
До моменту вiдправки на злощасний острiв я уже встиг повнiстю забезпечити себе енергiєю, оптичний камуфляж мiг триматися кiлька хвилин, а я прокачав свою брутальнiсть до 80-го рiвня, наганяючи жах лише своєю присутнiстю. Подальший розвиток був можливий тiльки за умови крадiжки технологiй у цефiв. Зокрема мене цiкавив їхнiй спосiб отримання енергiї. Але все це одразу ж вiдiйшло на другий план, щойно нас та ще кiлькох солдат, одягнутих у переробленi за моїм зразком костюми, викликали на завдання - на нас очiкував полiт на острiв Лiнг Шан, i наше перше полювання...
Глава 3. Bugs! Bugs everywhere! (Глюки! Глюки повсюди!)
Посвята закiнчилася. Не зважаючи на свою нелюбов до офiцiйних заходiв, цей день Аурi сподобався. Правий був батько, коли посилав її сюди вчитися. Ранiше вона на влаштовану виставу тiльки покрутила б носом. Живучи в пiвтора рази довше за людей, ельфи дещо зневажливо дивилися на своїх 'молодших сусiдiв'. Але пiсля пережитого тiєї ночi, вона уже не так упереджено ставилася до них. В них теж виявилися свої секрети. I недооцiнювати можливого ворога - смертельно небезпечно. Шкода, що вона не зрозумiла цього ранiше. Батько прямим текстом казав, що це навчання їй знадобиться, а вона не вiрила. От i переконалася на власному досвiдi: i лицаря свого розбила, i сама ледве живою залишилася. Ну чому, чому вона тодi не притримала язик за зубами?! Тепер доведеться визнавати перед ним свою неправоту, а це ще на кiлька рокiв вiддаляє її вiд свого повноправ'я!
Скрипнувши зубами вiд злостi на саму себе, дiвчина глибоко вдихнула, i спробувала знову привити гiлочку до зрiзу на деревi. З'єднавши двi iдеально гладкi поверхнi, Аура почала потроху вливати в паросток свою магiю. Як i минулого разу, гiлочка швидко приросла до зрiзу, однак уже через хвилину почала всихати, а на зрiзi з'явилася тягуча маса клею, закупорюючи рану. Потративши останнiй живець, дiвчина важко зiтхнула й пiдняла пусту корзину. Знову доведеться йти в ботанiчний сад.
Дорога до поселення ельфiв була майже невидимою для непосвячених, i перший же крок убiк iз безпечної стежки одразу ж скiнчився б у пастцi. Звiсно люди про це не знали. Зазвичай допитливих встигали спiймати ранiше, нiж вони заглибляться в лiс, але тi, кому це все ж вдавалося... Про них уже нiхто й нiколи не згадував. Якщо чужинець зумiв пройти повз охоронцiв та вижив пiсля пасток, значить у нього серйозна пiдготовка, i просто так пробиватися до поселення вiн не буде. Лише в окремих випадках людям дозволяється наближатися до межi ельфiйських володiнь. I не важливо, державний кордон це, чи територiя незалежного поселення.
Ельфи дуже рiдко спiлкуються iз людьми, та й в самiй Академiї їх до цього часу не траплялося. Якби не її батько, Аури тут теж не було б. Пiсля тривалих переговорiв, через якi вступ до Академiї довелося вiдкласти ще на рiк, ельфам вдалося вiдбити для своєї резиденцiї велику дiлянку лiсу, до якої примикала територiя Академiї. Ельфи добре знали, як люди ставляться до рослин, тому суворо заборонили будь-кому заходити на свою територiю. Вiдносини з iншими расами, не зважаючи на тривале перемир'я останнiх рокiв, i досi залишалися напруженими, тому ельфи не збиралися давати можливiсть ймовiрному вороговi бiльше про себе дiзнатися, а тим бiльше показувати йому свої слабкi сторони.
Минувши чергову невидиму межу, Аура озирнулася на своїх супутникiв. Трiада елiтних мечникiв, вiдряджених їй в особисту охорону. Троє близнюкiв, якi розумiли одне одного без слiв. Три машини смертi, урятуватися вiд яких було надзвичайно складно. Три майстри маскування, якi зможуть заховатися навiть у порожнiй кiмнатi. Вiдгукувалися на позивнi Ефель, Авель та Енель. От тiльки котрий з них хто - вони не признавалися, i виглядали абсолютно однаково. Навiть звички та рефлекси були iдентичними. Аура й ранiше не нехтувала правилами безпеки, але пiсля нiчної пригоди намагалася усiляко дотримуватися будь-яких iнструкцiй. Особливо залишених батьком...
Пiднявшись на верхнi шляхи, Аура вже збиралася вiдпустити охоронцiв, як вухо ельфiйки вловило ледь чутний, тонкий свист. Це означало, що периметр прорвано. Охорона спрацювала на славу, одразу ж взявши принцесу в кiльце. Якщо ворог зумiв прорватися по поверхнi, це ще не означає, що вiн додумається пiдняти голову вгору. Але тут навiть батько перехитрив сам себе. Периметр виставлявся проти людей. I нiхто не мiг навiть подумати, що один iз них буде рухатися верхнiми шляхами, як i сам ельфи!
Аура тiльки й встигла почути потужнi удари й трiскiт деревини, як повз них прошмигнув низький чорно-синiй силует. Хоча нi, не прошмигнув, а пролетiв! I летiв так, наче йому лицар копняка дав. Деякi з гiлок не витримували такого потужного удару й буквально вiдривалися вiд стовбура, але невiдомий до цього часу вже був на пiвдорозi до наступної гiлки. Єдине, що вона встигла помiтити - глибокий капюшон, який навiть зустрiчний вiтер не мiг зiрвати з голови. Минуло кiлька секунд, а невiдомий стрибун зник так само стрiмко, як i з'явився. I його не затримали нi лiани, нi павутина, нi iншi пастки, рясно розставленi по всьому лiсi.
- Тут небезпечно залишатися. - почав говорити перший мечник.
- Вiн мiг щось пiдкинути в поселення. - пiдхопив естафету другий.
- Вам краще повернутися в Академiю, поки тут все не перевiрять. Ми Вам супроводжуватимемо.
Ледве стримуючись, щоб не вiдповiсти на їхнi очевиднi зауваження, Аура спустилася на землю i швидко пiшла, куди збиралася. Охорона нi на крок не вiдставала вiд своєї пiдопiчної. Незабаром принцеса знову стояла на територiї Академiї, а неподалiк займалися своїми справами троє працiвникiв академiї.
Як i будь-якому ельфу, Аурi було приємнiше знаходитися в оточеннi рослин, а не мертвого каменю й деревини. Ранiше ботанiчний сад просто був великою теплицею, де цiлителi вирощували свої трави. З приходом ельфiв, вiн перетворився на справжнiй витвiр мистецтва й архiтектури, поєднавши в собi все найкраще вiд людей та ельфiв. Тепер сюди не соромно i гостей привести. Це було одне iз небагатьох мiсць в Академiї, де Аура вiдчувала себе комфортно. Та не встигла вона пройти i половину вiдстанi, як на неї накинулися.
- Здоров, Аура! - почувся ззаду голос Ханлi, i маленький фiолетовий смерч закрутився навколо дiвчини. - Як поживаєш?
- Все нормально. - сказала вголос Аура, помiтивши наближення 'слуг'. - Iду в сад.
- А давай краще зi мною - покажу щось цiкаве. Та й охолонеш у мене в майстернi... - Ханлi змовницьки зазирнула в її обличчя.
- Добре, показуй. - зiтхнула Аура зрозумiвши, що спекатися набридливого дiвчиська не вийде.
- Слухай, а я ж тодi так i не встигла тебе розпитати про Чорного лицаря. - торохтiла Ханлi, затягуючи ельфiйку в один iз пiдземних коридорiв. - Як вiн виглядав?
- Як звичайний лицар, тiльки чорний.
- Ой, не розказуй менi казочки. Кожен лицар унiкальний, це я тобi як механiк кажу. Ось у вас, у ельфiв, наприклад, статура бiльш гнучка, нiж у людей. I на лицарях дуже добре видно, що ви вiддаєте перевагу швидкому й маневреному бою. Водночас ви майже беззахиснi перед масованими ударами по площинi.
- Он як? - Аура вже по-новому подивилася на юну дiвчинку, яка лише кiлька разiв сидiла в справжньому небесному лицарi, i вже зробила для себе важливi висновки. - А що iще ти можеш сказати за виглядом лицаря?
- Давай так: ти менi його описуєш, а я розказую тобi про його можливостi.
- Добре, але якщо ти помилишся хоча б в одному, то я тобi уже нiчого не розкажу. Згодна? - Аура вирiшила витягнути з дiвчинки усе.
- Згодна. - кивнула Ханлi.
А далi пiшло змагання умiв: Аура розказувала якусь деталь її двобою, а Ханлi намагалася по цьому розгадати конфiгурацiю її суперника. I навiть не зважаючи на такий нерiвноцiнний обмiн, ельфiйка вiдчувала, що видає надто важливу iнформацiю. Однак вона свiдомо йшла на такий ризик. Батько зi своїми радниками не змогли навiть наблизитися до розгадки таємницi особистостi пiлота, а це були однi з найдосвiдченiших та наймудрiших представникiв її народу. I якщо їй вдасться вирiшити цю головоломку ранiше за них - її авторитет знову зросте.
Розминаючись у тiсних коридорах iз прислугою, дiвчата поступово дiсталися до пiдвалiв майстерень. Тут дiйсно було прохолодно, i Аура вже не так негативно ставилася до присутностi поруч гiперактивної допитливої дiвчинки, тим бiльше що вона дiйсно виявилася корисною.
Зi слiв Вах Ханлi, Чорний дiйсно був нестандартним лицарем для нестандартного пiлота. Загальновiдомо, що потужнi машини швидше виснажують пiлота, i саме цей факт одразу ж вiдкидав будь-яку його приналежнiсть до ельфiв. Ельфи вiдомi своєю економною технiкою бою. Це було наслiдком того, що їхнi органiзми краще витримували тривале помiрне навантаження, а нiж затратнi енергiйнi дiї. В той же час Чорний демонстрував сильнi риси обох рас. Наступною деталлю, про яку Аура не подумала ранiше, була стать пiлота. Ранiше вона не придивлялася, але тепер була точно впевнена, що статура лицаря була саме жiночою, а не чоловiчою. На це вказували як статура машини, так i характер її рухiв. Та й вибiр зброї у лицаря багато може сказати про його пiлота. Наприклад про те, що вiн бiльше покладається на можливостi лицаря, а не на власну фiзичну пiдготовку.
Нарештi вони дiйшли до ангару, який Ханлi за пiдтримки Лашури змогла вiдбити в адмiнiстрацiї для своїх експериментiв. Всерединi, на численних стапелях стояли залишки лицарiв. При чому ще живих, iз забарвленням, пiдключенi до великих чанiв iз якоюсь неприємною на вигляд рiдиною.
- Це що, кладовище? - смикнула плечима ельфiйка, побачивши ще одну не дуже приємну рису людей.
- Даремно ти так. Якби не я, цих бiдолах давно пустили б на переробку, а так у них ще є шанс прожити власне життя.
- Теж вiриш, що у лицарiв може бути власна душа? Дивно чути таке вiд людини.
- Не хочу хвалитися, та навiть якщо я зараз i не дуже хороший пiлот, то про лицарiв знаю набагато бiльше вiд iнших. Не забувай, що я теж в якiйсь мiрi причетна до їх вирощування.
- I що з ними буде далi?
- А ти сюди подивися. - почулося з iншого боку майстернi.
Аура обiйшла стенди i опинилася перед незвичною конструкцiєю, навiть не одразу зрозумiвши її призначення. Це був старий рожевий лицар iз вiдтятими ногами, якого поставили на широку чотириколiсну платформу. Замiсть прозорого пузиря кабiни мiж ребрами лицаря тепер було встановлено широке глибоке крiсло та велика кiлькiсть приладiв. Генератори на його руках були демонтованi, а замiсть спинних стирчали незрозумiлi механiзми, що поєднувалися трубами iз великим котлом, що стояв позаду лицаря. Вкупi усе це створювало моторошне вiдчуття, нiби це схоже на велетенську комаху чудовисько зараз кинеться на неї.
- Що це таке?!
- Вражає, правда? - визирнула з-за машини Ханлi, вже переодягнувшись у робочий комбiнезон. - Я називаю його 'Меха', тому що в ньому багато механiки.
- Навiщо ти це з ними робиш? Вони ж страждають!
- Цi - нi. Церква не афiшує цей факт, аби зайвий раз не хвилювати пiлотiв, але не всi лицарi виростають правильно. Iнодi серед них трапляються ось-такi iнвалiди. Вони цiлком життєздатнi, однак пiлоти не можуть нормально ними керувати через вiдсутнiсть звичних кiнцiвок.
- I ти вирiшила замiнити їм ноги?
- Так. Звiсно це не поверне їм боєздатнiсть, але я й не планувала робити з них зброю. - Ханлi залiзла на мiсце вирiзаної кабiни, влаштовуючись в сидiннi.
- То навiщо ж ти їх переробляєш?
- Коутi - єдина країна, де не можна користуватися енергiєю ефiру. Моя мама з Коутi, i дуже багато часу проводить на польових роботах, адже там усе доводиться робити вручну. А меха використовує для руху енергiю пари.
- Зрозумiло. Тобто в межах моря ахо вiн працює як звичайний лицар, а потiм може перемкнутися на пару i рухатися далi?
- А... Ой! А-а-а!!! - Вах Ханлi почала битися головою об панель приладiв.
- Ханлi?! Що з тобою? - Аура вмить подолала свiй страх перед незвичною машиною i вискочила на раму до дiвчинки. - Що сталося?
- Я дуре-е-епа! - розплакалася в iстерицi Ханлi. - Я ж познiмала з нього усi генератори!
- То он воно що... - Аура заспокоїлася i вже по-новому оцiнила винахiд. - Тодi побудуй iще один, а цей вiдправиш у Коутi. Вiн же робочий?
- Так. - Ханлi трохи заспокоїлася, витерла сльози i повернулася до ельфiйки. - Мабуть так i зроблю. Точно! А заразом i виправлю допущенi помилки!
Залишивши свою нову подругу в майстернi проектувати нового меха, Аура поспiшила покинути це неприємне мiсце, аби не стати свiдком операцiї над черговим лицарем. Вийшовши в коридор, вона згадала свiй шлях сюди i рушила у зворотному напрямку. Здавалося б навколо не було нiякої небезпеки, але високi кам'янi стiни змушували дiвчину нервувати. I що довше вона йшла, то страшнiше й ставало. Приємна прохолода пiдземелля враз змiнилася пронизливим холодом, який пробирав до кiсток. Здавалося стiни от-от не витримають, i величезна маса землi та каменю поховає її тут назавжди. Намагаючись заспокоїтися, Аура зрозумiла, що пропустила потрiбний поворот. Вона повернула назад, але замiсть повороту вийшла до перехрестя. Озирнувшись довкола, дiвчина остаточно розгубилася. Вона спробувала йти на звук, але той привiв її лише до свiтлового колодязя, який тягнувся високо вгору.
Розгубившись, Аура дiстала з-за пазухи медальйон батька. На перший погляд це була звичайна прикраса, от тiльки мало хто знав, що у нього є кiлька способiв використання. I одне з них - сигнал. Набравши повiтря, Аура з силою подула в ледь помiтний отвiр на медальйонi. Частота свисту була пiдiбрана так, щоб його чули лише ельфи. Тепер залишалося лише чекати, доки охоронцi її вiдшукають.
Раптом чутливий ельфiйський слух вловив кроки з iншого кiнця коридору. Боячись, що звук зникне, Аура побiгла в напiвтемрявi. Дiвчина так розiгналася, що в напiвтемрявi коридору не встигла помiтити ученицю, яка саме виходила з-за рогу. Збивши бiдолашну з нiг, Аура й сама повалилася на неї, а папери з рук постраждалої розлетiлися по всьому коридору.
- Ох! Що це було? - почувся стогiн збоку.
- Пробачте. Я Вас не помiтила. - вiдповiла Аура, ледве стримуючи радiсть вiд їхньої зустрiчi.
- Та нiчого. Все нормально. - вiдповiла дiвчинка, пiднiмаючись з пiдлоги.
Схоже Аура натрапила на першокласницю. Дiвчинцi на вигляд було рокiв чотирнадцять, судячи iз манер - простолюдинка. Зазвичай аристократiя в Академiї з такими майже не спiлкується i не виявляє до них особливої поваги. Але сказаного не повернеш i тепер доведеться дотримуватися з нею доброзичливих вiдносин i надалi. Трохи подумавши, Аура вирiшила, що нiчого страшного не сталося, i ще одна знайома серед людей їй не завадить. Особливо, якщо вона зможе її вивести з цього лабiринту.
- Як тебе звати?
- Лапiс. Ой! А Ви - панi Аура?
- Так. Ти зараз не дуже зайнята?
- Так! Тобто нi! Тобто не зайнята! Можу Вам чимось допомогти?
- Пiдкажеш, як звiдси вийти?
- А дуже просто. Звiдси - другий поворот налiво. Там будуть сходи. Вам показати?
- Буду вдячна.
Допомiгши одна однiй пiднятися, дiвчата рушили до виходу. По дорозi Аура дiзналася, що орiєнтуватися тут слiд по пiдлозi, кольоровi смужки на якiй ведуть до усiх важливих частин пiдземного комплексу. Нарештi вони вийшли назовнi, й Аура iз насолодою пiдставила обличчя променям сонця.
Поклонившись ельфiйцi, дiвчинка швиденько зникла з поля зору, аби випадково ще чимось не прогнiвити високу панi. Подумавши, що з неї на сьогоднi пригод вистачить, Аура знову пiшла в сад.
Зайшовши пiд купол теплицi, дiвчина швидко знайшла потрiбний сорт дерева i, переконавшись, що поруч нiкого немає, дiстала маленький ножик. На вiдмiну вiд ельфiв, люди пiд час прищеплювання не дбають про материнське дерево, залишаючи оголений зрiз. Аура ж, як достойна дочка свого народу, не допускала навiть думки, щоб так нашкодити рослинi. Обережно зрiзавши паросток, вона кiлькома вправними рухами надрiзала кору навколо зрiзу й почала вливати в цi маленькi ранки свою магiю. Розростаючись у пошкодженому мiсцi, кора майже повнiстю закрила собою оголену дiлянку, а живиця повнiстю залила собою усi щiлинки. Тепер дерево не страждатиме, i навiть прискiпливий садiвник не зможе одразу вiдшукати мiсце зрiзу. Та не встигла Аура упакувати отриманий паросток, як бiля неї знову хтось з'явився.
- Здоров, Аура! - вигукнула Кайя Фуран, важко дихаючи. - Ти Кейнсi не зустрiчала? Це той пацан, якого ти привезла.
- Вiтаю, панi Кайя. - як i належить по етикету, вiдповiла ельфiйка. - Дозвольте поцiкавитися, що 'той пацан', як Ви висловилися, забув на Святiй землi?
- Вiн тепер слуга панi Лашури. То зустрiчала, чи нi? Востаннє його бачили в дивних синiх штанах i чорнiй куртцi.
- А капюшон у нього був? - Перед очима знову постав чорно-синiй силует, пiд вагою котрого вiдривалися гiлки дерев.
- Був-був, усе в нього було. То де ти його бачила?
I наче цього було мало, в сад ввалилися її охоронцi, що й досi були пiд виглядом слуг. Переконавшись, що iз їхньою пiдопiчною все в порядку, вони одразу ж почали робити вигляд, нiби вони чимось дуже зайнятi. Аура лише зараз згадала, що так i не вiдмiнила своє прохання по допомогу.
- Панi Аура! - одразу ж з'явилася поруч незадоволена директриса. - Нагадайте-но менi умови Вашого договору зi Святою землею.
- Панi директор, я готова взяти на себе повну вiдповiдальнiсть за дiї моїх слуг...
- Вашi 'слуги' щойно покалiчили кiлькох охоронцiв та розгромили майстерню панi Ханлi! Сподiваюся ви зможете пояснити причину такої їхньої поведiнки?
'Та що ж за день сьогоднi такий?!' - роздратовано подумала ельфiйка згадавши першопричину сьогоднiшнього переполоху.
***
Дiагностика систем - виконано.
Активацiя глибинних шарiв костюму - виконано.
Активацiя iнтелектуальної матрицi через:
3...
2...
1...
Ох-ох-ох, чом маленьким я не здох?! Це ж треба, якi неймовiрнi глюки в мене вилiзають! Таке враження, нiби я потрапив у минуле, i знову починаю свiй шлях з Барнсом. От тiльки реальнiсть виявилася неймовiрнiшою за будь-яку вигадку. В першi моменти пiсля приходу до тями, я подумав, що менi усi цi лiтаючi острови, лицарi та купа дiвчат - наснилися. I я дiйсно у це вiрив, доки не повернулося вiдчуття тiла. Того клятого тiла, якого у мене вже давно немає!
Ви колись рiзали свиню? Пам'ятаєте порядок операцiй? А тут склалося враження, нiби ще живого кабанчика смалили електричною дугою. Схоже тiло не витримало навантаження, i боти замiнили органiку синтетичним аналогом. Я в буквальному розумiннi переселився у тiло! Вiртуальна реальнiсть нiкуди не подiлася, от тiльки тепер вiдчуття не тiльки подавалися у виглядi показникiв, але й дублювалися на мою вiртуальну тушку. I саме зараз, в цей зовсiм не прекрасний момент я вiдчував, як моя лiва рука поступово розчиняється залишками того холодця, який приклеїв капсулу реактора до моєї долонi.
Скинувши, наче змiя, верхнiй шар своєї оболонки, я позбувся небажаного елемента i перейшов до повної дiагностики власних систем. Каталiзатора було надто мало, аби структури повнiстю завершили своє формування, але прогрес у 83% був стабiльним, i падати не збирався. Залишок вже доб'ю самостiйно.
Перекинувшись на живiт, я поплив до найближчого берега. На жаль нiяких логiв пiд час розгортання структур не ведеться, тому докладно розiбрати процес я не зможу. Хiба що знайду добровольця, i повторю експеримент на ньому. Хм, варто детальнiше дослiдити процес вирощування НК. Це може пiдвищити мої шанси на виживання пiд час майбутнього переносу. Але все це буде потiм. Зараз же я повинен переконатися, що побачене навколо - не є результатом моєї хворої фантазiї.
Взявши зразки атмосфери, ґрунту та води iз прибережним слизом, я пiдтвердив свої побоювання - це величезне, смердюче болото було результатом деградацiї структур НК. Напевно пройшло дуже багато часу, бо нi в одному iз виловлених нанiтiв не було жодного натяку на програму або спадкову пам'ять. Тут можливi два пояснення. Перше - було використано якусь секретну зброю, яка повнiстю стирає програму ботiв. Друге - вони тут знаходяться дуже довго, i з часом самi забуло свою програму. От тiльки розмiри болота змушують мене задуматися, а чи дiйсно воно колись було НК? Навiть мiй прокачаний комплекс генераторiв не здатен забезпечити покриття такої величезної територiї, яку займає це болото. А випромiнювання є, i доволi потужне - навiть вимикаючи власнi генератори, я отримував величезнi об'єми енергiї ззовнi. Розставивши руки, я спробував запеленгувати тутешнiй генератор. Як i очiкувалося - вiн знайшовся в самiсiнькому центрi болота, пiд водою. Попри величезний iнтерес до знахiдки, ще раз пiрнати в багно не хотiлося. Залишалося лише дивуватися його неймовiрнiй потужностi випромiнювання, яке добивало бiльш як на сотню метрiв навколо навiть крiзь товщу води. Можливо займуся цим пiзнiше, а поки час забиратися звiдси. Вiдштовхнувшись як слiд, я перестрибнув на iнший острiвець, потiм на наступний, i так далi. Стрибав я довго. Схоже течiя вiднесла мене значно далi, нiж я думав. Потiм виявилося, що орiєнтуватися на сигнал невiдомого генератора - погана iдея. Доки зрозумiв, що той тут не один - намотав не одне коло. Потiм додумався увiмкнути картографування, i вже таким чином почав вибиратися звiдси. Також знайшов i причину моїх поневiрянь - потужну електромагнiтну аномалiю в глибинi болота, на яку реагував мiй компас.
Нарештi, пiд час чергового стрибка, я на мить побачив над собою чисте небо, а менш нiж в кiлометрi попереду - довгоочiкуваний лiс. Знову набравши швидкiсть, я помчав крiзь все менш густий туман, залишаючи за ногами тiльки роздроблене камiння. Я так захопився рухом, що не звернув увагу на озон в повiтрi, а наступної митi, прямо назустрiч менi з берега полетiла блис-кав-ка-а-а-а!!!
***
Пронизливий звук сирени в центрi безпеки Академiї пiдняв на ноги увесь персонал. При чому тривога пiднялася лише в пiдземнiй частинi комплексу, а усi системи продовжували працювати, нiби нiчого й не сталося. Навiть iлюзiя комплексу в центрi залу залишалася спокiйного зеленого кольору. Оператори в панiцi перевiряли пости й охорону, розсилали технiкiв i приймали рапорти, але знайти причину переполоху нiяк не вдавалося. Саме в такий хаос завалилася директриса, яку термiново викликали в центр прямо пiд час виховної роботи iз однiєю дуже проблемною ельфiйкою. Приймаючи рапорти вiд своїх пiдлеглих, вона не помiтила, як замiсть персоналу до неї пiдiйшла зовсiм iнша особа.
- Рей? Коли ти приїхала?
Пiдтягнута, iз пофарбованим по модi вогняно-рудим волоссям, ця молода жiночка, майже дiвчина, нiчим не вирiзнялася з-помiж iнших працiвникiв Святої землi. Але була одна деталь, яка змушувала постiйно вiдводити вiд неї погляд - очi. Мало того, що самi очi були наче в кiшки, жовтi iз вертикальними зiницями, так вона ще й умiло цим користувалася, нiби зазираючи в душу спiврозмовника. Додайте абсолютно байдужий вираз на обличчi i гострий розум, i отримаєте ось таку оригiнальну особу, яка однiєю своєю присутнiстю змушувала присутнiх опускати голови. Нiхто не мiг точно сказати, хто вона, звiдки з'явилася й чим займається. Усi запити на її досьє в Церкву залишалися без вiдповiдi. Вона вмiла пiдкорити спiвбесiдника одним поглядом. Було вiдоме лише її iм'я - Рей. Сьогоднi був саме той рiдкiсний випадок, коли Рей виходила в люди. Схоже, причини для цього доволi серйознi.
- Вiтаю Вас, панi Директор!
- Тобi вiдомо, що тут сталося?! - не дочекавшись вiдповiдi, директриса повернулася до своїх пiдлеглих. - А тепер усi замовкнiть i скажiть, що тут вiдбувається!
- Ми не знаємо! Тривогу нiхто не вмикав! Периметр нiхто не порушував! Сенсори теж в нормi!
- Оператори, вимкнiть сирену!
- Хай!
Отримавши нарештi добро вiд начальства, оператор з полегшенням потягнулася до вимикача i... Нiчого не сталося. Як би вона не старалася, ревуни в коридорах не замовкали. Оператор полiзла кудись пiд стiйку, i за секунду вилiзла iз квадратними очима.
- Усi нашi сирени вимкненi!
- Гадаєш це Бункер?! - знову повернулася до Рей директриса.
- Можливо! Спробуйте Ключем!
Оператор повернулася до своєї стiйки, вiдновлюючи налаштування системи безпеки, i вже через секунду пронизливе завивання стихло.
- Дякую, панi директор. - вже нормальним голосом сказала Рей.
- Я нiчого не робила.
Всi присутнi обернулися до директриси, яка так i завмерла бiля центрального постаменту iз занесеним над замком Ключем. Системи Академiї на усiх схемах продовжували горiти зеленим. Перекинувшись схвильованими поглядами, Рей iз директрисою покинули Центр.
- Дiйсно - Бункер. - задумалася директриса, розглядаючи Ключ в своїх руках.
- Вам вiдомо, що могло його пробудити?
- Може поломка?
- Нi, тодi вiн би сам не вимкнувся. Вiн на щось вiдреагував. Треба навiдатися туди. Якщо Бункер прокинувся, то причина має бути дiйсно серйозною. Предки не розмiнювалися на дрiбнички.
Нiчого не вiдповiвши, директриса швидко покрокувала коридором. Через майже пiвгодини блукань вони опинилися в якомусь зовсiм забутому технiчному примiщеннi. На перший погляд тут не було нiчого особливого: ряди обладнання, вентиляцiйнi шахти, гул насосiв, ефiропроводи... Їхнiй шлях пролягав до великої запиленої пiдсобки. Пiдсвiчуючи собi завбачливо прихопленою лампою, директриса зайшла в середину й знову замкнула за собою дверi.
Пiдiйшовши до цiлого ряду маленьких шаф, директриса почала рахувати дверцята й незабаром зупинилася перед однiєю. Вона нiчим не вiдрiзнялася вiд iнших, окрiм однiєї маленької деталi - замкова шпарина була трохи iншої форми. I увiйти в неї мiг тiльки Ключ. Саме так, з великої букви. Iнакше цей складний пристрiй назвати було складно. Древнiй артефакт, що дарував своєму власнику можливiсть на власнi очi побачити велич Предкiв. Мало хто знав, що Ключ сам обирає собi наступного власника, який потiм i займає посаду Директора Академiї. I параметри вiдбору й досi залишаються таємницею.
За дверима виявилися спiральнi сходи вниз. Пiдкрутивши лампу, Рей спробувала посвiтити вниз, але шахта була надто глибокою. Поки спускалися знову зазвучала тривога. Вiд несподiванки жiнки мало не покотилися вниз. Через кiлька хвилин сигналiзацiя знову самостiйно вимкнулася. Нарештi сходи привели мандрiвниць до масивних дверей. На вигляд вгадати матерiал було складно, але простукавши їх, можна було зробити висновок, що це якийсь камiнь або керамiка. Зрушити цю товсту плиту, товщиною в лiкоть, без iнструментiв виявилося непросто, але вдвох жiнкам вдалося вiдкрити собi шлях всередину. Там на них чекав короткий коридор iз аналогiчними дверима на iншому кiнцi. Натягнувши завбачливо залишенi кимось маски, жiнки закрили за собою вхiд, i тiєї ж митi в примiщеннi почулося шипiння газу. З кожною секундою лампа в руках Рей свiтила все тьмянiше, i в якийсь момент згасла остаточно. Жiнка вже подумала, що наступнi дверi їм доведеться вiдкривати у темрявi, але несподiвано пролунав рiзкий писк, i вихiд вiдкрився сам, ослiпивши гостей рiзким бiлим свiтлом з iншого боку. Трохи звикнувши до несподiвано яскравого освiтлення, вони пройшли далi.
Архiтектура цього пiдземного цього комплексу була дуже незвичною. Низькi й широкi проходи здавалися щiлиною в скелi, але почуття замкнутого простору не виникало. Усе навколо здавалося настiльки чистим, що виникало бажання зняти маску й глибоко вдихнути свiжого повiтря. Пройшовши крiзь ряд рамок, жiнки вийшли з прохiдного пункту на справжню пiдземну вулицю. Свiтло вмикалося прямо над їхнiми головами, i гасло незабаром пiсля їхнього проходу. Своїм власним життям жили маленькi жовтуватi свiтильники, що спалахували над усiма зустрiчними дверима задовго до наближення людей. Але ось вони пiдiйшли до дверей, свiтильник над якими був бiлим. Приклавши Ключ, директриса дочекалася, доки свiтильник загориться зеленим, i лише пiсля того зайшла всередину.
Примiщення виявилося не дуже великим. Навiть меншим за центр безпеки Академiї, але усi його стiни були заставленi широкими пласкими панелями, якi по черзi оживали, показуючи гостям невiдомi графiки та схеми.
В цей момент з коридору долинув уже знайомий рев сирени, i усi панелi враз засвiтилися. Зображення на деяких iз них було окреслене червоною рамкою, але з усiх директрису цiкавило лише одне.
- Дивись. - вона тицьнула в схему, один iз секторiв якої був зафарбований червоним.
- Карта мiсцевостi? - поцiкавилася Рей, не знаходячи знайомих орiєнтирiв. - Тут немає Академiї.
- Цю карту складали ще до появи Святої землi. Наш порт знаходиться десь тут. - вузлуватий палець торкнувся потертої дiлянки на екранi, а потiм перемiстився до червоного сектору. - Зможеш сказати, де це?
- Хм... - Рей мала прекрасну пам'ять на образи, i порiвняти двi карти для неї було нескладно. - Це в районi Болота, збоку вiд ельфiйського поселення. Точно сказати важко.
- У тебе є хвил...
Раптом усе згасло, а сирена замовкла. Кiлька секунд жiнки простояли у абсолютнiй темрявi, пiсля чого екрани знову по-одному почали прокидатися.
- Запам'ятала?
- Так.
- Зможеш показати на картi?
- Це зайве. Я сама все зроблю.
- Знову? - директриса на мить скинула з себе маску, незадоволено глянувши на свою супутницю. - Рей, що вiдбувається? Ти нiколи просто так не з'являєшся. Поки я не почую пояснень, ти нiкуди не полетиш.
- Це шантаж.
- Це полiтика. Я хочу знати, що вiдбувається у свiтi. - на обличчi директриси знову з'явився звичний вираз доброї бабусi. - Тобi ж не буде складно подiлитися новинами?
- Поговоримо пiсля закiнчення операцiї.
- Я в тобi не сумнiвалася.
Незабаром в ангарах Академiї кипiла робота. Усi лицарi Святої землi були готовi до вильоту. Частину пiдземних примiщень було iзольовано пiд приводом аварiї, а увесь флот приведено в бойову готовнiсть. Усi, не зайнятi в патрулювання судна, вишикувалися ланцюжком уздовж невидимого периметру Академiї. Пiднятi по тривозi лицарi клану Шурiфон також не залишилися осторонь, але з моменту початку операцiї жодна зi сторiн так i не вийшла на зв'язок iз сусiдом. Ельфи пiдтримували видимiсть нейтралiтету, а Свята земля не спiшила афiшувати причину переполоху. Замiсть цього один iз кораблiв був вiдправлений уздовж каньйонiв до точки iмовiрного розташування невiдомої загрози. Рей рвалася особисто взяти участь в операцiї, однак директриса заборонила пiдпускати її до лицаря. Їй залишалося лише стежити за ходом операцiї з борту корабля.
Зайнявши позицiю на безпечнiй вiдстанi вiд Болота, судно Святої землi випустило розвiдника. Набравши максимально можливу висоту, лицар обережно рушив уздовж межi лiсу. Все, що вiн бачив, одразу ж пересилалося на корабель, а вже звiдти - на базу. Технiкам довелося помучитися, аби розтягнути зображення на увесь центр керування Академiї. Цiлих двадцять хвилин, поки корабель добирався до мiсця призначення, вони налаштовували апаратуру. I навiть зараз, спроектоване на iлюзорний екран зображення постiйно стрибало. Розбита на сорок вертикальних смужок чорно-бiла картинка могла передати лише загальнi риси, i пiлоту доводилося додатково коментувати усе, що вiн бачить. Для одночасної передачi звуку та зображення довелося пожертвувати прийомним каналом корабля-розвiдника, залишаючи того без зворотного зв'язку. Але це було значно краще, а нiж тривожне очiкування.
Болото за увесь час свого iснування, здавалося, а нi трохи не змiнилося. Та й побачити щось у густих випарах не мiг навiть лицар зi своїм гострим зором. Пiлот гадала, що пошуки будуть тривалими, але майже одразу ж пiсля вильоту її увагу привернув спалах на протилежному березi Болота. Не наважившись летiти над проклятою землею, лицар повiдомила на корабель про побачене й почала по краю облiтати небезпечну територiю. На це знадобилося добрих двадцять хвилин, впродовж яких спалахи неодноразово повторювалися. Вже здалеку стало зрозумiло, що на березi Болота хтось бушував - настiльки перекопаною був схил. Подекуди виднiлися рештки дерев та тварин, iнодi доволi великих. Знищившись до десятка метрiв, пiлот уже хотiла продовжити полiт, коли черговий спалах стався зовсiм поруч, майже пiд ногами! Потужна блискавка на мить перетворила день на нiч, вихопивши окресливши на узлiссi два силуети, i черкнувши самим краєчком лицаря. Ослiплена спалахом, пiлот поспiшила пiднятися на якомога бiльшу висоту, що iз пiдсмаленою дупою лицаря виявилося вельми непростою задачею. Пiсля такого шоку машина майже не слухалася команд, а усе нижче поясу було фактично паралiзованим. Око, закрiплене прямо пiд пузирем кабiни, такого знущання над собою не витримало. Навiть пристосованi до величезних навантажень глайдери - i тi залишилися висiти мертвим вантажем. Ледве вирiвнявшись, пiлот одразу ж почала кликати на допомогу.
- Око, вiдгукнiться! - почувся голос Рей iз корабля, де вже вiдновили нормальний звуковий зв'язок. - Що сталося? Куди зникло зображення?
- Це Око! Мене ослiпили! Я не боєздатна. Лицар теж постраждав! Прошу негайної евакуацiї!
- Допомога вже в дорозi. Ви встигли щось побачити?
- Тут на березi розгардiяш. Це не лицар. Силует людський. Бiльше нiчого сказати не можу.
- Добре. Залишайтеся на мiсцi й уважно слухайте вказiвки.
Чекати довелося не так довго: уже через кiлька хвилин до неї пiдлетiли два лицарi. Схоже цi ненормальнi ризикнули перелетiти над Болотом, iнакше б так швидко до неї не дiсталися. Її пiдсмаленого лицаря обережно взяли пiд руки, допомагаючи набрати висоту. Другий же рятiвник в цей час iз безпечної висоти уважно спостерiгав за берегом, намагаючись вiдшукати нещодавнього порушника.
- Це Дубль-Два. Бачу об'єкт. Це хлопець. Поводиться як божевiльн... От демони! Вiн кидається блискавками! На нас уваги не звертає.
- Схопiть його. - почувся на тому боцi неприродно спокiйний голос Рей. - В разi необхiдностi дозволяю лiквiдацiю. Але краще вiзьмiть живцем.
- Це буде складно. - буркнула пiлот, простеживши за черговою блискавкою.
Хлопець бiгав уздовж лiсу, голими руками виловлюючи рiзноманiтних тварин, як великих, так i малих, щось робив з ними, а пiсля чергового удару на мить падав, i все починалося спочатку. Серед постраждалих був навiть великий бурий ведмiдь. Бiльшiсть тварин, щойно з'являлася можливiсть, одразу ж тiкали до лiсу. Деякi ловили блискавку на себе, i псих вiдправлявся на пошуки наступної жертви. Кiлька невдах узагалi не пережили знайомства, залишившись лежати на самiсiнькiй межi Болота. Їхнi животи роздулися, а тiла потроху розчинялися в густiй прозорiй субстанцiї. Намагаючись позбутися жахливого видовища перед очима, пiлот-контактор спробувала покликати божевiльного з повiтря, але той лише помахав їм рукою, крикнув у вiдповiдь щось незрозумiле, а пiсля чергової блискавки знову забув про гостей.
Придивившись уважнiше до берега, пiлот помiтила маленькi ямки, в якi постiйно поцiляли блискавки. Максимально затемнивши пузир кабiни, пiлот дочекалася чергового удару, i нарештi побачила причину їхнього переполоху: в ямках пiд землею знаходилися якiсь пристрої. Саме вони щоразу випускали блискавку в усiх, хто знаходився поруч. Схоже саме цi блискавки i були причиною такої дивної поведiнки хлопця. Вловивши момент, коли черговий удар знайде свою жертву, пiлот рiзко спустилася вниз i, обережно вхопивши хлопця рукою лицаря, вже збиралася злетiти, як раптом усi найближчi пастки спрацювали одночасно, випустивши в лицаря цiлу гiрлянду блискавок. Вмить втративши керування, лицар скрючився в повiтрi, повалився на землю i поламаною лялькою скотився крутим схилом прямо в Болото. Агресивне середовище вмить накинулося на нову жертву, i коли пiлот таки зумiла вiдновити контроль, врятувати машину було вже неможливо - водяниста капость вмить зжерла глайдери, i уже почала роз'їдати пузир кабiни. Хлопець же, випавши з руки лицаря й отримавши хвилинку перепочинку, трохи заспокоївся i почав озиратися довкола. Побачивши свого горе-рятувальника, вiн швидко пiдскочив до кабiни, й одним невловимим рухом розпоров прозору плiвку пузиря. Пiлот була готова покинути свiй притулок, чiпляючи на пояс аварiйний комплект, як раптом її за шкiрку, наче кошеня, витягнули з кабiни. Закинувши пiлота на плече, хлопець помчав до лiсу, тримаючись якнайдалi вiд пасток. Вони вже майже досягнули лiсу, коли пристрої знову спрацювали. Цього разу основний удар прийняв на себе уже наполовину з'їдений лицар, наче тварина, смикаючись у передсмертних конвульсiях. Втiкачiв наздогнав лише один розряд. Вкотре спiймавши блискавку на себе, хлопець не встиг пiдняти ногу i, зачепившись за щось, з розмаху гепнувся головою об товсте корiння дерева. Почувся мокрий хруст. Якби не рефлекси - пiлот теж закiнчила б своє життя аналогiчним чином, а так вона лише перекотилася по землi, хоча й пiдвернула ногу, невдало приземлившись. Краєм ока дiвчина помiтила, як вiд них в усi боки рвонула велика й мала лiсова живнiсть. Схоже за час свого перебування тут, хлопець встиг добряче налякати навiть хижакiв - он як чкурнули, тiльки лапи мелькають.
Обережно наблизившись до хлопця, дiвчина перевернула того на спину. Склянi, засипанi землею очi тупо дивилися в небо, а нiс був неприродно втоплений в обличчя й залитий кров'ю. Вiдвернувшись вiд небiжчика, дiвчина довго вiддихувалася, i тiльки потiм вийняла з-за поясу сигнальну шашку й кинула її трохи далi вiд себе. Через хвилину в небо тягнувся стовп густого рожевуватого диму. Десь поруч свистiли глайдерами лицарi але, пам'ятаючи долю свого попередника, спускатися в дрiмучi джунглi не наважувалися. До мiсця катастрофи прибув корабель-розвiдник, випустивши рятувальну команду на безпечнiй вiдстанi вiд берега. Тi швидко вiдшукали потерпiлих i вже за десять хвилин судно взяло курс на повiтряний порт Академiї.
- Ну i як вiн туди потрапив? - поцiкавилася директриса, вислухавши доповiдь Рей з борту корабля. - Невже пiшки йшов?
- Мене бiльше хвилює, що вiн там робив?
- Може це чорний археолог?
- Можливо. Особистих речей при ньому не було. Слiдiв табору поблизу не видно. Документiв немає, тiльки татуювання у виглядi смужок на обличчi. Та й вдягнутий вiн дивно - не по погодi, i надто яскраво.
- Ясно. Що з пастками?
- Там увесь берег засiяний ними. Рятувальники притягнути одну, щоправда вона трохи побита.
- Як вона виглядає?
- Правильна куля, дiаметром в лiкоть, роздiлена по екватору чорним пояском, а самi пiвкулi зробленi з...
- Того ж матерiалу, що й дверi Бункеру. - закiнчила директриса, уже знаючи вiдповiдь. - Зрозумiло. Чекаю вiд тебе повний рапорт. Занесеш менi особисто. Нам є про що поговорити.
- Хай!
Махнувши зв'язкiвцю, щоб вимикав зв'язок, директриса потягнулася у крiслi. Предки вкотре пiдкинули сюрприз своїм нащадкам. Коли закiнчиться навчання, треба буде послати в той район команду археологiв, нехай вiдкопають з десяток пасток. Якщо вдасться їх вiдтворити, це дозволить захистити усi кордони Святої землi вiд атаки Лицарями. Тiльки треба заздалегiдь подбати про секретнiсть. За постiйний персонал можна не переживати, а от найманi працiвники... Директриса вже збиралася покинути центр керування, як раптом зв'язкiвець знову заворушився.
- Термiнове повiдомлення з борту розвiдника!
- Що знову сталося?
- Їхнiй небiжчик воскрес!
***
Виплюнути щойно вирощений патрон, вставити в магазин, загнати той на мiсце, обережно просканувати навколишнiй простiр, i знову злитися з деревом. Не думав, що менi так швидко доведеться знову братися за зброю. I все через те, що я втратив пильнiсть! Знову, трясця її в душу, втратив пильнiсть!!! Схоже цей свiт, i нове тiло зокрема, впливають на мене значно сильнiше, нiж я можу собi уявити. Дуже схоже, що канон намагається повернути мене на шлях iстиний. А я здаватися не збираюсь. До чого я зараз готуюся? До однiєї серйозної розмови. Але розкажу про все по порядку...
Дiагностика систем - виконано.
Активацiя глибинних шарiв костюму - виконано.
Активацiя iнтелектуальної матрицi через:
3...
2...
1...
Вiдкриваю очi й пильно вдивляюся в незнайому стелю. Що це було? Я добре пам'ятаю, що вже був на шляху з болота, коли... Коли на мене хтось напав. Iнакше пояснити такi численнi внутрiшнi пошкодження я не можу. Хто це мiг зробити - дiло десяте. Зараз мене бiльше хвилює питання - як вiн це зробив?!
Проаналiзувавши список пошкоджень, я помiтив одну важливу закономiрнiсть - найбiльше постраждала органiчна нервова система та електроннi елементи. Не всi, а лише тi, якi я постiйно тримаю активними. Такий ефект мiг би дати електромагнiтний iмпульс. Але тодi були б помилки у програмi ботiв. Що тут ще: опiки шкiри? Значить не ЕМI, а щось iнше. Електрошок? Скорiш за все. От тiльки мiсцевi до такого навряд чи дiйшли. Що ж тодi сталося?
Як би я не намагався, пригадати останнi... Двi години?! Я двi години валявся без тями?! Щось слабо вiриться. Короткочасна пам'ять затерта начисто, але вона включає в себе не бiльше п'яти хвилин. Значить менi увесь цей час хтось постiйно залазив у мiзки! При чому робив це дуже грубо, iнакше б передi мною не вискакував такий довжелезний список пошкоджень. Схоже у моїх невiдомих ворогiв щось пiшло не так, якщо я отямився.
Варто було тiльки подумати про це, як поруч почувся зойк. Схоже зараз пiднiмуть тривогу. Орiєнтуючись лише на ультразвуковi сенсори, якими я зазвичай не користуюся, пiдриваюся з на ноги й прислухаюся до вiдлуння. Багато кушеток, кiлька шаф, стiл iз нерозбiрливим приладдям та купою паперiв, та високий суб'єкт поруч зi мною. За кiлька секунд моєї активностi ця особа вже увiмкнула тривогу й тепер намагалася вiддалитися вiд мене. От тiльки стiна позаду їй трошки заважала. Не знаю, як я виглядаю зараз, але судячи iз її пульсу, перелякалася жiночка сильно. А якщо ще й принюхатися - то дуже сильно! Водночас запахи принесли ще один цiкавий факт: я опинився у лiкарнянiй палатi. Або у морзi. Зараз тут не було iнших тiл, але характерний запашок трохи вiдчувався. Моє напiвсинтетичне тiло за такий короткий час протухнути не могло, значить цим примiщенням iнодi користуються за призначенням.
Пасивної звукової локацiї достатньо, аби не наткнутися на стiлець або не перечепитися на сходах. Але зараз цього недостатньо. Ховатися менi уже немає сенсу тому, видавши потужний свист, вiд якого задзвенiло скло, я вивiв для себе картинку примiщення, в якому опинився. Вiкон тут не було, товщину стiн визначити також не вдалося. В мене навiть виникло враження, нiби за ними взагалi нiчого немає, настiльки хороша була звукоiзоляцiя.
Поки я освоював навколишнiй простiр, до мiсця тривоги почав збiгатися персонал. Судячи по брязкоту металу та тупоту пiдбитих чобоiт, це була охорона, яка збiгалася на мiсце тривоги. I швидше за всiх рухалося особливо сильне джерело звуку: важке й сильне. Я навiть не мiг визначити матерiал взуття на ньому - настiльки суперечливi данi видавали сенсори. Хай там як, а зустрiчатися з мiсцевими жителями менi ну зовсiм не хотiлося. Рвонувшись до дверей, я вже звично вибив їх, створюючи якомога бiльше шуму. Вiдлуння показало трьох бiйцiв попереду та того-самого невiдомого за їхнiми спинами, який швидко наближався до мене. Не розбираючи дороги, я рвонув у протилежному напрямку. На великiй швидкостi орiєнтуватися було дуже складно, але сенсори вiдростали надто повiльно. В кращому разi я отримаю картинку хвилини через двi-три, а доти доводиться орiєнтуватися виключно на звук. А нi, ще лазерний далекомiр вiдновився! Це вже значно краще! Принаймнi тепер я точно знаю, який простiр для маневру в мене ще є.
Пробiгши ще трохи, я дiстався до сходiв. Логiчно припустивши, що нагорi завжди є вихiд назовнi, я в два стрибки опинився на наступному рiвнi. Ось тут уже було чутно свист вiтру! Зрадiвши, що порятунок близько, я рвонув на звук, i несподiвано почув скрип металу. Через секунду я на повнiй швидкостi гепнувся в металевi дверi. Звiсно ж я мiг їх легко виламати, тим бiльше, що пiсля мого удару вони вже трохи прогнулися. Але ж на це потрiбен час, а невiдомий переслiдувач уже вiдрiзав менi зворотнiй шлях i от-от дiстанеться до мене. Подумавши, що я нiчого не втрачаю, я вiдштовхнувся вiд дверей назустрiч ворогу. За планом я мав би збити його з нiг, i водночас прорватися до iншої половини коридору. I тут вилiзла перша несподiванка: вiн встиг зреагувати! Крiм того, в нього вистачило сили, аби вхопити мене за руку! Добре, що вiн теж мене недооцiнив, точнiше недооцiнив мою масу, тому замiсть больового захвату ми обоє перекрутилися в повiтрi, вчепившись один в одного.
Двобiй розпочався стрiмко й несподiвано для обох нас. На моєму боцi було повне iгнорування болю, на ворога ж працював досвiд ближнього бою, якого у мене в цьому тiлi було не так уже й багато. Застосовувати силовi прийоми в такому обмеженому просторi не мiг нi вiн, нi я. Нам залишалося лише боротися, викручуючи один одному руки.
Тут пiдоспiли й решта охоронцiв, спробувавши накинути на нас сiтку. Цiкаво, звiдки вони її взяли? Аби ухилитися вiд загрози, менi навiть довелося вивернути лiктi в iнший бiк, пiдставивши пiд сiтку мого суперника. Точнiше, як виявилося пiд час нашого несподiваного сеансу обмацування - суперницю. Отримавши необхiдну затримку, я кинувся в iнший бiк. Пiд час боротьби я встиг скласти бiльш-менш докладну карту навколишнього простору, i на протилежному кiнцi коридору чiтко видiлялися контури вiкна. Начхавши на вiдсутнiсть зору, я проскочив повз охоронцiв, набираючи швидкiсть, i вибив товсте скло, кулею вилетiвши iз... Корабля?! Щось менi останнiм часом надто щастить приходити до тями в повiтрi, в багнi, будь-де, тiльки не на твердiй землi!
Готуючись до твердої посадки, я все роздумував над тим, що менi робити з урахуванням нових даних. Феномен болота слiд вивчити бiльш детально, але самостiйно це робити надто довго. I небезпечно. Краще скористатися чужим досвiдом. Судячи з того, що мене зловили на самому березi - моїм новим знайомим дещо вiдомо про його небезпеку. Як тепер i про мене. Значить розпочну саме з них! Треба лишень дочекатися, доки зiр вiдновиться.
Приземлення було дуже жорстким. Якби не випущена заздалегiдь волосiнь, мене б закрутило ще пiсля першого удару об дерева. А так я увесь шлях пролетiв ногами вперед, i основнi пошкодження прийшлися на нижню частину тiла. Та й стабiлiзацiя за допомогою гарпуна допомогла погасити швидкiсть. Загнавши себе майже по пояс у пухкий лiсовий ґрунт, я цiлу хвилину потратив лише на те, щоб вiдкопати себе. На жаль таку просiку в зеленi прекрасно видно з повiтря, а тому менi варто у буквальному сенсi брати ноги в руки й вибиратися звiдси. Кiстки й таз у мене все одно розтрощенi, тому закидаю ноги собi на плечi, й швидко перебираю руками якнайдалi вiд мiсця падiння.
Такi важкi фiзичнi травми ще бiльше уповiльнили вiдновлення систем, i повернення зору розтягнулося ще на кiлька хвилин. Як би мої переслiдувачi не старалися, та навiть iз технологiями ХХI столiття та готовими бiйцями, ранiше за хвилину вони тут точно не з'являться. Iз тутешнiм же пiдходом цей термiн може перевищити п'ять, i навiть дiйти до десяти. Я ж за цей час уже встиг двiчi провалитися в якiсь катакомби й залiзти в чиюсь нору. Останню я вирiшив проповзти наскрiзь, орiєнтуючись на рух повiтря. Нора виявилася не такою вже й довгою, але збити переслiдувачiв зi слiду допоможе. Кiлька махiв лезами, i пухка лiсова земля завалює за мною прохiд. Тепер можна дочекатися, доки тiло бiльш-менш вiдновиться, i я зможу...
Хм... Схоже вони копирсалися в моїх мiзках значно бiльше, нiж я думав ранiше. Тiльки цим можна пояснити мiй ненормальний зовнiшнiй вигляд: кучерявий блондин у жовтому комбiнезонi з татуюванням на мордi у формi вус. Нiкого не нагадує? Якщо вже вони умудрилися витягнути з мене ТАКУ iнформацiю, та ще й паралельно зламали мої власнi системи, то залишати живими їх не можна! Fuck! Знову на корабель пертися! Сподiваюся вони спустять за мною десант.
Вилiзши зi своєї схованки, я пiдняв голову, й iз розчаруванням подивився вслiд повiтряному кораблю. Кораблю Святої землi. Який зовсiм не збирався вiдхилятися вiд свого курсу. Герб на бортах вказував його приналежнiсть до Академiї, але це тiльки ускладнювало ситуацiю. Якщо вiн дiстанеться до порту, знищити результати мого зламу буде вже неможливо.
Повернувши собi нормальний вигляд, я побiг за кораблем. Але цього разу вдача вiд мене вiдвернулася, i усього мого технологiчного арсеналу виявилося замало, аби наздогнати швидкiсне судно. Розрив мiж нами постiйно зростав, а незабаром з-за дерев я зумiв розгледiти цiлий повiтряний кордон iз таких же корабликiв. Схоже мене тут дуже сильно чекають в гостi. Не будемо їх розчаровувати. Тiльки зайдемо не з парадного входу, i не через службову хвiртку, а як справжнiй Санта Клаус - через комин! Так би мовити - iз сюрпризом в гостi! Але спочатку... Щойно з'явилися орiєнтири у виглядi башт Академiї, я скоригував свiй маршрут, збираючись попередньо навiдатися до однiєї знайомої королеви. Адже перед штурмом добре оснащеного ворога варто як слiд пiдготуватися. Спочатку витягну iз Лашури все, що вона знає, а вже потiм буду розбиратися з усiма iншими.
Виплюнути патрон, вставити в магазин, загнати на мiсце, злитися з деревом. Ось в таку халепу я потрапив. Зараз, сидячи в густiй кронi дерева на узлiссi, я пильно стежив за дорогою i глибоко вдихав чисте, не загазоване повiтря. Хоча краще воно було б загазованим, все одно менi для iснування дихати не треба. Для моїх планiв важке повiтря було бiльш привабливим. Справа в тiм, що я обожнюю вуглець. На протязi всього мого iснування ця речовина не раз рятувала життя i менi, i моїм союзникам. Був час, коли я навiть мечi з нього клепав. Ось i зараз, за вiдсутностi нормальних матерiалiв, менi доводиться пригадувати старi навики й вирощувати собi зброю iз себе самого.
Цiкаво, що останнiм часом в мене все бiльше часу, пробачте за тавтологiю, йде на модифiкацiю власного тiла. Бiльше, нiж за всi роки мого iснування Пророком. Я не термiнатор Т-1000, щоб змiнювати форму на ходу. Без заздалегiдь створеного образу й софту метаморфози неможливi. Може це й здається дивним, але нанiти - не панацея вiд усiх проблем. Та й називати цi мiкроорганiзми нанiтами буде неправильно. Вони дуже схожi на бактерiї, мають приблизно такi ж розмiри, тiльки для iснування їм потрiбна не їжа, а електромагнiтне випромiнювання. Їх можна порiвняти iз великим тропiчним мурашником: кожен мураха пiднiмає втричi бiльший за себе вантаж, але навiть при величезнiй своїй кiлькостi свою оселю вони будуватимуть дуже довго. В той же час звичайний крiт при тiй же живiй масi перетягує аналогiчний об'єм землi за кiлька годин. З точки зору витрат часу та ресурсiв костюму - я забиваю цвяхи навiть не електронним мiкроскопом, а цiлою МКС (просто уявiть собi це видовище, i ви одразу зрозумiєте спiввiдношення потенцiйних можливостей до потрiбного результату). Та й каталiзатора я останнiм часом витратив надто багато. Мимоволi напрошується думка про вузькоспецiалiзованi зовнiшнi модулi. Наприклад iще один iнкубатор, бо старий, виконуючи данi йому вказiвки, давно само знищився. Краще це вже буде повноцiнна нанокапсула...
Виплюнути, вставити в магазин, загнати... Щось я вiдхилився вiд теми.
Зараз я тримаю в руках K-VOLT - високотехнологiчну нелетальну зброю, головним призначенням якої було затримання демонстрантiв та нейтралiзацiя електронiки. В тому числi й НК. Мрiя вуличного полiцейського. От тiльки коштує така iграшка бiльше за патрульний автомобiль. I головна проблема тут навiть не у самiй зброї, її конструкцiя майже нiчим не вiдрiзняється вiд звичайного великокалiберного пiстолета, чи навiть дробовика. Найдорожчий елемент - самi патрони, кожен з яких був складним одноразовим шокером. Складнiсть конструкцiї полягала лише у попередньому налаштуваннi кожного пострiлу, аби не вбити жертву. Вперше взявши його в руки я був дуже розчарований: замiсть п'ятдесяти канонiчних пострiлiв у магазин влiзало лише сiм, плюс один в патроннику. Та навiть з такими обмеженнями ВОЛЬТ прекрасно глушив не лише рибу, але й iнших жителiв океану. Я вже тодi задумувався над способом вiдтворення таких цiнних боєприпасiв, i навiть досягнув у цьому певних успiхiв. Iдею я пiдгледiв у зброї цефалоподiв. Вони робили акцент на створеннi високої температури, а в моєму виконаннi їхнiй патрон перетворився на потужний МГД, який не лише видавав розряд, але й залишав сильнi опiки на тiлi. Ну i приємний бонус нового пiдходу - втричi бiльша потужнiсть, та вдесятеро довший термiн розряду. Звiсно ж досягти такої ефективностi можна було лише поатомним збиранням кожного виробу, аби уникнути будь-яких дефектiв. Вiдповiдно це дозволило зменшити розмiри патронiв iз стандартних для дробовикiв 12 мм до пiстолетного - 9 мм. Недолiк у моїх розробок був лише один - часу на їх вирощування йшло ну дуже багато. Це зараз менi спiшити нiкуди, а в бою кожна секунда на вагу золота. Простiше було знайти солдата iз повним магазином. Зараз же ця технологiя стала для мене справжнiм порятунком. Всерйоз воювати менi ще рано, а от для залякування - те що лiкар прописав!
Справа в тiм, що тутешня зброя дуже схожа на духовi рушницi ХIХ столiття. Тiльки для розгону кулi тут використовується ефiр. Взагалi я помiтив, що усi тутешнi iнструменти для обдарованих, в тому числi й зброя, завжди використовують для своєї роботи ефiрнi ефекти. Наприклад меч Кайї в ефiрi може створити бiля себе зону пiдвищеного тиску, iмiтуючи потужну хлопавку, або взагалi пустити хвилю полум'я. I це лише найпростiшi прийоми. Можливостi безмежнi. Створивши передову вогнепальну зброю, я одразу ж пiдштовхну мiсцевий прогрес, а значить втрачу перевагу. ВОЛЬТ був iдеальним рiшенням, адже не залишав пiсля себе слiдiв, окрiм опiкiв на тiлi жертви. А оскiльки бачити будуть лише ефект, то й захищатимуться вiдповiдно - вiд температури, а не вiд електричного струму, про iснування якого, я так пiдозрюю, тут навiть не здогадуються. Ми теж не одразу зрозумiли, чому керамiчнi бронежилети захищають вiд зброї цефiв, а металевi - нi. Тут же розрив у технологiях буде просто колосальний, а значить i часу на пошуки протидiї пiде ще бiльше.
Виплюнувши в долоню черговий патрон, я повнiстю заповнив магазин, i в черговий раз з любов'ю покрутив у руках свою кралю: двадцять патронiв у магазинi, режим автоматичного вогню, знiмний глушник, можливiсть вибiркового ураження струмом або термiчним ефектом. Я навiть подумав, що саме так i має працювати легендарний, оспiваний фантастами бластер. Але у мене не було бажання вигадувати щось нове, тому я взяв за основу звичайний Glock-18 - машинка невибаглива, надiйна, в руцi пiдлiтка лежить iдеально. Вiн навiть звичайними патронами може стрiляти, але лише одиночними, щоб ствол не перегрiвся i його не розiрвало. Все ж вуглецевi конструкцiї доволi крихкi, на вiдмiну вiд металу, а робити його повнiстю iз алмазоїдiв - надто жирно.. Потiм помiняю на щось бiльш крупнокалiберне i надiйне, а поки згодиться й таке.
А поки руки в мене були зайнятi, в головi крутилася думка про спосiб, яким мене змогли нейтралiзувати. Що ж це виходить, що я тут вже не перший? Те болото - дуже явна ознака присутностi тут когось iз мого свiту. Що з ними сталося? Невже їх теж зламували, як i мене нещодавно? Дуже можливо. Проблема в тiм, що тамтешнi боти повнiстю здичавiли, втративши будь-яку спадкову пам'ять. В них вiдповiдi на мої питання можна навiть не шукати. Зате їх можна вiдшукати в Академiї.
Нарештi я побачив на пiдходi до маєтку головну дiючу особу iз її супроводом. Прилiпивши пiстолет собi на пояс, злiзаю на землю i виходжу з лiсу. Прислуга сусiднiх садиб дивиться на мене квадратними очима, але проходу не заважає. Звiсно, я ж зараз виглядаю як справжнiй розбiйник: в шкiрянiй куртцi, капюшонi, з якоюсь небезпечною штуковиною на поясi...
Шлях до маєтку займає лише кiлька хвилин. Не встиг я постукати у дверi, як на порозi знову з'явилася Кайя. Дежавю. От тiльки цього разу менi балакати нiколи, i я тупо йду далi, вiдсунувши з дороги небажану перешкоду. Вiд такого нахабства дiвчина на деякий час завмерла з вiдкритим ротом, а закочуючи рукави, наздогнала й знову стала на моєму шляху. З її боку це дiйсно виглядало грiзно, особливо якщо взяти до уваги рiзницю в зростi. Вхопивши мене за руку вона спробувала заломити її, але нiчого не вийшло. Потiм вона спробувала мене бити, з аналогiчним результатом. Ляпаси, удари руками й ногами, метання рiзноманiтних предметiв iнтер'єру. Навiть без усiх своїх прибамбасiв я можу точно сказати, що Кайя зараз лютує. Берсерк, справжнiй Берсерк! Я аж залюбувався такою чистою i вiдкритою агресiєю. Це дуже добре видно по зiницях очей та диханню. Шкiра спiтнiла, очi дивляться прямо, i на стороннi фактори реакцiя майже вiдсутня. В голосi чується характерне ричання. Органiзм в неї витривалий, але першi ознаки втоми вже дають про себе знати. Не знаю, чи пов'язана така поведiнка з моєю сьогоднiшньою вiдсутнiстю, але зараз менi на це начхати.
Проходячи по вiтальнi, я заходжу за вже знайому кушетку i, вловивши момент, коли Кайя повернеться за черговим снарядом - штовхаю меблю прямо їй пiд ноги. Дубовий вирiб, проскрипiвши нiжками по мармуровiй пiдлозi, збило агресоршу з нiг. Втративши рiвновагу, Кайя випускає з рук чергову вазу i падає на пухку поверхню, з якої не так уже й легко встати. Поки дiвчина не пiднялася, кладу руку їй на шию i трохи стискаю сонну артерiю, одночасно вводячи заготовлений спецiально для цього запас заспокiйливого прямо пiд шкiру дiвчини.
Наша метушня звiсно ж привернула увагу начальства, i незабаром Лашура у супроводi своїх служниць уже стояла у дверях. Двiйнята бачать, що тут щось не в порядку, i вже починають щось дiставати iз рукавiв, i коли вони зайняли позицiї, дiвчинка поцiкавилася в мене:
- Кейнсi, що тут вiдбувається?
- У мене з'явилося кiлька питань. - вiдповiдаю я, дiстаючи пiстолет. - На деякi з них я хотiв би отримати вiдповiдь.
Служницi одразу ж зрозумiли, що у мене в руках зброя, i ще до того, як я закiнчив фразу, в мене полетiли два гостро заточенi шматки металу. Як я й пiдозрював, близнята виявилися не просто слугами, а 'куноiчi'. Я по роботi стикався лише з нiндзя, та навряд чи їхнiй жiночий аналог виявиться бiльш небезпечним. Хоча нi, кiлька годин тому цi отруєнi голки реально могли б мене вбити. Зараз же НК сам, без мого втручання, розiбрав яд на складовi та пiдiбрав до нього антидот. Навiть запропонував перейти у режим бронi, але я вiдмовився.
Пiстолет спрацював як треба. Витягуючи зброю, я продовжив рух i перекреслив прицiлом обидвi фiгури служниць. Залишалося лише вчасно натискати на гачок. I хоча заряд в моїх кулях був як у малокалiберної рушницi, а швидкiсть польоту кулi ледве перевищувала двi сотнi метрiв на секунду, нашумiв я знатно. Два пострiли пiд ряд в закритому примiщеннi на мить оглушили навiть мене, не кажучи вже про Лашуру, яка добряче отримала по вухах.
Поки наш слух повертався до норми, я ретельно вивчав наслiдки першого застосування ВОЛЬТ. Обидвi мiшенi враженi, як i передбачалося. Поправки на швидкiсть та закручування кулi вже внесенi у балiстичний обчислювач, i тепер можна впевнено стрiляти на випередження. Ефект вiд куль також був на висотi: в обох випадках контактний гель проник до тiла, передав розряд, а уся внутрiшня начинка шокера уже зiтлiла, залишивши пiсля себе лише порожнiй стаканчик корпусу. На одязi слiдiв високої температури не залишилося, але фартухи та плаття дiвчатам доведеться помiняти - гель вiд них уже не вiдчепиться. Точно, йому теж треба зробити якомога менший перiод розпаду, щоб нiхто не встиг взяти зразки! А от iз пiстолетом проблеми: ствол вiд нагрiву все ж трiснув. Запас мiцностi не дав йому розiрватися, але тепер частина газiв прориватиметься, зменшуючи i без того невелику швидкiсть польоту кулi. Доведеться мiняти ствол. Залишаю дiвчатам по ще одному презенту, i повертаюся до Лашури.
- Ходiмо в кабiнет.
- Ш-ш-що?! - зi страхом перепитала королева, так i не отямившись вiд звукового удару.
- В кабiнет! Бiгом!!!
Як то кажуть: добрим словом i пiстолетом... Ця iстина працює скрiзь i завжди. Особливо з тими, на кого цей пiстолет спрямований.
В цьому примiщеннi я ще не бував. Не зважаючи на вдавану простоту оформлення, кожна рiч у кабiнетi мала як мiнiмум подвiйне призначення. Один робочий стiл чого вартий: у рельєфних вiзерунках ховалося майже два десятки самострiлiв, якi могли накрити увесь простiр з боку дверей. Шафи, хоч i здавалися монументальними, в будь-який момент могли перетворитися на барикади. Не бажаючи спокушати королеву мнимою перевагою, я грубо штурхнув її у крiсло для гостей, а сам всiвся на стiл. Пiстолет поклав поруч, стволом у бiк крiсла. Кiлька секунд я насолоджувався видовищем, як Лашура намагається ухилитися вiд променя лазерного прицiлу, а той постiйно дивився їй в лоб, як би вона не крутилася.
- Припиняй займатися дурницями. - вiдволiк я її вiд цього захоплюючого заняття. - Я чекав на iнформацiю. Кайя її менi так i не надала. Сподiваюся ти не повториш її помилку.
- О, ти став краще розмовляти. - зробила гордий вигляд Лашура, втупившись менi в очi. - Але слова викривляєш ще сильнiше.
- Для допиту - достатньо. Я задаватиму питання, а ти на них вiдповiдатимеш. - не так уже й нормально я говорю, але принаймнi вже не кидаю по два-три слова.
- А якщо не стану - що ти менi зробиш?
- Уб'ю всiх в маєтку i знайду тих, хто стане.
- Ти ж усе одно нас потiм вб'єш, чи не так?
- Зате без тортур. До мого приходу в маєтку було четверо людей? П'ятеро?
- Ну-ну, успiхiв тобi.
- Пiд час нашої розмови сюди нiхто не зайде?
- Ага, так я тобi й сказала!
- Ти вже когось попередила про нашу зустрiч? Ледi Майя зараз в маєтку? Тобi щось вiдомо про повiтряний флот Академiї? Ти знаєш, кому вiн пiдпорядковується? Ти бачила цю людину?
- Агов! Я ж мовчу! - от наївна дiвка.
- Тобi вiдомо, чим їхнi кораблi сьогоднi займалися? Ти спостерiгала за ними? Це робив хтось iз твоїх знайомих? Ворог? Хтось iз твого оточення? Кайя? Ханлi?
- Я тебе не слухаю! Ля-ля-ля!
Кмiтлива дiвчинка, швидко здогадалася, що менi її вiдповiдi не дуже й потрiбнi. Все ж програма розпiзнавання мови тiла та мiмiки - це ще й доволi серйозний детектор брехнi. Її створювали для допиту людей у польових умовах, а за бiльш нiж двадцять рокiв статистики там набралося достатньо, аби бути абсолютно впевненим у результатах. Я й сам уже трохи вмiю це робити без будь-яких костилiв, але два детектори брехнi завжди краще за одного. I як би вона не кричала, як би не крутилася - якiсь мої слова до неї все одно доходили. Ой! Треба на секунду вiдiйти!
- Добре. Зараз принесу.
- Що?! Що ти зробиш?! - повернулася до мене дiвчинка, коли до неї все ж дiйшла чергова моя фраза.
- Я запитав тебе, чи ти тримала колись в руках чужi очi. Тому сиди тут i не рипайся. - а зараз я трошки пожартую, ги-ги-ги. - Ер-два, на прицiл! Якщо буде смикатися, прострелиш їй кiнцiвки, кричатиме - легенi й шию... Тiльки щоб голова залишилася цiлою, зрозумiв?
- Бап-бiп! - пискнув пiстолет у стилi легендарного астродроїда, а я зiскочив зi столу й пiшов до дверей.
- Стiй! - смикнулася за мною Лашура, але попереджувальний писк пiстолета зупинив її. - Я все скажу, тiльки не чiпай її.
- Кого це - її? Кайю? А двiйнят тобi вже не шкода?
- Не чiпай їх!
- То навiщо було брикатися? Поки ти вiдповiдаєш на мої питання, вони - живуть. Я гадав, ти це одразу зрозумiла.
- А ти не боїшся, що до нас зайде хтось стороннiй?
- Не зайде. Чи ти гадаєш, що у мене один такий помiчник? - киваю на пiстолет, i знову йду до дверей.
Звiсно я блефую, такий пiстолет у мене один, та й стволом вiн насправдi ворушити не вмiє, але ж я уже казав: секрет в самих кулях. Парочку таких я прилiпив на шию дiвчатам на випадок, якщо хтось iз них отямиться. Я це одразу ж почую, i навiдаюся до них. Зараз же у мене була дещо iнша мета - випередити ледi Майю, яка саме пiдходила до маєтку. Не варто їй бачити усiляке неподобство, тому швиденько закидаю тiла служниць на плечi, i несу їх до кабiнету. Кайя i так лежить бiльш-менш природно, тому її чiпати не став, а лише пiдкинув книжку пiд звисаючу руку. Встиг саме до моменту, коли вхiднi дверi вiдчинилися.
Поки добирався до кабiнету, служницi отямилися, хоча й не спiшили подавати виду. Може просто насолоджуються тим, що їх мацають нижче спинки? Я ж у свою чергу зробив вигляд, нiби не помiтив встромленi в свою шию голки. Стоп! А чому це вони отямилися?! Хм, схоже вони зумiли позбутися шокерiв до того, як тi спрацювати. Доведеться налаштувати сенсори на... Нi, не доведеться - вони реагують на рух, а я своїми носiннями сам допомiг їм скинути розрядники. Значить будемо працювати iз програмним забезпеченням...
Зайшовши в кабiнет, демонстративно грубо закинув обидва тiла за стiл.
- Що ти з ними зробив?!
- Нiчого. Лише помацав, поки нiс. Але вони не скаржилися.
- А принiс навiщо?
- Щоб ти час не тягнула, поки я буду бiгати туди-сюди. Продовжимо?
Подальша бесiда тривала недовго. Лашура на Святiй землi виявилася таким же гостем, як i усi iншi учнi Академiї, i нiчого окрiм офiцiйних вiдомостей вона менi розказати не могла. Свята земля уже довгi роки залишалася чорною плямою на усiх картах свiту, а дiлитися вiдомостями про себе не спiшила, ревно захищаючи свої кордони i секрети. Навiть про ельфiв було вiдомо бiльше, нiж про Церкву. Тому, як джерело iнформацiї по цiй темi Лашура себе вичерпала.
- Ну i що тепер з тобою робити?
- Уб'єш мене?
- Не бачу сенсу. Ти не ворог.
- Тоды чому напав на нас?
- Хотiв дещо перевiрити. Перевiрив. - Так-так, дорогенька, я злопам'ятний.
- Добре. Тодi зробимо вигляд, нiби нiчого не сталося?
- Менi все одно. А тобi?
- А у мене є вибiр? - Дiвчинка кивнула на стовбур. - Знаєш, ти схожий на одну рослину, називається... - знову незрозумiле слово. - Його квiти прекраснi, але смердять лайном. Ось так i ти: нiби й милий, а терпiти тебе неможливо.
- А ти, як собака на сiнi: i сам не гам, i чужому не дам. Розумiєш про що я?
- Грубиш королевi. - Лашура недобре прищулилася.
- Можу собi дозволити.
- Ти що, головою вдарився, що тобi гальма зiрвало? - Це перекладач так постарався, чи вона дiйсно тiльки що матюкалася?
Але питання цiкаве. Чому я раптом вирiшив з'ясовувати обставини силою? Начебто i хотiв показати себе психом, але хапатися за зброю - це вже перебiр. Переглядаючи логи систем, я дiйшов до останньої доби i свого походу на болото. Ось я поглинаю увесь зiбраний каталiзатор, тут я пробираюся на берег, а потiм отямлюсь на борту... Знову на березi? А, ну звiсно ж, сенсорика у архiв пишеться постiйно, хоча й мiстить у собi лише картинку зi звуком - на випадок, якщо знадобляться вiдеодокази. Треба було одразу сюди зазирнути.
I що довше я дивився записи, то гiрше менi ставало. Тут уже не фейспалм, а справжнiй фейс-об-тейбл робити треба. I не раз! Виявилося, що насправдi до мене в голову нiхто не лазив! Просто я вилiз на зовсiм iнший берег болота, а там пiд товстим шаром грунту ховалася цiла батарей шокових мiн. Колись мене Джейкоб Харгрiв такими приголубив, коли я намагався проникнути в головний комплекс Призми. Щоправда цi виглядали як серiйний вирiб, а не лабораторне обладнання, i потужнiсть видавали значно меншу. Для мене це не смертельно, я ще тодi навчився боротися з електромагнiтним iмпульсом, але приємного в ролi електричного провiдника мало. Звiдки в цьому свiтi з'явилися слiди цивiлiзацiї ХХI столiття - буду розбиратися потiм. Зараз же мене бiльше хвилювала власна неадекватнiсть пiсля розряду. Навiщо я ловив тих тварин? Що за конструкти я в них запихував? Що я взагалi там витворяв?! Про що я думав?!!! На фонi того божевiлля, яке я творив бiля болота, моя нинiшня витiвка виглядає звичайним непорозумiнням. Але треба щось вирiшувати, бо Лашура уже починає щось махати двiйнятам.
- Хто допоможе менi дiзнатися бiльше?
- Не знаю. Шукай сам.
- Тут є бiблiотека?
- Туди пускають лише учнiв. - скрипнула зубами дiвчинка. - Або збирають рекомендацiї не менш як вiд трьох представникiв учнiвської ради, i оплачують користування. Не вiриш - спитай Вах Ханлi.
- Свою рекомендацiю даси?
- Пiсля всього, що сьогоднi сталося?!
- Звучить як натяк на стосунки.
- Гр-р-р! Навiть не думай, що я так просто вдруге пробачу тобi твої витiвки.
- Звикай. Нам iще разом жити.
- Гр-р-р!!! Треба було тебе записувати в блазнi! Буде тобi рекомендацiя! От тiльки де ти все iнше вiзьмеш? За тебе нiхто не поручиться, а тим бiльше грошей в борг не дасть.
- Ти документи пiдготуй, а я грошi я знайду.
Легко сказати - знайду! Втiм, якщо тут грошова система не дуже складна, то пiдробити стартовий капiтал - раз плюнути! Це буде крайнiй варiант. А зараз у мене все ще є можливiсть зайнятися пiдробiтком у стiнах Академiї. Сподiваюся моєї продуктивностi вистачить, аби отримати необхiдну суму бодай за тиждень. Чи за мiсяць? Добре, вiдкладемо питання заробiтку на завтра. В рештi-решт, залiзти у бiблiотеку я можу й так але, якщо мої пiдозри справдяться i усi записи тут зберiгають без систематизацiї - на пошуки iнформацiї пiде значно бiльше часу. Якщо я взагалi зможу там бодай щось вiдшукати.
В цей момент до кабiнету зазирнула ледi Майя. Служницi ж до цього моменту вже припинили прикидатися, i саме допомагали Лашурi приводити себе до ладу. Окинувши мене, сидячого на столi, незадоволеним поглядом, ледi Майя дуже офiцiйним тоном попросила допомогти перенести панi Кайю до її кiмнати. Я вiдмовлятися не став. Все одно фiзична праця iнтелектуальнiй не заважає. Взявши бiльшу за себе дiвчину на руки, я пiшов заносити тiло в його апартаменти. Де розташувалася Кайя я знаю, але там я лише розставляв меблi. Цiкаво буде подивитися, як живе справжнiй лицар.
Кiмната на другому поверсi за розмiрами вдвiчi бiльша за мою, i заставлена значно колоритнiше. Одразу видно, що Кайя присвятила себе службi. Усе було розставлене по мiсцях, нiчого не стирчить, нiчого зайвого... Хоча нi, дещо зайве в кiмнатi я просто не одразу помiтив - величезний, налiплений на стелю плакат iз не дуже чiткою фотографiєю двобою лицарiв на аренi: червоного i блакитного. Ну червоного лицаря Кайї я впiзнав одразу, все ж його уламки ще довго валялися на островi, а от блакитний... Хм, i чому цей лицар здається менi таким знайо... Твою ж дивiзiю! Мiлких деталей достатньо, аби я впiзнав свого маскованого знайомого! Тепер залишається лише дiзнатися, хто був пiлотом цього лицаря, i можна смiливо йти псувати йому життя. Хоча нi, так буде нецiкаво: помста має бути повiльною, щоб жертва усе бачила, розумiла i вiдчувала. Я маю сповна насолодитися знищенням цього йолопа.
Стоп! Що це таке було? Це я злюсь? Нi, це вже прийшло вiд тiла. Ох Кейнсi, ну й гад же ти - навiть з того свiту умудрився пiдiсрати! Я ж тепер не заспокоюся, доки не отримаю задоволення вiд знищення свого ворога, хоча ранiше узагалi його таким не вважав. Вiн не перший, хто намагається мене вбити. Хоча нi, вiн обманув сподiвання мого носiя i навiть спробував познущатися над ним, а це вже образа мене, як НК. Ну добре, додамо його до своїх планiв. Сподiваюся моя маленька вендета не перешкодить менi якiсно влитися в новий свiт. Ще прогнози на майбутнє маєш? Ну от i добре. Кайю спати поклали, роздягати не будемо, знiмемо лише взуття. Ох ти ж...
Повна iзоляцiя!
Фу, добре що я вже кiлька разiв здох! Нiколи не думав, що у жiнок може так смердiти вiд нiг, просто нi разу за все своє свiдоме життя з цим не стикався. Якщо наступного разу потраплю в тiло Джеймса Бонда - матиму на увазi. Так, кладу черевики бiля лiжка i розвертаюся на вихiд. О, а що це за коробочка стирчить з-пiд лiжка? Але роздивлятися уже немає часу, бо сонар показує наближення двiйнят. Ну що ж, тепер я можу спокiйно повернутися до вiдробiтку, якщо мене погодяться випустити. Адже погодяться, правда?
- Дiвчата. - звернувся я, коли пропускав їх у кiмнату. - Вибачте за безтактнiсть. Як вас звати?
- Хiкарi. - свiтленька.
- Мiзукi. - темненька.
- Вам що, клички по кольору волосся давали?- вголос подумав я, звiряючись зi словником. - Логiчно. Придивiться за Лашурою.
Бiльше провокувати дiвчат не став i швиденько покинув будинок. Цi двiйнята мене вiдверто зацiкавили. Треба буде обов'язково якось взяти у них карту бойових прийомiв для жiночого тiла - про всяк випадок. Не дай матриця менi потрапити у жiноче тiло, але готовим треба бути до всього.
Бiльше в маєтку менi сьогоднi робити нiчого, тому я вiдправився до вже знайомого менi колектора. На жаль мої манiпуляцiї не залишилися непомiченими, i зараз там крутилася парочка працiвникiв, витягуючи з люку довжелезнi чорнi стрiчки колишнього нанореактора, якi ще не встигли повнiстю лiквiдуватися. Подавши команду на самознищення, я дозволив собi ще хвилину поспостерiгати за ошелешеними працiвницями, на чиїх очах величезна маса синтетичних водоростей розсипалася в попiл, а потiм вiдправився гуляти. Якщо не можеш поповнити матерiальнi запаси - переключайся на нематерiальнi. Принаймнi вб'ю час до ранку, а потiм на мене чекає дуже цiкава бесiда iз однiєю молодою винахiдницею. Як би я не ставився до рiвня тутешнiх технологiй, але знати свого ворога в обличчя треба завжди. А де ще можна ознайомитися з передовими досягненнями, як не в лабораторiї Вах Ванлi?
Знайшовши в найближчiй алеї лавку, я розвалився на нiй i, неприродно закинувши голову назад, аж за спинку, занурився у свiй вiртуальний свiт. 83% розгортання систем, це дуже хороший показник, але менi потрiбнi усi 100%, аби почати нормально працювати. В рештi решт потрiбно вiдновити увесь софт, вiдсутнiсть якого менi дуже дошкуляє. Була б у мене нормальна САПР, я би спокiйно оформив нанореактор у потрiбному виглядi, а не ганявся за ним бозна-де. Коли операцiйна оболонка завантажилася, я запустив процедуру дiагностики i став передивлятися виведену програмою схему НК у пошуках дефектiв.
У грi НК показаний, як стильний комбiнезон iз гуми та металу. Насправдi ж гуми в його складi майже немає. Хiба що на пiдошвах та долонях. Усе iнше повнiстю складається iз полiмерiв, рiзноманiтних сплавiв та композитних матерiалiв, бiльшiсть з яких людству не знайомi. Незнайомi з технологiєю люди часто думають, що НК повнiстю складається iз нанiтiв, але це мiф. Насправдi ж усiх видiв нанiтiв у ньому набереться не бiльше кiлограма-двох. А от усе iнше - повнiстю результат їхньої дiяльностi. Вони не виконують прямих наказiв оператора, а лише обслуговують вже створенi системи. I для цього потрiбна вiдповiдна iнфраструктура: аналог кровоносної, нервової системи, опорно-руховий апарат, джерела енергiї, генератори, рiзноманiтнi допомiжнi пристосування... Так i не знайшовши нiяких вiдхилень, я переключився на свого носiя. I ось тут на мене вже чекало одразу кiлька сюрпризiв.
По-перше, i це дуже пiдозрiло, тiло оригiнального Кейнсi було майже нежиттєздатне. Показники органiзму були настiльки аномальними, що без моєї допомоги хлопець загнувся б уже через тиждень-другий, не кажучи вже про життя в такому станi. Я вперше бачу, щоб тiло людини працювало в настiльки екстреному режимi. Одних тiльки гормонiв видiлялося в пiвтора рази бiльше за норму. I усе це перетворює видiльну системою на справжнiй розпилювач феромонiв! Здавалося хтось пiдключився до хлопця i ввiв код: BEKKNQV. Знаючi люди мене зрозумiють. Тепер, коли я замiнив шкiру мiмiкрилом, такого ефекту уже немає. Та згадуючи свої першi днi у цьому свiтi, я все бiльше схилявся до думки, що хлопця хотiли перетворити на типового гаремника. Лашура та її компанiя стали першими жертвами цiєї газової атаки. Можна собi тiльки уявити, що б зробили зi мною, якби я заявився в Академiю зi звичайним, невдосконаленим тiлом! Жах!
По-друге, я нарештi зрозумiв причину свого божевiлля. Виявилося, що мiй носiй потрапив сюди не дуже здоровим. У нього в лопатках та ще кiлькох кiстках стирчали хiрургiчнi гвинти! Схоже пошкодив хребет. Напевно його витягнули прямо iз госпiталю. Навiть не уявляю, де вiн в такому вiцi умудрився отримати настiльки серйознi травми. Асимiлюючи це тiло, я зосередився лише на нервовiй системi, залишивши решту органiзму на вiдкуп автоматицi. Виконуючи програму, нанiти почали пожирати усе, що пiдходило пiд категорiю ресурсiв. До неї увiйшли i вищезгаданi гвинти. Але оскiльки тiло ще не одужало, то система не стала їх прибирати, просто прорiсши всерединi них. Органiзувавши собi екзоскелет з вуглецю, я взагалi сплутав плани програмi, i залiзяки залишилися стирчати в тiлi. Тепер же вони при першiй-лiпшiй можливостi органiзовують менi коротке замикання, передаючи ток прямо до того нейрошунту, який я виявив пiд час захоплення тiла. I в цьому не було б нiчого страшного, iзолювати проблемнi дiлянки дуже просто, якби не природа самих нанiтiв. Вони ж будь-яке електромагнiтне випромiнювання поглинають наче рибки - корм! От i казяться пiсля кожного розряду, а з ними i я - за компанiю. Зараз в мене тупо немає iнструментiв, щоб усунути цей недолiк. А поки з'являться - система вже й сама доведе тiло до iдеалу. Залишається лише чекати i старатися не натрапити на неприємностi.
Але доля вирiшила помститися менi за мiй вчинок, i на мене вийшов 'коору'. Чесно: вперше побачивши одного iз них, я й сам не зрозумiв, як опинився на iншому кiнцi алеї! Чому я тiкав? Та тому, що я потрапив у АНIМЕ! Ще не зрозумiло? Тодi нагадаю: зв'язок мiж свiтами дуже тiсний, i елементи одного, як я вже переконався, легко можна зустрiти в iншому. А цi пухнастi паразити ну дуже схожi на одну жовто-чорну мишу, яка любить плюватися блискавками! Не знаю, чи мають цi гризуни електричнi органи, але їхня пухнастiсть створює ризик отримати удар струмом. На перший погляд в цьому немає нiчого страшного: знiмаючи синтетичний светр через голову, ти теж чуєш трiск статичних розрядiв, а iнколи i зловиш парочку на себе. Коли ж ти працюєш iз комп'ютерною технiкою, такий розряд може бути фатальним для чутливих схем. Ну а якщо розряд пустити прямо в неекранований процесор? А в менi саме зараз стирчать парочка залiзяк, напряму з'єднаних iз моїми системами. Додайте сюди мою нелюбов до ЕМI, i вам стане зрозумiлою моя реакцiя. Один невiрний рух - i мене накриє!
Коротше, тiкав я вiд цього Пiкачу через парк i стадiон, зупинившись лише на верхiвцi однiєї з колон, якими була заставлена арена. Але пухнастий гад не хотiв так просто здаватися i на його голос позбiгалися iншi гризуни з усiєї округи. Як би я не укривався камуфляжем, на яку б колону я не перестрибував, тварини швидко мене знаходили. Здається вони йшли по запаху. Але не встиг я це зрозумiти, як менi прямо на голову звалився один iз гризунiв. Я майже ухилився, але цей паразит встиг вигнутися в польотi, зачепивши мене пишним хвостом.
Трiсь!
Ай! Хм, а статичний струм - це не так уже й страшно! Зараз проведемо тест! Iди-но сюди, наука не забуде твою жертву!
Трiсь-трiсь-трiсь!
Активацiя iнтелектуальної матрицi через:
3...
2...
1...
***
- ...А як iще я повинна це розумiти?! - по третьому колу визвiрялася на Рей директриса. - У нас пiд боком бiгає шпигун, а ми навiть не знаємо, що вiн там робив!
- Я вже зв'язалася iз Церквою, i завтра прибудуть команди...
- Хiба я дозволяла з кимось зв'язуватися? Вашi повноваження й досi не пiдтвердженi, а значить накази тут вiддаю я!
- Ви забуваєтесь, панi Директор. - процiдила крiзь зуби Рей.
- Нi, це Ви забуваєтесь! Заявилися без попередження, i робите вигляд, нiби все навколо просто збiг обставин! Я уже давно не вiрю у випадковостi, тому запитаю ще раз: що тут вiдбувається? Не спiшiть вiдповiдати. Подумайте як слiд.
- Ця iнформацiя Вам нiчого не дасть.
- Навiщо ж тодi її замовчувати вiд мене?
- Як знаєте. Я Вас попереджала. Церква пiдозрює, що з'явився ще один Посвячений.
- Звiдки? Це хтось iз ваших вiдколовся?
- Нi. Усi Посвяченi, як я встигла переконатися, на своїх мiсцях. Це хтось стороннiй.
- Значить Церква втрачає позицiї. - директриса вирiвнялася у крiслi i нарештi дозволила собi видихнути. - Цього слiд було очiкувати.
- Ви задоволенi такою вiдповiддю?
- Нi, але бiльшого вiд тебе я все одно не почую. Це ж був вiн - ваш небiжчик?
- Ймовiрно. Тiло так i не знайшли.
- Розiбралися, що вiн там робив?
- Нi. Ми навiть не знаємо, на що вiдреагували тi пастки.
- Зрозумiло. Що збираєшся робити далi?
- Чекати iнструкцiй.
- Добре. Будемо вважати, що наша розмова закiнчилася. Продовжимо, коли прибудуть твої колеги. Мiсi! - гукнула Директриса в переговорну трубку, i за мить в дверях кабiнету завмерла секретарка. - Проведи панi Рей у гостьовi кiмнати. I пристав туди вартових, щоб з нашою гостею нiчого не сталося.
Тут Рей було вже нiчим крити. Без грамоти у неї тут немає нiяких прав, i Директриса легко могла посадити її в карцер 'до встановлення обставин'. У порiвняннi з ним домашнiй арешт - це навiть не серйозно. Дiвчина часто тут бувала, але щоразу дивувалася тому, наскiльки затишною в порiвняннi з храмами Церкви, виглядала Академiя. Хотiлося впасти прямо тут, або краще на газон, увiбрати в себе тепло прогрiтої за день землi, вдихнути духмяний запах трав... Щоправда блаженний настрiй трохи збивали крики з боку маєткiв, але це ж Академiя - тут нiколи не буває спокiйно.
Кiмната для гостей виявилася зовсiм крихiтною, але тут було головне - лiжко! Звикнувши до життя в походi, Рей цiнувала будь-якi зручностi. Так i тепер вона збиралася як слiд виспатися. Вже готуючись до сну, дiвчина почула наближення однiєї своєї знайомої. Чуйка одразу ж закричала про близькi неприємностi i в головi агента Церкви увiмкнулася лише одна програма - тiкати! Готуватися до втечi вже було нiколи, тому Рей зробила те, що встигла: вiдкрила вiкно i стрибнула в нiчну темряву. Буквально секунду потому до кiмнати увiрвався фiолетовий згусток позитиву.
- Рей, дорогень-ка... Рей?! Куди ви її подiли?! - наставниця Мiзайя вхопила вартову за шкибарку i почала витрушувати з неї вiдповiдь.
- Доповiдай давай! - Мiзайя нарештi вiдпустила свою жертву i взялася оглядати кiмнату.
Особливу її увагу привернув залишений утiкачкою одяг. Навряд чи вона ризикне показатись комусь на очi у такому виглядi. А значить... Можна трохи повеселитися! Як i було задумано! Прихопивши одяг, наставниця швидко покинула примiщення. I нiхто не помiтив, як полегшено зiтхнув силует у спiднiй сорочцi у кущах пiд вiкном. Прекрасно знаючи характер наставницi Мiзайї, цiєї ходячої проблеми, Рей збиралася якомога довше уникати зустрiчi з нею. I вiдсутнiсть одягу для цього - не перешкода. Все одно їй тепер не можна нiкому показуватися на очi.
