Я ВТОМИВСЯ, КОЛИ ВИХОДИВ З АВТОБУСА У ФОРТ-ФАРРЕЛЛ. Незалежно від того, наскільки хороша підвіска автобуса і наскільки зручне сидіння, ви все одно відчуваєте, ніби ви сиділи на мішку з камінням кілька годин. Отже, я втомився, і Форт Фаррелл не справив на мене особливого враження з першого погляду. Форт Фаррелл, найбільше маленьке місто на внутрішньому північному сході, принаймні так написано на знаку біля муніципальної межі. Вони точно не думали про Доусон-Крік.
Це була кінцева зупинка автобуса, і він не залишався там довго. Я вийшов, ніхто не ввійшов, він повернувся і попрямував назад до Піс-Рівер і форту Сент-Джон, назад до цивілізації. Населення форту Фаррелл тимчасово збільшилося на одиницю.
Було близько третьої години, і я встиг зробити те, що визначить, чи залишуся я в цьому маленькому містечку з міськими претензіями. Тож замість того, щоб шукати готель, я кинув валізу в камері схову й запитав, де я можу знайти будівлю Маттерсона. Товстий маленький чоловічок, який, здавалося, був фактотумом депо, глянув на мене блискучими очима й захихотів: «Ти, мабуть, тут чужий».
«Враховуючи, що я щойно вийшов з автобуса, така можливість не виключена», — визнав я. Я хотів отримати інформацію, а не давати її.
Він гаркнув, і мерехтіння зникло. «Це там. Головна вулиця; ти не можеш пропустити це, якщо ти не сліпий, — коротко сказав він. Він був одним із тих жартівників, які вважають, що мають монополію на дотепність, у маленьких містах їх повно. Він міг піти в пекло. Я не був у настрої заводити друзів, хоча незабаром мені доведеться намагатися впливати на людей.
Головною була Хай-стріт, така пряма, наче накреслена лінійкою. І це була не лише головна вулиця, але й фактично єдина вулиця у Форт-Фарреллі з кількістю мешканців 18 06 плюс I. На ній містилася звичайна серія будинків із фальшивими фасадами, які намагалися виглядати більшими, ніж вони є, і на яких розташовувалися підприємства, які займало місцеве населення. намагався заробити чесно долар, бензоколонки та дилери автомобілів, продуктовий магазин, який називав себе супермаркетом, перукарня, «Паризькі моди», що продавали жіночі прикраси, магазин риби та мисливських снастей. Я побачив, що ім’я Маттерсон з’являється з монотонною регулярністю, і зробив висновок, що Маттерсон має багато чого сказати про форт Фаррелл.
У всякому разі, переді мною стояла єдина справжня, пристойна будівля на місці. Він досягав гігантської висоти у вісім поверхів і мав бути будівлею Маттерсона. Вперше, сподіваюся, я пришвидшив крок, але знову сповільнився, коли Хай-стріт розширилася на невелику площу з підстриженими газонами та тінистими деревами. У центрі площі стояла бронзова статуя чоловіка у формі. Спочатку я подумав, що це військовий меморіал, але виявилося, що засновником цього місця був якийсь Вільям Дж. Фаррелл, лейтенант інженерного корпусу Кояла. Чоловік був давно мертвий, і сліпі очі його зображення невидимо дивилися на фальшиві фасади Хай-стріт, а птахи зневажливо бруднили його мундирну шапку.
Тоді я з недовірою дивився на назву площі, а моєю спиною пробіг крижаний холод. Трінавант-сквер стояла на перехресті Хай-стріт і Фаррел-стріт, і ця назва, витягнута із забутого минулого, вразила мене, наче копняк у живіт. Шок ще не пройшов, коли я дійшов до будівлі Маттерсона.
Говард Маттерсон був людиною, з якою було важко спілкуватися. Я викурив три цигарки в його службовому кабінеті, вивчаючи приголомшливі чари його секретаря та думаючи про ім’я Трінавант. Це було не настільки поширене ім'я, що воно з'являлося в моєму житті з певною регулярністю; насправді я зустрічався з нею лише раз і за обставин, про які я волів би більше не думати. Можна сказати, що Trinavant змінив моє життя, але неможливо було сказати, на краще чи на гірше. Я знову обговорював доцільність залишитися у форті Фаррелл, але плоский гаманець і порожній шлунок можуть бути вагомими аргументами, тому я вирішив почекати, щоб почути, що запропонує Маттерсон.
Досить несподівано секретарка Маттерсона сказала: «Містер Маттерсон може вас бачити. «Телефонного дзвінка не було, як і телефонних дзвінків. Я криво посміхнувся. Тож він був одним із них. Один із тих хлопців, які демонструють свою силу, кажучи: «Змусьте Бойда почекати півгодини, міс Дінгес, а потім надішліть його», із запізнілою думкою: «Це покаже йому, хто тут головний». Але, можливо, я його неправильно оцінив, можливо, він був дуже зайнятий. Це був великий, важкий чоловік із рум’яним обличчям і, що мене здивувало, не набагато старший за мене, років тридцяти трьох. Судячи з того, як часто зустрічається його ім’я у форті Фаррелл, я очікував іншої людини; молода людина зазвичай не встигла побудувати імперію, навіть маленьку. Він був широкої статури і мускулистий, але, судячи з його пухких щік і складок на шиї, також мав тенденцію набирати вагу. Проте, незважаючи на його зріст, я височіла над ним на кілька дюймів. Я точно не карлик.
Він підвівся з-за столу й простяг руку. «Радий познайомитися з вами, містере Бойд. Дон Галсбах розповідав мені про вас усілякі хороші речі».
«Нічого страшного», — подумав я, враховуючи, що знайшов для нього ціле багатство. Тоді я впорався з рукостисканням Маттерсона, яке ламало пальці. Я мало не стиснула йому пальці, щоб довести, що я така ж нахаба, як і він, і він усміхнувся. «Добре, сідайте, будь ласка», — сказав він, відпускаючи мою руку. «Я скажу тобі все, що тобі потрібно знати про цю справу. Це досить звичайний випадок».
Я сів і взяв сигарету з коробки, яку він штовхнув через стіл. «Дозвольте мені зараз прояснити одну річ, містере Маттерсон», — сказав я. «Я не хочу тебе обдурити. Це не повинна бути довгострокова робота. Я хочу до весняної відлиги звільнитися».
Він кивнув. 'Я знаю це. Дон сказав мені, що ти хочеш повернутися до Північно-Західних територій на літо. Як ви думаєте, чи можна заробляти гроші на такій геології? '
Інші зробили це. Було зроблено багато хороших відкриттів. Я вірю, що в землі більше металу, ніж ми навіть сміємо мріяти, і ми просто повинні його знайти. ' Він посміхнувся мені. «Ми маємо на увазі вас. ' Він похитав головою. «Ви випередили свій час. Північний Захід ще не готовий до розвитку. Який сенс робити велике відкриття посеред дикої природи, якщо його розробка коштуватиме мільйони? '
Я знизав плечима. «Якщо знахідка досить велика, гроші прийдуть автоматично».
— Можливо, — невиразно сказав Маттерсон. «У будь-якому випадку, за словами Дона, вам потрібна короткострокова робота, щоб можна було щось відкласти, щоб повернутися. Це все, чи не так? '
'Це правильно.'
«Добре, тоді я твоя людина. Річ у тім, що Matterson Company переконана в потенціалі цієї частини Британської Колумбії, і ми до шиї її розвиваємо. Ми керуємо багатьма взаємопов’язаними підприємствами, головним чином у сфері обробки деревини. Ми виготовляємо целюлозу для паперу, фанери, пиломатеріалів тощо. Ми побудуємо завод газетного паперу, розширимо фанерні заводи. Але є одна річ, у нас дефіцит енергії, зокрема електроенергії».
Він відкинувся на спинку крісла. «Тепер ми могли б побудувати трубопровід для природного газу в районі Доусон-Крік, постачати газ і використовувати його як джерело енергії для електростанції, але це буде коштувати великих грошей, і нам доведеться платити за газ вічно. ." . Якби ми зробили це, постачальники газу мали б нас залізною хваткою, і вони б захотіли прорватися до нас своїми надлишковими грошима, щоб купити частину того, що у нас є, і вони могли б це зробити, тому що вони контролювали б наше постачання палива мати. 'Він люто подивився на мене. «Ми не хочемо віддавати шматочки, ми хочемо цілий клятий пиріг, і ось як ми його отримаємо. Він помахав картою на стіні. «Британська Колумбія багата гідроенергією, але більша її частина залишається невикористаною. Ми отримуємо півтора мільйона кіловат із можливих двадцяти двох мільйонів. Тут, на північному сході, можна виробити п’ять мільйонів кіловат без потреби в електростанції. Це до біса багато енергії, яка залишається невикористаною. «Вони будують дамбу Portage Mountain Dam на Піс-Рівер», — сказав я.
Маттерсон зневажливо пирхнув. «Це займе роки, і ми не можемо чекати, поки уряд побудує дамбу за астрономічну суму. Зараз нам потрібна енергія. І тому ми збираємося будувати власну дамбу, не велику, але достатньо для нас і з можливістю розширення найближчим часом. Ми розмітили територію і маємо благословення уряду. І ми хочемо, щоб ви переконалися, що ми не припустимося якоїсь помилки, за яку потім хочемо себе бити. Ми не хочемо затопити двадцять квадратних миль дна долини лише для того, щоб виявити, що ми поховали найбагатше відкриття міді в Канаді під сотнею футів води. Ця територія ніколи не була серйозно досліджена геологом, і ми хочемо, щоб ви провели ретельне дослідження, перш ніж ми побудуємо дамбу. Ви бачите для цього шанс? «
З цього стільця це не здається таким складним», — сказав я. — Я хотів би побачити карту.
Маттерсон радісно кивнув і потягнувся до телефону. — Принеси карти регіону Кіноксі, Фреде. ' Він повернувся до мене. «Ми не займаємось гірничодобувним бізнесом, але ми не хотіли б упустити можливість
. — Він задумливо потер підборіддя. «Я деякий час думав, що нам слід скласти геологічний звіт про нашу власність. Це може бути того варте. Якщо ви зараз добре попрацюєте, вас можуть прийняти на це призначення».
— Пам’ятаю, — холодно сказав я. Я ніколи не любив бути зв'язаним.
Увійшов чоловік із рулоном карт. Він був більше схожий на банкіра, ніж на JP Morgan, належним чином і охайно одягнений у темний піджак. Його обличчя було худим і безвиразним, і він мав холодні блідо-блакитні очі. «Дякую, Фреде», — сказав Меттерсон, беручи картки. «Це містер Бойд, геолог, якого ми хотіли найняти. Фред Доннер, один із наших співробітників.
"Як справи", - сказав я. Доннер коротко кивнув і повернувся до Маттерсона, який розгортав карти. «National Concrete хоче прийняти рішення щодо контракту».
«Тримайте їх у черзі», — сказав Маттерсон. «Ми нічого не підписуватимемо, поки Бойд не виконає свою роботу. ' Він подивився на мене. 'Ось. Кіноксі є притокою Квадачі, яка впадає в Фінлей, а та, у свою чергу, впадає в Піс-Рівер. Ось круча і серія порогів у Кіноксі. Прямо за кручею — долина. Він постукав пальцями по карті. «Тут ми будуємо дамбу, щоб затопити долину, що дасть нам хороший і постійний резервуар для води. Ми будуємо електростанцію біля підніжжя крутого схилу, що дає нам хороший ухил. Геодезисти сказали нам, що площа води в долині становитиме десять миль завдовжки і в середньому дві милі завширшки. Це буде нове озеро, озеро Маттерсон».
— Це багато води, — сказав я.
"Це не буде дуже глибоко", - сказав Маттерсон. «Тож ми вважаємо, що дешевої греблі буде достатньо. — Він притиснув пальцем картку. — І ви повинні сказати нам, чи ми втрачаємо щось важливе на цих двадцяти квадратних милях.
Я на мить подивився на карту. «Я впораюся. Де саме та долина? —
Приблизно сорок миль звідси. Ми збираємося зробити дорогу, як тільки почнемо будувати дамбу, але це вам зараз ні до чого. Регіон досить ізольований».
«Не так погано, як на Північно-Західних територіях», — сказав я. "Зі мною все буде добре."
«Я хотів би в це вірити», — сказав Маттерсон, усміхаючись. «Але зараз не все так погано. Ми висадимо вас і заберемо вертольотом компанії».
Це мені сподобалося; це врятувало б моє взуття. «Можливо, я захочу провести розвідувальне буріння», — сказав я. «Це залежить від того, що я думаю. Мені потрібна бурова установка, і тоді мені може знадобитися хтось із ваших людей, щоб зробити роботу кулі».
«Ви йдете дуже далеко», — сказав Доннер. «Я сумніваюся, що це необхідно, і вважаю, що у ваш контракт має бути включено, що ви виконуєте необхідну роботу самостійно».
— Містере Доннер, мені не платять за буріння дірок у землі, — категорично сказав я. «Мені б заплатили за інтерпретацію зразків ґрунту, які беруться з цих отворів. Якщо ви хочете, щоб я виконував роботу сам, це добре для мене, але це займе вшість разів більше часу, і вам доведеться заплатити мені мою ціну за роботу, а я недешевий. Я просто намагаюся заощадити ваші витрати».
Маттерсон відхилив це питання. «Не хвилюйся, Фреде. Можливо, це взагалі не потрібно. Ви хочете досліджувати, лише якщо знайдете щось конкретне, чи не так? «
Справді».
Доннер перевів свої холодні очі на Маттерсона. «Ще одна річ», — сказав він. — Краще не дозволяти Бойду досліджувати північну частину. Це не…
— Я знаю, що це не так, Фреде, — роздратовано перебив Меттерсон. — Я виправлю це з Клер.
«Звичайно, — сказав Доннер. «Інакше весь план може розвалитися».
Цей обмін нічого не означав для мене, але цього було достатньо, щоб я відчув, що ці двоє чоловіків ворожі один до одного і що мені краще триматися подалі. Ситуація потребувала прояснення, тому я сказав: «Я хотів би знати, хто мій бос у цьому призначенні. Від кого я отримую замовлення? Від вас, містере Маттерсон? Чи від містера Доннера? Маттерсон
витріщився на мене. — Накази надходять від мене, — коротко сказав він. «Мене звуть Маттерсон, і це компанія Matterson. Він подивився на Доннера, ніби хотів спонукати його заперечити це твердження, але Доннер, очевидно, відмовився від цього і лише коротко кивнув.
— Наскільки я знаю, — безтурботно сказав я.
Тоді ми почали торгуватися щодо умов мого контракту. Доннер упав замертво на копійці, і оскільки він розлютив мене тим, що був таким скупим щодо можливих бурових робіт, я попросив більше, ніж зазвичай. Хоча робота не здавалася мені важкою і мені потрібні були гроші, здавалося, що були приховані складнощі, і це мені не подобалося. Була також
поява імені Trinavant, хоча це було те, що, здавалося, не мало нічого спільного з рештою справи. Однак умови, які я зрештою вимусив у Доннера, були настільки сприятливими, що мені довелося прийняти цю роботу, оскільки грошей вистачило б на рік на північному заході.
Маттерсон був непотрібний Доннеру. Він повністю не втручався в це і лише посміхнувся, коли я висадив Доннера. Це був, звичайно, дивний спосіб роботи торгової компанії. Коли ділові деталі були узгоджені, Маттерсон сказав: «Я забронюю для вас номер у готелі Matterson. Це не Hilton, але вам там буде комфортно. Коли можна почати? — Як тільки я отримаю своє спорядження з Едмонтона.
Доннер пирхнув і вийшов із кімнати, наче той, хто знає, коли йому забагато.
Готель Matterson виявився в будівлі Matterson, тож після виходу з офісу Matterson мені не довелося ходити далеко. Я побачив ще кілька офісів, на яких було написано ім’я Matterson, а на розі кварталу стояв Matterson Bank. У мене справді склалося враження, що Форт Фаррелл і Маттерсон були більш-менш синонімами, і якби Маттерсон побудував свою дамбу; Також може бути створена колишня енергетична компанія Маттерсона. Він був на шляху до повного контролю над цією частиною Британської Колумбії.
Я домовився з портьє, що мою валізу заберуть із камери схову, а потім запитав: «Мій колишній тут газета?» Він
вийде в п'ятницю. ''Де стіл? ''Північна сторона площі Трінавант.'
Я вийшов на вулицю й повернувся по Хай-стріт, поки не дійшов до площі. Лейтенант Фаррелл невидюще дивився на низьке сонце, яке сяяло на його мідно-зелене обличчя, заплямоване білим пташиним послідом. Мені було цікаво, що б він подумав, якби знав, що сталося з його поселенням. Судячи з виразу його обличчя, він це знав і не дуже про це думав.
У мене склалося враження, що «Форт-Фарелл Рекордер» більше дбає про випуск комерційних друкованих видань, ніж про видання газети, але на моє перше запитання молода дівчина, яка складала весь штат, відповіла ствердно, принаймні з того, що можна було побачити. .
«Звичайно, ми зберігаємо старі газети. Як далеко назад ви повинні бути? — Близько десяти років.
Вона зробила бридке обличчя. — Тоді ви повинні мати переплетені томи. Заходьте в бек-офіс. Я пішов за нею в курну кімнату. «Яка саме дата? '
Мені не було труднощів запам'ятати це. «Вівторок, 4 вересня 1956 року», —
вона безпорадно поглянула на полицю. «Оце вінтаж там нагорі. Я не думаю, що зможу досягти цього».
'Чи можу я? – сказав я і схопив книжку. Він був розміром і вагою з дюжину Біблій разом узятих, і це доставляло мені набагато менше проблем, ніж це було б для неї, я відчував, що він важить майже стільки ж, скільки й вона.
«Тобі доведеться прочитати це тут, — сказала вона, — і не можна виривати жодної сторінки, це наші архівні копії».
— Я цього не зроблю, — пообіцяв я, кладучи том на сосновий стіл. «Чи міг би я отримати трохи світла?» ' 'Природно'. Виходячи з кімнати, вона увімкнула світло.
Я підсунув стілець і розкрив важку палітурку фоліанта. Він містив два томи запису Форт-Фаррелла, сто чотири розповіді про процвітання та нещастя громади, короткий опис народження та смерті, радості та горя, великої кількості злочинів, але не так багато, коли взяти все до уваги, Має бути більше маленької частинки добра, але це не робить гучних заголовків. Типовий провінційний журнал. У вихідні після аварії я шукав випуск за 7 вересня, почасти боячись, що знайду, почасти боявся, що нічого не знайду. Проте воно було там, навіть на першій сторінці. Жирними чорними літерами з пожовклого паперу кричало мені:
ДЖОН ТРІНАВАНТ ЗАГИНУВ В АВТОКАТРОФІ.
Хоча я знав історію напам’ять, я уважно прочитав газетний звіт, і там було сказано про деякі речі, яких я ще не знав. Це була проста історія, на жаль, не незвичайна, але історія, яка зазвичай не з’являлася на першій сторінці з жирними заголовками, як тут. Я пам’ятав, що у Vancouver Sun йому дали чверть колонки внизу другої сторінки, а в Торонто це повідомлення заповнювало лише сторінку.
Різниця була викликана тим фактом, що Джон Трінавант був великою людиною у форті Фаррелл, старшим партнером фірми Трінавант і Маттерсон. Бог Батько раптово помер, і Форт Фаррел оплакував. Його оплакували відкрито й щедро чорними літерами на білому папері.
Джон Трінавант (56) їхав з Доусон-Крік в Едмонтон зі своєю дружиною Енн (вік не вказано) і сином Френком (22). Вони їхали на новій машині Трінаванта, Cadillac, але нова блискуча іграшка так і не доїхала до Едмонтона. Натомість його знайшли біля основи двохсотфутової скелі, неподалік від дороги. За слідами ковзання та надрізами кори дерев можна було зробити висновок про те, як сталася аварія. «Можливо, — сказав коронер, — автомобіль їхав надто швидко, щоб водій не мав достатнього контролю. Однак це те, чого ніхто ніколи не зможе сказати з упевненістю».
Кадилак був згорілим уламком, знищеним без ремонту. Також були знищені без ремонту тринаванти, усіх трьох знайшли мертвими. Дивним аспектом справи була присутність четвертого мешканця, молодого чоловіка, якого тепер ідентифікували як Роберта Гранта, якого знайшли живим, але не більше того, і який зараз перебував у лікарні з опіками третього ступеня, важким переломом черепа та кількома зламані кістки . Попередньо вважалося, що Роберт Грант був автостопом, який сів на борт Trinavant десь між Доусон-Крік і місцем аварії. Від Роберта Гранта не очікували, що це вийде. Шкода Роберта Гранта.
Увесь Форт Фаррелл і, якщо вже на те пішло, вся Канада (зазначається в редакційній статті) мали сумувати, що ера, яка закінчилася після смерті Джона Трінаванта, закінчилася. Трінаванти були пов’язані з цим місцем ще з славетних днів лейтенанта Фаррелла; було сумно (подумав автор статті), що рід Тринавантів тепер вимер по чоловічій лінії. Проте був ще один двоюрідний брат, Ч. Трінаван, який зараз навчався в школі в Лозанні. Була надія, що ця трагедія, смерть її улюбленого дядька, не призведе до того, що освіта, яку він так хотів їй дати, залишиться незавершеною.
Я відкинувся назад і подивився на газету перед собою. Тож Трінавант був партнером Маттерсона, але не того Маттерсона, якого я сьогодні зустрів, бо він був надто молодий. На момент аварії йому мало бути за двадцять, такого ж віку, як загиблий Френк Трінавант, або того ж віку, що й я. Тож мав бути інший Маттерсон, ймовірно, батько Говарда Маттерсона, що зробило Говарда наслідним принцом імперії Маттерсона. Якщо він уже не став наступником свого батька.
Я зітхнув, гадаючи, який диявольський збіг привів мене до Форт-Фарелла, а потім переглянув наступне видання. Я нічого не знайшов! Ні в тому номері, ні в наступному не було другої статті
. Я шукав далі і виявив, що протягом наступного року ім’я Trinavant не згадувалося жодного разу, жодної наступної статті, жодного некролога, жодних читацьких спогадів, нічого. Щодо Форт-Фаррелл-Рекордера, Джона Трінаванта ніби й не існувало.
Я знову переглянув газети. Було дуже дивно, що в рідному місті Трінаванта, де він фактично був королем, місцева газета не заробила жодного прибутку з його смерті. Це був дуже дивний спосіб вести газету!
Я затамував подих. Це був другий раз за сьогодні, коли я подумав щось подібне, вперше у зв’язку з Говардом Маттерсоном і тим, як він керував компанією Matterson. Це мене спантеличило, і це привело мене до дечого іншого: кому належав Форт Фаррелл Рекордер?
Офісниця просунула голову за двері. «Тобі доведеться піти; ми закриваємося».
Я посміхнувся їй. «Я думав, газетна компанія ніколи не закривається».
«Це не Vancouver Sun. І «Монреаль Стар» також. «Про це можна сказати дуже добре, — подумав я.
'Ти знайшов те що шукав? вона запитала. Я пішов за нею до офісу.
«Я знайшов деякі відповіді та багато питань. Вона глянула на мене нерозуміючи. «Чи є де тут випити чашку кави?» «
На іншій стороні площі. З грецьким».
«Ти теж маєш смак до кави?» Я подумав, що, можливо, зможу отримати від неї деякі відповіді.
Вона посміхнулася. «Моя мама навчила мене не ходити з чужими чоловіками. Крім того, мене чекає мій хлопець».
Я дивився на її вісімнадцять років, повну життя, і хотів знову бути молодою, як до аварії. 'Можливо, іншим разом. ' 'Може бути.'
Я пішов, а вона незграбно почала припудрити ніс і перетнула площу, думаючи, що якщо я не буду обережний, мене заарештують за викрадення. Я не знаю чому, але в кожному місті, де дешева закусочна може вижити, і є багато місць, де це неможливо, ви знайдете грека, який керує місцевою кав’ярнею. Він розширюється разом із розширенням місця, привозить своїх двоюрідних братів зі старої країни, і в місті середнього розміру греки незабаром отримують контроль над харчовим бізнесом разом з італійцями, які працюють на трохи вищому рівні. Це було не перше грецьке місце,
де я їв, і точно не останнє, поки я був безгрошівним геологом, який шукав багатства.
Я замовив каву та тістечко й відніс до порожнього столу з наміром трохи подумати. Однак у мене не вийшло цього зробити, тому що до мене підійшов чоловік і запитав: «Ви не проти, якщо я складу вам компанію?»
Він був старий, мабуть сімдесят. У нього було засмагле обличчя і тонка шия, зневоднена від віку. Його волосся, хоч і біле, було густе, а під густими бровами була пара пильно-синіх очей. Я кілька секунд оцінююче дивився на нього, і нарешті він сказав: «Я Макдугал, головний репортер місцевого скандального журналу».
Я помахав на стілець. 'Сідайте.'
Він поставив чашку з кавою, яку тримав, і тихо застогнав, коли сів. — Я ще й головний верстальник, — сказав він. «І єдиний копірайтер. Я теж коректор. Все в одному. «Також видавець? —
Він зневажливо пирхнув. Я схожий на видавця газети? ' 'Не зовсім.'
Він зробив ковток кави і подивився на мене з-під своїх збентежених брів. — Чи знайшли ви те, що шукали, містере Бойд? '
Вас добре поінформували. Я тут менше двох годин, але вже можу сказати, що мене згадають у Реєстраторі. Як ти це робиш? '
Він посміхнувся. «Це маленьке місто, і я знаю кожного чоловіка, жінку та дитину. Я щойно прийшов із будинку Маттерсона й знаю про вас усе, містере Бойд.
Цей Мак-Дугалл здавався кмітливим старим. «Б’юся об заклад, ви теж знаєте, що вказано в моєму контракті», — сказав я.
'Може бути. Він усміхнувся мені, і його обличчя стало обличчям пустотливого маленького хлопчика. «Доннер був не дуже щасливий. «Він поставив чашку. «Ти знайшов те, що хотів знати про Джона? Трінавант? Я
загасив сигарету. — Ви дивно керуєте газетою, містере Макдугал. Я ніколи в житті не бачив такої тиші надрукованою».
Посмішка зникла з його обличчя, і тепер він мав вигляд втомленого старого. На мить запала тиша, а потім він раптом сказав: «Ви любите хороший віскі, містере Бойд?» «
Я ніколи не відмовлявся від цього».
Він кивнув головою до свого столу. «Я живу нагорі, і в мене досі є пляшка в будинку. Хочеш приєднатися до нас за напоєм
? Я раптом відчуваю потребу напитися. У відповідь я встав і заплатив за каву для нас обох. Коли ми йшли площею, Макдугалл сказав: «Я живу там безкоштовно. Натомість я маю бути напоготові двадцять чотири години на добу. Я не знаю, хто найбільше виграє від цієї угоди».
«Можливо, вам варто підписати новий трудовий договір із вашим видавцем».
«З Джимсоном? Не смішіть мене, це просто штамп, який використовує власник».
— А власник — Маттерсон, — сказав я безладно.
Макдугал подивився на мене скоса. «То ти вже так далеко зайшов?» Ви мене цікавите, містере Бойд. Справді, ти мене цікавиш.
— Ти починаєш мене цікавити.
Ми піднялися сходами до його кімнати, яка була просто, але зручно вмебльована. Макдугал відчинив шафу й дістав пляшку. «Є два види шотландського віскі», — сказав він. «Те, що виробляється мільйонами літрів за раз; чистий нейтральний зерновий спирт, змішаний з гарним ячмінним дистильованим віскі для аромату, паленим цукром для кольору та зберігається протягом семи років, щоб захистити священну назву шотландського віскі. — Він підняв пляшку. «А ось ваш справжній ячмінний віскі п’ятнадцятирічної витримки, зроблений із любов’ю та випитий із любов’ю. Цей із Айла, найкращий із усіх, що є».
Він щедро налив світло-солом’яної рідини й простягнув одну зі склянок мені.
— За ваше здоров’я, містере Макдугал. Якої ви марки McDougall? Я
міг заприсягтися, що він червонів. «У мене гарне шотландське ім’я, і можна подумати, що цього буде достатньо для будь-якого чоловіка, але батькові довелося піти далі й назвав мене Хемішем. Тобі краще називати мене Мак, як це роблять усі. Тоді не будемо сперечатися. ' Він посміхнувся. «Боже милий, як я бився в дитинстві! —
Боб Бойд, — сказав я.
Він кивнув. «А що вас цікавить у Трінавантах? «Я їх цікавлю? '
Він зітхнув. «Бобе, я досвідчений чорнильний кулі, тому ти можеш сміливо припустити, що я знаю свою роботу. Я переслідую всіх, хто звертається до старих томів: неймовірно, як часто це призводить до історії. Я чекав десять років, поки хтось звернеться до спеціального видання».
«Чому Рекордер зараз цікавиться Трінавантами? '
Я запитав. «Трінаванти мертві, і Реєстратор зробив їх мертвішими, ніж мертвими. Хіба це не неймовірно, що можна навіть убити пам'ять? «
Росіяни це добре вміють; вони можуть вбити когось і залишити його живим ходячим мерцем. Тільки подивіться, що зробили з Хрущовим. І Маттерсон придумав ту саму ідею».
— Ви не відповіли на моє запитання, — різко сказав я. «Припини морочитися навколо куща, Мак».
«Рекордер не цікавиться Тринавантами», — сказав він. «Якби я написав щось про когось із них або навіть згадав їхнє ім’я, мене б не було. Це особистий інтерес, і якби Булл Маттерсон знав, що я навіть говорю про Трінавантів, у мене були б проблеми. — Він притиснув вказівний палець до моїх грудей. «Тож ти тримай язика за зубами, зрозумів! «Він налив знову, і я побачив, що його рука тремтить. «І що ти маєш тепер сказати?» «
Якщо ти не розкажеш мені більше про Тринавантів, я не розкажу тобі, Мак. І не питайте чому, бо ви не отримаєте відповіді».
Він довго задумливо дивився на мене. «Але ви нарешті скажете? '
'Може бути.'
Йому це не сподобалося, але він проковтнув це. «Добре, мабуть, у мене немає вибору. Я розповім тобі все про Тринавантів. — Він штовхнув пляшку до мене. — Налий ще, хлопче.
Трінаванти були стародавньою канадською родиною, що походить від Жака Трінаванта, який прибув із Бретані й оселився в Квебеку у 18 столітті. Однак трінаванти не були колоністами за своєю природою, а також не були купцями того часу. Вони мали свербіж у крові й рушили на захід. Прапрадід Джона Трінаванта був відомим мандрівником, який допоміг відкрити регіони Великих озер; інші трінаванти були ловцями, і навіть було сказано, хоча це ніколи не було доведено, що трінаванти побували на західному узбережжі та побачили південну частину Тихого океану перед експедицією Льюїса та Кларка.
Батько Джона Трінаванта був розвідником лейтенанта Фаррелла, і коли Фаррелл побудував форт, він вирішив залишитися й назавжди оселитися в Британській Колумбії. Це була гарна земля, вона йому подобалася, і він бачив великі можливості. Проте те, що Тринаванти перестали бути завжди в русі, не означає, що вони втратили свою енергію. Три покоління Трінавантів побудували деревообробний бізнес у форті Фаррелл; їхня імперія була невеликою, але здоровою.
«Це справді зробив Джон Трінавант», —
сказав Макдугал. «Він був людиною 20-го століття, яка народилася в 1900 році, і він очолив бізнес у молодому віці. Йому було лише 23, коли помер його батько. У той час Британська Колумбія була ще досить слаборозвиненою, і саме такі люди, як Джон Трінавант, зробили її такою, якою вона є сьогодні».
Він задумливо глянув у свою склянку. «Джон Трінавант зв’язував себе з Буллом Маттерсоном, і я вважаю, що з суто ділової точки зору це було одним із найрозумніших його вчинків».
— Ти вже вдруге називаєш того Бика Маттерсона, — сказав я. — Це не може бути той чоловік, якого я зустрів у будівлі Маттерсона. ' 'Ніяк ні; це Говард, він просто нахаба, — зневажливо сказав Макду-Голл. — Я говорю про старого джентльмена, батька Говарда. Він був на кілька років старший за Трінаванта, і вони познайомилися в 1925 році. Джон мав розум і визначав політику об'єднання, тоді як Маттерсон забезпечував енергію та драйв. Тільки тоді все справді почалося добре. То той, то інший до всього приклав руку. Вони заснували банк, вони консолідували лісову промисловість і першими зрозуміли, що сира деревина не приносить користі, якщо ви не можете щось зробити з нею, бажано на місці. Вони виготовляли папір і твердий картон і заробляли багато грошей, особливо під час війни. Ближче до кінця війни ми провели тут щось на зразок салонної гри: намагалися з’ясувати, скільки коштують Трінавант і Маттерсон».
Він нахилився й узяв пляшку. «Звичайно, вони не обмежилися деревиною; вони почали рано в інших галузях. Вони володіли автозаправними станціями, керували автобусною лінією, поки не продали її Грейхаунду, будували продуктові та текстильні магазини, кожен тут, у цьому районі, зробив певний внесок. Він замовк на мить, а потім похмуро сказав: «Я не знаю, чи це добре для громади». Мені не подобається патерналізм, навіть якщо він практикується з найкращими намірами. Але ось до чого дійшло».
— У них також була газета, — сказав я.
Макдугал скривився. «Це єдине підприємство Маттерсона, яке не приносить грошей. Журнал нічого не дає. Це місце недостатньо велике для власної газети, але Джон Трінавант заснував його з духу спільноти, як додаткове підприємство до друкарського бізнесу. Він сказав, що люди тут мають право знати, що відбувається, і він ніколи не втручався в редакційну політику. Маттерсон керує журналом з іншої причини».
«Яка це? «
Контролювати громадську думку. Він не наважується закрити його, тому що форт Фаррелл розширюється, і хтось інший може видавати чесну газету, на яку він не матиме права голосу. Поки в нього є Диктофон, він у безпеці, тому що можна посперечатися, що для двох газет не знайдеться місця».
Я кивнув. Тож Трінавант і Маттерсон заробили статки. І потім? '
'А потім нічого. Trinavant зазнав аварії, і Маттерсон узяв на себе весь ратаплан. Розумієте, тринавантів більше не було».
Я на мить замислився. «Трінаванта взагалі більше не було?» У статті в Recorder згадувалась племінниця Джона Трінаванта. — Ви маєте на увазі Клер Трінавант. Вона не була справжньою двоюрідною сестрою, лише невизначеною родичкою зі сходу. Кілька сотень років тому тринаванти були сильною родоводом, але східна гілка зникла. Наскільки я знаю, Клер Трінавант є останнім Трінавантом у Канаді. Джон зустрів її випадково під час поїздки в Монреаль. Вона була сиротою. Він припустив, що вони повинні бути якось пов’язані між собою; він прийняв її і ставився до неї, як до власної дочки».
— Хіба вона не була його спадкоємицею? Макдугал
похитав головою. — Не його природний спадкоємець. Він не всиновив її на законних підставах, і, схоже, зв’язок неможливо було жодним чином довести. Тож у цьому відношенні вона отримала коротший кінець палиці».
— Але хто отримав гроші Трінаванта? І як Маттерсону вдалося вкрасти частку справи у Трінаванта? Макдугал
скривився. «Відповіді на ці два питання пов’язані між собою. Відповідно до заповіту Джона, його майном для дружини та дитини мав управляти фонд, а весь капітал перейшов до Френка Трінаванта, коли йому виповнилося тридцять. Було вжито всіх запобіжних заходів, і це було гарним свідченням. Але, звичайно, він також мав включати положення на випадок, якщо Джон переживе всіх зацікавлених сторін. Переваги фонду потім були використані для створення кафедри технології деревини в канадському університеті. ' 'Це сталося? '
'Так. Фонд працює добре, але не так добре, як могло б бути, і ми повинні повернутися в 1929 рік, щоб дізнатися, чому Трінавант і Маттерсон зрозуміли, що будують багатомільйонний бізнес. Жоден не хотів, щоб смерть іншого вплинула на роботу в цьому відношенні, тому вони погодилися,
що після смерті одного другий матиме опціон на покупку частки померлого за балансовою вартістю. І Маттерсон купив».
Таким чином, фонд отримав активи Trinavant під управління, але був юридично зобов’язаний продати їх Маттерсону, якщо він бажав скористатися своїм правом опціону. Я не бачу в цьому багато поганого. Макдугал роздратовано цокнув язиком. — Не будь дурнем, Бойде. — Він перерахував на пальцях. — По-перше, його можна було купити за балансовою вартістю, і я думаю, що балансова вартість таємничим чином впала, коли Доннер закінчив свою спритність. По-друге, головою ради директорів є Вільям Джастус Слоун, і Бул Маттерсон практично має цю людину в кишені. Те трохи, що вони отримали від Маттерсона, було негайно реінвестовано адміністраторами в щойно засновану компанію Маттерсон, і якщо хтось і розпоряджається цими грошима, то це старий Бик. По-третє, Раді директорів потрібно було багато часу, перш ніж вона змогла виконати заповіт. До створення відділу технології деревини минуло не менше чотирьох років, і навіть тоді справи йшли не дуже добре. Я чую, що вона завжди відчайдушно потребує грошей. По-четверте, умови, на яких була продана частка Trinavant, ніколи не були опубліковані. Я думаю, що Trinavant залишив від 6 до 7 мільйонів гульденів, але Рада директорів інвестувала лише 2 мільйони в Matterson Company, і то в акції без права голосу. Милий Боже, Маттерсон не міг побажати цього кращого. П'яте. . . Добре, навіщо далі витрачати мій час? —
Отже, ви вважаєте, що Бул Маттерсон більш-менш вкрав гроші Трінаванта? «
Ви можете видалити ще трохи. «Не пощастило Клер Трінавант».
— О, вона виявилася прекрасною. Джон залишив їй півмільйона доларів і велику ділянку землі. Це було те, що Булл не любив. міг дістати його пазурі, навіть якщо б спробував».
Я згадав статтю в Recorder і висловлене в ній бажання щодо освіти Клер Трінавант. — Скільки їй було років, коли Трінавант помер? «
Дитина сімнадцяти років. Старий Джон відправив її до Швейцарії завершити освіту».
«А хто написав ту статтю від 7 вересня 1956 року?» '?
Макдугал скупо посміхнувся. «То ти це помітив? Ти точно розумний хлопець. Статтю написав Джимсон, але
я впевнений, що її продиктував Маттерсон. Сумнівно, що можна було щось зробити з опціонною угодою, особливо тому, що Клер не була юридично пов’язана з Джоном, але він не ризикував. Він сам прилетів до Швейцарії і вмовив її залишитися. Він тримав цей шматок під її носом як доказ того, що люди у Форт-Фарреллі також вважали, що вона повинна це зробити. Вона знала, що «Рекордер» була чесною газетою, але не знала, що Меттерсон припинив її через тиждень після смерті Трінаванта. Вона була сімнадцятирічною дівчиною, яка нічого не знала про бізнес».
— А хто розпоряджався її півмільйонами гуляків до повноліття? «У таких випадках, як її, цим займається державний орган, свого роду опікунська рада. Булл намагався втрутитися, але, звичайно, він не зміг потрапити ногою у двері».
Я подумки переглянув всю неприємну історію й похитав головою. «Я досі не розумію, чому Маттерсон змусив зникнути ім’я Трінавант. Що йому було приховувати? — Не знаю, — зізнався Макдугал. «Я сподівався, що людина, яка перевіряла це видання «Рекордера» через десять років, зможе сказати мені це. Але з того дня назва Трінавант була стерта з місця. Trinavant Bank перетворився на Matterson Bank, і всі компанії, що носять цю назву, були перейменовані. Він навіть намагався змінити назву площі Трінавант, але потім посварився з місіс Давенант, президентом історичного товариства Форт-Фаррелл. Вона стара, але ще має волосся на зубах».
— Так, якби не ця площа, я б і не знав, що тут Трінавант.
«Чи це мало б значення? Коли я
не відповів, Макдугалл сказав: «Він також не міг повторно охрестити Клер Трінавант». Гадаю, він благає Бога дозволити їй все-таки вийти заміж. Вона живе в окрузі, знаєте, і ненавидить його».
— Отже, старий ще живий? «
Звичайно. Йому вже має бути сімдесят п’ять, і він ще міцний для свого віку, ще в ньому багато життя, але він завжди був вогненним жеребцем. Джон Трінавант більш-менш тримав його на кермі, але після його смерті старий Бик справді розв’язався. Він перетворив Matterson Company на холдингову компанію, і не шкодував зусиль, щоб заробити якомога більше грошей. Шлях не мав значення. А скільки лісу у нього… —
перебив я його. «Я думав, що вся лісова земля є власністю корони?» «
У Британській Колумбії 9% — це землі корони, але 5%, приблизно 3 мільйони гектарів, — у приватній власності. Булл має не менше чотирьохсот тисяч гектарів цього і концесію на вирубку деревини ще на вісімсот тисяч гектарів коронного домену. Він рубає шістдесят мільйонів кубічних футів пиломатеріалів на рік. Він завжди на межі неприємностей, тому що він забагато вбиває, уряду це не подобається, але йому завжди вдавалося виплутатися з цього. Зараз він будує власну гідроелектростанцію, і якщо вона у нього буде, то цю частину країни він матиме за горло. «Юний Маттерсон сказав мені, що гідроелектростанція постачатиме електроенергію для їхніх власних підприємств».
Макдугал саркастично посміхнувся. «А що, на вашу думку, Форт Фаррелл, крім підприємства Маттерсона? У нас тут погана електростанція, яка ніколи не досягає напруги і весь час ламається, і тепер Matterson Electricity Company збирається взяти її на себе. Бізнес Matterson має звичку розширюватися. Я вважаю, що старий Бик уявляє суспільство, яке контролює Британську Колумбію від форту Сент-Джон до Кіспіоксу, від Принца Джорджа до Юкону, і вільне від конкуренції. Приватне королівство, в якому він є абсолютним правителем».
«Яку роль відіграє Доннер? — запитав я з цікавістю.
«Він заробляє гроші, бухгалтер. Він думає лише в доларах і центах і стискає долар, поки той не благає про пощаду. Якщо хтось справжній, безжальний, інтригуючий нелюд, то це Доннер. Він будує плани, а Булл Маттерсон їх виконує. Булл зайняв перше місце в якості голови наглядової ради, він залишив повсякденне управління Говарду, а Доннер тепер тримає кермо, щоб запобігти Говарду від буйства».
«Тоді він не тримає їх достатньо міцно», — сказав я, розповідаючи про те, що сталося в кабінеті Говарда.
Макдугал пирхнув. — Доннер може впоратися з тим молодим нікчемою, якщо одна рука зав’язана за спиною. Він поступається в неважливих речах, але в усьому, що віддалено варте уваги, Говард отримує короткий кінець палиці. Молодий Говард зберігає зовнішній вигляд, і він може виглядати як чоловік, але він слабка людина. Він навіть на десяту частину не такий, як його батько».
Я довго думав над цим і нарешті сказав: «Ви сказали, що особисто брали участь у всьому цьому. Як щодо цього, Мак? Він
подивився мені прямо в очі і сказав: «Для вас може бути несподіванкою, що навіть журналісти мають почуття честі». Джон Трінавант був моїм другом; він часто приходив сюди, пив мій віскі і балакав. Те, що Реєстратор зробив із ним та його родиною після їхньої смерті, викликало у мене огиду, але я не втручався в це й дозволив цьому статися. Джимсон — некомпетентний дурень, і я міг би розмістити статтю на першій сторінці, яка б ніколи не забула про Джона Трінаванта у форті Фаррелл. Але я цього не зробив, і знаєте чому? Тому що я був боягузом, тому що я боявся Була Маттерсона, тому що я боявся втратити роботу».
Його голос тремтів. «Хлопче, коли помер Джон Трінавант, мені було близько шістдесяти, я вже був старшим чоловіком. Я завжди був щедрим і безгрошівцем, і завжди вважав, що походжу з міцної родини. Я припускав, що у мене ще багато років попереду, але що робити шістдесятирічному старому, якщо він втратив роботу? Його голос став сильнішим. «Зараз мені 71 рік, і я все ще працюю на Matterson. Я добре виконую свою роботу, тому він мене тримає. Це не благодійність, тому що Маттерсон навіть не знає значення цього слова. Але я заощадив трохи грошей за останні десять років, і тепер, коли в мене не так багато років, я хотів би зробити щось для мого друга Джона Трінаванта. Я більше не боюся».
«Що ви собі уявляли? '
Він глибоко вдихнув. «Ви можете сказати мені це. Людина не заходить читати газету десятирічної давнини без причини. Я хочу знати цю причину».
«Ні, Мак. Ще ні. Я не знаю, чи є у мене причина чи ні: я не знаю, чи маю я право втручатися. Я потрапив у Форт Фаррелл випадково і не знаю, чи це моя справа. Він надув щоки і сердито видихнув. 'Я не розумію. Я просто не розумію цього. ' Він виглядав переможеним. «Ви хочете сказати мені, що читаєте ту газету десятирічної давності лише для розваги?» Чи просто тому, що вам подобається гортати жалюгідні провінційні газети? Хочете знати, яка хороша господиня виграла тоготижневий конкурс з приготування гарбузового пирога? Є те, що його? «
Припини, Мак. Ви не отримаєте від мене цього, поки я не зайду так далеко, а це може зайняти дуже багато часу.
— Добре, — сказав він спокійно. — Я багато вам сказав — так багато, що якщо Маттерсон дізнається, це коштуватиме мені роботи. Я сунув голову прямо в петлю».
— Я не говорю, Мак.
«Я, біса, сподіваюся, що так», — прогарчав він. «Я б не хотів, щоб мене звільнили, якби з цього нічого хорошого не вийшло. Він підвівся і схопив файл з полиці. «Я міг би показати вам більше. Я подумав, що якщо Маттерсон хоче
позбутися імені Трінавант, то причину можна знайти в тому, як він помер. 'Він взяв фотографію з файлу і дав її мені. «Ти знаєш, хто це? Я
подивився на свіже молоде обличчя й кивнув. Раніше я бачив роздруківку цієї ж фотографії, але нікому не розповідав. «Так, це Роберт Грант. Я поклав фотографію на стіл.
«Четвертий хлопець у машині», — сказав Макдугал, стукаючи по фото нігтем. «Той хлопець жив. Цього ніхто не очікував, але це було правдою. Через шість місяців після смерті Трінаванта я отримав відпустку і використав її, щоб зайнятися детективною роботою, недосяжною для старого Бика. Я пішла в лікарню. Роберта Гранта перевели до Квебеку; він перебував у приватній клініці і зв'язатися з ним не вдалося. Тоді я загубив його слід – а від досвідченого журналіста з ідеєю фікс важко сховатися. Я надіслав роздруківки фотографії друзям – журналістам по всій Канаді – і за десять років нічого не вийшло. Роберт Грант зник з лиця землі».
«І? '
Ви коли-небудь бачили цього чоловіка? Я
знову подивився на фото. Ґрант усе ще здавався хлопцем, йому ледве виповнилося двадцять, у якого попереду ще було прекрасне життя. Я повільно сказав: «Наскільки я знаю, я ніколи не бачив цього обличчя».
«Я просто спробував. Я подумав, що, можливо, ви його друг і прийшли розслідувати».
«Вибач, Мак, але я ніколи не зустрічав цього чоловіка. Але чому він хоче сюди приїхати? Грант все одно не важливий. «Можливо, ні, можливо. Я хотів би поговорити з ним колись. Це все. — Він підняв плечі. Заради Бога, давай ще одну».
Тієї ночі мені наснився сон. Минуло принаймні п’ять років з тих пір, як я востаннє мав це, і, як завжди, це мене жахало. Екс була засніжена гора, а зі снігу, наче тупі зуби, стирчали кутасті камені. Я не піднімався на гору і не спускався з неї - я просто стояв, і коли я намагався поворухнути ногами, сніг здавався липким, як клей, і я відчував себе мухою на липучці. Весь час йшов сніг; Утворилися купи снігу, і незабаром сніг був по коліно, а потім на півдорозі до моїх стегон. Мені здавалося, що мене поховають, якщо я не ворухнусь, тож я знову спробував вирватися й нахилився, щоб відштовхнутися від снігу голими руками.
Тоді я помітив, що сніг не холодний, а пекучий. Я кричав від болю, відриваючи руки і безпорадно чекаючи, коли сніг поступово впав у мої руки, а потім моє обличчя та я закричали, коли гарячий, гарячий сніг накрив мене, палаючи, палаючи, палаючи...
Я прокинувся вимоклий потом у тому безособовому готельному номері, і мені не було потрібно нічого, крім ковтка чудового віскі Mac’s Islay.
OceanofPDF.com
розділ 2
ПЕРШЕ, ЩО Я ПАМ’ЯТАЮ У СВОЄМУ ЖИТТІ, ЦЕ БІЛЬ. Небагато людей можуть відчути свої родові муки, і я не можу рекомендувати це. Не те, щоб будь-яка моя порада за чи проти могла мати найменший результат; ніхто з нас не народився за вибором, і ми не маємо права впливати на те, як це відбувається.
Я відчув біль, схожий на тортури, що виник глибоко в моєму тілі. З плином часу ставало ще гірше, вогонь, який пожер мене. Я боровся з цим щосили і ніби виграв, хоча вони стверджують, що біль зменшився завдяки введенню наркотиків. Біль зник, і я втратив свідомість.
На момент мого народження, згідно з надійним джерелом, мені було 23 роки. Мені також сказали, що наступні кілька тижнів я провів у комі, балансуючи на тонкій межі між смертю та життям. Я схильний вважати це милосердям, тому що сумніваюся, що залишився б живим, якби був у свідомості настільки, щоб відчути біль. Моє життя було б дуже коротким. Коли я прийшов до тями, біль, хоч і приховувався, був набагато меншим, і я вважав його терпимим. Менш терпимим було становище, в якому я опинився. Я лежав, витягнувши кінцівки на спині, зв’язані в щиколотках і зап’ястях і, очевидно, занурені в рідину. Мені було небагато, за що триматися, бо коли я намагався відкрити очі, я не міг. Здавалося, моє обличчя було сильно поранене, я дуже злякався і почав боротися.
Наказовий голос сказав: «Ви повинні лежати спокійно». Вам заборонено рухатися. Ви не повинні рухатися».
Це був гарний голос, м'який і ніжний; Тому я знову розслабився і знову впав у ту благословенну кому.
Протягом наступних тижнів я все частіше приходив до тями. Я мало що пам’ятаю про той період, крім того, що біль став менш поширеним і я став сильнішим. Мене почали годувати через зонд, я смоктав суп і фруктовий сік і став ще сильнішим. Тричі
я знав, що мене ведуть в операційну; Я знав це не з власних спостережень, а з того, що слухав розмову медсестер. Однак більшу частину часу я жив у блаженному стані без думок. Мені ніколи не спало на думку цікавитися, що я там робив або як я туди потрапив, так само, як новонароджена дитина в ліжечку думає про такі речі. Як немовля, я був задоволений тим, як усе було, доки почувався комфортно та піклувався.
Настав момент, коли з обличчя та очей зняли пов'язки. Голос, чоловічий голос, який я чув раніше, сказав: «А тепер заспокойся. Тримай очі закритими, доки я не скажу тобі їх відкрити».
Я слухняно заплющив очі й почув, як ножиці розрізають марлеву пов’язку. Пальці торкнулися моїх повік, і почувся шепіт: «Здається, все гаразд». Хтось дихнув мені в обличчя. Голос сказав: «А тепер відкрийте очі».
Я відкрив очі в темній кімнаті. Я побачив ледь помітний силует людини. Він сказав: «Скільки пальців я маю підняти?» У моєму виді з’явилася біла річ .
«Дві. ' 'І зараз? «
Чотири».
Він глибоко, задоволено зітхнув. — Здається, ваш зір все-таки не вплинув. Тобі дуже пощастило, Грант. «Грант? Чоловік
на мить замовк. «Тебе звуть Грант, так? Я
довго думав про це, і чоловік припустив, що я не відповім. Він сказав: «Давай, якщо ти не Грант, то хто
ти ?»
Кажуть
, що тоді я почав кричати, і їм знову довелося дати мені наркотики. Я не пам'ятаю, щоб кричав f. Пам’ятаю лише те жахливе відчуття порожнечі, коли я зрозумів, що не знаю, ким я є.
Я досить докладно розповів історію свого переродження. Це справді дивовижно, що я прожив усі ці тижні, усвідомлюючи більшу частину часу, ніколи не турбуючись про свою особу. Однак Саскінд все це пояснив пізніше.
Доктор. Метьюз, фахівець зі шкіри, був одним із команди, яка виправляла мене, і він був першим, хто зрозумів, що зі мною шкода не лише фізична; Тому Саскінда додали до команди. Я ніколи не називав його інакше, як Саскінд,
так він представився, і він ніколи не був нічим іншим, як хорошим другом. Думаю, тому він був хорошим психіатром. Коли я знову став на ноги і мені дозволили вийти з лікарні, у нас стало звичкою випити пива разом. Я не знаю, чи це нормальна форма психіатричного лікування, я думав, що душі приклеєні до крісла в узголів’ї дивана, але Саскінд мав власний метод і виявився хорошим другом.
Він увійшов до темної кімнати. — Я Саскінд, — різко сказав він. Він обвів поглядом кімнату. 'Доктор. Метьюз каже, що ви можете мати більше світла. Це здається мені хорошою ідеєю. — Він підійшов до вікна й розкрив штори. «Темрява шкідлива для душі».
Він повернувся до ліжка й подивився на мене. У нього було міцне обличчя з сильною щелепою і гачкуватим носом, але очі не збігалися; вони були м'якими й карими, як очі розумної мавпи. Він зробив дивний обеззброювальний жест і сказав: «Ви не проти, якщо я сяду?» Я
похитав головою, і він підтягнув ногою стілець. Він невимушено сидів, упершись лівою п’ятою в праве коліно, відкриваючи великий шматок шкарпетки з насиченим малюнком і два дюйми волохатої ноги. 'Як почуваєшся? Я
похитав головою.
'Що? Кішка втекла з вашим язиком? Коли я не відповів, він сказав: «Слухай, хлопче, здається, у тебе проблеми». Я не можу тобі допомогти, якщо ти не хочеш зі мною говорити».
У мене була погана ніч, найгірша в моєму житті. Я годинами боровся з питанням «Хто я?» І я був не ближче до відповіді, ніж коли почав. Я був виснажений, наляканий і не мав настрою говорити.
Саскінд почав говорити тихим голосом. Я не пам’ятаю всього, що він сказав того першого разу, але пізніше він неодноразово повертався до теми. Це було приблизно так:
«Кожен стикається з цією проблемою в якийсь момент свого життя; він ставить собі фундаментальне, небезпечне питання: «Хто я?» Є також багато питань, пов’язаних із цим, наприклад, «Чому я?» і "Чому я тут?" Необережні задають собі це питання пізно, можливо, тільки на смертному одрі. Для мислячої людини це питання постає швидше і має бути вирішене під час агонії духовної боротьби.
Багато хорошого принесло такий вид самодопиту, а також деякі не дуже хороші. Деякі з людей, які ставили ці запитання, стали божевільними, деякі стали святими, але більшість із нас йде на компроміс. З цих питань
народилися великі релігії . Філософи написали багато книг про це, книг, які містять багато очевидної нісенітниці та кілька речей, які мають сенс. Вчені шукали відповідь у рухах атомів і дії наркотиків. Це проблема, яка хвилює нас усіх, кожного, хто належить до людського роду, і якщо вона не виникає в окремому випадку, то цю людину не можна вважати людиною.
Тепер ви стрімголов врізалися в цю проблему особистісної ідентичності і в гострій формі. Ви думаєте, що через те, що ви забули своє ім'я, ви не існуєте. Ви неправі. І в імені немає. Ім'я - це слово, просто слово, яким нам зручно називати себе. Внутрішня особистість, свідомість у вашій істоті, яку ви називаєте Я, все ще існує. Якби ні, ти був би мертвий.
Ви також думаєте, що ваш особистий світ зник лише тому, що ви не пам’ятаєте минулого. Чому б це так? Ти все ще дихаєш, ти все ще живий. Незабаром ви зможете залишити цю лікарню людиною, яка думає, запитує, і бажає продовжити те, що їй потрібно зробити. Можливо, ми зможемо реконструювати деякі речі. Можливо, ви повернете всі свої спогади протягом кількох днів або тижнів. Можливо, це займе трохи більше часу. Але я тут, щоб допомогти тобі в цьому. Ви б дозволили мені допомогти вам? Я
подивилася на це суворе обличчя з добрими очима, які були такими недоречними, і прошепотіла: «Дякую». Оскільки я був дуже втомлений, я заснув, а коли прокинувся, Саскінд зник.
Однак наступного дня він повернувся. 'Ви відчуваєте себе краще? ' 'Трішки'.
Він сів. Ви не заперечуєте, що я курю? — Він запалив сигарету й неохоче подивився на неї. «Я курю забагато цього клятого. — Він простягнув мені пакет. 'Ти один? '
'Я не курю. ' 'Як ви знаєте, що? Я
думав про це цілих п’ять хвилин, поки Саскінд терпляче чекав, нічого не кажучи. «Ні, — сказав я, — ні, я не палю. Я знаю це.'
«Це хороший початок», — сказав він із великим задоволенням. «Ти щось знаєш про себе. Що перше згадуєш? «
Біль», — одразу сказав я. «Біль і дрейф. Мене теж зв'язали. Саскінд хотів знати всі подробиці, і коли він закінчив, мені здалося, що я помітив на його обличчі відтінок сумніву, але я міг помилятися. «Ви знаєте, як ви потрапили до лікарні?» ' запитав він.
— Ні, — сказав я. «Я народився тут. ' Він посміхнувся. «У вашому віці? «Я не знаю, скільки мені років».
«Наскільки я знаю 23. Ви потрапили в автомобільну аварію. Ви щось знаєте про це? '
'Немає.'
«Але ви знаєте, що таке автомобіль?» '
'Природно. ' Я замовк на мить. «Де сталася аварія? «
На дорозі між Доусон-Крік і Едмонтоном. Ви знаєте, де ті місця? –
тобто,
Саскінд загасив цигарку. — Ті попільнички замалі, — пробурчав він. Він запалив ще одну сигарету. «Хочеш дізнатися про себе щось більше? Можливо, це чутки, а не мої особисті знання, але, можливо, це допоможе. Ваше ім'я, наприклад.
'Доктор. Метьюз назвав мене Грантом».
Саскінд обережно сказав: «Наскільки нам відомо, це ваше ім’я. Роберт Бойд Грант, щоб бути повнішим. Будь-що інше? '
'Так. Що я зробив? Якою була моя робота? '
Ти був студентом. Ви навчалися в університеті Ванкувера. Ви щось про це пам'ятаєте? Я
заперечливо похитав головою.
«Що таке мофет? — раптом запитав він.
«Це отвір у землі, з якого витікає вуглекислий газ вулканічного походження. Я витріщився на нього. «Звідки я це знаю? —
Так, — швидко сказав Саскінд. «Припустімо, ви підете в Ірвінг-хаус, Нью-Вестмінстер, що, на вашу думку, ви там знайдете?» «
Музей».
'У вас є брати чи сестри? «Не знаю».
«Якій політичній партії ви віддаєте перевагу, якщо припустити, що є перевага?» '
Я думав про це. — Не знаю, — знизав плечима я. «Але я теж не знаю, чи цікавився я політикою».
Були десятки запитань, і Саскінд швидко закидав їх мені, очікуючи швидких відповідей. Нарешті він зупинився. Він запалив ще одну сигарету. «Скажу відверто, Бобе, тому що я не вірю в сенс приховувати неприємні факти від моїх клієнтів, і тому що я думаю, що ти можеш з цим впоратися. Ваша втрата пам'яті стосується лише вашої особистості. Усі знання, які безпосередньо не стосуються вашого его, такі як геологічні факти, географічні назви, теорія водіння, усі ці знання збереглися повністю недоторканими».
Він недбало постукав попелом у попільничку. «Більш особисті речі, речі, які стосуються вас і ваших стосунків з іншими, зникли. Мало того, що ваша родина знищена, ви не можете згадати жодної людини, ані свого професора геології, ані навіть свого найкращого друга з коледжу. Ніби щось усередині ви вирішили витерти дощенту».
Я почувався безнадійно втраченим. Що залишилося від людини мого віку, яка не мала ні особистих контактів, ні сім’ї, ні друзів? Боже милий, у мене навіть ворогів не було, і хто самотніший, ніж той, хто може це сказати.
Саскінд ласкаво тицьнув мене великим вказівним пальцем. «Не здавайся, хлопче. Ми ще навіть не почали. Треба думати, що багато хто віддав би душу і серце, щоб почати з чистого аркуша. Дозвольте мені пояснити вам кілька речей. Підсвідомість - божевільна тварина зі своєю логікою. Ця логіка може здатися дивною для свідомого розуму, але, тим не менш, це здорова логіка, яка діє відповідно до певних правил, і ми повинні переконатися, що ми відкриваємо ці правила. Я проведу вас через кілька психологічних тестів, і тоді, можливо, я дізнаюся більше про те, що стоїть за вами. Я перевірю ваше минуле, і, можливо, ми там щось знайдемо».
— Які в мене шанси, Саскінде? '
Я не буду тебе обманювати. Через різні обставини, про які я зараз не буду вдаватися, ви не просто випадок амнезії. Ваш випадок для книг, і я, мабуть, напишу цю книгу. Слухай, Боб, дитина отримує удар по голові і втрачає пам’ять, але ненадовго. Через кілька днів, максимум кілька тижнів, він повернеться до нормального стану. Це як завжди. Іноді буває гірше. У мене нещодавно був випадок, коли вісімдесятирічного чоловіка збила машина. Він одужав наступного дня в лікарні і помітив, що втратив рік свого життя. Він не міг пригадати цього за рік до нещасного випадку, і я не думаю, що він коли-небудь згадає це знову».
Він помахав цигаркою вперед-назад перед моїм обличчям. «Це загальна амнезія. Вибіркова втрата пам’яті, подібна до вашої, дуже незвичайна. Це було раніше і буде повторюватися, але не часто. Як і у випадку загальної
втрати пам’яті, відновлення є змінним. Біда в тому, що вибіркова амнезія настільки рідкісна, що ми мало про неї знаємо. Я міг би сказати вам, що наступного тижня ваша пам’ять повернеться, але не буду, тому що я не знаю. Працювати над цим – це все, що ми можемо зробити. Я б порадив вам перестати про це турбуватися і зосередитися на інших речах. Як тільки ти знову зможеш читати, я принесу тобі кілька підручників, і ти зможеш повернутися до роботи. Тоді бинт зніметься з ваших рук і ви зможете щось написати. Тобі доведеться здавати іспит через дванадцять місяців».
Саскінд змушував мене працювати і ганявся за мною, коли я розслаблявся. Якби він думав, що це буде добре для мене, він міг бути злим і, щойно пов’язки знімали, він штовхав мене носом у книги. Він дав мені багато тестів щодо мого інтелекту, особистості та вибору навчання, і він був задоволений результатами.
«Ти не дурень», — заявив він, розмахуючи пачкою паперів. Ви отримали 13 3 бали за тестом Векслера Бельвю. У вас є мізки. Тож використовуйте їх».
Моє тіло було вкрите шрамами, особливо на грудях. Мої руки стали неприродно рожевими від нової шкіри, і коли я торкався обличчя, то відчував зморшки. І це призвело до іншого. Одного разу Метьюз разом із Саскіндом прийшли до мене. — Є про що нам потрібно поговорити, Бобе, — сказав він.
Саскінд захихотів і кивнув головою в бік Метьюза. «Серйозний хлопець, дуже, дуже серйозний. — Це серйозно, — сказав Метьюз. «Тобі доведеться прийняти рішення, Боб. Я зробив усе, що міг зробити для вас тут. Твої очі як нові, але решта трохи побиті, і я не можу нічого покращити. Я не геній, просто звичайний лікарняний хірург, який спеціалізується на шкірі. Він зробив паузу, і я зрозумів, що він шукає слова. «Ви ніколи не замислювалися, чому у вас немає дзеркала?» Я
негативно похитав головою, і Саскінд втрутився. «Наш Роберт Бойд Грант дуже скромний хлопчик. Хочеш побачити себе, Боб? Я
приклав пальці до щоки й відчув шорсткість. «Я не знаю, чи хочу я цього. 'Я помітив, що мене тремтить.
— Тобі краще бути, — порадив Саскінд. «Це буде шоком, але це може допомогти вам прийняти важливе рішення».
— Добре, — сказав я.
Саскінд клацнув пальцями, і медсестра вийшла з кімнати, повернувшись майже одразу з великим дзеркалом, яке поставила догори дном на стіл. Потім. вона пішла, зачинивши за собою двері. — Давай, — сказав Саскінд. Я неохоче взяв дзеркало й повернув його. «Боже мій», — сказав я, швидко заплющуючи очі. Здавалося, живіт повернувся. Через деякий час я знову подивився. Це було жахливо потворне обличчя, рожеве й у випадкових місцях вкрите білими шрамами. Це виглядало як перші невмілі спроби дитини виліпити з воску людське обличчя. У ньому не було характеру, жодного натяку на ранкову зрілість, яка мала б бути в людини мого віку. Не було нічого, що робить обличчя обличчям.
— Ось чому у вас тут одна кімната, — тихо сказав Метью.
Я почав сміятися. 'Це весело. Це справді біса смішно. Я втратив не тільки себе, але й своє обличчя. Саскінд поклав руку мені на плече. «Обличчя - це просто обличчя. Жодна людина не може вибрати своє обличчя, це те, що їй дано. Тепер просто послухайте Dr. Метьюз».
«Я не пластичний хірург», — сказав Метьюз. Він показав на дзеркало, яке я все ще тримав. «Ви це бачите! Ви не були в стані для обширного хірургічного лікування, яке вам було необхідно, коли ви прийшли сюди. Ти б помер, якби ми спробували щось подібне. Але тепер ти достатньо сильний для наступного кроку, якщо хочеш його зробити».
«А це? «
Більше операцій, які виконує досвідчений хлопець у Квебеку. У своїй галузі кращий в Канаді і, можливо, в Західній півкулі. Ви можете отримати обличчя, а також нові руки».
«Більше операцій! «Мене це не приваблювало. Мені цього було досить. «У вас є кілька днів, щоб прийняти рішення», — сказав Метьюз. «Я можу, Метт?» – сказав Саскінд. «Дозвольте мені зайняти тут місце. — Звичайно, — сказав Метью. 'Вперед. Побачимося, Боб».
Він вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері. Саскінд запалив сигарету й кинув пачку на стіл. — Краще зроби це, брате, — спокійно сказав він. «Ви не можете ходити з таким обличчям, якщо не прагнете зробити кар’єру у фільмах жахів».
— Справді, — сказав я напружено. Я відчував, що це потрібно зробити. Я люто звернувся до Саскінда. «Скажіть мені щось, хто за все це платить? Хто платить за цю приватну кімнату? Хто платить за найкращого пластичного хірурга в Канаді? Саскінд
цокнув язиком. «Це загадка. Хтось обов'язково повинен вас дуже любити. Кожен місяць один приходить до доктора.
Адресований конверт Метью, що містить тисячу доларів у стодоларових банкнотах і ось такий аркуш паперу. — Він видобув із кишені папірець і кинув його мені через стіл.
