Привіт феєчки. Сьогодні я до вас з спонтанною листівкою, історію створення якої розповім.
Годинник вже дотікував останні хвилини перед північчю і я збиралася до перегляду сновидінь. Але раптом мені на очі трапився маленький шматок тканини. Хм... валяється собі чогось. Чого? Сеанс перегляду сну відклався автоматично, як тільки я подумала що тканинку можна призібрати, побризгати спреями, додати згори штампиків флори і трохи розмалювати. Дістала улюблений чіпик від майстерні Вензелик, підібрала флоріш і вже навіть забула, що хотіла було спати. З шальоним гуркотом на землю звалився різак. Прибіг чоловік і почав говорити, що всі нормальні люди вже сплять. Так це ж нормальні. Хм, а під диваном щось є. Це, певні рудий монстр Лялікс щось закачуляла. Так і є. Під диваном був розкішний синій гудзик. Потім я звісно його помалювала, побризгала і всяке таке. Тепер тільки я (а вже і ви) знаєте, що він був синім.
А у вас буває, що роботи складаються самі собою? Ось побачили щось, що пасувало б викинути (ну кому треба маленький шматок тканини, дбайливо втятий дитинякою на спідничку для Барбі швидш за все). А в мене от від того клаптика сон, як рукою зняло. Я феячу. Дістала штампик та спреї від ТМ "Леся Згарда", розклала все на столі. Десь в процесі пробігав чоловік з фразою "ну ти ж тільки тут все поскладала, дай в порядку хоть переночувати". Який порядок? Ти о чьом? Заляпала спреями стіл, а Леся казала що вони стійкі. Им... буду терти спиртом. А чьо дєлать?
От коли пре від клаптика тканини то можна зробити листівку за 15 хвилин. І навіть фен для ембосінгу не дуже потурбує сусідів після півночі. Вони у мене вже знають, що не можна втручатися у моє натхнення. Ну я що? Мені їхні ремонти і відбивання мнєса в сьомій ранку не дуже ж заважають. Ось така історія створення листівочки. До речі, не багато моїх робіт мені подобаються (передозування самокритичності), але ця... вона така, така кльова, літня, справжня і душевна. Отож запрошую у своє літо (в а справжньому літі є мухи... і на листівку одна з них прилетіла).
Настрочила я багацько, а тепер ходімо дивитися, що ж такого мені вдалося зробити з забутого дитиною шматку тканини на підлозі і ґудзика, яким бавилася наша киця.