* * *
"Сканерне" право, або Плагіатизація правової науки
"Автор плагиата пытался внести в текст что-то свое, и это здорово повредило оригиналу"
Валентин ДОМИЛЬ
Нашу науку давно вже вразила тяжка хвороба. Її ім’я – плагіат, який останніми роками стрімко набирає обертів. Хоча традиції незаконного запозичення беруть свій початок у сивій давнині, одначе вже тоді людство дійшло до усвідомлення тієї простої думки, що усякий продукт духовної творчості є, власне, дітищем його творця, того, кого тепер називають автором, і як неприпустимі зазіхання на чужу дитину, так і неприпустимими є зазіхання на чужий твір.
Особливо небезпечним виявляється плагіат для юридичної науки. Адже юрист – це саме та людина, яка повинна додержуватися вимог законності не тільки на словах, а й у своїй повсякденній діяльності. Певною мірою юрист має бути взірцем законослухняної поведінки. Невипадково в усіх європейських етичних кодексах юристів обов’язок законослухняності – найперша вимога корпоративної етики. Тому коли юрист займається діяльністю, безпосередньо забороненою законом, він фактично виводить себе за межі юридичної спільноти, ставить себе поза нею. А отже, кажучи словами Б. Брехта, "людину, яка скоїла те, що скоїв я, не можна терпіти в рядах людей науки".
Удвічі й утричі недозволеним є плагіат для державознавця. Підкреслимо, що дослідження в галузі конституційного права мають за мету додержання і виховання високої правової культури серед студентської молоді, працівників держапарату, політичних діячів. Саме в конституційному тексті закладені віковічні правові цінності – повага до закону, правди, прагнення до справедливості, елементарної людської порядності. Саме в ньому, наче у лінзі, фокусується "моральність права" (Л. Фуллер). Тому плагіат у такій науці руйнує і дискредитує ті цінності, що мають не вузькоспеціальний, галузевий (що теж вельми небезпечно), а глобальний, такий, що визначає обличчя всієї правової системи, характер.
Чим ще небезпечний плагіат?
По-перше, він порушує авторські права науковців, позбавляє їх винагороди за використання твору і т. і. Адже, до загальних умов, що висуває авторське право, відносять як творчий характер процесу створення і відповідно самого результату діяльності людини, так і об’єктивну форму вираження твору. Особливість творчого процесу в тому і полягає, що він породжує щось якісно нове, яке відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Об’єктивна форма вираження твору розуміється як форма, яка дозволяє твору існувати самостійно від автора, робить його доступним для сприйняття інших людей, а також відтворюваним незалежно від участі в цьому процесі самого автора. Самостійна творчість особи, яка обумовлена п індивідуальними здібностями, завжди приводить до створення оригінальної форми їх викладення. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної художньої форми вираження ідей, думок, образів і понять як результату творчої діяльності людини, від 07.07.2010.
Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності здійснюється в Україні за допомогою надання їх створювачу особливих виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об’єкта, не маючи на це відповідного дозволу суб’єкта прав. Авторське право надає виключну можливість здійснювати щодо об’єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд. Відповідно до ст. 418 ЦК України виключне право є непорушним, оскільки ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Подання чужого твору під своїм ім’ям, що розцінюється як один з видів плагіату – привласнення авторства.
По-друге, плагіат стирає межу між серйозним ученим і жалюгідним епігоном, видатною, справжньою, глибокою творчістю і банальним популяризаторством. Навіщо читати, розвиватися, пізнавати нове, марнувати роки напруженої праці, коли можна запозичити вже кимось відкрите, усвідомлене, та ще й оприлюднити це під своїм ім’ям, отримавши при цьому непогані гроші? Плагіат – це ніби корупція, яка, на жаль, теж пронизала соціально-професіональну групу юристів. Як і корупція, він зрівняв шанси, поставив на одну дошку талант і посередність. Більш того, плагіатор виявляється навіть у більш привілейованому становищі, оскільки в змозі безкарно паразитувати на тих, хто насправді створює нові наукові праці, новий науковий продукт.