Рей працювала на Церквуа, скiльки себе пам'ятала. Все її життя пiдпорядковувалося суворому розпорядку i цiлому зводу правил. Але Мiзайя... Дiвчина нiяк не могла зрозумiти, як таку невгамовну особистiсть могли влаштувати на роль наставника молодому поколiнню? Вони були антиподами один-одного. Мiзайя прекрасно володiла будь-якою зброєю i вмiла помахати руками, Рей же волiла завжди користуватися магiєю. Перша обожнювала перебувати в центрi уваги, вiдшукати ж другу - завдання нетривiальне. I якщо Рей зайняла своє становище в iєрархiї тiльки завдяки своїм талантам, то кар'єру цiєї невгамовної ледi можна пояснити хiба що чиїмось заступництвом. Ну не може бути, щоб заради навiть прекрасного майстра-дуелянта так старалися. Повинно бути щось ще! Але нiчого не було. Особиста справа Мiзайi виявилося абсолютно чистою. Невже сама Церква постаралася? Знову ж таки - заради чого? Можливо, вiдповiдi могла б дати сама наставниця, але досi усi розмови з нею закiнчувалися лише черговим скандалом. А скандали Рей дуже не любила.
Вискочивши з кущiв, Рей швиденько перебiгла газон i повернула в бiк порту. Треба було дiстатися туди ранiше, нiж її почнуть шукати, а потiм уже буде простiше загубитися серед працiвникiв.
Все йшло майже iдеально, доки неподалiк не почулися уже знайомi крики. Не маючи виходу, Рей була змушена видряпатися на єдине достатньо густе дерево, аби не потрапити на очi невiдомому. А поки вона влаштовувалася на гiлках, внизу почався справжнiй безлад. Хтось невисокий i явно дуже злий ганявся за цiлою зграєю коору, а iнша зграя навпаки - наздоганяла його. Мисливець явно був не в собi, кидаючись в тваринок усе, що потрапляло пiд руки, але не дозволяв жоднiй з них наблизитися до нього. Грубий, хриплий голос унизу явно лаявся на незнайомiй мовi. Ученицi так не говорять, а учнiв ще в перший рiк привчають до етикету. Хто ж це може бути?
Цей гамiр не мiг залишитися непомiченим, i уже через кiлька хвилин на шум прибiгла парочка вартових. Невiдомий порушник, керуючись тiєю ж логiкою, що i Рей, одним стрибком опинився на деревi. Одразу ж помiтивши сусiдку, вiн ненадовго завмер, пiсля чого ще раз вiд душi вилаявся. Дiвчинi навiть стало нiяково вiд виплеснутих на неї почуттiв.
- Fucking rats! - нарештi виплюнув останню фразу хлопець i лише потiм перевiв подих. - Ти хто така, i що тут робиш?
Такої зустрiчi вона точно не чекала: жовто-чорний комбiнезон, татуювання на обличчi у виглядi вусiв, бiлява чуприна... Це був той-самий навiжений, якого вони виловили бiля Болота! Тiльки такий псих мiг горизонтально (!) стояти на стовбурi дерева. От тiльки тодi вiн виглядав простiше. Тепер же додалося бiльше мiлких деталей. Сьогоднi Рей вперше почула його голос, i вiн їй... Не сподобався, якщо чесно. Його голос постiйно троївся, нiби кiлька людей говорять одночасно, та й акцент дуже рiзав слух. Деякi слова хлопець вимовляв чiтко й правильно, а iншi перекручував настiльки, що було майже неможливо щось розiбрати. Але найбiльше Рей не сподобалося його обличчя. Нiби й нiчого незвичного, але надто вже воно було... Вираженим. I ось саме ця 'вираженiсть' i насторожувала дiвчину. Вона спробувала зафiксувати в пам'ятi усi особливi риси, аби потiм вiдтворити портрет порушника - безрезультатно. Щойно вона зосереджувалася на чомусь одному, як усе мiнялося. Зовсiм трiшки, але мiнялося. Його обличчя нi на секунду не залишалося статичним.
- Чого витрiщилася? Агов! - хлопець клацнув пальцями у неї перед очима, привертаючи увагу. - Я не Саске, а ти не Сакура, щоб так зависати!
- Що? - отямилася вiд своїх спостережень Рей i одразу ж смикнулася, мало не зiрвавшись з гiлки, настiльки близько раптом опинився цей юнак.
- Може спочатку представишся?
- Ну...
Рей зробила так, як її вчили: встановила зоровий контакт i... I все! Зазирнувши в очi незнайомця, вона лише на мить розгубилася, але й цього виявилося достатньо, аби повнiстю втратити контроль над ситуацiєю. Очi хлопця, здавалося, свiтилися в темрявi. Цей погляд проникав прямо в душу, не давав зосередитися, пiдкоряв тебе... Як i обличчя свого власника, очi теж постiйно змiнювалися. Сiра на початку, роздiлена на три однаковi сегменти райдужка плавно змiнила свiй колiр на свiтло-блакитний, i крутилася-крутилася-крутилася... Неначе висвердлюючи дiрку в головi, через яку витiкали абсолютно всi думки.
Вiд споглядання одне одного їх вiдiрвав шум унизу. Розiбравшись, куди подiвся їхнiй утiкач, коору почали дряпатися на дерево. Кiлькох особливо нахабних хлопець спробував скинути вниз. Гризуни ж, розпушивши хвiст, спокiйно опускалися на землю й знову лiзли вгору, нiби їм тут було медом намазано. Зрозумiвши, що його схованку знайшли, хлопець без зайвих розмов сам зiстрибнув вниз i, з криком "Iнвiзiбл Джитсу!" чкурнув геть.
Вартовi, що вже збиралися йти геть, знову повернулися на звук i побачили, як кiлька десяткiв тварин метнулися вслiд за розмитою тiнню. Звiсно ж вони кинулися наздоганяти невидимого порушника, i уже через кiлька хвилин в саду знову було тихо.
- I що це було? - поцiкавилася Рей в коору, що ненароком вiдбився вiд зграї. - Кошмар, нiби нам однiєї навiженої мало.
- Мiу! - обурився хвостатий, намагаючись вирватися з рук.
Вiдпустивши тваринку, Рей злiзла з дерева й попрямувала у зворотному напрямку. Ще раз привiтавшись iз вахтеркою на входi, дiвчина пройшла до своєї кiмнати. Як вона i очiкувала, не обiйшлося без маленької каверзи вiд Мiзайї - зник її одяг. Не зважаючи на те, що вони з Мiзайєю виглядали однолiтками, остання завжди вела себе як дитина, постiйно вигадуючи щось нове. Але зараз це вже немає нiякого значення. В її речах є запасний комплект, її речi лежать у надiйному мiсцi, а ганятися за невгамовною наставницею в неї немає нiякого бажання. Тим бiльше, що у неї вже є iграшка. Влаштовуючись в лiжку Рей була впевнена, що того незнайомця Мiзайя точно впiймає не скоро, i побажала йому багато сил та терпiння. Бажано - на цiлу нiч.
***
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: WTF?!!! Ну що зi мною не так? Звiдки в менi це божевiлля взялося? Ранiше ж такого не бувало! I бiс iз ним - з божевiллям. Я за нiч умудрився десь загубити майже п'ять кiлограм своєї маси! У пошуках вiдповiдi я знову звернувся до архiвiв. Переглядаючи записи своїх нiчних пригод, в мене виникло нестримне бажання побитися головою об стiнку! Дiло було так...
Гладити тварин менi не сподобалося. Кожен розряд статичного струму дiяв на мене не гiрше за шокер, тому я почав вiдганяти гризунiв, що буквально оточили мене. Пiсля кiлькох хвилин активної гiмнастики я надав собi вигляд Наруто, i з гучними викриками почав бiгати по стiнах, дахах, деревах... Навiть по водi! (Дiдько, як я це робив?!) Тварини не здавалися. Я розiзлився. Витрачати на них високотехнологiчнi патрони було святотацтвом, тому користувався пiдручними засобами: камiння, гiлки, вазони... Свята Матриця, яка ганьба! Довелося навiть заскочити на територiю особливо великого маєтку за боєприпасами. Здається це була територiя роду Нарадан. Тут оборонятися стало значно зручнiше, хоча й доводилося маневрувати мiж особливо великими кущами. Так я i розважався, поки на з будинку не вийшла охоронниця принцеси. Сподiваюся альбiноска не встигла мене побачити.
Потiм я перейшов на територiю одного iз паркiв, де зустрiвся зi ще однiєю жовтоокою кралею. Я навiть уявити собi не мiг, що в Академiї знайдеться ще хтось, окрiм мене, хто буде гуляти вночi по деревах. До прислуги вона точно належати не могла, для учнiв - надто доросла, а наставники себе так не ведуть. Скорiш за все це була гостя, або чиясь особиста слуга. Хотiв навiть познайомитися, але вона так пiдозрiло на мене поглядала... Наче на пiддослiдного! Бррр... Коротше, звiдти довелося злиняти.
Тодi ж до моєї прогулянки пiдключилися i вартовi Академiї: двоє чоловiкiв та семеро жiнок на чолi iз, як несподiвано виявилося, наставницею Мiзайєю. Чим я так прогнiвив долю? Нi, з охороною проблем не виникло: ривок через паркан, i я вже у центральному саду. А от iз Мiзайєю довелося помучитися. Передчуваючи чергову порцiю неприємностей, я рвонув у бiк повiтряного порту. Коли Су-Ван залiтав на стоянку, я бачив там безлiч вантажних контейнерiв, помiж яких було легко заховатися. За два днi їх ще не встигли розiбрати, тому я швидко пiрнув у цi хащi й зачаївся.
Ненадовго, бо моя неадекватна частина одразу ж зацiкавилася вмiстом контейнерiв. Нормально читати я так i не навчився, тому вiдкривав навмання. В деяких виявилися припаси для Академiї, у iнших - особистi речi аристократiї. Саме за переглядом останнiх мене й застала Мiзайя. В мене в руках саме був якийсь церемонiальний меч. Можливо тому вона й не стала одразу нападати, а потiм уже я заговорив їй зуби. Ну як заговорив - повторювати увесь той маразм я не збираюся, але судячи iз реакцiї дами, її мозок тодi кипiв не гiрше, нiж у мене зараз. Через кiлька хвилин пiдтягнулася охорона порту, i менi довелося тiкати. Меч закинув назад у контейнер, а от пiхви вiд нього iз непристойними натяками умудрився вручити Мiзайї... Буеее! Не хочу бiльше дивитися! Але ж треба!
А ще я дiзнався, що волосся Мiзаї теж непогано електризується. Мене торкнуло ще на пiвгодини. Далi була бiганина складом, налiт на гуртожиток, екстримальнi стрибки мiж дахами у стилi вищезгаданого Наруто (мiж iншим, Мiзайя вiд мене не дуже й вiдставала), та купання у мiсцевих водоймах. Скорiш за все масу я втратив саме там. Бiльше нiде. От тiльки де саме я це зробив? Я ж вилiз аж на iншому кiнцi Академiї. Пiд водою камера ослiпла, а я орiєнтувався за допомогою сонару, значить конкретного маршруту в мене немає. Доведеться обстежувати усi ставки, а їх аж 16, не кажучи вже про сполучнi канали та iншi водопроводи... Коротше, роботи у мене тепер днiв на чотири, якщо не бiльше. Єдиний плюс - пiд водою отримати розряд буде набагато важче.
Надворi уже свiтало. Шукати свою пропажу вдень нерозумно - можуть помiтити. Риба у ставках ще не здохла, отже втраченi матерiали неактивнi, i можна не поспiшати. Так чи iнакше, а у мене попереду цiлий день. Пора б уже почати реалiзовувати свої плани. На чому я там зупинився? Ага, навiдатися в лабораторiю Вах Ханлi. От тiльки мене туди й близько нiхто не пiдпустить. Доведеться ловити її деiнде. Для збору iнформацiї я повернув собi первозданий вигляд лакея. Також знову перейшов на короткi фрази по два-три слова, аби не показувати свiй акцент, який я уже встиг двiчi засвiтити. I поки я не отримаю достатню статистику для перекладача, нормально говорити менi не свiтить.
За час моєї короткої роботи на Академiю, я встиг набути деякої слави, i тепер помiж працiвницями мало не анекдоти ходили про симпатичного слугу. Де вони в менi симпатичнiсть побачили? Отримати вiд них потрiбнi вiдомостi виявилося надзвичайно просто, хоча вже через пiвгодини пiшов слух, що я сватаюся до однiєї генiальної ученицi.
Вах Ханлi дiйсно виправдовує своє прiзвище. Вах! Саме так про неї i вiдгукувалися бiльшiсть наставникiв. Будучи ровесницею Лашури, вона уже тягнула програму третього року! Мало того, вона ще й зумiла засвiтитися перед першими особами iнших держав, i запропонувати їм якийсь свiй винахiд. Тiльки тссс! Це великий секрет! Не секрет тiльки те, що її фiнансують уже другий рiк поспiль, i коло зацiкавлених осiб тiльки збiльшується. Не в останню чергу - завдяки Лашурi, яка перша помiтила перспективну ученицю, i тепер бере собi десять вiдсоткiв вiд... Вiд чого конкретно - нiхто сказати не змiг.
Стою я, значить, бiля гуртожитку, чекаю на свою "дiвчину", а спиною аж вiдчуваю десяток хижих поглядiв. Навiть комендантша час вiд часу озиралася на мене, не кажучи вже про всiх iнших жителiв. Ось дзвiн на головнiй баштi вiдбив кiнець урокiв, i увесь простiр заповнили дiвчата рiзного вiку. I кожна друга поглядає на тебе, як на можливий трофей, а кожна десята хоче з тобою познайомитися. Був би на моєму мiсцi звичайний хлопець - клюнув би одразу. Але я ж бачу, що для них це просто спортивний iнтерес, i почуттями тут навiть не пахне. Точнiше пахне, але точно не почуттями. Не приведи мене BIOS жити в такому квiтнику. Тiльки кам'яна пика i рятувала. Хоча, можливо їх вiдлякував погляд вiвiсектора? Я ж кiлька разiв реально збирався пустити їх на дослiди. Хм, треба обмiркувати...
- Привiт Кейнсi! А що ти тут робиш? - нарештi пробилася крiзь натовп винахiдниця.
- Панi Вах Ханлi. - вклоняюсь, як того i вимагають правила. - Чекаю на Вас. Ви - знавець лицарiв. Найкращий в Академiї. Не вiдмовитеся просвiтити?
- Взагалi то це заборонено... - скривилася дiвчинка. - А чому саме я?
- Панi Лашура сказала: "шукай сам". Бiльше нiкого не знаю. Ви - єдина знайома. - показую рукою на оточуючих дiвчат, якi ну зовсiм випадково зупинилися поруч i грiють вуха.
- Що, так i сказала? - не повiрила винахiдниця, пiдозрiло на мене поглядаючи.
- Не зовсiм. Це якщо коротко.
- Ось тепер вiрю. - розслабилася дiвчинка, сама додумавши усе недосказане. - Я б залюбки тобi допомогла, але давала клятву не розголошувати секрети лицарiв стороннiм. Ти ж навiть не учень Академiї.
- А загальнi вiдомостi?
- Ну, хiба що дуже загальнi... Або навiть... - вона задумалася, дивлячись кудись у простiр. - Можна зробити iнакше. Ходiмо!
Пiсля десяти хвилин бiганини i кiлькох вузьких коридорiв ми вiдiрвалися вiд переслiдування i опинились бiля ворiт Арени. Здається за ними знаходиться ангар для лицарiв. Я думав, що це буде якась екскурсiя, але Ханлi потягнула мене далi, i невдовзi я потрапив у пiдземнi майстернi Академiї. Справжнiх лицарiв тут не було, але уздовж стiн на стапелях стояли два десятки тренувальних обладункiв. Деякi були пошкодженi, деякi виглядали зовсiм новими, а одного розiбрали майже повнiстю.
Вперше побачивши розiбраний обладунок, я одразу ж увiмкнув запис усiєї зовнiшньої сенсорики, аби потiм мати змогу проаналiзувати отриманi данi. Вже зараз я мiг сказати багато чого про будову цього механiзма, та його вразливi мiсця. Одразу ж кидалася в очi вiдсутнiсть рами, її функцiю виконував сам корпус. Конструкцiя була дуже легка навiть на вигляд. Прямо при менi один iз механiкiв руками зняв одну iз рук, пробачте за каламбур. Навряд чи вона могла важити бiльше десяти кiлограм, iнакше для цього були б якiсь пристосування. А значить i привiд потрiбен не такий вже й потужний. Окремої уваги заслуговували ноги машини. Ханлi сказала, що це насправдi не ноги, а глайдери. Не розумiю, до чого тут планери? Скорiш за все вона мала на увазi якийсь варiант шассi, на кшталт повiтряної подушки. На жаль продемонструвати їх роботу зараз нiхто не дозволить, але у мене є записи дуелi за участю Ханлi. I там добре видно, що пiд "ногами" обладункiв дiйсно виднiється якесь марево, наче гаряче повiтря дрижить. А якщо збiльшити зображення, то можна помiтити, як пiщинки землi пiд лицарем утрамбовуються. Значить вони лiтають, опираючись не на повiтря, iнакше б глядачiв там ослiпило пiском. Певно робочим тiлом тут знову ж таки виступає таємничий ефiр. Треба буде якось взяти зразки цiєї дивовижної речовини. Але то потiм, зараз - технiка!
Ханлi розказувала швидко й по сутi, але часто заглиблювалася у технiчнi особливостi, бiльшу частину слiв iз яких я не знав, i доводилося повертати її до реальностi, або переводити тему на щось iнше. Тому не дивно, що уже через годину я приблизно знав основнi характеристики обладункiв: висота - 2,4 м, ширина - 1,3 м маса порожнього - 70 кг, середня швидкiсть - 10 м/с, в повiтрi на витягнутiй руцi пiднiмає до 30 кг, а стоячи на землi - майже 45, висота польоту - до одного метра, i стрибки до чотирьох метрiв вертикально вгору.
Я спробував розiбратися у системi керування, але нiчого конкретного сказати так i не змiг. На вигляд усе це бiльше нагадувало гiдравлiку: такi ж поршнi та цилiндри. Якщо я не помиляюся, то рука повторювала рухи джойстика, бiльше схожого кермо велосипеда - з таким же ручним гальмом на кiнцi, i теж увитий тоненькими шлангами, якi вiдходили вiд кожного шарнiру. Тут навiть був слабкий зворотнiй зв'язок, аби оператор мiг вiдчувати передане зусилля. Скорiш за все тут в основi лежить програмування ефiру на певну дiю. Серцем механiзму був великий компресор на спинi обладунка. Вiн закачував ефiр у шланги та глайдери, беручи енергiю з того ж таки ефiру. Як на мене, це був би iдеальний екзоскелет для солдата: легкий, маневрений, простий i, на вiдмiну вiд лицарiв, не обмежений у часi пiлотування. Для керування нiяких особливих навикiв не вимагається. Просто залiзаєш, прив'язуєшся, береш в кожну руку по джойстику, засовуєш ноги в стремена, тебе заводять i вперед - на барикади! Звiсно ж усе це за умови, що ти маєш здiбностi. Недолiк був лише один - без ефiру вiн нi на що не здатен.
- Ну i навiщо була потрiбна уся ця вистава? - незадоволено поцiкавилася Ханлi, коли ми вже виходили з майстернi.
- Вистава?
- Ти ж i без мене все прекрасно зрозумiв. Навiщо напрошувався?
- Розумiю суть. Не знаю слiв. Читати не вмiю. Потрiбен був наставник. - здається пора трохи змiнити тему. - Або наставниця.
- Ем... - одразу знiяковiла дiвчинка, одразу ж втративши усю свою войовничiсть. - Ну, тодi тобi треба було спочатку абетку вивчити... I вже тодi...
- Ваша допомога краща. - ще трохи лестощiв не завадить. - Лашура правильно сказала.
- Це не тiльки комплiмент. Просто констатую факт. Ви цього заслуговуєте. Сприймайте як належне.
- Ну, якщо ти вже так усе знаєш... - Ханлi на мить задумалася, щось для себе вирiшуючи. - У мене є один проект, i сама я його доводити буду довго. Щоправда вiн стосується не лицарiв. Допоможеш менi?
- Сприйму за честь.
- Коли ти вiльний?
- Цiлодобово.
- Та ну? А як же твої обов'язки? Королева Лашура не буде проти?
- Не буде. Усю роботу виконав. Тепер вiльний.
- Хм, а ти точно слуга?
- Не впевнений. Королева теж бурчить. Погрожує зробити блазнем. - тут Ханлi дзвiнко засмiялася, звернувши на нас увагу оточуючих.
- Казав, що неграмотний, а вже такi вiршi складаєш! - цiкаво, що насправдi ляпнув мiй перекладач? - Ну добре. Завтра перед заняттями чекаю тебе бiля майстерень. Тiльки знайди собi робочий одяг.
- Чекатиму з нетерпiнням.
- Iди уже, кавалер. Хоча нi, стривай! - вона довго копирсалася у своїй сумцi, i нарештi дiстала звiдти товстий глиняний цилiндр з металевими пластинками, що стирчали на торцi. - Якщо вже маєш час, то подивися до цiєї штучки. Це запальничка для... - якiсь незрозумiлi термiни. - Тiльки вона постiйно виходить з ладу через... - знову нiчого не розумiю. - Якщо налити всередину масла i натиснути ось сюди, то вона повинна зробити iскру, яка...
Бззз...
Активацiя iнтелектуальної матрицi через:
3...
2...
1...
***
Кошмар! Ганьба-ганьба-ганьба! Цi мовчазнi вигуки переслiдували Мiзайю повсюди, куди б вона не пiшла. А все починалося так весело!
Наставниця Мiзайя була улюбленицею усiх без винятку дiвчат. Висока й струнка, сильна й водночас ласкава, вона уособлювала в собi iдеал чоловiка-лицаря, яким його хотiли бачити ученицi. Такий собi бабiй у жiночiй подобi. Та й самi манери наставницi нерiдко змушували її пiдопiчних нiяковiти й червонiти. В результатi половина учнiв поважала її як майстра своєї справи, а iнша - будь-що прагнула привернути її увагу. На жаль у свiтi не буває нiчого iдеального, i саме її гострий язичок був причиною майже усiх непорозумiнь в Академiї. З самого початку своєї кар'єри в академiї ця всюдисуща бестiя не давала спокiйно жити жоднiй людинi на Святiй землi. Жодна спроба її вгамувати не принесла результату, а дирекцiя просто заплющувала на її витiвки очi. З одного боку такий подразник не давав учням розслабитися i вносив рiзноманiття в навчальний процес, а з iншого - працювати з нею було надзвичайно складно. Однiєю своєю появою, вона постiйно ламала будь-якi плани й iнтриги, приносячи iз собою веселий хаос. Зупинити її можна було лише вказавши на нову цiль. Бiльшiсть старожилiв уже змирилися з її присутнiстю, новачки ж намагалися узагалi не знаходитися поблизу. Тому коли вона обрала своєю жертвою такого-собi Масаке Кейнсi - залишалося тiльки поспiвчувати бiдному парубку.
Вперше побачивши його на островi королеви Лашури, Мiзайя одразу ж занесла його у свiй чорний список майбутнiх жертв. Не тому, що вiн їй не сподобався, навпаки - вiн був доволi симпатичним i ввiчливим. Збоку могло здатися, що це звичайний хлопчик. Та його поведiнка разюче вiдрiзнялася вiд однолiткiв: вiн розумiв значно бiльше, нiж хотiв показати. А ще iнтуїцiя пiдказувала Мiзайї, що у цього хлопця є якась таємниця. Пробираючись до нього в клiтку, наставниця хотiла вибити його з колiї, одразу ж застосувавши важку артилерiю. Не вийшло - вiн повнiстю проiгнорував усi її зусилля, хоча вона ясно бачила, що вiн усе бачить i чує. Покидаючи острiв, Мiзайя дуже шкодувала, що не встигла розкрити секрет хлопчика. Але коли вона побачила його поруч iз Лашурою - уся Академiя завмерла в напрузi.
Ще нiчого особливого не вiдбулося, але це було не надовго. Мiзайя тiльки-но починала готувати ґрунт для своїх майбутнiх забав, i першi ознаки майбутнього розгардiяшу вже проявлялися у рiзноманiтних слухах та надмiрнiй активностi учениць. А якщо додати до цього ще й багату дитячу фантазiю... Краще б на академiю звалилося стихiйне лихо - менше було б проблем, але бог Сейку не пожалiв бiдний навчальний заклад. I першим дзвiночком майбутньої бурi стала звiстка про симпатичного юнака в саду.
Великий ботанiчний сад був улюбленим мiсцем вiдпочинку для учениць будь-якого вiку. Величезна теплиця, засаджена найрiзноманiтнiшими рослинами, наповнюючи повiтря неземними ароматами, дарувала усiм присутнiм тут затишок та спокiй. Навiть ельфи не гидували зазирнути сюди або купити у садiвникiв потрiбнi трави, а коли минулого року вони запропонували свої послуги у доглядi за рослинами - взагалi стала найбiльш вiдвiдуваним мiсцем у Академiї. У всiх було одне-єдине бажання: побачити живого ельфа. Здавалося б цього року ажiотаж мав би спасти, але натомiсть тут з'явилася нова дiюча особа - таємничий юнак у незвичному одязi. Його навiть спершу сприйняли за одного iз ельфiв. Все почалося тодi, коли хтось ляпнув, що це новий слуга королеви Лашури. Однi були у захватi вiд такого симпатяги, а iншi не вiрили, що слуга i цей хлопець - одна особа. Академiя хоч i велика, але слухи тут розповсюджувалися майже миттєво, тому вже на наступний день первачки замучили наставникiв, випитуючи з них усi можливi вiдомостi про таємничого слугу.
Та найбiльше проблем викликало не це, а усi тi слухи, якi розпускала одна дуже непосидюча наставниця. I версiя, що це майбутнiй наречений королеви - була однiєю iз найбiльш реалiстичних. Величезна кiлькiсть суперечливих вiдомостей завжди нервувала молодих аристократiв, руйнуючи їхнi плани, а найнадiйнiшим способом дiстати правдиву iнформацiю, було звернення до першоджерела. Тому не було нiчого дивного, що їхнi довiренi особи постiйно бiгали по Академiї, збираючи iнформацiю. Коли ж вони дiзнаються iм'я хазяїна, такого чудесного слуги - йому взагалi вiдбою не буде вiд бажаючих познайомитися! Мiзайя не могла дочекатися завтрашнього дня, уявляючи собi цiлi черги таких 'паломникiв'. Але парубок умудрився несподiвано порушити усi її сподiвання, буквально випарувавшись. Тому їй самiй довелося виловлювати своїх пiдопiчних, i розпитувати вже їх про результати пошукiв. Несподiвано Мiзайя сама стала жертвою своїх iнтриг, вiдбиваючись вiд охочих дiзнатися останнi новини.
Тому не дивно, що до кiнця наставниця була трошки роздратована i шукала на кому скинути напругу. Так склалося, що пiд руку трапилася одна її знайома. Iнспектор Рей, як вона її називала, була чимось схожа на того хлопчика: така ж мовчазна, врiвноважена й флегматична. За всю iсторiю їхнього знайомства, Мiзайя лише один раз зумiла вивести Рей з рiвноваги, i тепер просто не могла спокiйно пройти повз, щоб її не пiдколоти. З часом це для неї перетворилося на своєрiдну гру. Звiстка про приїзд Рей була як бальзам на душу наставницi, i вона одразу ж вирушила на пошуки своєї майбутньої жертви. Як вiдомо, iсторiя має одну дуже погану звичку - повторюватися. Мiзайя не раз чула цей вислiв, але навiть не пiдозрювала, що цей повтор вiдбудеться так скоро. Згадуючи подiї цiєї ночi, наставниця нiяк не могла позбутися вiдчуття, що доля починає вiдплачувати їй за усi її 'жарти'. Хто ж мiг подумати, що в пошуках 'жертви' вона сама займе її мiсце?!
Не знайшовши Рей у вiдведенiй для неї кiмнатi, Мiзайя пiдняла охоронцiв на вуха й вiдправила їх прочiсувати усю територiю Академiї. Все йшло добре, поки одна iз команд пошуковцiв не наткнулася на порушника. Приєднавшись до погонi, Мiзайя вмить забула про усi свої невдачi. А даремно. Схибнутий пiдлiток у жовтому комбiнезонi виявився справжнiм психом. Вiн зазiхнув на святе: її право знущатися над оточуючими!
Це був перший випадок в iсторiї, коли хтось зумiв її розiзлити. Охоронцi прекрасно знали що буває, коли Мiзайя чимось незадоволена - з її важкою рукою був знайомий кожен третiй. Та навiть пiд загрозою майбутньої кари мало хто мiг стримати посмiшку. Маленький поганець цiлу годину публiчно знущався над нею, а вона не могла навiть слово вставити, не кажучи вже про те, щоб упiймати паразита й вирвати його поганий язичок! В результатi майже годинної погонi вона таки змогла в стрибку пiдловити покидька! Та замiсть капiтуляцiї вiн за секунду умудрився облапати наставницю з усiх бокiв, а потiм вони дружно з даху шубовснули прямо в центральний фонтан. На поверхню спливла тiльки Мiзайя, а хлопець немов розчинився. Бiльше пiдлiтка нiхто не бачив.
Вислухавши її версiю подiй, директриса тiльки похмикала i без зайвих слiв вiдпустила наставницю. От тiльки тепер всюди, куди б вона не пiшла, чутливий слух вловлював тихенькi смiшки й хмики. До цього моменту Мiзайя нiколи не обурювалася на жартiвникiв, особливо коли жарти були дiйсно смiшними, i вiдплачувала їм взаємнiстю сторицею. Але тут був зовсiм iнший випадок: невiдомо-хто не тiльки принизив її гiднiсть як жiнки, а ще й виставив її як слабачку! I хай би це був якийсь тренований нiндзя, але ж нi - просто схибнутий пiдлiток!
Сама не своя вiд лютi, Мiзайя цiлу нiч трощила нi в чому не винний подарунок, доки вiд нього не залишилися лише трiски. Вранцi ж до неї прийшли власники розграбованих контейнерiв, i тiльки те, що перед нею стояли учнi, втримало Мiзайю вiд рукоприкладства. Хто б мiг подумати, що зникли не лише пiхви вiд меча, але й сам меч, i ще цiла купа цiнних речей. Звiсно ж вона, як могла направила постраждалих до iнспектора Рей, яка вже отримала свою грамоту iз повноваженнями i очолила щойно створену комiсiю iз розслiдування факту вторгнення. Така маленька капость не змогла виправити знищену самооцiнку жiнки, але на деякий час покращила їй настрiй.
Цiлий день їй доводилося терпiти смiшки за спиною. Ну а що ви хотiли? Академiя нiчим не краща за велике село, тут всi усе про всiх знають. Але Мiзайя не метушилася, i нiчого не заперечувала, навпаки: робила завуальованi натяки на веселу нiч i таємничо мовчала. Маючи великий досвiд iнтриг, вона збиралася повернути ситуацiю собi на користь, в черговий раз пiдкрiпивши свою репутацiю. I це давало свої результати. Вже до кiнця дня серед учнiв ходили анекдоти про нiчного порушника та про неї, як головну героїню. Це був добрий знак, адже учнi знову побачили перед собою достойний приклад для наслiдування.
I ось, повертаючись iз занять, вона звернула увагу на збiговисько дiвчат бiля гуртожитку. Зацiкавившись причиною, Мiзайя повернула туди i зi здивуванням побачила помiж ученицями свого нового знайомого - Масаке Кейнсi. Хлопець був вбраний у не дуже пишну лiврею слуги, й вперто iгнорував своє оточення.
Пригадавши свої попереднi невдачi, наставниця не поспiшала йти на контакт, вивчаючи жертву на вiдстанi. I це було дуже правильним рiшенням: хлопець сам по собi чимось привертав увагу протилежної статi. Усi прохожi дiвчата мало не вiшалися на нього хоча, якщо придивитися, його обличчя стало зовсiм негарним. Але вiн терпiв, нiяк не виказуючи своєї зацiкавленостi до нових компанiй. Через деякий час до пiдiйшла їхня мiсцева знаменитiсть - Ханлi Вах. Кмiтлива й розумна дiвчинка, хоча й дещо прямолiнiйна. Може вiн збирає свою команду? Та нi, тодi б вони не спiлкувалися так вiдкрито. I не тiкали б вiд переслiдування!
На жаль майстернi були одним iз небагатьох мiсць, куди Мiзайя заходила дуже рiдко. Там було стiльки бруду й галасу... Фе! Краще почекати їх тут, бiля входу. Чекати довелося майже годину, але побачене в кiнцi було того варте!
Вийшовши з майстерень, парочка деякий час спiлкувалася, а потiм Ханлi дiстала iз сумки якусь штуковину. Кейнсi взяв її в руки, розглядаючи, а коли дiвчинка щось там натиснула... Око вловило тiльки короткий спалах, i цилiндр упав на землю. Хлопця на стежцi вже не було. Спостерiгаючи здалеку, Мiзайя встигла помiтити, як пригнулася трава поперек газону, а через секунду кущi на iншому боцi розлетiлися зiрваними гiлками. Передчуваючи сенсацiю, Мiзайя побiгла вперед. Помахавши розгубленiй дiвчинцi, яка несподiвано загубила свого товариша, наставниця кинулася наздоганяти втiкача.
Хлопець бiгав вiртуозно. Здавалося для нього не iснувало сили тяжiння. Пробiгти по стiнi кiлька крокiв може будь-яка тренована людина, а от пiднятися по нiй вертикально вгору на висоту третього поверху - це вже було щось зовсiм нереальне. Але найбiльше здивування у Мiзайї викликали не його викрутаси а те, що вiн постiйно зливався з мiсцевiстю! I тiльки його швидкий рух дозволяв наставницi бачити його розмитий силует. Якби вiн так рухався зi швидкiстю пiшохода - вона б його навiть не помiтила! Невже вiн у ельфiв навчився? Тiльки вони умiють пересуватися так швидко й непомiтно! Ну i ще один нахабний паразит у жовтому...
Точно! Ось воно! Той гад теж час вiд часу вмiв робився невидимим! А значить цi двоє можуть бути мiж собою пов'язанi! Якщо Кейнсi виявиться тим-самим порушником, то... Цей поганець все життя буде шкодувати про свої слова! Спершу вона випитає з нього усi секрети його технiки, а потiм вона зробить з ним таке...
Замрiявшись, вона мало не звалилася у воду, в останнiй момент вхопившись за перила маленького мiстка. На iншому боцi був ботанiчний сад, але навiть звiдси було прекрасно видно, що там зараз нiкого немає. А от хвилi на водi у безвiтряну погоду виглядали пiдозрiло. Цей канал вiв вiд саду аж на iнший бiк навчального корпусу через пiдземний тунель у фундаментi. Дехто iз старшокласникiв навiть запрошував своїх обранцiв на прогулянку човником через цi тунелi. Серед учнiв навiть ходить забобон, що пара, яка тричi на трьох побаченнях там поцiлується, матиме вдалий шлюб. Цiлком можливо, що хлопець гайнув туди. От тiльки його дiвчина залишилася бiля майстерень, та й побачення зазвичай влаштовують уночi. А це значить, що у нього зовсiм iншi намiри.
Озирнувшись довкола й не побачивши спецiально залишеного на такий випадок човника, Мiзайя ще раз переконалася у своїй здогадцi й без вагань скинула свiй костюм залишившись лише у пiлотському комбiнезонi - правила Академiї вимагали вiд усiх дiючих пiлотiв носити його пiд верхнiм одягом, аби в будь-який момент бути готовими сiсти в кабiну. Будучи пiлотом екстра-класу, Мiзайя могла собi дозволити носити не лише естетично приємний, але й функцiональний комбiнезон, який був здатен захистити її вiд легких травм. А ще вiн трошки звужував її талiю, i пiдкреслював її принади. Зовсiм трошки.
Азарт погонi затьмарив їй голову, i наставниця уже не могла думати нi про що iнше, окрiм виловлювання капосника. Звiсно шкода було зачiски та макiяжу, але заради такого призу можна й потерпiти. Акуратно склавши одяг пiд найближчим кущем, жiнка ластiвкою стрибнула у воду, одразу ж занурившись мало не до самого дна. I коли вона вже збиралася спливати, її слух вловив мелодiю, а хор iз чотирьох чоловiчих голосiв пiдспiвував:
- We all live in a yellow submarine, yellow submarine, yellow submarine... *
Нi мелодiя, нi iнструменти, нi слова цiєї пiснi були їй не знайомi. Вперше зiткнувшись iз таким явищем, як пiдводна музика, Мiзайя на мить розгубилася, зависнувши в товщi води. Вода була проти такого нахабного вторгнення у свої володiння, i почала виштовхувати легке, iз повними легенями повiтря, тiло жiнки нагору. Наставницi довелося докласти деяких зусиль, аби залишитися на глибинi, й прослухати пiсню до кiнця. Але запас повiтря швидко нагадав їй про причину такого несподiваного купання. А причина ця, як i звук пiд водою, уже була доволi далеко. Пiд низьким куполом рукотворного тунелю було прекрасно чути плескiт води далеко попереду, i Мiзайя почала гребти до порушника. Будучи у прекраснiй формi, вона була абсолютно впевнена, що швидко наздожене коротконогого пiдлiтка. Та як би вона не намагалася, дистанцiя мiж ними не спiшила скорочуватися. Час вiд часу пiрнаючи, аби прислухатися до музики, Мiзайя застала момент, коли проста пiсенька змiнилася важким ритмом i вереском невiдомого iнструменту. Звук був настiльки потужним, що вiдчувався уже всiм тiлом. Вiд такої рiзкої змiни репертуару наставниця мало не захлинулася, вестибулярний апарат попросився у вiдпустку, а у животi поселилися мурашки. Наковтавшись води, вона була змушена далi плисти наослiп В цих каналах не було свiтильникiв, тому орiєнтуватися можна було хiба що на слух. Мiзайя це вмiла, а от хто навчив цьому хлопця?
Раптом звуки зникли. Не тiльки пiд водою, але й у повiтрi. Напевно зачаївся, i хоче переконатися, що йому не почулося, i за ним дiйсно хтось пливе. Мiзайя мала великий досвiд виловлювання учнiв пiд час нiчних прогулянок та у заборонених для вiдвiдування мiсцях, тому не стала ховатися, а навпаки - рвонула вперед, скорочуючи вiдстань до порушника. Той нiчим не видав своєї тривоги. Тобто ЗОВСIМ нiчим: жодним звуком, жодним сплеском води! I коли Мiзайя уже подумала, що порушник утiк, рука пiд водою наткнулася на щось масивне. Вхопившись за невiдомий предмет, жiнка пiдтягнула його ближче й пiсля короткого обмацування зрозумiла: це був хлопець! I вiн абсолютно нi на що не реагував! Вже помiтивши свiтло у кiнцi тунелю, Мiзайя мiцно вхопилася за парубка, й погребла до виходу. Не вистачало тiльки, щоб вiн втопився!
***
Знову! Вже втретє за останню добу менi знесло дах! Схоже я дуже недооцiнив мiсцевих винахiдникiв. Треба з цими припадками щось робити, бо я вже другий день змарнував на усiлякi дурницi. Де там мої бази? Ага... Угу... Дiдько, ну чому я не цiкавився медичними технологiями? Зараз би наростив поверх себе органiки, i не мучився. Але ж нi, я можу повнiстю асимiлювати людське тiло, i покращити його по всiх параметрах! Навiщо менi якiсь примiтивнi методи лiкування, якщо пiсля мене тiла як такого уже не залишається?! А дивись же - знадобилися! Тепер доведеться самому ламати голову.
Отямився на глибинi два метри... Не пiд землею, на щастя. Пiд водою. От тiльки пробудження виявилося не дуже приємним. Схоже перехiд мiж психом i мною вiдбувається не одразу, i тiло на деякий час залишається без контролю, функцiонуючи виключно на безумовних рефлексах, якi збереглися буквально чудом. I саме це чудо зараз вiдмирало, задихаючись вiд накопиченої в кровi вуглекислоти, а подразнення в носовiй порожнинi не дозволяло вдихнути воду. Втiм, проблеми не обмежувалися бiологiєю. Не встиг я повернути собi рухливiсть, як мене хтось взяв на буксир. Щойно голова опинилася над водою, я активував усi свої сенсори, i трохи очманiв: поруч пливла панi Мiзайя - сестра Кайї! Як вона тут опинилася? Що вона робить в Академiї, i в цьому каналi зокрема? Невже це 'я' її сюди затягнув? Ой бiда! I чого вона така захекана? Так, а от воду ковтати не варто - тут хоч i знайомi з екологiєю, але бактерiй навколо вiд цього менше не стане. О, а тут i кишкова паличка плаває! Пора припиняти цей заплив, бо скоро вона тут втопиться, а у мене iз плавучiстю не дуже добре. Та й самому провентилювати легенi не завадить.
- Панi Мiзайя. Перепочиньте трохи. Ви зараз...
- Ах... Буль! Кхе-кхе! - Жiнка аж випустила мене з рук вiд несподiванки. - Ти живий?
- Живий i здоровий. Ви втомилися. Вiдпочиньте. Не треба мене тягнути.
- Ти чому не вiдзивався?
- Задумався. - ну а як iще вiдмазуватися? - Буває.
- Буває у нього! Твою ж Сейку душу! А якого ж ти... Пiрнав у цей клятий канал?!
- Побачив рибу. Незнайомий вид. Вирiшив дослiдити.
- Яку рибу?! Тут риби немає!
- Риба є.
- Так, рибка ти моя, - рiзко заспокоїлася Мiзайя, пiдпливаючи до мене, - якщо ти передумав тонути, то тепер сам мене до виходу дотягнеш. Давай!
I навалилася зверху, знову опускаючи мене мало не до самого дна. Я вирiшив нiчому не дивуватися, i швиденько погрiб у вказаному напрямку, розмiрковуючи над вiдмазкою. Записи, як i минулого разу, майже нiчого цiкавого не показали. З одного боку це погано - я не знаю, що вже встиг накоїти, а з iншого - Мiзайя теж нi про що не знає. А значить ще можна якось викрутитися.
Дiставшись до виходу, ми напоролися на компанiю учениць, що сидiли бiля каналу. Розумiючи, що вилiзати з води у костюмi Наруто буде дурiстю, я швиденько змiнив прикид на комбiнезон драйвера - просто розгладити в редакторi костюм по тiлу й пофарбувати в iнший колiр. Принаймнi так я менше вирiзнявся на фонi вiдвертого вбрання Мiзайї. Поки ми пливли, я встиг дослiдити її одяг i дуже зацiкавився технологiєю його виробництва. Її костюм виявився живим! Навiть у цефiв я не бачив нiчого подiбного, а тут - такий яскравий зразок високих бiотехнологiй. I я не перебiльшую. Цей костюм у прямому сенсi був симбiонтом для людини. Я навiть встиг взяти зразки i був вражений елегантнiстю задуму.
Схоже творцi цього дивовижного костюму поставили собi за мету одяг, який можна носити дуже довго. В основi комбiнезона були кiлька типiв водоростей, закрiплених на еластичному каркасi. Це дозволяло не лише надати потрiбну форму виробу, але й трохи захистити його носiя вiд травм. Звiсно це не броня, i навiть до мотоциклетної черепахи тут далеко, але хребет i шию собi вже не зламаєш. Водоростi були пiдiбранi таким чином, щоб поглинати усi шкiрнi видiлення. Не знаю, де бiологи змогли вiдшукати такi зразки, але я їх уже поважаю! Навряд чи менi колись така технологiя знадобиться, все ж у мне рiвень симбiозу з носiєм iде на зовсiм iншому рiвнi, але такий вирiб явно заслуговує на мою увагу. Дiдько! Та я ж секунду тому точнiсiнько так само думав i про медицину! Ой, схоже Мiзайя неправильно сприйняла мої поглядання.
- Ну скажи менi, чого ти у воду полiз? - нависла вона надi мною, коли ми вилiзли на берег.
- Дослiджував рiчкову фауну. - вiдповiдаю їй iз кам'яним виразом на обличчi.
- Там немає фауни! - визвiрилася вона на мене, спробувавши безуспiшно викрутити вухо.
- Фауна є: риби, рiчковi мiдiї, водоростi... - а якщо немає, я їх туди особисто притягну.
- Нащо вони тобi здалися?!
- Рибне господарство. - озвучив я один iз не дуже перспективних варiантiв власного пiдробiтку. - Вирощувати дешевi морепродукти. Продавати на кухню. Аристократи оцiнять делiкатеси. Грошi - на бiблiотеку.
- То ти в бiблiотеку залiзти хочеш! - нарештi збагнула жiнка, одразу ж втративши запал. - А королева Лашура курсi твоїх планiв?
- Королева не проти. Потрiбнi грошi i дозволи.
- Ясно. Значить тепер буду говорити з нею!
Це було дуже цiкаве видовище: наставниця, в одному тiльки комбiнезонi, з натугою вела за собою на три голови нижчого за неї парубка, теж одягнутого у щось схоже. Ймовiрно для чоловiкiв пiлотських комбiнезонiв ще нiхто не бачив, бо вся увага глядачiв була прикута до мого костюму. Лише зараз я помiтив, що мiмiкрил на поверхнi набув своєї природної, шестигранної структури, але щось змiнювати було вже пiзно - голови глядачiв стирчали з кожного вiкна. Схоже Мiзайя отримувала задоволення вiд процесу, iнакше б повела порушника прямо до його хазяйки, а не зиґзаґами через усю Академiю пiд прицiлом сотень глядачiв. Наче злочинця пiд конвоєм.
Я ж у цей час напружено думав над своїми зривами. Так далi продовжувати не можна! Найменший, навiть статичний заряд змушував ботiв божеволiти. Що робити? Варiантiв небагато. Можна вiдключити усi вразливi елементи, а це тi ж самi 83% - все одно, що вiдрiзати собi яйця. Тодi я на кiлька мiсяцiв перетворюся на статую, доки система не вiдновиться. Або ж iзолюватися вiд навколишнього свiту, i повнiстю втратити зовнiшню сенсорику i камуфляж. Хоча маскування ще можна змiнити в безпечному мiсцi, а от iз сенсорами тодi доведеться розпрощатися надовго - до повного вiдновлення. Доведеться забути навiть про тактичнi вiдчуття, не кажучи вже про вiзор! Ну i що вибрати? Впасти в кому, чи перетворитися на iнвалiда?
За своїми роздумами, я навiть не помiтив, як мене вже 'дотягли' до мiсця призначення. На щастя на зустрiч нам вийшла Кайя, з явними намiрами надавати менi стусанiв. Мiзайя вмить забула про мене, накинувшись на свою сестру, тому я встиг перекинутися кiлькома словами з Лашурою.
- Що ти вже накоїв?
- Нiчого.
- Та ну? - не повiрила дiвчинка. - I що менi тепер з тобою робити?
- Що хочеш.
Ой, здається перекладач знову глюканув. Вона ТАК на мене подивилася, що я навiть занепокоївся. Даремно я це сказав, але додати ще щось не встиг - Мiзайя згадала про мету свого вiзиту й одразу ж потягнула мене у вiтальню, куди зiзвала усiх, хто був поблизу. Навiть Ханлi для чогось запросили. Мене поставили посеред вiтальнi, а самi позаймали зручнi мiсця i стали вести мiж собою якусь незрозумiлу розмову:
- Ваш Кейнсi сьогоднi поставив на вуха усю Академiю одним фактом свого iснування. - розпочала поважним тоном Мiзайя, загинаючи пальцi. - Вiн намагався спокусити одну iз наших учениць. - вона вказала на Ханлi, вiд чого та почервонiла як буряк, - Проникнув до майстерень, куди, як вам усiм вiдомо, вхiд стороннiм суворо заборонено. Постiйно порушував правила поведiнки, переполошив усiх учениць а потiм ще й влаштував публiчне купання на очах усiєї Академiї. - пiд кiнець цiєї тиради в усiх присутнiх, включно зi мною очi були квадратними. - Вважаю, що порушник повинен вiдшкодувати завданi збитки роботою на Академiю.
- Нi, тодi вiн не зможе вiдробляти своє утримання. - одразу ж заперечила Лашура, включившись у цю незрозумiлу гру.
- У нього i так часу достатньо. - влiзла Кайя.
- А якщо вiн...
Поки вони там галасували, я займався своїми проблемами. В першу чергу я заборонив будь-яку дiяльнiсть нанiтiв на поверхнi тiла, аби в разi чого вони не переносили свою iстерiю на iнших ботiв. Вiд цього мiмiкрил втратив будь-яку еластичнiсть, перетворившись на саркофаг. Тепер будь-якого поштовху буде достатньо, аби я гепнувся на пiдлогу. Менi вiд цього нiчого не буде, але привертати увагу все ж не варто. Усi звiльненi вiд роботи будiвельнi нанiти одразу ж були направленi на створення нової оболонки для тiла. Отже, що я хочу отримати? В першу чергу отриманий матерiал має бути прекрасним iзолятором. А по-друге, вiн має бути схожим на людську шкiру. I якщо перше я можу реалiзувати запросто, то iз другим виникли деякi проблеми: у мене не було зразка текстури для вiдтворення. Тихенько активувавши вiзор, я почав фотографувати шкiру оточуючих. Результати були... неоднозначними. Текстуру я все ж отримав. Хорошу таку, детальну, iз рiзних дiлянок тiла, та ще й вiд рiзних людей. Навiть змiг розрахувати коефiцiєнти пружностi! Але один мiнус перекреслював усi мої старання - це була ЖIНОЧА шкiра! А менi потрiбна нормальна, чоловiча шкура! Нi, я не проти того, щоб гарно виглядати, але я нiколи не дозволю собi бути схожим на представника нетрадицiйної сексуальної орiєнтацiї! Це протиприродно! Крiм того, у мене зовсiм iншi стандарти краси! Краса, це коли немає нiчого зайвого! Тiльки броня! Тiльки хардкор! Але не зараз.
Тодi я почав редагувати отриманi результати: збiльшив мiцнiсть, зменшив пружнiсть. В результатi тестовий зразок на дотик бiльше нагадував резину - саме те, що треба, аби випадково не порiзатися. Залишилася тiльки проблема iз волоссям та вiдторгнення тiлом. Працювати iз волоссям я так i не навчився, сивина на головi - яскравий тому приклад. Мiг би натикати волосся iз полiмерiв, але це буде все одно, що обмазатися клеєм i посипати себе пiском. А менi ж тепер ще й вдягатися тепер доведеться! Краще взагалi лисим ходитиму.
Проблему вiдторгнення несподiвано допомогли вирiшити тiльки що взятi зразки комбiнезона Мiзайi. Виявилося, що її костюм може виступити i як бактерицидний бинт! У моєму випадку досить було тiльки зробити "шкiру" пористої, i заповнити взятими водоростями! До того ж вони надавали оболонцi ефект бронзового засмаги, що укупi з вiдсутнiстю волосся перетворить тiло в мрiю бодiбiлдера. Ось тiльки вiдбитки пальцiв так i залишаться з шестигранною текстурою - розробляти їх з нуля лiнь, а повторювати чужi не хочу. А нехай так i залишаються - будуть моєї фiшкою!
- Це вже краще. Бiльше пропозицiй немає? Кайя, принеси Ту коробку.
- Яку? О, я зрозумiла! - вигукнула дiвчина, одразу ж побiгши нагору, а через хвилину повернулася, тримаючи щось в руках i заходячи менi за спину.
- Затверджую рiшенням нашої ради! - розпочала Мiзайя, ставши посеред кiмнати у величну, як їй здавалося, позу. - Масаке Кейнсi засуджується до виправних робiт строком до кiнця року, а в якостi моральної компенсацiї потерпiлим... - менi на голову накинули якусь петлю i я одразу ж повернувся до реальностi, готуючись перебити усiх присутнiх, але окрiм бряцання пряжки бiльше нiчого не сталося. - носитиме ошийник!
- Усiм дякую за увагу! Засiдання завершено!
Ага, ось Лашура i пригадала менi свою образу. Дiйсно не дуже приємно, але й не смертельно. Пiсля цiєї пародiї на суд мене вiдправили у свою кiмнату, показово замкнувши єдине вiкно. Ха! Та з моєю масою менi достатньо лише на одвiрок зiпертися, щоб це вiкно вивалилося. Хоч я i позбувся частини вiдчуттiв, але моя сила нiкуди не подiлася. Можу й стiнку ненароком проломити.
- Мiзукi. - звернувся я до служницi, яка вже збиралася замкнути дверi. - Що це таке? - я вiдтягнув ошийник, на пряжцi якого висiв маленький навiсний замочок.
- Ошийник. - наче дурню, пояснила вона.
- Я бачу. Що це означає? Як менi поводитися?
- Хм... Тебе що, нiколи не принижували? - розгубилася дiвчина, не очiкуючи такої реакцiї. - Ошийники одягають на тварин. Якщо побачать ошийник на тобi, то й ставитися будуть як до тварини.
- I що? Щось повинно змiнитися?
- Тобi має бути соромно. - вiдрiзала Мiзукi, закриваючи дверi. -
- З цим можуть бути проблеми.
Дiдько! Ну от що я роблю не так?! Останнi два днi я метушився на мiсцi без будь-якого результату, даремно згаяв час та ще й отримав цiлу купу проблем.
I чому мене не покидає вiдчуття, нiби усе так i мало бути? Може тут такий канон? Ну не вiрю я, що випадково натрапив на такого унiкума, як цей Масаке Кейнсi! Fuck, та я навiть не знаю, куди потрапив! Так, треба заспокоїтися... Треба заспокоїтися. Треба ЗАСПОКОЇТИСЯ!!! Фух, ще б трохи, i був би у мого тiла iнсульт. Для мене це не страшно, але ж тодi доведеться брати на себе функцiї нервової системи, а у мене зараз ресурсiв i так небагато. Прибравши з обличчя усi захиснi оболонки, я подивився на своє вiдображення у вiкнi. На обличчi з'явилися зморшки, мiшки пiд очима, самi очi почервонiли, а з носа капає кров... Доведеться лягати спати, поки тiло не здохло.
'Моя кiмната'... Аякже... Востаннє я тут був майже два днi тому. За цей час на меблях встиг осiсти помiтний шар пилу. Скинута перед прибиранням лiврея так i лежала на лiжку, дратуючи мене своїм виглядом. Зi звичної картини видiлявся тiльки уже знайомий цилiндр запальнички. Певно Ханлi принесла.
Переконавшись, що штучна шкiра на руках уже готова, я спокiйно взяв прилад в руки. Придивившись уважнiше, я знайшов рухомий елемент, до якого торкалася Ханлi. Це був металевий стрижень на нижньому боцi цилiндра. Повiльно натиснувши на нього я побачив, як металевi пластинки на поверхнi вiдкриваються, а пiд ними провертаються... Кресала?! Тобто це не електрична, а звичайна кремнiєва запальничка?! Fuck, вiд чого ж тодi мене глючить?!
(*) - The Beatles - Yellow Submarine
Глава 4. Prima opinio est falsa. (Перше враження оманливе.)
Королева Лашура ще нiколи не вiдчувала себе так принижено. Навiть Марiя Нарадан, принцеса королiвства Хавонiя, нiколи так себе з нею не поводила. Цей псих поставив її перед фактом, i змусив самiй вiддуватися за його витiвки! Спочатку вiн зник, прорвався крiзь поселення ельфiв углиб Святої землi до якогось болота, напав на неї, цiлий день допитував бiдну Ханлi, пiдняв на вуха пiв Академiї, а пiд кiнець ще й засвiтився перед Мiзайєю!
З моменту їхньої розмови минув цiлий день, а вона так i не могла сказати про свого 'слугу' нiчого конкретного. Вiн оперував зовсiм iншими поняттями, а тому впливати на нього жодним iз заздалегiдь запланованих способiв було неможливо. Звiсно вiн уже дав їй пiдказку щодо того, як можна його пiдштовхнути до того чи iншого дiйства, але щоб Вона розпиналася перед Ним?! Такого не буде нiколи!
В черговий раз вiдiгнавши вiд себе приємнi спогади про свою маленьку помсту, Лашура вiдзначила iще один дуже цiкавий факт - вiн володiє магiєю, при чому на доволi високому рiвнi. За два днi, без матерiалiв та пристосувань створити унiкальну зброю - звучить як жарт. Якщо навiть у його зброї є розум, то що вiн iще встиг пiдготувати? Добре, що окрiм неї та двiйнят цього бiльше нiхто не бачив, iнакше можуть виникнути багато неприємних запитань.
- Можна увiйти? - пiсля короткого стуку в кiмнату зазирнула Мiзукi, i швиденько переказала змiст їхньої з Кейнсi розмови.
- Вiн що, навiть нiчого не зрозумiв?! Ох! - важко зiтхнула Лашура, зрозумiвши марнiсть своїх зусиль. - Не спускайте з нього очей. Якщо до нього наблизиться бодай хтось зi стороннiх - одразу забирайте його якнайдалi.
- Як скажете, Хазяйко.
Ох, ну чому вiн не може бути звичайним дурником? Давши Мiзайї можливiсть пожартувати над парубком, вона тiльки зробила собi гiрше. Ну хто б мiг подумати, що цей безумець не знає, що таке сором?! I що з ним тепер робити? Ну годi вже, як часто казала наставниця Мiзайя: 'Правильно поставлене запитання, це вже половина правильної вiдповiдi.'
Чого вiн хоче? Вiн хоче отримати знання про навколишнiй свiт. А якщо не отримає? А потiм вiн готовий пiти на конфлiкт, аж до летальних наслiдкiв. Як його зупинити? Зацiкавити у чомусь, що збiгатиметься з її власними iнтересами. А що його цiкавить? Ем...
Ось тут уже думки дiвчинки забуксували. Вiн i досi залишався для неї невiдомим фактором. Не зважаючи на свою юнiсть, цей хлопець уже показав себе вiдчайдушним хулiганом, для якого не iснує авторитетiв, який керується лише власними бажаннями. I от саме цi бажання вiдгадати нiяк не вдавалося. А сьогоднi вiн показав iще одну свою, доволi неприємну сторону: вiн не знає такого слова, як 'мораль'. Ще раз потрусивши головою, Лашура вiдкинулася у крiслi, боляче вдарившись потилицею об жорстку високу спинку. Бiль на мить вiдiгнав важкi думки i мозок знову переключився на роботу iз фактами.
Що з ним робити? Замикати його вдома небезпечно, але й без нагляду залишати небажано. Постiйно тримати бiля нього двiйнят? Нi, вони її просто не послухаються - вони будуть охороняти тiльки її, а не якогось психа. Тим бiльше, що вчора вона вперше бачила на їхнiх обличчях невпевненiсть. Та вона й сама ледве не напудила пiд себе. Вiн залишився з нею лише тому, що йому потрiбнi її знайомства. Та ще й познущався над нею! Навiть Мiзайя не так виїдає мiзки оточуючим, як цей псих! Хм, Мiзайя...
Точно! Мiзайя має дуже великий досвiд у дiставаннi будь-кого, i робить це так витончено й невинно, що на неї нiхто не може довго ображатися. Ну, майже нiхто, але Кайя - це особливий випадок. Обличчя маленької дiвчинки скривилося вiд тiєї безлiчi проблем, якi неодмiнно виникають в присутностi однiєї ексцентричної наставницi, але зараз їй було вже байдуже. Сама його зловила, сама заварила цю кашу - от нехай сама i розбирається!
Вечiр поступово переходив у нiч, а жителi Академiї навiть не пiдозрювали про наближення чергової бурi.
***
Свята земля не даремно залишалася чорною плямою на усiх картах свiту. Однак навiть у її спецслужб траплялися проколи.
- Це повний провал! Це ганьба усьому вашому вiддiлу! Посвячений сам прийшов до нас у руки, а ми дiзнаємося про це аж на наступний, тiльки подумайте, наступний день! Та за цей час вiн уже мiг добратися до самої Хавонiї, якщо не далi! Ви не гiрше за мене знаєте, їхнi можливостi.
- Аналiтики впевненi, що об'єкт залишився на мiсцi. Допит Рей також пiдтвердив версiю, що вiн не пов'язаний iз археологами.
- Вiн може бути одним iз Древнiх?
- Може. Рей бачила початок його технiки пiд назвою 'Iнвiсiбел Джитсу', якщо ми все правильно зрозумiли, пiсля чого вiн злився з мiсцевiстю. Тобто вiн може не тiльки користуватися ефiром, але й носити його запас iз собою. Ельфи так не вмiють, а значить вiн уже тривалий час на свободi, якщо змiг розробити власнi прийоми. З iншого боку - необачно демонструвати першому зустрiчному такий козир. Аналiтики вважають, що вiн прокинувся давно, але тривалий час провiв у вiдривi вiд суспiльства. Це пояснює його реакцiю на людей: спочатку страх, а потiм обережне дослiдження нового оточення...
- Увiрватися в Академiю i наробити тарарам - це по-вашому 'обережно'? - нiяк не мiг заспокоїтися начальник. - Пiд час першої зустрiчi вiн ненароком спалив лицаря. В другiй - зумисне познущався над нашими людьми i вивiдав нашi секрети. Що далi? Штурм храмових архiвiв?
- Не будьте таким критичним, Хiрото-сан. - ризикнув перебити своє начальство пiдопiчний. - Технiка Рiю-Кай (*) йому не вiдома, просто вiн зумiв якось вiдбити атаку. Здається вiн навiть сам не зрозумiв, що сталося, а Рей - дуже старанна i...
- Настiльки старанна, що сама себе загiпнотизувала? Досить! Бери свою Рей, усiх своїх мозгоправiв, i вiдправляйтеся в Академiю з iнспекцiєю. Робiть що хочете, але дiстаньте його, якщо вiн ще там. Маєте час до закiнчення сезону. Якщо не встигнете... Ти все зрозумiв. Виконуй.
(*) Рiю-Кай - дослiвно перекладається як 'контроль розуму'.
***
Правильний режим дня творить чудеса. Зазвичай люди цього не розумiють. Я теж не розумiв, поки не довелося вiдкачувати свого носiя. Майже чотири доби постiйної активностi, видалення майже 40% м'язiв та жирової маси, часткова непрацездатнiсть половини органiв та серйознi пошкодження нервової системи мало не вбили це тiло. I все це за умови неповного розгортання систем життєзабезпечення! Дивно, що ця тушка взагалi ще жива. Я звик, що мої попереднi носiї були здоровими мужиками зi своїми хворобами, подекуди фатальними, тому й працював на межi їхнiх можливостей. Їм уже все одно нiчого було втрачати, i вони легко йшли на асимiляцiю. А тут - молоде, зовсiм нерозвинене тiло майже вдвiчi меншої маси, та ще й iмунiтет активно перешкоджає моїй роботi, виснажуючи i без того вбитий органiзм. Тому, як би того не хотiлося, але тепер менi доведеться їсти, пити, спати, ср... Коротше, робити все те, що й нормальнi люди. Тобто зi звичного менi графiку можна смiливо викреслити третину усього часу. Не критично, але дуже незручно. I що найбiльш сумно - спати менi теж доведеться одночасно з тiлом. I без форсажу.
Здоровий сон пiшов на користь органiчному тiлу. Я ж, пам'ятаючи свiй досвiд сновидiнь, вирiшив не ризикувати, i пiшов на перезавантаження до моменту пробудження. Таким чином я не тiльки уберiг себе вiд глюкiв, але й вiддав бiльше обчислювальних ресурсiв на вiдновлення систем.
Першi дзвони як завжди пiдняли прислугу маєтку. Мене ж випускати з кiмнати нiхто не спiшив, тому я продовжив аналiз усього, що сталося за минулий час, придiляючи особливу увагу дiям мого двiйника. У механiзмi його пробудження вдалося розiбратись лише частково. Без повнiстю розгорнутих систем та їхнiх засобiв дiагностики щось конкретне сказати важко.
Роздвоєння особистостi може бути результатом вiддiлення органiчного мозку вiд синтетичної нервової системи. У нормальних умовах органiка й синтетика працюють в унiсон, дублюючи одне одного. Саме так я перейняв багато рис свого першого носiя - Барнса. В подальшому ефект був зворотнiм, i уже я змiнював свiдомiсть своїх симбiонтiв. Можна було б таким чином промивати мiзки людям, пiдмiняючи їх свiдомiсть своєю, але пiсля такого серйозного втручання тiло зазвичай було уже нежиттєздатним. Якби носiєм був якийсь коматозник, то з часом вiн став би моєю копiєю. На жаль, чи на щастя, у мене ранiше не було досвiду навмисного знищення своїх носiїв. Як результат - задавити особистiсть оригiнального Кейнсi у мене не вийшло. Я забув, що мозок людини розвивається до 20 рокiв, i може переймати функцiї своїх видалених частин, а я ще й пiдлатав його. Тому не дивно, що без пiдтримки ботiв домiнуючою ставала саме ця особистiсть.
В теорiї це мало виглядати наступним чином: коли я зловив перший розряд на болотi нанiти зловили кайф, одразу ж забувши про усi свої обов'язки, а контроль над костюмом перейшов до носiя, як i передбачалося проектом. Можливо вiн навiть встиг покопатися у пам'ятi костюма, не знаю - камери показують тiльки те, що бачить вiзор, а не iнтерфейс. Це пояснює, звiдки йому мiг бути вiдомий образ Наруто (я не вiдхиляю ймовiрностi того, що це могли бути його власнi знання, але два потраплянця водночас - у такий збiг обставин я не вiрю). От тiльки з цiєї теорiї вибивається реакцiя на iскри запальнички. Скорiш за все тут мала мiсце спiльна реакцiя дуету тiла й нанiтiв: в одного спрацював асоцiативний ряд 'iскра = пробудження', а другi просто помiтили вже знайому реакцiю тiла i заметушилися, наче коти в очiкуваннi валер'янки. Потiм боти розiбралися, що їх надурили, i повернулися до нормального стану, тому останнiй забiг тривав буквально кiлька хвилин. Сподiваюся такої хибної тривоги їм буде достатньо, аби виробити iмунiтет.
Намагаючись лiквiдувати першопричину, я мимоволi зацiкавився продемонстрованими моїм двiйником прийомами. Ну от як, як Вiн це робив?! Цiлий ранок я просидiв у кiмнатi, намагаючись докопатися до секретiв мого альтер-его, тому що оригiнальним Кейнсi ця особистiсть точно бути не могла. Раз за разом переглядаючи записи його витiвок, я заздрив по-чорному. За кiлька годин свого iснування цей тип здiйснив те, чого я не змiг зробити за бiльш нiж двадцять рокiв - пiдкорив вертикаль! Єдиною зачiпкою до секрету стiнолазання був кадр, на якому пiд час пiдйому на дерево в поле зору камери потрапила його нога. I ось тут уже менi стало трохи моторошно. Справа в тiм, що образ Наруто було вiдiграно iдеально: такi ж вигуки, купа зайвих рухiв, безсистемнi перемiщення, iмпровiзацiя... Все було прекрасно, доки його кiнцiвки не почали перетворюватися на бiомасу Алекса Мерсера. Якщо навiть iз таким частковим перетворенням його поведiнка рiзко змiнилася i з веселого бешкетника вiн перетворився на самовпевненого егоїста, то страшно навiть уявити що буде, якщо вiн повнiстю перекинеться в Зевса. На щастя метаморфоза обмежилася лише стопою, i далi нiяких вiдхилень вiд образу я не помiтив. Але дзвiночок дуже тривожний. Менi навiть перехотiлося лазити по стiнах, аби не перетворитися на такого психа. А враховуючи, що пiсля такого я ще кiлька годин не можу нормально мислити, то i поготiв.
Вiд роздумiв довелося вiдволiктися на принесений служницею снiданок. Смаку не вiдчуваю, але виглядає апетитно. Принаймнi краще за армiйський пайок. Мене ще не збираються випускати? Ну i грець iз ними - менi ж краще! На чому я там зупинився? Ага, на своїх глюках! Прибрати другу особистiсть не складно, достатньо лише вiддiлити певнi частини мозку. Треба лише їх знайти. Тобто дати своєму альтер-его ще один шанс погуляти - на що я не пiду, або ретельно спостерiгати за мозком i запобiгати усiм проявам його активностi, на що потрiбно багато часу.
Поставивши автоматику вiдслiдковувати активнiсть органiчного мозку, я взявся розбирати свої архiви. А то соромно зiзнатися: користуюся надсучасними технологiями, а сам навiть не розумiю, як воно там все працює. Пора б уже виправлятися! Спiшити менi уже нiкуди, а для простого перегляду файлiв спецiального програмного забезпечення не треба. I розпочну я з того-самого нанореактора, бо дуже вже цiкаво менi, звiдки взявся такий прорахунок в конструкцiї. Засiв надовго, години на три, але нiчого конкретного дiзнатися так i не змiг. Схематично конструкцiя виглядала, як складна система мембран та каналiв, мiж якими циркулюють потрiбнi речовини. Така будова дозволяла масштабувати реактор у розмiрах починаючи вiд кишенькового, i закiнчуючи справжнiм заводом. Що бiльшим вiн був, то бiльше тепла видiлялося. Я спецiально пiдрахував: якщо мiй реактор навiть на мiнiмальнiй потужностi легко випаровував воду, то на максимумi вiн би зрiвнявся iз двохсоткiловатною котельнею. Можу собi уявити, яка була б тепловiддача у реактора, завбiльшки з машину. Нiякої системи охолодження я там не знайшов, але навряд чи його конструкцiя могла б витримати таку температуру. Як же цефи вирiшували проблему перегрiву? До незрозумiлого можна додати i саму форму реактора: пелюстковi модулi мають величезну площу i охолоджуються прекрасно, а сама капсула не тiльки приймає на себе найбiльше навантаження, а ще й розташована у значному вiдривi вiд решти конструкцiї. Цефи не дурнi, вони завжди використовують увесь доступний простiр на 100%, а тут - стiльки вiльного мiсця! Може реактор мав працювати в парi з iншим пристроєм?
Тут дверi моєї персональної 'в'язницi' вiдчинилися, i Мiзукi повела мене вниз на обiд. Спершу я здивувався, коли мене привели не на кухню, а в банкетний зал, але коли побачив за столом Мiзайю - все стало на свої мiсця. Схоже у цiєї жiночки є на мене якiсь плани. I менi це дуже не подобається. Вдягнута в строгий дiловий костюм, на Святiй землi ця невгамовна жiнка iз непосиди перетворилася на сувору наставницю. Але це зовсiм не змiнило її характер, радше навпаки - доповнило образ. Звiсно ж не всi жителi маєтку позитивно сприйняли її появу, але снiданок у дружньому сiмейному колi королева чомусь вважала важливiшим за дрiбнi сварки. I навiть присутнiсть за столом удаваного слуги не повинно було зiпсувати ранок, хоча Кайя думала зовсiм iнакше.
- Чому Ви так рано, наставниця Мiзайя? - буркнула Кайя, скрипнувши виделкою по тарiлцi.
- Будь-ласка, називай мене зараз сестричкою. Просто вирiшила заскочити в гостi й подивитися, як ваш бешкетник себе почуває пiсля одужання. - посмiхнулася та, вiдрiзаючи шматочок бiфштексу й намагаючись з рук нагодувати мене, пiдсiдаючи все ближче i ближче.
- А тобi яке до цього дiло?
- Велике! - шматок м'яса по мiлiметру наближався до обличчя хлопця, погрожуючи бути запханим в рот насильно. - Я вирiшила, що Кейнсi мiг би допомогти нашим учням по... - перекладач несподiвано замовк, натрапивши на незнайоме слово. - А у випускникiв i без того багато роботи.
- Щось я такого не бачила. - пiдозрiло поглядаючи на сестру, буркнула Кайя. - Гадаю рацiональнiше буде залишити його на роботi в госп-частинi. Кейнсi в перший же день проявив себе дуже корисним працiвником, а у вас там зараз нестача персоналу.
- Не перебiльшуй. - ще бiльший шматок м'яса опинився на вилцi Мiзайї i вирушив на штурм сусiда, але завис на пiвдорозi. - А де твiй ошийник?
- Зняв.
- Хто тобi дозволив це робити?
- Служницi пояснили. Це непристойно. Не хочу пiдставляти королеву.
- А якщо я хочу, щоб ти носив його публiчно? - спробувала нависнути надi мною Мiзайя, зовсiм забувши про м'ясо на вилцi.
- Краще кiльце. Зазвичай вiнчаються ними. - Кайя подавилася, Лашура поперхнулася, а служницi поруч хрюкнули.
- Я не пропоную тобi вiнчатися! Хоча iдея приваблива... - на мить задумалася Мiзайя. - Це мало бути твоїм покаранням!
- Не розумiю. Який у ньому сенс?
- Сенс у тому, що це удар для твого авторитету, самоповаги i статусу! - не витримала Кайя, перейшовши на крик.
- Ошийник може вибухнути? - посмiхаємося i махаємо! - Вiн отруєний? Завадить вбити свiдкiв?
- Нi! Не смiй нiкого вбивати! Ти в цивiлiзованому свiтi, а не у своєму...
- Заспокойтеся. - королева взяла справу в свої руки, поки Кайя не наговорила зайвого. - Навряд чи Кейнсi нас зараз зможе зрозумiти. Давайте не будемо псувати собi настрiй. Кайя, - Лашура повернулася до дiвчини, - я сама запропонувала Мiзайї його послуги. Ти ж не хотiла постiйно бiгати за ним, а у Мiзайї є i бажання i можливостi.
- Дiвчата вже давно просять знайти їм помiчника. - Мiзайя знову згадала про свої намiри, i пiдхопила найбiльший шмат м'яса. - А оскiльки ваш бешкетник уже отримав вiд мене догану - я вирiшила долучити його до позаурочних занять. Ну ж бо, скажи а-а-м!
Хруп!
М'ясо разом iз частиною виделки зникло безслiдно, Лашура зблiдла, Кайя знову подавилася, а наставниця Мiзайя здивовано витрiщилася на ручку вiд столового прибору. Мертву тишу в кiмнатi порушував лише жалiбний хруст металу десь в глибинi моєї горлянки. А що тут такого? Срiбло менi потрiбне! I вiд золота теж не вiдмовлюся... Хм, а проба не дуже висока.
Задум королеви виявився простим: вiдхреститися вiд мене, здавши на поруки Мiзайї. Таким чином Лашура одночасно вбивала трьох зайцiв: вiдхрещувалася вiд мене та всього, що я можу накоїти, зберiгала зi мною нейтрольно-союзнi стосунки, i водночас показувала усiм, що я дiйсно її слуга, i вона має на мене вплив. Але щось у цiй ситуацiї здалося менi неприродним. Може це була надмiрно весела поведiнка Мiзайї?
Першi пiдозри у мене виникли, коли ми не дiйшли до учбового корпусу, а повернули до купалень. Потiм менi оголосили, що додатковi заняття почнуться пiзнiше... I лише коли ми зайшли всередину, мої пiдозри пiдтвердилися: наставниця Мiзайя одразу ж кудись зникла, а через кiлька хвилин повернулася, i я тiльки й змiг видати:
- What the fuck?! - предi мною стояла сувора панi-гувернантка у глухому чорному платтi, розмахуючи рiзкою в руках.
- Я не дозволяла вiдкривати рота, неук! - розвернулася до мене ця любителька рольових iгор та домiнування.
- Слухаюсь, наставниця Мiзайя. - одразу ж повернувся до офiцiйного тону.
От дивився i думаю: facepalm, facepalm, facepalm! Вона явно хоче закiнчити те, що почала на кораблi. Або пiдставити мене. Або i те, i iнше. Точно! Вона ж мене пiд статтю пiдводить! Хоча нi, у японцiв одружуються iз чотирнадцяти рокiв, а я зараз виглядаю на шiстнадцять - не менше. В будь-якому випадку, на мене чекають неприємностi.
- Для тебе я тепер Хазяйка Мiзайя!
- Слухаюсь, наставниця Мiзайя.
- Хм, я чую нотки непокори в твоєму голосi. - дiдько, ну невже на цiлому свiтi не знайдеться жодного мужика для цiєї нiмфоманки?! - Доведеться дати тобi кiлька урокiв хороших манер, неук.
- Слухаюсь, наставниця Мiзайя.
- Дiвчата сказали, що ти вмiєш робити масаж. Я хочу це побачити!
- Слухаюсь, наставниця Мiзайя.
- А ще краще - спробувати. - додала ця нiмфоманка, нависаючи грудьми надi мною.
- Слухаюсь, наставниця Мiзайя. - вiдчуваю, що щось не так, але тримаю покерфейс.
Так i не дочекавшись реакцiї, Мiзайя розвернулася й пiшла в масажнi кiмнати. Я йшов слiдом за нею i радувався, що пiд час моделювання лiвреї забув таку важливу штуку як застiбка - нехай тепер спробує мене звiдси виколупати!
- А тепер покажи менi, що ти зробив з Кайєю в перший раз. - промуркотiла ця 'наставниця', скидаючи з себе плаття.
- Перепрошую. Конкретизуйте своє прохання.
- Ох, який же ти нудний. - а сама безсоромно продовжує роздягатися i так крутиться передi мною, що її сорочка ледь-ледь утримується на тiлi. - Зроби менi масаж, зроби менi приємно!
- А я не хочу горизонтального, я хочу в вертикальному. - i аж стогне, поступово пiдходячи все ближче.
- Тодi станьте нерухомо. Спробуйте розслабитися. Потрiбен доступ спини.
- Тодi вiзьми у мене доступ до всього! - i вона вкинула з себе сорочку.
Ой, здається я себе переоцiнив! Тiло почало збуджуватися без команди! I чим далi - тим бiльше я втрачав контроль над ним! Щось тут не так! Звiдки йдуть сигнали?
Спинний мозок, кора головного, нюховi рецептори. Ось воно - феромони в повiтрi! Позбуваючись власних феромонiв, я зовсiм забув про захист вiд чужих! Без нейроблокади я б одразу осоромився на усю академiю, а так - ще тримаюся. Зараз же я дивився на усе це зi свого внутрiшнього свiту, повнiстю вiдсторонившись вiд подразникiв. Звiдси контролювати тiло було трохи простiше, менше навантаження на свiдомiсть. Так, вiдокремилися вiд почуттiв, забули про буйство гормонiв i працюємо!
Передi мною знаходиться живий органiзм, з яким слiд було здiйснити ряд операцiй. Розiм'яти, прогнати кров по м'язах, стимулювати вiдповiднi нервовi центри... Однак звична процедура масажу закiнчилася уже через кiлька хвилин, коли Мiзайя захотiла собi розiм'яти не лише спинку, але й iншi частини тiла. Виплеснувши 'ненароком' на мене цiлу пляшку якогось ароматичного масла, вона взяла мене за... руки i почала сама собi робити ними... масаж. При чому все це вона робила як хотiла, i де хотiла. Скрiзь!
Я тримався цiлу вiчнiсть! Пiвтори хвилини! Боти мужньо боролися iз гормональним дисбалансом, я ж робив кам'яне обличчя. Але серед нас виявився зрадник - другий нейрошунт все ж передав потрiбнi сигнали в мозок, i клятий орган у штанях, послухавшись сiрої речовини, почав ворушитися! Я намагався дивитися прямо перед собою, прямо в потилицю пiдступному супернику! Я вже було подумав, що врятований, та ворог зробив хитрий маневр, розвернувшись до мене передом! Довелося закрити очi й працювати наослiп, час вiд часу клацаючи язиком, аби по вiдлунню мати бодай якусь картину оточення.
Те, що ситуацiя значно серйознiша, нiж я гадав, стало зрозумiло лише тодi, коли Мiзайя закинула свою ногу менi на плече. Намагаючись вiдсунутися, я раз у раз потрапляв у мiцний захват її ненормально сильних рук. В умовах мiцних обiймiв, коли менi раз у раз закривали вуха, сонару для роботи вже було замало. Розплющую одне око, а у неї з носа вже кров iде!
- А тепер перейдемо до агресивних процедур! - вигукнула ця нiмфоманка, безумно посмiхаючись.
- Панi Мiзайя. Ви дивно поводитеся.
- Справдi? Це тебе ТАК хвилює? Тодi роби зi мною все, що хочеш!
- Дозвольте...
- Дозволяю!
I кинулася на мене. Я спробував провернути з нею той же трюк, що i з Кайєю, але заспокiйливе просто розмазалося в маслi, так i не досягнувши її шкiри. Бiльше того, їй усе це здалося веселим i вона вирiшила продовжити це вже не у вертикальному, а в горизонтальному положеннi. Зверху! Не знаю, скiльки у цiєї бестiї сил, але вона зумiла повалити мене на спину i всiстися згори, поступово пiдсiдаючи все ближче до голови. Менi ж був потрiбен доступ до її шиї, хоча... Коли вона у прямому сенсi спробувала сiсти менi на голову, я смикнувся вправо i обережно вкусив її за внутрiшню частину стегна, запускаючи в ранку вже змiшаний зi слиною та олiями транквiлiзатор.
- Ой, а ти у нас бешкетник! Будь нiжнiшим, дiвчата це люблять!
- Пвобавте. Я не ваю вибогу. - прогундiв я носом, намагаючись вiдсунутися якомога далi.
- Ох! Швидше! Глибше! Сильнiше!
- Ви себе не контролюєте. - я нарештi наважився увiмкнути режим сили i зумiв послабити хватку довгих, сильних нiг. - Зараз Вам має стати краще.
- Ну то зроби! Зроби менi краще, чуєш?! Будь бужиком, а нге так, як всi iнфi... Уа-а-ах, iншi шмаркачi... - i Мiзайя вiдкинулася на кушетцi, не припиняючи стогнати навiть увi снi.
Ну вона й звiрюка! У мене в препаратi слини майже не було, а вона цiлих п'ять хвилин ще крутилася, i лише на шостiй почала заспокоюватися. Але я навiть не встиг вiдчистити себе вiд слiдiв її розваг, як Мiзайя знову почала ворушитися! Та навiть менi, з усiма моїми можливостями знадобилося б хвилин... А це ще що таке?! Ця курва пiдмiшала в олiю афродiзiаки! Твою ж дивiзiю! Воно знову ворушиться!!!
Схоже моєму носiю для пробудження достатньо не лише електричної iскри. Система монiторингу носiя просто захлиналася сигналами про перехiд керування до носiя. Другий нейрошунт повним ходом перебирав керування тiлом на себе, пiдмiняючи собою пошкодженi мною дiлянки! В шоцi вiдкривши обидва ока, я подивився на цю... жiнку, за що одразу ж поплатився: рот наповнився слиною, пульс прискорився, а ЧСО намагається вирватися з-пiд мiмiкрилу. Дiдько, та в мене носiй не тiльки псих, а ще й мазохiст - член вiд напруги от-от сам себе порве, а вiн ще бiльше збуджується! I поки вiн заглядався на свою самку, я встиг зробити головне - контроль над костюмом залишився в мене.
Поки ми боролися мiж собою, Мiзайя уже прийшла до тями i з голодними очима кинулася на мене. Я, все ще зайнятий своїм внутрiшнiми справами, зреагувати не встиг, i опинився у мiцному захватi. Одразу вiдчувалося, що ця жiнка знайома iз боротьбою. Добре, що в маслi був - вислизнув. А тiло тим часом уже повнiстю вийшло з-пiд контролю i почало опиратися, вiд чого усi мої рухи тепер стали трохи рваними. Продовжувати опiр у такому станi я не мiг, тому залишалося тiльки ретируватися. Вiдступаю до виходу... Ага, замкнуто! Виламати дверi не встигаю - на мене знову стрибають. I знову масло дає менi фору. Пройти повз Мiзайю, не покалiчивши її я не зможу, просто не знаю таких прийомiв, а застосовувати силу ще рано. Звертаюся по допомогу до сонару - може вдасться пробити стiну.
Але вдавати iз себе термiнатора не довелося. Пiд стелею кiмнати знайшовся вентиляцiйний канал. Роблю вигляд, нiби намагаюся оббiгти Мiзайю, але замiсть цього обома ногами вiдштовхуюсь вiд протилежної стiни i, витягнувшись струною, як супермен вилiтаю у вентиляцiю. Проїхавши по iнерцiї кiлька метрiв по дуже тiсному каналу, я застряг. Щоб звiльнитися, довелося навiть вивихнути собi кiлька суглобiв. Рухаючись як черв'як, я через хвилину нарештi вивалився у вентиляцiйний колодязь, i гепнувся десь на рiвнi пiдвалу.
Ну i що це було? Здається у цього тiла з'явився новий рефлекс, як у собаки Павлова на лампочку: побачив Мiзайю - i готовий! Поки тiло не заспокоїться, менi звiдси краще не висовуватися. Добре, що система усе записує, i в майбутньому я зможу уникнути таких зривiв. Цiкаво, Мiзайя навмисне мене до такого доводить, чи це у неї просто така паскудна натура?
- Ловiть збочинця! - почувся панiчний крик наставницi, але вже з iншої шахти.
- Що сталося?
- Там... Спочатку дивився! А потiм полiз мацати!
- Не хвилюйтеся, наставниця, ми його миттю знайдемо. Дiвчата! Дiлитесь на трiади, як на останнiх заняттях! Парнi номери - на перший поверх, непарнi - на другий. Неповна трiада на виходi. Я зi старостою та наставницею у пiдвал. Розбiглися!
Ха! А Мiзайя добре пiдготувалася - заздалегiдь продумала свою версiю подiй, а тепер бiгає коридорами, розповсюджуючи збуджуючий аромат. Дуже швидко утворилися пошуковi групи, якi одразу ж кинулися перевiряти й блокувати усi ключовi позицiї в будiвлi. Навiть не вiриться, що передi мною не спецназ, а звичайнi школярки. Ось це я називаю командною роботою! Я розчулений, чесно. Навiть сльозу пустити захотiлося. Одразу ж згадалися загони C.E.L.L. пiд час зачистки заражених кварталiв - навiть у них було менше органiзацiї, нiж тут. Тепер треба лише увiмкнути камуфляж i дочекатися, доки якась команда пройде повз мене, прибрати останнього i зайняти його мiсце, а там уже прийти на точку зустрiчi й покласти шквальним вогнем усiх за один раз... Стоп! Вiдкладаємо ностальгiю на потiм i повертаємося до дiйсностi! Навколо мене не вороги, а дiти! Хоча iдея влитися в одну iз команд дуже приваблива. Нi, не буду ризикувати. Все ж вiдiгравати жiночу роль я не вмiю. Краще трошки побiгаю.
Люк до вентиляцiйної шахти зi скрипом вiдчинився, i крiзь нього просунулася якась рудоволоса дiвка. Багато вона не побачила, тiльки мою дупу над собою, але одразу ж здiйняла галас. Вiдбитий стiнками шахти крик на мить оглушив мене, але я був уже на пiвдорозi до вершини. Видряпавшись нагору, я побачив унизу збiговисько дiвчат. Хтось уже навiть тягнув драбину, аби дiстати мене. Схоже, менi сама доля надовго прописала бiг. Або канон, якщо мої пiдозри справдяться. Менi не складно, але ж не кожен же день! Вони вважають, що загнали мене у глухий кут? Ага, зараз! Як слiд розiгнавшись, я перемайнув на сусiднiй дах, i вже там з'їхав донизу по водостоку. Вони тут мiцнi, глинянi - за них можна вхопитися. Вже унизу зрозумiв, що мiй маневр був передбачений Мiзайєю, яка керувала ученицями. Fuck, та для я просто iграшка! Академiя Святої землi - вiдчуй себе Пакменом! Мене вже затиснули пiд стiною i вiдступати просто нiкуди. Дiдько, як би менi зараз хотiлося пробiгтися по стiнi! Ситуацiю врятували дзвони, якi сповiстили про кiнець занять, i на вулицю повалив натовп. Скориставшись моментом, я пiрнув мiж учнями i вже подумав, що врятувався. Та куди там - вигуки Мiзайї та її пошукової команди додали до погонi пiдкрiплення у виглядi ще двох десяткiв дiвчат рiзного вiку. Ой лихо, та вони ж за мною увесь день так гасати будуть!
Пробiгаючи повз чергову компанiю учениць я нi на секунду не припиняв їх слухати i незабаром дiйшов до вельми неприємних висновкiв. Виявилося, що Мiзайя ще кiлька днiв тому почала розпускати рiзноманiтнi слухи, в яких я фiгурував у ролi злодiя, розбишаки, збочинця i т.д. В результатi кожна зустрiч iз черговою компанiєю додавала до переслiдувачiв ще енну кiлькiсть добровольцiв, якi прямо таки жадали 'вiдновити справедливiсть'. Можу собi тiльки уявити, що їм порозказувала про мене ця нiмфоманка. Хоча навiщо взагалi розказувати - у неї на обличчi i так все написано. I це було вже не просто стихiйне переслiдування, а цiлеспрямоване полювання, iз повноцiнним загоном жертви у пастку та навiть кодовими сигналами мiж окремими групами дiвчат. Невже я тут не перший бiгун? Схоже на те. Рятували лише чутливi сенсори та форсаж.
Зрозумiвши, що єдиним виходом для мене буде прийом карате ?101, я iз двократним пiдсиленням рвонув по всiй Академiї, сподiваючись банально вiдiрватися. Але я недооцiнив їхню завзятiсть, оскiльки в кожному наступному коридорi на мене чекали новi мисливицi. Я рухався на хвилi новин, i поки наступна команда почує потрiбну команду, я вже встигав прорватися крiзь блокаду далi. Поки що менi вистачало подвiйного коефiцiєнту пiдсилення м'язiв вiд норми, але якщо так пiде й далi, то доведеться задiяти трикратне пiдсилення, а це вже викличе пiдозри. Я i так надто сильно вибиваюся iз образу, а увага мiсцевої iнквiзицiї менi абсолютно нi до чого. Особливо у свiтлi нещодавнього iнциденту. Залетiвши на одне iз дерев, я змiнив лiврею на лiсовий камуфляж i на деякий час затаївся.
- Вiн тут!
- Fuck!!! - не допомогло маскування.
- Ловiть його!
- Вiн побiг туди!
Перестрибуючи через численнi перешкоди, я проривався у бiк адмiнiстрацiї. Якщо моя задумка вдасться, то я зможу заскочити туди i змiнити образ ранiше, нiж мене спiймають. Аби хоча б трохи збiльшити розрив, я бiжу у бiк каналу i з розгону перестрибую його. Тепер дiвчатам знадобиться принаймнi хвилина, щоб дiстатися до найближчого мiстка. Дехто так i робить, але кiлька учениць все ж шубовснули у воду. Я за цей час вже встиг вiдiрватися вiд своєї групи i заскочив у будiвлю, одразу ж перекотившись через голову й розтягнувшись на пiдлозi. Дуже вчасно, бо за кiлька секунд дверi за мною вiдчинилися i мене мало не затоптала зграя дiвчат. Точнiше затоптала, але я вирiшив цього не показувати.
Трохи постогнавши, з пiдлоги пiднялася одна iз нещодавно скопiйованих служниць i, шкутильгаючи на обидвi руки й ноги, тримаючись за ребра, пiшла геть. Звiсно кiлька дiвчат на виходi пiдозрiло оглянули мене з нiг до голови, але вiдбитки чужих черевичкiв на спинi та синяк пiд оком одразу ж перемкнули усю увагу з обличчя на себе, пiсля чого я вже спокiйно пiшов геть.
А хлопець усерединi мене, навiть iз порiзаним мозком, спостерiгаючи за усiм цим безладом... реготав! Та ще й так, що iнодi у мене нога йшла не в той бiк, i я знову опинявся на землi. Останнього разу навiть гепнувся головою об одну iз садових лавок. Добре, що навколо нiкого не було, бо вмить би вирахували втiкача. А цей паразит ще бiльше заводиться! Цiкаво, вiн уже зрозумiв, що нас тут двоє? Схоже на те. Значить самостiйних областей мозку в нього значно бiльше. Ну нарештi заспокоївся! Стоп, а чому результатiв монiторингу так мало? Ага, цi дiлянки у нас iз ним спiльнi, а в неактивному станi знайти способи протидiї... Дiдько! Ну i як менi його знов розвеселити? Ох, на що тiльки не пiдеш заради себе... Повернути стандартний образ!
- Он-де вiн!
- Ловiть його!
***
Шум за вiкном в черговий раз вiдволiк Лiтiю Поучан вiд заповнювання журналiв. Працювати в таких умовах було просто неможливо, тому вона вирiшила пiти на своє улюблене мiсце в саду, аби хоча б трохи посидiти в тишi та спокої, але не встигла вона навiть вiдкрити дверi, як повз неї пролетiв натовп учениць, а чийсь потужний удар знову захлопнув дверi, вiдкинувши дiвчину на брудну пiдлогу.
- Це не Академiя, а якась божевiльня!
- Панi Лiтiя, що з Вами?! - одразу ж вискочила на шум Лапiс - нав'язана Аурою дiвчинка iз новачкiв.
Лапiс, хоч i не була освiчена в питаннях роботи учнiвської ради, але дуже добре вiдчувала, коли панi Лiтiї була потрiбна допомога. Можна було навiть подумати, що вона тут виступає у ролi прислуги. Лiтiя не одразу оцiнила таку послугу з боку ельфiйки але згодом, коли справ ставало все бiльше, їй знадобилася допомога, i ось тут дiвчинка уже змогла себе показати у всiй красi: роботяща й тямуща, вона дуже допомагала Лiтiї у справах, а тому швидко зайняла неофiцiйну посаду її помiчницi. Лiтiя навiть подбала про те, щоб поселити її у своєму маєтку.