Я розгладив це. Він містив лише один рядок типу:
ДЛЯ ТУРБОТИ ПРО РОБЕРТА БОЙДА ГРАНТА.
Я подивився на нього підозріло. «Це не ваша робота, чи не так? «Боже милий, чи можете ви уявити лікарняного психіатра, який може віддавати дванадцять тисяч доларів на рік? Я не міг дати тобі дванадцять тисяч центів. ' Він посміхнувся. «Але дякую за комплімент».
Я натиснув на папірець пальцем. «Можливо, це ключ до моєї особистості».
«Ні, це не так», — коротко сказав Саскінд. Він зробив невдоволене обличчя. «Ви, мабуть, помітили, що я мало розповідав вам про себе. Я обіцяв перевірити ваше минуле».
— Я збирався запитати вас про це.
«Я робив запити», — сказав він. «І я думав не про те, що я маю вам сказати, а про те, чи варто мені щось вам говорити. Знаєш, Бобе, у людей склалося дуже неправильне враження про нашу роботу. У такому випадку, як ваш, вони вважають, що я маю допомогти тобі відновити пам’ять, навіть якщо небо впаде. Я бачу це інакше. Я схожий на психіатра, який сказав, що його завдання — змушувати геніїв тримати неврози. Я не хочу, щоб людина була нормальною, я хочу, щоб вона була щасливою. Те, що ці два поняття не є синонімами, є симптомом хворого світу, у якому ми живемо».
«І яке це має відношення до мене? —
Раджу залишити це на цьому, — серйозно сказав він. «Не копайся у своєму минулому. Побудуй собі нове життя і не намагайся згадати, що було до того, як ти сюди прийшов. Я не допоможу тобі повернути пам'ять».
Я витріщився на нього. «Саскінде, ти не можеш сказати щось подібне і очікувати, що я цим погоджуся».
«Ви не довірите мені це? — тихо запитав він. 'Немає. Ви б так зробили на моєму місці? '
'Я так не думаю. ' Він зітхнув. «Це, мабуть, не зовсім відповідає професійній етиці, але все одно. Скажу коротко. Сідай, слухай і мовчи, поки я не закінчу».
Він глибоко вдихнув. «Ваш батько покинув вашу матір незабаром після вашого народження, і ніхто не знає, чи він ще живий. Твоя мати померла, коли тобі було десять, і, наскільки я міг зрозуміти, це не була велика втрата. Чесно кажучи, вона була звичайною повією і, до речі,
не була одружена з вашим батьком. Ось так ти залишився сиротою і потрапив у притулок. Здається, ти був дитям сатани і абсолютно некерованим, тому незабаром офіційно набув статусу правопорушника. Мав достатньо? —
Давай, — прошепотів я.
«Вперше ви потрапили в поліцію через крадіжку автомобіля, і цей епізод закінчився виховним закладом. Мабуть, це не був хороший заклад; ти лише дізнався, що злочин може бути досить корисним. Ти втік і півроку жив дрібними крадіжками, поки тебе не спіймали. На щастя, вас не повернули в той же заклад, а ви прийшли до директора, який знав, як з вами поводитися, і ви почали жити гідним життям. Після виходу з виправної установи вас помістили в будинок для молоді під нагляд офіцера пробації, і ви досягли хороших результатів у середній освіті. Ваш чудовий інтелект приніс вам відмінні оцінки, тому ви вступили до університету. Тоді з тобою, здавалося, все гаразд».
У голосі Саскінда було щось різке. «Але ти спіткнувся. Ви, здається, нічого не вміли робити пристойно. Поліція затримала вас за куріння марихуани, ще одна погана нота. Була історія про дівчину, яка померла від рук аборту, було названо ім’я, але нічого не вдалося довести, і, можливо, нам варто просто проігнорувати це. Навіть більше? '
'Є ще? Саскінд
похмуро кивнув. «Є більше. «Давайте послухаємо», — коротко сказав я.
«Добре. Вас знову затримали за вживання наркотиків; цього разу ти справді вийшов з-під контролю. Були докази того, що ви продавали наркотики, щоб отримати гроші на власні потреби, але недостатньо, щоб вас посадили. Однак за вами стежила поліція. Потім був останній удар. Ви знали, що вони збираються викинути вас з коледжу, і у них було багато причин для цього. Ви можете лише сподіватися, що вони не зроблять цього, якщо ви пообіцяєте вдосконалюватися, але потім вони повинні були переконатися, що ви серйозно ставитесь до відмінної роботи, наприклад. Але наркотики і відмінна робота не поєднуються, тож ви були настільки дурні, щоб увірватися в офіс і спробувати підробити ваші оцінки за іспит».
— І мене спіймали на цьому, — глухо сказав я.
«Це було б краще для вас. Ні, вас не спіймали на гарячому, але ви були настільки незграбними, що
за вами послали старшого учня. Він справді тебе знайшов. Він виявив, що ти під дією наркотиків. Ви забили хлопця напівсмерть і зникли невідомо куди. Небо знає, де ви думали знайти притулок, можливо, на Північному полюсі. У будь-якому випадку, добрий чоловік на ім’я Трінавант підвіз вас, і ця поїздка закінчилася аварією. Трінавант був мертвий, його дружина мертва, його син мертвий, а ти був мертвий на сім восьмих. ' Він протер очі. — І на цьому історія закінчилася.
Мені було холодно наскрізь. «Ви вірите, що я вбив Трінаванта та його родину?» «
Я вважаю, що це був нещасний випадок і нічого більше». Слухай уважно, Бобе, я сказав тобі, що підсвідомість має свою дивну логіку. Я помітив, що відбувається щось дуже дивне. Після того, як вас затримали у зв’язку з тією героїновою історією, ви також пройшли психіатричне обстеження, і я бачив звіти. Одним із тестів був Бернройтерський опис особистості, і ви, мабуть, пам’ятаєте, що я також давав вам цей тест».
'Так.'
Саскінд відхилився назад. «Я порівняв ці два, і вони анітрохи не правильні; вони можуть стосуватися двох різних людей. І я скажу тобі ще дещо, Боб. Я б не довірив хлопцеві, якого поліцейський психіатр перевірив на фальшиву монету, але я б довірив тобі своє життя. — Мабуть, хтось помилився, — сказав я.
Він енергійно похитав головою. «Без помилки. Пам’ятаєш хлопця, якого я взяв із собою, який був на деяких тестах? Він є авторитетом у дослідженні незвичайного явища в людській психіці — множинної особистості. Ви коли-небудь читали ту книгу «Три обличчя Єви»? «
Я бачив фільм. З Джоан Вудворд.
'Так, правильно. Тоді, можливо, тепер ви розумієте, до чого я веду з цим. Не те, щоб з тобою щось не так, як з нею. Скажіть, що ви думаєте про життя Роберта Бойда Гранта? Мені
від цього нудило. Я не можу повірити, що це був я. — Це був не ти, — різко сказав Саскінд. «Я думаю, що сталося наступне. Той Роберт Бойд Грант був дуже жалюгідним маленьким хлопцем, і він це знав. Я підозрюю, що йому було досить жити з самим собою, і він хотів втекти від себе, отже, від наркотиків. Однак у ньому можна лише тимчасово втекти і, як і всі інші, він був замкнений у в'язниці свого тіла. Можливо, він сам себе набрид, свідома, добровільна зміна особистості практично неможлива.
Але, як я вже сказав, у підсвідомості є своя логіка, і ми в цій лікарні просто дали йому те, що йому було потрібно. Коли вас привезли, у вас були опіки третього ступеня шістдесяти відсотків тіла. Ми не могли покласти вас спати в такому стані, тож ми залишили вас висіти в сольовому розчині, який був достатньо хорошою заміною амніотичної рідини для вашої підсвідомості. Ви знаєте, що це означає? «
Повернення в утробу матері? Саскінд
клацнув пальцями. 'Ти тут. Я говорю вам все це в дуже ненауковий спосіб, тому ніколи не цитуйте мене, особливо іншим психіатрам. Я думаю, що цей стан був саме тим, що потрібно вашій підсвідомості. Це була нагода для переродження, і цю нагоду було використано. Чи була ця друга особистість уже там, готова до використання, чи вона сформувалася протягом часу, який ви провели у цій ванні, ми ніколи не дізнаємося, і це не має значення. Те, що є друга особистість, краща особистість, є очевидним, і я б присягнувся в суді, що мені, можливо, доведеться зробити. Ви один із небагатьох, хто може назвати себе новою людиною».
Це було багато, щоб мати можливість обробити все відразу, занадто багато. — Ти дав мені кілька речей для роздумів, — сказав я. 'Мені довелося. Я мав показати тобі, чому не варто копатися в минулому. Коли я розповів вам, що зробив якийсь Роберт Грант, ви не відчули, що це стосується чиїхось дій? Дозвольте навести вам аналогію: якщо ви йдете в кінотеатр і бачите, як на вас стрибає лев, це просто фільм, і він вам нічого не дає. Але якщо ви йдете в Африку і на вас стрибає лев, це сувора реальність, і ви мертві. Якщо ви хочете продовжувати копатися в минулому і вам вдається перетворити досвід іншого хлопця на особисті спогади, ви розділите себе надвоє. Тож нехай справа закінчиться. Ви людина без минулого і з великим майбутнім. «Яка є ймовірність того, що інша погана особистість знову з’явиться?
— Я б сказав, що шанси дуже мізерні, — повільно сказав Саскінд. «Ви вольова людина; інший був безвольним. Вольові люди зазвичай не вдаються до наркотиків. Диявол ховається в усіх нас; ми всі повинні придушити старого Адама. Ти нічим не відрізняєшся від інших».
Я взяв дзеркало й оглянув відображену карикатуру. «Як я... він виглядав? Саскінд
дістав гаманець і сфотографував. «Я не бачу сенсу вам це показувати, але якщо ви хочете подивитися, то дивіться».
Роберт Бойд Грант був свіжим молодим чоловіком із гладким обличчям без зморшок. Не було жодних ознак розпаду, як можна було очікувати — це міг бути будь-який студент будь-якого університету на північноамериканському континенті. Він не був незрілим незрілим, і йому, напевно, не важко було б знайти дівчину, щоб завагітніти.
«Я б забув це обличчя», — сказав Саскінд. «Не повертайтеся в минуле. Робертс, пластичний хірург, є скульптором у плоті, і він дасть вам обличчя, з яким ви зможете зіграти романтичного героя разом з Елізабет Тейлор».
— Я сумуватиму за тобою, Саскінде.
Він засміявся. 'Сумуй за мною? Ти не сумуватимеш за мною, брате. Я тебе не відпущу. Я збираюся написати цю книгу про вас, розумієте? ' Він випустив клуб диму. «Я залишаю лікарню і починаю приватну практику. Я можу спілкуватися з кимось. А ти знаєш де? Прямо в Квебеку P
я раптом відчув себе набагато веселішим тепер, коли знав, що Саскінд буде поруч. Я знову подивився на фотографію і сказав: «Можливо, мені краще покінчити з цим зараз. Нова людина...нове обличчя...чому не нове ім'я? '
'Гарна ідея. Що ти думав? Я
дав йому фото. «Це Роберт Грант. Я Боб Бойд. Це навіть не погане ім'я».
Три операції, які я переніс у Квебеку, тривали рік. Я провів багато тижнів під час пересадки шкіри з моєю лівою рукою, прив’язаною до правої щоки, і як тільки це було зроблено, моя права рука лягла на ліву щоку.
Робертс був генієм. Він ретельно виміряв мою голову, а потім зробив гіпсову модель, з якою приніс її до моєї кімнати. «Яке обличчя ти хотів би мати, Боб? ' запитав він.
Це зайняло багато головного болю, тому що рішення буде остаточним. Мені довелося б прожити з цим обличчям усе життя. Ми не поспішали, і Робертс продовжував ліпити з глини на гіпсовій поверхні. Звичайно, були обмеження, і деякі з моїх пропозицій були непрактичними. «У нас є лише обмежена кількість м’яса, з яким можна працювати», — сказав Робертс. «Загалом пластична хірургія передбачає видалення плоті, наприклад, вкорочення носа. Це
набагато складніша робота, і ми нічого не можемо зробити, окрім як розподілити те, що є, іншим способом».
Це було дивно смішно. Не кожен може вибрати своє обличчя навіть із обмежених запасів. Операції були не дуже веселими, але я їх витримав, і те, що поступово з’явилося, було більш-менш смаглявим і обвітреним обличчям, обличчям чоловіка набагато старшого за 24 роки. Воно було вирізане, наче завдяки багатому досвіду, і говорило про мудрість, яку я справді не володів.
— Не хвилюйся, — сказав Робертс. «Це обличчя, яким ти виростеш. Незалежно від того, наскільки ретельно я роблю цю роботу, я не можу змусити шрами повністю зникнути, тому я сховав їх у складках на тілі, складках, які зазвичай з’являються лише з віком. ' Він посміхнувся. «З таким обличчям людям твого віку складно асоціюватися з тобою. Вони будуть обережно обходити вас, не знаючи чому. Можливо, ви могли б запитати Саскінда, як діяти в таких ситуаціях.
Метьюз передав Саскінду управління місячною тисячею доларів мого невідомого благодійника. Саскінд дав ДОКУМЕНТУ ПРО РОБЕРТА БОЙДА ГРАНТА широке тлумачення; він змушував мене наполегливо працювати, а оскільки я не міг вступити до університету, він знайшов для мене приватних репетиторів. — Ти не маєш багато часу. — попередив він. «Ти народився менше року тому, і якщо зіпсуєш своє виховання, то все життя доведеться мити посуд».
Я багато працював, тоді у мене не було часу турбуватися про свої труднощі. Я любив геологію, і оскільки мій розум, очевидно, був наповнений геологічними фактами, навчання не було для мене надто важким. Саскінд влаштував це так, щоб я міг складати письмові іспити в період між другою та третьою операціями, поки моя голова та рука ще були забинтовані. Я не знаю, що б я робила без нього.
Після іспитів я скористався можливістю відвідати публічну бібліотеку і, незважаючи на те, що сказав Саскінд, я пошукав газетні звіти про автомобільну аварію. Це не зробило мене мудрішим; усе, що я дізнався, це те, що Трінавант був великою пострілом у якійсь дірі в Британській Колумбії. Це нічим не відрізнялося від чергової автомобільної аварії і особливої сенсації не викликало. Незабаром після цього мені почали снитися погані сни, тому я не став досліджувати далі.
І раптом усе скінчилося. Була зроблена остання операція і зняті пов'язки. Результати іспитів прийшли того ж тижня, і я їх склав. Я міг би назвати себе геологом без роботи. Саскінд запросив мене відсвяткувати з ним. «Що ти збираєшся робити зараз? ' запитав він. «Отримати ступінь доктора? Я
похитав головою. «Я так ще не думаю. Я хочу спочатку отримати практичний досвід».
Він кивнув на знак згоди. «Ви вже думали про це? «Мені насправді не хочеться приєднуватися до жодної компанії. Я б краще працював на себе. Я думаю, що на Північно-Західних територіях є багато можливостей для позаштатного геолога».
Саскінд вагався. «Я не знаю, чи це добре зараз. 'Він подивився на мене і посміхнувся. «Ти трохи надто чутливий до цього свого обличчя, чи не так? А ви хочете залишити людей у пустелі. Є те, що його? —
Трохи, — сказав я неохоче. «Але я мав на увазі те, що сказав. Думаю, я піду на північ».
«Ви провели півтора року в лікарнях. І ти мало знаєш людей. Ви знаєте, що вам потрібно було зробити? Напитися, напитися, подружитися, може, жінку знайти. «Боже милий, я не можу одружитися».
Він помахав склянкою пива. 'Чому ні? Знайдіть справді хорошу дівчину і розкажіть їй всю історію. Якщо вона любить вас, це не матиме жодної різниці».
— Отже, ви виступаєте як шлюбний посередник. Чому ти ніколи не одружувався? «
Хто захоче одружитися з такою буркотливою людиною, як я?» ' Він висипав попіл на свою сорочку. «Я дещо приховав від тебе, хлопче. Це була досить дорога робота, і ти не думаєш, що тисячі доларів на місяць було достатньо для того, що з тобою зробили, чи не так? Робертс недешевий, а ще були вчителі, не кажучи вже про мої майже безцінні послуги».
— Що ти насправді цим маєш на увазі, Саскінде?
«Коли прийшов перший конверт із тисячею доларів, це теж було в ньому. 'Він простягнув мені аркуш паперу. На машинописі був рядок:
ЗА ТУРБОТУ РОБЕРТА БОЙДА ГРАНТА.
А під цим ще одне речення:
ЯКЩО ЦИХ ГРОШЕЙ НЕДОСТАТО, РОЗМІЩІТЬ НАСТУПНУ ОГОЛОШЕННЯ У VANCOUVER SUN RBC ПОТРІБНО БІЛЬШЕ.
«Коли ви поїхали до Квебеку, — сказав Саскінд, — я подумав, що грошей має бути більше, тож я опублікував оголошення в газеті. Той, хто
надрукував ці гроші, подвоїв суму. За останні півтора року ви мали $3600o; у вашому банку залишилося майже 4000 доларів, що ви хочете з ними робити? «
Віддайте на благодійність».
— Не будь дурним, — сказав Саскінд. «Треба мати певні навички, коли вирушаєш у широкий світ. Проковтніть свою гордість і візьміть її. 'Я буду думати про це.'
«Я не знаю, що ще ти можеш зробити, крім як взяти це», — зауважив він. «У вас більше немає червоного цента».
Я простягнув йому папірець. «Як ви думаєте, хто це? І навіщо йому це робити? «
Я впевнений, що це не хтось із вашого минулого», — сказав Саскінд. «Банда, з якою пішов Грант, не могла зібрати навіть десяти доларів. Ці анонімні пожертви отримують усі лікарні. Зазвичай вони не такі великі чи призначені для конкретної людини, як цей, але вони входять. Ймовірно, це якийсь ексцентричний мільйонер, який прочитав про вас у газеті і подумав, що йому варто щось з цим зробити. — Він підняв плечі. «Досі надходить 2000 доларів щомісяця. Що ми з цим робимо?» Я
щось написав на записці і кинув йому. Він прочитав і засміявся. «RBG КАЖЕ СТОП» Я дам про це в газеті, а потім побачимо, що буде. — Він налив ще пива. — Коли ти думав, що поїдеш у ту крижану пустку?
— Напевно, мені знадобиться вся ця сума, — сказав я. — Я піду, як тільки зберу спорядження.
«Було приємно мати тебе поруч, Бобе», — сказав Саскінд. «Ти хороший хлопець. І пам’ятайте, що так і залишиться. Не метушіться, не переживайте. Подивіться в майбутнє, забудьте минуле, і все піде добре. Якщо ви цього не зробите, ви можете вибухнути, як бомба. І я хотів би почути від вас час від часу».
Через два тижні я залишив Квебек і попрямував на північний захід. Якщо хтось і був моїм батьком, то це був Саскінд, чоловік із сильним, безжальним, добрим духом. Він навчив мене палити сигарети, хоча я ніколи не став завзятим курцем, як він.
Його повне ім'я було Авраам Ісаак Саскінд. Я завжди називав його Саскінд.
OceanofPDF.com
розділ 3
ГЕЛІКОПТЕР ПОВЕРНУВСЯ НА ВИСОТУ ДЕРЕВА, І Я крикнув пілоту: «Все гаразд там, на галявині біля озера».
Він кивнув, і літак повільно рушив убік, упавши біля берега озера. Коли ми вдарилися об землю, здавалося, ніби ми приземлилися на болотистий ґрунт, причиною цього була гідравлічна підвіска, і тоді нічого не було чути, крім вібрації двигуна, коли ротор повільно обертався.
Пілот не вимикав двигун. Я відчинив двері і почав діставати своє спорядження, спершу міцні речі, здатні витримати падіння з невеликої висоти. Потім я виліз з літака і дістав ящики з інструментами. Пілот не підняв руку; він сидів на кермовому сидінні й дивився. Перевезення багажу, безперечно, суперечило правилам його професійної асоціації.
Витягнувши все, я крикнув: «То ти повернешся через тиждень?» '
'Гаразд. Близько 11 ранку».
Я трохи відступив і дивився, поки він не злетів і літак не зник за деревами, як великий незграбний коник. Тоді я почав розбивати табір. Того дня я нічого не збирався робити, хіба що трохи порибалити. Це звучить так, наче я бив кулаком у ніс компанії Matterson протягом більшої частини робочого дня, але з мого досвіду не варто поспішати з роботою.
Багато чоловіків, особливо з міста, живуть, як свині, коли таборуються. Вони більше не голяться, не риють належної вигрібної ями і живуть переважно на дієті з консервованої квасолі. Мені подобається влаштовуватися якомога комфортніше, і це потребує часу. Крім того, ви можете виконати багато роботи, просто перебуваючи у своєму таборі. Поки ви чекаєте клювання риби, ви можете озирнутися і оглянути басейн, і досвідчений геолог так багато чого дізнається. Щоб виявити, що яйце зіпсувалося, вам не обов’язково з’їсти його все і не потрібно досліджувати кожен квадратний метр ґрунту, щоб знати, що ви там знайдете, а що ні.
Тож я розбив табір. Я викопав вигрібну яму і використав її. Я назбирав на березі озера трохи сухих коряг і розклав вогнище. Тоді я дістав кавник і закип’ятив воду. Поки я назбирав достатньо ялинових гілок, щоб застелити ліжко, настав час пити каву. Я сидів спиною до великого каменя і з цікавістю дивився на озеро. Наскільки я міг бачити, озеро було прямо над двома сусідніми різними шарами. Ця сторона озера майже напевно була мезозойською, сумішшю осадових і вулканічних порід, що є хорошим місцем для розвідки корисних копалин. Судячи з його розташування та того, що я бачив з повітря, інша сторона, ймовірно, була палеозойською, переважно осадовою. Я сумнівався, що знайду багато, але мені все одно довелося шукати.
Я зробив ковток гарячої кави і схопив жменю камінчиків, щоб розглянути їх. Я випадково скидав їх одну за одною, а останню викидав в озеро. Він приземлився з тихим стуком, і на мить вода забрижала дедалі ширшими колами. Саме озеро виникло під час останнього льодовикового періоду. Крига пройшла всю країну; льодовики вирізали долини в твердих породах. Він довго лежав на землі, а потім зник так само швидко, як і з'явився.
Швидкість - це щось відносне. Для тих, хто дивиться на нього, льодовик рухається повільно, але порівняно з іншими геологічними процесами вони рухаються швидше. У будь-якому випадку, льодовики відступили, скидаючи шматки, які вони розпушили з підстилки. Тоді утворилося скупчення гірського щебеню, так звана морена, природна дамба, за якою могло утворитися озеро. У Канаді його повно, і канадський геолог змушений витрачати значну частину свого часу на те, щоб думати, як шматок льоду, намагаючись уявити шлях, яким лід пройшов тисячі й тисячі років тому, щоб зрозуміти, чому нагромаджується каміння розташовані в незрозумілих місцях.
Це озеро було невелике, не довше милі. В нього впадала досить широка річка, що йшла з півночі. Я бачив морену з повітря і міг слідкувати за течією річки на південь від озера, де вона спадала з уступу і де компанія Matterson хотіла побудувати дамбу.
Я викинув кавову гущу, вимив каструлю й емальовану чашку й поставив лобове скло. Я не люблю намети, всередині не тепліше, ніж на вулиці, і якщо з ними не дуже акуратно поводитися, вони швидко протікають. У гарну погоду чоловікові не потрібно нічого, крім вітрозахисту, який легко зробити з наявних на місці матеріалів. Тому вам не доведеться носити його з собою, як намет, а в погану погоду ви можете зробити водонепроникний дах, якщо знати, як це зробити. Проте я провів досить багато часу на Північно-Західних Територіях, перш ніж це дізнався.
До середини дня мій табір був у порядку. Все було там, де я хотів, і де я міг швидко це отримати, якщо мені це знадобилося. Все було організовано за стандартною схемою, яку я виробив роками. Ескімоси зробили це мистецтво; незнайомець може зайти в незнайоме іглу, простягнути руку в темряву і бути впевненим, що знайде масляну лампу або кістяні гачки. Армія також пройшла довгий шлях у цьому відношенні; хтось, кого перевели до чужого табору, наосліп знає, як знайти платника.
Плескіт риби в озері змусив мене зрозуміти, що я голодний, тож я вирішив дослідити, що таке форель. У холодному кліматі риба не повинна бути постійною частиною раціону, оскільки вам знадобиться більше гарного жирного м’яса, але я з’їв більш ніж достатньо м’яса у Форт-Фареллі, і ідея форелі, що смажиться на сковороді, була особливо спокусливою. Однак наступного дня я спробував би побачити, чи зможу я отримати якусь гру, припускаючи, що мені не доведеться надто старатися для цього.
Того вечора, лежачи на пружних ялинових гілках і дивлячись на небо, всипане діамантами, я думав про Тринавантів. Я намагався більше не думати про історію, тому що те, що сказав Саскінд, викликало у мене трохи страх перед такими суперечками, але я виявив, що не можу встояти. Коли ви випадково кусаєте внутрішню частину щоки, вам постійно хочеться провести язиком по ураженій ділянці, і це було так само.
Це була досить дивна історія. Чому Маттерсон хотів стерти ім’я та пам’ять про Джона Трінаванта? Я задумливо затягнувся сигаретою й подивився на тьмяно-червоне згасаюче багаття. Я все більше переконувався, що, що б не відбувалося, ключ слід шукати в автомобільній аварії. Однак троє з чотирьох залучених людей були мертві, а четвертий нічого не пам’ятав і, що важливіше, нічого не пам’ятав. Тож це був глухий кут.
Кому була вигідна смерть Тринавантів? Булл Маттерсон, безумовно, виграв від цього. Ця опціонна угода давала йому повний контроль над усім бізнесом. Мотив вбивства? Якби мені довелося повірити Макдугаллу, Булл Маттерсон був нещадним бізнесменом. Але не кожен жорсткий бізнесмен був убивцею.
Запитання: Де був Булл Маттерсон під час аварії? Кому ще було вигідно? Клер Трінавант. А де вона була в той час? У Швейцарії, ідіот, і до того ж вона була не більше ніж школяркою. Тож відпишіть Клер Трінавант.
Хто ще?
Очевидно, ніхто інший не отримав вигоди, принаймні грошової. Чи міг хтось отримати від цього будь-яку іншу користь, крім фінансової? Я недостатньо знав про причетних людей, щоб робити якісь припущення, тому й цей шлях поки що зайшов у глухий кут.
Я енергійно намагався припинити свої думки. Що я думав? Я не хотів мати нічого спільного з цією справою. Особисто для мене це було надто небезпечно.
Я ще більше переконався в цьому, коли прокинувся о другій ночі, тремтячи всім тілом і мокрим від поту. Мені знову приснився сон.
У світанку все виглядало набагато приємніше, але зазвичай так і буває. Я приготувала свій сніданок із квасолі, бекону та яєчні й жадібно з’їла його. Тоді я взяв костюм, який приготував напередодні ввечері. Геолог, який працює в пустелі, більше схожий на ходячу ялинку, ніж на будь-що інше, але я вищий за більшість чоловіків, тому це мені не особливо припадає в очі. Тим не менш, це залишається досить важким вантажем, і це стає зрозумілим, чому я не люблю намети.
Я переконався, що велике жовте коло на спині костюма було чітко видно. Це те, що я вважаю надзвичайно важливим. Скрізь на американському континенті ви знайдете божевільних мисливців, які стріляють кулею у напрямку всього, що вони бачать. Великий жовтий круг був там, щоб дати їм паузу, перш ніж натиснути на курок, достатньо довго, щоб вони зрозуміли, що на їхніх мисливських угіддях немає тварин із жовтими плямами. З тієї ж причини я одягнув жовто-червоний картатий піджак, у якому п’яний індіанець не хотів би бути мертвим, і вовняну шапку з великим червоним гарбузом. Я справді був колоритною фігурою.
Перевіривши рушницю, я попрямував уздовж озера на південь. Я розбив табір і був готовий досліджувати південну частину долини. Гелікоптер забирав мене через тиждень, а потім була черга північної частини.
Наприкінці першого дня я порівняв свої знахідки з даними офіційної геологічної карти, яка була, м’яко кажучи, досить схематичною. Насправді цілі території залишалися білими. Мене іноді запитують: «Чому держава не проводить справжню геологічну розвідку, щоб справу було зроблено раз і назавжди?» Можу тільки сказати, що ті, хто це питає, не мають найменшого розуміння проблем. Армії геологів знадобилося б ціле століття, щоб дослідити кожну квадратну милю Канади, а потім вони могли б почати все спочатку, тому що якийсь жартівник винайшов щось, що дозволило б побачити метали на глибині 500 футів під землею, або, можливо, хтось знайшов би застосування металу, який до того часу був вважається марним. У минулому алюмінієві руди не цікавилися, а в 1930-х роках люди навіть не хотіли отримати уран як подарунок. Для таких, як я, попереду ще багато років роботи.
Мої висновки збігалися з невеликими даними, наданими на офіційній карті, але мені потрібно було трохи більше деталей. Трохи слідів молібдену, трохи цинку та свинцю, але нічого такого, що б змусило Matterson Company вибухнути радісними вигуками. Коли геолог говорить про сліди, він має на увазі не більше того.
Я продовжив наступний день і день після цього, і до кінця тижня я був майже впевнений, що компанія Matterson не розбагатіє, видобуваючи південну частину долини Кіноксі. Я розбив табір, зібрав усе назад і крутив пальцями, коли прилетів гелікоптер. Треба сказати, що він прийшов вчасно.
Цього разу мене висадили біля річки в північній частині, і я знову провів день, розбиваючи табір. Наступного дня я повернувся до рутинної роботи, ставлячи одну ногу перед іншою та тримаючи очі відкритими.
На третій день я помітив, що за мною стежать. Підказок було небагато, але достатньо: клаптик шерсті на гілці біля табору, якого не було дванадцять годин тому, щойно зроблена подряпина на стовбурі дерева, яка не була моєю роботою, і лише один раз спалах світла на віддалений пагорб, який вказував на те, що хтось мав необережність виставити бінокль на пряме сонячне світло.
Зараз у північній пустелі просто непристойно підходити до чийогось табору, не даючи про себе знати, у двох кроках, і той, хто не має секрету, щоб приховувати, цього не зробить. Я не заперечую проти того, щоб хтось мав свої секрети, у мене їх є кілька, але мене дратує, коли люди навколо мене скритні. Однак я нічого не міг зробити, окрім як займатися своїми справами й сподіватися, що зможу якось зловити підступного.
На п'ятий день мені довелося оглянути крайню північ долини, і я вирішив зайти якомога далі і заночувати в кінці долини. Поки я йшов уздовж річки, я раптом почув позаду себе голос. 'Куди ти йдеш? Я
завмер і обережно обернувся. Я побачив високого чоловіка в червоній куртці, який недбало тримав у руках рушницю. Пістолет не був спрямований прямо на мене; з іншого боку, для цього знадобилося небагато. Насправді було не зовсім зрозуміло, тримають мене під прицілом чи ні. Оскільки хлопець щойно вийшов з-за дерева, він, очевидно, навмисне сховався. Тож здавалося, що це не той час, щоб почати говорити про цю зброю одразу. Я просто сказав: «Привіт! Звідки ти прибув? Його
обличчя напружилося, і я побачив, що він ще молодий, йому трохи за двадцять. — Ви не відповіли на моє запитання, — сказав він.
Мені не сподобалося це пряме обличчя, і я сподівався, що він не надто швидко натисне курок. У цьому відношенні у дітей цього віку іноді трохи розхитуються пальці. Я трохи переклав рюкзак на спину. — Я йду до кінця долини.
'Щось робити? —
відповів я спокійним тоном. — Я не розумію, що це з тобою, друже, але я проводжу розслідування для компанії Matterson.
«Ви можете досліджувати все, що завгодно, якщо триматися звідси подалі. Хіба ти цього там не бачив? Я
подивився в той бік, який він показав рухом голови, і побачив невеликий камінь, який щойно пройшов. Вона була заросла і тому я її раніше не бачив. Цей межовий знак мав бути практично непомітним з іншого боку. Я глянув на свого молодого друга. «І? І ось де терен Маттерсона закінчується .
— Він посміхнувся, але без усмішки. «Я сподівався, що ви підете сюди, цей межовий знак полегшує розмову».
Я пішов назад, подивився на межовий знак, а потім на нього. Я помітив, що він пішов за мною з гвинтівкою, яка все ще вільно трималася в руках. Між нами була піраміда, і я сказав: «Можна я тут стояти?» —
Звичайно, — сказав він гордовито. «Ви можете стояти там. Закон цьому не заперечує».
«А ти не проти, якщо я покладу рюкзак?» «
Ні, якщо ви не посадите його по цей бік кордону». «Він посміхнувся, і я зрозумів, що йому це подобається. Я дав йому це, поки це тривало, і тому нічого не сказав, лише поклав рюкзак і розправив плечі. Йому це не подобалося, він бачив, який я великий, і пістолет був повернутий до мене так, що вже не було питання, чи тримають мене під прицілом.
Я дістав карти з бічної кишені рюкзака й переглянув їх. — Нічого подібного на цих картках немає, — тихо сказав я. 'Звичайно, ні. Немає на картах Маттерсона. Але це територія Трінаванта».
'O! Від Клер Трінавант? '
'Так, правильно. — Він нетерпляче посунув рушницю. «Вона поруч? Я хотів би поговорити з нею».
«Вона поруч, але ви не можете з нею говорити, якщо вона не захоче поговорити з вами. ' Він коротко розсміявся. «Я б не чекав її; вам дозволили пустити коріння».
Я кивнув головою в той бік, куди прийшов. «Я отаборився там, на тій галявині. А ти піди до міс Трінавант, брате, і скажи їй, що я знаю, де заховані тіла. Не знаю, чому я це сказав, але тоді це здавалося особливо доречним.
Його голова піднялася. «Гей? «
Підіть до міс Трінавант і скажіть їй. І добре виконуй свою роботу помічника. Я взяв свій рюкзак і обернувся, коли він стояв із відкритим ротом. Коли я дійшов до поляни й озирнувся, його вже не було.
Вогонь палав, і кава була майже готова, коли я почув голоси з долини. Мій молодий друг потрапив у поле зору, але цього разу у нього не було зброї. Позаду нього йшла жінка в джинсах, відкритій на горловині сорочці та піджаку. Не так багато жінок можуть носити джинси; Огден Неш якось зазначив, що перед тим, як жінка почала носити штани, вона повинна була побачити себе в них. Однак у Клер Тінавант була така фігура, яка продовжувала виглядати привабливо в будь-чому, навіть у сумці.
І вона була красивою навіть тоді, коли сердилася. Вона рішуче підійшла до мене й запитала: «Що все це означає?» Хто ти? —
Мене звуть Бойд, — сказав я. «Я геолог і працюю в товаристві Маттерсона. Мені. . . Вона
підняла руку й крижано подивилася на мене. Я ніколи раніше не бачив такого зеленого льоду. 'Добре. Ви не можете зайти в долину далі, ніж тут, містере Бойд. Зверніть увагу, Джиммі.
— Я теж сказав йому це, міс Трінавант, але він мені не повірив.
Я повернув голову і подивився на нього. «Тримайся подалі від цього, любий хлопче. Міс Трінавант на території Маттерсона на запрошення. Тебе не запросили, тож геть. І більше не наводь на мене пістолет, інакше я накручу його на шию».
— Міс Трінавант, це брехня, — крикнув він. 'Я ніколи не. . . Я
швидко розвернувся і вдарив його. Це ефективний метод, якщо ви можете прийняти правильну позицію для нього. Витягніть витягнуту руку і обертайте її від стегна. Тильна сторона моєї долоні вдарила його під щелепу, і він був піднятий приблизно на фут від землі. Він приземлився на спину, зробив ще кілька рухів, як риба, витягнута з води, а потім ліг нерухомо.
Клер Трінавант подивилася на мене з відкритим ротом. Я потер тильну сторону долоні й тихо сказав: «Я не люблю брехунів».
«Він не брехав», — палко сказала вона. — У нього не було пістолета.
«Я все ще можу відрізнити пістолет від парасольки. Я показав на тіло, що лежало серед соснових голок. «Цей хлопець постійно шпигував за мною останні три дні. Я не в захваті від цього. Він отримав те, на що заслуговує».
Її зуби вишкірилися, ніби вона збиралася мене вкусити. — Ти не дав йому шансу, скотину.
Я не відповів на це. Я достатньо боровся, щоб не бути настільки божевільним, щоб дати іншій людині шанс. Я залишаю це професійним бійцям, які заробляють на життя ударами.
Вона стала на коліна і сказала: «Джиммі, Джиммі, як ти?» ' Вона підвела очі. — Ти, мабуть, зламав йому щелепу.
«Ні, я не вдарив його досить сильно. Лише перші кілька днів він почуватиметься погано тілом і розумом. Я взяв кружку, наповнив її водою зі струмка й повернув нею обличчя Джиммі. Він заворушився й застогнав. «Він знову зможе ходити за кілька хвилин. Я б просто відніс його до вас додому або де б ви не були. І скажи йому, що я вб’ю його, якщо він знову піде на мене зі зброєю».
Її дихання було швидким, але вона нічого не сказала. Вона зробила все можливе, щоб привести Джиммі до тями. Нарешті він зміг підвестися на хиткі ноги і подивився на мене з неприхованою ненавистю. — Я хотів би побачити вас знову після того, як ви покладете його спати, міс Трінавант. Я залишуся тут таборувати».
«Чому ти думаєш, що я хотів би тебе побачити знову?» — кинула вона. — Тому що я знаю, де заховані тіла, — весело відповів я. «І вам не потрібно боятися; Я не відомий як людина, яка жорстоко ставиться до жінок».
Я міг заприсягтися, що вона вживала якісь слова, які я чув лише на лісозаготівлях, але я не міг бути впевненим, бо вона пробурмотіла їх собі під ніс. Тоді вона повернулася, щоб підтримати Джиммі, і я спостерігав за ними, поки вони проходили повз межовий знак і зникали з поля зору. Каву вже не можна було пити, тож я викинув її та зробив свіжу. Один погляд на сонце сказав мені, що час готуватися до ночі.
Були сутінки, коли я побачив, що вона повертається, слабка постать серед дерев. Я влаштувався зручніше й сів, притулившись спиною до дерева, дивлячись, як смажать жирну качку на рожні перед вогнем. Коли вона стояла переді мною, вона різко запитала: «А чого ти насправді хочеш?» Я
підвів очі. 'Ти голодний? Вона зробила нетерплячий жест, тож я сказав: «Смажена качка, свіжий хліб, дика селера, гаряча кава, як це звучить?» Вона
опустилася на землю. «Я сказала Джиммі, щоб він наглядав за тобою», — сказала вона. «Я знав, що ти прийдеш. Однак я не казав йому вторгатися на територію Маттерсона і нічого не говорив про зброю».
«Можливо, вам слід було. Можливо, вам слід було сказати: «Без пістолета».
«Я знаю, що Джиммі трохи запальний. Але це не виправдовує ваші вчинки».
Я вийняв із глиняної печі корж і кинув його на блюдо. «Ви коли-небудь дивилися в дуло рушниці? ' Я запитав. «Це дуже захоплюючий досвід, і я завжди впадаю в агресію, коли щось діє мені на нерви. Я простягнув їй тарілку. «Як щодо шматка качки?» Її
ніздрі здригнулися, коли вона відчула запах смаженої птиці
, і розсміялася: «Ти підкуповуєш мене, але це так добре пахне».
Я почав різати качку. «Джиммі не дуже постраждав, крім того, що він вважає своєю гордістю. Якщо він продовжуватиме спрямовувати свій пістолет на людей, одного дня він може вибухнути, і він буде таким же високим, як Гаман. Можливо, я врятував йому життя. Хто він? «
Один із моїх людей».
— Отже, ви знали, що я прийду, — задумливо сказав я. «Новини швидко поширюються в цих місцях, враховуючи, наскільки вони малонаселені».
Вона взяла з тарілки шматок хліба і поклала його собі в рот. «Я дізнаюся все, що мене хвилює. Скажи, це смачно. «Я не дуже хороший кухар. Це робить зовнішнє повітря. Яким чином я вас хвилюю? —
Ви працюєте на Маттерсона; ти був на моїй землі. Це стосується мене».
«Коли я прийняв цю роботу, — сказав я, — у Говарда Маттерсона виникли розбіжності з людиною на ім’я Доннер. Меттерсон сказав, що вирішить справу з Клер, тож, очевидно, з вами. Він це зробив? «Я не бачив Говарда Маттерсона місяць, і, що стосується мене, я більше ніколи його не побачу».
«Ви не можете звинувачувати мене в тому, що я не знаю про ситуацію. Я вважав, що це справедливо. У Маттерсона дивний спосіб ведення бізнесу».
Вона підняла шматок м’яса і почала із смаком його жувати. «Не дивно, просто несправедливо. Звичайно, це залежить від того, про якого Маттерсона ви говорите. Булл Маттерсон нечесний; Говард просто неохайний».
— Ви маєте на увазі, що він забув поговорити з вами про це? — запитав я з недовірою. 'Щось схоже. ' Вона зробила рух стрілою в мій бік. «Що означають ті нісенітниці про трупи? '
Я посміхнувся. «О, я просто хотів з тобою поговорити. Я знав, що це приведе тебе сюди».
Вона витріщилася на мене. 'Чому б я? '
Ти прийшов, так? Це варіація старої історії про чоловіка, який надіслав дюжині своїх друзів телеграму: «МУХА ВСЕ ВІДКРИТИЙ». Дев'ятеро з них поспішно покинули місто. Кожному є що приховувати».
«Ти просто шукав компанію», — сказала вона глузливо.
«Хіба я мав упустити можливість пообідати з красивою жінкою в цій пустелі? —
Я тобі не вірю, — категорично сказала вона. «Лестощі можете залишити поза увагою. Наскільки ви знаєте, я могла б бути старою відьмою років дев’яноста. Якщо, звичайно, ви не зробили запити заздалегідь. Мабуть, ви зробили. Але який насправді ваш намір? «
Гаразд, — сказав я, — що ти спочатку думаєш про це запитання?» Ви коли-небудь вивчали угоду, укладену між Трінавантом і Маттерсоном, і спосіб, у який Маттерсон ділився з виконавцями заповіту Трінаванта? Мені здається, що ця операція заслуговує на певну увагу. Чому ніхто нічого з цим не робить? '
Вона подивилася на мене широко розплющеними очима. — Якщо ви ставили такі питання у форті Фаррелл, вас чекають проблеми, коли про це дізнається старий Бик.
«Так, я розумію, що він волів би забути про існування Трінавантів. Але не хвилюйтеся; він не дізнається. Моє джерело розвідувальних даних глибоко засекречено».
— Я не хвилювалася, — холодно сказала вона. «Але, можливо, ти думаєш, що можеш ставитися до Меттерсонів так само, як ти ставишся до Джиммі. Я б на це не розраховував».
«Я не думав, що ти хвилюєшся, і я мав рацію», — сказав я, усміхаючись. Але чому ніхто не розслідує цей неприємний стан речей? Ви, наприклад.
— Навіщо мені, — безтурботно сказала вона. — Це не моя справа, якщо Бул Маттерсон обманює адміністраторів маєтку Трінаванта. Сварки з Маттерсонами не принесуть мені жодного цента».
— Ви хочете сказати, що вам байдуже, що наміри Джона Трінаванта були перекручені й сфальсифіковані на користь Маттерсона? — тихо спитав я.
Я думав, що вона хоче кинути тарілку мені в голову. Вона зблідла, на її щоках з'явилися червоні плями. — До біса, — сердито сказала вона. Вона поволі ставала спокійнішою. «Одного разу я спробувала», — зізналася вона. «І я нічого не домігся. Доннер перетворив книги Matterson Company на щось настільки нерозривне, що купі дорогих юристів знадобилося б десять років, щоб їх розібрати. Навіть я не міг собі цього дозволити, і мій агент порадив мені не пробувати. Але чому вас це цікавить? '
Я бачив, як вона шматком хліба знімала м'ясо зі своєї тарілки; Мені подобаються жінки зі здоровим апетитом. «Я не знаю, чи мені це так цікаво. Це просто те, що мене дивує. Наприклад, мені також цікаво, чому Маттерсон хоче віддати Тріна¬вантів у забуття».
«Не сунь голову в петлю», — попередила вона. — Маттерсон не любить таких питань. Вона поставила тарілку, встала й пішла до води помити руки.
Вона повернулася, використовуючи чоловічу хустку як рушник. Я налив їй чашку кави. «Я питаю не Маттерсона, я питаю Тринаванта. Хіба це не те, що тринавант час від часу може запитувати себе? '
'Природно. І, як і всі інші, ми не отримуємо відповіді. ' Вона запитально подивилася на мене. «Чого ти хочеш? А хто ти насправді? «
Нічого, крім занедбаного позаштатного геолога. Вас навіть не дратує Маттерсон? Вона
зробила ковток гарячої кави. 'Не багато. Я тут дуже мало. Я повертаюся на кілька місяців щороку, щоб дратувати його. Це все.'
— І ти досі не знаєш, що він має проти Трінавантів? ' 'Немає.'
Я дивився на вогонь і задумливо сказав. — Хтось сказав, що хотів би тебе одружити, щоб не залишилося нікого на прізвище Трінавант.
«Має Говарда. . . — кинула вона. Вона замовкла й закусила губу.
Вона встала й зітхнула: «Я не думаю, що ви мені подобаєтеся, містере Бойд. Ви ставите занадто багато запитань, а я не отримую відповіді. Я не знаю, хто ти і чого хочеш. Якщо ви хочете сперечатися з Маттерсоном, це ваша справа. Моя безкорислива порада: «Не роби цього», бо він розріже тебе на шматки. Але що мені насправді? Однак дозвольте мені прояснити вам одну річ, не втручайтеся в мої справи».
«Що б ти зробив зі мною, чого б Меттерсон не зробив? «
Ім’я Trinavant ще не повністю забуте», — сказала вона. «У мене є хороші друзі».
— Тоді вони, мабуть, кращі за Джиммі, — різко сказав я. Тоді я задумався, чому я взагалі сперечався з нею; не було сенсу. Я прокинувся. — Слухайте, я нічого не маю проти вас і не маю підстав втручатися у ваші справи. Я справді хороший хлопець, якщо хтось не вкаже мені пістолетом. Я повернусь і скажу Говарду Маттерсону, що ви не пустили мене до своєї власності. Це справді не болить моє серце».
«Ви робите що завгодно. У її голосі було здивування, коли вона додала: «Ви дивний джентльмен». Приїжджаєш сюди незнайомцем і починаєш копатися в таємниці десятирічної давності, про яку всі забули. Хто вам повідомив?
«Я не думаю, що мій речник хотів би, щоб я згадував його ім’я».
«Ні, я можу це уявити», — зневажливо сказала вона. «Я думав, що всі у форті Фаррелл стали такими ж забудькуватими, як і боягузами. — Можливо, у вас теж є друзі у форті Фаррелл, — тихо сказав я.
Вечірнє повітря було холодним, і вона закрила піджак. — Я більше не збираюся сперечатися з вами про таємниці. Але пам’ятай: не ходи на мою землю».
Вона повернулася, щоб піти, але я сказав: «Почекай хвилинку». Є привиди, відьми, дикі звірі та речі, які видають дивні звуки вночі. Я б не хотів, щоб ти зустрів ведмедя. Я відвезу вас назад до вашого табору».
«Любий Боже, лицар пустелі», — з жахом промовила вона, але стояла й дивилася, як я кидаю землю на вугілля вогню. Поки я перевіряв свою гвинтівку, вона оглядала моє спорядження, яке тьмяно освітлювалося місячним світлом. — Ти акуратно розбив табір.
«Справа досвіду. Ми можемо йти? «Вона йшла поруч зі мною, і коли ми пройшли межу, я сказав. — Дякую за доступ до вашої землі, міс Трінавант.
«Я завжди шукаю гарні виправдання», — сказала вона. Вона вказала. — Ми прямуємо туди.
Її «табір» справді здивував. Після більш ніж півгодинної ходьби по схилу, який був випробуванням для литкових м'язів, несподівано з'явилися темні контури будівлі. Промінь світла лампи, яку вона увімкнула, показав кам’яні стіни, дерев’яні балки та сяйво великих вікон. Вона штовхнула незамкнені двері, а потім сказала трохи роздратовано: «Ти не заходиш?» Ще більшим сюрпризом став інтер'єр .
Було центральне опалення та багато місця. Вона повернула вимикач, і засвітилося світло. Кімната була настільки велика, що частина її залишалася в тіні. Одна зі стін була повністю зроблена з вікон і відкривала чудовий вид на долину. Вдалині я побачив у місячному світлі озеро, навколо якого проводив свої дослідження.
Вона клацнула більше вимикачів, і стало більше світла. Тепер я бачив поліровану дерев’яну підлогу, вкриту шкірою, сучасні меблі, стіну, повністю вкриту різнокольоровими книгами, і грамофонні платівки, розкладені по підлозі у вбудованій системі hi-fi, ніби хтось слухав ці платівки, був заважений .
Це була мільйонерська версія зрубу. Я озирнувся навколо, напевно, з відкритим ротом, а потім сказав: «Якби це було в США, хтось міг би стати президентом лише тому, що він народився тут. «Мені не потрібні дотепи. Якщо ви хочете випити, давайте; все є. І, можливо, ви можете щось зробити з вогнем; Це не обов’язково, але я люблю бачити полум’я».
Вона зникла за дверима, і я поклав пістолет. Там був масивний кам’яний димар із каміном, достатньо великим, щоб засмажити лося, у якому ледь помітно світилося кілька вуглинок. Я кинув туди кілька полін і дочекався, поки полум’я підніметься, і я був упевнений, що вогонь буде горіти. Тоді я провів екскурсію кімнатою, сподіваючись, що вона не повернеться занадто швидко. Ви можете багато чого дізнатися про людину, оглянувши кімнату, в якій вона живе.
Книги склали різноманітну колекцію; багато сучасних романів, але мало авангардних; чимала кількість французької та англійської класики, полиця, повна біографій та деяких історичних праць, пов’язаних здебільшого з Канадою, і, що мене здивувало, цілий стос книжок з археології, переважно про Близький Схід. Здавалося, що Клер Трінавант добре вміє користуватися своїм розумом.
Я покинув книжки й поблукав кімнатою, помічаючи дивні статуї та керамічні предмети, більшість із яких виглядали старшими за Мафусаїла, зображення тварин на стіні, багато з яких були канадськими тваринами, і вітрину зі зброєю. Я з цікавістю подивився на них крізь скло і помітив, що хоча зброя була добре збережена, на ній був шар пилу. Потім я подивився на фотографію величезного ведмедя і подумав, що той, хто зробив фотографію, був надто близько до тварини, навіть якщо використовувався телеоб’єктив.
Ззаду вона сказала: «Він трохи схожий на вас, вам не здається? 'Я обернувся. «Я не такий великий. Він може створити шість, як я.
Вона переодягнулася в іншу блузку і була одягнена в гарно скроєні штани, які, звичайно, не знімала з вішалки. «Я пішов перевірити Джиммі. Я вірю, що у нього все добре».
«Я не вдарив його сильніше, ніж потрібно. Достатньо, щоб навчити його манерам. Інакше тут гарне гніздо».
— Бойде, мене нудить від тебе, — холодно сказала вона. «А можна підняти настрій. Ти негідник, якщо думаєш, що я тут із Джиммі Вейстрандом».
— Ти дуже швидко робиш висновки, Трінаванте. Я просто хотів сказати, що ви тут у біса гарному місці. Я не очікував знайти щось подібне тут, у пустелі. Це все.'
Червоні плями на її щоках поволі зникли. «Мені шкода, що я сприйняв це неправильно. Можливо, я трохи нервую, і в цьому ти винен, Бойде».
— Тобі не треба вибачатися, Трінаванте.
Вона почала реготати, і це перетворилося на вибух сміху. Я також не міг добре триматися, і ми не могли зупинитися. Нарешті їй вдалося оволодіти собою. — Ні, — сказала вона, хитаючи головою. «Це неможливо. Ви не можете називати мене Трінавант. Тоді краще скажи Клер.
«Мене звати Боб. Я справді не хотів сказати, що Джиммі щось для вас значив. Він недостатньо мужній для вас».
Її усмішка зникла, і вона довго дивилася на мене, склавши руки. «Боб Бойд, я ніколи не знала чоловіка, який би мене так потирав, як ти. Якщо ви думаєте, що я оцінюю людину за тим, як вона поводиться під час бою, ви глибоко помиляєтеся. Тож, заради Бога, замовкніть і дайте мені чогось випити».
Я підійшов до шафки, на яку вона мені вказала. 'Що ти хочеш? Віскі з водою. Там ви знайдете хороший шотландський віскі. «Це був справді хороший віскі. Я благоговійно взяв пляшку Islay Mist і подумав, скільки часу минуло відтоді, як Геміш Макдуґал бачив Клер Трінавант. Проте я про це нічого не сказав. Я закрив свій великий рот, як вона порадила, і налив напій.
Коли я дав їй склянку, вона сказала: «Як довго ти тут?» — Майже два тижні.
«Як щодо теплої ванни?» «
Клер, ти можеш отримати мою душу за це», — сказав я з ентузіазмом. Вода в озері до біса холодна, і людина, зайнята на польових роботах, купається не так часто, як слід. — Через ті двері, — показала вона. — А потім другі двері ліворуч. Я приготував для вас кілька рушників».
Я взяв свою склянку. «Ви не проти, якщо я візьму це з собою?» «Аж ніяк».
Ванна була дивовижною. Він був викладений біло-синім кольором, і там можна було проводити зустрічі. Ванна була втоплена в підлогу і здавалася великою, як басейн; вода текла парою з крана. І було багато рушників, кожен розміром з простирадло.
Поки я мочив у воді, я думав про всілякі речі.
Я подумав про те, чому Клер Трінавант згадала ім’я Говарда Маттерсона, коли я згадав про її шлюб. Я думав про етикетки на пляшках віскі, особливо з острова Айлей. Я подумав про вигин шиї Клер Трінавант, коли він піднімався з коміра її блузки. Я думав про чоловіка, якого ніколи не зустрічав Була Маттерсона, і думав, як він виглядатиме. Я подумав про пасмо волосся за вухом Клер Трінавант.
Жодна з цих думок не завела мене далеко, тож я вийшов із ванни, витерся й випив склянку на ходу. Коли я одягався, до мене долинула музика, музика, яка заглушала стукіт дизельного генератора, і коли я повернувся до Клер, вона сиділа на підлозі й слухала останню частину першої симфонії Сібеліуса.
Вона помахала в бік меблів бару й підняла порожню склянку. Я наповнив обидві склянки, і ми сиділи тихо, доки не закінчилася музика. Вона злегка здригнулася й показала на краєвид освітленої місяцем долини. «Мені завжди здається, що ця музика описує це».
«Фінляндія дуже схожа на Канаду», — сказав я. «Ліси та озера».
Вона звела брову. «Не тільки лицар пустелі, але й той, хто має розвиток».
Я посміхнувся. «Я також відвідав університет».
Вона трохи почервоніла і тихо сказала: «Вибачте. Я не повинен був цього казати. Це було кульгаво».
Я відмахнувся від її вибачень. «Чому ви побудували це тут? «
Як ваш таємничий представник, безсумнівно, сказав вам, я виріс у цьому регіоні. Дядько Джон залишив мені цю землю. Мені це подобається, і тому я створив це. Після паузи вона продовжила: «А оскільки ви були так добре поінформовані, ви, мабуть, знаєте, що він насправді не був моїм дядьком».
— Так, — сказав я. «У мене тільки одна претензія: ту зброю треба частіше чистити».
«Я більше ними не користуюся. Мені більше не подобається стріляти у тварин. Я більше тільки їх фотографую».
Я показав на крупний план бурого ведмедя, що закривається. «Як той? Вона кивнула, і я сказав: «Сподіваюся, у вас була напоготові ваша рушниця, коли ви знімали це фото».
«Мені нічого не загрожувало», — сказала вона. Ми дружньо мовчали й дивилися на вогонь. Через кілька хвилин вона запитала: «Як довго ти будеш працювати на Маттерсона, Боб?» '
'Ненадовго. Я майже закінчив роботу, за винятком землі Тринаванта. ' Я посміхнувся. «Думаю, я забуду про це. Власник трохи складний.
'І потім? Тоді
я повернуся до Північно-Західних територій. «Ким ти там працюєш?» '
'Для мене. Я розповів їй деякі речі про свою роботу. «Я працював лише менше півтора року, коли зробив відкриття. Це принесло мені достатньо грошей, щоб вистачило на наступні п’ять років, але за весь цей час я не знайшов нічого путнього. Ось чому я працюю тут на Маттерсона, щоб знову зібрати трохи грошей».
Вона задумливо дивилася в простір. «Ти шукаєш горщик із золотом на кінці веселки?» '
'Щось схоже. І ти? Що ви робите? «
Я археолог», — відповіла вона, на мій подив. 'O! – сказав я, і це прозвучало якось безглуздо.
Вона трохи випросталася й подивилася на мене. — Я не дилетант, Бобе. Я не багата вчителька, яка просто балується, поки не знайде чоловіка. Я дійсно працюю для цього, ви повинні прочитати статті, які я написав».
«Не захищуйся так біса, — сказав я. «Я тобі вірю. Де ви проводите свої розкопки? «
Здебільшого на Близькому Сході, але я також колись працював у Креті. — Вона вказала на статую жінки з оголеним торсом і спідницею з оборками. «Це походить з Криту. Грецький уряд дозволив мені взяти його з собою».
Я взяв статую. «Чи може це бути Аріадна? '
Я теж так думав. Вона подивилася на вікно. «Я намагаюся повертатися сюди щороку. Країни навколо Середземного моря такі безплідні та без дерев. Мені доводиться повертатися до своєї країни знову і знову».
«Я розумію, що ви маєте на увазі».
Ми довго розмовляли, поки вогонь згас. Я точно не пам’ятаю, про що ми говорили, це було лише про звичайні речі, з яких складається наше життя. Нарешті вона сказала: «Тепер я раптом отримую такий сон. Котра година? '
'Друга година.'
Вона засміялася. — Тоді це не дивно. Є ліжко для гостей, якщо ви хочете залишитися. Трохи пізно йти до свого табору. 'Вона подивилася на мене серйозно. — Але не жартуйте. Якщо ти навіть спробуєш, я тебе викину».
«Добре, Клер. Я буду добре, — пообіцяв я.
Через два дні я повернувся у Форт-Фаррелл і, щойно діставшись до готелю, наповнив ванну й віддався своїй улюбленій розвазі — купатися, пити й глибоко думати.
Я залишив Клер рано вранці після нашої зустрічі, і, на мій подив, вона була досить стриманою та дещо відсутньою. Хоча вона пригостила мене чудовим і ситним сніданком, хороша господиня зробила б це для свого найгіршого ворога, не замислюючись. Я подумав, що, може, вона пошкодувала, що браталася з ворогом, адже я працював на Маттерсона, а може, вона засмутилася, бо я не зробив жодних авансів. З жінками ніколи не знаєш.
У всякому разі, прощання було досить круто. Коли я зауважив, що її бунгало буде розташоване на березі нового озера, як тільки Маттерсон побудує дамбу, вона різко сказала: «Маттерсон не затопить мою землю. Просто скажи йому від свого імені, що я буду чинити опір».
— Добре, я йому скажу.
— Краще йди зараз, Бойде. Тобі, безперечно, є чим зайнятися».
'Так, у мене є. Але я не буду цього робити на твоїй землі. 'Я взяв свій пістолет. «Всього найкращого, Трінаванте».
Я пішов і на півдорозі озирнувся на бунгало, але все, що я побачив, був Джиммі Вейстранд, який стояв на вершині схилу, як голлівудський ковбой, розставивши ноги, ніби хотів переконатися, що я йду.
Обстеження решти землі Маттерсона не зайняло багато часу, і я рано повернувся до свого головного табору. Я просидів там цілий день, поки за мною не прилетів вертоліт. Через годину я повернувся у форт Фаррелл, а через кілька хвилин я був у ванні.
Я повільно дозволив теплій воді брижі, і я склав свої плани. Телефон у спальні дзвонив, але я не звертав на це уваги, і незабаром тому, хто мені дзвонив, було досить. Мені потрібно було відвідати Говарда Маттерсона, а потім я хотів поговорити з Макдугаллом, щоб підтвердити підозру. Тоді все, що мені потрібно було зробити, це написати звіт, зібрати гроші та сісти на перший доступний автобус. Якби я хотів мати душевний спокій, мені б не було діла їхати до форту Фаррелл.
Знову задзвонив телефон, і я пішов до спальні, стікаючи водою. Це був Говард Маттерсон, і він, здавалося, був роздратований тим, що я змусив його чекати. — Я чув, що ти повернувся, — сказав він. — Я чекав вас тут.
«Я у ванні відновлююся. Я приїду до вас, як тільки буду готовий».
З мовчання я помітив, що йому довелося деякий час це обробляти, він, очевидно, не звик чекати інших. Нарешті він сказав. «Добре, але поспішіть, будь ласка. Ви добре провели подорож? ' 'Чесно. Я розповім вам усе, щойно дійду до вас, але зараз я можу сказати вам дуже коротко те, що ви хочете знати: немає геологічної причини для видобутку в долині Кіноксі. Подробиці ви почуєте пізніше. «Ага, це те, що я хотів знати. ' Він роз'єднав зв'язок.
Я зручно одягнувся і пішов до його кабінету. Цього разу довелося чекати ще довше, сорок хвилин. Можливо, Говард вважав, що я заслуговую на покарання за те, як відповідав на телефонні дзвінки. Однак він був дуже доброзичливим, коли я пройшов повз його секретаря. 'Приємно бачити вас знову. Були труднощі? '
Я підняв брову. «Чи слід було очікувати труднощів?»
Його усмішка стала трохи невпевненою, але він швидко оговтався. — Звичайно, ні, — весело сказав він. «Я знав, що вибрав правильного чоловіка».
— Дякую, — сухо сказав я. «Мені доводилося перешкоджати комусь у його найбільш особистому вираженні. Вам краще знати, якщо надійде скарга. Ви знаєте певного Джиммі Вейстранда? Маттерсон
раптом дуже зайнятий запалюванням сигари. «У північній частині? — запитав він, не дивлячись на мене.
'Так. Це був безлад, але я впорався", - скромно сказав я.
Здавалося, це сподобалося Маттерсону. — Отже, ви все дослідили? «Ні, не це».
Він спробував подивитися бари. 'О ні? Чому ні? —
Тому що я не б’ю жінок, — тихо сказав я. «Міс Трінавант була категорично проти того, щоб я досліджував її землю для компанії Маттерсон. ' Я нахилився вперед. — Здається, пам’ятаю, як ви сказали містеру Доннеру, що вирішите цю справу з міс Трінавант. Мабуть, ти цього не робив».
«Я намагався з нею зв’язатися, але її, ймовірно, не було. Він забарабанив пальцями по столу. «Прикро, але, ймовірно, з цим нічого не можна вдіяти».
Я був переконаний, що він бреше, але не було сенсу це говорити. «Що стосується решти власності, я не думаю, що там є щось варте видобутку».
«Немає слідів нафти чи газу? '
Нічого подібного. Повідомлю повністю. Можливо,
я можу позичити дівчину з вашої машинописної кімнати. Ви отримаєте її швидше, і я швидше вийду з Форт-Фаррелла.
«Гаразд, — сказав він, — я подбаю про це. Я хотів би отримати цей звіт якнайшвидше».
«Це буде добре. 'Я встав, щоб йти. Я зупинився біля дверей. 'І ще одна річ. Біля озера в долині я знайшов сліди швидкої глини. (Немає нідерландського слова «швидка глина»; у голландських трактатах «швидка» глина використовується, коли це доречно.) Немає нічого незвичайного в осадових відкладеннях у цих регіонах. Варто дослідити це далі; це може спричинити проблеми».
— Звичайно, звичайно. Просто згадайте це у своєму звіті».
Коли я спускався вниз, я думав, чи Маттерсон взагалі знає, про що я говорю. У будь-якому випадку, я б повністю це пояснив у своєму звіті.
Я підійшов до Трінавант-сквер і побачив, що лейтенант Фаррел все ще доглядає за голубами. Тоді я пішов до грека, замовив чашку того, що там видавалося за каву, і сів з ним за столик. Якби Макдуґал був хоча б наполовину тим газетярем, яким себе видавав, я б чекав його будь-якої миті. І справді, не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як він увійшов незграбно й мовчки сів біля мене.
Я дивився, як він помішує каву. «Що відбувається, Мак? Втратив мову? '
Він посміхнувся. «Я чекав, що ти мені щось скажеш. Я вмію добре слухати».
«Тут ніщо не заважає Маттерсону побудувати дамбу, — тихо сказав я, — крім Клер Трінавант. Чому ти не сказав мені, що вона там? Я
подумав, що тобі краще дізнатися це самому. Потрапив у біду, хлопче? '.
«Не так вже й погано. Хто такий цей Джиммі Вейстранд? Макдугал
Макдугал виглядав серйозно. «З цим хлопчиком потрібно розібратися. Він не мав права шпигувати ні за кимось на землі Маттерсона і щодо цієї рушниці... — Він похитав головою. «Його батько повинен надерти йому дупу».
«Я частково це завдання вже виконав. Я подивився на нього.
«Коли ви востаннє бачили Care Trinavant? — Приблизно місяць тому. Вона проходила тут. «І вона з тих пір залишалася в тому бунгало?» '
Наскільки я знаю, так. Вона ніколи не відходить далеко від області.
Мені спало на думку, що для Говарда Маттерсона, мабуть, було небагато зусиль, щоб піднятися в той гелікоптер, щоб подорожувати на п’ятдесят миль. Чому він цього не зробив? Можливо, він і справді був, як сказала Клер, неохайним бізнесменом. «Що відбувається між Клер і Говардом Маттерсоном? Макдугал
похмуро засміявся. — Він хоче з нею одружитися.
Я спочатку виглядав здивованим, а потім розреготався. «У нього немає шансів. Ви повинні почути, що вона каже про Маттерсонів, як батька, так і сина.
— Але тоді він не повинен триматися подалі від неї. І він також не повинен затопити її землю. До речі, яка її правова позиція з цього приводу? '
Хитро. Ви знаєте, що більшість гідроджерел знаходяться під контролем держави. Є винятки: Канадська алюмінієва компанія побудувала власну установку в Кітіматі, і це прецедент, на якому Маттерсон будує свої плани. Він працював в уряді і зумів зробити все добре. Якщо відповідний орган влади вирішить, що це в суспільних інтересах, Клер не може проти цього заперечувати».
Він похмуро посміхнувся. «Джимсон і Форт Фаррел Рекордер зараз працюють у цьому напрямку, але він має здоровий глузд не просити мене писати таку нісенітницю, тому я можу говорити лише про безпечні теми, як-от весілля та похорони. Згідно з редакційною статтею, яку він писав, коли я пішов, Товариство Маттерсона не має на меті нічого іншого, як бути бездоганним хранителем загального блага! «
Його, напевно, проінструктував Говард. Я просто розповів йому про свої висновки. Мені шкода, Mac.>
“Ти не можеш допомогти; ти робив лише те, що тобі сказали. ' Він подивився на мене краєм ока. «Ти вже щось вирішив? ''З приводу чого? —
Про всю цю смердючу історію. Я думав, ти знайдеш там час, щоб прийняти рішення. «Мак, я не лицар без страху чи провини. Я не міг зробити нічого важливого і не знаю нічого, що було б для вас корисним».