По-третє, плагіатор подає негідний приклад молодим дослідникам, тим, хто тільки розпочинає свій шлях в юридичній науці. Він відбиває бажання формувати власну наукову індивідуальність, прагнення до самовдосконалення, що відтак згубно впливає на стан науки в цілому.
Усі ці роздуми написані під впливом емоцій, які викликало у авторів "Науково-практичного коментаря до Конституції України" (Київ-Харків: Право, Ін Юре, 2003) ознайомлення з останньою роботою пана Теліпка В.Е. під однойменною назвою, що вийшла друком цього року (Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Конституції України. Станом на 1 грудня 2010 р. / За ред. Мусіяки В.Л. – К: Центр учбової літератури, 2011. – 544 с).
Але перед цим хотілось би кілька слів сказати щодо коментаря 2003 року. Тоді перед колективом Академії правових наук України було поставлене непросте, але разом з тим і вкрай важливе завдання – створити повноцінний коментар до Основного Закону України, в якому були б подані доктринальні інтерпретації складних конституційних положень з урахуванням напрацювань конституційного права та інших галузей правничої науки, а також досвіду інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду та практики застосування конституційного законодавства за роки незалежності. До авторського колективу були залучені кращі правники держави, серед яких Голова Верховної Ради України, академік НАН України Литвин В.М., голова Центральної виборчої комісії України, член-кореспондент НАН України В.М. Шаповал, колишні голови Конституційного Суду України Скомороха В.Є. та Селівон М.Ф., академіки та члени-кореспонденти АПрНУ, доктори наук, професори з провідних вищих навчальних закладів та юридичних наукових установ. Загальна кількість членів колективу склала 52 особи. Це дійсно еліта вітчизняної юриспруденції. Плагіат такої визначної у юридичній науці праці може свідчити про неабияку "сміливість" псевдоавтора (якому, до речі, у 2011 р. виповниться лише 23 роки), що межує з безрозсудністю, а, можливо, з повною втратою здорового глузду та почуття реальності.
Ще однією вадою роботи Теліпка В.Е., яка потребує свого кримінально-правового вивчення, є видання своїх робіт за редакцією відомих науковців та державних діячів, про що останні дізнаються лише після публіїсації твору. Так, у вихідних даних коментаря до Конституції зазначено, що його редактором є Мусіяка В.Л., відомий науковець, професор, народний депутат України II та IV скликань, один з авторів Конституції України 1996 року. Проте професор Мусіяка В.Л. повідомив Національну академію правових наук України, що "не має ніякого відношення до цього видання", а "його ім’я використано без його відома". У таких діях вбачається не лише плагіат, а й ознаки шахрайства.
Після коментаря 2003 року за сім років не було видано жодної роботи подібного рівня. Можливо, це можна пояснити складністю для коментування тих змін, які були внесені до Конституції Законом № 2222-IV від 8 грудня 2004 року. Як відомо, 30 вересня 2010 року Конституційний Суд визнав цей Закон неконституційним. І за таких умов стали актуальними напрацювання за Конституцією в редакції від 28 червня 1996 року. "І тут, – згадаємо слова безсмертного твору І. Ільфа та Є. Петрова, – Остапа понесло", а у нашому випадку точніше: і тут ще раз "розкрився" талант пана Теліпка. З-під його пера у видавництві "Центр учбової літератури" вийшов власний коментар, який, як в дитячий грі "Знайди 10 відмінностей", можна відрізнити від коментаря 2003 року лише за обкладинкою. При цьому, якщо раніше плагіатори як "зброю" використовували ножиці, то тепер у добу інформаційних технологій до їх арсеналу увійшов сканер, який дозволяє "творити" по 10-15 монографій та підручників на день.
Нижче ми наводимо сухі факти плагіату, які дадуть змогу читачеві дати самостійну оцінку творчості Теліпка.
1. Загальна частка плагіату по всіх статтях коментаря становить близько 87 %.
2. Без жодних змін до тексту подані 74 статті (45,7% від загального обсягу статей) коментаря 2003 року (ст.ст. 1, 2, З, 4, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 25, 26, 31, 36, 37, 39, 40, 47, 48, 50, 51, 52, 54, 56, 57, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 70, 71, 73, 76, 81, 83, 85, 87, 89, 96, 98, 99, 100, 101, 104, 108, 109, 110, 114, 116, 117, 119, 121, 123, 134, 135, 136, 139, 146, 149, 151, 152, 153).