Допомiгши своїй начальницi пiднятися на ноги, вона швидко виглянула в коридор i знову замкнула дверi. Вже йдучи назад вони почули черговий забiг пiд вiкнами i нова хмарка пилу залетiла в кiмнату. Довелося закривати ще й вiкно.
- Що за маячня тут вiдбувається? Чого вони всi так гасають?
- Я не впевнена, але здається це якось пов'язано iз наставницею Мiзайєю. Вона вiд самого ранку дивно поводиться.
- Знову вона щось утнула... - буркнула Лiтiя, обтрiпуючи плаття вiд бруду. - Скiльки ще часу до кiнця урокiв?
- Уже закiнчилися.
- Що? Так швидко?
Але надворi вже темнiшало, i час було збиратися в гуртожиток. Розминувшись по дорозi iз ще однiєю бандою, дiвчата вийшли на терасу i стали свiдком нечуваного досi видовища: величезний натовп учениць наздоганяв одного зi слуг, пiднiмаючи за собою цiлу хмару пилу. Прослiдкувавши маршрут цiєї отари Лiтiя зробила для себе висновок, що вони бiжать тут уже не перший раз. Витоптаний газон, просiки у зеленiй загорожi, слiди сотень нiг на стежках - усе вказувало на тривале й безуспiшне переслiдування здобичi. Сам же хлопець, наче якийсь дикий звiр, перелiтав через усi перешкоди, i раз у раз ухилявся вiд несподiваних засiдок, додаючи до компанiї переслiдувачiв чергову порцiю невдачливих мисливцiв.
- Це наставниця Мiзайя постаралася. Схоже вона знайшла собi нову iграшку.
- Ну, я б так не сказав. Вони його уже добрих кiлька годин ганяють.
- I на довго його ще вистачить? - скептично подивилася на викладача Лiтiя.
- Готовий поставити на нього свою вечерю. Вiн мiцний горiшок.
- Ясно. А що взагалi про цього шибайголову вiдомо?
- Кейнсi Масаке. Вiдгукується на прiзвисько Кей. Довiрений слуга Лашури. Деякий час працював у Академiї прислугою.
- Кейнсi... Десь я це iм'я вже чула.
- Останню половину декади всi тiльки про нього й розмовляють. Хлопець вiн умiлий, не цурається брудної роботи, сильний... Мрiя будь-якої дiвчини.
- Та ви тiльки подивiться, що вiн витворяє! Нормальний хлопець нiколи не стрибатиме по деревах. Це не хлопець, це якийсь дикий звiр!
- Звiр? - Улайт замислився, проводжаючи поглядом хмару пилу, що зникає в зелених зарослях, залишаючи за собою слiд iз виснажених учасниць забiгу. - Знаєте, вiн схожий на звiра навiть бiльше, нiж ви можете собi уявити.
- Та вони ж щойно в лiс забiгли! - занепокоїлася Лiтiя, простеживши маршрут учнiв. - Лапiс! Попередь клан Шурiфон, нехай будуть напоготовi.
Лiс Святої землi зовсiм не нагадував звичайний, i в першу чергу своєю агресивною флорою. У ельфiв безпека власної територiї завжди була на першому мiсцi, тому навiть звичайна травинка могла виявитися iз сюрпризом. Та встановлюючи свої пастки, вони абсолютно не розраховували, що в лiс увiрветься осатанiлий натовп школярок, якi зроблять просiку майже кiлометрової глибини. I це мова йде лише про тих, хто рвонув вглиб лiсу, бажаючи вийти наперерiз втiкачевi. Сам же винуватець переполоху знав про цю небезпеку, а тому старався триматися осторонь вiд таких небезпечних дiлянок. Як наслiдок: пiд кiнець дня в лiсi з'явилася нова дорога, густо засiяна втомленими дiвчатами. При чому на першiй сотнi метрiв вони ще були просто втомленi, а от далi їх уже доводилося витягувати iз кущiв, знiмати з гiлок та пiднiмати iз ям, в якi вони валилися цiлими групами. Щоб витягнути усiх до вечора було органiзовано справжню рятувальну операцiю. Спершу все йшло добре, але пiсля певної межi ельфи уже не дозволяли нiкому заходити глибше. Вони нiчого не пояснювали, виносячи учениць власними силами, але це було надто повiльно, а потерпiлих - надто багато.
- Як це розумiти? - одразу ж поцiкавилася Аура в Лiтiї. - Академiя гарантувала недоторканiсть нашої територiї. Чому половина учнiв Академiї так ломилися до нас?
- Гналися за диким звiром, втомилися i загубилися в лiсi. Можеш дозволити своїм слугам пропустити рятувальникiв?
- Хочеш, щоб i вони приєдналися до учениць? - Аура показала на паралiзованих дiвчат, яких на носилках вiдправляли у медичне крило.
- Ясно.
- А що за звiр був?
- Масаке Кейнсi, знаєш такого?
- Це вiн їх так?
- Не знаю. Зустрiнеш його - запитаєш сама. А нам потрiбно знайти ще п'ятнадцять учениць.
- Ясно. Виносьте поки тих, кого можете, а я сама пошукаю вiдсутнiх.
I Аура знову зникла в лiсi. Однак коли вона вже хотiла прискоритися, попереду почулися дiвочi голоси та хруст гiлок. Хтось дуже сильно поспiшав назустрiч ельфам. Зграйка дiвчат ломилися крiзь лiс, не розбираючи дороги, а коли перед ними несподiвано з'явився ельф iз охорони принцеси - заверещали i кинулися у зворотнiй бiк. На щастя їх вдалося зловити i заспокоїти до того, як вони знову загубилися. Спершу розговорити їх не вдавалося, але Лiтiя не була б головою учнiвської ради, якби не вмiла знаходити спiльну мову з людьми. Не останню роль у цьому вiдiграв i якийсь мiцний напiй, який ельфи дали хильнути постраждалiй. Iз сплутаного переказу подiй стало зрозумiли, що їхня група виявилася однiєю iз найуспiшнiших, якi продовжували переслiдування, не зважаючи нi на що. Коли почало смеркатися, хтось iз групи висловив розумну думку, що варто повертатися назад. Але цiль була зовсiм поруч i вони навiть встигли наблизитися до своєї жертви, коли раптом виявилося, що той зупинився не просто так, а напоровся на якогось хижака. I саме їхня поява й стала причиною атаки звiра. Кейнсi крикнув їм тiкати, а сам залишився вiдволiкати тварину. На прохання описати монстра, жодна з дiвчат не дала нормальної вiдповiдi, i мiцний напiй, подарований одним iз ельфiв-рятувальникiв, уже не допомагав. Простежити зворотнiй шлях утiкачок уже не вдалося, оскiльки до них увесь навколишнiй простiр не раз витоптали й перетоптали не тiльки ученицi, але й рятувальники, i навiть самi ельфи.
- Лiтiя! - на галявину вибiгла юна принцеса Марiя.
- Ваша величнiсть. - голова учнiвської ради здивовано повернулася до знатної ученицi, яка чомусь не опинилася серед постраждалих.
- Я щойно дiзналася, що з лiсу вивели останнiх заблудлих, але я не бачила серед них своєї Юкiне.
- Юкiне? - щиро здивувалася Лiтiя. - Я гадала, що її не цiкавлять такi дурницi. Так чи iнакше, але ми щойно забрали останнiх.
- Ой, а вона ж залишилася там! - пискнула нещодавно опитувана учениця. - Вона запропонувала нам повертатися, а сама...
***
Оп! Iще удар! Ричи гучнiше! Ще гучнiше! Налякай його так, щоб цей гад бiльше нiколи не прокинувся!
Потужний удар проходить сантиметром вище, а гострi пазурi пригинають волосся на головi. Для стороннього спостерiгача цей двобiй здавався дуже швидким, буквально блискавичним, але для мене вiн тягнувся уже кiлька довгих хвилин - синтетична форма iснування має свої переваги. Можна було б легко ухилятися вiд усiх ворожих ударiв, але в мої плани це не входило.
Я вже хвилин десять валявся пiд ведмедем, приймаючи на себе усi удари потужних лап, прикриваючи лише найуразливiшi точки: голову, очi, шию та пах.. А все тому, що страх органiчного тiла дозволив менi повернути контроль! Вторинний нейрошунт вряди-годи зiграв менi на руку, вiдтворюючи реальну реакцiю носiя. Напевно хлопець був тим ще боягузом, оскiльки страх його повнiстю паралiзував, залишивши на поверхнi тiльки твариннi iнстинкти, а це вже моя стихiя. Я мiг би зробити це медикаментозно, або просто операцiйним втручанням вiдрiзати мозок вiд керування, але тодi i так невисока ефективнiсть уже розгорнутих систем впаде ще бiльше. А так я не лише стимулюю костюм вiдновлювати свою форму, але й записую усi показники носiя. Потiм я збирався використати їх у роботi емоцiйних фiльтрiв, аби запобiгти подальшим припадкам. Хвилин десять я дозволяв звiровi мене валяти, доки не зiбрав усi потрiбнi результати, а потiм...
Н-на! I ще раз, i ще! Отримуй! Куди побiг?! Я ще не закiнчив!
Потiм уже я валяв ведмедя, спускаючи на ньому пар. Я навiть не пiдозрював, як менi в останню декаду не вистачало нормального мордобою. В такi моменти навколишнiй свiт просто зникає, а перед тобою залишається тiльки цiль i способи її досягнення, тiльки ворог i зброя в твоїх руках. Неможливо передати словами вiдчуття, коли кожен синтетичний м'яз працює на повну потужнiсть, передаючи усю кiнетичну енергiю руки прямо в ребра суперника. Коли тактичний аналiзатор на межi своїх можливостей прораховує можливi зони ураження, i обирає оптимальний маршрут вiдходу i атаки. Коли ти бачиш, як тiло ворога спотворюється пiд твоїми ударами, все сильнiше обмежуючи його можливостi. Цi показники я теж записував, але уже для себе. Тепер же я мiг не стримуватися i працювати в повний контакт, не турбуючись про зламанi ребра, струс мозку чи розбите обличчя - через пiвгодини все буде як нове, а от задоволення треба було запасати наперед. Яка менi з цього користь? Все дуже просто: я записую усе навколо, включно зi станом органiзму, аби потiм можна це було вiдтворити у симуляторi. Пам'ятаєте режим навчання перед проходженням Crysis-3? Так от саме вiн i лежить в одному iз вцiлiлих архiвiв. Моїми зусиллями симулятор був допрацьований до повноцiнної вiртуальної реальностi, де можна було день та нiч без упину ганяти своїх дронiв. А коли менi не було чим зайнятися, я перекидав у нього кiлька сотень реально пережитих сценарiїв або iмпортував всередину до бiса багато комп'ютерних iгор - зi своїми потужностями за реалiстичнiсть симуляцiї я готовий ручатися головою. Звiсно цей прийом спрацює не бiльше двох-трьох разiв, але ж бiльше такого шансу найближчим часом може i не трапитися! Тому я старався урiзноманiтнити власнi вiдчуття, насолоджуючись кожною миттю. Великий бурий ведмiдь, самець, злий i вже трохи побитий, все ще тримав мої удари i активно вiдмахувався у вiдповiдь, а iнколи навiть влучав. Пiд кiнець навiть проявився отой мiй ефект гравця-за-монiтором: я повнiстю втратив вiдчуття часу, повнiстю занурившись у бiй i нутром вiдчуваючи майбутнi удари. Значить 'сон' пiшов менi на користь i скоро я буду в нормi!
I почалися експерименти: намотування кругiв, стрибки над та пiд диким звiром, епiляцiя хутра, вправляння щелепи та всовування пiдручних предметiв у природнi отвори... Хвилини через три я почав повторюватися, i вирiшив урiзноманiтнити свiй арсенал, додавши до нього 'пекельний подих' iз синтезованого аптечкою i виведеного слинними залозами до ротової порожнини алгогену, а потiм взагалi перетворив свої долонi на контактнi шокери. За контроль над тiлом я уже не боявся - вiд пережитого шоку друга особистiсть вiдiйде ще не скоро, а ботiв я вiд шокера вiдвiв. Тепер звичайний крос в голову без пiдсилення вiдправить в нокаут будь-яку органiчну iстоту. I навiть моїх високотехнологiчних родичiв.
А ведмiдь уже зрозумiв, що тут йому нiчого не свiтить, i намагався накивати п'ятами. Я йому ребра порахував, кiгтi вкоротив, половину хутра видер... Який вiн пiсля цього ведмiдь? Правильно - нiякий. А враховуючи, що пiсля кожного мого удару вiн дуже кумедно пiдстрибував, я мiг з чистою совiстю констатувати: свято вдалося!
Махнувши здорованю на прощання колодою по спинi, я вже вирiшив повертатися назад в Академiю, коли мої сенсори повернулися в режим монiторингу i показали безбiлетного глядача. Дiдько, а я ж уже давно скинув iз себе камуфляж i замiсть уже звичної лiвреї хизувався натуральною синтетикою, включно iз класичним концептом маски й шолома на головi. Ну i що тепер їй казати?
Тихенько подивившись на одну iз учениць, я зi здивуванням упiзнав у нiй ту-саму альбiноску, з якою бачився у перший день - Юкiне. Це вона охороняла родичку Лашури. Дивно, менi вона здалася спокiйною i врiвноваженою дiвчиною. Та й до учнiв не вiдноситься. Як вона опинилася в компанiї цих горе-марафонцiв? Дiвчина лежала метрах в десяти вiд витоптаної нами галявини, забившись пiд колоду, тому був шанс, що вона нiчого не бачила. Та й темно вже надворi... Увiмкнувши Кей-мод, я наблизився до потерпiлої. Вiзор показував, що у дiвчини проблеми з ногою. Можливо пiдвернула, коли тiкала. Значить i вибиратися iз лiсу ми будемо довго i... Нi, це треба зробити затемна, поки нас ще нiхто не побачив разом, бо знаю я цих учениць - знову ганятимуться за мною, щоб я ще й їх на руках поносив!
- Вiтаю. - нахилився я над колодою. - Що ти тут робиш?
- Ти в порядку? - i голос такий тихий-тихий.
Дивна вона дiвчинка: сама постраждала, а хвилюється про iнших. I не треба так дивитися на мене! Я ж бачу, що тобi боляче, i твоя маска байдужостi мене не обдурить - вiзор усе бачить. Звiсно можна надати першу допомогу й самостiйно, але я i так уже засвiтився iз цiєю бiйкою. Ну що ж, тодi скористаємося прийомом 'дзеркало' i покажемо їй саму себе!
- Iти зможеш?
- Так.
- Залiзай менi на спину.
- Я сказала, що можу йти. - в голосi вiдчувається ледь-помiтне роздратування.
- Ти не вмiєш обманювати. - покерфейс i чесний-чесний погляд.
Закидаю ошелешену дiвчину собi на плечi i спокiйно рушаю лiсом, навмисне трохи пiдкидаючи її, аби вона швидше дiйшла потрiбних висновкiв. Минає хвилина, друга, а вона мовчить. Минає десять, а вона зцiпила зуби й терпить! Я навiть полонених на плечi рiдко транспортував, оскiльки з моїм способом пересування вони часто отримували пошкодження хребта, а тут... От уже вперта дiвка, ну нiяк їй не вгодиш!
Надворi поступово холоднiшало. В лiсi й так було прохолодно, а зараз - тим паче. Навiть мiсяць зник за хмарами, а густий туман потроху полонив усi низини, поступово пiднiмаючись все вище. Менi погода до одного мiсця, а от Юкiне уже вiдчутно замерзла. Такими темпами вона скоро й застуду або грип пiдхопить. Зупинившись, я знiмаю її з плеча й садовлю на порослий мохом прямокутний камiнь, що ранiше був частиною великого рукотворного пагорба поруч iз нами. Там навiть були свої маленькi печери, утворенi iз засипаних землею будiвель. Але я туди лiзти на став, побоюючись натрапити на якусь гидоту на кшталт комах або отруйних змiй. Подумавши, що можна зробити я наважився на експеримент. Вдаю, що стягую з себе куртку, а насправдi вiдокремлюю частину найбiльш пошкодженого мiмiкрилу. Менi все одно доведеться його вiдновлювати. Хм, може сюди ще якийсь жучок почепити, виключно задля власного душевного спокою?
- Що ти робиш? - голос байдужий, але я ж бачу, як вона намагається непомiтно вiдвернутися.
- Теплий одяг. Не хочу, щоб ти захворiла.
- Тодi захворiєш ти.
- Я можу активно рухатися, а ти нi. Якщо хочеш допомогти - натягуй i залiзай на спину.
Я простягнув їй уже повнiстю автономний модуль у виглядi теплої шкiряної куртки. На менi ж залишилися лише штани та iмiтацiя сорочки, яку я розпустив на кiлька стрiчок i зав'язав їх ззаду у виглядi парашутної пiдвiски. Так i не дочекавшись, доки Юкiне примiряє обновку, я мало не силою одягнув її, i наказав просунути ноги у двi петлi на рiвнi поясу. Потiм залишилося лише обв'язати дiвчину за талiю, i я мiг бути впевненим, що вона не випаде з пiдвiски до кiнця нашої мандрiвки. Схожу систему я застосовував для транспортування союзникiв. Одного разу менi навiть довелося таким чином вiдриватися вiд переслiдування, i водночас нести на собi морського пiхотинця, який в цей час вiдстрiлювався вiд дронiв. Звiсно тодi у мене була зовсiм iнша екiпiровка, але й ми зараз не у бою, тому такий пiдхiд я вважав виправданим.
Зробивши кiлька коротких пробiжок, я додав швидкостi й незабаром впевнено долав лiс, залишаючи зграї нiчних хижакiв далеко позаду. Такими темпами я б вийшов до територiї Академiї уже хвилин за десять, однак менi слiд було ще обiйти табiр темних ельфiв з їхнiми пастками, тому цей термiн розтягувався майже на пiвгодини. Навiть не уявляю, як я умудрився подолати таку велику вiдстань, та ще й привести за собою когось. Загалом менi прогулянка майже сподобалася, якби ж iще менi не доводилося обмежувати свої сили.
Вже вибiгаючи на узлiсся ми застали момент, коли з лiсу виходила та-сама група учениць, з якою бiгла Юкiне. Згадавши, що так i не запитав її про дещо, я вирушив навпростець через парк, де було найменше джерел тепла.
- Юкiне, чому побiгла за мною? Ти ж не учениця?
- Я не можу сказати. - серцебиття та iншi показники органiзму майже не змiнилися, значить це не її iнiцiатива.
Дiставшись до лазарету, я пiшов на пошуки цiлителiв. Народу тут було повно, тому на мене майже нiхто не звернув уваги. Передавши Юкiне на руки одному iз цiлителiв, я спробував швиденько звiдти забратися, але вже на виходi мене помiтив один мiй знайомий.
- Кейнсi! - в коридорi вмить запанувала тиша.
- Вiтаю, пане Улайт. - i не забути поклонитися. - Як поживаєте?
- Дякую, непогано. Дозволь познайомити тебе iз головою учнiвської ради Академiї - Лiтiя Поучан. - вiн вказав на високу свiтловолосу i дуже злу дiвчину в окулярах позаду себе.
- Масаке Кейнсi, - знову поклонитися, - приємно позна...
- Ти йолоп!!! - вона часом не сестра Кайї? - Ти чого у лiс побiг?! Та ми їх увесь вечiр...
Я одразу зрозумiв, чому головою учнiвської ради стала саме вона. Можу собi тiльки уявити, як вона керує учнями, якщо навiть Улайт кривиться вiд звукiв її голосу, i намагається зникнути. Нi, мужик: пiдставив мене - будеш терпiти за компанiю. А ходячий мегафон навiть не думав зупинятися. Ця Лiтiя Поучан виявилася справжньою сиреною, в усiх можливих сенсах цього слова: голос у неї був хороший, сильний i навiть гарний, от тiльки використовується абсолютно не за призначенням. Розорялася вона хвилини двi, доки до нас не пiдiйшов старший цiлитель i ледве не силомiць спровадив дiвчину на вулицю разом iз нами. Ну а там уже мене нiщо не тримало i я чкурнув геть. Звiсно хорошi стосунки таким чином не побудуєш, але я у слуги не записувався. А що? Вона не мiй безпосереднiй командир, я не зобов'язаний перед нею вiдчитуватися, i тим бiльше - слухати її нотацiї незрозумiло за що! Як тiльки я дiзнаюся все, що хотiв - злиняю звiдси зi швидкiстю звуку. Засяду десь в катакомбах у лiсi, й буду себе вiдновлювати. Але спочатку:
- Панi Ханна. Доброго вечора.
- О, з'явився наш герой! Кажуть, що ти в лiсi дiвчат вiд якогось звiра захищав?
- Не захищав. Ведмiдь територiю мiтив. Вискочив на нього.
- Ведмiдь?!
- Вiн не постраждав.
- Ну ти й нахаба! - вражено констатувала Ханна, прикривши обличчя рукою. Нарештi! Facepalm!
- Я знаю. - пiдтверджую дiагноз i переводжу тему на те, що мене дiйсно цiкавить. - Де панi Мiзайя?
- Директор попросила її зайти. Тримає вже другу годину. - зiтхнула жiнка, витираючи пiт з лоба. - Ох, Кейнсi, ну й наробив же ти галасу. Ти чому образив панi Лiтiю?
- Це хто?
- Голова учнiвської ради Академiї.
- Коли?
- Сьогоднi ввечерi.
- Не знаю. Нiкого не ображав. Взагалi мовчав. Її виставили за дверi. Я пiшов сюди.
- Так! - перервала вона мою розповiдь. - Я не знаю, що ти там влаштував, але ти мусиш пiти до неї i вибачитися. Розбирайся iз нею сам. Я в справи учнiвської ради не лiзу.
- Все так серйозно?
- А ти як думаєш? Туди входять члени половини королiвських сiмей свiту - з такими сваритися не варто.
- Чого варто очiкувати? Якi будуть наслiдки?
- Не знаю. У цих дiвчат хороша фантазiя. Можуть утнути будь-що.
Хм, менi що - робити нiчого? Не буду я нiкуди ходити, i нi перед ким вибачатися. У мене своїх проблем вистачає. Маю я комусь iще дупу пiдтирати!
***
Марiя Нарадан дуже здивувалася, коли знайшла свою Юкiне в однiй палатi з iншими ученицями. А ще бiльше її здивувала дивна куртка, в яку та була вдягнута. Одразу ж забравши її з лазарету, принцеса усю дорогу до свого маєтку була задумливою i кидала дивнi погляди на свою супутницю. Тiльки зайшовши на свою територiю вона стала розпитувати свою небагатослiвну охоронницю про її пригоди.
- Подарував, значить? - дiвчинка обiйшла навколо Юкiне. - Навiщо ти взагалi за ним побiгла?
- Ви сказали: 'Роби що хочеш, але ми повиннi з ним зблизитись.'
- О, то ти сама цього захотiла?! - єхидно посмiхнулася принцеса. - Ну i як вiн тобi?
- Сильний, швидкий. - Юкiне на мить задумалася, а потiм додала. -Дбайливий. Дуже чуйний.
- Нiчого собi! - Марiя зовсiм по-новому подивилася на давно знайому дiвчину. - Не очiкувала такого вiд тебе. Значить вiн тобi подобається?
- Ем? - на блiдому обличчi проявилося розгублення.
- Яс-с-сно. - Марiя посмiхнулася, остаточно збентеживши охоронницю.
Нiхто не бачив, як вона виходила з лiсу, а тут виявляється, що вона прибула в лазарет навiть швидше за своїх суперниць! Чому суперниць? А тому, що тiльки так можна було пояснити зацiкавленiсть усiх iнших учениць до цього перспективного слуги. На вiдмiну вiд Лашури, Марiя вiддавала перевагу бiльш тонкому впливу на оточуючих. Вона нiколи не спiшила дiяти, поки не збере достатньо вiдомостей. Колись саме так вона зумiла прив'язати до себе Юкiне, i з того часу в неї не було бiльш вiдданої прихильницi, яка крiм усього ще й виконувала роль охорони.
Юкiнайя взагалi була мовчазною i дуже правильною, якщо так можна сказати про дiвчину. Вона нiколи не дозволяла собi нiчого зайвого, не задавала питань, терпiла будь-якi незручностi та робила лише те, що їй скажуть - iдеальний слуга. Так здавалося лише на перший погляд. Тi ж, хто знав її ближче, могли з впевненiстю сказати, що ця дiвчина не має власного життя. Все, що стосувалося її думки, вона пропускала через призму iнтересiв своєї хазяйки. Якщо ж потрiбно було проявити власну iнiцiативу - дiвчина вiдверто губилася. Юкiне абсолютно не мала соцiальних навикiв, не вмiла спiлкуватися iз однолiтками, i навiть не завжди розумiла хiд думок своєї хазяйки. А ще вона завжди була чесною i казала те, що думала. Хазяйка Марiя не раз казала, що у таких випадках їй краще взагалi мовчати, що Юкiне й робила, тим самим ще бiльше вiдокремлюючи себе вiд навколишнього свiту. Але вона була лицарем, i лицарем прекрасним, за що її й цiнили. В Академiї певний час навiть ходив слух, що її ростили спецiально для майбутньої наступницi престолу.
I в противагу прямiй та безпосереднiй Юкiне виступала її хазяйка: хитра й розумна принцеса Марiя. Мила й привiтна, вона створювала оманливе враження маленького янгола. Вихована в кращих традицiях королiвського роду, вона змалечку ввiбрала в себе досвiд придворних iнтриг i нерiдко вводила в оману набагато старших за себе опонентiв. Ця маленька капосниця вже не раз ставала кiсткою впоперек горла багатьом аристократам. Втiм, i у неї була своя ахiлесова п'ята:
- Ваша Величнiсть, з вами бажає поговорити королева Флора...
- Вiтаю, дочка! - перебивши слугу, над артефактом затремтiло зображення молодої усмiхненої жiнки. - Як проходить твоє навчання?
- Дякую, мамо, все прекрасно.
- О, чому такий сердитий тон? Ти не рада мене бачили? Чи я вiдволiкла тебе вiд чергової iнтриги? Уже знайшла собi нову iграшку?
- Не розумiю про що ти.
- Може це якось пов'язано з тим таємничим хлопчиком?
- Що? З яким iще хлопчиськом?
- Iз тим, за яким уже давно половина Академiї бiгає. Що, невже ти про нього й досi не знаєш? - удавано вразилася королева. - Це ж треба: сама Марiя Нарадан не знає останнiх новин у своїй же Академiї!
- Мамо, припини. - проричала дiвчинка, ледве стримуючи себе вiд того, щоб не розтрощити цiнний артефакт. - Я все про всiх знаю.
- Чудово! - одразу ж знову повеселiла королева, з цiкавiстю пiдсiвши ближче до артефакту, повнiстю заповнивши iлюзiю своїм обличчям. - Ну i як вiн тобi? Коли збираєтеся вiнчатися?
- Мамо, я тебе не чую. Поговоримо пiзнiше. - Марiя вимкнула зв'язок i лише пiсля цього дала волю почуттям, розбивши об пiдлогу перший флакон iз парфумами, який трапився пiд руку. - Як же вона мене дiстала!
- Панi Марiя, що королева мала на увазi, коли говорила про вiнчання? - недоречно запитала Юкiне, зацiкавлена дивною розмовою.
- Не звертай уваги. - Марiя на мить завмерла, а потiм з хитрою посмiшкою повернулася до своєї супутницi. - Хм, вiнчання...
Як уже було сказано, Юкiнайя iнколи зовсiм не розумiла хiд думок своєї Хазяйки.
***
Твою ж дивiзiю! Оце так розмови! Добре, що я здогадався в куртцi жучок залишити. Все, я передумав - пiду вибачатися перед панi Лiтiєю прямо зараз! Треба буде ще на Мiзайю щось почепити. Може ошийник, хе-хе-хе? Що? Нi, я не злопам'ятний, просто зло з iдеальною пам'яттю. Хоча нi, не ошийник, є значно кращий варiант! I обов'язково проконтролювати своє оточення: Кайю, Лашуру, двiйнят... Хто володiє iнформацiєю - той володiє свiтом! А так я отримуватиму iнформацiю з перших рук!
Вiзит до панi Лiтiї пройшов... Хоча нi, спочатку наступив, потоптався, а вже потiм пройшов далi. Вiдправляючись на цю зустрiч, я навiть не пiдозрював, наскiльки пiдступними можуть бути жiнки. Зокрема те, як вони умудряються користуватися своїм становищем. Я зробив усе так, як i порадила менi панi Ханна: постукав, дочекався вiдгуку, зайшов, став перед начальницею i чекаю на її реакцiю. Довго чекаю, хвилин уже з десять, а мене продовжують iгнорувати! Був би я людиною - уже давно б збiсився. А так: перейшов на внутрiшнiй iнтерфейс i спокiйнiсiнько собi працюю, контролюючи розвиток своїх систем. Напевно моє тiло почало хропiти, тому що хвилини через три НК без мого втручання увiмкнув форсаж i на самих лише рефлексах змусив тiло ухилятися вiд рiзноманiтних предметiв, якими в мене кидалася одна надмiрно агресивна особа. Цiкаво, де вiн вивчив усi цi прийоми? А, ну звiсно ж - мої вибрики у лiсi. Треба буде якось розiм'ятися, щоб вiн i iншi рефлекси у моторику змiг прописати, бо у нього ж зараз пiсля вiдновлення усi банки даних пустi.
- Нахаба! Хулiган! Псих! - все бiльше розпалювалася дiвчина, пiдбираючи замiсть чергового снаряда якусь велику книжку.
- Будь-ласка, заспокойтеся. Пояснiть причину агресiї. - намагався я, у форсажi переглядаючи останнi хвилини життя мого тiла.
- Ти ще й грубити смiєш?! - слухай дiвко, я теж умiю прикриватися своїм становищем.
- Ваша агресiя немотивована. Я приведу цiлителя.
- Стояти!!!
- У мене чiтка вказiвка: неадекватних - доправити в госпiталь. - один iз цiлителiв дiйсно менi щось таке казав.
- Що?! Та я... Та тебе...
- Панi Лiтiя. Як себе вiдчуваєте? - а сам роблю байдуже обличчя i повiльно скорочую вiдстань мiж нами, мовляв, тiльки дай менi привiд.
- Гррр! Зла! Зла i втомлена! Через твої витiвки половина Академiї зараз лежить у госпiталi i не зможе завтра пiти на заняття, а кiлькох узагалi довелося рятувати вiд диких тварин!
- Надiйшла скарга. Про образу. Можу чимось допомогти?
Дiвчина на деякий час завмерла, намагаючись зрозумiти сенс заплутаних фраз. Цьому прийому мене навчив один майор iз дуже промовистим прiзвиськом - Пейн. Вiн робив так, коли треба було змусити солдата думати. Особливiсть цього прийому в тому, що без вказаних рамок мозок сам додумує те, що йому треба. У моєму випадку це допомогло налаштувати дiвчину на дiалог.
- Ну i що ти можеш менi запропонувати? Грошi? - ага, уже трохи розслабилася, значить треба її спантеличити i зацiкавити, а враховуючи першопричину усiх моїх сьогоднiшнiх проблем...
- Що?! Щоб ти повторив те ж саме, що i з наставницею Мiзайєю?!
От уже ця наставниця... Ну нiчого, я теж умiю розпускати слухи.
- Вона схвалила. Сказала готуватись. I чекати пацiєнтiв. - дiйсно, непоганий варiант пiдробiтку, та й жучки розвiшувати буде простiше. - Рекламу взяла на себе. Реклама вдалася. Здається...
Ага, а тепер вiдвернулася до вiкна й почервонiла - явно знає причину усього цього переполоху. Ну давай-давай, набивай собi цiну, вмовляти тебе я не збираюся. I не треба так на мене дивитися: я простий селюк, i натякiв не розумiю. Хвилин через п'ять голова учнiвської ради здалася i дозволила собi догодити. Догоджав я довго, майже цiлу годину. Пам'ятаючи минулий раз, я навiть не просив її перевдягатися. Звiсно в одязi масаж не такий ефективний, та заспокоїти пацiєнта можна й хiмiєю. Особливо, якщо втирати у вiдкриту шию, поруч iз основними судинами. Нарештi розслаблена дiвчина мiцно заснула i я, здавши начальство на руки її помiчницi - уже знайомiй менi Лапiс - швиденько покинув примiщення. Ще на входi мої датчики вловили присутнiсть у сусiднiй кiмнатi ще кiлькох осiб, а якщо врахувати вiдсувнi декоративнi стiни... Схоже я щойно сам зробив собi рекламу. Жучки вiшати не ризикнув, але щось менi пiдказує, що наступний шанс пiдвернеться скоро.
***
- А у вас тут весело, як я бачу. - зазначив iнспектор Тору, спостерiгаючи за постраждалими ученицями, якi саме добиралися до гуртожитку iз госпiталю.
- Не те слово. - буркнула наставниця Мiзайя, iз незадоволенням поглядаючи на своє нове начальство.
Пропозицiя королеви Лашури була для наставницi як снiг посеред лiта. Зазвичай аристократи намагаються тримати свiй персонал якнайдалi вiд неї, а тут такий шанс! Оцiнивши ситуацiю з усiх бокiв, Мiзайя не знайшла нiяких пiдводних каменiв. Але спiльна трапеза одразу ж розставила усе по своїх мiсцях. Хлопець показав себе грубим i невихованим. Не дивно, що Лашура захотiла провчити нахабного пiдлiтка. Наставниця була людиною iз великим серцем, i просто не могла вiдмовити маленькiй дiвчинцi у такому проханнi. Тому в її головi одразу ж виник хитрий план, як пробити шкаралупу незворушностi хлопця, i змусити його показати свою суть.
Не вийшло. Пiдлiток iз кам'яним серцем та залiзними яйцями вперто iгнорував усi її натяки, й продовжував робити те, що йому було наказано, а коли Мiзайя вирiшила застосувати силу - швидко розiрвав дистанцiю, зникнувши у вентиляцiї банного комплексу. Довелося йти на пошуки втiкача. I робити це голяка, аби продовжити з того мiсця, на якому вони зупинилися. А те, що можуть побачити - дрiбницi!
I знову невдача! Спритний парубок раз за разом виплутувався з усiх її пасток. Не зважаючи на зiрванi плани, Мiзайя швидко зорiєнтувалася i пiдключила до своїх розваг i учениць. Багатьом така забава сподобалася, i незабаром конкурс 'Спiймай Кейнсi' завоював симпатiї бiльшостi. Але в самий розпал веселощiв Директриса викликала її до себе, i потiм кiлька годин визвiрялася. Їй пригадали абсолютно все, починаючи вiд зваблювання наставникiв i закiнчуючи матерiальними збитками. Мiзайя спробувала було вiдхреститися, мовляв, нiхто не постраждав, i нiяких збиткiв немає... Та що довше тривала ця розмова, то бiльше з'являлося i перших, i других. Пiд кiнець наставниця уже фiзично вiдчувала жагу кровi вiд Директриси. А тут ще й, як на зло, приперлася делегацiя вiд Церкви! Мiзайя уже подумала, що її зараз почнуть вбивати. Початок екзекуцiї зiрвав головний iнспектор Тору, зайшовши до кабiнету й передавши Директрисi грамоту. Невисокий, пiдтягнутий чоловiк середнього вiку у церковнiй рясi виглядав звичайним клерком, от тiльки колючий погляд нiяк не дозволяв оточуючим розслабитися.
Переглянувши документ, Директриса була готова от-от пiдняти скандал iз несподiваним гостем, але зачепилася поглядом за головну бiль Академiї i дуже недобре посмiхнулася. Швиденько махнувши свiй пiдпис, вона повернула грамоту її власнику, i попросила Мiзайю показати Академiю їхньому гостевi.
- I часто учнi так забавляються? - поцiкавився iнспектор, проводжаючи поглядом черговий рейс носилок до лазарету.
- Нi, зазвичай їхнi розваги дещо iншого роду.
- Може правильнiше сказати - Вашi розваги?
Мiзайя нахмурилася. Звiдки вiн мiг це знати? Директриса нiчого при ньому не казала, а слухи до нього так швидко дiйти не могли. Хiба що вiн УЖЕ знав про це, ще до свого приїзду. Значить передчуття її не обмануло - цей 'iнспектор' не такий простий, яким здається на перший погляд.
- Я хочу бути в курсi усiх Ваших 'розваг', якими б вони не були. - проiгнорував її мовчання iнспектор. - З цього моменту ви переходите пiд моє безпосереднє керiвництво, доповiдаєте про все, що бачите i чуєте. АБСОЛЮТНО про все. Ви зрозумiли?
- Дуже добре. Можете починати сповiдь, я Вас уважно слухаю. - iз награною чуйнiстю повернувся до неї iнспектор.
Вона розказала коротку версiю того, що сталося за усю минулу декаду, i замовкла, чекаючи на реакцiю Тору. Якщо вiн дiйсно достатньо проiнформований, то захоче почути вiд неї деталi, виказавши цим самим сферу своїх iнтересiв. А якщо нi - їй же краще.
Але iнспектор не виправдав її сподiвання. Лише слухав i кивав час вiд часу. Так вони i дiйшли до вчительського гуртожитку. Гостей, як i минулого разу, вирiшили поселити на верхньому поверсi. От тiльки якщо тодi Мiзайя сюди поспiшала з радiстю, то тепер пiднiмалася, нiби на ешафот. Увесь поверх зайняли безликi люди у сутанах без будь-яких розпiзнавальних знакiв. Тут навiть вартових не було - їх м'яко але наполегливо витурили з поверху, зайнявши їхнi мiсця у всiх ключових точках.
- Як там поживає Рей? - спробувала розрядити обстановку наставниця.
- Нормально. А чому цiкавитеся?
- Просто вона минулого разу була якась дивна, сама не своя...
- Хочете про це поговорити?
- Ем... - зам'ялася жiнка, завмерши на порозi гостьової кiмнати. - Нi, мабуть нi. Це ж секретна iнформацiя, чи не так?
- Можливо. - iнспектор зайшов всередину, озирнувся i, подивившись в очi наставницi, запропонував. - Проходьте, не соромтеся.
- Дякую, я краще пiду...
- Спати! - Тору клацнув пальцями перед обличчям наставницi.
Тiєї ж митi ноги жiнки пiдломилися i її спритно пiдхопили помiчники iнспектора, що стояли на входi. Посадовивши безвладне тiло в крiсло, вони так само тихо й без жодного слова вийшли в коридор. Сам же iнспектор пiдтягнув до себе стiлець i всiвся навпроти Мiзайї, пильно вдивляючись в її обличчя.
- Панi Мiзайя, зараз ви повернетеся у той момент, коли вперше побачили того хлопця. Де це сталося?
- На кораблi королеви Лашури. - вiдповiла жiнка, не розплющуючи очей.
- За яких обставин?
Мiзайя розказувала усе, часто зiскакуючи з теми, але iнспектор був насторожi, щоразу повертаючи розмову у сферу своїх iнтересiв. Його цiкавило все, що сталося тiєї ночi, будь-яка деталь, будь-яка дрiбничка. I що довше вiн слухав, то бiльше переконувався, що мова йде про двi абсолютно рiзнi людини. Його цiкавив знайдений бiля Болота хлопець, а Мiзайя постiйно збивалася на якогось слугу. Спершу Тору намагався пропускати такi моменти, але потiм пiдозрiлий слуга зацiкавив i його - надто вже дивно вiн поводився для свого вiку. Мiзайя, сама того не пiдозрюючи, зробила iнспектору величезну послугу, озвучивши здогадки пiдсвiдомi. Та й iнтерес монаршої особи не мiг виникнути на порожньому мiсцi. Значить щось у цьому парубку є особливе, i до нього слiд придивитися уважнiше. Задавши кiлька контрольних запитань, iнспектор дiстав зi свого саквояжу новий свиток, i написав заголовок: Масаке Кейнсi. Професiйне чуття пiдказувало йому, що мiж невiдомим порушником та цим слугою є якийсь зв'язок. Обидва швидко й спритно бiгають, прекрасно маскуються, люблять вiдриватися вiд погонi у водi. Була навiть думка, що це одна i та ж людина, але що бiльше Тору збирав деталей, то бiльше переконувався - це абсолютно рiзнi особистостi.
Мiзайя спiвала тричi, щоразу чiткiше вимовляючи невiдомi слова i краще попадаючи в ноти. I це було неабияким досягненням, адже в особистiй справi наставницi було сказано, що спiвати вона не вмiє.
- Прекрасно, панi Мiзайя. Станьте до дверей. - жiнка повiльно пiднялася й пройшла до вказаного мiсця. - Коли я клацну пальцями, ви забудете все, про що ми тут розмовляли, i прокинетеся.
- Дякую, я краще пiду. - одразу ж затараторила наставниця, нiби й не було пiвгодинного допиту. - Не буду вас вiдволiкати.
- Чекаю вас завтра на доповiдь.
Дочекавшись, доки вона вийде, iнспектор дiстав чистий аркуш i став щось писати на ньому. Сторонньому глядачевi, якби вiн якимось неймовiрним чином зумiв потрапити в кiмнату, могло б здатися, що чоловiк просто водить сухим пером по паперу, але це було не так. Це був один iз секретiв Святої землi, на якому трималася їхня агентура. Не всi повiдомлення можна передавати через iлюзорнi артефакти. Яким би складний не був пристрiй - сигнал завжди можна перехопити i розшифрувати. Лише папiр вмiє як слiд зберiгати секрети. Обробленi спецiальним чином, такi листки могли мiстити в собi одночасно кiлька рiзних повiдомлень, i залежно вiд їх комбiнацiї мiж собою, мiг змiнюватися сенс на писаного. Проявити ж такi листи можна було тiльки в центральному храмi, i нiде бiльше.
'Головний iнспектор Тору. Попереднiй аналiз. Слiдiв об'єкту, окрiм вищезгаданих, не знайдено. Вiдхилень вiд стандартних реакцiй персоналу не виявлено. Помiчено присутнiсть стороннього, який може бути пов'язаний iз об'єктом. Опис зi слiв очевидця додається. Чекаю рекомендацiї та прошу дозволу перейти до позапланової перевiрки персоналу та спостереження за учнями. Варiант пересилки листа: 2-13-45.'
Написавши поверх пустого листка кiлька незначних повiдомлень, чоловiк запечатав свиток i почепив його на лапку одного iз голубiв, що сидiли у клiтцi по той бiк вiкна. Випустивши маленького кур'єра, iнспектор нарештi змiг як слiд оглянути видiленi йому апартаменти.
На вiдмiну вiд кiмнати Рей, це була повноцiнна оселя зi своїм кабiнетом. Обстановка не те щоб шикарна, але навiть монаршу особу сюди привести буде не соромно. Прикинувши приблизну вартiсть оздоблення однiєї кiмнати, iнспектор незадоволено нахмурився. У бюджетi Академiї цього року не було видiлено коштiв на ремонт гуртожитку. Треба буде направити когось iз помiчникiв, нехай знайде джерела фiнансування - може iще десь такi 'ремонти' вилiзуть. Хоча що тут думати, i так зрозумiло, що хтось iз учнiв постарався. Звiсно, якщо це буде компенсацiя - то на такий випадок можна заплющити очi, але якщо виявиться, що пiсля такої 'благодiйностi' хтось iз майбутнiх лицарiв отримав привiлеї або замовчування свого проступку - ось тут уже виникнуть питання до Директриси.
Всiвшись у крiсло, Тору ще раз обдумав почуте. Королева Лашура вiдома тим, що дуже прискiпливо набирає собi команду: Кайя Фуран встигла заробити собi репутацiю ще до закiнчення навчання, Вах Ханлi вона наблизила до себе задовго до того, як про її винаходи стало вiдомо, i тепер пожинає плоди чужої популярностi... Усi вони є лицарями. Якщо продовжити лiнiю, то i цей хлопець повинен бути обдарованим. Вже одного цього достатньо, аби королева ним зацiкавилася. Але щось пiдказувало iнспектору, що це ще не все, що якусь деталь вiн упускає. Може фiктивний статус слуги? Нi, тут щось iнше. Та й зi слiв наставницi Мiзайї вiн поводиться надто дивно: постiйно все роздивляється, тиняється без дiла, нiчого не каже, нiби... Нiби чогось чекає. Або щось шукає. Треба буде завтра iз ним поговорити. А зараз вiн займеться тим, за чим вiн i приїхав сюди - iнспекцiєю.
***
Як любив верещати один персонаж: Ябба-Дабба-Ду!!! У мене вже 98% розгорнутих систем! А треба було всього лише скинути дефектнi елементи - ту саму куртку, i вiдростити їх заново. Всiм вiдомо, що будувати з нуля простiше, нiж ремонтувати, i що складнiший проект, то бiльшою буде така рiзниця. В iсторiї навiть був випадок, коли прекрасний атомний пiдводний човен не пiшов у серiю лише тому, що хтось забув у реакторному вiдсiку гайковий ключ, а щоб дiстати його - треба було розiбрати мало не половину човна. Зi мною все значно складнiше. Це як запуск супутника: якщо є якийсь дефект першої ступенi ракети, то простiше буде помiняти ракетоносiй, нiж усувати недолiк прямо на стартовому майданчику. Особливо коли ракету вже заправили...
- Ось так? - вирвав мене iз блаженства голос Кайї, яка саме намагалася пiдловити мене тренувальним мечем.
- Нi. Жорсткiше. Бiльше сили.
- А не боїшся, що я зроблю тобi...
- Що?
Кайя почала щось лепетати, а я стояв i лупав на неї очима, не розумiючи нi слова. Тепер я розумiю Лашуру, яка постiйно зависала пiд час мого допиту. Як я вже казав, мiсцева мова є збiрною вiд японської, з невеликими додатками вiд китайської та англiйської. Мiй перекладач прекрасно себе показав пiд час бесiд на загальнi теми, але на цьому його переваги закiнчувалися. У мене тупо не було спецiалiзованих словникiв. Щоб нормально спiлкуватися, менi потрiбен повний курс мiсцевої мови, починаючи iз самих азiв. I менi начхати, як я буду виглядати серед малечi! Iз власною письменнiстю ситуацiя ще гiрша: я не вмiю читати. Взагалi! Тутешнє письмо, як виявилося, узагалi не має такого поняття, як алфавiт! Все записують iєроглiфами! Навiть перекладач не мiг нiчого вдiяти. Добре, що хоч iз числами розiбрався швидко, та на цьому мої успiхи й закiнчилися. Схоже доведеться всерйоз зайнятися наукою, поки ще є можливiсть.
- Ай!
- Не вiдволiкайся. Забуть про паузи. Забудь про розмови. Зупинка в бою - смерть.
- Ось так?
Кайя знову кинулася на мене. Вже звична зв'язка по три-чотири удари, iнодi доповнена якимось капосним прийомом, i вона знову розриває дистанцiю. Я ж, вiдбивши атаку, перекидаю нiж у лiву руку, спокiйно дiстаю пiстолет i стрiляю їй в голову. Помiчаю, як вiд звуку пострiлу здригнулися працюючi в саду двiйнята, що крадькома спостерiгали за нашим тренуванням.
- Фе! Що це за гидота?! - вигукнула Кайя, не випустивши однак меч iз рук.
- Це твої мiзки. Ти вiдiйшла. Я дiстав зброю. Прострелив тобi голову. Тепер розумiєш?
- Пiстолi застосовують перед боєм, щоб вiдiгнати другого лицаря! - видала дiвчина завчену фразу, розплющивши нарештi очi.
- Дурницi. Я не лицар. Я не солдат. Зараз я вбивця. Я тебе вбив. Пiду вбивати Лашуру.
Роблю вигляд, що розвертаюся до маєтку, i тiєї ж митi менi на голову опускається бамбукове лезо меча. Блокую його своїм ножем за сантиметр вiд голови.
- Не смiй!
- Нарештi. Ти зрозумiла.
- Що я мала зрозумiти?
- Напала зi спини. Це правильно.
- Це суперечить кодексу лицарiв!
- А чому напала?
- Бо зараз я не лицар! Зараз я дуже зла учениця, яка накрутить комусь... Ай-яй-яй!
Кайя вiдстрибнула назад, пiдтягуючи вiдтоптану ногу. А не треба було взувати на тренування оцю пародiю на сандалiї! Нехай я не виглядаю на сотню кiлограм, але це не означає, що у iншого суперника не буде шипiв на пiдошвi. Якщо вона не засвоїть цей урок - моя вiра в неї пiдiрветься. Хоча вчиться дiвчинка швидко. Не так як я, але дуже пристойно для людини. Основнi удари у неї вiдпрацьованi до автоматизму, достатньо ефективнi, i вже майже без отого нальоту ефектностi, яким грiшать учорашнi курсанти. Треба тiльки вибити з неї усю наївнiсть, вiдучити вiд простоти, i буде нормальний боєць десанту. А стрiляти скоро навчиться - це я гарантую.
- Це правильно. - знову повертаюсь обличчям до неї, продовжуючи розмову. - Не будь лицарем завжди. Лицар, це спортсмен. Його стихiя - чесний бiй. I знову помилка.
- В чому? - вже зовсiм без ентузiазму запитала Кайя.
- Я стояв вiдкритий. Спиною до тебе. Ти знову зупинилася.
- Ти не мiг вiдбити удар, i якби....
- Знову кодекс лицарiв?
- Угу. - буркнула дiвчина, одразу зрозумiвши промах.
- Я зрозумiв. Вбили намертво. На рiвнi рефлексiв.
- Угу.
- Погано. Буду вiдучувати. - опускаю ножа i даю знак Кайї, що вона може хвилину вiддихатися. - Сьогоднi продовжимо заняття. Без змiн. Але завтра - залучимо Лашуру.
- Навiщо?
- Потрiбен стимул. Сильнiший за догми i правила. Безпека королеви - пiдiйде.
- Що ти збираєшся робити? - з насторогою перепитала Кайя, мiцнiше стискаючи меч.
- Дам тобi завдання. Не пропустити ворога. Мене. За кожен промах - страждатиме Лашура. Спочатку не серйозно. З часом - сильнiше.
- Не дозволю! - Кайя одразу ж зiрвалася на ноги й полетiла на мене, розмахуючи мечем як вентилятором.
Так, я все ж зайнявся тренуванням Кайї. По-перше, сьогоднi перший iз двох вихiдних декади. Цiлий день, коли можна зайнятися власними справами. По-друге, активне використання костюму прискорює його дозрiвання, тим бiльше, що менi залишилося зовсiм трохи. По-третє, я й сам хотiв уже трохи розiм'ятися, попрацювати по спецiальностi. По-четверте, мене все ж зловили на словi, i з самого ранку нагадали менi про це. А я не став вiдмовлятися, щоб не забувати свiй промах. Хай там що, а за свої помилки я вiдповiдаю сам, i тiльки перед собою. Тому краще визнати власний прорахунок, а нiж потiм проколотися на чомусь дiйсно серйозному. Для мене це буде такий же урок, як i для Кайї.
- Ну от - зовсiм iнша справа! - зрадiв я цiлому граду ударiв, що обрушила на мене дiвчина. - Цього я й добивався!
- То ти навмисне мене дражнив?! - ще бiльше розiйшлася Кайя, одразу ж дозволивши пiдловити її пiдсiчкою ноги пiд час чергового замаху.
- Я не дражнив. Я говорив серйозно. Як бачиш - пiдхiд виявився дiєвим. I знову помилка. Забула про оборону. Вiддалася злостi. Так неправильно.
Урок продовжився. Як би смiшно це не звучало, але зараз я взяв на себе роль наставника. Не вчителя. Ми майже не розучували нiяких нових прийомiв, окрiм удару в пах (Кайя постiйно червонiла, коли виконувала його). Все, що менi було потрiбно, це систематизувати отой набiр навикiв, який Кайя уже мала. У неї вже давно мiг бути власний стиль, але вона застосовувала однаковi прийоми до двох рiзних видiв зброї, зводячи усi свої старання нанiвець. Адже прийоми роботи iз дворучним мечем, яким був озброєний її лицар, та катаною, яка їй дiйсно пiдходила, були абсолютно рiзними. Дивно, що вона сама цього не ще зрозумiла. А може справа тут не в iнтелектi, а у чомусь iншому? Так, щось я вiдхилився вiд початкової теми. На чому я зупинився? Ага.
Я майже вiдновився!!! Але головне навiть не це, а повернення пам'ятi! Не моєї, iз власними спогадами у мене все прекрасно, а пам'ятi костюму! Усе, що я поназбирав за час своїх пригод. Тут тобi i трупери, i енергетика, i промисловiсть, i конструкцiйнi технологiї... А вишенькою на цьому королiвському тортi була цiла купа редакторiв, за допомогою яких можна не тiльки переглядати, а й редагувати образи, i навiть створювати свої власнi! Слiдом йшли усi версiї прошивки наноботiв, набори вiрусiв, програми для операцiйної системи i, моє щастячко: Rammstein, Арiя, Nightwish, i головне - AC/DC! Життя набуває сенсу! Зараз же йшло вiдновлення якогось особливо великого архiву, навiть не пам'ятаю що в ньому. Не обiйшлося i без ложки дьогтю: бiблiотеки художньої лiтератури вiдновити не вдалося. Тобто я не зможу дiзнатися, в який свiт потрапив. Добре, що фiльмотека збереглася - може хоч там знайду якусь пiдказку.
Хай там як, а я дуже сумував за своїми iграшками. Навiть уявити складно, як менi усього цього тут не вистачало. I щойно завершилося встановлення редактора, я взявся полегшувати собi життя. Нанокостюм це прекрасна зброя, але лише тодi, коли у нього є засоби пiдтримки. Якщо забрати навiгацiю, лiтакiв-розвiдникiв та тактичну мережу - вiн перетвориться на просто круту броню iз примочками, а ефективнiсть бiйця впаде вдвiчi. В нинiшнiх умовах навiть це буде прекрасно, але навiщо працювати у пiвсили, якщо можна розвернутися на повну?
Перше, що менi необхiдно, це розвiдка. Спочатку я хотiв пiдрядити на цю роль звичайних труперiв. Вони достатньо великi й сильнi, аби натовкти пики ротi солдат. Але ж як я маю їх вирощувати? Створити ще одну нано-фабрику, значить привернути до себе увагу, а ростити в собi... Дуже смiшно. Це ж не пiстолет - просто так не вийде. В обох сенсах. До того ж з такими складними формами їх нiякий камуфляж не приховає. I це я ще не згадую про велику кiлькiсть кiнцiвок, якi у них постiйно рухаються. Можливо саме тому цефи майже не використовували маскування для своїх солдат, оскiльки навiть для простої людської форми тiла оптичне прикриття йшло на самiсiнькiй межi можливостей нанотехнiки. Це я махлював, вкорочуючи вiк носiїв, а от iншi двi сторони планетарного конфлiкту такого собi дозволити не могли. I ось тепер я зiткнувся з тими ж проблемами, що й вони, а без камуфляжу уся моя затiя нiчого не варта. Що ж робити?
Будемо думати логiчно. У ролi шпигунiв можуть виступати дрони цефiв, розставленi у потрiбних мiсцях. Я ще не забув свiй прорахунок iз нанореактором, коли мої творiння враз вирахували. Тому габарити розвiдникiв не повиннi перевищувати розмiр тутешньої живностi. Хто там у нас найбiльший? Хiба що коору. Нi, так сильно врiзати трупера не вийде. Треба щось зовсiм iнше. Можна було б обiйтися i класичними жучками, але їх ще треба розставити, а шустати по всiй Академiї менi нiхто не дасть. Та й камери були б набагато зручнiшими за жучки... Хм, жучки...
Точно - треба робити не труперiв, а робочих дронiв - Збиральникiв! Цим маленьким жучкам навiть маскуватися не потрiбно, я й сам нерiдко плутав їх зi справжнiми. А все через те, що вони нiколи не брали участь у бойових дiях, тихенько розбираючи трупи в будь-який час i за будь-якої погоди. Звiсно утилiзацiя тiл не єдина їхня функцiя, але я просто не цiкавився iншими рiзновидами, дослiдивши лише один тип збиральника, та й того - виключно з iнтересу. З ними навiть сильно гратися не доведеться: замiнити деякi елементи конструкцiї на сенсори, i маленький шпигун готовий!
Що для цього менi потрiбно? В першу чергу я маю викинути з дрона усе зайве, отримавши базу для створення подальших його модифiкацiй. Ззовнi дрони дуже схожi на великого хруща, доки не наб'ють еластичне черевце бiомасою. Тодi вони роздуваються аж до десяти сантиметрiв у довжину, п'яти у товщину, i ще й можуть при цьому активно рухатися. Значить мiшок для органiки прибираємо, замiнивши його на одну iз власних сенсорних сот, якими вкрита моя броня, а решту вiльного простору в черевi займе бiльш потужний модуль зв'язку. Саме черево зробимо жорстким. Довжину лапок трохи збiльшимо для пiдвищення мобiльностi, щелепи залишимо i теж трохи збiльшимо на випадок непередбачених ситуацiй. Автономнiсть у таких дронiв у межах семи-восьми годин, однак мене такий варiант не влаштовує, тому я запихаю в нього найменший iз доступних менi на даний момент термогенераторiв. На завершення вкриваю спинний панцир примiтивним мiмiкрилом, який був у перших нанокостюмах. Це не активний камуфляж, але для таких маленьких створiнь вiн i не потрiбен. Їм достатньо змiнити колiр, i їх уже нiхто не побачить. Навiть я, якщо не знатиму, що шукати. Нiби нiчого не забув. Все, тепер збираємо образ докупи i даємо команду системi на вирощування заданого об'єкту.
'Завдання прийнято. Орiєнтовний час завершення: 82 години 18 хвилин.' - вiдрапортував IНК.
Добре, коли можна спихнути роботу на когось iншого. Особисто менi Iнтелект Нано-Костюму був не потрiбен, адже я i так прекрасно контролював усi свої системи. А завдяки фантазiї та досвiду, яких у комп'ютера просто немає, я мiг дiяти у кiлька разiв ефективнiше. А от гратися iз периферiєю у мене не було нi бажання, нi нервiв. Ну не можу я одночасно керувати двома i бiльше юнiтами. Про те, щоб прослуховувати сотнi жучкiв, аналiзувати iнформацiю та збирати статистику, я взагалi навiть не думаю. Добре, що IНК спецiально для цього призначений, хоча iнодi його коментарi неймовiрно дратують. Одна тiльки фраза 'Взяти шприц' (*) робить його переможцем у категорiї 'Капiтан Очевиднiсть'.
Що ж до подальших моїх планiв, то тут все просто: органiзувати собi базу, лабораторiю для дослiдження отриманих технологiй, та полiгон для їхнього випробування. Для усiх трьох пунктiв прекрасно пiдiйде Академiя. Матерiалiв тут багато, пiддослiдних вистачає, i мiсця... Нi, мiсце треба пiдшукати краще, бо є ризик залишитися без бази. Хм, може переїхати на Су-Ван? Мобiльнiсть завжди була моїм козирем, тому не буду вiдмовлятися вiд неї. Залишається лише проникнути на острiв i залишити там зародок майбутньої бази. Там же i лабораторiю органiзую. Хм...
'Стоп! Зупинити вирощування дрона.' - командую я у вiртуальний простiр.
'Прийнято. Проект заморожено.'
Ну от, знову цi гормони! Замiсть того, щоб подумати головою - почав займатися дурницями. Дивно, я ж нiби усi питання з органiзмом вирiшив, що з ним не так?
Я неправильно пiдiйшов до реалiзацiї своїх завдань. Спочатку треба було виростити зародок бази, а коли фабрикатор визрiє - вiн сам розпочне виробництво нових дронiв. Тiльки закладати його потрiбно одразу на мiсце його базування. I я навiть знаю, куди саме!
О, це буде мiй шедевр! Дивно, що я не дiйшов до такого ранiше. Автономна, вiдокремлена вiд нанокостюму система, спецiалiзована виключно на виробництвi. Все починається iз невеликої капсули, яка мiстить початковий набiр чистих хiмiчних елементiв. Там же знаходитиметься стартовий запас уже активних нанiтiв, якi й розпочнуть будiвництво комплексу. Не забув я i свого проколу iз нано-реактором, тому контролювати усе це буде не його власною програмою, а напряму IНКом, для зв'язку з яким я втулив туди аж два модулi зв'язку. Вiнчала капсулу спарка компактних термогенераторiв цефiв, якi забезпечуватимуть усе це щастя енергiєю. Ну i левову частку всього внутрiшнього об'єму займатимуть запаси мого нанокаталiзатора. Це пришвидшить розгортання систем в кiлька разiв, а менш нiж за добу база вийде на самозабезпечення, i сама зможе розширювати свої можливостi, без мого особистого втручання. А оформимо все це у виглядi... Хе-хе, сподiваюся Лашура не буде проти, якщо в саду на її лiтаючому островi з'явиться нова скульптура.
Ось така у мене виходить 'Машина фон Неймана'. В конструкцiї немає нiчого складного. Бiльше того, вона нагадує капсули iз рiдким порошком, якi кидають у пральнi машини, хiба що резервуарiв для речовин тут значно бiльше. I рiвень небезпеки такий, що бiльшосттi науковцiв Землi навiть не снилися. Ботам байдуже, що пускати на переробку, аби програма дiй була. Треба дуже пильно стежити за їхнiм рацiоном, аби вони не зжерли увесь острiв. Я знаю - вони можуть.
'Проект розпочато. Орiєнтовний час завершення: 18 годин'
О, так значно краще! Стоп!
- Достатньо. - зупинив я бiй. - У нас гостi.
- I хто це тут ганяє моїх учнiв, без мого вiдома? - поцiкавилася Мiзайя, заходячи на тренувальний майданчик.
- Вiтаю наставниця Мiзайя. - переходжу на офiцiйний тон.
- Ну я ж просила! - вдавано образилася жiнка, продовжуючи наближатися.
- Наставниця Мiзайя, - пiдтримала мою поведiнку Кайя, - Ви прийшли по справi, чи просто так заглянули?
- Просто так, по справi.
Не бажаючи брати участь у розмовi, я передав тренувальний нiж Кайї, i пiшов геть iз майданчика.
- Куди це ти зiбрався? - Мiзайя помiтила мою втечу й намилилася за мною. - Стояти!
- Я маю iнструкцiї. Не наближатися до Вас. - панi Лiтiя вчора у своїх претензiях неодноразово висловлювала таке побажання, тому тут до мене не пiдкопатися.
- Якi ще iнструкцiї? Вiд кого? Я тобi нiяких iнструкцiй не давала! - вiдстань все збiльшувалася.
- Голова учнiвської ради. Дала чiтку вказiвку. В полi зору наставницi - не з'являтися. Виконую. - i чкурнув геть, зникнувши по iнший бiк зеленого паркану,
Переконавшись, що цього разу за мною нiхто не женеться, я видряпався на дах i влiгся грiтися на черепицю. З моменту активацiї IНКа мене кiлька разiв тривожила якась думка, але я щоразу її успiшно забував, чи вiдволiкався на щось iнше. Ще раз пройшовшись по лiнiї своїх роздумiв, я виловив утiкачку.
Свiт, у який я потрапив, був надто оригiнальним, щоб загубитися серед сотень тисяч iнших. Нехай сам я не пам'ятаю нiчого подiбного, але вiдповiдностi головних елементiв серед моєї фiльмотеки комп'ютер знайде сам. Що вбити в пошук? Хм... Роботи, лiтаючi кораблi... Що ще? Гарем! I навчальний заклад, як мiсце дiї. Розпочати пошук!
Ого, де це я стiльки мультикiв встиг скачати? Сподiваюся результати будуть скоро. А ось i вони! Gundam - усi серiали, як i очiкувалося. Абсолютно не схоже. Full Metal Panic - не пам'ятаю. Подивимося... Характер головного героя точнiсiнько як у мене, але бiльше спiвпадiнь немає. Ще варiанти? Gurren-Lagann?!!! Ой-ну! Дивився я його - суцiльний стеб i треш. Таке тiльки японцi дивитися можуть. I я дуже щасливий, що це не мiй випадок. Досить, не буду далi дивитися. Закiнчиться пошук, тодi й розбиратимуся iз результатами.
Почекавши, поки Мiзайя покине територiю, я спустився вниз. Кайя уже встигла вiдпочити i позбутися слiдiв фарби на обличчi, тому можна було продовжити тренування.
- Що вона хотiла? - поцiкавився я.
- Не знаю. - Кайя подивилася на щойно зачинену хвiртку. - Але менi це не подобається. Вона нiколи не веде себе так спокiйно.
- Задумала каверзу?
- Не знаю. - дiвчина iз дуже серйозним виразом на обличчi повернулася до мене. - Раджу тобi не покидати межi маєтку. Без дозволу Лашури нiхто зi стороннiх не має права заходити сюди.
В останнiй момент помiтивши, що тренувальний нiж знову летить їй в голову, Кайя вiдхилилася i спробувала дiстати мене мечем. Безуспiшно. Подумавши, що я залишився без зброї, вона вже смiливiше почала наступати на мене, одразу ж поплатившись умовно вiдтятою кистю руки, яка зустрiлася зi ще одним, спецiально прихопленим пiд час перерви 'ножем'. Так ми й стрибали до самого вечора. Я навмисне ганяв Кайю так, щоб вона на завтра не могла навiть ходити - краще сприйме матерiал по вогневiй пiдготовцi. Попри все моє незадоволення, день не пройшов даремно: я пiдтягнув синхронiзацiю ще на двi десятих вiдсотка, а Кайя отримала безцiнний досвiд боїв без правил. Потiм ще трохи покрутився по хазяйству, а щойно завершилося вирощування заготовки - вiдправився у порт.
(*) Розмова iз Харгрiвом бiля його капсули, коли той дає ГГ шприц iз Тунгуським штамом наноботiв
***
З моменту закiнчення тренування минула майже година. Кайя увесь цей час змивала з себе трудовий пiт, а хлопець пiшов далi крутитися по господарству, нiби й не було кiлькох годин напруженого тренування. Кейнсi справно виконував важку хатню роботу, сильно полегшивши роботу жiнкам. Ледi Майя не могла нарадуватися такому помiчниковi, навiть попри його замкнутий характер. Взагалi з появою цього парубка життя в маєтку змiнилося. Те, на що ранiше у прислуги йшов цiлий день, хлопець виконував швидко i не напружуючись. I головне - нiхто не мiг угледiти, як саме вiн це робить! Не знаючи втоми, вiн повнiстю перебрав на себе усю важку роботу, через що у жiнок тепер з'явилася вiльна хвилинка. Сидячи в альтанцi на задньому дворi маєтку, ледi Майя чекала на повернення маленької хазяйки, коротаючи час за малюванням. Двiйнята поруч щось вишивали, спiлкуючись мiж собою зрозумiлими лише їм двом знаками.
- Гарно малюєте, ледi Майя. - завалилася в альтанку Кайя, замотуючи рушником волосся пiсля душу.
- Нiчого особливого. Просто вирiшила згадати молодiсть. - жiнка склала олiвцi в коробку й закрила альбом. - Я колись мрiяла про кар'єру художницi, але не склалося.
- Облиште, у вас чудово виходить. - дiвчина впала у крiсло поруч, не в змозi поворушити навiть рукою. - Ви не думали зробити виставку робiт?
- Та на що там дивитися? У мене ж окрiм ескiзiв бiльше нiчого й немає.
- Та не може такого бути!
Кайя пiдтягнула до себе альбом. Ледi Майя не заперечувала, тому дiвчина взялася гортати сторiнки. Там було все: пейзажi, Су-Ван, королiвський палац, i навiть сама королева Лашура пiд час занять. Остання вже встигла повернутися з урокiв i сама тихенько приєдналася до перегляду альбому. Передостаннiм малюнком була Академiя зимою. Пейзаж дiйсно був накиданий iдеально, i навiть вiдсутнiсть фарб не заважала вiдчути його об'єм та насиченiсть. Кайя i сама б не вiдмовилася повiсити таку картину у своїй кiмнатi. Перегортаючи останню сторiнку, вона очiкувала побачити iще один пейзаж, але її очiкування не справдилися.
На малюнку було зображено уламки якоїсь будiвлi, освiтленi знадвору потужними прожекторами Небесного лицаря, а в променях цього свiтла завмер людський силует, кожна стиснута в кулак рука якого закiнчувалася трьома кiгтями.
- А що це за картина? - Кайя розвернула альбом, щоб усi змогли подивитися на малюнок.
- Це менi привидiлося пiд час нападу. Не звертайте уваги.
- Цiкаво. - Кайя провела пальцями по ескiзу, неначе бажаючи вiдчути незвичну зброю на дотик. - А давно Ви це намалювали?
- Та нi, буквально щойно закiнчила. Просто хотiла позбутися набридливого образу, тому й перенесла його на папiр. Я часто так позбуваюся зайвих думок.
- Схоже на... - Кайя надовго задумалася. - Хвилинку, а це не може бути той лицар, що розвалив лазарет на островi? Ми ж так i не зрозумiли, чому пiлот покинула машину, адже вiн все ще був боєздатний?
- Може злякалася?
- Не думаю. Я б нiколи не вилiзла iз лицаря, поки вiн на ходу. Та й пошкодження у нього такi, нiби його... Шматували?
- Гадаєш це був Кейнсi? - Лашура вiдiрвалася вiд книжки i подивилася на подругу. - Але ж його знайшли пiд завалами? Якби вiн був причиною втечi пiлота, то спочатку прибили б його, а вже потiм тiкали.
- Не впевнена. Просто в мене вже не вперше виникає вiдчуття, що ми пригрiли на грудях гадюку.
- А що сталося? - поцiкавилася Лашура, розглядаючи змучене обличчя Кайї.
- Вiн збирається завтра запросити Вас на тренування.
- Поспостерiгати?
- Гiрше - взяти участь! - зiрвалася на рик Кайя, одразу ж закашлявшись. - Вiн сказав, що менi потрiбен стимул! I що за кожен мiй промах страждатимете Ви!
- Ти ж не погодилася?
- А вiн мене й не питав. Менi здається, що вiн це робитиме, навiть якщо Ви не прийдете! - розiйшлася дiвчина, виливаючи все, що за день накипiло в душi. - Його треба здати вартовим Академiї! Нехай замкнуть його в iзоляторi!
- I що ти їм скажеш? - глузливо поцiкавилася королева. - Що вiн надто сильно ганяє тебе на тренуваннях?
- Гррр! Але це нечувано!
- Нехай. - зiтхнула королева, картаючи себе за такий промах. - Я чекала чогось подiбного. Я згодна потерпiти, якщо вiн пiдтягне тебе до свого рiвня. Тiльки не довго. Ти ж не розчаруєш мене?
- Нi, Ваша Величнiсть. Пробачте менi мою зухвалiсть. Але я йому не довiряю. Вiн постiйно кудись зникає, займається чимось незрозумiлим... Вiн щось приховує. Може влаштувати йому допит?
- Тобi воно треба? - Лашура закрила альбом й вiдкинулася в крiслi, намагаючись своїм виглядом заспокоїти охоронницю. - З ним уже Мiзайя спробувала 'поговорити'. Нагадати тобi, чим все скiнчилося? Я вже мала з ним приватну розмову, якщо тобi вiд цього стане легше.
- I що? - Кайя аж подалася вперед, забувши про втому.
- I все. Повiр, тобi його чоловiчi секрети зовсiм не потрiбнi. - Лашура смикнула плечима, пригадуючи особливо жорсткi моменти їхньої 'розмови'. - Як вiн правильно сказав: менше знаєш - краще спиш.
***
Закрiплений на причалi, Су-Ван зараз бiльше нагадував побиту скелю, а не благородний лiтаючий острiв. Видно, що екiпаж корабля намагався щось робити, але для ремонту потрiбнi були не тiльки iнженери, але й архiтектори, i будiвельники, i садiвники... Максимум, на що їх вистачило - розчистити дорiжки й прибрати невеликi уламки. Кайя вже не раз пропонувала, щоб ремонтом зайнялася Академiя. Звiсно ж за вiдповiдну платню. I щоразу королева вiдмовляла, вказуючи на завищену вартiсть таких робiт, i сподiвалася на скоре прибуття власних спецiалiстiв. I справа тут не в її горезвiснiй скупостi. Навiть звiдси, iз оглядового майданчика, добре помiтнi ланцюжки ям та канав, що залишилися пiсля проходу лицарiв. Дивно, менi вони не здалися настiльки важкими, щоб залишати пiсля себе такi великi слiди. Скорiше сам матерiал острову надто крихкий. Смiшно, я до останнього моменту думав, що вiн зроблений iз каменю. А ще дивувався: як така бандура може лiтати?!
Звiряюся iз хронометром. Зараз бiля мене має пройти патруль, пiсля чого в мене буде одинадцять хвилин на те, щоб подолати коридори i вийти до порту. Не зважаючи на майже повнiстю вiдновлену функцiональнiсть, я не ризикував користуватися активним камуфляжем. Дiагностика й калiбрування систем все ще продовжується, тому є великий ризик, що маскування злетить у найбiльш непiдходящий момент. Не бажаючи собi такого щастя, я змiнив свiй вигляд на одного зi щойно побачених вартових, i пiшов слiдом за ними на достатнiй вiдстанi. Вiд перевiрки це не врятує, але упiзнати мене точно не зможуть.
Пройшовши вхiдний шлюз, я вiдчув, як нанiти знову набираються сил. Ну от звiдки тут береться ця енергiя? Вона ж буквально розлита у просторi! Це мої генератори здатнi тягнути енергiю буквально звiдусiль, а у мiсцевих я нiчого подiбного не бачив. I при цьому вони умудрилися створити доволi розвинену цивiлiзацiю. Без нафти, без залiзобетону, i навiть умудряються обходитися майже без сталi. Все завдяки ефiру, що заповнив собою увесь пiдземний простiр Академiї. Саме вiн приводить в дiю рiзноманiтнi механiзми i пристрої. Якби в моєму свiтi була така субстанцiя... Хм, тодi вiн був би таким же, як i цей. Нi, все ж добре, що я з'явився у технологiчнiй реальностi. Звiсно проблема взаємодiї генератора й ефiру вимагає ретельного дослiдження, але це буде потiм, коли у мене з'явиться лабораторiя та нормальний аналiтичний центр. Зараз ми обережно йдемо в напрямку прич...
Мої думки перервав шум в однiй з майстерень. Дивно, патрулiв тут бути не повинно - це я розiзнав в першу чергу, iнший персонал зараз спить, а бродити серед ночi темними коридорами нормальна людина не буде. Себе до уваги не беру - я не людина. Що робити? Начхати! Роблю вигляд, нiби нiчого не помiчаю, i тихенько iду собi далi - може пронесе?
Не пронесло. I причиною стала саме моя безшумнiсть. Невiдома особа, що переховувалася в однiй iз майстерень, теж орiєнтувалася на слух. Тому, щойно кроки охоронцiв стихли, порушник вiдчинив дверi й вистрибнув в коридор. Прямо у мене за спиною. Фiгура жiноча, навiть трохи дiвоча. Рухи впевненi, енергiйнi, майже безшумнi, вiдточенi до автоматизму - значить вона тут явно не вперше. Саме тому в першу секунду вона й не зрозумiла, що опинилася в коридорi не одна. З глухим стуком дерев'яний кийок зустрiчається з моєю потилицею, i я розумiю, що вдавати оглушеного вже пiзно - дерев'яшка жалiбно хруснула об череп, мало не переламавшись навпiл, а невiдома агресорша чкурнула повз мене далi по коридору, навiть не подивившись на результат. Я навiть на секунду завмер вiд такого нахабства, але швидко отямився i побiг за порушницею, скидаючи маскування.
Наш коротенький забiг закiнчився якраз на середньому рiвнi порту. Тут знаходилися кораблi аристократiв. Менi треба було трохи вище, метрiв на сорок, але ж я не мiг оминути таку подiю! В Академiї вiдбувається щось цiкаве, а я маю це проiгнорувати? Та нiколи! Ця особа явно йшла вiд ангарiв, а це територiя суворого контролю. Шпигун? Тодi я просто не маю права втрачати таке цiнне джерело iнформацiї! Ну зникне агент, i що? Нiхто ж нiчого не дiзнається, на мене подумають в останню чергу, бо будуть шукати серед своїх недругiв, а я ще й слiди усi замету - щоб бiльше нервували.
Тим часом порушниця помiтила погоню, i вирiшила вiдiрватися. Забiгши на один iз причалiв, вона зробила вигляд, що заходить на якийсь корабель. А коли добiгла до протилежного борту - перемахнула на iнший причал, до iншого корабля. А це добрих двадцять метрiв! Доведеться пiдiграти їй, ризикуючи власним iнкогнiто. Активую камуфляж, i з розбiгу стрибаю слiдом за нею. Вже пiдлiтаючи помiчаю тонку волосiнь, на якiй утiкачка перелетiла цю вiдстань. Треба буде i собi щось таке органiзувати.
На третьому причалi незнайомка озирнулася i, не побачивши переслiдування, повернулася на нормальну дорогу. Ось вiн - прекрасний момент для взяття полоненого! Розганяючи системи НК, я пiдходив все ближче до переслiдуваної, коли менi наперерiз вискочила її силова пiдтримка. Сам би я зреагувати не встиг, але автоматика помiтила небезпечний об'єкт i активувала режим форсажу, давши менi час на ухиляння.
Як вона мене помiтила? Ага, у мене все ж злетiв камуфляж. Тодi зрозумiло. Що ж, доведеться замiсть одного полоненого обмежитися iншим. Навряд чи вiн багато менi розкаже, та я не перебiрливий. Менi зараз кожна крупинка iнформацiї буде на вагу золота.
Це була жiнка. Струнка, трохи вище середнього зросту, iз прекрасною розтяжкою. I вона була надзвичайно швидка. Звичайна людина на моєму мiсцi уже була б тричi мертва. А ця махає руками й ногами, наче вентилятор. Дуже знайомий вентилятор... Кайя? Нi, вона нижча. Хто ще може мати такi навики? Та уся Академiя! Ну, не зовсiм уся, але кандидатiв надто багато. Що ще можна дiзнатися? Перший же поставлений блок показав, що сили у неї набагато бiльше, нiж у нормальної людини. I зразки тканин... Вона точно носить НК! Але чому неозброєна? Зрозумiвши, що побити мене не вдасться, вона вирiшила втекти, кинувши пiд ноги димову шашку. Ага, так я тебе i вiдпустив! Не вимикаючи форсаж, я зриваюся в погоню i розумiю, що наздогнати її навiть з моїми можливостями буде непросто. Так, я перевершую її в силi та швидкостi, але у мене тупо короткi ноги! I завелика маса. Нi, так дiло не пiде. Добре, що скоро я зможу поставити собi правильну прошивку, i довести нарештi це тiло до кондицiї. А зараз час врубати камуфляж i ловити язика!
Стрибаючи по ящиках та палубах пришвартованих кораблiв, ми створювали гуркiт, який привернув увагу людей. Вона теж це розумiла, i спробувала вiдiрватися по вертикалi. Добре розiгнавшись, вона вибрала двi високi паралельнi стiни i стрибаючи мiж ними, як Джекi-Чан, видряпалася нагору. Менi такi викрутаси були не потрiбнi й, попередньо присiвши, я з силою вiдштовхнувся вiд землi. Сенсори вловили, як пiд моїми ступнями потрiскалася брукiвка, але я вже був в повiтрi на пiвдорозi до потрiбної висоти. На жаль довжина нiг i тут менi все зiпсувала, трохи не додавши iмпульсу. Виставивши руки перед собою, я увiгнав пальцi мiж цеглинами й одним рiзким рухом подолав залишок вiдстанi. Перестрибнувши через парапет, я опинився бiля одного зi свiтлових колодязiв, якi були рясно розкиданi по територiї Академiї. Утiкачка спробувала-було повторити свiй маневр, вистрибнувши на дах найближчої будiвлi, але тут перевага була вже в мене. Я цiлий день тiкав вiд учениць, i дахи освоїв одними з перших. Тут черепиця майже не тримається, i ставати на неї було... Оп! Правильно - помилкою. А доки утiкачка змагалася з черепицею у швидкостi спуску, я вже чекав на неї унизу. Iз ду-у-уже широкими й щирими обiймами!
На жаль вона швидко це зрозумiла i в останнiй момент встигла вiдштовхнутися вiд даху, перестрибуючи на терасу сусiдньої будiвлi. Я про такий маневр не подумав, бо сам би не дострибнув, тому довелося брати курс на перехоплення й сподiватися, що менi вдасться пiдловити її ще в повiтрi. Вона приземлилася ранiше, й встигла знову розiгнатися, але ж у мене була перевага у швидкостi! На цiй терасi викладачi часто обiдають, тому тут було багато столикiв зi стiльцями. Аби не гаяти часу, хапаю один зi стiльцiв i метаю його прямо по курсу. Не дивлячись, чи влучив, хапаю iнший i також метаю вперед. Судячи iз гуркоту, я влучив обидва рази. Утiкачка покотилася по землi, вперлася в стiну й за секунду знову була на ногах, готова до двобою. Схоже я пiдловив її в момент пiдготовки до стрибка, iнакше б не вдалося загнати її у кут.
I тут я помiтив одну дуже неприємну рiч: мiй оптичний камуфляж знову злетiв! Добре, що пiд час бiйки костюм перейшов у Д-мод. Тому перед суперницею я постав у своєму оригiнальному виглядi. Мiсячного сяйва, виявилося достатньо, щоб ми нормально розгледiли одне одного. Вона виглядала як одягнута у чорне матове трико жiнка, обличчя прикрите бiлою фарфоровою маскою, а очi ховалися за дзеркальними лiнзами. I я готовий був поклястися, що саме там знаходяться усi її органи чуття! Я сенсорами вiдчував, як вона обмацує мене поглядом перед черговою сутичкою. Тупий дизайн, але її сенсорика мене вже зацiкавила, адже вона якось вiдслiдковувала мене пiд час погонi, не зважаючи на камуфляж.
Все це тривало менше секунди, i ось уже ми знову стикаємося у двобої. Тепер я маю iстотну перевагу в силi, а розiгнанi системи НК повнiстю нiвелюють рiзницю в зростi, роз'єднуючи суглоби тiла й збiльшуючи його габарити. Менi треба було лише вхопити її, а далi вона вiд мене уже нiкуди не дiнеться. I вона це розумiла, усiляко намагаючись розiрвати дистанцiю. В якийсь момент вона вирiшила повторити мiй трюк, розбивши менi об голову стiлець. Ха! А я вiзьму стiл! Її атака не завдала менi нiякої шкоди, але вона знову скористалася однiєю зi своїх заготовок. Цього разу це був слiпучий магнiєвий спалах, через який я на мить втратив її з поля зору, i вона цим скористалася, перейшовши у камуфляж. Поправка - у ПОВНИЙ камуфляж! Не знаю, як вона це зробила, але я повнiстю втратив її у всiх дiапазонах. Тому коли сенсори вловили рух повiтря збоку, я метнув стiл туди. Цього разу удар вийшов дiйсно гарний. Стiл розлетiвся на шматки, а його цiль вiдлетiла метрiв на три, розваливши собою останнiй стiлець на терасi. Увiмкнувши щеплення пiдошв з поверхнею, аби мене не збили з нiг, я пiдскочив до ворога й наступив йому на живiт. Тепер вона вiд мене уже не втече, якщо не хоче залишитися без кишок. Насолоджуючись моментом випускаю пазурi прямо в неї перед обличчям - позерство, але дуже добре пiдкреслює мiй нинiшнiй образ. Яким же було моє здивування, коли я побачив пiд уламками не втiкачку, а наставницю Мiзайю! В нiчнiй бiлизнi!
Невже це була вона? Сумнiвно. Здивування на обличчi може бути вдаваним. Перекинулася, щоб заплутати мене? Та яка тепер рiзниця? Сутичка закiнчилася, а негативний результат - теж результат. Тепер би тiльки розiбратися iз власним камуфляжем: усi системи в нормi, i енергiї вистачає, але частину мене й досi видно. Ага - вона тупо ослiпила мої сенсори. Частина з них ще не вiдiйшла вiд спалаху, а iнша забита нагаром вiд димової шашки. В результатi я зараз переливаюся кольорами, наче новорiчна гiрлянда. Але це легко виправити. Достатньо лише перезавантажити камуфляж, i система заново прорахує оптичну модель, використовуючи лише справнi сенсори. Звiсно на активацiю маскування потрiбно уже не одну, а кiлька секунд, впродовж яких я наче розпливаюся в повiтрi, але зараз головне - вiдiрватися вiд переслiдування. Я бiльш нiж упевнений, що цей НК нiкуди не зник, а переховується десь неподалiк. Друге дiло - як вона зумiла мене бачити пiд камуфляжем? А хоча що тут думати? Я ж сам шумiв, як парочка слонiв! Слонiв... Ех, як там поживає Воїн зi своїми дронами? Чи все з ними нормально?
Так, не вiдволiкатися! Шкода, що жучок почепити нiкуди. Та й не готовi вони ще... Ну i грець з ним - зараз треба вiдiрватися вiд погонi. А для цього слiд вiдновити нормальне маскування. Аби не гаяти даремно часу, я поспiшив стрибнути у найближче водоймище. Вода одразу ж очистила усi доступнi поверхнi, i я легко злився iз середовищем. Вiдрегулювавши собi нейтральну плавучiсть, я потихеньку перебрався на iнше мiсце, де й вилiз з води. Навiть якщо за мною був хвiст, то пiд водою мене вiдстежити дуже складно.
Струсивши з себе зайву вологу, я з цiкавiстю огледiв канали. Вже вкотре воним мене рятують. Але щастя не може продовжуватися вiчно. Знайшовши закономiрнiсть, служба безпеки одразу ж перекриє менi цей шлях вiдступу. Щось менi пiдказує, що це не остання моя нiчна вилазка. Доведеться придумувати щось нове. Хм, а навiщо придумувати? Все вже прибумали до нас! Залишається лише правильно все реалiзувати.
- IНК, доповiдай про результати спостереження.
- Фiзiологiчнi показники об'єкта-агресора ?1 з iмовiрнiстю 65% належать Емерi Даст. Спрацює служницею. Довiрена особа хазяїна. Хазяїн - Маст Дагмайєр, син прем'єр-мiнiстра королiвства Шатерей, Бахарена Дагмайєра.
- Ого! Це ти звiдки так багато дiзнався?
- Було проаналiзовано усi записи костюму до моменту активацiї системи IНК, та збiльшено чутливiсть сенсорiв для поточного збирання iнформацiї без застосування...
- Стоп, достатньо! Що вона там робила?
- Iмовiрна версiя - промислове шпигунство. В тепловому вiдбитку помiтна папка з матерiалами. - на вiзорi з'явився силует шпигунки iз темною плямою сумки на спинi.
- Що за документи, можеш сказати?
- Невiдомо. Роздiльна здатнiсть поточної версiї сенсорiв не дозволяє деталiзувати зображення. Рекомендується оновити костюм.
- От коли виростиш базу з нано-капсулою - тодi й буде тобi оновлення. Ембрiон бази готовий?
- Пiдтверджую.
- Добре. Сьогоднi ми на Су-Ван уже не потрапимо, тому знайди йому iнше мiсце для росту. Тiльки таке, щоб його потiм можна було перенести на острiв. Зрозумiв завдання?
- Завдання виконано. Рухайтеся за вказiвником.
От уже, цей капiтан Очевиднiсть... Як же iнодi дратують оцi його фрази!
Пiдведемо пiдсумки моєї сьогоднiшньої вилазки. Тепер я точно знаю, що тут є НК. Те, що сам засвiтився - нехай думають на своїх ворогiв. Хе-хе-хе! А панi Мiзайя... Ну що тут скажеш - не щастить їй!
***
- А може навпаки - пощастило?
- Це Ви до чого?
- Це я до того, що Ви як завжди опинилися у самому центрi подiй, i отримали масу iнформацiї вiд першоджерел. - iнспектор вказав на цiлу кипу записiв, зроблених з її слiв.
Наставниця лежала на кушетцi, не в змозi зайвий раз вдихнути. Удар виявився настiльки сильним, що її одразу ж госпiталiзували iз пiдозрою на трiщину ребер. На щастя все обiйшлося тiльки синцями та подряпинами, але цiлители навiдрiз вiдмовилися в найближчi три днi випускати її з лазарету.
- Не треба менi такого щастя.
- А якщо воно буде вiдповiдно оплачено?
- Це пiдкуп? - нахмурилася жiнка.
- Виплата на оздоровлення. Або премiя, якщо повернетеся з iнформацiєю, i без травм. Все залежить тiльки вiд Вас.
- Менi треба подумати.
- Думайте. - iнспектор без зайвих слiв повернувся, i вийшов з палати. - Тепер у Вас для цього достатньо часу.
Глава 5. Scientia est potentia (Знання це сила)
- Значить ще двоє... А це не можуть бути нашi знайомi?
- Виключено. Надто рiзнi комплекцiї: здоровань i жiнка. Моторика також вiдрiзняється. Хоча за свiдченнями очевидця номери два i три поводилися однаково стримано. Мiж ними можливий зв'язок. Iз продемонстрованих технiк можна пiдтвердити тiльки невидимiсть: номер чотири зникла майже миттєво, третiй переходив довго i з ефектами - можливо не освоїв технiку як слiд. Стрибки i бiганину можна списати на пiдготовку. Стиль бою упiзнати не вдалося, вони тiльки перекидалися меблями. З впевненiстю можна стверджувати лише те, що ранiше вони не зустрiчалися - надто багато промахiв з обох сторiн. Четверта працює iз рiзноманiтними шашками, в тому числi й вибуховими. Третiй же озброєний кистьовими лезами, пристосований для ближнього бою.
- Причину бiйки з'ясували?
- Ретельна перевiрка виявила слiди проникнення в майстерню, яка належить ученицi Ханлi Вах - тiєї самої.
- Котрий iз них проникав туди?
- Жоден. Це був хтось третiй.
- Ще один Древнiй?
- Нi, просто спiльник. Навики на рiвнi хорошого зломщика, але деякi слiди пiсля себе залишив. Скорiше унiверсал. Обладнання теж на високому рiвнi: знайдено три закладки на замках, двi сигнальнi печатки та багаторазове зняття вiдбиткiв з робочого столу.
- Значить у нашої маленької винахiдницi з'явився захисник... Бiльше нiчого? - не дочекавшись вiд пiдлеглого вiдповiдi, начальство на деякий час замовкло, обдумуючи почуте. - Зрозумiло. З цього моменту увесь шостий вiддiл переходить пiд твоє керiвництво. Усю територiю Академiї обстежити й взяти пiд щiльний контроль. Тiльки без фанатизму. Паралельно придивляйся до Першого номера. Розворушiть його, нехай себе проявить. Розумiєш, що я маю на увазi? До роботи!
- Хай!
***
Тах-тах-тах! Бах!
- Кйя!!!
- Не вiдволiкайся.
Втомлена нашими учорашнiми 'танцями', Кайя ледве трималася на ногах. Мiй розрахунок виявився вiрним, i вона одразу ж погодилася на вогневу пiдготовку. Вона ж не знала, що мої заняття, це не їхня спортивна стрiльба. Поки стрiляли по нерухомих мiшенях, все було прекрасно. Коли тi почали їздити мiж укриттями - ще нормально. Але коли єдина мiшень почала стрiляти у вiдповiдь... Тут уже i їй довелося активно бiгати й ухилятися. Наша бiганина мало нагадувало тренування. Скорiше це була звичайна страйкбольна дуель: я зi своїм Глоком, та Кайя iз вже знайомими менi двохствольними пiстолями. Вона навiть притягнула оту чотириствольну рушницю, але з такою бандурою результати були ще гiршi. Її результати. Я ж стабiльно садив їй по двi кулi в живiт.
До речi цей Глок був уже iншим, призначеним виключно для тренувань. Я виростив його за решту ночi як прикриття для вже засвiченого справжнього пiстолета. На вигляд, дотик i масу обидва були iдентичними, але другий був звичайною iграшкою: кiлька електромагнiтних котушок по черзi розганяють металевий бойок, який i штовхає поперед себе заряд. На вiдмiну вiд першого, цей макет має одну дуже суттєву перевагу - вiн може стрiляти абсолютно усiм, що влiзає в ствол. В моєму випадку це був звичайний горох. А враховуючи, що тут про електричний струм нiхто нiчого не знає, розiбратися у принципi роботи пiстолета нiхто не зможе. Тим бiльше, що в якостi джерела струму i контроллера виступаю я сам. В тому, що пiстолет рано чи пiзно спробують викрасти, я не сумнiвався. Але перешкоджати не буду - не даремно ж я туди жучок запхав!
Ще один цiкавий факт: про технiку безпеки пiд час стрiльби тут навiть не чули - дається взнаки вiдсутнiсть нормальної стрiлецької зброї. Довелося провести iнструктаж i трохи побiгати в пошуках засобiв захисту. Зробивши висновки з попереднього заняття, Кайя сьогоднi прийшла у зовсiм iншому одязi: вiльнi штани, заправленi у високi черевики з м'якою пiдошвою, щiльна куртка, а голову частково захищала пов'язка, на кшталт боксерського шолома-бампера. Я ж вiд себе додав щитки на лiктi та колiна, i навiть випросив у Ханлi її окуляри-консерви. Взагалi то треба було взяти нормальну маску, але оскiльки Кайя не сприймала цi приготування всерйоз, я не став наполягати, а просто почав тренування. I дiйсно - перший же рикошет прилетiв їй в обличчя. Травма не серйозна, але над моїми словами дiвчина задумалася, i вже без понукань сама прикрила обличчя якоюсь пов'язкою.
Бах!