— Я в це не вірю, — прямо сказав Макдугал.
«Тоді не вір, хрень,». Я втомилася від його тикань і підштовхувань, і, можливо, я теж відчувала себе трохи винною, хоча не знала, за що почуватися винною. «Я збираюся написати звіт і отримати свої гроші, а потім сяду в перший автобус, який відправляється звідси. Я не маю нічого спільного з брудною справою форту Фаррелл.
Він підвівся. — Я мав знати, — втомлено сказав він. «Я думав, ти будеш чоловіком. Я думав, що ви та людина, яка поставить Маттерсонів на їхнє місце, але, очевидно, я помилявся. — Він простягнув до мене тремтячий палець. 'Ти щось знаєш. Я відчуваю, що ти щось знаєш. Але які б недолугі причини тримати це в собі, я сподіваюся, ви подавитеся цим. Ти боягузлива, слабка імітація хлопця, і я радий, що ти залишаєш Форт-Фарел, тому що мені не хотілося б кинути на вулицю щоразу, коли я бачу тебе. Він розвернувся й невпевнено вийшов, а я спостерігав, як він наосліп перетинає площу. Мені було його шкода, але я нічого не міг для нього зробити. Людина, яка мала необхідну йому інформацію, був не Боб Бойд, а Роберт Грант, а Роберт Грант був мертвий уже десять років.
У мене була остання сутичка з Говардом Маттерсоном, коли я здав свій звіт. Він узяв папери й карти й кинув їх собі на стіл. — Я чув, що ви приємно поспілкувалися з Клер Трінавант.
«Я запросив її на обід. Хто б цього не зробив? — А потім ти пішов до її бунгало.
— Правильно, — легковажно сказав я. «Я думав, що це у ваших інтересах. Я думав, що зможу привести її до більш розумного погляду».
Його голос звучав крижано-холодним. — І чи було в моїх інтересах, щоб ти залишився на всю ніч? '
Це змусило мене задуматися. Господи, чоловік ревнував. Але хто йому повідомив? Клер точно не сказала б йому, тому я був майже впевнений, що це був Джиммі Вейстранд. Поганий хлопець намагався помститися, обмацавши мене Маттерсоном. Мабуть, у форті Фаррелл було загальновідомо, що Говард націлився на Клер і нічого не домігся.
Я яскраво посміхнувся Маттерсону. — Ні, це було в моїх інтересах.
Обличчя його почервоніло, і він підскочив. «Це не смішно», — сказав він уїдливим тоном. «Ми високо оцінюємо міс Трінавант та її репутацію. Він підійшов до столу, розправив плечі, і я відчув, що він хоче напасти на мене.
Це було неймовірно, хлопець не дорослий. Він поводився, як підліток із мізками досі в кулаках, або як олень у колії, готовий напасти на кожного, хто наблизиться до його гарему. Явний випадок затримки розвитку. «Маттерсоне, — сказав я, — Клер Трінавант більш ніж здатна подбати про себе та свою репутацію. І не треба бути бійцем, щоб захистити її репутацію, я знаю її думку з цього приводу. І вона обов’язково про це почує, тому що якщо ти хоч хоч торкнешся мене пальцем, я викину тебе з найближчого вікна, і це навряд чи залишиться таємницею».
Він продовжував наближатися до мене, але потім передумав і зупинився. «Клер Трінавант запропонувала мені ванну та ліжко, але це було не її ліжко. І якщо ви так про неї думаєте, не дивно, що ви не можете мати її. А тепер я хотів би свої гроші».
Здавленим голосом він сказав: «На моєму столі лежить конверт. Візьми це і геть звідси».
Я взяв конверт, розірвав його і зняв чек із чека Matterson Bank на повну домовлену суму. Я повернувся і вийшов з його кабінету. Я кипів від злості, але все ще мав розум піти до банку Matterson і перевести чек у готівку, перш ніж Говард припинить це.
З пачкою банкнот у гаманці мені стало набагато краще. Я пішов у свою кімнату, спакував валізу і через півгодини вийшов з готелю. Йдучи по Хай-стріт, я віддав останню шану лейтенанту Фарреллу й пройшов повз кав’ярню Грека, я дійшов до автобусної станції, і я був щасливий, що в ньому їхав Форт-Фаррелл.
Це було небагато.
OceanofPDF.com
Розділ 4
ПРОТЯГОМ ЗИМИ Я ВЗЯВСЯ НА ІНШУ РОБОТУ в Оканагані поблизу кордону зі США, і до весни я був готовий повернутися до Північно-Західних територій, коли сніг розтане. Для геолога не так багато задоволення отримати із засніженої землі – він повинен мати можливість бачити те, що шукає. У мене був шанс лише протягом короткого літа, тому довелося трохи почекати.
У той час я написав Саскінду про те, що сталося у форті Фаррелл. Його відповідь запевнила мене, що я вчинив правильно. «Я вважаю, що ви не могли зробити нічого кращого, ніж вирватися з форту Фаррелл; таке нюхання не принесло б вам користі. Якщо ви тримаєтеся подалі від цього, ваші погані сни зникнуть протягом кількох тижнів, якщо ви навмисне не почнете думати про цей епізод.
Як психіатр, я вважаю неоднозначну поведінку Говарда Маттерсона майже класичним прикладом того, що називається стосунками «любов-ненависть». Мені ця назва не подобається, хоч і дуже «зручна», бо її геть розжували літератори (навіщо письменникам користуватися нашим жаргоном і перекручувати її значення до невпізнання?), але вона описує симптоми, хоч і неадекватні. Він хоче її і ненавидить її; він хоче знищити і володіти нею одночасно. Іншими словами: Маттерсон хоче отримати максимум від цього, не отримавши удару по носі. Загалом, Меттерсон здається мені класичним випадком емоційної незрілості - принаймні він проявляє всі симптоми. Добре, що ти йому на шляху; такі люди небезпечні. Варто лише поглянути на Гітлера, щоб зрозуміти, що я маю на увазі.
Однак я повинен сказати, що Trinavant здається мені цілком вартим уваги!
Щойно мені спало на думку те, що я мав сказати тобі багато років тому. Приблизно в той час, коли ви покинули Квебек, приватний детектив прийшов розпитати мене про вас, точніше про Роберта Гранта. Я холодно кинув його плечем і пішов, як побитий пес. Я не сказав тобі тоді, бо не думаю, що ти був у стані почути такі новини. А потім зовсім про це забув.
Тоді я задавався питанням, що це означає, і досі не дійшов остаточного висновку. Це, звичайно, не мало нічого спільного з департаментом поліції Ванкувера, тому що, як ви знаєте, я врегулював цю справу», і це було аж ніяк не легким завданням. Більшість непрофесіоналів дуже дурні, коли справа доходить до психіатрії, але поліцейські та державні службовці в цьому відношенні практично недоумкуваті. Тому було нелегко змусити їх зрозуміти, що вони не можуть звинувачувати Боба Бойда в тому, що зробив Роберт Грант. Проте мені це вдалося.
Хто найняв того приватного детектива? Я намагався з’ясувати, але не отримав результату – це просто не моя область. У всякому разі, минуло багато років, і це вже нічого не означає, але я вирішив сказати вам, що крім вашого таємничого благодійника вами цікавиться ще хтось».
Це була цікава новина, але дещо застаріла. Я деякий час думав над цим, але також не міг дійти висновку, як Саскінд, тож пропустив це.
Навесні я вирушив на північ до району Маккензі, де провів літо, колупаючись між Великим Невільничим озером і Коронейшн-Галф. Це самотнє життя — там живе небагато людей, але час від часу ти натрапляєш на пастка, а на далекій півночі завжди знаходиш мандрівних ескімосів. Це був ще один поганий рік, і я іноді думав про те, щоб кинути справу та працювати найманим рабом у якійсь компанії. Однак я знав, що ніколи цього не зроблю; Я відчув занадто багато свободи, щоб мене стримувати, і я був би поганим працівником. Однак, якщо я хотів продовжити, мені довелося знову їхати на південь, щоб заробити грошей на наступне літо. Тож я зібрав речі та повернувся до цивілізації.
Звичайно, було безглуздям знову їхати до Британської Колумбії. Я хотів послухатися поради Саскінда й забути все, що стосувалося Форт-Фаррелла, але розум не так легко змусити. Під час самотніх днів і особливо під час ще більш самотніх ночей я багато думав про дивну долю Трінавантів. Я відчув почуття відповідальності, тому що я точно був у Cadillac, коли він розбився, і у мене також було дивне відчуття, що я сам винен у аварії. Я також відчував провину за те, що так поспішно залишив Форт-Фаррел — останні слова Макдугалла все ще мене хвилювали, — хоча Саскінд запевнив мене, що я вчинив правильно.
Я також багато думав про Клер Трінавант — більше, ніж годиться для самотньої людини в пустелі.
Так чи інакше, я повернувся і працював упродовж зими в окрузі Камлупс в академічній групі, яка проводила сейсмографічні дослідження. Я кажу «академічний», але все було оплачено урядом США, оскільки ця робота може привести до кращого методу виявлення підземних випробувань ядерного вибуху; можливо, все-таки це було не так академічно. Оплата була не дуже хороша, і я вважав роботу та всю атмосферу досить нудними, але я був зайнятий усю зиму та економив, що міг.
З наближенням весни я почав відчувати неспокій, але я не зміг заощадити достатньо, щоб поїхати на північ ще на літо на власний ризик. Справді почало здаватись, що я досяг кінця своїх сил і що мені доведеться звикати до бігової доріжки постійної роботи. Виявилося, що я отримував гроші іншим шляхом, але я б краще пропрацював у якійсь компанії двадцять років, ніж отримував гроші так, як отримав.
Я отримав листа від партнера Саскінда, якогось Джарвіса. Він написав мені, що Саскінд раптово помер від серцевого нападу, і як виконавець його заповіту повідомив, що Саскінд залишив мені 5000 доларів
. У Саскінда були дуже особливі стосунки, стосунки, які були глибшими, ніж зазвичай між лікарем і пацієнтом», – написав Джарвіс. «Я висловлюю вам свої глибокі співчуття і запевняю вас, що я завжди буду радий запропонувати вам свою професійну допомогу, коли б вона вам не знадобилася».
Я відчував, що зазнав великої втрати. Саскінд був єдиним батьком, якого я коли-небудь мав або знав; він був моєю єдиною фрейліною у світі, який несподівано забрав чверть мого життя, хоча ми бачилися лише в нерегулярний час, ми залишалися в тісному контакті через наші листи, і тепер не буде жодних листів, і суворого, неортодоксального, розумного Саскінда більше не буде.
Ця подія принаймні змусила мене задуматися про геологічну будову північно-західної частини Британської Колумбії, і я задумався, чи справді це було необхідно. Я вирішив повернутися на північ того літа.
Оглядаючись назад, я знаю, чому я вчинив так, коли Саскінд був ще живий, але це було для мене початком. цього зв’язку не було, і мені знову довелося перемагати свою особисту ідентичність; А дорога в минуле проходила через форт Фаррелл; Я не міг слідувати за нею, не зіткнувшись із загибеллю Трінавантів і народженням імперії Маттерсонів.
Звичайно, тоді я так не думав. Я навіть не замислювався, чому я так вчинив. Я подав заяву про звільнення, спакував валізи й протягом місяця був у дорозі до форту Фаррелл.
Місто жодним чином не змінилося.
Я вийшов з автобуса, а маленький товстун все ще дивився на мене з ніг до голови. «Ласкаво просимо назад», – сказав він.
Я посміхнувся. Мені не потрібно зараз питати, де знаходиться будівля Matterson b. Але гребінець. Чи можете ви сказати мені, чи Макдугал ще там? Він
ще був там минулого тижня. Відтоді я його не бачив. «Ти підійшов би як свідок». Принаймні ви знаєте, що таке обережна заява».
Я пройшов по Хай-стріт і через Трінавант-сквер і помітив, що щось змінилося. Грецька кав'ярня тепер мала назву. Згідно з яскравою неоновою світловою коробкою, воно тепер називалося «Café Hellas». Проте лейтенант Фаррелл був тим самим; він не поворухнув ані м'язом. Я взяв номер у готелі Matterson і думав, як довго я там пробуду. Як тільки я почав піднімати каміння, щоб побачити, який бруд лежить під ними, корчмар Маттерсон, мабуть, більше не захотів би мій бізнес. Однак пізніше це викликало занепокоєння; Мені потрібно було спочатку піти подивитися, як справи у Говарда.
Я піднявся на ліфті до його кабінету. У нього була нова секретарка, і я попросив її передати своєму босові, що містер Бойд хоче його бачити. Мене пустили в кабінет Говарда за рекордні дві хвилини. Йому, мабуть, було дуже цікаво, чому я повернувся у форт Фаррелл.
Він теж не змінився — чому б він взагалі змінився? Він все ще був м’ясним хлопчиком із схильністю до надмірної ваги, і я думав, що він трохи набрав ваги. «Дивіться, дивіться, — сказав він, — я дуже здивований, що знову вас бачу».
«Чому насправді? — сказав я невинно. — Адже ти запропонував мені роботу.
Він витріщився на мене з недовірою. 'Що? «
Ви запропонували мені роботу. Ви сказали, що хочете провести геологічне дослідження всієї території Маттерсона, і ви запропонували мені цю роботу. Ви цього не пам'ятаєте? Через
кілька хвилин він згадав, що рот відкритий, і закрив його. «Це я називаю брутальним! Ти думаєш . . . Він на мить замовк і грубо засміявся. — Ні, містере Бойд, боюся, що ми передумали щодо цього проекту.
'Це дуже погано. Цього року я не зможу поїхати на північ. Він злобно посміхнувся. 'Що відбувається? Ви не змогли знайти кредитора? «
Щось у цьому роді», — сказав я, надавши своєму обличчю стурбованого вигляду. «Це все дуже дратує», — сказав він, злорадствуючи. «Пробачте, але я не думаю, що тут є щось у вашій сфері. Насправді я не думаю, що там взагалі є якась робота. Цього року ринок праці у Форт-Фареллі викликає особливе занепокоєння. Йому щось спало на думку. «Звичайно, я міг би знайти для вас роботу коридорного в готелі. Мені є що сказати з цього приводу. Ви достатньо сильні, щоб носити валізи? '
Я подарував йому задоволення. «Мені здається, я ще не так далеко зайшов», — сказав я, підводячись.
Говарду це не сподобалося; він ще не закінчив штовхати мене ногою у жолоб. — Сідайте, — ласкаво сказав він. — Поговоримо про старі часи.
«Добре. Я знову сів. «Бачили Клер Трінавант останнім часом? '
Це було точно. «Ми залишимо це ім’я», — різко сказав він.
«Я просто хотів знати, чи вона поруч», — тихо сказав я. «Вона справді мила жінка — я хотів би зустрітися з нею знову».
Він був схожий на людину, яка щойно проковтнула зуби. Він подумав, що я справді зацікавлений у Клер Трінавант, і він не помилявся. Здавалося, моє перебування в готелі буде навіть коротшим, ніж я думав. Він загартувався. — Її тут немає, — задоволено сказав він. «Її немає в країні. Вона на іншому кінці світу і деякий час не повернеться. Мені вас щиро шкода».
Це було шкода; Я з нетерпінням чекав можливості знову з нею посперечатися. Однак вона була не єдиною причиною мого повернення до форту Фаррелл; Тепер я втратив можливого союзника.
Я знову встав. — Ви маєте рацію, — сказав я сумно. «Це все просто дратує. Цього разу він не намагався мене зупинити; можливо йому не сподобалася моя ідея приємного спілкування. Я підійшов до дверей і сказав: «Я, напевно, побачу вас».
— Тоді ти плануєш тут вештатися?
'Це залежить. Якщо ринок праці справді такий поганий, як ви говорите. . . Я зачинив двері й усміхнувся його секретарю. «У вас там хороший бос. Неймовірно! «Вона подивилася на мене, як на божевільного; Я підморгнув їй і пішов далі».
Знущатися з Говарда Маттерсона було по-дитячому й досить безглуздо, але від цього я почувався набагато краще; це трохи підкріпило мій хиткий моральний дух. Я не мав багато спільного з ним особисто і не знав про нього набагато більше, ніж те, що розповіли мені Клер Трінавант і Макдугал. Однак тепер я знав, що він був жорстким хлопцем; Немає нічого, що подобалося Говарду більше, ніж бити ногами того, хто потрапив у біду. Його невеликий прояв садизму справив на мене активний вплив, і тепер я відчув ще більше задоволення від його знищення.
Йдучи по Хай-стріт, я глянув на годинник і пришвидшив крок. Якби Макдугал досі дотримувався свого звичайного розпорядку дня, він би зараз пив каву з греком. І справді він сидів там, замислюючись над порожньою чашкою. Я отримав дві чашки кави на прилавку; Я протягнув їх через монстра в хромованій броні, який з усіх боків випускав пар і шумів, як щойно запущена ракета.
Я відніс каву на стіл і поставив чашку перед Маком. Можливо, він був здивований, побачивши мене, але не показав цього. Тільки його повіки ворухнулися на мить і він сказав: «Що ти тут робиш?» 'Я сів поруч з ним. «Я передумав, Мак. — Він нічого не сказав, але розправив опущені плечі. Я показав на еспресо-машину. «Коли прийшов цей знак процвітання? «
Кілька місяців тому кава жахлива», — різко сказав він. — Радий знову тебе бачити, хлопче.
«Я зроблю це коротко, тому що я вірю, що для всіх буде краще, якщо нас не будуть бачити разом занадто часто. Говард Маттерсон знає, що я у форті Фаррелл, і в мене таке відчуття, що він злий на мене. «Чому це він? «
Я посварився з ним перед від’їздом» півтора роки тому. Я розповів Маку, що сталося між мною та Говардом, і не приховував того факту, що підозрюю Джиммі Вейстранда.
Мак цокнув язиком. — Нещасний, — вигукнув він. «Знаєте, що зробив Говард? Він сказав Клер, що ти похвалилася йому, що провела ніч у її спальні. Вона скаженіла від злості і лаяла вас за все прекрасне і гидке. Вам, звичайно, більше не потрібно бити їй на сполох».
«І вона йому повірила? Чому
б і ні? Хто ще міг сказати Говарду? Ніхто не думав про Джиммі. ' Гарчав він. «Ось чому він отримав хорошу роботу на дамбі. Зараз він працює на компанію Matterson.
«Тож вони працюють на дамбі».
'Так. На громадську думку було зроблено великий вплив, і Маттерсону вдалося проштовхнути це питання, незважаючи на заперечення Клер. Почали будувати минулого літа і ведуть роботи так, наче вчора мали закінчити. Звичайно, взимку не могли залити бетон, але зараз заливка йде цілодобово. За три місяці в цій долині утвориться озеро завдовжки три милі. Вони вже почали видаляти дерева - але, звичайно, не дерева Клер. Вона каже, що краще залишити свої дерева під водою, ніж бачити, як вони йдуть на лісопилку Matterson».
— Я маю тобі дещо сказати, — сказав я. «Але це надто довго і складно робити тут. Я прийду до вас сьогодні ввечері».
Усмішка зморщила його обличчя. «Коли пішла, Клер залишила мені трохи туману Айлая. Ти знаєш, що її тут немає? — Говард сказав мені це з великим задоволенням, — сухо сказав я. «Хм. — Раптом він допив чашку. «Я раптом згадую, що мені ще є чим зайнятися. Побачимося сьогодні близько сьомої години вечора. ' Він жорстко підвівся. — Мої ноги старіють, — кисло сказав він. Він зник надворі.
Я спокійно випив каву і пішов до готелю. Я йшов швидше за Макдугалла і ледь не наздогнав його на Хай-стріт, коли він увійшов до телеграфу. Я продовжував йти. Мені не було нічого йому сказати, що не могло почекати до вечора, і, як я йому сказав, було б краще, якби нас не бачили разом занадто часто. За кілька днів я не буду надто популярним у Форт-Фарреллі, а хтось, хто працював на Меттерсона й був зі мною надто дружнім, міг уже не бути надто безпечним на своїй роботі. Я б не хотів, щоб Макдугалла звільнили з моєї вини.
Мене ще не вигнали з моєї кімнати, але це була проблема, яку я мав обговорити з Маком. Говард, напевно, не міг уявити, що я буду таким грубим, щоб зупинитися в готелі «Маттерсон», і йому б не спало на думку запитати, але щойно я починав дратувати, він дізнавався, і мене б вигнали. викинуто. Я б запитав Мака, чи знає він інше місце для ночівлі.
Я залишився в готелі трохи раніше сьомої години, а потім пішов до квартири Мака. Він зручно сів біля дров і мовчки показав на пляшку на столі. Я налив собі випити й сів з ним.
Деякий час я дивився на танцююче полум’я, а потім сказав: «Я не впевнений, що ти повіриш тому, що я маю тобі сказати, Мак».
«Журналіст мого віку нічим не здивований. Ми як священики та лікарі – ми чуємо багато історій, які не розповідаємо. Ви повинні знати, скільки новин з тих чи інших причин непридатні для друку».
«Добре, але я думаю, що ви будете здивовані», і це те, про що я ніколи не говорив живій душі, «про це знають лише кілька лікарів».
Я почав свою розповідь і розповів йому все — приходження до тями в лікарні, лікування Саскінда, пластичну операцію — усе, включаючи таємничі 36 000 доларів і розслідування приватного детектива. Я закінчив словами. «Ось чому я сказав вам, що не знаю нічого, що могло б допомогти. Я не брехав, Мак. «Як мені зараз жахливо шкода», — пробурмотів він. «Я сказав тобі речі, які ніхто нікому не повинен казати. «Ти не міг знати. Вам не потрібно вибачатися».
Він підвівся, схопив файл, який показав мені раніше, і вийняв фотографію Роберта Гранта. Він подивився на мене уважно, потім подивився на фотографію, а потім знову на мене. — Це неймовірно, — прошепотів він. «Це справді неймовірно. Немає жодної подібності».
«Я дотримувався поради Саскінда. Робертс, хірург, мав роздруківку цієї фотографії та використовував її, щоб побачити, чого не слід робити. «Роберт Грант, «Роберт Б. Грант», — пробурмотів він. «Чого, в біса, у мене не вистачило розуму, щоб зрозуміти, що означає ця ініціал?» Я красива журналістка! — Він поклав фотографію назад у файл. «Я не знаю, Боб. Ви посіяли в мій розум багато сумнівів. Я не знаю, чи варто нам справді розглядати це питання зараз».
'Чому ні? Нічого не змінилось. Трінаванти все ще змушені мовчати, а Маттерсон все ще пожинає плоди свого обману. Чому б вам не продовжити це? —
Судячи з того, що ви мені сказали, це для вас особистий ризик, — повільно сказав він. «Як тільки ви починаєте гонитву, з вашим розумом може статися що завгодно. Ти міг би збожеволіти. ' Він похитав головою. — Мені це зовсім не подобається.
Я встав і походив по кімнаті. «Мені потрібно дізнатися, Мак», не має значення, що сказав Саскінд. Коли він був живий, усе було добре; Я дуже на нього покладався. Але тепер я повинен дізнатися, хто я. Незнання цього вбиває мене. Я стояв за його стільцем. «Я роблю це не для тебе, Мак; Я роблю це для себе. Я був у цій машині, коли вона розбилася, і я відчуваю, що вся ця таємниця бере свій початок у тій аварії. «Але що ви можете зробити? — безпорадно запитав Мак. — Ти нічого не пам’ятаєш.
Я знову сів. «Я збираюся розворушити справу. Маттерсон не хоче, щоб про Тринавантів говорили. Але найближчими днями я буду дуже зайнятий розмовою. Рано чи пізно щось має з'ясуватися. Але спочатку мені потрібні боєприпаси, і ви можете їх мені доставити».
Ви справді маєте намір вистояти? ' Так.
Він зітхнув. «Добре, Боб. Що ви хочете дізнатись? «
Перш за все, я дуже хотів би знати, де був Маттерсон-старший, коли сталася аварія».
Мак скривився. «Я був на крок попереду вас. Я теж плекав ту брудну підозру. Проте мушу вас розчарувати. Вгадайте, хто міг підтвердити його алібі? «
Я б не знав».
— Мені, до біса, — сказав Мак із огидою. «Більшу частину дня він був за столом записника. Я б хотів, щоб я не міг виганяти його, але я можу».
«О котрій порі доби сталася аварія? '
Ти нічого від цього не виграєш. Я теж про це думав. «Я розглядав питання часу з усіх боків, але ніяким чином Булл Маттерсон не міг бути на місці аварії».
«Він мав багато чого отримати. Він був єдиним, хто виграв, всі інші програли. Я переконаний, що він до цього причетний. «Але ви коли-небудь чули, щоб один мільйонер убив іншого? Раптом Мак став дуже спокійним. — Я маю на увазі особисто, — тихо сказав він.
— Ви хочете сказати, що він міг найняти для цього когось іншого? Мак
виглядав втомленим і старим. «Він міг це зробити, і якщо він це зробив, у нас не буде шансів це довести. Ймовірно, вбивця має великий банківський рахунок в Австралії. Минуло майже дванадцять років, Бобе, як ми можемо зараз щось довести? —
Ми знайдемо спосіб, — сказав я вперто. «Чи ця угода між Трінавантом і Маттерсоном була цілком нормальною? ' Він кивнув. — Здається, так. Джон Трінавант був дурний, не згадавши її, коли одружився і створив сім’ю».
«Немає можливості підробки? Мак
похитав головою. «Ні, в цьому напрямку нічого не можна досягти. Старий Бик прийшов з кимось, хто був свідком підписання. ' Він підвівся, щоб кинути ще одне поліно у вогонь, повернувся і пригнічено сказав: "Я не знаю, що ми можемо зробити".
У Маттерсона є слабке місце. Він намагався стерти ім’я Трінавант і, мабуть, мав на це вагомі причини. І я подбаю про те, щоб про Трінавант знову заговорили у форті Фаррелл. Тоді він якось відповість».
'І потім? Тоді
ми побачимо, як складуться карти. Я вагався. «Якщо потрібно, я зроблю викриття. Я вам скажу, що я Роберт Грант, автостопщик у машині Трінаванта. Це викличе переполох».
«Якщо в цій аварії була якась нечесна гра і якби Маттерсон мав до цього якесь відношення, ти будеш по шию в нещасті». — попередив Мак. «Якщо Маттерсон убив Трінавантів, ситуація стає вкрай небезпечною. Той, хто має на совісті три вбивства, не цуратиметься і четвертого».
«Я можу подбати про себе, — сказав я, — і сподівався, що так і буде». «Тепер щось інше. Як тільки я почну розмішувати багнюку, я не зможу залишитися в готелі «Маттерсон». Ви знаєте інше місце для мене? «
Я побудував бунгало на ділянці за межами міста. Ви можете переїхати туди».
«Ні, я не можу цього зробити. Маттерсон зв’яже вас зі мною, а потім ви засунете голову в петлю».
«Мені час припинити роботу», — тихо сказав Мак. «У будь-якому випадку, я б хотів зробити це в кінці літа, а можна і трохи раніше. Я старий чоловік, Бобу майже 72; Настав час відпочити своїй старій тушці. Я пообіцяв собі, що піду тільки на рибалку».
«Я не боюся Маттерсона. Я ніколи не був, і він це знає. Він мене просто звільнить і все. Чому я повинен продовжувати займати місце майбутнього лауреата Пулітцерівської премії? Я повинен потихеньку одужувати. Є ще лише одна історія, яку я хочу написати, і вона повинна бути на першій сторінці по всій Канаді. Від вас залежить, чи зможу я це написати».
'Я зроблю все, що від мене залежить.'
Коли я лежав у ліжку тієї ночі, мені спала на думку думка, від якої в мене холонула кров. Макдугал припустив, що Меттерсон міг найняти когось для виконання брудної роботи, і мені спала на думку одна жахлива можливість: цим кимось міг бути безпринципний негідник на ім’я Роберт Грант.
Що, якби Грант зіпсувався на роботі і сам потрапив у аварію? Що, якби Роберт Бойд Грант був тричі вбивцею, Боб Бойд? Я виступив у холодному поту. Можливо, Саскінд все-таки мав рацію. Можливо, я відкрию у своєму минулому речі, які зведуть мене з розуму.
Більшу ніч я ворочався в ліжку, намагаючись змусити себе заспокоїтися. Я оглянув справу з усіх боків, щоб знайти докази невинуватості Гранта. Саскінд сказав мені, що Грант тікав, коли сталася аварія; поліція переслідувала його через те, що він напівсмерть побив іншого студента. Чи була ймовірність того, що він вчинить умисне вбивство лише тому, що хтось його про це попросив?
Він міг би це зробити, якби це дало йому гроші, щоб зникнути взагалі.
Але як міг Булл Маттерсон знати, що Грант — це людина, яка йому потрібна? Ви не говорите першому студенту, якого зустрічаєте: «Є сім’я з трьох осіб, яку я хочу вбити», чи відчуваєте ви до цього якісь почуття? Це було б смішно. Я починаю думати, що вся суперечка, яку ми з Медугаллом збудували, була нісенітницею, якою б правдоподібною вона не звучала. Як можна звинуватити у вбивстві поважного, хоч і безжалісного мільйонера? Це було смішно.
Тоді я подумав про свого таємничого благодійника та 36 000 доларів. Це була сума, за яку відкупився Грант? А той клятий приватний детектив? Яка була його роль у всьому?
Я заснув, і мені наснився сон; сяючий сніг вкрив мене, і я побачив, що моє тіло покривається пухирями та обвуглюється. А цього разу було щось інше. Я почув звуки, різке потріскування полум’я, і на снігу танцювало червоне світло, яке шипіло й розливалося в струмки крові.
У мене був поганий настрій, коли я вийшов наступного ранку. Я був втомлений і пригнічений, і все моє тіло боліло, наче мене побили. Сонце світило весело, але це не допомогло, бо в мене роздратувалися очі, а під повіками здавалося, ніби багато піщинок. Загалом я був не зовсім у гарній формі.
Від чашки міцної чорної кави мені стало легше. «Ти знав, що тобі буде важко», — сказав я собі. Ти вже хочеш здатися? Ви ще навіть не почали – буде ще гірше.
Ось чого я теж боюся, сказав я собі.
Краще подумай про те, що ти продаси Маттерсону. Не думай про себе, думай про цього негідника.
До того моменту, коли моя кава була закінчена, я прийшов у форму, і, відчуваючи голод, я замовив сніданок. Це допомогло ще більше. Дивно, скільки психологічних проблем можна простежити через порожній шлунок. Повернувшись на вулицю, я подивилася направо і наліво. З одного боку я побачив великий автомобільний салон, а з іншого — дилера вживаних автомобілів. Оскільки виставковий зал належав Маттерсону, і я не хотів заробляти йому гроші, я пішов до його конкурента.
Коли я озирнувся, звідти вийшов худий чоловік. «Чи можу я щось для вас зробити?» У мене тут є гарні речі, не дорогі. Найкращі машини в місті».
«Я шукаю маленьку вантажівку. «Щось на зразок джипа? «
Якщо у вас є».
Він похитав головою. «Лендровер», що ви думаєте? Мені здається краще, ніж джип».
'Де він? —
Він вказав на сумну колекцію старої іржі на чотирьох колесах. 'Там. Кращого не купиш. Англійська марка. Набагато краще, ніж те американське».
— Не перебільшуй, — сказав я. Я пішов подивитися на Land'Rover. Попередній власник ставився до нього не зовсім ніжно; фарби майже не було, і були вм’ятини у всіх мислимих і немислимих місцях. Інтер'єр салону також був дуже потертий, але все-таки Land'Rover - це не лімузин. Шини були хороші.
«Можна я заглянути під капот?» ' Я запитав.
'Природно. Він підняв капот і продовжив рекламувати свої товари. «Це хороша покупка», у нього був лише один власник. ' 'Природно. Стара жінка, яка використовувала його лише для того, щоб ходити до церкви по неділях».
'Зрозумійте мене правильно. Це дійсно правда. Він належить Джиму Куперу, який має ринковий сад за містом. Приніс сюди і купив новий. Але цей візок все ще добре їздить».
Я подивився на байк і почав трохи більше вірити його словам. Вона була чиста, і я не бачив жодних зрадницьких крапель олії. Однак це нічого не говорило про схему, тому я запитав. «Можна я отримати його на півгодини?» '
'Давай. Ключ запалювання там».
Я їхав Land'Rover на північ, де знав, що зустріну погану дорогу. Це було також у напрямку до бунгало Макдугалла, і я подумав, що варто піти й подивитися, де саме вона, на випадок, якщо мені доведеться туди поспішати. Я знайшов гарну вибоїсту ділянку дороги і прискорився, щоб дізнатися, як я себе почуваю: підвіска. Здавалося, все гаразд, хоча я чув кілька дивних звуків, які мене не хвилювали.
Я знайшов точку повороту, щоб дістатися до бунгало Мака без особливих труднощів, і тепер я потрапив на справді погану дорогу — трохи більше, ніж колійна доріжка, яка то спадала, то піднімалася і подекуди була вкрита лише багнюкою. Тут я експериментував з різними передачами, які складають шарм LandRover, і я також випробував передній привід. Здавалося, що все було в прийнятному стані.
Бунгало Мака було маленьке, але гарно розташоване на височині з краєвидом на клаптик лісу. Відразу за ним текла невелика річка, на якій, здавалося, було б добре рибалити. Я витратив п’ять хвилин на перевірку місця, а потім поїхав назад у місто, щоб мати справу з привітним торговцем.
Ми трохи поторгувалися й нарешті домовилися про ціну — трохи більше, ніж я збирався заплатити, і трохи менше, ніж він думав, що отримає, так що ми обидва почувалися більш-менш захопленими. Я дав йому гроші й подумав, що з таким же успіхом можу почати тут, як і будь-де. «Ви пам’ятаєте якогось Трінаванта» Джона Трінаванта? '
Він почухав голову. «Так... так, звичайно, я пам'ятаю старого Джона. Божевільний. Я не думав про нього багато років. Він був вашим другом? '
Я ніколи його не бачив. Він жив тут? ''Жити тут? Сер, це був Форт Фаррелл. — Я думав, що це Маттерсон.
Крапля слини щойно проминула мою ногу. 'Маттерсон. Тон, яким це було сказано, сказав мені достатньо.
«Я чув, що він загинув у автокатастрофі. Це так? ' 'Так. Разом із дружиною та сином. По дорозі в Едмонтон. Це мало бути більше десяти років тому. Жахлива аварія».
«Яку машину він їхав? '
Він запитально подивився на мене. — Ви особливо зацікавлені, сер? . . «
Мене звуть Бойд. Боб Бойд. Хтось попросив мене зробити кілька запитів, поки я був тут. Мабуть, Trinavant допоміг моєму другові кілька років тому - я думаю, це було пов'язано з грошима.
— Я можу це уявити щодо Джона Трінаванта. Він був хорошим хлопцем. Мене звати Саммерскілл».
Я посміхнувся. «Приємно познайомитися, містере Саммерскілл. Trinavant купив у вас ту машину? Саммерскілл
гучно розсміявся. «Добрий жаль, від мене! Ні, у мене немає такого класу. Старий Джон був більше для Cadillac. До того ж, він володів цією компанією, яка розташована неподалік від Fort Farrell Motors. Зараз вимкнено. Маттерсон.
Я дивився на вулицю. «Грізний конкурент для вас. ' 'Це не так вже й погано. Я не дуже поганий»,
«До речі, містере Саммерскілл, я не бачив нічого, крім імені Маттерсон, відколи приїхав сюди. Matterson Bank, Mattersonhotel ' і я вважаю, що також є Matterson Company. Що він зробив, викупивши Trinavant? Саммерскілл
усміхнувся. «Те, що ви бачили, — лише верхівка айсберга. Маттерсон майже володіє всією територією — лісозаготівлями, лісопильними заводами, паперовими фабриками. Він більший, ніж коли-небудь був старий Джон, що стосується влади. _Але не в тому, що стосується серця. Ні, точно ні. Ніхто не мав більшого серця, ніж Джон Трінавант. А щодо викупу, я міг би вам дещо сказати про це. Але це стара історія, і її краще забути».
— Схоже, я запізнився.
'Так. Просто скажи своєму другові, що він запізнився на десять років. Якщо він заборгував старому Джону гроші, то тепер повертати їх надто пізно.
«Я не думаю, що справа була в грошах. Мій друг просто хотів знову зв’язатися з Джоном Трінавантом».
Саммерскілл кивнув. 'так, це так. Я народився в Гейзелтоні і поїхав, як тільки зміг, але все ще відчував тугу за домом і приблизно через п’ять років повернувся, щоб побачити його. І я тобі щось скажу? Перші двоє друзів, яких я хотів відвідати, були мертві — двоє вгорі мого списку. так, саме так воно і є; все змінюється.'
Я простягнув руку. «Приємно мати з вами справу, містере Саммерскілл».
— До ваших послуг, містере Бойд. Просто поверніться, якщо вам знадобляться запчастини».
Я заліз у кабіну і висунувся у вікно. «Якщо одного з наступних днів двигун випаде з цієї купи старої іржі, ти обов’язково побачиш мене знову. Я посміхнувся, щоб показати, що це був лише жарт.
Він розсміявся й помахав рукою, коли я від’їхав, і мені спало на думку, що є принаймні одна людина, чия пам’ять про Джона Трінаванта відродилася. Якби мені пощастило, Саммерскілл поговорив би про це зі своєю дружиною та декількома друзями. Тобі зараз щось сказати? Ми з незнайомцем розмовляли про хлопця, про якого я не думала роками. Ви пам'ятаєте Джона Трінаванта, правда? Пам’ятаєте, коли він запустив Recorder і як усі думали, що це буде провал?
Я сподівався, що так і буде, і кола будуть ставати все більшими й більшими, особливо якщо я кину ще кілька каменів у цю стоячу воду. Рано чи пізно ці кола досягнуть жорстокої старої щуки, яка панувала в басейні, і я сподівався, що тоді він вживе заходів.
Я зупинився перед конторою лісництва і зайшов. Інспектор Таннер прийняв мене люб'язно. Я йому сказав, що їду проїздом і мене цікавлять квитки на вирубку.
— Жодного шансу, містере Бойд. Компанія Matterson має дозволи майже на всі коронні домени в цьому регіоні. Залишилося кілька частин, але вони такі маленькі, що на них можна плюнути».
Я почухав підборіддя. «Чи міг би я побачити карту?» «Звичайно», — швидко сказав він, швидко дістаючи велику карту місцевості й розкладаючи її на своєму столі. «Ось це
все подрібнено. — Його палець обвів велику дугу. «Це все є приватною власністю Matterson Company. А це тут. . . ''цього разу ще більша арка'' 'це коронний домен, де компанія Matterson має дозволи на вирубку.'
Я уважно подивився на карту, яка мало мене цікавила. Не бажаючи повідомляти Таннеру про мій справжній намір, я запитав: «А як щодо вирубки державних ділянок?» —
У нас цього немає, містере Бойд. Для цього тобі доведеться йти далі на південь».
«Варіантів справді небагато», — зауважив я. «Чи правда, що Matterson Company потрапила в біду через надто багато скорочення? Таннер
підозріло подивився на мене. Зайве вирубування є смертним гріхом згідно зі стандартами управління лісами. — Я нічого не можу вам про це сказати, — сухо сказав він.
Мені було цікаво, чи не підкупив його Маттерсон, але, якщо подумати, це здавалося малоймовірним. Підкупити інспектора лісової служби в Британській Колумбії було б так само неможливо, як підкупити кардинала. Деревина дає п'ятдесят відсотків доходу провінції, і підтримувати лісовий запас - це святе. Втручатися в це означає втручатися в материнство.
Я знову подивився на папку. «Дякую за ваші зусилля, містере Таннер. Ви були дуже добрими, але мені тут мало що робити. Чи ще є шанс, що один із тих дозволів на вирубку стане доступним? —
Не через роки, містере Бойд. Компанія Matterson інвестувала великі суми капіталу в лісопильні та паперові фабрики і наполягає на довгострокових дозволах».
Я кивнув. «Дуже мудро. Я б теж цього хотів. Ще раз дякую, містере Таннер».
Я залишив його, не задовольнивши цікавості, яку він не міг приховати. Я поїхав на автобусну станцію, де взяв геологічні інструменти, які надіслав. Товстун допоміг мені завантажитися і запитав: «Ти думаєш залишишся?» '
'Деякий час. Не дуже довго. Ти можеш називати мене останньою надією Трінаванта, —
на його обличчі з’явилася хтива посмішка. «Клер Трінавант. Тоді вам варто стерегтися Говарда Маттерсона.
Я придушив бажання вдарити його в обличчя. — Не Клер Трінавант, — лагідно сказав я. «Джон Трінавант. І я можу впоратися з Говардом Маттерсоном, якщо він втрутиться. Тут десь є телефон? Він все ще виглядав здивованим, коли розсіяно відповів: «У коридорі»,
я пройшов повз нього, але він пішов за мною. «Гей, сер. Джон Трінавант помер «більше десяти років».
Я зупинився. «Я знаю, що він мертвий. Саме в цьому питання. Ти розумієш? А тепер, будь ласка, залиште мене в спокої. Це особистий телефонний дзвінок, —
він знизав плечима, повернувся й пробурмотів: «Божевільний. Я посміхнувся, тому що в ставок кинули ще один камінь і почали розповзатися нові кола, щоб лякати голодну щуку.
Ви чули про того божевільного, який щойно приїхав у місто? Він сказав мені, що був останньою надією Трінаванта. Я думав, що він мав на увазі Клер, Клер Трінавант, знаєте, але він сказав, що мав на увазі Джона. ти щось про це розумієш? Джон помер уже десять, ні, дванадцять років! Той хлопець був тут кілька років тому і посварився з Говардом Маттерсоном щодо Клер Трінавант. Звідки я це знаю? Тому що мені сказала Меґі Хоуп. У той час вона була секретарем Говарда. Я попередив її, щоб вона не відмовлялася від цього, але це не допомогло. Говард звільнив її. Але той хлопець зовсім божевільний. Уявіть собі, Джон Трінавант, він мертвий.
Я зателефонував до офісу запису й викликав Мак. «Ви знаєте хорошого адвоката? ' Я запитав.
— Може, й так, — обережно сказав він. «Що тобі потрібен адвокат? «Мені потрібен адвокат, який не боїться боротися з Маттерсоном». Я знаю закони, але мені потрібен адвокат, який може підкріпити те, що я знаю. Хтось, хто знає, як це викласти цією таємною юридичною мовою».
«Можливо, Фрейзер», він пішов на пенсію, але він мій друг і йому не дуже подобається Маттерсон. Вам це здається підходящим? ''Чудово. За умови, що він не надто старий, щоб звернутися до суду, якщо це виявиться необхідним».
'О ні. Фрейзер робить. Що ти задумав, Боб? '
Я посміхнувся. «Я збираюся провести геологічне дослідження землі Маттерсона. І я не думаю, що Маттерсону це сподобається».
Я почув, як Мак щось бурмотить, і тихо поклав слухавку.
OceanofPDF.com
розділ 5
ВОНИ ПОБУДУВАЛИ НОВУ ДОРОГУ ЧЕРЕЗ ДОЛИНУ КІНОКСІ для вантажівок, які доставляли з долини матеріали для греблі та деревину. Це була погана дорога, не надто рівна і розірвана на шматки інтенсивним транспортом. Там, де був мул, поставили стовбури дерев, від яких цокотіли зуби, а в деяких місцях землю викопали до самого дна, щоб створити міцнішу основу.
Ніхто не звертав на мене уваги; Я був нічим іншим, як кимось, що керував пошарпаним Land'Rover, який, здавалося, належав тут. Дорога вела до підніжжя низького уступу, де велося будівництво електростанції, присадкуватої споруди над морем розбурханого бруду, в якому група бетонників потіла й лаялася. Вздовж кручі, поряд з бурою річкою, пролягав штучний водотік, по трубі який доставляв воду до електростанції. Дорога звернула на той бік річки і зигзагами піднімалася на вершину пагорба та до дамби.
Я був здивований, побачивши, як далеко просунулося будівництво. Макдугалл мав рацію; через три місяці долина Кіноксі буде затоплена. Я стояв на узбіччі, кілька хвилин спостерігав, як ллється бетон, і помітив, як плавно в'їжджали і з'їжджали вантажівки з піском і гравієм. Безумовно, робота тут виконана якісно.
Поминула мене важка вантажівка Scammell'truck, мчачи з пагорба, як Джаггернаут, і Land'Rover затрясся на ресорах від витіснення повітря. Малоймовірно, що поруч буде інша машина, тому я швидко поїхав дорогою, повз дамбу й у долину. Там я припаркував Land'Rover. за деревами, де його було б важко побачити. Потім я піднявся на схил пагорба, поки не піднявся досить високо, щоб добре побачити долину.
Це було безлюдне видовище. Тиха долина, яку я знав, де риба вистрибувала з води і олені паслися серед дерев, була знищена. Тепер я бачив пустелю зубчастих пнів і клубок вирубаного підліску на багнюці, пересічений слідами від шин вантажівок. Далі в долині, біля озера, ще виднілася зелень дерев, але навіть на такій відстані було чути пронизливий вереск електропил, що вгризалися в живу деревину.
У Британській Колумбії дуже ретельно підтримують рівень деревини. З кожного долара, заробленого в провінції, половина надходить від продукції деревини, і уряд хоче зберегти таку сприятливу ситуацію. Тому лісове господарство проводить моніторинг лісів і контролює вирубку. Є багато людей, яким подобається вбивати велике дерево, а є й жалі до грошей негідники, які дозволяють собі це задоволення через кількість дощок, які дерево дасть на пилорамі. Таким чином, управління лісами не є непотрібною інституцією.
Згідно з проектом закупівля деревини, виражена в кубічних футах, не перевищує природного річного приросту. Говорити про кількість кубічних футів пиломатеріалів у Британській Колумбії означає уявити астронома, який обчислює відстань у милях до досить далекої зірки. Ліси охоплюють 220 000 квадратних миль, що приблизно в чотири рази перевищує площу Англії, а їх річний приріст оцінюється в ? J' трильйонів кубічних футів. Слід вирубувати не більше 2 трильйонів кубічних футів на рік, і результатом буде зростання, а не зменшення деревини.
Тому я шоковано дивився на долину Кіноксі. Зазвичай вирубують тільки дорослі дерева, а тут прибрали все. Звичайно, це було цілком логічно. Якщо ви збираєтеся затопити долину, немає сенсу залишати дерева стояти, але я все одно думав, що це жахливе видовище. Це було згвалтування землі - те, чого не було з часів лихих часів до Першої світової війни, коли збереження лісів ще не було законодавчо.
Я подивився на долину й зробив швидкий підрахунок. Нове озеро Маттерсон займало б двадцять квадратних миль, з яких п’ять миль на північ належали Клері Трінавант. Це означало, що Маттерсон вирубав дерева на площі п’ятнадцять квадратних миль, і Лісова служба дозволила йому це зробити, оскільки дамбу збиралися побудувати. Доходів від деревини вистачило, щоб заплатити за дамбу, і ще залишалося чимало грошей. Я вважав Маттерсона розумним, але він був надто безжальним, як на мій смак.
Я повернувся до Land'Rover і поїхав назад по дорозі повз дамбу. На півдорозі піднявшись на крутизну я зупинився і знову став на узбіччі, але цього разу не став ховати машину. Я хотів, щоб мене побачили. Я нишпорив у своєму обладнанні, щоб знайти те, що шукав — щось, щоб обдурити невігласів. Потім, добре видно з дороги, я почав підозріло блукати. Я вдарив по скелі молотком, дряпав землю, як борсук, намагаючись зробити барліг. Я виглядав як камінці крізь збільшувальне скло, і я проходив довгі відстані, пильно дивлячись на покажчик інструменту, який тримав у руці.
Минуло майже годину, перш ніж мене помітили. Джип піднявся на гору, раптово зупинився, з нього вийшли двоє чоловіків. Коли вони підійшли до мене, я зняв свій годинник і сховав його в руці. Тоді я нахилився, щоб підняти великий камінь. Почувся скрип чобіт ближче, і я обернувся. Найвищий із чоловіків сказав: «Що ви тут робите? '
'Розвідка'.
Я б хотів, щоб ти так думав. Це приватна власність. «Я так не думаю».
Інший чоловік показав. «Що у вас там?
«Це? О, лічильник Гейгера. ; Я підніс інструмент ближче до каменю, який тримав, і ближче до сяючого циферблата годинника, і він дзижчав, як скажений комар. — Цікаво, — сказав я.
Великий чоловік нахилився вперед. 'Що це? «
Можливо, уран», — сказав я. «Але я сумніваюся. Це може бути торій. Я уважно подивився на камінь, а потім безтурботно відкинув його. «Це не є прибутковим, але це показник. Тут цікава геологічна структура».
Вони подивилися один на одного трохи невпевнено, а потім великий чоловік сказав: «Можливо, це й так, але ви тут на приватній території». «Ніхто не може заборонити мені оглядати тут землю», — весело сказав я.
'0 ні! — сказав він грізно.
«Чому б вам не обговорити це зі своїм босом?» Це може бути краще. Менший чоловік сказав: «Так, Новаке, давай скажемо Вейстранду». Я маю на увазі уран або інші речі, це звучить важливо. Великий чоловік вагався, а потім запитав: «Можемо назвати ім’я?» Мене звуть Бойд .
Боб Бойд».
«Добре, Бойд. Я йду до начальника. Але я не думаю, що ви можете залишатися тут, —
я подивився на них з усмішкою і знову поклав годинник на зап’ястя. Тож Вейстранд був тут свого роду босом. Макдугалл сказав мені, що отримав хорошу роботу на греблі. Мені ще потрібно було звести з ним рахунок. Величезний чоловік скаже Вейстранду, а Вейстранд подзвонить у форт Фаррелл, і реакція Говарда Маттерсона була передбачуваною: він вибухне гнівом.
Не минуло й десяти хвилин, як повернувся джип, а за ним другий. Я впізнав Вейстранда — за останні півтора року він став набагато більшим; його груди стали ширшими, він виглядав потужнішим і вже не схожим на маленького хлопчика, у якого ще не висохли за вухами. Однак він був ще не таким великим, як я, і я думав, що зможу контролювати його, якщо це буде потрібно. Однак мені довелося діяти швидко, поки не втрутилися двоє інших хлопців. Як один проти трьох, мої перспективи були не такими хорошими.
Вейстранд зло посміхнувся, підійшовши до мене. так це ти. Я так і подумав, коли почув назву. Компліменти містера Маттерсона і, будь ласка, підбадьоріться. — Який містер Маттерсон.
«Говард Маттерсон».
— Отже, ти все ще розповідаєш йому історії, Джиммі, — саркастично сказав я. Він стиснув кулаки. «Містер Маттерсон сказав мені вивести вас звідси тихо і без проблем. — Він насилу володів собою. — Ти все ще мені дещо винен, Бойде, і мені не знадобиться багато зусиль, щоб віддати це тобі. Містер Меттерсон сказав, що якщо ви не поїхали з власної волі, я повинен переконатися, що ви все одно зникли. Тож забирайся звідси й повертайся до форту Фаррелл. Від вас залежить, чи ви підете самі, чи вам протягнуть руку допомоги. «Я маю повне право бути тут».
— Хвилинку, — швидко сказав я. «Я сказав те, що хотів сказати. Я піду.'
Було б безглуздо дозволити себе побити на цьому етапі, хоча я хотів би стерти цю презирливу посмішку з обличчя Вейстранда. — Ти не дуже хоробрий, Бойде; ні, якщо ви стикаєтеся з кимось, хто підозрює це.
— Я завжди поруч, — сказав я. «Тобто, якщо ви не маєте з собою пістолета».
Йому це не подобалося, але більше він нічого не робив. Вони спостерігали, як я брав своє обладнання та ставив його в Land'Rover. Тоді Вейстранд сів у свій джип і повільно поїхав вниз по пагорбу. Я слідував за ним на Land'Rover, а інший джип їхав позаду мене. Вони не ризикували.
Ми дійшли до дна урвища, і Вейстранд уповільнив ходу, показуючи мені зупинитися. Він розвернув джип і став біля
мене. — Зачекай тут, Бойде, і не жартуй. Він поїхав далі і зупинив вантажівку, яка просто спускалася з пагорба. Він трохи побалакав з водієм, а потім повернувся. «Їдь далі, великий» і не повертайся. До речі, я був би дуже вдячний, якби ви це зробили».
— Побачимося, Джиммі. Ви можете на це розраховувати. Я почав їхати за вантажівкою, навантаженою дровами.
A1 дуже швидко я був відразу за ним. Він їхав дуже повільно, і я не міг пройти повз, оскільки це було одне з місць, де земля була викопана аж до скелі, а з обох боків були круті стіни землі. Я не розумів, чому водій так повзе, але не наважився проїхати, бо ризикував бути розчавленим двадцятьма тоннами дерева та металу.
Вантажівка сповільнилася ще більше, і, що стосується моєї швидкості, я міг майже з таким же успіхом йти пішки. Я був засмучений затримкою. Посадіть звичайного хорошого хлопця в машину, і він втратить будь-яку порядність, яку коли-небудь мав. Хлопець, який ввічливо відчиняє двері для старенької жінки, ледь не переїде цю саму стареньку, промчавши повз неї, лише тому, що інакше йому доведеться чекати на світлофорі. Той хлопець переді мною безумовно мав труднощі, і мав вагомі причини їхати з такою швидкістю равлика. Я не дуже поспішав повертатися до Форт-Фарелла, але все одно лаявся: «Так буває з людиною в машині».
Я подивився в дзеркало заднього виду і був шокований. Хлопець переді мною, безумовно, мав вагомі причини їхати так повільно, тому що друга вантажівка, 18 'Wiels Scammell' двадцять або більше тонн, наближалася позаду нас, рухаючись зі швидкістю п'ятдесят кілометрів на годину. Він підійшов так близько, перш ніж уповільнити швидкість, що я почув вереск його пневматичних гальм. Водій прискорив наш повільний темп, оскільки загрозливий квадратний передок його вантажівки був менш ніж за фут від задньої частини Land'Rover.
Я був начинкою для цього паршивого бутерброда. Я побачив, як водій позаду мене невдоволено сміється, і знав, що якщо я не буду обережним, у бутерброді буде трохи червоного, а кетчупу не буде. Land'Rover трохи хитнувся, коли важке крило Scammell вдарилося по його задній частині, і я почув скрегіт. Я дуже обережно натиснув на акселератор і підійшов на кілька сантиметрів ближче до машини попереду – я не міг підійти ближче, тому що мені б пройшов великий промінь через лобове скло. Я запам'ятав цю розкопану ділянку шляху туди; це було близько милі, і ми мали
чверть цього позаду. Наступні три чверті милі не принесуть задоволення. Водій позаду нас посигналив, і переді мною залишилося трохи більше місця, тому що головна вантажівка трохи набрала швидкість. Я прискорився, але недостатньо швидко, тому що мене знову протаранила задня вантажівка і сильніше, ніж у перший раз. Це буде навіть неприємніше, ніж я думав; здавалося, що ми збираємося провести гонку на швидкість, і це може бути до біса небезпечним.
Ми підійшли до схилу, і швидкість збільшилася. Ми злетіли зі швидкістю сорок миль на годину, і водій позаду мене хотів вилізти на вихлопну трубу вантажівки попереду, не звертаючи уваги на мене, затиснутого між двома автомобілями. Мої руки були липкими, і мені було важко міцно триматися за кермо, поки я жонглювала акселератором, передачами та гальмами. Помилка з мого боку або з їхнього боку, і Land'Rover залишиться в старій іржі, а я тримаю велосипед на колінах.
Мене ще тричі протаранили ззаду, і я не смів думати про те, що сталося з моєю технікою. І одного разу я на частку секунди опинився в пастці між важкими крилами двох вантажівок. Я відчув тиск на шасі, і, присягаюся, Land'Rover на мить піднявся над землею. Промінь влучив у лобове скло; скло стало все тріщинами та зірками, так що я більше не бачив тріщини перед собою.
На щастя, тиск спав, і я знову був вільний. Я висунув голову і побачив, що ми в кінці розкопу. Я подумав, що зможу пробратися просто під виступаючі балки з лівого боку передньої вантажівки, не зачепивши верхню частину кабіни. Мені довелося тікати! Було дуже мало місця для маневру, і якби я не знайшов вихід, садисти-негідники могли б протримати мене аж до лісопилки.
Тож я повернув колесо, спробував і виявив, що неправильно оцінив. Балка просто шкрябала кабіну, і я почув звук розриву листового металу. Проте я не міг повернутися; Я натиснув на газ і порвав. По нерівній землі я врізався прямо у велику сосну, обертаючи кермо, повертаючи знову й знову, проїжджаючи крізь дерева й їхав приблизно паралельно дорозі.
Я проминув головну вантажівку й побачив свій шанс. Я різко натиснув на педаль газу, пройшов перед ним і полетів по дорозі з цим вісімнадцятиколісним монстром позаду. Водій був зайнятий сигналом. Однак я не був настільки божевільним, щоб зупинитися і боротися з цими хлопцями. Вони б не зупинилися, тому що я це зробив, і мене та Land'Rover можна було списати з рахунків. Я втік від них і їхав перед ними так швидко, як міг. Я поїхав бічною дорогою до лісопилки, але продовжував їхати, доки не проїхав більше ніж милю.
Тоді я зупинився й забрав руки з керма. Вони нестримно тремтіли, і коли я поворухнувся, я відчув, що моя сорочка липка до шкіри, бо вона була просочена потом, я запалив сигарету й чекав, поки тремтіння вщухне. Лише тоді я вийшов оцінити збитки. Спереду все було не так вже й погано, хоча рівна крапля води вказувала на пошкоджений радіатор. Лобове скло було повністю списано, а верхня частина кабіни виглядала так, ніби її хтось попрацював тупим консервним ножем. Задня частина була сильно пошкоджена — так само сильно, як передня частина автомобіля під час звичайного зіткнення. Я зазирнув у кузов вантажівки й побачив розколотий ящик і купу розбитих пляшок. Я відчув їдкий сморід хімікатів, що витікали з пляшок, і поспішно вийняв лічильник Гейгера з вологи — кислоти, звичайно, непридатні для чутливих інструментів.
Я зробив крок назад і оцінив збитки, які потрібно вимагати. Дві носові кровотечі у двох водіїв вантажівок; можливо, кілька зламаних ребер для Джиммі Вейстранда та абсолютно новий LandRover від Говарда Маттерсона. Я був схильний бути трохи поблажливим до Говарда; Я не вірив, що він наказав мене так взяти. Однак Джиммі Вейстранд точно так і заплатив за це.
Невдовзі після цього я заїхав у Форт-Фаррелл, і на мене та Land'Rover на Хай-стріт було кинуто кілька цікавих поглядів. Я пішов до Summerskill, який стривожено вигукнув: «Але я не несу за це відповідальності! Це сталося після того, як ви його купили».
Я вийшов. — Я знаю, — сказав я заспокійливо. «Ти просто маєш це виправити. Я думаю, що йому потрібен новий радіатор, і якось потрібно щось зробити із заднім ліхтарем. Він обійшов Land'Rover і, повернувшись до мене, запитав: «Що ти робив — бився з танком?» '
'Щось схоже.'
Він показав назад. «Це заднє крило скручене, як крендель. Як це може статися із заднім крилом? «Можливо, він розжарився і розтанув у такій формі». Позбавте мене від подальших питань. Скільки часу вам потрібно? «
Ти просто хочеш, щоб його залатали, щоб ти міг знову на ньому їздити?» «
Так, досить».
Він подряпав собі череп. «У мене в сараї досі є старий радіатор LandRover. Тож вам пощастило в цьому плані. Скажімо, кілька годин».
«Добре. Я повернуся за годину, щоб допомогти».
Я привітався з ним і пішов до будівлі Matterson. Можливо, між мною та Говардом можуть бути попередні сутички. Я увірвався в кімнату його секретарки і сказав, не зупиняючись. — Я йду до Маттерсона.
«Але... — Але ж він зайнятий, — нервово сказала його секретарка. «Звичайно», — сказав я, продовжуючи йти. «Говард — старанний, дуже старанний хлопець. Я відчинив двері й увійшов до його кабінету. Виявилося, що Говард спілкувався з Доннером.
«Привіт, Говарде. Тобі не подобається мене бачити? —
Що змусило вас так вриватися? ' запитав він. Хіба ти не бачиш, я зайнятий. «Він натиснув кнопку. «Міс Керр, чому ви хочете впустити людей? . . Я
простягнув руку й відірвав його руку від інтеркому, перервавши зв’язок. — Вона мене не впустила, — тихо сказав я. «Вона не змогла мене зупинити», тому не звинувачуйте її. А зараз я теж задам вам подібне запитання. Чому ти дозволив Джиммі Вейстранду прогнати мене? «
Це безглузде питання», — різко сказав він. Він подивився на Доннера. "Скажи йому."
Доннер хруснув кісточками пальців і спокійно сказав: — Ми самі організовуємо кожне геологічне дослідження Маттерсонленду. Нам не потрібно, щоб ти робив це за нас. Я вірю, що ти будеш триматися подалі від цього в майбутньому».
«На це можна посперечатися», — сказав Маттерсон.
«Говарде, — сказав я, — у вас так довго були дозволи на вирубку, що ви думаєте, що вся територія ваша. Ще через кілька років ви думатимете, що вся Британська Колумбія належить вам. Ти починаєш трохи фантазувати, Говарде.
«Не називай мене Говардом», — різко сказав він. «Переходьте до справи».
«Добре. Я був не на Маттерсонленді, я був на землі корони. Кожен геолог з допуском може проводити розвідку на краун-доміні. Те, що ти вмієш рубати дрова, не означає, що ти можеш стати мені на шляху. І якщо ви думаєте, що можете, я прийду і вдарю вас із рішенням суду швидше, ніж ви можете собі уявити».
Йому знадобилася хвилина, щоб зрозуміти це, але нарешті, здавалося, його осяяло, і він безпорадно подивився на Доннера. Я посміхнувся Доннеру й наслідував Маттерсону. "Скажи йому."
«Якби ви були у власності корони — але це питання, — ви могли б мати рацію», — сказав Доннер.
«Можливо, просто залиште це; ти знаєш, що я правий».
— Я не вірю, що ви були на території Крауна, — раптом сказав Маттерсон. — Тоді подивіться на свої картки, — послужливо сказав я. «Б'юся об заклад, ви не дивилися на це роками. Ви занадто звикли ставитися до всієї країни як до своєї.
Маттерсон дав знак Доннеру, і той вийшов із кімнати. Говард дивився на мене невблаганно. — Що ти задумав, Бойде? —
Я просто намагаюся заробити на життя, — легковажно сказав я. «Тут чудова місцевість для геолога, «безумовно, така ж хороша, як на півночі, і набагато тепліша».
«Тобі це може здатися занадто гарячим», — кисло сказав він. «Тобі варто поводитися трохи приємніше».
Я звів брови. «Дружній! Сьогодні вранці ти мав бути на дорозі Кіноксі-Веллі. Я б краще був дружнім до ведмедя грізлі, ніж до деяких ваших водіїв. І в будь-якому випадку я прийшов сюди не для того, щоб мене проголосили найпопулярнішою людиною у форті Фаррелл».
«Тоді чого ти прийшов? «
Можливо, одного дня ти дізнаєшся, чи ти достатньо розумний, Говарде».
— Я сказав тобі, що не хочу, щоб ти називав мене Говардом, — роздратовано сказав він.
Доннер увійшов із карткою, і я побачив, що це та сама картка, яку я дивився в Таннера. Говард розклав її на своєму столі, і я сказав: «Ви побачите, що долина Кіноксі поділена між вами та Клер Трінавант — вона на півночі, а ви з левовою часткою на півдні. Але Маттерсонленд закінчується прямо перед крутим схилом: усе, що на південь від нього, є територією корони. А це означає, що дамба на вершині крутого схилу та електростанція біля її підніжжя знаходяться у власності корони, і я можу шукати там скільки завгодно. Є коментарі? Меттерсон
подивився на Доннера, який злегка кивнув. — Здається, містер Бойд має рацію, — сказав він.
«Я вже мав рацію щодо рибного ринку. Я повернувся до Маттерсона. — А тепер інша справа — справа знищеного Land'Rover.
Він зиркнув на мене. «Я не відповідаю за те, як ти керуєш».
Тон, яким він це сказав, сказав мені, що він знав, що сталося. «Добре, — сказав я, — найближчим часом я буду часто їздити по долині Кіноксі. Скажіть своїм водіям триматися подалі від мене, інакше хтось загине в ДТП, «і це буду не я».
Він просто показав мені зуби і сказав: «Здається, я знаю, що ти зупинявся в готелі «Маттерсон». — Він зробив сильний наголос на останньому слові.
'Я зрозумів. Вороги до смерті, а Говард? Я
вийшов з кімнати, нічого більше не сказавши, і спустився на ліфті до готелю.
Клерк був швидким, але я був ще швидшим. «Мене, здається, відписали», — кисло сказав я.
«Гм… так, містере Бойд. Я склав ваш рахунок».
Я заплатив, пішов у свою кімнату, спакував валізу й потяг її до Саммерскілла. Він вийшов з-під Ленд Ровера і здивовано подивився на мене. — Ще не готовий, містере Бойд.
«Це не має значення. Мені ще треба щось з'їсти.
Він підвівся на ноги. — Скажіть, містере Бойд, відбувається щось дивне. Я перевірив шасі, і воно випукло».
'Що ти маєш на увазі? Саммерскілл
трохи розставив руки, зігнуті пальці, і повільно зблизив їх. «Це кляте шасі натиснуте. 'Він дивився на мене здивовано.
«Чи є велика різниця під час водіння? —
Він підняв плечі. «Небагато», якщо ви не очікуєте багато. ''Тоді залиште це. Я повернуся, щойно щось з’їм. Я їв у Грецькому ресторані й очікував побачити там Макдугалла, але він не з’явився. Мені не хотілося йти і бачити його в офісі реєстратора, тому я деякий час ходив навколо, сподіваючись побачити його. Коли я не побачив його майже годину, я повернувся до Саммерскілла, який, здавалося, закінчив роботу. «Це 45 доларів, містере Бойд. І ще дешево. Я кинув кілька продуктів, які я купив, у задній кузов Land'Rover і витягнув свій гаманець, додавши 45 доларів до суми, яку Меттерсон повинен був мені колись заплатити. Коли я передав йому гроші, Саммерскілл сказав: «Я не зміг багато чого зробити на даху таксі. Я відігнув метал назад і наклеїв на нього брезент; це принаймні не дасть дощу».
'Дякую тобі. Якщо зі мною ще раз потрапить нещасний випадок — а це малоймовірно, — у вас є бізнес».
Він зробив кисле обличчя. «Ще одна така аварія, і вже нічого не буде виправляти».
Я під'їхав до бунгало Макдугалла і припаркував Land'Rover так, щоб його не було видно, після того, як усе розвантажили. Переодягнувся, нагрів води. Невелику частину я використав для приготування кави, а решту прихопив із собою на сорочку та штани. Я склав продукти в комору, а потім пішов перевірити своє обладнання, щоб побачити, що було знищено. Я сидів, похмуро дивлячись на зламаний сцинтилометр, коли почув звук автомобіля, і, дивлячись у вікно, побачив, що під’їхав старий щурячий Chevrolet. Макдугал вийшов.
