Знайшов в книжці, яку брав з собою в Карелію, один запис.

"о.Суйстамоярві.
Ніч. Небо зоряне над головою і під ногами. Стою на краю берега, здається от-от і впаду у небо.
Озеро зливається з небом і усе довкола вкрите зірками. Тільки, коли віє легкий вітер - то зорі під ногами починають гойдатись наче гірлянди."

І от тепер прочитав і побував знову там, знову відчув захоплення від чуда, так-так, від чуда. Бо в той момент все що бачив довкола, все що відчував - усе було суцільним чудом. Жити потрібно так, щоб якомога частіше бувати в таких станах.
Як казав хтось колись: "Чудес не буває до тих пір, поки ви не навчитеся дивитись на все життя як на чудо".