3. Змін до тексту різної міри зазнали 88 статей (54,3% від загального обсягу статей), з них:
3.1. 25 статей – обсяг змін менше або дорівнює 10% від загального обсягу тексту статей (ст.ст. 14, 17, 24, 27, 29, 32, 35, 41, 42, 43, 74, 88, 91, 97, 102, 103, 106, 107, 112, 113, 131, 137, 145, 160, 162);
3.2. 29 статей – обсяг змін становить від 10% до 25% включно від загального обсягу тексту статей (ст.ст. 16, 23, 28, 30, 33, 34, 38, 44, 46, 69, 75, 77, 78, 79, 82,86,92, 115, 118, 120, 125, 129, 138, 140, 141, 142, 143,150, 159);
3.3. 18 статей – обсяг змін становить від 25% до 50% включно від загального обсягу тексту статей (ст.ст. 5, 10, 45, 49, 55, 58, 90, 93, 94, 95, 105, 111, 122, 124, 144, 148, 158, 161);
3.4. 16 статей – обсяг змін становить понад 50% від загального обсягу тексту статей (ст.ст. 53, 59, 72, 80, 84, 126, 127, 128, 130, 132, 133, 147, 154, 155, 156, 157)
Вказані статті, у своїй більшості, зазнали технічних змін шляхом включення до них текстів рішень Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень цих статей (теж, мабуть, шляхом сканування). Також приведені у відповідність до чинного законодавства України (станом на 01.12.2010) посилання на нормативно-правові акти, які присутні у текстах статей.
4. При візуальному аналізі тексту коментаря Теліпка В. Е. були виявлені помилки, які виникають під час сканування текстів та розпізнавання їх (переведення у електронний вигляд для подальшої обробки) за допомогою сканера та спеціального програмного забезпечення.
Слід зазначити, що зоря видатного "дослідника" засяяла на науковому небосхилі не зараз, а ще 2007 року, коли з-під пера цього "чудо-автора" вийшов підручник "Універсальна теорія держави і права". Після цього була ціла серія підручників: "Конституційне та конституційно-процесуальне право" (2 видання), "Міжнародне публічне право", "Парламентське право", "Трудове право України" (2 видання), "Юридичний путівник споживача: Навчально-практичний посібник", "Юридичний путівник виборця", "Юридичний путівник автомобіліста. Навчальний посібник". Не оминув своєю увагою пан Теліпко і таку сферу наукової діяльності, як коментарі до кодексів та законів. Предметом його уваги стали Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, Господарський процесуальний кодекс, Бюджетний кодекс, закони "Про судоустрій і статус суддів" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Цим кодексам та законам він дав розлогі коментарі, котрі, на наше глибоке переконання, ще мають стати об’єктом уваги наукової громади не через геніальні відкриття у юриспруденції, а з точки зору "сканованої" творчості пана Теліпка. Деякі з цих робіт були навіть презентовані на одному з центральних телеканалів (ICTV, 11.01.2008 року).
Таким чином, починаючи з 2007 року цей "талановитий" студент випустив під своїм ім’ям 16 різноманітних наукових та навчальних видань загальним обсягом майже 8500 сторінок. Останній рік видався найбільш "врожайним" для Теліпка В. Е., він видав 12 праць обсягом близько 6500 сторінок. Власне, виходить, що кожного дня, без сну і відпочинку, впродовж року, без вихідних, він писав близько 18 сторінок тексту, а кожного місяця – понад 530 сторінок. Такій працездатності позаздрив би кожен автор. Цей рекорд "працелюбства" гідний "Книги рекордів Гіннеса". Справляють враження не лише обсяги його виробництва, а й широта наукових інтересів. Одна така "обдарована" людина з легкістю могла би замінити цілий науково-дослідний інститут з усіма його відділами і співробітниками. Закон України
Мабуть, не останню роль у бажанні Теліпка В.Е. зайнятися науковою та видавничою справою відіграли матеріальні чинники, намагання швидко збагатитися, не докладаючи значних зусиль. Так, лише плагіат коментаря до Конституції, вартістю 180 гривень, виданий тиражем 1000 примірників, дозволив заробити 180 тис. гривень. Не складно підрахувати, який матеріальний зиск принесла публікація 16 наукових та навчальних робіт, деякі з них навіть перевидавалися.