— Я думав, що знайду вас тут, — сказав він. — У готелі мені сказали, що ти пішов.
— Говард подбав про це.
«Я отримав дзвінок від Бога навіть півгодини тому. Старий Бик починає ворушитися. Він хоче знати, хто ви, звідки, які ваші наміри та як довго ви пробудете у форті Фаррелл. ' Він посміхнувся. «І, звичайно, він дав мені завдання все це з’ясувати».
'Без коментарів.'
Мак звів брови. 'Що ви маєте на увазі? Я
маю на увазі, що я користуюся своїм небесним правом тримати язика за зубами. Просто скажи старому Маттерсону, що я не хочу говорити з гноєм, я хочу, щоб він прийшов до мене.
«Це все добре, але він втратив вас. Ніхто не знає, що ти тут.»
«Ми не зможемо довго тримати це в секреті. Не в такому маленькому місці, як Форт Фаррелл. ' Я посміхнувся. «Зрештою, ми змусили його рухатися. Цікаво, чому.'
«Судячи з розмов, які я чую наліво і направо, все може бути спільним. Бен Паркер, наприклад, вважає вас божевільним. Хто такий Бен Паркер? «
Той хлопець на автобусній станції. З іншого боку, Клеррі Саммерскілл дуже поважає вас».
«Клеррі Саммерскілл? Мак
усміхнувся. «Його звуть Кларенс, але йому це не подобається. За його словами, це не підходить назва для торговця вживаними автомобілями. У будь-якому випадку, він сказав мені, що будь-хто, хто може зробити те, що ви зробили з Land'Rover за три години, має бути найкрутішим хлопцем у Канаді. Він базувався на тому, що у вас самої не було подряпини. Що насправді сталося? —
Я зроблю каву, — сказав я. «Лендровер надворі. Ви тільки подивіться на нього, —
Мак вийшов на вулицю, а коли повернувся, сухо спитав: — Поринув у прірву? Я
розповів йому, що сталося, і він став серйозним. «Хлопці грають грубо», — сказав він.
'Це нічого. Весела гра, не більше. Це була ідея Джиммі Вейстранда; Я не вірю, що Маттерсони мали до цього якесь відношення. Вони ще не почалися».
Вода кипіла. — Я краще вип’ю чаю, — сказав Мак. «Забагато кави змушує мене нервувати та напружуватися, а ми цього не хочемо, чи не так? Тому він заварив міцний чорний чай, який на смак нагадував настій старих черевиків. «Чому ти взагалі пішов на дамбу?» ' запитав він.
«Я хотів засмутити Говарда. Я хотів, щоб мене помітили. — Ти, — сухо сказав Мак.
«Скільки коштує ця дамба?» — подумав Мак
. Разом «гребля, електростанція і кабельна мережа» становитимуть шість мільйонів доларів. Не так багато, як проект Peace River, але все одно це не дрібниця».
«Я також трохи займався математикою. Я думаю, що Маттерсон отримує з долини Кіноксі пиломатеріали на понад десять мільйонів. Отже, у нього залишилося чотири мільйони».
«Гарна угода»
«Навіть краще, ніж ви думаєте. Він навіть не хоче ці чотири мільйони доларів, тому що з них доведеться платити лише податки, але така електростанція потребує обслуговування і амортизацію потрібно враховувати. Для цього він інвестує три мільйони доларів. Він заробляє мільйон чистих і має безкоштовну електроенергію для всіх компаній Matterson до кінця.
«Не кажучи вже про те, що він заробляє на електроенергії, яку продає», — сказав Мак. «Оце щойно знайдені гроші».
«Вони могли б також дозволити йому друкувати власні гроші».
— Це пахне Доннером, — гаркнув Мак. «Цей хлопець бачить гроші там, де ніхто інший. І це теж законно».
«Мені здається, Клер Трінавант — сентиментальна дуренька», — сказав я. «Вона відпускає розум. Долина Кіноксі затоплена, і вона нічого не може з цим вдіяти».
«І? "
У неї там п'ять квадратних миль лісу, який втрачається, і вона пропускає 3 мільйони доларів лише тому, що має скарги на Маттерсонів". Хіба це не доходить до неї? Мак
похитав головою. «Вона не бізнес-леді», її це не цікавить. Її фінансовими справами займається банк у Ванкувері. Я сумніваюся, що вона хоча б на мить думала про це».
«Хіба лісове господарство не має права голосу в цьому? Мені здається такою дурістю, що вся ця деревина піде даремно».
«Лісове господарство ніколи нікого не конфронтувало за те, що вони не рубають. Таке питання ніколи раніше не піднімалося».
«Якщо Клер не хоче мати нічого спільного з Маттерсонами, вона могла б відкрити власну лісопилку за певну суму в три мільйони», — рішуче сказав я.
«Тепер трохи пізно для цього».
«Це погана річ. «Я думав про цю справу. «Вона набагато більше схожа на Говарда Маттерсона, ніж вона думає; він теж емоційний тип; його реакції просто трохи легше передбачити. ' Я посміхнувся. «Я думаю, що зможу змусити Говарда танцювати під мою дудку».
— Не думай, що можна так само ставитися до старого джентльмена, — попередив Мак. «Це набагато складніше і хитріше: він збереже свої сили, а потім нокаутує вас з несподіваного боку. ' Він змінив тему. «Що ти ще плануєш? ''Костюм з того самого сукна. Маттерсон-старший відреагував так швидко, що ми, мабуть, потрапили в болюче місце. Я починаю розмову про Trinavants і весь час показую себе біля дамби».
«Що робити на дамбі?» Яке це має відношення до цього? ? '
Я подряпав собі череп. «Я насправді не знаю; Я просто відчуваю, що десь там є відповідь. Ми не впевнені, чи інтерес Була Маттерсона викликав той факт, що я там ховався. Інша річ: я хотів би піти в бунгало Клер. Як я можу туди потрапити, не пройшовши через землю Маттерсона? Зараз це було б трохи нерозумно».
— З іншого боку є вихід, — сказав Мак. Він не запитав мене, чому я хочу туди, але витяг стару пошарпану карту. Я подивився на це і зітхнув. Мені довелося б зробити величезний обхід, і я б віддав душу за вертоліт Matterson Company.
Наступний день я провів у форті Фаррелл. Я продовжив свою кампанію Trinavant, і тепер я поклав її на цілі. До того часу я згадав ім’я Трінавант лише двом людям, але тепер я охопив більш-менш переріз населення форту Фаррелл. Я почувався щось середнє між приватним детективом і опитувальником Gallup. Коли я повернувся до бунгало Мака,
я обробив результати свого дослідження відповідно до перевіреного методу дослідження громадської думки.
Мені стало дуже ясно, що ім’я людини може неймовірно швидко зникнути з загальної пам’яті. З людей, які приїхали жити у Форт Фаррелл за останні десять років, 85% ніколи не чули про Джона Трінаванта, і те саме стосується молодих людей, які досягли повноліття після його смерті.
Після підштовхувань виявилося, що інші, старші люди, пам’ятають його, і це майже завжди хороший спогад. Я дійшов висновку, що Шекспір мав рацію, коли писав. «Зло, яке роблять люди, живе після них; добро часто кістьми йде в могилу. Проте це стосується всього нашого суспільства. Будь-який убивця може потрапити в газету, але якщо порядна людина хоче оголосити світові, що він щасливий у шлюбі двадцять п'ять або п'ятдесят років, він повинен за це заплатити.
Було також досить поширене обурення проти Маттерсонів, більш-менш змішане зі страхом. Компанія Matterson отримала такий контроль над економічним життям громади, що могла зруйнувати чи зламати будь-кого, прямо чи опосередковано. Майже в кожного у форті Фаррелл був член родини, який служив у Маттерсонів, тому вони неохоче відповідали на складні запитання.
Реакція на ім'я Джон Трінавант була більш позитивною. Люди були здивовані тим, що їм вдалося забути його. Я не знаю чому, але я не думав про Джона роками, я знав чому. Коли єдине джерело публічної інформації в якомусь місці замовчує тему всіма мовами, коли листи до редакції про померлу людину просто не публікують, коли могутня людина дає зрозуміти, що їй не подобається говорити про померлу людину, тоді пам'ять треба пам'ятати до смерті. Живі мають свої напружені й різноманітні справи, а мертві кануть у Лету.
Говорили про пам’ятник Джону Трінаванту навпроти пам’ятника лейтенанту Фарреллу на площі Трінавант. Я не знаю чому, але план так і не був реалізований; можливо, на це не вистачило грошей, але Джон Трінавант все одно вклав у це місце достатньо грошей. Можна подумати, що людям буде соромно за себе, але вони цього не мають і просто забувають, що він зробив для форту Фаррелл.
Мені набрид рефрен «Я не знаю чому». Сумно було те, що вони справді не знали чому; вони навіть не знали, що Булл Маттерсон накидав багато піску на ім’я Trinavant. Він міг би дати Гітлерам і Сталінам кілька уроків психічного примусу, і я
все більше і більше вражався тією енергією, яку він, мабуть, витратив на цю операцію, хоча я досі не розумів, навіщо він це зробив.
«Де поховані Трінаванти? — запитав я Мака. — Едмонтон, — коротко відповів він. Булл подбав про це. Тринаванти навіть не отримали останнього спочинку в місці, яке вони побудували.
Після дня інтенсивних колупань та розгадування таємниці Трінаванта я вирішив на день втекти з форту Фаррелл. Якщо дві розмови вже змусили Була Маттерсона відреагувати, то сьогоднішня робота, мабуть, налякала його, і, діючи згідно з перевіреними психологічними принципами, я хотів, щоб мене було важко знайти — я хотів дати йому час, щоб справді досягти точки кипіння.
Тому досліджувати територію навколо дамби було виключено, і я вирішив піти до бунгало Клер Трінавант. Чому я хотів поїхати туди, я не знав, але це було таке ж хороше місце, як і будь-яке інше, щоб триматися подалі від Маттерсона, і, можливо, це міг би бути день глибоких роздумів, перемежований риболовлею.
Це означало 120-мильну подорож розбитими, вибоїстими дорогами по широкій дузі навколо власності Маттерсона, і коли я дійшов до бунгало, все боліло. Він був навіть більшим, ніж я пам’ятав, — низька неправильна споруда з дахом із теплого червоного віргінського кедра. Окремо стояло менше, просте бунгало, і з сірого кам’яного димаря клубочився дим; Чоловік вийшов із рушницею, яку поставив біля стіни неподалік від своєї руки.
«Містер Вейстранд? ' 'Це я.'
«У мене для вас лист від Макдугалла з форту Фаррелл. Макдуґал наполягав на цьому, оскільки цей чоловік був батьком Джиммі Вейстранда, який, будучи особливо прив’язаним до Клер Трінавант, навряд чи ставиться до Боба Бойда особливо добре. «Ви побили його сина й образили Клер, принаймні він так вважає», — сказав Мак. «Краще, якщо ти дозволиш мені це виправити. Я дам тобі листа».
Вейстранд був чоловіком років п’ятдесяти з глибокими зморшками, коричневим, як горіх, обличчям. Він повільно прочитав листа, його губи рухалися від слів. Коли він закінчив, він швидко глянув на мене суворими блакитними очима, а потім перечитав листа ще раз, щоб переконатися, що він правильно зрозумів його з першого разу. Нарешті він сказав дещо невпевнено: «Старий Мак каже, що ти хороший хлопець».
Я повільно видихнув. «Не мені це підтверджувати, але загалом я впевнений у судженні Мака. Ти ні? Обличчя Вейстранда
зморщилося в нерішучій посмішці. «У будь-якому випадку. Що я можу для вас зробити? '
'Не багато. Місце для табору. І якщо ви можете залишити форель із того струмка, це було б дуже добре».
«Форель у вашому розпорядженні, але вам не потрібно розбивати табір. Усередині є ліжко для вас, якщо ви цього хочете. Мого сина тут немає. 'Він подивився прямо на мене.
'Дякую тобі. Це дуже люб'язно з вашого боку, містере Вейстранд.
Зрештою, мені не довелося йти на риболовлю на вечерю, тому що Вейстранд приготував смачне рагу, і вони поділилися ним. Він був повільним, мовчазним чоловіком, чиї процеси мислення розвивалися повільно, що не означало, що він був дурним. Просто йому знадобилося більше часу, ніж будь-кому іншому, щоб дійти правильного висновку. Після обіду я намагався виманити його з намету. — Ви давно з міс Трінавант?
Він пихнув люлькою й випустив хмару блідо-блакитного диму. — Досить довго, — невиразно відповів він. Я більше нічого не сказав і просто чекав, поки техніка зробить свою роботу. Він задумливо посидів і курив кілька хвилин, а потім сказав: «Я був зі старим джентльменом».
«Джон Трінавант? '
Він кивнув. «Я почав працювати на Джона Трінаванта, щойно закінчив школу. І відтоді я з Trinavants. «Кажуть, він був хорошою людиною».
«Одна з ніг» Він продовжував мовчки дивитися на тліючий тютюн у своїй люльці.
«Шкода тієї аварії», — сказав я. «Аварія? «
Так, ця автомобільна аварія».
Ще одна довга тиша, перш ніж він вийняв люльку з рота. — Певно, дехто назвав би це нещасним випадком.
Я затамував подих. «Ти не робиш цього? «
Містер Трінавант був хорошим водієм. Він ніколи не їхав би надто швидко на слизькій дорозі».
«Невідомо, що він був за кермом. Можливо, його дружина була за кермом або його син».
— Не в цій машині, — твердо сказав Вейстранд. «Це був абсолютно новий Cadillac; він мав це лише два тижні. Містер Трінавант не довірив би цю машину нікому, окрім себе, доки її не зламали».
«Тоді що трапилося? «
Стільки дивних речей сталося тоді», — похмуро сказав він. 'Наприклад? Я наполіг.
Він вибив напівзгорілий тютюн із люльки об каблук черевика. «Ви ставите багато запитань, і я не знаю, чому я маю відповідати на них, за винятком того, що Мак сказав мені це. Я не дуже твій друг і хочу спершу переконатися в одному. Ви плануєте підняти щось таке, що могло б засмутити міс Трінавант? '
Я дивився прямо на нього. «Ні, містере Вейстранд, я ні. Він утримував погляд на мені ще якусь мить, а потім зробив широкий рух рукою. «Всі ці ліси, сто тисяч акрів», — усе це дісталося Буллу Маттерсону, крім того шматка, який Джон залишив міс Трінавант. Йому дісталися лісопилки, паперові фабрики, банк – усе, що збудував Джон Трінавант. Чи не здається вам, що ця аварія була дуже вчасною? '
Я почувався пригніченим. У Вейстранда не було нічого, крім туманних підозр, які мучили нас з Маком. «У вас є якісь ознаки того, що це не був нещасний випадок? ' Я запитав.
Він рішуче похитав головою. «Не в останню чергу».
«Що подумала Кл... міс Трінавант? Я не маю на увазі, коли це сталося, але пізніше».
«Я не говорив з нею про це, «мені це не підходить», і вона мені це не коментувала. — Він вилив люльку над вогнем і поклав її на камінну полицю. — Я йду спати, — коротко сказав він.
Я ще трохи посидів, обмірковуючи все, нікуди не дійшовши, а потім ліг спати в бідно вмебльованій кімнаті, яка колись належала Джиммі. У її від'їзді було щось гнітюче, тому що вона була такою ж анонімною, як будь-який готельний номер; ліжко, примітивна раковина, шафа і кілька порожніх полиць. Здавалося, що Джиммі Вейстранд пішов назавжди, не залишивши нічого зі своєї молодості, і мені стало шкода його батька. Наступного дня я трохи порибалив і нарубав дров, оскільки запасу було досить мало. На звук сокири Вейстранд вийшов і дивився на мене. Я зняв сорочку, тому що розмахувати сокирою було важко, і від цього зусилля я пітнів. Вейстранд деякий час дивився, а потім сказав. «Ти сильний, але використовуєш свою силу неправильно. Сокирою так не користуються».
Я сперся на сокиру і запитав, усміхаючись. «Ви знаєте кращий спосіб?» «
Звичайно. Дай сюди. «Він взяв у мене сокиру, став перед колодою і дозволив сокирі опуститися, здається, без зусиль. Шматок відлетів, і ще, і ще. «Дивіться, — сказав він. «Справа в скручуванні зап’ясть. «Він показав мені рух у сповільненій зйомці, а потім повернув мені сокиру. — Спробуй так.
Я рубав так, як він мені показав, досить незграбно, і робота справді була легшою. — Ти маєш досвід роботи з сокирою.
«Я працював дроворубом у містера Трінаванта, але це було до аварії. Я впав під колоду і поранив спину. ' Він повільно посміхнувся. «Тому я дозволяю тобі далі рубати — це недобре для моїй спини».
Я деякий час рубав, а потім запитав: «Ви знаєте щось про ціну зрізаної деревини?» '
'Трішки. Я був начальником групи лісорубів. Я щось чув про ціни на деревину».
«Маттерсон вбиває всіх у своїй частині, щоб керувати долиною», — сказав я. «Але насправді все», а не лише те, що зазвичай дозволяє лісова комісія. Як ви думаєте, яка вартість квадратної милі? Він
подумав на мить і нарешті відповів: «Не менше семисот тисяч доларів».
— Ви не вважаєте, що міс Трінавант має щось зробити з цією частиною. Вона втратить величезну суму грошей, якщо ці дерева будуть затоплені».
Він кивнув. «Ви знаєте, на цій землі нічого не було вирубано з тих пір, як помер Джон Трінавант. За останні дванадцять років дерева стали дедалі густішими, і є багато деревини, яку вже потрібно було вивезти. Я думаю, що при ґрунтовній вирубці ця земля принесе мільйон доларів за квадратну милю».
Я свиснув. Я недооцінив її втрату. П'ять мільйонів доларів - це великі гроші. — Ви говорили з нею про це?
«Її не було, тому я не міг з нею поговорити. — Він знизав плечима, ніби трохи сором’язливо. «І я не герой з пером»
«Можливо, я міг би написати їй краще. Яка її адреса? Вейстранд на мить вагався, а потім сказав. «Ви можете написати в її банк у Ванкувері. Потім він перешле його. «Він дав мені адресу її банку.
Того дня я залишився допізна, рубав величезну кількість дров для Вейстранда та проклинав Джиммі щоразу. Той виродок не мав права знати свого батька наодинці. Було зрозуміло, що ніякої місіс Вейстранд не було, і чоловікові недобре залишатися одному, особливо якщо його турбує спина.
Коли я пішов, Вейстранд сказав. «Скажи моєму хлопчику, що він завжди може повернутися. ' Він похмуро посміхнувся. «Тобто, якщо ви зможете підійти до нього досить близько, і він не свистить у ваш свисток. Я не сказав йому, що вже зустрічався з Джиммі. «Я передам повідомлення, коли побачу його», і я . Побачимося з ним.
«Того разу ви мали рацію, нокаутувавши його. Спочатку я так не подумав, але з того, що міс Трінавант розповіла мені пізніше, я зрозумів, що він про це попросив. ' Він простягнув руку. — Почистити це піском, містере Бойд? «
Посипте це піском», — сказав я, і ми потиснули один одному руки. Я завів «Лендровер» і пошкутильгав геть, на мене спостерігав Вейстранд, зменшувалась і доволі сумна постать.
Я їхав у пристойному темпі до форту Фаррелл, але було темно, коли звернув на вузьку стежину до бунгало Макдугалла. На півдорозі мені перегородила машина, що загрузла в багнюці, і я ледве зміг протиснутися повз неї. Це був «Лінкольн Континенталь», автомобіль, схожий на лінкор, але точно не придатний для такої дороги. Він простягався надто далеко від передньої та задньої частини, а верхня частина вантажного відділення була достатньо великою, щоб на неї міг приземлитися вертоліт.
Я під’їхав до бунгало й побачив, що всередині горить світло. Пошарпаного Chevrolet Мака не було в полі зору, тож мені було цікаво, хто був відвідувач. Виконуючи обережність і не знаючи, чи не виникли якісь проблеми під час моєї відсутності, я дуже плавно зупинив Land'Rover і підкрався до вікна, щоб подивитися в нього, перш ніж увійти.
Жінка тихо сиділа біля вогню і читала книгу. Жінка, якої я ніколи раніше не бачив.
OceanofPDF.com
частина 6
Я ВІДЧИНИВ ДВЕРІ, І ВОНА ПІДВЕРЛА ГЛЯД. МІСТЕР БОЙД? Я
подивився на неї. Вона була так само недоречна у Форт-Фарреллі, як модель з обкладинки Vogue. Вона була висока й худа, виснажена й худа, як це здавалося в моді; небо знає чому. Вона виглядала так, ніби сиділа на дієті з листя салату на тонко нарізаному чорному хлібі без масла; стейк і картопля точно спричинили б її смерть через перевантаження невикористаної системи травлення. З голови до ніг вона відображала світ, мало відомий хорошим мешканцям Форт-Фаррелла - світ шістдесятих - світ тих, хто "в" - від довгого прямого волосся до міні-спідниці та ексцентричних лакованих чобіт. Це був світ, який мене не дуже влаштовував, але, можливо, я був старомодним. У будь-якому випадку, стиль маленької дівчинки точно не пасував цій жінці, якій було, мабуть, за тридцять.
«так, я Бойд».
Вона встала. Я місіс Атертон. Вибачте за таке вторгнення, але тут усі так роблять, знаєте. Судячи з її мови, вона була канадкою, яка перейняла британський акцент.
— Чим я можу вам допомогти, місіс Атертон? «
Це менше про те, що ви можете зробити для мене, а більше про те, що я можу зробити для вас. Я чув, що ти залишився тут, і зайшов, щоб дізнатися, чи можу я тобі чимось допомогти. Просто як добрий сусід».
Вона виглядала такою ж сусідкою, як Бріжит Бардо. «Це люб’язно з вашого боку, що взяли на себе ці клопоти», — сказав я. «Але я не думаю, що це було необхідно. Я великий хлопець, місіс Атертон.
Вона підняла на мене очі. — Ти точно, — сказала вона захоплено. «Боже, ти такий великий»
. — Випий ще одну, — іронічно сказав я.
«Дякую, я могла б це зробити», — сказала вона безтурботно. — Ви теж, містере Бойд? Мені
стало зрозуміло, що я не збираюся її легко втрачати; Ви нічого не можете зробити з жінкою, яку не можна ображати, окрім як викинути її без компліментів, і це не в моєму стилі. «Ні, дякую», — сказав я.
«Як завгодно», — сказала вона легко, наливаючи собі щедру кількість дбайливо збереженого Islay Mist від Mac. — Ви надовго затримаєтеся у форті Фаррелл, містере Бойд? '
Я сів. Чому ви це питаєте? «
О, ви не знаєте, як вітається нове обличчя в цьому районі. Я не знаю, чому я залишаюся тут, я дійсно не знаю. — Містер Атертон працює у форті Фаррел? — запитав я обережно. Вона засміялася. — Містера Атертона більше немає.
— Вибачте.
«Тобі не треба шкодувати, моя люба. Він не помер, я просто розлучилася. Вона схрестила ноги і добре оглянула своє стегно; ці міні-спідниці мало що приховують, але для мене жіноче коліно - це анатомічний зв'язок, а не публічна розвага, тому вона згаяла час. 'На кого ти працюєш? вона запитала.
«Позаштатний працівник. Геолог.'
«Будь ласка, допоможіть техніку. Не говоріть зі мною про це, я впевнений, що це піде мені на голову».
Мені стало цікаво, які її наміри як «сусідки». Бунгало Мака було досить відокремленим, і це мав бути дуже добрий самарянин, який їхав до лісу біля форту Фаррелл, щоб надати допомогу та розраду, особливо якщо це означало потонути в багнюці на Lincoln Continental. Мені було важко уявити місіс Атертон у цій ролі.
'Що ти шукаєш? вона запитала. «Уран? '
'Може бути. До всього, що продається. «Мені було цікаво, хто поставив її на уран. Щось клацнуло в моїй голові, і пролунав попереджувальний дзвінок.
«Я чув, що грунт тут добре досліджено. Можливо, ви марнуєте час. — Вона тремтливо засміялася й сяюче посміхнулася мені. «Але я нічого не знаю про такі технічні питання. Я знаю лише те, що мені сказали».
Я ласкаво їй усміхнувся. — Я вважаю за краще покладатися на власні очі, місіс Атертон. Маю необхідний досвід».
Вона раптом виглядала неймовірно скромно. «Я хотів би в це вірити. Вона зробила ще один великий ковток. — Вас цікавить історія, містере Бойд? Я
не був готовий до цього переходу і дивився на неї нерозуміючи. «Я ніколи не звертав на це особливої уваги. Що за історія? Вона
покрутила віскі в склянці. «У Форт-Фаррелл треба щось робити, якщо не хочеш зійти з розуму», — сказала вона. «Я думаю про вступ до Історичного товариства. Місіс Давенант є головою. Ви її коли-небудь зустрічали? '
Ні, я не маю цього. Я поняття не мала, куди йде ця розмова, але якщо місіс Атертон цікавилася історією, я була русалкою.
«Можливо, ви не можете собі цього уявити, але я справді дуже сором’язлива», — сказала вона, і вона мала рацію, я не могла цього уявити. «Я не хотів би сам стати членом цього товариства. Я маю на увазі... новачок серед усіх тих досвідчених людей. Але це мало б значення, якби хтось приєднався до мене і міг трохи підтримати».
— І ти хочеш, щоб я став членом того історичного товариства? Форт
Фаррелл, як кажуть, має дуже цікаву історію. Чи знаєте ви, що його заснував лейтенант Фаррел у... ну, дуже давно. І йому допоміг якийсь Трінавант, і сім'я Трінавантів зробила це місце таким, яким воно є сьогодні».
'О так? «
Соромно за Тринавантів. Не так давно вся родина загинула в аварії. Вам не здається жахливим, що сім'я, яка побудувала ціле місто, може просто зникнути з лиця землі? Я
почув ще одне клацання у своїй свідомості, і цього разу попереджувальний дзвінок пролунав оглушливо. Місіс Атертон була першою, хто порушив тему Трінаванта; всім іншим знадобився б поштовх. Я переглянув те, що вона сказала раніше, і зрозумів, що вона намагалася змусити мене піти не дуже тонким способом і що вона згадала про уран. Я обдурив робітників на дамбі, подумавши, що шукаю уран.
— Зрештою, вся родина не зникла, — сказав я. — Хіба немає Клер Трінавант? '
Вона здавалася здивована. — Так, так, — коротко сказала вона. — Але з того, що я чув, вона не справжній Трінавант.
— Ви знали Тринавантів? ' Я запитав.
«О так», — сказала вона жадібно, надто жадібно. — Я дуже добре знав Джона Трінаванта.
Я вирішив її розчарувати і встав. — Вибачте, місіс Атертон, але я не думаю, що мене цікавить місцева історія. Мій інтерес лежить більше в технічній сфері. ' Я посміхнувся. «Це могло б бути інакше, якби я оселився у форті Фаррелл і міг би мене зацікавити, але я кочівник. Я зараз тут і зараз там».
Вона невпевнено подивилася на мене. — Отже, ти не збираєшся довго залишатися у форті Фаррелл.
«Це залежить від того, що я думаю. З того, що ви мені сказали, я можу не знайти багато. Я вдячний за цю інформацію, навіть якщо вона негативна».
Здавалося, вона опинилася на кінці мотузки. — Отже, ти не хочеш вступати до історичного товариства, — сказала вона тихим голосом. — Хіба вас не цікавлять лейтенант Фаррелл, тринаванти та... е-е... інші, хто створив це місце? «
Чому мене це цікавить?» — запитав я сердечно.
Вона встала. «Звичайно, я розумію. Я повинен був більше подумати, перш ніж запитувати. Але якщо я можу вам чимось допомогти, містере Бойд, просто скажіть, і я зроблю все, що зможу. ''Де я можу з вами зв'язатися? ' запитав я люб'язно.
«О... е-е... портьє в готелі «Маттерсон» знає, де мене знайти».
«Я з радістю прийму вашу пропозицію, — сказав я, хапаючи шубу, накинуту на стілець». . Допомагаючи їй одягнути плащ, я помітив на камінній полиці конверт, адресований мені.
Я відкрив його й знайшов однорядкове повідомлення від Макдугалла: ПРИЙДИ ДО МЕНЕ НЕГАЙНО ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ. МАК. «Тобі знадобиться допомога, щоб вивести машину на дорогу», — сказав я. «Я прив’яжу свою вантажівку і підштовхну вас».
Вона посміхнулася. — Здається, ви допомагаєте мені більше, ніж я вам, містере Бойд. — Вона похитувалася на високих підборах своїх чобіт і на мить притиснулася до мене.
Я просто знову посміхнувся. — Просто сусідський обов’язок, місіс Атертон, просто сусідський обов’язок.
Я зупинився перед столом диктофона в темряві, побачив світло в квартирі нагорі, і коли я увійшов, на мене чекав величезний сюрприз, який сидів у великому кріслі навпроти дверей, а в кімнаті панував хаос, вміст шаф. а ящики були розкидані по підлозі. Коли я відчинив двері, Макдугал обернувся, тримаючи в руках стос сорочок.
Клер дивилася на мене безвиразно. «Привіт, Бойд».
Я посміхнувся. «Ласкаво просимо додому, Трінаванте. Я був здивований, дізнавшись, як мені приємно було її бачити.
«Мак каже, що мені потрібно вибачитися», — сказала вона. Я звів брови. «Я не знаю, для чого. «Я сказав кілька дуже неприємних речей після того, як ви покинули форт Фаррелл. Я щойно почув, що вони були невиправдані, що Говард і Джиммі Вейстранди працювали разом, щоб вигадати брудну історію. Мені шкода.
Я знизав плечима. «Це не впливає на мій холодний одяг, але мені шкода, що це сталося з вами».
«Ви маєте на увазі мою репутацію? — запитала вона з усмішкою. «Я не маю репутації у форті Фаррелл. Я та дурна жінка, яка їде за кордон і копає горщики, і воліє спілкуватися з брудними арабами, ніж з добрими християнами».
Я подивився на безлад на підлозі. «Що тут відбувається? — Мене звільнили, — поважно сказав Макдугал. «Сьогодні вдень Джимсон заплатив мені мою останню зарплату і сказав, що я маю піти звідси до ранку. Я хотів би скористатися LandRover. ' 'Природно. Вибач, Мак.
— Не я, — сказав він. — Ти, мабуть, сильно вдарив ногою по гомілках старого Бика.
Я подивився на Клер. «Що змусило вас повернутися? Я саме збирався тобі написати».
Вона межувала з пустотливістю. «Ти пам’ятаєш ту історію, яку ти мені колись розповів про чоловіка, який надіслав телеграму дюжині друзів. Політ все виявлено? Вона кивнула в бік Мака й витягла з кишені твідової спідниці аркуш паперу. «Псевдошотландець на ім’я Хеміш Макдугал також може писати інтригуючі телеграми. Вона розгорнула папір і прочитала: «ЯКЩО ВИ ЦІНУЄТЕ СВІЙ СПОКІЙ, ТО ПОВЕРТАЙТЕСЯ СКОРО». Що ви про це думаєте? «
Це повернуло вас дуже швидко», — сказав я. «Але це була не моя ідея».
'Я знаю це. Мак сказав мені. Я був у Лондоні, щоб провести дослідження в Британському музеї. Мак знав, де мене знайти. Я сів першим доступним літаком. Але сідай, Боб. Нам потрібно серйозно поговорити».
Коли я сів у крісло, Мак сказав: «Я розповів їй про тебе, хлопче»
. '
Він кивнув. «Вона повинна була знати. Я вважав, що вона має право знати. Джон Трінавант був єдиним, що вона мала в сім’ї, і ви були в «Кадилаку», коли він помер».
Це мені не дуже сподобалося; Я конфіденційно розповів цю історію Маку, і мені не сподобалася думка, що це може стати звичним явищем. Це була не та історія життя, яку зрозуміли б багато людей.
Клер подивилася на моє обличчя. «Не хвилюйся; більше про це ніхто не почує. Я дуже чітко сказав це Маку. Але для початку, що ти хотів мені написати? —
Про деревину на вашій землі в північній частині долини Кіноксі. Ви знаєте, скільки це коштує? "
Я не розглядала це", - зізналася вона. «Мене не цікавить дерево. Я знаю лише те, що Маттерсон не заробить на цьому ні цента».
«Я обговорював це з Вейстрандом, батьком Джиммі. Я зробив оцінку, і він її підтвердив, точніше сказав, що я недооцінив. Якщо ви не зрубаєте ці дерева, ви втратите п'ять мільйонів доларів».
Її очі розширилися. — П’ять мільйонів доларів, — сказала вона, задихаючись. — Але це неможливо.
«Що тут неможливого? — спитав Мак. — Усе можна зрубати, Клеро, кожне дерево. Боб розповів мені кілька речей, а потім я також заглибився в цифри. Під час звичайних рубок під наглядом Комісії з лісового господарства необхідно застосовувати особливо вибірковий підхід. Можна вивозити лише піввідсотка придатної деревини, що становить приблизно 5000 доларів США за квадратну милю. Однак долину Кіноксі тепер знищують дощенту, як це було на зламі століть. Боб має рацію.
На її щоках з'явилися червоні плями. «Той злодій, той негідник», — люто сказала вона.
'ВООЗ? «
Доннер. Він запропонував мені 200 000 доларів за права на лісозаготівлю, і я сказав йому, що він може стрибнути в озеро Маттерсон, щойно воно стане достатньо глибоким, щоб у ньому потонути».
Я подивився на Мака, який знизав плечима. «Доннер до мозку кісток», — сказав він.
— І хіба він не підняв ціну? ' Я запитав.
Вона похитала головою. «У нього не було на це часу. Я його вигнав».
«Маттерсон не затопить ці дерева, якщо зможе допомогти», — сказав я. — Ні, якщо він зможе на цьому щось заробити. Думаю, дуже скоро він зробить нову пропозицію. Але не опускайся ні на пенні нижче чотирьох мільйонів, Клер; він ще достатньо заробляє. «Я не знаю, що робити», — сказала вона. «Я ненавиджу набивати кишені Маттерсона».
— Треба дивитись тверезо, — сказав я. «Обманюйте його, скільки можете, і як тільки у вас будуть гроші, ви можете придумати, як йому перешкодити. Той, хто не любить Маттерсона і має за плечима кілька мільйонів, може завдати йому чималої шкоди».
Вона засміялася. — У тебе особливий погляд на речі, Бобе.
Мені щось спало на думку. — Ви знаєте якусь місіс Атертон? Мак
звів свої білі брови, які нагадали мені волохатих гусениць, які так високо сягали лінії волосся. «Люсі Атертон? Де ви його зустріли? «
У вашому бунгало».
Він на мить онімів і ковтнув, як індик. Я подивився на Клер. «Люсі — сестра Говарда. Маттерсон.
Ідея не спала на мене, вона вразила мене, як блискавка. Тож це була її гра. Вона намагалася дізнатися, наскільки я зацікавлений у Trinavants. Вона не стала набагато мудрішою».
Я розповів їм, як пройшла зустріч, і коли я закінчив, Мак сказав: «Ці Маттерсони закінчили». Вони знали, що мене не буде в бунгало, тому що я повинен був пакувати свої речі тут. І вони також знали, що ти не дізнаєшся, хто вона. Старий Бик послав її досліджувати».
«Розкажи мені про неї більше? «
Вона розлучилася з Атертоном приблизно шість місяців тому», — сказав Мак. — Якщо я правий, то він був її другим чоловіком. Я здивований, що вона тут; зазвичай вона ділить свій час між такими місцями, як Нью-Йорк, Маямі, Лас-Вегас. І, судячи з того, що я чую, вона може бути німфоманкою».
«Вона маніяк і норовка», — спокійно сказала Клер.
«Я вже щось таке думав. Коли я дістав «Континенталь» із багнюки, мені було важко втримати її, щоб вона мене не зґвалтувала. Я не з дерева, але вона така до біса худа, що чоловік міг би смертельно поранитися об її кістки. Крім того, я люблю робити власний вибір у таких питаннях».
— Ми знаємо, що Булл зараз хвилюється, — радісно сказав Мак. Найсмішніше те, що йому, очевидно, байдуже, що ми знаємо. Певно, він міг припустити, що ви спитаєте мене, хто така місіс Атертон.
— Ми розглянемо це пізніше, — сказав я. «Вже пізно, і ми повинні спочатку віднести цей мотлох до бунгало».
— Тобі краще піти з нами, Клер, — сказав Мак. — Ви можете взяти ліжко Боба, а молодому сміливцю доведеться спати сьогодні в лісі.
Клер грайливо штовхнула мене в груди, і я відчув її думки про вираз свого обличчя. — Я можу подбати про свою репутацію, Бойде. Ви думали, що я збираюся зупинитися в готелі Matterson? — різко запитала вона.
Незадовго до того, як ми дійшли до бунгало, ми почули, як шелестить листя вздовж дороги та звук чогось важкого, що віддаляється. — Дивно, — здивовано сказав Мак. — Тут ще ніколи не було оленів.
Світло фар освітлювало передню частину бунгало, і я побачив постать, яка намагалася сховатися. «Це не клятий олень», — сказав я і вискочив із LandRover, перш ніж він повністю зупинився. Я побіг за чоловіком, але зупинився, коли почув, що в бунгало розбивається скло. Я швидко розвернувся і хотів кинутися всередину, але в дверях зіткнувся з кимось, хто вибіг на вулицю. Однак потрібно щось зупинити людину мого рівня, і лише своєю вагою та імпульсом я відігнав його назад.
Він поступився мені дорогою і зник у темряві бунгало. Я пошукав у кишенях сірники, але раптом різкий запах гасу наповнив мої ніздрі, і він був таким важким, що я зрозумів, що все бунгало, мабуть, просякнуте гасом. Чиркнути сірником було б еквівалентно тому, що запалити сигару в порохівниці.
Щось заворушилося в темряві попереду, і я почув хрускітні кроки Мака, що підходив до дверей. «Залишайся, Мак», — крикнув я.
Мої очі звикли до темряви, і я побачив пляму від вікна в глибині світлої кімнати. Я опустився на одне коліно й повільно озирнувся. І справді, яскрава пляма на мить сховалася від очей, коли хтось проходив повз, і тепер я знав, де шукати зловмисника. Він рухався зліва направо, намагаючись непомітно дістатися до дверей. Я пірнув туди, де, на мою думку, мали бути його ноги, я зловив його, він упав на мене, але не приземлився на землю.
Раптом я відчув різкий біль у плечі. Мені довелося відпустити, і черевик вдарив мене в обличчя, перш ніж я встиг відкотитися. Поки я, хитаючись, підійшов до дверей, усе, що я міг почути вдалині, був чийсь біг, і я побачив, як Клер схилилася над потугою.
Це був Мак, і коли я наблизився, він підвівся, хитаючись. 'Що сталося? ' Я запитав.
Він притис руки до живота. «Він... він штовхнув мене ногою», — важко прошепотів він. «Проти мого живота».
«Спокійно, — сказав я.
«Нам краще завести його всередину», — сказала Клер.
— Залишайся надворі, — різко сказав я. «Бунгало може вибухнути, як бомба. У LandRover є стрижнева лампа; Ви хотіли б це отримати? Вона
пішла, і я провів Мака на кілька кроків до пня, де він міг сісти. Він важко дихав і хрипів, як старий паровий двигун, і я проклинав людину, яка це з ним вчинила. Клер повернулася з лампою й посвітила нею на мене. «Боже мій, — вигукнула вона. «Що сталося з твоїм обличчям?» «Хтось наступив на мене. Дай мені цю лампу. Я зайшов у бунгало й озирнувся. Від смороду гасу запаморочилося в голові, і незабаром стало зрозуміло чому. Був хаос, простирадла та ковдри були зірвані з ліжок, а матраци були розрізані, щоб наповнювач вийшов назовні. Все це склали посеред кімнати і облили гасом. Мабуть, було понад двадцять літрів, бо підлога плавала.
Я схопив із шафи масляну лампу та кілька банок і повернувся до інших. «Нам доведеться залишитися надворі сьогодні ввечері», — сказав я. «Бунгало надто небезпечне, поки ми його не приберемо. На щастя, я ще не розвантажив LandRover. Тепер у нас ще є ковдри, якими ми можемо скористатися».
Мак трохи одужав і дихав легше. «Що відбувається з бунгало? ' запитав він. Я сказав йому, і він лаявся безтурботно, поки не зрозумів, що Клер стоїть поруч. — Вибачте, — сказав він. «Я відпустив себе на мить».
Вона трохи засміялася. — Я не чув, щоб хтось так лаявся, відколи помер дядько Джон. Як ви думаєте, хто міг це зробити? '
'Не знаю; Я не бачив жодного обличчя. Однак Маттерсони діють швидко. Місіс Атертон повідомила, і Маттерсон вжив заходів».
«Нам краще повідомити про це поліцію», — сказала вона.
Мак пирхнув. — Ми з цим змиримося, — сказав він з відразою. «Ми не бачили, хто це був, і у нас немає доказів того, що Маттерсон мав до цього відношення. Крім того, я поки що не бачу, щоб вони залучили Була Маттерсона, він надто забезпечений, щоб сержант Гіббонс міг з ним боротися».
— Ви маєте на увазі, що Гіббонса купили, як і всіх інших? ' Я запитав. «Я не маю на увазі нічого подібного», — відповів Мак. «Ґіббонс — хороший хлопець, але йому знадобляться переконливі докази, перш ніж він навіть розмовлятиме з Маттерсоном». І які у вас є докази? Звісно, нічого, що було б корисним для Гіббонса».
«Давайте влаштуємо табір, а потім поговоримо про це. І не надто близько до бунгало.
Ми розбили табір на галявині в лісі приблизно за чверть милі від бунгало. Я запалив ліхтар і хотів розвести вогонь. У мене боліло ліве плече, і коли я підніс до нього руку, воно стало липким від крові.
Я тупо дивився на кров. — Здається, мене вжалили.
Наступного ранку я залишив Клер і Мака прибирати бунгало й поїхав до форту Фаррелл. Рана в моєму плечі була не такою серйозною; це була не більше ніж велика рана на тілі, яку Клер без особливих труднощів перев’язала. Моє плече болить і задерев’яніло, але після того, як кровотеча зупинилася, воно мене більше не турбувало.
'Куди ти йдеш? — спитав Мак.
«Візит», — коротко відповів я.
Переконайтеся, що ви не потрапили в халепу. Ти мене чуєш? — Для мене не буде біди.
Щось було не так із подавальною трубою, тож я залишив Land Rover із Клеррі Саммерскілл. Потім я пішов до поліцейської дільниці, але виявилося, що сержанта Гіббонса немає у форті Фаррелл. У цьому не було нічого незвичайного, сержант RCMP (Королівська канадська кінна поліція) має велику оперативну зону в сільських районах, і Гіббонс був одним із найбільших.
Офіцер вислухав те, що я мав сказати, і нахмурився, коли я розповів йому про ножове поранення. «Ви не впізнали тих чоловіків? Я
похитав головою. «Було надто темно. — У вас чи містера Макдугалла є вороги? —
Обережно, — сказав я. «Ви могли б дізнатися, що ці люди були найнятими Маттерсоном».
На обличчя офіцера наче закрили віконницю. «Можна сказати, що приблизно половина населення форту Фаррелл. У будь-якому разі, містере Бойд, я подивлюся, що зможу зробити. Ви зробите мені послугу письмовим поясненням до документації.
«Я надішлю це вам», — мляво сказав я. Я помітив, що без переконливих доказів я нічого не досягну. «Коли повернеться сержант Гібонс? '
'Через декілька днів. Я подбаю про те, щоб його повідомили».
Я можу собі це уявити, — подумав я з гіркотою. Офіцер із задоволенням передав би цю складну справу своєму начальнику. Сержант прочитав мою заяву, трохи поколупався, нічого не знайшов і закрив всю справу. Не те, щоб хтось міг звинувачувати його за цих обставин.
Я вийшов із поліцейської дільниці й пішов до будівлі Маттерсона. Першою, кого я побачив у фойє, була місіс Атертон. — Привіт, — радісно покликала вона. 'Куди ти йдеш? '
Я подивився прямо на неї. — Я виріжу кишки твого брата.
Вона знову випустила свій тремтячий сміх. «Я б цього не зробив; він купив собі охоронця. Ви навіть не можете підійти до нього. ' Вона запитально подивилася на мене. — Отже, старий шотландець говорив про мене.
— І не на вашу користь.
«Я б не піднялася нагору до Говарда», — сказала вона, коли я натиснув кнопку ліфта. «Те, що тебе скинуть з восьмого поверху, тобі нічого не принесе. Крім того, старий джентльмен хоче поговорити з вами. Ось чому я тут, я чекав на вас».
Булл Маттерсон хоче зі мною поговорити? ' 'Справді. Він послав мене за тобою. «Я досить часто буваю в місті, коли він хоче зі мною поговорити. Він знатиме, де мене знайти, якщо захоче».
«Хіба так можна поводитися зі старим? Містере Бойд, моєму батькові 77 років. Сьогодні він майже не виходить із дому, —
я потер підборіддя. «Він не повинен, чи не так? Не до тих пір, поки у нього є інші, які роблять покупки за нього. Гаразд, місіс Атертон, я піду поговорю з ним.
Вона мило посміхнулася. «Я знав, що ти будеш розумним. Моя машина поруч».
Ми сіли в «Континенталь» і вирушили з форту Фаррелл на південь. Спочатку я подумав, що ми їдемо до Лейксайд, найближчого до дорогого житлового району, який міг собі дозволити Форт-Фарел — усі керівники Matterson Company жили там, — але ми проїхали повз нього й продовжили рух на південь. Тоді я зрозумів, що Булл Маттерсон був не просто керівником і що він навіть не вважав себе частиною соціального вищого класу. Він був королем і побудував собі палац, відповідний своєму статусу.
Місіс Атертон дорогою нічого не говорила після того, як я перервав її без компліментів. Я не був у настрої її балакати, і я дав їй це чітко зрозуміти. Здавалося, це її не дуже хвилювало. Вона викурювала одну сигарету за іншою і керувала машиною однією рукою. Жінка в міні-сукні та за кермом великого автомобіля мало що залишає для уяви, і, мабуть, це її також не дуже турбувало. Однак їй подобалося думати, що це мене збентежило, бо вона продовжувала нишком поглядати на мене краєм ока.
Палац Маттерсона був копією французького замку, не набагато меншим за Шато Фронтенак у Квебеку, і з нього я більш-менш міг зрозуміти, що це за людина. Це був тип, який, як я вважав, вимер у 19 столітті, барон-розбійник епохи Джима Фіска, який пограбував залізничну компанію чи щось подібне й використав гроші, щоб пограбувати скарби Європи. Здавалося неймовірним, що така людина все ще може існувати в середині 20-го століття, але ці шалені гроші довели, що це можливо.
Ми увійшли в зал розміром із футбольне поле середнього розміру, стіни якого були обладунками та іншою технікою. Вони були справжніми чи підробленими? Я не знав, але це не мало ніякої різниці насправді чи ні, вони дали підказку щодо характеру Маттерсона. Ми не користувалися широкими сходами, а піднялися на ліфті, який був захований у кутку. Це був не дуже великий ліфт, і місіс Атертон скористалася нагодою, щоб зробити аванс. Вона притиснулася до мене й сказала докірливим тоном: «Ви не дуже доброзичливі до мене, містере Бойд».
— Я теж не дуже доброзичливо ставлюся до гримучих змій.
Вона вдарила мене в обличчя, і я вдарив у відповідь. Я готовий грати в гру слабкої статі, поки вона залишається слабкою, але як тільки жінка починає застосовувати насильство, я більше не беру участь. Вони не можуть мати це обома способами. Я не вдарив її настільки сильно, щоб у неї цокотіли зуби, але це було несподівано, і вона налякано подивилася на мене. У своєму світі вона звикла змушувати чоловіків танцювати під її дудку
, і вони сприймали це як джентльмени. Але раптом один із бідних загіпнотизованих кроликів збунтувався і вкусив її.
Двері ліфта нечутно відчинилися. Вона вилетіла і показала в коридор. — Ну, негідник, — сказала вона здавленим голосом і поспішно зникла в протилежному напрямку.
За дверима, на які вказала місіс Атертон, був кабінет, тихий, як у могилі, зі стінами, вкритими книгами. Напевно, було зарізано багато корів, щоб створити палітурки для тих книжок, і я запитав, чи вони мають такий м’який коричневий блиск, тому що їх часто брали в руки чи тому, що якийсь слуга тер їх щоранку, коли він робив роботу панське взуття. На протидверній стіні від підлоги до стелі тяглися високі вікна і перед тими вікнами стояв великий письмовий стіл; верх був покритий зеленою шкірою та мав тиснені прикраси із листового золота.
За столом сидів чоловік Булл Маттерсон.
Я знав, що він на п’ять років старший за Макдугалла, але виглядав він на п’ять років молодшим, здоровий чоловік із густими, але доглянутими військовими вусами такого ж кольору, як і його волосся, кольору чавуну. Він був високого зросту з широкими плечима і важким торсом. Однак його м'язи ще не зникли під жиром, і я підозрював, що він все ще виконує фізичні вправи. Єдиними ознаками похилого віку були коричневі печінкові плями на тильній стороні його рук, тоді як блакитні очі дещо зблідли.
Він зробив жест рукою. «Сідайте, містере Бойд. Його голос був різким і владним, голосом того, хто хоче, щоб його слухалися.
Я подивилася на низький стілець, посміхнулася і зупинилася. Старий знав усі психологічні хитрощі. Він нетерпляче кивнув головою. «Сідай» Бойд. Так тебе звуть, чи не так? ' 'Це моє ім'я. Але я б краще стояв. Не думаю, що залишуся надовго».
— Як хочеш, — піднесено сказав він. «У мене була причина привезти вас сюди,
я сподіваюся».
На залізному обличчі промайнула посмішка. «Я висловився невдоволено», — зізнався він. «Але не хвилюйтеся; Я ще не старець. Я хочу знати, що ви робите у форті Фаррелл. «Кожен хоче це знати. Я не розумію, яке ви маєте до цього відношення?. ' 'Хіба ти цього не розумієш? Людина приходить шукати на моїй землі, а ти думаєш, що це мене не стосується? «
Домен корони», — виправив я.
Він роздратовано відмахнувся від цієї відмінності. «Що ти тут робиш, Бойд? «
Я намагаюся заробити на життя».
Він задумливо подивився на мене. — Шантаж нікуди не приведе, юначе. Кращі, ніж я пробував, і я їх зламав. Я звів брови. «Шантаж! Я вас ні про що не питав, містере Маттерсон, і не збираюся. Що з тим шантажем? Ви можете приховувати секрети, але це не привід для мене вимагати у вас гроші.
«Чому вас цікавить Джон Трінавант? — різко запитав він. «Що тобі до цього? —
Він вдарив кулаком по столу, і масивні меблі здригнулися.
— Не намагайся уникати відповідей на мої запитання, молодий нахабе, —
я схилився над столом. «Ким, чорт візьми, ти себе вважаєш? А як ти мене вважаєш? Раптом він сів дуже нерухомо. «Я не з тих людей із форту Фаррелл, яких можна змусити замовкнути. Думаєш, я зберігатиму спокій, поки ти намагатимешся спалити дім старого? Його
обличчя побагряніло. «Ви звинувачуєте мене в підпалі, юначе? «
Давайте пом’якшимо це як спробу підпалу. Невдала спроба.
Він відкинувся на спинку крісла. «А чий будинок я б намагався спалити?» «
Не задоволений звільненням Макдугалла лише тому, що ти думав, що він тусувався не з тими друзями, ти. . . '
Він підняв руку. «Коли була ця так звана спроба підпалу? '
'Вчора ввечері.'
Він натиснув кнопку. «Відправте до мене мою дочку», — коротко сказав він у прихований мікрофон. — Містере Бойд, запевняю вас, я не підпалюю будинків. А якби я це зробив, вони б згоріли вщент і це була б не просто дурна спроба. Але повернемося до теми: чому вас зацікавив Джон Трінавант? «
Можливо, мене цікавить історія жінки, з якою я збираюся одружитися. Я сказав це під впливом імпульсу, але, подумавши, я не вважав, що це така вже й погана ідея.
Він пирхнув. — А... мисливець за долею.
Я посміхнувся. «Якби я був мисливцем за багатствами, я б спробував вкрасти вашу дочку. Але тоді я мав би мати міцніший шлунок».
Я не зрозумів, що він мав на це сказати, бо до кімнати увійшла Люсі Атертон. Маттерсон обернувся й подивився на неї. «Минулої ночі була зроблена спроба підпалити бунгало Макдугалла. Хто це зробив? «
Звідки я можу це знати? — сказала вона похмуро.
— Не бреши мені, Люсі, — різко сказав він, — ти ніколи не робила цього дуже добре.
Вона кинула на мене огидний погляд і знизала плечима. — Кажу тобі, що не знаю.
— Отже, ти не знаєш. Гаразд, хто віддав наказ, ти чи Говард? І не турбуйтеся про присутність Бойда. Ти скажеш мені правду, чуєш? «
Тоді добре, я це зробила», — вибухнула вона. «Тоді це здавалося чудовою ідеєю. Я знав, що ти хочеш, щоб Бойд пішов».
Маттерсон подивився на неї з недовірою. — А ти думав, що можеш позбутися його, спаливши бунгало Мака. Я народила недоумку. З усіх дурниць, які я коли-небудь чув… — Він простягнув руку й вказав на мене. «Він поставив собі за мету перешкодити компанії Matterson і вже погрожував Говарду. Думаєш, він втече через те, що в ньому бунгало? підпалюється? Вона
глибоко вдихнула. «Цей чоловік вдарив мене, батьку. ' Я посміхнувся. — Але тільки після того, як вона мене вдарила.
Маттерсон проігнорував мене. — Ти не надто стара, щоб мене бити, Люсі. Можливо, я мав дати тобі це набагато раніше. А тепер геть звідси до біса. «Він почекав, поки вона підійде до дверей. «І запам’ятайте, більше ніяких мистецтв. Я вирішу цю справу по-своєму».
Двері зачинилися.
«І, звичайно, ваш шлях законний», — сказав я.
Він подивився на мене тупими очима. «Усе, що я роблю, є законним. — Він дістав із шухляди чекову книжку. «Вибачте за бунгало Макдугалла, це не мій стиль. Наскільки масштабна шкода? Я
збирався сказати, що мені від нього нічого не потрібно, але вчасно згадав, що це я говорив із Клер про сентиментальність. Крім того, це були гроші Мака. «Тисячі доларів достатньо. Я додав: «А ще є питання про розбитий LandRover, яким я володію».
Він глянув на мене з-під сивих брів. — Не намагайся мене обдурити, — сказав він холодно. «Що це за історія?»
Я розповів йому, що сталося на дорозі в долину Кіноксі. «Говард наказав Вейстранду позбутися мене, і Вейстранд зробив це важко».
— Здається, я створив сім’ю мерзотників, — пробурмотів він. Він написав чек і кинув його через стіл. Вона коштувала 3000 доларів.
«Ви попередили свою дочку», — сказав я. — Чи не було б добре, якби ти теж це зробив, Говарде? Ще будь-які жарти з його боку, і він втратить свою красу, я подбаю про це. Маттерсон оцінююче глянув на мене. Ви могли б це зробити, це було б не так важко. У його голосі була зневага до власного сина, і на мить мені стало його мало не шкода. Він підняв трубку. «Дайте мені офіс Говарда в будівлі Маттерсона».
Він поклав руку на мундштук. — Я роблю це не заради Говарда, Бойде. Я втрачу вас, але це буде зроблено законно, і ви не станете мудрішим».
Зв'язок встановлено. «Говард? Уважно слухати. Залиште Бойда в спокої. Тримайся подалі від цього повністю, я розберуся з цим. Звичайно, він піде на дамбу, він має законне право бути на тій землі, але що йому там робити? Тому ви залишите його в спокої. зрозумів? І інше. Ви мали щось спільне з тією річчю минулої ночі з бунгало Макдугалла? Ти нічого про це не знаєш, просто запитай того ідіота твоєї сестри».
Він кинув телефон і пильно подивився на мене. «Задоволений? «
Звичайно. Я не шукаю проблем».
— Ти отримаєш, — пообіцяв він. Хіба що ви покинете форт Фаррелл. З вашим минулим не складе великих труднощів посадити вас у в'язницю. 'Я схилився над партою. — Які передумови, містере Меттер-сину? — тихо запитав я.
«Я знаю, хто ти», — сказав він, і його голос тріснув, як гравій. «Твоє нове обличчя мене не вводить в оману, Гранте. Ви добре відомі поліції своїми крадіжками, торгівлею наркотиками, нападами, і якщо ви навіть перетнете межу, поки будете у форті Фаррелл, я миттєво накажу, щоб ви пішли. Не розпалюй тут вогонь, Гранте. Залиште все як є, і вам нема чого боятися».
Я глибоко вдихнув. — Отже, ти приставляєш ножа до мого горла.
«Це завжди була моя політика, і я попереджаю лише один раз», — невблаганно сказав він.
— Отже, ви купили сержанта Гіббонса.
«Не кажи дурниць. Мені не треба купувати міліцію, вона вже на моєму боці. Гіббонс діятиме згідно з правилами, а ви просто маєте погану репутацію серед поліції.
Я дивувався, звідки він дізнався, що я був Грантом, і раптом я зрозумів, хто найняв приватного детектива, щоб розпитати про мене. Однак він би цього не зробив, якби його щось не хвилювало; він приховував щось інше, і це додало мені сміливості сказати: «Ти можеш бігти до блискавки». Я піду своїм шляхом».
— Тоді мені вас шкода, — похмуро сказав він. «Слухай, хлопче, тримайся подалі звідси. Не втручайтеся в справи, які вас не стосуються. Його голос мав якийсь дивний звук; з кимось іншим, я б подумав, що в ній є щось благаюче.
«Як мені повернутися до форту Фаррелл?» ' Я запитав. «Ваша дочка привела мене сюди, але я сумніваюся, що вона захоче мене повернути. Маттерсон холодно засміявся. «Вправа піде тобі на користь. Це всього п'ять миль».
Я знизав плечима і вийшов із кімнати. Я не користувався ліфтом, а спускався сходами. У великій залі нікого не було. Виходячи з дому, я відчував себе так, ніби мене звільнили з в’язниці, і, стоячи на сходах, я глибоко вдихнув. Меттерсони точно не були людьми, з якими вам було комфортно.
Континенталь Люсі Атертон все ще стояв там, де вона його залишила, і я побачив, що ключ запалювання всередині. Я сів і поїхав назад до форту Фаррелл. Вправа була б для неї ще кращою.
Я припаркував «Континенталь» перед будівлею Маттерсона, перерахував чек у банку «Маттерсон», а потім пішов забрати «Лендровер». Клеррі Саммерскілл сказала: «Я зробив цю люльку, містере Бойд, але вона коштуватиме вам ще п’ятнадцять доларів». Це може бути дешевше, якщо ви купите щось інше, що не набагато більше, ніж брухт. У мене є джип, який може вам підійти. Ви можете обміняти LandRover».
Я сміявся. «Скільки ви мені за це дасте? —
Містере Бойд, ви його зіпсували, — серйозно сказав він. «Мені потрібен він лише для тих кількох деталей, які все ще хороші, але я все одно дам вам хорошу ціну».
Ми почали обмінюватися, і зрештою я приїхав на джипі до бунгало Мака. Клер і Мак майже закінчили прибирання, але сморід гасу ще не зник. Я дав Маку 1000 доларів, і він здивовано на це подивився. 'Що це? «Совість», — відповів я і розповів йому, що сталося.
Він кивнув. «Старий Бик — нещадний виродок, але його ніколи не спіймають на незаконних вчинках. Чесно кажучи, я був трохи здивований тим, що сталося вчора ввечері».
— Цікаво, як він знав, що ти — Грант, — задумливо сказала Клер. «Він найняв детектива, щоб з’ясувати це, але суть не в цьому. Я хотів би знати ось що: чому він вважав за потрібне запитати про мене стільки років тому? Крім того, характер старого джентльмена також мене спантеличив».
'Що ви маєте на увазі? «
Дивіться, він виглядає як чесна людина. Можливо, він безжальний, як Чингісхан, і твердий, як цвях, але я вірю, що він чесний. Все, що він сказав, справило на мене таке враження. І тому я дивуюся, що така людина може приховувати».
«Він підняв тему шантажу», — сказала Клер. — Отже, ви хочете знати, чим його могли шантажувати.
— Яке у вас про нього враження, Мак? ' Я запитав.
Котрий? Так само. Я сказав, що його ніколи не впіймають на незаконних діях, і він ніколи не був. Зараз кажуть, що чоловік не може легально заробити стільки грошей, скільки він зібрав, але це лише розмови про ревнивих невдач. Можливо, він і справді чесний».
«Що він міг зробити, щоб шантаж став можливим?» «Я думав про це, — сказав Мак, — і мені краще сісти, тому що те, що я маю тобі сказати, може бути ударом по голові. Клер, налий води. Ми ось-ось готові до чаю».
Клер усміхнулася й налила води. Мак чекав, доки вона повернулася. «Це теж має відношення до вас», — сказав він. А тепер уважно слухайте обоє, бо це досить складно».
Якусь мить він вагався, наче не знав, з чого почати, але нарешті сказав: «Зараз люди зовсім інші, ніж були раніше, особливо молодь. Був час, коли можна було відрізнити багатого від бідного за тим, як він одягався, але це вже неможливо. І це, звичайно, стосується підлітків і студентів.
Тепер у тому розбитому Кадилаку було четверо людей, Джон Трінавант, його дружина та двоє молодих людей Френк Трінавант і Роберт Бойд Грант, обидва студенти. Френк був сином багатої людини, а Роберт був негідником, і це м’яко кажучи. Однак за одягом їх не відрізниш. Учні носять своєрідну форму. Ці двоє хлопців були одягнені в джинси та відкриті сорочки та зняли піджаки».
«Куди ти хочеш піти, Мак? — повільно запитав я.
«Добре, я більше не буду морочитися навколо даху. Як ви знаєте, що ви Рогерт Бойд Грант? Я
відкрив рота, щоб сказати це, і знову закрив його.
Він саркастично посміхнувся. «Тільки тому, що вам хтось сказав, а не на основі ваших власних знань».
«Як ви думаєте, він міг би бути Френком Трінавантом? — недовірливо запитала Клер.
«Це міг бути він. Слухай, я ніколи не дуже цінував усі ці психіатричні речі. Френк був хорошим хлопчиком, і ти теж, Бобе. Я дещо дізнався про Гранта, і мушу сказати, що в моєму житті я не стикався з більшою осічкою. Мені завжди здавалося неймовірним, що ти станеш Грантом. Ваш психіатр, Саскінд, зумів гарно все пояснити своїми міркуваннями про роздвоєність особистості, але я б не дав за це ні цента. Я вірю, що ти все той же Френк Трінавант. ти просто втратив пам'ять».
Я сидів там здивований. Через деякий час мій мозок знову почав працювати, і я сказав: «Саскінд ніколи б не зробив такої помилки, Мак».
'Чому ні? — спитав Мак. Пам'ятайте, йому сказали, що ви Грант. Ви повинні зрозуміти, як все сталося. Маттерсон ідентифікував тіла; він оголосив трьох мертвих тринавантами. Щодо Джона Трінаванта та його дружини, звичайно, не було місця для помилок, але, за його словами, мертвим хлопчиком був Френк Трінавант. ' Він пирхнув. «Я бачив фотографії цього тіла, зроблені поліцією, і не знаю, як він міг у цьому бути впевненим».
«Мабуть, були якісь можливості для ідентифікації», — сказала Клер.
Мак подивився на неї. «Я не знаю, чи бачили ви коли-небудь серйозну автомобільну аварію, аварію, яка супроводжувалася пожежею бензину. Боб тут був спалений до невпізнання, і він був живий. Інший хлопець був обгорілий і мертвий. Взуття було зірване з їхніх ніг, і ніхто не носив наручного годинника, коли їх знайшли. Їхні сорочки майже повністю згоріли, вони були в схожих штанях. Вони обидва були міцними хлопцями, приблизно однакового зросту».
— Це смішно, — сказав я. «Як я міг знати стільки про геологію, якби я не вивчав її, як Грант?» Мак
кивнув. Гарне запитання. 'Він нахилився і постукав мене по коліну. «Френк Трінавант також вивчав геологію».
«Ви справді хочете, щоб я повірив цій божевільній історії?» — огризнувся я. «Добре, вони обидва вивчали геологію. Вони знали один одного? —
Я так не думаю, — відповів Мак. «Грант навчався в Університеті Британської Колумбії, а Трінавант навчався в Бернабі. Але перш ніж я піду далі, скажи мені, Бобе, ти знаєш щось, що суперечить цьому припущенню? Чи можете ви надати переконливий доказ того, що ви Грант, а не Френк Трінавант? Я
думав про це, аж голова розболілася. Відколи Саскінд взяв мене під свою опіку, я знав, що я Грант, але лише тому, що мені так сказали. Тепер для мене було шоком виявити, що в цьому можна було сумніватися. І скільки б я не думав про це, я не міг нічого остаточно довести.
Я похитав головою. — Я не можу дати вам цього доказу.
«Це призводить до дивної ситуації», — сказав Мак. «Якщо ти Френк Трі’навант, то ти спадкоємець Джона, і це ставить Булл Маттер’сона у величезні неприємності. Тоді все питання цієї спадщини доведеться переглянути. Можливо, він буде доведений у суді, що він правий щодо цього варіанту, але все, що контролюють адміністратори, має бути передано вам, і тоді його фінансове жонглювання стане явним».
Мій рот відкритий. — Не поспішай, Мак. Не заходьмо зараз надто далеко».
"Я просто вказую на логічні наслідки", - сказав він. «Якщо ви Френк Трінавант і можете це довести, у вас є чималі гроші. Але ви пограбуєте Маттерсона частину його грошей, і йому це не сподобається. Не кажучи вже про те, що його затаврують шахраєм і йому пощастить залишитися поза в’язницею».
— Не дивно, що він не хоче, щоб ти був поруч, — сказала Клер.
Я потер підборіддя. «Мак, ти кажеш, що все сходить до впізнання тіл Маттерсоном. Як ви думаєте, він зробив це навмисно чи це була помилка? чи він правильно це визначив. На даний момент я не знаю нічого краще, ніж я Грант».
— Гадаю, він бажав смерті Трінавантам, — тихо сказав Мак. «Я думаю, що він скористався можливістю. Ви повинні пам'ятати, що той, хто вижив, був у поганому стані, і ви не повинні були прожити більше половини дня. Якби план Маттерсона провалився, якщо б ви продовжували жити як Френк Трінавант, це було б помилкою з його боку; зрозуміла помилка за даних обставин. Можливо, він сам не знав, хто такий, а хто інший, але він скористався своїм шансом і все склалося так, як він навіть не смів очікувати. Ви продовжували жити без пам'яті, і його ідентифікація ідентифікувала вас як Гранта.
«Він говорив про шантаж», — сказав я. — І з того, що ви мені зараз сказали, він мав усі підстави очікувати, що я шантажую його, якщо я Грант. Для когось на зразок Гранта це було б якраз до речі. Але чи шантажував би його Френк Трінавант? —
Ні, — негайно сказала Клер. «Він був не тим типом для цього. Крім того, відстоювання власних прав – це не шантаж».