I знову розтяжка! Цiкаво, коли вона вже почне дивитися пiд ноги? Так, я використовую гранати. Не бойовi, i навiть не страйкбольнi. Просто водяна бомбочка: пакетик з водою i детонатор всерединi. Радiус покриття метрiв три максимум, але цього достатньо, щоб залишити слiди на одязi. За нiч я встиг їх виростити штук двадцять - розмiри дозволяли, а вранцi наповнив їх водою i заховав у рiзних частинах маєтку. Сiм iз них уже використав.
Бах!
Та що ж це таке?!
- Кайя! Досить ледачкувати! Ти мертва! Вже п'ятий раз!
- То що я зроблю, як ти увесь маєток позакладав своїми хлопавками?!
- Пiд ноги дивись! - Бах! - I вгору.
Нi, схоже вона це тренування не сприймає всерйоз. Доведеться застосувати бiльш радикальнi методи.
Бах!
- А-а-а!!! - долинув дитячий крик з вiкна маєтку. - Хто це зробив?! Хто?! Кайя! Я тобi казала, що потерплю, але мiй терпець скоро урветься!
- Ой! Пробачте Ваша величнiсть!
- Не пробачу, доки ти не покажеш нормальнi результати! Кейнсi! Я знала, що у тебе немає нi сорому, нi совiстi, нi здорового ґлузду, але хто тобi дозволив пiдривати свої бомби в моєму кабiнетi?!
- Я попереджав. Кайя, завмри.
- Що?
Бах!
Так ми й бiгали години чотири, доки запас тренувальних набоїв не скiнчився. На вiдмiну вiд мого, пiстолi Кайї використовували для стрiльби не порох, а наповненi ефiром пакетики. Сила пострiлу була як у слабенького пневматичного пiстолета. Тобто така зброя по всiх параметрах програвала звичайному луку. А от якщо збiльшити цю зброю до масштабiв лицаря, то ситуацiя буде прямо протилежною: за рахунок своєї компактностi пiстолi матимуть перевагу над луком при однаковiй силi пострiлу. Звiсно скорострiльнiсть вiд цього не змiнювалася, але поки ти в лицарi дiстанеш другу стрiлу - ворог буде вже на дистанцiї удару. Тому й не дивно, що такi тренувальнi екземпляри мали дуже обмежений боєзапас. Ми й так довго тренувалися, використовуючи не такi уже й дешевi заряди ручної роботи. Зазвичай замiсть таких пiстолiв на тренуваннях застосовували ручнi арбалети, якi були дешевшими, але не вiдповiдали формi. Це королева могла собi дозволити автентичнi залiзнi стрельки для тренування.
- I що тепер? - сумно поцiкавилася Кайя, розглядаючи пустi заряди до свого пiстоля. - Знову будемо тренуватися у ближньому бою?
- Вони одноразовi? - запитав я, беручи один iз зарядiв в руки.
- Їх можна знову запечатати, якщо спуститися в море Ахо. Але на це пiде цiлий день.
- Я швидко вправлюсь.
- Навiть не сумнiвалася. Стiй! - спохватилася Кайя. - Тобi ж не можна виходити за межi маєтку, пам'ятаєш?
- Доведеться ризикнути. Iнакше - немає сенсу. Ти все забудеш. Тiло забуде. Лише втомишся даремно.
- Можеш iти. - сказала Лашура, визирнувши у вiкно. - Тiльки одягнись у форму, i йди повiльно, спокiйно, як i належить королiвськiй прислузi. А то вже соромно людям в очi дивитися.
- Я зрозумiв.
- I не смiй нi з ким розмовляти по дорозi! Якщо будуть чiплятися - одразу ж тiкай. - додала Кайя, поки я ще не пiшов.
- Ясно.
- Йди до головних портових ворiт. Там скажеш, що тебе послала королева Лашура. Я пiдтверджу, i тодi...
Так продовжувалося кiлька хвилин. Вислухавши усi їхнi поради, я прихопив коробку iз зарядами i вирушив у порт, щоб наповнити їх ефiром. Ну i ще для чогось, хе-хе-хе... Замрiявшись, я зовсiм перестав слiдкувати за навколишнiм простором. А даремно, тому що кiльком учням явно було нудно, i вони вирiшили розважитися за мiй рахунок. Даремно. Отямився я, коли IНК вiдрапортував про успiшно вiдбиту атаку. Озирнувшись довкола я побачив лише розкиданi тiла.
- Що тут вiдбувається?! - почувся голос якоїсь наставницi.
- Не знаю. - iмiтуємо розгубленiсть i трохи розтягуємо слова, iнакше не повiрять. - Йшов. Задумався. Вдарили. Отямився - вже лежать.
- Це неправда! Ми до нього не лiзли! Вiн сам... - пискнула одна iз особливо нахабних учениць.
- Сам? Напав? - якось дуже пiдозрiло покосилася на мене наставниця, явно не довiряючи версiї учениць. - Вас двох (панi Сефi до уваги не беру) вiдгамселив якийсь слуга? Та ще й молодший за вас? Не вiрю.
- Але це правда! Ми...
- Так, це правда. - перебив я ученицю, вдаючи селюка. - Я просто йшов. Нiкого не чiпав.
- Тихо! - гаркнула на нас наставниця, заплутавшись у показаннях. - Слуга, допоможи їм дiстатися до лазарету! Дiзнаюся, що по дорозi знову поцапалися - всiх вiдправлю до iзолятора.
А все сталося наступним чином: троє дiвчат зi старших класiв захотiли 'примкнути' мене до своєї компанiї. Одна з них є дочкою якоїсь високої чиновницi, а двоє iнших нещодавно отримали статуси лицарiв (перекачанi дiвки - це страшно). I вони вирiшили скористатися своїм статусом. А коли я в iгнорi пройшов крiзь їхнiй стрiй, не вiдповiдаючи на запитання, вони вирiшили мене провчити i... IНК, як i вчора, прийняв перший удар на себе. Сприйнявши щойно виданi iнструкцiї на свiй рахунок, вiн спочатку спробував перейти у камуфляж - не вийшло. Спробував втекти, але вступив у якийсь клей, розлитий по брукiвцi. I сталося те, що сталося: IНК перейшов у бойовий режим. Одну нападницю приголубив долонею по потилицi так, що та поцiлувала клумбу, а iнша полетiла через мою спину кудись вбiк. Аристократка постраждала найменше, вона лише зловила свою лiтаючу подругу. Я ж встиг повернутися на курс i навiть зробити кiлька крокiв перш, нiж щось збагнув. I поки я усвiдомлював щойно скоєне, на шум прибiг викладач. Зрозумiло, що приклеєнi до взуття камiнцi не дуже пiдходять образу агресора, але й побиття учнiв залишити без уваги наставниця не могла. Цiкаво, що менi тепер за це буде?
Закинувши на плече любительку клумб, я пiдхопив пiд руки iншу й, гепаючи камiнцями на ногах, рушив у напрямку лазарету.
Цивiльна на плечi заворушилася i спробувала мене вкусити за руку. Довелося легенько дати їй в голову, щоб не буянила. Друга натяк зрозумiла, i не опиралася конвою. Третя щось намагалася погрожувати менi... Даремно. Я ж незграбний. Обернувся на звук, а вона уже лежить iз вiдбитком дiвочого черевика на обличчi - певно зачепив непритомним тiлом, коли розвертався. Ледве пiднялася i спробувала повторити, як я випадково спiткнувся i ми втрьох, мiцно скрiпленою докупи компанiєю повалилися на нашу аристократку. Пiсля такого важкого натяку панi рот уже не роззявляла до самого госпiталю, а там уже й санiтари... Точнiше цiлителi прибiгли й забрали поранених. На мене уваги не звернули, а просто почали пiднiмати решту персоналу. Певно згадали мiй минулий вiзит, коли злягла половина Академiї. Щось я надто часто став сюди навiдуватися. Менi самому вже пора лiкуватися, а я й досi цивiльних на горбу тягаю.
До речi про здоров'я: якого дiдька у мене не спрацював камуфляж? Рiвень розгортання систем уже 99,6%, а значить вiдхилень вiд норми бути не повинно. Нi, з цим тiлом явно щось не в порядку. Я помiняв кiлька носiїв, i на жодному з них костюм так не глючило, як тут. Дилема. Якщо я i далi так пригнiчуватиму тiло, то перетворюся на живий труп, i в якийсь момент боти просто вiдмовляться виконувати свою роботу i непридатному середовищi. А якщо я цього робити не буду, то знову втрачу контроль над системами. Менi так скоро доведеться лягати в реанiмацiю. Та що там скоро - вже треба! А у мене ще й ресурси не заготовленi, тобто я знову буду мучитися вiд нестачi каталiзатора. Значить перед лiкуванням менi в будь-якому випадку доведеться виростити базу.
Та що ж це таке?! У мене складається таке враження, нiби щось не пускає мене до корабля - постiйно виникають рiзноманiтнi обставини, мене вiдволiкають, змушують займатися чужими проблемами... Нi, так дiло не пiде! Начхати на наслiдки, але я туди доберуся! Прямо зараз, поки ще начальство не приперлося.
Камуфляж активувався вмить, без зайвих спецефектiв. Усi системи працюють нормально. Тiло також функцiонує, наскiльки це ще можливо. Скидаю простий жучок, аби бути в курсi подiй. Швиденько вислизаю iз лазарету, скидаю баласт у виглядi камiнцiв й мчу до вже знайомого свiтлового колодязя. Це найближчий шлях до пристанi, хоча я впевнений, що на ньому стоїть сигналiзацiя - начхати! Наче на крилах пролiтаю увесь зворотнiй шлях i опиняюся на стоянцi кораблiв. У зв'язку з iнцидентом бiльшiсть кораблiв зiгнали ближче один до одного, аби їх було зручнiше охороняти. Через секунду по велетенському примiщеннi порту розлiтається звук сирени - моя здогадка про сигналiзацiю виявилася вiрною. Стрибаю по вантажних контейнерах. Ось уже видно носову частину моєї майбутньої мобiльної бази. Все навколо заповнено людьми в рясах - напевно тутешня служба безпеки. Прослизнути повз них легко, от тiльки тепер будь-якi змiни ландшафту на островi одразу помiтять. Доведеться розгортати базу пiд поверхнею, а термiнал вивести назовнi тiльки пiсля початку ремонтних робiт. Бiльше нiчого не забув?
Стоп! Що я роблю? Здається мене знову перемкнуло. Якщо вiрити результатам дiагностики, то з кожним днем органiчний мозок все бiльше переважає над синтетичним. Мене це не влаштовує, а самостiйно виправити ситуацiю я не можу. Кiлька хвилин тому я розiзлився i без роздумiв рвонув виконувати своє одномоментне бажання. Це дуже погано. А якби я розiзлився на когось - пiшов би влаштовувати рiзню? Нi, треба злiзати з цього примхливого тiла якомога швидше. Покласти його в капсулу, провести повне обстеження, зробити нарештi лоботомiю i стимулювати рiст - дiстало вже бiгати коротуном. А щоб отримати капсулу, потрiбна база. А щоб отримати базу, треба нарештi посадити її зародок, що повертає мене до нинiшньої ситуацiї. Хех, вiдчуваю себе божевiльним. Якщо подумати, то так воно i є: роздвоєння особистостi, шизофренiя, яскраво вираженi риси манiяка... Хоча останнє у мене було i ранiше.
Отже, я на позицiї. Повнiстю глушимо роботу видiльної системи i переходимо у бойовий режим. Тепер у мене є пiвтори хвилини чистої свiдомостi без почуттiв, поки тiло не почне руйнуватися. Ось i ще одна причина змiнити носiя - надто мала витривалiсть органiзму. Камуфляж працює прекрасно, але для зниження ризику слiд рухатися в тiнi. Тiло напружене, i готове дiяти. Чую квапливi кроки одного iз охоронцiв. Проходить в метрi вiд мене, нiчого не помiтивши. Важлива деталь - вiн постiйно озирався i поглядав на якийсь амулет. Можливо це iндикатор. Потрiбно взяти для аналiзу. Рiзкий удар ребром долонi в шию, i оглушений клiрик осiдає на землю. Ловлю його i вiдтягую в тiнь. Амулет у формi хрестика поверх кола, важкий, на дотик нагадує металокерамiку. На кiнчиках хреста жовтi капельки, одна з яких свiтиться. Повернув амулет iншим боком, не знiмаючи його з непритомного тiла. Так i є - капельки з мого боку завжди свiтяться. Свiтяться слабо, майже непомiтно. На секунду знiмаю камуфляж i iндикатор спалахує сяйвом. Значить амулет сприймає один iз видiв мого випромiнювання. Можливо вiн працює саме в тому дiапазонi, в якому вiдбувається живлення наноботiв. Треба розiбратися. Пiзнiше. Знiмаю амулет. Нiчого не сталося. Випромiнювання вiд артефакту теж немає, але з собою на вилазку брати невiдомий предмет не ризикну - хто його знає, що ще туди могли запхати? Ховаю його в брукiвцi, в щiлинi мiж камiнням i присипаю землею. Мiсце запам'ятав, слiдiв не залишив. Можна вирушати. Дочекавшись, доки в радiусi десяти метрiв нiкого не буде, долаю вiдстань до острову.
З моменту мого вiдбуття тут майже нiчого не змiнилося. Великi уламки так i залишилися лежати на поверхнi. Визначаю мiсце для виводу майбутнього термiналу. Зародок бази вже розконсервовано i переведено у автономний режим. Вiдкриваю маску й випльовую в руку спiралеподiбну капсулу довжиною в десять сантиметрiв. Через неправильну орiєнтацiю капсули в процесi виведення з органiзму було пошкоджено стравохiд та гортань. Рани несерйознi, роботи по вiдновленню тканин розпочатi. Пiдходжу до мiсця майбутнього розташування термiналу. Знаходиться в центрi клумби. Пiдходить. Обережно проштовхую зародок в грунт. На пiвметровiй глибинi наштовхуюсь на пористий матерiал. Схожий на вулканiчний шлак. Ймовiрно саме з нього i складається бiльша частина острову. Вкручую в нього зародок i присипаю дiрку землею. Слiдiв не залишив. Тепер слiд забиратися звiдси. Через кiлька хвилин капсула вiдкриється i наноботи почнуть розмножуватися й замiняти матерiал острову на свої структури. Якоїсь певної форми я їм не надавав, тому на стартовому етапi база матиме павутиноподiбну будову.
Над островом є кiлька свiтлових колодязiв. Хороший спосiб для вiдходу, але у мене зараз немає для цього обладнання, тому повертаюся вже вiдомим шляхом. Зупиняюсь, бо на причал уже вибiгають служителi церкви. Такi ж клiрики, як i оглушений мною, тiльки iз дивними кулями в руках. Невже шоковi мiни? I вони все ближче. Обiйти не вдасться, просто мiсця не вистачить. Значить стрибаю вниз. Летiти далеко, корабель виситить мало не пiд самим куполом порту. Поруч пролiтають кораблi та яхти всiх можливих форм та розмiрiв. Бачив навiть одну у виглядi метелика - безглузда форма, особливо пiд час сильного вiтру.
За десять метрiв до землi переходжу в режим захисту. Приземлення бiльше нагадує вибух, що одразу привертає увагу присутнiх тут працiвникiв. Всi одразу повернулися в мiй бiк. Шансiв залишитися помiченим - немає. Притримуючись концепцiї 'крутого супергероя', пiднiмаюся з пози прибуття Термiнатора, спокiйним кроком виходжу з хмари пилу й, iгноруючи шокованих людей, зникаю пiд камуфляжем. Тепер слiд швидко зникнути звiдси, поки не прибiгли церковники. Випускаю кiгтi на руках i ногах (альпiнiстськi, а не бойовi), i швиденько пiднiмаюся по кам'янiй стiнi. Поки триває пiдйом, трохи послаблюю контроль над видiльною системою, бо може не вистачити часу. Органiзм i так отримав численнi переломи пiсля падiння, а тут ще й я його пригнiчую. А все ж класно вийшло iз цим приземленням! Шкода камери немає, аби записати вирази на обличчях тих людей. Ось заради таких моментiв i варто жити!
Нарештi дiстаюся люку й мчу до лазарету. На все про все в мене пiшло п'ять хвилин i сорок секунд. Бачу, як до лазарету наближається компанiя наставникiв на чолi з Мiзайєю. Прискорююся ще бiльше, пiрнаючи у вiкно, i встигаю в останнiй момент зайняти мiсце в коридорi.
- Ну i що вiн знову накоїв?
- 'Побився' об учениць. - особливо видiлила перше слово та наставниця, що знайшла нас. - Схоже такi 'побиття' у них увiйшли в моду.
- А вiн, значить, просто випадково проходив повз них?
- А ви як гадаєте? - наставниця вказала на мене.
- Хороший клей. Не вiддирається зовсiм. - процитував я одного персонажа, намагаючись вiддiлити "туфлi" вiд камiнцiв.
А клей дiйсно хороший. Органiчний, майже без запаху, тримає не гiрше за епоксидну смолу. Та ще й залишається рiдким, доки до нього щось не прикладеш. Цiкаво, де вони його дiстали? Менi б такий рецепт для травматичних зарядiв згодився. Або ще краще - нелетальнi пастки. Треба буде допитати цих горе-нападниць.
- Йшов у порт. Нiкого не чiпав.
- Навiщо йшов?
- Поповнити запас. - дiстав я з-за пазухи коробку iз пустими зарядами. - Королева наказала. Зустрiв їх. - кивнув у бiк палати. - Мене затримали. Вiдреагував на рефлексах. Як вмiю. Потiм прийшла наставниця. Все.
- Знаєш, що з тобою за це буде?
- Подяка за пiдтримання порядку?
- Нi, ви чули? Ви чули це нахабство?! - обурилася одна iз наставниць. - Ми тут вирiшуємо його долю, а вiн...
- Зачекайте. - зупинила свою колегу iнша жiнка. - Наставниця Мiзайя, це ж вашi ученицi?
- Натякаєте на погане виховання? - дуже люб'язним голосом поцiкавилася та.
- Натякаю на їхнi навики. Вам не здається, що у них рiзна вагова категорiя. I при цьому хлопець спокiйно займається своїми справами, а вашi ученицi вiдлежуються iз... Iз чим?
- Травми легкої та середньої важкостi. - пiдказав цiлитель. - Нiчого серйозного.
- А мало бути навпаки. Що на це скажете?
Далi я уже не слухав. Жiнки сварилися мiж собою, як на базарi. В хiд йшли будь-якi аргументи. Здається ще трохи, i вони почнуть з'ясовувати стосунки мануально. Ситуацiю врятував один знайомий мужичок iз пишною шевелюрою i дуже привiтним обличчям. Всього кiлька слiв, i наставницi розтанули, наше школярки перед старшокласником. Хоча на мiй погляд вiн був навiть молодний за них.
- Вiтаю пане Улайт. - обов'язково вклонитися цьому майстру психологiчних манiпуляцiй.
- Привiт, Кейнсi. Ти у нас як завжди, у центрi уваги?
- Так, знову.
- Радий за тебе.
Ну ти й мудак! Ти знущаєшся?! По очах бачу - знущаєшся! Хм, а чи не твоїх це рук справа? Бо дуже вже настрiй у тебе хороший. Може тобi його зiпсувати? Менi не складно, ти тiльки дай привiд. Схоже щось таке вiдобразилося у мене на обличчi - ще одна ознака втрати контролю - бо Улайт одразу ж перевiв розмову на iншу тему. Але я просто так з нього злазити не збирався. Щойно ми достатньо вiддалилися вiд представниць прекрасної статi, як я в лоб у нього запитав:
- У мене питання. Дiвчата. Цi та позавчорашнi. Чого вони хочуть?
- Чого хочуть жiнки? - прикинувся дурником Улайт. - Оу, це дуже фiлософське питання...
- Конкретно вiд мене. Я тут до чого? Чому вони причепилися?
- Розумiєш, у них таке виховання. - одразу ж перейшов вiн на повчальний тон. - Таким як вони важко знайти собi пару. Партнерiв у лицарiв може бути багато, але не вiд кожного будуть обдарованi дiти. А ти якось зумiв потрапити у прислугу до самої королеви, значить у тобi щось є. От вони й кидаються на тебе. I все заради того, щоб...
- Затягнути мене в лiжко. - закiнчив я за нього, згадавши вiковий ценз для одруження в Японiї. - Я зрозумiв. Їх реально вiдмовити?
- Сумнiваюся. Якщо твоя дитина не буде обдарованою, то вони самi вiдмовляться. Та поки вони носять печатку лицаря - про вагiтнiсть можна забути. Потiм вона сама спаде, але до того моменту кожна з них намагатиметься знайти собi якомога бiльше майбутнiх партнерiв.
- Що за печатка?
- ... - Улайт сказав якусь тарабарщину.
- Що?
- Не дозволяє завагiтнiти. Ставиться внизу живота, або на копчику. Хех, якби ти не втiк вiд наставницi Мiзайї, то помiтив би такi печатки на усiх наших ученицях.
- Не знав.
- Тепер знатимеш. Але вiд мисливиць за чоловiками тебе це не врятує. Вони свого не полишать.
- А iншi чоловiки? Тi, що учнi - так само?
- Нi, там зовсiм iншi правила. Вони до певного моменту недоторканi. Але тобi таке точно не свiтить. Навiть якби ти став учнем, вiдношення до тебе вже не змiниться. Вони все одно тебе ганятимуть. - а це дуже важливе зауваження.
- Дякую, що попередили.
Значить статус учня мене вiд таких погонь не врятує. Це дуже погано. У моєму нинiшньому станi з'являється реальний ризик зiрватися. Хм, а якщо я не сам пiду вчитися, а пересяду на когось iз учнiв? В принципi це навiть простiше, нiж висiти в капсулi окремо вiд тушки. Та й у вiдключцi лежати не доведеться. А так просто пересяду на iншу тачку, можна навiть пасажиром, а стару вiдправлю на ремонт! Таким чином я вбиваю двох зайцiв: i освiту здобуваю, i тiло приводжу до норми. От тiльки де б знайти собi донора? Та ще й такого, щоб характерами з ним зiйтися? Навряд чи їх тут багато. Особливо у порiвняннi з дiвчатами. Поправка - де їх узагалi шукати?! Я ж за увесь час свого перебування тут хлопцiв так i не побачив. Хiба що в перший день.
- Пане Улайт, а якi вони?
- Хто?
- Хлопцi. Ще не бачив. Жодного.
- Ну, в них немає окремих груп, вони вчаться разом з усiма. Хiба що деякi предмети викладаються спецiально для них. Ну i фiзична пiдготовка. Але туди тебе нiхто не пропустить. Що? Пробач, Кейнсi, договоримо потiм.
I втiк. Навiть не попрощався! Ага, це один iз клiрикiв його позвав. Ну що ж, не будемо вiдволiкати людей вiд роботи. А поки вони усi зайнятi, можна нарештi сходити в порт i наклепати зарядiв для Кайї. Виходимо з лазарету... Нiкуди не виходимо! Бiля входу стоять троє служителiв i заганяють усiх назад. Цiкаво, це якось пов'язано iз моїми витiвками, хе-хе?
***
- Як результати? - поцiкавився Тору, заглянувши у польову лабораторiю. - Вдалося щось витягнути з цiєї штуки?
- Майже нiчого. - потиснув плечима їхнiй штатний експерт. - Сам механiзм надзвичайно простий, але що саме приводить його в дiю - невiдомо. Можу лише сказати, що ефiром тут навiть не пахне. Буквально.
На столi перед служителями церкви, закрiплений в потужних лещатах, прикритий товстим склом, знаходився дивний пристрiй. Не зважаючи на незнайомi форми й конструкцiю, будь-яка людина, вперше побачивши його, з впевненiстю упiзнала б в ньому зброю. От тiльки не було на свiтi майстра, який мiг би зробити ТАКУ зброю.
- А це що? - Тору вказав на iєроглiфи, зробленi на внутрiшньому боцi кришки.
- Не знаю. Наш криптограф ще не розiбрався, хоча й каже, що то не шифр.
- Просто старе письмо. - вiдгукнувся той. - Я таке вже бачив. Скоро закiнчу.
- Навряд чи з цього пiстоля ми взагалi зможемо щось дiзнатися. - знову продовжив мову зброяр. - Ось цi срiбнi дротики могли б бути трубками для ефiру. Але я навiть не уявляю як їх узагалi можна зробити настiльки маленькими.
- Йому вдалося.
- Сумнiваюсь, що це, - майстер кивнув на стiл, - зробив вiн. Ви ж самi казали, що вiн воїн. А хто iз воїнiв знає, як робився їхнiй меч?
Дуже слушне зауваження. Але результати спостережень вказують, що до недавнього часу такої зброї у нього не було. Звiдки ж вiн її взяв? Принiс iз собою? Хiба що так, але це означатиме цiлу купу нових проблем: десь має бути майстер, який створив цю зброю. Такий майстер не може бути одинаком - його неодмiнно прибере до рук якась гiльдiя, або правитель. I озброюватиме такими механiзмами своїх людей. А оскiльки один iз них уже прописався у прислузi королеви...
- Пане Iнспектор! - перебив його роздуми рядовий служитель. - Доповiдаю! Десять хвилин тому в порту було помiчено присутнiсть Третього. Пiсля переклички один зi служителiв не вiдгукнувся. По тривозi пiдняли усiх iз глушилками й почали прочiсувати територiю. Об'єкт на контакт не пiшов, просто зiстрибнувши униз. Слiди приземлення зараз вивчають спецiалiсти. Також у оглушеного служителя зник iндикатор.
- Що з Першим? - повернувся Тору до свого помiчника.
- Без змiн. - коротко вiдповiв той, зв'язавшись iз пiдлеглими. - Об'єкт лазарет не покидав. Схоже його дуже зацiкавила наша мастика.
- Продовжуйте за планом. Все, з чим контактував Третiй - вивезти з порту. Постраждалого - на допит. Усiх оперативникiв заженiть назад, панiку не пiднiмати, на очi не показуватися.
- Хай!
Тору любив свою роботу. Будь-яка загадка для нього була викликом власному iнтелекту. Саме в такi моменти, як зараз, коли доля пiдкидала чергову деталь мозаїки, вiн вiдчував... Не прикрiсть. Скорiше незадоволення до самого себе, що не змiг вирiшити головоломку сам, без пiдказки. I це ще бiльше пiдганяло його в роботi, не даючи вiдволiкатися на щось iнше. Тому не було нiчого дивного в тому, що нiхто iз церковникiв у здоровому ґлуздi до нього зараз би не пiдiйшов. Тору був не тiєю людиною, яка дозволить комусь стати на завадi мiж ним та його пристрастю.
Хлопець зацiкавив iнспектора з першого погляду. В цьому парубку було щось таке, потойбiчне, незрозумiле звичайним людям. Стикаючись по роботi iз рiзноманiтним контингентом, Тору бачив щось схоже на обличчях ветеранiв, якi багато чого пережили. Тiльки тут це все було значно сильнiшим. Мимоволi складалося враження, нiби насправдi йому рокiв пiд сорок. Такi люди закам'янiли душею. Розтопити їхнi серця надзвичайно складно, якщо узагалi можливо. Їх не проймеш тортурами або психологiчним тиском - для них це вже пройдений етап. Такi люди вигорають зсередини. Мало хто з них залишаються особистiстю. Бiльшiсть на решту життя перетворюються на простi ляльки, яких уже нiщо не цiкавить, якi замкнулися на якомусь одному моментi, й переживають його знову й знову. Доки не покiнчать з життям самогубством, або не пiдуть 'виправляти грiхи'. Живими залишаються лише одиницi, яким довелося змiнитися всерединi. Пристосуватися до нових умов, аби не просто вижити, а жити. I ось такi люди уже були дiйсно страшним суперником. Їм уже нiчого втрачати, вони багато вмiють, i здатнi на все. З такими слiд поводитися дуже обережно. Вони можуть бути приємними спiврозмовниками, спокiйно займатися своїми справами, i майже нiчим не вiдрiзнятися вiд iнших людей. Тiльки легке божевiлля пiдтримує їхнiй вогонь життя. Але одного необережного слова, вчинка, навiть просто випадково побаченої картинки може бути достатньо, аби вони перетворилися на бездушного ката, чи манiяка. I бачити такий вираз на обличчi дитини було дiйсно страшно. Навiть самому Тору, якого теж вiдносили до ветеранiв.
Операцiю iз розшевелювання парубка розробляли не довго - потрiбний досвiд у їхньої команди вже був. Трохи складнiше було пiдготувати усе задумане. Втiм, тут об'єкт сам допомiг своїм спостерiгачам, влаштувавши тренування напоказ. Тору навiть подумав, що той помiтив їхнiй iнтерес, але бiльше нiяких натякiв хлопець їм не давав, тому вони продовжили. Одночасно з цим до спостереження пiдключилися аналiтики, збираючи iнформацiю про стиль його роботи.
I одразу ж вилiз перший секрет: хлопець явно не любив ближнiй бiй, i користувався абсолютно незнайомим типом зброї. На вигляд вона нагадувала пiстолi для лицарiв, от тiльки стрiляла не один, i не два рази. За непрямими ознаками аналiтики зробили висновок, що деякi жителi маєтку вже встигли близько познайомитися iз цiєю зброєю. Ще одним цiкавим вiдкриттям стало використання найрiзноманiтнiших пасток. Все вказувало на те, що хлопець може виявитися не просто вуличним забiякою, а серйозним воїном. От тiльки його стиль був абсолютно незнайомий спецiалiстам. У сутичцi з ним будь-який дуелянт мав мало шансiв на перемогу. I в той же час було добре видно, що вiн стримується. Навiть при фiзичному контактi зi своїм суперником вiн на мить завмирав, нiби обираючи варiанти дiй. Це не могло бути недосвiдченiстю, iнакше б вiн програв хоча б один бiй iз проведених. Натомiсть вiн намагався використовувати уже продемонстрованi йому прийоми, або схожi, сплiтаючи з них новий стиль. Саме так, вiн на ходу пристосовувався до нових умов. I якщо на початку тренування аналiтики ще могли помiтити щось нове, то пiд кiнець перед ними стояв просто надзвичайно досвiдчений боєць.
У зв'язку iз цим, другу фазу плану довелося скоригувати, i навiть пiдставити мiсцевих забiяк. Провокацiя вдалася на славу, давши привiд наставницi забрати порушникiв у лазарет, де наглядати за об'єктом було значно простiше. В той же час до маєтку навiдалися iншi спецiалiсти, якi зумiли вилучити зброю для дослiдження. Якщо все пройде добре, то вони навiть встигнуть повернути цей багаторазовий пiстоль на мiсце ранiше, нiж його власник покине лазарет.
I тут в план втрутилася третя сила. Точнiше Третiй. На сам план це нiяк не впливало, але тепер у них з'явився реальний привiд затримати об'єкт на будь-який, потрiбний для дослiдження час. А якщо як слiд обiграти ситуацiю, то це дасть навiть бiльше бонусiв, нiж сама операцiя, i повнiстю розв'яже їм руки. Ще б пак: хтось нападає на людей, а вони мають це iгнорувати?! Та нiколи! Потрiбно ретельно усiх перевiрити, обшукати кожен будинок, опитати кожного жителя Академiї... А що це у вас за пiдозрiлий предмет? Ми його вилучаємо на час слiдства! Так, саме це вони i зроблять. Ну а якщо все пiде, як задумано, то Другий сам захоче пiдключитися до слiдства, допомагаючи вистежувати iнших!
Тору подивився на щойно зроблений переклад i обiмлiв. Напис всерединi означав: 'Потiм тут буде бомба.'
***
'Помилка симуляцiї'
Дiдько! Це не пiдходить, i це теж... А це? Та що ж з ними не так?!
Я уже цiлу годину намагався вiдновити пошкоджений файл, в якому зберiгалася базова версiя трупера. Тобто без зброї, навiсного обладнання та програмного забезпечення. Як i всi файли цефiв, вiн представляв собою об'ємний образ майбутнього виробу. На перший погляд нiчого складного, i будь-який достатньо потужний комп'ютер мiг би обробити таку модель. Але вся справа у способi зберiгання такої iнформацiї, адже деталiзацiя там iде на рiвнi молекул, а в деяких випадках - навiть атомiв! Як зберiгати данi про об'єкт, структура якого складнiша за структуру самого комп'ютера? В оригiнальному виглядi один тiльки носiй такої iнформацiї буде в кiльканадцять разiв бiльшим за сам вирiб. А що, як доведеться будувати не дрона, а космiчний корабель? Тут уже нiякий комп'ютер не допоможе.
Цефи знайшли вихiд. Вони використовували спецiальну програму-архiватор, яка шукала однаковi елементи конструкцiї, запам'ятовувала їх, надавала цьому елементовi код i вставляла його в образ. Цей код мiстив у собi основнi характеристики елемента, i використовувався у моделюваннi роботи виробу. Що бiльше однакових елементiв у образi, то менше вiн буде займати мiсця пiсля архiвацiї. Вона ж виступала гарантiєю, що стороннi особи не зможуть прочитати зашифрованi файли. З цiєї ж причини працювати iз цiльним об'єктом можуть лише дiйсно потужнi комп'ютери, а менi доводиться витягувати цi елементи по одному, або обходитися спрощеною моделлю. Все прекрасно, поки усi елементи були на мiсцi. Але пiд час переносу архiв отримав значнi пошкодження, i одна iз частин просто зникла. Як на зло, це виявилася вiзитна картка усiх труперiв - щупальця. Точнiше навiть не самi щупальця, а порядок розташування їхнiх фрагментiв. Добре, що я в загальних рисах знаю, як вони влаштованi, хоча помучитися iз правильною їх конфiгурацiєю все одно доведеться.
'Помилка симуляцiї'
Так, iдемо по порядку: нейропровiд, енергопроводи, мускулатура, сенсорика... Все на своїх мiсцях. Тодi чому воно не вiдгукується на команди? Якщо я не поверну труперам їхнi кiнцiвки, то про власну армiю можна буде забути. Що ж робити?
- Кейнсi Масаке? - вирвав мене з роздумiв незнайомий голос.
- Так. - повертаюся на звук i бачу перед собою одного iз клiрикiв.
- Йдiть, будь-ласка за мною.
Отакої! Невже мене зумiли вирахувати? Це дуже погано. Хвилинку, а якщо... Ну все правильно: пiдставу з ученицями схоже влаштували вони, а поки я тут сидiв - викрали макет пiстолета i намагаються розiбратися в принципi його роботи. Ну розбирайтесь-розбирайтесь, поки я його не спалив. Мiж iншим вставляти бомбу туди зовсiм не обов'язково. Менi достатньо навiть самого матерiалу корпусу, аби перетворити iграшку на гранату. I якщо менi щось не сподобається, церковники вмить позбудуться своїх експертiв. А поки вони поводяться чемно - буду вiдповiдати їм взаємнiстю.
Мене провели в кабiнет директриси. На самiй межi чутливостi сенсорiв вiдчуваю складну структуру, що тягнеться по стiнах та стелi уздовж всього нашого маршруту. Хочуть мене упiймати? Дуже нерозумно з їхнього боку. Навiть якщо їм вдасться мене вирубити, контроль на себе вiзьме IНК, а вiн iз ворогами церемонитися не буде. Дiдько, як же менi зараз не вистачає групи прикриття!
В кабiнетi уже знаходилася уся наша компанiя i... Навiть не знаю, як правильно описати цю людину. Перше, що спадає на думку - кардинал Рiшельє. Нi, нехай буде просто Кардинал. Вдягнутий у таку ж сутану, як i iншi церковники, тiльки червоного кольору, вiн разюче вiдрiзнявся манерами вiд своїх пiдлеглих. Це вiдчувалося в усьому: осанка, жести, мiлка мiмiка обличчя... Ще кiлька деталей, i образ був би повним. I тiльки прискорене серцебиття, потовидiлення та зiницi очей вказували на його хвилювання. I це добре. Якщо побоюється, значить шанси у мене є.
Уклонившись чи то Директрисi, чи то спинi Кардинала, служитель покинув кабiнет.
- I як же такий молодий хлопчик зумiв пробитися у королiвську прислугу? - поцiкавився Кардинал, пильно вдивляючись менi в очi.
- Вас цiкавлять деталi його кар'єри, чи розслiдування iнциденту?
- Пробачте менi мою прискiпливiсть, але в таких справах дрiбниць не буває. - пояснив Кардинал, не вiдводячи вiд мене погляду.
- Пане iнспектор, не вiдволiкайтеся. - поквапила його Директриса.
- Пробачте. - чоловiк на мить вiдвiв погляд, щоб кивнути Директрисi, але одразу ж знову витрiщився менi у вiчi. - Вiдповiдай швидко. Де ти був цiєї ночi?
- Вдома. - вiдповiдаю я, i раптом вiдчуваю, як на його слова вiдреагував другий нейрошунт.
Спроба перехопити керування? Ага, зараз! Врубаю в iмiтаторi страх, i спокiйно починаю трiпати нерви нахабному Кардиналу.
- Ти спав?
- Нi.
- Чим ти займався?
- Готував майданчик. - щось це дуже схоже на мiй польовий експрес-допит, тому варто додати нервозностi.
- До чого?
- До тренування.
- Якого?
- Стрiльби.
- Говори розгорнуто.
- Не можу.
- Чому?
- Не вмiю.
- Чому не вмiєш?
- Не навчили.
- Ти був у порту?
- Так.
- Коли?
- В день приїзду.
- Ти сюди їхав?
- Летiв.
- А чому сказав про приїзд?
- Звичка.
- Скiльки тобi рокiв?
- Чотирнадцять.
- Кому ти служиш.
- Королевi.
- З ким ти спiлкувався вчора?
- З жителями маєтку.
- Де ти був сьогоднi вдень?
- У лазаретi.
- Чому?
- На мене напали ученицi.
- Чому ти їх побив?
- Я їх не чiпав.
- Звiдки у них травми?
- Збiг обставин.
- Ти бачив когось пiдозрiлого?
- Так.
- Опиши його.
- Червоний одяг Академiї. Чоловiк. Вищий за мене. Випитує секрети королеви.
- Хм...
Збитий з пантелику мужик аж проклiпався, упiзнавши в описi себе. Поруч стримуючи смiх хрюкнула Ханлi. Директриса теж майже не посмiхалася, i тiльки Лашура з Кайєю виглядали незадоволеними.
- Ну що, переконалися? - стримано поцiкавилася Лашура.
- Так. Гадаю на сьогоднi достатньо. Дякую, що дозволили допитати Вашого слугу. - Кардинал вклонився присутнiм i статечно покинув кабiнет.
- Я не маю претензiй до Академiї, але в подальшому прошу завчасно ставити мене до вiдома, якщо комусь iз ВАШИХ колег захочеться поговорити з МОЇМИ людьми.
- Я все розумiю, але зрозумiйте i Ви: Ваш слуга проявляв такi ж навики, як i злочинець. Не дивно, вiн перший потрапив пiд пiдозру.
- Це все, чи є ще якiсь питання, що вимагають нашої присутностi?
- Нi, бiльше нiчого. Бажаю Вам приємного дня.
- Взаємно.
Вiдкривши дверi перед королевою, я дочекався, доки наша трiйця покине кабiнет, а сам тихенько просунув новий жучок в щiлину в дверях. Завдяки своїй великiй площi, вони прекрасно сприйматимуть звуковi вiбрацiї як зсередини кабiнету, так i з коридору. Навiть наповнена ватою шкiряна оббивка не зможе повнiстю заглушити звук. А найприємнiше тут те, що нiхто не здогадається шукати жучки в дверях. Принаймнi вiдомi менi спецiалiсти думали про них в останню чергу. А навiть якщо знайдуть - зовнiшнiй вигляд лялечки комахи мало нагадуватиме шпигунський пристрiй.
Покинувши адмiнiстративний корпус, ми мовчки пройшли до самого маєтку. На входi двiйнята нас ретельно оглянули й змусили перевдягнутися. Теж шукають жучки? Логiчно. Особливо якщо брати до уваги, що саме цей iнспектор i є головою мiсцевої СБ. От тiльки надто пiдозрiло й незрозумiло виглядає мiй виклик. Були б у них реальнi докази моєї вини - завалилися б до нас в маєток прямо посеред ночi, а так минуло майже пiвдоби.
- Що це було? - поцiкавився я, коли всi зiбралися у вiтальнi.
- Сьогоднi вранцi хтось проник у майстерню Ханлi. - оп-па! - А завдяки твоїм вибрикам перша ж пiдозра у скоєному впала на тебе. - пояснила королева, намотуючи кола перед нами. - Ну не безглуздо звучить: красти самим у себе?!
- Щось зникло?
- Нi. Шукали документацiю по моїх винаходах. - спокiйно вiдповiла Ханлi, нiби й нiчого не сталося. - А її просто немає. Я все тримаю в пам'ятi, iнакше б мої винаходи уже давно хтось повторив.
- Над чим працюєш?
- Над новим рiзновидом лицарiв. Я назвала його - мех! Через велику кiлькiсть механiзмiв у конструкцiї. Вони будуть працювати не на ефiрi, а на парi, i допомагатимуть збирати врожаї, будувати...
- Ясно. Готуйтеся до вiйни.
- А-а-а... - зависла королева, мало не спiткнувшись об витягнутi ноги Ханлi. - Що ти маєш на увазi?
- Це нова зброя. Вона дає перевагу. Ранiше побудують - матимуть бiльше часу...
- Мех не зброя! - одразу ж пiдiрвалася Ханлi, гнiвно зиркаючи на мене. - Будь який, навiть ледь живий лицар зможе легко його знищити.
- Нi, Ханлi, вiн все правильно каже. - перебила винахiдницю Кайя. - Може лицар i здатен знищити меха, але спочатку вiн повинен до нього дiстатися. А ти сама щойно сказала, що їм ефiр не потрiбен. Достатньо вийти з моря Ахо, i мехи стануть недосяжнi. Там де немає ефiру, вони дiятимуть не гiрше за лицарiв, бо не буде що їм протиставити.
- Ой! - схоже Ханлi дiйсно не задумувалася над таким аспектом застосування своїх винаходiв. - Виходить, що я... Сама...
- Саме так. Чи ти думала iншi королiвства просто так зацiкавилися у твоїх розробках?
- Але я думала... Чому ви ранiше менi не сказали?! Я ж навiть не думала...
- Ранiше треба було думати. Ми гадали, ти розумiєш, що робиш. А тепер треба розбиратися з тим, що вже зроблено. Тi, хто хоче викрасти проект, явно здатнi його реалiзувати. - королева знову почала бiгати колами, роздумуючи вголос. - Вони хочуть отримати цю зброю ранiше за iнших. Ранiше, нiж хтось зможе дати їм вiдсiч.
- Тодi у них, ким би вони не були, нiчого не вийде. Перший мех я збирала три сезони. Другий закiнчу до кiнця мiсяця. А якщо все це як слiд органiзувати, то на збирання нового Меха пiде не бiльше декади. А декада, це надто мало для вiйни.
- Бiльше. - я вказав на Ханлi, i всi повернулися до мене. - Без тебе - бiльше. Ти знаєш конструкцiю. Єдина. Не буде тебе - не буде виробництва.
- Боюсь вiн правий, Ханлi. - винирнула з роздумiв Кайя. - Нам тепер доведеться тебе берегти як зiницю ока. Ти бiльше не ходитимеш сама по всiй Академiї. Ночувати будеш у маєтку а не в своїй майстернi, як ти любиш. I забудь про цiлодобове копирсання у своїх залiзяках. Я попрошу ледi Майю скласти тобi розклад дня.
- Але ж...
- Нiяких але - це задля твоєї ж безпеки. Якщо тебе викрадуть, то на мiсцi тих злодiїв опинимося вже ми. I не в мирний час, а прямо пiд час вiйни. Ти ж сама все задумувала так, щоб нiхто не змiг розiбратися в конструкцiї, пам'ятаєш?
- I поки ми будемо заново створювати власнi мехи, нас будуть бити по всiх фронтах. - закiнчила замiсть своєї охоронницi королева. - Треба перенести презентацiю. Ханлi, твiй перший мех на ходу?
- Нi, я переставила частину вузлiв з нього на новий.
- А другий коли буде готовий?
- Я могла б впоратися до кiнця декади, але тепер...
- Ти впораєшся! - пiдбадьорила її Кайя. - Кейнсi тобi допоможе, вiн розбирається у всiх цих штучках! I вiн же й охоронятиме тебе. Адже так?
Кайя повернулася до мене, чекаючи на вiдповiдь, а я лише через секунду зрозумiв сенс сказаного. Менi щойно запропонували не просто подивитися на новiтнi технологiї, а й працювати з ними! I все це в компанiї ходячої енциклопедiї! Нi, я такий шанс не упущу!
- Звiсно. Буду радий допомогти.
- Прекрасно. А тепер розходимося i робимо вигляд, що цiєї розмови не було. Кейнсi, на кiлька слiв. - Лашура махнула йти за нею.
Ми пройшли до її кабiнету. На краю стола лежали кiлька зiпсованих моєю бомбочкою документiв - водостiйких чорнил тут ще не знають, а значить є шанс пiдзаробити на продажi канцелярських товарiв. Королева зiперлася на стiл i хмуро подивилася на мене.
- Ти дiйсно будеш робити те, що Кайя тебе попросила, чи просто зробив вигляд, що погодився?
- Дiйсно.
- Це добре, тому що супроводжувати її тобi доведеться скрiзь. Ну, майже скрiзь. Менi не подобається, що доводиться залишати тебе поруч iз нею, але у мене немає iнших довiрених осiб. I хоч це влетить менi в дзвiнку монету, я готова за тебе сплатити. Я навiть зроблю на тебе документи - цiнуй мою щедрiсть.
- Сплатиш за що?
- Не важливо. - буркнула дiвчинка, вiдвернувшись до вiкна.
- Не боїшся, що зраджу?
- Кому? Ти у нас надто самостiйний, щоб до когось бiгти, i щось просити. Скорiше до тебе прибiжать.
- Вiрно. Це все? - Лашура кивнула. - Тодi у мене теж є до тебе розмова. Коли проникли в майстерню?
- Сьогоднi вранцi. - здивовано озирнулася на мене Лашура.
- Вчора увечерi. I пiдозрюю - не вперше.
- Ти там був?! Втiм, чому я дивуюся? Ти у нас завжди в центрi уваги. - королева задумалася. - Чому вони замовчали цей факт?
- Доступ до лабораторiї. Мехи всiм потрiбнi.
- Та нi, доступ у них i так був. Тут щось iнше. Таке враження, нiби вони...
- Хочуть спихнути вину. - збагнув я раптом один iз можливих сценарiїв. - На мене. I тодi...
- Помовчи. - королева потрусила головою, намагаючись позбутися якихось особливо неприємних думок, але зовнiшнi фiзiологiчнi ознаки вказували, що стало тiльки гiрше. - Сама знаю, що будуть проблеми. I все через тебе!
- Ти помиляєшся. Я не джерело проблем. Я лише iндикатор.
- Не каркай! - сумнiваюся, що цей вислiв тут вiдомий, але перекладач зрозумiв фразу саме так. - Ти сам ходяча проблема! Досить менi тут бiду накликати! Забирайся до своєї Ханлi й не мозоль менi очi!
- Даруєш менi Ханлi? Щедро.
- Гр-р-р! Згинь!
А королева не така вже й благенька, якщо її добре розiзлити. За кiлька секунд вона виштовхала майже стокiлограмового мене в коридор. Хоч я не дуже й опирався, але сам факт! Ханлi сидiла унизу, вислуховуючи вказiвки вiд ледi Майї. А поки вони були зайнятi, я повернувся у вiртуальний простiр доробляти проект.
Помiтивши, що iнструктаж Ханлi закiнчився, я пiшов слiдом за нею. Тримався справа трохи позаду неї. Наш дует одразу ж привернув увагу оточуючих, що дуже не сподобалося Ханлi. Та й менi теж. Усi зустрiчнi ученицi одразу ж починали хихикати, а деякi ще при нашому наближеннi починали розпускати слухи. Та ще й робили це так гучно, щоб ми це чули. А Ханлi мусила все це слухати, зцiпивши зуби. Звiсно, вона ж особа без роду й статусу, а покровительство королеви Шатерей рятує тiльки вiд прямого тиску. А репутацiю комусь зiпсувати любить кожен другий, особливо якщо за це йому нiчого не буде.
Так ми й дiсталися до входу в пiдземелля. На входi уже стояла парочка вартових у супроводi одного клiрика. Нас перевiрили, обшукали, наскiльки це було можливо, i пропустили всередину. Звiсно ж не самих, а у супроводi ще одного клiрика. Той провiв нас аж до самої майстернi, i вже хотiв було зайти з нами, але Ханлi, згадавши вказiвки Кайї, навiдрiз вiдмовилася його впускати. Вiн спробував було натиснути на нас своїми повноваженнями, але на цей випадок у нас також були iнструкцiї. Нариватися на конфлiкт було заборонено, тому я вирiшив повторити подвиг Лашури.
- О, лайно!
- Де?
Ледве мужик опустив голову, я смикнув Ханлi всередину майстернi, а дверi зачинив прямо у того перед носом. Стояв би вiн ще на сантиметр ближче - отримав би по пицi. А нiчого вiдволiкатися! Вiн ще довго щось кричав нам з того боку, але ми його вже не слухали. Якщо вже й через десять хвилин до нього не прибiгла пiдмога, значить у нього не було права заходити всередину. Вiн не представлявся, але його обличчя я запам'ятав - потiм намалюю фоторобот для Лашури. Нехай притримає цей аргумент, якщо на нас знову будуть тиснути.
Схоже церковники вирiшили спровокувати конфлiкт. Щось не дуже це схоже на спецслужби, надто грубо й очевидно. Може це менi надто iнiцiативний молодняк трапився? В будь-якому разi менi знадобиться не тiльки iнформацiйна, але й силова пiдтримка. Можна сказати, що в мене знову прокинулася параноя, адже зараз менi нiщо безпосередньо не загрожує. От тiльки власний досвiд не раз доводив, що краще бути живим параноїком, нiж необачним трупом.
Через кiлька годин база закiнчить розгортання основних виробничих структур i перейде до накопичення ресурсiв, а до зранку буде готова прийняти перший проект. Значить вносимо змiни до плану: база займеться виготовленням повноцiнних бойових дронiв, а зi спайботами (*) я якось сам розберуся. От уже iронiя долi: охоронець сам шукає собi охорону! Розказати кому - засмiють.
'Проект вiдновлено. До кiнця залишилось 12 годин 53 хвилини.'
Ого! Ранiше ж було сказано про майже чотири доби, з чого такий прирiст?
'Час реалiзацiї вдалося знизити за пiдтримки зовнiшнього модуля.' - пояснив IНК.
Зовнiшнього модуля? А, вiн напевно спихнув контроль на базу! Правильно зробив - її мiзки зараз майже не зайнятi, а для роботи архiватора потрiбен комп'ютер потужнiший за мiй власний. I це прекрасно, тому що зараз вiн менi знадобиться.
Єдина вогнева пiдтримка, на яку я тут можу розраховувати, це мої трупери. Вони достатньо розумнi, щоб дiяти самостiйно, а при об'єднаннi у мережу iз тактичними центрами навiть здатнi проявляти iнiцiативу! Чесно кажучи, це єдинi розумнi iстоти, хоч i синтетичнi, яким я можу довiрити свою спину. Сходячи з конвеєру, вони уже не можуть бути перепрограмованi у звичному розумiннi. Вiрнiсть вбита в них на атомарному рiвнi, прошита в самiй їхнiй сутi. Це iдеальний вибiр для такого одинака, як я. Але тут знову вилазить проблема зi щупальцями для дронiв. У бiльшостi труперiв вони є унiверсальними манiпуляторами, придатними i для пересування, i для важкої працi, i навiть для здiйснення мiлких операцiй на кшталт ремонту. Не знаю, скiльки часу знадобилося цефам, щоб отримати такий результат, та до ранку я його повторити точно не зможу. Потрiбно чимось їх замiнити. Чим? Треба думати.
Основна функцiя щупалець - шасi. Завдяки їм трупери можуть високо стрибати, контролювати свiй полiт/падiння, мiцно закрiплюватися та надзвичайно швидко пересуватися по рiзноманiтних поверхнях. Всюдихiднiсть iз майбутнього проекту вiдкидаємо одразу - по дахах i деревах їм за мною лазити не доведеться. Але швидкiсть i маневренiсть обов'язковi. Хм, а якi взагалi можливi варiанти? А немає варiантiв. Не призначенi трупери для установки на iнше шасi. У цефiв трупери вмiли лiтати, але знову ж таки: аеромодуль працює лише в парi зi щупальцями. Без них вiн буде просто ракетою. Потужною, i абсолютно неманевреною ракетою. Може спробувати в якостi охоронцiв Збиральникiв? Нi, вони надто повiльнi. Та й не поставиш на них нормальну зброю.
Залишивши стороннiх по той бiк дверей, ми пройшли всередину майстернi. Велике примiщення, висотою метрiв iз десять, було вщент засипане усiляким мотлохом. Ханлi одразу ж пiрнула кудись за маленьку ширму, i незабаром повернулася у робочому комбiнезонi. Забувши про все на свiтi, вона взялася нишпорити по закутках, бормочучи собi щось пiд нiс. Через п'ятнадцять хвилин та кiлька синякiв дiвчинка згадала про мене й попросила допомоги у пошуках iнструменту. Ну що тут сказати: розгардiяш ще той! Я не сумнiваюся, що Ханлi прекрасний механiк, але iз акуратнiстю в неї явнi проблеми. Навiть набiр звичайних гайкових ключiв був розкиданий так, що я зi своїми сенсорами хвилини двi-три його вишукував по всiх закутках. На те, щоб дiстати їх пiшло ще з пiвгодини, пiсля чого я задрипався у мастилi та якiйсь iншiй гидотi, десь вступив лайно, цього разу - реально, а на додачу опинився пiд завалом якогось брухту, з-пiд якого мене не поспiшали витягувати. Звiльнився я тiльки увiйшовши в режим сили, а Ханлi... Де вона? Теж десь пiд завалами? А нi, он-де її голова мелькнула. Здається вона зараз узагалi навколишнiй свiт не сприймає. От i добре.
Змiнивши лiврею на свiй звичний прикид, беру знайденi iнструменти... Хм, а чому тут три ключi однакового калiбру? I ще один... От лихо, скiльки ж наборiв вона тут уже посiяла?! Так, заспокоiлися i йдемо шукати нашу механiчку. Де її знову чорти носять?
А винахiдниця знайшлася у протилежному кiнцi майстернi. На вiдмiну вiд того закутка, куди ми заходили, тут було набагато просторiше, i виднiвся деякий порядок. Одну стiну займали величезнi ворота на всю ширину примiщення. Якщо вiрити курсографу, ми зараз знаходимося на рiвнi Арени - може туди вони й ведуть. А увесь вiльний вiд брухту простiр займали стапелi iз закрiпленими в них... Екскаваторами? Нi, це щось iнше. Лицар, якого схрестили з iнвалiдним вiзком. Але ж реально на екскаватора-павука схоже! Навiть труби за спиною стирчать. Йому би ще по ковшу в руки, i вiдвал спереду вчепити, i навiть я не вiдрiзнив би. Мiж iншим трактор в порiвняннi з ЦИМ виглядає набагато простiшим.
- Це воно?
- Так! Це мiй Мех-2!
- Цiкаво. Вiн маневрений?
- Дуже! Розвертається на мiсцi, як лiтаюча платформа, i може їздити там, де немає ефiру.
- Яке паливо використовує?
- Все, що горить, але я орiєнтувалася на бамбук - в Коутi його багато, i вiн швидко росте. Але звичайнi тяговi ... його надто швидко спалюють. - здається вона мала на увазi 'трактор' або 'тягач', так i запишу. - В маленьку топку його багато не закинеш, а велика робить трактор надто важким. Доводиться збiльшувати потужнiсть, а значить закидати бiльше палива, яке доведеться постiйно тягати за собою... Виходить замкнуте коло.
- Чим Мех кращий?
- Вiн може заправлятися сам! Своїми руками! Можна узагалi вiдмовитися вiд заготiвлi палива, а просто посадити бамбук уздовж поля, i мех збиратиме його на ходу! Звiсно вiн витрачатиме його стiльки ж, як i великий трактор, але працюватиме набагато швидше. До того ж вiн унiверсальний! Його руки можуть замiнити сотнi iнструментiв, за якими ще треба доглядати, якi зношуються, ламаються... З їхньою допомогою вiн легко дiстанеться туди, куди трактор не заїде. Саме те для Коутi!
- Тобто вiн дешевший?
- Звiсно!
Ну що ж, тепер зрозумiло. Навiть на Землi вiд такого унiверсального iнструменту нiхто б не вiдмовився. Тiльки паровий двигун на дизель замiнити...
Оглядаючи цього сiльськогосподарського монстра, я помiтив майже повну вiдсутнiсть нiг у пiддослiдного. Поцiкавившись причиною, отримав розгорнуту вiдповiдь, що це 'вроджений' дефект лицаря. Лiтати такий калiка ще може, але коли ти не вiдчуваєш нижню частину тiла... Це небезпечно. В першу чергу для самого пiлота, адже усi його рефлекси напрацьованi для нормального тiла, i будь-який дисбаланс часто призводить до аварiй. Деякi пiлоти через вiдмiннiсть у комплекцiї власного тiла й машини змушенi носити коригуючий одяг, додатковi вантажi на руках чи ногах, i просто кожен день тренуватися. Та й пiсля пiлотування такого виродка дефект може вплинути й на тiло самого пiлота, хоча цей факт не доведений - не було смiливцiв. Ханлi вирiшила цю проблему, просто поставивши лицаря на колеса. В результатi нижня частина тiла не бере участi в роботi, створюючи в пiлота враження, нiби той сидить у крiслi. Спроби створити незалежних вiд ефiру лицарiв були i ранiше, але лише Ханлi додумалася, як можна зберегти баланс мiж масою машини, її потужнiстю та функцiоналом.
Захопившись розповiддю Ханлi застосовувала все бiльше незнайомих слiв, i коли я остаточно перестав її розумiти - переключився на свiй вiртуальний простiр. Ханлi знайшла рiшення проблеми, над якою я б'юся цiлий день! Мої трупери теж втратили засiб пересування - свої щупальця. Чому б менi не скористатися досвiдом винахiдницi, й не поставити своїх дронiв на колеса? Основний корпус не мiняємо - зробимо окремий модуль. Рама йтиме знизу уздовж основного корпусу, i стикуватиметься ззаду за вiдкидну 'спинку', а спереду - за крiплення для зброї. Живлення виведу вiд аеромодуля. А в якостi пiдвiски можна використати масштабованi лапки збиральникiв, у них запас мiцностi достатнiй. Тепер колеса... Базовий трупер без усiляких модулiв невеликий: сантиметрiв сiмдесят у довжину, тридцять у висоту i стiльки ж шириною. Значить колеса вiзьмемо двадцятисантиметровi, широкi, iз протектором ялинкою. З'єднуємо усе це докупи...
Ги-ги... А нiчогенько так виглядає! Нiби оригiнальна радiокерована машинка. Може сюди ще бампер втулити, для повноти образу? Та нi, трупери i без того мiцнi - з двадцяти метрiв об асфальт гепалися, а потiм ще й стрiляли у вiдповiдь. А от аеродинамiку пiдправити не завадить. Аеромодуль окрiм щупалець використовував ще й власнi пелюстки-елерони, що робили трупера схожим на голову трицератопса. Гадаю тут їх можна поставити в якостi спойлерiв, щоб пiд час їзди колеса вiд землi не вiдривалися. Все? Та нi, щось не те. Не вписується цей модуль у їхнiй стиль бою. Вони намагаються обстрiлювати ворога на ходу, рухаючись боком, а iз таким шасi це неможливо. Втiм, повернемося до винаходу Ханлi: кого менi нагадав її монстр? Правильно - екскаватор! А усi екскаватори славляться своєю поворотною платформою. От її сюди i прилiпимо! О, так значно краще! Хоча... Навiщо зупинятися? Замiнити поворотний механiзм на кульовий шарнiр! Ось тепер повний порядок! Трупер зберiг здатнiсть крутити 'головою' на ходу, а значить його можна озброїти! Що б це на нього почепити? Вогнепальну зброю зараз використовувати не варто, гаус - надто слабенький, на рельсотрон не вистачить генераторiв, пневматика... Менi потрiбна зброя, а не компресор на колесах. Так, стоп! Проти кого будемо воювати? Проти церковникiв, вартових, i учнiв - якщо дуже припече. Значить зброя повинна бути нелетальною. В iдеалi - шокер. Як варiант, але для цього дрону потрiбно наблизитися. А якщо тазер? Нi, вiн однозарядний, а скидати картридж пiсля кожного пострiлу - надто багато слiдiв залишиться. Та й боєзапас невеликий виходить. Це має бути щось таке, щоб пiсля пострiлу одразу втягнулося назад. Хм, втягнулося... Перед очима одразу постав хамелеон, що ловить язиком муху, i одразу ж затягує здобич до рота. Хм, а я ж таке вже десь бачив. Зовсiм недавно. В симуляцiї! Одна iз версiй щупалець могла витягуватися в кiлька разiв, але на мала достатньої гнучкостi! Якщо змiнити конфiгурацiю мускулатури, то можна зменшити товщину щупальця, i водночас збiльшити швидкiсть руху! А щоб розгiн був кращим - можна використати досвiд тiєї ж ящiрки. Зроблю щупальця iз поздовжнiм каналом всерединi, i всаджу всередину конус. Тодi пiд час скорочення м'язи не тiльки витягуватимуть щупальце у довжину, але й зменшуватимуть його в дiаметрi, зiсковзуючи з конуса вперед. Цей же конус задаватиме напрям пострiлу! Точнiсiнько як язикова кiстка у хамелеона! Я генiй, хе-хе-хе!
Ну що ж, залишається тiльки зберегти проект, i можна вiддавати на розмноження. Гадаю iз такою простою платформою трупери освояться швидко. Але вiдновлення щупалець закидати все одно не варто - у них, як я щойно дiзнався, просто величезний потенцiал.
- Кейнсi? - i знову мене вiдволiкають. - Кейнсi!
- Називай мене Кей. Що?
- Ти вже перевдягнувся?
- Так. - нiби по менi не видно.
- Допоможи менi з ... осi.
- З чим?
- З крайнiм ... на кiнцi руки. I прихопи ... з собою.
Схоже у мене сьогоднi буде дуже довгий день.
(*) - спайбот (spy-bot) - дослiвно перекладається як робот-павук, або шпигунський робот.
***
Лашура вiдклала черговий лист i з важким зiтханням вiдкинулася у крiслi. Вiд рiзкого руху вогник у свiтильнику стривожено моргнув, але не погас i незабаром знову розгорiвся холодним бiлим свiтлом. Бути королевою i так не легко, а малолiтньою королевою - такого й ворогам не побажаєш. Хоча нi, декому дiвчинка тiльки такi побажання й посилала. Особливо коли настрiй був паршивий. Як от зараз. Мало того, що якiсь покидьки зривають її плани, так ще й Церква крутиться поруч, не даючи насiть кроку ступити без їхнього вiдома. Куди не пiдеш - скрiзь натикаєшся на церковникiв. Найбiльше дратував момент, коли вони спробували вилучити з її оточення Кейнсi. Без пояснень, без сповiщення, за якимось надуманим приводом... Подейкують, що церковники навiть вмiють залiзати в голови людям. Напевно саме це iнспектор намагався тодi зробити.
Еге ж, намагався! Згадуючи розгубленого церковного нахабу, на обличчя дiвчинки сама собою вилiзла посмiшка. Не такого ефекту очiкував пан iнспектор, явно не такого! Але дзвiночок тривожний. Звiсно Академiя є нейтральною територiєю для усiх держав, та арбiтром для вирiшення усiх спiрних питань усе одно завжди виступала Церква, у якої теж є свої iнтереси. А тут вони прямо лiзуть не в своє дiло. Нечувано!
Взявши до рук печатку, дiвчинка на мить завмерла, очiкуючи якоїсь каверзи. Зовсiм нещодавно саме в такий момент рвонула пiдкинута нестерпним пiдлiтком бомбочка. Цього разу нiчого не вибухнула i, знову зiтхнувши, вже з полегшенням, дiвчинка запечатала останнiй лист. Смикнувши за мотузок на стiнi вона очiкувала, що прийде одна iз двiйнят, але на дзвiнок заявилася ледi Майя.
- Цi листи треба вiдправити ранiшнiм кур'єром. - Лашура потягнулася до чергового чистого листка але, не помiтивши реакцiї на власнi слова, здивовано подивилася на гувернантку. - Щось не так?
- Ви на годинник дивилися? - дуже спокiйним голосом поцiкавилася жiнка. - Вже пiзно, вам давно пора спати.
- Я не можу. - як i багато разiв до цього, почала пояснювати свою позицiю дiвчинка. - Якщо вiдкладу цi справи бодай на день, королiвство втратить вигiдний контракт. А це робота i грошi для тисяч людей.
- Вам завтра на заняття йти. Ви вже пiдготувалися до урокiв?
- Так. - трохи покрививши душею, вiдповiла Лашура.
Уроки були хоч i необхiдним, але дуже незручним обов'язком для новоспеченої королеви. Багато що iз програми навчання вона i так знала, i волiла витрачати свiй час бiльш продуктивно, а нiж цiлими днями сидiти в компанiї своїх однолiткiв. Проти самого оточення вона нiчого не мала, от тiльки їхнi iнтереси їй були, м'яко кажучи, нецiкавi. Усiх потрiбних людей вона уже давно i мiцно прив'язала до себе, а слухати, як чергова кандидатка у лицарi рекламує свої "трохи нижчi за середнiй" здiбностi - не було нiякого бажання. У неї вже була Кайя - найкраща у своєму потоцi пiлот i боєць, авторитет якої визнали усi старшокласники, а першачки ставилися до неї, як до молодої наставницi. Була ще Вах Ханлi - дiвчинка iз нестандартним мисленням, проект якої обiцяє принести великi прибутки. А усi iншi... Вони не того польоту пташки, щоб чимось зацiкавити.
- Я готова до урокiв.
- Тодi чому Ви продовжуєте псувати собi зiр? Чи Ви хочете решту життя ходити в окулярах?
Ось тут уже крити було нiчим. Будь-яка королева завжди має виглядати бездоганно, i єдина рiч, з якою має бути пов'язане її життя, це скiпетр правительки, а не окуляри. Вiдклавши перо й чорнила, Лашура зовсiм не по-колорiвськи поклала голову на стiл й заплющила очi.
- Котра година?
- Майже пiвнiч. - трiшки м'якше вiдповiла Майя, збираючи листи.
- Що?! - пiдкинула голову дiвчинка. - I Ханлi ще немає?
- Щойно повернулася. - посмiхнулася жiнка i пояснила. - Вона хотiла знову залишитися в майстернi на нiч, тому Кейнсi винiс її звiдти. На руках. Вона спочатку вiдбивалася, але по дорозi до маєтку заснула. Довелося будити.
- От, ще тiльки таких слухiв нам не вистачало. Їх нiхто не бачив?
- Нi, нiхто.
- Ну то й добре. Значить i менi вже можна йти вiдпочивати.
Потягнувшись, Лашура вийшла з кабiнету i, дочекавшись Майю, вже хотiла спускатися донизу, але раптом жiнка завмерла, тривожно озираючись довкола. Прислухавшись Лашура теж почула дивний звук з iншого кiнця коридору. Наче комусь було погано. Поправка - ДУЖЕ погано.
- Де зараз Хiкарi з Мiзукi?
- Це не вони. Голос чоловiчий.
- Злодiй? - Лашура стривожено повернулася до гувернантки.
Вiд чергового завивання у коридорi аж вiдлуння пiшло. Не зважаючи на старший вiк, гувернантку також зацiкавили дивнi звуки i, переглянувшись iз юною королевою, двi допитливi особи пiшли на звук. Слух привiв їх до вбиральнi. Жiночої, чоловiчих в маєтку не було в принципi. Не наважуючись зайти всередину, жiнки приклали вуха до дверей. Одразу стало зрозумiло, що по той бiк комусь дуже зле. Крики й хрипи перемежалися прокльонами на невiдомiй мовi та дзвоном металевого iнструменту. Фантазiя жiнок малювала картини одна страшнiше другої. Пiсля чергової рулади, яка закiнчилася бульканням i дзвоном, Лашура не витримала.
- Кейнсi, це ти?
- Так.
- Що з тобою? Тобi зле?
- Я вже закiнчую.
- Що закiнчуєш?
Замiсть вiдповiдi з iншого боку щось дзенькнуло, i через секунду дверi вiдчинилися, вiдкривши жiнкам юнака iз закривавленими руками, в яких вiн тримав... ЩОСЬ! Завбiльшки з велике яйце, воно знаходилося у ледь прозорому, вкритою слизом i кров'ю коконi. I цей кокон прямо на їхнiх очах почав ворушитися!
- Пологи пройшли успiшно. - з посмiшкою вiдповiв хлопець, i тiєї ж митi зсередини пробилися величезнi павучi лапки, а гострi щелепи розiйшлися, роздираючи плiву й на увесь маєток розлетiвся вереск новонародженої тварюки.
- Скрi-i-i-i-i!
- Кйя!!! - додала свої п'ять копiйок Лашура, й зi швидкiстю вiтру полетiла геть вiд ЦЬОГО.
Гувернантка ж вчинила як справжня ледi, втративши свiдомiсть ще в перший момент й осiвши на пiдлогу. Нiхто не бачив, як iстота зiстрибнула з рук i побiгла слiдом за утiкачкою, залишаючи на дерев'янiй пiдлозi гидкi слiди зi слизу та рештки кокону. Сам же винуватець переполоху озирнувся довкола, нiби вишукуючи свiдкiв цiєї подiї i лише переконавшись, що поруч бiльше нiкого немає, затягнув непритомне тiло до вбиральнi й зачинив за собою дверi. I цього разу з того боку вже не долинуло жодного звуку...
***
Краще б спайбот вилiзав у мене з живота, як Чужий. Може тодi менi вдалося б уникнути переполоху в маєтку. От тiльки моє власне тiло такого не переживе. Та й навiть якби пережив - Кайя мене б точно добила.
Так, я нарештi створив першого 'збиральника', аби той розставляв жучки замiсть мене. Вирощувати його взявся, як уже звик - всерединi власного тiла.
Виводив 'збиральника' природним шляхом. Поки тужився - пiд дверi туалету позбiгалися мало не усi жителi маєтку. Закiнчив, вийшов, вiдправив робота виконувати свою роботу, а сам взявся приводити до тями гувернантку. Потiм повернулася Лашура з пiдмогою у виглядi Кайї та двiйнят. Дуже злилася. Бiльше кидалася з кулаками. Вимагала вiд мене припинити "диявольськi експерименти" й здатися Церквi. Я вибачився й пообiцяв, що бiльше вона про таке не дiзнається. Образилася. Довелося трохи побiгати. Зрозумiвши, що самостiйно вона мене не впiймає - довго визвiрялася пiд деревом на мене, а потiм плюнула й пiшла спати. Вранцi про цей iнцидент нiхто навiть не згадав. I тiльки Ханлi нiяк не могла зрозумiти, чому всi такi похмурi. Я їй теж нiчого казати не став, адже сьогоднi на заняття я iшов разом iз нею.
Пiдступний удар ногою поклав суперника на лопатки, а кiнчик тренувального меча залишив смужку на лобi ученицi. По майданчику в черговий раз розлетiлися звуки оплескiв. Старшокласники, хоч i вже мали власнi контракти, з цiкавiстю дивилися на своїх майбутнiх конкурентiв. Скоро розпочнуться вiдбiрковi змагання для участi у Великому Турнiрi. Цей щорiчний конкурс був своєрiдною рекламою лицарiв-пiлотiв, де кожен намагався показати свої результати i привернути до себе увагу майбутнiх роботодавцiв. Для Вах Ханлi уся ця клоунада не мала значення, у неї вже був власний контракт, але проходити Турнiр вона мусила разом з усiма. Навпаки, вона мала показати хорошi результати, як приклад для наслiдування.
I ось саме з цим у неї були серйознi проблеми. Прокачуючи свої мiзки, Ханлi придiляла мало уваги своїй фiзичнiй формi. Тепер же, коли дiйшло до дiла, її результати були одними iз найгiрших по всiх фiзичних дисциплiнах. Вона хотiла-було напроситися на заняття до Кайї, яка пiсля наших тренувань на вихiдних стала значно впевненiшою у дуелях та групових боях, але у тiєї i своїх проблем вистачало. Тодi вона спробувала докликатися до мене аргументуючи це тим, що я i так цiлими днями буду поруч. Зрештою мої нерви не витримали, i я сказав, що я охоронець, а не тренер, i буду допомагати їй хiба що на заняттях. А вже через секунду, знявши фiзiологiчнi показники i отримавши аналiз поведiнки зрозумiв, що мене знову обдурили. Дiдько! Цiлий тижд... Декаду живу у новому свiтi, а так нiчому й не навчився! Ну добре. Хотiла тренування - отримаєш. Зате тепер я можу прилюдно знущатися над тобою, i менi за це нiчого не буде! Все ж веселiше, анiж цiлий день стояти стовпом.
Я як мiг поправляв її пiд час виконання вправ, навiть склав програму сьогоднiшнього тренування, аби вона собi сухожилля не порвала. Вже через кiлька хвилин я почав ловити на собi зацiкавленi погляди учениць. Напевно видовище особистого тренера було для них незвичним. Особливо пильно за мною дивилася Юкiне, яка за цiлий день вперше вiдiйшла вiд своєї хазяйки. Просто стала збоку i дивиться на мене. Та ще й настiльки пильно, що навiть IНК взяв її пiд нагляд, аби вона нiчого не витворила. Наставнця теж постiйно дивилася на нас, але нiчого не казала. Я навiть помiтив, як вона накрутила iнших учнiв виконувати щойно показаний мною комплекс вправ. Вказувати на помилку наставницi я не став. Вона ж, на вiдмiну вiд мене, не може на ходу монiторити стан учнiв.
- Це сухожилля. Прислухайся до них. Пiсля розтяжок вони мають нити, а не вогнем горiти. Тодi наступного дня продовжити зможеш.
- Добре. Кейнсi?
- Кей. - поправив я її. - Що?
- Ти став краще говорити. Вже не по три слова.
- Не вiдволiкайся. Продовжуй.
Звiсно став! Я ж не просто так по уроках за нею бiгаю.
Перший день розпочався не зовсiм так, як я розраховував. Присутнiсть слуг чи охоронцiв дiйсно була нормою для знатi, але iншi учнi такого собi дозволити не могли в принципi. I якщо хтось приходив на урок зi своєю обслугою, то це автоматично пiднiмало його на рiвень знатi. Ханлi такого статусу, як я вже казав, не мала, а тому я був змушений увiйти в клас на загальних умовах. Тобто як рядовий учень. Звiсно ж навчання було платним, але Лашура уже оплатила моє навчання на мiсяць наперед - по мiнiмальнiй ставцi.
Все нiби було нормально. Першi кiлька урокiв пройшли як по маслу, але я нутром вiдчував, що щось роблю неправильно. Як виявилося, я мав по формi представитися класу. I саме з цим виникли деякi проблеми: вiдповiдальним за наш клас був лорд Улайт, який саме сьогоднi трохи прихворiв. А без нього знайомство з новим учнем вiдбутися не може. Я ж увесь день поводився точнiсiнько так само, як i Юкiне бiля своєї хазяйки, яка за збiгом обставин опинилася в одному класi з Ханлi. Тобто тупо стовбичив за спиною останньої, як звичайний охоронець, доки вона та не роз'яснила цей момент. А менi що - я собi мовну матрицю клепаю, i охороняю заданий об'єкт, а на решту свiту менi начхати. Врештi решт вона вмовила мене хоча б робити вигляд, нiби я тут вчуся. Перед останнiм уроком я не зайшов до аудиторiї i став чекати пiд дверима, доки прийде потрiбний учитель. Спецiально заради цього Ханлi збiгала до лазарету i вмовила цiлителiв вiдпустити їхнього пацiєнта хоча б на пiвгодинки. Я не дуже добре знаю японську культуру, але цей момент пам'ятаю чiтко: новий учень заходить в клас пiсля всiх, i лише тодi, коли йому дозволить учитель, пiсля чого вiн має представитися. От тiльки форму привiтання я не пам'ятаю. Там в кiнцi нiби є обов'язкова фраза. Як же вона там звучить? Здається там було слово 'подбати'...
А ось i наш класний керiвник iде. Лорд Улайт i справдi виглядав кепсько, хоч i намагався здаватися енергiйним! Я ж бачу, як його хитає на ходу. Значить знайомство слiд провести швидко.
- Вiтаю Лорд Улайт. Як здоров'я Ваше? - переклад хоч i кострубатий, але це значно краще за попередню версiю. - Не вiдiрвав вiд лiкування, сподiваюсь я?
- Кейнсi? Що ти тут робиш? О, я зрозумiв! Ти будеш нашим новим учнем!
- Не зовсiм. Я тут для охорони лишень. - з такою говiркою вiдчуваю себе магiстром Йодою.
- Ну тодi заходь. Клас! Познайомтеся з нашим новим учнем.
Ну, поїхали! Заходжу в клас. Усi сидять, втупившись у свої книжки й зошити. На мене уваги не звертають. От i прекрасно. Заодно випробую першу версiю свого нового перекладача. Ну, поїхали!
- Звати мене Масаке Кейнсi. Я прямолiнiйний, замкнутий, хлопець егоїстичний, який жартiв не розумiє, i дуже своєрiдне почуття має гумору. - голову нiхто не пiдняв, але усi очi повернулися у мiй бiк, i з кожним словом вони стають все бiльшi й бiльшi. - Люблю я спокiй i порядок. Не люблю, коли порушує хтось мiй спокiй i порядок. Будуть питання - звертайтеся. Я про вас подбаю. - ну i пiд кiнець хруснути кiстками в кулаках.
- Пхек... - учнi здригнулися, позаду мене Улайт подавився повiтрям, а у класi запанувала просто мертва тиша. - Дякую. Можеш зайняти собi будь-яке вiльне мiсце.
Клас бiльше нагадував аудиторiю, де кожен наступний ряд мiсць знаходиться трохи вище. На самiсiнькiй вершинi сидiла Марiя Нарадан, iз незмiнною охоронницею за спиною. Ха! А Юкiне так i продовжує ходити у подарованiй їй куртцi, пiдiгнавши її пiд свою фiгуру. Треба буде скинути собi логи i подивитися, як вона умудрилася пiдшити цей бронежилет. Гальорку на рiвень нижче займали вже знайомi менi п'ятеро лицарiв-чоловiкiв. Очевидно двоє iнших були з iншого класу. Ну а всi найближчi парти були всiянi майже двома десятками рiзноманiтних дiвчат. Вiльних мiсць було всього три, i усi десь нагорi. Лашура щось казала про привiтання знатних осiб. Тiльки я не знаю, як їх звати. Будемо iмпровiзувати. Пiднiмаюся на рiвень нижче них, вклоняюся i промовляю вже звичну фразу, замiнивши iм'я на 'високих осiб'. Нiякої реакцiї, значить все зробив правильно. Тепер займаємо мiсце й готуємося слухати.
Етикет, дуельна майстернiсть, офiцiоз... Усе це iшло лiсом. А от уроки мови та граматики для мене виявилися безцiнними! Вже на перших заняттях я зрозумiв, що японська мова тут видозмiнена значно сильнiше, нiж я вважав. Вона просто лежала в основi, i на цьому її роль закiнчувалася. Далi вже йшли сотнi правил вживання слiв, видозмiна їх сенсу залежно вiд послiдовностi, стилi мовлення... Я був у шоцi, коли програма з нуля почала складати нову мовну матрицю. Це означало, що вiдомi їй методи й алгоритми перекладу не можуть бути застосованi до нової мови. Вже зараз стало зрозумiло, що половина моїх фраз ранiше звучала як вiдверте хамство. I як мене тiльки тут терплять? Але була i хороша новина: оригiнальна японська тут теж була вiдома, хоч i у виглядi древнiх письмен. Але повернемося до нашого уроку.
Ханлi подумала, що я до початку Турнiру встигну зробити з неї повноцiнну спортсменку. Певно вона бачила, як я ганяв Кайю, i тепер сприймає мене як якогось наставника. Та куди там - над своєю формою потрiбно працювати довго й напружено. Це як iз рукопашним боєм: скiльки б каратист не тренувався, вуличний грабiжник все одно його покладе. Тупо за рахунок досвiду, бо перший займається цим лише час вiд часу, а другий - постiйно. I я вже не кажу про те, що каратиста заздалегiдь поставлять у невигiдне становище, а нападникiв буде разiв в три-чотири бiльше, i вони будуть озброєнi. Отак i тут. Вона одна, а суперникiв у неї - половина академiї. Та й наздогнати їх за кiлька днiв буде нереально. Хiба що пiдсадити їй зародок НК, але для нього я зараз шукаю зовсiм iншого кандидата.
Справа в тому, що у мене давно назрiла проблема iз тiлом. Для її вирiшення потрiбнi показники його роботи у рiзних умовах, як то: стрес, iнтенсивнi навантаження, травми... Найпростiше буде просто переселитися на iншого носiя i сподiватися, що власне тiло до моменту мого повернення не здохне, але це легко вирiшується апаратурою для пiдтримки життєдiяльностi. Або взагалi переселитися i забути про цю тушку, як про страшний сон. З iншого боку - я втрачаю шанс розiбратися iз будовою лицарiв. Значить потрiбен спосiб знiмати параметри з тiла донора, не вiдриваючись вiд цiнного джерела iнформацiї. Сама собою напрошується думка про якийсь сканер, який буде знiмати показники пiддослiдних, поки я займатимуся справами. Подумував навiть використати для цього свого єдиного спайбота. Але я пiшов далi, i створив для цього спецiальний iмплант, який згодом розгорнеться у дуже спрощену версiю НК. Так я зможу не лише вiдслiдковувати реакцiї органiзму, але й знiмати параметри тiла як у його iстиному виглядi, так i пiсля одягання нанокостюму! Так я вирiшую одразу кiлька проблем: лiкую власне тiло, i отримую двiйника для вiдволiкання уваги спецслужб! Ну i як бонус - отримаю записи урокiв вiд донора, а це не тiльки ще бiльше прискорить створення мовної матрицi, але й дасть iще одне джерело iнформацiї для мого ще не створеного аналiтичного центру. Дiдько, мене ж нiби Лашура не покусала, а я уже намагаюся вбити трьох зайцiв одним пострiлом.
Ось i мої майбутнi донори пiдiйшли. Семеро хлопцiв вiком вiд тринадцяти до сiмнадцяти рокiв. Фiзичний стан задовiльний, але здоров'я викликає сумнiви. Навантаження на рiвнi учениць витримують майже усi. А от iз поведiнкою в хлопцiв були серйознi проблеми. П'ятеро iз них були iз привiлейованого стану, i етикет використовували виключно як iнструмент для принижування iнших. Це я побачив одразу. Навiть не побачив, а буквально вiдчув. На собi...
Останнiм уроком у нас була теорiя магiї. Як я й очiкував, лекцiя виявилася дуже пiзнавальною i корисною для мене. Виявляється, що для оперування магiєю кожна обдарована людина повинна увiйти у своєрiдний транс, в якому навколишнiй ефiр чiтко реагує на будь-якi змiни в тiлi людини. Практика буде лише в обдарованих, а для усiх iнших це буде лише ознайомлювальний курс. Але це загальновiдомi факти. Я ж потроху починав розумiти, що властивостi ефiру до стану людини не мають нiякого вiдношення. Скорiш за все для керування ним використовуються певнi механiзми i реакцiї, про якi мiсцевi просто не знають. У мене ж є перший ключик до контролю над ефiром - мої генератори. В них немає нiчого органiчного, а значить оперувати ефiром можна i за допомогою штучних засобiв.
Також менi в руки потрапив календарик iз графiком урокiв. Виявилося, що в Академiї термiн навчання складає сiм рокiв, навчальний рiк дiлиться на три семестри, якi тут називаються триместрами, i перший починається навеснi. Мiж триместрами є маленькi канiкули по пiвтори декади. I так уже вийшло, що менш нiж через мiсяць почнуться першi канiкули.
До речi про письмове приладдя - тут пiр'їнами пишуть усi, а не тiльки аристократи! Я чесно був в шоцi, коли це побачив. Привiт з Хогвартсу! Виявилося, що бiльшiсть тут пишуть стилусами - заточеними паличками, або гусячим пiр'ям. Дехто iз аристократiї може собi дозволити i бiльш пишнi пiр'їни. Матерiалом для звичайного письма служить папiр, а для державних документiв - пергамент.
I поки я слухав викладача, система збирала данi про моїх майбутнiх пiддослiдних. Особливо мене цiкавили їхнi психологiчнi профiлi. Нарештi пiд кiнець уроку я їх отримав, i результат мене не втiшив: iз п'яти нормальними виявилися тiльки двоє. Аристократа зi своїх планiв викреслив одразу. Залишився тiльки такий-собi Церес Тайто. Хлопець iз простого люду, направлений до Академiї одразу пiсля виявлення дару, простак. Вiн був би iдеальним варiантом, якби не одне але... По закiнченнi урокiв я думав пiдiйти, познайомитися iз ним, аби аналiзатор краще розiбрав особистiсть, але все розставив по своїх мiсцях випадок.
Я саме прокручував запис лекцiї, намагаючись пiдлаштувати щойно почуте пiд власну модель свiтосприйняття, коли мене вiдволiк дзвiнок на перерву i шум збоку. На Ханлi знову почали наїжджати. Цього разу вiдкрито, нiкого не соромлячись. Дiвчинка постiйно робила менi рiзноманiтнi знаки, але Лашура одразу менi сказала, що без явних ознак агресiї менi навiть ворушитися не варто, iнакше проти мене можуть висунути такi звинувачення, що нiякий статус i протекцiя не допоможуть. Потрiбен був вiдволiкаючий маневр. Киваю у вiдповiдь. Ханлi погоджується i каже одними губами: "Майстерня". Ось i точка зустрiчi. Тепер треба знайти щось таке, що приверне увагу усiх без винятку присутнiх. Втiм, чому б не поєднати приємне з корисним, якщо шанс сам iде до рук? Ось четверо хлопцiв наїжджають на п'ятого - Цереса. Пацан не огризається, i намагається усе перевести в жарт. А тi й радi витончено його принизити. Мене у цiй сценi обурив не конфлiкт з оточенням, а те, що у хлопця вже почав формуватися комплекс жертви. Вiн уже до цього звик, i його психiка поступово змiнюється. Ось це i було отим АЛЕ, про яке я вже згадував. Мiй майбутнiй донор уже потроху перетворюється на блазня! Гидота! Менi такий сценарiй не пiдходить. Значить будемо ламати стереотипи. I щелепи незадоволеним, якщо доведеться.
Унизу мiж дiвчатами теж точиться аналогiчна боротьба за мiсце пiд сонцем. Звiсно, адже поруч з ними сидить монарша особа - раптом зверне свою увагу на когось iз них? Треба ж якось видiлитися серед iнших. Як завгодно, навiть скандалом. При чому ясно видно, що конфлiкти надуманi. Певно усi хочуть показати себе крутими i перспективними лицарями. Гадаю поява серйозного конкурента надовго приверне їхню увагу.
А тим часом агресори помiтили iнтерес Марiї Нарадан до моєї особи. Певно вона очiкувала вiд мене якихось дiй. Водночас сенсори вловили, як хтось унизу знову жартує над Ханлi. Нi, вони помiтили жести Ханлi в мiй бiк, i тепер жартують надi мною! Оце ви даремно, я хоч i флегматик, але дуже злопам'ятний. Вони ще не знають мiй статус, тому поки що не лiзуть, але так довго тривати не буде. Та й присутнiсть клiрика пiд вiкнами також наводить на роздуми. Значить менi потрiбна ще й якась обманка, яка потiм вiдволiче увагу вiд мене... Схоже у того хлопця, над яким жартують, в головi крутяться аналогiчнi думки стосовно мене. Звiсно я мiг би показати себе у всiй красi, але так палитися менi зараз не варто. Значить до вже звичної їм страви слiд додати трохи спецiй. Пробач хлопче, та менi термiново потрiбен дублер. I я зроблю з тебе свого двiйника. Або вб'ю.
Зiбравши запас каталiзатора навколо iмплантату, я розвiв кiлька сегментiв бронi на долонi, й рiшуче пiднявся зi свого мiсця. Клас вмить затих, i усi голови повернулися в мiй бiк. Пiдходжу до цього пацана, а усi iншi тихенько вiдступили на кiлька крокiв назад, нiби вони тут нi до чого. Лише нависнувши над бiдолахою я зрозумiв, що мої модифiкацiї тiла не минули безслiдно i вже зараз я майже на пiвголови вищий за усiх присутнiх тут учнiв, i ширший навiть за деяких учителiв.
- Я тут новенький. - голос теж бiльше нагадує модулятор. - Поки є час, покажеш менi усе.
- Т-так, звiсно! - iз вдаваною радiстю вигукнув хлопець, але я добре чую, що на високих частотах вiн аж вищить вiд страху. - Мене звати Тайто Церес!
- Кей.
***
Усi в класi затамували подих, коли цей дивний хлопець встав з мiсця. Вiн був дивним, не таким як усi iншi. Якби запитати когось iз учнiв, що саме вони в ньому вважають дивним, навряд чи хтось змiг би дати чiтку вiдповiдь. Ну трохи вищий, ну голос iнакший, ну обличчя трохи не таке... Навiть безцеремонна поведiнка, зважаючи на скорий початок Турнiру, не дуже вибивається зi звичної колiї. Поодинцi усi цi вiдмiнностi не були нiчим особливим, але зiбранi разом вони змушували оточуючих пiдсвiдомо триматися якнайдалi вiд цього пiдозрiлого типа, який пригнiчував оточуючих однiєю своєю присутнiстю. Представники знатi нiяк не могли повiрити у таку нахабну поведiнку слуги. I це їх лякало. Той, хто ще вчора був слугою, сьогоднi виступає у якостi охоронця. Здавалося вовк щойно скинув iз себе овечу шкуру i вже принюхується в пошуках жертви. Навiть тi дiвчата, що насмiхалися над Ханлi, вмить прикусили язики. Тому не було нiчого дивного, що усi враз принишкли, коли пiсля уроку цiлковитої нерухомостi цей хлопець раптом повернувся в їхнiй бiк. А коли вiн ще й заговорив...
- Я тут новенький. Поки є час, покажеш менi усе. - не запитував, а стверджував новачок.
- Т-так, звiсно! - учень спробував як завжди перевести все в жарт, але виходило погано. - Мене звати Тайто Церес!
- Кей.
Потиснувши руку у вiдповiдь на привiтання, Церес очiкував, що зараз його кисть будуть ламати, але нiчого не сталося. Потиск був мiцний, але не болючий, i це вселяло надiю на мирнi стосунки з новачком. I тут хлопцi на свою бiду вирiшили продовжити свою справу. Побачивши в новенького замашки хижака, вони вирiшили прийняти його в свою компанiю.
- Та що вiн там може показати? Вiн же окрiм бiблiотеки бiльше нiкуди не зайде.
- А ми тут все i всiх знаємо.
Кей подивився на них, зробивши задумливий вираз на обличчi. Та Церес мiг поклястися, що одне око повернулося в його бiк!
- Справдi? - поцiкавився хлопець, повернувшись до своїх нових знайомих.
- Звiсно! - вперед вийшов ватажок цiєї маленької банди, з презирливiстю поглядаючи на Цереса. - На вiдмiну вiд деяких плебеїв, для нас вiдкритi усi дверi.
- Якi саме?
- Побачиш. Я, Клiф iз роду Дарсiв, пропоную тобi свою дружбу i покровительство.
- Хм? - обличчя новачка не змiнилося, але всiм раптом стало ясно, що вiн чимось дуже незадоволений. - Ти друзiв своїх, i статус власний продаєш менi? - пролунав в абсолютнiй тишi неприємний металевий голос, вiд якого виникало нестримне бажання закрити вуха, очi, й втекти якнайдалi. - Правильно я зрозумiв?
- Що?! - сторопiв Клiф. - Нi! Звiсно ж...
- Тодi запропонувати вам нiчого менi. Церес, на вихiд. - хлопець повернувся до своєї першої жертви i пiдбадьорив її потужним "дружнiм" стусаном по спинi, вiд якого бiдолаха мало не покотився донизу.
- Т-так, з-звiсно! Я все п-покажу!
Покинувши аудиторiю слiдом за своїм провiдником, агресивний новачок гучно бахнув дверима, i тiєї ж митi клас миттю наповнився гулом: усi ученицi активно обговорювали щойно почуте, а хлопцi намагалися привести до тями шокованого товариша. Нiхто й не помiтив, як Ханлi зникла з класу ще на початку цiєї вистави. Ще нiхто не насмiлювався трактувати пропозицiю дружби й покровительства таким чином.
А в цей час в коридорi Кей нарештi пригальмував свого нового знайомого i дав йому вiддихатися.
- Вибач за скандал, але iнакше б не вiдстали вони. - без жодних емоцiй промовив Кей, невловимо перетворюючись iз бугая на звичайного школяра. - Все нормально?
- Навiщо ти їх образив? Вони ж тепер...
- Нажили ворога собi. Запам'ятай рiч одну просту: не влаштовує якщо свiт - змiни його, iнакше вiн змiнить тебе. Я нiкому себе змiнювати не дозволю. - проричав в обличчя до смертi переляканому школяревi Кей але, помiтивши реакцiю спiврозмовника, швидко взяв себе пiд контроль, i продовжив. - Пробач. Я ще вашу погано розумiю мову, образи тому менi постiйно чуються. Давай змiнимо тему?
- Гаразд. - Церес на мить замовк, збираючись з думками. - Скажи, чому ти вiдхилив пропозицiю Клiфа? Я ж бачу, що ти усе правильно зрозумiв.