Читачу, мабуть, вже давно кортить дізнатись, хто ж він є, цей утаємничений Теліпко, можливо, невдаха-юрист або просто віртуальний видавничий проект. Насправді (якщо можна вірити персональному сайту) Теліпко Владислав Едуардович – студент-заочник, який зараз навчається на 5 курсі (магістратурі) юридичного факультету одного із столичних вишів. Певно, навчання на факультеті для Владислава не пройшло марно: все, чого навчився від своїх викладачів, він відобразив у своїх працях (правда, забув при цьому вказати, що це не його роботи, але вочевидь для нього це дрібниці). Має безліч нагород, серед останніх дві престижні премії: Премія Верховної Ради за внесок молоді у розвиток парламентаризму, місцевого самоврядування та Премія Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України (обидві 2010 року). Тож чи не настав час висунути обдаровану людину на здобуття Державної премії, а може й Нобелівської?
Навряд чи пан Теліпко, маючи ступінь спеціаліста з питань інституту промислової власності і авторського права, яку він отримав в Академії інтелектуальної власності при Всесвітній організації інтелектуальної власності ООН (м. Женева), а про це він прилюдно заявляє, не знає, що красти чужі об’єкти права інтелектуальної власності не можна. Хоча може він буквально сприйняв вислів Гілберта Честертона, що якщо людина не має бажання порушити хоча б одну з десяти заповідей, то з нею щось не так? І прагне всім довести, що він дуже досвідчена людина і знається на всіх правових проблемах, але не дуже добре засвоїв основи авторського права України.
Отже, дії Теліпка В.Е. призвели не лише до матеріальної та моральної шкоди авторам коментаря до Конституції України 2003 року, а і завдали шкоди провідній державній науковій установі – Національній академії правових наук України та діловій репутації відомих науковців та державних діячів, які нібито редагували його твори, ввели в оману всю юридичну та наукову громадськість нашої країни. Такі дії, на нашу думку, прямо підпадають під статтю 176 "Порушення авторського права і суміжних прав" Кримінального кодексу України.
Сподіваємось, що порушена проблема отримає належну оцінку криміналістів, знавців авторського права, усіх небайдужих людей. Боротися з цим соціальним лихом можна тільки всім разом, задіявши різноманітні (правові, етичні та ін.) важелі. Лише тоді ми зможемо без усіляких сумнівів пишатися нашою спільною юридичною оселею.
P.S. У свою чергу, від імені авторського колективу коментаря 2003 року ми звернулись до Генеральної прокурори, прокурора м. Києва, начальника Державної податкової адміністрації та маємо намір звернутись до суду з приводу відновлення порушених авторських прав.
Олександр ПЕТРИШИН,
перший віце-президент НАПрНУ,
доктор юридичних
наук, професор
Наталія КУЗНЄЦОВА,
академік-секретар
відділення цивільно-правових
наук НАПрНУ, доктор
юридичних наук, професор
Микола КУЧЕРЯВЕНКО,
заступник академіка-секретаря
відділення державно-правових
наук і міжнародного права
НАПрНУ,
доктор юридичних наук,
професор.