«Ми ходимо по колу», — сказав Мак. «Якщо ти — Грант, ти не можеш шантажувати його, бо тоді тобі нічого не змусить його здатися. Але чому він говорить про шантаж? 'Він задумливо подивився на мене. — Я підозрюю, що одного разу він скоїв серйозний злочин, і ви стали його свідком. І тепер він боїться, що це стане відомо, бо це підірве основу його позиції.
«І що це був би за злочин? «
Ви розумієте, що я маю на увазі», — промовив Мак. «Не будемо ходити навколо куща. Назвемо це просто вбивством».
Після цього ми мало про це говорили. Останній висновок Мака був дещо далекосяжним, і не було сенсу переслідувати його, доки ми не отримаємо переконливих доказів. Однак це не означало, що ми перестали про це думати. Мак знайшов притулок у домашніх справах у бунгало й не сказав більше ні слова, але я помітив, що він постійно дивиться на мене; Нарешті мені набридли його недомовлені запитання, я сів біля струмка. Клер взяла джип і поїхала до форту Фаррел під приводом того, що їй потрібно купити нові ковдри та матраци для Мака.
Мак поставив мене перед найбільшою проблемою, яку я коли-небудь знав у своєму житті. Я згадав ті дні, коли відродився в едмонтонській лікарні, і шукав якийсь ключ до моєї особистості, наче ніколи раніше цього не робив. Я не знайшов нічого, що могло б привести до будь-якого позитивного висновку, і я лише дійшов висновку, що щодо мого минулого тепер є дві можливості. З них двох я віддав перевагу своєму минулому як Френк Трінавант; Я достатньо наслухався про Джона Трінаванта, щоб пишатися таким батьком. Якби виявилося, що я Френк Трінавант, стосунки Клер зі мною, звичайно, ускладнилися б.
Я кинув камінь у воду й мимохідь поцікавився, наскільки близькими були стосунки між Френком і Клер і чи можуть ці стосунки бути можливою перешкодою для шлюбу. Мені не здалося.
Мак сказав вбивство, і з цим коротким і жахливим словом ми застрягли. Ми обговорювали цю можливість у розпливчастих виразах, але, з точки зору Маттерсона, це нас ні до чого не привело. У нього було алібі, алібі, за яке міг поручитися сам Мак.
Я переглянув усі можливості та ймовірності, думаючи про Ґранта та Трінаванта як про двох молодих людей, яких я знав у далекому минулому, але які не мали мені жодних стосунків. Це була техніка, якій мене навчив Саскінд, щоб не вплутуватися в проблеми Гранта. Звичайно, це ні до чого не призвело, і я кинув, коли Клер повернулася.
Тієї ночі я знову спав у лісі, тому що Клер ще не поїхала в долину Кіноксі, а в бунгало було лише дві кімнати. Знову мені приснився сон, і сяючий сніг потік ріками крові, і почувся жахливий звук, ніби сама земля розколювалася на шматки. Я прокинувся, і мені здалося, що холодне нічне повітря застрягло в горлі. Через деякий час я розпалив вогонь; Я зварила каву й випила її, дивлячись на бунгало, там усе ще горіло світло, а це означало, що хтось ще не спав, хоча ніч майже минула».
OceanofPDF.com
Розділ 7
ТОДІ ПЕРШИЙ РАЗ НЕ БАГАТО СТАЛОСЯ. Я НІЧОГО НЕ ВЖИВАВ проти Булла Маттерсона, і Макдугал не тиснув на мене. Напевно, він розумів, що мені потрібен час, щоб розібратися з проблемою, яку він мені поставив.
Клер пішла до свого бунгало в долині Кіноксі, і перед тим, як вона пішла, я сказав: «Можливо, вам не слід було заважати мені оглядати вашу землю». Я міг би зробити важливе відкриття — марганець чи щось подібне — досить важливе, щоб запобігти затопленню вашої землі».
Уявіть, якби ви зараз знайшли щось, що мало б значення, повільно запитала вона.
Можливо, якби знахідка була достатньо великою. Тоді уряд міг би віддати перевагу видобутку корисних копалин, а не дамбі, це забезпечило б більше людей роботою».
Чому б тобі все-таки не приїхати і не дослідити країну? 'Вона посміхнулася. «Бій в останньому окопі».
— Добре, — сказав я. Дайте мені кілька днів, щоб зібратися. Я пішов шукати, але не біля дамби. Попри запевнення Меттерсона, що мені нема чого боятися, щось може статися, скажімо, між мною та Джиммі Вейстрандом або між мною та тими водіями, якщо я їх зустріну, — і я не хотів жодних проблем, доки мені все не стане ясно . Тож я шукав коронний маєток у західному напрямку, але я не шукав нічого особливого, і я був там лише наполовину.
Через два тижні я повернувся до форту Фаррелл і так і не зміг дійти остаточного висновку. Я багато мріяв, і це мені не принесло користі.
Сни змінили характер і стали страшно реалістичними — обпалені тіла, розкидані по крижаній рівнині, тріск полум’я, що червоніє сніг, і деренчання, що мучило вуха. Коли я повернувся до бунгало Мака, я був дуже засмучений.
Він хвилювався за мене. «Мені шкода, що я це зробив з тобою, хлопче. Можливо, я мав залишити це при собі. — Ви мали рацію, — серйозно сказав я. «Це справді вплинуло на мене, але я можу з цим впоратися. Звичайно, це шок, коли ти дізнаєшся, що можеш зробити вибір щодо свого минулого».
— Я був ідіотом, — коротко сказав Мак. «Десять хвилин роздумів і десять центів розуміння, і я повинен був знати краще. Я постійно звинувачую себе, відколи відкрив свій великий рот. ' 'Забудь це. «Але ти не забудеш. ' Він зробив паузу. «Якби ти пішов зараз і залишив усе як є, я б не звинувачував тебе, синку. Я б не звинувачував вас, як півтора роки тому. «Я не буду цього робити. Надто багато сталося. Бик Маттерсон намагався мене налякати, і це дало зворотний ефект. А є й інші речі. ' Він різко подивився на мене. «Ти ще не змирився з собою. Чому б тобі не піти подивитися на землю Клер, як ти їй обіцяв. вам потрібно більше часу. «Він не підходив на роль Купідона, але мав добрі наміри і насправді був непоганою ідеєю. Тому через кілька днів я поїхав на джипі в північну частину долини Кіноксі. З часу моєї останньої поїздки дорога не покращилася, і коли перед очима з’явилося велике бунгало, я втомився більше, ніж був би, якби пройшов усю відстань. Вейстранд підійшов повільно, жорстко, щоб привітати мене, і я запитав: «Міс Трінавант тут, містере. «Вона гуляє лісом», — коротко сказав він. «Ти залишаєшся?» Ненадовго Він кивнув, але нічого не сказав. «Я ще не бачив вашого сина, тому я ще не зміг передати ваше повідомлення». Він знизав плечима. «Це мало б великої різниці, чи не ви з'їсти щось? Мені цікаво, а чи не потрапив у тебе ведмідь?» Я подивився на шрами і блискучу шкіру на своїх грудях. «О», — це все, що він сказав, але через мить він пішов, а я продовжив рубати дрова.
На заході сонця Клер повернулася з лісу і, здавалося, була рада мене побачити. Вона хотіла знати, чи Маттерсони щось зробили, але вона лише кивнула, коли я сказав, що жодна сторона нічого не робила.
Ми їли у великому бунгало, і вона розпитувала мене про геологічні дослідження. Тож після обіду я дістав державну картку й пояснив їй, що я збираюся робити і як я збираюся це робити. «Чи великий шанс, що ти щось знайдеш?» вона запитала.
— Боюся, мені не слід судити з того, що я бачив на Маттерсонленді на півдні. Але, звичайно, завжди є шанс; Важливі знахідки були зроблені в найдивніших місцях. Я досліджував цю тему трохи глибше і закінчив спогадами про Північно-Західні території.
Раптом Клер сказала: «Чому б тобі не повернутися, Бобе?» Чому б вам не залишити форт Фаррелл? Це не принесе тобі жодної користі».
«Ти третя особа, яка просить мене піти. Маттерсон, Макдугал, а тепер і ви».
«Мої причини можуть бути такими ж, як у Мака, але не згадуйте мене разом із Маттерсоном».
— Я розумію, Клер. Вибачте. Але я не піду,
мабуть, почула з мого голосу, що я прийняв рішення, і не стала наполягати. Натомість вона запитала: «Чи можу я піти з вами, поки ви будете робити це дослідження?» '
'Чому ні? Це твоя країна. Ви можете уважно стежити за мною, щоб я не пропустив складні частини».
Ми домовилися піти рано, але насправді наступного ранку ми не пішли занадто рано. По-перше, я проспав, що я рідко роблю. Вперше за майже три тижні я спав спокійно і без снів; Я прокинувся бадьорим, але дуже пізно. Клер сказала, що не має духу розбудити мене, і я не надто палко протестував. Через цю затримку ми ще не встигли виїхати, як раптово з’явилися несподівані та небажані відвідувачі.
Я був у своїй кімнаті, коли почув вертоліт, а трохи пізніше я побачив, як літак плавно приземлився на відкритому просторі за бунгало. Говард Маттерсон і Доннер вийшли, і я побачив, що Клер йде до них. Флюгер перестав обертатися, і пілот теж вийшов; Отже, ви були розчаровані тим, що Меттерсон планував залишитися більше ніж на кілька хвилин.
Здавалося, точилася сварка. Говард говорив безперервно, а Доннер час від часу робив свій скупий внесок. Клер стояла з прямим обличчям і відповідала лише односкладово. Нарешті Говард показав на бунгало, і Клер знизала плечима. Вони зникли з поля зору, і я почув їхню розмову у великій вітальні.
Я думав, чи варто мені туди йти, але потім сказав собі, що я не маю до цього нічого спільного. Клер знала ціну деревини на її землі, і я знав, що вона не дозволить Говарду вмовити її на це. Я продовжив пакування.
Я почув гуркітливий голос Говарда та світліший, безбарвний голос Доннера. Здавалося, Клер не говорила багато, і те небагато, на що я сподівався, складалося переважно з «Ні». Через деякий час у двері постукали, і вона увійшла. «Ви не хочете приєднатися до нас?» Вона стиснула губи, і на її щоках я побачив рум’янець, який раніше вважав попереджувальним сигналом.
Я пішов за нею у вітальню; Говард скривився і почервонів, побачивши мене. «Що він тут робить? ' запитав він.
«Що ти маєш до цього відношення? — запитала Клер. Вона вказала на Доннера. — Ви привели свого бухгалтера. Це мій порадник. Вона обернулася до мене і сказала крижаним тоном. «Вони подвоїли свою пропозицію. Тепер вони хочуть дати півмільйона доларів за загальні права на вирубку п’яти квадратних миль моєї землі».
«Ви зробили зустрічну пропозицію? ' Я запитав. «П'ять мільйонів доларів».
Я посміхнувся їй. — Будь розсудливою, Клер. тоді Маттерсони нічого не заробили б. Я не хочу пропонувати вам розділити різницю, але мені здається, що відбувся б продаж, якби ви відняли їхню пропозицію від вашої. 4,2 мільйона».
— Смішно, — сказав Доннер.
«Чому смішно? — кинула я на нього. — Ти добре знаєш, що хочеш грати тут у підступну гру.
«Ти тримайся подалі від цього. Говард був розлючений.
— Я тут на запрошення, Говарде, — сказав я, — і це більше, ніж ти можеш сказати. Мені шкода, що я помітив ваші шахрайства, але це просто так. Ви знаєте, що дванадцять років на цій землі нічого не рубали, і знаєте, скільки вона дасть стиглої деревини. Ви хотіли б мати багато таких великих дерев на своїй пилорамі. Я вважаю, що це розумна зустрічна пропозиція, але ви, звичайно, можете відмовитися від її прийняття».
— Звичайно, ми не будемо це обговорювати, — сказав він здавленим голосом. Ходімо, Доннер.
Я сміявся. — Твій батько буде цим задоволений; знайти. Я думаю, що це розріже тебе на шматки, Говарде. Я не думаю, що він коли-небудь зупиняв транзакцію через жадібність».
Цей коментар вразив голову. Він подивився на Доннера й запитав: «Ви не проти, якщо ми поговоримо наодинці?»
— Давай, — сказала Клер. «На вулиці достатньо місця».
Вони вийшли на вулицю, і Клер сказала: «Сподіваюся, ти правий». Я правий, але Говард може бути впертим. Я думаю, що він людина, яка не хоче відхилятися від обраного курсу. Він не податливий, а податливість для бізнесмена дуже важлива. Я боюся, що він зробить дурницю».
'Що ви маєте на увазі? «
Він так налаштувався на отримання тут величезного прибутку, що міг бути сліпим до розумної транзакції, і я не вірю, що Доннер може його контролювати. Це цілком може зіпсувати ситуацію. Ви б хотіли залишити торг мені? '
Вона посміхнулася. — Здається, ти знаєш, що робиш.
'Може бути. Але найбільші транзакції, які я робив, були з дилерами вживаних автомобілів. Я ніколи раніше не торгувався мільйонами».
«Я теж. Але якщо те, що я чув про дилерів вживаних автомобілів, є правильним, ви добре засвоїли урок. Спробуйте уявити Говарда в ролі Клеррі Саммерскіл».
«Це образа для Клеррі.
Говард і Доннер повернулися. Говард весело сказав: «Я вважаю, що зараз ми можемо дійти згоди. Я забуду образи, нанесені на мене Бойдом, і зроблю тобі нову пропозицію, Клер. Я знову подвою і зроблю мільйон доларів, я справді не можу зробити кращої пропозиції».
Вона кинула на нього холодний погляд. «Чотири з половиною».
— сказав Доннер своїм розміреним тоном. — Ви надто негнучкі, міс Трінавант.
— А ти надто слизький, — сказав я. Я посміхнувся Говарду. «У мене є пропозиція. Давайте запросимо Таннера з лісової служби, щоб провести незалежну оцінку. Я впевнений, що Клер дотримуватиметься тієї суми, яку він назвав, якщо ти цього хочеш».
Я нітрохи не хвилювався, що Маттерсон візьметься за це, а він цього не зробив. Його голос нагадував ламання крижин: «У нас немає часу на дурниці. Дамба майже готова, шлюзи закриють протягом двох тижнів. Менш ніж через чотири місяці цю країну затопить, і ми повинні вивезти деревину раніше. Це робить маржу дуже малою, і мені знадобиться кожен чоловік, якого я можу отримати, щоб бути готовим вчасно, навіть якщо ми почнемо зараз».
«Тоді закінчуй справу зараз же», — сказав я. «Зробіть розумну пропозицію. — Він кинув на мене погляд, сповнений сильної огиди. «Хіба ми не можемо бути розсудливими, Клер, — благав він. «Чи не можемо ми поговорити без цього хлопця?»
«Я вважаю, що Боб почувається добре. — Півтора мільйона, — швидко сказав Доннер. — Чотири з половиною, — незворушно сказала Клер. Говард здійняв галас, наче його нудило від угоди, і Доннер сказав: «Ми піднімаємося все вище й вище, міс Трінавант, але ви нічого не робите, щоб нам догодити».
«Тому що я знаю ціну свого майна».
«Добре, Доннер, — сказав я, — ми трохи підійдемо до вас. Скажімо, чотири з чвертю. Яка ваша зустрічна пропозиція? —
Прокляття, — сказав Говард. — Чи має він право вести переговори від вашого імені, Клер? —
Вона подивилася йому прямо в очі. 'Так.'
— Але ти не думай, що я веду переговори з якимось бідним геологом, якого можна повернути, не випавши з його кишені жодного долара. «Тоді продаж буде скасовано», — сказала вона, підводячись. «У нас ще є деякі справи, тож вибачте. Я ніколи не захоплювався нею більше, ніж у той момент; вона повністю вірила в навички ведення переговорів людини, яку ледь знала. Однак я спітнів.
— поспішно втрутився Доннер. «Давайте не робити нічого поспішного. — Він штовхнув Говарда. «Ми можемо зібратися разом. Ти просив мою зустрічну пропозицію, Бойд. Ось два мільйони і ні цента більше».
Доннер здавався дуже спокійним, але Говард був на межі вибуху. Ілій приїхав сюди, розраховуючи отримати за півмільйона статок у п’ять мільйонів доларів, і тепер, коли настала його черга тиснути, йому це зовсім не сподобалося. Проте я на мить замислився, чи не роблю я помилки. Моя оцінка була заснована на моїх власних розрахунках, які могли бути хибними, оскільки я нічого не знав про деревину, і на словах старого Вейстранда, чоловіка, який виконував різну роботу в бунгало. Я відчув, як піт тече по спині, коли сказав: «Ми не будемо це обговорювати».
— вибухнув Говард. — Добре, — вигукнув він. «Ми припинимо це робити. Ходімо звідси, Доннер. Клер, ти маєш ідіота за радника. Бойд навряд чи міг порадити людині, яка заблукала в пустелі, як напитися води. Якщо ви хочете почути нашу остаточну пропозицію, ви знаєте, де мене знайти».
Він рушив до дверей. Я подивився на Доннера, який, очевидно, не хотів йти, і тепер я знав, що все-таки мав рацію. Доннер був готовий до подальших переговорів і, отже, до нової пропозиції, але Говарда він уже не контролював, як я боявся. Говард, поза собою від люті, не дозволив йому пройти через це, і те, чого я боявся, мало статися.
«Тепер нам пора почати говорити один з одним, як дорослі», — сказав я. — Принеси Вейстранд сюди, Клер.
Вона здивовано глянула на мене, але слухняно вийшла на вулицю, і я почув, як вона його кличе. Говард також зупинився й невпевнено подивився на мене, а Доннер задумливо дивився на мене.
Ґар повернувся, і я сказав: «Я попереджав тебе, Говарде, що твій старий цього не дуже оцінить». Якщо ви відмовитеся від хорошої торгівлі, яка приносить пристойний прибуток, він, ймовірно, більше не дозволить вам бути босом компанії Matterson. Що ти скажеш, Доннер? Донер
скупо посміхнувся. «Що ти очікуєш від мене? «Візьми ручку й папір», — сказав я Клер. «Напишіть Булу Маттерсону листа, пропонуючи йому права на рубку за чотири з чвертю мільйони. Він поторгується до чотирьох і отримає ще один мільйон прибутку. І скажіть йому, що ви краще будете мати справу з чоловіком, ніж з хлопцем. Вейстранд може передати листа сьогодні».
Клер підійшла до письмового столу й сіла. Я думав, що Говард збирався напасти на мене, але Доннер схопив його за куртку і зупинив. Вони відійшли в куток, і Доннер наполегливо прошепотів. Я міг приблизно здогадатися, що він сказав. Якби лист колись дійшов до Була Маттерсона, Говард визнав би, що не зміг впоратися з великою транзакцією. Судячи з того, що я бачив, старий джентльмен і так не дуже думав про свого сина і навіть віддав йому Доннера в няню. Булл Маттерсон ніколи б не пробачив Говарду те, що він дозволив втекти мільйону доларів.
Увійшов Вейстранд, і Клер підвела очі. — Я хотів би, щоб ти відніс листа до форту Фаррелл, Метью.
Шепіт по всій кімнаті став голоснішим, і нарешті Говард знизав плечима. — Хвилинку, міс Трінавант, — квапливо сказав Доннер. Він звернувся безпосередньо до мене, і більше не було жодних припущень про те, що я не кваліфікований для ведення переговорів. «Ви мали на увазі, що погодитеся на чотири мільйони?»
«Міс Трінавант погодиться на це».
Він на мить стиснув губи. «Добре. Я уповноважений погодитися з цим. — Він дістав із кишені бланк контракту. — Нам просто потрібно заповнити суму й отримати підпис міс Трінавант у присутності свідків.
«Я нічого не підпишу, поки мій адвокат не подивиться», — холодно сказала вона. — На це вам доведеться почекати.
Донер кивнув. Він не очікував нічого іншого; це цілком відповідало тому, як працював його розум. — Тоді, будь ласка, якомога швидше. «Він дістав ручку і написав щось на порожньому місці посередині контракту. Тоді він сунув перо Говардові в руку. Говард вагався, але Доннер сухо сказав: — Я краще підпишу.
Говард стиснув губи й підписав своє ім’я на папері. Він випростався й простяг до мене тремтячий палець. «Зверніть увагу, Бойд, зверніть увагу. Ти більше ніколи не зробиш зі мною нічого подібного, ніколи більше».
Я посміхнувся. «Якщо тобі це втішає, Говарде, дозволь мені сказати тобі, що у тебе не було жодного шансу. ти мав петлю на шиї з самого початку. По-перше, ми точно знали, що маємо, а по-друге, мені знадобилося багато зусиль, щоб змусити Клер продати; їй було байдуже, продала вона чи ні, і це величезна перевага в переговорах. Але ти цього хотів, ти мав це мати. твій старий не хотів би мати нічого спільного зі стрибком».
«Ви всі бачите, що я підписуюся як свідок містера Маттерсона», — сказав Доннер. Після підписання він кинув договір на стіл. «Тоді все».
Говард швидко розвернувся й вийшов із кімнати, не сказавши жодного слова, а за ним і Доннер. Клер повільно розірвала написаного нею листа на шматки й подивилася на Вейстранда. — Тобі не обов’язково йти до форту Фаррелл, Метью.
Вейстранд човгав ногами й ліниво всміхався. — Здається, про вас добре доглядають, міс Клер. ' Він ласкаво кивнув мені і пішов.
У мене тремтіли коліна, і я сів. Клер поважно сказала: «Ви виглядаєте так, ніби вам потрібно випити. «Вона пішла до бару і повернулася з дзвоником віскі, який міг би збити слона. «Дякую, Боб».
«Я не думав, що це спрацює», — сказав я. «Я думав, що зіпсую все. Коли Говард хотів піти. . . Я похитав головою. 'ти шантажував його. Він боїться свого батька, і ти скористався цим, щоб шантажувати його».
«Він просив це, він жахливо намагався вас обікрасти. Звичайно, Старий Бик ніколи не дізнається і буде радий своєму мільйону. Я подивився на неї. «Що ти збираєшся робити зі своїми чотирма мільйонами? '
Вона засміялася. «Тепер я зможу сам фінансувати розкопки, але раніше мені потрібно дещо домовитися. Мені не сподобався
коментар Говарда про бідного геолога.
«Ти зробив більше, ніж я міг зробити. Я не міг так обдурити Говарда. Я не хотів би грати з тобою в покер, Бобе Бойде. ви безперечно заслуговуєте на відсоток за своє посередництво».
Я про це не думав. — Давайте подивимось на це з точки зору бізнесу, — сказала Клер. «Ви зробили роботу, і вам за це платять. Що б ви сказали про двадцять відсотків? «
Боже милий, це занадто. Десять відсотків. 'Я бачив блиск в її очах.
«Ми розділимо різницю. П'ятнадцять відсотків, і ви це приймаєте. Я зробив довгий ковток віскі і ледь не задихнувся, коли до мене дійшло, що я щойно заробив 600 000 доларів.
Як я вже згадував, того ранку ми вирушили пізно й не зайшли далеко, коли зупинилися, щоб щось поїсти. З того, як Клер розводила вогнище, я міг зрозуміти, що вона знала, що робити в лісі, він був достатньо великим для цієї мети, але нічого більшого, і не було ніякої небезпеки, що він може розпалити лісову пожежу. «Як ви отримали Waystrand? ' Я запитав.
«Метью? Він працював у дядька Джона. Він був хорошим дроворубом, але потрапив у нещасний випадок.»
«Це він мені сказав».
«Йому було дуже важко», — сказала Клер. «Його дружина померла приблизно в той же час; Думаю рак. У будь-якому разі, він мав виховувати хлопчика, і дядько Джон попросив його виконувати різну роботу по дому в Лейксайді. Розумієте, він більше не міг працювати дроворубом».
Я кивнув. «То ви більш-менш взяли верх? ' 'Справді. Він доглядає за бунгало, коли мене немає. ' Вона насупилася. «Мене дратує, що Джиммі став таким некерованим. Він і його батько сильно посварилися, і Джиммі пішов працювати в Matterson Company. «Мені здається, що саме тому вони влаштували бійку. Робота була винагородою для Джиммі. Нагорода за те, що він розповів Говарду про мене».
Вона почервоніла. — Ви маєте на увазі ту ніч у бунгало? «
Мені потрібно домовитися з Джиммі про це та ще про щось інше. Я розповів їй про свою поїздку між двома вантажівками.
'тебе могли вбити! —
Так, але це було б випадковістю. ' Я посміхнувся. Булл Маттерсон заплатив як джентльмен. У мене зараз є джип. Я витягнув геологічні карти місцевості й пояснив, що збираюся робити. Вона з розумінням поставилася до вас і сказала: «Це не дуже відрізняється від того, як ви вирішуєте, де ви будете копати археологічні залишки». ти просто покладаєшся на інші підказки».
Я кивнув на знак згоди. «Цей район називається жолоб Скелястих гір. Там відбувається зсув земних шарів. Однак не думайте, що ви бачите, що щось рухається; це те, що рухається неймовірно повільно. У всякому разі, за таких обставин щось все одно випливає на поверхню, і ми можемо щось знайти, навіть якщо колишній не був нічим на землі Маттерсона. Ми повинні йти просто до початку долини».
Це було недалеко, не більше десяти миль, але ми були дуже втомлені, коли дісталися туди. По дорозі я нічого не знайшов, але нічого й не очікував. Ми дотримувались більш-менш прямої лінії та здійснювали фактичне дослідження на зворотному шляху, рухаючись зигзагами з одного боку долини на інший. Так легше.
Було темно, коли ми розбили табір. Місяця не було, і моторошне світло виходило від багаття, яке весело потріскувало і весело світило. За вогнем було чорне ніщо, але я знав, що там був океан дерев — ялиці, сосни, хвойних дерев, віргінського кедра — усі вони мали комерційну цінність. «Скільки у вас тут землі? ' Я запитав.
«Майже п'ять тисяч гектарів. Дядько Джон залишив це мені».
«Можливо, варто відкрити власну невелику пилораму. у вас тут багато зрілої деревини, яку потрібно зрубати».
«Мені довелося б відправити деревину сухопутним транспортом із Маттерсона. Це неекономно, якщо мені доведеться робити весь цей обхід. Я подумаю про це.»
Я дозволив їй подбати про їжу, а я зрізав ялинові гілки для грядок, по одній з кожного боку вогню. Вона підтримувала вогонь і тримала сковорідки ледь зайвим рухом, і я бачив, що мені мало чого вчитися в цьому відношенні. Невдовзі мої ніздрі наповнив смачний запах гашишу, і вона крикнула: «Іди їж».
Подаючи мені тарілку гашишу, сказала вона, усміхаючись. — Не така добра, як та качка, яку ти мені подав.
«Це теж чудово. Але, можливо, завтра ми зможемо взяти трохи свіжого м’яса».
Ми тихо сиділи, їли, розмовляли і пили каву. Клер понишпорила в рюкзаку й витягла флакон.
Я вагався. Я не звик пити під час моїх досліджень не з якихось високих принципів, а тому, що я все одно не міг носити з собою багато алкоголю, тож волів нічого з собою не брати. Але статок не заробляєш кожен день, і тому я сказав: «Невеликий ковток буде добре».
Це був прекрасний вечір. Навіть влітку в північно-східній частині Британської Колумбії не буває багато теплих вечорів, але це був один із м’яких вечорів, сповнених ароматів і з зірками, прикритими легким серпанком. Я пив свій віскі маленькими ковтками, і з запахом дров і димним смаком віскі на моєму язику я відчував себе повністю розслабленим. Можливо, мати дівчину поруч зі мною якось пов’язана з цим; Ви не зустріли багатьох із них там, де я зазвичай таборував, і коли я зустрічав, вони мали пласкі носи, широкі вилиці, чорні зуби та пахли прогірклим маслом, смачним для інших ескімосів, але не найменш привабливим для мене.
Я розстібнув ґудзик на сорочці, щоб повітря циркулювало, і витягнув ноги. «Я б не хотів мати інше життя, ніж це», — сказав я.
— Зараз ти можеш робити все, що завгодно, — сказала Клер.
«Все, що я хочу? так, це правда. «Я ще не дуже думав про гроші; я ще не розумів, що можу назвати себе заможною людиною.
'Що ти збираєшся робити? вона запитала.
Я мрійливо відповів: «Я знаю регіон на північ від стіни Великого Невільничого озера, хтось із невеликими грошима, достатніми для фінансування ретельної розвідки, мав би шанс отримати багату знахідку. Але магнітометричну зйомку треба було б провести, а для цього потрібен літак, а краще гелікоптер, а тому потрібні гроші.
«Але ти тепер багатий. У будь-якому випадку це будете ви, щойно транзакція буде завершена. Ти матимеш більше, ніж я успадкував від дядька Джона, а я ніколи не вважав себе особливо бідним».
Я подивився на неї. «Я просто сказав, що не хочу мати іншого життя. У вас є ваша археологія, я маю свою геологію. І ви добре знаєте, що ми не робимо це, щоб згаяти час. 'Вона посміхнулася. «Я вважаю, що ви маєте рацію. Вона подивилася на мою відкриту сорочку. «Той шрам там... на грудях... це...? '
'Нещасний випадок? Так. У місцях, які зазвичай непомітні, вони не так стурбовані пластичною хірургією».
Вона повільно простягнула руку й торкнулася кінчиками пальців моїх грудей. — Клер, ти знала Френка Трінаванта. Я знаю, що в мене немає його обличчя, але якщо я Френк, у мені має залишитися щось від нього. Ви нічого його не бачите? Її
обличчя набуло навіженого виразу. — Не знаю, — сказала вона нерішуче. «Це було так давно, і я був таким молодим. Я покинув Канаду, коли мені було шістнадцять, а Френку двадцять два; він ставився до мене як до своєї молодшої сестри, і я ніколи його не знав. Вона похитала головою і повторила: «Я не знаю».
Вона провела кінчиками пальців по шраму, а я обняв її за плечі й притягнув ближче до себе. — Не хвилюйся, — сказав я. «Це насправді не має значення».
Вона посміхнулася і прошепотіла: «Ти маєш рацію. Це не має значення, це не має жодного значення. Мені байдуже, хто ти і звідки. Я знаю лише те, що ти Боб Бойд.
Ми пристрасно поцілувалися, її рука прослизнула під мою сорочку, і вона притягнула мене ближче до себе. Почулося шипіння та тріск, коли половину фляги доброго віскі було кинуто у вогонь, і велике жовто-блакитне полум’я піднялося до неба.
Того вечора я сонно сказала: «Ти важка жінка, ти змусила мене нарізати вдвічі більше ялинових гілок, ніж нам потрібно».
Вона штовхнула мене під ребра й підповзла ще ближче до мене. «Я можу тобі щось сказати?» — задумливо сказала вона.
'Що? «
Ти пам’ятаєш той час, коли ти спав у бунгало, коли я попереджав тебе не жарти?» «
Так... я це пам’ятаю».
«Я мав вас попередити. Якби я цього не зробив, я б пропав».
Я відкрив одне око. «Справді? '
Так. Ти розумієш, що ти величезний чоловік, Боб Бойд? Можливо, занадто багато для мене. Відтепер ти не повинен випромінювати стільки мужності в оточенні інших жінок. «Не будь дурним».
"Я мав це на увазі."
Через кілька хвилин вона запитала: «Ти прокинувся?» 'Угу.'
«Ти не подумаєш, що я дурень, якщо я тобі щось скажу?» — Це залежить від того, що ви мені скажете.
На мить запала тиша, а потім вона сказала: «Ти заробив ці гроші і ніколи їх не забудеш». Я радий, що ти заслужив це з іншої причини. «Яка причина? — спитав я сонно.
«Ти страшенно гордий. Можливо, вас збентежили мої гроші, і ви навіть пальцем не поворухнули. Але тепер у вас є власні гроші. . . '
Дурниця. Що це зараз? Я хочу це все. ' Я притягнув її ближче до себе. «Я хочу все, що ти маєш».
Вона тихо скрикнула і повернулася до мене. Нарешті, незадовго до того, як світанок, що наближався, освітив небо, вона заснула, поклавши голову на моє плече та стиснувши руку на моїх грудях.
Дослідження, яке я розраховував завершити за чотири дні, зайняло чотирнадцять днів. Ми насолоджувалися медовим місяцем до того, як одружилися, але є й інші, які роблять це, і це не найбільший злочин у світі. Я знаю лише те, що це був найщасливіший час у моєму житті.
Ми говорили і просто продовжували говорити. Якщо двоє людей хочуть добре пізнати один одного, їм потрібно дуже багато слів, хоча для найважливіших речей вони зовсім не потрібні. До кінця тих двох тижнів я знав про археологію багато чого, чого раніше не знав, а вона знала достатньо про геологію, щоб зрозуміти, що дослідження було провалом.
Однак нікого з нас це не хвилювало. Останні три дні ми провели біля невеликого озера, яке знайшли між схилами пагорбів. Ми розбили табір біля води й плавали щоранку та вдень, не турбуючись про купальні костюми, потираючи одне одного теплим і сухим, коли виривали з води, тремтячи. Вночі, в лісовій тиші, ми тихо розмовляли, здебільшого про себе та про те, що збираємось робити з рештою життя. А потім ми присвятили себе любові.
Проте всьому колись приходить кінець. Одного ранку вона задумливо сказала: «Метью, мабуть, збирається вислати рятувальну групу». Ти знаєш, як довго нас не було? '
Я сміявся. «Метью буде мудрішим. Думаю, тепер він мені довіряє. Я потер підборіддя. «Але, можливо, нам варто повернутися».
Так, — сказала вона похмуро.
Ми мовчки розбили табір і спакували спорядження. Коли я допомагав їй з рюкзаком, я сказав: «Клер, ти ж знаєш, що ми не можемо одружитися відразу, чи не так?» '
'Чому ні? — здивовано спитала вона.
Я штовхнув камінь. «Це було б нечесно. Якщо я вийду за тебе заміж і залишуся тут, щось може спалахнути, і це зашкодить тобі. Якщо це має закінчитися, краще це зробити до того, як ми одружимося».
Вона відкрила рот, щоб заперечити мені, що вона з радістю зробила, але я змусив її замовкнути. «Зескінд може мати рацію», — сказав я. «Якщо я надто глибоко копнусь у своє минуле, я можу збожеволіти. І тоді я не хочу, щоб ми одружилися».
Вона на мить подумала, а потім запитала: «Якщо я погоджуся, що ти плануєш робити?» «
Я маю намір повністю відкрити це питання до того, як ми одружимося. Тепер мені є за що боротися, окрім себе. Якщо я пройду благополучно, ми одружимося. Якщо ні, жоден із нас не зробив непоправної помилки».
«Я не знаю нікого розумнішого за вас, — тихо сказала вона, — я готова на це покластися».
«Але не я. Ти не знаєш, що це таке, Клер: не мати минулого або мати два минулих. Це повністю випорожнює людину. Мені потрібно знати, і я повинен скористатися нагодою, щоб дізнатися. Саскінд сказав, що це може, може, розколоти мене, і я не хочу, щоб ти був у цьому надто замішаний».
«Але я вже надто залучена», — вигукнула вона.
«Не так сильно, як якби ми були одружені. Якби ми були одружені, я міг би вагатися, якби вагання були фатальними. Я б не став сильно бити, якби міг виграти ударом. Я б не ризикував, якби ризик був необхідним. Я б надто багато думав про тебе. Дай мені місяць, Клер, не більше місяця».
— Добре, — сказала вона тихим голосом. 'Місяць. Але ні дня більше».
Ми дісталися її бунгало пізно ввечері, втомлені та трохи
розгублені. Того дня ми мало говорили один одному. Метью Вейстранд підійшов до нас, усміхнувся Клер і кинув на мене різкий погляд. — Я розпалив вогонь, — грубо сказав він.
Я пішов у свою кімнату і з полегшенням скинув рюкзак. Поки я перевдягався в штани та чисту сорочку, Клер віддалася довго втраченому задоволенню теплої ванни. Я підійшов до котеджу Метью і побачив, що він курить біля вогнища. — Я скоро піду, — сказав я. — Добре дбай про міс Трінавант.
Він похмуро подивився на мене. — Думаєш, їй це потрібно більше, ніж зазвичай? '
'Може бути. 'Я сів. — Ти опублікував того листа, який вона тобі дала? Я мав на увазі, що контракт буде надіслано її адвокату у Ванкувері.
Він кивнув. 'Відповідь вже є. У неї це вже є».
'Гарний. Я чекав, чи скаже він ще щось, і коли він цього не сказав, я підвівся. 'Я йду тепер. Я мушу повернутися до форту Фаррелл».
— Хвилинку, — сказав він. «Я думав про те, що ти сказав. Ви хотіли знати, чи сталося щось незвичайне під час смерті містера Трінаванта. Мені щось спало на думку, але я не знаю, чи можна назвати це незвичайним».
«Що це було тоді? Через тиждень Булл Маттерсон купив нову машину .
Б'юїк. «Ні, я не думаю, що це щось незвичайне».
«Саме смішно, що той Б’юїк замінив машину, яка була у нього лише три місяці».
«Справді божевільний. Що було не так з іншим? «
Я не знаю», — лаконічно відповів Вейстранд. «Але я б не знав, що може бути не так із тримісячною машиною. «Що з ним сталося? '
Я теж не знаю. Він просто зник».
Я думав про це. З'ясувати, що сталося з автомобілем дванадцять років тому, було б майже неможливим завданням, особливо якщо цей автомобіль «просто зник». Йти за таким розпливчастим слідом мало шансів на успіх, але зрештою ви ніколи не можете знати. Можливо, варто трохи покопатися в цьому напрямку. «Дякую, Метью, ти не проти, щоб я називав тебе Метью, чи не так? '
Він підняв брови. «Ваше розслідування зайняло багато часу. Як там міс Трінавант? '
Я сміявся. «Для неї краще не було. Вона мені сама сказала. Чому б вам не запитати її? «
Я не думаю, що буду», — прогарчав він. «Ні, я не заперечую проти того, щоб ви називали мене на ім’я. Ось для чого це у вас».
Я пішов незабаром після сходу сонця наступного ранку. Не можна сказати, що ми з Клер посварилися, але певна напруга між нами все одно була. Вона думала, що я роблю неправильно, і хотіла негайно вийти заміж. Я думав інакше, і ми дулися, як малі діти. Однак тієї ночі напруга в її ліжку зникла; ми дійсно стали сімейною парою.
Ми обговорили договір, який її адвокат не визнав необґрунтованим; вона підписала його і віддала мені. Я мав переконатися, що Говард отримав його в обмін на дублікат, підписаний ним. Перед тим, як я пішов, вона сказала: «Не тікай, Бобе. Бик Маттерсон стріляє в тупотіння коней».
Я заспокоїв її, проїхав на своєму джипі по вибоїстій дорозі й пізно вранці дістався форту Фаррелл. Мак-Дугал понишпорив навколо свого бунгало й пильно подивився на мене. «Ти схожий на щасливого кота», — сказав він. «Ти вже розбагатів? ' 'Типу. Я розповів йому, що сталося під час візиту Говарда і Доннера.
Я думав, що він залишиться в ньому. Він задихався, реготав, тупав ногами й нарешті спромігся сказати: «Ви маєте на увазі, що заробили 600 000 доларів лише на образі Говарда Маттерсона?» Де моє пальто? Я негайно йду до будівлі Маттерсона».
Я сміявся. 'Ти маєш рацію. Я дав йому контракт. Переконайтеся, що Говард отримав його, але не відмовляйтеся, поки не отримаєте дублікат, підписаний ним. І я б просто прочитав це слово в слово».
«Звичайно буду. Я не вірю цьому хлопцю ні на півцента, не кажучи вже про чотири мільйони. Що ти збираєшся робити? «
Я йду до дамби. Здається, Говарду це не подобається. Тут ще щось сталося? «
Сама дамба майже готова; вони закрили шлюзи кілька днів тому, і озеро починає наповнюватися. ' Він посміхнувся. «Вони мали чималі труднощі з транспортуванням якоря генератора; ці речі великі і важкі, і з ними не дуже легко поводитися. Я чув, що вони загрузли в багнюці біля електростанції».
«Я піду подивлюсь. Мак, поки ти в місті, ти хочеш щось зробити для мене? Ви хочете поширити чутки, що я вижив у аварії, у якій загинули Тринаванти? '
Він засміявся. «Я розумію, ти збираєшся закрутити гайку. Добре, я поширю чутки. Із заходом сонця всі у форті Фаррел дізнаються, що ти Грант».
— Ні, — різко сказав я, — не варто називати імена. Просто скажіть їм, що це я вижив у аварії. Більш нічого. Він спантеличено подивився на мене, тож я сказав: «Мак, я не знаю, чи я Грант, і я не знаю, чи я Френк Трінавант». Булл Маттерсон може вважати мене Грантом, але я хочу залишити відкритою іншу можливість. Можливо, настане момент, коли мені доведеться його здивувати».
— Готово, — із захопленням сказав Мак. Він пильно подивився на мене. «Ти прийняв рішення, хлопче? «
Так, я це зробив».
— Добре, — сказав він, ніби тільки зараз думав про неї, він запитав: Як там Клер? «
Чудово».
— Ви, мабуть, провели ретельне розслідування. «Справді», — безтурботно сказав я. «Я повністю переконав себе, що немає нічого вартого експлуатації. Мені знадобилося цілих два тижні, щоб це зробити».
Я відчув, що він хоче глибше вникнути в тему, і тому втік. «Я йду до дамби. Побачимося сьогодні ввечері і зробимо те, що я тобі сказав. Я заліз у джип і залишив його думати.
Виявилося, що Мак сказав мені: у Matterson Company були проблеми з генераторами. Гідроелектростанція тут була не такою великою, як у проекті Peace River у горі Портейдж, але все ж достатньо великою, щоб вимагати генераторів, які дуже важко транспортувати. Вони приїхали з США, і все було добре до кінця залізниці, але після цього вони завдали великих неприємностей.
Я мало не розреготався, коли проходив повз електростанцію. Велика вантажівка з якорем генератора застрягла в мулі, оточена натовпом спітнілих, які проклинали робітників, які намагалися зрушити її з місця. Інша група прокладала доріжку з колод до електростанції і брела по коліна в багнюці.
Я зупинився і виліз з джипа, щоб краще роздивитися сцену. Я не заздрив тим робітникам; було б пекельною роботою поставити той якір на електростанцію неушкодженим. Я дивився на небо і хмари, що насувалися із заходу. Здавалося, що збирається дощ, і один дощ Rinke збільшить труднощі вдесятеро.
Назустріч мені їхав джип і зупинився в багнюці. Вийшов Джиммі Вейстранд. «Що в біса ти тут робиш? Я
вказав на заглохлу вантажівку. «Я дивлюся на задоволення. 'Він почервонів. 'тобі тут нічого робити. Vanish” “Щодо моєї присутності тут, ви не чули нещодавно про Була Маттерсона? ' лагідно спитав я. «Або Говард не передав повідомлення? «
Біжи назустріч блискавки», — розлючено сказав він. Я відчув, що в нього сверблять руки, щоб викинути мене, але він більше боїться Була Маттерсона, ніж мене.
«Один ваш неправильний крок, Джиммі, і Булл Маттерсон опиниться перед судом. Це буде коштувати йому грошей, і ви можете посперечатися на свій останній цент, якщо він все ще залишиться, що ці гроші будуть виплачені з вашої зарплати. Я б просто продовжив свою роботу і переконався, що все в порядку, перш ніж знову почнеться дощ».
Знову буде дощ; він сказав: «Ще не було дощу. . 'О ні? Тож звідки береться весь той бруд? «
Звідки, в біса, я можу це знати?» Вона щойно прийшла. Вона... Він замовк і злобно подивився на мене. «Яке ви насправді маєте до цього відношення? Він розвернувся і повернувся до свого джипа. «І запам’ятайте, — вигукнув він, — ви не створюєте жодних проблем, якщо щось не замахнеться для вас.
Я дочекався, поки він пішов, а потім з цікавістю подивився на багнюку біля своїх ніг. Вона виглядала як звичайна грязь. Я натягнувся, узяв трохи в руку й потер пальці. Вона була слизькою, без жодного піску, і слизькою, як мило. з нього вийшов би добрий бруд для змащування свердла; можливо, Маттерсон міг би заробити кілька доларів, продавши їх для цієї мети. I Inoelle їх кінчиком язика; Нічого солоного я не куштував, але й не очікував, бо людський язик не надто надійний порадник.
Я ще деякий час спостерігав, як чоловіки ковзають і ковзають, а тоді взяв зі свого джипа дві порожні пробірки. Я пробрався до середини безладу, забруднившись, а потім нахилився, щоб наповнити пробірки сіруватою слизовою речовиною. Тоді я повернувся до джипа, акуратно прибрав пробірки і поїхав на крутий пагорб.
Ні на крутому схилі, ні на дорозі над ним ніде не було багнюки. Доводили дамбу, але шлюзи вже були закриті і вода піднімалася за бетонну стіну. Безлюдний краєвид, який викликав у мене таку меланхолію, вже був покритий чистим шаром води, пеленою, яка
милостиво приховувала свідчення жадібності. Нове, все ще мілке озеро розкинулося вдалині з випадковими веретеновими деревами, на яких навіть Бик Маттерсон не міг би отримати прибуток. Ці дерева загинуть, як тільки коріння опиниться у воді; вони впали б і згнили б.
Я подивився вниз на діяльність біля основи урвища. Чоловіки були схожі на мурах, яких я колись бачив, на групу мурах, які намагалися відтягнути великого мертвого жука, якого вони десь знайшли. Однак чоловіки не досягли такого успіху з вантажними ангелами, як мурахи з жуком.
Я взяв одну з пробірок і задумливо подивився на неї; потім я поклав його в гніздо, а через десять хвилин я поїхав назад до форту Фаррелл.
Я хотів якомога швидше взяти мул під мікроскоп.
OceanofPDF.com
Розділ 8
Я БУВ ЗАЙНЯТИЙ ПЕРЕГЛЯДОМ МІЙ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ крізь мікроскоп, коли Мак повернувся додому. Він кинув на стіл повну коробку з продуктами, похитнувши склянку: «Що у тебе там, Боб? «
Біда», — сказав я, не підводячи голови. 'Для нас? «
Для Маттерсона. Якщо це те, що я думаю, ця дамба не варта двох центів. Звичайно, я можу помилятися».
Мак розреготався. «Я не чув кращих новин багато років. В яку біду він потрапив? Я
встав. «Подивись і скажи мені, що ти бачиш».
Він нахилився й подивився в окуляр. «Я не бачу багато шматків каменю, принаймні я думаю, що це камінь».
«Це речовина, з якої, серед іншого, складається глина; це справді камінь. Що ще ви можете сказати мені про це? Спробуйте описати це так, ніби ви розповідаєте про це сліпій людині».
Він мовчки спостерігав кілька хвилин, а потім сказав: «Слухай, це не зовсім моя робота. Я не можу сказати вам, що це за камінь, але є кілька великих круглих уламків і багато маленьких плоских».
«Чи можете ви сказати, що ці плоскі частини мають форму доміно?» '
Я б не наважився цього сказати. Вони просто тонкі і плоскі. — Він випростався й протер очі. «Наскільки великі ці речі? «Великі круглі — це досить великі піщинки. Маленькі плоскі довжиною два мікрони є глинистим мінералом. У цьому випадку я думаю, що це монтморилліт.
«Але що таке мікрон? Минуло багато часу з тих пір, як я ходив до школи, і відтоді все дуже змінилося».
«Одна тисячна міліметра».
«А той Монті... як його знову звати? «
Монмориллит — це просто глинистий мінерал. Це буває багато. — Він підняв плечі. «Я не бачу нічого, що могло б вас збуджувати».
«Дуже мало людей хотіло б. Я попереджав про це Говарда Маттерсона, але цей клятий ідіот нічого не зробив. Хтось має тут бурову установку? '
Він засміявся. «Як ви думаєте, ви знайшли нафтову свердловину? «
Мені потрібно щось, що зможе пройти не більше ніж через сорок футів м’якої глини».
Він похитав головою. — Навіть не це. Кожен, хто хоче пробурити воду, йде до Пітера Берка з форту Сент-Джон. ' Він подивився на мене з цікавістю. «Здається, вас це трохи збентежує. «Ця дамба розірветься, якщо найближчим часом з цим щось не зробити. Принаймні я так думаю».
— Я б про це не хвилювався, — твердо сказав Мак. 'Але я роблю. Ні дамби, ні озера Маттерсон. А потім Клер втрачає чотири мільйони доларів, тому що лісова служба не дозволяє вирубувати ліс».
Мак витріщився на мене з відкритим ротом. «Ви маєте на увазі, що це станеться зараз? '
Це може статися сьогодні ввечері. Це може статися лише через півроку. Можливо, я помиляюся, і цього ніколи не станеться».
Він сів. «Добре, я здаюся. Що може за одну ніч зруйнувати величезну бетонну масу, як ця дамба? '
'Швидка глина. Це вбивча штука. Багато людей було вбито ним. У мене немає часу пояснювати тобі, Мак; Я йду до форту Сент-Джон. Я повинен мати можливість розглянути це питання в добре обладнаній лабораторії».
Я швидко пішов і, заводячи джип, озирнувся на бунгало. Я спостерігав, як Мак дряпає собі череп і схилився над мікроскопом.
За мить я відлетів від вікна, колеса закрутилися, коли я перемикав швидкості надто швидко.
Мені не сподобалося їхати двісті миль у темряві, але я добре провів час, і Форт Сент-Джон не спав, коли я прибув; місто було безлюдним, за винятком нафтопереробного заводу на Тейлор-Флет, який ніколи не спить. Мене заселила в готель Condil сонний портьє, а потім я зміг лягти спати на кілька годин до сніданку.
Пітер Берк мене розчарував. — Вибачте, містере Бойд, але я не бачу шансів. У мене три установки, і всі три не працюють. Я нічого не можу зробити для вас за місяць; Я застряг.'
Це була невдача. «Навіть немає гідної надбавки за доплату?» '
Він розвів руками. «Я перепрошую».
Я дивився з вікна його кабінету на подвір’я. 'DgLar є бурова установка. як справи '
Він посміхнувся. — Це те, що ви називаєте буровою установкою? Це музейний експонат».
«Чи зможе вона пройти через сорок футів глини й взяти зразки? «
Якщо це все, що ти хочеш, можливо, якщо ти трохи побалуєш його. ' Він засміявся. «Це перша бурова установка, яка була у мене, коли я починав цей бізнес, і вона ледь не розвалилася. «Ви можете дати його мені, якщо дасте мені пару дводюймових монстрів.
«Думаєте, ви можете з цим працювати?» Я не можу написати тобі чоловік. «Це спрацює», — сказав я, і ми почали домовлятися про ціну.
Поки Берк завантажував установку в джип, я пішов шукати колегу-геолога. Я знайшов одного на нафтопереробному заводі і вмовив його дозволити мені скористатися лабораторією на кілька годин. Пробірки, наповненої брудом, було достатньо, щоб сказати мені те, що я хотів знати: вміст мінералів був переважно монтморилонітовим, як я й підозрював; солоність води була меншою за чотири гредини на літр — це все ще погана ознака, і півгодини інтенсивного читання в Grims Applied Clay Mineralogy змусили мене очікувати найгіршого.
Однак я не міг покладатися лише на ці спостереження; Мені довелося просвердлити, щоб переконатися. Рано вдень я почав зворотну подорож до Форт-Фаррелла з буровою установкою, вікно виглядало так, ніби воно було сконструйоване з ілюстрації в «De Re Metallica» Агріколи.
Наступного ранку, коли я сидів за гарячими бутербродами, які залишив мені Мак, я сказав: «Мені потрібен помічник. Ти знаєш великого хлопця, який не боїться Маттерсонів?
"ти міг би взяти мене".
Я дивився на його худе тіло. «Я хочу взяти бурову установку на крутий бік дамби. Ти не міг цього зробити, Мак».
— Ні, мабуть, ні, — сказав він з жалем. «Але я не можу піти з собою, так? ' 'Природно. Але мені потрібен ще хтось, щоб допомогти мені. «Що б ви сказали про Клеррі Саммерскілл? Йому не подобається Маттерсон, і він став до вас слабким».
Я з сумнівом сказав: «Клеррі не зовсім те, чим я уявляю великого молодого хлопця».
«Він міцний. Комусь на ім’я Кларенс і жити до його віку, мабуть, важко».
Якщо подумати, це була не така вже й погана ідея. Я міг би впоратися з буровою установкою, але річ нульового року, з якою я застряг, могла мати деякі примхи, і тоді механік міг стати в нагоді. — Добре, — сказав я. «Запропонуй це йому. Якщо він погодиться, попросіть його принести ящик з інструментами; можливо, йому доведеться повозитися зі зламаною машиною».
— Він точно прийде, — весело сказав Мак. — Його цікавість не дозволить йому залишитися осторонь.
Ближче до середини ранку ми проїхали повз електростанцію на дорогу над уступом. Робітники Маттерсона, здавалося, не досягли значного прогресу в переміщенні арматури генератора на місце, і бруду було стільки ж, але тепер ще більше збивається. Ми не зупинялися, а їхали в гору. Я зупинив джип на півдорозі.
'Ось. Я показав на крутизну. «Я хочу зробити перше свердління прямо посередині».
(Ені подивився на вертикальну бетонну стіну дамби. «Досить велика, га? Це коштувало більше грошей, ніж ми з вами побачимо за все наше життя». Він подивився вниз на пагорб. «Ті хлопці будуть там? Можливо, Важко, містере Бойд? «
Я так не попереджав». Врешті-решт, замочування з буровою установкою було зовсім іншим, ніж ходити й шукати її. «
Найважчим був бензиновий двигун, який приводив у дію установку, і я притягнув її до місця (Будь, я вибрав, поки Мак залишився з джипом. Все пройшло досить легко, але це зайняло багато часу, тому це зайняло майже. За дві години до того, як ми були готові до запуску,
я сумніваюся, що мені вдалося б запустити її без Клеррі. Найбільшою проблемою був двигун, хиткий двотактний двигун. трохи, і після дюжини невдалих спроб ми нарешті це зробили. Все так гриміло, що я боявся, що вся інсталяція розвалиться, але завдяки чистому щастя та тому, що Клеррі, очевидно, могла трохи почарувати, усе залишилося разом, і я міг почати свердлити.
Як я і очікував, хтось підійшов назустріч шуму. По дорозі промчав джип, зупинився відразу за моїм, і двоє чоловіків, яких я зустрів під час свого першого візиту на дамбу, вийшли. 'Що ти тут робиш? — крикнув Новак, перекриваючи шум двигуна.
Я приклав руку до вуха. 'Я вас не чую. 'Він підійшов ближче. «Що ти робиш із цим? «Я роблю розвідувальне буріння».
«Вимкни цю чортову штуку». він закричав.
Я похитав головою, підійшов до нього, і ми разом пішли туди, де можна було ввічливо поговорити, не надто навантажуючи барабанні перетинки. «Що ви маєте на увазі під пробним бурінням?» «
Так само, як я кажу, зробіть яму в землі, щоб побачити, що з’явиться».
«Ти не можеш цього робити тут. ' 'Чому ні? «
Тому що... тому що...
«Немає, тому що», — спалахнув я. «Я маю законне право бурити на крондомейрі».
Він не почувався повністю впевненим. — Побачимо, — войовничо сказав він і пішов назад до свого джипа. Я спостерігав за ним, а потім повернувся до бурової, щоб спостерігати за появою перших зразків.
Буріння глини – це легка справа, і ми не дуже глибоко заходили. Коли прийшли зразки, я пронумерував їх по порядку, і Мак поклав їх у джип. Ми закінчили першу лунку до того, як до нас прийшов Джиммі Вейстранд.
Клеррі з жалем вимкнула двигун, коли Мак підштовхнув мене: «Ось тут біда».
Я піднявся, щоб зустрітися з Вейстрандом. З його зовнішнього вигляду я міг зрозуміти, що він мав свої труднощі на ваговій станції; він був обліплений брудом до середини стегон, а скрізь були брудні плями. Настрій у нього не був, здається, особливо веселим. «Мені знову з тобою скиглити?» ' запитав він.
— Ні, якщо ти не хочеш, — сказав я. «Я тут не роблю нічого такого, про що тобі варто турбуватися».
'Немає? — Він показав на бурову установку. — Містер Маттерсон знає про це? «
Ні, доки йому ніхто не скаже. Я не питав його дозволу, він мені не потрібен».
Вейстранд ледь не вибухнув. «Ви робите пробне буріння між греблею Маттерсон і електростанцією Маттерсон і вважаєте, що вам не потрібен дозвіл?» ти, мабуть, божевільний».
«Це є і залишається коронним доменом. Якщо Маттерсон хоче тут керувати, йому доведеться укласти угоду з урядом. Я можу зробити цей схил дірявим, як швейцарський сир, і він нічого не зможе з цим вдіяти. Просто подзвони йому і скажи. А потім скажіть йому, що він не читав мого звіту і має великі проблеми».
Вейстранд засміявся. «Він у біді? — сказав він недовірливо. «Звичайно. І ти теж, судячи з бруду на штанях. Це така сама складність, і просто передайте це Говарду саме так. «Я зроблю», — сказав Вейстранд. «І я можу вас запевнити, що ви більше не будете тут бурити. «Він плюнув на землю біля моїх ніг і пішов геть.
— Ти завдаєш їм пекла, Бобе, — сказав Мак.
— Цілком можливо. Йдемо далі. Я хочу сьогодні зробити ще два буріння. Один з іншого боку і один біля дороги».
Ми перетягнули бурову установку на схил пагорба, пробурили ще сорок футів, а потім старанно перевезли її до точки поблизу джипа, щоб виконати третє буріння. Тоді ми закінчили на день і завантажили установку в задню частину джипа. Я хотів провести набагато більше розвідувального буріння, і зазвичай я залишив би бурову установку на місці, але це була не звичайна робота, і я був упевнений, що якщо я її залишу, вона стане ще більш хиткою, якщо не стане непридатною для використання наступного ранку.
Ми їхали вниз по схилу і були змушені зупинитися внизу через автомобіль, який перегородив дорогу. Говард Маттерсон вийшов і підійшов до мене. «Бойде, моєму терпінню з тобою справді кінець», — різко сказав він.
Я знизав плечима. «Що я зараз зробив? — Джиммі Вейстранд каже, що ви бурили там. Це кінець, розумієте? «
Все закінчилося, коли я знайшов те, що шукав. Мені б не довелося муштрувати, Говарде, якби ти прочитав мій звіт. Я попереджав вас бути обережними. . . «
Мене анітрохи не хвилює ваш клятий звіт», — різко сказав він. — Мене навіть не хвилює ваше буріння. Що мене цікавить, так це історія, яку я чую про вас... що ви були дитиною, яка вижила в автокатастрофі, в якій загинув Джон Трінавант.
«Люди так кажуть? — запитав я невинно.
— Ти чудово знаєш, що тобі це кажуть. І я хочу, щоб це закінчилося».
«Як я можу покласти цьому край? Я не відповідаю за те, що люди говорять один одному. Вони можуть говорити, що завгодно, мене це не хвилює. Але ви, здається, стурбовані цим. ' Я ласкаво посміхнувся. "Цікаво, чому."
Обличчя Говарда почервоніло. — Слухай уважно, Бойде чи Гранті, чи як там ти себе називаєш, не намагайся пхати свого носа в те, що тебе не стосується. Це останнє попередження, яке ви отримаєте. І мій старий попереджав вас, і тепер я теж. Я не такий м’якосердий, як мій батько, він на старість збожеволіє, і я кажу тобі, щоб ти здригався, якщо не хочеш, щоб ми простягли тобі руку допомоги».
Я показав на його машину. «Як я можу захоплюватися тим, що там? «Завжди граю хорошого хлопця», — сказав Говард, але підійшов до своєї машини й звільнив дорогу. Я проїхав трохи вперед і зупинився біля нього. «Говард, — сказав я, — мене не так легко налякати. І ще, я б не назвав твого батька м’яким серцем. Він може це почути, і тоді ви на власні очі відчуєте, наскільки він м’якосердий».
— Я даю тобі двадцять чотири години, — сказав Говард і хотів продовжувати їхати. Однак він буквально вирізав фігуру, як багнюку; колеса не впоралися зі слизьким ґрунтом, він заскочив набік, і задня частина його автомобіля зашкрябала об камінь. Я посміхнувся, помахав йому рукою і продовжив рух до форту Фаррелл.
— задумливо сказала Клеррі Саммерскілл; «Я щось чув про це вчора. Це правда, містере Бойд? «
Що
ти той Грант, який розбився з Джоном Трінавантом. Я скоса подивився на нього й тихо сказав: «Хіба я не міг бути кимось іншим, крім Гранта?»
Саммерскіл виглядав здивованим. «Якби ви потрапили в цю аварію, я не знаю, ким би ви ще були. У яку гру ви граєте, містере Бойд? —
Не думай надто про це, Клеррі, — порадив Мак. це може спричинити головний біль. Маттерсони хвилюються через це, але це не означає, що ви повинні це робити».
— Мене це зовсім не хвилює, — веселіше сказала Клеррі. — Я просто не знаю, що відбувається.
Мак засміявся. «Ніхто не знає, але ми дізнаємось. — Стережіться Говарда Меттерсона, містере Бойд, — сказала Клеррі. «Він скоро досягне точки кипіння. І як тільки це почнеться, воно може почати діяти дуже дивно. Іноді я думаю, що він не має їх усіх разом».
Я теж про це думав, але сказав: «Я б не дуже про це хвилювався, Клеррі. Я можу з ним впоратися».
Коли ми зупинилися перед бунгало Мака, Клеррі сказала: «Подивіться, це не універсал міс Трінавант?»
«Це він», — сказав Мак. «І ось вона теж».
Клер помахала рукою, наближаючись до нас. «Я почувалася неспокійною», — сказала вона.
— Радий вас бачити, — сказав Мак. Він усміхнувся мені. «тобі знову доведеться спати в лісі».
«З вашою машиною все гаразд, міс Трінавант? — запитала Клеррі. «Добре».
'Гарний. Тоді я просто піду до дивного будинку, містере Бойд. Моїй дружині, мабуть, цікаво, де я. я тобі ще потрібна? '
''Може бути. Слухай, Клеррі, Говард Маттерсон бачив тебе зі мною. Чи може це вас турбувати? Зараз я не дуже популярний».
«З цим тягарем це буде не так вже й погано, він роками намагався обдурити мене в бізнесі, але йому це поки не вдалося. Якщо я вам потрібен, просто дайте мені знати, містере Бойд. ' Він похитав головою. — Але я все одно хотів би знати, що відбувається.
— Ти дізнаєшся, Клеррі, — сказав Мак. «Як тільки ми дізнаємось самі. Саммерскілл пішов додому, а Мак відвіз Клер і Нюя в бунгало.
«Боб щось страшенно таємничий», — сказав він. «У нього є така божевільна ідея, що дамба впаде. Якщо це станеться, це заощадить тобі чотири мільйони, Клер.
Вона кинула на мене швидкий погляд. «Це серйозно? '
'Так. Я розповім тобі більше, коли подивлюсь на зразки. Давай витягнемо їх з джипа, Мак».
Дуже скоро стіл був заповнений циліндричними зразками ґрунту по два дюйми завдовжки. Я розклав їх і відклав убік, які мені були непотрібні. Зразки, які я вибрав для перевірки, були злегка вологими на поверхні та слизькими на дотик. Поглянувши на нумерацію, я переконався, що вони прийшли з тридцяти футів знизу. Я розділив їх на три купи і сказав Клер: «Ці зразки є результатом трьох свердловин, які я провів сьогодні на крутих осях греблі та електростанції». Я потер одну з них і подивився на вологу на своєму пальці. «Якби у вас була така ж кількість динамітних патронів, у вас не було б нічого небезпечнішого».
Мак нервово відступив, і я посміхнувся. «О, це не зашкодить; Мене хвилює те, що на кручі. Ви знаєте, що означає «тиксотропний»?»
Клер похитав головою, а Мак підняв брови. «Мені б це було знати, — сказав він, — але мені буде наплювати, якщо я знаю».
Я підійшов до полиці й схопив тюбик. Це те, що я використовую для свого волосся; я скрутив ковпачок із тюбика й вичавив його на долоню. .Ця речовина має майже тверду речовину, але коли я розтираю її між моїми руками, я втираю її у волосся, і потім я розчісую волосся, і через деякий час гель повертається його майже твердий стан і утримує волосся на місці».
Натомість я взяв один із зразків Лід розтирав камінь у порошок, і цей порошок переносився в море чи озеро, я думаю, що це було відкладено в прісноводному озері.
Він дав мені ножа для різання, і я відрізав два шматки Я поставив одну з них вертикально на стіл, я, мабуть, повинен продемонструвати її Булу Маттерсону, перш ніж вона пролізе через його товстий череп. Як ви думаєте, скільки фунтів? глиняний циліндр може вмістити,
але я припускаю, що ви хочете кудись піти
. Я поклав на циліндр десятифунтовий вантаж і швидко додав другий. — Двадцять фунтів. «Додалося ще п’ять фунтів ваги. Я додав більше гир, побудувавши вежу, що підтримується глиняним циліндром. «Це всі ваги, які я маю двадцять дев’ять фунтів. Зараз ми довели, що ця глина витримає вагу щонайменше тисячі п’ятсот фунтів на квадратний фут. Насправді вона набагато сильніша».
'А далі? — сказав Мак. «Ти довів, що вона сильна. Але що ви з цього отримуєте? '
Вона сильна? — тихо запитав я. «Дайте мені глечик і кухонну ложку. Він пробурмотів щось про фокуси, але зробив, як я просив. Я підморгнув Клер і взяв інший глиняний циліндр. «Леді та джентльмени, я запевняю вас, що я не думаю ні про що, крім своєї руки. Я поклав глину в глечик і енергійно перемішав, наче замішував тісто для пирога, але Мак не вразив, але Клер дивилася на це задумливо.
«Це сенс тиксотропії», — сказав я, виливаючи вміст глечика на стіл. Виплив тонкий потік бруду, утворюючи калюжу, що постійно розширювалася. Вона дійшла до краю столу і почала капати на підлогу.
Мак скрикнув. Звідки це? Звичайно, ти вже мав це в тому глечику, — сказав він звинувачувальним тоном.
«Ви знаєте, що в мене цього не було. ти сам дав мені той глечик. Я показав на темну калюжу. «Скільки це важить, Мак. ' Він був спантеличений. Клер простягла руку й впилася пальцем у багнюку. — Але звідки взялася вода, Бобе? Це
вже було в глині. Я вказав на інший циліндр, який все ще тримав вежу з гирями. «Ця речовина наполовину складається з води. — Я все ще не вірю, — прямо сказав Мак, — хоча я це бачив.
— Я тобі ще раз покажу, якщо хочеш.
Він зробив зневажливий жест: «Не турбуйся. Тільки скажи мені, як ця глина може тримати воду, як губка».
«Ви подивилися в мікроскоп, ви побачили багато плоских шматочків каменю.» І найголовніше, «Вони складені разом, як гральні карти в картковому будиночку карток, Клер?"
Вона посміхнулася. "Я намагалася, але так і не зайшла дуже далеко".
«Тоді ви знаєте, що картковий будиночок — це здебільшого порожній простір»
.