- Саме так: ти - бачиш. А вони - нi. Гадають вони, що iнша у мене культура. Нехай так думають i надалi. А щодо пропозицiї його: покровительство я вже маю Лашури. Та й цiкаво було...
Ось так, слово за слово, їм вдалося розговоритися. Церес все бiльше дивувався незвичностi поглядiв його нового знайомого. Якщо тема не стосувалася аристократiї або порядкiв Академiї, то Кей був цiлком нормальною i адекватною людиною. Вiн неначе вiддзеркалював риси спiврозмовника, на повагу вiдповiдаючи повагою, на силу - силою. Але не приймав над собою нiякого контролю. Для нього не було авторитетiв. Так мiг вести себе вуличний бездомний розбишака, якому нiчого втрачати. В той же час вiн був дуже начитаним, i постiйно цитував рiзноманiтних людей, iмена яких нiчого не казали Цересу. Вiн навiть поцiкавився, де можна взяти такi книжки. У вiдповiдь Кей пообiцяв йому подарувати збiрку таких книг, якщо його задумка спрацює. А що задумав цей псих - можна було тiльки здогадуватися. Цей хлопець був надто дивним, надто нестримним, надто... Вiн в усьому був НАДТО! I для себе Церес нiяк не мiг визначитися, що у того на думцi.
Провiвши багато часу серед аристократiї, Тайто звик у всьому бачити подвiйне дно. Тут же дна було не видно й не чути. Замисел цього дивного хлопця був незрозумiлий а логiка мислення суперечила усьому, що вiн знав змалечку. При всьому цьому було в Кеєвi щось дике, нестримне... Щось таке, чого вiн сам не мав. Перебираючи усiх своїх знайомих, Тайто нiяк не мiг визначитися iз особистiстю цього дивного пiдлiтка. Ну не буває на свiтi таких людей! Так мiг би вести себе аристократ, якби провiв тривалий час серед розбiйникiв або пiратiв. I це змушувало Цереса ще уважнiше придивлятися до нього, викликаючи асоцiацiю зi знайденим в однiй старовиннiй книзi словом. Jugernaut - нестримна сила, яка змiтає все на своєму шляху.
Показуючи академiю, учень не помiтив, що не вiн один вивчав новачка. На деякiй вiдстанi вiд них паралельним курсом рухалася дiвчинка-альбiноска у чорнiй шкiрянiй куртцi, прислухаючись до чогось схожого на пудреницю. I все б виглядало цiлком нормально, якби не той факт, що ця дiвчина нiколи не користувалася макiяжем, i навiть зараз iшла з абсолютно чистим обличчям. Але хлопцi не помiчали її, i продовжували свою прогулянку, доки не дiйшли до одного iз декоративних озер. Церес i сам не помiтив, як в якийсь момент почав виливати душу цьому дивакуватому парубку. А коли зрозумiв свiй промах - одразу ж замовк i почервонiв вiд сорому. Помiтивши, що його товариш знову почав замикатися в собi, Кей одразу ж повiв того в iнший бiк - до стадiону. Знайшовши на вже вiльний майданчик, де вiн сьогоднi ганяв свою пiдлеглу, Кей запропонував розiм'ятися.
- Тайто, поговоримо начистоту давай, щоб мiж нами непорозумiнь не виникало. - почувся через деякий час голос новачка.
- Добре. - обережно вiдповiв Тайто. - Що ти хочеш дiзнатися?
- Чому їм так ставитися до себе дозволяєш?
- Ти їх зовсiм не знаєш. Вони ж тепер i кроку ступити не дадуть! - Церес намагався говорити спокiйно, але вiд згадки про 'друзiв' вiн знову починав нервувати. - Тiльки б потiм не довелося повзти до них i на колiнах просити милостиню як...
- Нiколи нiчого не проси! - знову гаркнув Кей. - Нiколи, i нiчого! I у тих особливо, хто за тебе сильнiший. Прийде час, i самi тобi вони все запропонують, i самi ж усе дадуть!
- Може й так. Але я не думаю, що тобi дадуть наводити свої порядки отак просто.
- Якраз дуже просто! Неприємно, але просто. Для цього доводиться ламати себе, а на таке здатен не кожен.
- А чому ти вирiшив, що я на це здатен?
- Тому, що один раз зробив ти це вже - перетворитися не дозволив собi на блазня. Вдруге буде простiше. А щоб ти зрозумiв, що тебе чекає - ось цитата тобi iще одна: 'Спочатку не помiчають вони тебе, смiються потiм над тобою, борються потiм з тобою. А потiм ти - переможець.' Половину ти вже пройшов цього шляху. Настав до кiнця час дiйти.
- Це лише слова.
- Цi слова розумнi люди колись казали. I переконувався у їхнiй я не раз правотi. А за якими живеш словами ти? Яке твоє життєве кредо?
- Не розумiю, про що ти.
- Страх я в тобi бачу, але не його причину. - удари по манекену припинилися i Кей повернувся до товариша. - Чого ти боїшся? Отримати стусанiв? Ти отримуєш їх i так. Так-так, синяки не приховаєш вiд мене. Зiпсувати репутацiю? А яка в тебе зараз вона, ця репутацiя? Навколо всi вважають тебе слабаком безхарактерним, не може який вiдстояти думку власну. Кому потрiбен лицар такий? Ти терпиш знущання, нiчого не отримуючи натомiсть. Нi-за-що! Просто так! Мовчи! Я знаю, що ти хочеш сказати.
- Ти не розум... - знову почав-було виправдовуватися Церес, але Кей не дав йому навiть слова вставити.
- Розумiю навiть бiльше я, нiж ти можеш собi уявити. Натуру я бачу твою. Неприємно менi дивитися, як перетворюють хорошу людину на чужих iлюзiй ще одного раба. За обставин iнших я б залишив як є усе, але зараз даю я тобi вибiр: приєднуйся до мене i розкрий потенцiал свiй, або залишайся i надалi пiд ногами покидькiв хробаком. Вирiшуй тут, i зараз. Шансу другого не буде.
- Я... - зовсiм розгубився хлопець, не знаючи куди дiватися. - Я спробую...
- Не пробуй! Так, або нi?
- Так! - крикнув Церес, вирiшивши щось для себе. - Я приймаю твоє покровительство.
- Вiтаю тодi з кроком першим до життя нового.
Кей простягнув руку, i Церес вирiшив за краще потиснути її, анiж знову викликати гнiв цього навiженого! Знав би вiн, до чого це призведе - втiк би з класу ще до приходу психопата. Задумавшись, вiн не одразу зрозумiв, що їхнє рукостискання продовжується надто довго, а долоня уже онiмiла.
- Радий, що правильне ти рiшення прийняв. А щодо покровительства: не знадобиться воно бiльше тобi.
- Тобто?
- Скоро зрозумiєш. - i додав незрозумiлу фразу, - Prepare to hard night, my padavan.
***
- Це точно Другий?
- Безсумнiвно. Наш криптограф зумiв знайти переклад деяких слiв тiєї пiснi. Слово "we"означає себе, або свою спiльноту, а слово "yellow" перекладається як жовтий. Знайшли ще "submarine", але там якась нiсенiтниця виходить. Дослiвно звучить як "пiдводний човен". Можливо це якийсь термiн. Зважаючи на опис нашого знайомого, це звучить як зiзнання.
- I навiщо йому було це спiвати? Може вiн був п'яний?
- П'яний Древнiй? Я швидше повiрю, що вiн просто насмiхався над нами. Але факти свiдчать, що об'єкти Перший та Другий - одна i та ж особистiсть. Або особа iз роздвоєнням особистостi - тут уже потрiбнi нашi штатнi психологи, а не оперативники.
- Це все, чи є ще щось?
- Ми отримали вiд нього попередження.
- Знову хтось iз твоїх проколовся? - дуже недобро поцiкавився начальник.
- Якби ж... При дослiдженнi його зброї було виявлено напис древнiми письменами. Тобто вiн не просто грамотний, а ще й має вельми специфiчну пiдготовку: Унiверсал або Iнфiльтратор. Або i те, i iнше разом. Вiн дав нам зрозумiти, щоб до нього не лiзли. Тодi я зустрiвся з ним особисто. Як i очiкувалося, технiка Рiю-Кай на нього не подiяла.
- Йолоп! А якби вiн i тобi мiзки вивернув?! Менi у вашому вiдомствi ще один iнвалiд з iнтелектом дитини зовсiм не потрiбен!
- Зате ми дiзналися, що вiн не вiдбивав технiку. Як бачите, я й досi при своєму розумi. Iмовiрно вiн сам володiє нею, або її аналогом. I має вiдповiдний захист. В будь-якому випадку нам iти на конфлiкт з таким добре захищеним спецiалiстом не варто.
- Я теж так думаю. От тiльки якщо iз цим дволиким психом ми вже розiбралися, то залишається питання iз Третiм та Четвертою... Що з твоєю пiдлеглою?
- Через два-три днi я поверну її до оперативних...
- Обiйдешся. Нехай залишається в Академiї замiсть тебе. А ти забирай свою групу i повертайся у Храм. Ваша присутнiсть термiново потрiбна тут.
- Щось серйозне?
- Дуже. Твої улюбленцi проявили себе.
- Скоро буду.
Iнспектор Тору обiрвав зв'язок i поклав проектор до саквояжу, збираючись у дорогу. Новини були несподiваними. Хтось почав боротьбу за владу всерединi самої Церкви. Усi попереднi рази вище керiвництво лише смiялося над здогадками талановитого слiдчого. Що могло статися, якщо його розслiдуванню дали зелене свiтло? Та ще й тодi, коли вiн на виїздi? Це все дуже пiдозрiло...
***
"Ось тебе i завербували", - подумав Церес, завалившись увечерi до своєї кiмнати. Йому казали, що це станеться непомiтно, плавно, що вiн сам засуне голову у ярмо. Та куди там - якийсь псих пiдiйшов до нього i сказав, що вiн тепер у його командi. I Церес навiть не подумав йому заперечувати. Як i решта його однокласникiв. Спробуй-но заперечити такому бугаю. I байдуже хто ти, аристократ чи навiть член королiвського роду - iнстинкт самозбереження не дасть тобi вiдкрити рота. Це знать може собi дозволити викликати один одного на дуелi, а такi типи всi питання вирiшують на мiсцi. Кулаками.
Кожен хлопець-лицар в Академiї має своє власне житло - щоб нiхто iз сусiдiв не мiг впливати на його думку. У знатi воно було доволi великим, а простакам дiставалися звичайнi кiмнати в гуртожитку iз необхiдним мiнiмумом речей. Та навiть так його житло було лише трiшечки меншим за батькiвську хату. Та ще й власна ванна кiмната! I саме до останньої хлопець зараз i взяв курс. Скинувши верхнiй одяг i задерши сорочку, Церес зайшов до ванни й став крутитися перед дзеркалом. На хребтi мiж лопатками, темною плямою розплився здоровенний синяк, вiд якого здавалося гудiла уся спина. Страшно подумати який у Кея буде удар, якщо навiть пiсля легкого штурхана залишаються такi слiди. Можна було б поскаржитися наставникам, але знову ж таки - який буде результат? Крiм того Церес i сам розумiв, що в компанiї такого страховища його остерiгатимуться. Та й зацiкавила його пропозицiя цього дивака. Наставники теж казали, що у нього хороший потенцiал, от тiльки йому здалося, що Кей мав на увазi щось зовсiм iнше. I що означала ота його фраза? Якою мовою вiн говорив?
Було вже пiзно тому, плюнувши на все, Церес пiдготував на завтра зошити й виконанi домашнi завдання, i завалився спати. День був доволi напруженим: очi все ще болiли пiсля довгого сидiння над книгами та зошитами у бiблiотецi, пiсля вихiдних одразу навалилося стiльки справ i переживань, що хотiлося просто впасти й не дихати. Та не виходило. Травма болiла, не дозволяючи лежати на спинi, змушуючи хлопця ворушитися й шукати зручнiшу позу, вiд чого синяк раз за разом знову прострiлював болем. Але поступово втома взяла своє i очi хлопця заплющилися. Вiн не знав, що саме в цей момент крiзь привiдкриту кватирку до кiмнати залiзає здоровенний павук. Вiн не вiдчув як той стрибнув йому на спину, а тонкi лапки прокололи його шкiру, дiставшись до щойно вживленого нейрошунта. Вiн не бачив, як черево комахи розгорнулося химерною квiткою антени. Йому все це було байдуже, бо вiн нарештi заснув.
Щоб наступної митi вилетiти з перекинутого лiжка. Повалившись на пiдлогу, Церес хотiв-було пiднятися, але бiль у тiлi знову дав про себе знати, i хлопець знову повалився на колiна. I ця мить слабкостi врятувала його вiд осколкiв, якi прошили стiну прямо у нього над головою. Уся кiмната прямо на очах перетворювалася на друшляк, а меблi розлiталися на друзки. Повалившись на пiдлогу, Церес закрив руками обличчя вiдчуваюся, як гострi осколки дряпають шкiру. Потiм щось просвистiло й обстрiл припинився. Зачекавши хвилину, хлопець таки наважився пiдняти голову й шокований застиг iще на кiлька хвилин. Це була не його кiмната! Примiщення, в якому вiн опинився, зовсiм не нагадувало гуртожиток. I хоча вцiлiлих предметiв навколо майже не залишилося, їхнiй вигляд був йому абсолютно незнайомим. Пiдповзши до вiкна, хлопець спочатку захотiв вилаятися, але так i застиг статуєю, не в змозi вимовити жодного слова.
А причина для цього була бiльш нiж поважна: вiн побачив не мальовничi краєвиди Академiї, а велетенське мiсто, яке розкинулося на обох берегах широкої протоки. Його будiвлi були настiльки тонкими й високими, що в думках саме спливло слово 'хмарочос'. Справа виднiлися два грандiозних мости, один з яких уже був зруйнований, а пiд другим знаходилося щось схоже на плавучий корабель. От тiльки ТАКИХ кораблiв Тайто ще нi разу не бачив. Вiн був навiть бiльшим за лiтаючi острови великих королiвств. Але головне потрясiння викликало видовище злiва: океан, що тягнувся ледь помiтними блисками хвиль аж до самого обрiю. Багряне сонце сiдало за горизонт, пiдсвiчуючи контури величезної напiвзруйнованої статуї жiнки з факелом. Церес на зiр не скаржився, тому змiг в деталях роздивитися дивну корону статуї, пiсля чого знову застиг в шоцi - повiтря було кришталево чистим, без жодного натяку на море Ахо. Ще раз глибоко вдихнувши, Церес закашлявся, пiдтвердивши страшну пiдозру: тут немає ефiру. Натомiсть на язицi з'явився неприємний гiркуватий присмак, а в носi рiзко засвербiло так, що захотiлося чхати. Усе навколо здавалося неймовiрним, нереальним, нiби намальованим: надто багато кольорiв, запахiв... Все навколо виглядало дивним i дуже диким. Хотiлося заплющити очi й забути усе, як страшний сон. Сон. Точно! Усе це просто страшний сон! Достатньо лише себе ущипнути i...
I нiчого не сталося. Церес знову використав нецензурну лексику, але вже у значно ширшому варiантi. Це був не сон. Увi снi людина не вiдчуває болю. I увi снi точно не можна порiзати собi палець об уламки незвично тонкого скла. Затиснувши палець, аби не текла кров, Церес вже уважнiше придивився до свого оточення. Це мiсце точно колись було оселею. I хоча зовнiшнiй вигляд мiсцевих речей був дуже незвичним, загалом упiзнати деякi предмети було легко: лiжко, стiлець, залишки столу, лампи... Лампи! Якщо тут є лампи, значить тут є i ефiр! От тiльки у вiдчуттях було абсолютно порожньо. Ефiру навколо не вiдчувалося. I при цьому одна iз ламп продовжувала свiтитися!
Пiдiйшовши ближче, вiн уважнiше роздивився освiтлювальний прилад. Це була продовгувата матова колба, що давала рiвномiрне бiле свiтло по всiй своїй довжинi. Подив викликав не колiр свiтла, вiд якого уже починали сльозитися очi, а вiдсутнiсть вихлопних вiкон у лампi та трубок для подачi ефiру. Перший страх, що вiн втратив свої здiбностi, перерiс у здивування. Як таке взагалi може бути? Що це за лампа? Як i куди вiн взагалi потрапив? Питання множилися з величезною швидкiсть, а вiдповiдей так i не з'являлося.
Втiм, довго залишатися на мiсцi йому не дали. Iз коридору почулися крики людей i частi гучнi пострiли. Звуки бою ставали все ближчими. Спочатку Церес хотiв заховатися й перечекати небезпеку, але коли вся будiвля раптом здригнулася, а за вiкном почали падати уламки стiн - залишатися на мiсцi бажання уже не було.
Визирнувши в коридор, хлопець довго не мiг звикнути до темряви. Тут майже не було вiкон, а освiтлювальнi прилади не працювали. Єдиним джерелом свiтла були вибитi дверi квартир та сходовий майданчик в кiнцi коридору, який був єдиним виходом з цього поверху. На жаль саме звiдти i йшов шум. Але будинок продовжував здригатися, i Тайто вирiшив не гаяти часу. Зiрвавшись з мiсця вiн побiг вперед, намагаючись встигнути до сходiв ранiше, нiж там опиниться одна iз воюючих сторiн. Пiд ногами трiщали уламки скла та iнших незрозумiлих матерiалiв, i тiльки в цей момент Церес згадав, що перед сном вiн роздягався. Зараз же на ньому була звична учнiвська форма, тiльки запилена i дуже сильно потерта. Наче її носили кiлька рокiв. Здивований хлопець затримався лише на мить, i ця маленька затримка зiграла свою роль.
Церес майже встиг дiстатися до сходiв, коли iз останнього номера на нього вистрибнув хтось кремезний, вхопив його за пазуху й потягнув за собою назад. Вiн спробував-було опиратися, але сильний удар пiд ребра вибив з нього дух. Скрутившись на пiдлозi ще однiєї розгромленої квартири, Церес намагався вдихнути хоча б трохи повiтря. Через деякий час вiн побачив, як в кiмнату забiгають iще четверо чоловiкiв, одразу ж забираючись з проходу, а секунду потому в коридорi пролунав вибух. Потужна ударна хвиля пiдняла в повiтря усю можливу пилюку, i оглушила хлопця. А от бiйцi нiби цього чекали. Попри нульову видимiсть, Церес помiтив, як вони знову побiгли в коридор i незабаром звiдти пролунали пострiли. На деякий час все стихло, пiсля чого крiзь шум у вухах почулися вигуки на незнайомiй мовою:
- All clear!
- One moment! - пострiл. - Clear!
- Okay, back to the base.
- Sir, we have a civil!
- What? Who is this idiot?
Попри свiй стан Церес пiдсвiдомо зрозумiв, що мова зайшла про нього. I справдi, через хвилину усi солдати зiбралися навколо нього, з цiкавiстю розглядаючи несподiваного гостя. А в тому, що це були солдати, тепер не було нiяких сумнiвiв: на усiх були однаковi сiро-плямистi костюми, важкi черевики на товстiй пiдошвi, численнi щитки по всьому тiлi, однакова зброя, однаковi маски на обличчi, крiзь скельця яких навiть очей не було видно.
- Perfect! Now we have this with a drag. Maybe just shoot?
- Sir, it seems not infected.
- Lucky.
- It's not for long. Besides, he does not understand us. Some of you know Chinese, or Korean?
- One moment! I have idea! - один iз бiйцiв щось забурмотiв у маленьку коробочку, а потiм простягнув її Цересу.
- Ni mingbaile ma? Dangsin-i naleul ihaehago issneunga? Ви мене розумiєте?
- Так-так! Розумiю!
- Дуже добре. - тут заговорив один iз бiйцiв, а з рацiї йому вторив голос перекладача iз дуже сильним акцентом. - Зараз ми йдемо в безпечне мiсце. Ти можеш пiти з нами, але робитимеш все, що тобi буде сказано. Запам'ятай три головнi команди: go - бiжиш, stop - завмираєш i не шумиш, down - падаєш за укриття. Зрозумiв?
- Добре. В кого є маска? Оу, менi це не перекладати? Зараз тобi дадуть маску. Дихатимеш лише через неї. Нiчого руками не чiпаєш. Усе повторюєш за солдатами. Дивишся пiд ноги. Зрозумiв?
- Так.
- Добре.
- Let's go! Move-move!
I тут Тайто зрозумiв, наскiльки важливою була фiзична пiдготовка лицарiв. Нi, вiн не вважав себе здохлятиною, але пiдтримувати темп цих здорованiв було складно. В порiвняннi з ними вiн вiдчував себе малюком, та й через протигаз дихати було дуже складно, а вони ще й броню та зброю на собi тягли...
Спуск сходами тривав довго. Тайто ще нiколи не бачив, щоб хтось зумiв побудувати настiльки високу споруду. Та ще й без застосування ефiру. На його думку вони знаходилися десь на восьмому поверсi, а загальна висота будiвлi взагалi залишилася йому невiдомою. Вибiгши у внутрiшнiй двiр мiж двома будинками, вони рушили по вузьких вуличках, постiйно подивляючись вгору. Троє бiйцiв рухалися попереду, Церес в центрi, i двоє замикали. Мiсто вражало i лякало водночас. Видовище грандiозних будiвель, широких вулиць та безлiч покинутого транспорту на них, без жодного натяку на присутнiсть людей - пригнiчувало. Але роздивлятися усю цю дивину солдати йому не давали, постiйно пiдганяючи за собою. Особливо далеко його тримали вiд рожево-коричневих куч якоїсь гидоти. Час вiд часу десь високо вгорi чулися рипучi звуки, вiд яких усi одразу ж пiрнали в укриття. Одного разу лiтаюча машина пролетiла прямо у них над головами. Солдати ще довго прислухалися, перш нiж вирушити далi. Церес не одразу зрозумiв чому, але трохи згодом йому вперше вдалося побачити їхнього ворога.
Пробираючись крiзь розграбованi магазинчики, вони наткнулися на розбитий лiтальний апарат, який пробив стелю й частину стiни, i зайняв собою майже увесь простiр примiщення. Очевидно вiн тримався в повiтрi за допомогою двох кiлець по боках. Цi кiльця дуже сильно нагадували йому генератори небесного лицаря, тiльки без рун на обiдках. Але коли вiн зайшов трохи далi... Спершу Церес навiть не одразу зрозумiв, що перед ним лежить, але коли солдат прицiлився в ЦЕ - усе стало на свої мiсця. Закована в металевий скелет iстота абсолютно не нагадувала людину: ноги загнутi в обидва боки, замiсть рук - гнучкi щупальця, замiсть голови - безликий вирiст iз очима. Рожева плоть, багатоока голова, гидкi, вкритi тягучим слизом щупальця... Воно викликало лише огиду.
Надовго вони тут не затрималися, швидко перейшовши небезпечне мiсце. Однак коли вони вже виходили на вiдкриту мiсцевiсть, одна iз таких лiтаючих штук помiтила їх, i брукiвку бiля них роздробила справжня злива снарядiв. Пiлот понадiявся на точнiсть своєї зброї, вiдкривши вогонь з надто великої вiдстанi. Врятував команду лише сильний вiтер з моря, який здув бiльшiсть снарядiв трохи вбiк. На щастя, на вiдмiну вiд людської зброї, пострiли цих створiнь не давали осколкiв, а лише пропалювали свою цiль, iнакше б увесь їх загiн перетворився на фарш. Бiйцi не розгубилися, одразу ж пiрнувши за укриття, i затягнувши за собою Цереса. Зрозумiвши, що вразити цiль не вдалося, пiлот поспiшив зникнути, аби самому не перетворитися на жертву. Судячи iз масивної труби в руках одного iз бiйцiв, вони цiлком могли дiстати лiтуна. Зачаївшись, бiйцi деякий час поглядали в небо, i коли знову почувся звук його двигунiв, один iз бiйцiв перебiг на iнший бiк вулицi, привертаючи до себе увагу. Червонi спалахи пострiлiв знову почали псувати покриття дороги, але солдат iз трубою тiльки цього й чекав. На мить визирнувши з укриття, вiн навiв свою химерну зброю на апарат, i тiєї ж митi Церес оглух вiд вибуху. Спершу йому здалося, що труба вибухнула прямо у нього в руках, але через секунду той живий i здоровий знову стрибнув пiд захист стiн, а над вулицею розлетiлося завивання пiдбитої машини. Десь неподалiк почувся ще один вибух, ноги вловили вiбрацiю землi, а зi стелi осипалася штукатурка. Провiвши в залишках магазинчика ще трохи часу, їхня команда вирушила далi. Бiльше на них до самого кiнця прогулянки нiхто не нападав.
Мiсцем базування солдат виявилася пiдземна дорога по якiй, наче у шахтах, мали їздити великi пасажирськi вагонетки. Напевно колись ця штучна печера мала виглядати вражаюче. Тепер же вiд колишнього блиску залишилися тiльки облущенi стiни та розбита плитка пiд ногами. Одразу ж на входi Цереса змусили роздягнутися догола i прямо в масцi загнали в якiсь дивнi душовi кабiнки, де по черзi обмивали усiлякою гидотою, запах якої пробивався навiть крiзь фiльтри. Потiм його бiльше години мучили мiсцевi ескулапи, збираючи найрiзноманiтнiшi аналiзи. Навiть брали мазок з ока, вiд чого вiн iще довго не мiг проклiпатися. Нарештi йому дозволили зняти маску й пройти всередину. Одяг йому так i не повернули, i вiн мусив обмотатися подарованим рушничком. Надворi вiн би ще мiг так ходити, але пiд землею було досить холодно, i хлопець одразу замерз.
- Ти той японець? - запитав його лiтнiй чоловiк в солдатському одязi одразу пiсля виходу iз карантинної кiмнати.
- Хто? А! Так, це я. - кивнув у вiдповiдь хлопець iз думкою, що в такiй ситуацiї церемонiальнi поклони будуть недоречними. - Це ж Ви мене тодi iнструктували?
- Ходiмо. - проiгнорував вiн питання гостя. - З тобою хоче поговорити командир.
Командир, як i усi iншi баченi Цересом мiсцевi жителi, виявився кремезним чоловiком iз короткою стрижкою та вивiтреним обличчям. Сварячись iз кимось через пристрiй зв'язку, вiн майже не звертав увагу на стороннiх, i лише пiсля закiнчення своєї гнiвної тиради перевiв свiй погляд на напiвголого парубка. Як i ранiше, говорили вони через дiда-перекладача, але цього разу фрази той передавав майже синхронно, тому складалося оманливе враження, що говорить саме командир.
- А тепер поясни менi, хто ти такий, i як ти опинився в районi бойових дiй.
- Мене звати Церес Тайто. - з поклоном вiдповiв хлопець, вирiшивши представитися по формi. - Я учень Академiї Святої Землi. Вчився на лицаря...
- Нащо менi твої подробицi?! Як ти, не заразившись, зумiв вижити на вулицях цього проклятого навiть богами мiста?! Я втратив половину своїх людей через кляту iнфекцiю, а ти розгулюєш прямо посеред мiста, в розпал епiдемiї та бойових дiй, без жодної подряпинки та ще й повнiстю здоровий! Ще раз питаю: як ти сюди потрапив?
- Я не знаю. Я лягав спати у себе в Академiї, а прокинувся тут. I я уявлення не маю, що тут вiдбувається, i що то за iстоти над нами лiтають.
- Лiтають, еге ж... - командир перекинувся кiлькома словами iз дiдом, пiсля чого на кiлька секунд задумався. - Зброю тримати вмiєш?
- Володiю мечем i трохи стрiляю.
- Вже вбивав?
- Нi.
- Ясно. - глибоко вдихнувши, начальник кивнув дiдовi, й повернувся до своїх справ, а Цереса вивели з кiмнати назад у загальний зал.
Цереса вiдвели в куток до iнших цивiльних. Таких було не багато, всього десять чоловiк. Майже всi, як i вiн, куталися в рушники. Виняток складала тiльки одна дiвчина, вдягнута у щось таке... Чорне, дзеркально-блискуче, облягаюче нiби друга шкiра. Тiльки придивившись уважнiше вiн зрозумiв, що це у неї такий комбiнезон, схожий на пiлотський, тiльки абсолютно глухий. Але виглядала вона в ньому наче богиня! Тайто вважав себе загартованим парубком, якого жiноча присутнiсть уже не виведе з рiвноваги. Але тут вiн пускав слину, наче якийсь iдiот. Коли вона проходила повз нього, поскрипуючи своїм вбранням та цокаючи каблучками, вiд його самоконтролю не залишилося й слiду. Звiсно ж його поведiнка не залишилася непомiченою, i дiвчина вперлася поглядом прямо йому в очi, а той не мiг вiдвести погляд, нiби кролик перед удавом.
Отямився Тайто лише вiд штурхана збоку. Там сидiв якийсь молодий хлопець iз перев'язаною рукою i дуже ламаними словами намагався щось пояснити йому.
- Не дивитися на Маркiзу. Маркiза злий дiвчина.
- Чому?
- Вона змовитися iз солдат. Жертвувати iншi для себе.
- Що? Не розумiю.
Iз подальших пояснень Церес зрозумiв небагато, все ж словарний запас його нового знайомого був дуже обмежений. Суть його розповiдi зводилася до того, що один iз загонiв пiдiбрав кiлькох дiвчат. Але коли вони вже поверталися на базу, їх атакували, i щоб вижити, Маркiза кинула напризволяще своїх супутниць. Як саме вона це зробила, хлопець пояснити так i не змiг. Сама ж дiвчина сидiла окремо вiд решти людей, i недобре поглядала на плiткарiв, якi явно балакали про неї, хоч i на iншiй мовi.
Хлопця звали Артур. Вiн народився i вирiс в цьому мiстi. Знання мови вiн пояснював тим, що жив бiля якогось Чайна-Тауна. Жив-поживав, навчався, пiдробляв... Аж поки кiлька днiв тому не розгорiлася епiдемiя. Хвороба поширювалася блискавично i впродовж однiєї доби мiсто просто вимерло, а на змiну людям прийшли зовсiм iншi iстоти. Зараза була прямо у повiтрi, тому вижили лише жителi прибережних районiв та тi, кому пощастило тривалий час дихати фiльтрованим повiтрям. Маркiза належала до останнiх, бо працювала... А от ким вона працювала, Артур не пояснив, тiльки почервонiв. Коротше працювала вона у вже знайомiй масцi, в нiй же її i знайшли солдати. Цим же пояснювалося i її право носити своє вбрання всерединi сховища - його вдалося очистити, на вiдмiну вiд одягу з тканини, i воно було абсолютно герметичним. Та й ходити голяка дiвчинi помiж двома десятками мужикiв було небажано.
Поки вони розмовляли, на базi виник переполох. Артур пояснив, що їх от-от мають евакуювати з мiста, тому солдати готуються до прориву на узбережжя. Усiх цивiльних мали вивезти в герметичному бронетранспортерi, але їх виявилося бiльше, нiж влiзе в кузов. Тому частинi з них доведеться вiдправитися на бронi. Вибирали найбiльш витривалiших, тому логiчно, що вибiр впав на Цереса, Маркiзу та Локi (чи Лакi, як його назвав один iз солдат) - того-самого дiдугана, який добре шпарив японською. Окрiм них у похiд мали вiдправити iще кiлькох людей, але вони i так були задiянi в операцiї. Тому усiх трьох почали активно готувати до переходу.
Цереса вiдвели до мiсцевого iнтенданта, де йому видали смугастий комбiнезон, взуття та нижню бiлизну. Розмiри трохи не збiгалися, але це було значно краще, нiж ходити голяка. Дивна рiч: цей свiт здавався Цересу абсолютно чужим, i водночас в ньому траплялися дуже знайомi елементи його рiдного. Наприклад знайдена буквально пiд ногами рекламка якогось японського ресторану, на якiй зображалася дiвчина у класичному кiмоно, або дещо архаїчна мова того дiда, iм'я якого Церес так i не дiзнався. А от деякi звичнi для нього речi тут були абсолютно iншими. Один тiльки транспорт чого вартий: бiльшiсть вулиць були буквально забитi рiзноманiтними самохiдними каретами, в той час як у Хавонiї особистий транспорт могли собi дозволити лише достатньо заможнi люди.
За роздумами минуло хвилин десять, коли до нього пiдiйшов уже знайомий дiд-перекладач.
- Ага, то це ти наш новенький? Цероз?
- Моє iм'я Церес. - хлопець поклонився своєму майбутньому наставнику. - Приємно познайомитися.
- Тут немає iмен, є лише позивний. Нiчого особистого - просто щоб не писати купу рапортiв, якщо здохнеш. А оскiльки позивний тобi потрiбен, то будеш Цероз. - чоловiк оглянув хлопця з голови до нiг.
- А що це значить? - поцiкавився Тайто, на що дiд незадоволено на нього зиркнув.
- Хвороба що, як i ти зараз, виїдає менi печiнку. Звикай, тепер це твiй позивний. Мiй - Локi.
Спустившись до колiї, де пара солдатiв щось прилаштовували на спущений з поверхнi пiкап, наставник сказав Цересу якомога швидше бiгти вздовж тунелю до завалу i назад. Пiсля кiлькох таких забiгiв наставник натягнув на нього такий самий бронежилет, який носили бiйцi. Вiн був обпалений, з дiрками в пластинах та слiдами кровi, i дуже важкий. Але солдату й цього здалося замало, i вiн накинув поверх iще один такий же, тiльки замiсть пластин бронi набив його землею. Стояти було дуже складно, не кажучи вже про бiг. А бiгати в темрявi - це взагалi бiльше нагадувало знущання. От тiльки Церес ще в перший свiй похiд по мiсту зрозумiв, що воювати доведеться саме в таких умовах, i метою цiєї бiганини було не тренування тiла, а звикання до солдатської екiпiровки. Центр маси тепер знаходився набагато вище, i Тайто мусив заново вчитися ходити, бiгати, стрибати, аби не впасти посеред бою. Особливо важко було бiгати зi зброєю в руках. I ось тут виникли проблеми. Тутешнi вiйни уже багато рокiв ведуться зовсiм iншими засобами, i про таку рiч як меч тут уже давно забули. Який у ньому сенс, якщо тутешнi рушницi дiстануть тебе за милю, а на перезарядку потрiбно не чверть хвилини, а секунди? Єдине, що вдалося роздобути - саморобний тесак, пiхви для якого довелося майструвати самостiйно. Зайвих стволiв у солдат теж не було, тому йому видали трофейну мисливську рушницю. На вiдмiну вiд солдатської зброї, цей семизарядний дробовик мав дерев'яне ложе, чим суттєво видiлявся серед мiсцевого царства металу та пластмаси. Церес i сам був радий, що тримав у руках щось хоча б вiддалено схоже на знайому зброю, а коли спробував стрiляти - взагалi закохався у свою Велику Берту, як жартома обiзвав цей дробовик хтось iз солдат. Певно вiн мав на увазi, що рушниця виявилася виглядала бiльшою за свого власника. Колись його тiтка, яка служить на кордонi, давала йому пострiляти iз власної рушницi, але там вiддачi майже не вiдчувалося. А Берта гатила так, що в перший раз мало не вивихнула Цересу плече! Патронiв йому видали не багато, всього двадцять, та навiть так йому не було де їх тримати. Тож йому довелося згадувати досвiд своєї тiтки i майструвати ще й патронташ. Добре, що знайшлися хорошi iнструменти й матерiали, i вправитися вдалося вiдносно швидко.
Пiдготовка просувалася дуже швидко i за кiлька годин усi були готовi. Перед виходом командир видав коротку промову, яку для Цереса нiхто перекладати не збирався. Самого його закрiпили в однiй командi з Маркiзою. Та, у своєму вбраннi, доповненому таким же блискучим чорним плащем, темною плямою видiлялася помiж сiрої маси бiйцiв. Локi ж майже нiчим не вiдрiзнявся вiд iнших солдат. Все це пройшло якось осторонь, i незабаром вони стояли бiля виходу з їх тимчасового притулку. Надворi вже стояла темна нiч, i холодний вiтер продував до кiсток. Їхати на бронi також було незручно, вже за першу хвилину Церес вiдчував у себе вiдбивну замiсть п'ятої точки. Та розслаблятися не було коли. Перекинувши ремiнь рушницi через плече, вiн постiйно тримав одну руку на рукiв'ї бiля запобiжника, а iншою тримався за корпус транспортера. I це було дуже розумне рiшення, бо їхня колона майже одразу привернула увагу лiтаючих молюскiв. Точно! Ось на кого були схожi цi тварюки! Тепер зрозумiло, чому командир пiд час їхньої розмови так висловився стосовно їхнiх польотiв - це були пiдводнi створiння!
А тим часом лiтальнi апарати зiбралися у групу й пiшли в атаку. Бiйцi з трубами на плечах одразу ж зреагували на небезпеку, але їх виявилося менше за кiлькiсть лiтальних апаратiв, i останнiй iз семи зумiв-таки пройтися вогнем уздовж колони. Церес встиг зiскочити iз броньовика i шмигнути пiд покинуте авто за мить до того, я червонi спалахи пронизали машину. Тiєї ж митi крiзь проплавленi отвори назовнi вирвалися язики полум'я - рятувати вже не було. Транспортер iз цивiльними обiйшовся лише обпаленими боками, тому продовжив свiй шлях. Церес же мусив дочекатися наступної машини, яка їхала за ними, i стрибати на борт до них. Вiн очiкував, що зараз лiтун повернеться i закiнчить почате, але бiйцi вже зарядили свою зброю, i цього разу його чекатиме гаряча зустрiч. Та замiсть цього по сусiднiй вулицi паралельним курсом пролетiла трохи iнша машина, i попереду почулися якiсь вибухи.
- Stormtroopers!
- Suppressive fire!
- Enemy at the rate! Fire! Fire!
Вигуки почулися з усiх бокiв i тiєї ж митi встановлений на бронi гранатомет гучно затарахкотiв, посилаючи подарунки далеко вперед. Туди ж вiдправилися кiлька димових шашок, аби прикрити рух колони. Але як би не намагалися солдати уникнути зiткнення, тварюки лiзли звiдусiль. Вони вистрибували буквально з-пiд землi, з вiкон будинкiв, навiть стрибали з дахiв прямо на броньовики! Здавалося вони абсолютно не цiнують власне життя. Тому коли один такий гiсть приземлився на капот броньовика, Церес на пару iз ще одним солдатом швидко нафарширували його свинцем. I поки солдат розправлявся iз наступними потенцiйними безбiлетниками, хлопець намагався скинути тiло першого, аби той не закривав огляд водiєвi. Видряпавшись на капот, вiн вперся ногами в металевий скелет i не черговiй ямi зумiв позбутися молюска. По дорозi до узбережжя було ще кiлька нападiв, але бiльше Цересу застосувати свою зброю не довелося. Уже коли вони виходили на причал, Церес згадав, що так i не перезарядив рушницю. Наповнивши магазин, вiн тiльки тепер зрозумiв, що у нього увесь цей час залишався лише один патрон в магазинi та один в патроннику.
Заїхавши машинами прямо на борт корабля, бiйцi одразу ж розтягнулися уздовж бортiв. Церес примостився на кормi. Локi теж стояв тут в парi iз якимось незнайомим солдатом. Обоє уже скинули маски з бронежилетами i насолоджувалися чистим морським повiтрям. Локi виглядав значно спокiйнiшим, нiж у пiдземеллi, i навiть трохи веселим.
- О, новобранець! - вигукнув вiн, затягуючись якоюсь димною паличкою. - Ну, як пройшло бойове хрещення? Що ти вiдчував, коли стрiляв у живу iстоту?
- Запам'ятай цей момент назавжди, боєць. Якщо вже ти пiдняв зброю, то або натиснеш на гачок, або здохнеш. Дуже багато бiйцiв згинуло лише тому, що в останнiй момент почали вагатися. Емоцiї пiд час бою небезпечнi. Запам'ятай свiй перший бiй, щоб наступний не став для тебе останнiм. Хочеш? - Локi простягнув йому ще одну димну паличку, але Тайто вiдмовився.
Запах, що йшов вiд цiєї самокрутки дуже нагадував одну рослинку, вживання якої в Хавонiї каралося засланням на шахти. Вiд вдихання її диму людина перетворювалася на iдеального раба i за черговий листочок цього курива була готова на будь-що. Подумавши, що перечити наставнику немає сенсу, вiн вiдправився на протилежний бiк корабля. Там солдат майже не було, бо всi зараз дивилися на похмурий силует покинутого мiста. А от на носi вiн наткнувся на Маркiзу. Дiвчина саме чистила виданий їй пiстолет i тiльки похмуро зиркала на незваного гостя.
Вирiшивши їй не заважати, Церес став милуватися нiчними краєвидами нового свiту. Цей день принiс йому бiльше вражень нiж увесь термiн навчання в Академiї. I вiн не хотiв би ще раз його пережити. Навiть якщо вiн зможе повернутися додому, у що тепер уже не вiрилося, усi отриманi тут навики будуть йому не потрiбнi. Хоча Берту вiн iз собою вiзьме обов'язково. Ця рушниця врятувала йому життя, вони пов'язанi однiєю кров'ю, тому покинути свою зброю буде святотатством.
В роздумах вiн не помiчав нiчого навколо, i мало не поплатився за це життям, коли однин iз молюскiв вистрибнув з води. Вiн почув лише зойк дiвчини та краєм ока побачив рух збоку, а далi тiло зреагувало на рефлексах: витягнути нiж, вiдступити вбiк i вдарити ворога по дiагоналi. Дзенькнув метал об метал, але одне зi щупалець iстоти, за допомогою якого воно керувало своїм костюмом, виявилося вiдсiчене, змусивши кiнцiвку зi зброєю повиснути на металевому скелетi. Другий удар виявився для молюска фатальним, лезо увiйшло прямо йому пiд маску. Витягнути ножа Церес не встиг бо гидка туша чудовиська засмикалася у своєму гнiздi в передсмертних судорогах. Усе це зайняло не бiльше трьох секунд, яких вистачило Маркiзi, щоб зiбрати пiстолет i проконтролювати ворога в голову. Цей пострiл наче став спусковим гачком для людей, якi похапалися за зброю. Сiдаючи на корабель люди задули, що воюють не проти iнших людей, а проти морських чудовиськ. От i розслабилися.
А потiм почалося: тварюки лiзли на борт, вистрибували з-пiд води, наче там була катапульта, чiплялися за стiнки рубки i швидко маневрували, не даючи змоги прицiлитися. Сiм патронiв закiнчилися дуже швидко. Перезаряджатися часу не було, тому сiкач знову почав свою криваву роботу. Спина до спини, вони вiдбивалися вiд ворога, який виявився абсолютно непристосований до ближнього бою. Тайто не мiг сказати, скiльки часу минуло з початку цiєї бiйнi. Тварюки були тупi й неповороткi, але їх було надто багато. Корабель раптом почав все сильнiше розхитуватися. Маркiза щось кричала йому, але Церес був зайнятий тим, що вiдбивався вiд якогось особливо настирного молюска. На вiдмiну вiд iнших, цей представник був менший в розмiрах, i значно краще захищений. Як i його попередники, вiн уникав стрiльби впритул, але компенсував це потужними розмашистими ударами, вiд яких доводилося ухилятися. Маркiза спробувала-було розстрiляти цього чахлика, але усi її пострiли розповзалися червоними iскрами по бронi молюска. Їх хтось кликав з причалу, але Церес i прибулець зосередилися один на одному, не помiчаючи нiчого навколо. Люди намагалися покинути корабель ранiше, нiж той пiде на дно, але виходило в них погано. Багато хто просто вивалився за борт. Молюскiв це абсолютно не хвилювало, вони чiплялися за будь-яку, навiть вертикальну поверхню, а от Цересу доводилося тримати рiвновагу й танцювати по слизькiй вiд тельбухiв палубi. Вiдступати не було як, тому вiн продовжував бiй, зберiгаючи дихання. Крiзь пострiли було чути, як хтось на причалi вiддає команди. Зрозумiвши, що докричатися до цього психа у неї не вийде, Маркiза по перилах дiсталася до трапу. Хлопець вiдчував, що його сили закiнчуються, i нiж от-от вислизне з рук. В якийсь момент нашестя припинилося, i вiн зрозумiв, що своє завдання молюски виконали - корабель затримався, i в цей-самий момент потужний удар знизу розламав судно навпiл. Не втримавшись на ногах, Церес полетiв за борт i лише за мить перед своїм падiнням побачив, як з-пiд води вириваються лiтальнi апарати й вiдкривають вогонь на ураження.
Загрiбаючи руками, Тайто намагався вирватися на поверхню, але важкий бронежилет тягнув його на дно. А трохи осторонь уже розгорталася справжня бiйня, тiльки цього разу зовсiм не на користь людей: червонi спалахи розривали тiла пасажирiв, якi по iнструкцiї були одягнутi в рятувальнi жилети й не могли заховатися пiд водою. Вже занурюючись пiд воду Церес побачив, як гострий нiс лiтуна розвертається в його бiк i тiєї ж митi трасери пронизали безпомiчну фiгурку людини, моментально забарвивши воду навколо в червоний колiр. Нi вода, нi бронежилет не змогли захистити парубка, лише вiдтягнувши невiдворотний фiнал. Вiн навiть не одразу зрозумiв, що потрапив пiд вогонь морських чудовиськ, скидаючи з себе бронежилет. I лише коли повiтря вогнем обпекло легенi, тiло вiдчуло важкi рани.
'Яка iронiя долi, - подумав Церес, чiпляючись за чиєсь тiло в рятувальному жилетi, - загинути за крок до порятунку.' Гребти сил уже не було, останнiй бiй виснажив тiло, i парубку залишалося лише спостерiгати за небом, де у свiтлi пожеж мелькотiли силуети ворожих винищувачiв. Що було далi, Церес майже не запам'ятав. В морi ще чулися вибухи, погода швидко псувалася i потужнi хвилi швидко винесли трупи пасажирiв назад до причалу, з якого вони лише щойно вiдчалили. Тiло уже зовсiм не слухалося, ноги онiмiли, у вухах гуде, перед очима все розпливалося...
Iз забуття його вивiв бiль в головi, яким вiдгукувався кожен пострiл стацiонарного кулемету. Хтось буквально над головою гатив iз великого калiбру по машинах молюскiв. Коли одна iз них, охоплена полум'ям, пролетiла повз них, Церес зумiв розгледiти на даху одного зi складiв масивний чоловiчий силует. Поки вiн розбирався iз винищувачами, солдати на причалi виловлювали з води останнiх вцiлiлих. Краєм вуха хлопець навiть зумiв вловити крики їхнього командира.
- Go to the Grand Central!
- But he still there! - лунав у вiдповiдь дiвочий голос. - In water!
- Quiet this bitch and pull her here!
- Sir, yes sir! This boy is dead. I saw it. Go to machine baby. Moove-moove-moove!
Почувся рик двигуна, i вцiлiлi машини швидко забралися вiд причалу. Молюски спробували-було ринутися за втiкачами, але невiдомий вправно зрiзав одного з них, пiсля чого легко розправився з останнiм. Вiдкинувши величезну гармату, невiдомий деякий час не ворушився, а потiм узагалi зник, нiби розчинившись у повiтрi. За секунду бiля Цереса у воду шубовснуло щось велике, а чиясь сильна рука швидко потягнула його до берега.
Вiн спробував покликати незнайомця, та горло видало лише хрипле:
- Допомож...
- Не ворушись хлопче. - промовив йому грубий металевий голос, i невiдомий вхопив Цереса однiєю рукою за лямки на комбiнезонi, й понiс його в якийсь склад.
- Кораб...
- Немає бiльше кораблiв. Як тебе звати? - але сил говорити вже не було, на що незнайомець зупинився i оглянув хлопця, затримавши погляд на стилiзованому написi на рукавах. - Комбiнезон iз колекцiї Смугастий Алькатрас? Смiшно. Будеш у мене Алькатрасом.
Поклавши свiй вантаж на пiдлогу, невiдомий почав зрiзати закривавлений одяг iз парубка. На перший погляд шансiв не було: в животi хлопця виднiлася пара глибоких пропалених дiрок, крiзь потрiсканi стiнки яких уже натекло чимало кровi. Але воїна це анi трохи не засмутило. Навпаки, якби на ньому зараз не було маски, вiн би точно посмiхався. Продовжуючи свою справу, вiн продовжив говорити.
- Доля - дуже примхлива тiтка. Мене не взяли нi кулi, нi плазма, нi ракети з бомбами. А тепер здихаю тут, наче бродяга в перший день епiдемiї. Смiшно, чи не так? А на березi лежать десяток вцiлiлих, i серед них ти єдиний, смертельно поранений, виявився незараженим. Розумiєш, до чого я хилю? Я даю тобi життя, а ти закiнчиш мою справу. Для нас обох це єдиний вихiд. А тепер вiдпочивай. - в шию Цереса майже безболiсно увiйшов шприц. - Скоро у тебе буде новий костюмчик, Алькатрас...
На цьому свiдомiсть почала покидати хлопця, вiдправляючи бiдолаху в країну снiв, i останнє, що той встиг побачити - як невiдомий боєць зняв з себе маску, оголивши череп iз залишками уже гнилих м'язiв на ньому...
Пiдiрвавшись з лiжка, Церес ще деякий час iз жахом озирався довкола, не розумiючи де вiн знаходиться. Однак навколо нього був не склад, а його власна кiмната. Надворi тiльки-тiльки починало сходити сонце, але сонливостi в ньому не було абсолютно. Оглянувши себе, Церес побачив на собi тiльки нiчну сорочку. Ту саму, в якiй позавчора... Точнiше вчора лягав спати. А усе це насправдi виявилося сном!
Полегшено зiтхнувши, Тайто тiльки тепер зрозумiв, що усе його тiло ломить i болить навiть бiльше, нiж перед сном. Та й запах вiд нього такий, нiби вiн цiлий тиждень камiння тягав. Довелося швидко йти митися, доки решта жителiв гуртожитку не прокинулися. Скинувши в корзину брудний одяг i захопивши все необхiдне, Церес вiдправився в душ, i вже стоячи пiд струменем гарячої води зрозумiв, що синяк на спинi майже повнiстю зiйшов. Тiльки в животi все переверталося, нiби там i досi горiв один iз випущених молюсками зарядiв.
***
Сiмнадцять, сiмнадцять, сiмнадцять... А бiля кореня лише два - чому? Я розумiю, що для цефiв дрони були гарматним м'ясом, але ж не настiльки, щоб знижувати їхнi бойовi якостi! Вiд кiлькостi контурiв нервової системи залежить надiйнiсть труперу. Тодi вже легше замiсть них поставити кiнцiвки вiд скафандрiв, якими користувалися молюски... А це iдея! Не поставити кiнцiвки, а взяти принцип керування ними! Судячи iз симуляцiї, програма керування для них буде iдентичною, а бiльшого менi й не треба. Вирiшено! Наступний трупер матиме експериментальнi щупальця на основi екзоскелета цефiв. I якщо вже така п'янка - зроблю їх поперечний перерiз не круглим, а трохи сплющеним. Можливо тодi трупери зможуть плавати за допомогою щупалець. Ось так! Залишається лише дочекатися завершення першого проекту, i можна запускати виготовлення наступного. Скiльки там у нас до кiнця, 12 хвилин? Прекрасно, значить сьогоднi я зможу випробувати свого колiсного дрона в режимi прямого контролю. Може навiть вдасться загнати його на оте невiдоме болото...
- Кейнсi, пiдiйди!
- Що таке?
- Тебе не догукаєшся! Дай-но менi ключ для... Так, це вiн. I потримай колесо, щоб воно не поверталося. Так, дякую.
Пiдтримуючи деталi, я допомагав Ханлi збирати ходову частину меха. Колiсна база цього псевдо-лицаря була надзвичайно проста, i разом з тим надiйна, маючи мiцнiсть навiть бiльшу, за його власне тiло. Скоро ми перейдемо до монтажу кабiни, i можна буде запустити свої кривi ручки до нутрощiв цього iстукана. Знемагаючи вiд нетерпiння, я не знав, чим iще себе зайняти. Навiть проект нових щупалець закiнчив. Розбиратися iз трофейними технологiями бажання не було. Залишалося лише стояти тут i спостерiгати за чужою роботою. Кажуть, що таке заняття заспокоює нерви не гiрше за рибалку. Тiльки в моєму випадку це щось не дуже допомагало. Проблема в тiм, що сьогоднi я знову був в шоцi. Нi не так: Я БУВ В ШОЦI!!! Бiльший шок я не переживав навiть тодi, коли усвiдомив факт потрапляння у iнший свiт. А я всього лиш зазирнув у обiцяну менi бiблiотеку - базова даних для перекладача уже дозволяла розумiти кожен дев'ятий-десятий писаний знак. I що я там побачив?
Як я вже казав, в її основi тутешньої мови лежить японська, але є й вiдмiнностi. Букв як таких у тутешньому письмi немає. Їх замiняють звуки, яких нараховується 45. До 25 можуть застосовуватися модифiкатори звучання. Ще 35 можуть комбiнуватися. Але все це було звично i для оригiнальної японської. Проблема в iншому: ця величезна бiблiотека, з полицями на три поверхи i майже чотирма тисячами квадратних метрiв щiльно заставленої площi була систематизована ПО ЗВУКАХ! Не по тематицi, не по стилiстицi, а по звуках у назвi! А траплялися книги i сувої взагалi без назв - для них було окреме мiсце. Ви хоч уявляєте, наскiльки складно знайти щось корисне в такому звалищi? Складається враження, що цю бiблiотеку створювали не для того, щоб зберiгати знання, а щоб заховати мiж тонами макулатури. Моє розчарування було настiльки сильним, що в коридорi кiлька учнiв вiдсахнулися вiд мене, наче вiд привида. Виходить, що поки перекладач не буде готовий - в бiблiотецi менi робити нiчого. Аби вiдволiктися, вирiшив зайнятися технiчною творчiстю.
Навiть не зважаючи на мою затримку, до майстернi я пiдiйшов одночасно iз Ханлi. Дiвчинка щойно була на реєстрацiї, i тепер вона зобов'язана щодня здавати по одному тесту, аби пройти вiдбiрковий етап Турнiру. Iншими словами, проект потроху накривається мiдним тазом. Вона намагалася апелювати до учнiвської ради, але тi не збиралися нiчого слухати. Або береш участь у Турнiрi й показуєш свiй рiвень, або нiхто твої залiзяки навiть дивитися не прийде. Ось такий ультиматум вiд перших осiб представлених в Академiї держав. I все це з подачi уже знайомої нам Марiї Нарадан - принцеси Хавонiї, на територiї котрої i мала вiдбутися презентацiя винаходу. Задум простий i елегантний: завалити перспективний проект, а потiм привласнити його собi. Не виключено, що принцеса робить це на зло королевi Лашурi, але нам вiд цього не легше. Мех ще навiть не на ходу, а нам же iще потрiбен буде час на доведення його до товарного виду! Були б у мене зараз на руках десяток дронiв, я б до вечора уже зiбрав цього монстра. Та тiльки не було в мене нi дронiв, нi бажання виконувати чужу роботу. От коли менi запропонують щось вагоме - тодi й вiзьмуся, а до того моменту я уже й сам отримаю все, що менi захочеться.
Ну а поки Ханлi копирсається у своїх iграшках, я напружено думав, чим би менi зайнятися, i якось задивився на павучка в кутку. Тодi я згадав свої думки щодо спайдермена, а також свою зустрiч зi шпигункою. Одразу ж загорiвся iдеєю, i хвилин двадцять блукав майстернею, виловлюючи найрiзноманiтнiших павукiв. Заодно вiдшукав ще два комплекти ключiв, обпалювальну пiч, бочку глини, та ще цiлу купу рiзноманiтного дрiб'язку. Кожного знайденого жучка я асимiльовував, розбираючи павутиннi залози мало не по атомах. Результати дослiдження одразу ж направив на створення прототипу штучної залози.
Я й сам не розумiю, чому ранiше не брався за дослiдження цього матерiалу. Справа в тiм, що у порiвняннi iз синтетичними матерiалами, павучий шовк дуже еластичний. Сфера його застосування настiльки широка, що поява його штучного аналогу може зробити переворот у промисловостi. З нього можна робити куленепробивний одяг, надлегкi композитнi матерiали, скафандри товщиною зi спортивний костюм i навiть космiчнi лiфти! А технологiя отримання такого матерiалу була вiдома ще у сиву давнину. Мало хто знає, що у Наполеона були панчохи iз павучого шовку, а у Людовика IV у 18 столiттi - ще й рукавички. Вартiсть повного комплекту одягу iз такого матерiалу може посперечатися навiть iз вартiстю виготовлення НК першої серiї!
Маючи зразок, я можу створити трохи павутини самостiйно, але це буде дуже повiльно i неефективно. Нанокостюм це дуже потужний унiверсальний iнструмент, а значить вiн може робити все. Тiльки темпи i ефективнiсть такого виробництва будуть низькими, у порiвняннi зi спецiалiзованим iнструментом. Зараз же я створював саме його. I прогрес був вiдчутним, не те, що з дронами. За кiлька годин напруженої роботи я отримав перший тестовий зразок. Габаритами сантиметр на три, цей маленький цилiндр зручно розташувався на лiвому зап'ястi. Звiсно вiн не мiг плюватися павутиною, як це робив оригiнальний супергерой, але у нього була одна iстотна перевага - вiн мiг виробляти павутину без зупинок у режимi 24/7 зi швидкiстю майже один сантиметр за секунду! Змiнюючи товщину, структуру, пружнiсть та iншi параметри, я витягнув iз себе кiльканадцять метрiв павутини, перш нiж мене вiдволiк грюкiт з-пiд меха. Повернувшись на звук, я побачив перекинутий ящик з iнструментами, калюжу iз розлитого мастила та замурзану дiвчинку, яка борсалася посеред неї, вимазуючись ще бiльше. Допомiгши потерпiлiй покинути мiсце аварiї, я ще кiлька хвилин поповнював свiй словник зразками нецензурної лексики, перш нiж зумiв вичленити суть.,
Ханлi засмучувалася, що через браковану деталь вона загубила увесь вузол, без якого корпус меха не зможе повертатися. Сама вона цю деталь зробити не могла, тому замовляла її у майстрiв Академiї. Це звичайна практика: адмiнiстрацiя Академiї таким чином ощадить на утриманнi закладу, а майстри здобувають собi хороше iм'я i пiднiмають авторитет свого королiвства, з яким iншi потiм можуть навiть укласти новi торгiвельнi угоди. Однак, не бажаючи розголошувати секрети конструкцiї, Ханлi не вказала її особливостi, через що деталь просто не витримала навантаження. Хоча й повинна була. От i думай, що це було: некомпетентнiсть, чи саботаж? З такими темпами Ханлi точно не встигне завершити проект вчасно. Як на зло саме в цей момент до нас зазирнула Лашура у супроводi двiйнят, якi дуже уважно слухали усю цю тираду, доки винахiдниця їх нарештi не помiтила.
- Пробачте, Ваша Величнiсть, я не хотiла так...
- Нiчого страшного. Менi було корисно почути твою точку зору. Тим бiльше, що у свiтлi останнiх подiй це виглядає спланованим актом.
- Щось сталося?
- Усi представники знатних родiв iз учнiвської ради вирiшили вiдвiдати презентацiю твого винаходу...
- Так це ж прекрасно! - перебила королеву дiвчинка. - Буде бiльше покупцiв!
- Але вони висунули умову. - продовжила Лашура, пiдвищивши голос. - Пiлотом буде не Кайя, iнакше переваги меха спишуть на її майстернiсть. - на обличчi Ханлi проступила образа, схоже до цього моменту вона хотiла сама продемонструвати свiй винахiд, але змовчала. - У кого ти замовляла деталi?
- У майстрiв принцеси Ханiї - вони вмiють працювати з металом, i цiна не кусається.
- Ханiя одна iз перших запропонувала свого лицаря на роль пiлота. Погодимося - матимемо деталi, вiдмовимо - зiрвемо презентацiю.
- Але ж тодi пiлот одразу все зрозумiє, i Ханiя зможе сама вiдтворити конструкцiю!
Ось воно! Пiлот одразу все зрозумiє! Значить мiж оригiнальними лицарями та мехом є якась iстотна вiдмiннiсть. Така, яка дозволить вiдтворити технологiю. Для мене ж це буде шансом отримати вичерпну iнформацiю про обидва варiанти бойових машин не тiльки ззовнi, але й вивчити їхнє програмне забезпечення зсередини. Треба лише сiсти в кабiну. Ненадовго, можна навiть на кiлька хвилин, а потiм достатньо буде просто розiбрати записи.
От тiльки кабiни в меха все ще не було. Не маючи часу на виготовлення нових деталей, Ханлi мусила знiмати вже випробуванi вузли iз бiдолашного прототипу, який без свого шасi залишився висiти розiп'ятим на стапелях, наче Iсус. Або Лiлiт iз Євангелiону... Бр-р-р! Ну й асоцiацiї у мене, аж самому страшно! Намагаючись позбутися моторошних думок я ще раз перевiрив отриманi вiд мого донора данi. Знаю, що це iррацiональний страх, але з моєю вдачею може трапитися i таке.
Показники органiзму донора пiдiйшли для мого носiя майже iдеально. Звiсно були й недолiки, але я нiчого змiнювати не став - у моїх експериментiв над тiлом можуть бути серйознi наслiдки, тому ризикувати у мене немає жодного бажання. Цiєї ночi Церес Тайто пройшов передмову у симуляторi Нью-Йорка - моєї особистої розробки, в якiй я ганяв дронiв для їх кращої адаптацiї. Не скажу, що пройшов прекрасно, навiть не на рiвнi любителя. Спишемо на шок вiд переносу. Звiсно багато часу пiшло на те, аби прописати сюжет, та я все одно тут стою без роботи, стiни пiдпираю. А для зайвої атмосферностi я додав кiлькох NPC у виглядi реально iснуючих людей, з якими я мав щастя познайомитися. На одну iз них хлопець навiть почав збуджуватися. А взагалi Церес виявився мiцним горiшком. Як показували прогнози, iмовiрнiсть iстерики складала 55%, а панiки в деякi моменти - майже 90%! I все ж вiн витримав. Не втiк з поля бою, не почав робити дурницi, думав головою, а не iншими мiсцями... Загалом я його результатами задоволений. I особливо мене радували отриманi з його тiла показники, якi вже зараз задiянi у моєму власному органiзмi. Поки що вiдхилень вiд норми я не помiтив, але все це тiльки початок, тому сьогоднi доведеться викликати у мого донора якомога бiльшу кiлькiсть рiзноманiтних реакцiй, i лише пiсля того ускладнювати симуляцiю...
- Ми ж не пiдемо у них на поводу? - продовжували свою розмову дiвчата.
- Не пiдемо. I пiлотiв для демонстрацiї шукати теж не будемо. Керувати мехом будеш ти. - Ханлi вмить забула про образу, аж засвiтившись вiд радостi.
- Так! Я Вас не пiдведу, Ваша Величнiсть!
- Сподiваюся. - кинула королева, швидко вийшовши з майстернi.
Вiд власних думок мене вiдволiкла метушня Ханлi. Не зважаючи на показну радiсть, аналiзатор вказував, що дiвчинка в панiцi. Звiсно, вона ж по натурi механiк, хоча й може керувати лицарями. А тут їй подарунок: виступати перед першими особами iнших країн.
Пiдбiгши до прототипу, вона видерлася на стапелi й взялася вiдкручувати кабiну. Цiкаво, як скоро вона зрозумiє, що вiдкрученi деталi мають властивiсть падати? I це ж уже не вперше! Ну нiчому її життя не вчить! Таке враження, нiби вона живе у своєму власному свiтi, на своїй хвилi. Побоюючись за її життя, я теж видерся на стапель з iншого боку i зазирнув до кабiни.
Як i очiкувалося, головним органом керування було анатомiчне крiсло-сидiння, яке виконувало ту ж роль, що й нейрошунт в нанокостюмi, дублюючи сигнали спинного мозку на аналогiчнi системи лицаря. От тiльки на вiдмiну вiд справжнiх лицарiв, тут не було пузиря iз дихальною рiдиною - вони потрiбнi лише для захисту пiлота вiд перевантажень пiд час польотiв. На нього ж припадає майже третина маси усiєї машини, включно iз захисними ребрами та системою життєзабезпечення. А оскiльки пузир надто тiсно прив'язаний до конструкцiї, i при його вiддiленнi лицар вважається недiєздатним, то дiстати дефектних лицарiв було не так уже й складно. Бiльше в кабiнi не було абсолютно нiчого, окрiм кiлькох педалей та панелi приладiв. Бiльшiсть iз них складали манометри, якi показували тиск у рiзних частинах парового двигуна. Написи на панелi були менi не знайомi, але простеживши куди йдуть тяги й трубки, я швидко розiбрався у конструкцiї. Виявилося, що встановлений на мех паровик насправдi є такою ж турбiною Тесла, як i всi баченi мною двигуни. Рiзниця лише в тому, що в дiю її приводить не активований ефiр, а звичайна пара. Про поршневi системи тут нiхто навiть не чув. В той же час принцип реактивного руху тут знали, а iнодi навiть використовували. Я ще й подумав, навiщо такi складнощi? Адже можна просто закачати ефiр в балони й носити запас iз собою. Але до такого тут нiхто ще не дiйшов. Єдинi резервуари з ефiром, якi тут були вiдомi - уже знайомi менi гiльзи зарядiв для ефiрних пiстолiв. З iншого боку, для створення нормальних газобалонних систем потрiбен хороший метал, а тут iз ним серйознi проблеми.
Оглядаючи конструкцiю, я помiтив схвильований погляд Ханлi, яка завмерла бiля не до кiнця вiдкрученої гайки, i уважно спостерiгала за мною. Спокiйно, без звичної метушливостi.
- Що?
- Скажи менi, Кейнсi...
- Кей. - вкотре поправляю її.
- Кей, скажи менi, тiльки чесно: менi можна довiряти?
- Так. - кажу їй з кам'яним обличчям, а всерединi хмурюся вiд того, наскiльки рiзко змiнилася поведiнка дiвчинки. - Чому питаєш?
- Ти лицар...
- Нi. - знову перебиваю її, але Ханлi продовжує, нiби нiчого не сталося.
- Значить просто пiлот. - констатувала вона, бездумно продовжуючи крутити гайки. - Невже я дiйсно схожа на дурепу?
- Не сказав би я так.
- Але думав. - вона що, думки мої читати навчилася? - Не опирайся, я знаю, що це так. Я вже давно зрозумiла, чому Лашура залишила тебе. I до мене приставила не просто так. Ти не думай, що я слiпа й нiчого не бачу. Все до цього йшло...
- Стоп! - зупиняю її, i швидко закручую гайку в її руках на мiсце, доки кабiна разом з нами не зiрвалася донизу. - Продовжуй.
- А який сенс продовжувати?! - дiвчинка з криком метнула в мене ключем, але той зачепився за раму кабiни й полетiв у зовсiм iнший бiк. - Роби те, що мусиш. Тiльки швидко. - а у самої такий вигляд, нiби її на ешафот ведуть.
- Не можу. - треба зараз же збити з пантелику, поки вона не наробила дурниць. - Ти викинула iнструмент. Чим гайки тепер крутити? Руками?
- Досить знущатися надi мною!!!
Ханлi аж топнула ногою вiд злостi, але не втрималася на помостi, й почала завалюватися назад. Довелося стрибати вперед крiзь кабiну й ловити дiвчинку, доки вона не впала. Так ми й завмерли: я стирчу з кабiни, зачепившись ногами за раму i за поясок тримаю Ханлi. Сама ж вона висить над прiрвою, впершись ногами у стапель, i не ворушиться. Я аж руками вiдчував її пульс, настiльки вона була переляканою. А падати тут далеко, метрiв шiсть, не менше. Розбитися - раз плюнути. Повiльно затягую дiвчинку назад на настил i сам вибираюся з кабiни. Присiдаю поруч i оглядаю Ханлi на наявнiсть травм: руки трясуться, обличчя бiле, зiницi очей розширенi. Схоже наша винахiдниця боїться висоти!
Я нiчого не кажу й не роблю, просто сiдаю на настил i хитаю ногами, наче на якiйсь лавцi. Ханлi деякий час дивиться на мене, її пульс уповiльнюється, дихання вирiвнюється. В якийсь момент я помiчаю, що вона розхитується в такт моїм ногам. В якийсь момент вона нахиляється надто далеко i... Я ледве встигаю зловити її вдруге! Нi, так дiло не пiде. Пiдхопивши дiвчинку, перекидаю її через плече й швидко з'їжджаю по драбинi вниз. Звiдси вона вже точно не випаде. Хоча хто її знає... Он - навiть кров з носа пiшла вiд пережитого.
- То ти не будеш мене вбивати? - раптом запитала вона мене.
- Нi. А чому подумала ти так?
- Просто... Та нi, це пусте. Давай повернемося до роботи.
- Не так швидко! - нависаю, ловлю її погляд i трошки пiдсвiчую собi очi. - Чому так думала ти?
I розказала менi Ханлi усю свою iсторiю.
Ханлi провела своє дитинство у майстернi бiля станкiв, тому про свою обдарованiсть вона знала завжди. Спостерiгаючи за обдарованими, якi щодня приїжджали запускати двигуни, вона навчилася керувати механiзмами, i головне - розумiла принципи їх роботи. Батьки не хотiли вiддавати її на навчання, адже це було єдиним джерелом заробiтку в їхнiй глушинi. Таємниця протрималася кiлька рокiв, аж поки один iз обдарованих не застав її за роботою i не доповiв губернатору. В той же день її вiдправили до Академiї. Прямо посеред навчального року. Будучи вихованою на вулицi, дiвчинка одразу зрозумiла, що на неї чекає в Академiї. З нею сталося те ж саме, що i з Цересом: спочатку жарти, потiм глузування, а пiд кiнець вiдверте цькування однокласниками. Iз Лашурою вона зiткнулася випадково. Ханлi тодi була настiльки перелякана присутнiстю високої особи, що абсолютно не запам'ятала змiст їхньої розмови. Дiвчинка уже встигла наговорити купу дурниць i думала, що їй от-от прийде кiнець. Отямилася вона лише тодi, коли Лашура сказала, що зацiкавилася її проектами i запросила її до себе в маєток на наступний день, аби докладнiше з ними ознайомитися. I от же ж який каламбур: нiяких проектiв не було навiть в проектi. Ханлi за одну нiч довелося з нуля придумувати бодай щось, що могло зацiкавити молоду тодi ще принцесу. Афера вдалася i з тих пiр Ханлi тiльки те й робила, що думала-думала-думала, що ще можна запропонувати. Мех був останнiм перспективним, i дуже дорогим проектом. Для його створення потрiбно було знати механiку, цiлу купу супутнiх наук, бути обдарованим, i головне - вмiти правильно мислити. Проект розроблявся дуже довго, iнодi доводилося починати з нуля. На борту Су-Ван навiть збереглися кiлька обладункiв, на яких Ханлi вiдпрацьовувала технологiю мобiльної платформи для лицарiв. I дiвчинка абсолютно не була впевнена, що зможе його закiнчити. Тим бiльше, що тепер увага новоспеченої королеви до неї зросла в кiлька разiв. А коли до неї приставили такого хорошого мене, її побоювання перейшли на новий рiвень. Вона одразу побачила, що у мене значно бiльший досвiд роботи з механiкою. Додайте сюди обставити моєї появи на борту Су-Вана та явнi замашки убивцi, i в головi дiвчинки одразу складається картинка лiквiдатора, який наближається до своєї жертви, вивчає її, а потiм...
Якось так вона собi все це уявляла. Я ж її вислухав, звiрився iз показами полiграфу, i вирiшив...
- Ти тепер все їй розкажеш? - запитала Ханлi, знову починаючи тремтiти.
- Не розкажу за умови однiєї.
- Що ти хочеш? - дiвчинка нахмурилася, але її серцебиття потроху заспокоювалося.
- Даси менi iнформацiю усю про лицарiв, i доступ до цих двох. - я вказав на мехи.
- Навiщо це тобi?
- Не менi - тобi це треба. Мене процес сам цiкавить. I результат кiнцевий - трошки.
- Згода!
- Стояти! Вiд мастила обличчя витри. Вдруге не варто королеву лякати.
- Ой!
Ось так! Тепер вона сама принесе менi усе потрiбне! А довести до кондицiї її саморобки - не так уже й складно.
Але це не горить, часу ще вдосталь. Закiнчити проект я можу i сам, а скоро в моєму розпорядженнi буде ще й парочка труперiв - тодi менi навiть особистої присутностi не знадобиться. Зараз же слiд сконцентруватися на отриманнi полiтичної iнформацiї. Аналiтичний центр бази сьогоднi завершив своє розгортання i почав складати нову базу даних по всiх доступних темах, якi тiльки потрапляють в його поле зору. Уже зараз я отримав своєрiдний аналог Вiкiпедiї по дуже багатьох невiдомих ранiше фактах i явищах. Наприклад у вкладцi 'Розумнi раси' я наткнувся на один дуже цiкавий факт: ще нiхто й нiколи не бачив ельфiв рано вранцi й пiзно увечерi. Чому так - нiхто не знає. Вони зникають без усiляких пояснень, кидають свою роботу й ховаються у своїх поселеннях. Найбiльш поширений мiф стверджує, що будь-який ельф, що в цей момент опиниться пiд сонцем - помре, розвiється попелом, наче мiфiчний вампiр. I такої корисної iнформацiї було просто море, i кожної хвилини ставало ще бiльше! Шкода лишень, що про отi аномальнi болота нiякої iнформацiї менi не трапилося. Взагалi! I це дуже дивно. Я не вiрю, що учнi нiколи не вибиралися за межi територiї академiї. Хай там як, а струмочок iнформацiї поступово перетворювався на повноводну рiчку, спайбот невпинно розкидав все новi й новi жучки, а в ключових точках навiть розставлялися камери. Не шпигунськi, а простенькi веб-камери у корпусi павучка. Хм, щось я останнiм часом став арахнофiлом. Вже зараз кiлькiсть отриманої iнформацiї перевалила за усякi розумнi межi, i для її обробки менi довелося видiлити частину процесорних потужностей бази в окремий модуль, який я охрестив 'Аналiтиком'. Вiн же доповнив мої власнi процесорнi потужностi, а завдяки вухам та камерам у потрiбних кабiнетах - допомагав моєму перекладачу швидше набирати статистику i розробляти мовну матрицю. Завдяки такому комбiнованому пiдходу я вже мiг бiльш-менш нормально говорити, i навiть трохи читати... Я спокiйний. Тому наступним етапом розвiдки буде повний перебiр бiблiотеки i перенесення її в цифровий вигляд... Я все ще спокiйний! Зараз же Аналiтик займався з'ясуванням полiтичної ситуацiї у свiтi та збиранням тактичних даних, якi можуть менi знадобитися у найближчому майбутньому.
I перший улов не забарився! Я зумiв точно вирахувати того ган... Того 'редиску', що хотiв мене зарубати на кораблi. Аналiтик порiвняв кольори й комплекцiю його лицаря, його вимову, рухи, манери та багато iнших факторiв, i з ймовiрнiстю 96% вказав на винуватця. Навiть бiльше - я отримав повний список його контактiв i навiть їхнi найближчi плани! Я вже почав-було планувати помсту, однак менi вистачило терпiння дочитати зiбрану iнформацiю до кiнця, i ось тут i почалися проблеми.
Маст Дагмайєр - той-самий нiмець, на якого заглядається Кайя - виявився ватажком якоїсь секретної органiзацiї, яка поступово набирає собi прибiчникiв серед чоловiчої частини Академiї. I найприкрiше те, що у них є високi покровителi та меценати, такий-собi Орден. За iнших обставин мене це навряд чи зупинило б, але вони явно готувалися до чогось серйозного. Серйозного настiльки, що не побоялися вiдкрито атакувати саму королеву Лашуру Ерс Шатерей. Фактично це було оголошенням вiйни, от тiльки органiзацiя ця була надто таємною, аби хтось змiг вийти на її слiд. I Кайя з Лашурою були одними з небагатьох, хто взагалi знав про її iснування.
Бiгаючи по посиланнях, я натрапив i на вiдомостi про своє оточення. Зокрема про юну королеву. Я ранiше не цiкавився її життям, i стороннi на цю тему при менi теж не розмовляли. Тепер я знаю причину. Лашура, як виявилося, була повною сиротою. Її батьки загинули за дуже дивних обставин, а країною до моменту її повнолiття правив регент - Бахарен Дагмайєр, прем'єр-мiнiстр королiвства Шатерей. Вiн же - батько Маста Дагмайєра. Минулої декади принцеса Лашура стала королевою, i Бахарен вiдiйшов на другий план. Це частково пояснювало причини нападу. Та тiльки Аналiтик давав бiльше 70% iмовiрностi, що вони були лише виконавцями. Iншими словами чiпати блондина, доки я не лiквiдую замовникiв нападу, може бути шкiдливо для моїх планiв. Я вже зробив ставку на королеву, i змiнювати свою позицiю не збираюся. Може я i отримаю якесь задоволення вiд розправи над недоумком, але джерело iнформацiї втрачу. Та й навiщо його узагалi вбивати? Набагато приємнiше познущатися над ним, перетворити його життя на пекло. Тiльки без фанатизму, щоб вiн не зiрвався, i щоб довiри начальства не втратив. Ну а репутацiю я йому пiдправлю, хе-хе-хе...
***
Клiф був одним iз небагатьох лицарiв-чоловiкiв, який адекватно сприймав навколишню дiйснiсть. Причину цього Маст вбачав не лише у походженнi. Чоловiки iз Коутi взагалi вiдрiзнялися бiльш критичним ставленням до всього, що їх оточує. Будь-якiй людинi, яка потрапляє в нове середовище завжди потрiбна опора, яка дозволить мати власну точку зору, вiдмiнну вiд бiльшостi. Клiф таку опору мав. Вiн завжди був добре проiнформований про подiї у свiтi. У їхнiй маленькiй компанiї вiн грав роль iнформацiйного центру. Використовуючи власнi зв'язки та дипломатичнi канали, вiн умудрявся не лише збирати iнформацiю, але й використовувати деякi вiдомостi для власного збагачення. При чому друге вiн майже не приховував.
- Невже бiльше нiкого?
- Чому ж? Є ще кiлька кандидатiв. Але вони надто прив'язанi до власних позицiй. Якщо розпочнеться буча - вони втратять свiй статус i про пiдтримку можна буде забути.
- Нам потрiбнi пiлоти, а не спонсори.
- Тодi треба було шукати найманцiв, а не лицарiв. Вони це прекрасно розумiють. Але доки не буде перспективи - з їхнього боку ми отримаємо хiба що нейтралiтет.
- Це нас не влаштовує. Вони будуть або на нашому боцi, або...
- Я зрозумiв. - закiнчив за свого друга Клiф. - Я все розумiю, але не можу так просто погодитися з тобою. Згадай, з чого все починалося? Ми хотiли для себе кращої долi, а тепер...
- Значить тобi доведеться постаратися, щоб до такого не дiйшло. - перебив його Маст, пiднявшись з лавки. - Все вiд мене залежне я вже зробив. Тепер справа за тобою.
Залишивши товариша розмiрковувати над почутим, Дагмайєр у супроводi своєї служницi пiшов на засiдання учнiвської ради. Загалом до початку операцiї все було давно готове, залишалося лише чекати сигналу. I поки випала така можливiсть - треба звести до мiнiмуму усi можливi ризики. Одним iз них була пiдтримка з боку усiх без винятку чоловiкiв-лицарiв. Ця формула вiдома всiм: якщо збунтувалася половина - придуши бунт, якщо ж збунтувалися усi - значить ти десь допустив помилку. I доки церква цю помилку шукатиме - Орден виграє достатньо часу, аби завершити розпочате.
Ще однiєю причиною, чому Маст вiрив в успiх, було виховання лицарiв. Вiн i сам не раз чув, що заради чоловiка багато хто з дiвчат дiйсно були готовi пожертвувати собою, а значить у прямому зiткненнi чоловiка й жiнки, якщо таке взагалi станеться, жiнки будуть стримувати себе. У свiдомiсть усiх учениць з першого ж дня вбивалася думка, що будь-який лицар-чоловiк є надто цiнним, аби брати участь у боях. Їм навiть бойову пiдготовку викладали виключно для ознайомлення. Дагмайєр довго вибивав дозвiл користуватися обладунками для тренувань. Лише виставивши це питання, пiд виглядом особистої iнiцiативи, на обговорення учнiвської ради вiн отримав бажане.
Та як би вiн не намагався пiдтягнути рiвень пiдготовки, пiвтори декади - це надто мало. Бiльшiсть Орденцiв знаходяться на рiвнi трохи вище середнього. Для плану цього було бiльш нiж достатньо. Тим бiльше, що вони не збираються взагалi допускати когось до лицарiв. Однак проти тiєї ж наставницi Мiзайї, якщо вона таки зможе дiстатися до ангарiв, вони зможуть вистояти хiба що всi разом. Звiсно ж, як керiвник операцiї, Маст зробив усе, аби такого не сталося. Але така явна рiзниця у майстерностi нiяк не давала йому спокою, i вiн кожного вечора тренувався до знемоги. Зараз вiн був найкращим фехтувальником з-помiж чоловiкiв, i впевнено перемагав бiльшiсть старшокласниць. Виключення складала лише Кайя, вже третiй бiй з якою закiнчувався нiчиєю. Враховуючи, що вона й наставниця Мiзайя знаходяться приблизно на одному рiвнi - йому було чим гордитися. Було б дуже добре, якби такий боєць виступив на їхньому боцi.
I тут, пiд час розмови iз Клiфом виявилося, що вiн буквально власними руками подарував своїм суперникам бiйця! Клятий Масаке Кейнсi не тiльки вижив, а ще й вдерся в довiру до Лашури! Спершу вiн його не впiзнав - надто вже сильно змiнився хлопець. Потiм про нього поповзли рiзнi сумнiвнi слухи. Але й тодi вiн тiшив себе iлюзiєю, що це просто схожий слуга, адже вiн усiм представлявся як Кей. I тiльки коли вiн з'явився на людях як сквайр винахiдницi Вах Ханлi - все стало на свої мiсця. Сьогоднi, пiдловивши клас Клiфа на переходi до iншої аудиторiї, вiн на власнi очi переконався, що Кей та Кейнсi - одна i та ж людина. Лашура отримала в свої ряди ще одного бiйця. I Дагмайєра не покидало вiдчуття, що пiд час цiєї 'випадкової' зустрiчi Кейнсi його упiзнав...
Пiсля такого удару по своїй гордостi вечiрнi тренування стали ще бiльш виснажливими, i дехто з їхньої групи уже починав висловлювати незадоволення надмiрними навантаженнями. Але як би вiн не старався, повторити результат прибульця на палубi баржi - так i не вдалося.
На вiдмiну вiд свого батька, Дагмайєр не був полiтиком, але це не заважало йому прораховувати реакцiї людей за тих чи iнших обставин. Вiн тверезо оцiнював свої сили й розумiв, що iз таким суперником їхня затiя може провалитися. Але окрiм нього та ще кiлькох осiб про Прибульця бiльше нiхто не знав. А тому в нього ще було трохи часу, аби усунути власноруч створену перешкоду.
Маст вiн прекрасно розумiв, що зникнення хлопця, навiть якщо вiн слуга, одразу ж поставить на вуха усю Академiю. Здавалося б: куди вже бiльше, якщо пiдлiток i сам уже постарався? Але одна рiч - слухи, а зовсiм iнша - реальне зникнення людини. Ось i зараз, прямуючи на позачергове засiдання учнiвської ради, Маст обдумував способи вирiшення своєї 'маленької' проблеми. Так нiчого й не придумавши, вiн дiйшов до кабiнету, де мало проходити засiдання ради.
Серед учнiв нерiдко можна почути жарти про те, що Академiєю насправдi керує не Церква, а учнiвська рада. Частково це дiйсно так, адже до її складу входять усi присутнi тут представники королiвських родiв та впливова аристократiя. Однак усi прийнятi ними рiшення обов'язково мають бути схваленi адмiнiстрацiєю Академiї.
На перший погляд могло здатися, що рада не займається нiчим серйозним: позаурочнi заходи, фестивалi, змагання, конкурси, органiзацiя свят... Але насправдi її завдання полягало зовсiм у iншому. Це був своєрiдний тренажер для перших осiб королiвств. Якщо подивитися на життя Академiї збоку, то можна помiтити чимало спiльних рис iз реальним свiтом: звичайнi учнi - народ, адмiнiстрацiя Академiї - Церква, а учнiвська рада - правителi країн. Усе це дозволяло майбутнiм правителькам отримати потрiбнi навики, займаючись бiльш приємними справами, анiж справжньою полiтикою.
Сьогоднiшнє засiдання було незапланованим, тому Маст очiкував прийти одним iз перших. Як не дивно - основний склад уже був на мiсцi. Залишалося лише дочекатися прибуття Марiї Нарадан та Лашури Ерс, але i вони не забарилися, швидко зайнявши свої мiсця.
- Я бачу всi вже зiбралися, тому пропоную почати ранiше. - усi присутнi мовчки кивнули. - Тодi перейдемо до головної теми сьогоднiшнього засiдання: в порiвняннi з минулим роком кiлькiсть потенцiйних учасникiв Турнiру впала майже наполовину. У кого є пропозицiї, як виправити становище?
- Тодi маршрут повинен включати й випробування для цих дисциплiн. - додав хтось з iншого кiнця столу.
- Пiдтримую. - вiдгукнулася старшокласниця iз аристократiї. - Для проходження випробувань учнiв можна буде повертати з маршруту на територiю Академiї, що дозволить збiльшити не тiльки дистанцiю, але й зону покриття оглядових куль. Вболiвальники не люблять, коли їхнi фаворити знаходяться по за межами огляду.
- Якi дисциплiни пропонуєте ввести? - запитала Лiтiя даючи знак своїй помiчницi, аби та записувала.
- Теорiя магiї!
- Пропоную калiграфiю.
- Фiлософiю.
Пропозицiй було багато, але жодну з них вирiшили не вiдхиляти, а набирати учасникiв iз запасом. Крiм того це був ще один спосiб пожвавити учнiв, дати їм стимул, мету, нехай i майже недосяжну для бiльшостi. Потiм обговорювали iще кiлька моментiв iз життя Академiї, але Маст не прислуховувався. Обговорювали навiть майбутню презентацiю виробу Вах Ханлi. Єдина тема, що привернула його увагу, прозвучала аж у самому кiнцi наради.
- Хм... - Лiтiя хмурилася, але нiчим не видала своє незадоволення. - Здається я неправильно висловилася. Ваш слуга був причиною...
- Причиною їхньої бiганини? Здається виховання учнiв входить до Ваших обов'язкiв, панi Лiтiя. - медовим голосом поцiкавилася Лашура.
- Звiсно, i я не можу просто так iгнорувати даний факт! - знову розкрутилася голова ради.
- Наставниця Мiзайя особисто взяла його дiяльнiсть пiд контроль.
- Поведiнка наставницi Мiзайї буде розглядатися окремо. Багато учнiв отримало травми рiзної важкостi, зiрвано плани навчання, Академiя зазнала збиткiв а порушення кордону забороненої територiї мало не призвело до мiжнародного скандалу!
- Клан Шурiфон не має претензiй до жодного з учасникiв iнциденту. - офiцiйним голосом заявила ельфiйка, з цiкавiстю спостерiгаючи за дебатами цих двох фурiй.
- Дякую, панi Аура. Бiльше нi в кого бiльше немає претензiй? - нейтральним голосом запитала Лiтiя, але бiльше нiхто нiчого не сказав, i вона була змушена вiдступити. - Прекрасно. Але це не вiдмiняє того факту, що на майбутнє нам слiд унеможливити повторення таких випадкiв. Я склала список заходiв, якi можуть допомогти вирiшити цю проблему. Ставлю на голосування...
Голова ради розпиналася майже пiвгодини, зачитуючи список усього запланованого i все сумнiше дивилася на лiс рук, якi так i не збиралися опускатися. А як же iнакше? Усi хочуть лише веселитися, а щоденними проблемами нехай голова займається - це її обов'язок. Дагмайєр i сам не запам'ятав бiльше половини зi сказаного, але вже пiсля першої фрази Лiтiї, в його головi неначе лампочка засвiтилася. Дочекавшись, доки голосування закiнчиться, вiн пропустив усiх членiв ради до виходу, а сам залишився в кабiнетi наодинцi з Лiтiєю та її помiчницею.
- Перепрошую панi Лiтiя, та Ви, здається, хотiли притягнути винуватця безладу до вiдповiдальностi?
- Саме так.
- Хм... - Дагмайєр швидко прокрутив у головi список щойно схвалених заходiв, i одразу зрозумiв задум голови. - Але Вам заважає його пiдпорядкування Лашурi, так?
- Ви дуже проникливi, пане Дагмайєр.
- Я схильний пiдтримати Вашу iнiцiативу. - хлопець махнув своїй служницi, щоб вона вийшла, а незабаром її маневр повторила й помiчниця голови. - Поведiнка цiєї особи кидає тiнь на увесь чоловiчий колектив Академiї.
- Я рада, що нарештi знайшла однодумця. Зараз рiдко хто пiклується по дисциплiну учнiв. У Вас є конкретнi побажання?
- Був би радий взагалi прибрати його з територiї Академiї.
- На жаль адмiнiстрацiя пiдтримує королеву. - розвiяла його надiї голова ради. - Нам залишається лише мiцнiше тримати учениць, аби вони знову не накоїли дурниць.
- Сподiваюся впливу учнiвського колективу буде достатньо, аби вiн узявся за розум. Можливо вiн навiть вiзьме приклад своїх однокласникiв i вiзьме участь у Турнiрi...
- Я теж дуже сподiваюся, що йому вистачить розуму пройти вiдбiр. - задоволено сказала Лiтiя, вiдкинувшись в крiслi.
- Радий, що ми зрозумiли одне одного.
Покидаючи кабiнет, Маст не мiг стримати посмiшку. Проблема, над якою вiн так довго бився - скоро може вирiшитися.
Глава 6. Verum est alicubi prope (Iстина десь поруч)
Клятий нiмець! Клята учнiвська рада! Клятi хащi! Невже так складно просто не звертати на мене увагу? Але ж нi, обов'язково треба було пiдсунути менi свиню! Ну постривайте, вiдбудую я свою iнфраструктуру - будете танцювати так, як менi подобається! Недовго вам залишилося менi нерви псувати!
Сьогоднi у мене з самого ранку був поганий настрiй. I на те була цiла купа причин.
День починався непогано: ще до сходу сонця перший мiй перший бойовий дрон покинув реплi-танк, i покотився в напрямку до маєтку. Я був приємно здивований швидкiстю та маневренiстю колiсного трупера, тому вирiшив влаштувати йому тест-драйв в умовах максимально наближених до бойових. Я вiдправив його на розвiдку до болота. На пересiчнiй мiсцевостi колiсне шасi показало себе не дуже добре, все ж я розраховував застосовувати його в межах Академiї. Тваринними стежками вiн зумiв вийти до самiсiнької межi аномальної територiї, i коли вiн уже спускався до води - зв'язок обiрвався. Через деякий час сигнал на мить вiдновився, i дрон встиг передати, що був атакований. I знову тиша. Так вiн i пiкає кожнi десять хвилин, не в змозi нормально перезавантажитись.
А тут ще й Церес мало не зiрвався. Цього разу я не змушував його бiгати у симуляторi, а лише увi снi iмiтував навантаження на органiзм i знiмав показники - це було значно продуктивнiше, нiж чекати, поки реципiєнт потрапить у чергову iгрову ситуацiю. Пiд кiнець я навiть ризикнув провести iнiцiацiю його НК, щоб упродовж дня нейрошунт повнiстю пiдключився до спинного мозку i увечерi можна було провести його налаштування на носiя. Але я перегнув палку, i хлопець прекрасно пам'ятав усi нiчнi тортури, iнакше не скажеш, i збирався зiрвати злiсть на однокласниках. Довелося приймати цього берсерка на себе, доки вiн не заспокоївся, i вводити йому ударнi дози заспокiйливого. На жаль далi в такому темпi продовжувати мiй експеримент не вийде, тому я вирiшив повернутися до симулятора - нехай вважає, що цей кошмар був наслiдком одягання нанокостюму. Тим бiльше, що в принципi це так i є.
Але то дрiбницi у порiвняннi зi ще однiєю, не дуже хорошою новиною - викликанi Лашурою майстри нарештi дiсталися до Академiї i почали ремонтувати Су-Ван. Здавалося б менi варто радiти, от тiльки ремонт цей розповсюджувався не тiльки на поверхню, але й на внутрiшнi системи лiтаючого острову, до яких база уже простягнула свої псевдоподiї. За минулий час моє творiння розрослося до маси бiльше десяти тон, з яких лише чверть складали малi промисловi реплi-танки для вирощування технiки та синтезатори для створення потрiбних матерiалiв. I усi вони повиннi були мати вихiд назовнi, щоб продукцiя могла покинути збиральнi зони. Iнтелект бази вирiшив цю проблему, розташувавши промисловi потужностi бiля сервiсних тунелiв. I як на зло, саме такi системи острову першими пiдлягали огляду й ремонту. Мозок як мiг, приховував свою присутнiсть, маскуючи свої елементи пiд бiльш звичнi предмети побуту. Але це завжди вдавалося. Той же реплi-танк, це пiвтораметрова цистерна iз чистого кремнiю, заповнена смердючим гелем i пiдключена до решти комплексу товстими шлангами й енергопроводами - ну от пiд що його можна замаскувати? Пiд бочку? А нiчого, що з цiєї бочки iнодi щось вилiзає, наприклад черговий трупер? А як бути iз енергоспоживанням? Термогенератор, це дуже хороша рiч: екологiчний, безвiдходний, не потребує палива, ресурс буквально вiчний! Але коли канали вентиляцiї посеред лiта покриваються iнеєм - це викликає непотрiбний iнтерес. Трохи порадившись iз Аналiтиком, ми вирiшили винести радiатори на нижню поверхню острову. Там нiхто нiколи не лiтає, тому змiни текстури помiтять ще не скоро.