Джерело: Юридичний вісник України №7(815) 12-18 лютого 2011,
http://www.ndiiv.org.ua/ua/news/view-skanerne-pravo-abo-plahiatyzatsija-pravovoji-nauky.html?action=print#ixzz1qQM41nBQ
* * *
Відкритий лист на захист авторського права
Комітет Верховної Ради України з питань правової політики
Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти
Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації
Верховний Суд України
Генеральна прокуратура України
Міністерство юстиції України
Міністерство внутрішніх справ України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державна служба інтелектуальної власності України
Державний комітет телебачення і радіомовлення України
Українська асоціація книговидавців та книгорозповсюджувачів
Відкритий лист
Юридична громадськість України протягом 2011 року неодноразово попереджувалася про факти плагіату, допущені у виданнях, випущених видавництвом «Центр учбової літератури» (м. Київ, вул. Електриків, 23; свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2458 від 30.03.06) за авторством (чи співавторством) Теліпка В.Е. Свідченням цього може бути ряд публікацій у загальноукраїнських виданнях («Голос України», «Юридичний вісник України», «Юридическая практика»), на вітчизняних сайтах (зокрема, Незалежного бюро журналістських розслідувань, НДІІВ НАПрНУ) тощо, і які не вважаю за доцільне відтворювати тут, оскільки вони є доступними.
Набутий значний досвід у сфері інтелектуальної власності, пов'язаний у тому числі із численними порушеннями у цій сфері, дозволяє із впевненістю стверджувати, що випуск видавництвом «ЦУЛ» ряду підручників, навчальних посібників з різних юридичних дисциплін, а також науково-практичних коментарів чинного законодавства за авторством Теліпка В.Е. є безпрецедентним допоки у вітчизняній історії друкованих видань випадком порушення авторських прав. При цьому порушенням, що має триваючий й спрямований характер. При тому воно допускається у виданнях не з економіки, медицини, бізнесу чи комп’ютерних технологій, а саме з права!
Аби не залишатися голослівною, для підтвердження вищезазначеного достатньо навести далеко не вичерпний перелік видань цих суб’єктів, дані щодо яких взято як із сайта самого видавництва «ЦУЛ» (www.cul.com.ua), так і Українського молодіжного правничого союзу, президентом якого Теліпко В.Е. заявлений з 2008 р. (
www.younglawyers.org.ua), а також цілого ряду інших сайтів (наприклад,
http://mybook.in.ua;
http://studrada.com.ua/content,
www.twirpx.com тощо), зокрема:
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Конституції України: Станом на 1 грудня 2010 року / В. Е. Теліпко; за ред. Мусіяки В.Л. – К.: ЦУЛ, 2011. – 544 с.;
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / В.Е. Теліпко; За ред. Притики Ю.Д. – К.: ЦУЛ, 2011. – 608 с.;
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В.Е. Теліпко; За ред. Притики Ю.Д. – К.: ЦУЛ, 2011. – 696 с.;
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2011. – 704 с.;
- Теліпко В. Е., Овчаренко А. С., Панасюк С. А. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України / За заг. ред. Азарова М. Я. – К.: ЦУЛ, 2011. – 480 с.;
- Теліпко В.Е. Конституційне та конституційно-процесуальне право. Навчальний посібник, рекомендований МОН України / В.Е. Теліпко. – К. ЦУЛ, 2009. – 566 с.;
- Теліпко В.Е. Міжнародне публічне право. Начальний посібник / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2010. – 608 с.;
- Теліпко В.Е. Парламентське право України. Академічний курс. Підручник / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2010. – 664 с.;
- Теліпко В.Е. Трудове право України. Навчальний посібник / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2009. – 342 с.;
- Теліпко В.Е. Юридичний путівник автомобіліста. Навчальний посібник / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2011. – 520 с.;
- Науково-практичний коментар Закону України «Про судоустрій і статус суддів» / За ред. Теліпко В.Е. – К.: ЦУЛ, 2011. – 528 с.;
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар до законів України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2011. – 616 с.;
- Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» / В.Е. Теліпко. – К.:ЦУЛ, 2011. – 400 с.;
- Теліпко В.Е. Юридичний путівник виборця. Навчально-практичний посібник / В.Е. Теліпко. – К.: ЦУЛ, 2010. – 336 с.
Будь-якому фахівцю (не говорячи вже про науковця чи викладача) зрозуміло, що не може одна людина (тим більше та, що має допоки лише освіту бакалавра права) бути автором таких різноманітних видань, випущених протягом 2009 – 2011 років. Із всієї поваги, якою б геніальною ця людина не була!
