Часто
так буває, що самотність то гнітить та лякає, а то просто мрієш
опинитися на острові сам самісініький, і щоб ні душі)))) Дивні ми
створіння))
Роздуми про те, яка непостійна є людська сутність призвели до народження невеликого вірша.
Покличу
самотність у гості,
І пляшку
вина відкоркую.
Ми сядемо
вдвох на погості
І пісню
затягнем сумную.
Поплачем про
долю дівочу,
Про мрії,
яким не злетіти
Скажу їй - я
смутку не хочу
Бажаю радіти
й любити.
Вона мені в
очі загляне,
Обійме.
Заснули помалу..
Вже ранок і
поле росяне,
Дивлюся - а
смутку й не стало)
/21.07.2015/