А ще мене останнiм часом не покидає вiдчуття, нiби я щось забув...
Що я роблю зараз? Та добираюся до того-самого болота - витягувати свого бiдолашного трупера. Було б простiше дочекатися виготовлення нового, уже обладнаного щупальцями, i проводити рятувальну операцiю уже ним. Але через авральну реконструкцiю бази її промисловi потужностi впали вчетверо, тому наступний дрон з'явиться ще не скоро. Потужнi сплески в радiо-ефiрi вказували на присутнiсть електричних розрядiв, вiд яких iмовiрно трупер i вирубається. А враховуючи, що ночi тут здебiльшого хмарнi, вiдблиски електричної дуги одразу ж помiтять. От i доводиться менi продиратися крiзь чагарники, поки сонце ще не сiло.
З моменту моєї останньої появи тут лiс суттєво змiнився. Пiсля мого пробiгу через поселення ельфiв усi верхнi яруси лiсу перетягнули волосiнню i поставили безлiч сигналок. Оминути їх для мене не проблема, але часу на це пiде значно бiльше, нiж просто пройтися по землi. I навiть тут доводилося уважно дивитися собi пiд ноги, аби часом не вступити у якусь пастку. Менi навiть довелося повертатися назад, i органiзувати собi деякi речi для цього походу. Однiєю з них був нiж-мачете. Я уже давно хотiв собi нормальну зброю, яка не викличе питань у жителiв Академiї, на вiдмiну вiд моїх пазурiв. Пiвметрове лезо iз матовим камуфляжним покриттям, гарда-кастет та пенал iз рiзноманiтними сюрпризами у рукоятi виглядали просто майстерно допрацьованим мечем. I таке маскування одразу ж виправдало себе, коли ще на входi в лiс мої сенсори виявили спостерiгача. Кайя, загорнувшись у щось схоже на накидку-гiллi iшла в сорока метрах позаду. Певно вона помiтила мої приготування i вирiшила простежити за мною. Я ж не став її розкривати, а вирiшив поспостерiгати за нею.
Дiвчина пересувалася майстерно, плавними ривками змiнюючи свою позицiю по за межами мого поля зору. Йшла точнiсiнько по моїх слiдах, тому недосвiдчений слiдопит подумає, що тут пройшла лише одна людина. От тiльки меч на поясi був недоречний - постiйно чiплявся за гiлки, смикав накидку i всiляко заважав рухатися. Навiщо вона взагалi його взяла з собою?
Нарештi я вийшов до узлiсся. Як i минулого разу, болото було оточене пiщаним схилом, абсолютно чистим вiд рослин. Неподалiк навiть бiлiв череп якоїсь мiлкої тварини, що необачно скотилася в пастку. Трупер був у кiлькох сотнях метрiв лiворуч вiд мене, але через густий туман його не було видно.
- Виходь уже. Ми прийшли. - кажу Кайї, повертаючись до неї, але дiвчина прикидається, що її тут немає. - Кайя, не ворушись. На тобi павук.
- Тiльки в уявi твоїй. - посмiхаюсь я, ховаючи мачете. - Йшла навiщо за мною?
- Гр-р-р! Ти дивно поводився. - Кайя повернулася до своєї накидки i скрутила її в торбу, закинувши собi на спину. - Ну i навiщо ти сюди приперся? Що це взагалi за мiсце?
Ага, значить вона теж не в курсi. Що ж це за болото таке, що про нього нiхто не знає? Церква тут була, мене тут зловили, i на цьому все - нiби й нiчого не сталося. Складається враження, нiби ця тема взагалi пiд забороною. I в документи заглядати сенсу немає - перекладач iще не готовий. Втiм, можна просто все переглянути i сфотографувати текст, а розшифровкою зайнятися пiзнiше. Точно! Так i зроблю! Тiльки спочатку виберуся з цього котловану, бо щось у мене теж зв'язок збоїти починає.
Обмацавши сенсорами усю прилеглу територiю, я беруся за дослiдження аномальної територiї. Минулого разу в мене не було нi часу, нi можливостi як слiд оглянути це мiсце. Тепер же, якщо випала така нагода, слiд якомога бiльше дiзнатися про цю заборонену зону, бо щось менi пiдказує, що вiд стороннiх осiб я про неї нiчого не почую. I для початку слiд провести повiтряну розвiдку. Дiстаю з-за пазухи дрона. Не збиральника, i не трупера - звичайного квадрокоптера-розвiдника, який так любили солдати початку XXI столiття. Вiн простий, надiйний, маневрений, швидкий, а головне - вiдносно дешевий. Єдиний мiнус, це неможливiсть встановити бодай якусь зброю, але у ролi всевидючого ока вони були неперевершенi. Виростити один iз них навiть iз моїми обмеженнями було справою кiлькох хвилин. Рухомих частин у нього мiнiмум: чотири ротори, iнтегрованi у гвинти, та Х-подiбний корпус iз двох частин, який скручується по центральнiй вiсi у тридцятисантиметрову паличку iз потовщенням у центрi. Вiн був настiльки простий, що я змiг вивести його з органiзму через стравохiд, а не через... Ну ви зрозумiли. А завдяки тому, що у ролi акумулятора виступав сам корпус, при втричi меншiй у порiвняннi з оригiнальними дронами масi, його заряду вистачало на пiвгодини активного пiлотажу. А спокiйний полiт у висхiдних потоках узагалi мiг розтягнутися майже на годину. Моя ти крихiтка! Давай, лети на завдання!
- Що це було? - поцiкавилася Кайя, з цiкавiстю спостерiгаючи за вiдлiтаючим роботом.
- Дрон.
- Щось я не вiрю, що ти мiг це прихопити зi свого свiту.
- Зробив тут. З матерiалiв пiдручних.
- Ага, розкажи менi - ще нiхто не мiг змусити механiзми працювати самостiйно! Звiдки ти його взяв?
- Не кричи. - проiгнорував я Кайю, наганяючи у склянку свiжi зразки туману. - Не повiриш менi ти все одно. Вважай загадкою це.
- Та ти сам одна ходяча загадка! - не витримала Кайя, жбурнувши в мене своєю торбою i хапаючись за меч, нiби вона ним зможе менi щось зробити. - Що ти зробив з королевою?! Чому вона так перед тобою стелиться?!
- Домовленiсть у нас. Секрет це не мiй, не менi й розкривати його. Королева захоче якщо - розкаже сама тобi.
Ось так обламавши Кайю, я вiдправився витягати бiдолашного трупера. Дiвчина ще трохи пом'ялася на мiсцi й вiдправилася слiдом за мною.
Мiсце знаходження трупера вдалося знайти по спалахах розрядiв. Його корпус був бiля самої води, ледь помiтний у туманi. А причиною його деактивацiї була куляста штуковина, край якої виглядав над пiском. Ось тут я порадувався, що так вчасно зайнявся павучими залозами, адже мої синтетичнi волокна в основному струмопровiднi, i я мав би реальний шанс зловити розряд. Iз павутиною таких проблем не виникло.
Витягнувши iз себе десяток метрiв нитки, я прикрiпив один її кiнець до знятої рукоятi мачете, яка легким змахом руки перетворилася на кiшку. Кiшка зачепилася з першого разу, i я швидко потягнув постраждалого до себе. На половинi дистанцiї волосiнь рiзко розтягнулася i розчинилася - агресивний туман не хотiв просто так вiдпускати свою жертву.
- Бачиш? - показую Кайї ледь помiтний кiнчик волосiнi. - З усiм трапляється таке, що в туман цей потрапляє. Пiдходити не думай.
- Навiть не думала. - вiдповiла дiвчина, вiдступаючи вiд мене на кiлька крокiв.
Почекавши ще кiлька хвилин i переконавшись, що розряди вже не б'ють, я перевiв костюм в режим повної iзоляцiї, натягнув капюшон, щоб Кайя не побачила пiдняту на обличчя маску, i метнувся до дрона. Пам'ятаючи минулий раз, я завбачливо вкрив свою поверхню неорганiчним слизом, схожим по своїх властивостях до силiкатного клею. Повнiстю вiд туману це не захистить, але головним завданням цього покриття було вберегти чутливий до кислот мiмiкрил. Така обережнiсть одразу ж себе виправдала, бо туман з минулого разу став ще бiльш агресивним, i за кiлька секунд мого перебування в небезпечнiй зонi покриття повнiстю припинило своє iснування. Вдруге я туди не полiзу.
Трупер теж серйозно постраждав вiд туману. Панцир наче корова язиком злизала, залишивши лише крихку керамiчну пiдкладку-iзолятор, що при першому ж дотику обсипалася пилом. Вуха-радари туман вигриз пiд корiнь. Шасi теж позбулося скатiв, але привiд, окрiм лiвого переднього колеса, по якому били розряди, був ще робочий. Коли трупер активувався й почав крутити головою, Кайя ледве стрималася, щоб знову не закричати - настiльки вiн зараз був схожий на велетенського павука. Завантаживши його зiбраними зразками, я вiдправив бiдолаху на базу - ремонтуватися i замiнити нарештi своє шасi на нормальнi щупальця.
- Це ти теж зiбрав з пiдручних матерiалiв? - обережно поцiкавилася Кайя, коли робот рвонув з мiсця, обсипавши дiвчину землею з-пiд колiс.
- Трупер це був. Так їх називай.
- Їх?! - вона витрiщилася на мене. - То вiн такий не один?!
- Вiн не один. Нас 52 мiльйона...
- Скiльки?!
- ...скоро буде.
- Та ну тебе!
Впiймавши дрона, що уже кiлька хвилин висiв над нами, я перекинув собi усi данi розвiдки. Болото, як я й пiдозрював, розкинулося сiрою кляксою на кiлька кiлометрiв у всi боки й було густо вкрите туманом, крiзь який стирчали поодинокi руїни будiвель. Деякi збереглися доволi непогано, iншi ж розвалилися купами камiння. З усiх бокiв болото було оточене густим лiсом, який рiзко обривався пiщаним схилом. Якби ця аномалiя була статична, узлiсся було б бiльш похиле i заросле чагарниками. Тут же лiс мав чiткий кордон. Це могло означати, що туман час вiд часу вiдступає, даючи флорi зайняти нове мiсце, а потiм знову розширюється, поглинаючи усю органiку. В одному мiсцi вiтер трохи здув туман, вiдкривши темну поверхню тiєї гидоти, що замiняла тут воду. На нiй виднiлася брудна коричнева пiна, яка клаптями йшла за водою й рясно облiпила поодинокi острiвки сушi. Дрон також замiряв показники радiовипромiнювання. Як i очiкувалося, усе болото займало лише ту територiю, яку покривали невидимi електромагнiтнi генератори. Вони ж створювали перешкоди для радiозв'язку, а у центрi випромiнювання було настiльки сильним, що дрон навiть не змiг туди наблизитися. I правильно зробив бо, судячи iз результатiв розвiдки, тамтешнє випромiнювання дуже близьке до мiкрохвильового, i може спалити незахищену електронiку.
Склавши дрона, я звернув свою увагу на небезпечний предмет, який i став причиною мого походу. Тепер я пригадую, що колись щось таке вже бачив. Ще коли ловив капсулу iз каталiзатором. От тiльки тодi мене струмом не било. Чи било? Цiлком можливо, що саме цi шоковi мiни й були причиною збоїв у роботi НК. Як би це її iз собою забрати, щоб мене не довбануло?
- Кайя.
- Ну що ще?
- Накидку позичиш?
- Навiщо?
- Побачиш.
Нi слова не сказавши, Кайя витягнула з торби накидку й простягнула менi. Я ж у цей час витягував особливо товсту павутину, вкриваючи її залишками силiкону. В такому виглядi вона дуже нагадувала звичайну бiлу нитку, от тiльки її мiцнiсть була у кiлька разiв вищою за сталь. Знову прив'язавши кiшку, я метнув її в пристрiй. Кiшка намертво впилася пазурами в поверхню кулi, вiдколовши значну частину її оболонки, й оголивши сiтчасту арматуру всерединi. Але скiльки б я не смикав, куля навiть не поворушилася. Хоча нi, сенсори показують, що поворушилася. Точнiше покрутилася навколо вертикальної вiсi трохи менше, нiж на один градус. Це означає, що у неї є якась основа, прихована пiд пiском. Ну i як менi бути? Хм, а може слiд смикнути в iнший бiк? Перекинувши волосiнь через найвищу достатньо товсту гiлку, я починаю тягнути. Тепер вектор зусилля направлений трохи вище i я бачу, що куля трошечки пiднялася. Трохи посмикавши мотузку влiво-вправо, я знову потягнув вгору. Так повторювалося ще кiлька разiв, аж поки куля наполовину не вийшла iз землi. Потiм щось у нiй обiрвалося, i трофей поповз до нас, залишивши пiсля себе недогризок кабеля, що стирчав з-пiд землi - напевно це було живлення, оскiльки бiльше пристрiй активностi не проявляв. Втiм, стирчав вiн недовго, i вже через кiлька хвилин вiн розчинився в туманi. Закутавши пристрiй у накидку, я закинув її собi на плече i повернувся до Кайї.
- Можемо iти.
- Ну i що це таке ти вийняв?
- Сам хочу знати. Ти йдеш? - Незадоволено щось буркнувши пiд нiс, Кайя попленталася за мною. - Звiдки накидку взяла?
- Сама зробила. Ще коли вчилася. Нам дали завдання заховатися так, щоб наставники впродовж доби нас не знайшли. Мiж iншим тебе це теж чекає, i я дуже сподiваюся, що ти зможеш... - ага, значить вирiшила похвалитися. - Ти куди зник? Ну добре-добре, ти зможеш заховатися. Задоволений? Вилiзай-давай. Кейнсi?
- Кей. - кажу їй на вушко.
- Кйя! - дiвчина аж пiдстрибнула вiд переляку, умудрившись розвернутися в повiтрi й вихопити меч. - Припини!
- А ти мене Кейнсi припини називати. Просив же - просто Кей. Домовилися?
- Гр-р-р! Домовилися. - деякий час ми йшли мовчки, але я бачив, що вона хотiла запитати мене ще щось.
- Кажи вже.
- Що то була за тварюка в маєтку, про яку казала Лашура? - ага, значить королева все ж проговорилася про збиральника.
- Один iз помiчникiв моїх то був.
- А звiдки ти його узяв? I чому ти був увесь в кровi? - незручнi запитання.
- Павука того? Виростив я його. В тiлах людських вирощувати їх просто...
- Все! Замовкни! Не хочу бiльше нiчого знати!
Just as planned!
***
Церес Тайто був на межi. Учорашня нiч, як виявилося, була лише прелюдiєю до справжнього кошмару. Його крутили, душили, тягали, викручували, потрошили... Здавалося це не закiнчиться нiколи. Але закiнчилося. З того моменту хлопця немов пiдмiнили. Що б вiн не робив, перед очима раз за разом поставали бридкi рожево-металевi силуети молюскiв, а з голови нiяк не йшли думки, як йому пережити наступну нiч. Навiть Кей не ризикував до нього пiдходити, хмуро поглядаючи з iншого кiнця класу. Отямився вiн лише тодi, коли мало не пришпилив пером руку одного iз однокалсникiв. Той на свою голову захотiв поцiкавитися, чому хлопець перестав реагувати на глузування. Перо глибоко увiйшло в стiльницю якраз мiж пальцями язикатого жартiвника. Пiсля такого навiть вiдчайдушнi задираки з острахом до нього наближалися. Хлопець шукав розрядки, але сьогоднi на фiзичних заняттях спарингiв не провадили, i роздратування всерединi поступово росло, погрожуючи от-от зiрвати дах. Кей це помiтив i одразу ж пiсля заняття потягнув Цереса подалi вiд учнiв - вибивати з нього пил. У буквальному сенсi. Сьогоднi Тайто зрозумiв, що значить бути тренувальною грушею. Дозволивши Цересу розiм'ятися у рукопашному бою, вiн запропонував перейти на тренувальнi ножi, пiсля чого показав майстер-клас: кружляючи навколо нього на божевiльнiй швидкостi, наносячи удари запиленою паличкою, пiсля якої на темнiй учнiвськiй формi залишалися слiди 'порiзiв'. Новачок так вiдходив агресивного однокласника, що той ще довго вiддихувався, не здатний пiднятися iз землi. Подивившись на себе, Церес лише незадоволено кивнув на пропозицiю потренуватися завтра, i пiшов у бiблiотеку - робити уроки. Йдучи до роздягальнi Церес iз похмурим задоволенням вiдмiтив, що до нього дiйсно стали менше чiплятися. Чи може вiн цього просто цього не помiтив?
Пiсля такого напруженого дня хлопець майже забув про свою нiчну пригоду. Та достатньо було йому лише на хвилину зiмкнути очi, як крiзь повiко пробився потужний промiнь свiтла. Перекинувшись на iнший бiк, Церес гепнувся на пiдлогу i тiльки тепер почув шум моря. Пiдiрвавшись на ноги, хлопець дико озирався, не вiрячи своїм очам. Вiн знову тут! Кошмар не закiнчився!
Схопившись за голову вiн завмер, i повiльно опустив погляд униз - одягу не було. Замiсть нього тiло вкривали чорнi жорсткi волокна iз дивною шестикутною текстурою, повнiстю повторюючи мускулатуру людини. Подекуди з-пiд них виглядали гладкi металевi вставки, створюючи враження оголених кiсток. Те ж саме стосувалося i його кiнцiвок. Дивний костюм виглядав єдиним цiлим, без будь-якої застiбки, i вiдчувався як друга шкiра, яка повнiстю вкрила тiло. Дискомфорт викликали лише надмiрно роздутi м'язи, якi не давали до кiнця згинати руки. Виникало враження, що усе тiло нiби склали iз трохи витягнутих повiтряних кульок - настiльки великим був об'єм джгутiв.
Кiмната, в якiй вiн опинився, колись явно була пiдсобкою, заставлена рiзноманiтними ящиками та запчастинами. Окремо стояв умивальник iз маленьким дзеркальцем. Пiдiйшовши до нього, Церес спробував роздивитися своє обличчя, але побачив у вiдображеннi лише бездушну маску, за дзеркальним склом якої ховалися людськi очi. Спробувавши вилаятися, хлопець зробив ще одне вiдкриття - в горлянку та нiс йому була вставленi жорсткi трубки, за допомогою яких вiн зараз i дихав, тобто вiн не мiг сказати нi слова. Звикаючи до нових вiдчуттiв, хлопець зрозумiв, що вiн узагалi не дихає, як i не дихав до цього моменту. Якщо i попереднiй власник костюму ходив так, то як же вiн з ним розмовляв? Тут згадалися i солдати у хмарочосi, i пiдземне сховище, учорашнiй вечiр та його страшне закiнчення. Виникло дуже багато питань. Де вiн опинився? Що це був за незнайомець? Навiщо вiн дав йому свiй костюм i куди подiвся потiм? Вiдповiдей не було.
Блукаючи пляжем, Церес натикався на тiла солдат, з якими ще вчора... Позавчора вiдстрiлював тварюк. Ось якраз одна iз них лежить. 'Цеф-мисливець. Статус - мертвий. Озброєння деактивоване.' - раптом вискочив перед очима напис, а силует молюска окреслився бiлим контуром. Та достатньо було повернути голову, як усе зникло. Шляхом спроб та помилок Церес зрозумiв, що шолом видає iнформацiю лише про той об'єкт, який знаходиться у центрi поля зору. Вiн навiть побачив пiд водою пляму потопленого корабля, яким вони збиралися покинути мiсто.
- Пророк, чуєш мене? - раптом почувся у вухах схвильований голос, а в полi зору з'явилося зернисте зображення бородатого мужика. - У твого костюму злетiв захист. Не знаю, що ти з ним зробив, але усi системи просто кричать про збої. Рухайся далi вздовж берега. Координати я тобi скинув. I поспiши, доки цефи знову не вилiзли.
- Отримано новi координати. - пролунав металевий голос, i тiльки тепер Церес зрозумiв, що шолом увесь цей час перекладав йому все, що вiн бачив i чув.
- Я слухаю частоти C.E.L.L. В мiстi все бiльше їхнiх солдат. Здається вони знають про тебе.
Ось так розпочалася його одiссея помiж покинутих хмарочосiв. Подарунок невiдомого Пророка виявився дуже норовливим, постiйно пiдкидаючи сюрпризи: то зображення стрибає прямо на спостерiгача, то пiстолети в руках трощаться, то тiло стане прозорим... Рухатися доводилося дуже обережно й плавно, аби ненароком не натрапити на неприємностi. Одного разу вiн вийшов до солдат, але тi одразу ж почали по ньому стрiляти. Кулi били боляче, але не смертельно. Церес спробував з ними поговорити, але костюм помiтив пасивнiсть свого носiя пiд час бою, i взяв справу у свої руки. В результатi вiн майже годину простояв паралiзований пiд камуфляжем, доки солдати не заспокоїлися й не розiйшлися у своїх справах. Тодi ж вiн став свiдком того, як цi люди розстрiлюють цивiльних, яких мали евакуювати на iншому кораблi. Лише наблизивши зображення одного з бiйцiв Тайто розгледiв замiсть герба держави якийсь незнайомий знак, та й зброя у солдат вiдрiзнялася вiд уже баченої. А коли йому вдалося пiдслухати їхнi розмови - захотiлося побитися головою об стiну. Це виявилися тi самi бiйцi C.E.L.L., про яких казав Гулд. Тiєї ж митi усi вони окреслилися червоним контуром, паралiч спав, а емоцiї вiдiйшли на другий план. Перед Цересом була лише одна мета - знищити ворога.
Бiй був швидким i кривавим. Не регулюючи свою силу, хлопець просто трощив тiла солдат пiдiбраною арматурою. В нього стрiляли, на що броня вiдповiдала миттєвим тужавiнням у мiсцi влучання, пiсля чого чергова жертва розкидала мiзки по асфальту. Останнiй iз солдат спробував зачаїтися, стискаючи в руках якiсь металевi кульки. Церес прекрасно бачив його блiдий силует по iнший бiк гiпсової стiнки, i навiть не став з ним гратися, а просто метнув рештки погнутої пiд час сутички залiзяки в перегородку. Снаряд увiйшов точно в цiль, залишивши солдата висiти пришпиленим до стiни. Металевi кульки вислизнули з його рук, i коли Церес уже виходив, магазинчик злетiв у повiтря. Ударною хвилею хлопця лише виштовхнуло на дорогу. Оглянувши навколишнiй простiр у всiх спектрах, новоспечений Пророк рушив далi. В душi було порожньо. Тiльки глибоко всерединi хлопця гризло сумлiння за те, не запобiг смертi цивiльних. Бiльше вiн такого не допустить. А десь на периферiї пролунав ледь чутний металевий голос: 'Калiбрування систем завершено. Нанокостюм готовий до роботи.'
З кожним кроком живих цивiльних ставало все менше, а смердючих куп органiки на вулицях - бiльше. Спершу Тайто не бачив зв'язку мiж ними, однак коли в пiдземних тунелях вiн наткнувся на цiлий склеп, битком набитий людьми, якi гнили заживо - все стало на свої мiсця. Пiсля влаштованого ним в магазинi, бажання блювати навiть не виникло. Натомiсть в головi вмить склалася цiлiсна картина причин, та їх наслiдкiв. Те, що вiн ранiше вважав попелом вiд згарищ, насправдi виявилося смертельними для усього живого спорами. Потрапляючи в людину, грибок буквально плавив її тiло, швидко пожираючи живi й мертвi тканини. Вiд моменту проникнення до смертi рiдко минало бiльше доби. Спори можна було змити, але не вбити. Жителi мiста виявилися просто не готовi до такої блискавичної епiдемiї. Зараз мегаполiс здавалося абсолютно мертвим. Випадково пiдiбрана листiвка показувала той-самий проспект, на якому зараз стояв Церес, коли епiдемiя ще не розпочалася: щiльно забита машинами проїжджа частина i натовп на тротуарах, яскравi вивiски i багаторiвневi тераси рiзноманiтних закладiв... Це мiсто бiльше нагадувало вулик або мурашник. Навiщо людям було так щiльно тут селитися? Невже за межами мiста настiльки небезпечно? Чи людям просто вже нiкуди дiватися? Скiльки тисяч тут проживало? Хоча нi, тут рахунок уже має iти на мiльйони.
Ще один загiн C.E.L.L., що трапився по дорозi, навiть не зрозумiв, що сталося. Уже навчений гiрким досвiдом, Церес навiть не став ховатися, а як слiд розiгнався, приземлившись прямо посеред їхньої колони. Несподiвана атака призвела до двох трупiв, якi утворилися внаслiдок дружнього вогню. Ну а потiм все закрутилося в рукопашному бою. Не вмiючи користуватися їхньою зброєю, Церес переключився на пiдiбранi з трупiв ножi. Пiсля тесака цi залiзячки в масивних руках виглядали iграшками. Коротке лезо було абсолютно непристосоване для фехтування, тому залишалося лише наносити колючi удари в найбiльш вразливi точки й одразу переключатися на наступного ворога. Ефективнiсть такого пiдходу була невисока, адже людина - дуже живуча iстота, i навiть стiкаючи кров'ю з перерiзаної горлянки, деякi умудряються продовжувати стрiляти. Залишивши двох таких недобиткiв позаду, хлопець зрозумiв, що голими руками вiн завдасть значно бiльше травм, нiж махатиме усiлякими ножами. Сюди краще пiдiйшов би меч iз довгим загнутим лезом, яким можна наносити удари на ходу, не зупиняючись.
Роздуми перервало завивання двигунiв чергового лiтуна. Велика неповоротка машина молюскiв намагалася вiдiрватися вiд двох ранiше не бачених, схожих на бабки апаратiв. Логотип C.E.L.L вказував на їх людське походження. Випустивши по ворогу цiлий рiй ракет, вони швидко розвернулися i зникли, а пiдбитий прибулець зачепився за будинок i, вiдстреливши десантнi капсули, завалився прямо на автостоянку перед Цересом. Обходити було вже нiколи, та й прибульцi встигли помiтити ворога, тому хлопець продовжив рiзанину.
Але цього разу все було зовсiм iнакше. Ранiше тупi, цi створiння стали дiяти бiльш обережно та скоординовано. I якщо ще вчора... Так, краще рахувати час в кожному свiтi по-своєму. Якщо вчора Церес був готовий вийти проти парочки молюскiв навiть врукопашну, то тепер навiть у бронi вiн би постерiгся нападати на них вiдкрито. Увiмкнувши камуфляж, хлопець зачаївся за дорожнiм вiдбiйником, i взявся спостерiгати за сутичкою людей iз молюсками. I побачене його зовсiм не радувало. Тепер прибульцi використовували не лише зброю, а й не гребували застосовувати власнi кiнцiвки. Їхнi гнучкi щупальця виявилися доволi сильними, аби пiдняти людину. А один, особливо великий молюск носив iз собою широкий щит, яким прикривав своїх менших побратимiв. Його не одразу взяв навiть станковий кулемет. Менш нiж за хвилину семеро молюскiв розiбралися iз колоною солдат. Вцiлiло лише двоє створiнь: здоровань та його командир - вже знайомий Цересу невеликий молюск iз зарядженою бронею. Згадавши свою попередню сутичку, хлопець пiдiбрав з тiла найближчого солдата аж шiсть вибухових кульок, якi виявилися гранатами, i жбурнув їх пiд ноги прибульцям. Вiн не одразу зрозумiв, що руки самi висмикнули кiльця, а шолом прораховував траєкторiю їх польоту. Молюски встигли тiльки опустити свої потворнi пики до незнайомих предметiв, як їх нафарширувало осколками. Малого рознесло одразу, а от здорованя врятував його щит. Вирахувавши мiсце метальника гранат, здоровило запустив туди ракету, але хлопець уже прискорився й поливав ворога свинцем зi щойно пiдiбраного автомату. Як виявилося, ззаду цi тварюки було особливо вразливi. Яким би крутим не був молюск, його 'потилиця' завжди залишалася вiдкритою для кiлькох вiльно звисаючих щупалець. Тому довга черга, випущена майже впритул, зробила з молюска фарш. В пам'ятi одразу спливла рекламка японського ресторану класичної кухнi з морепродуктiв. Там же був зображений аристократ в багатому вбраннi та мечем на поясi. Катану iз собою тягати було б складно, а от танто для цього костюму та манери бою Цереса пiдiйшов би iдеально. Треба буде поцiкавитися в когось мiсцем знаходження того ресторанчику - може там пiдкажуть, де можна розжитися такою зброєю?
Вже збираючись iти, Церес помiтив те, що вже нiяк не сподiвався тут побачити - ефiр! Ледь помiтний туман стелився по землi вiд залишкiв кальмарiв. Пiдiйшовши до одного з трупiв, хлопець спробував зачерпнути трохи ефiру в долонi, але той просто всмоктав цiнну речовину в себе, а голос в шоломi заговорив: 'Отримано новi матерiали. Обробка даних завершена. Асимiльовано 0,5 мг нанокаталiзатора. Для модифiкацiї костюму пiд параметри нового користувача потрiбно 23 мг. Рекомендацiя: продовжуйте збiр матерiалу.'
Не бажаючи даремно витрачати час, Церес знову взявся за нiж, i почав патрати щойно забитого здорованя, буквально вимазуючи себе в його кровi та тельбухах. Нарештi жаданi 25 мiлiграм каталiзатора були отриманi й костюм запустив процес пiдгонки. Тайто подумав, що можна перейти i до iнших тiл, але тi вже почали розкладатися, i ефiру з них отримати майже не вдалося. Плюнувши на втрачений скарб, Церес пiдхопив одну iз рушниць, на автоматi закинув її собi за плечi, i тiльки пiсля цього зрозумiв, що костюм знову зажив своїм життям, передаючи хлопцевi непритаманнi йому ранiше рефлекси.
'Прискоренi рефлекси на стадiї закрiплення.' - вiдповiв на незадане питання шолом костюму. Ще кiлька разiв покрутивши в руках рiзноманiтнi предмети спорядження солдат, Церес вiдкрив для себе багато нового, в тому числi й невiдомi ранiше прийоми роботи з тим-таки ножем. Не ризикнувши перевiряти новi здiбностi пiд час бою, вiн знову пiрнув пiд камуфляж i продовжив свiй шлях.
Мiсце, до якого цiлий день добирався хлопець, виглядало як звичайний житловий будинок: брудна червона цегла, десять поверхiв, вибитi вiкна. Якби не знати, що тут хтось живе - можна було б легко пройти повз. Але вiзор чiтко вказував на одну iз квартир на сьомому поверсi. Вже заходячи в пiд'їзд, Церес задумався над тим, скiльки часу мали витрачати жителi будинку, аби пiднiматися на верхнiй поверх. На щастя тут був лiфт.
Тiльки пройшовши саморобний шлюз, хлопець змiг зайти в квартиру. В дверях його зустрiв той самий чоловiк, з яким вiн розмовляв вранцi. Нейтан Гулд, як пiдказав йому вiзор, виявився невисоким худим чоловiком iз втомленим, давно неголеним обличчям, поранений в ногу, через що постiйно шкутильгав. I попри все це вiн надзвичайно активно стрибав навколо Цереса i усiляко демонстрував свою радiсть.
- Ну нарештi! - вигукнув той, по другому колу оббiгаючи хлопця. - Повiрити не можу: я багато рокiв займався нанокостюмом, i лише зараз вперше бачу його вживу! Хм... На екранi ти здавався менi бiльшим. Ну i нехай, так навiть краще, правда? Ти проходь, влаштовуйся, а я поки зберу речi.
Церес спробував жестами пояснити Нейтану, що вiн не той, за кого його сприймають, але чоловiк нiчого не зрозумiв. Спроба написати на паперi також виявилася невдалою - чоловiк не знав японської, а перекладач працював лише в один бiк. Через десять хвилин безуспiшних спроб встановити контакт, Гулд вiдмахнувся вiд хлопця, продовживши займатися своїми справами.
- Так, я свої речi зiбрав. Тепер залишилося лише розiбратися зi збоями в твоєму костюмi, i можна вiдправлятися.
- ...?
- Давай сюди. Вмощуйся у капсулу, i займемося твоєю дiагностикою.
Те, що вiн назвав капсулою, бiльше нагадувало крiсло зi щитками для рук та нiг. Всiвшись в нього, Церес дозволив їм охопити своє тiло, пiсля чого костюм почав виводити перед очима якiсь незнайомi команди. Рефлекторно спробувавши повернути голову, аби краще роздивитися написи, хлопець знову вiдчув паралiч. Тiло було повнiстю знерухомлене. Натомiсть на екранi перед Нейтаном з'явилося зображення його - Цереса на пляжi. Це був запис їхньої з Пророком розмови. Переглянувши його до кiнця, Гулд взявся схвильовано бiгати по кiмнатi, натикаючись на рiзноманiтний мотлох. Тайто навiть подумав, що вiн i сам виглядав так само, коли тiльки-тiльки отямився в цiй бронi.
- Ох, ну чому саме зараз? - застогнав чоловiк, знову падаючи в крiсло. - Слухай хлопче, я не знаю хто ти, i чому Пророк довiрив тобi свiй костюм. Ти ж такий самий цивiльний як i я, правильно? Не намагайся вiдповiдати, твiй модулятор ще не налаштований. Давай я тобi зараз все тобi розкажу, i ти сам зрозумiєш, в яке лайно потрапив.
Нейтан щось поклацав i на стiнi почали з'являтися зображення уже знайомих Цересу молюскiв.
- Знаєш, хто такi цефалоподи? Звiсно ж нi. Коротше кажучи цi клятi кальмари б'ють нас повсюди! I з кожним днем їх стає все бiльше й бiльше. C.E.L.L. вiдкрили на них справжнiй сезон полювання, бажаючи отримати якомога бiльше зразкiв їхнiх технологiй. От тiльки ми ще подивимося, хто з них буде мисливцем, а хто - жертвою. Зараз усi, хто ще залишився живий у мiстi, збираються в Grand Central. Мiж iншим твiй костюм прямо стосується цефiв. - зображення знову змiнилося, тiльки цього разу на ньому з'явилися рiзнi варiацiї подарованої Цересу бронi. - Нанокостюм, це не кевлар. Його системи працюють на зовсiм iнших принципах, нiж звичнi тобi пристрої. Я навiть не здогадувався про їхнє походження... Доки нам на голову не звалилися прибульцi. З першого погляду було зрозумiло, що їхнi екзоскелети i твiй костюм майже iдентичнi. Вся справа у нанiтах. Я не одразу це зрозумiв, але з нинiшнiм рiвнем технологiй люди не могли створити нiчого подiбного. Я пiдозрюю, що цефи теж їх не створювали. Можливо вони запозичили їх вiд однiєї iз завойованих рас, або просто знайшли десь у космосi. Дивись. - на екранi з'явилися зчепленi щупальцями у складну мережу напiвпрозорi восьминоги. - Це нанiти. Принаймнi так їх називають в документах. Насправдi вони лише трохи меншi за клiтину i чимось схожi до вiрусiв, але мають кiлька дуже важливих вiдмiнностей. Для життя їм не потрiбне харчування. Лише енергiя. Самостiйно вони її отримати не можуть, i для цього в костюмi стоять генератори жорсткого випромiнювання. За моєю теорiєю вони iмiтують випромiнювання зiрки, бiля якої цефи їх i знайшли. Також за допомогою цього випромiнювання ними можна керувати. Достатньо лише трохи змiнити частоту, i нанiти розберуть будь-який матерiал на атоми, чи зберуть з них щось iнше... Можливостi застосування безмежнi. Друга особливiсть полягає у їхнiй здатностi запам'ятовувати просто величезну кiлькiсть iнформацiї, та обмiнюватися нею. Уявляєш? Кожен iз нанiтiв може iснувати як окрема самостiйна iстота, вчитися, передавати iнформацiю своїм сусiдам. I що бiльше нанiтiв пiдтримують одночасний контакт, то розумнiшими вони стають! I якщо бодай кiлька мiльйонiв нанiтiв об'єднаються в... - Нейтан на мить завмер, дивлячись на байдужу маску бронi, пiсля чого глибоко вдихнув i продовжив значно спокiйнiше. - Вибач - захопився. Суть в тому, що нам так i не вдалося штучно записати в нанiти власну програму. Максимум, чого ми домоглися, це взаємодiї iз зiбраними ними ж структурами та дублювання бiологiчних функцiй розiбраних клiтин. Але твiй костюм унiкальний. В той час як iншi буквально пожирають своїх носiїв, ти зумiв перетворити паразитування на повноцiнний симбiоз. Так-так, це лише твоя заслуга, адже до твого приходу в проект цей костюм нiчим не вiдрiзнявся вiд iнших. Навiть цефи не змогли уникнути побiчних ефектiв застосування цiєї технологiї. Iнодi менi навiть здається, що вони теж тупо скопiювали проект своїх костюмiв у когось iншого, як тепер i ми у них. Смiшно, чи не так?
Вимкнувши усi екрани, Нейтан вийняв iз шафи останнi пластинки, пiсля чого закинув їх у рюкзак до решти, i висмикнув кабель iз крiсла-капсули. Щитки на руках одразу ж розiйшлися, випускаючи свого бранця на волю, а броня втратила жорсткiсть, повернувши йому свободу рухiв.
- Я дiзнався, що спори в повiтрi Нью-Йорку також створенi нанiтами. Вони миттєво пристосовуються до нових умов, через що ми не можемо їх нейтралiзувати. Костюм Пророка може опиратися цiй заразi. Але є одна проблема: твої нанiти стерильнi. Не в тому сенсi, що не можуть розмножуватися - з цим у них повний порядок. Просто механiзм адаптацiї у них вiдсутнiй. Вирiзаний, якщо точнiше. Тому вони й не можуть, хе-хе... - Нейтан трохи iстерично засмiявся, але швидко заспокоївся. - Вибач, але аналогiя зi стерилiзацiєю дуже точно вiдображає дiйснiсть. Зараз вони усувають лише наслiдки, а треба боротися iз першопричиною - знищити самi спори. Нам на програмування цих ботiв знадобилося кiлька рокiв, а тут змiни мають вноситися щосекунди. Вони повиннi розвиватися самостiйно, а не робити це за вказiвкою бортового комп'ютера. На останок можу додати, що з такими ботами створити костюм неможливо, а значить в лабораторiї це обмеження зумiли якось обiйти. Щоб дiзнатися, як вони це зробили менi потрiбен доступ до глибинних шарiв прошивки твого костюму. Там могли зберегтися слiди програм часiв його створення. Тут це зробити неможливо - не вистачить навiть обчислювальних потужностей, не кажучи вже про обладнання. Єдине мiсце, де є все необхiдне, це їхня база в банку на Вулстроуд, та комплекс Призма. В обох випадках доведеться лiзти до тигра в пащу. Ти готовий до цього?
- ... - Цересу не залишалося нiчого iншого, окрiм як кивнути.
- Добре. В Призму нам не дiстатися, тому тобi доведеться зайнятися грабунком, хе-хе...
Закiнчити Нейтан не встиг, бо увесь свiт навколо уповiльнився, i Церес навiть зумiв розгледiти, як повз них пролiтають кулi. Закривши собою Гулда, хлопець збив його на пiдлогу, а сам пiдхопив зi стола пiстолет i випустив увесь магазин в стрiльця на даху сусiднього будинку. Наводячи прицiл за розрахованою шоломом траєкторiєю, Церес iз приємним здивуванням вiдмiтив, як усi кулi знайшли свою цiль. На жаль стрiльцiв було бiльше одного, а патронiв у пiстолетi не залишилося. Скинувши прискорення, Церес витягнув чоловiка в коридор, де той одразу ж натягнув на себе протигаз.
- Я збираюся пiдiрвати квартиру, щоб вони не отримали мої результати. Вiдволiчи їх, доки я вiдiйду на безпечну вiдстань, а потiм забирайся звiдси. Я дам тобi сигнал, коли все буде готово.
- ... - Тайто кивнув, i вистрибнув в коридор.
- Тiльки не поспiшай, я ж бiгати не можу... - голос ученого потонув серед трiскотнi пострiлiв.
На високiй швидкостi пробiгши коридор, Церес проломив плечем тонку стiнку, за якою ховався один iз ворожих бiйцiв. Придавивши того до пiдлоги, хлопець висмикнув у нього з рук автомат i розстрiляв ще одного солдата, який ховався по iнший бiк дверей. Така ж участь спiткала i ще двох бiйцiв, коли вони тiльки-тiльки вривалися в кiмнату. На них вистачило по три кулi в голову, i ось уже кiлька набитих патронами магазинiв займають свої мiсця а поясi костюму. Тiльки переконавшись, що в квартирi не залишилося нiкого живого, Церес зiбрався перейти далi, але побачивши дещо цiкаве зупинився, i став навпроти дзеркала.
За кiлька годин, якi Тайто провiв всерединi бронi, її силует iз масивного перетворився на бiльш гнучкий. Синтетичнi м'язи зменшилися в розмiрах, їхня текстура стала бiльш мiлкою i однорiдною, форми стали бiльш гладкими, а металевi елементи майже повнiстю сховалися, нiчим не порушуючи пiдтягнуту статуру хлопця. Таким Церес подобався собi набагато бiльше. З'явилася навiть якась легкiсть у рухах. Щойно вiн про це подумав, як перед очима з'явилася статистика використання режимiв костюму. Система запам'ятала, якi можливостi оператор використовує найчастiше, i почала оптимiзацiю параметрiв костюму до нового стилю ведення бою, який характеризувався двома словами: швидкiсть i маневренiсть. I дiйсно, навiщо потрiбна та броня, якщо ворог навiть влучити в тебе не може? А камуфляж? Вiн потрiбен тiльки тим, хто сидить у засадi. А очiкування в бою, це втрата iнiцiативи.
Усе це хлопець продумував уже залiтаючи в наступну квартиру. Буквально бiгаючи по стiнах, Церес легко розстрiлював своїх ворогiв ще до того, як вони повернуть стволи в його бiк. Швидкiсний бiй давався йому надзвичайно легко, i саме це зiграло з ним злий жарт - чергова стiна виявилася недостатньо мiцною, аби витримати розiгнаного до величезної швидкостi воїна i, проломивши тонку перегородку, той вилетiв на балкон, а вже звiдти - на вулицю. Врятувала його лише прискорена реакцiя, завдяки якiй вiн в падiннi встигав чiплятися за усi можливi поверхнi, тому приземлення виявилося хоча й болючим, але не смертельним. Вивернута колiном в iнший бiк нога довго не хотiла вправлятися, доки костюм не взяв справу в свої руки. Вiд болю хотiлося кричати, але забита в горлянку трубка не дала видати жодного звуку. I лише шипiння повiтряного клапану видавало, що людинi всерединi цiєї синтетичної оболонки дiйсно боляче. Збивши iще парочку солдат далi по вулицi, Тайто знову привернув до себе увагу. Слiд було вiдвести ворога якнайдалi вiд будинку, аби Гулд зумiв забратися звiдти. Бiгти самому було складно, тому хлопець вирiшив взяти транспорт убитих солдат. Цi чотириколiснi машини мiсцевi називали дивним словом 'автомобiль'. Маска костюму видала набагато бiльше iнформацiї: 'БРДМ 'Крайсiлс'. Броня - 12мм. Озброєння - крупнокалiберний станковий кулемет, або станковий гранатомет. Оснащення: ПНБ, система РЕБ. Максимальна швидкiсть по дорозi 60 mph. Екiпаж - 2 чол. Десант - 4 чол.' Церес уже бачив, на що вони здатнi, i збирався покататися на такiй машинцi. Як i у випадку з автоматами, вiн розраховував, що костюм дозволить йому освоїти керування за кiлька секунд. Тим паче, що вiн уже краєм ока бачив, як це робили солдати. Тайто уже подолав половину вiдстанi, коли позаду почулися пострiли, а чиясь великокалiберна куля пробила його плече. Не дозволяючи своєму носiю знову перейти на форсаж, костюм пiдсвiтив найкоротший маршрут до точки евакуацiї - люку мiської каналiзацiї. Не пiднiмаючись iз землi, Церес перейшов у режим захисту й на руках поповз уперед. Радар показував, що кiлька солдат уже наближаються до нього. Пiдхопивши край люку, вiн жбурнув його в одного iз бiйцiв. Жертву просто знесло, а iнший поспiшив пiрнути в найближче вiкно. Коли ж той зрозумiв, що бiльше снарядiв у їхнього ворога немає - того вже й слiд простиг.
***
Сиджу на уроцi та й думку гадаю: ну от за що менi все це? Я гадав, що потрапив у новий свiт, де всi вже забули слово 'Вiйна'. Де на мене не будуть полювати, бажаючи долучитися до чудес нанотехнологiї. Де я нарештi зможу вiдпочити i зайнятися технiчною творчiстю, як того i хотiв. А що отримав натомiсть?
Це був наступний день пiсля мого походу до болота. База уже почала розбиратися iз аналiзами... Пардон - iз набраними зразками, i от-от мала видати результат. Я спокiйно сидiв на уроцi граматики, як раптом IНК викинув менi повiдомлення: 'Бета-версiя перекладача встановлена й готова до роботи. Альфа-версiю буде видалено.' Тiєї ж митi голоси навколо мене перестали двоїтися, як у старих фiльмах з накладеним звуком, i я почув справжнiй голос викладача, тiльки вже нормальною мовою. Те ж саме сталося i з написами: ранiше незрозумiлi iєроглiфи iз вiконцем кострубатого перекладу змiнилися на цiлком пристойний i зрозумiлий шрифт.
Не встиг я порадiти обновцi, як менi почали приходити повiдомлення вiд Аналiтика про знаходження заданої iнформацiї - спайбот до цього моменту встиг переглянути майже десяту частину бiблiотеки. Ну я й взявся почитати, все одно уроки менi бiльше не потрiбнi. А тепер сиджу й намагаюся усвiдомити масштаби проблем, якi так несподiвано звалилися менi на голову.
Iсторiя цього свiту, на вiдмiну вiд вiдомої менi Землi, має одну характерну рису - стабiльнiсть, яка межує зi стагнацiєю. Не вiдбувається нiяких великих вiйн, не здiйснюються вiдкриття, не змiнюються полiтичнi режими. I так продовжується бiльше тисячi рокiв. Точно сказати складно, адже у кожної країни тут своє лiточислення, яке ведеться вiд моменту її утворення. А тепер порiвняйте iз Землею, де впродовж двадцятого столiття полiтична карта свiту кiлька разiв перекроїлася повнiстю, людство пережило двi Свiтовi вiйни, а технологiї стрибнули вiд гужового транспорту та дерев'яного плуга до космiчних апаратiв та комп'ютерних мереж. I що бiльше я читав, то далi у мене з'їжджав дах! Ну не може iснувати такий свiт! Не може мир продовжуватися так довго! В iсторiї людства не було ЖОДНОГО року, коли б воно не воювало. Один шведський iсторик колись пiдрахував: за п'ять тисяч рокiв нашої iсторiї на нашiй планетi було всього лише 235 днiв без вiйни. I єдиним вiдомим менi способом запобiгти вiйнi була ядерна зброя. Я не знаю жодного випадку, коли двi ядернi держави вели воєннi дiї одна проти одної - таке протистояння завжди виливалося у конфлiкти на територiї iнших країн. Хтось може стверджувати, що якщо ядерну зброю матимуть усi країни свiту, то вiйни припиняться, i ситуацiя буде схожою на тутешню. Ха-ха-ха! Дуже смiшно. Це все одно, що роздати зекам у камерi по гранатi. Першим же зiрве чеку той, хто вважає себе найбiльш ображеним! У нашому випадку це буде котрась iз країн третього свiту, а потiм уже не матиме нiякого значення, хто перший натиснув на кнопку - ядерний апокалiпсис накриє усю планету. В крайньому разi всi розбiжаться по своїх кутках i будуть дуже добре i багато думати перед тим, як щось зробити. Ну то грець iз ними, iз атомними бомбами, тут їх ще не винайшли. Їхнє мiсце займають лицарi, монополiю на створення i обслуговування яких тримає за собою Свята земля - ще один нонсенс. Якби ж Церква користувалася своїм становищем, тримаючи пiд контролем iншi держави, на кшталт колонiй... Але ж нi, усi стверджують про рiвноправнiсть усiх держав, незалежно вiд їхнього розмiру. Станiславський сказав би: 'Не вiрю!'
А тепер переходимо до найцiкавiшого - древньої iсторiї, з якої все це i почалося. У доступних менi джерелах iнформацiя по тому перiоду дуже фрагментарна i художньо прикрашена. Тодi i сонце було свiтлiше, i трава зеленiша, бла-бла-бла... Аналiтику iз його процесорними потужностями знадобилося майже кiлька хвилин на те, щоб вiдсiяти вигадку авторiв вiд фактiв. В результатi виходила наступна картина.
Дуже давно на цiй планетi, Аналiтик ще не знайшов її назви, iснувала єдина наддержава. Будучи обмеженою в ресурсах, вона була змушена активно розвивати технологiї. Однiєю iз них були лицарi. Тут думки авторiв розходяться. Однi вважають, що лицарi з'явилися у результатi внутрiшнiх конфлiктiв мiж великими мiстами. Iншi стверджують, що їх створили ще до об'єднання держави. Конкретно сказати не може нiхто, адже нiяких записiв того перiоду не збереглося. Можливо древня цивiлiзацiя просто використовувала iншi носiї iнформацiї, iнакше б вони не могли активно розвиватися i кооперувати дiяльнiсть такої великої кiлькостi людей. Та й матерiальних слiдiв iснування лицарiв того часу не збереглося. Цю таємницю не можуть розгадати i досi. Але факт залишається фактом: у єдиної на всiй планетi держави просто не могло бути зовнiшнiх ворогiв. Я ж, спираючись на власний досвiд, схильний вважати, що лицарi тодi просто не були зброєю, принаймнi бойовими машинами - точно. Та й зараз я їх такими не вважаю. Суть в тому, що нi про саму державу, нi про тамтешнiй лад, нi про її технологiї не залишилося майже нiяких згадок. Тiльки руїни зруйнованих мiст, в яких окрiм розкиданого каменю та попелу бiльше нiчого не залишилося. Нiчого не нагадує? От i я спочатку подумав, що це наслiдки застосування стратегiчних боєприпасiв. Але нi, то були не бомби. Причиною зникнення цивiлiзацiї називають море Ахо, адже першими пiд удар потрапили саме тi мiста, що знаходилися найближче до рiвня свiтового океану. Нiхто не знає точно, що там вiдбувалося. Ця субстанцiя просто з'явилася нiзвiдки й почала затоплювати планету. Все, що було там, просто припинило своє iснування. Тобто абсолютно все: флора, фауна, метали, синтетичнi матерiали... Всього цього унизу не залишилося. Врятувалися лише тi люди, якi встигли пiднятися над рiвнем ефiру. По аналогiї мiй перекладач назвав цей перiод 'Всесвiтнiй потоп'. З часом ефiр втратив свою агресивнiсть, i природа швидко вiдвоювала втраченi позицiї. На вiдмiну вiд людей, адже вiд початку 'потопу' змiнилося не одне поколiння. Звiсно ж нi про яке збереження досягнень минулого не було й мови. Люди виживали на тому, що залишилося. Подекуди навiть доводилося обмежувати народжуванiсть, аби вижити на маленьких клаптиках родючої землi. На цьому iсторiя древньої цивiлiзацiї завершується, i наступає перiод 'Руїни', в кiнцi якого i утворюються першi великi держави сучасностi.
I ось тут уже трапляються дуже цiкавi збiги: японське письмо тут називають древнiми письменами. Цiкаво, чи не так? Ну добре, спишемо це на особливостi анiме. Сюди ж вiднесемо i японську культуру, яскравi елементи якої я щодня бачу навколо себе. Йдемо далi: у святих лицарях використовується така ж система керування, що й у нанокостюмах. I мова тут iде не про принцип, а саме про внутрiшню будову системи. Це вже не можна списати на анатомiю пiлотiв, бо протоколи передачi сигналiв збiгаються iз моїми! Збiг? Навряд чи. Ну i як останнiй штрих - болото! Яка ймовiрнiсть того, що я випадково знайду тут, серед цивiлiзацiї, яка не знає електричного струму, джерело електромагнiтного випромiнювання, частота якого аналогiчна моїм власним генераторам? Надто багато збiгiв мiж двома свiтами, щоб їх можна було списати на авторське свавiлля. Може я перемiстився у майбутнє Землi? Чи навпаки - в її далеке минуле? Здогадок i теорiй було настiльки багато, що я просто забив на них, i витрiщився на дошку позаду викладача, очiкуючи на рапорт iз бази. Вiн або пiдтвердить мої пiдозри, або додасть ще бiльше питань. Очiкування дратувало, тому я взявся переглядати власнi активи, i поступово втягнувся в роботу...
Перемiстити реплi-танки ближче до поверхнi, резервуари для бiомаси опустити трошки нижче i пiдключити до зливу каналiзацiї острова. Ех, люблю технологiї дев'ятнадцятого столiття, коли стоки ще на стали токсичними - рай для будь-якого мiкроорганiзму. I цим варто скористатися! Направити їх у дробарку! А усi порожнини, якi залишаться пiсля переносу систем, засiяти бiоматерiалом i органiзувати умови для його росту...
Нiколи не думав, що переоформлення вже готової бази буде настiльки виснажливим. Менi ж доводиться усе перебудовувати з нуля! Зате у моєму варiантi продуктивнiсть бази зросте у кiлька разiв, а у свiтлi останнiх подiй промисловi потужностi менi будуть потрiбнi наче повiтря. Ну, це у людей такий вислiв є - менi повiтря не потрiбне. А от помiчники будуть дуже доречними.
Отже що я маю? Командний центр бази, в якому знаходяться стратегiчнi запаси каталiзатора, мiзки та решта контрольних систем. Промисловий модуль, або як я його ще називаю - дробарка, що вiдповiдає за переробку й синтез усiх необхiдних для роботи речовин. Реплi-танки - неактивнi, почнуть вирощувати вiйсько лише пiсля вiдпрацювання технологiї. Комунiкацiйний модуль, через який iде зв'язок усiх моїх юнiтiв. Ну i термогенератор, який живить усю цю радiсть, забираючи тепло iз навколишнього простору. Потужнiсть останнього невелика, тому найближчим часом доведеться вирощувати ще один. Грубо кажучи, стартовий набiр для подальшого росту в мене вже є. Тепер залишається тiльки чекати, доки набереться необхiдний мiнiмум обслуговуючого персоналу. Один-єдиний трупер зараз тягає органiку в дробарку. Через кiлька годин буде накопичено достатньо матерiалу для вирощування ще одного, а потiм дiло пiде швидше.
Мої думки перервав дзвiнок на перерву i голос збоку.
- Ти йдеш, чи вирiшив прогуляти? - похмуро запитав мене Церес.
- Так. Урок який у нас наступний? - попри готовий перекладач я вирiшив i надалi притримуватися Йода-стайл - дуже вже менi сподобалося плутати своїх спiврозмовникiв.
- Тести. Довесiльна пiдготовка.
- Може допризовна? - не зрозумiв я, пригадуючи нерозбiрливi iєроглiфи нашого розкладу.
- Кулiнарiя? Танцi? - твою ж дивiзiю! - Танцювати не вмiю я. I куховарити також. Зовсiм.
- Нi-нi, дивитися i оцiнювати будемо ми лише... Тьху! - Церес вилаявся собi пiд нiс. - То ти йдеш, чи нi?
- Що ж за предмет це такий?
- Я ж кажу: довесiльна пiдготовка! Чоловiки-лицарi повиннi добре розбиратися у подружньому життi, вiд цього залежить їхнiй престиж. Пiшли!
Хех, а Церес змiнюється швидше, нiж я сподiвався. Дивний, дуже дивний виявився урок. Я бачив його у розкладi, але списав його назву на неточностi перекладу. Виявилося, що кожен мiсяць тут влаштовують своєрiдну виставку, де ученицi показують свої досягнення, а усi присутнi тут чоловiки, незалежно вiд вiку, виступають своєрiдними експертами, журi. На перший погляд в їхнiх обов'язках не було нiчого дивного: просто дивитися i вказувати на тi чи iншi особливостi кожної представленої роботи, i на недолiки, якщо такi є. Але все значно ускладнювалося через присутнiсть тут аристократiї. В результатi культурний захiд перетворився на оглядини майбутнiх наречених.
Конкуренцiя мiж дiвчатами була дуже серйозна. Аналiтик навiть мусив перегнати сюди єдиного спайбота, аби не пропустити закулiснi розмови. Попри яскраве оформлення та привiтнi обличчя присутнiх, мене нiяк не покидало вiдчуття, що я потрапив у змiїне кубло. Не знаючи критерiїв для оцiнки, я не хотiв наламати дров, тому вирiшив пiдiйти до проблеми з технiчного боку. Списавши всю вручену менi пачку паперу, я не залишив без уваги жодну з учасниць виставки. Виняток складали лише їхнi кухарськi здiбностi але тут я мiг покладатися лише на хiмiчнi аналiзатори - вiдновити смаковi рецептори тiла так i не вдалося, хоча запахи я сприймаю нормально. Тому, написавши усi потрiбнi вiдгуки i здавши їх нашому куратору, я з чистою совiстю вирвався на вулицю. Хвилин через двадцять пiдтягнувся i кислий Церес. Поцiкавившись причиною такої мiни на обличчi, я отримав дуже довгу й витончену тираду про поведiнку дiвчат, їхнi манери, нахабство i ще безлiч рiзноманiтних епiтетiв на кожну iз учасниць. Одразу видно, що людина нещодавно iз костюму вилiзла. Звичка постiйно аналiзувати своїх ворогiв в'їдається настiльки, що потiм для цього навiть не потрiбен костюм - мозок робить це все на автоматi, хоча й не так ефективно. Не дивно, що його дрючить. Цiкаво, вiн дiйсно ТАКЕ написав у своїх вiдгуках? Треба буде пiдправити вiртуальних персонажiв, бо надто вже швидко слова 'fuck', 'shit' та 'bitch' увiйшли до його лексикону. Хоча нi, не буду я нiчого мiняти, хе-хе-хе.
Ну а поки Тайто позбувався свого негативу, я отримував рапорти вiд Аналiтика, i накопичував негатив власний. Виявилося, що дехто iз учнiвської ради вирiшив пiдкинути менi проблем. За iнших умов Аналiтик не звернув би на це увагу - звичайне засiдання, нiчого особливого, обговорюють робочi питання... От тiльки готовi бланки вiдгукiв, якими хотiли пiдмiнити мої власнi, змусив його взяти ситуацiю на особливий контроль. Але мiняти нiчого не стали. Я сам, зi своїм оригiнальним поглядом на таланти учениць, дав їм привiд офiцiйно зареєструвати мене як вiдмiнника i в обов'язковому порядку включити до складу учасникiв Турнiру. Тому Аналiтик проiнформував мене про це пост-фактум, коли вже нiчого змiнити не можна було. Ну хiба що повбивати усiх свiдкiв i спалити усi папери.
Здавалося б, що тут такого: ну пiдписали мене на роль учасника, ну доведеться трошки побiгати - сам же й постарався. Але нi, причина в зовсiм iншому. Турнiр був дуже важливим етапом в життi кожного лицаря, i лише вiд його результатiв залежить, як будуть до тебе ставитися оточуючi: чи будуть витирати об тебе ноги, чи проявлятимуть повагу на рiвнi зi знаттю. Саме пiсля турнiру Кайя отримала визнання усiєї Академiї. Особисто менi вертикально, що про мене будуть думати, але привселюдно опускати себе я не дозволю! Переглянувши усi записи я швидко знайшов винних: потенцiйну виконавицю iз жюрi, яка мала зробити свою чорну справу, уже знайомого нiмця та одну надто гонористу голову учнiвської ради.
Помсту вирiшив не вiдкладати. Першу покарав одразу, не вiдходячи вiд каси. Пiдкинув їй викрадену спайботом прикрасу якоїсь аристократки, що знаходилася поруч. Враховуючи, що дiвчина свiдомо взялася за фальсифiкацiю моїх результатiв я подумав, що цього буде недостатньо, й переглянув її особисту справу, яку накидав менi Аналiтик. Там знайшов усiх її недругiв iз учасникiв виставки, i трошки попсував їхнi записи. Навiть якщо їй вдасться вiдхреститися вiд крадiжки, її авторитет похитнеться. Масло у вогонь пiдiллють незадоволенi жертви її 'махiнацiй', чиї результати виявляться невтiшними. Можливо це навiть пiдштовхне когось до бiльш активного протистояння. Тому вдруге проти мене ця особа уже не виступить - власнi проблеми не дадуть. А навiть якщо подумає на мене, то страждатиму не сам. Зазвичай будь-яка помста, це разова акцiя, результатом якої месник хоче насолодитися. Вiдповiдно виникне питання: хто ж влаштував другу пiдставу?
На нiмця у мене були особливi плани, адже вiн теж був учасником Турнiру. А от голова учнiвської ради мене здивувала. Пiдстав для такої поведiнки я їй нiби не давав, за перший раз уже вибачився, i пiд кiнець вона навiть була задоволена... Чи може вона саме на це й розраховує? Хоче собi ще один безкоштовний масаж? Дзуськи! Пряникiв бiльше не буде, час братися за батоги! В той же момент я погнав спайбота до її апартаментiв i трiшечки попрацював з тамтешнiм гардеробом - буде їй парадний одяг iз сюрпризом, хе-хе-хе! Нi, я не нариваюся на неприємностi, я просто вiдмовляюся бути жертвою!
- Ось так. - завершив свою промову Тайто i, важко зiтхнувши, подивився на мене. - Це твоїх рук справа?
- Що саме?
- Все те, що зi мною вiдбувається! - вiн роздратовано зиркнув на мене стримуючись, щоб не наговорити зайвого. - Я став жерти за трьох, пам'ятаю все що бачу i чую, щоночi в кошмарах вiд чудовиськ тiкаю, а сьогоднi виявилося, що читаю я намiри людей, вiдкриту книгу наче! What the fuck?! Та я навiть говорити як ти почав!!!
- В останньому моєї немає вини. - я навiть посмiхнувся на останнє звинувачення, але Цересу було не до жартiв. - Вiйна тобi сниться, адже так?
- Не вiйна. Бiйня. Ти не подумай, нiчого такого, я не псих. Але цi сни настiльки реальнi... Мене пiсля першого цiлий день нудило вiд побаченого.
- Це добре. - Церес недобре прищурився, збираючись натовкти менi пику, але я заспокiйливо пiдняв руки. - Не злякався ти, вiд свого втекти не спробував кошмару. Саме про це питав я тебе в першу зустрiч нашу.
- I скiльки це буде продовжуватися?
- Вiчно вiд кошмару ти свого тiкати мiг. I блукати у ньому можеш вiчно. Лише сильний духом цей шлях пройти здатен.
- Тобто я позбудуся кошмарiв лише тодi, коли стану сильним? Коли зможу пережити увесь той жах?
- Переживаючи лише душею черствiєш, як знайомi твої. Мiцнi такi люди, допоки трiщина не з'явиться. - джедая а не дроїда я з тебе роблю, юний падаван.
- То що ж менi тодi робити?
- Не проживати, а жити з цим. Не звикати до болю, а усувати причину його. Без сильного духу нiчого не варте сильне тiло. Вiдчуй силу свого духу, Тайто. - вiдчуй Силу, Люк!
- Добре, я спробую.
- Не пробуй! Говорив уже тобi - або роби, або не роби! Не робити вiдмовився ти. Впорайся!
- Sir, yes sir! - по-вiйськовому витягнувся Церес, через секунду зрозумiв, що зробив щось не те, i швиденько виправився. - Буде зроблено. Але як я зрозумiю, що я вже готовий?
- Подолати страхи свої ти повинен. Справжнiй бiй лише покаже це. Не iлюзорний. Однокласникiв своїх боїшся ти.
- Я зрозумiв. Я боявся, що вони можуть менi... Dammit! Та я вже сам хочу надерти їм пику!
- Свої приборкай спочатку емоцiї. Страх на злiсть не промiняй. Страх веде до злостi. Злiсть - до ненавистi. Ненависть - до страждань. Страждання породжують ще бiльший страх. - страх веде на Темний бiк! - Лише ясний розум вирвати тебе владний iз замкнутого кола.
- Хм, менi треба над цим подумати. - думай-думай, це корисно. - Але я все одно повинен собi довести, що подолав цей страх! I якщо не в бiйцi, то хоча б...
- У змаганнях, так? - пiдводжу його до думки скласти менi компанiю на Турнiрi. - Ось розум на що здатен, коли голова спокiйна. Не їх перемогти повинен ти, а себе самого. Є простiший спосiб.
- Який?
- Забути страхи свої. Але ж не шукаємо ми шляхiв легких, чи не так? Суперником твоїм будуть не вони, а я. Себе обманути можеш, а мене - нiколи.
- А якщо зможу? - хитро примружився Церес.
- Значить ти готовий!
- Он як? Ну добре. Виклик прийнято!
- Ось це почути я хотiв.
Розiйшлися ми з Цересом найкращими друзями. Як же мало потрiбно людинi для щастя: дай мету, покажи шлях її досягнення - i вiн твiй з потрухами. Агресивнiсть хлопця змiнилася веселою злiстю, i тепер я мiг бути спокiйний за здоров'я оточуючих. За умови, якщо вони самi не почнуть копати собi могилу.
Пiсля нашої розмови я внiс змiни у програму симулятора, додавши основи тактичної взаємодiї та до максимуму пiднявши iнтелект його ворогiв. Також його нанокостюм виступатиме у ролi тренажера, не тiльки прокачуючи м'язи, але й задаючи потрiбнi рефлекси всьому тiлу. Треба буде якось перевiрити їх у дiї. Я вже закiнчував налаштовувати симулятор, коли менi прийшло довгоочiкуване повiдомлення вiд Аналiтика.
Пiдозри пiдтвердилися. Дочитавши рапорт, я ледве стримався, щоб не розсмiятися. Ну звiсно! Те, вiд чого я намагався врятувати цей свiт, ганяючись за своєю капсулою iз каталiзатором, тут уже давно сталося! Нанiти - ось ключ до всього! Це все пояснює! Те, що тут називають ефiром, насправдi виявилося аналогом 'Чорних спор', якими цефи засiвали Нью-Йорк! А вiдвiдане мною болото - їх джерелом. Тепер я знаю, що сталося iз древньою цивiлiзацiєю. От тiльки тут дещо не збiгається. Пiсля такого апокалiпсису неминуче мали залишитися слiди, але їх немає. Тобто узагалi. Iз тутешнiх джерел вiдомо, що 'Чорнi спори' були запрограмованi утилiзувати будь-який матерiал. Iз металами зрозумiло - вони потрiбнi їм для розмноження. Але бiомаси ж повинно було залишитися у мiльйони разiв бiльше, адже поглиналися не тiльки людськi тiла, а й усе живе на планетi. Цефiв, якi б могли використати бiомасу для побудови своїх машин, тут узагалi не видно. Питання - куди вона могла подiтися?
Далi - звiдки взялися лицарi? Як люди контролюють ефiр? Хто змiнив його властивостi? Звiдки тут узялися аналоги нанокостюмiв, з яким я уже зiткнувся, якщо тут не було цефiв? I таких нестиковок безлiч! Це менi, знайомому iз механiкою нанотехнологiй, вони очевиднi. А тутешнiй люд про це навiть не думає! Вони просто приймають це, як данiсть. Для них це природно, наче побачити хмари на небi.
Та й сам свiт здається менi... Не знаю. Iграшковим. Не в тому сенсi, що тут усе несправжнє. Навпаки, та ж королева Лашура показала менi такi гранi людського життя, про якi я ранiше навiть не здогадувався. I це при тому, що вона ще дитина! От тiльки мене бентежить той факт, що вiдносини тут теж складаються якось по-дитячому. Я ж у таку картину свiту не вписуюся нiяк - надто великi у мене можливостi, i надто радикальнi методи, щоб уживатися iз мiсцевими. Один лише ефiр мiг би дати людству величезне джерело енергiї та ресурсiв, а вони використовують його, щоб пiднiмати в повiтря палаци. В той час, як лицарi тут вважається могутньою вiйськовою зброєю, я легко можу подолати його врукопашну - доведено моїм божевiльним носiєм. Особисто менi жити тут хоч i цiкаво, але не так уже й приємно, як я вважав спочатку. Я ж буквально вiдчуваю, як мiй iнтелект запливає жиром, втрачаються напрацьованi рефлекси i стираються потрiбнi реакцiї. Так я скоро деградую до рiвня свого носiя. Нi, не треба менi такого щастя. Але i залишати все як є - теж не годиться.
Ну що ж, значить у мене з'явилася ще одна цiль - змiнити свiт. А оскiльки у мене тепер у ресурсах я практично не обмежений, то тепер можна зробити те, що хотiв зробити вже давно, але я тягнув до останнього, переживаючи за екологiю планети. Кiлька команд, i я знову повертаюся у клас на вже непотрiбнi менi уроки, а десь глибоко в надрах лiтаючого острову база розпочала розгортання проекту 'Риф'.
А я знову сиджу на черговому уроцi, та й нову думку гадаю: одну загадку вже розкрив, мiсце пiд сонцем собi вибив, базу заснував - чому ж мене не покидає вiдчуття, нiби я щось забув?
***
Лiтiя йшла на зустрiч iз директрисою. Вiд цiєї розмови залежатиме доля майбутнього Турнiру. Товста папка iз документами в руцi хоч i надавала їй впевненостi, та не могла остаточно прибрати страх перед високим начальством.
Секретар зустрiла її уже звичним байдужим обличчям, i пiсля нетривалої перевiрки дозволила пройти далi. Йдучи довгим коридором вiд приймальнi до кабiнету, Лiтiя помiтила новi руни на стiнах, що ледь помiтно спалахували, коли вона проходила повз них. Ранiше вона не стикалася з таким рiвнем безпеки, i не могла зрозумiти його причини. Вже вiдкриваючи дверi вона мало не наштовхнулася на спину дiвчини в одязi Церкви. Майже однакового з нею зросту, iз вогняно-рудим волоссям та правильною осанкою, вона створювала враження високого офiцера. Одразу ж пiдспудно виникло бажання витягнутися перед нею.
- А ось i вона. Панi Лiтiя, проходьте. - директриса вказала на крiсло для вiдвiдувачiв. - Ми саме про Вас згадували.
- Щось сталося? - запитала Поучан, присiдаючи на крiсло.
- Сподiваюся, що нi. Панi Рей прибула до нас зi Святої землi, аби забезпечити безпечне проведення цьогорiчного Турнiру. На разi нас цiкавить список учасникiв. У Вас вже є якiсь напрацювання по ньому?
- Так. Будь-ласка.
Лiтiя простягнула листок iз iменами учасникiв Директрисi, але незнайомка перехопила його на пiвдорозi й сама почала вчитуватися у калiграфiчний почерк. Перевiвши погляд на Директрису, вона побачила лише зацiкавлений погляд, нiби жiнку бiльше цiкавив не список, а реакцiя гостi на нього.
- Знаючи Вашу педантичнiсть, панi Лiтiя, я не повiрю, що сьогоднi Ви прийшли до нас з порожнiми руками. - вiдволiкла її директриса вiд розглядання пiдозрiлої особи.
- Так. Я принесла усi необхiднi плани, а також склала списки усiх задiяних в органiзацiї осiб...
- Ну досить-досить, я вiрю, що Ви знову залишили наших спецiалiстiв без роботи. Але я викликала Вас з iншої причини. Справа в тiм, що обставини змушують мене перенести дату проведення Турнiру на кiлька днiв наперед. Я боялася, що нам не вистачить часу, але Вашими стараннями тепер все буде в порядку.
- Пробачте за нескромне питання, але що сталося, якщо такий важливий захiд доводиться переносити?
- Це не секрет. Ви напевно вже чули, що королева Лашура вирiшила провести презентацiю свого товару значно ранiше за попередньо вказанi строки. Свята земля i ранiше цiкавилася таким перспективним проектом, але останнi тривожнi подiї змушують нас переглянути свої плани. Турнiр буде проходити не в три етапи, а в один.
- Але ж тодi доведеться усе переробляти!
- Все в порядку. - промовила незнайомка, кладучи список перед Директрисою i знову вiдступаючи назад. - Змiни будуть мiнiмальними.
- Чудово. Панi Лiтiя, дозвольте познайомити Вас iз iнспектором Рей. Вона буде допомагати Вам у органiзацiї Турнiру. Iнспектор, це Лiтiя Поучан - голова учнiвської ради, яка вже третiй рiк тягне на своїх плечах обов'язки половини нашої канцелярiї.
- Дуже приємно. - сухо привiталася Лiтiя, затримавши погляд на витягнутих зiницях очей незнайомки, але i сама не зрозумiла, як задала зовсiм не те питання, яке збиралася. - I в чому її iнтерес?
- У результатi. - спокiйно вiдповiла Рей, не зводячи погляд.
Зрозумiвши, що сказала щось не те, Лiтiя в шоку витрiщилася на гостю, але не змогла вiдвести погляд. Секунда за секундою, панiка все бiльше охоплювала дiвчину.
- Панi iнспектор! - незадоволено вигукнула Директриса. - Я прошу Вас утриматися вiд своїх методiв, поки Ви знаходитеся на територiї Академiї, i особливо - у моєму кабiнетi.
- Пробачте, панi Директриса. Такого бiльше не повториться.
- Сподiваюся ви знайдете спiльну мову.
Дiвчата переглянулися мiж собою i зробили вигляд, нiби нiчого не сталося. Директриса ж тiльки похитала головою. Краще б тут була Мiзайя - вiд неї принаймнi знаєш, чого очiкувати.
***
Маленький павучок хутко перебирав лапками переслiдуючи одного з учнiв. Спритно маневруючи мiж ногами натовпу, активно змiнюючи своє забарвлення, вiн непомiтно спостерiгав за своїм об'єктом зранку до ночi, з ночi до свiтанку. Вiн уже багато днiв був незмiнним спостерiгачем за цим дивним парубком, якого Пророк збирався iнiцiювати. Потужний радiомодуль в його черевi працював як ретранслятор, даючи базi можливiсть дистанцiйно керувати процесом росту нового нанокостюму. I вiдiрвати його вiд виконання поставленого завдання могла лише один наказ... Ось i сьогоднi вiн нi на секунду не випускав того з поля зору, всюди супроводжуючи довiрену йому особу. Але сьогоднi завдання опинилося пiд загрозою зриву - об'єкт несподiвано прискорився. Спайбот поспiшив за ним, але хлопець рухався надто швидко i вiзуальний контакт було втрачено майже одразу. Павучок ще деякий час рухався на сигнал костюму, але коли зник i той - дрон покликав на допомогу. Тiєї ж митi черевце павучка, яке щойно було прикрите мiцним панциром, враз перетворилося на потужну антену, фокус якої був направлений у бiк порту. Вiн не встиг передати навiть кiлобiт iнформацiї, як вхiдний сигнал повнiстю перебив iнiцiативу дрона.
Закривши антену, павучок хутко розвернувся, i стрiмголов кинувся наперерiз через парк. Дрон не замислювався над тим, як центральний комп'ютер бази умудрився передбачити його запит. Вiн не подумав, що для ефективного керування потрiбна картинка з його власних сенсорiв. Все це було абсолютно зайвим, адже його завдання виконувалося. I бiльше примiтивного спайбота нiчого iншого цiкавити не могло - не той клас iнтелекту. Оминаючи випадкових зустрiчних, павучок швидко долав вiдстань, не забуваючи й про маскування на мiсцевостi. Тут виявилося, що точної карти простору попереду в дрона немає. Не було її i в бази. Але тандем двох iнтелектiв це не зупинило. Керований точними сигналами, павучок продовжив свiй шлях. Здавалося його нiщо не зможе зупинити. I тут сенсори побачили попереду високий паркан. Навiть не паркан а стiну, вся поверхня якої була густо обплетена лозою. Наблизившись ще трохи, дрон зробив для себе висновок, що пiднiматися такою стiною вiн буде надто довго - його лапки не пристосованi для подолання таких перешкод. I дрона абсолютно не хвилювало те, що липка поверхня пелюсток лози, була густо вкрита неперетравленими панцирами комах. Перестрибнути на iнший бiк по дереву теж було неможливо - в кiлькох метрах вiд паркану не росли навiть кущi, а повторити трюк своїх бiльш масивних родичiв без аеромодуля вiн не мiг нiяк. Точнiше був один спосiб швидко подолати стiну, але на його пiдготовку потрiбен час, якого зараз ставало все менше. Якщо вiрити сенсорам, то огороджена цим парканом територiя повинна займати не менше половини саду, i бути добре помiтною iз повiтря. Але ж нi - дрон-квадрокоптер не побачив там абсолютно нiчого пiдозрiлого.
Чим хорошi дрони - вони нiколи не задумуються над стороннiми речами. Навiть зараз, зiткнувшись iз незрозумiлим фактом, вiн не зупинився, а прискорився iще бiльше. Дрон i без того вибивався iз графiку, тому вiн поступово вiдсiкав усi крайнi обмеження. Виконання поставленого завдання завжди матиме прiоритет над обмеженнями дронiв, якими б вони не були. Одним iз таких було застосування непритаманних даному виду дронiв пакетiв програм. Те ж саме робив i центральний iнтелект бази, нi на секунду не припиняючи зв'язок зi своїм пiдопiчним. Нарештi аналiз вбитих даних видав бiльш-менш прийнятну тактику, яка в банках даних носила дивну назву 'Хто не ризикує, той...' Нею користувалися трупери пiд час вiйськових операцiй. Вимкнувши усi зайвi процеси, розвiдник метнувся уздовж паркану. Коротка пробiжка довела, що площа огородженої територiї значно бiльша вiд розрахункової.
Розсiкаючи густу траву, дрон шукав прохiд. Ймовiрнiсть знаходження слiдiв дрона плавала десь в межах 50-60 вiдсоткiв. Це було неприпустимо розвiдника, але не для штурмовика. У них слiдами вважалося руйнування навколишнього середовища й тiла вбитих iстот. Нарештi сенсори помiтили в землi отвiр, який iмовiрно дозволяв проникнути на iнший бiк паркану попiд його фундаментом. Не знайшовши iнших альтернатив, павучок шаснув у нору. Як i прогнозувалося, вона проходила попiд парканом. Єдиною перешкодою став коору. Потривожений вiд сну самець одразу спробував атакувати порушника, який вдерся до його оселi. Не збираючись зупинятися, дрон влiпив тому по носi електрошокером i продовжив свiй шлях.
Вилетiвши з дiрки, наче чортик iз табакерки, розвiдник несподiвано заплутався у чиїсь пишнiй гривi. Перевiвши сенсори на несподiвану перешкоду, дрон одразу ж вiдзначив довгi вуха. Ельф - сумнiвiв бути не могло. От тiльки спайбота це абсолютно не цiкавило. Метнувшись геть вiд випадкового свiдка, синтетик вирвався iз пастки. Ельф його почуття такту не оцiнив, одразу ж почавши кликати вартових. Зайва увага дрону була зовсiм непотрiбна, i вiн став перед вибором: прориватися з боєм, чи пробиратися непомiтно i втрачати дорогоцiнний час? Швидкий аналiз причин агресивної поведiнки свiдка видав велику ймовiрнiсть того, що це територiя обмеженого доступу. Вища, нiж у навколишньому середовищi температура також вказувала, про iзольованiсть комплексу. Не зважаючи на стiни навколо, та напiвпрозорий купол iлюзiї над усiм комплексом, тут уже можна було вловити сигнал свого пiдопiчного. Напевно вiн був десь поруч. Залишивши позаду ельфiйську варту синтетик, скориставшись вказiвними знаками, швидко дiстався до виходу. Попри очiкування бою, там його нiхто не чекав. Бiльше того - на дверях узагалi нiхто не стояв. Схоже версiя iз обмеженим допуском виявилася хибною, а насправдi причиною тривоги була зiпсована зачiска, з якої дрон ненароком вирвав пасмо волосся, але ця теорiя суперечила вiдомiй моделi поведiнки чоловiкiв, тому не бралася до уваги. Вiдкусивши вiд себе все зайве, дрон продовжив шлях пiд прикриттям пишної рослинностi.
Далi було вже простiше: вибратися на вiдкриту мiсцевiсть, зорiєнтуватися на сигнал, i максимально наблизитися до свого пiдопiчного. До спортзалу розвiдник i його пiдопiчний увiйшли майже одночасно, тiльки один зробив це через дверi, а iнший залетiв через вiкно, приземлившись у сiтку з м'ячами, звiдки й продовжив спостереження.
Церес здавав нормативи по двобою без зброї. Закiнчивши розминку, хлопець пiшов у коло. Неприємнi вiдчуття у потилицi, якi з'явилися пiсля несподiваної пробiжки, швидко вiдступали, i Тайто був абсолютно впевнений у своїх силах. Цього разу вiн здасть цей норматив, кого б проти нього не виставили. Мусить здати. Перший бiй виявився надто легким. Достатньо було просто зробити крок влiво, i опонент сам вийшов за лiнiю. Так-само було i з другим. Третiй уже був розумнiшим не нападаючи одразу, однак тут уже iнiцiативу проявив сам Тайто, залишивши перемогу за собою. Один, рiдше два рухи, i черговий кандидат покидає коло. Його суперники вилiтали з рингу тiльки так. Навiть Клiф - його однокласник, який завжди хизувався своєю фiзичною пiдготовкою, не затримався надовго. Це був єдиний момент, коли на обличчi хлопчика промайнула легка посмiшка. Але наступної митi вона поступилася мiсцем спокiйнiй зосередженостi.
Сьогоднi результати приймала наставниця Мiзайя. Повикидавши усiх суперникiв, Церес i сам зiбрався покинути майданчик, але Мiзайї цього було мало, i вона випустила до нього спочатку двох, потiм трьох хлопцiв одночасно, потiм перейшла на дiвчат... Результат залишався незмiнним: бух-бух, i черговий ворог нейтралiзований. Навiть старшокласницi не могли нiчого вдiяти, хоча й умудрялися iнодi протриматися до трьох-чотирьох прийомiв. Тi ж, хто намагався битися всерйоз - отримували сильнi удари, пiсля яких чомусь майже не залишалося синцiв. Одну вiн узагалi буквально викинув за межi майданчика. Виникало враження, що вони для нього не важчi за пушинки, а сам вiн кам'яний. Але такого не могло бути!
Мiзайя довго хмурилася й з пiдозрою подивлялася на хлопця. Вона не могла повiрити, що учорашнiй середнячок за короткий час зумiв так швидко пiднятися у мистецтвi двобою. Щоразу вона дивилася, i не могла вловити жодного завершеного прийому. Кожен його рух виглядав невпевненим, недоведеним до кiнця, схожим на судорогу. I кожного разу цього було достатньо, аби суперниця опинилася на землi. Не втримавшись, Мiзайя й сама зайшла в коло. Будучи бiльшою i сильнiшою вiд учнiв, вона була ще й неперевершеним пiлотом, а значить завжди була у прекраснiй формi. Зазвичай одного цього вже було достатньо, аби похитнути вiру учнiв в себе. Тайто ж абсолютно не змiнився в обличчi, а в очах лише на мить промайнула... Iронiя? Скепсис? Невже вiн не сприймає її всерйоз? Невже вiн теж збирається її iгнорувати?!
Нi, стоп! Бiльше нiяких зривiв! Їй i минулого разу вистачило. Вдруге такий промах вона не допустить. Тому нехай все буде чесно. Ну, майже...
Кiлька пробних ударiв Церес пропустив у якомусь мiлiметрi вiд себе, вiд бiльш потужних ухилявся, поволi вiдступаючи назад. Вiдчувши свою перевагу, Мiзайя стрiмко кинулася в атаку, вiдтiсняючи хлопця до бар'єру, але через хвилину махання руками-ногами зрозумiла, що увесь цей час вiн водив її по колу. I вiн анi трохи не задихався. Нi, наставниця i сама ще була повна сил, та продовжувати цей безглуздий бiй не було сенсу. Будь-яка її атака закiнчувалася промахом. Тодi Мiзайя вирiшила пiти на ризик, посилюючи удари. Побачивши, що його суперниця щоразу все бiльше вiдкривається для контратаки, Тайто деякий час iгнорував усi спроби, а потiм рiзко розiрвав дистанцiю.
- Здаєшся? - здивувалася Мiзайя.
- Десять хвилин минуло. - заявив хлопець, опускаючи руки. - Я пройшов вiдбiр?
- Десять хвилин? - наставниця обернулася до iнших учнiв, прекрасно розумiючи, що без її дозволу до пiсочного годинника на стiнi спортзалу нiхто навiть не пiдiйде. - Час не засiкався, значить не пройшов. Дiвчата, повернете годинник, як я скажу! Давай ще раз. По всiх правилах.
- Я руку вивихнув.
- Та невж...
Хрусь!
Не встигла вона договорити, як Церес рiзко загнув собi лiву кисть догори. Вiн навмисне вигадав момент так, щоб хруст добре почули усi присутнi в залi, а потiм помахав їм травмованою рукою, щоб ще й побачили.
Запнувшись на пiвсловi, наставниця витрiщилася на хлопця. ТАКОГО вона точно не очiкувала. Ну i що їй тепер робити? Логiка тут проста: у хлопця з'явилися секрети. Вивих - легальний спосiб їх не показувати. Викручуючи собi руку, Церес навiть не скривився, а значить до лазарету вiн, скорiш за все, навiть не дiйде. I вивих собi вправить ще по дорозi, а там тiльки синцi й залишаться. Завтра результати прийматиме iнший наставник, i там його уже пiдловити не вдасться. Але ж як хочеться...Вона спробувала надавити на нього поглядом, як зазвичай робила це iз норовливими учнями. Але цього разу звичний прийом не спрацював. Точнiше спрацював, тiльки навпаки, i зараз Мiзайя вперше за багато рокiв знову вiдчула себе двiєчником, який придумав собi погану вiдмазку. Не кажучи бiльше нiчого, похмурий хлопець у повнiй тишi покинув примiщення, а наставниця лише тепер згадала, в кого ранiше бачила такий погляд.
Переконавшись, що тут бiльше нiчого цiкавого не станеться, павучок вiдiслав усе почуте й побачене, пiсля чого знову вiдправився в погоню. Спритно маневруючи мiж ногами натовпу, активно змiнюючи своє забарвлення, вiн непомiтно спостерiгав за своїм об'єктом зранку до ночi, з ночi до свiтанку... I вiдiрвати його вiд виконання поставленого завдання мiг лише один наказ: Assuming direct control!
***
Ой!
Хм... Ги-ги-ги, класно бахнуло! Так i запишемо: можна використовувати в якостi свiтло-шумових гранат.
Чим я займаюся? Експериментую. З деяких пiр у мене з'явилося багато вiльного часу, який я вирiшив присвятити дослiдженням зразкiв, набраних за увесь час свого перебування тут. Але про все по порядку.
Академiя гудiла. Буквально. Учасники активно готувалися до Турнiру, постiйно займаючи усi можливi майданчики, класи, навiть галявини й коридори... Тi ж, хто не потрапив у число щасливчикiв, одразу побiгли робити ставки до Лашури - пiдприємлива дiвчинка уже знала, як зiграти капiтал на струнах азарту натовпу. Турнiр мав вiдбуватися у кiлька етапiв, але в останнiй момент адмiнiстрацiя все перекрутила, i тепер усi учасники мусять проходити додатковi випробування. Скiльки менi Ханлi не пояснювала, я так i не зрозумiв, для чого їх органiзували. Скорiш за все це щось схоже на квалiфiкацiю, яка визначає порядок старту учасникiв. До них входили не тiльки результати фiзичної пiдготовки, але й оцiнки по всiх предметах. Ханлi увесь свiй вiльний час витрачала на фiзичнi вправи, при чому усю технiчну творчiсть спихнула на мене. Менi ж готуватися не було сенсу - у мене iз незданого залишилася лише художня лiтература, а решту менi влiпили фактично автоматом. Напевно для того, щоб я ненароком не вилетiв зi змагання. I ось я сиджу поряд з iншими учасниками, i намагаюся вникнути в суть поставлених завдань. Граматика i правильне складання речень - тут все просто. Але останнiм було написання невеликого твору про якогось книжного героя. Що цiкавiшим виявиться твiр, то бiльше балiв вiн отримає. Я не одразу зрозумiв, що вiд мене вимагається, а коли зазирнув у роботи своїх однокласникiв - завис надовго. I не тiльки я. Аналiтик майже пiвгодини розбирався, намагаючись вловити сенс написаного. I це пiд форсажем! Потiм вiн просто виплюнув менi список знайдених збiгiв мiж роботами учнiв та матерiалами iз бiблiотеки. Подивився я на це, i завис iще на хвилину.
Нiколи б не подумав, що тут будуть оцiнювати навики фiкрайтерства! Принаймнi так я для себе iнтерпретував карлючки сусiдiв. Головним героєм твору мав бути фольклорний персонаж, дуже схожий на такого-собi японського Вовочку, тiльки не шкiльного вiку, а вже десь в часи студентського життя. Не довго думаючи, я врубив форсаж i почав творити... Ну як творити, спочатку лiпив з усього, що знав i прочитав, а потiм поступово втягнувся... Вiдволiкся лише тодi, коли тiнi остаточно перекрили менi свiтло. Пiднявши голову, я побачив у себе за спиною половину учениць класу, якi з цiкавiстю заглядали менi в зошит. Схоже мiсцевi не знайомi iз таким стилем, як 'стеб', iнакше б не стояли у мене над головою. Ну а я продовжував витворяти! По дзвiнку здавши роботи, усi вiдправилися на обiд. Мене ж на харчування не поставили, i я навiть здогадуюсь - завдяки кому, тому я просто сидiв на вулицi й займався своїми справами через радiоканал iз базою. Коли ж ми повернулися за результатами - застали дуже цiкаву картину: вчителька мови лежала на столi, червона як буряк, вчепившись у зошит, плакала i гучно, доволi непристойно хрюкала! Втихомирити вдалося лише вiдiбравши подразник.
- Ох-хр-хр! Ой! Фух! - вiддихувалася жiнка. - Ох, все! Чий це зошит? Кейнсi?! Отакої! Кейнсi! Не треба... Не треба бiльше та-га-га-ха-ха-кого писа-га-ги-ги-хи...
- Це пiдiйде твору в якостi?
- Побачимо. - вчителька зiтерла сльози i полегшено зiтхнула. - Тiльки навiть не думай ще раз таке десь написати. Це дуже... Непристойно. Ти не проти, якщо я покажу це своїм колегам?
- Не проти. - вiдповiв їй iз якомога бiльш байдужим обличчям, а жiнка знову зайшлася смiхом.
Пiзнiше виявилося, що своєю писаниною я пiдклав дуже велику свиню iншим учням, буквально паралiзувавши роботу наставникiв. Увесь вечiр iз учительської було чути регiт викладачiв, а наступного ранку одна половина з них ходила iз зiрваними животами, а iнша - червонiли пiсля кожної третьої фрази. Ну звiдки я мав знати, що у них тут в книги пишуть тiльки серйознi твори? Я потiм спецiально передивився усi книги, якi тiльки були в бiблiотецi - нiякої сатири, нiяких анекдотiв, нiяких комедiй. Хоча нi, кiлька анекдотiв знайти вдалося, але виключно як зразки в пiдручниках мови. Вiдповiдь знайшлася в пiдручниках з етикету, буквально на перших сторiнках. Виявляється в мiсцевих традицiях легка посмiшка є знаком поваги до опонента, широка посмiшка - глузуванням, а регiт вважається ознакою божевiлля. Тому, аби випадково не осоромити читача, в лiтературу смiшних моментiв майже не вставляють. А якщо й вставляють, то читати такi книги можна хiба що крадькома.
Твiр менi все ж зарахували, але бiльше я свого зошита не бачив - сказали, що загубився. Звiсно загубився, i я навiть бачив де, i коли. Пiсля цього по всiй Академiї час вiд часу можна було почути заливистий смiх як учнiв, так i їхнiх наставникiв, а кожна десята почута фраза викликала стриманi посмiшки оточуючих. Менi i так доводилося навмисне занижувати свiй рiвень знань, аби не показати зайвого. А тепер на уроках узагалi свiтитися було протипоказано. Хтось може подумати, що це легко. Звiсно, от тiльки той, хто писав дипломну на замовлення розумiє, наскiльки важко пiдлаштовуватися пiд рiвень двiєчника. I так уже вийшло, що тепер виконання домашнього завдання у мене займало стiльки ж часу, як i в будь-якого iншого учня. Ну то й грець iз ним, у мене й без того було чим зайнятися.
Перш за все я включився у роботу свого польового дослiдницького центру. Часу для роботи тепер було вдосталь, i першi результати не забарилися.