«Але тут є щось інше, чи
не так?» — спокійно запитала Клер служить своєрідним адгезивом, щоб утримувати структуру разом, однак, якщо солі вимиваються або якщо солей було мало з самого початку, як це має місце, якщо осадження відбувалося в прісній воді, структура стає більш пухкою, Клер, яка головна характеристика карткового будиночка?
«Він легко руйнується».
Це дуже нестабільна структура. Дозвольте мені розповісти вам про небезпеку цієї так званої швидкої глини, де багато років тому було заледеніння. , щось трапилося в Ніколе, Квебек. Зсув зніс школу, гараж, купу будинків і бульдозер. Школа застрягла на мосту через річку, утворивши яму довжиною шістсот футів. сто футів завширшки і тридцять футів завглибшки».
Я глибоко вдихнув. «Вони так і не виявили, що спричинило рух швидкої глини в цьому випадку. Але тепер інший приклад. Це сталося в Сан», досить великому місті в Швеції. на жаль, вона скотилася в річку Гота. Понад сто мільйонів кубічних футів верхнього шару ґрунту занесло, змітаючи залізницю, шосе та будинки трьохсот людей. Там була яма півмилі завдовжки і третину милі завширшки. Тут і почалися біди, бо для фундаменту нового будинку використовували забивну пальу».
«Палебійник? Очі Мака розширилися.
«Щоб привести швидку глину в рух, не потрібна велика вібрація. Я казав вам, що вона тиксотропна і не потребує особливого торкання за певних обставин. І коли щось подібне відбувається, на великій території глина перетворюється з твердої на рідку, а верхній шар ґрунту починає рухатися, а потім рухається дуже швидко. Катастрофа в Сурте тривала не більше трьох хвилин. У ті дні будинок перенесли на чотириста п’ятдесят футів, як би ви хотіли сидіти в будинку, який рухався зі швидкістю майже двадцять миль на годину? «
Я б краще не був у цьому», — сказав Мак.
«Ти пам’ятаєш, що сталося в Анкоріджі? ' Я сказав.
«Найгірша катастрофа, яка коли-небудь вражала Аляску», — сказав Мак. — Але це був землетрус, чи не так? «
Справді був землетрус, але він не завдав шкоди Анкоріджу. Виявилося, що більша частина цього місця побудована на глині, яка розрідилася внаслідок землетрусу, і Анкорідж почав рухатися до південної частини Тихого океану».
— Я цього не знав, — сказав Мак.
«Є десятки інших прикладів. Під час війни британські бомбардувальники, які атакували хімічний завод у Норвегії, перенесли територію площею майже п'ятдесят тисяч квадратних метрів.
Потім є катастрофа Аберфан у Південному Уельсі;
Відвал шлаку з вугільної шахти почав рухатися і вбив школу, повну дітей, але першою причиною знову стала швидка глина».
— Отже, ви вважаєте, що дамба в небезпеці? — запитала Клер.
Я показав на зразки на столі. «Я взяв три проби з укосу, і вони доводять, що там є швидка глина. Я не знаю, як далеко він простягається вгору і вниз, але я підозрюю, що він покриває всю поверхню. В основі багато мулу. Зсув, викликаний швидкою глиною, може досягати швидкості двадцяти миль при нахилі лише в один градус. Ухил цієї крутизни повинен бути в середньому п’ятнадцять градусів; Якщо там щось почне рухатися, то це станеться дуже швидко. Ця електростанція буде похована під сотнею футів бруду, і, ймовірно, фундамент під дамбою також буде вирвано, якщо це станеться, все нове озеро Маттерсон піде за мулом. Я сумніваюся, що значна частина електростанції залишиться. — Або від когось там, — тихо сказала Клер.
— Або від когось у ньому, — підтвердив я.
Мак схилився над столом і подивився на монстрів. «Я досі не розумію, чому цього не сталося раніше. Пам’ятаю, що на крутому схилі вивозили деревину, а також рубали великі дерева. Величезна ялиця Дугласа вдарилася об землю ударом, який, мабуть, був важчим за забивну палю. Весь схил мав би обвалитися багато років тому. — Гадаю, справа в дамбі, — сказав я. «Я думаю, що швидка глина випливає на поверхню десь по той бік дамби. Не було про що хвилюватися, поки дамбу не побудували, але потім вони закрили шлюзи, і вода почала підніматися за дамбою та покривати з’явилася швидку глину. Тепер просочується до живої глини під кручею».
Макс кивнув. «Це може бути».
«Що ти хочеш з цим зробити?» — запитала Клер.
Мені доведеться якось повідомити Маттерсонів. Я намагався сказати Говарду сьогодні вдень, але він перервав мене. Я також попередив його про швидку глину у своєму звіті, але я не думаю, що він його прочитав, ти маєш рацію, Клер; він неохайний бізнесмен. 'Я потягнувся. «Але тепер я спочатку хочу дізнатися більше про ці зразки, особливо щодо вмісту води».
«Як ви хочете цього досягти?» — зацікавлено запитав Мак.
'Дуже легко. Я вирізаю зразок і зважую його. Потім кип’ятю воду на плиті і знову зважую. Тоді це не що інше, як дедукція. «Спочатку я зроблю щось поїсти», — сказала Клер. «Тож почніть прибирати безлад, який ви зробили».
Після обіду я взявся за визначення вмісту води в пробах. Міцність швидкої глини на зсув залежить від мінеральних компонентів і відсоткового вмісту води. На жаль, ця спеціальна глина була в основному монтморилонітовою і тому мала міцність на зсув. На основі трьох зразків я визначив, що вміст води становив сорок відсотків, і, отже, сила зсуву глини становила близько однієї тонни на квадратний фут.
Якби я був правий і вода з нового озера просочувалася в живу глину, ситуація швидко б погіршилася. Якщо відсоток води збільшити вдвічі, сила зсуву впаде не більше ніж до Су фунтів на квадратний фут, і робітник з дещо важким кроком зможе привести в рух весь схил.
«Чи можна щось зробити, я маю на увазі, чи можна врятувати дамбу?» — запитала Клер.
Я зітхнув. — Я не знаю, Клер. Їм доведеться знову відкрити шлюзи і позбутися води озера. Тоді їм потрібно буде визначити, де глина виходить на поверхню, і, можливо, вони зможуть закрити її, наприклад, наклавши шар бетону. Але навіть тоді глина під кручею залишається в небезпечному стані».
«Що б ви з цим зробили? — спитав Мак.
«Накачайте туди більше води. ' Мені довелося розсміятися над виразом його обличчя. «Я серйозно, Мак. Однак ця вода повинна містити багато солі. Ця сіль призведе до того, що глина перестане бути тиксотропною».
«Ти знаєш відповідь на все, чи не так? — саркастично сказав Мак. «Але чи можете ви також відповісти на таке запитання: як ви плануєте переконатися, що товариство Маттерсона до вас прислухається?» Я не бачу, щоб ти завтра заходив до офісу Говарда і змушував його знову відкрити шлюзи. Він би подумав, що ти божевільний».
— Я могла б йому сказати, — сказала Клер.
Мак пирхнув. — Говард так бачить, що ви з Бобом пограбували його на чотири мільйони, які належали йому по праву. Якби ви спробували змусити його поки що припинити роботу на дамбі, він би подумав, що ви намагаєтеся обманом якось повернути його до цього. Він би не мав уявлення, як ти міг це зробити, але все одно був би переконаний у твоїх злих намірах».
— А як щодо Булла Маттерсона? ' Я запитав. — Може, він послухає. — Можливо, — сказав Мак. — З іншого боку, ви попросили мене розповсюдити цю історію у форті Фаррелл, і він може бути розлючений через це. Я б не розраховував на те, що він захоче вислухати все, що ти маєш сказати».
— Давай поспимо, — сказав я. «Можливо, ми знайдемо рішення завтра».
Я б знову провів ніч у лісовій галявині, тому що Клер отримала моє ліжко. Однак я не міг заснути і лежав, думаючи про те, що я зробив. Чи я чогось досяг? Форт Фаррелл уже був темним басейном, коли я прибув, але тепер, коли вода збурилася й піднявся мул, не було на що дивитися. Таємниця Трінавантів все ще була стіною, об яку я бився головою, і я ще не встиг провчити Меттерсонів.
Я думав про це і помітив щось дивне. Булл Меттерсон знав, хто я такий, із самого початку, і він досить швидко вжив заходів. З цього я зробив висновок, що йому було що приховувати щодо Маттерсонів, і, можливо, я мав рацію, бо саме він хотів стерти ім’я Трінаванта. З іншого боку, я дратував Говарда іншими речами — нашою сваркою через Клер, його поразкою щодо моїх пошуків коронних земель, другою поразкою у справі лісу на землях Клер. Але тоді я попросив Мака поширити чутки, що я вижив у аварії, у якій загинули Тринаванти, і Говард негайно злякався й дав мені двадцять чотири години, щоб залишити форт Фаррелл.
Це було дуже дивно! Булл Маттерсон знав, хто я, але не сказав своєму синові. Чому ні? Чи було щось, що Говард не повинен знати?
А Говард, яка його роль у всьому цьому? Чому він так розхвилювався, почувши, хто я. Чи спробував би він захистити свого батька?
Я почув, як тріснула гілка, і швидко випростався. Тонка тінь посунула крізь дерева до мене, і через мить я почув, як Клер сказала: «Ти думав, що я залишу тебе тут саму?» ' Я сміявся. "ти шокуєш Мака".
«Він спить», — сказала вона, лягаючи біля мене. Крім того, журналіста його віку непросто шокувати. Він поступово виріс».
Наступного ранку за сніданком я сказав: «Я збираюся поговорити з Говардом і спробую вмовити в нього розум».
«Як ви думаєте, ви можете просто зайти в будівлю Маттерсона? — гаркнув Мак.
«Я йду на кручу, щоб провести розвідувальне буріння. Тоді Говард буде там миттєво. Хочете запитати Клеррі, чи хоче він приєднатися до вечірки? —
Скоро ти побачиш Говарда, — визнав Мак. — Може виникнути бійка, — попередила Клер. «Я піду на цей ризик», — сказав я, сильно тицяючи теплий бутерброд. «Можливо, це саме те, що нам потрібно, щоб винести всю цю справу відкрито. Мені вже набридла ця обережна інтрига. цього разу ти залишайся вдома, Мак».
«Ти намагаєшся тримати мене подалі», — прогарчав Мак, імітуючи мій голос: «Ти не можеш заборонити мені шукати землі Корони». ' Він протер очі. — Справа в тому, що я трохи втомився.
ти не спала? —
Він не зводив очей із своєї тарілки. «Сьогодні забагато трафіку; люди виходили й заходили в будь-який час, це було схоже на вокзал у Ванкувері».
Клер опустила очі, і її шия та обличчя стали темно-червоними. Я ласкаво посміхнувся. — Може, тобі треба було піти спати в ліс, там було гарно й тихо.
Він відсунув стілець назад. — Я подивлюсь, чи зможу я дістати Клеррі.
«Скажи йому, що біда може не прийти; Потім він сам вирішує, хоче він увійти чи ні. Адже він не має жодного відношення до справи».
«Клеррі не заперечить, щоб перекричати Говарда».
«Я не думаю про Говарда. Я подумав про Джиммі Вейстранда та двох його доручників.
Клеррі стала реальною: і ми поїхали до долини Кіноксі. (Ааре також хотів піти з собою, але я просто не хотів турбуватися про це. «Коли ми повернемося, ми будемо голодні і, можливо, будемо в невеликому безладі», - сказав я. «Тож переконайтеся, що у вас є Пристойна їжа, бинти та йод.
Ніхто не зупиняв нас, коли ми проїжджали повз електростанцію і піднімалися по дорозі, перш ніж зупинитися, тому що я хотів зробити поглиблення прямо під дамбою Надзвичайно важливо знати, чи справді пласт швидкої глини пройшов під дамбою,
і я перетягнув бензиновий двигун на крутий берег і налаштував бурову установку, але ніхто не звернув на це уваги поставити арматуру генератора на електростанцію; було досягнуто значного прогресу, і на землю було покладено достатньо колод, щоб пилорама Маттерсона була зайнята протягом двадцяти чотирьох годин Клеррі завела двигун, і буріння почалося.
Я дуже обережно поводився з монстрами, які піднімалися з висоти тридцяти футів, і показав одного з них Маку. — Тут вологіше, — сказав я.
Мак нервово човгав ногами. «Ми тут у безпеці? Зараз це неможливо
. Але я думаю, що це ще не відбувається. ' Я посміхнувся. «Мені б не подобалося ковзати туди вниз, особливо коли на мені дамба».
— Ти говориш так, ніби очікуєш землетрусу, — сказала Клеррі.
Я: раніше казав тобі не втомлювати свої мізки», — сказав Мак, але потім додав. «Це справді те, про що ми говоримо».
Клеррі озирнулася. «Як можна передбачити землетрус? «
Ось іде один», — сказав я, вказуючи. «Ось і Говард. А тепер підніміть штормовий сигнал».
Він наближався через схил пагорба з Джиммі Вейстрандом позаду нього, і коли він підійшов ближче, я побачив, що він був несамовитий. Він скрикнув; — Я попереджав тебе, Бойде; тепер тобі доведеться нести наслідки».
Я стояв тихо, але пильно стежив за Вейстрандом. «Говард, ти ідіот», — сказав я. «Ви не читали мого звіту. Подивіться на весь цей бруд тут».
Мені здається, він не почув жодного мого слова. Він тицьнув пальцем мені в груди. Ти негайно йди, ти нам тут не потрібний».
«Ми. Ви, звичайно, маєте на увазі вас і вашого батька. Це не мало сенсу. Я мусив уникнути сварки з ним; ти зараз займався більш важливими справами. «Слухай, Говарде, і, ради бога, заспокойся трохи. Пам'ятаєте, як я попереджав вас про швидку глину? '
Він люто подивився на мене. «Що таке швидка глина? «
Тож ви не читали мого звіту, я все там пояснив»
«Іди до біса зі своїм звітом, ти продовжуєш фонтанувати про цей клятий звіт. Я заплатив за це знущання, а читати я це чи ні – моя справа».
"Ні, це не так", - сказав я. — Нітрохи. Люди можуть це зробити. . . «
Хіба ти, ради Бога, закриєш про це?» — крикнув він. — Краще послухай його, Говарде, — різко сказав Мак. — Не втручайся в це, старий дурню, — наказав Говард. «І ти теж, Саммерскілл. Ви, хлопці, пошкодуєте, що зв’язалися з цим хлопцем. Я особисто подбаю про те, щоб ви про це пошкодували».
— Тримайся подалі від Макдугалла, Говарде, — сказав я. «Інакше я зламаю тобі шию. Клеррі Саммерскілл майстерно плюнула, забруднивши черевик Говарда. — Ти мене не лякаєш, Маттерсоне.
Говард зробив крок уперед і підняв кулак. Я швидко сказав: «Спокійно, до тебе йде підкріплення, Говарде». Я показав на схил пагорба. Двоє чоловіків підійшли по нерівній місцевості, один, водій в охайній формі, тримав іншого під руку.
Бик Маттерсон нарешті вийшов зі свого замку.
У Клеррі відвисла щелепа, коли він подивився на старого та великий чорний «Бентлі», припаркований на дорозі. — До біса, — тихо сказав він. — Я не бачив старого Бика багато років. «Можливо, він прийшов захищати свого бичка», — сказав Мак. Говард підійшов до старого, щоб допомогти йому, що було прикладом дитячої відданості, але Булл сердито струснув запропоновану руку. Судячи з його зовнішнього вигляду, він був дуже жвавий і цілком здатний пройти самостійно. Мак посміхнувся. «Блін, той старий у кращій формі, ніж я».
«У мене є відчуття, що це буде момент істини. Мак хитро подивився на мене. — Хіба не так кажуть на кориді, коли матадор піднімає меч, щоб убити бика? Тобі знадобиться гострий меч, щоб убити цього бика».
Старий нарешті дійшов до нас і дивився навкруги суворими очима. «Повертайся до машини», — коротко сказав він водієві. Він глянув на бурову установку, а потім звернувся до Джиммі Вейстранда. 'Хто ти? '
Вейстранд. Я працюю на ваговій станції».
Маттерсон звів брови. 'О, так? Тоді до роботи. Вейстранд невпевнено глянув на Говарда, який кивнув. Меттерсон подивився на Клеррі. — Гадаю, ви нам теж не потрібні, — різко сказав він. — Або ти, Макдугалл.
Я спокійно сказав: «Зачекай біля джипа, Клеррі», а потім подивився прямо на старого. — Макдугал залишається.
«Це залежить від нього», — сказав Маттерсон. «Ну що, Макдугал? «
Я хотів би побачити гарний бій», — весело сказав Мак. «По два. ' Він засміявся. «Боб може взяти Говарда, і я вважаю, що ми з вами цілком підходимо, щоб кинути виклик один одному на чемпіонат старших класів. Він поклав руку на капот бензинового двигуна, щоб перевірити, чи він ще теплий, а потім недбало сперся на нього. Маттерсон відвернувся. «Добре. Я не заперечую проти свідка того, що я збираюся сказати. Він вивчав мене своїми холодними блакитними очима, і я не міг уявити, що коли-небудь подумаю, що вік притупив ці очі. — Я попереджав тебе, Гранте, а ти вирішив проігнорувати це застереження.
«Ви справді думаєте, що цей хлопець і є Грант, що потрапив у аварію?» — запитав Говард.
— Закрий рот, — крижано сказав Маттерсон, не повертаючи голови. «Я займаюся цією справою. Ти зробив достатньо помилок, ти і твоя божевільна сестра. Його погляд не відривався від мене. — Тобі є що сказати, Гранте? «
Я маю багато сказати, але жодного слова про Джона Трінаванта та його родину. Те, що я кажу, є більш безпосереднім... —
Мене більше нічого не цікавить, — перебив Маттерсон. «Вам є що сказати?» Якщо ні, ти можеш піти, і я подбаю про це».
«Так, — тихо сказав я, — я маю дещо сказати. Але вони тобі не сподобаються».
«У моєму житті було багато речей, які мені не подобалися», — незворушно сказав Маттерсон. «Ще кілька не мають великого значення. ' Він трохи нахилився вперед, і його підборіддя стирчало. «Але будьте дуже обережні з будь-якими звинуваченнями, оскільки вони можуть мати ефект бумеранга».
Я бачив, як Говард нервував. «Не наполягай на цьому», — сказав він, дивлячись на Мака.
«Я сказав тобі тримати язика за зубами», — сказав старий. «Я більше цього не повторю. Гаразд, Гранте, говори те, що маєш сказати, але пам’ятай, що мене звуть Маттерсон, і я володію цією ділянкою землі. Володію ним я і всі, хто там живе. І я можу розраховувати на тих, хто мені не належить, і вони це знають. Він похмуро посміхнувся. «Я зазвичай не говорю так, тому що це не дуже хороша політика». Але це правда.
Він розправив плечі. «Хіба хтось повірить тобі, якщо я скажу тобі причини, чому ти зіткнувся з наркотиками проти мене?» Грант.
Я задумливо подивився на нього. Він, мабуть, був під враженням, що я щось відкрив, і він відкрито закликав мене розкрити це, покладаючись на минуле Гранта, щоб дискредитувати мене і якби я був Грантом
,
- сказав я, -
вираз обличчя майже непомітно змінився
не поворухнувся, але його обличчя посіріло від його губ, він вдарився об землю з одного зі своїх зрубаних дерев
і нахилився до нього, коли я подивився через його плече живий, важко дихаючи, відтягнув мене за рукав. «Серцевий напад», — сказав він. «Я раніше відчував Ebt. Тому він майже не виходив з дому».
У момент істини мій меч був досить гострим, можливо, занадто гострим. Але чи був це момент істини? Я ще не знав. Я все ще не знав, чи я Грант, чи Френк Трінавант, я все ще був загубленою душею, яка наосліп шукає минуле.
OceanofPDF.com
Розділ 9
Ми з Говардом кричали одне на одного НАД ВИПЯГНУТИМ ТІЛОМ МАТТЕРСОНА. Найбільше кричав Говард - я намагався його заспокоїти. Водій прибіг на пробіжку, і Мак відтягнув мене. Він показав великим пальцем на Говарда. «Він буде надто зайнятий своїм татом, щоб турбуватися з тобою, але Джиммі Вейстранд матиме розв’язані руки, коли прийде сюди». Говард налаштує свій народ проти вас, як собак проти кролика. Нам краще піти звідси».
Я вагався. Старий, мабуть, був у поганому стані, і я хотів залишитися, щоб подивитися, як він буде. Однак я також бачив, що Мак мав рацію — тут не можна було затримуватися. «Ходімо зі мною», — сказав я. — Тоді ходімо.
Клеррі Саммерскілл прийшла зустріти нас. — Що трапилося — ти вдарив старого джентльмена? '
'Як ти потрапив туди? — сказав Мак. «У нього був серцевий напад. Залізь у джип».
— А бурова установка? — запитала Клеррі.
— Ми залишимо це позаду, — сказав я. «Ми тут зробили все, що могли. Я подивився через схил пагорба на групу під дамбою. «Можливо, ми забагато зробили».
Я їхав на джипі вниз з пагорба, готовий до неприємностей, але нічого не сталося, коли ми проходили повз електростанцію. По дорозі повз мене стало трохи спокійніше. Мак задумливо сказав: «Це вдарило старого, як удар молотком. Я запитую себе, чому».
«Я починаю дивуватися щодо Була Маттерсона», — сказав я. — Мені він не такий уже й поганий.
— А після того, що він тобі сказав? Мак розлютився. «Звичайно, він суворий і не особливо вибагливий до своїх методів, але я вважаю, що він принципово чесна людина. Якби він зробив навмисну помилку, назвавши себе після аварії, він би знав, хто я. Це не було б таким шоком для нього, щоб він викликав серцевий напад.
Мабуть, він дуже наляканий, Мак».
«Справді. ' Він похитав головою. 'Я не розумію.'
— Я теж, — сказала Клеррі. «Хтось може сказати мені, що відбувається? —
Ти можеш дещо для мене зробити, Клеррі, — сказав я. «Ви можете перевірити для мене, чи Булл Маттерсон зареєстрував новий Buick приблизно в середині вересня 1956 року. Я чув, що він це зробив»
«І яке це має значення? — спитав Мак.
«Це має значення настільки, що я хотів би знати, що сталося зі старим. Метью Вейстранд сказав мені, що йому було лише три місяці. Ти займаєшся продажем вживаних автомобілів, Клеррі. Чи можна дізнатися, що сталося з тією машиною? «Через дванадцять років? Мені це здається неможливим. «Він почухав собі череп. — Але я спробую.
Він зупинився перед бунгало Мака і попрямував назад до форту Фаррелл на власному автомобілі. Ми з Маком розповіли Клер про те, що сталося, і це засмутило її. — Раніше я називала його дядьком Биком, — сказала вона. Вона підняла голову. «Насправді він не був поганою людиною. Лише після того, як Доннер прийшов у бізнес, Matterson Company почала перетворюватися на свого роду Шейлока».
Мак скептично поставився до цього коментаря. «Доннер — не людина на вершині; він просто найманий працівник. Саме Бул Маттерсон скористався перевагами приватного втручання в майно Джона Трінаванта.
Вона блідо посміхнулася. «Я не думаю, що він сприйняв це як втручання. Булл, мабуть, сприйняв це як зручний бізнес-маневр — нічого несправедливого».
— Але до біса аморально, — зауважив Мак.
«Я не думаю, що такі міркування коли-небудь спадали йому на думку», — сказала Клер. «Він просто став машиною для грошей. Він у поганому стані, Боб? «
Він виглядав не дуже добре, коли я бачив його востаннє. Мак, що нам робити, мс
. — Що ти маєш на увазі — питання Трінаванта чи дамбу? — Він підняв плечі. «Я не думаю, що цього разу рішення належить тобі, Боб. Тепер ініціатива виходитиме від Говарда».
«Ми повинні щось зробити з цією дамбою. Можливо, я зможу поговорити з Доннером».
«Ти не зможеш додзвонитися до нього. Мабуть, Говард розповів йому гарну історію. Тепер все, що вам залишається, це чекати і дивитися, що станеться, або ви можете піти».
«Я б хотів, щоб я ніколи не чув про Форт Фаррелл. Я підвів очі. — Вибачте, Клер.
— Не будь дурницею, — сказав Мак. «Ти раптом стаєш слабким через серцевий напад у старого? Я навіть не знав, що в нього є серце. Продовжуйте боротися, Боб. Спробуй ще раз розворушити їх, поки вони не з рівноваги».
Я міг би залишити форт Фаррел, — повільно сказав я. «Я міг би піти у Форт Сент-Джон і спробувати викликати там інтерес. Має бути десь хтось, кому не байдужа думка про обвал дамби».
«Ти міг би піти туди, як і будь-куди», — сказав Мак. — Тому що одне можна сказати напевно: Маттерсони зараз розлючені, як скажені бджоли, і, боячись Говарда, ніхто у форті Фаррелл і пальцем не поворухне, щоб допомогти вам. Булл мав рацію — Маттерсони володіють цією територією, і всі це знають. Тепер тебе ніхто не слухатиме, Боб. А що стосується форту Сент-Джон, то щоб потрапити туди, потрібно пройти через форт Фаррелл. Тому я б просто почекав, поки стемніє».
Я витріщився на нього. 'Ти здурів? Я не втікач».
Його обличчя було серйозним. «Я подумав про ситуацію. Оскільки Булл зник з карти, Говарда не залишилося нікому зупинити. Доннер не може цього зробити - це точно. А Джиммі Вейстранд і ще кілька головорізів Говарда могли б вас погано побити. Ти пам’ятаєш, що сталося з Чарлі Бернсом кілька років тому, Клер? Зламана рука, зламана нога, чотири забиті ребра та розтрощене обличчя. Ці хлопці грають грубо - і я впевнений, що вони шукають вас прямо зараз. Тож не йдіть зараз у форт Фаррелл».
Догляд встав. «Ніщо не може завадити мені поїхати до форту Фаррелл. Мак здивовано подивився на неї. «Що ти хочеш там робити? «
Поговори з Гіббонсом. Настав час поліції втрутитися».
Мак знизав плечима. «Що може зробити Гіббонс? Сержант RCMP може зробити дуже багато – принаймні, не за цих обставин».
— Мені байдуже, — сказала вона. «Я все одно піду до нього. «Вона вийшла з бунгало, і я почув, як вона поїхала. «Що ти знову сказав? — гірко спитав я Мака. «Мені все одно довелося завдати їм удару, коли вони все ще вийшли з рівноваги?» «
Не будь таким надокучливим. Я був занадто швидкий з ротом, от і все. Я ще не все обробив».
«Хто був цей Бернс? —
Хтось, у кого були проблеми з Говардом. Його побили — усі знали чому, але ніхто не міг довести, що Говард був до цього причетний. Бернс покинув форт Фаррелл і більше не повернувся. Я зовсім забув про нього — і він не турбував Говарда й половини так, як ти. Я ніколи не бачив його таким злим, як сьогодні вранці. — Він підвівся і зазирнув у піч. «Я хочу чаю. Я просто збираюся отримати дрова».
Він вийшов на вулицю, а я сидів і думав, що робити далі. Біда полягала в тому, що я не досяг жодного прогресу в розгадуванні таємниці Трінаванта, а людина, яка могла б мене просвітити, наразі була в лікарні. Мені дуже хотілося піти до форту Фаррелл, увійти в будівлю Маттерсона та вивести її з Говардом; Можливо, це не принесло б мені користі, але було б дуже корисно.
Двері відчинилися, і я зрозумів, що мені не потрібно йти до форту Фаррел. Говард стояв на порозі з рушницею в руках, а я дивився в дуло, наче в бездонну яму. — То ти, негіднику, — сказав він, важко дихаючи, — який сенс у всіх цих балаках про Френка Трінаванта.
Він зробив два кроки вперед, а пістолет залишився націленим прямо на мене. Позаду нього в бунгало проскочила Люсі Атертон і зло всміхнулася мені. Я хотіла встати, але він різко сказав. — Сиди, баламут. Ти не звідси».
Я впав назад у крісло. Чому вас цікавить Френк Трінавант? ' Я запитав. — Він уже давно мертвий, чи не так? «Мені було важко контролювати свій голос. Дивлячись у ствол рушниці дивно впливає на голосові зв’язки.
«Боїшся, Бойд? — запитала Люсі Атертон.
— Замовкни, — сказав Говард. Він зволожив губи, повільно підійшов і подивився на мене. «Ви Френк Трінавант? ' Я сміявся. Це вимагало певних зусиль, але я засміявся.
«Відповідай мені до біса», — кричав він, його голос надривався. Він зробив ще один крок уперед, і його обличчя спотворилося. Я стежив за його правою рукою і сподівався, що курок рушниці не буде надто легким. Я сподівався, що він підійде трохи ближче, щоб у мене була можливість відбити рушницю вбік, але він стояв на місці. «Слухай мене уважно», — сказав він тремтячим голосом. «Ти відповідаєш мені і скажеш мені правду. Ви Френк Трінавант? «
Яке це має значення? Можливо, я Грант, можливо, я Трінавант. Хто б я не був, я був у тій машині, так? "
Так, це все", - сказав він. «Ти був у тій машині. Він став моторошно спокійним і вивчав моє обличчя. «Я знав Френка і бачив фотографії Гранта. Ви не схожі на жодного з них. Я бачу, що хірурги багато над тобою попрацювали. Мабуть, це дуже боляче, я сподіваюся».
Люсі Атертон захихотіла.
«Так, — сказав він, — ти був у цій машині. Лише уважно придивившись, можна побачити шрами, Люсі. Вони не що інше, як тонкі лінії волосся. «Здається, ти дуже зацікавлений, Говарде», — сказав я.
«Мене здивувало, що ти продовжуєш називати мене Говардом. Френк це зробив. Ви Френк? Яка
це різниця? '
Справді, яка це різниця? Що ви бачили, коли були в цій машині? Ти скажи мені, або вони можуть зробити ще щось із тим твоїм милим обличчям».
«Тільки скажи мені, що я мав бачити, і я скажу тобі, чи ти правий».
Його обличчя напружилося від гніву, і він знову подався вперед, але недостатньо, щоб наблизити його до моїх рук. Сидячи ставив мене в невигідне становище; це не та позиція, в якій можна швидко рухатися.
«Давайте не будемо робити з цього гру», — сказав він різким тоном. 'Скажи мені! —
почувся голос з боку дверей. — Поклади пістолет, Говарде, або я вистрелю тобі в голову.
Я глянув у бік дверей і побачив, що Мак тримає двоствольну рушницю, націлену на Говарда. Говард завмер і повільно почав перевертатися зі стегон. — різко сказав Мак. «Поклади пістолет, Говарде. Я більше цього не повторю».
— Роби, як він каже, — швидко сказала Люсі. «У нього є рушниця. Говард опустив пістолет, я підвівся і схопив його, коли він вислизнув з його рук; якщо його впустити на підлогу, він міг би вибухнути. Я відступив і подивився на похмуро усміхненого Мака. «Сьогодні вранці я залишив рушницю в джипі на випадок, якщо вона нам знадобиться», — сказав він. «Яке щастя! Говард, підійди до стіни. І ти теж, сестро Люсі».
Я перевірив пістолет Говарда. Запобіжник ослаб. Це б і близько не коштувало мені голови. «Дякую, Мак», — сказав я.
«Немає часу на приємності», — сказав він. «Говард, сядьте на підлогу спиною до стіни. ти теж, Люсі. Не соромся. На обличчі Говарда була сповнена ненависті. «Такі речі далеко не зайдуть. Мої люди дістануть тебе, Бойде».
«Бойд? ' Я сказав. «Я думав, що я Грант або Трінавант. Тебе, Говарде, гнітить те, що ти не знаєш. у вас немає впевненості. Я звернувся до Мака. «Що нам тепер робити? «
Ти йдеш за Клер. Переконайтеся, що вона привела сюди Гіббонса. Ми можемо заарештувати цього негідника за збройне пограбування. Я залишу його тут».
Я з сумнівом подивився на Говарда. «Не дозволяй йому здивувати тебе. ''Він не наважиться. Мак поплескав по пістолету. «У цій крихітці є картеч, і на такій відстані її розірвало б навпіл. Ти чуєш, Говард?
Меттерсон нічого не сказав, а Мак продовжив: «Це також стосується сестри Люсі. Я просто сидітиму там тихо, місіс Атертон.
«Гаразд, Мак», — сказав я. — Ви побачите мене через півгодини.
Я підняв пістолет Говарда й розрядив його; Я закинув кулі в куток. Підбігши до джипа, я кинув гвинтівку в кущі і за хвилину вже був у дорозі.
Але не для англ. Перед дорогою до Форт-Фарелла був поворот Вак, і коли я повернув кермо й повернув джип, то побачив зрубане дерево поперек дороги. Не встиг загальмувати, як джип врізався у стовбур дерева. На щастя, я пригальмував на повороті, але удар не зачепив передню частину джипа, і я ледь не вдарився головою об лобове скло.
Далі я зрозумів, що хтось намагався витягнути мене з кабіни. Почувся пронизливий свист і крик: «Ось він! '
Рука схопила мене за сорочку і спробувала потягнути. Тому я схилив голову і сильно вкусив цю руку. Власник руки скрикнув і відпустив мене, давши мені момент зібратися з думками. Я бачив лише одного чоловіка, який знову йшов до мене; тож я виштовхнув із кабіни з іншого боку. Передня частина джипа – занадто обмежений простір, щоб такий важкий чоловік, як я, міг насолоджуватися бійкою.
У мене все ще трохи запаморочилося від удару по голові, але не настільки, щоб побачити чоловіка, який вийшов з-за джипа. Він підійшов занадто швидко для його власного блага, і його колінна чашечка особливо сильно торкнулася мого черевика. Тому він був виснажений. Поки він лежав на землі і кричав від болю,
я втекла в ліс. Позаду я почув крик і тупіт ніг. За мною переслідували щонайменше двоє чоловіків.
Я не особливо підходжу до стометрівки, тому що я занадто важкий для цього, але при необхідності можу розвинути хорошу швидкість. Хлопці позаду мене теж могли це зробити, і ми ні в чому не зізнавалися один одному перші п’ять хвилин. Однак вони марно дихали, кричачи, а я тримав свій великий рот на замку, і незабаром вони почали відставати.
Через деякий час я наважився глянути через плече. Поблизу нікого не було, хоча я чув, як вони біжать, тому сховався за деревом, щоб перевести дух. Крик наблизився, і я почув, як тріщать гілки. Перший чоловік пробіг повз, і я відпустив його; Я нахилився й підняв камінь, який щільно вписався в мій кулак. Я почув, як йде другий чоловік, і вийшов з-за дерева на його дорогу.
У нього не було часу ні сочити, ні щось робити. Його рот був відкритий від здивування, і я закрив його для нього, притиснувши всі свої м’язи до його щелепи. Звичайно, це зробив камінь у моїй руці; Я відчув легкий тріск, і його ноги вислизнули з-під нього. Він упав на спину, перевернувся і лежав нерухомо.
Я прислухався якусь мить. Хлопця, якого я пропустив, не було в полі зору, але я все одно чув, як він кричить. З боку дороги долинули ще крики, і я прикинув, що мене переслідує близько десятка чоловіків. Я розвернувся в напрямку, перпендикулярному своєму початковому, і побіг так швидко, як тільки міг, не створюючи зайвого шуму.
У мене не було багато часу на роздуми, але я зрозумів, що Мартерсон накинув на мене своїх собак і що Джиммі Вейстранд, ймовірно, був тим. натовп на чолі. Спочатку я мав збити їх зі шляху, а це було б не так легко. Я мав справу не з дроворубами, звиклими до лісу, які, мабуть, знали дорогу набагато краще за мене. Вони, звичайно, були краще поінформовані про місцеву ситуацію, і я мав бути обережним, щоб мене не штовхнули туди, куди вони хотіли. Мені довелося їх позбутися.
Ця лісиста місцевість поблизу форту Фаррелл містила нижчі веретенні дерева, які не мали комерційної цінності та постачали в основному домашню деревину. Біда полягала в тому, що крізь дерева тебе було видно здалеку і не було де сховатися, особливо якщо ти носив червону вовняну сорочку, як я. Я думав, що міг би втекти непоміченим
, але почув крик і зрозумів, що зазнав невдачі. Я відмовився від повільного темпу й знову почав бігти. Мені довелося піднятися на пагорб і я відчув напругу в легенях. На вершині пагорба я подивився на долину і побачив справжні ліси з великими деревами. Опинившись там, я мав шанс втекти від них, і я спустився в долину, почуваючись кроликом, якого переслідує лисиця.
З криків позаду я міг зробити висновок, що відстань між мною та моїми переслідувачами не скорочується, але це мало втішає. Дюжина рішучих чоловіків завжди може наздогнати самотнього втікача в довгостроковій перспективі; вони можуть змінювати один одного і бути задатчиками темпу один для одного. Однак у втікача є одна перевага - адреналін, який накачує його організм знанням про те, що з ним трапиться, якщо його спіймають. Я не мав жодних ілюзій щодо цього; дюжина здоровенних дроворубів не витрачає надлишок сил на пробіжку по пересіченій місцевості і закінчує її грою з м'ячем. Якби мене спіймали, я б, мабуть, на все життя залишився інвалідом. Одного разу я бачив чоловіка в Північно-Західних Територіях, якого полювали, спіймали і побили; він уже майже не виглядав як людина.
Тож я втік, рятуючи своє життя, бо знав, що якщо дозволю себе схопити, життя більше не варте того, щоб жити. Я не звертав уваги на біль у м’язах, що наростав у м’язах, на скрегіт повітря в горлі та болі в боці. Я повністю зосередився на своєму довгому-довгому бігу долиною: я не озирався, щоб побачити, наскільки вони близько чи далеко, бо це було марною тратою часу; небагато — можливо, частина секунди кожного разу, коли ви повертаєте голову, — але частки секунди стають цілими секундами, і в кінці вони можуть зарахуватися. Я просто рухав ногами і дивився на місцевість перед собою; Я вибрав найпростіший шлях, але не дуже відхилявся від прямого курсу.
Проте я тримав вуха відкритими й почув крики, які долинали ззаду, одні голосні й близькі, а інші тихіші й віддаленіші. Зграя розійшлася віялом, і найсильніші були попереду. Якби, як на початку, було лише двоє чоловіків, я б не пішов далі й не боровся. Однак проти десятки у мене не було шансів; Тому я побіг далі і прискорив темп ще швидше, незважаючи на посилення болю в боці. Дерева тепер були ближче одне до одного; стрункі дерева, що сягають неба — дугласова ялиця, віргінський кедр, ялина, хвойні — великий ліс, що простягався на північ до Юкону. У тому лісі я мав би шанс. Там були досить великі дерева, щоб сховати вантажівку, не кажучи вже про людину; було клубок тіней, коли сонце світило крізь листя, а гілки утворювали нерівний візерунок на землі; там були повалені дерева, за якими можна було ховатися, і нори, в яких можна було сховатися, і товстий шар соснової хвої, по якому людина могла рухатися майже нечутно, якщо була обережною, куди поставила ногу. Ліс забезпечував певну безпеку.
Я дійшов до однієї великої ялини й ризикнув озирнутися. Перший чоловік був за двісті ярдів позаду мене, а інші розташувалися в довгу лінію позаду нього. Я підбіг до наступного дерева, змінив напрямок і побіг до іншого. Тут, на краю лісу, дерева були не так близько одне до одного і були досить великі території, які не пропонували прикриття, але ситуація була для мене набагато сприятливішою, ніж у долині.
Тепер я рухався повільніше, і, переходячи від дерева до дерева, думав не про те, щоб мене не почули, а про швидкість. Я продовжував змінювати напрямок і неодноразово озирався назад, щоб переконатися, що мене не бачать. Це було більше схоже на злі перегони - це була гра в кішки-мишки, і я був мишкою.
Тепер, коли мені більше не доводилося докладати максимум зусиль, моє дихання стало більш регулярним, але моє серце все ще билося так сильно, що я відчував, ніби воно силою вирветься крізь мої груди. Думка про те, що моїм переслідувачам буде не набагато краще, викликала у мене легку посмішку, коли я попрямував углиб лісу. Позаду стало тихо, і на мить я подумав, що вони здалися, але потім я почув крик ліворуч і у відповідь крик справа. Вони розійшлися і почали прочісувати ліс.
Я тиснув далі в ліс, сподіваючись, що серед них немає досвідчених слідопитів. Було дуже малоймовірно, що вони там будуть, але не можна нехтувати цією можливістю. До заходу сонця залишалося ще багато часу, майже чотири години, і мені стало цікаво, чи вистачить у людей Маттерсона сил продовжувати пошуки. Мені довелося знайти гарну схованку, щоб зграя пройшла повз мене, і, заглиблюючись усе глибше в ліс, я не відривав очей.
Переді мною було скелясте оголення з великим камінням, розкиданим повсюди, забезпечуючи достатнє прикриття. Я пройшов повз - вони теж побачать можливості і зазирнуть у кожну щілину. Але це займе час — завжди є багато місць, де хтось може сховатися — і це була моя єдина надія. Я почув крик позаду себе і зробив висновок, що вони рухалися не так швидко, як я, оскільки вони витрачали дорогоцінні хвилини на пошуки та нюхання, завжди відхиляючись від курсу, щоб зазирнути за повалений стовбур дерева або в якусь яму, яка утворилася через a дерево впало і вирвало коріння з землі.
Я не хотів, щоб мене заганяли далеко в ліс. Я хвилювався за Мака, гадаючи, як довго він зможе тримати Маттерсона та його сестру під контролем. Клер пішла за Гіббонсом, але на той момент справа не була особливо терміновою, і, можливо, Гіббонс не надто поспішав. Тому я хотів спробувати повернутися до бунгало, і кожен метр далі в ліс означав, що зворотна дорога також ставала на метр довшою.
Навколо мене височіли сосни — їхні масивні стовбури оголювали гілки щонайменше на п’ятдесят футів. І все ж я знайшов те, що шукав — молодий віргінський кедр із гілками, які звисали досить низько, щоб я міг піднятися. Я заліз і поповз на одну з гілок. Розлоге гілля зробило б мене невидимим із землі — я сподівався, — але як запобіжний захід я зняв свою яскраву червону сорочку й закутав її. Я чекав.
Більше десяти хвилин нічого не відбувалося, але потім вони прийшли так тихо, що я помітив рух, перш ніж почув звук. З краю відкритої вершини вийшов чоловік. Він озирнувся, а я залишився нерухомим, як камінь. Він був не більше ніж за п’ятдесят ярдів від мене, і він стояв дуже нерухомо, оглядаючи територію очима. Потім він поманив, до нього приєднався ще один чоловік, і вони разом легкими кроками пішли галявиною.
Люди не часто дивляться вгору. Кістки його черепа виступають над бровами - для захисту очей від прямих сонячних променів. І дивитися вгору також вимагає зусиль від м’язів шиї. Мені здається, так все влаштовано природою, щоб захистити чутливі очі від яскравого світла. У будь-якому разі лише досвідчений слідознавець зверне увагу на верхівки дерев. Звичайній людині це не спадає на думку, і існує вбудований опір - частково психологічний, частково фізіологічний, - який запобігає цьому.
Ці двоє не були винятком. Вони пройшли через відкриту вершину і на мить постояли під кедром. Один із них сказав: «Я думаю, ми можемо відмовитися».
Другий швидким помахом руки змусив його замовкнути. 'Спокійно! Можливо, він десь тут».
«Немає шансів. Це, мабуть, п’ять миль. І все одно болять ноги».
«Ви відчуєте щось інше, а не просто свої ноги, коли Вейстранд помітить, що ви підвели межу».
«Цей нахаба! '
'Соплі чи ні, ти впораєшся з ним? Ви можете спробувати, але я не покладу на вас свої гроші. Але в будь-якому разі Маттерсон хоче, щоб цього хлопця знайшли. Тож припиніть скиглити та йдіть».
Вони продовжували йти, але я залишився на місці. Здалеку почувся крик, але в іншому все було тихо. Я чекав понад п’ятнадцять хвилин, перш ніж злізти з дерева. Хоча було холодно, я залишив свою сорочку, добре сховану серед гілок.
Я не повернувся, а попрямував по діагоналі до бунгало Мака. Якби я міг повернутися туди й усе ще мати під контролем Мак Говарда, він був би цінним заручником, паспортом безпеки. Я рухався обережно, підозріло розглядаючи кожну галявину, перш ніж перетнути її, і очищаючи край лісу, перш ніж нікого побачити.
У кожній групі людей завжди є один такий — людина, яка вірить, людина, яка наполягає на собі, коли потрібно щось зробити. Він сидів спиною до дерева і крутив сигарету. Очевидно, його ноги турбували його, тому що його шнурки розв’язалися, і він, мабуть, щойно знову взувся.
Він, мабуть, припинив погоню, але все ще був перешкодою, оскільки зі свого місця на узліссі мав чудовий вид на зарості, крізь які мені довелося пройти, щоб дістатися до бунгало Мака. Насправді, якби Waystrand поставив його там навмисно, це не могло бути кращим місцем.
Я теж мовчки відступив і озирнувся в пошуках зброї. Цей напад мав бути раптовим і швидким; Я не знав, скільки ще людей стріляли в радіусі чутності, і один його крик, і мені доведеться бігти знову. Я вибрав гілку і зрізав гілочки своїм ножем. Коли я повернувся, вона все ще була там. він запалив цигарку і, очевидно, курив із задоволенням.
Я робив обхід, поки нечутно приземлився за деревом. Я підняв палицю і вийшов з-за дерева. Він не знав, що вдарило його по скроні, і він навіть не вигукнув, коли впав набік, його сигарета вислизнула з його млявих пальців. Я кинув
биту й став перед ним, машинально загасив ногою тліючу сигарету об хвою. Я поспішно схопив їх йому під руки і потягнув туди, де нас не було видно.
На мить я запанікував, бо подумав, що він мертвий, але він застогнав, і його повіки затремтіли на мить, перш ніж знову впасти в непритомність. Я не сумнівався в тому, щоб вдарити людину, коли вона не дивиться, але я не економив нікого вбивати — не тому, що мені цього не хотілося, а тому, що за такий вчинок можна було повісити. Закон досить суворий, коли йдеться про тіла, і я б хотів, щоб на моєму боці був Гіббонс.
На ньому була темно-сіра сорочка, саме те, що мені було потрібно; Тому я зняв його з нього, а потім обшукав, щоб переконатися. У нього в кишенях було небагато: гаманець із трьома доларовими банкнотами, кілька особистих паперів, коробка сірників, пачка тютюну та великий кишеньковий ніж. Я взяв сірники й ніж решта. Тоді я одягнув сорочку, цю нейтральну, приємно нічого не підозрюючу сорочку, яка була такою ж гарною, як маскування.
Я поставив його там, де вони навряд чи спіткнуться об нього, а потім сміливо пішов із лісу та крізь зарості до Макового бунгало; за моїми підрахунками я не міг бути далі, ніж за милю. Я був на півдорозі, коли мені хтось подзвонив. На щастя, він був дещо далеко, занадто далеко, щоб побачити моє обличчя в напівтемряві. 'Привіт! Що сталося? '
Я приклав руки до рота. «Ми втратили його. — Усіх чекають у бунгало Мака Дугалла, — крикнув він. — Маттерсон має вам щось сказати.
Моє серце забилося. Що сталося з Маком? Я помахав і крикнув: «Я буду».
Він продовжив у протилежному напрямку, і коли ми проходили один одного на деякій відстані, я відвів погляд. Щойно він зник з поля зору, я кинувся тікати, поки не побачив світло в темряві. Тоді я зупинився, щоб подумати, що робити далі. Мені потрібно було дізнатися, що сталося з Маком, і я зробив обхід, щоб підійти до бунгало з іншого, несподіваного боку. Підійшовши ближче, я почув бурмотіння багатьох чоловічих голосів.
Хтось узяв із бунгало масляну лампу й поставив її на тротуар, і з того місця, де я лежав біля річки, я бачив, що перед бунгало вешталося близько двадцяти чоловіків. З дюжиною, яка переслідувала мене і ще не вийшла з лісу, це становило групу з тридцяти чоловік — можливо, більше. Здавалося, Говард збирав армію.
Я пробув там довго, може, годину, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Я не бачив ані Мака, ані Клер, ані самого Вейстранда. приєднатися до групи. Він виглядав втомленим і скуйовдженим, але я теж був таким, і мені його анітрохи не шкода. Очевидно, він запитав когось, і його направили до бунгало. Я побачив, як він зайшов, а потім не довелося довго чекати на пояснення зустрічі, оскільки він вийшов майже одразу, а за ним і Говард.
Говард став на суп, підняв руки, і все затихло, крім жаб навколо мене продовжували квакати. — Ти знаєш, чому ти тут, — голосно сказав Говард. «Тобі потрібно когось знайти — хлопця на ім’я Бойд. Більшість із вас бачили його у форті Фаррелл, тому ви знаєте, як він виглядає. І ви, звичайно, знаєте, чому ми цього хочемо? З групи чоловіків почувся ремствування .
«Для тих, хто прийшов пізніше, дозвольте повторити», — сказав Говард. «Той Бойд збив мого батька — він вдарив чоловіка, старшого вдвічі за нього, а його — старого. Моєму батькові сімдесят шість років. Як ви думаєте, скільки років Бойду? Мене
пройшов холодок, коли я почув, як відреагувала група перед бунгало. «Тепер ти знаєш, чому він нам потрібен», — крикнув Говард. Він махнув рукою. «Ви отримаєте купон для людей, коли його знайдуть, і я дам сто доларів тому, хто першим його виявить».
Чоловіки почали кричати, і Говард різко помахав рукою, щоб змусити їх замовкнути. — Це ще не все, — крикнув він. — Я дам тим, хто його спіймає, по тисячі доларів. «Тепер спалахнув пандемоній, і Говард відпустив чоловіків займатися своїми справами.
Я побачив скривлену усмішку на його обличчі в різкому світлі масляної лампи. Він знову наказав замовкнути. «На даний момент ми його втратили. Він повинен бути десь там, у лісі. У нього немає їжі, і я впевнений, що він наляканий. Але обережно, бо він озброєний. u Я прийшов сюди, щоб побити його до синього за те, що він зробив з моїм батьком, і він тримав мене пістолетом.
Вейстранд щось йому прошепотів, і Говард сказав: «Хлопці, я можу помилятися. Вейстранд каже, що у нього не було рушниці, коли він тікав у ліс, тож це полегшує вашу роботу. Я розділю вас на команди, а потім можете починати. Якщо він у вас є, зберігайте його там, де знайшли, і надішліть мені повідомлення. Слухайте уважно - не намагайтеся повернути його до форту Фаррелл. Він хитрий хлопець, і я не хочу, щоб він утік. Тож тримай його там, де знайдеш, доки я туди не приїду. Зв’яжіть його і, якщо у вас немає мотузки, зламайте йому ногу. І я не пророню сльози, якщо ти його трохи поб'єш».
Сміх, що вибухнув, можна назвати лише диявольським. Говард сказав: «Згодно. Вейстранд, Новак, Сімпсон і Хендерсон очолить команди. Заходьте, хлопці, і я можу поговорити з вами ще про деякі речі».
Він повернувся в бунгало, а за ним Вейстранд і ще троє. Я залишився на місці ще кілька хвилин, бажаючи почути, що говорять у бунгало, а потім повільно й обережно пішов у темряву.
Якщо я коли-небудь чув, щоб когось підбурювали до самосуду, то це був Говард. Негідник зібрав цілий загін людей, спраглих моєї крові, і я не був би в безпеці в будь-якому місці поблизу форту Фаррелл — без винагороди в тисячу доларів за мою голову. Ті його дроворуби були крутими хлопцями, і він так напхав їх своєю проклятою брехнею, що було б абсолютно безглуздо намагатися щось пояснювати.
Мені щось спало на думку, і я крадькома пробрався до місця, де спав минулої ночі. Тепер я був дуже вдячний, що не зміг переночувати в бунгало і виявив необережність не повернути своє обладнання в бунгало. Мій рюкзак все ще був там, де я його залишив, і я швидко поклав туди кілька речей, які вийняв. Принаймні тепер я мав необхідний мінімум для тривалого перебування в лісі — усе, крім провіанту та зброї.
Біля бунгало знову почувся шум, і я почув, як завелися кілька двигунів. Хтось підійшов крізь зарості, і я відступив від бунгало, все ще не знаючи, що робити. Ніколи в житті я не перебував у такому небезпечному становищі, як зараз, за винятком того моменту, коли я прийшов до тями в лікарні й виявив, що моє минуле стерто. Я міцніше затягнув ремені свого рюкзака, похмуро думаючи, що якщо хтось міг пережити цей досвід, він міг би пережити й цей.
Використовуй свій мозок, сказав я собі. Знайдіть безпечне місце.
Єдиним безпечним місцем, про яке я міг подумати, була в’язниця — звісно, лише як почесний гість. До такого, як Гіббонс, не підійдуть — або, принаймні, не слід, — і я думав, що перебуваю в такій безпеці, як будь-яке інше в його камері, поки все не заспокоїться і я не знайду когось із достатньо здоровим глуздом, щоб донести правду. факти на світло. Тож я повернув у бік форту Фаррелл, але уникнув головної дороги. Я хотів дістатися Гіббонса найменш використовуваним маршрутом.
Я повинен був знати, що Говард (тобто RCMP) поставив охорону навколо станції – це було останнє, чого він хотів, і якби я зміг зв’язатися з Гіббонсом, можливо, його гра ніколи б не з’явилася приховати той факт, що я не бив старого Маттерсона, і правда неминуче повинна вийти наяву - чого він не міг собі дозволити, тому, хоча він думав, що я в лісі, він вжив запобіжних заходів і про всяк випадок подзвонив у поліцейську дільницю Я знайшов притулок у Гіббонса, коли мене помітили, імовірно, я був так близько до своєї цілі, що моє обличчя було освітлено різким світлом факела, а потім я почув крик. : «Ось воно!»
Я нахилився і ковзнув набік, і щось кинулося на мій рюкзак з такою величезною силою, що я втратив рівновагу і впав. Світло від ліхтаря пішло навколо, шукаючи, і коли воно знайшло мене, я вдарив себе черевиком по ребрах. Я покотився зі швидкістю блискавки, знаючи, що мене можуть забити до смерті, якщо я не встану. Ці чоботи лісоруба важкі й підковані залізом, тож від сильного удару ногою можна зламати грудну клітку й ногу вдарити в легені.
Хоча мені дуже заважав рюкзак, я котився все швидше і швидше, намагаючись уникнути факела. Грубий голос сказав: «Хапай виродка, Джеку! і невдалий черевик влучив у моє праве стегно. Я вперся руками в землю і несамовито розмахував ногами: хтось перечепився і впав на мене.
Мабуть, його голова вдарилася об землю, бо він обм’як; Я струснув його і, хитаючись, підвівся, коли інший чоловік налетів на мене, як бик. Хлопець із факелом не дав мені шансу зникнути в темряві, але принаймні поставив мене з суперником у рівні умови.
У мене не було жодних дурних уявлень про чесну гру — це цивілізована ідея, а цивілізація закінчується, коли ти підбурюєш тридцять чоловік проти одного. Крім того, я навчився боротися на північно-західних територіях, а на північ від 60-ї паралелі атмосфера не дуже підходить для олімпійських правил. Я замахнувся своїм черевиком убік на колінну чашечку чоловіка, потім з силою шкрябав його по гомілці і, нарешті, штовхнув його ногою своєю п’ятою трохи вище підступу. Мій лівий кулак потягся до його живота, а права — до його підборіддя, розкривши долоню так, що нижня частина моєї руки загнала його голову назад, а кінчики пальців тицьнули йому в очі.
Він завдав кілька хороших ударів, поки я щось робив, але потім він став стурбований власними стражданнями. Він закричав від болю, коли я шкрябав його гомілку до кістки, і він підняв руки, щоб прикрити очі. Я знову вдарив його кулаком у живіт; він задихнувся і почав падати. Я великий хлопець і досить сильний, тому я міг підняти його та кинути в його друга факелом.
Я добре прицілився, і лампочка згасла. Я чув, як розбилося скло, коли вона впала на землю. Я не чекав, щоб почути більше, тому що навколо могло бути більше головорізів Говарда. Я пішов і повернув до лісу.
До півночі я зайшов на деяку відстань у ліс і був досить виснажений. Мене вигнали з форту Фаррелл і мало не полонили, і коли я повертався, я ледь не наштовхнувся на іншу групу людей Маттерсона, які, ймовірно, виходили з лісу. Тож я здався й пішов на захід — у глушину. Я подумав, що вони точно не поспішать припустити, що я зник у цьому напрямку.
Я не очікував, що щось виграю, поїхавши на захід, але принаймні це дало мені трохи часу та часу, щоб скласти план кампанії. Місяць був високо в небі, і я знайшов тиху яму серед каміння. З полегшенням я зняв рюкзак. Я втомився. Я був у бігу протягом десяти годин більш-менш безперервно, і це не добре для вашої енергії. Я теж був голодний, але я нічого не міг зробити, окрім як затягнути ремінь.
Я думав, що зараз у безпеці. Маттерсон навряд чи зміг би організувати належний пошук уночі, навіть якби знав, у якому районі я перебуваю. Єдина небезпека полягала в тому, що хтось випадково виявить мене. Мені потрібен був відпочинок і сон, і
я мав це мати, тому що наступний день обіцяв бути ще більш захоплюючим.
Я роззувся і взув різні шкарпетки. Мої ноги стануть моїми найкращими друзями в осяжному майбутньому, і я не хотів, щоб вони на мене злилися. Потім я випив води з їдальні, прикріпленої до рюкзака. Наразі мені не бракувало води — я наповнив їдальню біля річки, — але я не хотів бути надто щедрим, бо не дуже добре знав місцевість, а річки могло й не бути, коли Мені це було потрібно.
Я сидів на спинці, із задоволенням згинаючи та розгинаючи пальці на ногах, і розмірковував про події дня. Це був перший раз, коли я міг змусити дві думки логічно слідувати одна за одною - усі мої зусилля дотепер були спрямовані лише на те, щоб зберегти своє життя.
Спочатку я подумав про Клер і задумався, що з нею сталося. Вона пішла до Гіббонса досить рано і мала повернутися до бунгало Мака задовго до заходу сонця, з поліцейським чи без нього. Однак я не міг помітити жодного її сліду під час запальної промови Говарда. Існували дві можливості: вона була в бунгало, що означало, що її стримали, або її не було в бунгало, і в цьому випадку я не мав уявлення, де вона може бути.
А потім Мак. Якимось чином Маттерсон утік від пістолета Мака, що означало, що з Маком щось трапилося. Якщо припустити, що він залишиться осторонь - і Клер також - я буду єдиним, хто залишиться вільним і зможе зробити будь-що. І все, що я міг зробити досі, це бігти, як олімпійський марафонець -
я думав про промову Говарда та спеціальні інструкції, які дав HL, і я намагався уявити, що він планує зробити. Якщо вони спіймають мене, мене треба буде тримати, поки Говард не прибуде. І це означало жахливу ситуацію, тому що я не міг уявити, що ще він може зробити зі мною, крім як убити мене.
Звичайно, він не вбив би мене відкрито; Я сумнівався, що його люди все ще будуть за ним. Але припустімо, що мене вбили «випадково»; Припустімо, Говард заявив, що вбив мене «для самозахисту». Було багато способів організувати щось подібне. Або я можу «втекти» від Говарда і мене більше ніколи не побачать. У безкрайніх лісах є місця, де тіло неможливо знайти й століття.
Усе це спонукало мене ще раз поглянути на Говарда Маттерсона. Чому він хотів моєї смерті? Відповідь: Тому що він мав якесь відношення до ДТП, а не його батько. І яке відношення він міг мати до аварії? Відповідь; він, напевно, особисто влаштував це - напевно, він був просто вбивцею.
Я перевірив, де був Булл Маттерсон, коли сталася аварія, але мені не спало на думку зробити те саме щодо Говарда. Ви не думаєте про 21-річного хлопчика як про вбивцю, якщо поруч є хтось інший з мотивами та кваліфікацією, які я зробив помилку. Де був Говард, коли сталася аварія? Відповідь; Я не знав, але міг здогадатися, що,
нарешті, після того, як він мене здобуде, він зможе відвезти мене назад у форт Фаррел, але тоді все обернеться проти нього. Він мав позбутися мене, і єдиним способом зробити це було ще одне вбивство. Я на мить здригнувся. Я прожив насичене подіями життя, але ніколи раніше мене не переслідували з наміром убивства. Це був абсолютно новий досвід і, можливо, він був моїм останнім. Звичайно, я все ще міг зникнути. Я міг би піти далі на захід, а потім на південний захід до узбережжя біля Стюарта чи Принца Руперта, вони б загубили мій слід, і мені більше ніколи не довелося б побачити форт Фаррелл. Але я знав, що не зроблю цього через Мак і Клер — особливо через Клер.
Я вийняв із рюкзака ковдру й закутався в неї. Я був повністю спустошений і не мав можливості приймати важливі рішення. Удень у мене було б достатньо часу, щоб подумати, що робити. Я заснув зі словами Мака, які звучали у моїх вухах: Продовжуйте боротися; ще раз поворушити їх, поки вони втрачають рівновагу.
Це була дуже хороша порада, незалежно від того, чи були вони з рівноваги чи ні. Сонно я прийняв два рішення. По-перше, мені доведеться воювати на місцевості, яку я сам виберу, в оточенні, яке я добре знаю. Єдиною місцевістю в цьому регіоні, яку я добре знав, була долина Кіноксі. Я добре це знав, тому що ретельно його досліджував і знав, що можу уникнути всіх там.
Крім того, надзвичайно важливо було зробити полювання на Боба Бойда особливо збитковим заходом. Мені довелося чітко дати зрозуміти, що навіть тисячі доларів для такої гонитви недостатньо, і цей урок можна було винести лише цим лісорубам наживу. Троє з них, можливо, вже
дійшли цього висновку; в одного забій колінної чашечки, в іншого забій щелепи, а в третього гомілка розірвана до кістки. Якби були потрібні більш жорсткі заходи стримування, я б гарантував, що вони будуть вжиті.
Я хотів вивести Говарда з-за його ширми головорізів, і єдиний спосіб зробити це — налякати їх. Треба багато, щоб налякати звичайного лісоруба; Зрештою, вони виконують небезпечну роботу, і вони не цураються нічого, однак я мав це зробити – я мав відкинути їх – і мені довелося робити речі, які мали настільки сильний вплив, що вони. подумали б двічі, перш ніж спробувати заробити цю тисячу доларів.
OceanofPDF.com
Розділ 10
НАСТУПНОГО РАНКУ НА СХІДІ СОНЦЯ Я ЇХАЛ НА Північ. Я підрахував, що знаходився приблизно в дванадцяти милях на захід від форту Фаррелл, тож я пішов маршрутом, паралельним дорозі Кіноксі-Веллі, але, як я сподівався, тримався досить далеко, щоб не потрапити в сітку шукачів Манерсона. Голод гриз моє нутро, але не настільки, щоб ослабити — я, ймовірно, міг би протриматися ще півтора дня, перш ніж їжа стане справжньою проблемою, і, можливо, я повинен був.
Я йшов годину за годиною швидким кроком, швидше, ніж під час звичайного походу. Мені здається, я досяг стабільної швидкості 2 ~ милі на годину по місцевості, яку було не надто важко долати. Я продовжував озиратися, щоб оглянути оточення, не стільки тому, що думав, що мене переслідують, а щоб переконатися, що я рухаюся по прямій лінії. Відхилитися від прямого курсу дуже легко, і більшість людей роблять це абсолютно несвідомо. Тому вони можуть загубитися в поганих погодних умовах, таких як туман або снігові замети, і продовжувати ходити колами. Я чув, що це пов’язано з тим, що ноги неоднакової довжини, а отже, кроки, які робиш, не однакові за розміром. Давним-давно я перевірив власну схильність відхилятися від прямого курсу і виявив, що завжди відхиляюся праворуч; Згодом я помітив, що для свідомого виправлення відхилення не потрібно було багато зусиль.
Однак завжди добре перевіряти теорію на практиці, і я хотів знати, як виглядає ландшафт позаду мене; Такі знання могли б стати в нагоді, якби мені знову довелося тікати. Звичайно, завжди була ймовірність, що я побачу когось іншого, і я вже припускав, що в регіоні, де середня густота населення одна людина на три квадратні милі, когось я, ймовірно, побачу. не з’явиться випадково, і тому до нього слід ставитися з підозрою.
По дорозі я знайшов трохи їжі; Я зірвав кілька кілограмів грибів і поклав їх у рюкзак. Я знав, що їх дуже добре їсти, але я ніколи не їв їх сирими і не хотів пробувати зараз. Напевно, це б мене не вбило, але я не хотів ризикувати, щоб мене вивели з ладу через спазми в шлунку чи щось подібне. Тож я зберіг їх на потім, хоча у мене з рота пішла сльоза.
Щоразу я відпочивав, але недовго - хвилин по п'ять щогодини. Більше відпочинку зробило б мої м’язи ніг жорсткими, і мені довелося тримати їх гнучкими. Навіть опівдні я не робив великої перерви; Я зупинив свій похід лише на стільки, щоб надіти чисті шкарпетки, випрати інші в струмку та прив’язати їх до рюкзака, щоб вони могли висохнути дорогою. Я наповнив свою їдальню й пішов на північ.
За дві години до заходу сонця я почав шукати місце для табору — добре приховане місце — і знайшов одне на вершині схилу, з якого було добре видно долину з обох сторін. Я поклав рюкзак і перші півгодини просто роздивлявся. Я хотів переконатися, що поруч нікого немає. Тоді я розпакував свій рюкзак і знайшов на дні своє спорядження.
У Північно-Західних Територіях я був у дикій природі місяцями, і оскільки боєприпаси для мисливської рушниці є важким тягарем, я шукав інші способи добути свіже м’ясо. Аварійне обладнання було настільки малим, що я міг зберігати його в старій шоколадній банці, і було результатом багаторічного досвіду; Я завжди носив її на дні рюкзака.
Кролики випливають перед заходом сонця, і я вибрав три дротяні пастки, обережно уникаючи рибальських гачків у банку. Одного разу, якраз на початку сезону, мені в один палець потрапив рибальський гачок, і я проігнорував рану. Він почав утворюватися, і я прибув на торгову станцію в середині сезону з пальцем, який виріс до розміру банана через зараження крові. Цей укол гачка коштував мені тисячу доларів і майже мою руку, тож відтоді я дуже обережний з рибальськими гачками.
Я бачив багато кролячих слідів, тож розставив пастки, назбирав дров для багаття й пошукав кілька тонких мертвих гілочок модрини, переконавшись, що вони сухі. Я відвіз їх до свого кемпінгу і розставив так, ніби збирався розпалити вогонь, але не доставив до них сірника. Я б зробив це лише після заходу сонця, коли диму — хоч би його мало було — більше не було видно. Я знайшов маленьку берізку і своїм мисливським ножем розрізав циліндр з кори, який поставив як екран навколо вогню — на кілька каменів, щоб знизу також було повітря.