І разом із тим цими виданнями спокійно користуються студенти, оскільки вони отримали грифи МОНУ та закуплені бібліотеками національних вузів; правники та загалом необмежене коло читачів, що цікавляться питаннями права чи проблемами правозастосування, оскільки ці книжки є у вільному продажу. Посилання на Коментар Конституції України (в якому плагіат встановлено на 87 %) міститься на сайті бібліотеки Верховної Ради України.
На розгляді судових органів перебуває щонайменше три цивільних позови, в яких позивачі вимагають припинення порушення авторських прав видавництвом «ЦУЛ» та Теліпком В.Е. На розгляді органів прокуратури у провадженні знаходиться кримінальна справа, порушена проти Теліпка В.Е. за ч. 2 ст. 176 КК України.
Серед авторів, чиї авторські права порушені внаслідок численних випусків творів, які визнаються плагіатом, понад 60 відомих вітчизняних державних діячів, науковців, правників, освітян. Так, до складу авторського колективу Науково-практичного коментаря Конституції України, виданого Національною академією правових наук України у 2003 році (видавництвом «ЦУЛ» у 2011 р. під прізвищем Теліпка В.Е. випущений аналогічний твір, що є плагіатом) входить 52 вітчизняних науковців та правників, серед яких більшість академіки та доктори юридичних наук, у тому числі: Голова Верховної Ради України Литвин В.М., Голова Конституційного Суду України Головін А.С., колишні голови КСУ Скомороха В.Є. та Селівон М.Ф., голова Центральної виборчої комісії Шаповал В.М., міністр юстиції України Лавринович О.В., міністр освіти і науки, молоді та спорту України Табачник Д.В., Генеральний прокурор України Пшонка В.П. та інші відомі юристи.
До складу авторського колективу Науково-практичного коментарю до законів України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (видавництвом «ЦУЛ» у тому ж 2011 р. під прізвищем Теліпка В.Е. випущений аналогічний твір, що є плагіатом) входять такі відомі юристи-практики та науковці, як В.Б. Авер’янов, Л.М. Горбунова, В.В. Комаров, І.І. Ємельянова, Д.М. Сібільов, О.Р. Кузь, О.С. Захарова, Б.М. Бачук, А.О. Селіванов, М.М.Шупеня, З.Г. Рябошапка; керівником авторського колективу є О.В. Лавринович, нинішній міністр юстиції України.
Автором Науково-практичного коментаря Господарського процесуального кодексу України, випущеного у 2006 р. (перевиданого у 2008 р.) (видавництвом «ЦУЛ» у 2011 р. під прізвищем Теліпка В.Е. випущений аналогічний твір, що є плагіатом), є відомий вітчизняний адвокат В.Е. Беляневич, кандидат юридичних наук, що неодноразово визнавався кращим судовим юристом року за номінаціями «Юридичної практики».
Авторами Науково-практичного коментаря Цивільного процесуального кодексу України, випущеного у 2006 р. (знову ж видавництвом «ЦУЛ» у 2011 р. під прізвищем Теліпка В.Е. випущений аналогічний твір, в якому міститься плагіат), є суддя Львівського адміністративного окружного суду В.М. Кравчук, доктор юридичних наук, та Угриновська О.І., кандидат юридичних наук, доцент ЛНУ імені Івана Франка.
По ряду з вищеназваних прикладів численні факти плагіату встановлювалися висновками закладів судової експертизи системи Міністерства юстиції України, НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ або заявлялися у доказовій базі при поданні позовів. Ознайомлення з іншими виданнями дозволяє із впевненістю говорити, що даний перелік зплагіачених видань можна було б продовжити. Однак для однозначного твердження мають бути факти, встановлення яких слід ініціювати безпосередньо тим суб’єктам авторського права, чиї права були порушені внаслідок активної «творчої співпраці» видавництва «ЦУЛ» та Теліпка В.Е.