А тепер фанфари! Головна подiя року - я отримав ресурси! Iз розгортанням проекту Риф питання серiйного виробництва дронiв закрилося остаточно. Що це за проект? Все дуже просто: назва вiдображає його суть. На нижнiй частинi острову, якраз бiля генератора, було вирощено величезну конструкцiю, яка ззовнi дiйсно дуже нагадує кораловий риф, а загальна площа її поверхнi як кiлька футбольних полiв. I уся ця байда виступає не тiльки прекрасним теплообмiнником для генератора, а ще й активно поглинає ефiр, направляючи його на прошивку. Тепер у мене не було нiяких проблем нi з матерiалами, нi з енергiєю! Це нiби ввести код GiveAll - нiяких обмежень! Передати словами цей кайф неможливо. База нарештi вийшла на повну потужнiсть i тепер виробництво дронiв не припиняється нi на секунду! Швидкiсть виробництва обмежувалася продуктивнiстю реплi-танкiв. Питання було лише за необхiдними об'ємами органiки, але дрони самi натягували її швидше, нiж вона перероблялася. Можна було б розширити виробництво, але пiдрахунки показують, що скоро кiлькiсть дронiв повнiстю покриє мої потреби, а цю всю радiсть iще потрiбно якось утримувати, на що знову ж таки потрiбна органiка.
Цiкавий факт - рослинна бiомаса при активному використаннi витрачається швидше за тваринну, але має набагато бiльший термiн придатностi. Ранiше я на це уваги не звертав, бо мої дрони бiльшу частину часу проводили в очiкуваннi на борту Воїна. А тут, у вiдривi вiд системи обслуговування, на маленьких юнiтах, та ще й в режимi цiлодобової активностi - такi деталi суттєво впливали на боєздатнiсть моєї маленької армiї. Тому конструкцiю довелося змiнювати: ставити змiннi картриджi для бiомаси, i навiть розробляти ротовий апарат, щоб дрон мiг бодай трохи поповнювати запаси пiд час тривалих операцiй. Звiсно пiсля такої дозаправки картриджi стають непридатними для повторного використання, але iнодi додаткова секунда роботи вирiшує все. Я навiть подумував органiзувати для своїх павучкiв мобiльну заправочну станцiю, але нагальної потреби в нiй ще не виникало.
В чому сила дронiв? В тому, що вони добре стрiляють? В тому, що вони бiльш живучi за живих солдат? Чи може в тому, що вони не знають жалю й завжди виконують накази? Нi, це все лише приємнi бонуси, якi дарує правильно пiдiбрана комплектацiя. Головна ж сила дронiв у тому, що їх не шкода. Якщо перед тобою стоїть вибiр, вiдправити в бiй одного пiдготовленого бiйця, чи сотню iграшкових машинок, нафаршированих вибухiвкою - вибiр очевидний. Ти нiколи не будеш ризикувати людьми, якщо є можливiсть замiнити їх бездушним автоматом. Особливо чiтко це розумiють командири загонiв, яким уже доводилося втрачати бiйцiв. Якi ще вчора перев'язували один одному прострiленi боки i травили анекдоти, щоб заспокоїти солдат, а сьогоднi уже приймають новобранцiв на мiсце свого загиблого товариша, з яким пройшли вогонь, воду i мiднi труби. Це дуже боляче. Болючiшою може бути лише зрада. Людина зрадить завжди, питання лише в цiнi, а дрон - нiколи. Це саме те, що я Цереса щоночi змушував переживати. Дрони - це гарматне м'ясо, яке можна штампувати тисячами, втрачати - мiльйонами, яке не шкода кинути на барикади, якому ти нiколи не будеш симпатизувати, i пiсля втрати якого ти не будеш намагатися покiнчити життя самогубством. Нехай краще Церес зрозумiє це там, у симуляторi, анiж повторить мою долю в реальностi. А якщо не зрозумiє - буде проходити симулятор заново, тiльки вже в компанiї з помiчниками. Ось тодi я й послухаю, що вiн менi скаже.
Я не пiдштовхую його до думки вiдмовитися вiд живої сили, я намагаюся показати йому свiт моїми очима. Вiн повинен розумiти мотиви моїх вчинкiв, чому я веду себе саме так, а не iнакше. Ну i якомога швидше зробити з нього свого двiйника, бо дуже вже прискiпливо та жовтоока дамочка дивилася на моє iм'я у списку учасникiв. Так, я знаю, що я егоїст, що завжди думаю лише про себе. Та хай би там що я про себе не думав, але вiд правди не втечеш - в душi я все одно залишаюся людиною, хоча й намагаюся усiма силами це заперечувати. I втрата когось - це тепер єдине, що може зробити менi боляче. Дуже боляче. Звичайним людям це важко зрозумiти. Коли ти тривалий час сидиш у цiлковитiй темрявi, то навiть тьмяний промiнчик свiтла може ослiпити. Я ж вишу у своєму вiртуальному просторi, повнiстю вiдрiзаний вiд будь-яких органiв чуття, i сприймаю свiт лише у виглядi сигналiв на уявному монiторi. Я вже давно змирився з цим, звик до цього стану, i не збираюся вiд нього вiдмовлятися. А вiд своїх маленьких помiчникiв - тим бiльше!
За минулий час я остаточно вiдпрацював технологiю щупалець, повернувши труперам їхнi фантастичнi можливостi, i вже перейшов до вiдтворення аеромодулiв. Почаклував я i над спайботами, втуливши в їхнi маленькi корпуси по двi павутиннi залози. I як виявилося - не даремно. Хоч картриджу ледве вистачало на сотню метрiв волосiнi, це значно розширило можливостi маленьких роботiв, вiдкривши їм шлях до недоступних ранiше церковних кораблiв. Я вже давно точив зуби на їхнi лiтаючi фортецi, але ж вони ще нiколи не заходили в порт - як до них добиратися? Пробував завести до них свiй квадрокоптер, але вдень вiн дуже помiтний, а вночi вони розлiтаються надто далеко вiд Академiї. Я довго думав, як доправити туди бодай одного спайбота, але в голову нiчого не приходило. Думав навiть сам в режимi сили метнути дрона, наче гранату. Аж поки не побачив, як один iз павучкiв зiстрибує з височенного даху будiвлi й зависає на пружнiй павутинцi бiля самої землi. Тодi я подумав: а чом би й нi? Вийде тихо й непомiтно. I дiйсно: все генiальне - просто! Спосiб, яким я збирався доправити посилку на борт, вiдомий усiм школярам. Для цього навiть не потрiбна моя особиста присутнiсть. Величезна рогатка-катапульта, яку дрони сплели хвилин за сорок, метнула тестовий камiнець не гiрше за гармату. Зi стандартами для павутини я не розбирався, тому обрав найтовстiший i найбiльш пружинистий варiант. Хто ж знав, що вона виявиться настiльки тугою?! Дрон - знав. I Аналiтик знав. А я дiзнався про це лише тодi, коли вирiшив особисто перевiрити натяг. Рукою...
Ну що тут скажеш: Angry birds - вiдпочиває! Я взагалi не розумiю: як тi декоративнi колони змогли витримати майже двадцять тон натягу павутини? Це вже потiм я зрозумiв, що рогатка крiпилася не лише до них, але й до сусiднiх колон, i до учбового корпусу, що стояв трохи далi, i навiть до оглядової вежi... I цей майже стометровий прискорювач, нiким не помiчений i не почутий, метнув мене майже через половину Академiї! Аналiтик, зараза така, спроектував цю багатоступiнчасту катапульту з розрахунку на враження цiлi не тiльки за межами Академiї, а ще й для стрiльби труперами! Добре, що цiлилися в бiк лiсу, i окрiм мене та крайнiх дерев бiльше нiхто не постраждав. Сила удару була настiльки великою, що навiть режим захисту не впорався - а це вже показник. Довелося вiдправлятися на острiв для термiнового ремонту. А поки вiдновлював свою форму, спайботи вiдновили катапульту i здiйснили запуск першого пiддослiдного на борт умовно ворожого судна. Поки той летiв - охрестив бiдолаху Гагарiним. А чому б i нi? В космос теж спочатку собаки лiтали. Тiльки в мене навпаки: спочатку випробування на менi, а потiм запуски бездушних роботiв. В результатi операцiї я отримав десяток встановлених камер, жучки у всiх примiщеннях корабля, та ретельно замаскованого дрона у ролi ретранслятора та зарядного пристрою для усього цього хазяйства. Решта операцiй проходили пiд контролем Аналiтика i мого нагляду не вимагали. Як i його розвiдувальна мережа, що росла в геометричнiй прогресiї.
До речi, кiлькiсть одних лише стацiонарних жучкiв уже перевалила за кiлька тисяч, а вiдеокамери покривали бiльше половини загального простору Академiї. Аналiтик навiть скинув менi запит на розширення процесорних потужностей, аби вчасно обробляти такi величезнi масиви даних. Але я йому не дозволив. Попри усю свою величезну масу Су-Ван i так уже просiв помiтно нижче причалу, привертаючи до себе увагу робiтникiв, а подальше розростання бази може взагалi розбалансувати i перекинути острiв. Або пiдйомнi кiльця вийдуть з ладу...
Стосовно останнiх - я iдiот! Навiть Церес помiтив, що глайдери цефiв мають дуже схожi двигуни, а я це зрозумiв лише тепер! При чому нiхто iз приїжджих працiвникiв навiть гадки не мав, як вони насправдi працюють. В бiблiотецi про цю технологiю iнформацiї також не знайшлося. Я спершу подумав, що це ще один секрет Церкви, але нi - просто таку iнформацiю треба шукати у тих, хто цiєю технiкою насправдi займається. В Академiї я про них точно нiчого не знайду - не годиться благородним особам вивчати ремесла! А дiстати цю iнформацiю конче необхiдно, iнакше робота над аеромодулями для труперiв затягнеться надовго.
З моменту нашої розмови з Цересом минуло багато часу. Схоже я наступив йому на мозоль, бо тепер вiн кожну вiльну хвилинку витрачав на тренування. Я навiть став побоюватися, що активацiя НК вiдбудеться ранiше запланованого. Втiм, для мене негативний результат - теж результат. Якщо таке станеться, то на Цереса одразу ж спустять усiх собак, а потiм я зможу витягнути його з вигодою для себе. Егоїстично? Може й так, але вiд задуманого не вiдступлюся. Я довго ходив по лезу ножа, i продовжувати в тому ж дусi не збираюся. Вiн хлопець розумний, загартований симулятором, i повинен розумiти усi ризики свого становища. Який би сценарiй не реалiзувався, я в будь-якому випадку залишуся у виграшi. Але то справа недалекого майбутнього. Нинi ж мене бiльше хвилювало сьогодення.
На жаль пiсля вiдходу Ханлi вiд справ доступу до лицарiв, навiть таких бракованих, я так i не отримав - Лашура суворо наказала не пiдпускати мене до майже готових машин, i взагалi запечатати майстерню усiма можливими способами. Напевно вона побоювалася, що у свiй вiльний час я можу щось утнути iз мехами. Ага, дуже вчасно! Нiби у мене ранiше не було можливостi це зробити. Пiдозри були не безпiдставними, я дiйсно збирався трохи почаклувати над ними, але у мене для цього буде ще купа часу. Звiсно ж заборона мене не зупинила, i ще до того, як королева закiнчила свою фразу, я зiгнав до майстернi усiх вiльних дронiв. Я розраховував, що менi вдасться органiзувати собi доступ зсередини. Але не вийшло - наставники на прохання королеви закрили усi проходи до майстернi якимось замком. I найсумнiше тут те, що ця зараза повнiстю глушила усi канали радiозв'язку на кiлька десяткiв метрiв навколо. Контроль над дронами всерединi майстернi було втрачено.
Моїм же завданням на увесь час вiдсутностi Ханлi було вирiзати з металу й пiдганяти одну до одної новi шестiрнi для редукторiв. Роботу приймали по кiнцевому результату. Ага, буду я кiлька годин махати напилком заради одного колiщатка! Редактор-проект-реплiтанк, i з цистерни вивалюється вже готовий редуктор, а я можу спокiйно iти займатися своїми справами. От я й займався усiм, про що тiльки мiг подумати.
А думав я в першу чергу про захист вiд того агресивного туману, з яким зiткнувся на болотi. Я вже згадував, що мене нiяк не покидає вiдчуття, нiби я щось забув. Я намагався згадати все, що колись робив i навiть просто думав - безрезультатно. Тому почав вишукувати все, що так чи iнакше може становити для мене загрозу. I цей туман стояв другим номером у списку можливих неприємностей. Першою був електричний струм, але нова конфiгурацiя мiмiкрилу повинна раз i назавжди вирiшити цю проблему. Туман же побороти виявилося не так уже й просто. На вiдмiну вiд ефiру, його нанiти були ще не до кiнця затертi, i первинна програма у них працювала як слiд. Тобто цей туман гриз усе, що до нього потрапляло. Виключення становили лише деякi неорганiчнi сполуки на кшталт кремнiю. I навiть силiкон не був панацеєю - мiлкi паразити швидко упiзнавали штучний матерiал i бралися за дiло з подвiйним завзяттям. Тому менi потрiбна принципово нова система захисту. Була думка про абляцiйну броню, як я це вже робив ранiше, але вона може порушити дiелектричнi властивостi мiмiкрилу. Залишалося лише експериментувати i шукати новi варiанти. Заодно вирiшив i себе прокачати - все одно на ремонт прийшов.
Дрони здерли з мене увесь пошкоджений мiмiкрил, i я вперше за увесь час перебування тут зумiв подивитися на свого носiя у його первозданному виглядi. Точнiше навiть не на самого носiя, а на те, що вiд нього залишилося.
Красень, що вже й казати! Шкiри як такої на тiлi не залишилося взагалi. Залишився лише тонкий, абсолютно прозорий шар синтетичної сполучної тканини, крiзь яку було видно кожен мускул - прекрасний ходячий посiбник по анатомiї. Свiй оригiнальний вигляд бiльш-менш зберегло лише обличчя. Ну, окрiм ледь помiтної рамки окулярiв навколо очей, сенсорних головок на вилицях та сивого волосся, бiлi коренi якого уже стали помiтними. Але навiть у такому станi я не мiг не вiдзначити, що хлопець мав би бути вельми симпатичним: правильнi риси обличчя, тiло пiдтягнуте, жодного натяку на жир, та й нижче поясу є чим гордитися... Серйозно, я мiг би назвати його красенем! Що ж стосується мене, то ледь-помiтне мереживо чорних мiомерних волокон у м'язах, якi ще не замiнили свої природнi аналоги, та чужорiднi включення посеред органiки навряд чи когось зацiкавить. Окрiм патологоанатомiв. Але до такого я доводити не збираюся.
Довгоочiкуваним бонусом йшла i нова версiя мiмiкрилу, якого я, пам'ятаючи iсторiю у лiсi, налiпив на себе iз подвiйним запасом. Тепер я мiг без проблем робити вигляд, що перевдягаюся, а сам 'одяг' можна буде використовувати як окремого дрона. Ну i нарештi - довгоочiкуваний екзоскелет зi змiнною геометрiєю тiла. Щоправда для пiдгонки усiх цих нововведень довелося трошки побiгати голяка по ангарах острову. Я маю на увазi абсолютно голяка: навiть без шкiри. Але надворi була глуха нiч, i усi робiтники давно спали, тому нiхто не бачив, яким безпорадним я був першi кiлька хвилин. Спершу я навiть на ноги пiднятися не мiг - настiльки вiдрiзнялася фiзична модель нового тiла. Пiсля того, як базовi рефлекси було напрацьовано, я на пробу збiльшив габарити тiла до звичних менi. Маси м'язiв було ще недостатньо, однак тепер усi мої прийоми стали на свої мiсця i ефективнiсть ближнього бою виросла в рази! Та й для маскування такий козир був дуже корисним. Навiть параноїк не подумає, що двометровий велетень може раптом перетворитися на пiдлiтка.
А поки моє оновлення ще готове, я вирiшив зайнятися тим, що вже дуже давно вiдкладав - дослiдженнями. Не просто тупим збором iнформацiї, а експериментами, творчим пошуком...
I розпочати вирiшив з того iндикатора, яким мене намацали в порту. Попросив дрона принести. Просканував, розiбрав, розiбрався... Потiм вилаявся, плюнув i розтрощив. Ну хто б мiг подумати, що мене запеленгували звичайним(!), детекторним(!!), радiоприймачем(!!!). Його конструкцiя була настiльки проста, не сказати б примiтивна, що склепати її мiг би будь-який радiолюбитель-початкiвець навiть на початку ХХ столiття. Просто коливальний контур, i бiльше нiчого. Увесь секрет у тому, що в якостi чутливого елемента використовувалися капсули зi згущеним ефiром. Тобто тими-самими нанiтами, якi реагували на моє випромiнювання краще за будь-якi сенсори, та ще й свiтилися при цьому. Проблему вдалося вирiшити поступовим переходом на iншу частоту випромiнювання, до якої зможуть звикнути лише мої нанiти.
Потiм взявся за роздобуту на болотi шокову мiну. Вже здогадуючись про можливi принципи її роботи, я без зайвих церемонiй просто розколов корпус, який до того обережно, буквально по молекулах перетравлювався в одному iз реплi-танкiв. На жаль в нiй теж не знайшлося нiчого нового. Вражаючим фактором був пiдведений через кабель електричний струм. Провiдником же виступав струмiнь рiдини, який випускався в напрямку жертви. Другим полюсом була заздалегiдь зволожена тiєю ж рiдиною поверхня, на яку заходив порушник. Вона ж виступала i ще одним сенсором на подобi конденсатора, будь-яка змiна параметрiв якого призводили до активацiї. Як i в попередньому випадку, в конструкцiї немає абсолютно нiчого нового. Виняток складає лише оригiнальна сферична форсунка-корпус, але точнiсть i дальнiсть струменя викликають в мене лише смiх. Близько десяти метрiв - це несерйозно. I очевидно, що створювалася вона саме для роботи в туманi, бо її оболонка, не зважаючи на солiдний вiк, так i не пiддалася руйнацiї. Ну хiба що фiзичнiй.
Стою я, значить, в ангарi нашого острову, поруч крутяться десяток спайботiв у рiзних варiацiях, а передi мною в гранично iзольованiй камерi, вирував зiбраний на болотi туман. Як виявилося, вiн дуже добре реагує на магнiтне поле. Пiд впливом електромагнiтного поля уся ця аморфна маса набувала найрiзноманiтнiших форм, збиралася в концентрованi згустки i рiвномiрно вкривала увесь об'єм камери. Це може бути пов'язано iз великим вмiстом металiв. Або наявнiстю власного магнiтного поля. I щоб дати точну вiдповiдь на це питання, менi потрiбно було знайти спосiб вiддiлити бодай кiлька нанiтiв вiд групи так, щоб вони залишитися активними, i при цьому не зжерли мої iнструменти дослiдження. Як виявилося, кремнiй був єдиним матерiалом, який нанiтiв майже не цiкавив. Саме з нього був зроблений корпус мiни, i сенсорна сiтка моїх труперiв. Ну iще була вода, але на роль захисту вона не годилася. Коли випромiнювання слабшало, туман осiдав на дно контейнера, там змiшувався iз водою i утворював уже знайому менi їдку рiдину, яка й складає основну масу болота. По аналогiї iз одним фантастичним оповiданням вирiшив назвати її 'холодець'.
У ходi моїх експериментiв я виявляв все новi й новi особливостi програми цих нанiтiв. Взагалi вiн показав себе дуже непоганим iнструментом. Особливо тодi, коли потрiбно було щось знищити. Якби тут був вiдомий електричний струм - усi б уже давно бiгали iз гранатами, начиненими 'холодцем'. Адже це так просто: набрав у склянку, пiдкинув ворогу, а потiм вмикаєш електромагнiтний вiбратор i ворожий табiр буквально розчиняється в повiтрi. Для мене це не актуально, власнi нанiти контролювати простiше, та й виробляти можна самостiйно, але не дай Матриця хтось iще додумається до такого їх застосування... Кожен новий знайдений ефект давав менi надiю отримати контроль над ними, але поки що усi мої старання були марними. Я знайшов понад сотню способiв використання 'холодця', та жоден iз них не мiг прибрати його агресивнiсть. Залишалося лише продовжувати дослiдження i набирати статистику.
Останнiм знайденим ефектом був свiтловий спалах. Сам я вiд нього не постраждав - стiнки капсули товстi й майже непрозорi, але випаленi сенсори всерединi, до яких я в цей момент був пiдключений, змусили мене проклiпатися. Переключившись на очi, я побачив на дзеркальнiй поверхнi капсули своє вiдображення. Був би у мене трохи гiрший зiр - неодмiнно подумав би, що це якийсь чорт стоїть. Я вже хотiв повертатися до дослiджень, як по ангару розлетiвся пронизливий крик.
- А-а-а!!! Знiмiть з мене ЦЕ!!!
Ой, здається я трошки прорахувався!
З моменту нашого походу до болота Кайя нi на мить не спускає з мене очей, постiйно за мною бiгає i щось виглядає. Я починаю схилятися до думки, що це у неї такий фетиш. До цього моменту її увагу прекрасно вiдволiкав спецiально приставлений дрон. Ну що ж, рано чи пiзно це повинно було статися. Шкода лишень, що вiн вiдреагував надто пiзно, i я дiзнався про незвану гостю лише тодi, коли ховатися вже не було сенсу. Ось iще один мiй прорахунок проявився - зробити нарештi нормальну мiнi-карту iз позначками усiх живих iстот на нiй. Коротше, цього вечора я дiзнався про себе багато нового. Кайю хвилин п'ять слухав, поки вона намагалася зняти з себе бiдолашного дрона, який уже вдруге потрапив у ту ж пастку. Потiм набридло i повернувся до роботи, iгноруючи крики Кайї - хай знає, чому за мною не варто стежити.
Ох, ну чому я не хiмiк, не фiзик, чи бодай не бiолог? У мене немає нiяких навикiв, нiякої системи дослiджень, взагалi нiяких знань про будову нанiтiв. Я навiть не уявляю, за якими принципами вони iснують! Менi залишається тупо перебирати усi можливi варiанти, сподiваючись вгадати код доступу до їхньої програми. Програмiсти називають такий метод Brute Force - груба сила. От тiльки я не комп'ютер, щоб за один день перебрати усi можливi комбiнацiї. Тут же має стояти не просто довжелезний пароль на доступ до системи, а й якiсь частотнi параметри, чи навiть модуляцiя сигналу... Варiантiв безлiч, i навiть менi, з усiма моїми можливостями зламати таку систему фактично неможливо.
Хм, а може пiдiйти до задачi з iншого боку? Припустимо, що ефiр, i Холодець - це один i той самий вид нанiтiв, просто другий було створено не так давно, i в нього ще зберiгся алгоритм поведiнки. Що змушує їх зiтерти свою програму? Зовнiшнiй вплив? Якщо подумати логiчно, то це може бути якесь випромiнювання. Самостiйно, не об'єднуючись у мережу, нанiти iнформацiю передавати не можуть, а властивостi ефiру однаковi по всьому його об'єму, по всiй планетi. Значить таке випромiнювання моє бути загальнодоступним, або навiть природнiм. Сонячне свiтло? Та нi, тодi б не було нiякого болота. Хм, а може навпаки - не випромiнювання, а його вiдсутнiсть? Точно! У цих нанiтiв може просто не бути довгострокової пам'ятi, i без джерела енергiї вони швидко деградують! Нi, навiть не без енергiї, а без органiки - ось воно! Логiчно? Логiчно. Значить треба залишити Холодець на добу без пiдживлення та сонячного...
Не встиг я додумати, як менi в руку щось влетiло. Вимикаю живлення лабораторної камери i спiшу повернутися до реальностi, бо кiлькiсть мiлких пошкоджень швидко зростає. Тiльки-но я поворушився, як радар вловив наближення цiлої хмари мiлких металевих предметiв. Довелося ухилятися.
Швидкий огляд примiщення показав Кайю, що каталася по пiдлозi, тримаючись за голову, та двох невiдомих якi, сидячи на балках пiд стелею, намагалися закидати мене усiляким метальним приладдям. Вдягнутi у костюми нiндзя, цi особи були буквально обвiшанi залiзом. А у мене зараз при собi немає нi бронi, нi вiзора, нi синтетичної мускулатури, нi навiть природної шкiри яка хоч трохи могла б мене захистити. Хто б це не був, вiн дуже добре пiдловив мене, коли я фактично безпорадний.
Ось що буває, коли втрачаєш пильнiсть! I знав же, що не можна розслаблятися, але ж нi - вiдчув себе напiвбогом, повiрив у власну непереможнiсть... Тьху! Ну нiчому мене життя не навчило! Та що там казати - я навiть охорону собi не виставив! Фактично я зараз мiг сподiватися лише на оббiловану тушку, з якої ще й майже третину м'язiв вирiзали. Звiсно ж швидкiсть помахала менi ручкою. I поки повiльне органiчне тiло на своїх природних можливостях намагалося ухилятися вiд небезпеки, синтетичний мозок працював на повну потужнiсть, швидко пiдключаючи до роботи ресурси свого органiчного колеги. Та без повного комплекту модулiв усi мої зусилля були марними. Єдиним виходом була втеча, але ж я зараз стирчав пiд обстрiлом прямо посеред ангару! А до найближчих ящикiв добрий десяток метрiв! З усiх доступних варiантiв я встиг зробити лише дзвiнок другу, перш нiж менi в бiк влетiла цiла пачка сенбонiв - тонких, змочених отрутою голок. Це пiзнiше я зрозумiв, що усi вони були отруєнi, а в той момент у мене були зовсiм iншi проблеми.
Я навiть не одразу зрозумiв, що сталося, але коли система заверещала про вiдмирання клiтин тiла - довелося термiново пiрнати у вiртуальний простiр i братися за порятунок свого носiя. I все це в повiтрi, пiд час стрибка. Розслаблене тiло спiймало ще кiлька подарункiв у ногу, i гепнулося прямо мiж ящиками. До травм додалися зламанi ребра й лiва рука, вивихнуте плече, скручена шия та проломлений череп. Як не дивно, усi цi травми для мене були менш небезпечними, нiж здоров'я внутрiшнiх органiв. I навiть пошкодження мозку були не настiльки критичними, щоб вiдволiкатися вiд лiкування. Останнє, що я встиг побачити, це цiлу хвилю дронiв, якi вривалися до ангару усiма можливими шляхами, буквально затопивши собою пiдлогу й пiднiмаючись по стiнах назустрiч ворогу...
***
Цересу було непереливки. Усе, що чув i бачив навколо, тепер виглядало зовсiм iнакше. Вiн уже не мiг зрозумiти, де закiнчується марення i починається реальнiсть. Головою Церес розумiв, що саме цей свiт справжнiй, та все частiше ловив себе на думцi, що вiльним себе вiн почуває лише Там. Там усе просто: є вороги i є друзi, вбивай ворогiв, або будеш убитий сам, не соромся нiчого й нiкого, використовуй будь-якi засоби для досягнення мети, i тiльки вiд тебе самого залежить твоя доля... Але як же усе це було важко! Тому не дивно, що кожного ранку йдучи в душ, вiн довго вдивлявся у дзеркало, намагаючись розгледiти там не своє скривлене дитяче обличчя, а сувору маску, за якою нiхто не побачить iстинного носiя нанокостюма - не морського пiхотинця, а звичайного школяра, якому не пощастило народитися обдарованим. Бажання було настiльки сильним, що вiн i сам не помiтив, як на тренуваннях став вкладати у свої удари бiльше сили, застосовувати звичнi для Того тiла прийоми, за що постiйно отримував догани вiд наставницi... Одного разу йому навiть привидiлося, що на обличчi проступила шестигранна текстура нанокостюму. Та як би вiн потiм не придивлявся, нiчого не змiнилося. Вiн навiть ходив перевiритися в медичне крило, але цiлитель помiтив лише загальну виснаженiсть та ознаки недосипання.
Декада. Ось уже бiльше декади вiн бродить цим проклятим мiстом! Кожної ночi, лягаючи в своє лiжко, вiн потрапляв у божевiльний свiт, в якому доводилося виживати. Те, що вiн ранiше сприйняв за сон, насправдi виявилося нав'язливим кошмаром. Настiльки реалiстичним, що хотiлося пустити собi кулю в лоб! Одного разу вiн так i зробив. Мало того, що не допомогло, так ще й довелося терпiти неймовiрний бiль, доки дiрка в головi затягнеться. Ви колись уявляли собi, що має вiдчувати людина, якiй довжелезною шпицею проштрикнули наскрiзь око й дряпають кiнчиком по внутрiшнiй поверхнi черепа? У Цереса такий досвiд тепер є.
Так вiн думав ранiше. Зараз же кожна нiч сприймалася ним як чергова пригода. Так, було боляче, неприємно, iнколи хотiлося лiзти на стiну вiд безвиходi, але це було ЖИТТЯ! Тут вiн вiдчував себе справжнiм. Вiльним!
Ось i зараз, добираючись до легендарного Grand Central, вiн iз задоволенням дивився на шокованi обличчя солдат, коли прямо з повiтря виловив одного iз цефiв, i натренованим рухом розсiк м'яке тiло уздовж спини, випускаючи назовнi гидкi тельбухи, на яких послизнувся iнший молюск, за що отримав ногою крiзь голову. Вiдсутнiсть бiльшостi моральних обмежень - ось що приваблювало Цереса в такому життi. В якомусь сенсi вiн навiть почав отримувати насолоду вiд безкiнечної бiйнi. Єдине, що псувало йому настрiй - надто вже часто вiн не встигав врятувати своїх супутникiв. Тому уся його подорож проходила в самотностi.
'Краса, це коли немає нiчого зайвого' - так звучить давня мудрiсть одного тутешнього народу. У вiйнi Церес теж бачив своєрiдну красу. Тут не було мiсця для сентиментiв, почуттiв, iнтриг... Тут кожен був собою. Таким, яким вiн є насправдi. I якщо людина тут проявляла почуття - значить у неї було достатньо сили, аби захистити та зберегти їх. У Цереса така сила була. I справа тут навiть не у костюмi, хоча вiн теж зiграв у трансформацiї школяра чималу роль. Змiнилася його свiдомiсть. На другий план вiдiйшли усi страхи й фобiї. Змiнилася фiлософiя життя. Вже одного цього було достатньо, аби перетворити забитого хлопчика в запеклого вуличного бiйця. Та й сам вiн уже втомився постiйно боятися. Спочатку Тайто iшов уперед тому, що просто не мав iншого вибору. Йому довелося переступити через себе. Потiм зробити це ще раз. I ще раз, i ще... Вiн навчився боротися зi страхом, а коли зрозумiв це - довго смiявся над собою. Кажуть, що не бояться лише дурнi та божевiльнi. Страх, це нормальна людська реакцiя перед невiдомим. Але який сенс боятися, якщо ти оце невiдоме вже не раз пережив i пiзнав? Вiн сам перекував свiй страх в обережнiсть.
Витираючи руки пiдiбраною ганчiркою, Церес вийшов iз пiдземки й нарештi побачив мiсце, про яке так багато чув. 'Grand Central Terminal - Великий Центральний Вокзал. 44 платформи, 67 колiй. Має архiтектурну цiннiсть. По можливостi - не руйнувати.' - по-своєму прокоментував побачене нанокостюм. I нехай в ньому не було душi, але з таким товаришем вiд самотностi точно не збожеволiєш.
Пробiгшись по навколишнiх вулицях, Церес швиденько вiдстрiляв особливо нахабних цефiв, i незабаром стояв перед командуванням.
- Shit! Там всерединi дiйсно сидить людина? - один iз солдат на входi нахабно спробував зазирнути крiзь скло маски.
- Макс, досить до нього приставати. Краще б до дiвчат клеївся. - промовив другий, вiдкриваючи дверi. - Тобi прямо i направо через контроль. Барклi вже чекає на тебе.
- Угу. - буркнув Церес, i тiльки тепер зрозумiв, що змiг вiдповiсти! - М-м-г!
- Що?
Недовгою була радiсть. Голосовий модулятор, як виявилося, так i не налаштувався. Максимум, на що його вистачало - мугикнути пiдтвердження або заперечення. Махнувши солдатам вiдбiй, один iз них повiв його за собою крiзь натовп.
Людей було багато. Навiть дуже багато. Якби не тривожнi голоси та присутнiсть солдат, вiн би подумав, що тут так i має бути. Всi були чимось зайнятi, кудись поспiшали, когось шукали... Цiлком нормальнi умови. I тут вiн побачив у натовпi щось до болю знайоме. Щось чорне й блискуче. Не вiрячи своїм очам, Церес почав пробиватися вперед, i за хвилину стояв перед своєю знайомою. З часу їхньої останньої зустрiчi Маркiза, на перший погляд, майже не змiнилася: така ж надута й сердита, в тому ж одязi, така ж мовчазна. Тiльки обличчя виснажене й погляд ще бiльш байдужий. Як i минулого разу, бiля дiвчини нiкого не було. Але з'явилося дещо нове - пухнаста клаповуха мордочка, яка з цiкавiстю виглядала з-пiд комiру плаща. Одразу згадався мiф про те, що для виявлення безпечного шляху в зараженому мiстi поперед себе слiд пускати тварину. А нiчого подiбного - здихали лише люди, а усiх iнших iстот вiрус iгнорував. Навпаки - саме коти i собаки в першу чергу стали рознощиками спор. I скорiш за все саме це й було причиною того, що навколо дiвчини знову утворилося кiльце вiдчуження. Маленьке щеня такого ж чорного, як i плащ дiвчини кольору, було абсолютно непомiтним i здавалося, що дiвчина просто намагається закутатися вiд холоду. Але вiзор прекрасно бачив усе i усiх довкола: i двох хворих осiб у натовпi, i цiлi кубла заражених щурiв за стiнами, i навiть знайомий пiстолет за пазухою дiвчини, який та намагалася прикрити абсолютно незараженим щеням. Зупинившись посеред натовпу, вiн неминуче привернув би до себе увагу оточуючих, тому вирiшив просто пройти повз дiвчину. В останнiй момент Тайто захотiв якось допомогти їй, i рука сама потягнулася за пояс. Проходячи повз неї, вiн на ходу, погладив щенятко. Один рух, i вiн знову пiрнає у натовп. А дiвчина залишилася стояти посеред натовпу, тривожно дивлячись йому вслiд. Вона не одразу зрозумiла, що цього разу її не збиралися мацати, як це часто траплялося ранiше. А коли зрозумiла, що за подарунок випав iз долонi незнайомця - мало не кинулася його наздоганяти. Втiм, Тайто уже зайшов у заборонену для цивiльних зону, тому дiвчина просто залишилася стояти по той бiк паркану.
- А наш Алькатрас, виявляється, ще той самець! - посмiхнувся здоровий мужик бiля карти. - Солдати менi таке по нарозказували про тебе, що я вже й не знаю що думати.
- Гм? - зацiкавлено мугикнув Церес, вiдкривши ще один спосiб використання модулятора.
- Не зважай. У нас зараз евакуацiя. На мiсто хочуть скинути атомну бомбу. У нас менше чотирьох годин, аби забратися з Нью-Йорку. Ти не солдат, щоб виконувати накази, але нам зараз потрiбен кожен, хто може тримати зброю. Цефи от-от почнуть контрнаступ. Вони уже пiдтягнули свою артилерiю i чогось чекають. Скорiш за все скоро до них приєднається авiацiя, i от тодi нам точно стане непереливки. Ти показав себе як досвiдчений боєць. Я прошу тебе залишитися з нами, аби прикрити вiдступ цивiльних. Допоможеш?
- Угу. - кивнув хлопець.
- Дуже добре. Майк, з'єднай мене з...
Церес подивився з балкону вниз. Вiзор маски слухняно вiдшукав у натовпi самотню дiвчину. В той час як усi iншi трималися купками, вона так i залишилася одна. Нiби вiдчувши на собi чужий погляд, Маркiза повернулася в його бiк.
'Повне сканування... Людина, самка. Ознак зараження не виявлено. Спорядження та марка захисного костюму не iдентифiкована. Виявлено активний пристрiй мобiльного зв'язку. Пiдключитися: Так/нi?' - у вже звичнiй манерi зреагував костюм на iнтерес свого носiя. Давши згоду на пiдключення, Церес задумався, як вiн має з нею розмовляти, якщо сам не може сказати нi слова? Вона ж навiть не знає, хто вiн такий. А Гулд знає! I дiзнався вiн про це iз того вiдеозапису, що зробив Пророк! Ось його й вiдправимо! Тiльки треба додати маленьку приписку в кiнцi: 'Сподiваюся мiй подарунок тобi бiльше не знадобиться.'
'Пакет надiслано. Увага, знайдено джерела випромiнювання!' - перервав думки хлопця тривожний сигнал. Перед очима розгорнулася об'ємна карта усiх побачених примiщень, сумiщена iз фасадом будiвлi, i одночасно на нiй же загорiлися кiлька червоних секторiв, якi своїми вершинами впиралися у маленьку фiгурку нанокостюма. Ось i важка артилерiя пiдiйшла, i навiть авiацiя! Все ж Гулд - генiй: в польових умовах написати й випробувати програму, завдяки якiй костюм може не тiльки приховати власне випромiнювання, але й вловлювати вороже! Та ще й на такiй великiй вiдстанi!
Попереджати солдат не довелося, вони вiдкрили вогонь задовго до того, як лiтальнi апарати наблизилися до вокзалу. Ось в такi моменти й розкривається перевага примiтивної людської зброї: попри малий боєкомплект та слабку бронебiйну силу, навiть звичайний автомат гатив за кiлометр, не кажучи вже про щось бiльш потужне. Цефи ж при усiй своїй потужностi, дуже рiдко могли влучити з вiдстанi бiльше ста метрiв. Тiльки їхнi лiтуни могли дiстати метрiв з п'ятисот, але точнiсть такої стрiльби Церес вiдчув на собi ще в перший день.
Два з п'яти лiтунiв так i не вийшли на дистанцiю прицiльного вогню, ще один збили ракетою на пiдходi, а от двоє останнiх навiть гальмувати не стали, проломивши купол вокзалу. Ось тут уже прийшла черга Цереса. Розiгнавшись, вiн пiдкинув себе в повiтря й, пролiтаючи над головами молюскiв, всадив кожному штурмовику по кулi в тiло. Пiсля приземлення в бою залишилися тiльки троє командирiв та один здоровань зi щитом. Але з ними тактика була уже вiдпрацьована. Ще в польотi Церес скинув кiлька гранат. Командири встигли втекти, а от здоров'яка накрило капiтально. Гранати рвонули прямо у нього пiд ногами, буквально видувши рештки органiчного тiла з бронi. Залишилися тiльки добре захищенi й маневренi цефи. На вiдмiну вiд iнших, вони було дуже розумними, i що бiльше їх збиралося, то бiльш злагодженiше вони працювали. Нi дробовики, нi автомати, нi навiть гранатомети з першого разу їх не брали. Тварюки просто пiрнали в укриття, доки їхнi щити не вiдновляться, а потiм починали бiгати й стрiляти на ходу. Висока точнiсть у русi була головною особливiстю цього виду, але i на них у Цереса був свiй прийом.
Закинувши гранату за укриття, хлопець пiд камуфляжем ставав на найбiльш iмовiрному шляху вiдступу цефiв, i коли тi пробiгали повз нього - сiкач м'ясника надiйно вiдсiкав голову вiд тiла. Звiсно ж пiсля такого по ньому вiдкривали вогонь, але тодi Церес i сам повторював тактику цефiв.
Так продовжувалося хвилини двi-три. Першi поїзди з бiженцями уже вiдiйшли. Але цефи навiть не думали зупинятися. Закидавши людей розривними снарядами, вони скинули iще двi штурмовi групи, зiбранi виключно зi здорованiв, якi дуже умiло прикривали один одного. Щойно вони вилiзли зi своїх капсул, командири пiрнули пiд їхнiй захист, i почалася стрiлянина.
- Алькатрас! Вони пробили прохiд до платформ! Захищай цивiльних!
- Крикун!!!
- Цiльтесь в ядро на потилицi!
Вибiгаючи до сходiв Тайто ще встиг помiтити, як у головний зал ввалилася величезна головаста машина на трьох ногах. Не розмiнюючись на пiхоту, велетень одразу жахнув електромагнiтним iмпульсом. Уся електронiка одразу ж вийшла з ладу, а Цереса викинуло з прискорення. Не встигнувши зреагувати, хлопець покотився по сходах униз. Ця заминка коштувала йому кiлькох секунд часу, за якi два цефи-командири прошмигнули уперед i почали розстрiлювати цивiльних. Не чекаючи, доки системи прийдуть до ладу, Церес побiг вперед. Зараз вiн нiчим не вiдрiзнявся вiд звичайної людини i пощастило йому лише тому, що цефи залишили лежачого позаду, одразу ж списавши його з рахункiв. За що й поплатилися тесаком у потилицю. Побачивши, що його товариш вiдкинув щупальця, другий молюск вирiшив виправити помилку, але костюм хлопця уже почав оживати, i замiсть смертельного удару в груди, вiн потрапив у мiцний захват, який з кожною секундою ставав все мiцнiшим.
Боротьба двох синтетичних костюмiв тривала кiлька секунд. Тайто був сильнiший, але у цефа було бiльше кiнцiвок, якими вiн i намагався повернути затиснуту мiж тiлами зброю в бiк ворога. Згустки плазми трощили стелю, пропалювали стiнки вагонiв та тiла беззахисних людей поблизу, а два солдати все нiяк не могли подолати один одного. Уже давно закiнчилася енергiя у бластерi прибульця, останнi потяги покинули станцiю, а вони продовжували лежати посеред платформи, утримуючи один одного. Церес не мiг перейти в режим захисту, бо одразу ж втратив би перевагу в силi, а прибулець зможе активувати гранату, до якої зараз намагається дотягнутися. Цефи взагалi не цiнують власнi життя, тому Тайто не сумнiвався, що молюск пiдiрве себе разом iз ним, а так безглуздо помирати не хотiлося. Хлопець думав, шукав вихiд i не знаходив його. Раптом тiло прибульця смикнулося, а поруч почувся тихий шурхiт порохових газiв - знайомий пiстолет, цього разу з глушником, вже вдруге врятував життя Цересу. Другий пострiл вибив око молюска. Той спробував повернутися до нової загрози, але Тайто не давав йому це зробити, гамселячи того своїм твердим лобом. В якийсь момент тiло прибульця зацiпенiло, i потужнi синтетичнi м'язи нанокостюму буквально розiрвали ослаблого ворога. Вiдкинувши вiд себе залишки молюска, Церес озирнувся й на мить закляк вiд здивування. Над ним стояла Маркiза, тримаючи в однiй руцi пiстолет, а iншою притримуючи свого улюбленця - значить вона пiдiбрала його не для того, щоб приховати пiстолет. Але здивувало його те, що окрiм них на платформi бiльше нiкого не було - всi поїзди давно пiшли. Невже вона залишилася заради нього? В очах Цереса дiвчина набрала ще кiлька балiв, впевнено займаючи позицiю якщо не друга, то точно бойового товариша. Вiн би був радий такiй зустрiчi, якби дiвчина не зiгнулася, тримаючись за живiт. Вiзор одразу ж пiдсвiтив мiсце влучання плазми. Мабуть зачепило, коли вона сiдала на потяг, iнакше б її тут точно не було. Рана була неглибока, але кровотечу слiд було зупинити якомога швидше.
- Ми закiнчили! Евакуацiя!
- Повiтря! Хвилинку, вони стрiляють не по нас, а по...
'Небезпека обвалу. Покиньте будiвлю.' - вискочило попередження костюму, а на тривимiрнiй картi засвiтився сусiднiй iз вокзалом хмарочос, що завалювався прямо на них. Не гаючи часу, Церес пiдхопив на руки дiвчину з її компаньйоном, i дременув геть з вокзалу. Та цього разу вдача вiдвернулася вiд них, i вже на сходах стеля звалилася вниз. Величезна плита гранiтної стелi за секунду подолала вiдстань до пiдлоги, збиваючи втiкача з нiг, а потiм...
Церес вiдкрив очi й втупився у подушку. Сон! Вiн уперше вирвався зi свого сну! Невже вiн уже готовий? Та нi, не може бути. Кей же йому сказав, що вiн зможе вийти лише тодi, коли зможе перебороти себе, коли змiниться всерединi. Невже для цього треба було всього лиш ще раз загинути? Нi, тут щось зовсiм iнше. А може сенс був у тому, щоб знайти собi там друга? I одразу ж втратити. Нi, нiчого не зрозумiло. Жодне iз припущень не витримувало нiякої критики. Чи мiг вiн уникнути смертi? Може й мiг. Чи мiг вiн врятувати дiвчину? Навiть пожертвувавши собою? Хлопець дуже добре встиг вивчити свiй костюм, i пережити такий обвал шансiв не було - в цьому вiн не сумнiвався. Надто вже яскравими були спогади, вiдчуття чужого тiла на руках, вiддача автомата, бiль пораненої ноги... Повернувшись на спину, Тайто втупився у стелю, раз за разом прокручуючи у головi увесь прожитий Там день, i мозок слухняно вiдтворював побачене в пошуках вiдповiдi. В якийсь момент в головi просто не залишилося думок. Тиша, мiсячне свiтло з вiкна, звуки природи iз ботанiчного саду - ось i все, на що вистачило його уваги. Ну i ще на якийсь твердий предмет пiд спиною - уже кiлька хвилин муляє. Витягнувши з-пiд себе залишки розчавленого збиральника, Тайто вже звично висмоктав з нього мiзерний запас каталiзатора... I лише пiсля цього зрозумiв, що зробив!
Пiдiрвавшись iз лiжка, Церес витрiщився на понiвечений корпус робота. Не пробитий, не розрiзаний - просто розчавлений, неначе на нього випадково наступили. От тiльки звiдки вiн тут мiг взятися?! Церес ще кiлька секунд дико озирався довкола, i лише через деякий час зрозумiв, що уже давно прокинувся. Але збиральник пiд ногами нiкуди зникати не поспiшав. What the fuck?! Вiдкривши вiкно, хлопець довго вдихав чисте повiтря, не в змозi забути останнi митi свого сну. А чи сну? Сни не могли перейти в реальний свiт - це казочка для дiтей. А може все це дiйсно був не сон? Може цефи насправдi iснували? Та нi, не може бути! Хоча, з iншого боку, якщо подумати, ефiр був вiдомий i Там. Значить якийсь зв'язок мiж цими двома свiтами все ж iснує! Треба неодмiнно все розiзнати. I в першу чергу - розпитати Кея - вiн точно знає правду!
Почухавши потилицю, Тайто вiдчув якусь неправильнiсть. Не вiрячи своїм почуттям, вiн вкотре пiдiйшов до дзеркала, очiкуючи побачити там своє змарнiле обличчя. Але цього разу реальнiсть трiснула - обличчя хлопця дiйсно не змiнилося, от тiльки очi його були прикритi жовтуватим склом вiзора. Нi, це маячня! Такого не може бути! Вiн нарештi збожеволiв!
Раптом усе збудження наче вiтром здуло, i Церес уже по-новому оглянув свiт перед собою. HUD слухняно викинув список усiх застосованих до носiя заходiв i звично згорнувся в трей, звiльняючи поле зору, а вiзор пiрнув кудись пiд шкiру на лобi. Ще раз оглянувши залишки робота, Церес кинув їх собi в сумку, збираючись показати їх своєму другу, а сам влiгся досипати - не хотiлося порушувати режим.
'Зручно мати свiй нанокостюм, - подумав Церес, влаштовуючись у лiжку. - Тут тобi i автоматична аптечка, i заспокiйливе без обмежень, i антибiотики, i стимулятори, i навiть снодiй... Уа-а-а! I навiть снодiйне.'
Глава 7. Praenoscere et minae. (Прогнози i погрози)
Я вже казав, за що люблю дронiв? Тодi повторю ще раз: вони - нiколи не зрадять. Просто фiзично не зможуть цього зробити. Ось i тепер я в черговий раз отримав пiдтвердження своєї аксiоми. Таємничими диверсантами, якi на мене напали, виявилися уже знайомi менi двiйнята. Але це ще пiвбiди - вони вирiшили пiдставити мене!
Поки я займався порятунком власного носiя, Аналiтик вкупi з IНКом почали дiяти самостiйно, i використали для нейтралiзацiї ворога усi доступнi ресурси. На затримання вiдправили усiх найближчих спайботiв та мiй єдиний квад труперiв, якi патрулювали в порт. Конструкцiя шпигуна не передбачала участь у бойових дiях, тому шанси на затримання оцiнювалися як 50/50. Однак зiткнення не вiдбулося. Побачивши кiлькiсну перевагу ворога, двiйнята припинили обстрiл i спробували втекти. I закономiрно потрапили у натягнуту мiж дронами павутину. Коли ж зрозумiли, що їх от-от вiзьмуть у полон - прийняли отруту. Через десять секунд усе було скiнчено. Iз живих в ангарi залишилися лише ми з Кайєю, але остання уже затихла i майже не дихала. Дрон, що так i не встиг виплутатися iз її волосся, одразу ж забив тривогу. Ось тут i вилiзла проблема - єдиний бiльш-менш придатний для медичних операцiй реплi-танк зараз був зайнятий модифiкацiєю моєї бронi. Довелося пожертвувати власною оболонкою i запихнути в капсулу Кайю. Ледве встиг. Ще хвилина, i мав би на руках iще один труп.
Коли життя випадкового свiдка було в безпецi, ми з Аналiтиком взялися розбирати iнцидент. Наша сутичка, як виявилося, мала на метi не лiквiдувати мене, а (барабанний дрiб) затримати! Тобто двiйнята точно знали, що вбити мене їм не вдасться. Звiдси випливає цiлий список питань, на якi дуже хотiлося б отримати вiдповiдь. Звiдки вони знали, як мене можна нейтралiзувати? Як встигли за такий короткий час пiдготувати диверсiю? Хто їм сказав, що я сьогоднi знiму броню? Як вони зумiли обiйти дронiв? I це лише найочевиднiшi питання головоломки.
Ще один цiкавий факт - їхня зброя була виключно метальною. Тобто вони навiть не збиралися переходити у ближнiй бiй. I при цьому прекрасно знали, що я можу їх пiдстрелити аж з iншого кiнця ангару. Те, що мiй пiстолет вiдправився на модифiкацiю разом iз бронею, вони точно знати не могли - я про це подумав лише в останню мить. Спостерiгати за мною в той момент вони також не могли, бо я сидiв у тiй же капсулi, де нинi плаває Кайя. Може вони свiдомо на це пiшли? Цiлком iмовiрно, бо свою отруту прийняли ще до того, як дрони встигли їх знерухомити павутиною. Виникає логiчне питання: навiщо вбивати Кайю, якщо їхнi тiла уже будуть доказом у мою користь? Значить вони все ж розраховували якось покинути мiсце злочину. Протягнутi попiд стелю волосiнi, аналогiчнi баченим мною у ельфiйському лiсi, дозволяли їм не лише непомiтно пересуватися, але й швидко покинути острiв.
Далi мою увагу привернули деякi деталi їхнього арсеналу. Це були кiлька ножiв та сенбонiв, якi пiсля влучання в цiль можна притягнути до себе. I що цiкаво - вони прекрасно пеленгувалися церковним амулетом. Напевно їх разом зi зразками моєї плотi й кровi збиралися викинути за борт, аби спiвучасники потiм змогли пiдiбрати. Але дрони спрацювали швидко, i нiхто й нiщо ангар не покинуло.
Мене вразила цiла батарея рiзноманiтних склянок, ампул та iнших ємностей iз найрiзноманiтнiшими видами отрути. Тут було все, починаючи вiд грибiв, i закiнчуючи нервово-паралiтичним газом. Саме зразки останнього дали менi шанс врятувати Кайю. Добре, що їм не дали часу застосувати увесь їхнiй арсенал, бо навiть моїх можливостей буде недостатньо, щоб урятувати людину пiсля ТАКОГО.
Але особливо мене зацiкавило те, як вони умудрилися оминути моїх дронiв. Ранiше я вважав, що з таким покриттям заховатися вiд них нереально. Я помилявся. Жоден iз дронiв не бачив, як двiйнята покидали маєток. Вони просто зайшли в свою кiмнату, а через пiвгодини в мене полетiли першi ножi. Нiхто не намагався виловлювати дронiв, або вивчати їх дистанцiйно. I це ще раз пiдтверджує, що мої технологiї для когось уже не секрет. Хто б це мiг бути? Хоча що тут думати - Церква! Iнших кандидатiв просто немає.
Вже закiнчую пiдключати Кайю до систем капсули, коли в ангар влiтає Лашура iз супроводом. Я сумнiвався, чи варто повiдомляти її про iнцидент? Все ж двiйнята були її довiреними слугами, але з цiєю японською культурою я вже нi в чому не був упевнений. А раптом Лашура, як i її пiдлеглi, вирiшить покiнчити з життям самогубством? Про всяк випадок вiдправив до неї не лише павучка, а ще й квад труперiв iз пiдсиленими шокерами.
Спершу Лашура пiдняла крик, i навiть почала кидатися в дрона подушками (дежавю). Вже тодi стало зрозумiло, що вона до нападу не причетна. Але пiсля тривоги усi дрони були переведенi в автономний режим, тому цирк продовжувався ще довго, аж поки на шум не прибiгли решта жителiв маєтку. Помiтивши вiдхилення вiд плану, трупери увiрвалися до спальнi й лише тодi, у повнiй тишi передали моє прохання навiдатися на Су-Ван... Через пiвгодини дiвчат, вбраних лише у нiчнi сорочки, пiд прицiлом привели на острiв. Facepalm! Тодi я взявся переглядати рапорти дронiв, намагаючись знайти причини їх такої поведiнки. I знайшов. В маєтку мало залишатися троє людей: Лашура, Ханлi та Майя. А привели п'ятьох... Пiдходжу ближче. Королеву одразу ж обступають. Беру одну за голову, кручу, верчу (не вiдкручую, я обережно), потiм другу... I дiйсно - вони, тiльки без макiяжу. А хто ж тодi там лежить?
Без зайвих розмов, розгорнув перед гостями екран i вiдтворив запис iнциденту з точки зору того-самого павучка, який сидiв у Кайї на головi. Ракурс постiйно стрибав, але суть показаного зрозумiли усi. Першою оговталася Лашура i одразу ж пiдiйшла до мене.
- Де Кайя? - киваю на капсулу реплiкатора. - Що з нею?
- Стан стабiльно важкий. Отруту розпилили їй в обличчя. Тiло повнiстю паралiзоване. Роботу серця виконує апаратура.
- Вона при тямi?
- Спить.
- Але ти ж її вилiкуєш?
- Я не лiкар, але зроблю все, що в моїх силах.
- Хто це зробив? - голос тремтить, але дiвчинка все ще тримає себе в руках.
- Двiйнята.
- Хто? - не зрозумiла Лашура.
- Хiкарi й Мiзукi. Твої куноiчi. Або хтось дуже схожий на них.
- Це вони тебе так? - королева окинула мою обiлувану тушку з голови до нiг, намагаючись пожартувати.
- Я просто зняв броню. I вони звiдкись про це дiзналися. Тобi щось вiдомо?
- Нi. - вiдповiдає чесно. - Я здивована не менше за тебе.
- Не думала, що твої куноiчi можуть служити комусь iншому?
- Я їм повнiстю довiряю... А куди подiлася твоя вимова?
Зараз ще й мене пiдозрювати почне. Начхати! Зараз мене бiльше цiкавлять мотиви моїх нападникiв. Лашура знає про спецiалiзацiю своїх покоївок, i водночас повнiстю їм довiряє. Я не знавець японських традицiй, але здається там пiсля вбивства сюзерена його слуги, якi допустили це, мали покiнчити iз життям. Чи нi?
- Не вiдволiкайся, я справжнiй. Як довго вони служили твоїм батькам?
- Їхнiй клан десять поколiнь вiрно служив нашiй династiї.
- А дезертири, зрадники серед них траплялися? Ханлi! Вiдстань вiд нього! - прикрикнув я на дiвчинку, коли та почала смикати вартового трупера, намагаючись роздивитися його кiнцiвки.
- Нi. Чому ти взагалi вирiшив, що нападники були з їхнього клану?
Деякий час мовчки стоїмо й дивимося на заповнену реплi-гелем капсулу. Нанiти уже повнiстю проникли в органiзм пацiєнтки i почали приводити його до ладу. Сумно оглядаю кинутий пiд ноги порваний каркас мого майбутнього мiмiкрилу. Труперам довелося буквально виривати його iз капсули, щоб звiльнити мiсце для несподiваної пацiєнтки. Схоже найближчим часом менi доведеться трошки побiгати голяка. Принаймнi поки мiсце не звiльниться.
- Хочеш пiти? - раптом запитує Лашура, i дивиться на мене очима кота зi Шрека. - Ти казав, що тебе тут нiчого не тримає. А тепер на тебе ще й вчинили замах. Я зрозумiю, якщо ти...
- Не зараз. Без шкiри я нiкуди не пiду, а єдина капсула зайнята.
Стоїмо, мовчимо. Я не знаю, про що говорити. Лашура думає, хмуриться. Решта нашої компанiї уже абсолютно без страху обiйшли трупера i намагаються гладити його.
- Ще не передумав брати участь у Турнiрi?
- Нi.
- Ти без шкiри.
- Щось придумаю. А ти що робитимеш? Зникнення Кайї не викличе пiдозр?
- Скажемо, що захворiла. Менi й самiй цiкаво дiзнатися, хто мiг наважитися на таке. Можливо це справа рук Ордену.
- Це не вони.
- Звiдки iнформацiя? - напружилася Лашура, одразу ж забувши про хандру.
- Я знаю все, що вiдбувається в межах Академiї. Вiдомi менi представники Ордену про операцiю не знали.
- Менi потрiбнi iмена.
- Навiщо? Щоб видати себе? Якщо вони щось задумають - ти дiзнаєшся про це першою. А лiквiдувати їх я можу в будь-який момент.
- Це питання державної безпеки. - вперто вiдповiдає королева, i я розумiю, що її не переконати.
- Добре. Тiльки за однiєї умови.
- Знову хочеш вивiдати якiсь державнi таємницi?
- Не показуй його Кайї.
- А що таке?
- Не хочу, щоб вона наклала на себе руки пiсля того, як я ледве врятував її дупу.
- А хто у списку?
- Побачиш.
Iз червоним фонтанчиком кровi, яка застигла химерною хмаркою у густому реплi-гелевi, операцiйний щуп покинув тiло пацiєнтки, залишивши пiсля себе вшиту в серце сiтку кардiо-дублера. На вiдмiну вiд кардiостимулятора, цей iмплантат мiг скорочуватися самостiйно, забезпечуючи рух кровi навiть при пошкодженнi серця. Роботи було ще багато, але тепер це була вже звичайна рутина, з якою впорається i програма.
- Що це за звуки?
- Га?
- Це музика?
Музика? А, ну звiсно: Nightwish - Ghost love score. Люблю, щоб у фонi щось грало. Особливо зараз, коли я вiдрiзаний вiд Iнтернету. Iнформацiйний голод наздогнав мене майже через два тижнi пiсля прибуття. На щастя у мене є чим забити собi голову, тому iнформацiйна ломка найближчим часом менi не грозить. Але вiдрив вiд iнформацiйних потокiв останнiм часом все бiльше дається взнаки, пiдштовхуючи мене до необдуманих вчинкiв - одна катапульта чого варта. Тому я склав собi своєрiдний режим дня, намагаючись тримати усi свої органи чуттiв максимально завантаженими. Без цього втрачається ритм активного життя, коли ти рахуєш кожну секунду, коли живеш хвилинами а не роками. Може я й довгожитель, та до безсмертя менi ще далеко, а тому я не збираюся гаяти час, не спробувавши усi свої надможливостi. I я не хочу пропустити нiчого цiкавого через те, що не був до цього готовий!
- Музика з iншого свiту.
- Сумуєш? - Лашура робить вигляд, нiби спiвчуває менi, але цiкавiсть iз неї так i пре.
- Трохи.
- Напевно було страшно: опинитися невiдомо де. Не думав, що можеш померти?
Дiвчинка хоче страшилку на нiч. Ну, тодi слухай.
- Менi завжди казали, що пiсля смертi на мене чекає лише пекло. Якщо тебе з дитинства навчали боятися пекла - з роками не розучишся...
***
- Значить вiн не тiльки вiдбився вiд двох куноiчi, а ще й охоронницю Лашури врятував?
- Не пiдтверджено. Вони могли приховати факт смертi. Скорiш за все вона дiйсно вижила, але ось так несподiвано, без пiдготовки витягнути її... Це неможливо.
- Його хтось попередив.
- Скорiш за все.
- Розберемося. Не будемо його недооцiнювати. Добре було б узагалi його вiдсторонити вiд конфлiкту.
- Але ж вiн виступить на боцi монархiв...
- Не виступить, якщо момент буде пiдiбрано вдало. Повертайся назад i продовжуй пiдготовку згiдно планiв.
***
Останнiй день перед Турнiром. Уся Академiя хвилюється в очiкуваннi видовища. Лише найвпертiшi учнi зараз сидiли за пiдручниками. Усi iншi готувалися до Турнiру: учасники iнтенсивно тренувалися, а тi, хто не пройшов вiдбiр, уже починали робити ставки на своїх фаворитiв. Звiсно ж одна "житрохопа" королева вирiшила на цьому пiдзаробити. Добре знаючи, як азартнi iгри заводять натовп, Лашура збиралася влаштувала тоталiзатор. Члени учнiвської ради були не у захватi вiд такої iнiцiативи, однак тут скорiше мала мiсце звичайна заздрiсть. Серед усiх високих осiб дiяло просте неписане правило: хто перший встав, того й тапки. Лашура встигла першою, а намагатися видерти у неї заробiток - дурних немає. Особливо, коли на кону стояли просто величезнi суми. Для самої королеви цi цифри були не великi, особливо у порiвняннi з рiчним бюджетом країни, але сам процес заробiтку грошей на чужiй боротьбi приносив дiвчинцi невимовне задоволення. Та й на ремонт Су-Вана бiльше залишиться.
Звiсно ж вона не просто так взялася за цю справу. Дбайливо розпущенi слухи щодо фаворитiв вiдбiрних змагань вже принесли результат - на перервах все частiше можна було почути суперечки мiж учнями. Масла у вогонь пiдливали стенди, на яких щодня показувалися успiхи того чи iншого учня, тому боротьба мiж учнями розгорiлася навiть по за межами Турнiру. Голова учнiвської ради була категорично проти такого свавiлля, але пiдтримки серед членiв ради вона не знайшла. Крiм того Лашура зi своїм тоталiзатором неабияк пiдiгрiвала iнтерес до заходу.
Лiтiя Поучан нiяк не могла зосередитися, коли у неї над головою постiйно бiгають учнi. Ось i зараз, вiдiрвавшись вiд своїх записiв, вона оглянула чергу гравцiв, яка тягнулася через все примiщення до дверей, i далi по коридору. Сама ж винуватиця переполоху сидiла на iншому кiнцi довгого стола, i приймала ставку чергового 'знавця-усiх-хто-виграє'. Поставивши потрiбнi пiдписи й отримавши розписку, клiєнт виходив в коридор, а його мiсце займав наступний. Так продовжувалося вже другий день. За iнших обставин Лiтiя б нiколи не дозволила цiй непосидi займатися своїм неподобством в примiщеннi учнiвської ради, але та оплатила її оренду на термiн до початку змагань, i голова ради мусiла терпiти її присутнiсть.
- Панi Лiтiя, не бажаєте зробити свою ставку?
- Панi Лашура, я цiную Ваш вклад в матерiальну пiдтримку учнiвської ради, однак смiю нагадати, що я виступаю суддею, i не маю права робити ставки.
- Та ну? Значить i iншi члени нашої ради також не мали права цього робити? - вдала здивування дiвчинка.
- Так, а з цього мiсця, будь-ласка докладнiше. - Лiтiя одразу ж насторожилася, почувши про порушення статуту ради.
- Пробачте, але я не можу. - розчаровано зiтхнула Лашура, хитро поглядаючи на дiвчину. - Секрети клiєнтiв розголошенню не пiдлягають. Особливо, якщо це клiєнти королiвства Шатерей...
Довгий язик пiдвiв свою власницю, i тепер вона кусала собi губи за те, що умудрилася проговоритися. Будучи королевою, Лашура нiколи не дозволяла собi видати iнформацiю стороннiй особi. Хiба що вартiсть такої iнформацiї перекриє можливий збиток вiд її розголошення. I в останньому випадку Лашура дуже добре знала цiну як свого мовчання, так i власного слова. Але тут вона сама себе перехитрила. Її пiдвело те, що вона вважала такi дрiбницi загальновiдомим фактом, а могла б на цьому зiграти... Тепер їй залишалося лише уважнiше стежити за своїм язиком.
Незабаром черга пiдiйшла до кiнця i Лашура, у супроводi Хiкарi покинула кабiнет. В руках у неї була цiла папка iз розписками, кожна з яких могла дати молодiй королевi новi можливостi та знайомства, або навпаки - стати причиною великих проблем для азартних гравцiв. Тому такi речi вона не довiряла нiкому, окрiм себе. Повернувшись у маєток, Лашура одразу ж заховала папку в стiл у своєму кабiнетi, i поспiшила на другий поверх до кiмнати Кейнсi.
Кейнсi... В їхню першу зустрiч вона подумала, що вiн просто дуже вправний лицар - це для неї було звично й зрозумiло. Але що бiльше часу минало, то бiльше розкривалося його секретiв. Лицар першого класу, професiйний солдат, талановитий механiк, вождь цiлої армiї механiчних комах, а тепер ще й цiлитель... Хто ж вiн насправдi такий? Прокручуючи в головi усе, що вона дiзналася за час їхнього знайомства, Лашура починала розумiти, чому вiн так жорстко поставив себе пiд час їхньої першої офiцiйної розмови. Лашура на все життя запам'ятала, як Кейнсi вперше показав їй ту потвору. Тепер же виявилося, що їх у нього тисячi! З моменту його появи в цьому свiтi минула лише декада, а в його руках уже достатньо сил, аби захопити Академiю. Страшно навiть подумати, яку армiю вiн встигне створити до кiнця сезону. За iнших обставин Лашура сама б найняла убивць, як це зробив невiдомий. Але була одна причина, через яку королева була згодна пробачити нестерпному пiдлiтку майже все - це було життя Кайї.
Дiвчинi було потрiбне лiкування, але пiсля того iнциденту iз майстернею вiри Академiї уже не було, i залишати Кайю в їхньому лазаретi нiхто не збирався. I хоча хлопець сам зiзнався, що не володiє ремеслом медика, та академiчним цiлителям вiри було ще менше. Якi можуть бути гарантiї, що Кайю там не доб'ють, коли за одну декаду в Академiї сталося вже два напади? Кейнсi-Кей, Лашура нiяк не могла звикнути до цього прiзвиська, не мiг розiрватися мiж Ханлi та Кайєю, а значить одну iз них вiн у будь-якому випадку залишить без охорони. Зважаючи на iнформованiсть убивць, Лашура припускала, що саме це i було їхньою метою - ослабити їхню оборону. Але Кей запропонував iнший варiант. Вiн погодився пожертвувати "капсулою", як вiн називав цю бочку, аби власними силами вилiкувати Кайю.
Оскiльки острiв уже показав себе ненадiйною схованкою, капсулу було вирiшено перенести в кiмнату Кея в маєтку. На прохання королеви хлопець вивiв на поверхню капсули ряд iндикаторiв, по яких можна було спостерiгати процес лiкування пацiєнтки, i навiть зробив передню стiнку цистерни прозорою, але все одно Лашуру не покидало вiдчуття, нiби перед нею стоїть домовина. Бр-р-р!!! I хоч їй було неприємно спостерiгати, як маленькi механiчнi павучки повзають по живому тiлi, раз у раз вганяючи пiд шкiру черговий щуп, але це було краще, нiж дивитися у темний силует по той бiк скла. Просидiвши бiля капсули мало не до самiсiнького ранку, королева запам'ятала усi покази приладiв, i тепер з полегшенням помiтила, як деякi iз iндикаторiв поступово ростуть, повертаючись в зелену зону.
Кейнсi... Учора в Ангарi вони довго думали, що їм робити далi. Хлопець за своє майбутнє абсолютно не хвилювався, а лише час вiд часу пiдправляв роздуми дiвчинки, яка намагалася прорахувати варiанти їхнiх дiй. Пiсля того, як Академiя приховала деталi iнциденту з майстернею, Лашура вирiшила теж не афiшувати факт нападу. По-перше, це може пiдiрвати її iмiдж, по-друге - ще однин скандал може зiрвати презентацiю, а по-третє - iз цих двох тiл уже нiчого дiзнатися не вийде, адже такi вбивцi нiколи не залишають пiсля себе слiдiв, i виглядають абсолютно однаково. I вiн ще умудрився сплутати їх iз Хiкарi та Мiзукi! Невже вiн i досi не зрозумiв, що усi служницi мусять виглядати однаково?! Це стандарт! I убивцi цим користуються - звiдси й схожiсть.
Залишалося лише придумати куди подiти тiла, щоб нiхто стороннiй про це не дiзнався, але виявилося, що Кейнсi вже прибрав їх у якийсь "холодильник". Ну от, ще одне незрозумiле слово... Одразу видно, що вiн не тутешнiй.
Кейнсi... Складалося враження, нiби це не його власне iм'я. Часом його кличеш, а вiн не вiдгукується, узагалi нiяк не реагує. А от на прiзвисько вiн вiдгукується значно охочiше. Скiльки ж у нього iще секретiв? I цi його слова...
***
- Менi завжди казали, що пiсля смертi мене чекає лише пекло. Якщо тебе з дитинства навчали боятися пекла - з роками не розучишся. Тисячi людей, уражених страхом на все життя, будуть нещадно вчити страху своїх дiтей i дiтей своїх дiтей. Людина боїться завжди, вона живе у страху, зi страхом i помирає. Тi, хто використовує страх iнших, стають володарями свiту, хоча й самi бояться не менше. Я ж... Я уже нiчого не боюсь.
- Нiчого не бояться лише дурнi та небiжчики.
- А я схожий на дурня?
***
Вiд роздумiв її вiдволiк писк з боку капсули, i тiєї ж митi одразу кiлька iндикаторiв змiнили свiй колiр iз жовтого на зелений, а iз вершини капсули прогримiв незнайомий, скрипучий голос.
- Що? Агов! Є тут хто?!
- Кайя? - Лашура одразу здогадалася, кому належить голос.
- Ваша Величнiсть! На нас напали! Кейнсi збирається...
- Тихо-тихо, заспокойся. Все вже закiнчилося.
- Ваша Величнiсть, що зi мною сталося? - синтетичний голос хоч i не передавав iнтонацiї, але Лашура буквально вiдчувала розпач дiвчини.
- Тебе отруїли якоюсь гидотою. Я подумала, що тебе небезпечно вiддавати у лазарет, тому тебе перенесли в маєток.
Пiдiйшовши ближче, королева стала навшпиньки бiля капсули i зазирнула всередину. Кайя як i ранiше нерухомо висiла в товщi густої прозорої маси. Нижню частину її обличчя закривала дихальна маска, тому незрозумiло було, чи сама дiвчина говорила, чи щось говорило замiсть неї.
- Ваша Величнiсть, де Ви?
- Я тут, я поруч.
- Чому я нiчого не бачу?! Чому я не вiдчуваю свого тiла?!! Що з моїм голосом?!!!
- Тихо! - гаркнула Лашура, прикриваючи вуха вiд гучних крикiв над головою. - Заспокойся! Припиняй панiкувати й розкажи нормально, що там сталося. Як ти узагалi там опинилася?
Iз розповiдi Кайї королева мало що зрозумiла. Пiдозрюючи пiдлiтка у лихих замислах, вона намагалася вистежити, куди вiн зникав кожної ночi, залишаючи своїх механiчних потвор охороняти Ханлi. Це пояснювало, чому кожного дня Кайя виглядала такою втомленою i роздратованою - цiлими ночами бiгати за привидом! Але що сталося цiєї ночi, вона сказати не могла. Просто в якийсь момент їй нестерпно захотiлося навiдатися на Су-Ван, нiби на вухо хтось шепнув. Тепер зрозумiло, як убивцi змогли пройти на острiв - вона, сама того не пiдозрюючи, провела їх крiзь усi системи безпеки. По дорозi до неї причепився той-самий павук, за яким вона, як виявилося, i ганялася увесь цей час. Ну а далi все сходилося iз показаним Кейнсi "фiльмом", от же ж слова попридумував!
- А коли я зайшла в ангар - вiн напав на мене! Ну, тобто не вiн, а його павук!
- Нападали не на тебе, а на Кейнсi. Двоє убивць пробралися на острiв, а ти просто потрапила пiд роздачу.
- Та що з цим хлопцем таке?! Ви - королева! Вiн - голодранець! Чого ви всi на ньому так зациклилися?! Вiн звичайний нахаба, який нiчого з себе не представляє! Його треба було одразу на шибеницю вiдправити! Чому ми маємо терпiти усi його витiвки?!
- Досi мислиш, як звичайна вулична дiвчинка. - королева сумно похитала головою на прямолiнiйнiсть подруги. - Ти ж бачила, як вiн iз самого початку показує свiй норов. Не задумувалася - чому? Я думала, що це вiн нас просто так залякує, намагається здаватися страшнiшим, нiж вiн є. А насправдi вiн увесь цей час провокував нас.
- Навiщо?!
- Вишукував ворогiв. Дав їм привiд проявити агресiю, а коли вони це зробили... Вiн зустрiв їх iз власним вiйськом.
- Вiйськом? Ти говориш про нього так, нiби вiн якийсь король. - Кайя навiть перейшла на ти, але королева цього навiть не помiтила.
- Еге ж, королева мурах. - Лашура на мить задумалася. - Хоча може й справдi король, цi тварюки i без нього добре плодяться. Я пiдозрювала, що у нього є туз в рукавi, але ТАКОГО навiть уявити собi не могла.
- Тим паче його потрiбно зупинити!
- I чим ти його будеш зупиняти? Нiхто з монархiв не може провести на Святу землю бiльше десяти людей. Навiть якщо усi вони будуть воїнами - скiльки таких набереться?
- А як же варта Академiї?
- А що вони можуть? Їхня робота - пiдтримання порядку, а не вiйна. А у Кейнсi зараз достатньо сил, аби взяти пiд контроль кожного присутнього в Академiї, i нiяка варта його не зупинить. Ти тодi була непритомною, а я бачила, як цi потвори прогризають стiни мого острову, аби дiстатися до ворога. Бр-р-р! З такою силою доведеться рахуватися. I я вже здогадуюсь, хто першим нарветься на його гнiв. Скорiш за все зi мною вiн спiвпрацює лише тому, що я такого приводу йому не давала. I ти не давай.
- Це неподобство! Ну нехай я, але ж Ви, Ваша Величнiсть, не повиннi схиляти голову перед...
- Ось тому я й досi жива, бо знаю, перед ким слiд тримати спину, а кому - вклонитися. Статус королеви ще не робить мене всемогутньою, i без достатньої сили за спиною мої слова нiчого не значитимуть. У нього така сила є, на вiдмiну вiд нас. Повiр, я знаю, про що кажу.
- Якщо вiн такий всесильний та всезнаючий, то що йому вiд нас насправдi треба?!
- Хотiла б я знати...
- Що тепер зi мною буде?! Я тепер назавжди така?!
- Навряд чи. I припиняй уже панiкувати, бо в мене вже вуха в'януть вiд твоїх крикiв.
- Я говорю нормально! Принаймнi намагаюся!
- Ясно. Десь я тут бачила напис "гучнiсть"...
***
День Турнiру. Кульмiнацiя багатоденний старань та безсонних ночей. Момент, коли вирiшується доля бiльшостi молодих лицарiв. Заздалегiдь розставленi вiзири забезпечать глядачам найкращий ракурс, ретельно продумана програма не дозволить нудьгувати, а рiзноманiття випробувань зацiкавлять навiть найбiльш прискiпливих вояк. I головною родзинкою цього святкового пирога стане вона...
Лiтiя Поучан з нетерпiнням чекала на той момент, коли її побачать першi особи великих держав. Вона давно точила зуб на мiсце ведучої, але попереднi роки на цю роль постiйно обирали якихось вискочок. Такий шанс випадає раз у життi, i кожен хотiв зайняти своє мiсце пiд сонцем. Звiсно, це ж не участь у Турнiрi, де треба бiгати, змагатися, вiдбиватися вiд конкурентiв i просто намагатися не збезчестити своє iм'я. Але цього разу вона таки видерла цю солодку посаду! У довгiй боротьбi iз честолюбством аристократiв, вона раз у раз натякала усiм, що окрiм неї iнших кандидатур на цю роль годi й шукати. Адже ведучий, це не просто оратор - це обличчя Турнiру, вiд якого залежить успiх видовища. Та й загроза форс мажорних обставин, особливо у свiтлi останнiх подiй, була як нiколи високою. Умiння кiлькома словами повернути неприємностi на свою користь було саме тiєю козирною картою, яка й подарувала їй честь вiдкривати Турнiр. Якби не це - вона б так i залишилася у пам'ятi поколiнь лише як талановитий органiзатор. Тепер же цi пихатi аристократи, наляканi можливою вiдповiдальнiстю за зрив заходу, самi подарували їй ключi до власного щастя!
До початку дiйства залишається менше години. Всi дiючi особи займають свої мiсця, обладнання перевiрене й готове до використання, будь-якi несподiванки виключенi. Пора б уже i самiй починати готуватися. Зайшовши у гардероб, вона ще раз iз задоволенням подивилася на своє парадне вбрання.
Зшите iз чорного Кармiнського шовку, вишита срiбною ниткою, це плаття лише вiддалено нагадувало шкiльну форму, i не менш вiддалено - строгу офiцiйну мантiю. Звужена в талiї, iз рукавами-крилами та довгим подолом вона надавала фiгурi дiвчини стрункостi, i пiд час руху тягнулася за нею в повiтрi шлейфом, нiби хвiст комети. Прикрас було мiнiмум: сережки та кольє - на бiльше власних заощаджень уже не вистачило. Але й цього було достатньо, аби привернути увагу протилежної статi. Для бiльш близького знайомства було Хавонiйське мереживо, яке прикривало вирiз на грудях, залишаючи простiр для фантазiї.
Це вбрання обiйшлося їй в кругленьку суму, i готувати його доводилося в умовах суворої секретностi, що також було непросто. Нiхто не повинен був навiть запiдозрити, що вона уже давно все продумала. А коли це зрозумiють - буде вже пiзно. Вони просто змушенi будуть сприймати її як рiвну. Не буде бiльше зверхнiх поглядiв! Не буде бiльше непристойних пропозицiй та контрактiв! Тепер вона сама обиратиме свою долю!
Скинувши iз себе абсолютно все, дiвчина почала одягатися. Будь-яке iнше плаття подiбного крою одягнути без сторонньої допомоги практично неможливо: безлiч гачкiв, шнурiвок, ґудзикiв... Без помiчницi не обiйдешся, а значить i секрет зберегти не вдасться. Однак майстер, у якого вона робила замовлення, ледве почувши, для чого це плаття призначено, запропонував їй випробувати одну дуже хитру застiбку, яка значно прискорювала процес, дозволяючи вдягнутися майже миттєво. Помiчник майстра назвав її дивним словом 'змiйка'. Спершу дiвчина обурилася - носити на собi якусь змiю, та ще й привселюдно?! Але непорозумiння швидко вирiшилося, щойно вона побачила цей винахiд: двi сплющенi металевi спiралi йшли по самiсiнькому краю тканини, чiпляючись одна за одну сплющеними дiлянками. Спершу Лiтiя подумала, що така застiбка на нiй одразу ж розiйдеться, але коли майстер запропонував їй спробувати цю штуку на мiцнiсть - сумнiви вмить випарувалися. Як би дiвчина не намагалася, зламати застiбку їй так i не вдалося. Лише протягнувши уздовж неї непомiтний повзунок, можна було розвести краї тканини. Винахiд їй настiльки сподобався, що вона без вагань замовила собi цю застiбку. Лiтiя навiть хотiла залишити на переробку свою шкiльну форму, щоб майстер пiдшив i її, та тiльки грошей уже не вистачило.
Перш нiж вдягатися, слiд було пiдготувати застiбку, як i рекомендував їй майстер. Обережно пройшовшись по металевiй спiралi недогарком воскової свiчки, Лiтiя кiлька разiв провела повзунок по всiй його довжинi, щоб змастити механiзм. Спершу бiгунок тягнувся туго, хрипiв i постiйно заклинював. Лише потiм, коли все запрацювало як слiд, дiвчина увiйшла в плаття, повнiстю видихнула все повiтря й обережно потягнула повзунок догори. З тихим клацанням 'змiйка' запечатала дiвчину всерединi вбрання. Заправивши бiгунок пiд складки тканини, Поучан ще трохи покрутилася перед дзеркалом. Застiбка зливалася зi срiбним вiзерунком, надiйно стягуючи краї тканини не гiрше за шнурiвку корсету. Скоро, дуже скоро настане її зоряний час!
Тепер слiд нанести легкий макiяж. Тiльки обережно, щоб пудра не осiла на плаття. Пiдвести очi, поправити зачiску. Бiльше нiчого не треба, бо можуть помiтити завчасно. Капнувши собi парфум на кистi рук та шию, вона накинула поверх плаття звичну учнiвську форму i вiдправилася до Арени, де й буде проходити головна частина дiйства. Йти було недалеко, однак з кожним кроком рухатися було все важче. Не тому, що верхнiй одяг заважав, чи пiд ним було надто жарко. Навпаки - ранкова прохолода все ще змушувала кирпатий носик мерзнути, а окуляри - запотiвати. Але тiло поступово все менше слухалося своєї хазяйки. Спершу не було нiчого особливого: прискорене серцебиття, стало трохи важче дихати... Усе це можна було списати на хвилювання. На пiвдорозi тiло почало ломити, наче пiд час застуди. Поучан дуже уважно слiдкувала за своїм здоров'ям, тому могла iз впевненiстю сказати, що це не хвороба. Невже хтось захотiв зiрвати Турнiр? Невже хтось вирiшив ось так зайняти її мiсце?! Нi, нехай краще Турнiр узагалi не вiдбудеться, але вона свого доб'ється!
Прискоривши крок, дiвчина з новими силами вирушила назустрiч натовпу. Поруч все частiше проходили ученицi, а персонал Академiї iз заздрiстю поглядав на них. Лiтiї здавалося, що усi погляди зосередженi саме на нiй, i вiд цього щоки аж горiли. Чи не вiд цього? Зробивши вигляд, нiби вона поправляє окуляри, дiвчина торкнулася власного лоба. Так i є - температура зросла. Її отруїли? Не схоже, iнакше б вона навiть не вийшла зi своїх апартаментiв. Чому ж вона себе так дивно вiдчуває?
- Що сталося, красуня? - знайомий солодкий голос поруч змусив дiвчину здригнутися, а покладена на плече долоня - зацiпенiти.
- Нiчого, наставниця Мiзайя. Збираюся з думками.
- Як завжди суто формальна вiдповiдь... Тобi варто бiльше уваги придiляти вiдпочинку, а то так i потонеш серед своїх паперiв та указiв.
- Дякую, наставниця Мiзайя, я подумаю над Вашою пропозицiєю.
- Подумай-подумай... А якщо надумаєш - звертайся. У мене є цiла купа хороших iдей...
Останнi слова, сказанi прямо на вушко, мало не змусили дiвчину сiсти на землю. Пославши Лiтiї повiтряний поцiлунок, наставниця юркнула у натовп, а дiвчина iще цiлу хвилину намагалася заспокоїти дрижаки по всьому тiлу. Наставниця Мiзайя... Якщо подумати, то це дiйсно могла бути вона. Ця гiперактивна бiсексуалка уже давно кинула на неї око, але щоб отак...
Вирiвнявши дихання, Лiтiя знову вирушила в дорогу. Через цю несподiванку вона уже втратила кiлька хвилин. Але тепер, знаючи, чого очiкувати, дiвчина уже з новими силами почала себе накручувати на успiх. Нiщо не зiрве Турнiр! Нi потоп, нi вiйна, нi навiть пiдступний план наставницi Мiзайї не стане їй на завадi! Бiльше нiяких затримок, нiяких розмов, тiльки робота!
На ходу роздаючи останнi iнструкцiї, Лiтiя швидко просувалася повз реквiзит для шоу. Вiдлiк пiшов на хвилини, тому затримок бiльше бути не могло. Зайшовши за кулiси, вона дозволила Лапiс привести її зачiску в порядок.
Наставниця Мiзайя... Значить вона вирiшила пiдштовхнути її до близькостi? Ну що ж, на цьому теж можна зiграти! Випроставши плечi, Лiтiя Поучан плавним рухом зiрвала з себе окуляри i скинула учнiвську форму. Навiть не скинула, а вислизнула з неї, нiби метелик iз кокону, випроставши пишнi крила-рукави. Усi присутнi одразу ж звернули увагу на те, як голова учнiвської ради вмить перетворилася iз сухої й суворої старшокласницi на... А от на кого вона перетворилася - думки у кожного були свої. Дiвчата, i навiть дорослi жiнки iз персоналу заздрiсно поглядали на красуню, яка зараз буде вiдкривати Турнiр.
Нарештi заграли фанфари, i трибуни стихли. В небо пiднялися iлюзiї лицарiв, аби розпастися iскристим туманом над подiумом. Лiтiя йшла, нi - пливла крiзь нього, приковуючи до себе погляди усiх присутнiх. Молодi дiвчата, i навiть принцеси iз квадратними очима дивилися на несподiвану метаморфозу, у хлопцiв заблистiли очi й потекла слинка. Натовп завмер у передчуттi, не в змозi вiдвести очi. Лiтiя ще кiлька секунд дозволила собi понiжитися пiд водоспадом iскор, i лише потiм, глибоко вдихнувши, щоб мереживо спереду пiшло прозорою хвилею, дуже м'яким голосом почала свою промову:
- Сьогоднi ми зiбралися...
***
Cиджу у роздягальнi, чекаю на свiй вихiд. Церес теж тут, як i iншi нечисленнi хлопцi - вони тут виступають не як повноцiннi спортсмени, а бiльше як товар, тому й бiгти будуть окремо вiд дiвчат. Менi байдуже, а от Тайто зараз не по собi. Вiн хлопець сiльський, до такої масової уваги не звик, а тому зараз його показники стрибають наче скаженi. Порадив йому послухати музику - в симуляцiї вiн часто засиджувався бiля радiоприймачiв, по яких крутили якiсь енергiйнi мелодiї. Дуже вже сподобалися йому електроннi композицiї. Знаю, що ефект сумнiвний, але стимуляцiю через костюм вмикати не хочу, iнакше вiн до самого початку змагань поводитиметься наче овоч. В нашiй групi двоє так уже вилетiли - хтось з вечора напоїв їх сонним зiллям, i вони ледве допленталися на стадiон. Звiсно ж нi про яку участь i мови не йшлося. Краще вже взагалi не брати участi, а нiж вийти на старт, i одразу ж звалитися. Над Тайто теж спробували так пожартувати. За iронiєю долi капосником виявився один iз тих типчикiв, якi над ним насмiхалися ранiше. Сам вiдбiр не пройшов, так ще й iншим вирiшив завадити! Невдало. Дуже невдало. Настiльки, що Цереса мало не дисквалiфiкували за неспортивну поведiнку. Добре, що вiн зумiв довести свою правоту. Мене ж така його поведiнка засмутила. Я й сам часом поводжусь не краще, але я принаймнi не вибиваю своїм спiвбесiдникам... зуби за таку дрiбничку. Надто вже рано вiн дорвався до цiєї сили. Тепер я мушу негайно спустити його на землю, аби вiн не зазнався. А все так добре йшло...
Клятi найманцi! Через них я втратив контроль над симулятором, i хлопця викинуло в реальнiсть. I нiби цього було мало, вiн ще й умудрився зламати свого дрона-наглядача! Ось це уже був серйозний прорахунок, прикрити який було нiчим. Тайто виявився хлопцем тямущим i одразу зрозумiв, хто зробив йому такий "подарунок". Коли вiн учора прибiг до мене iз трупом дрона в руках, я вже готувався до найгiршого. Але вiн зробив лише одне:
- Це ж були твої спогади? - запитав вiн, показуючи менi уламки дрона. - Ти справдi все це пережив?
Я лише кивнув у вiдповiдь. I все. Ось так i зриваються наполеонiвськi плани. Втiм, був у цiй ситуацiї i плюс: я не був упевнений, що встигну за нiч закiнчити роботу, i збирався активувати його НК уже пiд час нашого змагання, зробити йому сюрприз. Сюрприз не вдався, зате тепер я мав цiлий день, щоб уже вiдкрито, не приховуючись, завершити пiдготовку костюму i не боятися, що той зжере свого носiя. Тому сьогоднi Церес уперше за останню декаду мiг нормально виспатися.
Так, Турнiр це не просто шкiльне змагання. Це серйозний захiд, на якому лицарi та майбутнi претенденти показували себе та свої здiбностi. Конкуренцiя мiж учасниками була дуже серйозною, оскiльки це був єдиний шанс безродних отримати вигiдний контракт, якщо не в монарха, то принаймнi у якогось мiсцевого князька. Звiсно стороннiх на Святу землю не впускали, але зацiкавленi особи тут мали свої очi. Останнi кiлька днiв спайботи буквально розривалися, вишукуючи серед вивезених iз Академiї предметiв таємну переписку. При чому листувалися не лише монархи, але i їхнi слуги, часто по за спинами своїх володарiв. Заради того, щоб отримати список перспективних лицарiв, знатнi роди готовi були зi шкури лiзти. Дехто з них навiть не став дочiкуватися результатiв Турнiру, пропонуючи контракт ще до його початку. Менi теж прийшла парочка запрошень, i навiть одна погроза iз шантажем - збиралися сповiстити Лашуру про те, що я нiби-то готую проти неї змову. Лашура перехопила усi листи, але мої спайботи не даремно жеруть свою органiку: нахаба перечепився на сходах ще до того, як лист дiйшов до адресата. Сподiваюся бiльше таких розумникiв не буде, iнакше велика кiлькiсть нещасних випадкiв приверне непотрiбну увагу.
Але то справи учорашнього дня. Нинi ж я насолоджувався найкращими ракурсами з церемонiї вiдкриття Турнiру, якi передавали менi мої маленькi помiчники. Знаючи, що усе це спланувало i пiдготувало лише кiлька учнiв, мимоволi переймаєшся до них повагою. А особливо до Лiтiї Поучан, яка на своєму горбу тягнула усю органiзацiю, та ще й виконувала свої прямi обов'язки, як голови учнiвської ради. Але це ще не означає, що я пробачив їй ту пiдставу iз Турнiром. Ось до речi i вона сама - виходить у параднiй мантiї на трибуну. Величезнi екрани вiдображають її палаюче обличчя. Збоку могло б здатися, що дiвчина просто хвилюється, але ж я знаю, що це не зовсiм так, хе-хе-хе. Давай-давай, ширший крок, не сутулься, ось так!
- Сьогоднi ми зiбралися тут, щоб побачити народження нашого майбутнього. - а голосок у неї впевнений, навiть гарний, якщо брати до уваги її стан. - Королеви та Королi! Панi та панове! Ласкаво просимо на Лицарський Турнiр!
Iнша на її мiсцi уже б корчилася, а ця ще тримається. Ну, нехай стоїть, нехай терпить. Препарат у мене довгограючий - вiдпустить не скоро. Може навiть завтра. Муа-га-га!
А тим часом унизу розвивалося чергове дiйство. Сьогоднi Арена перетворилася на справжнiй олiмпiйський стадiон. I я не жартую - масштаби дiйства, як для цього свiту, вражають. Не зважаючи на загальну примiтивнiсть побуту, тут цiнують хороше видовище, i вмiють його робити. З певним ухилом, звiсно ж, але воно i зрозумiло. В такiй сумiшi культур золоту середину просто не знайдеш, тому органiзаторам доводилося викручуватися, включаючи в одну й ту ж дiю одразу кiлька сенсiв. Особливо менi сподобалися танцюристи, якi кружляли по всiй площi заповненої ефiром Арени, залишаючи пiсля себе рiзнокольоровi шлейфи свiтла й виписуючи ними хитромудрi символи та вiзерунки. Якщо дивитися уважно, то можна було помiтити, що насправдi танцюристiв лише троє-четверо, а всi iншi - лише їхнi вiдображення. Але усе було пiдiбрано i вивiрено настiльки точно й хитро, що здавалося, нiби їх там унизу з пiвсотнi. Для бiльшостi глядачiв це було просто захоплива вистава, але для тих, хто вмiв читати мiж стрiчок, одразу було зрозумiло, хто тут за що вiдповiдає, i кому чим завдячує.
Нарештi настала i наша черга. Учасники виходять на Арену, займаючи свої мiсця. Потужнi телескопи, встановленi на оглядових вежах, проектуючи на велетенськi iлюзорнi екрани зображення кожного iз учасникiв. Неймовiрно, вони навiть за допомогою дзеркальної технiки умудрилися видати нормальну картинку! Цiкаво, як вони будуть спостерiгати за нами на вiдстанi? Я теж виходжу. Краєм ока поглядаю на свого сусiда - котрийсь зi знатних. На мене уваги не звертає. I це добре, бо виглядаю я зараз, м'яко кажучи, не дуже.
Вчора я цiлий день ходив у тiй клятiй лiвреї, що Лашура видала менi в перший день. Навiть рукавички зняти не мiг - в мене ж пiд одягом голе м'ясо та сухожилля! Думав трохи попрацювати над новою оболонкою. Не вийшло, приперся Церес i почав мене пиляти щодо готовностi його НК. Добре, що вiн був збуджений i не почав задавати незручнi питання. Так чи iнакше, а за створення нової шкiри я взявся майже опiвночi. Проблема була в тiм, що свої старi оболонки я демонтував i вiдправив на переробку, а зробити нову не встиг - щоб урятувати Кайю незакiнчений вирiб довелося виривати з м'ясом, iз основою, псуючи унiкальне обладнання! Я довго намагався реанiмувати бодай щось, але все було марно. Вдруге вiдростити на собi мiмiкрил я уже не встигну - органiзм тупо загнеться ранiше, нiж я отримаю основу, а єдина система життєзабезпечення зараз пiдключена до Кайї. Все, на що мене вистачило, це натягнути на себе товстий шар мiомерiв, якi мали виступати основою для мiмiкрилу. Далi я взявся шукати альтернативу. I я її знайшов!