Через півгодини після заходу сонця я розпалив вогнище й відійшов на сто ярдів, щоб оцінити видимість. Я міг це побачити, тому що знав, що воно там, але хтось, хто не був настільки досвідченим або більш досвідченим, ніж я, не міг це помітити. Я пішов назад, налив води в каструлю і поставив гриби на вогонь. Тим часом я пішов перевірити, чи пощастило мені з луками. Два з них були порожні, а в третьому я зловив напівдорослого кролика. Це не дало б більше, ніж кілька шматочків м’яса, але цього вистачило б на вечір.
Після того, як я поїв, я обійшов свій табір, а коли повернувся, спробував викурити сигарету. Я підрахував, що пройшов приблизно тридцять миль на північ. Якби я попрямував звідси на північний захід, приблизно за п’ятнадцять миль я прийшов би до долини Кіноксі, де знаходився лісозаготівельний табір Маттерсона. Це могло бути небезпечно, але я мав почати відбивати. Бити кущі було добре і добре, але це не приведе мене нікуди; Мені довелося піти між моїх ворогів і наробити неприємностей.
Через деякий час я переконався, що вогонь погас, і пішов спати.
Я досяг вершини схилу, звідки відкривається вид на долину Кіноксі, близько другої години дня наступного дня. Нове озеро Маттерсон значно зросло в розмірах з тих пір, як я бачив його востаннє, і тепер становило приблизно третину того, чим воно повинно бути. Вода вкрила безлюдну рівнину, утворену вирубкою дерев. Я був у найпівнічнішій точці, якої ще досягла вода. Рівнина, де все було зрубано, простягалася набагато далі через долину — наскільки я припускав, до земель Клер Трінавант. Маттерсон мав свою країну практично безплідною.
У міру того, як вирубка просувалась, лісозаготівельний табір перемістили в точку далі в долині, і з того місця, де я стояв, я не міг цього бачити. Тож я повернувся вниз схилом і попрямував на північ, тримаючись хребта між собою та долиною. Можливо, зараз я був на небезпечному місці, але це малоймовірно. Досі моя діяльність була зосереджена на форті Фаррелл і на дамбі на південному кінці долини.
Я поставив себе на місце Говарда Маттерсона і спробував думати як він — моторошний експеримент. Бойд спричиняє проблеми у форті Фаррелл. Тож стежте за цим. Ми майже дістали його, і він може спробувати ще раз. Бойд зацікавився дамбою; він там свердлив. Тож стежте за цим, бо він може повернутися. Але Бойд ніколи не виявляв особливого інтересу до самої долини Кіноксі, тож навіщо йому туди йти?
Я знав, що я там буду робити – я буду там бушувати. Це була місцевість, яку я досліджував, і я знав усі вигини та вигини річок, усі рівнини та яри, усі схили землі. Я пішов би в густий ліс на півночі долини, заманив туди мисливців Говарда, а потім покарав їх, щоб вони не наважилися продовжувати погоню. Це був єдиний спосіб вивести Говарда з намету.
І найкращим місцем для початку своєї діяльності мені здалося лісозаготівельне містечко.
Я пройшов ще чотири милі на північ і нарешті виявив табір. Це було на рівній місцевості на дні долини, посеред знищеного лісу. На мій смак було занадто багато відкритого майданчика, але я нічого не міг з цим вдіяти, і я розумів, що зможу туди потрапити лише вночі. Тож години дня, що залишилися, я використав для роздумів над проблемою.
Там, здавалося, мало що відбувалося там, і я не почув жодних звуків, які б свідчили про те, що лісоруби працювали далі в долині. Здавалося, що Говард забрав більшість чоловіків з роботи, щоб шукати мене, і я сподівався, що вони все ще сидять на своїх дупах біля форту Фаррел. Стовп диму здійнявся з того місця, що, ймовірно, було кухнею, і в животі забурчало від думки про їжу. Це була ще одна вагома причина поїхати в табір.
Наступні три години я безперервно спостерігав за табором і побачив не більше шести чоловіків. Я був надто далеко, щоб з упевненістю судити, але я підозрював, що це були старожили, кухарі та робітники, які були занадто старі або недостатньо здорові, щоб бути корисними для рубання дров або полювання. Бол, Бойд. Я б не мав з ними особливих проблем.
Я думав про наслідки вчинку Говарда та про висновки, які можна з цього зробити. Він забрав своїх лісорубів з повної зарплати, щоб шукати мене, і це коштувало йому багато часу та грошей. Якби він не повернув їх до роботи найближчим часом, було б надто пізно рубати дерева, якщо тільки він не відкриє шлюзи, щоб запобігти подальшому розширенню озера в долину. Але навіть тоді він зіткнеться з фінансовими труднощами; пилорама мала бути обладнана для цієї операції, і будь-яке переривання потоку сирої деревини з долини було б відчутно там. Якби лісоруби найближчим часом не повернулися до роботи, пилораму довелося б закрити.
Мені здавалося, що Говард дуже хоче отримати мене в руки, і це додало доказів, які я збирав. Це не був доказ у юридичному сенсі, але він був достатньо добрим для мене.
Коли настала темрява, я почав готуватися. Я дістав ковдри з рюкзака і зав’язав їх зовні. Коли стемніло, я спустився в долину. Я знав відносно легкий шлях і незабаром наблизився до краю табору. У двох бараках горіло світло, але в іншому не було жодних ознак життя, окрім гулу погано зіграної гармошки. Я прокрався табором до кухні. Я не бачив жодної причини, чому б мені не добути провізію за рахунок Говарда.
На кухні горіло світло, а двері були прочинені. Я зазирнув у вікно і, не побачивши нікого, прослизнув усередину, зачинивши за собою двері. На плиті стояла велика каструля, і запах гашишу майже зводив мене з розуму, але в мене не було часу на розкіш — я мав бути в коморі.
Знайшов за кухнею; невелика кімната, заставлена стелажами навколо і повна консервів. Я почав запихати банки в рюкзак, дуже обережно, щоб вони не вдарилися одна об одну. Я використовував сорочки, щоб розділити їх, і поклав мішок борошна зверху. Я вже збирався виходити, коли хтось увійшов на кухню, і я знову швидко зачинив двері.
Двері в коморі були лише одні, і вони вели на кухню – зрозумілий захід, враховуючи здоровий апетит злодійкуватих дроворубів. З тієї ж причини не було вікна, тож мені довелося залишатися в коморі, поки кухня не звільниться, інакше мені доведеться застосувати силу, щоб вибратися.
Я трохи відчинила двері і побачила чоловіка, який стояв біля плити і помішував на сковороді дерев’яною ложкою. Він спробував, поклав ложку назад у каструлю й підійшов до столу, щоб взяти пачку солі. Я побачив, що це був старший чоловік, який кульгав, і відчув, що про насильство не може бути й мови. Цей чоловік ніколи не заподіяв мені нічого поганого,
і він не мав на меті зла, і я не міг змусити себе помститися йому за гріхи Говарда.
Він залишався на кухні цілу вічність — насправді не більше двадцяти хвилин — і я відчував, що він ніколи не піде. Він затримався на дратівливому імабіні; він помив кілька тарілок, віджав кухонну ганчірку і повісив її біля плити, щоб вона висохла, а потім пішов до комори, ніби збирався щось там взяти", передумав на півдорозі - саме тоді, коли я думав, що збираюся це зробити все-таки довелося використати -і нарешті знову спробував вміст каструлі, знизав плечима і вийшов
з комори, перевірив, чи все на вулиці, і вислизнув з кухні зі своєю здобиччю. Табір був освітлений електрикою, і я чув стукіт дизельного генератора, який доносився з кута табору, що дозволило мені легко його знайти темрява
була в окремій будівлі. Для безпеки я спочатку дослідив територію і виявив, що наступна казарма була ремонтною майстернею; Поглянувши на оглядове скло, я сказав, що воно заповнене приблизно наполовину. Щоб було легше, в ремонтній майстерні була в наявності сокира. Цією сокирою я сильно вдарив по масляному баку, і він без особливих зусиль проник у метал.
Це видало неабиякий шум, і мені було приємно почути, як масло бризкає з нерівного отвору. Я зміг зробити ще кілька ударів, перш ніж почув крик тривоги, і в цей момент я відчув слизьке масло під ногами. Я швидко відійшов на кілька кроків, запалив зроблений мною паперовий факел і кинув його в танк. Тоді я кинувся бігти, щоб досягти темряви.
Спочатку я подумав, що мій смолоскип, мабуть, погас, але раптом я побачив сліпуче сяйво та полум’я, що кинулося до неба. Я побачив фігуру людини, яка невпевнено стояла на краю вогню, а потім утік. Я біг так швидко, як тільки міг, хоча був певен, що за мною ніхто не піде.
На світанку я зручно вмостився на розвилці дерева в глибині густого лісу в північній частині долини. Я насолоджувався хорошою, хоч і холодною, їжею з солонини та квасолі та виспався кілька годин. Їжа принесла мені багато користі, і тепер я почувався рівноцінним будь-якому, що міг кинути мені Маттерсон. Коли я готувався до щоденних турбот, я думав, як він почне.
Невдовзі я це дізнався, навіть не злізши з дерева. Я почув дзижчання лопаті, що повільно оберталася, і недалеко над верхівками дерев наді мною пролетів гелікоптер. Флюгер подув холодним повітрям мені в обличчя, і кілька соснових голок посипалися на землю. Гелікоптер попрямував на північ, але я залишився на місці, і через кілька хвилин вона повернулася, як я і підозрював, але тепер вона летіла трохи на захід.
Я впав з дерева, вимкнув і взяв свій рюкзак. Говард зробив висновок, який я хотів, щоб він зробив, і розвідувальний політ на гелікоптері був його першим маневром. Він ще не зміг направити жодного допоміжного загону в долину — для цього було зарано, — але вони все одно скоро будуть там, і я думав про те, як провести час.
Я почув, як гелікоптер дзижчить далі в долині, і припустив, що він незабаром розвернеться для другої розвідки; тому я шукав місце, де я міг би її добре побачити. Коли вона повернулася, вона пролетіла прямо над центром долини; Я напружив зір і побачив, що в ньому лише двоє — пілот і пасажир. Я також дійшов висновку, що якщо вони побачать мене, вони не будуть знижуватися, тому що пілоту доведеться залишитися в своєму літаку, а його пасажир не захоче летіти зі мною наодинці. Це дало мені трохи слабини.
План, який я розробив, був дуже простим, але він ґрунтувався переважно на психологічних факторах, і мені було цікаво, чи правильно я оцінив людей Говарда в цьому відношенні. Я міг дізнатися це, лише виконавши те, що запланував, а потім почекав. Була також задіяна якась примітивна технологія, і було сумнівно, чи трюки, яких я навчився на Півночі, так добре подіють на людей, як на тварин.
Я пройшов приблизно півмилі лісом до знайомої мені стежки і почав будувати пастку, куди дичину вдаряє важкий предмет. Пастка може бути чудовою для того, щоб зловити кролика, але вам потрібно щось більше для оленя або людини. Було й інше: олень не має уявлення ні про геометрію, ні про механіку й не зрозуміє механізму такої пастки, навіть якби ви потрудилися її пояснити. Поки в пастці не пахне людьми, олені будуть заходити прямо в неї.
Проте людина впізнає цю пастку з першого погляду, тому робити її потрібно було дуже обережно.
Було одне місце, де дичинна стежка йшла вздовж насипу приблизно чотири фути заввишки, а з іншого боку був крутий спуск приблизно шести футів. Кожен, хто йшов по дорозі, повинен був пройти цю точку. Я притягнув до краю насипу двофутовий валун і закріпив його дрібними камінчиками, щоб рівновага залишалася нестійкою і потрібно було лише трохи, щоб він впав. Тоді я взяв свій аварійний інструмент і зробив пастку для ноги людини; Я використав волосінь, протягнуту через роздвоєні гілки, і прикріпив її до одного з камінчиків, що тримають валун.
Мені знадобилося майже півгодини, щоб впасти, і час від часу я чув, як гелікоптер досліджує іншу сторону долини. Я замаскував пастку й обійшов пастку, щоб переконатися, що там немає нічого підозрілого. Це було все, що я міг зробити, а потім пішов стежкою близько чотирьохсот миль, де вона досягла болотистої місцевості. Я навмисне пробрався крізь болото до сухого ґрунту з іншого боку, залишивши багато свідків свого проходу — зламані травинки, сліди та бризки мокрого бруду на сухій землі. Деякий час я йшов стежкою, потім звернув і пішов великою дугою назад до місця, де поставив пастку.
Це була половина плану. Друга половина складалася з повернення вздовж ігрової стежки до галявини, пересіченої струмком. Я поклав рюкзак біля стежки й розрахував, коли знову прилетить гелікоптер. Я подумав, що гелікоптер пройде крізь галявину після наступного повороту, тож пішов до води, щоб наповнити їдальню.
Я мав рацію, і вона натрапила так несподівано, що я досі був цьому здивований. Високі ялини заглушили звук, поки вона не пролетіла наді мною, муркочучи. Я приголомшено підвів очі й побачив обличчя людини, яка дивилася на мене як біла пляма. Як біс по п'ятах йшов, я тоді втік - як укритися. Гелікоптер розвернувся і знову полетів над галявиною. Потім вона окреслила велику дугу й зникла на південь. Зрештою, Маттерсон знайшов Бойда.
Я повернувся на галявину й з жалем порвав шматок своєї сорочки, яку повісив на колючку трохи вище від ігрової стежки. Я б переконався, що ці хлопці робили те, що вони повинні робити, навіть якби мені довелося підштовхнути їх до кінця. Я поклав рюкзак на калюжу, звідки я молився, щоб було добре видно моє падіння, і чекав; Я скоротив час, розрізавши кийок своїм мисливським ножем.
За моїми розрахунками, гелікоптер має повернутися незабаром. Ймовірно, їй не доведеться йти далі на південь від греблі — відстань у десять миль займе не більше восьми хвилин. Можливо, їм знадобилося б ще п’ятнадцять хвилин, щоб вирішити, що потрібно зробити, і якби я додав ще вісім хвилин, щоб повернутися, це дало б мені близько півгодини. Коли повернеться, вона буде сита, але не зможе перевозити більше чотирьох людей, крім пілота. Цих чотирьох чоловіків висадять, а вертоліт повернеться за новою групою — це може зайняти ще двадцять хвилин.
Тож у мене було двадцять хвилин, щоб розібратися з чотирма чоловіками. Не надто довго, але досить довго, я сподівався.
Минуло майже 45 хвилин, перш ніж я почув вертоліт, і з тихішого дзижчання флюгера я зробив висновок, що він приземлився на галявині. Через мить вона знову злетіла й почала кружляти. Мені було цікаво, як довго він буде це робити. Якби він не пішов за моїм графіком, усе б провалилося. Тож я відчув полегшення, коли почув, що він зникає на південь, і стежив за стежкою, сподіваючись, що моя наживка клюнута.
Невдовзі я почув приглушений крик, у якому було щось на зразок тріумфу — наживка була проковтнута цілком. Я подивився крізь ширму з листя й побачив, як вони швидко йдуть стежкою. Троє чоловіків були озброєні — двома дробовиками та гвинтівкою — і мені це не особливо сподобалося, але я подумав, що це не матиме жодного значення, оскільки ця спецоперація була пов’язана з елементом несподіванки.
Вони майже бігли по стежці. Вони були молоді та свіжі і, як сучасну армію, комфортно доставлені в район бойових дій. Якби мені довелося бігти найшвидше з ними, вони зловили б мене менш ніж за милю, але це не було наміром. Перший раз я біг, тому що мене застали зненацька, але тепер усе було зовсім інакше. Ці люди цього не знали, але вони не полювали на мене – вони були жертвами.
Вони йшли двоє по двоє стежкою, але були змушені йти один за одним, коли стежка звузилася там, де земляна стіна була з одного боку, а схил — з іншого. Я затамував подих, коли вони дійшли до пастки. Перший чоловік уникнув пастки, і я вилаявся собі під ніс, але другий просунув туди праву ногу й відтягнув маленький камінь. Валун почав рухатися і влучив у стегно номер три. Злякавшись, він схопив чоловіка, що стояв перед ним, і вони разом упали з краю скелі, а слідом за ним і камінь, який важив не менше ста п’ятдесяти фунтів.
Я почув розгублені крики та лайку, а коли шум стих, один чоловік тупо дивився на свою зламану ногу, а інший скиглив, що його стегно відчуває нестерпний біль.
Лідером був Новак, великий чоловік, з яким я спілкувався раніше. «Чому ти не дивишся, куди ти кладеш свої великі лапи?» «
Він просто впав на мене, Новак», — запротестував чоловік із пораненим стегном. — Я нічого не робив.
Я лежав у кущах на відстані не більше двадцяти футів і посміхався. Я б не помилився, припустивши, що людина, яка падає з шестифутового валуна, швидше за все, зламає ногу. Мої шанси зросли - тепер вони були три до одного.
«У мене зламана нога», — голосив сидячий.
Новак зліз і оглянув ногу, поки я затамував подих. Якби від пастки залишився якийсь слід, вони б знали, що це не випадковий випадок. Мені пощастило – чи то волосінь обірвалася, чи то Новак не побачив петлі. Він підвівся і вилаявся. «Ми не пройшли й п’яти хвилин, а вже когось вивели – може, дві. Як твоє стегно? '
Це біса болить. Можливо, у мене перелом тазу. Новак продовжував бурчати якусь мить, а потім сказав: «Інші скоро прийдуть». Ти залишайся тут із Бенксом і, якщо зможеш, шинуй цю ногу. Ми зі Скотті йдемо далі. Бойд щохвилини віддаляється. Він виліз на доріжку і після кількох добре підібраних коментарів про Бенкса та його не дуже славетне походження сказав: «Давай, Скотті», — і продовжив іти.
Мені довелося діяти швидко. Я дочекався, поки вони зникли з поля зору, а потім подивився на Бенкса. Він стояв до мене спиною і схилився над іншим чоловіком, щоб оглянути його зламану ногу. Я вийшов зі своєї схованки, пробіг двадцять футів, пригнувшись, і вдарив його кийком, перш ніж він встиг обернутися.
Він упав на іншого чоловіка і з жахом подивився на мене. Перш ніж він встиг закричати, я схопив рушницю й штовхнув ствол йому в обличчя. «Якщо ви видасте звук, вас чекає щось більше, ніж зламана нога», — пригрозив я.
Він закрив рота й виряченими очима втупився у велику круглу діру прямо перед обличчям. — Поверніть голову, — коротко сказав я. «Гей, поверніть свою чортову голову. У мене немає цілого дня».
Він неохоче повернув голову. Я схопив палицю, яку кинув, і вдарив його по черепу. Я не був настільки загартований, щоб мені було приємно бити людину зі зламаною ногою, але я мусив утримати його від крику. У всякому разі, я вдарив його недостатньо сильно. Він трохи опустився й запаморочливо похитав головою, але мені довелося вдарити його вдруге й сильніше, щоб вибити його.
Я відтягнув Бенкса від нього, відчуваючи легке запаморочення. Я думав, що якщо я буду продовжувати бити людей по черепу, то рано чи пізно я знайду когось із тонкими кістками і вб’ю його. Однак це був ризик, на який я мусив піти. Я мав якось справити враження на цих хлопців, і абсолютна безжальність була одним із способів — єдиним, який я міг придумати.
Я зняв з Бенкса повідець і швидко зв’язав йому руки й ноги. Потім я пішов за Новаком і Скотті з дробовиком. Здається, минуло не більше чотирьох хвилин, відколи вони залишили інших. Мені довелося дійти до того місця, де стежка перетинала болото раніше за них, а оскільки стежка була великою дугою, мені довелося пройти лише половину відстані, щоб дістатися туди. Я біг, як заєць, по деревах і дістався, куди хотів, задихавшись і важко дихаючи, якраз вчасно сховався за очеретом біля болота й на краю стежки.
Я чув, як вони йшли, не так швидко, як раніше. Четверо чоловіків, які переслідують втікача, мабуть, впевненіші, ніж двоє, навіть якщо вони озброєні. У всякому разі, темп Івака та Скотті був не таким швидким. Новак йшов уперед і помітив стежку, яку я проклав на болоті. «Дивіться, ми йдемо добре», — крикнув він. — Давай, Скотті.
Він промчав повз мене в болотисту місцевість, а Скотті йшов за ним трохи повільніше, тому що він нічого не бачив і тому не розумів, у чому причина такого хвилювання. Він теж нічого не побачив, бо я вдарив його прикладом по потилиці, і він упав обличчям у багнюку.
Новак почув, як він упав, і швидко обернувся, але я вже повернув пістолет і тримав його націленим на нього: «Кидай цей пістолет, Новак».
Він вагався. Я постукав по пістолету. «Я не знаю, що тут за картеч, але якщо ти не кинеш цю рушницю, то дізнаєшся це важким шляхом».
Гвинтівка впала в багнюку. Я вийшов з очерету. «Добре, йди сюди. Дуже повільно.'
Він вийшов із багнюки на суху землю, і його ноги видавали присмоктувальні звуки. «Де Вейстранд? ' Я запитав.
Новак посміхнувся. 'В дорозі. Він скоро прийде».
«Я сподіваюся, що так», — сказав я, і обличчя Новака набуло здивування. Я направив пістолет на лежачого Скотті. «Візьміть його — і прикладіть палець до того пістолета, або я вирву вам мізки».
Я стояв біля стежки й дивився, як він бере Скотті на спину. Він був великим, майже таким же великим, як я, а Скотті не був таким важким. — Добре, — сказав я. — А тепер те, як ти повернувся, Новаке.
Я взяв іншу рушницю й швидким кроком пішов з нею по стежці. Я нещадно погнався за ним, і поки ми дійшли до інших, він уже задихався — що й було моїм наміром. Банки одужали. Він підвів очі, побачив Новака і відкрив рота, щоб закричати. Потім він побачив мене, пістолет був націлений на нього, і його рот закрився з клацанням. Чоловік із зламаною ногою був ще без свідомості.
«Кинь Скотті через край», — сказав я.
Новак обернувся і кинув на мене злий погляд, але він зробив, як йому було сказано. Він робив це не зовсім обережно, і Скотті мав би повне право скаржитися, але мене все одно звинуватили б у всьому. «Тепер ти спускайся вниз — і дуже повільно».
Він опустився через край, і я наказав йому зробити кілька кроків вперед і триматися спиною до мене. Самому було нелегко переступити межу, але я впорався. Новак на мить подумав, що можна щось спробувати; Коли він почув, як мої каблуки приземлилися, він швидко обернувся, але передумав, коли побачив, що я все ще тримаю його під прицілом.
— Добре, — сказав я. «А тепер послабте ремінь Скотті та прив’яжіть його зап’ястки до щиколоток. Але спершу розстебни свій ремінь і відпусти його, —
він відстібнув сосну, а також волосся з петельок штанів. На мить я подумав, що він збирається кинути в мене ремінь, але направивши пістолет йому в живіт, він передумав. — А тепер скинь штани.
Він лаявся, як єретик, але тепер зробив, як йому було сказано. Хлопець із штанами навколо щиколоток не в ситуації, щоб влаштувати безлад; це положення, в якому людина особливо неповноцінна, як багато чоловіків виявили, коли їх спіймали з дружинами інших чоловіків. Але треба сказати, що Новака було непросто залякати – він все ж щось пробував.
Він щойно закінчив зв’язувати Скотті, коли кинувся мені в ноги, намагаючись повалити мене. Він повинен був знати краще, тому що я просто займав позицію, де міг вдарити його ззаду. Приклад, який впав на нього, влучив у щелепу, вивівши його зі строю.
Я перевірив, як прив’язаний Скотті, і, звичайно, Новак намагався мене перехитрити. Я затягнув ремінь, а потім швидко зв’язав і Новака. Залишилося небагато часу, і вертоліт міг повернутися будь-якої миті. Я схопив одну з рушниць, розбив приклад об камінь і поклав набої в кишеню, щоб використати в іншій рушниці. З примхи я обшукав кишені Новака й знайшов блекджек — маленьку, зручну, обтягнуту шкірою ключку, обтяжену свинцем і оснащену ремінцем на зап’ясті. Я посміхнувся. Якби мені довелося продовжувати бити молотком по черепах, я міг би зробити це краще з правильними інструментами.
Я поклав рятувальний круг у кишеню, конфіскував бінокль, який ніс Скотті, і схопив рушницю. Я чув, як вертоліт повертається, пізніше, ніж я думав.
Я знову вчинив імпульсивно, коли знайшов аркуш паперу, написав на ньому повідомлення й залишив його у відкритому роті Новака. Повідомлення було таким: КОЖНИЙ, ХТО ХОЧЕ МАТИ КОСТЮМ З ОДНОГО ПЛАТХАННЯ, ПОВИНЕН СЛІДУВАТИ ЗА МНОЮ - БОЙД.
Тоді я піднявся.
За мною ніхто не стежив. Я переконався, що відійшов на безпечну відстань, сховався серед кущів і стежив за знахідкою в бінокль. Я був надто далеко, щоб почути, про що йдеться, але з того, що я побачив, я міг це зробити. Гелікоптер приземлився за межами мого поля зору, і трохи пізніше четверо інших чоловіків підійшли доріжкою, де вони раптово зіткнулися з побитою четвіркою. Вони різко замахали зброєю, і один із чоловіків побіг назад, щоб не дати гелікоптеру знову злетіти. Новак прийшов до тями й сидів, упершись рукою в щелепу. Здавалося, він не дуже добре розмовляв. Він виплюнув папірець з рота, хтось підняв і прочитав. Він передав його іншим, і я побачив чоловіка, який нервово дивився через його плече; вони порахували рушниці й знали, що тепер я озброєний.
Після довгих суперечок, вони зробили примітивні носилки і винесли чоловіка зі зламаною ногою на галявину. Ніхто не повернувся, і я не міг їх звинувачувати. Я впорався з першою командою менш ніж за півгодини, і це, мабуть, дуже збентежило інших; вони не бажали йти в ліс і ризикувати отримати таке ж поводження - або ще гірше.
Не те, щоб я відчував потребу надутися, як жаба, і пишатися тим, що я зробив. Це було поєднання вміння й удачі, і навряд чи таке повториться. Я сміюся над порожніми гаслами на кшталт: «Його рука була сильною, тому що його справа була справедливою». З мого досвіду видно, що погані хлопці в цьому світі завжди мають найсильніші руки - просто подивіться на Гітлера, наприклад. Але Наполеон помітив, що моральне і фізичне рівнозначні три до одного, і він говорив з важкого досвіду. Ви пройшли довгий шлях, якщо можете здивувати інших, вивести їх з рівноваги та відокремити один від одного.
Я відклав бінокль, подивився на рушницю й відкрив її, щоб побачити, що сталося б із животом Новака, якби я натиснув на курок. У мене холонула кров, коли я витягав гільзи — це було гірше картечі. Завантаження крупної картечі складається з дванадцяти зерен, які не надто розтікаються при пострілі на короткій відстані. Однак ці гільзи містять рифлені кулі – по одній у кожній гільзі. Якби я натиснув на курок у болоті, черево Новака розлетілося б по всій долині Кіноксі. Не дивно, що він упустив рушницю.
Я дивився на кулі з відразою і шукав свою здобич, доки не знайшов гарну картеч, щоб перезарядити рушницю. Вистріляний з не надто близької відстані, він міг би налякати людину, не вбивши її, і саме цього я хотів. Інші могли робити, що хотіли, але мені не хотілося темного ранку мати петлю на шиї.
Я подивився на пустельний ландшафт, а потім продовжив крок на північ.
Два дні я блукав північною частиною долини Кіноксі. Мабуть, Говард Маттерсон поговорив зі своїми хлопцями і підбадьорював їх, тому що вони знову почали мене шукати. Однак я помітив, що в командах ніколи не було менше шести чоловік. Ці два дні я грав з ними війну, рухаючись на схід, коли міг. Вони так і не побачили мене, тому що одна людина може рухатися нечутно, але шість чоловіків, які рухаються групою більше шести, створюють рекет. І вони обов’язково сформували групу. Мабуть, Новак розповів їм, що саме сталося, і їх попередили, щоб вони не розлучалися.
За ці два дні я зробив ще шість пасток, як і першого разу, але досяг лише одного успіху. Хтось, кого спустили з вертольота, отримав перелом руки. Одного разу я почув постріли з ущелини, з якої я щойно пішов, і задумався, що відбувається. Якщо ви дозволите групі людей зі зброєю бродити по лісі, завжди знайдеться якийсь ідіот, який натисне на курок не в той момент, але це не привід для інших почати стріляти. Пізніше я почув, що когось довелося везти, тому що він отримав вогнепальне поранення – хтось помилково вистрілив, він вистрілив у відповідь, а інші теж пустили кулі.
Захоплений провіант закінчувався, і я потребував поповнення. Повертатися до лісозаготівельного табору було небезпечно — Маттерсон поставив би його під сувору охорону, — тож я продовжив рух на схід до бунгало Клер. Я знав, що зможу отримати там провіант, і сподівався знайти Клер. Мені довелося поінформувати Гіббонса про діяльність Говарда; йому не хотілося б, щоб у його окрузі було полювання, і він швидко вжив би заходів. І в будь-якому випадку я хотів знати, як повелося у Клер.
Двічі я намагався прорватися на схід, але обидва рази мені завадила це зробити група лісорубів Маттерсона, тому мені довелося відступити і спробувати їх обійти. Третій раз мені пощастило, і коли я дійшов до бунгало, я був втомлений, але не надто втомлений, щоб підійти до будинку з максимальною обережністю. Я мало спав останні сорок вісім годин; кожного разу не довше години за раз, а потім усе ще неспокійно. У цьому відношенні біженець завжди отримує коротший кінець палиці; він повинен постійно бути насторожі, поки переслідувачі можуть спокійно сприймати це.
Коли я дійшов до бунгало, вже сутінка, я трохи полежав на схилі пагорба, дивлячись. Здавалося, що все було тихо, і я був розчарований, не побачивши світла у великому бунгало. Тож Клер, очевидно, там не було. Метью Вейстранд, ймовірно, був там, тому що з його дому виходило тепле, привітне світло.
Я підійшов до бунгало, обходячи навколо нього дедалі меншими колами, постійно насторожений, і мав здоровий глузд подивитися у вікно котеджу Вейстранда, щоб переконатися, що він сам. Він сидів перед піччю, його голову оточували сині клубки диму з люльки. Я підійшов до дверей і спробував увійти. На мій подив двері були зачинені, щось дуже незвичайне.
'Хто там? Я почув крик Вейстранда. «Бойд».
Я почула його кроки по дерев'яній підлозі, і з-за дверей він запитав: «Кого ви сказали?» '
Боб Бойд. Відчини двері, Метью».
Після того, як засуви були відсунуті, двері тріснули, і мені в обличчя впало світло. Потім двері широко відчинилися. 'Увійдіть. Давай в. Швидко.
Я спіткнувся через поріг, він грюкнув за мною дверима й знову засунув засуви. Коли я обернувся, то побачив, як він кладе рушницю на полицю біля стіни. — Тебе вони теж турбували, Метью? «
Він обернувся, і я побачив його обличчя. У нього був синяк, найпотворніший синяк, який я коли-небудь бачив, і його обличчя було подряпане. — Так, — повільно сказав він. «Що відбувається, Бойд? «Говард Маттерсон збожеволів і хоче побачити мою кров. Він підбурив і своїх людей — сказав їм, що я збив старого Бика».
'Ти зробив це? Я
витріщився на нього. «Навіщо мені бити старого? Я хотів би вбити Говарда прямо зараз, але це інша справа. У Булла Маттерсона стався серцевий напад — я це бачив, і Макдугал це бачив. Говард теж, але він бреше про це».
Метью кивнув. — Я тобі вірю.
— Хто тобі підбив це око, Метью.
Він дивився в підлогу. «Я воював з власним сином. Його руки стиснулися в кулаки. «Він вдарив мене — я завжди думав, що зможу з ним впоратися, але він мене вдарив».
«Я подбаю про Джиммі, містере Вейстранд. Він другий у моєму списку. Що сталося? —
Він прийшов сюди три дні тому з Говардом. У тому вертольоті. Він хотів знати, чи ти тут. Я відповів, що не бачив вас, і Говард сказав мені повідомити йому, якщо вам дозволять з’явитися. Після цього Говард сказав, що хоче обшукати бунгало міс Трінавант, а я сказав, що він не може цього зробити. Він сказав, що, можливо, ти там ховаєшся, і я запитав, чи вважає він мене брехуном. Метью знизав плечима. «Одне призвело до іншого, і мій хлопчик вдарив мене — і почалася бійка».
Він підняв голову. — Він вдарив мене, містере Бойд, але вони не потрапили в бунгало. Я тут же схопив той пістолет і сказав їм геть звідси».
Він пригнічено опустився в крісло біля плити, і мені стало його дуже шкода. «Вони пішли без проблем? '
Він кивнув. «Без особливих труднощів. На мить я подумав, що мені доведеться застрелити Джиммі. І я б натиснув на курок, і він це знав. 'Він сумно подивився на мене. «Він справді зіпсувався. Я знав, що він почувається погано, але ніколи не думав, що знову застрелю власного сина».
«Мені дуже шкода тебе, Метью. Говард уже підняв галас? —
Ні, — зневажливо сказав Метью. «Він просто стояв і сміявся, як гієна, поки ми билися, але він перестав сміятися, коли я направив пістолет йому в живіт».
Таким був Говард. Я зняв рюкзак з плечей. «Ви бачили щось про Кл...міс Трінавант? «
Я не бачив її тиждень».
Я зітхнув і сів. Отже, Клер не була у своєму бунгало з початку цієї історії, і мені було цікаво, де вона була і що робила.
Метью стурбовано подивився на мене. «Ви виглядаєте виснаженим. Я говорю лише про свої власні труднощі, але у вас, мабуть, більше. «Я бігав шість днів. Тут повзають ліси хлопцями, які сподіваються отримати можливість вибити мені мізки. Якщо ти хочеш заробити тисячу доларів, все, що тобі потрібно зробити, це передати мене Говарду, Метью.
"Що б я зробив з тисячею доларів?" 'Ти голодний? '_
Я ледь помітно посміхнувся. — Я не міг з’їсти більше трьох лосів. Мій апетит підвів мене».
«У мене є густий суп, який потрібно тільки розігріти. Вона буде готова через п'ятнадцять хвилин. Чому б вам трохи не розвеселитися? «Він дістав зі скриньки кілька ключів і кинув їх мені. — Ви можете використати це, щоб увійти у велике бунгало. Прийми ванну.' '
Я викинув ключі в своїй руці. — Ти не хотів віддавати це Говарду.
«Це щось інше. Він не друг міс Трінавант.
Я прийняв гарячу ванну, поголив тижневу бороду і відчув себе більш людиною. У Метью на мене чекала димляча миска супу. Я знищив це за рекордний час, а потім попросив ще. Метью посміхнувся. «Здається, на природі тобі добре».
«Не таке життя на природі. Я показав йому одну з стріляних гільз. — Вони готуються до полювання на ведмедя, Метью.
Він оглянув гільзу, і вперше за весь час, скільки я його знаю, з його вуст зірвалась низка тріскливих прокльонів. — Прокляті негідники, — підсумував він. «Я б не використовував такі кулі на оленя. ' Він підвів очі. — Старий Бик, мабуть, мертвий.
Я не думав про це, і мене пройняла тремтіння. — Сподіваюся, що ні, — серйозно сказав я. «Сподіваюся, він видужає. Він єдиний, хто може допомогти мені вийти з цієї жахливої ситуації. Він може сказати тим лісорубам, що я його не збивав – що в нього інфаркт. Він може позбавити мене Говарда».
— Хіба це не смішно, — сказав Метью тоном, у якому не було нічого смішного. «Я ніколи не любив Булла, але ми з ним маємо багато спільного. У нас обох є син, який збожеволів».
Я нічого не сказав, бо що я міг сказати? Я доїв тарілку, випив чашку кави й відчув себе набагато краще після першої гарячої їжі за кілька днів. — Для вас застелили ліжко, — сказав Метью. «Ти можеш спокійно спати сьогодні ввечері. Він підвівся і схопив рушницю. — Я піду озирнусь — було б непогано, якби вас потривожили спати.
Я заліз у м’яке ліжко й уже майже заснув, поки голова не торкнулася подушки. Я проспав всю ніч і прокинувся лише тоді, коли сонце світило мені в очі. Я встав, одягнувся і пішов до вітальні. Метью ніде не було видно, але на плиті диміла кава, а на сковороді готувалися смажити яйця з беконом.
Я випив чашку кави і почав смажити яєчню - їх близько шести штук. Я щойно закінчив це, коли почув, що хтось вибігає надворі. Я підлетів до вікна, однією рукою схопивши рушницю, і побачив, що Метью біжить так швидко, як міг. Він відчинив двері й, важко дихаючи, сказав: «Купа хлопців... йде сюди - не більше десяти хвилин... за мною».
Я схопив куртку, одягнув її і взяв рюкзак. Вона була важчою, ніж напередодні. «Я поклав трохи їжі у твій рюкзак», — сказав Метью. «Вибачте, я не можу зробити більше».
«Є ще дещо, що ти можеш зробити», — швидко сказав я. — Ідіть у форт Фаррелл, візьміть Гіббонса й розкажіть йому, що тут відбувається. І спробуйте дізнатися, що сталося з Макдугаллом і Клер. Ви хочете це зробити?
«Я піду, як тільки зможу», — відповів він. — Але тепер вам краще зникнути. У тих хлопців було багато чого».
Я вийшов на вулицю і якомога швидше зник між деревами. Я пішов по діагоналі вгору по схилу, поки не дістався до місця, звідки дивився вниз попередньої ночі. Я підніс бінокль до очей і спрямував його на бунгало.
Наскільки я міг судити, їх було щонайменше шестеро. Вони заходили та виходили з котеджу Метью, наче були головними, і вторглися в бунгало Клер. Я припускав, що вони його обшукали. Я дивувався, звідки вони могли знати, що я там був, і дійшов висновку, що вони поставили вартового і що світло в бунгало Клер, коли я приймав ванну, видало мене.
Я проклинав себе за те, що був таким дурним, але було вже пізно самодокоряти. Коли людина зголодніє і втомиться, вона починає робити такі помилки — маленькі дурні помилки, яких зазвичай від неї не очікуєш. Зазвичай саме ці помилки врешті ловлять втікача, і я сказав собі, що надалі потрібно бути ще обережнішим.
Я закусила губу, сфокусувавши приціл на чоловіка, який схилився над двигуном фургона Метью. Він засунув руку під капот і витяг звідти жменю спагетті — щось схоже на електричну проводку.
Деякий час Метью не зможе поїхати ні до форту Фаррел, ні кудись ще.
OceanofPDF.com
Розділ 11
ПОГОДА ПІСНУЛАСЯ, ХМАРИ НАВИСИЛИСЯ НИЗЬКО,
Випало багато дощу, а потім хмари стали ще нижче, і я йшов у тумані. Це було як сприятливо, так і несприятливо. Погана видимість означала, що мене не так легко помітять, а низька хмарність утримувала вертоліт на землі. Двічі він виявляв мене й пускав собак на мій слід, але тепер був марний. З іншого боку, я постійно був мокрий і не наважувався десь зупинятися, щоб розкласти вогнище і висохнути. Постійне ходіння у мокрому одязі призвело до того, що моя шкіра блідла і зморшкувалася, а там, де терлися складки моєї сорочки та штанів, з’явилося роздратування. Я також захворів на неприємну застуду, і чхання в невідповідний момент може бути небезпечним.
Стратегія Говарда покращилася. Він обмежив мене на дуже маленькій території, не більше трьох квадратних миль, і міцно замкнув її. Тепер він невблаганно стягував петлю, все міцніше й міцніше. Небо знає, скільки людей він направив, але для мене їх було занадто багато. Тричі я намагався вирватися під прикриттям туману і тричі мені не вдалося. Дроворуби теж не цуралися використовувати свою зброю, і це було чистим щастям, що я не отримав кульових дірок під час своєї останньої спроби. Я почув, як навколо мене свистить великий град, і одна дробина вдарила мене по стегну. Я швидко втік, а коли знову знайшов схованку, наклав екстрену пов’язку. М’яз на нозі був трохи задерев’янілим, але під час ходьби він мене не сильно турбував.
Я був мокрий, холодний і жалюгідний, не кажучи вже про голодний і втомлений, і я думав, чи все-таки я досяг кінця своєї витривалості. Неважливо, якщо я засну. Вони просто повинні були прийти і знайти мене. Однак я знав, що станеться, якщо я це зроблю. Я не був особливо зацікавлений у продовженні життя інваліда — припускаючи, що Говард так і залишиться, — тож я насилу підвівся й пішов знову, крадучись крізь туман, щоб знайти вихід із стягуючого кола.
Я мало не спіткнувся об ведмедя. Він загарчав і піднявся на задні лапи на весь свій зріст майже вісім футів, його передні кінцівки показали злісні пазурі, махаючи й показуючи зуби. Я переконався, що відійшов на безпечну відстань і пильно стежив за твариною.
Про ведмедя грізлі сказано більше дурниць, ніж про будь-яку іншу тварину, крім вовка. Дорослі чоловіки дивляться вам прямо в очі і розповідають про жахливий досвід, який вони мали з цими видами ведмедів; що ведмідь грізлі нападає на людину, як тільки його бачить, що він може бігти швидше за коня, що він може знести дерево і що він взагалі поводиться як диявол у плоті, навіть якщо для цього немає причин . Правда полягає в тому, що ведмідь грізлі нічим не відрізняється від інших тварин і має здоровий глузд не вступати в розборки з людьми без поважної причини. Дійсно, навесні, коли він тільки прокинувся від зимової сплячки, у нього іноді поганий настрій, але у багатьох людей так буває і тоді, коли вони тільки встали з ліжка.
До того ж вони навесні голодні. Їхній жировий шар зник, а шкіра вільно висить навколо них; вони хочуть, щоб їх залишили в спокої, щоб спокійно поїсти - як і більшість із нас. А самки народжують дитинчат навесні і не хочуть, щоб їх заважали виконувати материнські обов’язки – на мій погляд, цілком справедливо. Багато жартівливих історій про ведмедів грізлі було вигадано біля багаття, щоб справити враження на молодого жителя чи туриста, а ще більше бере свій початок із пляшки віскі. Була зараз середина літа — аж до літа в Британській Колумбії — і цей ведмідь був товстий і задоволений. Він знову встав на карачки і продовжив те, що робив, коли я йому заважав, — викопував соковиту моркву. Однак він пильно стежив за мною і кілька разів прогарчав, щоб дати мені зрозуміти, що він мене не дуже боїться. Я стояв за деревом, щоб не заважати йому, поки думав, що робити. Звичайно, я міг би просто піти, але в мене була краща ідея: мені спала на думку, що вісімсотфунтовий ведмідь може бути могутнім союзником — якщо ти зможеш його змусити це зробити. Не так багато людей витримали б напад на ведмедя грізлі.
Найближчі люди Маттерсона були не більше ніж за півмилі від цього місця, як я, на жаль, добре знав, і повільно наближалися. Природно, ведмідь був би схильний відступити при їх наближенні. Я вже знав, що вони шумлять, і ведмідь скоро їх почує. Він просто не почув мене, тому що я виробив особливий спосіб підкрадатися — це одна з речей, яких ти навчишся в ситуації, схожій на мою; ти навчишся, або ти мертвий.
Тож довелося переконатися, що ведмідь ігнорує свою природну схильність. Замість того, щоб відступити, йому довелося рухатися до людей, які наближалися, але як я міг змусити його це зробити? За ведмедем не погонишся, як за коровою, і мені довелося швидко знайти вирішення проблеми.
Трохи подумавши, я вийняв з кишені кілька гвинтівкових патронів і почав їх розбирати своїм мисливським ножем. Я викинув кулі, але зібрав порохові заряди. Я використовував рукавицю, щоб вона була сухою. A1 дуже швидко у мене була пристойна сума разом. Я схилився, щоб вкоренити ніж у килим із хвої; голки сосни злипаються, коли утворюють шар, і відштовхують воду, як пір’я качки; Мені не довелося копати глибоко, щоб знайти сухий, легкозаймистий матеріал.
Весь цей час я спостерігав за Братиком Ведмедиком, який із задоволенням їв свою моркву, не зводячи з себе очей. Він би не турбував мене, якби я не турбував його — принаймні такою була моя теорія, але з практичних міркувань я вибрав дерево, до якого можна було швидко дістатися й легко піднятися. З однієї з бічних кишень рюкзака дістав складену геологічну карту області та блокнот. Я порвала листівку на дрібні смужки і відірвала листочки від книги, щоб зробити пачки.
Я розпалив багаття, розклавши папірці, рясно присипавши їх порошком і накривши все сухими сосновими голками. У центрі я помістив три рушничні патрони, а також посипав порохом, щоб легше було запалити.
Трохи прислухавшись і нічого не почувши, я обійшов близько шостої частини кола навколо ведмедя і таким же чином розклав ще один вогонь — і ще один з іншого боку. Він підвівся на задні лапи й гарчав, коли побачив, що я рухаюся, але заспокоївся, коли помітив, що я не підходжу ближче. Кожна тварина ретельно визначила свою «безпечну» відстань і вживає заходів, лише якщо це заперечується. Тоді дії залежать від тварини: олень втече, ведмідь грізлі нападе.
Після того, як багаття було розведено, я чекав, поки люди Маттерсона зроблять наступний крок, і ведмідь попередив мене, коли це сталося, тому що він був серед нас. Я терпляче чекав з рушницею в руках і ні на мить не випускав ведмедя з поля зору.
Я нічого не чув, а він чув. Він повернув голову й рухав нею вперед-назад, наче кобра, що збирається напасти. Він хрипів, нюхав вітер, а потім раптом тихо загарчав, відвернувся від мене й відвів погляд. Я був вдячний за роки досвіду, які навчили мене зберігати сірники сухими, наповнюючи повну коробку розтопленим воском для свічок, щоб сірники були закріплені в блоку парафіну. Я витягнув із блоку три сірники і тримав їх напоготові до удару.
Ведмідь повільно пішов назад, назустріч мені й геть від усього, що йшло до нього. Він неспокійно озирнувся на мене, відчуваючи, ніби потрапив у пастку, а коли ведмідь грізлі має таке відчуття, тобі краще бути подалі. Я нахилився, чиркнув сірником і впустив його на розсипаний порошок, який із шипінням спалахнув. Тоді я побіг до іншого вогню, стріляючи в повітря.
Ведмідь кинувся в дію, щойно я пішов, і тепер йшов майже прямо до мене, але постріл рушниці змусив його завагатися, і він різко зупинився. З-за спини ведмедя я почув схвильований крик. Ще хтось також чув постріл. Ведмідь невпевнено повернув голову і знову рушив, але в цю мить одна з куль першого вогню вибухнула саме тоді, коли я запалив другу. Це йому анітрохи не сподобалося, і він, гарчачи, відвернувся, коли я підбіг до третього вогню й упустив туди запалений сірник.
Ведмідь-братик не знав, що робити. Були труднощі – з одного боку наближалися люди, а з іншого лунали страхітливі звуки. З-за спини ведмедя пролунав ще один крик, і це мало не змусило його прийняти рішення, але тут почалося пекло. Ще дві кулі вибухнули поспіль, і через півсекунди здавалося, що почалася війна.
Грізлі засмутився, розвернувся і втік у протилежному напрямку. Я додав святкування, вистріливши картеччю в його тулуб, а потім теж почав бігти, слідуючи якнайближче. Він стріляв крізь дерева, наче диявол, що втік із пекла — майже півтонни жахливої, шаленої люті. Можливо, він був не стільки наляканий, скільки шокований, але ведмідь грізлі найнебезпечніший.
Я побачив трьох чоловіків, які дивилися вгору на схил, нажахані тим, що йшло в їхньому напрямку. Для них це, мабуть, були не що інше, як зуби та пазурі, і вдвічі більші, ніж були насправді, — і в барі розповіли б іншу історію, якби вони ще були живі, щоб розповісти її. Вони розбіглися, але один з них був недостатньо швидкий, і ведмідь вдарив його, коли той проходив повз. Чоловік закричав, коли його повалили на землю, але, на його щастя, ведмідь не перервав його політ, щоб розтерзати його далі.
Я побігла за ним, мої ноги ковзали по слизькій землі. Ведмідь біг набагато швидше за мене, і відстань між нами продовжувала збільшуватися. Попереду пролунав ще один крик і кілька пострілів, і, оббігаючи дерево, я побачив чоловіка, який махав рушницею ведмедю, що біжив. Він обернувся і, побачивши, що я швидко наближаюся, вистрілив у мене без розбору. Курок його дробовика впав на порожню кімнату, і я вже був із ним. Я вдарив його плечем у груди, і цей удар вибив його ноги з-під нього, і він розвалився на землю, чому допоміг удар за вухом, який я завдав йому, коли проходив повз. Я чогось навчився у того ведмедя, я бігав принаймні п’ятнадцять хвилин, поки не переконався, що за мною ніхто не женеться. Я підозрював, що вони надто зайняті своїми пораненими — якщо ведмідь б’є вас кулаком, коли ви проходите повз, він у ньому залізний. його кігті. Я побачив, як мій друг біжить по схилу пагорба, і помітив, що туман розходиться. Він почав трохи гальмувати і нарешті зупинився. Він озирнувся, я помахав і пішов у інший бік, бо не хотів би знову зустріти цього ведмедя найближчими днями.
Так само, як я мало не спіткнувся через ведмедя, я мало не спіткнувся через чоловіка, який дивився в небо, очевидно, дивуючись, до чого цей шум. Я не встиг його уникнути, тому одразу напав, втиснувши дуло рушниці йому в живіт. Поки він оговтався від шоку, я приставив свій мисливський ніж до його горла.
Він відхилив голову назад під неприродним кутом, намагаючись уникнути цієї гострої точки. По кутику його рота стікала слина. — Жодного звуку, — сказав я. — Це б тобі тільки зашкодило.
Він кивнув, але тримав голову нерухомо, коли ніж пронизав його адамове яблуко. Я ласкаво сказав: «Чому ти женешся за мною?» Він
булькав, але нічого не сказав. Я знову запитав: «Чому ти женешся за мною?» Я хочу відповідь. Чесна відповідь».
Я витягнув це з нього. «Ти збив старого Бика Маттерсона. Підлий трюк.
«Хто сказав, що я це зробив? —
Говард був там — він так каже. І Джиммі Вейстранд. «Що Вейстранд міг знати про це? Його там не було».
«Він каже, що був там, а Говард не каже, що його там не було. «Вони обидва брехуни. У старого стався серцевий напад. Що він про це каже? «
Він нічого не каже. Він дуже хворий. «В його очах була ненависть. «Він у лікарні? Або він вдома? Я
чув, що він удома. — Він спромігся посміхнутися. — Ви самі це накликали.
— У старого Маттерсона стався серцевий напад, — терпляче сказав я. «Я й пальцем не торкнувся його. Чи може тисяча доларів мати якесь відношення до того, що на мене полюють у цих лісах? '
Він подивився на мене зневажливо. «Це не має до цього відношення. Ми не любимо, коли незнайомці б’ють старих».
Ймовірно, це було правдою. Я сумнівався, що ці лісоруби підуть на полювання на людей тільки заради грошей. Вони не були поганими, просто простаками, яких розбурхала брехня Говарда. Тисяча доларів була не більш ніж дрібницею. 'Як вас звати? ' Я запитав.
«Чарлі Блант».
«Добре, Чарлі, я хотів би обговорити це за келихом пива, але мені шкода, що це неможливо. Але дивіться, якби я був таким поганим хлопцем, як стверджує Говард, я міг би вбивати вас весь час. У мене стріляли, але я не стріляв у відповідь. Вам це здається логічним? Він
нахмурився, і я зрозумів, що він думає. — Візьми Новака та інших, — продовжив я. «Я міг би дуже легко перерізати їм горло. І якщо говорити про це, ніщо не заважає мені зробити це з тобою зараз».
Він завмер, і я вдарив його ножем. — Не хвилюйся, Чарлі; Я не буду цього робити. Я не зроблю тобі жодної волосини на голові. Вам це точно не здається логічним, чи не так? Він
ковтнув і поспішно похитав головою. «Тільки подумай про це», — сказав я. «Подумайте про це і поговоріть про це зі своїми товаришами. Скажи їм, що я сказав, що у старого Бика стався серцевий напад, а їх обдурили Говард Маттерсон і Джиммі Вейстранд. Говорячи про Джиммі, я не дуже думаю про хлопця, який б’є власного батька, а ви? Голова Бланта
кивнула набік. «Але він це зробив», — сказав я. «І якщо ви хочете знати, чи я говорю правду, все, що вам потрібно зробити, це запитати Метью Вейстранда. Він живе не так далеко звідси — не так далеко, щоб не можна було поїхати туди й хоч раз почути правду. Поговоріть про це також з іншими чоловіками. Хто тут бреше, а хто не бреше, нехай вирішуєте з ними».
Я витягнув ніж. «Я відпущу тебе, Чарлі. Я навіть не буду вас втрачати й не зв’язуватиму, щоб ви не вивели інших на мій слід. Я просто відпущу вас, а якщо ви хочете бити тривогу, це ваша справа. Але ви можете сказати іншим, що я наситився тим, що мене переслідували і я не завдавав ударів у відповідь. Скажи їм, що я впадаю в убивчий настрій. Скажи їм, що перший, кого я зустріну на своєму шляху, не виживе. Я вважаю, що тобі пощастило, Чарлі, що я вибрав тебе, щоб передати повідомлення - чи не так? Він
лежав дуже нерухомо і нічого не говорив і не робив. Я встав і подивився на нього вниз. — Убивство починається з тебе, Чарлі, якщо ти щось спробуєш. Я взяв свій пістолет і пішов, не озираючись. Я відчула його очі на своїй спині, і мені стало незручно, не знаючи, що він робить. Тепер він міг націлити свій пістолет прямо мені в спину, і мені знадобилася вся сила волі, щоб не втекти.
Проте іноді доводилося довіряти розумності людей. Я прийшов до висновку, що лише насильство ніколи не вийде мене з цього скрутного становища – воно лише породило протидію насильству. Я сподівався, що посіяв сумніви в голові людини, «обґрунтовані сумніви», які кожне журі має розглянути.
Я підіймався по пандусу, доки не зрозумів, що мені небезпечно, і раптом напруга спала. Нарешті я обернувся. Піді мною стояв Блант, крихітна постать дивилася на мене. Пістолета в руках у нього не було і більше він нічого не робив. Я помахав йому рукою, і після довгих вагань він помахав мені у відповідь. Я продовжив — через пагорб і вниз.
Погода прояснилася, і я розірвав чарівне коло Говарда. Я не сумнівався, що вони знову прийдуть за мною. Мені не довелося переконувати себе, що така людина, як Блант, може постійно контролювати себе, але принаймні я мав трохи перепочинку. Коли після цілого дня я нікого не бачив і не чув, я наважився застрелити оленя, сподіваючись, що пострілу нікого не буде.
Я її випотрошив, а так як захотілося м'яса, розклав багаття, щоб зварити печінку, так як вона готується найшвидше і легше за все перетравлюється. Тоді я четвертував тварину, засмажив смужки м’яса перед вогнем і поклав напівсирі шматки в рюкзак. Я не залишався там довго, але сховав решту туші й рушив далі, боячись, щоб мене не загнали в кут. Проте за мною ніхто не прийшов.
Тієї ночі я розташувався біля маленької річки, чого я не робив з початку цієї історії. Це було нормально робити це, але я не зміг зробити звичайну річ через страх. Однак мені було досить ненормального, і мені було байдуже, що буде. Мабуть, напруження почало брати своє, і я був на межі капітуляції. Все, що я хотів, — це добре виспатися, і я був сповнений рішучості отримати його, навіть якщо це означатиме, що мене прокинуть посеред ночі та дивляться на ствол рушниці.
Я нарізав ялинових гілок для свого ліжка, чого я не зробив, бо це могло змусити мене переслідувати, і я навіть розклав багаття; Мені було байдуже, побачать мене чи ні. Я не зайшов так далеко, щоб роздягнутися перед тим, як лягти спати, але я розстелив ковдру і, коли я лежав біля вогню, повний м’яса та з кавником під рукою, все здавалося дуже приємним, таким же приємним, як і більшість інших часи, коли я таборував - у кращі часи.
Я розташувався табором рано, бо дуже втомився від постійних походів туди-сюди, а коли настали сутінки, я ледве заснув. У цьому напівнеспанні, напівсонному стані я почув гул двигуна та мурчання пропелерів, що оберталися в повітрі наді мною, і здригнувся. Це був той клятий гелікоптер, який усе ще полював за мною — і вони, мабуть, побачили світло багаття. Це сяйво, мабуть, мало такий же ефект, як маяк у темряві лісу.
Я відчайдушно застогнав, але насилу підвівся, коли звук раптово замовк у північному напрямку. Я потягнувся й оглянув свій табір. Було соромно кидати це й знову кидатися в бік, але робити було не так багато. Я думав далі. Чому б я тікав? Чому б мені не залишитися тут і боротися з цим?
Однак не було причин полегшувати моїм опонентам, тому я придумав простий план. Мені не знадобилося багато часу, щоб знайти шматок стовбура такого ж заввишки, як я, і покласти його під ковдру. Після того, як я трохи поправив ковдри, справді здавалося, ніби хтось спить. Щоб посилити ілюзію, я прикріпив лінію до стовбура дерева, щоб я міг рухати її на певну відстань, щоб створити враження людини, що рухається уві сні. Я знайшов підходяще місце, де можна було лягти за пеньок, і пройшов тест. Якби я не знав трюку, я б сам на ньому полетів.
Мені знадобилося б багато світла, якби щось трапилося тієї ночі, тому я знову запалив вогонь — і мене мало не застали зненацька. Тільки тому, що я почув, як десь здалеку тріснула гілка, я зрозумів, що в мене менше часу, ніж я припускав. Я пірнув у свою схованку й перевірив рушницю; він був заряджений і в мене були запасні патрони. Я був близько до вогню, тому насипав на бочку вологої землі, щоб вона не блищала на світлі; потім я тримав рушницю вперед, щоб було легше маневрувати.
Раптовість майбутньої атаки могла означати, що вертоліт проводив розвідку попереду великої групи або що він висадив один вантаж людей, яких могло бути не більше чотирьох. Вони вже помітили, що сталося, коли вони робили такі дурниці, і мені було цікаво, чи спробують вони це знову.
Набагато ближче ще одна гілка тріснула, і я стурбовано озирнувся з боку в бік, гадаючи, звідки прийде напад. Те, що гілка тріснула із західного боку, не означало, що набагато розумніший хлопець не міг прийти зі сходу чи, можливо, півдня. Волосся на потилиці в мене ворушилося; За мною був південь, і, можливо, хтось прийшов з того боку і тепер був готовий вистрелити мені в голову. Було б нерозумно лежати на животі. Це позиція, на якій мало що можна зробити, але це був єдиний спосіб триматися біля вогню і не висуватися, як кінь на шосе.
Я вже збирався дуже уважно озирнутися позаду, коли краєм ока побачив, що хтось — або щось — рухається, і я завмер. Фігура з’явилася у світлі каміна, і в мене перехопило подих, коли я побачив, що це Говард Маттерсон. Нарешті я виманив його з намету.
Він підійшов, ніби йшов по яєчній шкаралупі, і схилився над моїм рюкзаком. Він міг легко впізнати його, тому що моє ім’я було на звороті. Я обережно натягнув волосінь. Колода злегка ворухнулася, і Говард швидко випростався.
Наступної миті він взяв за плече рушницю, і темрява осяяла, а тиша раптово порушилася, коли він якомога швидше вистрілив чотири рази поспіль із відстані не більше восьми футів у ковдри.
Я отримав шок, і я спітнів. Тепер у мене був переконливий доказ того, що Говард хотів назавжди змусити мене замовкнути. Він штовхнув ногою ковдру і вдарився ногою об дерево. Я крикнув: «Говарде, ти негідник. Я тримаю вас під прицілом. Нехай це...»
Я не мав шансу продовжити, тому що Говард розвернувся так швидко, як блискавка, вистрілив знову, і спалах засліпив мене. Хтось закричав і булькнув, і тіло впало. Я мав рацію, думаючи, що хтось може підкрастися до мене ззаду. Джиммі Вейстранд не міг бути на відстані шести футів від мене, а Говард надто швидко натиснув на курок. Джиммі наситився свинцем.
Я підскочив і вистрілив у Говарда, але мої очі ще не повністю відновилися, і я промахнувся. Говард ошелешено подивився на мене й безладно вистрілив, але він забув, що в його автоматичній рушниці лише п’ять патронів; Я почув сухий стукіт бойка.
Треба сказати, він діяв швидко. Стрибком він відійшов від вогню; він зник у несподіваному напрямку, і я почув плескіт води, коли він пробирався через потік. Я знову вистрілив у нього в темряві, але, мабуть, знову промахнувся, бо почув, як він проривається крізь зарості з іншого боку, і поступово звуки стали слабшими.
Я став на коліна біля Джиммі. Я бачив більше смертей у своєму житті, і я побачив, що він покінчив. Мабуть, пістолет Говарда був заряджений тими рифленими кулями, і Джиммі потрапив йому прямо в живіт. Куля забрала частину його хребта, а кишки Джиммі лежали на землі. Я хитко підвівся, зробив два кроки і вирвав. Принаймні п’ять хвилин я трусився й трусився, наче хтось із високою температурою, але зрештою мені вдалося взяти себе в руки. Я перезарядив рушницю рифленими кулями, бо Говард мав право на найкраще. Тоді я пішов за ним.
Пройти його слід було неважко. При світлі ліхтарика, який одразу ж згас, я побачив брудні сліди та витоптану траву, але це змусило мене задуматися. У нього все ще була рушниця, і він, мабуть, перезарядив би її ще п’ятьма такими жахливими кулями. Якби я міг слідкувати за ним лише за допомогою ліхтарика, я піддався найбільшому ризику рознести мою голову на шматки. У таку темну ніч не мало значення, що я звик до лісу більше, ніж він. Коли я використовував світло, йому доводилося лише ховатися й мовчати; тоді він міг би вистрілити, якби я був достатньо добрим і висвітлив його ціль. І я б не вижив.
Я зупинився і замислився. Я насправді не думав про це відтоді, як Говард чотири рази вистрілив у той шматок дерева. Все сталося так швидко. Тепер, однак, мені вдалося змусити свій мозок знову працювати. Там не міг бути хтось інший, окрім Говарда або мене напали б, коли ми стояли над тілом Джиммі Вейстранда, якого блювало. Ці двоє, мабуть, вийшли з вертольота, і він не міг бути далеко.
Я чув, як звук вертольота затих у північному напрямку, тож він, мабуть, приземлився десь у цьому напрямку. Недалеко на півночі було місце, де земля була тонка, лише шар над скелею. Там не росли дерева, і там було достатньо місця для посадки гелікоптера. Говард зник на захід, і я міг припустити, що він не дуже знайомий із цією місцевістю. Тож був шанс, що я зможу долетіти до гелікоптера раніше за нього.
Я залишив його слід і повернув в інший бік. Я міг швидко рухатися, тому що мені більше не заважав рюкзак. Майже два тижні я носив цей рюкзак на великі відстані, і тепер, коли його вже не було на плечах, я буквально відчув звільнення від важкої ноші. Я ризикнув, залишивши його позаду, тому що, якщо я втрачу його, я був втрачений - без свого обладнання я не зміг би залишитися живим у цьому лісі. Однак у мене було безрозсудне відчуття, що це вирішальний момент: я збирався виграти цього вечора або мене збирався побити Говардом, а перемога означала кулю в кишку, як Джиммі Вейстранд, тому що це був єдиний спосіб, яким він міг зупинити мене.
Я йшов швидко й нечутно, зупиняючись на кожному кроці, щоб прислухатися. Я не чув Говарда, але незабаром я почув звук обертання пропелерів і зрозумів, що не тільки вертоліт був там, де я думав, але й що пілот нервував і готовий до швидкого зльоту. Ймовірно, він завів двигун, коли почув постріли.
Діючи згідно з перевіреними принципами, я зробив обхід, щоб наблизитися до гелікоптера з протилежного напрямку, і коли я вийшов на відкриту місцевість, я зробив це в положенні навпочіпки. Гелікоптер зробив достатньо шуму, щоб зробити моє наближення непомітним, і я підвівся на ноги позаду пілота, який дивився на південь, чекаючи, чи щось станеться.
І щось сталося. Я втиснув дуло дробовика йому в ребра, і він злякався. «Заспокойся», - сказав я. «Я Бойд. Ми знайомі? «
Так», — сказав він нервово.
'Гарний. Ми зустрічалися раніше - майже два роки тому. Минулого разу ти перевів мене з долини Кіноксі до форту Фаррелл. Ти збираєшся зробити це знову. Я трохи сильніше втиснув пістолет йому в ребра. «Тепер зроби шість кроків вперед і не повертайся, поки я тобі не скажу. І будь мудрим, щоб не жартувати».
Я дивився, як він зробив шість кроків, а потім зупинився. Він міг би легко втекти від мене, бо був нічим іншим, як темною тінню в темряві тієї похмурої безмісячної ночі, але він, мабуть, був надто наляканий. Очевидно, мій крик випередив мене. Я сів на одне з пасажирських місць у вертольоті і сказав: «Заходьте».
Він зробив, як йому було сказано, і сів у своєму кріслі. Я безтурботно сказав: «Я не можу керувати цією штукою, але ти можеш». Ти повертаєш його назад до форту Фаррелл і робиш це ввічливо та без жартів. Я дістав свій мисливський ніж і оголив його так, що лезо виблискувало в тьмяному світлі приладової панелі. «Це буде у тебе в ребрах весь час. Тож на випадок, якщо у вас щось подібне на думці, пам’ятайте, що якщо ви зламаєте цю штуку, ви будете такі ж мертві, як і я. Ви також можете вважати, що смерть чи життя зараз для мене більш-менш неважливі, але у вас можуть бути інші погляди на це. зрозумів? '
Він кивнув. 'Так. Я зрозумів. Я не буду жартувати, Бойд.
— До вас містер Бойд, — злобно сказав я. «А тепер у повітря — і переконайтеся, що ви берете правильний напрямок».
Він витягував угоди та клацав перемикачами; звук двигуна став голоснішим, а гвинти почали обертатися швидше. На краю галявини щось блиснуло, і панель кабіни розлетілася. «Мені краще поспішити, поки Говард Маттерсон не відрубав тобі голову», — крикнув я.
Гелікоптер раптово злетів угору, як сполохана сарана.
Говард вистрілив знову, і десь позаду почувся глухий тупіт. Вертоліт накренився в повітрі, і ми вирушили в дорогу, а під нами темні хвилясті верхівки дерев. Я відчув, як пілот глибоко вдихнув і трохи розслабився. Я також почувався трохи спокійнішим, коли ми набирали більше висоти й тримали південний курс.
Літати - це чудова річ. Я втік із форту Фаррел пішки й мчав через долину Кіноксі майже два тижні, і на тому гелікоптері долина й дамба були позаду за п’ятнадцять хвилин, а до форту Фарел залишилося сорок миль не більше. коштує півмилі години. Я відчув, як напруга зникла з мене, але одразу ж вирішив не відпускати себе надто на випадок, якщо наляканий чоловік поряд зі мною набереться достатньо сміливості, щоб пожартувати зі мною.
Дуже скоро я побачив перед собою вогні форту Фаррелл. Я впевнений, що Булл Маттерсон має злітну смугу біля свого дому? '
Так. Прямо поруч. «Земля там».