Разом із тим представникам нашого інституту, як нікому іншому, добре відомо, наскільки довго тривають судові розгляди, а тим більше – кримінальні справи, предметом яких виступають порушені права інтелектуальної власності, у тому числі – авторські права. Як важко встановлювати розмір матеріальної шкоди за ст. 176 КК України, оскільки в країні відсутні єдині методики її розрахунку. Тому скільки часу цим займатимуться правоохоронні органи чи органи прокуратури, аби довести звинувачення у суді, невідомо. Як і ту кількість судових інстанцій, яку пройдуть ці спори до моменту прийняття кінцевого рішення або скільки ще має бути проведено судових експертиз, щоб дочекатися їх результату…
А допоки ці спори будуть тривати, контрафактна продукція і надалі вільно продається і буде продаватися на книжкових ринках, у магазинах, на сайтах, на книжкових ярмарках тощо. Яскравим підтвердженням чого став останній, 18-й Міжнародний книжковий ярмарок «Форум видавців у Львові», що відбувся 15-18 вересня 2011 р. і на якому численні видання ЦУЛ, у тому числі й звинувачені у плагіаті, спокійно виставлялися на його стендах та продавалися. Підтвердженням цьому можуть бути навіть фото, розміщені в Інтернеті, в яких висвітлювалася робота Форуму видавців, не говорячи вже про обурених відвідувачів ярмарку – суб’єктів авторських прав, чиї права так спокійно були порушені.
При цьому видавництво «ЦУЛ» у своєму листуванні з особами, чиї авторські права були ним порушені, рівно як і з відомими фахівцями, чиї прізвища без їх згоди були довільно поставлені як редактори творів під авторством Теліпка В.Е. (а це, щонайменше, В.Л. Мусіяка, Ю.Д. Притика; стосовно згоди редакторів інших видань просто відсутні офіційні дані), обрало одноманітний підхід. А саме, якщо передати коротко своїми словами суть цих відповідей: «Видавництво не несе відповідальності за порушення авторських прав, оскільки вся відповідальність згідно з договором лежить на Теліпкі В.Е. Видавництво приносить вибачення і знімає зазначені видання з продажу, оскільки не знало, що Теліпко В.Е. порушує чиїсь права, і цей факт – поодинокий. На жаль, більшість цих тиражів виявилася проданою».
У зв’язку із цим виникає декілька запитань.
По-перше, чи можна наведений вище перелік видань ЦУЛ під прізвищем Теліпка В.Е. вважати поодиноким випадком? І чому була така «сліпа» довіра молодій людині, яка протягом усього декількох років надавала до видавництва «власні» тексти обсягами понад півтисячи – тисячу сторінок академічних курсів, підручників, навчальних посібників, коментарів законів (навіть, як було встановлено пізніше експертизами, без виправлення помилок, допущених при друку в оригінальних текстах, з яких було сплагеачено «нові» твори)? При цьому, нагадаю, мова йде про 23-річну людину, що має повну освіту бакалавра права, а також (як випливає з інформації, розміщеної в Інтернеті), ступінь спеціаліста з питань інтелектуальної і промислової власності та авторського права в Академії інтелектуальної власності при Всесвітній організації інтелектуальної власності ООН! Людини, девізом якої заявлено «Делай что должно, и будь что будет!» (
www.telipko.openua.net/bio.php).
По-друге, чому видавництво «ЦУЛ», яке заявляє про те, що не відповідає за порушення авторських прав, бо відповідачем є Теліпко В.Е., розміщувало при цьому знак охорони авторського права «© Центр учбової літератури» на кожному з примірників опублікованих творів під прізвищем Теліпко В.Е., ставлячи себе поряд з ним (у ряді випадків – і деякими іншими суб’єктами, наприклад, ВМГО «Український молодіжний правничий союз»). Адже розміщення знаку охорони авторського права, окрім виконання інформаційної функції, також спрямоване і на попередження випадків несанкціонованого (незаконного) використання авторських прав тих осіб, щодо яких він проставляється. І якби видавництво «ЦУЛ» не хотіло визнавати за собою виключні майнові права на твори, видані під прізвищем Теліпка В.Е., достатньо було проставити знак охорони авторського права (з метою дотримання видавничих стандартів) із засвідченням факту виконання ним певних робіт (наприклад, © видавництво «…», редакційна підготовка, оформлення). Однак цього немає. Заради справедливості слід зауважити, що виникнення та здійснення авторського права загалом жодною мірою не залежить від того, чи вміщено на оригіналі твору чи його примірниках знак охорони авторського права (використання якого передбачено ч. 2 ст. 437 ЦК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»), оскільки саме по собі авторське право виникає за фактом створення твору в об’єктивній формі і не вимагає будь-яких формальностей.