Мої буци! Точнiше не мої, а мого носiя. Не зважаючи на те, що вони були зробленi зi штучної шкiри, для змагань вони пiдходили значно краще за видане учасникам Турнiру взуття. I безкiнечно краще за лакованi туфлi з пiдборами та мереживом, ох ти ж гидота яка, в яких я цiлий день бiгав. Тодi я й подумав: а чому б не зробити й собi щось таке? Я маю на увазi не взуття, хоча воно менi теж знадобиться, а сам матерiал. Штучна шкiра тому й називається штучною, бо на дотик i вигляд нагадує справжню. Нiколи б не подумав, що буду натягувати на себе дерматин, але радикальнi часи вимагають радикальних рiшень!
Перший мiй вирiб дуже нагадував звичайний комбiнезон, тiльки iз пришитими шкарпетками i рукавицями. Могло навiть скластися враження, нiби з когось дiйсно зняли шкiру. Це враження було оманливе, i секрет розкривався одразу ж, щойно ти торкався його поверхнi. Якщо на вигляд вiдрiзнити його вiд справжньої шкiри було вельми складно, то на дотик пiдмiна була очевидна - надто жорстка, нееластична й тонка. Друга версiя навпаки, мала надмiрну товщину й псувала менi фiгуру, на яку заглядалися не лише жителi маєтку, а й половина мого класу.
Бiльш-менш справжньою виглядала лише дев'ята спроба. Вона мала усi фiзичнi параметри реальної шкiри, i навiть була просочена капiлярами iз червоним барвником - на випадок, якщо отримаю мiлкий порiз або iншу травму. Поки я не перевищував фiзичнi параметри звичайної людини, все було прекрасно. Та щойно я переходив у режим сили або швидкостi - шкiра йшла хвилями. Наче її обдувають феном. Вона розтягувалася, деформувалася, сповзала... Секунду-другу таке потерпiти можна, якщо потiм у мене буде достатньо часу, аби все поправити. Але якщо працювати в повну силу, шкiру буквально зриває. На пробу я пробiгся навколо маєтку - ледi Майя ледве знову не знепритомнiла. Одна справа, коли до тебе приходить хлопчик iз побитими колiнами. I зовсiм iнша, коли вiн увесь залитий кров'ю i схожий на зомбi. Краще б я уже голяка ходив, анiж носити на собi такий дефектний вирiб.
Вирiшення проблеми пiдказала видана для змагань унiформа. На перший погляд нiчого особливого: широкi шорти та... Не знаю, як це правильно називається - юката, здається. Так мiг би виглядати юнлiнг iз Зоряних Вiйн. Суть в тому, що цей одяг був достатньо широким, не сковував рухи. I добре захищав тiло вiд вiтру та холодного, вологого лiсового повiтря. Це було дуже важливо, оскiльки маршрут пролягав не лише через лiс, але й через спецiально вiдгородженi дiлянки Академiї, де iмiтувався рельєф рiзних країн. Перепад температур без такого одягу мiг суттєво сплинути на кiнцевий результат. Знатнi особи могли собi дозволити одяг iз високоякiсної тканини, iншим же дiставалися бiльш дешевi аналоги. Я до свого одягу взагалi торкатися не спiшив, виявивши на ньому вже знайомi менi чарiвнi печатки - подумав, що це презент вiд нової колеги нашої органiзаторшi. Натомiсть я зробив iнакше: замiнником були обтягнутi лише руки й ноги, а тулуб прикривався копiєю виданого одягу, яка i скрiплювала цi елементи докупи, i приймала на себе бiльшу частину навантажень. Якщо пiдсилення не перевищить потрiйне - дiстануся фiнiшу цiлим i здоровим. Та й знiмати таке маскування по частинах простiше.
Однак був один фактор, який псував менi усi плани - Вах Ханлi. Обов'язки по охоронi з мене нiхто не знiмав, тому менi доведеться крутитися поруч iз нею в зонi видимостi, аби швидко прийти на допомогу. Сама дiвчинка, познайомившись того вечора iз моїми помiчниками, була абсолютно впевнена у своїй безпецi. Я ж зi свого боку вiдрядив на її охорону майже пiвсотнi щойно вирощених юнiтiв та свiй єдиний квад труперiв - максимум того, що мiг собi дозволити, без втрати контролю над територiєю Академiї. Але Лашурi цього не поясниш, вона хоче бачити мене поруч зi своєю пiдданою. Домовилися на тому, що я бiжу попереду винахiдницi й розчищаю їй дорогу, а в разi небезпеки кидаю усе, й бiжу до неї. Був у такiй домовленостi i плюс: я бiжу нормальним маршрутом, а не варiантом для 'слабкої статi'.
Вiдмашка, i усi учнi рвонули з мiсця. Хтось одразу ж вирвався вперед, дехто отримав пiднiжку ще на стартi й тепер шкутильгав у самому хвостi. Ханлi, як ми i домовлялися, не рвалася вперед. Для неї важливiше дiйти до фiнiшу живою i здоровою. Я ж пiдтримував звичайний для людини темп, навiть не пiдключаючи синтетику.
Три кроки - вдих, три кроки - видих. Не розмовляти на ходу. Не збивати темп i дихання. Можна хiба що зменшити крок, але пiдтримувати темп потрiбно не зважаючи нi на що. Ось головнi правила будь-якого марафонця.
Не всi учнi цi правила знали, швидко вибиваючись iз сил i зупиняючись на узбiччi дорiжки. На них уваги не звертали, це аутсайдери. А от iз витривалими була вже iнша розмова. Я чув, як четвiрка дiвчат планували збити iз дистанцiї одну iз фавориток. Подумавши, що i проти мене можуть утнути щось таке, я вiдправив кiлькох дронiв уперед по курсу. Якщо на мене там i чекатиме засiдка, я зможу її обiйти, ширина маршруту це дозволяє. Звiсно за умови, що у них немає уже знайомих менi iндикаторiв. Виявилося, що на виданому нам одязi теж висiли сигнальнi печатки, по яких легко знайти кожного бiгуна, якщо вiн вирiшить зрiзати дорогу. Я грiшив на ту пiдозрiлу церковницю, але вже на стартi менi пояснили, що це обов'язкова умова для всiх. Перевдягатися я не мiг, аргументуючи це тим, що видане вбрання не пiдiйшло по розмiру, тому довелося брати цi лахи iз собою. Тепер зрозумiло, чому Церес вчора так просив мене, щоб я проявив його НК - не хотiв бiгати голяка, коли скине iз себе мiчений одяг.
Ще одним способом виявити махлювальникiв була сигналiзацiя уздовж траси. Якщо виходиш за межу - дисквалiфiкацiя. Скорiш за все саме це зi своєю конкуренткою збиралися зробити тi дiвчата. Ну i грець iз ними - Турнiр, це не спорт, i чесно тут змагатися нiхто не буде. Цiкаво, як це має поєднуватися iз лицарським кодексом, яким так грiшила Кайя? Хм, чи може саме на це i був розрахунок: подивитися, як кандидат зумiє викрутитися, не порушуючи кодекс? Треба буде простежити за ними.
А ми тим часом пiдiйшли до першого випробування. Прохiд перекривала стiна iз кабiнок. Тут нiчого особливого: забiгти в кабiнку, вирiшити головоломку, дiстати ключ i вiдкрити собi прохiд далi. Глядачi могли спостерiгати за процесом через складну оптичну систему, змонтовану на стовпах по обидва боки проходу. Один iз дронiв залiз подивитися, як воно там влаштовано, але окрiм фотопiдсилювача та дзеркал нiчого бiльше не побачив. Невже все це просто величезний перископ?! Ги-ги, я потрапив у стимпанк!
А ось i перша каверза - попереднiй учасник засунув у щiлину для ключа шматок гiлки. Дилетант! Деревину можна витягнути. Значно краще буде закласти отвiр листям - воно гнучке, легко забивається в щiлини i не витягується. А потiм пiдсипати землi. Ось-так! Ну, успiхiв тобi, мiй наступник!
Переходжу на iнший бiк, i бачу пиловий хвiст Цереса. Хм, вiн що, дiйсно збирається бiгти хлопчачу трасу? Своїми силами? Це не серйозно! Треба буде сказати йому, що у нас буде зовсiм iнший маршрут. Я саме знайшов на картi смугу перешкод для тренувальних обладункiв - для нас пiдходить майже iдеально, окрiм кiлькох дiлянок, але так навiть цiкавiше.
Один кiлометр, двi засiдки, одна дисквалiфiкацiя. Такi були результати наступного вiдрiзку. Попри очiкування, бiгуни не розтягнулися уздовж траси, а продовжують рухатися невеликими групками по троє-четверо чоловiк. Ось уже i альянси утворилися. Швидкiсть руху також упала. Щось менi пiдказує, що далi гонка взагалi перетвориться на виживання. Не знаю як, але Тайто теж це помiтив, i залiг десь у хащах попереду, прямо перед засiдкою. Я теж вирiшив не свiтитися, i пiшов через хащi.
Як я й пiдозрював, вже знайома менi четвiрка мала iндикатори. На щастя радiус їхньої дiї був навiть меншим, нiж у Церковних амулетiв, тому Церес i досi залишався непомiченим. А от iнша моя знайома - нi. Цi дурепи вирiшили напасти на Ауру Шурiфон. За що й отримали по головi. Дiвка виявилася бойова, i швидко дала зрозумiти, хто тут лев, а хто - шакали. От тiльки на те вони й шакали, щоб нападати зграєю. Виникла патова ситуацiя. Аура була краще пiдготовлена, але її суперникiв було четверо. Зрозумiвши, що викинути конкурентку їм не вдасться, цi четверо просто не давали їй бiгти далi. Поки одна чiплялася за ельфiйку, iншi починали бити. Судячи iз синякiв, кiлька таких сутичок у них уже вiдбулося. А усi iншi учасники спокiйно собi пробiгають повз, нiби нiчого особливого не сталося. У однiєї я навiть побачив посмiшку. Не люблять тут ельфiв.
Пiдходжу ближче i залягаю бiля Цереса.
- Допомогти хочеш? - питаю в нього, а сам спостерiгаю за ситуацiєю.
- Так. Дуже вже це нагадує один момент у моїх... У моєму снi.
- То чекаєш чого? Вперед, рятуй принцесу свою.
- Їх видно iз наступної вишки. Нехай ще трохи вiдiйдуть, от тодi можна буде їх розкидати...
- Поки чекатимеш ти, покалiчать її. - час навчити його розраховувати на власнi сили, а не спихати все на НК. - Побiгли, познайомимося. Костюм не потрiбен тут. Прихопи пiску в жменю.
Виходжу з кущiв i, поки вiн нiчого не сказав, пiдтюпцем бiжу вперед. Цересу нiчого не залишається, як повторювати за мною. Часу у нас не багато, через кiлька хвилин тут буде Ханлi, а значить небезпеку слiд усунути ранiше. Знаками показую парубку що робити далi. Пропускаю його вперед. Робимо вигляд, нiби пробiгаємо повз компанiю. По дорозi нiби зумисне штовхаю ельфiйку. Хулiганки посмiхаються. А поки їхня увага зосереджена на менi, Тайто пробiгся ще трохи i рiзко повернув назад. Торкнувши одну iз нападниць за плече, вiн змушує її повернутися, i в той же момент жменя пiску потрапляє їй в очi. Мiнус один. Поки сусiдка постраждалої повертається до нової загрози, я розганяюся їй назустрiч. Подруги намагаються її попередити, та знову повертається до мене, але я уже стрибнув i, вистрiлюю обома ногами вперед. Маса у мене - будь здоровий, тому дiвку просто склало навпiл i винесло далi по алеї. Встане не скоро. Мiнус два. Тепер перевага на нашому боцi. Двоє останнiх хулiганок це розумiють i одразу ж намагаються чкурнути. Однiй Церес пiдсiкає ноги, а другiй в голову прилiтає щось трухляве - це Аура постаралася. Без зайвих розмов пробиваємо кожнiй в живiт i викидаємо за межi траси. Правила? Толерантнiсть? Побили дiвчат? Нiчого не знаю. З такими покидьками тiльки так i треба. Iнакше вони не розумiють.
Били ми продумано, тому синякiв на тiлах не залишиться, а бiльше доказiв нам не пред'являть. Та й Аура добре спрацювала: одразу все зрозумiла, i не задавала дурних питань.
- Пробiжимося за компанiю? - запитує нас ельфiйка, а я дивлюся на Цереса, як автора iдеї.
- Iз задоволенням, тiльки у нас iнший маршрут. - з натяком вiдповiдає той, i теж подивляється на мене, немов запитуючи, а я киваю у вiдповiдь.
- Ну то побiгли!
Бiжимо разом, паралельно. Аура в центрi, робить вигляд, нiби їй байдуже, але ж я бачу, як вона зиркає на нас. Цiкаво їй, що ми з неї хочемо. Усi iншi хлопцi уже давно пробiгли далi, не звернувши уваги, а тут...
- Я їх не знаю. - раптом заговорив Тайто. - Якого вони року?
- Сьомого. Випускницi. Найманки. - уривчасто вiдповiдає ельфiйка, намагаючись не збити дихання. - Тому й напали.
- Ясно.
Ох, Тайто-Тайто, що ти робиш? Та вона ж на пiвголови вища за тебе, старша за тебе, а на десерт - принцеса цiлого клану. Нiчого тобi тут не свiтить. Хiба що синяк пiд оком.
Другий контрольний пункт. Тут iще немає вiдгалуження для хлопцiв, тому проходимо разом. Цього разу завдання було вельми складним, принаймнi для мене: прочитати уривок тексту i набрати iз дерев'яних дощечок назву твору. Ось тут i вилiзла особливiсть мого пiдходу до навчання: я сканував усi книги, але не читав їх. А тут, судячи з усього, написаний переказ прочитаного, а не оригiнальний текст. Церес iз Аурою вправилися швидко, а от я завис. Довелося пiти iншим шляхом, i пригадувати свої навики ведмежатника.
Увiмкнувши вiзор, я почав переглядати усi присутнi тут дощечки. Кожна iз них складалася iз двох склеєних разом пластинок, на внутрiшнiй частинi яких були нанесенi печатки. Я не бачив їхнього енергетичного вiдбитку, але обмацування їх сенсорними блоками дозволило скласти приблизну картину кожної дощечки. Тепер треба було знайти закономiрнiсть. Переходити мiж кабiнками не заборонялося, щоб неосвiченi бiгуни часом не створили затор, тому картина прояснилася швидко. Скрiзь вiдчувалися кiльця рiзного дiаметру та товщини. Перше, про що я подумав, це скласти картки таким чином, щоб їхнi печатки перекрили якомога бiльшу площу. I це спрацювало! Вимкнувши вiзор, я подивився на отриману назву твору: "Магiя схiдної Каренцiї. Початковий курс." Треба ж таке! Я думав, що це буде якийсь художнiй твiр.
Вже вiдкриваючи дверi бачу у сусiднiй кабiнцi Ханлi - дiвчинка щойно прибiгла i зараз вiддихувалася, перш нiж братися за розв'язання задачi. Доведеться рухатися швидше, щоб на наступному контрольному пунктi вона не вирвалася вперед. Перейшовши на iнший бiк, я застав обох моїх супутникiв. Аура незадоволено зиркнула на мене, але нiчого не сказала, просто побiгши далi.
- Чого затримався?
- Вчуся недовго я. Книги про такi зроду не чув.
- Ти що, вгадував?
- Так.
- Ну ти й щасливчик!
Еге ж, щасливчик... Попрацюй трохи iнженером, i в тебе теж зi зламом замкiв проблем не буде. Але ми дiйсно сильно вiдстали вiд своїх однокласникiв. За повiдомленнями розвiдникiв, дехто iз мого потоку уже вибився у трiйку лiдерiв, а це вже дуже серйозна заявка.
Поступово набираючи швидкiсть, ми почали прориватися вперед. Аура теж розганялася iз нами. Ми вже перейшли вiдмiтку у двадцять кiлометрiв за годину, а вона не вiдставала! Добре йде дiвка!
Але далi подiї почали розвиватися швидко й не по сценарiю. Дрони засiкли велику групу людей попереду. I це явно були не учасники Турнiру - усiх жителiв Академiї вони уже знають, а цi обличчя в камери потрапили вперше. Випадково вони тут з'явитися не могли, поблизу немає жодного селища. Iдентичний ззовнi, їхнiй одяг не мав маячкiв, а прихована у рукавах зброя як би натякала на недружнi намiри. На трасу вони вийшли буквально хвилину тому. На кiлька сотень метрiв в обидва боки бiгунiв бiльше немає, тому логiчно було припустити, що вони тут по нашi душi. Певно тi дiвчата на нас образилися, i вирiшили... Так, Аналiтик, а з цього мiсця докладнiше... Не вони?! А хто ж тодi? Гаразд, спочатку розберемося iз проблемою, а потiм будемо шукати винуватцiв. Пiднiмай усiх найближчих дронiв i жени їх на мiсце зустрiчi. Нехай пiдстрахують нас, але на очi не показуються - нiчого завчасно розкривати Тайто свої секрети. I щоб усе було зафiксовано. Виймаю пiстолет i протягую його Цересу. Той дивиться на мене квадратними очима, але зброю бере. Аура теж розумiє, що зараз щось станеться, але не подає виду. Бiжимо далi.
Ось уже видно спини цих псевдо-марафонцiв. Iдуть грамотно, дихання не збите. Iз картини вибиваються хiба що надто дорослi, як для учнiв Академiї, обличчя бiгунiв, але зi спини цього не помiтно i можна було б подумати, що це просто бiжать старшокласники. Троє замикаючих, семеро в центрi та двоє лiдерiв. У останнiх в руках арбалети, ще двоє просто обвiшанi метальним залiзом, у всiх iнших - кинджали. Дрони сигналять про присутнiсть ще кiлькох стрiльцiв на деревах уздовж дороги та одного спостерiгача. Провалююся у форсаж i уважно оглядаю усiх суперникiв. Вони явно не очiкували, що жертва прибiжить у компанiї, але вiд свого задуму не вiдмовилися. Бачу, як лiдер дає вiдмашку, i тiєї ж митi у нас пiд ногами вибухає свiтлошумова граната. Повнiстю дезорiєнтована ельфiйка падає на землю, хапаючись за голову. Я також слiпий, бо перейшов на сенсори. А от Церес знову вiдзначився - завчасно помiтив загрозу i встиг опустити на обличчя вiзор. Бiльше того, вiн повнiстю проявив свiй НК, i теж перейшов у форсаж. Молодець, швидко зорiєнтувався.
Розганяючи власнi системи, оглядаю дизайн свого колеги. Коли ми учора проявили його НК, той мав звичний менi вигляд звичайного костюму версiї 1.1. Тепер же костюм виглядав абсолютно iнакше: став значно витонченiший, стрункiший, зникла показна брутальнiсть, одразу помiтний сильний акцент саме на швидкiсну роботу, усi вразливi зони були прикритi щитками, а вiзор витягнувся униз, перетворившись на дзеркальне Y-подiбне забрало, в якому суперник мiг побачити хiба що власну перелякану пику. Я аж задивився. Тiльки пiстолет у руках виглядає не дуже доречно. Йому б щось серйознiше, наприклад SCARAB, або Feline - i був би красень!
Прикриваємо ельфiйку. Церес одразу ж гасить стрiльцiв, i вибиває тих, хто iз арбалетами. Я ж перехоплюю кинутi в наш бiк ножi, й метаю їх по найближчих ворогах. Двоє уже не встануть, ще один кричить i хапається за вибите око, намагаючись витягнути iз очницi ржаву залiзяку. Поки вiн вiдволiкся - добиваю i його. Вiд надмiрного навантаження шкiра на руках просто не встигає рухатися за тiлом, розлiтаючись клаптями на всi боки. Користуюся цим, i рухаюся так, щоб якомога бiльша їх частина полетiла в обличчя розбiйникiв. На якусь мить нас прикриває кривавий туман. Ворог забарився, розгублений незвичним видовищем. Поки краплi штучної кровi падають, я прориваюся крiзь цю завiсу й одним рухом перерубую ще двох рядових виконавцiв. Тепер в повiтрi летять ще й шматки шкiри з нiг, маскуватися уже немає сенсу, тому скидаю iз себе залишки одягу й опускаю на голову маску.
У фiльмах часто показують, як супергерої на неймовiрнiй швидкостi бiгають мiстом i встигають за долi секунди знешкодити одразу кiлькох злочинцiв. А ось вам! У мене зараз лише подвiйне прискорення, а опори уже немає. Пiсок розлiтається з-пiд нiг, як вода пiд катером. Ну i як накажете менi у таких умовах рухатися? Та якби хтось iз цих йолопiв змiг би ухилитися, я б полетiв повз нього до найближчого дерева. А так доводиться використовувати своїх жертв у якостi опори. Якби це на брукiвцi, чи асфальтi - там уже можна маневрувати, а тут... Тому немає нiчого дивного, що пiсля зустрiчi зi мною розбiйники розлiтаються як кеглi. Нехай краще лiтають вони, а не я.
Небезпечних зон майже немає, тактичний аналiзатор скрiзь показує зеленi сектори, i лише бiля одного iз нападникiв простiр поступово червонiє. З руки випадає амулет, а в чатi над його головою повiльно проявляється фраза: "Вiдсту..." Знову дивлюся на амулет. Той свiтиться все сильнiше, а сенсори пищать про накопичення ним електростатичного заряду. Граната! Рвуся до пiдривника й ударом ноги зафутболюю амулет далеко в лiс. Сигналю Цересу, щоб закiнчував. Той киває i вiдстрiлює останнiй патрон у спостерiгача, який саме намагався злиняти, але падає неподалiк вiд стрiльцiв. Напевно Тайто вiв вогонь у автоматичному режимi, iнакше витратити усi двадцять патронiв менш нiж за двi секунди просто неможливо. Треба буде зробити збiльшенi магазини - щонайменше на тридцять патронiв. Бiльше активних ворогiв немає, можна збирати паралiзованих полонених.
Десь у лiсi сенсори реєструють спалах електромагнiтного випромiнювання, i тут я розумiю, що ми влипли! То була не граната, а активатор. А навколо нас розкидано добрий десяток мiн! Церес теж це розумiє i, хапаючи Ауру за шкибарку, дає газу. Ой дурень! Одразу видно, що ще не звик працювати у форсажi. Але схаменувся швидко: вiдчуши, що одяг у руках рветься, вiн хапає ельфiйку за руку й тягне на себе. Буде вивих, але це буде вже потiм. Зараз же головне - покинути зону ураження. Я рухаюся перехресним курсом i через кiлька метрiв пiсля старту пiдхоплюю дiвчину з iншого боку. Наше прискорення зростає, тому Церес зручнiше перехоплює ношу, i ми вже усiма силами впираємося в таку немiцну землю, намагаючись якнайшвидше забратися звiдси.
Але часу виявилося недостатньо. Сенсори на спинi показують, як спрацьовують вишибну заряди i з-пiд землi вистрибують товстi цилiндри. Невже "жабка"? Рiшення до нас iз Тайто приходить одночасно: трохи пригальмовуємо тiло ельфiйки, щоб iнерцiя пiдтягнула їй ноги, а самi охоплюємо її з обох бокiв. Вийшов такий-собi мiцний горiшок iз дiвочою начинкою всерединi. Мiни виявилися не шрапнельнi, як я боявся, а звичайнi фугаси. В такому видi боєприпасiв головним вражаючим фактором виступає ударна хвиля. Радiус покриття таких мiн вiдносно невеликий, але ж їх тут мало не пiд кожен кущ понапихували!
На жаль розташування мiн ми не знали, тому й полетiли зовсiм не у той бiк, куди очiкували. Вилетiвши iз полум'я наче гарматне ядро, ми покотилися схилом, аж поки не шубовснули у струмок, де й розпалися.
Витягуючи Ауру на берег, я пiдводив пiдсумки зiткнення: полонених не взяли, особистiсть замовника не дiзналися, засвiтилися перед Аурою... Хоча щодо останнього я можу не хвилюватися, ельфiйка ще до тями не прийшла, а шкiру на замiну втраченiй дрон менi зараз притягне. Я бiльше хвилювався б за iнших, випадкових свiдкiв, якi могли ненароком натрапити на нашу компанiю. Та й спостережнi вежi у ключових точках маршруту могли добре роздивитися нашу бучу. Напевно на мiсце iнциденту вже вирушили вартовi, а значить i наш слiд, i нас самих скоро знайдуть. Ех, зiрвалося наше змагання...
Як виявилося - нiчого не зiрвалося. Минуло хвилин п'ять, а реакцiї вiд органiзаторiв ми так i не дочекалися. Дрони не помiтили абсолютно нiякого руху нi на трибунах, нi з контрольного центру. Бiльше того - нашу сутичку iз розбiйниками взагалi сприйняли як одне iз випробувань! Трохи подумавши, я наказав шукати усiх, чия реакцiя хоч трохи вiдрiзняється вiд прогнозованої. Коло пошукiв обмежив знатними особами та персоналом Академiї - бiльше нiхто не мiг би органiзувати таку складну операцiю прямо пiд носом Церкви. Або вона сама це все i влаштувала. Знаю, що такi люди вмiють тримати обличчя, але хоча б якась реакцiя на вiдхилення вiд їхнього плану повинна бути. I я не впевнений, що мiшенню була саме Аура.
Тут i ельфiйка прокинулася. Церес приховав НК одразу пiсля сутички, я уже закiнчив перевдягатися у принесену дроном замiну, тому питань стосовно бiйки виникнути не повинно. Дiвчина серйозно постраждала пiд час сутички. При чому основнi травми вона отримала пiд час евакуацiї, а не безпосередньо бою. Загалом все обмежувалося великою кiлькiстю синякiв, гематомою та вивихом кистi. Можна вважати, що вiдбулася легким переляком, але про продовження гонки не може бути й мови. От тiльки сама вона вважала iнакше.
- Я продовжую гонку. - вперто повторила вона, пiднiмаючись на схил, по якому ми скотилися.
- У Вас вивих кистi i струс мозку. - намагався переконати її Тайто, але дiвка продовжувала дряпатися, не зважаючи на приступи запаморочення.
- Бiгти це не завадить.
- Вам лежати треба, а не бiгати.
- Намагаєтеся мене зупинити? - з погрозою поцiкавилася вона.
- Як знаєш, попередити - дiло наше. - перебиваю я Цереса, i махаю йому йти далi.
Розрахунок виявився вiрним. Пiднявшись на пагорб ми вийшли прямо назустрiч Ханлi. Дiвчинка навiть не здивувалася, побачивши мне у такiй компанiї.
- Вiтаю, панi Аура. Щось сталося?
- Дрiбнi неприємностi. Натрапили на недоброзичливцiв...
Поки дiвчата спiлкувалися, ми з Цересом оглядали контур сигналiзацiї. Випалений начисто. Сигнал на базу пройшов. Чому ж нiхто не вiдреагував? Може конструктори просто не розраховували, що спортивний обмежувальний канат може потрапити у зону бойових дiй, i пiд час його створення орiєнтувалися на зовсiм iншi вимоги? Якщо подумати, то справа може бути в самому принципi роботи сигнального контуру. От тiльки без розумiння його схеми робити висновки не варто. Я iз цiєю технологiєю тiльки-тiльки познайомився, але мене вона уже зацiкавила своїми широкими можливостями. Ще б пак, зробити функцiональний пристрiй iз пiдручних матерiалiв!
Поки ми розбиралися iз технiчними питаннями, дiвчата вирiшили триматися разом. Тiльки без нас, аби потiм було менше питань. Ханлi уже знала мою звичку вирiшувати усе силою, тому хотiла в цей момент бути якнайдалi вiд мене. Не знаю про що думала Аура, Аналiтик так i не змiг скласти її психологiчний портрет, напевно не хотiла псувати собi iмiдж допомогою 'слабкої статi'.
Помахавши на прощання, ми з Цересом рвонули вперед, розчищати шлях дiвчатам. Ну а те, що ми по дорозi ще й позмагатися встигнемо - всього лиш приємний бонус, адже так?
***
Тоненька лапка обережно вiдiгнула догори обгризену решiтку вентиляцiї. Здавалося метал от-от зламає павучу кiнцiвку, але та виявилася на диво мiцною, i незабаром А-014 протиснувся в канал, повернувши решiтку за собою на мiсце. Маленький мозок спайбота, накачаний повним пакетом спецiалiзованих програм розвiдника, немилосердно тупив, змушуючи того час вiд часу завмирати в тiнi, аби обробити величезний масив отриманих даних. Якщо ранiше дрон вiдкривав антену для передачi накопиченої iнформацiї, то тепер вiн використовував її як радiатор для охолодження додатково процесорного блоку - надто вже багато енергiї витрачалося на цей процес. I хоч додатковий термогенератор дозволяв з часом її вiдновити, iнформацiї за цей час набиралося значно бiльше, i вiдповiдно обробляти її доводилося ще довше - замкнуте коло. Несподiвана модифiкацiя повнiстю порушила баланс характеристик, але навiть своїм куцим мозком дрон мiг би зрозумiти необхiднiсть такого кроку. Пiсля iнциденту на лiтаючому островi усi дрони були переведенi в автономний режим, а зв'язок вiвся через оптичнi порти живим ланцюжком вiд спостерiгачiв до прийомних блокiв острову. Звiсно ж це означало врiзання i без того нешироких можливостей спайбота, який ранiше виступав лише як мобiльний сенсорний блок для бази. Аби компенсувати це, на усiх дронiв А-серiї, як найбiльш досвiдчених, було встановлено додатковий тактичний аналiзатор, який мiг би хоча б частково замiнити Аналiтика - тактичний кластер бази, який вiдповiдав за збирання та обробку iнформацiї. Лише коли процес обробки закiнчувався, дрон знову перемикався у звичний для себе режим, i продовжував рух, не припиняючи однак записувати все, що вiдбувається навколо.
Iнiцiативнiсть - одна iз найважливiших рис, яка вiдрiзняє досвiдченого дрона вiд тупого робота. Будучи дроном першої серiї, а значить i маючи вже певний досвiд самостiйного функцiонування, А-014 швидко виявив залежнiсть ефективностi роботи вiд мiсця свого знаходження. Iнформацiю краще було обробляти саме бiля отворiв вентиляцiї, коли потiк повiтря охолоджує розпеченi нутрощi неприкритого антеною черева, а заряджатися - бiля ламп, свiчок та iнших джерел тепла, щоб вихiд енергiї вiд генераторiв був бiльшим. Загалом це дозволило прискорити збирання i обробку даних майже на десять вiдсоткiв! Це був нечуваний для такого мiлкого дрона результат. Була би в нього самосвiдомiсть, спайбот мiг би собою пишатися. Але будучи лише виконавчим механiзмом, вiн лише скинув корисну iнформацiю в окремий каталог, аби пiд час обслуговування на базi передати її на перевiрку Аналiтику. Втiм, за таку ефективнiсть доводилося розплачуватися об'ємами органiки, використаної на вiдновлення корпусу та систем пiсля такої екстремальної роботи - це теж було вiдображено у рапортi.
Нарештi попереду, на фонi виходу iз вентиляцiйного каналу з'явився корпус iншого спайбота. Повернувшись сенсорним блоком свого до наступника, А-032 перекинув йому через оптичний порт пакет актуальної iнформацiї, i повiльно почалапав у зворотному напрямку. Пропустивши повз себе зношеного й розрядженого спайбота, розвiдник сам зайняв його мiсце, пiдставив розчепiрену антену пiд потiк холодного повiтря i активував аналiзатор - пост прийнято. Тiєї ж митi змонтований у черевi аналiзатор вийшов на режим, пояснюючи все побачене i почуте зрозумiлими для дрона термiнами.
А по той бiк вентиляцiйної решiтки, якщо звiт попереднього спостерiгача був правильний, знаходився координацiйний центр Турнiру (аналог тактичного кластера), i за сумiсництвом - студiя, звiдки й вiдбувається трансляцiя потрiбної картинки на Арену. (фiльтрування актуальних даних) На це вказує екран прямо пiд решiткою вентиляцiї, картинку на який транслював схожий на перископ проектор в центрi кiмнати. Процесом керувала дiвчина-старшокласниця (дрон-координатор), постiйно звiряючись iз блокнотом i поглядаючи на екран. (звiряння iз планом операцiї) Був би на мiсцi спайбота живий шпигун, вiн би неодмiнно вiдправився на пошуки кращого ракурсу для спостереження, щоб було видно i зображення на екранi. Однак у А-014 таких почуттiв не було - йому були потрiбнi обличчя та реакцiї глядачiв, а решта деталей стане вiдомою пiсля синхронiзацiї записiв з усiх дронiв.
В центрi примiщення бiля великого, майже два на п'ять метрiв, макету Академiї сидiли набранi iз учнiв та обслуговуючого персоналу оператори. (рядовi дрони) Сам же макет був просто всiяний рiзнокольоровими вогниками. (маркери контрольних об'єктiв), якi повiльно повзли уздовж намальованих маршрутiв. (тактична карта) Трохи змiстившись вбiк, аби голова оператора не заступала йому огляд, спайбот взявся уважно стежити за ситуацiєю на картi. Це було дуже зручно, адже таким чином дрон отримував в рази бiльше iнформацiї, для обробки якої не потрiбно було пiдключати додатковi потужностi - вона була у вже готовому для розумiння дроном форматi. Якщо результати аналiзу його попередника були правильними, то рiзнокольоровi цятки на картi є маркерами учасникiв Турнiру. I котрась iз них є Пророком - їхнiм Творцем i головним прiоритетом. (аналiз iдентифiкаторiв карти неможливий - не вистачає даних, вiдсутнє пiдключення до тактичної мережi) Час вiд часу черговий оператор смикав важiль або щось казав у рупор звукової трубки. (передача команд) Трубок було багато, бiльше нiж операторiв. (канали зв'язку) Вони химерними змiями стелилися по пiдлозi примiщення, тягнулися до дверей i зникали за ними.
Так продовжувалося хвилин п'ять, поки по примiщенню не розлетiвся звук сирени (загальне сповiщення), а одна iз намальованих на картi дiлянок маршруту не загорiлася червоним. (видiлення? аварiйний елемент?) Усi маркери, якi в цей момент знаходилися поблизу, теж зникли. (втрата зв'язку? знищення об'єктiв?) В примiщеннi пiднявся ґвалт, кожен намагався зрозумiти, що сталося. (непередбачений сценарiй? вiдсутнiсть протоколiв взаємодiї дронiв?) Особливо хвилювалася сама начальниця, панiчно гортаючи блокнот i не знаходячи в ньому потрiбних iнструкцiй. (непередбачений сценарiй - трактування даних скориговано) Ситуацiю врятувала одна iз працiвниць Академiї, командним голосом гаркнувши на присутнiх (використання iндивiдуального досвiду). Усi одразу ж замовкли i пiсля короткої, але дуже експресивної i абсолютно незрозумiлої дрону тиради (шифрована команда?), повернулися до своїх прямих обов'язкiв. (функцiонування вiдновлено)
I тут раптом, не зважаючи на режим радiомовчання, вiд Аналiтика прийшло нове завдання: звернути увагу на поведiнку людей, особливо знатi. В той же момент в коридорi почувся стукiт каблукiв, непритаманний звичайному академiчному взуттю. Цей момент одразу ж привернув увагу машини, i фокусом уваги усiх сенсорiв стала голова учнiвської ради - Лiтiя Поучан, чий голос вдалося вiдфiльтрувати крiзь шум.
Увiрвавшись в кiмнату, дiвчина одразу ж кинулася до карти Академiї, по дорозi допитуючи свою, як виявилося, замiсницю.
- Що тут у вас сталося? Чому вiзири не повернулися вчасно? (запит на отримання даних щодо збою)
- Повертайтеся до роботи! Турнiр має продовжуватися, не зважаючи нi на що! Вибирайте найкращi ракурси. (оптимiзацiя роботи) Показуйте що завгодно, але глядачi повиннi бути у захватi. (додаткова умова) Вони повиннi побачити боротьбу, i менi байдуже, що там вiдбуватиметься. Навiть якщо в повiтря злетить уся траса! (потенцiйна небезпека для першої особи! Вiдправка рапорту - прiоритетна')
- Але ж тодi всi побачать... (небезпека розголошення секретних даних)
- Вони побачать правду. (заборона цензура) Я йду до коментаторiв.
- А якщо знову щось вибухне? (запит iнструкцiй)
- Я щось придумаю. (прiоритет особистого досвiду над плануванням) Вони прийшли за видовищем - вони його i отримають. (образне висловлювання - тлумачення не суттєве)
Як же добре, коли люди говорять по черзi - можна перемикати аналiзатор з одного на другого, отримуючи вдвiчi бiльше iнформацiї за одиницю часу. Однак об'єкт iнтересу уже покинув примiщення, а дрон не мiг пiти за ним, тому вiн скинув iнформацiю в пам'ять, деактивував аналiзатор i продовжив спостереження.
Бiгти за Лiтiєю не вдасться, карта вентиляцiї надто сильно вiдрiзняється вiд планування коридорiв. Значить треба передати цю задачу тому, хто зможе її виконати - Б-039. Вiн знаходиться у резервi саме для таких випадкiв, i модифiкацiю не проходив, а значить i докликатися до нього буде простiше, нiж до iнших. Щоправда дрони Б-серiї ще не встигли набратися досвiду, i можуть провалити завдання, але це краще, нiж гарантовано втратити об'єкт iнтересу.
Переконавшись, що пiсля вiдходу Лiтiї Поучан усi оператори повернулися до своєї попередньої моделi поведiнки, спайбот побiг до iншого виходу iх вентиляцiї. Тут дрони бували лише один раз, пiд час картографування мiсцевостi, тому по дорозi А-014 знову зiбрав на себе усю пилюку та навiть влiз у павутину свого природного прототипу. Дiставшись до решiтки, спайбот визирнув назовнi. Дрон-ретранслятор Б-039 був на своїй позицiї, але на iнфрачервонi сигнали не реагував, намагаючись дiстати зi своїх суглобiв якiсь жмути волокон. Як уже було сказано, дрони тут майже не з'являлися, а тому й решiтка буда цiла - вилiзти назовнi не вийде. А-014 пробував i так, i сяк, i навiть сенсорний блок крiзь решiтку висовував - нiякого ефекту. Б-шник його навiть не помiтив. Знову увiмкнувши аналiзатор, А-014 взявся обдумувати причини вiдсутностi зв'язку зi своїм колегою.
Буквально кiлька хвилин тому оптичний порт працював як слiд, тести також показують його справнiсть, нiяких пошкоджень за цей час дрон не отримував, хiба що... Вiдiйшовши вiд решiтки, аби менше мелькати на свiтлi, дрон узявся вiдчищати сенсорний блок вiд бруду й павутиння. Якби хтось в цей момент зазирнув у вентиляцiю, вiн би побачив, як механiчний павук намагається пародiювати муху, вигладжуючи голову ворсистими кiнчиками лап. У нього не було дзеркала, аби подивитися на себе збоку, тому пiсля кожного сеансу очистки вiн знову i знову намагався докликатися Б-шника. Тiльки придивившись уважнiше вiн помiтив, що сенсорний блок дрона, разом iз оптичним портом, попри iнструкцiю повернута в зовсiм iнший бiк, а без прямої видимостi встановити контакт не вдасться. Врештi-решт, коли за пiдрахунками Лiтiя уже мала бути на пiвдорозi до трибун, А-014 змiнив тактику.
Пiд час модифiкацiї їм скидали iнструкцiї на випадок несправностi оптичних портiв. Там було вказано альтернативний спосiб передачi даних, однак через велику кiлькiсть шумiв ним користуватися не варто. Покрутивши сенсорним блоком на всi боки дрон переконався, що поблизу немає людей i на максимальнiй потужностi вокабулятора видав спотворений ехом вентиляцiйного коробу сигнал ехолокатора:
- Скрi-i-i!
Вiд такого звуку Б-039 стрепенувся й почав крутити головою в пошуках несправного товариша. А А-014 тiльки того й чекав - щойно порт повернувся у його бiк, пакет iз завданням високого прiоритету вiдправилося до адресата. Б-шник на мить завмер, обробляючи данi а потiм, навiть не повернувшись у бiк старшого, зiрвався з мiсця й, маскуючись пiд траву, зник з поля зору. Повертаючись на свiй пост А-014 скинув у папку iз даними по оптимiзацiї рапорт про поведiнку молодшого дрона. Той навiть не перевiрив вiзуально, вiд кого прийшло повiдомлення. Якби аналiзатор мiг здiйснити зворотне тлумачення, вiн би назвав А-014 незадоволеним. (обуреним? розчарованим? прив'язка асоцiацiй неможлива - не вистачає даних, вiдсутнє пiдключення до тактичної мережi)
***
А от сам Б-039 вважав, що займається дуже важливою справою. Будучи необтяженим додатковими обов'язками, вiн просто передавав отриманi вiд спостерiгачiв пакети далi по ланцюжку на базу. Скинутий iншими дронами досвiд свiдчив, що навiть пасивне спостереження може принести користь. Втiм, отримане вiд старшого дрона завдання мало вищий прiоритет, тому вiн просто вiдклав отриману iнформацiю в чергу, аби зайнятися нею потiм.
Муки спостерiгача А-014 не були даремними - Б-шник ледве-ледве встиг заскочити до ложi коментарiв поперед Лiтiї i передати пакет даних мiсцевому спостерiгачевi. I дуже вчасно, бо саме в цей момент Лiтiя почала щось махати присутнiм. Б-039 не отримав аналiзатора, тому й не мiг зрозумiти, що тут вiдбувається. Та тепер це вже не його проблеми - мiсцевий спостерiгач, судячи з того, що його корпус закляк, уже почав збирати iнформацiю. Вiд старшого бiльше нiяких команд не надходило, тому Б-039 вiдправився на свiй пост.
Вiдправився б, якби до його куцого мозку нарештi не дiйшла суть, побаченого нещодавно. Як i сенс одного iз синонiмiв, застосованого до нього Творцем - 'тугодум'. З iмовiрнiстю 91% це була характеристика його процесорних потужностей. Був би у Б-039 аналiзатор, вiн неодмiнно порiвняв би себе iз А-серiєю, до яких це визначення не застосовувалося.
Як не дивно, випадок, про який так напружено задумався дрон, також стосувалася одного iз синонiмiв, яким люди називали Творця: слуга, дикун, ненормальний, вискочка... В даному разi термiн 'вискочка' було застосовано пiд час бесiди групи людей. Вони обговорювали можливiсть... Можливiсть якоїсь примусової, насильницької дiї стосовно 'вискочки'. Iз контексту можна було зрозумiти, що ця дiя вiдбудеться найближчим часом. От тiльки у пам'ятi дрона було вказано, що увесь сьогоднiшнiй день Творця вiдведений на спiльнi маневри iз зовсiм iншою групою людей. Нi про якi додатковi дiї центральний тактичний кластер їх не повiдомляв. Значить це диверсiя проти Творця! Дрон аж зупинився, коли асоцiативний ланцюжок в його мозку торкнувся головного прiоритету - безпеки першої особи. Одразу ж усi вториннi задачi були вiдкинутi, i дрон з усiх сил помчав на базу за пiдкрiпленням. Про передачу такої важливої iнформацiї через iнших, подiбних до нього дронiв, уже не могло бути й мови.
Iнiцiативнiсть - одна iз найважливiших рис, яка вiдрiзняє досвiдченого дрона вiд тупого робота. Але дiстатися до острову вiн так i не змiг. Центральний тактичний кластер одразу помiтив нехарактерну поведiнку Б-039, i вiдiслав на його перехоплення аж десяток щойно вирощених дронiв В-серiї. Ця серiя, розроблена Творцем для швидкої замiни вiдряджених на охорону людини труперiв, спецiалiзувалася виключно на бойових задачах. На вiдмiну вiд звичайних дронiв, вони були озброєнi не лише шокерами, а й двома касетами залпового вогню на базi K-VOLT, по чотири пострiли кожна. Це ще не пiстолет, але уже й не дешевий святковий феєрверк. Цей може шваркнути так, що й ведмiдь ляже - перевiрено. Причиною введення таких багатоствольних систем була вiдсутнiсть нормальних матерiалiв. Залiзо на територiї Академiї знайти можна, але його було надто мало, а якiсть викликала сумнiви у доцiльностi застосування. Вуглецевi ж конструкцiї не витримували навантаження i перепаду температур, тому по сутi були одноразовими. Проблему вдалося вирiшити, змонтувавши на дронах багато стволiв iз самолiквiдаторами, якi могли перетворити касету на осколкову гранату. Єдиний мiнус був у тому, що для нормального наведення та можливостi самообслуговування довелося пожертвувати кiлькiстю ходових лап, i пiдняти конструкцiю високо над корпусом, а тому стiйкiсть платформи знизилися. У примiщеннях це суттєвої ролi не грало, там дрони пересувалися стрибками, постiйно змiнюючи своє мiсце розташування, а от на вiдкритiй мiсцевостi нестача маневреностi суттєво впливала на результат симуляцiї. Не маючи часу вiдпрацьовувати тактику застосування В-шок, Творець вiдправив їх тренуватися 'на котах'. Але оскiльки котiв у зонi досяжностi знайшлося лише семеро, та й тi були улюбленцями своїх хазяйок, довелося переключитися на найближчий масо-габаритно-поведiнковий аналог - коору. Тому усi щойно вирощенi В-шки вiдправлялися на 'полювання' по територiї Академiї. Присутнi ж тут дрони саме проходили технiчне обслуговування. Зупинивши порушника на пiдступах до острову, В-шки прийняли його рапорт i вiдправили одного зi своїх назад на базу iз повiдомленням, а Б-039 взяли в кiльце. Не розумiючи причину затримки, Б-шник передавав пакети з iнформацiєю по черзi кожному iз них в очiкуваннi, що його пропустять далi, але ефекту не було - дрони не рушали з мiсця. Б-039 подумав, що його пакет даних надто складний для обробки, тому вiн поступово викидав iз нього усi найменш значнi деталi, i знову передавав його вартовим. Якби хтось iз людей побачив цю картину, вiн би неодмiнно подумав, що дрони ведуть мiж собою беззвучну розмову. I був би правим. Переглядаючись, дрони через оптичний порт порiвнювали отриманi пакети даних, i самi намагалися зрозумiти намiри невгамовного пiдозрюваного.
Аналiтик же, отримавши висновки Б-шника, поцiкавився першоджерелом. Прорахунок дрона виявився майже одразу - у записi розмови жодного разу не було вжито iменi Творця, а значить вони могли мати на увазi будь-яку iншу людину. Та пiсля збройного нападу iгнорувати таку пiдозрiлу поведiнку було б необачно, тому Аналiтик вiдправив Б-039 у супроводi двох В-шок та одного дрона А-серiї на розслiдування їхньої змови. Головним звiсно ж призначили останнього, як найрозумнiшого.
На вiдмiну вiд людей, дрони пересуваються дуже швидко. Вони не втомлюються, не помиляються, майже миттєво реагують на змiну ситуацiї. Але навiть з усiма своїми перевагами, їм постiйно доводилося розпитувати усiх зустрiчних спостерiгачiв про напрям руху пiдозрюваних, аби вiдшукати їх. Розпитував звiсно ж Б-039, як найбiльш мобiльний з усiх. Дiйшовши до високого паркану, який вiдокремлював територiю Академiї вiд дикого лiсу, дрони знайшли прикритий кущами лаз. Слiди нiг на землi по iнший бiк отвору вiдповiдали учнiвському взуттю, але їх було надто багато - проходом явно користувалися постiйно, i не лише старшокласницi. Б-039 довелося знову гасати хащами, аби вiдшукати найбiльш iмовiрнi маршрути. Добре, що зранку випала роса, а усi учнi пiшли на Турнiр, тому свiжi вiдбитки вдалося знайти доволi швидко. Але несподiвано постала проблема: iмовiрних маршрутiв було два: один iшов у бiк траси Турнiру, а iнший - углиб лiсу. Що робити? Розмiрковуючи логiчно А-051, як командир iмпровiзованого кваду, вирiшив пiти в лiс, не роздiляючи й без того малi сили. На трасi дронiв вистачає i без них, а додатковi розвiдданi по ворогу будуть дуже доречними.
Витягнувшись ланцюжком, перегукуючись ультразвуком, спайботи швидко просувалися лiсом. Слiди на землi ставали все бiльш помiтними. Подекуди навiть складалося враження, нiби люди щось несли. Можливо - зброю! Треба було взяти iз собою бiльше В-шок, або ще хоча б зо три розвiдники - для бiльшої гарантiї успiшностi операцiї. Все ж спайботи, як би їх не модифiкували, i чим би не фарширували, створювалися не для бою.
Нарештi попереду почулися людськi голоси. Звiрившись iз картою, командир переконався, що вони знаходяться достатньо далеко вiд основного маршруту Турнiру, i головне - достатньо далеко вiд маршруту Творця. Пiдозрюванi розташувалися в улоговинi мiж густими чагарниками, де дощi вимили землю, оголивши потужнi коренi велетенського дерева та камiння вглибинi, за який тi трималися. Особливу увагу дронiв привернув рукотворний отвiр мiж каменями, в який було спущено драбину. Звiдти чулися голоси людей, а незабаром вони i самi вилiзли на поверхню. Виявилося, що 'тугодум' випустив з уваги один важливий момент - пiдозрюванi були дiвчатами, а стосовно них у Творця були особливi iнструкцiї: по можливостi не завдавати шкоди. Що ж вони тут роблять? Готують диверсiю? Звернувшись до спогадiв Б-039, командир пересвiдчився - так, вони дiйсно до чогось готувалися. От тiльки логiка пiдбору команди не зовсiм зрозумiла - у попереднiй сутичцi брали участь бiльше десятка людей. Засобiв зв'язку у них дрони не помiтили, тому вони могли й не знати про провал попередньої групи. Або вони не мають нiякого вiдношення до нападникiв, а дiють окремо... Замало iнформацiї.
Не маючи достатньо даних для прийняття рiшення, А-051 розташував свiй квад ромбом навколо пiдозрюваних: Б-039 вiдправив на протилежний бiк улоговини, сам залишився на мiсцi, а В-017 та В-015 розташував по боках, аби вони могли вести перехресний з протилежних точок. Таким чином люди не зможуть укритися, а будь-яка їхня дiя буде помiтна одразу з чотирьох бокiв. I розмову таким чином пiдслухати буде значно простiше. А якщо не вдасться пiдслухати - напарники перекинуть йому через оптичний порт картинку, а вiн уже сам прочитає по губах.
Орiєнтуючись на заданi Аналiтиком параметри, командир щосекунди заново перераховував плани операцiї. Здавалося б усе просто, дiй як написано в статутi пiхоти, i успiх гарантовано! Але ситуацiя ускладнювалася тим, що перед дронами знаходилися не вороги, а цивiльнi. А з ними працювати дуже складно. Та з таким жаргоном їх навiть зрозумiти вдається п'яте через десяте! Далi: у записi спайбота фiгурувало троє дiвчат, але тут були присутнi лише двоє. Де ще одна? Слухаючи розмови, дрон дiйшов висновку, що у змовi беруть участь як мiнiмум п'ятеро, троє з яких вiдправилися за жертвою, а двоє готують табiр тут. Змова направлена проти хлопця - це точно. Хлопцiв у Академiї небагато, тому iмовiрнiсть ворожих Творцю намiрiв уже зовсiм не мiнiмальна. На жаль бiльше нiчого iз їхньої розмови дiзнатися не вдалося - використовуванi ними термiни не фiгурували у жодному словнику, а деякi фрази узагалi вимовлялися на iншiй мовi. Дронам залишалося лише спостерiгати.
Дiвчата уже закiнчили облаштовувати дiлянку, i тепер сидiли на камiнцi, час вiд часу перекидаючись короткими фразами. Командир, як i ранiше, майже нiчого зi сказаного не розумiв, однак аналiз поведiнки та фiзiологiчних реакцiй вказував на нервовiсть однiєї дiвчини, в той час як друга намагалася її втiшити, або переконати у чомусь.
- Я не можу...
- Заспокойся i подумай...
- Ми ж просто...
- Ми це зробимо... Так буде краще!
Помiчено розбiжнiсть думок всерединi групи. Продовжити аналiз не вдалося, бо саме в цей час iз лiсу вивалилися решта дiючих осiб у компанiї iз полоненим. Попри прогнози, жертвою дiвчат виявився не Творець: зовсiм iншi пропорцiї тiла, iнша моторика, зв'язаний звичайними мотузками, постiйно чхає вiд перцю, насипаного в натягнутий на голову мiшок. Клiф iз роду Дарсiв, член таємничого Ордену, найбiльш iнформований iз їхньої групи. В iнструкцiях було вказано наглядати за ним, але не чiпати. Логiчне обґрунтування - вiн потрiбен, як доступне джерело розвiдданих. Має вищий прiоритет, нiж цивiльнi. Висновок: iснує загроза для iнформатора. Задача: усунути небезпеку для iнформатора. Вторинна задача: цивiльнi не повиннi постраждати.
Задача ускладнилася. Здавалося б усе просто, перевагу мають особи iз вищим прiоритетом. Але знову ж таки: усi цивiльнi є юнiтами Академiї, суспiльний статус яких вищий за iнформатора, i пiсля їх зникнення виникне багато питань, що створить загрозу для iнформатора. Та поки командир думав, ситуацiя змiнилася. Бранця пiдвели до великого каменю i всi дружньо повалилися на нього, розпинаючи бiдолаху i розриваючи на ньому одяг. В руцi однiєї з нападниць мелькнув нiж. Зброя!
Рiшення було прийнято миттєво. В-дрони вiдкрили вогонь на ураження. Реактивнi заряди, руйнуючи одноразовi стволи, один за одним виривалися iз касет. Нiби танцюючи на чотирьох струменях розжарених газiв, вони розкручувалися навколо своєї осi й прискорювалися в напрямку своїх жертв.
Не долiтаючи одного метра до цiлi, перша сигара виплеснула iз себе хмарку густої сiрої рiдини, яка у повiтрi одразу ж спiнилася, перетворюючись на важке електропровiдне желе, яке й влучило в спину першої нападницi. Не до кiнця застигнувши, речовина встигла просочитися крiзь волокна одягу i торкнутися тiла. Щойно це сталося, активувалася друга ступiнь снаряду. Перший iмпульс, пронизав тiло жертви...
Цi реактивнi сигарети, як їх назвав Творець, мали одну особливiсть, за яку будь-який правоохоронець був готовий лiктi гризти - нелетальнiсть. Перший розряд був пробним, вiн визначив максимально допустимi межi впливу на органiзм, а вже потiм, iз новими параметрами, система почала працювати на повну котушку - до повного виснаження МГД.
Маленькi цилiндри перекреслили своїми димними хвостами улоговину, дiставши майже всiх учасникiв дiйства. Дрони були чудовими стрiльцями. Для них це було так-само природно, як людинi - дихати. Вони створювалися вже такими. Постiйно змiнюючи позицiю, вони раз за разом вражали людей, не потрапляючи в їхнє поле зору. Всього п'ять секунд, по однiй на кожну iз нападниць. Тепер слiд було звiльнити полоненого ранiше, нiж вони прийдуть до тями. Це секунд тридцять, не бiльше. От тiльки жодна В-шка пiдходящими манiпуляторами обладнана не була. Сам командир займав надто високу позицiю, щоб вчасно дiстатися туди. Залишався лише Б-дрон, який виконував роль коригувальника вогню.
Як виявилося згодом, нiж призначався не для вбивства. Командир зрозумiв свою помилку надто пiзно, i не встиг зупинити Б-шника - купа нейтралiзованих тiл перекрила канал оптичного зв'язку. А Клiф зрозумiв, що його викрадачок хтось нейтралiзував, швидко порвав надрiзанi пута й стягнув з голови мiшок... Тiльки для того, щоб наступної митi заверещати вiд страху, коли йому на обличчя стрибнув величезний, волохатий павук! I навiть вiдсутнiсть одягу його не зупинила, коли вiн ломану вся крiзь чагарники геть вiд чудовиська.
Проводжаючи втiкача камерами, Б-039 побiг наздоганяти свiй квад, тицьнувши по дорозi шокером надмiрно активну дiвчину, яка вже почала приходити до тями. На його думку операцiя пройшла успiшно - принаймнi цього разу йому вже не доведеться висмикувати iз суглобiв чуже волосся.
***
Iнiцiативнiсть - одна iз найважливiших рис, яка вiдрiзняє досвiдченого дрона вiд тупого робота. Розвиваючись у процесi своєї дiяльностi штучний мозок може еволюцiонувати до повноцiнної особистостi, а може й навпаки - вирiзати iз себе все, що вважатиме зайвим, деградувавши мало не до рiвня одноклiтинних органiзмiв. I потужнiсть мозку тут не грає нiякої ролi. Маючи величезнi процесорнi потужностi, Аналiтик прекрасно розумiв значення особистого розвитку, адже без цього вiн не зможе ефективно керувати своїми пiдлеглими, якi раптом можуть виявитися розумнiшими за нього, тому будь-яке оновлення, будь-яке вдале рiшення пiдлеглих дронiв пiдлягало ретельному дослiдженню на предмет вдосконалення власної дiяльностi. На жаль механiзм такого розвитку не був вiдомий навiть цефам, i вони намагалися компенсувати якiсть дронiв їх кiлькiстю. Не дуже вдале рiшення, як показав його власний досвiд. Значно ефективнiше виявилося об'єднати дронiв у єдину тактичну мережу, аби вони обмiнювалися досвiдом, пiдганяли його пiд власнi умови роботи, пiдбирали алгоритми поведiнки i приймали власнi, незалежнi вiд Аналiтика рiшення. Пiсля того, як їм заборонили користуватися радiозв'язком - процес прискорився майже удвiчi. Це можна було б вважати успiхом, якби не рiзке падiння ефективностi їх роботи.
В умовах радiомовчання оперативне керування розвiдувальною мережею було зовсiм неефективним. Iнформацiя, навiть iз застосуванням живих ланцюжкiв iз оснащених особливо потужними оптичними портами дронiв, приходила iз дуже великим запiзненням, з помилками, фрагментарною, а iнодi узагалi не приходила. Установка тактичних аналiзаторiв прямо на дронiв лише пiдвищила самостiйнiсть юнiтiв, але аж нiяк не ефективнiсть їх роботи. Аналiтик дiзнавався про всi подiї уже постфактум, без будь-якої можливостi вплинути на ситуацiю. Бiльш-менш зi своєю задачею справлялися лише дрони серiї А, як найдосвiдченiшi. Бiльш пiзнi серiї, навiть пiсля установки аналiзатора, все одно поводилися, як новостворенi люди - дiти. Але все це були пiвзаходи. Потрiбен був iнший пiдхiд, аби тримати ситуацiю пiд контролем. I для початку слiд було забезпечити нормальний зв'язок. Якщо вже радiоефiр використовувати заборонено, то може слiд використати особливо потужнi оптичнi порти? Перехопити промiнь складно, а зробити це непомiтно навiть iз доступними технологiями - неможливо. Проблема лише в тому, що в Академiї просто немає дiлянок з прямою видимiстю, як i достатньо високих точок, на яких можна було б установити стацiонарнi ретранслятори. Взагалi, на думку Аналiтика, проект Академiї був дуже невдалим. З точки зору оборони розташування будiвель дуже незручне, ергономiка також не помiтна, економiчний фактор ще погано вивчений, але i його Аналiтик вiдхилив як несуттєвий. Залишалося лише списати усю мiсцеву архiтектуру на ефемернi естетичнi потреби людей, але тут уже кластер був безсилий - iнодi поведiнка людей була зовсiм нелогiчною.
А в Академiї тим часом ситуацiя ускладнювалася. Центральний тактичний кластер спостерiгав рiзке зростання активностi: за останню годину дрони виявили уже п'ять органiзованих груп iз пiдозрiлими намiрами. Одну озброєну групу Творець лiквiдував самостiйно, ще двi зараз знаходилися пiд контролем спайботiв, а от iснування решти вдалося вирахувати лише аналiзуючи отриманi вiд спайботiв данi. При чому Аналiтику був вiдомий лише сам факт iснування цих груп та їхнiй iмовiрний склад, а от їхнi мотиви, плани й просто мiсцезнаходження залишалися невiдомими. Останньою краплею стала втеча з трибун одразу п'ятьох учениць. Як не дивно, першим iнформацiю на острiв передав не останнiй дрон-ретранслятор у ланцюжку, а сам свiдок цiєї подiї. Аналiтик навiть запiдозрив пiдмiну, i вiдправив на перехоплення пiдозрюваного команду щойно вирощених ерзац-бойовикiв. Але все виявилося було правильно: Б-шник умудрився осмислити iнформацiю швидше, нiж ретранслятори, якi її передають.
Iнiцiативнiсть - одна iз найважливiших рис, яка вiдрiзняє досвiдченого дрона вiд тупого робота. Це був перший випадок, коли Б-дрон проявив iнiцiативу, що навiть серед найперших представникiв А-серiї є рiдкiстю. Потрiбно було перевiрити, чи є дана поведiнка результатом отримання особистого досвiду, чи просто збiгом обставин. Тому разом iз аналiзатором на розслiдування вiн вiдправив i винуватця переполоху. А щоб мати змогу впливати на ситуацiю, вiн пiдкрiпив групу двома В-дронами, якi пiд час адаптацiї до нової платформи показали найкращi результати.
Але все це вiдiйшло на другий план у порiвняннi з тим, що Аналiтик вiдшукав, поки пiдбирав склад цiєї слiдчої групи. Виявилося, що у Творця є незадiяний в операцiях, не зазначений у реєстрi лiтаючий дрон! Невiдомий увесь цей час був пiдключений до їхньої тактичної мережi, але на команди не реагував i рапорти про свою дiяльнiсть не надсилав. Ця iнформацiя одразу ж отримала найвищий прiоритет, адже такий юнiт дозволяв вiдмовитися вiд використання 'живих ланцюжкiв' iз характерною для них затримкою в передачi даних. Надiславши запит Творцю на використання цього юнiта, Аналiтик уже через кiлька секунд отримав проектну документацiю, коди доступу та рапорт першого i єдиного застосування квадрокоптера.
Конструкцiя дрона була дуже проста, не сказати щоб примiтивна, i давала величезнi можливостi для модернiзацiї. Ознайомившись iз досвiдом застосування квадрокоптерiв Творцем, тактичний кластер сформував новi вимоги до проекту, i замiнив усi зайвi для нової задачi елементи найбiльш пiдходящими деталями, якi уже були в наявностi, пiсля чого знову запитав дозволу на модифiкацiю лiтаючої платформи.
Отримавши згоду Творця, Аналiтик викликав експериментальну платформу з маєтку, i почав готувати донора для перенесення його основного корпусу на нове шасi. Вибiр стояв мiж новоствореною В-шкою та А-дроном, який саме прибiг на обслуговування. За iнших обставин донором неодмiнно став би представник А-серiї, як бiльш досвiдчений. Але в даний момент головним прiоритетом було вiдновлення нормальної тактичної мережi. Крiм того жоден iз його дронiв iще не мав досвiду роботи в повiтрi, а значить тут усi будуть в однакових умовах. Рiзниця була лише в тому, що В-серiя може забезпечити пiдтримку з повiтря, а значить вибiр очевидний.
Поки дрони несли лiтаючу платформу в реплi-танк, Аналiтик перекидав донору iнформацiю про його нове завдання та програми для польоту. Завдання не складне: рухатися по ключових точках, збираючи iнформацiю вiд спостерiгачiв через оптичний канал, i одночасно передавати її на острiв. Обмеження лише одне - не потрапити нiкому на очi.
В-дрон легко сприйняв свою пересадку на нове шасi, i навiть положення догори ногами не стало йому перешкодою - просто змiнилася система координат. Це вiн зрозумiв навiть без вказiвок кластера. А от iз чим дiйсно виникли проблеми, так це iз непомiтнiстю. На вiдмiну вiд павучого шасi, квадрокоптер при роботi вiдчутно шумiв. Приглушити звук не було нiякої можливостi, а система пасивного камуфляжу на цiй платформi була просто не передбачена. Проаналiзувавши усе це Аналiтик дiйшов сумного висновку: даний гiбрид непридатний для застосування за вищезгаданим сценарiєм. Якщо вiн опуститься нижче сорока метрiв - його помiтять. Але оптичний порт платформи придатний для роботи лише на вiдстанi до двадцяти метрiв. I вогонь дрон може вести теж лише iз такої дистанцiї. Що ж робити?
Iнiцiативнiсть - одна iз найважливiших рис, яка вiдрiзняє досвiдченого дрона вiд тупого робота. Аналiтик це розумiв, як розумiв i зворотне: iнодi iнiцiатива буває шкiдливою. Ось i зараз, взявшись вирiшувати просте, здавалося б завдання, вiн не прорахував наперед фактори, з якими зiткнеться готовий вирiб. Тому й отримав невдалу лiтаючу платформу, яка не може виконати жодну iз поставлених перед проектом задач. Переробляти її заново - тiльки гаяти час. I без того уже з пiвгодини минуло, а iнформацiя продовжує стiкатися буквально по бiтах. Вже надсилаючи запит Творцю Аналiтик помiтив важливий факт: за останню добу вiн звертався за допомогою бiльше, нiж за увесь попереднiй час свого функцiонування, в той час як звичайнi дрони до нього самого стали звертатися значно рiдше, i лише у серйозних випадках. Чи можна вважати це показником розвитку? Вiдповiдь вiд Творця прийшла у виглядi повiдомлення: 'Щоб ти сказився, Скайнет нещасний! Почекай трохи!'
Команда отримана - команда виконується. Тiльки перша частина повiдомлення не дуже зрозумiла. 'Щоб ти сказився!' - експресивний вiдтiнок мовлення, який може вiдображати ставлення до опонента. Ймовiрна причина - невчасний виклик. Приймається. А що означає термiн Скайнет? Чому його назвали нещасним? Можливо тому, що вiн неповноцiнний, бракований? Так i не знайшовши вiдповiдь на цi питання, Аналiтик запустив пошук по базах даних. Не тiльки по цефовських, а узагалi по всiх. Чому? Та тому що у нього вже була iнформацiя по аеродинамiчних системах i теорiї польоту, а вiн усвiдомив її користь лише пiсля того, як дiзнався про вже iснуючий зразок. Вiн не скористався нею, коли мав для цього час i можливостi, що й привело до нинiшньої незадовiльної ситуацiї. Недоцiльно буде таким же чином упустити й iншi, ще невiдомi йому можливостi. А поки йде обробка iнформацiї - вiн чекатиме. З цим завданням вiн точно впорається.
***
- I нарештi номер вiсiмнадцять проривається вперед! Бездоганне виконання! - за десять хвилин свого перебування на трибунах Лiтiя уже увiйшла в роль i навiть почала отримувати задоволення, описуючи подвиги чергового учасника.
- Дякую Лапiс. А тепер подивимося на наступного учасника!
Екрани перемкнулися на Полiгон - найбiльш видовищну дiлянку траси.
Ця улоговина, штучно наповнена ефiром, була iдеальним мiсцем для тренування в обладунках. Тут можна було зустрiти i мiськi руїни, i дикий лiс, i навiть засушливу пустелю. Маршрут було пiдiбрано таким чином, щоб у результатi не лише отримати смугу перешкод, а й звести бiгунiв мiж собою. За умовами Турнiру учасник повинен мати два ключi, аби пройти далi. На стартi вiн отримував лише один - другий можна було отримати лише перемiгши суперника. У разi програшу невдаха мусив повертатися на старт i чекати, доки спливе штрафний час, аби спробувати знову. Хтось проходив одразу, комусь було соромно пiсля програшу продовжувати свою участь i вiн виходив з гри, дехто мусив перечiкувати вже по третьому колу, але полiгон нi на секунду не залишався порожнiм. Зараз там крутилося лише двоє лицарiв, але ж яких!
Оператори вдало вигадали момент, коли двоє пiлотiв тiльки-но зустрiлися, i в кадр потрапили першi, найбiльш результативнi удари дуелянтiв...
Невiдомий суперник Дагмайєра був дуже вправним i обережним, за найменшої загрози розриваючи дистанцiю. Маст лише раз зумiв пiдловити його, ще на самому початку дуелi, паралiзувавши праву руку суперника. Але той встиг перехопити меч лiвою, i тепер успiшно вiдбивав усi випади Дагмайєра, не переходячи однак у контратаку. Це можна було б сприйняти як слабкiсть, однак коли лезо iлюзорного меча пройшло у якихось сантиметрах вiд забрала - бажання ризикувати швидко зникло. Ось так вони й танцювали на полiгонi, намагаючись загнати один одного у глухий кут.
'Точно лiвша, - думав Дагмайєр, - а таких серед учнiв небагато. Хлопцiв iз такою манерою бою я не знаю, значить це дiвчина. Потрiбно буде потiм дiзнатися, хто ж це був. Але зараз потрiбно закiнчити поєдинок, поки на нас не натрапив iще хтось.'
Помiтивши, що суперник недостатньо мiцно тримається на ногах, Маст швидко продумав план дiй, i почав кружляти навколо невiдомого лiвшi. Якщо дивитися лише на ворога, голова паморочиться не так сильно. Головне - не звертати увагу на свiт навколо. Але в цього прийому є один недолiк, на якому часто можна пiдловити новачкiв. Концентруючись на суперниковi, дуже легко налетiти на якусь перешкоду. Особливо якщо той розгадає маневр, i сам пiдведе тебе до неї. Що й сталося на третьому колi.
Перечепившись за якийсь корч, Маст на мить втратив рiвновагу. Суперник же, помiтивши це, одразу ж кинувся на нього i... Налетiв на виставлений йому назустрiч меч. Ось так, побудувавши багатоходову комбiнацiю, Дагмайєр вкотре отримав перемогу. Знявши зi свого суперника другий ключ, вiн помчав на вихiд iз полiгону. Ця дуель тривала значно довше, нiж вiн розраховував. Але суперниця виявилася просто надто обережною. У реальному бою вона неодмiнно би програла. Може немає сенсу збирати про неї iнформацiю? Хоча нi, це виглядатиме пiдозрiло. Iнформацiю збирати потрiбно, а там уже побачимо, як цим можна скористатися. Шкода лишень, що дiзнатися про все вдасться лише пiсля закiнчення Турнiру.
Дагмайєр вийшов на фiнiшну пряму полiгону i вже бачив пропускнi ворота, як раптом в нього хтось врiзався i, збивши обладунок з нiг, вирвав ключ прямо з руки. 'Демони! Напевно хтось iз конкурентiв пiдстерiгав мене у засiдцi. Як вiн зумiв так розiгнатися?! Е-нi, друже, я тобi так просто свою перемогу не вiддам! Я ще на ходу!'
Пiдступний суперник рвонув назад, углиб полiгону. Але вiн зробив помилку, залишивши Дагмайєра майже неушкодженим, та ще й з власним, другим ключем на поясi. На ньому навiть не було жодної вiдмiтки вiд меча, а значить вiн все ще у грi! Пiднявшись на ноги, злегка пошкрябаний лицар уже розвернувся, збираючись наздогнати негiдника, як йому в спину знову щось врiзалося, втоптало обладунок в пiщану поверхню, обдавши пiлота всерединi пiском крiзь решiтку кабiни, i побiгло далi. Саме побiгло - тупiт нiг неможливо сплутати зi свистом глайдерiв.
I знову обладунок залишився майже неушкодженим. Щоправда в бiй на ньому зараз iти було неможливо - насипаний в кабiну й пiд одяг пiсок страшенно муляв Дагмайєра, перетворюючи пiлотування на муку.
А тим часом два розмитих силуети мчали трасою у зворотному напрямку, залишаючи за собою стовп пилу. Якими б потужними не були вiзири, навiть їхнi об'єктиви не могли щось роздивитися у цiй курявi. Оператори, виконуючи дану Лiтiєю вказiвку, слухняно брали на прицiл бiгунiв, навiть не пiдозрюючи, що ведуча зараз просто не здатна вiддати iнший наказ, витрiщаючись на екрани разом з iншими глядачами. В якомусь сенсi Лiтiя домоглася того, чого хотiла - глядачi сповна оцiнили боротьбу. От тiльки не зовсiм тих осiб, якi заздалегiдь оплатили увагу публiки.
У лiсовому секторi роздивитися бiгунiв було майже неможливо - дерева заважали огляду. Визначити їхнє мiсцезнаходження можна було хiба що за хмарою пилу. I навiть у тi рiдкiснi моменти, коли вони пробiгали повз спостережнi пункти, оператори просто не встигали повернути об'єктив слiдом за ними, ловлячи у кадр тiльки пиловий хвiст. Обидва рухалися на божевiльнiй швидкостi, нагинаючись мало не до самої землi, яка уже не могла дати їм надiйної опори, вилiтаючи з-пiд пiдошви, наче бризки брудної води. Але ця показна легкiсть була дуже оманлива, i несла у собi небезпеку для кожного, хто стане у неї на шляху. Особливо ясно це зрозумiв один iз операторiв.
Розiгнавшись до величезної швидкостi, цi живi торпеди просто зобов'язанi були пригальмувати перед крутим поворотом. Це означало втрату часу, на що жоден iз суперникiв йти не збирався. Замiсть цього вони в останнiй момент розвернулися i побiгли iнший бiк, поки iнерцiя продовжувала нести їх далi. Ось так, буквально ногами вперед, вони плече в плече пройшли поворот по зовнiшньому радiусу, пiдриваючи iз землi не лише пiсок, але й клаптi темного, мокрого ґрунту разом iз травою, щебенем та iншим мотлохом. Самi бiгуни успiшно продовжили свiй шлях, а от пiдiрваний ними ґрунт припиняти свiй рух не збирався. Будучи набагато щiльнiшою за воду, уся ця хмара просто збила з нiг оператора разом iз обладнанням. Якби не вiзир - бiдолаха ризикував би ослiпнути, настiльки щiльним був цей потiк.
Так на Турнiрi з'явилися першi жертви. I не на трасi, там це сприймалося як належне - а на трибунах! Величезнi екрани, на використаннi яких так вперто наполягала Лiтiя, зiграли iз глядачами злий жарт: хтось настiльки захопився видовищем, що спробував закритися вiд видовища руками, хтось узагалi повалився на землю синхронно iз оператором...
Пiднiмаючись iз землi, багато хто iз глядачiв так i залишався сидiти позаду своїх крiсел, обережно виглядаючи з-за них, нiби це могло захистити їх вiд iлюзорної небезпеки. Збоку це могло б здатися смiшним, але ж не тодi, коли це вiдбувається iз половиною стадiону! I вiдповiдати за все їй! Але це був лише початок! Зачарованi видовищем, коментатори й помiчники Лiтiї не могли дати вiдбiй у студiю, де оператори-монтажники сумлiнно продовжували виконувати свою роботу, навiть не пiдозрюючи про вчинений переполох. Велетенськi екрани знову й знову демонстрували боротьбу двох невiдомих бiгунiв, якi мчали найскладнiшою дiлянкою траси - полiгоном для тренувальних обладункiв.
Оскiльки полiгон був не дуже великим, маршрут було вибрано таким чином, щоб учасники у своїх обладунках рухалися якомога довше, постiйно натикаючись один на одного. Але бiгунiв це не влаштовувало, i лiдер вирiшив скоротити маршрут, пiрнувши у перекритий високою дерев'яною стiною каньйон. Розiгнавшись як слiд вiн, вiдштовхуючись вiд стiн, злетiв аж над рiвнем ефiру й, перемахнувши через край - важко приземлився по iнший бiк, залишивши пiсля себе неглибоку вирву. Та не встиг стрибун вiддалитися вiд перешкоди, як дерев'яна стiнка просто вибухнула трiсками, а назустрiч йому iз куряви потягнулася чиясь рука.
Вигнувшись наче змiя, лiдер ухилився вiд захвату й рвонув далi. Розумiючи, що вiдiрватися вiд суперника йому просто так не вдасться, вiн знову змiнив курс, рухаючись до мiлкого озера в центрi полiгону. Навiть не озера, а просто великої калюжi, глибини якої, однак, було цiлком достатньо, аби затримати конкурента. Схоже вiн добре знав цю мiсцевiсть, оскiльки одразу повернув до велетенських валунiв на березi, вiд яких можна було вiдштовхнутися.
Але змочений бризками пiсля попереднiх учасникiв, валун виявився слизьким. Нога лiдера посковзнулася, i замiсть стрiмкого перельоту до iншого берега, вiн долетiв лише до середини. Розумiючи, що вiн потрапив у власну пастку, лiдер одразу ж спробував пiднятися на ноги й розвернутися до переслiдувача, але момент був упущений. Другий бiгун, порушуючи усi закони природи, буквально пробiгся по водi! Не зупиняючись, вiн на ходу спробував вирвати ключ iз рук лiдера, але той тримав його надто мiцно, i в результатi вони обидва повалилися у воду, влаштувавши справжню водяну завiсу.
На якусь мить здалося, що все затихло, але вiзири просто не передавали звук, i глядачi навiть не здогадувалися, що по той бiк цього штучного туману продовжується боротьба за трофей. Кiлька секунд потому, коли вода почала повертатися на своє законне мiсце, стали помiтнi темнi силуети, якi з неймовiрною швидкiстю металися на мiсцi колишнього озера. Суперники з такою швидкiстю махали кiнцiвками, що вода просто не встигала повернутися на своє мiсце, знову й знову розлiтаючись бризками. Намагаючись дiстати один одного, бiйцi вдавалися до найрiзноманiтнiших, найскладнiших, найпiдступнiших прийомiв... I все було даремно. Вiд потужних прямих ударiв суперник ухилявся, а удари по больових точках взагалi проходили безслiдно. Здавалося кожен iз них зроблений з металу - настiльки стiйкими вони були до фiзичного впливу. Зрозумiвши безуспiшнiсть прямого контакту, бiйцi перейшли до пiдручних засобiв. Кiлька молодих дерев були видертi з корiнням, використанi в якостi зброї (такий великий вiник, яким можна два-три рази змести суперника), розтрощенi й викинутi. Бiльш-менш ефективним було лише кидання й таскання суперника по валунах - вони єдинi могли витримати таке навантаження. Одну каменюку взагалi увiгнали глибоко в землю, гепаючи об неї суперника, а валун розмiром iз голову зафутболили за межi iмпровiзованого рингу лише зачепивши ногою! Безрезультатно. Один був швидший, другий - сильнiший, але ця рiзниця була настiльки мiзерною, що жоден не мiг вибороти перемогу.
Нарештi туман вiйни розвiявся i глядачi змогли оцiнити наслiдки сутички. За якийсь десяток секунд блискавичного бою вода з озера осiла росою на навколишнiх чагарниках та деревах, а на мiсцi найбiльш активних дiй утворився неглибокий котлован iз дуже щiльно втрамбованими стiнками. Бiйцi стояли на протилежних його краях, стискаючи в руках двi половини одного ключа - бiдолаха не витримав знущання, перетворившись на шматки перекрученого металу.
Тепер коли суперники на мить завмерли, їх можна було роздивитися детальнiше. Першим кидався в очi невiдомий у дивному сiрому костюмi. Поправка - дуже чистому, як для такої бiйки костюмi. Невисокий, пiдтягнутий, гнучкий навiть на вигляд. Але навiть нерухомим роздивитися його було неможливо - риси костюму повiльно, але невпинно пливли, перетiкаючи з однiєї форми в iншу. Оператор тричi намагався зробити вдалий кадр, i кожного разу костюмований виглядав трошки iнакше. Плюнувши на марну справу, вiн зосередив свою увагу на другому учаснику видовища. Ним виявився звичайний на вигляд хлопець. Судячи з одягу - один iз учасникiв Турнiру. От тiльки на головi у нього була чорна балаклава, якi носять нiндзя, а сам одяг був закривавлений i роздертий мало не на клаптi. Одним словом - розбiйник. Якби не продемонстрованi щойно таланти, нiхто б навiть не подумав, що цей забiяка може однiєю рукою знести дерево.
Спохватившись, Рей згадала про видане їй обладнання, i маленька коробочка в її руках тихенько клацнула, закрiпивши зображення таємничих персон. На жаль бiльше кадрiв зробити не вдасться. Для цього потрiбно розбирати пристрiй i замiнити фотопластинку. Тому вона заховала пристрiй i почала аналiзувати побачене самостiйно.
Придивившись уважнiше до парубка в масцi, Рей пошкодувала, що не може зробити iще один знiмок. I тут до неї дiйшло, що другого хлопця вона знає. 'Не може бути!' - думала Рей, витрiщаючись на екран не менше за усiх iнших глядачiв. Це тiльки обивателям достатньо маски, аби не впiзнати когось, а її вчили розпiзнавати людей за зовсiм iншими ознаками. I незнайомець в масцi дуже нагадував їй того самого парубка, котрим зацiкавився iнспектор Тору, котрого приручила новоспечена королева Шатерей, котрий нещодавно обурювався маячками на одязi. Масаке Кейнсi - бiла ворона Академiї.
'Тепер зрозумiло, чому королева йому потакає.' - задумалася Рей, розглядаючи численнi травми пiдлiтка. Вона з такими ранами навряд чи на ногах встояла б, а вiн ще й умудрився надерти дупу цьому типовi! Добре, що iнспектор Тору попередив її про недопустимiсть застосування сили, бо могла б i до Турнiру не дожити. Треба буде потiм опитати операторiв, де в цей час знаходилася його мiтка - це дуже важливо, адже в її роботi будь-яка iнформацiя на вагу золота. Зараз настав один iз тих рiдкiсних моментiв, коли iнформацiя ллється рiкою, тiльки й встигай збирати! Вона на власнi очi переконалася, що Третiй та Перший - це двi рiзнi особи, знайомi мiж собою, i володiють приблизно однаковими можливостями. Тiльки Перший робить акцент на силовi прийоми, а Третiй - на швидкiсть та реакцiю. Якщо думати логiчно, то i Другий може бути якось iз ними пов'язаний, а це вже проблема. Як казав iнспектор Тору: 'Один раз - випадковiсть, два рази - закономiрнiсть, три рази - ...' У неї на руках пiдтверджений факт iснування вже трьох таких особистостей, а це значить...
Багато рокiв головною зброєю усiх країн були Лицарi. Тримаючи в секретi технологiю їх створення, Церква могла впливати на свiтову полiтику. Достатньо було лише вiдмовити комусь в обслуговуваннi його машин, i майбутнiй конфлiкт згасав, навiть не розпочавшись. До цього моменту. Нехай один такий боєць i не зможе подолати Лицаря, але i сам вiн не одразу дiстане такого воїна. Це зброя зовсiм iншої категорiї! Хтось уже почав штампувати собi армiю ось таких суперсолдат, i зараз публiчно продемонстрував її можливостi! Уявивши собi можливi перспективи, Рей iз жахом знову подивилася на екран.
Першим її бажанням було настрочити панiчну депешу, аби сюди прислали групу зачистки й знищили цю заразу, поки вона ще не розрослася. Але трохи подумавши, вона зрозумiла, що момент уже втрачено - публiчна демонстрацiя означає, що технологiя уже вiдпрацьована, i її власник готовий до серiйного виробництва. Смiшно було б вважати, що та ж Лашура продемонструє глядачам свiй єдиний Мех, не маючи запасного...
Рей знову витрiщилася на екран, вже по-новому розглядаючи обладунки сiрого солдата. Аналогiя була надто вдалою, аби бути звичайним збiгом обставин. Мех також був зброєю зовсiм нового горизонту. Вiн мiг дiяти там, куди звичайному Лицарю не дiстатися - за межами моря Ахо. Цей же воїн здатен потрапити туди, куди не дiстанеться навiть Мех - у примiщення, в бункери слiдом за людьми. I якщо iснування Мехiв Церква ще могла дозволити, списуючи бракованi екземпляри, то поширення цiєї зброї буде повнiстю безконтрольним. Замiсть того, щоб розбудовувати мiста й торгувати, держави кинуть усi свої ресурси на створення власних армiй! Це буде крах усього свiтового порядку! Почнеться гонка озброєнь! Якщо ця зброя пiде в маси - свiт назавжди зануриться в пiтьму постiйних вiйн! Пощади нас Сейку!
Що ж робити?! Захопити одного з них, допитати, а потiм вивчити в лабораторiях! Нi, не може все бути настiльки просто. Церква подбала про збереження таємницi своїх творiнь, певно невiдомий виробник зробив те ж саме. Та взяти зразок для дослiдiв все одно потрiбно, хоча б дiзнатися вразливi мiсця. Вiдправити на захоплення зо два десятки - менше вiн просто переб'є. На те, що вiн пiде з ними мирно, можна навiть не сподiватися. Люди, якi володiють такою силою не домовляються, а диктують власнi умови.
За цими роздумами зображення на екранi поступово тьмянiшало, доки не зникло остаточно. Тiєї ж митi в дiю вступив новий оператор, i перед глядачами з'явилася нова дiюча особа.
Вiдшукати злодюжок вдалося доволi швидко, знай собi лети за стовпом пилу. По дорозi вiн навiть прихопив собi другий меч бiля все ще лежачого суперника, на що почув дуже нецензурну тираду - пiлотом дiйсно виявилася дiвчина. Але це його вже не хвилювало. Зараз в його головi крутилася лише одна мета: знайти i покарати негiдникiв!
Коли пил трохи осiв, на землi стали помiтнi глибокi слiди вiд нiг. Обладунки бiгати не вмiють, значить його суперники рухаються самотужки. Тим краще для нього - в поєдинку навiть iз озброєною людиною власник обладунку отримає беззаперечну перемогу. Будь-який учасник, який вийшов на полiгон без бронi, ризикував бути затоптаним просто через необережнiсть пiлота. I тим не менш цi двоє не побоялися вирватися на полiгон. А чому б i нi? В правилах не вказано, що вийти звiдси потрiбно обов'язково в обладунках, достатньо лише ключiв. Хитрий хiд. I ризикований. Сам Дагмайєр так нiзащо не вчинив би, бо тверезо оцiнював свої сили. Здалеку почувся якийсь шум, нiби хтось шубовснув у воду. На полiгонi був лише один ставок, i Маст швидко вийшов до потрiбного мiсця.
Його обладунок завис на вершинi крутого пiщаного схилу, бiля пiднiжжя якого лежало все, що залишилося вiд ставка. Тiнь вiд обладунку розтягнулася майже на всю його ширину, роздiливши простiр мiж бiгунами. Один виявився учасником Турнiру, тiльки в масцi, iнший узагалi вбрався у якийсь неповороткий на вигляд костюм. Вдалечинi зблиснув об'єктивом вiзир, i Маст подумки посмiхнувся. Прекрасний виходить кадр: темним силуетом вiн навис над грiшниками, наче ангел розплати. Все було як у тiй фресцi на однiй зi стiн Арени. Тепер залишається лише перемогти їх, i його авторитет в Академiї пiднiметься до небес.
Та не так сталося, як гадалося. Щойно вiн з'явився у полi зору, бiгуни повiльно повернули голови в його бiк, наче б то вiн тут зайвий. Дагмайєру на мить здалося, що дивляться на нього, але нi - їх зацiкавив другий ключ, що так i висiв на поясi обладунку. Потiм вони подивилися на нього. Цей погляд вiн вiдчув навiть крiзь їхнi маски. Так дивляться аристократи на тих, з ким вирiшили розважитися. Маст вперше в життi вiдчув себе жертвою. I це вiдчуття йому дуже не сподобалося.
'Та як вони посмiли!' - подумав вiн, кидаючись на них iз занесеними мечами. Спершу слiд вибити найслабших, аби зменшити кiлькiсть ворогiв, тому вiн обрав цiллю найменш захищеного. Знаючи, що будь-який обладунок набагато сильнiший вiд людини, Маст збирався просто вiдлупцювати негiдника. Не покалiчити, адже такi вiдчайдушнi кадри йому в майбутньому можуть знадобитися. Достатньо було лише вдарити iз достатньою швидкiстю, але замiсть цього...
Ухилившись, хлопець вперся ногою в груди обладунку й потягнув кiнцiвку на себе, нiби хотiв... Вiн хотiв зламати обладунку руку?! От бовдур! Дагмайєр теж спочатку так подумав, тому лише посмiхнувся i показово замахнувся лiвою, аби розмазати цього нахабу. Яким же було його здивування, коли обладунок хруснув, i звичайнi на вигляд людськi руки вивернули кисть механiзму в iнший бiк, мало не зачепивши затиснутим у нiй мечем самого лицаря! Реакцiя на загрозу була миттєвою, кулак полетiв парубку прямо в голову. Глядачi чекали, що хлопець знову ухилиться вiд удару, як робив це щойно, але замiсть цього...
Мокрий хруст i металевий брязкiт не розлетiлися над стадiоном - не було системи передачi звуку, але усi глядачi синхронно вiдвернулися аби не дивитися на трагiчне видовище. Хтось скрикнув, дехто iз найбiльш чуттєвих узагалi втратив свiдомiсть. Музиканти замовкли, якимось шостим чуттям вловивши недоречнiсть зайвих звукiв. Лицар на екранi теж завмер, нiби не вiрячи у скоєне.
Раптом пiд рукою щось смикнулося, i вже друга кисть вивернулася пiд пальцями хлопця у масцi. Так i не випущений лицарем меч, втративши живлення швидко тьмянiшав, аж поки його лезо зовсiм не розчинилося, а з-пiд манiпулятора виглянув розiзлений парубок iз кривавим вiдбитком металевого кулака на лобi. Ще мiцнiше вхопившись за зламану кiнцiвку, хлопець знову вперся ногою в груди лицаря i одним рiзким рухом з прокручуванням вирвав її з плечового суглоба машини. Дагмайєр тiльки й встиг порадiти, що в цiй моделi обладунку руки не доводиться тримати всерединi манiпуляторiв. Наступної митi закривавлена долоня пробила корпус, вхопила обладунок за одне iз силових ребер, i потягнула вперед - прямо назустрiч ненормально важкiй нозi, яка буквально переломила машину навпiл. Лицаря аж пiдкинуло, пiсля чого ще один удар вбив обладунок в землю.
Маст ще намагався щось зробити, але механiзм уже був мертвий - увесь закачаний в систему ефiр вирвався крiзь розiрванi шланги, а генератор забився багнюкою. Клятий хлопець важив не менше за обладунок, i силу мав вiдповiдну! Хто це такий?! Звiдки вiн тут узявся?! Вперше за тривалий час голова молодого лицаря була забита не планами на майбутнє, а пошуком способу вижити у цiй м'ясорубцi.
Град ударiв продовжував терзати понiвечену машину, руйнуючи ключовi вузли: суглоби, гiдравлiку, силовi елементи. I здавалося вже нiщо не врятує його вiд сумного фiналу, як раптом все стихло. Силач завмер iз занесеною рукою, нiби прислухаючись до чогось, i тут зверху впало щось велике. Розплющивши очi хлопець зрозумiв, що останнiй удар був не по ньому. Крiзь погнуту решiтку забрала вiн зумiв роздивитися поруч iз залишками свого обладунку велику колоду, з-пiд якої грубий голос посилав прокльони незнайомою мовою: 'Again! Kick of, fucking Skynet! Wait a bit! I'm busy!'
Поки вiн лаявся i намагався витягнути себе iз багнюки, суперник у сiрому костюмi спокiйнiсiнько пiдiйшов, пiдняв забутий усiма ключ i зник, розчинившись у повiтрi.
Скинувши iз себе колоду, хлопець у масцi використав її в якостi опори, пiдтягнувся на руках, витягуючи нагору глибоко, наче паля, забите в мокрий ґрунт тiло. З гучним чавканням багнюка неохоче вiдпустила свого бранця. Дивлячись на цього замазуру дуже складно було повiрити, що секунду тому вiн голими руками рвав метал. Оглянувши поле бою i не знайшовши свого суперника, хлопець у масцi знову химерно вилаявся i повернувся до своєї останньої жертви. Вiд колись грiзного механiзму залишилася лише пом'ята кабiна-корпус всерединi якої, затиснутий мiж пом'ятими листами залiза, молився своїм богам колись найкращий чоловiк-лицар Академiї. Маст Дагмайєр. Ось рука ката пiднiмається щоб добити лицаря, але замiсть нищiвного удару обличчя пiдлiтка торкається свiжий вiтерець, а вирвана передня панель кабiни падає неподалiк. Вiдiйшовши назад, хлопець у масцi дивився, як аристократ намагається звiльнитися iз ременiв кабiни. Пiднявшись над залишками своєї машини, Маст оглянув вчинений навколо гармидер, а потiм повернувся до особи, яка його вчинила. Такi кадри йому однозначно потрiбнi. До такого i повагу можна проявити.
- Як твоє iм'я, лицар?
У вiдповiдь маска лише покрутив головою, потiм iз хрустом вправив собi нiс, i пiшов геть, пiдтягуючи лiву ногу. Дагмайєр не став йому заважати. Якщо це був учень Академiї, вирахувати його буде дуже легко, як би вiн свої рани не приховував, а потiм вiн зробить йому пропозицiю, вiд якої неможливо вiдмовитися. Цей боєць стане перлиною його кишенькової армiї. I зброєю проти Масаке Кейнсi. У те, що це був вiн сам, Дагмайєр не вiрив - його б попередили, якби щось пiшло не так. Простеживши шлях незнайомця, хлопець скривився. Зараз йому теж доведеться вимазатися в багнюцi, iнакше звiдси не вилiзти. Оператори ж, зрозумiвши, що тут їм бiльше ловити нiчого, взялися шукати наступне видовище.
Написано пiд звуки Paul Oakenfold - Ready Steady Go