Ми пролетіли над фортом Фаррелл та елітним районом Лейксайд і раптом опинилися над темним масивом фантастичного замку Маттерсона та почали знижуватися. Коли вертоліт був на землі, я сказав. «Вимкніть двигун»
Раптом стало дуже тихо, оскільки гвинти перестали обертатися. «Хтось зазвичай до вас приходить? ' Я запитав.
«Не вночі».
Це мене добре влаштовувало. «Ти залишайся тут», — сказав я. «Якщо тебе не буде, коли я повернуся, ти колись мене побачиш, і я впевнений, ти знаєш чому?» Голос пілота тремтів, коли він відповів: «Я залишуся тут, містере Бойд » .
«Він не був хлопцем.
Я вискочив з гелікоптера, відклав ніж і з пістолетом у руці пішов до будинку, який стояв темним на тлі неба. Я бачив світло тут і там, але не дуже, і я припустив, що більшість людей спить. Я не знав, скільки персоналу знадобиться, щоб обслуговувати такий будинок, але принаймні в цю годину навколо не буде багато людей.
Я мав намір увійти через вхідні двері, оскільки не знав іншого виходу, але коли я наблизився до них, вони відчинилися, і назовні полило світло. Я пірнув у те, що виявилося гаражем, і уважно прислухався.
«Пам’ятайте, йому треба мовчати», — сказав хтось. «Так, докторе», — сказала жінка.
«Зателефонуйте мені негайно, якщо будуть якісь зміни. Різкнули двері машини. «До мене можна дістатися цілу ніч. ' Запустився двигун автомобіля і засвітилися фари. Машина розвернулася, і фари на мить осяяли салон гаража. Через кілька хвилин автомобіль зник на під’їзді. Вхідні двері обережно зачинилися, і все знову було темно.
Я трохи почекав, поки жінка покине територію, і використав цей час, щоб оглянути гараж. Судячи з того, що я бачив у коротких спалахах мого факела, Маттерсони володіли близько десятка машин. Я бачив великий Continental місіс Атертон, Bentley Була Маттерсона, пару Pontiac і дуже дорогий спортивний автомобіль Aston Martin. Я направив промінь на задню частину гаража й побачив пом’яту машину Chevrolet — McDougalls. А поруч стояв універсал Клер!
Я щось проковтнув і задумався, де Клер — і старий Мак.
Я витратив час у тому гаражі, тож вийшов на вулицю, сміливо підійшов до вхідних дверей і штовхнув їх. Велика зала була тьмяно освітлена, і я навшпиньках піднявся широкими сходами, щоб дістатися кабінету старого. Мені здавалося, що я повинен почати звідти - це була єдина кімната в будинку, яку я знав.
Хтось був усередині. Двері були прочинені, і світло заливало напівтемний коридор. Я зазирнув і побачив, як Люсі Атертон висуває шухляди зі столу Була Маттерсона. Вона розкидала навколо себе папери, які падали, як сніг, на підлогу. Вона була дуже підходящою людиною для початку; тому я штовхнув двері й пройшов через кімнату, перш ніж вона помітила мою присутність.
Я обійшов стіл і затиснув її горло ззаду своєю рукою, перериваючи їй подих. «Ні звуку», — тихо сказав я, кидаючи пістолет на товстий килим. Вона булькнула, коли побачила перед очима гостре лезо мого ножа. «Де твій батько? Я
послабив хватку, щоб дати їй достатньо повітря для розмови, і вона прошепотіла крізь хворе горло: «Він... хворий».
Я підніс вістря ножа ближче до її правого ока — не далі ніж на дюйм від очного яблука. — Я більше не питатиму.
«У... спальні».
'Де це? Ні... просто покажи мені дорогу. Я вклав ніж у піхви й штовхнув її вниз, щоб взяти свій пістолет. — Я вб’ю тебе, якщо ти хоч хоч звук видасиш, Люсі. Я вас наситився. Де та кімната? Я
продовжував душити її, відчуваючи, як її худе тіло тремтить об моє, коли вивів її з кімнати, наче непокірного арештанта. Неконтрольованим помахом руки вона вказала на двері, і я сказав: «Візьміть
дверну ручку і поверніть її». Я швидко пірнув у кімнату, зачинив за собою пістолет, щоб бути готовим до
всього І оглянула кімнату: на вікнах були темні штори, а в найтемнішій частині кімнати було ліжко з балдахіном такого ж кольору на вікнах. Але
медсестра встала і запитала: «Хто ти?»
Я хотіла
встати трясти ще сильніше. — Ви не можете турбувати містера Маттерсона. Він дуже хворий. Її голос упав. — Він... помирає.
З темряви ліжка пролунав тріскучий голос: «Хто помирає?» Я чув, панночко, а ви говорите дурниці».
Медсестра напіввідвернулася до ліжка. — Вам потрібно зберігати спокій, містере Маттерсон. «Вона знову подивилася на мене, і її очі мали благальний вираз. "Будь-ласка, йди звідси."
— Це ти, Бойде? 'Так.'
Його голос звучав саркастично. «Я чекав вас раніше. Де ви залишилися? Я вже збирався йому сказати, коли він роздратовано сказав: «Чому я лежу в темряві». Зробіть світло тут, молода леді».
«Але містер Маттерсон, док. . . '
'Роби те, що я, біса, кажу. Ти мене збуджуєш, і ти знаєш, що відбувається. Зробіть світло».
Медсестра повернула вимикач біля ліжка, і світло лампи для читання впало на зів’ялу постать у великому ліжку. «Іди сюди, Бойде», — сказав Меттерсон.
Я підняв Люсі на ноги і штовхнув її перед собою. Маттерсон посміхнувся. «Дивіться, дивіться, ось у нас Люсі. Ти нарешті приїдеш побачити свого батька? І що ти маєш сказати, Бойде? Тепер вже трохи пізно для шантажу».
«Слухай, — сказав я медсестрі, — ти не намагаєшся вибратися з цієї кімнати. А ти тримаєшся дуже тихо».
«Я не маю наміру кидати свого пацієнта. ' Я посміхнувся їй. «Приємно».
«Що означає весь цей шепіт? — спитав Маттерсон.
Я підійшов до ліжка, міцно тримаючи Люсі. «Говард божеволіє в Долині Кіноксі», — сказав я. «Він підбурив ваших дроворубів розповіддю про те, що я вас убив і якби вони мене спіймали, то лінчували б. Тепер вони полюють на мене майже два тижні. І це ще не все. Говард когось убив. Його призначено на шибеницю».
Маттерсон незворушно подивився на мене. За два тижні він постарів на десять років; його обличчя було запалим, а кістки його черепа різко виступали під напруженою та восковою шкірою. Його губи були синюшними, а м’ясо навколо шиї звисало млявими складками. Проте я бачив у його очах, що він не втратив свого гострого розуму. «Кого він убив? — беззвучно запитав він.
«Якийсь Джиммі Вейстранд. Він не хотів убивати Вейстранда — він думав, що стріляє в мене».
— Це той чоловік, якого я бачив на дамбі? '
'Так. Я впустив йому на груди гвинтівковий патрон. «Його вбили одним із цих».
Маттерсон обмацав пересохлою рукою, і я просунув патрон між його пальцями. Він тримав її за очі і тихо сказав: — Так, дуже ефективний спосіб убивства. Патрон випав з руки. «Я знаю його батька. Метью був чудовим хлопцем – я не бачив його багато років. «Він закрив очі, і я побачив, як з-під його повіки скотиться сльоза. «Тож Говард зробив це знову. Ну, я мав знати».
— Знову, — рішуче сказав я. «Містере Маттерсон, Говард убив Джона Трінаванта та його родину? '
Він відкрив очі і подивився на мене. «Хто ти, хлопче? Ви Грант чи син Джона Трінаванта? Мені потрібно знати. Я похитав головою. — Не знаю, містере Маттерсон. Я справді не знаю. Через ту аварію я втратив пам'ять».
Він слабко кивнув. «Я думав, ти його повернув. — Він замовк, дихання застукало в горлі. «Вони були такі обгорілі — чорна, обвуглена плоть... Я не знав. Їй-богу, я не знав. Протягом багатьох років його очі бачили жахи аварії на дорозі в Едмонтон. «Я ризикнув під час ідентифікації — це було на краще».
Для кого? Я з гіркотою подумав, але спокійно запитав, але не дозволив гіркоті увійти в свій голос. — Хто вбив Джона Трінаванта, містере Маттерсон? Він
повільно підняв виснажену руку і тремтячим пальцем вказав на Люсі: «Вона зробила це — її та її негідника брата».
OceanofPDF.com
розділ 12
ЛЮСІ АТЕРТОН ВИЙШЛА І ПОБІГАЛА ДО ДВЕРЕЙ. Бул Маттерсон, хоч і хворий, вклав усю свою енергію в наказ, як удар батогом. «Люсі! Вона
різко зупинилася посеред кімнати. — запитав Маттерсон холодним тоном. «Який заряд у вас у цьому пістолеті? '
'Щілинні кулі'.
Його голос прозвучав ще холодніше, коли він сказав: «У вас є мій дозвіл вистрелити в неї, якщо вона хоч крок зробить. Ти чуєш, Люсі? Я повинен був зробити це сам дванадцять років тому. «Я знайшов її у вашому кабінеті, обшукуючи ваш стіл. Вона, мабуть, шукала ваш заповіт».
— Саме так, — глузливо сказав старий. «Я привів дияволів у світ. ' Він підняв руку. «Молода леді, покладіть цей телефон у цей контакт».
Медсестра підстрибнула, коли до неї так раптово заговорили. Те, що тут сталося, було для неї занадто.
«Зроби це — і зроби це швидко», — сказав я. Вона взяла телефон і включила його в розетку біля ліжка. Коли вона знову проходила повз мене, я запитав: «У вас є чим написати?» '
'Ручка. Так, я маю це».
«Тоді я б просто занотував те, що тут сказано. Можливо, вам доведеться повторити це в суді».
Маттерсон спробував набрати номер, але здався. — Виклич Гіббонса в поліцейську дільницю, — сказав він. Він дав мені номер, і коли я його набрав, я приклав телефон до його голови. Після миті мовчання він сказав: «Гібонс, це Маттерсон... моє здоров’я вас не хвилює». Слухай уважно: приходь швидше до мене додому... скоєно вбивство. Його голова впала на подушку, і я поклав трубку.
Я тримав рушницю на талії Люсі. Вона була бліда й неприродно спокійна, коли стояла, розкинувши руки по боках. Кожні кілька секунд кліщ стискав її праву щоку. Маттерсон почав говорити дуже тихо, і я показав медсестрі ближче, щоб вона могла почути, що він говорить. У неї були ручка та зошит, і вона писала звичайно, але Булл говорила не дуже швидко, тому в неї був час записати все на папір. — Говард ревнував Френка, — тихо сказав старий. «Френк був чудовим хлопчиком, у нього було все — розум, сила, популярність — усе, чого бракувало Говарду. Він отримав хороші оцінки в коледжі, а Говард сяяв на іспитах; він отримав дівчат, які ще не хотіли дивитися на Говарда, і здавалося, що він продовжить бізнес, якщо ми з Джоном припинимо його. Говард відчував, що не втрутиться, що Джон Трінавант віддасть перевагу власному синові. Справа була лише в тому, щоб кращий із двох отримав роботу. І Говард також знав, що якщо рішення залежатиме від мене, Френк Трінавант також буде обраний».
Він зітхнув. — Отже, Говард убив Френка — і не лише Френка. Він також убив Джона Трінаванта та його дружину. Йому був лише двадцять один, і він був тричі вбивцею. — Він зробив невиразний жест. «Я не думаю, що це була його власна ідея. Думаю, ініціатива виходила від неї. У Говарда не вистачило сміливості зробити щось подібне самостійно. Я думаю, що Люсі підштовхнула його до цього. «Він повернув голову і подивився на неї. «Говард був трохи схожий на мене — не дуже, але дещо. Вона була схожа на свою матір. — Він повернув свій погляд на мене. «Ви знали, що моя дружина покінчила життя самогубством у божевільні?» Я
похитала головою і відчула його глибокий жаль. Про сина і дочку він говорив у минулому часі, ніби вони вже були мертві. «Так, — сумно сказав він, — я думаю, що Люсі божевільна — зрештою, така ж божевільна, як і її мати. Вона помітила, що в Говарда є проблема, і вирішила її за нього — по-своєму, по-божевільному. Френк був на шляху Говарда, тож що може бути легшим, ніж усунути його з дороги? Той факт, що Джон і його дружина були вбиті, був випадковою обставиною, просто випадковою. Джон не був ціллю — це був Френк! У тій великій кімнаті з центральним опаленням мене пробігла тремтіння — тремтіння жаху, коли я дивилася на Люсі Атертон, яка стояла з незворушним обличчям, наче все це її не стосувалося .
Мабуть, додатковим бонусом було те, що в машині був автостопник, такий собі Грант.
Маттерсон зітхнув. «Тож Люсі вмовила Говарда на це, і це, мабуть, було для неї неважким. Ще хлопчиком він був слабкий і гнилий наскрізь. Вони скористалися моїм б’юїком, стежили за Трінавантами дорогою до Едмонтона, навмисно і холоднокровно наїхали на них і збили зі скелі. Мабуть, вони скористалися тим фактом, що Джон знав машину не менше за них».
Я ледве ворухнув губами, запитуючи; «Хто був за кермом автомобіля? '
Не знаю. Вони ніколи не хотіли мені розповідати. Б’юїк отримав деякі пошкодження, і вони не змогли приховати це від мене. Я зробив свої висновки, загнав Говарда в кут і витягнув з нього це. Він чинив менший опір, ніж мокра газета».
Він довго мовчав, а потім продовжив: «Що мені робити? Вони були моїми дітьми. — У його голосі було запитання, яке просили зрозуміти. «Чи може батько заявити про вбивство власних дітей? Так я став їхнім спільником. Тоном, сповненим презирства до себе, він сказав: «Боже, бережи мене, я їх захищав». Я побудував стіну навколо них за свої гроші».
— Ви надіслали ці гроші в лікарню, щоб допомогти Гранту? ' запитав я люб'язно.
«Мене тягнуло в обидва боки. Я не хотів ще однієї смерті на своїй совісті. Так, я відправив ті гроші – це найменше, що я міг зробити. А я хотів стежити за тобою. Я знав, що ти втратив пам’ять, і боявся, що ти її повернеш. Я доручив приватному детективу перевірити ваші пересування, але якимось чином він загубив ваш слід. Мабуть, це було приблизно в той час, коли ви змінили ім’я. Його руки навпомацки рухалися по покривалу, коли він згадував жахливе минуле. — І я боявся, що, намагаючись знову знайти себе, ти підеш по сліду. Мені потрібно було щось з цим зробити, і я зробив усе, що міг. Мені довелося стерти ім'я Трінавант - це незвичайне ім'я і воно врізається в пам'ять. Джон і його родина були єдиними тринаванцями, що залишилися в Канаді, за винятком Клер, і я відчув, що якби ви знову зустріли це ім’я, вам стало б цікаво. Ось чому я намагався змусити її зникнути. З чого ти почав? «Площа Тринавант».
'Звичайно. Я теж хотів змінити це ім’я, але не міг пройти через цю пекельну діру, місіс Давенант. Вона єдина у форті Фаррелл, яку я не міг налякати. Самостійний заробіток», – заявив він.
«У будь-якому випадку я почав розширювати речі. Небо знає чому, але це здавалося мені дуже важливим. Я почувався втраченим без Джона – він завжди був людиною з розумом, – але потім я отримав Доннера, і після цього все пішло чудово».
Він не пошкодував про те, що зробив. Він
усе ще залишався жорстким, нещадним хлопцем, але справедливим — принаймні згідно з його власними поглядами, якими б сумнівними вони не були. Я почув шум — звук машини, що мчить, різко зупиняється на гравію. Я подивилася на медсестру. «У тебе все є? «
Вона подивилася на мене з виразом жаху на обличчі. — Так, — глухо сказала вона. — А я б хотів, щоб його не було.
— Я теж, хлопче, — сказав Маттерсон. — Я мав убити тих двох власноруч дванадцять років тому. ' Він простягнув руку і потягнув мене за рукав. «Ви повинні зупинити Говарда. Я його знаю — він продовжуватиме вбивати, поки його не знищать. Він легко втрачає почуття і робить жахливі помилки. Він буде вбивати і вбивати, думаючи, що так знайде вихід, і не розуміючи, що занурюється все глибше».
«Я думаю, ми можемо залишити це Гіббонсу – він професіонал. Я кивнув медсестрі, коли в будинку пролунав тихий стукіт. «Впустіть його. Я не можу піти з нею там».
Я весь час пильно стежив за Люсі. Її обличчя продовжувало судомити. Коли медсестра пішла, я сказав. — А тепер ти, Люсі. Де вони? Де Клер Трінавант і Макдугал? Охолоджений від страху я чекав її відповіді. Я боявся найгіршого. Я боявся, що ця божевільна жінка вбила їх. «Боже милий, є ще? — похмуро сказав Маттерсон.
Я проігнорувала його. Люсі, де вони? Я не відчував до неї жалю і не ухилявся б від жодного методу, якби він міг допомогти мені отримати від неї інформацію. Я дістав свій мисливський ніж. — Якщо ти мені не скажеш, Люсі, я розріжу тебе, як оленя.
Старий нічого не сказав, але його дихання прискорилося. Люсі незворушно подивилася на мене.
«Добре, Люсі, ти про це просила. «Мені довелося покінчити з цим до того, як прийшов Гіббонс. Він не погодився б на те, що я збирався зробити.
Люсі захихотіла. Це було тихе імбецильне хихікання, яке струснуло все її тіло і перетворилося на хихікання. «Гаразд, — крикнула вона мені, — ми замкнули ту секс-бомбу в підвалі й того старого дурня теж. Я хотів убити їх обох, але той клятий ідіот Говард заперечував. Гібонс почув це. Він відкрив двері, коли вона почала реготати, і його обличчя було блідим. Я відчув хвилю полегшення й повернув голову до Гіббонса. «Медсестра вам уже щось сказала? «
Кілька речей. ' Він похитав головою. «Я не можу в це повірити. 'Ти чув, що вона сказала. Вона замкнула Клер Трінавант і Макдугал у підвалі цього мавзолею. Я б одягнув на неї наручники, але стережіться, бо вона вбивця». Я
тримав її під прицілом, поки її не закували в наручники, а потім кинув йому пістолет. «Медсестра може дати вам повну інформацію», — сказав я. «Я збираюся знайти Клер і Мака. Я на мить подивився на старого. Його очі були закриті, і він, очевидно, спокійно спав. «Можливо, вам варто спочатку подбати про свого пацієнта», — сказав я медсестрі. — Я б не хотів його зараз втратити.
Я поспішно вийшов із кімнати та спустився сходами. У холі я застав спантеличеного чоловіка в халаті. Він підійшов до мене та сказав з англійським акцентом; «З чого весь цей галас? До чого тут міліція? '
'Хто ти? —
Він трохи випростався. — Я дворецький містера Маттерсона.
— Гаразд, Дживсе, у тебе є запасні ключі від підвалів? — Я не знаю, хто ви, сер, але. . . «
Це справа поліції», — нетерпляче сказав я. 'Ключі? «У мене повний комплект ключів у сервісній кімнаті. — Тоді візьміть їх — і швидко.
Я пішов за ним, і він узяв в’язку ключів із шафи, у якій було достатньо, щоб наповнити слюсарну майстерню. Потім мене повели до підвалів надто швидкою для нього швидкістю. Ті підвали були відображенням будинку — надто великі й здебільшого невикористовувані. Якийсь час я ходив і кричав, і нарешті у відповідь почувся слабкий крик. «Ось воно», – сказав я. — Відчиніть ці двері.
Він подивився на номер на дверях і повільно дістав ключ із зв’язки, а я тремтів від нетерпіння. Двері зі скрипом відчинилися, і в ту ж мить Клер опинилася в мене на руках. Коли ми відпустили одне одного, я побачив, що вона була дуже брудна, але, мабуть, не брудніша за мене. Її обличчя було всіяне брудом, а сльози утворили сліди на щоках. 'Дякувати Богу. Слава Богу, ти ще живий».
Вона трохи схлипнула і відвернулася. «Мак у поганому стані», — сказала вона. «Їжі нам не давали. Говард іноді приходив, але ми не бачили його п’ять днів».
Я звернувся до дворецького, який стояв з відкритим ротом. — Покличте лікаря й швидку, — сказав я. — І будь ласка, трішки швидше.
Він швидко зник, а я пішов перевірити Mac. Звичайно, я мав цього очікувати. Божевільна Люсі не стала б годувати людей, яких вона вважала вже мертвими. — Ми нічого не їли й не пили п’ять днів, — сказала Клер.
«Все буде добре», — сказав я, схилившись над Маком. Його дихання було прискореним і важким, а пульс слабким. Я взяла його на руки, і він важив не більше дитини. Я відніс його нагору, а за ним і Клер, і знайшов дворецького в холі. — Спальня, — сказав я. «А потім їжа для шістьох людей — велика каструля кави і ще більша каструля води».
— Води, сер? «
Не повторюй те, що я кажу. Так – вода».
Ми посадили Мака в ліжко, і на той час дворецький підняв усіх у домі на ноги. Я попередив Клер, щоб вона не пила занадто багато води надто швидко, і вона накинулася на холодне м’ясо, наче не їла п’ять тижнів замість п’яти днів. Зрештою, я подумав, що в Долині Кіноксі мені було не так погано. Ми залишили Мака під наглядом лікаря й шукали Гіббонса; він телефонував, намагаючись змусити когось повірити в неймовірне. «Так, — сказав він, — він мандрує долиною Кіноксі — у нього є дробовик із рифленими кулями. Так, я сказав Говард Маттерсон. Так, син Була Маттерсона. Звичайно, я впевнений; Я отримав це від самого Була. Він подивився на мене, а потім продовжив: «У мене є хтось, у кого стріляв Говард». Він зітхнув і трохи пожвавішав, наче новина нарешті дійшла до іншого кінця дроту. — Зараз я йду прямо в Долину Кіноксі, але навряд чи знайду його — він може бути будь-де. Мені потрібна допомога — можливо, нам доведеться огородити частину лісу».
Я трохи меланхолійно посміхнувся Клер. Мені довелося б долучитися, але цього разу я полюватиму, а не на мене. Гіббонс сказав ще кілька слів по телефону і закінчив словами: «Я зателефоную вам перед тим, як піду, і все розповім».
Він поклав трубку. «Це справді неймовірно».
— Тобі не треба мені цього говорити, — втомлено сказав я, сідаючи. «Ти справді розмовляв з Буллом? Гібонс
кивнув, і, незважаючи на все це, в його голосі був благоговійний страх, коли він сказав: «Він дав мені точні вказівки. Я маю вистрілити в Говарда й убити його, щойно побачу — ніби він скажений пес. «Бик не дуже помиляється», — сказав я. — Ви бачили Люсі — вона зовсім божевільна, чи не так? Гібонс
злегка здригнувся, але зібрався. — Ми не робимо таких речей, — твердо сказав він. — Я поверну його живим. «Мені не варто грати великого героя», — порадив я. — У нього автоматична рушниця, заряджена п’ятьма кулями. Одним пострілом він мало не розірвав Джиммі Вейстранда навпіл. ' Я знизав плечима. «Але ви професіонал. Ви знатимете, що робите».
Гібонс підняв кілька папірців. «Це все правда? Що вони вбили Трінавантів багато років тому? «
Це дослівний переказ того, що сказав Бул Маттерсон. Я можу це засвідчити».
«Добре. У мене тут є карта. Покажи мені, де ти востаннє бачив Говарда.
Він розгорнув картку, і я схилився над нею. 'Ось. Він двічі вистрілив у вертоліт, коли ми злітали. Якщо ви хочете швидко дістатися... той гелікоптер стоїть біля будинку і, можливо, там теж є пілот. Якщо він заперечує проти повернення в долину Кіноксі, скажіть йому, що я кажу йому йти. Гібонс пильно подивився на мене. «Та медсестра розповіла мені досить заплутану історію. Наскільки я розумію, ти три тижні втікав від Говарда та банди лісорубів.
«Це перебільшення. Менше двох тижнів.
— Але чому ти не прийшов до мене? — запитав Гібонс.
Я розреготався. Я сміявся, аж сльози виступили на очах і боліли боки. Мій сміх став істеричним і довелося звернутися до лікаря, щоб мене заспокоїти. Я все ще посміхався, коли вони поклали мене спати, і я заснув.
Коли я прокинувся через п’ятнадцять годин, біля мого ліжка стояла Клер. Я бачив її обличчя в профіль і ніколи не бачив нічого такого прекрасного. Вона помітила, що я прокинувся, і повернулася до мене. «Привіт, Бойд».
«Привіт, Трінаванте. Я хтиво потягнувся. 'Котра година? «
Південь майже закінчився. — Вона подивилася на мене критично. «Невеликий ремонт не буде зайвою розкішшю. Ви останнім часом коли-небудь користувалися дзеркалом? '
Я потер щелепу. Вони більше не жалили, тому що волосся на бороді були занадто довгі для цього. «Можливо, я відросту бороду. «Я б просто залишив це поза увагою. Вона вказала на двері. «Там є ванна кімната, і я дав бритву».
— Гадаю, я не заподію шкоди вашій незайманій невинності, — сказав я, відкидаючи ковдри. Я піднявся з ліжка і пішов до ванної кімнати. Обличчя, яке дивилося на мене з дзеркала на повний зріст, було обличчям незнайомця — зовсім виснаженим обличчям. «Любий Боже, — сказав я. — Не дивно, що пілот насрався в штани. Коли корови бачать мене таким, то перестають давати молоко».
«Це можна виправити водою з милом», — сказала Клер. Я наповнив ванну і щасливо полежав у ній півгодини. Потім я поголився і одягнувся. І це був власний одяг, який я одягла. «Як вони сюди потрапили? ' Я запитав.
— Я наказав забрати їх із бунгало Мака.
Я ще не думав про Mac. 'Як він? '
Він встигне. Він такий же міцний, як Булл. Здається, він оживає через всю напругу».
«Я хочу, щоб він розповів цю історію в суді», — похмуро сказав я. «Після цього, як на мене, він може впасти мертвим на місці».
«Не думай про нього занадто важко, Бобе», — серйозно сказала Клер. «Це було важке рішення для нього».
Я мовчав про це. «Чи знаєте ви тепер усі подробиці цієї сенсаційної історії? «
Здебільшого так, за винятком того, що ти ще маєш мені сказати. Але це може почекати, любий. Ми маємо багато часу. Вона подивилася мені прямо в очі: «Ти зрозумів, хто ти?» '
Я знизав плечима. 'Це важливо? Я не ближче до відповіді. Я думав про це. Порівняно з родиною Маттерсонів, такого хлопця, як Грант, нема чого критикувати. Що таке торговець наркотиками порівняно з купою кількох вбивць? Можливо, Грант був не таким вже й поганим хлопцем. Але, як я вже сказав, яке це має значення? Що стосується мене, то я просто Боб Бойд».
«Коханий, я тобі так казала», — сказала вона. Ми провели кілька досить пристрасних хвилин, і після того, як ми відпустили одне одного і стерли помаду, я сказав: «Скажу тобі щось смішне?» Мені часто снилися погані сни — справжні кошмари — і я прокидалася з криками та в поту. Коли я був під тиском у Долині Кіноксі, коли всі ті кровожерливі хлопці переслідували мене, а Говард переслідував мене зі своєю рушницею, я не мав багато шансів заснути. Але коли я спав, мені взагалі не снилося. Я вважаю це досить дивним».
«Можливо, справжня небезпека перекреслила уявну небезпеку мрії. Що минуло, те минуло, Боб; сон не може завдати вам шкоди. Будемо сподіватися, що вони більше не повернуться».
Я сміявся. «Кошмари, які мені досі сняться, мабуть, якось пов’язані з пістолетом Говарда. З цього справді можна було влаштувати істерику».
Ми пішли до Макдугалла. Він все ще був під дією заспокійливих, але лікар сказав, що він усе переживе, і у нього є хороша медсестра, яка доглядатиме за ним. Він був достатньо здоровий, щоб підморгнути мені і сонно сказав: «Я думав у тому підвалі, що ти збираєшся мене кинути, хлопче».
Я не бачив Була Маттерсона, тому що з ним був його лікар, але я розмовляв з нічною медсестрою. — Вибачте, що застав вас зненацька, сестро... ех. . . «
Смітсон», — додала вона. Вона посміхнулася. — Вам не потрібно вибачатися, містере Бойд.
— І я радий, що ти залишився таким спокійним, — сказав я. «Жінка, яка кричала, яка довела будинок до безладу, могла все зіпсувати».
«О, я б ні за яких обставин не здійняла шуму», — сухо сказала міс Смітсон. «Це мало б поганий вплив на здоров’я пана Маттерсона».
Я подивився прямо на Клер, яка, очевидно, збиралася розсміятися, і ми покинули резиденцію Маттерсонів. Коли ми їхали в універсалі Клер, я дивився в дзеркало заднього виду на надмірно нав'язану пишноту того фальшивого замку і всім серцем сподівався, що ніколи більше його не побачу.
— Ти знаєш, скільки років було Люсі, коли вони з Говардом убили дядька Джона, тітку Енн і Френка? '
'Немає.'
— Вісімнадцять — просто вісімнадцять. Як може вісімнадцятирічний зробити щось подібне? «Я не знав, тому не відповів. Ми мовчки проїхали через форт Фаррелл і дорогою до бунгало Мака. Якраз перед тим, як ми повинні були повернути, я вдарився по керму. «Я, мабуть, божевільний, божевільний. Про ту швидку глину нікому не казав. Я зовсім забув про це».
Напевно, не дивно, що я забув. У мене на думці були інші речі — наприклад, як запобігти вбивству, — і викриття Була Маттерсона ще більше відсунули цю проблему на задній план. Я загальмував і приготувався розвернути машину. Однак я передумав. — Я краще піду до дамби. Поліція матиме там контрольно-пропускний пункт, щоб ніхто не міг потрапити в долину».
«Як ти думаєш, вони вже схопили Говарда?» «
Немає шансів. Він зможе бігати навколо них по колу. Принаймні на деякий час. Я знову завів машину. — Я підсаджу вас до бунгало.
«Ні, не хочеш. Я піду з тобою на дамбу».
Я подивився на неї на мить і зітхнув. Її обличчя мало впертий вираз, який я знав за інших обставин, і в мене не було часу на суперечки. — Добре, — сказав я. — Але не потрапляйте в біду.
Ми добре просувалися — зараз на дорозі Кіноксі-Веллі не було вантажівок, — але за півмилі до електростанції нас зупинив поліцейський. Він жестом попросив нас зупинитися і підійшов до машини. — Ви не можете йти далі, — сказав він. «Ніхто не проходить цю точку. Нам не потрібні глядачі».
«Тоді що відбувається».
— Нічого, що могло б вас зацікавити, — терпляче відповів він. «Тепер повертай свою машину і їдь».
«Мене звуть Бойд, це міс Трінавант. Я хочу поговорити з вашим босом».
Він подивився на мене з цікавістю. — Ви той Бойд, який спричинив увесь цей шум? «
Я? — обурено сказав я. «Що б ви сказали про Говарда Маттерсона? —
Все буде добре, — задумливо сказав він. — Вам потрібен командир Краппер — він на дамбі. Якщо його немає, чекайте його. Ми б не хотіли, щоб у долині Кіноксі щось пішло не так. '
То ви його ще не маєте? «
Наскільки я не знаю», — сказав офіцер. Він зробив крок назад і вказав нам, що ми можемо продовжувати.
На ваговій станції робота ще тривала, і на вершині бетонної стіни дамби я побачив кілька крихітних фігурок. Біля підніжжя урвища було ще море багнюки — слизька, слизька багнюка, збурена колесами вантажівок. Декілька з цих вантажівок не витримали й впали на осі. Команда спітнілих чоловіків закріпила лебідку на твердій землі й намагалася витягнути одного з них із багнюки.
Я зупинився біля великої машини й раптом подивився Доннеру в обличчя; він незворушно озирнувся, а потім вийшов. Я підійшов до нього, а Клер стояла позаду мене. «Доннер, ти в біді. Я показав на електростанцію та дамбу.
— Труднощі, — гірко сказав він. «Вам це важко? Для того, про кого зазвичай казали, що він не має нервів і почуттів, він продемонстрував багато емоцій. — Ці кляті божевільні Маттерсони, — вибухнув він. «Вони поставили мене в жахливу ситуацію».
Я відчував, що з ним відбувається. Він був одним із тих людей, які роблять кулі, щоб інші стріляли, але він ніколи не візьме на себе відповідальність за те, щоб натиснути на курок сам; чудовий другий чоловік поруч із Буллом Маттерсоном, але без сміливості Булла. Тепер він сам керував імперією Маттерсона, хоч і лише тимчасово, і тиск уже починав позначатися. І особливо зараз, коли все мало завалитися. Тепер ніщо не могло перешкодити розголошенню всієї історії, особливо жонглювання спадщиною Джона Трінаванта, і Доннер, безумовно, спробував би перекласти провину на когось іншого.
Це було б неважко — Бик Маттерсон був надто хворий, щоб захищатися, а Говард, убивця, був ідеальним цапом відпущення. Однак для Доннера це був важкий час. Проте його біда мене не цікавила, бо будь-якої миті могло статися ще більше лихо.
«Це означає більше проблем, ніж ви думаєте. Ви читали мій геологічний звіт про долину Кіноксі? «
Це була справа Говарда», — відповів Доннер. «Я бухгалтер і більше нічого. Я не читав звіт, і якби читав, я б нічого з нього не зрозумів».
Він уже почав крутитися всюди; він відчув, що наближається біда, і зняв з себе відповідальність. Він, мабуть, і звіту не читав. Це було не важливо, але важливо було вивести всіх звідси якомога швидше.
Я показав на крутизну. — Цей схил під загрозою обвалу, Доннер. Це може статися будь-якої миті. Ви повинні вивести своїх людей звідси».
Він подивився на мене недовірливо. 'Ти здурів? Ми вже втратили достатньо часу на той жалюгідний Говард, який забирав людей шукати тебе. Кожен день затримки коштує нам тисячі доларів. У всякому разі, ця грязюка нам уже досить коштувала. — Доннер, нехай ти зрозумієш, що є небезпека. Я справді маю на увазі те, що говорю. Цей схил може в будь-який момент обрушитися на вас».
Він повернув голову, подивився на стрімку скелю, а потім запитально подивився на мене. «Про що ти говориш? Як може пагорб обвалитися? «
Вам слід було прочитати цей звіт. Я знайшов у долині поклади швидкої глини. У вас не було геологічно досліджено землю, на якій мали будувати дамбу? «
Це була справа Говарда — він відповідав за технічну частину. Що таке швидка глина? «
Очевидна тверда речовина, яка стає рідкою під час раптового удару — і це не обов’язково має бути такий сильний удар. Наскільки я зміг визначити, шар цієї глини проходить прямо під цією дамбою. ' Я посміхнувся невесело. «Давайте подивимось на це зі світлого боку. Коли це станеться, на електростанцію потрапить кілька мільйонів тонн верхнього шару ґрунту – глина розрідиться і затягне за собою верхній шар ґрунту. Це найкраще, що може статися».
Клер торкнулася мого ліктя. «А що найгірше? Я
показав на дамбу. «Земля під цим бетонним колосом також може почати рухатися. Якщо це станеться, вся вода за дамбою потече туди, де ми зараз. Скільки води там резервується, Доннер? '
Він не відповів на моє запитання. Натомість він скупо посміхнувся. — Ти хороший оповідач, Бойде. Це гарна історія, але я не в ній. У вас велика фантазія - із землетрусом на замовлення ви справді демонструєте творче мислення. — Він почухав підборіддя. «Я просто не можу уявити, що ви можете отримати, зупинивши будівництво. Я дійсно не знаю, яку вигоду ви можете отримати з цього».
Я ошелешено глянув на нього. Макдугалл мав рацію, цей чоловік конвертував усі мотиви в долари та центи. Я глибоко вдихнув: «Ти, дурний, невіглас. Ти засліплений дурень! Я з огидою відвернувся від нього: «Де той поліцейський, який має бути тут?» «Воно наближається», — сказав Доннер. «З долини».
Я дивився на дорогу, що йшла по схилу до дамби. Машина, здіймаючи клуби пилу, з'їхала. «Капітан Краппер не має права зупиняти роботу», — сказав Доннер. «Я хотів би знати, що ти мав на увазі, Бойд. Чому б вам не сказати мені, що ви шукаєте? —
Щось, чого ти не зрозумієш, Доннер, — люто сказала Клер. «Він просто хоче врятувати тобі життя, хоча я не знаю, чому. Він також хоче врятувати життя всіх цих чоловіків, хоча зовсім недавно вони хотіли побачити його кров».
Донер посміхнувся й знизав плечима. — Прибережіть ці промови для дурнів, міс Трінавант.
«Доннер, ти вже в біді», — сказав я. «Але ще не в реальних проблемах, тому що щонайбільше ти можеш опинитися у в'язниці. Але я скажу тобі, що станеться, якщо тут когось уб’ють через те, що ти проігнорував попередження: тебе захочуть лінчувати, і тобі пощастить, якщо ти не повісишся на першому дереві, яке знайдеш».
Поліцейська машина зупинилася біля нас, командир Краппер вийшов і підійшов до нас. «Містере Доннер, я просив вас зустріти мене тут, але, мабуть, у цьому більше немає потреби».
Доннер сказав: «Командере Краппер, це містер Бойд і міс Трінавант».
Краппер вивчав мене гострим поглядом. «Хм... тобі довелося терпіти деякі речі тут. Мені шкода, що це сталося з вами — і з вами, міс Трінавант. — Він подивився на Доннера. «Компанія Matterson може мати проблеми з цим; полювання на приватного чоловіка не є частиною нормальних ділових процедур».
«Це була справа Говарда Маттерсона», — поспішно сказав Доннер. — Я не мав до цього відношення.
«Тобі більше не потрібно хвилюватися про нього», — сказав Краппер. — Він у нас є.
— Це сталося швидко, — сказав я. «Я думав, що це займе більше часу».
— Він, мабуть, не почувається вдома в лісі, як ти, — сказав Краппер із похмурим гумором. Його обличчя напружилося. «Це коштувало нам хорошої людини. "Мені прикро це чути."
Він вдарив по стегну рукавицями. Гіббонс отримав поранення в коліно. Сьогодні вранці йому ампутували ногу. Отже, Гіббонс все-таки зіграв героїчну роль. «Я попередив його, що він повинен вжити рішучих заходів проти Говарда. Булл Маттерсон також попередив його».
— Я знаю, — втомлено сказав Краппер. «Але ми завжди спочатку пробуємо ненасильницький шлях. Ми не можемо просто так стріляти, тому що хтось каже. У цій країні є закони, містере Бойд. Я не помічав багатьох законів протягом останніх кількох тижнів у долині Кіноксі, але я нічого про це не говорив. «Багато хороших людей буде втрачено, якщо той ідіот Доннер не забере їх звідси».
Краппер швидко відповів. Він на мить подивився на вагову станцію, а потім кинув на мене холодний, пронизливий погляд. 'Що ти маєш на увазі? —
Містер Бойд наказав провести землетрус, — солодко сказав Доннер. «Він хоче, щоб я повірив, що той схил обвалиться».
— Я геолог, — рішуче сказав я. — Скажіть мені, командире, яка там дорога в долині Кіноксі? Вологий чи сухий? Він
подивився на мене так, ніби вважав, що має справу з божевільним. «Досить сухо».
«Я знаю», — сказав я. «Ви підняли чимало пилу, коли спускалися. І як ви думаєте, звідки береться весь цей бруд? — Я вказав на слизький пустир навколо електростанції.
Краппер витріщився на багнюку, а потім задумливо подивився на мене. "Просто скажіть мені."
Тому я знову розповів цю історію і вирішив: «Клер, розкажи начальнику про демонстрацію, яку я показав із тими зразками швидкої глини». Не прикрашайте — скажіть прямо».
Вона якусь мить вагалася. — Так, у Боба були зразки ґрунту — він взяв їх тут, перш ніж Говард прогнав його. Він узяв шматок і показав, що він може витримати велику вагу. Тоді він узяв інший шматок і потрусив його в глечик. Це стало рідким мулом. Це приблизно все».
«Це схоже на магічний трюк», — сказав Краппер. Він зітхнув. «Що мені робити з чимось подібним? Містере Доннер, чи не можете ви відпустити своїх людей і провести експертне розслідування? «
У нас уже було занадто багато затримок», — заявив Доннер. «Я не збираюся витрачати тисячі доларів лише на те, що стверджує Бойд». Він постійно намагався зупинити цю роботу, і я не маю наміру поступатися йому».
Краперу стало не по собі. — Я не думаю, що я можу щось зробити, містере Бойд. Якщо я зупиню роботу на дамбі, і нічого не виявиться не так, я засуну голову в петлю. «І або», — злобно сказав Доннер.
Краппер глянув на нього з огидою. «Тим не менш, — рішуче продовжив він, — я б негайно припинив роботу, якби вважав це в інтересах суспільства».
— Не треба покладатися на мої слова, — сказав я. Телефонуйте на геологічний факультет будь-якого ВНЗ. Якщо можливо, спробуйте зв'язатися з фахівцем з динамічної геології, але будь-який компетентний геолог зможе це підтвердити».
— Зачекайте хвилинку, — крикнув Доннер. «Ти не збираєшся бути в змові з цим чоловіком, чи не так? —
Чи знаєте ви, Доннер, чому у Булла Маттерсона стався серцевий напад? — раптом запитала Клер.
Він підняв плечі. «Це мало відношення до чуток, що Бойд — це Френк Трінавант. Гарна пекарська казка! 'Але що, якщо це правда? тихо сказала вона. «Це означало б, що Боб Бойд у майбутньому керуватиме компанією Маттерсон. Він буде твоїм босом, Доннер. На вашому місці я б добре про це подумав».
Доннер ошелешено подивився на неї, а потім на мене. Я посміхнувся Клер. «Шахи! Це була гра на блеф, але досить хороша для роботи Доннер, тож я швидко продовжив її коментар. «Ти збираєшся вивести людей звідси чи ні? Доннер
не знав, що робив. Для нього все сталося занадто швидко. — Ні, — сказав він. 'Це неможливо. Такого не буває. Він був тим, хто жив надто далеко від природи, тим, хто знав лише числа, які можна було розташувати логічно, тим, хто втратив будь-який контакт із реальним життям у штучному середовищі. Він не міг уявити ситуацію, яку не міг би контролювати. «Доведи свою правоту або замовкни», — коротко сказав Краппер. «Де ваш керівник? —
У тренажерній, — апатично сказав Доннер.
'Пішли туди. Краппер почав шмагати по багнюці. «Візьми машину й забирайся звідси», — сказав я Клер.
Я піду, коли ти підеш, — твердо сказала вона й пішла за мною до тренажерної. Я мало що міг з цим зробити — хіба що відшльопнути її — тому залишив це на цьому. По дорозі я розтер трохи бруду між вказівним і великим пальцями. Вона все ще була слизькою, мильною; вона ще пророкувала катастрофу.
Я йшов поруч із Краппером. «Краще приготуйтеся до гіршого. Припустімо, що дамба руйнується і озеро стікає. Тоді вода буде приблизно слідувати руслу Кіноксі. Ця територія має бути очищена».
"Добре, що ця малонаселена країна", - сказав він. «Є лише дві сім’ї, які можуть потрапити в біду. — Він клацнув пальцями. «І щойно збудували новий лісозаготівельний табір. Де клятий телефон? Як
тільки Краппер закінчив свою телефонну розмову, прибув Доннер, який стежив за нами здалеку. Позаду нього йшов міцний чоловік, якого я востаннє бачив, коли вдарив його прикладом у щелепу.
Це був Новак.
Він завмер, коли побачив мене та його руки, стиснуті в кулаки. Він відштовхнув Доннера вбік і підійшов до мене, я інстинктивно приготувався до першого удару, сподіваючись, що Краппер незабаром зможе завершити бій. Не зводячи з нього очей, я сказав Клер: «Відійди від мене — швидко».
Новак стояв переді мною з прямим обличчям. «Бойд, ти негідник», — прошепотів він. Його рука повільно піднялася, і, на мій подив, я побачив не кулак, а дружньо витягнуту руку. «Вибачте за минулий тиждень, — сказав він, — але Говард Маттерсон нас усіх підбадьорив».
Коли я схопив запропоновану руку, він усміхнувся й потер обличчя. «Ви знаєте, що ви ледь не розбили мені щелепу. «Я зробив це без ворожості. Давайте забудемо про це? «
Насипте це піском. ' Він засміявся. — Але я хотів би час від часу влаштувати з тобою дружній бій, щоб побачити, чи зможу я тебе перемогти.
— Усе гаразд, — сказав Краппер. «Ми ще не готові до об’єднання. — Він подивився на Доннера. «Ти скажеш йому чи я маю?» Доннер раптом ніби зменшився. На мить він вагався, а потім сказав тихим голосом. «Виведіть людей з будівельного майданчика. Новак глянув на нього нерозуміючи. 'Гей! '
Ти чув його, так? — різко сказав Краппер. — Заберіть своїх людей.
«Так, я його чув», — сказав Новак. «Але що це означає для грому?» Він постукав Доннера по грудях. «Ви поспішали нам виконати цю роботу, а тепер хочете, щоб ми зупинилися. Це так? «
Так, саме так», — кисло сказав Доннер.
'Гаразд. Новак знизав плечима. — Якби я тільки правильно зрозумів. Я не хочу жодних коментарів пізніше».
«Зачекай хвилинку, — сказав я. «Давайте негайно. Іди, Новак. Ми вийшли на вулицю, і я подивився на дамбу. «Скільки у вас там людей?» «
Близько шістдесяти. ''Де вони? Новак показав рукою. «Близько половини на електростанції, потім трохи там, на дамбі, і, можливо, ще дюжина розкиданих навколо. Це занадто велика робота, щоб стежити за всіма. Але що насправді відбувається? Я
показав на крутий схил під дамбою. 'Ви бачите той схил? По ньому нікому не можна ходити. Тож людям на дамбі доводиться йти через височину з обох сторін. Поговоріть з командиром Краппером про те, як ми можемо відвести людей від вагової станції. Але пам’ятайте – на тому схилі нікого.
«Ви знаєте, що робите», — сказав Новак. — І поки Доннер погоджується на це, мене це влаштовує. Звільнити людей з дамби досить легко. У нас нагорі є телефон. — Інша річ — перед тим, як він піде, нехай хтось відчинить шлюзи. Це був лише жест — щоб спорожнити нове озеро Маттерсон, знадобилося багато часу, але зрештою це потрібно було б зробити — незалежно від того, поступився схил чи ні, — тому було найкраще покінчити з цим якомога швидше. . починати.
Новак повернувся до вагової станції, але я деякий час залишався надворі — можливо, близько десяти хвилин — поки не побачив, як маленькі фігурки високо наді мною віддаляються від греблі та виходять із небезпечної зони. Задоволений, я зайшов усередину, де Краппер організував евакуацію електростанції. «Іди звідси та знайди височину», — почув я його слова. «Але уникайте дороги до форту Фаррелл і тримайтеся подалі від річки — взагалі тримайтеся подалі від дна долини».
Хтось крикнув. «Якщо ви очікуєте, що дамба впаде, ви збожеволіли».
«Я знаю, що це хороша дамба», — сказав Краппер. «Але щось виявилося, і ми просто вживаємо заходів обережності. Давайте, хлопці, вам від цього гірше не стане, тому що ваша зарплата залишатиметься як звичайно. — Він саркастично посміхнувся Доннеру, а потім повернувся до мене. «Це означає, що ми теж маємо зникнути — усі мають піти звідси».
— сказав Доннер пронизливим тоном. — А коли всі розійдуться — що тоді? «Тоді я подивлюся на ситуацію уважніше. Я знаю небезпеку і буду йти по тому схилу, як по шкаралупі».
«Але що можна зробити? «
Це можна стабілізувати. Інші знають про це більше, ніж я. Але я вважаю, що єдине рішення – осушити озеро та закрити шар глини. Ми можемо лише сподіватися, що вона не зробить жодного кроку раніше».
«Ви говорите про швидку глину? — запитав Новак, раптом зрозумівши.
'Так. Що ти про це знаєш? «
Я робив таку роботу все своє життя. Зрештою, я не такий дурний».
Хтось крикнув: «Новак, ми не можемо знайти Скіннера та Берка».
'Що вони кажуть? «
Приберіть пні з-під дамби».
«Джонсоне, де, в біса, Джонсон?» — крикнув Новак. Від гурту відірвався великий чоловік .
— Ви послали Скіннера й Берка розчистити пні з-під дамби? «
Так, це вірно», — відповів Джонсон. «Хіба їх тут немає? «Як би вони прибирали ті пні?» — запитав Новак.
«Вони вже позбулися більшості з них, але були троє, які зламали собі спину. Тож я дав Скіннеру гелігніту. Новак замовк і подивився на мене. «Великий Боже, — сказав я. «Їх треба попередити. «Я міг уявити, який ефект матиме вибух на структуру картки, подібну до швидкої глини. Відбудеться раптове обвалення, спочатку локальне, а потім у вигляді ланцюгової реакції пошириться по всьому схилу, подібно до того, як падіння одного конуса спричиняє падіння наступного, а потім наступного, і так далі до кінця лінії. Тверда глина миттєво перетворилася б на рідкий мул і весь схил обвалився б.
Я обернувся швидко, як блискавка. «Клер, забирайся звідси. «Вона побачила вираз мого обличчя і негайно покинула спортзал. — Краппер, виведи всіх звідти якомога швидше. Новак вистрілив повз мене до дверей. «Я знаю, де вони. Я пішов за ним, і ми подивилися на дамбу, а навколо електростанції панувала плутанина, наче мурашник, перевернутий палицею. Ми не бачили нічого, що рухалося на обриві — взагалі нічого. Ми побачили лише клубок тіней від скель і дерев, освітлених низьким сонцем у небі.
— Мені здається, вони там, нагорі — праворуч, прямо під дамбою, — хрипко сказав Новак.
— Давай, — сказав я, починаючи бігти. Догори було далеко і треба було підійматися по схилу і ми тупнули на ту кляту крутизну. Я схопив Новака за руку. «Спокійно — так ми самі зрушимо справу з місця». Якби сила зсуву зменшилася відповідно до моїх розрахунків, для початку ланцюгової реакції знадобилося б небагато. Тепер сила зсуву була, ймовірно, меншою за тиск, який чинив черевик Новака, коли він вдарявся об землю під час бігу.
Ми піднімалися по крутизні обережно, але якомога швидше, і нам знадобилося майже п’ятнадцять хвилин, щоб подолати цю чверть милі. Новак крикнув: «Скіннерл Буркель». Стрімка бетонна стіна дамби, що височіла високо над нами, відбивала цей звук.
Зовсім поруч хтось сказав: «Так, що це?» '
Я обернувся. Чоловік присів навпочіпки, притулившись спиною до великого каменя, і з цікавістю дивився на нас. Буркель поспішно сказав Новак. «Де Скіннер? Берк
показав рукою. — Там, за тими скелями. 'Що він робить? «
Ми підірвемо той пеньок — отой там».
Це був великий пень, залишки високого дерева, і я побачив, як від нього веде тонкий детонаторний дріт. — Нічого не підірве, — сказав Новак, швидко підійшовши до пня.
'Будь обережний! — стривожено крикнув Берк. «Тримайся подалі від нього. Це може статися будь-якої миті».
Це був один із найсміливіших вчинків, які я коли-небудь бачив: Новак спокійно схилився над пеньком, зірвав дріт і витягнув ним електродетонатор. Він недбало кинув нитку на землю і повернувся. «Я сказав, що підриву немає», — сказав він. — А тепер геть звідси, Берк. Він показав на дорогу, що йшла по схилу над дамбою. «Їдьте цією дорогою, а не назад до електростанції».
Берк знизав плечима. «Добре, ти бос. Він розвернувся і пішов геть, потім зупинився. «Якщо ви не хочете, щоб його підірвали, ви можете поспішити. Скіннер хотів зробити це з трьома пнями. Це був лише один із них».
«Боже мій», — вигукнув я і разом із Новаком повернувся до купи котячих каменів, серед яких опинився Скіннер. Проте було вже пізно. Здалеку почувся різкий глухий удар, не дуже гучний, а зблизька — тріск, коли детонатор, який відірвав Новак, нешкідливо вибухнув. Приблизно за п’ятдесят ярдів від нас два стовпи пилу й диму злетіли в повітря й зависли на мить, перш ніж їх розвіяв вітер.
Я затримав дихання, а потім повільно зітхнув. Новак посміхнувся. «Здається, цього разу ми зійдемо з рук», — сказав він. Він приклав руку до чола, а потім подивився на свої вологі пальці. «Але це змушує вас пітніти».
— Нам краще забрати Скіннера звідси, — сказав я. І коли я це сказав, я почув слабкий звук, схожий на далекий грім — щось більше відчувалося в голові, ніж чулося вухами, — і під моїми ногами земля майже непомітно здригнулася.
Новак різко зупинився. 'Що це? — Він невпевнено озирнувся.
Звук — якщо це був звук — повторився, і тремтіння землі стало сильнішим. «Дивіться, — сказав я, вказуючи на тонке, веретеноподібне дерево. Верхівка захиталася, як травинка під сильним вітром, і, коли ми спостерігали, все дерево нахилилося набік і впало
на землю. «Зміна», — крикнув я. «Вона почала. Хтось вийшов з іншого боку схилу. — Скіннер, — крикнув Новак. «Геть звідси!»
Земля загуркотіла під ногами, і пейзаж ніби змінився на очах. Це не була річ, яку можна було б ідентифікувати, ніяка раптова зміна – лише коротка яскрава зміна. Скіннер підбіг до нас, але не пройшов і половини дистанції, коли зміна стала катастрофічною.
Він зник. Там, де він стояв, тепер була купа рухомих брил, схожих на пробки в річці, тепер, коли весь пагорб плив набік, і почувся оглушливий звук, якого я ніколи раніше не чув. Це було схоже на грім, це було схоже на звук реактивного бомбардувальника, який чути з дуже близької відстані, це було схоже на тисячократно посилений звук перкусії в оркестрі — і все ж це не було жодне з цього. І крім цього шуму був ще один шум, липкий смоктальний звук черевика, витягнутого з багнюки, — але це був черевик велетня.
Ми з Новаком якусь мить стояли, скам’янілі й безпорадні, дивлячись на місце, де зник Скіннер. Однак це вже не можна назвати місцем, оскільки місце за визначенням є фіксованою точкою. На цьому крутому схилі вже нічого не було твердого, і місце, де Скіннер упав між котячим камінням, тепер було вже на сотню метрів нижче й рухалося швидко.
Хоча це здавалося цілою вічністю, ми, напевно, простояли не більше двох-трьох секунд. Я вирвався з цього викликаного страхом трансу й закричав, перевищуючи галас. «Холлен, Новак. Він поширюється таким чином».
Ми розвернулися й побігли вниз по схилу до дороги, яка означала безпеку й життя. Але ланцюгова реакція під нашими ногами, поширюючись крізь нестабільну глину на тридцять футів нижче, рухалася швидше, ніж ми, і, здавалося б, твердий ґрунт тремтів і зрушувався під нами, хвиляючись, як море.
Ми пробігали повз розкидані саджанці, і один упав прямо перед нами, вирвавши коріння з рухомої землі. Я перестрибнув через нього і побіг далі, але мене негайно зупинив крик позаду. Я обернувся й побачив Новака, що розкинувся на землі, його тримала гілка іншого поваленого дерева.
Я схилився над ним, і він здавався ошелешеним і лише напівпритомним. У гарячковій поспіху я боровся з деревом, щоб визволити його. На щастя, це був лише саджанець, але мені
знадобилися всі сили, щоб його зрушити. Від постійного руху землі мене нудило, і м’язи ніби вичерпали всі сили. Пекельний шум також ускладнював логічне мислення - я відчував себе закутим у гігантський барабан, у який б'є велетень.
Проте я вчасно домігся його звільнення. Величезний льодовиковий валун прокотився повз, підстрибуючи вгору та вниз, як шматок дерева в річці, прямо над тим місцем, де застряг Новак. Його очі були відкриті, але скляні, і він дивився в простір, як недоумок. Я сильно вдарив його в обличчя, і це, здавалося, привело його до тями. — Біжи, — крикнув я. — Біжи, прокляття! Ми
бігли далі, Новак важко спирався на мою руку. Я намагався тримати прямий курс до безпечного місця, але це було майже неможливо, так само, як це можливо, коли перепливаєш швидку річку, коли мене несе вниз за течією. Попереду нас фонтан каламутної води раптово здійнявся на п’ятнадцять футів угору й облив нас водою. Я знав, що це таке – з живої глини вода витискається, мільйони літрів води. Земля під моїми ногами вже ставала слизькою від багнюки, і ми безсило ковзали й ковзали, ця незручність додавалася до сильних рухів самої землі.
Проте нам це вдалося. Коли ми підійшли ближче до краю гірки, рух сповільнився, і нарешті, важко дихаючи, я зміг ковзнути Новака на тверду землю. Недалеко від нас витягнувся Берк; його руки вчепилися в землю, наче він хотів притягнути до себе всю планету. Він кричав, як маніяк.
Від моменту падіння першого дерева до моменту, коли я опустив Новака на безпечну землю, могло пройти не більше хвилини. Довга хвилина, за яку треба було пробігти п'ятдесят метрів. Це не був рекордний час, але я не думаю, що спринтер-чемпіон переміг би нас.
Я хотів допомогти Новаку і Берку, але щось, назвати це професійним інтересом, утримало мою увагу на цій катастрофі. Весь майданчик рухався вниз із постійно зростаючою швидкістю. Передня частина зміни була близько до електростанції; цілі дерева кидалися, як кулі, а каміння, що котилося, зіткнулося зі звуком, схожим на грім. Фронт струму вдарив по електростанції, стіни були розтрощені, і вся споруда, здавалося, зім'ялася й зникла під річкою рухомої землі.
Верхній шар ґрунту тече на південь, і я думав, що це ніколи не зупиниться. Вода, витиснута з глини, бризнула всюди, і крізь підошви взуття я відчув вібрацію мільйонів тонн ґрунту, що дрейфує.
Але нарешті все закінчилося, і все затихло, за винятком гуркоту то тут, то там, де напруга й тиск знялися. Минуло не більше двох хвилин відтоді, як пеньки підірвали, а зсув розтягнувся на дві тисячі футів у довжину й на п’ятсот футів у ширину. Всюди були калюжі з каламутною водою. Це величезне хвилювання призвело до того, що глина випустила всю свою воду, і не було небезпеки подальшого зсуву.
Я подивився вниз, туди, де була електростанція, і не побачив нічого, окрім пустки розірваної землі. Зсув зніс електростанцію та перекинув дорогу до форту Фаррелл. Група машин, припаркованих на дорозі, зникла, і потік каламутної води вже виривався з кінчика гірки, витягуючи грядку на м’якій землі й прямуючи до Кіноксі. Нікого іншого руху там не було, і я боляче усвідомлював, що Клер могла бути мертва.
Новак підвівся й хитнув головою, ніби намагаючись перезавантажити мозок. Він відкрив рота і закричав: «Якого біса ми такі? . . ® Він спантеличено подивився на мене й повторив більш спокійним тоном: «Як же ми звідси вибралися?» «
Чисте щастя і міцні ноги», — відповів я.
Берк все ще чіплявся кігтями по землі, і його крик не вщухав. Новак обернувся. 'Заткнися! ' він закричав. «Ти ще живий. Проте Берку це було байдуже. Над нами на дорозі зачинилися двері автомобіля, і я побачив поліцейського, який дивився на сцену, ніби не вірив своїм очам. 'Що сталося? ' він закричав.
«Ми використали забагато гелігніту», — глузливо вигукнув Новак. Він підійшов до Берка, нахилився і вдарив його кулаком по голові. Берк раптом перестав кричати, але продовжував хрипко ридати.
До нас прийшов міліціонер. 'Звідки ти родом? ' Я запитав. «З долини Кіноксі. Я веду затриманого до форту Фаррелл. Він клацнув язиком, дивлячись на перекриту дорогу. — Схоже, нам доведеться дістатися іншим шляхом.
У вас там Говард Маттерсон? Коли він кивнув, я сказав. «Уважно стежте за цим негідником. Але вам краще спуститися. Ви знайдете там командира Краппера - якщо він ще живий. «Я побачив на дорозі ще одного поліцейського. «Скільки їх у вашій машині?» "
Нас четверо, а потім Маттерсон".
«Ти знадобишся в рятувальних роботах. Ти краще йди. Він подивився на Новака, який тримав Берка на руках. «Ти встигнеш сюди?» У мене
виникла спокуса спуститися разом з ним, але Берк не міг поворухнутися, і Новак не міг нести його без сторонньої допомоги. «Ми встигнемо», — сказав я.
Він обернувся, щоб піти до машини, але в цю мить почувся стогін, схожий на сильний біль. Спочатку я подумав, що це Берк, але коли він повторився, він став набагато голоснішим і пролунав долиною. Дамба застогнала під тиском води, що збиралася за нею, і я зрозумів, що це означає. «Христе!» — вигукнув я. Новак підняв Берка й почав, хитаючись, підійматися на пагорб. Міліціонер поліз, як біс по п’ятах, а я підбіг до Новака, щоб допомогти. «Ні, клятий ідіот», — видихнув він. — Ви не можете мені допомогти.
Це було правдою: двоє чоловіків не могли винести Берка на той схил швидше, ніж один, але я залишився з Новаком, якщо він послизнеться. З величезної бетонної стіни дамби долинали ще звуки, дивні тріск і раптові вибухи. Я озирнувся через плече й побачив щось неймовірне — воду під тиском, що текла з-під дамби. Він сягав висоти ста футів, і дрібні краплини падали мені в обличчя.
«Ось і гребля», — крикнув я, обійнявши руку за дерево, а іншою рукою схопив шкіряний ремінь Новака.
Пролунав оглушливий тріск і з’явилася тріщина, яка зигзагом простягалася зверху вниз по бетонній стіні. Жирна глина прослизнула під дамбу, і води озера Маттерсон тепер змили тверду землю під дамбою, не залишивши нічого, що могло б витримати величезну вагу.
У стіні з шпунтової палі з’явилася ще одна тріщина, і тепер тиск води за нею став надто сильним, і всю компактну конструкцію нетерпляче відсунула вбік масивна водяна стіна. Від дамби відірвано великий шматок залізобетону; Він важив щонайменше п’ятсот тонн, але його підкинуло й перекинуло в повітря, перш ніж він упав у море бруду: наступної секунди він зник у бурхливих водах озера.
І це сталося з нами.
Ми щойно не змогли піднятися на необхідні кілька футів вище, і перша хвиля припливу налетіла прямо на нас. Я зрозумів, що насуває, і я наповнив свої легені ще до того, як вода вдарила нас, і я не думав, що збираюся потонути. що мене розірве надвоє, коли вода вдарить по Новаку й перекине його.
Однією рукою на його поясі я тримав вагу двох важких чоловіків і думав, що моя рука зараз вирветься з гнізда. М’язи в іншій руці скрипнули, коли я відчайдушно тримав її навколо дерева, і мої легені були готові розірватися, коли я нарешті зміг знову вдихнути повітря.
Та перша величезна повінь не могла тривати довго, але поки вона тривала, вона заповнила долину з кінця в кінець і досягла сотні футів у першій великій розломі на півдні. Однак вода швидко спала, і я був вдячний, коли поліцейський схопив Новака, і мої руки більше не були витягнуті.
Новак похитав головою й ахнув. «Я не міг вдіяти», — розпачливо вигукнув він. «Я не міг його втримати! «
Берк пішов!
Під нами виникла нова, хоч і тимчасова, річка; багато мільйонів галонів води годину за годиною тихо, але неухильно тектимуть через дно, доки озеро Маттерсон не перестане існувати, поки не залишиться лише маленька річка, Кіноксі, яка текла цією долиною протягом останніх п’ятнадцяти тисяч років. Але це все ще був бурхливий потік, триста футів завширшки та п’ятдесят футів завглибшки, коли я, хитаючись, підвівся й міцно став ногами на цю дивовижно тверду дорогу.
Я прихилився до борту поліцейської машини, сильно тремтячи, і раптом я відчув, що хтось спостерігає за мною. У задній частині машини, між двома поліцейськими, сидів Говард, обличчя якого скривилося у вовчій посмішці. Він виглядав абсолютно божевільним.
Хтось поплескав мене по плечу. «Залазь — знесемо».
Я похитав головою. «Якщо я в машині з цією людиною, ти не зможеш перешкодити мені вбити його».
Міліціонер здивовано подивився на мене і знизав плечима. "Як хочеш."
Я повільно пішов дорогою до підніжжя пагорба, відчайдушно думаючи, чи знайду я Клер. Я був радий побачити деяких тих, хто вижив; вони повільно спускалися вниз і йшли, як сомнамбули. Я пройшов повз Доннера. Він був з ніг до голови вкритий липким брудом і дивився на воду, що текла повз. Проходячи повз нього, я почув, як він бурмоче. «Мільйони доларів, мільйони доларів — усе пішло. Мільйони і мільйони! 'Боб О, Боб! Я
обернувся так швидко, як блискавка, і наступної миті Клер опинилася в мене на руках, плачучи і сміяючись водночас. «Я думав, ти помер. О, любий, я думав, що ти помер».
Я встиг усміхнутися. «Маттерсони спробували наді мною востаннє пожартувати, але я витримав».
«Привіт, Бойд. Це був Краппер, уже не в бездоганно бездоганній уніформі, але схожий на бродягу. Будь-хто з його людей посадив би його в камеру лише за зовнішнім виглядом. Він простягнув руку. — Я не сподівався побачити вас знову.
«Я думав те саме про вас. Скільки жертв? —
Принаймні п’ять, — серйозно сказав він. «Ми ще не закінчили перевірку — і бог знає, що сталося внизу за течією. Вони не мали особливого попередження».
«Просто додайте два», — сказав я. «Скіннер і Берк не встигли. Новак пройшов».
«Попереду ще багато чого», — сказав Краппер. «Я мушу рухатися далі».
Я не пропонував свою допомогу. Я втомився від проблем, і все, що я хотів зробити, це піти кудись, де я міг би бути дуже тихим. Клер взяла мене за руку. Давай, ходімо звідси. Якщо ми піднімемося там на пагорб, то, можливо, зможемо обійти воду».
Ми дуже повільно піднялися на пагорб і зупинилися на вершині, щоб подивитися на північ над долиною Кіноксі. Води озера Маттерсон спадають дуже швидко, відкриваючи зубчасті пні спустошеного ландшафту. Але на півночі все ще стояли дерева — ліс, у який мене загнали, як тварину. Я не ненавидів ліс, тому що він у певному сенсі врятував мені життя.
Мені здалося, що я бачу вдалині зелень дерев. Ми з Клер разом втратили 4 мільйони доларів, тому що лісова служба ніколи не дозволила повністю вирубати дерева. Однак це нас не хвилювало. Дерева стояли б, росли й свого часу були б зрубані, а олені паслися б у їхній тіні — і, можливо, я зміг би подружитися з Братиком Ведмедем після того, як вибачився за те, що налякав його.
Клер схопила мене за руку, і ми повільно пішли вздовж гребня пагорба. Дороги було далеко, але ми туди приїдемо.
OceanofPDF.com