По-третє, чому видавництво «ЦУЛ» продовжує здійснювати продаж видань, звинувачених у плагіаті, незважаючи на те, що у своїх листах засвідчувало про повне вилучення їх з продажу? І навіть виставляє на міжнародних книжкових ярмарках?!
По-четверте, чи відомі видавництву «ЦУЛ» норми чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності та безпосередньо видавничої справи, зокрема, обов’язки видавця, закріплені у ст. 20 Закону України «Про видавничу справу», серед яких слід нагадати наступні: «здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України, поважати права інших суб'єктів видавничої та господарської діяльності; дотримувати норм авторського та патентного права, вимог державних і міждержавних стандартів, інших нормативно-правових актів, що регламентують видавничу справу; відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства»?!
Видавництво повинно і має відповідати за допущені порушення чинного законодавства. Це виходить з положень чинного законодавства, що регулює і видавничу справу, і сферу інтелектуальної власності. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 р. «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» заявлено, що належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. При цьому у п. 11 постанови закріплено, що, здійснюючи видавничу діяльність, видавець, що надав виготовлювачу видавничої продукції оригінал-макет твору для його друку, буде належним відповідачем у разі порушення прав автора твору.
Відповідальність за допущені порушення є й конституційним принципом. Адже згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (а право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності закріплено ст. 54 Конституції; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом). Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Зрозуміло, що допоки в судовому порядку не буде встановлено злочин Теліпка В.Е. або порушення законів про інтелектуальну власність чи видавничу діяльність видавництвом «ЦУЛ», обвинувачувати їх у цьому для будь-якого юриста буде щонайменше некоректним. Не говорячи вже про можливі зворотні звинувачення самим видавництвом у неповазі до його ділової репутації.
Однак вищенаведене у цьому листі дозволяє зробити висновок, що своїми діями видавництво «ЦУЛ» та Теліпко В.Е. не просто виявили неповагу до авторів чи зазіхнули на їх авторські права. Враховуючи, що це видавництво на ринку юридичної літератури працює далеко не перший рік і серед своїх авторів має достатню кількість відомих фахівців, не викликає сумнівів, що його представники (серед яких також багато фахівців своєї справи) добре знають ситуацію, що на цьому ринку є. Знають і мають знати видання і спеціалізацію авторів, яких до себе залучають. Тим більше все це виглядає незрозумілим з позицій логіки (однак не бізнесових інтересів), оскільки видавництвом «ЦУЛ» видано надзвичайну кількість якісних творів абсолютно з різних галузей наук. Однак наведені вище факти ставлять, на жаль, під сумнів, ділову репутацію видавництва в цілому, надають підстав для питання, а чи взагалі має право працювати на національному ринку видавництво, що так некритично (якщо висловитися коректно) «залучає чужу працю».
У даному випадку йдеться скоріше про явне і тривале нехтування загальними універсальними правовими принципами, закріпленими Конституцією України. Мова йде про неповагу до права, до правової держави, до гарантованості прав і свобод тощо. Неповагу до влади, яка не може захистити порушені права, навіть вищих посадових осіб держави, хоча усі рівні перед законом, і на цьому має ґрунтуватися правова держава. Проголошена Україною у власній Конституції. На дотриманні якої, на повазі до норм якої має виховуватися національна свідомість і гідність.
Вважаю, що нині і уповноважені органи державної влади, і українська юридична громадськість нарешті мають висловити своє професійне ставлення і виконати свій професійний обов’язок. Оскільки лише іbi potest valere populus, ubi leges valent – там може мати силу народ, де закони мають силу.
Олена ОРЛЮК,
доктор юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України,
директор НДІ інтелектуальної
власності НАПрНУ,
голова науково-експертної ради
при Державній службі інтелектуальної
власності України,
член науково-консультативної ради
Верховного Суду України
Источник:
http://www.yurincom.com/ua/panoram_of_week/?id=8997
* * *
